Презентація для 2 курсу

1. Перша долікарська допомога при нещасних випадках

2. Нещасний випадок - тілесні пошкодження або смерть, причиною яких став несподіваний збіг обставин

3. Статистика смертності від нещасних випадків в розрізі регіонів України (2008 рік)

4. ВТОПЛЕННЯ Специфічний вид асфіксії, який розвивається при випадковому або ненавмисному зануренні у воду або сипучі матеріали (цемент, мука тощо)

5. Істинне втоплення (мокре) (75-95%) Масивна аспірація води в легені, яка руйнує сурфактант, що призводить до вентиляційно-перфузійних і дифузійних порушень, шунтування крові, гіпоксемії, гіпоксії, ацидозу і набряку легень.

6. Смертельна доза аспірованої води для дорослого – 22 мл/кг; ● смерть часто наступає при аспірації 10 мл/кг (85%); ● аспірація 2-3 мл/кг призводить до зниження парціального тиску О 2 в артеріальній крові майже в 2 рази, до втрати свідомості.

7. Велике значення мають особливості: температура води, повітря, вологість тощо; тривалість перебування у воді, ступінь повноти постраждалого (у холодній воді худі люди гинуть швидше за повних), одяг та ін.

8. Тривале перебування у воді з температурою +20 ° С приводить до поступового зниження температури тіла, гіпотонії, брадикардії; ▪ при нижчій температурі виникає прогресуюча втрата тепла організмом; ▪ зниження температури до 30-20 ° С приводить до потьмарення, втрати свідомості; ▪ при температурі води +4-6 ° С протягом 15 хв виникають болі в м ’ язах, суглобах, судоми, розвивається заклякання.

9. Втоплення в прісній воді При аспірації 50 мл/кг прісної води виникає гіпотонічна гіпергідратація : гемоліз; анемія; гіперкаліємія; гіпонатріємія; гіпохлоремія; гіпопротеїнемія; фібриляція шлуночків. Виразна гіпоксемія вже через 1 хв, руйнується сурфактант, знижується податливість легенів – ателектази, пневмонія.

10. Втоплення в морській воді При аспірації 20-30 мл/кг – абсолютна смертельна доза: виникає гіпертонічна дегідратація: підвищення гематокриту; гіпернатріємія; гіперкаліємія; гіперхлоремія; гіперкальціємія; гіпермагніємія; гіперхлоремія; ранній набряк легень.

11. Початковий період втоплення: Свідомість та рухи зберігаються; збудження; приглушеність; апатичність, адинамія, некритичність по відношенню до свого стану; спроба втекти; шкіра та слизові синюшні; навіть при температурі води 18-24 ° С – озноб; дихання шумне, часте, переривається кашлем; спочатку тахікардія і гіпертензія в подальшому – брадикардія та гіпотонія; верхній поверх живота здутий; блювання водою та кишковим вмістом; слабість, головний біль, кашель ще зберігається деякий час.

12. Агональний період Втрата свідомості; ще зберігаються дихання і серцеві скорочення; шкіра холодна, різко синюшна; з рота і носу – піниста рідина рожевого кольору; дихання – переривчасте, з різкими судомними вдихами; серцеві скорочення слабкі, аритмічні, рідкі; пульсація тільки на сонних та стегнових артеріях; іноді набухання підшкірних вен шиї і передпліч, тризм жувальних м ’ язів; зіничний та рогівковий рефлекси – в ’ ялі. Стан клінічної смерті

13. Справжнє утоплення. Вода вільно поступає в дихальні шляхи.

14. Асфіктичне втоплення (сухе) Протікає по типу чистої асфіксії в результаті рефлекторного ларінгоспазму, яке викликається попаданням невеликої кількості води в дихальні шляхи; води в легенях немає , проте заковтується, є небезпека блювання і істинного втоплення на останніх етапах вмирання або в момент реанімації; як правило в брудній і хлорованій воді.

