всу при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна надається інше житло

1. Ключ: виселення,іншежило, іпотека.
Рубрика: цивільнеправо.
ВССУ: Привиселеннів судовомупорядкуз іпотечного майна,придбаного неза
рахуноккредиту, особам, яків ній зареєстрованіобов’язковонадаєтьсяінше
житло.Ненадання особітакого житла одночасно з виселеннямє підставоюдля
відмови в задоволенніпозовупро виселення.
Категорія справи №
489/2016/15-ц
: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2016. Оприлюднено: 19.10.2016.
Ухвала
іменем України

2. 10 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4
до ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Ленінський районний відділ у м. Миколаєві
управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області,
Служба у справах дітей адміністрації Ленінського району Миколаївської міської
ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення, за касаційною
скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25
квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5,
ОСОБА_6, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина
ОСОБА_7, ОСОБА_8, посилаючись на те, що на підставі нотаріально
посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 13 травня 2014 року,
укладеного з Акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступникомякого є
ПАТ «Мегабанк», яке діяло на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та
іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_5, позивач є власником квартири
АДРЕСА_1.
У зазначеній квартирі зареєстровані та продовжують проживати, на думку
позивача, без належних правовихпідстав, колишній власник - відповідач
ОСОБА_5 та члени його сім'ї: ОСОБА_8, ОСОБА_6 та неповнолітній ОСОБА_7
Після придбання квартири ОСОБА_4 своєї згоди на проживання відповідачів не
надавав та договору найму житла вони не укладали.
Маючи намір у подальшому проживати в цій квартирі,
позивач 02 грудня 2014 року направив відповідачам письмову
вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку в 30-денний термін, яку
останні проігнорували.
Посилаючись на те, що на письмові звернення про добровільне звільнення
квартири та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5 разом з членами його сім'ї
не реагують, у зв'язку з чим він не має можливості вселитись до належної йому
на праві власності квартири, ОСОБА_4, посилаючись на ст. 40 Закону України
«Про іпотеку», ст. ст. 391, 383 ЦК України, просив виселити ОСОБА_5,
ОСОБА_8, ОСОБА_6, неповнолітнього ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1 без

3. надання їм іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів на його
користь судовий збір.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2016 року
позов задоволено.
Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_2,
без надання іншого жилого приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року
зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в
задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду
скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і
процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцевіта перехідні положення» Закону
України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус
суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і
кримінальних справ діє в межах повноважень, визначенихпроцесуальним
законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності
відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду
справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК
України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія
суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга
підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що проживання у
спірній квартирі колишнього власника ОСОБА_5 та членів його сім'ї
перешкоджає позивачу, який є власникомспірної квартири на теперішній час, в
повній мірі реалізувати своє право власності, а відтак, наявні підстави для
усунення перешкод у користуванні ОСОБА_4 квартирою, шляхом виселення
відповідачів без надання останнім іншого житла.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в
позові, зазначав наступне.

4. 13 липня 2007 року між ВАТ «Мегабанк», правонаступникомякого є ПАТ
«Мегабанк», та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір,
за умовами якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 на
забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 липня 2007
року № 191В/2007, згідно з умовами якого банком було надано ОСОБА_5
кредит у розмірі 29 950 доларів США, строком з 13 липня 2007 року до 12 липня
2017 року та сплатою 14,5 % річних.
Згідно із п. 5 іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет
іпотеки та наявне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Пунктом 5.2.1 договору передбачено, що іпотекодержатель має право при
зверненні стягнення на предмет іпотеки, зокрема, від свого імені продавати
предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в
порядку, встановленому чиннимзаконодавством.
13 травня 2014 року між Акціонерним товариством«Мегабанк» та ОСОБА_4
укладено договір купівлі-продажу квартири, належної на праві власності
ОСОБА_5
Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 п. 1 договору купівлі-продажу квартира належить
іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право
власності на житло, виданого Миколаївською службою приватизації державного
житлового фонду 08 лютого 1999 року; договору дарування, посвідченого
приватнимнотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу
Добриновою Л.А. 20 червня 2007 року за реєстровим№ 260.
При цьому, іпотекодатель особисто повідомлений про намір іпотекодержателя
укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки із зазначенням умов
договору, ціни продажу, з дотриманням вимог ст. 38 Закону України «Про
іпотеку», що підтверджується повідомленням від 26 грудня 2013 року, яке було
іпотекодавцем отримано особисто.
Умови зазначеного договору купівлі-продажу квартири також свідчать про те,
що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому
порядку, а саме: шляхом укладення від свого імені з позивачем договору
купівлі-продажу предмета іпотеки.
При цьому, умови вищевказаного договору купівлі-продажу не містять
відомостей про те, що вказана квартира є вільною та в ній ніхто не проживає.
Звернення позивача до суду з позовноюзаявою про виселення відповідачів -
мешканців зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення,
свідчать про те, що на час звернення іпотекодержателем стягнення на зазначене
іпотечне майно, шляхом продажу квартири позивачу, питання про звільнення
квартири її мешканцями іпотекодержателем не було вирішено.

5. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки)
закріплене у ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на
підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно
передбачено Законом України «Про іпотеку».
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на
предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису
нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки
передбачено ст. 38 Закону України «Про іпотеку» частиною 1 ст.
40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на
передані в іпотеку житловий будинок чижитлове приміщення є підставою для
виселення всіх мешканців, за виняткомнаймачів та членів їх сімей. Виселення
проводиться упорядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення,
є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення. Частина 3 ст. 109
ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК
УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку
житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання
на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу
іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий
будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї
вимоги. Якщо мешканці не звільняютьжитловий будинок або житлове
приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк
добровільно, їх примусове виселенняздійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих
приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком
виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були
придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення
якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле
приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в
рішенні суду.
Тобто, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість
виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток,
допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при
зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок
кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого
приміщення.

6. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час
ухвалення судового рішення про виселення мешканців на
підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» підлягають
застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за
рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного
жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є
підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних
коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів
житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР).
З огляду на те, що у справі, яка переглядається, квартиру, що є предметом
договору іпотеки, придбано відповідачем не за рахунок отриманого кредиту, суд
першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для
виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в
касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність
застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи
процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати
питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не дають підстав для висновку про
неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та
порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до
неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому
розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо
відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних
справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016
року залишити без змін.

7. Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.І. Євтушенко
Т.Л.Ізмайлова
В.О.Кузнєцов