В презентації розкрито модально-специфічні закономірності розвитку дітей з порушенням слуху

1. СУРДОПСИХОЛОГІЯ
МОДАЛЬНО-СПЕЦИФІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З
ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

2. ПЛАН:
1. Психологічні особливості осіб із порушеннями слуху.
2. Історія психолого-педагогічного вивчення дітей із порушеннями слуху.
3. Особливості розвитку пізнавальної сфери у дітей із порушеннями слуху.
4. Особливості психологічної діагностики і корекції порушень слуху у дітей

3. ЛІТЕРАТУРА:
• 1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.:
Академия, 2005. – 224 с.
• 2. Мамайчук И.И. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии / И.И. Мамайчук. –
СПб. : Речь, 2006. – 224 с.
• 3. Пахомова Н.Г., Кононова М.М. Спеціальна психологія : навчальний посібник для студенів
спеціальності 6.010105 «Корекційна освіта» / Н.Г. Пахомова, М.М. Кононова ; ПНПУ ім. В.Г.
Короленка. – Полтава : ТОВ «АСМІ», 2015. – 357 с.
• 4. Синьов В.М. Психологія розумово відсталої дитини / В.М. Синьов, М.П. Матвєєва , О.П.
Хохліна. — К.: Знання, 2008. — 359 с.

4. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСІБ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ
• Предметом сурдопсихологїі є вивчення своєрідності психічного розвитку осіб з вадами слухової функції і
встановлення можливості та шляхів компенсації порушень слуху різної складності.
• • виявити закономірності психічного розвитку осіб з порушеним слухом як загальні, так і специфічні;
• • вивчити особливості розвитку окремих видів пізнавальної діяльності людей з порушеним слухом;
• • вивчити закономірності розвитку їх особистості;
• • розробити методи діагностики та психологічної корекції порушень психічного розвитку людей з вадами
слуху;
• • дати психологічне обґрунтування найбільш ефективних шляхів і способів педагогічного впливу на дітей і
дорослих з порушеним слухом, вивчити психологічні проблеми інтегрованого навчання та інтеграції людей з
порушеним слухом в суспільство.

5. ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ
СЛУХУ
• Особливості поведінки та психології осіб з вадами слуху вперше привернули увагу педагогів і лікарів-психіатрів
приблизно в середині XIX ст. На початку XX ст. з'являються перші власне психологічні дослідження. До їх
числа відноситься опублікована в 1911 р. в Росії робота О. Поросятнікова, присвячена вивченню особливостей
пам'яті глухонімих школярів. У 20-ті р. систематична розробка проблем спеціальної психології (і
сурдопсихології, зокрема) проходила під керівництвом Л. Виготського та під впливом його ідей. Його учні Л.
Занков і І. Соловйов зі співробітниками проводять дослідження розвитку сприйняття, пам'яті, мислення та
мовлення дітей з порушеннями слуху. Результати цих досліджень були узагальнені в першій монографії з
сурдопсихології "Очерки психологии глухонемого ребенка", що вийшла в 1940 р. Надалі дослідження в області
сурдопсихології тривали під керівництвом І. Соловйова. На різних етапах становлення сурдопсихології вагомий
внесок у її розвиток внесли такі вчені, як О. Гозова, Г. Вигодська, Н. Морозова, М. Нудельман, В. Петрова, Т.
Розанова, Л. Тігранова, Л. Фомічова, Ж. Шиф та інші.