15. Клініка асфіктичного втоплення: Початковий період відсутній, або дуже короткий; агональний період – шкірні покриви різко синюшні, хоча повітроносні шляхи вільні від вмісту, свідомості немає, тризм, пульсація периферичних артерій ослаблена, псевдореспіраторні вдихи, під час яких повітря в легені не може поступати через змикання голосової щілини, утворюється стійка пухнаста піна, яка зоповнює порожнину рота і глотки; гіпоксія, метаболічний ацидоз, підвищення проникливості судин малого кола – гостра лівошлуночкова недостатність, легенева гіпертензія при несправжніх вдихах сприяють розвитку набряку легень; стан клінічної смерті .

16. Вигляд потерпілого при асфіктичному утопленні

17. Синкопальне втоплення Первинна рефлекторна зупинка серця, виникає до критичних розладів дихання, в результаті емоційного стресу, впливу низької температури води на шкіру, падіння з висоти, попадання води в порожнину середнього вуха при пошкодженні барабанної перетинки; набряку легень, як правило, не буває; початковий та агональний періоди – відсутні; клінічна смерть – 7-8 хв (18-22 ° С) – 10-12 хв; в крижаній воді – 20-40 хв; різка блідість шкіри, піни немає.

18. Вигляд хворого при синкопальному утопленні.

19. Невідкладна допомога У воді: підняти голову постраждалого над рівнем води; одночасно з буксуванням до берега проводити ШВЛ “рот до роту”, “рот до носу”.

20. На шлюпці: 1). Відновити прохідність дихальних шляхів; повернути постраждалого животом донизу на банку шлюпки або на стегно реаніматора; опустити голову і верхню частину тулуба донизу. Швидко, різко, декілька разів стискуючи і відпускаючи грудну клітку, видалити воду.

21. Відкрити рот, при тризмі жувальних м ’ язів відтягнути нижню щелепу донизу; очистити рот пальцем з хусткою; повернути постраждалого уверх лицем; за неможливості надати йому положення лежачи на спині надавати допомогу в положенні напівсидячи на лавці шлюпки, правим боком до рятувальника, середньою частиною тулуба на його колінах. 2) Проводити ШВЛ “рот до роту” (портативний респіратор тощо). 3) Зовнішній масаж серця на шлюпці правою рукою.

23. На березі: 1) Підняти ноги догори. Здавити кулаком черевну аорту на декілька хвилин. Провірити прохідність дихальних шляхів, очистити їх від піску, мулу, видалити воду з легень (при істинному, частково при асфіктичному втопленні). 2) Серцево-легенева реанімація. 3) Госпіталізація (в/в інфузії ізотонічного розчину натрію хлориду, трансфузії крупномолекулярних декстранів до 800 мл при тривалому транспортуванні; втоплення в морській воді), ШВЛ пролонговано за необхідності; масаж серця, конікотомія; інтубація трахеї; інгаляції О2 та інша медикаментозна терапія. При втопленні в прісній воді – діуретики, в морській воді – інфузія білків та інших розчинів; тривала оксигенотерапія.

24. Странгуляційна асфіксія (удушення, повішення) Гостре порушення прохідності дихальних шляхів при прямому стисненні трахеї, судин і нервових стовбурів шиї в результаті заподіяння смерті насильницьким шляхом (частіше всього).

25. Швидко виникають розлади газообміну по типу гіпоксемії, гіпоксії і гіперкапнії з різким підвищенням венозного тиску в головному мозку, що приво-дить до глибоких порушень мозкового кровообігу, дифузним крововиливам у речовину мозку, розвитку гіпоксичної енцефалопатії.

26. I стадія – збереження свідомості, глибоке і часте дихання за участю допоміжної мускулатури, прогресуючий ціаноз шкіри, тахікардія, підвищення АТ і ЦВТ. II стадія – свідомості немає, збудження, гіпертонус, клонічні або тонічні безперервні судоми, прикус язика, петехії в склери і кон ’ юнктиву очей, набрякле червоно-синюшне обличчя, набухлі шийні вени, мимовільні дефекація і сечовипуск, дихання стає рідшим.

