звернення з-приводу-суддівської-винагороди

1. Від 05.02.2018 року Вищій раді правосуддя
04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-а
vru@vru.gov.ua
Звернення АРССУ до Вищої ради правосуддя щодо забезпечення незалежності суддів
шляхом гарантування виплати винагороди у розмірі, встановленому законом.
За дорученням суддів – учасників Прикарпатського регіонального судового форуму, що
відбувся 22.01.2018 року, Асоціація розвитку суддівського самоврядування України просить
звернути увагу на проблему неналежного грошового забезпечення суддів.
Рішенням XІV позачергового з’їзду суддів України від 14-15 березня 2017 року, з’їзд суддів
України як найвищий орган суддівського самоврядування вирішив, зокрема довести позицію XІV
позачергового з’їзду суддів України до Державної судової адміністрації України, головних
розпорядників коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності
судів стосовно застосування при визначенні розміру посадового окладу суддів до проходження
ними кваліфікаційного оцінювання, починаючи з січня 2017 року, положень статті 133 Закону
України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», статті 40 Бюджетного
кодексу України, якими, зокрема, передбачено застосування як розрахункової величини для
визначення розміру суддівської винагороди мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому
Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.
Проте, рішення з’їзду до теперішнього часу не виконано.
Крім того, судами України винесено більше двадцяти рішень, деяки з яких набрали законної
сили, якими було задоволено позовні вимоги суддів з приводу визнання протиправною
бездіяльності територіальних управлінь Державної судової адміністрації та зобов’язано
перерахувати та виплатити суддівську винагороду згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України "Про
судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI.
Однак, незважаючи на конституційні гарантії суддівської незалежності та міжнародні
стандарти, судді, котрі не пройшли кваліфоцінювання, продовжують отримувати винагороду в
безпідставно звуженому, дискримінаційному розмірі.

2. Незалежність суддів є базовим принципом існування судової влади. При цьому, незалежність
судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав та
свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
У висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради
Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1.01.2001
сказано, що незалежність судової влади повинна гарантуватися національними стандартами на
максимально можливому високому рівні. КРЄС визначила, що оплата праці суддів повинна
відповідати їхній ролі та відповідальності й має передбачати виплати допомоги у зв’язку з
хворобою та виходом на пенсію. Причому така оплата праці на основі конкретного законодавчого
положення має бути захищена від зниження, а також повинні існувати положення, що
передбачають підвищення винагороди відповідно до зростання вартості життя.
В Європейській хартії про закон «Про статус суддів» визначені засади винагороди та
соціального забезпечення суддів. Зокрема, наголошено на необхідності встановлення винагороди
на такому рівні, що забезпечить суддям незалежність, неупередженість і захист від тиску при
прийнятті рішень. Так само вказано на те, що при виході у відставку їм має надаватися пенсія на
рівні, максимально наближеному до розміру їхньої останньої зарплати, одержаної на посаді судді.
Як зазначено в пунктах 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених
резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року,
незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах
країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів та
дотримуватися її.
На національному рівні незалежність як складова конституційного статусу суддів
гарантується Конституцією України і забезпечується, зокрема, особливим порядком державного
фінансування та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом
визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів, а також надання
суддям за рахунок держави суддівської винагороди.
У рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України
зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади
в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на
судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України;
положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом
статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та

3. обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати
самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови
здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових
законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з
визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів
та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді
високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання
йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення
правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII,
розділах IX, X ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-
VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року №
192-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне
матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської
винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за
вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається
звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України
зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній
вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на
захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей
реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції
України.
Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді
встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року
№1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими
нормативно-правовими актами.
З аналізу ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року та
ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року випливає, що
законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про
судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч.2 ст.130 Конституції України.

4. Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 року, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30
прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про
судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року визначено, що право на отримання суддівської
винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами
кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати
правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного
після набрання чинності цим Законом.
Натомість пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII
визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську
винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
від 07.07.2010 року №2453-VI.
Так, згідно з ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року
№2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних
заробітних плат.
Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання,
визначається відповідно до розміру, визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і
статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, що становить 10 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року
№1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя,
який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах
повноважень, установлених законом.
Натомість, незважаючи на вищевикладені норми, приймаючи до уваги гарантію,
передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді
законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає
особливий порядок, органами Державної судової адміністрації України не виконується обов'язок
щодо нарахування та виплати суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, грошового
забезпечення у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

5. від 07.07.2010 року №2453-VI, чим порушується гарантоване державою право на належне
матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
Слід зазначити про безпідставність посилання органами Державної судової адміністрації
України на застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при
нарахуванні суддівської винагороди, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після
набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення
посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів
України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона
застосовується у розмірі 1600 гривень.
Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від
06.12.2016 року №1774-VIII не внесено змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
від 02.06.2016 року №1402-VIII чи до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
07.07.2010 року в частині розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного
оцінювання, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, а
тому, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві
та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.
Більш того, не застосування п. 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року суперечить позиції Європейського
суду з прав людини, викладеній у рішенні від 10.03.2011 року у справі "Сук проти України" (Заява
№10972/05), яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року. Згідно з п. 20 вказаного рішення
Європейського суду з прав людини, заявник стверджував, що остаточна відмова державних органів
надати йому грошове забезпечення, на яке він мав право за законодавством, становила втручання в
його майнові права. Відповідно до п.23 зазначеного рішення, суд вважає, що держава на власний
розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може
ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо
законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими,
державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається
чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

6. Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено статтю 1 Першого
протоколу.
Отже, зважаючи на те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 року не є спеціальним актом, який встановлює
розмір мінімальної заробітної плати для цілей застосування для розрахунку суддівської
винагороди, ним не внесено змін до Закону №1402-VIII або до Закону №2453-VI в частині
регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного
оцінювання, а також не вносились зміни до Закону України "Про Державний бюджет
України на 2017 рік", відсутні правові підстави для застосування положень п. 3 розділу ІІ
"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської
винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена
іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Більш того, пунктом 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року
встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не
застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати
працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування
мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600
гривень.
Таким чином, з 1 січня 2017 року розмір посадового окладу суддів, які за результатами
кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді, або призначені на посаду
за результатами конкурсу після 30 вересня 2016 року, відповідно до п. 24 Розділу ХІІ «Прикінцеві
та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02
червня 2016 року, становить для суддів місцевого суду 15 прожиткових мінімумів для
працездатних осіб. З 1 січня 2018 року розмір посадового окладу таких суддів вже ставить 20
прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, отримують суддівську винагороду у
фіксованому розмірі, незважаючи на збільшення вартості життя» в Україні.
У цьому зв’язку, розмір посадового окладу з 1 січня 2018 року суддів місцевого суду,
які пройдуть кваліфікаційне оцінювання, становитиме 20 прожиткових мінімумів, тобто

7. 35240,00 грн., тоді як суддів, які не пройшли оцінювання – залишиться незмінним і
становитиме 16000 грн.
На практиці, дія положень вказаного пункту 3 вже призвела до того, що судді, які не
пройшли кваліфікаційного оцінювання, отримують суддівську винагороду, розмір якої є меншим,
ніж заробітна плата працівників апарату судів, та вдвічі меншим суддівської винагороди суддів, які
пройшли кваліфікаційне оцінювання.
Разом з тим, асоціація також вважає за необхідне звернути увагу на існування
необгрунтованої диференціаціі в розмірі заробітних плат суддів, які виконують однакові обов’язки,
несуть однаковий рівень відповідальності та визнаються рівними за іншими складовими свого
професійного статусу, окрім розміру суддівської винагороди.
Існування цієї диференціації, внаслідок відповідної законодавчої норми, обумовлено лише
однією єдиною підставою - проходженням або не проходженням кваліфікаційного оцінювання.
Однак необґрунтованість диференціації, яка залежить від такої умови, є очевидною,
оскільки проведення або не проведення кваліфікаційного оцінювання жодним чином не
впливає на рівень відповідальності, обсяг виконуваних суддями повноважень та статус
прийнятих ним рішень.
Можливість усунення такої умови для диференціації в оплаті праці фактично жодним чином
не залежить від волі самих суддів, оскільки не має можливості реалізувати таке прагнення без
відповідних дій з боку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Будь-якого розумного обґрунтування існуванню такої ситуації не має. Мета існування
такого розподілу суддів на «хороших» і «не дуже хороших» не може бути визнана легітимною.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип
верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частиною 2 статті 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судді
в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної
посади, яку суддя обіймає в суді.

8. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і
протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх
ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку,
інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану,
місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або
припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні
правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке
обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними
та необхідними.
Статтею 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» дія
цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного
права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які
перебувають на території України. Дія цього Закону поширюється, зокрема, на такі сфери
суспільних відносин: правосуддя; трудові відносини, у тому числі застосування роботодавцем
принципу розумного пристосування.
Таким чином, асоціація звертає увагу, що визначення для суддів різного розміру суддівської
винагороди залежно від проходження первинного кваліфікаційного оцінювання є проявом
дискримінації.
Відповідно до статей 6, 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації
в Україні» відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного
права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні
права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки
Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та
приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Державна політика щодо запобігання та протидії дискримінації спрямована на:
недопущення дискримінації; застосування позитивних дій; створення умов для своєчасного
виявлення фактів дискримінації та забезпечення ефективного захисту осіб та/або груп осіб, які
постраждали від дискримінації; виховання і пропаганду серед населення України поваги до осіб
незалежно від їх певних ознак, поширення просвітницької діяльності у цій сфері.

9. Конституція України також забороняє дискримінацію, оскільки відповідно до статті 24
Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед
законом.
Статтею 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод
визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути
забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії,
політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до
національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Згідно статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на
вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття. Кожна
людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю. Кожний
працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини
iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального
забезпечення.
Отже застосування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди обмежень
встановлених пунктами 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про
судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 є проявом дискримінації до різних груп
суддів, які відповідно до законодавчих приписів є рівними.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що до повноважень Вищої ради
правосуддя віднесено, зокрема вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та
незалежності суддів, просимо розглянути питання щодо виплати суддівської винагороди у
розмірі, встановленому законом, починаючи з січня 2017 року та необхідності виконання
розпорядниками бюджетних коштів пункту 17 Рішення XІV позачергового з’їзду суддів
України від 15 березня 2017 року. З’ясувати причини невиконання рішення з’їзду суддів
України Державною судовою адміністрацією України.
З повагою,
Член правління Асоціації розвитку
суддівського самоврядування України Лебедєва Ганна