6. ПРИЧИНИ ТА МЕХАНІЗМИ ВІДХИЛЕНЬ У РОЗВИТКУ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ СЛУХОВОЇ ФУНКЦІЇ У ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ
• Порушення слуху можуть викликатися різними захворюваннями дітей. Серед них менінгіт та енцефаліт, кір,
скарлатина, отит, грип та його ускладнення. Якщо уражено внутрішнє вухо і стовбурова частина слухового
нерва, в більшості випадків настає глухота, ураження ж середнього вуха частіше веде до часткової втрати слуху.
• Порушення слуху можуть виникнути в результаті вродженої деформації слухових кісточок, атрофії або
недорозвинення слухового нерва, хімічних отруєнь (наприклад, хініном), родових травм (наприклад,
деформації голови дитини при використанні щипців). До порушень слуху можуть призвести механічні травми –
удари, вплив надсильних звукових подразників (свистків, вибухів тощо). Велике значення у виникненні
порушень слуху мають спадкові фактори. У сім'ях глухих випадки народження дітей з порушеннями слуху
зустрічаються значно частіше, ніж у сім'ях чуючих. Імовірність народження глухих дітей підвищується в сім'ях,
де один або обоє батьків від народження глухі, а також у разі шлюбу між близькими родичами, при великій
різниці у віці при вступі в шлюб. Причинами порушень слуху можуть бути і такі захворювання батьків, як
алкоголізм, "кесонна хвороба" (у льотчиків, водолазів).

7. ЗВУКИ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ ТАКИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ: ЧАСТОТОЮ,
ІНТЕНСИВНІСТЮ ТА ТРИВАЛІСТЮ ЗВУЧАННЯ. СИЛА, АБО ІНТЕНСИВНІСТЬ,
ЗВУКА ВИМІРЮЄТЬСЯ В ДЕЦИБЕЛАХ (ДБ).
• Діапазон частот розмовної мови знаходиться в межах від 500 до 3500 Гц (коливань в секунду). Якщо порушення
слуху не дозволяє сприймати ці діапазони частот, то це означає, що сприйняття розмовної мови неможливо.
Зниження слуху, при якому не сприймається звук силою 80 дБ і більше, означає глухоту.
• Глухі (нечуючи). До них відносять дітей із ступенем втрати слуху, яка позбавляє їх можливості природного
сприйняття мови і самостійного оволодіння нею. Серед них виділяють:
• – ранооглухлих. У цю групу входять діти, що народилися з порушеним слухом або втратили слух до
початку мовленнєвого розвитку або на ранніх його етапах. Зазвичай зберігаються залишки слуху, що дозволяють
сприймати сильні різкі звуки;
• – піінооглухлих. Це діти, які зберегли в тій чи іншій мірі мовлення, що втратили слух в тому віці, коли
воно вже було сформовано. Головним завданням у роботі з ними є закріплення вже наявних мовленнєвих
навичок, запобігання розпаду і навчання читання з губ.
• Слабочуючі (туговухі). Це діти з частковою слуховою недостатністю, що ускладнює мовленнєвий розвиток, але
зі збереженою здатністю до самостійного накопичення мовленнєвого запасу за допомогою залишкового слуху.

8. МОВЛЕННЯ СЛАБОЧУЮЧИХ ДИТИНИ ЗАЗВИЧАЙ МАЄ РЯД ІСТОТНИХ
НЕДОЛІКІВ, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ КОРЕКЦІЇ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ:
• при легкому ступені приглухуватості шепітне мовлення сприймається на відстані 3-6 м
від вуха, розмовне – на відстані 6-8 м;
• при помірному ступені приглухуватості шепітне мовлення сприймається на відстані 1-3
м, розмовне – на відстані 4-6 м;
• при значній мірі приглухуватості шепітне мовлення сприймається на відстані не далі 1 м,
розмовне середньої гучності – на відстані 2-4 м:
• при важкому ступені приглухуватості – шепіт сприймається на відстані 0,5 м, розмовне
мовлення – на відстані не більше ніж 2 м.

9. ГРУПА СЛАБОЧУЮЧИХ
• У своїх роботах Р. Боскис зазначала, що група слабочуючих дітей також неоднорідна.
Залежно від ступеня зниження слуху і від інших чинників вона дуже різноманітна за рівнем
мовленнєвого розвитку дітей. Для педагогічних цілей слабочуючі діти шкільного віку
діляться на дві категорії:
• – слабочуючі діти, що володіють розвиненим мовленням з невеликими її недоліками;
• – слабочуючі діти з глибоким мовленнєвим недорозвиненням.
• Таким чином, на основі вимірювання слуху, з одного боку, і дослідження мовлення – з
іншого, виділяються 4 групи дітей з вадами слуху.

10. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК
• Психічний розвиток дітей з порушеним слухом проходить в особливих умовах
сприйняття зовнішнього світу і взаємодії з ним. Це – особливий вид дизонтогенезу –
дефіцитарний розвиток. Первинний дефект, порушення слуху, веде до недорозвинення
мовлення – функції, пов'язаної зі слухом найбільш тісно, а також до уповільнення розвитку
ряду інших функцій, пов'язаних з порушеним слуховим сприйняттям опосередковано. Ці
порушення розвитку психічних функцій гальмують психічний розвиток в цілому.
• Психічний розвиток дітей з порушеним слухом підпорядковується закономірностям, які
виявляються у розвитку нормально чуючих дітей. Разом з тим у них виявляються
закономірності, загальні для всіх типів аномального розвитку. Так, при всіх типах порушень
спостерігається зниження здатності до прийому, переробки, зберігання і використання
інформації. Зауважимо, що у дітей з порушеним слухом зниження деяких показників
характерно тільки для певного періоду онтогенезу.

11. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ
СЛУХУ
• Увага
• У дошкільному віці у дітей з порушеннями слуху, так само як у їх чуючих однолітків, провідним видом
уваги є увага мимовільна. Вона викликається цікавими, новими і незвичними для дитини предметами і
явищами. Стійкість уваги з віком змінюється: якщо спочатку дитина не може займатися якою-небудь справою
більше 3 хв., то до кінця дошкільного віку цей час вимірюється вже 10-12 хв., а при зміні завдань в кінці цього
періоду це вже може бути 40 хв.
• У шкільному віці відбувається становлення довільної уваги, воно стає свідомим і контрольованим,
виробляються такі його властивості, як стійкість, розподіл, переключення.
• У дітей з порушеним слухом велике значення, ніж при нормі, мають зорові подразники, тому основне
навантаження з переробки інформації належить зоровому аналізатору. Зокрема, сприйняття словесного
мовлення за допомогою зчитування з губ вимагає повної зосередженості на обличчі людини, що говорить.

12. ВІДЧУТТЯ І СПРИЙНЯТТЯ
• Найважливішими властивостями сприйняття як складного пізнавального процесу є
активність, історичність, тобто обумовленість минулим досвідом, предметність, яка
реалізується через цілісність, константність і осмисленість. У розвитку всіх видів сприйняття
у дітей з порушеннями слуху є певні особливості.

13. ЗОРОВЕ СПРИЙНЯТТЯ
• До специфічних особливостей сприйняття зображень можна віднести наступні: глухі діти
відчувають труднощі в сприйнятті і розумінні перспективних зображень, просторово-часових
відносин між предметами, не завжди розуміють зображення руху предметів; у них виникають
труднощі зі сприйняттям предметів у незвичайному ракурсі, при сприйнятті контурних зображень
предметів; діти можуть не впізнати предмет, якщо він частково закритий іншим.
• Зорове сприйняття для дитини з порушенням слуху – це головне джерело уявлень про
навколишній світ. Зорове сприйняття має велике значення для розвитку можливостей глухих дітей
спілкуватися з людьми. Спілкування передбачає при використанні дактильної мови тонке і
диференційоване сприйняття міміки та жестів, зміни положень пальців руки; рухів губ, обличчя та
голови – при сприйнятті усного мовлення. Відтак, необхідно симулювати ранній розвиток зорового
сприйняття у дітей з порушеннями слуху в поєднанні з навчанням мовленню.