27. III стадія – відповідає термінальній паузі, декілька секунд – 2-3 хв, апное з пригніченням серцевої діяльності. IV стадія – агональне дихання, брадикардія з наступною зупинкою серця та дихання, фібриляція шлуночків. На ЕКГ – постгіпоксичні зміни в міокарді, розлади ритму, порушення провідності. Відмічається значна гіперкоагуляція.

28. Особливості: ● наявність странгуляційної борозни на шиї блідого або багряно-бурого кольору, крововиливи в шкіру і м ’ які тканини шиї в ділянці борозни і по її бокам; ● у разі знаходження петлі вище гортані і вузла – на задній поверхні шиї, через стискання каротидних синусів виникає раптова зупинка дихання і серця;

29. ● у разі знаходження петлі нижче гортані, а вузла – на передній або боковій поверхні шиї, термінальна пауза і агональний стан тривають декілька хвилин; ● у постреанімаційному періоді внаслідок ішемічного ураження мозку превалює ГДН (дизрегуляція дихання, бульбарні розлади, нейрогенний набряк легень, судомний синдром); ● пошкодження гортані і трахеї супроводжується стенотичним ларінготрахеїтом, нерідко розвивається пневмонія.

30. Допомога ▪ налагодження прохідності дихальних шляхів (інтубація трахеї, конікотомія, 3-4 голки Дюфо); ▪ серцево-легенева реанімація ; ▪ ШВЛ у режимі гіпервентиляції з періодичним підвищеним тиском в кінці видиху (підвищена потреба в кисню – у 5 разів); ▪ при судомах – реланіум, ГОМК; ▪ інфузійна терапія: реосорбілакт, альбумін, гідрокарбонат натрію; ▪ преднізолон, антигістамінні; ▪ від дегідратаційної терапії на догоспітальному етапі необхідно утриматися; ▪ дихальні аналептики – недоцільно (судоми!).

31. ПЕРЕОХОЛОДЖЕННЯ (ЗАМЕРЗАННЯ) Умови: ● висока вологість; ● сильний вітер; ● -4 ° С - +10 ° С ; ● 0 ° С – смерть через 10-12 годин; ● у крижаній воді – через 5-10 хвилин; ● < 35 ° С – виникає гіпотермія.

32. Початкова фаза: зміни з боку ЦНС – гальмування кори і одночасне збудження підкіркових центрів, клінічно – сплутаність свідомості, марення, судоми; активація симпато-адреналової системи – зростає викид катехоламінів, збільшується серцевий виштовх, розвивається генералізований артеріолоспазм. Ці зміни спрямовані на збільшення теплопродукції і зменшенні тепловіддачі і носять компенсаторний характер. Запаси енергії швидко виснажуються – гіпоксія, ацидоз, пригнічення теплорегуляції.

33. Друга фаза: прогресуюче зниження температури тіла – згасання життєвих функцій організму; виникає т.з. “біологічний нуль” – зворотне припинення специфічної діяльності тих чи інших тканин залежно від їх температури; при одній і тій же температурі одні функції органу пригнічені, а інші – у нормі. Зупинка дихання – при 20-15 ° С тіла, а серцева діяльність продовжується ще деякий час.

34. Стадії переохолодження: I ст. – адинамічна – помірна гіпотермія 32- 30 ° С (температура вимірюється в прямій кишці), характерні: загальмованість, нерідко – ейфоричність, зниження критики, мова затруднена, скандована; рухи сковані, відмічається м ’ язеве дрижання; здатність до самостійного пересування зберігається, шкіра бліда, АТ підвищений, тенденція до брадикардії; частота та глибина дихання – не змінені.