14. КІНЕСТЕТИЧНІ ВІДЧУТТЯ І СПРИЙНЯТТЯ
• Багато дітей, які мають порушення слуху, відстають від нормально чуючих дітей у розвитку рухів.
За даними А. Венгера, Г. Вигодської та Е. Леонгарда, 70% таких дітей пізніше починають тримати
голову, пізніше, ніж належить, починають сидіти, стояти і ходити. Затримка самостійної ходьби
спостерігається у 50% дітей. Деяка нестійкість, труднощі збереження рівноваги, недостатня
координація рухів зберігаються у багатьох протягом усього дошкільного віку. У більшості дітей є
відставання у розвитку дрібних рухів пальців рук, артикуляційного апарату. Труднощі збереження
статичної і динамічної рівноваги проявляються в шкільному віці. Так, при ходьбі з відкритими
очима глухі тримаються так само, як і діти, які чують. При ходьбі з заплющеними очима у 45%
глухих молодших школярів спостерігаються розлади рівноваги, які вони відчувають до 12 – 14
років, в більш пізньому віці ці порушення зменшуються. Відзначають уповільнену, у порівнянні зі
чуючими, швидкість виконання окремих рухів, що впливає на темп діяльності в цілому. Це
пояснюється тим, що втрата слуху робить менш повним процес відображення виконуваних дій і
менш точним і швидким їх коригування, що впливає на швидкість виконання дій. Для таких дітей
характерне більш повільне оволодіння руховими навичками.

15. ШКІРНА ЧУТЛИВІСТЬ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ
• Шкірні відчуття виникають при безпосередньому контакті предмета зі шкірою. З усіх
видів шкірних відчуттів для компенсації порушень слуху найбільше значення мають
вібраційні відчуття.
• Коливання вібруючих предметів поширюються в повітряному середовищі, твердому тілі
і рідини. У тому випадку, коли людина не торкається безпосередньо до джерела вібрацій, а
сприймає їх через середовище, вібраційні відчуття дають можливість судити про явища,
віддалені від людини. При порушеннях слуху це дуже важливо, оскільки глуха людина
позбавлена одного з найважливіших каналів прийому інформації на відстані – слуху.

16. ДОТИК
• За допомогою дотику здійснюється пізнавальний процес, в якому беруть участь шкірні та рухові
відчуття. У дітей з порушеннями слуху спостерігаються ті ж тенденції в розвитку дотику, що й у
дітей з нормальним слухом, але відзначається значне відставання, особливо в розвитку складних
видів дотику. А. Розова досліджувала особливості впізнавання за допомогою дотику об'ємних
предметів та їх контурних зображень. Об'ємні предмети легше розпізнаються усіма дітьми. В
розпізнаванні плоских зображень великі труднощі спостерігалися у глухих першокласників (одне
правильне розпізнавання з 40 можливих; у чують однолітків – 11 правильних). Відмінності між
глухими і чуючими в тих випадках, коли розпізнавання об'єктів вимагало розумових операцій.
Діти, які чують, використовують більш складні форми обстеження об'єктів – складні види рухів,
пошук додаткових ознак, характерних для названого ними об'єкта. Відмінності між чуючими і
глухими дітьми зменшується тільки в старшому шкільному віці, але не повністю (глухі
дев'ятикласники правильно розпізнавали 18, чуючі – 30 об'єктів з 40).

17. МОВЛЕННЯ
• Діти з порушеним слухом можуть опанувати словесним мовленням тільки обхідними шляхами, в
умовах спеціального навчання. При цьому вони спираються на зорове сприйняття, підкріплене
мовними руховими відчуттями. Вони не мають можливості сприймати на слух інтонацію і зразки
мовлення, наслідування якої, контрольоване слухом, що визначає мовленнєвий розвиток чуючої
дитини. Ж. Шиф виділяє наступні чотири психологічних умови, що визначають особливості
формування у глухих дітей словесного мовлення.
• Перша умова полягає в тому, що у глухих дітей спостерігаються інші сенсорні основи формування
первинних образів слів, ніж у чуючих дітей.
• Друга умова – інший порядок аналізу мовленнєвого матеріалу, ніж у чуючих.
• Третя умова формування мовлення у глухих дітей – інші ніж у чуючих дітей типи граматичних
перетворень, причиною чого є інша сенсорна основа оволодіння мовою.
• Четверта умова – своєрідні і несприятливі умови формування мовнорухових навичок.