35. II ст. – ступорозна – значна гіпотермія, температура тіла 31-27 ° С; спостерігається: різка загальмованість, можлива втрата свідомості, зіничні симптоми збережені, м ’ язева ригідність, самостійні рухи неможливі, характерна поза “скорченої людини”, шкіра бліда, з мармуровим малюнком; АТ може бути збільшеним, але частіше – гіпотензія, виражена брадикардія, ЧСС 40/хв, дихання рідке і поверхневе.

36. III ст. – судомна – позамежна гіпотермія, температура тіла 26-24 ° С, свідомості немає, зіниці звужені, реакція на світло ослаблена або відсутня, рефлекси з верхніх дихальних шляхів пригнічені, можливі судоми, тризм жувальних м ’ язів, шкіра бліда, АТ – 0, пульс на магістральних судинах, тони серця глухі, дихання дуже рідке, поверхневе, можливі патологічні ритми дихання (по типу Чейн-Стокса). При подальшому замерзанні – дихання припиняється, а потім – зупинка серця.

37. Допомога ● зігрівання; при свідомості: кисень, зняти мокрий одяг, загорнути в ковдру, в/в ізотонічний розчин, ЕКГ-контроль; ● за відсутності свідомості та наявності пульсу: ШВЛ мішком, інтубація трахеї, зняти мокрий одяг, загорнути в ковдру, в/в ізотонічний розчин, ЕКГ-контроль; за вісутності пульсу – СЛР, кисень; ● дихальні аналептики (кордіамін, бемегрид та ін.) підвищують потребу в кисні і можуть спровокувати розвиток судом.

38. ПЕРЕГРІВАННЯ Фактори, що сприяють: ▪ теплий, вологонепроникливий одяг; ▪ висока вологість; ▪ фізичне навантаження; ▪ алкогольне сп ’ яніння; ▪ незадовільний або недостатній питний режим; ▪ перевтома; ▪ ожиріння; ▪ перенесена черепно-мозкова травма; ▪ дегідратація; ▪ хвороби печінки, підшлункової залози, ендокринних органів; ▪ дитячий та похилий вік.

39. Патогенез ● Порушення рівноваги між теплопродукцією і тепловіддачею; ● Температурна блокада ферментів окислювального фосфорилювання, які приводять до тканинної гіпоксії, набряку-набухання мозку і недостатності кровообігу та дихання; ● У початковій стадії – адаптаційні реакції у вигляді вегето-судинної дистонії – тахікардія, аритмія, нестабільний АТ; ● З метою тепловіддачі: знижується периферичний опір, наростає кровообіг в шкірі, підшкірній клітковині, кінцівках; виділення поту досягає 1,5-2,5 л/годину.

40. ▪ У результаті підсиленого потовиділення і перспірації, характерних для початку перегрівання, викає дефіцит води і електролітів (натрію, хлору, калію). ▪ Коли прийом води недостатній – гіпертонічна дегідратація: спрага, підвищена нервова збудливість, галюцинації, тремор кінцівок, судоми. ▪ У тих, хто вживає прісну воду – виявляється дефіцит натрію з внутрішньоклітинною дегідратацією, що супроводжується хворобливими спазмами м ’ язів кінцівок. ▪ Для перегрівання з діареєю: гіпотонічна дегідратація (соледефіцитний ексикоз), яка закінчується ангідремічним шоком і комою. ▪ Смерть наступає при підвищенні температури до 42-43 ° С.

41. Ступені перегрівання Легка ступінь: стан задовільний, температура тіла у нормі або 37,3-37,5 ° С, легке недомагання, адинамія або підвищена збудливість, головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, іноді хворобливі спазми м ’ язів кінцівок. Гіперемія шкіри, потовиділення, пульс частий, часте дихання, помірне розширення зіниць, АТ у нормі.

42. Середня ступінь: температура тіла 39-40 ° С, різка адинамія, помірне оглушення і марення, спрага, сильний головний біль, нудота, часте блювання, іноді - обмороки. Шкіра гіремійована, волога. Дихання часте до 40/хв, тахікардія, гіпертензія.

43. Важка ступінь: температура тіла до 40 ° С і більше, глибоко порушена свідомість, припиняється потовиділення. Шкіра мертвено-бліда, суха, гаряча на дотик. Дихання часте, поверхневе або по типу Чейн-Стокса, пульс ниткоподібний, різка тахікардія. При погіршенні стану – брадикардія. Падіння АТ.

44. ТЕПЛОВИЙ (СОНЯЧНИЙ) УДАР Недостатність потовиділення. Розлади терморегуляції. Гіпокаліємія. Серцева слабість. Тепловий удар виникає, звичайно, без продромальних явищ. Від перших ознак (припинення потовиділення) до виникнення явних симптомів (постійна гіпертермія і циркуляторна недостатність) проходить 3-24 години.

45. Тепловий удар легкого ступеня Головний біль, запаморочення, відчуття гарячки, появляються втомлюваність, слабість, пригнічення. Турбує нудота, інколи блювання. Температура тіла – нормальна або субфебрильна. Незначно пришвидшений пульс.

46. Тепловий удар середньої важкості Загальна слабість, пульсуючий головний біль, запаморочення, нудота, блювання. Температура тіла 40-41 ° С. Шкіра гіперемійована, волога, посилене потовиділення. Психічні розлади – підвищена дратівливість, спалахи невмотивованого, нестримного гніву. З ’ являється гіперрефлексія, розлади координації рухів. Частота дихання незначно збільшена. ЧСС 110-130/хвилину. АТ в межах норми.

47. Тепловий удар важкого ступеня Раптово або поступово, нестерпний головний біль, запаморочення, зниження зору, багаторазове блювання. Психомоторне збудження і дезорієнтація, розлади притомності. Зіниці вузькі, фотореакція в ’ яла, гіперрефлексія, підвищення м ’ язевого тонусу, тонічні і клонічні судоми, патологічні рефлекси, парези і паралічі. Шкіра гіперемійована і ціанотична, температура тіла в межах 40-42 ° С. Тахікардія 120-140/хв, аритмія. Тахіпное 30-36/хв. Порушується ритм і амплітуда дихальних рухів.

48. ● При важкій формі теплового удару спостерігається раптове припинення потовиділення – “виснаження потових залоз”, шкіра стає блідою, гіпертермія 42-45 ° С. Очні яблука мутніють, зіниці вузькі. Кома з гемодинамічною та дихальною недостатністю, гіперрефлексією і м ’ язевою гіпотонією. ● Можливі: пневмонії, розлади шлунково-кишкового тракту, судоми, на 3-5 день гостра ниркова недостатність, токсичний гепатит.

49. Невідкладна допомога ▪ Звільнити постраждалого від вантажу, розпустити пояс і зняти одяг. ▪ Охолодження. ▪ Всередину охолоджені рідини. ▪ Перенести постраждалого на свіже повітря. ▪ В/в ізотонічний розчин натрію хлориду. ▪ ЕКГ-контроль. ▪ Для стабілізації вегетативної нервової системи і попередження підвищення температури тіла: анксиолітики (седуксен 0,15-0,2 мг/кг); антигістамінні (димедрол, тавегіл 0,1-0,15 мг/кг); в/в 0,9% ізотонічний розчин натрію хлориду (10-15 мл/кг) і 5% розчин глюкози (5-8 мл/кг).

50. ЕЛЕКТРОТРАВМА Це ураження людини електричним струмом з розвитком глибоких функціональних розладів органів і систем, перш за все – ЦНС, органів кровообігу та дихання. Причини: джерела електричного струму, предмети під напругою, на відстані – при дуговому контакті (при високій напрузі) або в результаті замикання фази на землю (“розтікання” струму).