18. ДАКТИЛЬНА МОВА
• Дактильна мова – це своєрідна кінетична форма словесної мови. Рухи рук позначають
букви алфавіту національної мови. У українській дактиль- ній абетці дактілеми відтворюють
літери. Спілкуючись за допомогою дактильної мови, діти при розмові слідують правилам
письмової форми мови. Дактилювання обов'язково супроводжується усним мовленням. У
сучасній вітчизняній системі навчання глухих дітей дактильна мова використовується
починаючи з дошкільного віку і служить істотним допоміжним засобом при формуванні
словесної мови (Б. Корсунська). При цьому діти краще засвоюють звукобуквенний склад
слова (в тих випадках, коли написання слова відповідає його вимові). Дактилювання
полегшує слухозорове сприйняття мови, зокрема тих звуків, які погано зчитуються з губ.
• Жестова мова глухих виникає з потреби в спілкуванні.

19. ПАМ'ЯТЬ
• Образна пам'ять
• Процес запам'ятовування у глухих дітей так само, як у чуючих, опосередковується діяльністю
з аналізу об'єктів, що сприймаються, з співвіднесенням його з утриманим раніше. У той же час
специфічні особливості зорового сприйняття глухих впливають на ефективність їх образної
пам'яті, в оточуючих предметах і явищах вони відзначають часто несуттєві ознаки. Дослідження Т.
Розанової показали, що при довільному запам'ятовуванні наочного матеріалу глухі діти за всіма
показниками розвитку образної пам'яті відстають від нормально чуючих дітей: в дошкільному віці
гірше запам'ятовують місця розташування предметів; на початку молодшого шкільного віку мають
менш точні, ніж їх чуючи однолітки, образи пам'яті, тому плутають місця розташування предметів,
схожих за зображенням або функціональним призначенням. При подальшому навчанні різниця з
чуючими дітьми в успішності запам'ятовування поступово зменшується.

20. СЛОВЕСНА ПАМ'ЯТЬ
• У розвитку цього виду пам'яті у дітей з порушеннями слуху спостерігаються великі труднощі, оскільки
навіть в умовах спеціального навчання відставання в розвитку словесного мовлення призводить до відставання в
розвитку словесної пам'яті.
• Особливості запам'ятовування слів глухими дітьми були вивчені Д. Маянц, яка виявила як схожість, так і
відмінність глухих і чуючих дітей при здійсненні запам'ятовування. Подібність визначається у тому, що у всіх
дітей запам'ятовування було осмисленим. Якщо у чуючих дітей всі заміни слів при відтворенні були
смисловими, то у глухих дітей спостерігалося три типи замін: 1) заміни за зовнішньою подібністю слів (кут –
кит, триває – тримає), 2) смислові заміни; 3) заміни слів, в яких поєднується зовнішня схожість і смислова
близькість (вибрали – зібрали, описував – записував).
• На успішність запам'ятовування слів глухими дітьми впливає те, до якої граматичної категорії належать ці слова.
Глухі діти насамперед опановують іменником, які мають пряму предметну віднесеність. Формування уявлень
про інші граматичних категоріях проходить значно складніше, оскільки має спиратися на відповідні розумові
операції (наприклад, на абстрагування – при засвоєнні прикметників, узагальнення дій – при засвоєнні дієслів).

21. МИСЛЕННЯ
• Мислення – це пізнавальний процес, що характеризується узагальненим і
опосередкованим відображенням дійсності. В даний час досить чітко охарактеризовані три
основні стадії розвитку дитячого мислення. Це наочно-дійове, наочно-образне і словесно-
логічне мислення.
• У глухих дітей, які опановують словесним мовленням набагато пізніше чуючих і на
іншій сенсорної основі, саме в розвитку мислення спостерігається значно більше
специфічних особливостей, ніж у розвитку інших пізнавальних процесів. Проблема розвитку
мислення в ранооглухлих дітей привертає увагу філософів і психологів давно, так як аналіз
своєрідною ситуації розвитку глухої дитини може дозволити краще зрозуміти роль мовлення
в процесі розвитку і функціонуванні мислення.

22. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ТА ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ ІЗ
ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ
• Особистість дитини формується в ході засвоєння соціального досвіду в процесі спілкування з дорослими і
однолітками. Сама соціальна ситуація, в якій перебуває глуха дитина, відіграє важливу роль у виникненні та
формуванні у неї певних рис особистості. Дитина, що втратила слух в дитинстві, потрапляє в інше становище по
відношенню до оточуючих її людей, ніж нормально чуючи. Можна виділити різні несприятливі фактори, що
впливають на розвиток особистості й емоційної сфери глухих дітей.
• Порушення словесного спілкування частково ізолює глухого від оточуючих його людей, це створює певні
труднощі в засвоєнні соціального досвіду. Глухим дітям недоступне сприйняття виразної сторони мовлення і
музики. Відставання в розвитку мовлення призводить до ускладнень в усвідомленні своїх і чужих емоційних
станів, що призводить до спрощення міжособистісних відносин. Пізнє ознайомлення з художньою літературою
збіднює світ емоційних переживань глухої дитини, призводить до труднощів формування співпереживання
іншим людям і героям художніх творів.

23. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ
• У процесі діяльності, тобто активної взаємодії людини з навколишньою дійсністю,
відбувається вдосконалення психічних процесів, збагачення й ускладнення форм пізнання,
засвоєння соціального досвіду.
• Розвитку предметної діяльності передує тривалий період оволодіння діями з предметами –
хапанням, неспецифічними і специфічними маніпуляціями, використанням предметів за їх
функціональним призначенням і оволодінням певним способом дій з предметами, закріпленим у
соціальному досвіді.
• У дітей з порушеннями слуху перехід від неспецифічних маніпуляцій до специфічних, до
власне предметних дій відбувається повільніше, ніж у чуючих. У глухих дітей без спеціального
навчання цей розвиток йде повільно і нерівномірно. За даними А. Венгер, Г. Вигодської, Е.
Леонгарда, деякі види дій з'являються у них тільки після двох – двох з половиною років і навіть в
дошкільному віці. Діти виконують тільки деякі дії, найчастіше з добре знайомими предметами.

24. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ І КОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ СЛУХУ У ДІТЕЙ
• При обстеженні особливостей психічного розвитку дітей з порушеним слухом необхідно дотримуватися
принцип комплексності, що передбачає всебічне обстеження дитини: стан слуху, вестибулярного апарату,
розвиток рухів, особливості розвитку мовлення. При цьому не можна обмежуватися аудіологічними (за
допомогою апаратури, що вимірює слух) дослідженням стану слуху дитини, що дозволяє судити про ступінь
зниження слуху та його діапазон. Крім цього, потрібно знати, як дитина користується залишковим слухом в
побуті, а саме при спілкуванні з оточуючими людьми.
• Принцип цілісного системного вивчення дитини дає можливість не тільки виявити окремі прояви порушення
психічного розвитку, але й головне, встановити зв'язки між ними. В основі системного аналізу положення Л.
Виготського про структуру дефекту. Цілісне вивчення дитини з порушенням слуху передбачає спостереження в
процесі діяльності – предметною, ігровою, навчальною, трудовою та в процесі спілкування. Це дозволяє
виявити особливості пізнавальної сфери дитини, мотивації, інтересів, спрямованості особистості. Велике
значення для розуміння суті порушення слуху і його впливу на хід психічного розвитку дитини має динамічне
вивчення, яке дозволяє з'ясувати не тільки те, що діти знають і вміють в даний час, але і їх потенційні
можливості, зону найближчого розвитку.