51. Сила струму – відношення напруги до опору; 0,5-2 мА – порогове значення сили струму: викликає поколювання; 15-20 мА – судомні скорочення м ’ язів, яке вже не дозволяє самостійно відключитися від струмонесучого предмета; 25-80 мА – електрична асфіксія (судомне скорочення дихальних м ’ язів у фазі видиху; 100 мА – фібриляція шлуночків серця; > 100 мА – дефібрилюючі властивості, проте спричиняє порушення функцій ЦНС і зупинку дихання центрального походження.

52. Значення вологості: Опір сухої шкіри – 0,1- 2 мОм; опір вологої шкіри – 1 кОм (в 100-200 разів нижчий); при напрузі 127 В: 127:100000 = 1,27 мА (поколювання шкіри); 127:1000 = 127 мА (фібриляція шлуночків серця). Крім того: наявність механічних пошкоджень, товщина, васкуляризація шкіри. Самі чутливі: долоні, лице, промежина; найменш чутливі: поперековий відділ та ділянки гомілко-стопових суглобів.

53. При підвищенні напруги до 500 В - величина опору не має значення, тому що виникає “пробій” шкіри, “мітка” (округлі або овальні кратероподібні жовто-бурі, синювані по периферії п ’ ятна до 5-6 см в діаметрі без пошкодження волосяного покрову і за відсутності больової реакції, можуть бути вкраплення струмопровідного матеріалу. Найбільше руйнуються нерви та судини. при цьому розповсюджений у промисловості перемінний струм з частотою 50 Гц – найнебезпечніший, ніж постійний струм цієї ж напруги; Вище 500 В – більш небезпечний – постійний електричний струм.

54. Перемінний струм стає небезпечним вже при напрузі 50-60 В. 127- 380 В – смерть у кожного четвертого, при 1000 В – у кожного другого, 3000 В – практично завжди наступає смерть. Небезпека пошкоджувальної дії струму знижується із зменшенням його частоти: при частоті 60Гц небезпека ураження током зменшується; при 500 кГц – повністю відсутня, хоча зберігається небезпека термічного ураження.

55. Специфічні ефекти електричного струму Електрохімічний (електроліз, порушення іонної рівноваги на мембранах клітин, коагуляція білків, колікваційний некроз тканин); Тепловий (контактні опіки, ураження кісток); Механічний (розшарування тканин, відрив частин тканин та тіла); Біологічний (гіперкатехоламінемія, фібриляція серця, апное, судомний синдром, ларінгоспазм).

56. Неспецифічна дія Від розкалених провідників – термічні опіки; від вольтової дуги – ураження рогівки та кон ’ юнктиви очей, атрофія зорового нерва; від звукової хвилі – баротравма вуха.

57. Напрямок проходження струму (петлі струму) – найбільш небезпечні: рука-голова, ліва рука - права нога. Характерно: зойк постраждалого, при якому можуть бути ларінгоспазм і асфіксія. У легких випадках постраждалий наляканий, скаржиться на “іскри” в очах, поява світлобоязні. В більш важких випадках – головний біль, запаморочення, іноді нудота і блювання, клонічні судоми, парез язика, м ’ язові болі. Іноді – втрата свідомості з ретроградною амнезією, серйозні дієнцефальні синдроми.

58. 1-ша ступінь переважають тонічні скорочення м ’ язів без втрати свідомості. Після припинення дії струму у постраждалих спостерігається больовий синдром, збудження (іноді – оглушення), блідість і похолодання шкірних покривів, задишка, тахікардія, підвищення АТ.

59. 2-га ступінь: тонічні судоми, які супроводжуються втратою свідомості без виражених кардіо-респіраторних розладів. 3-тя ступінь : спостерігається кома, гострі розлади дихання і кровообігу, розвивається гіпотензія. Можливі пошкодження внутрішніх органів: розриви легеневих судин, вогнищеві некрози паренхіматозних органів, набряк легень і мозку, відшарування сітківки. Системний міоліз і гемоліз можуть ускладнитися гострою нирковою недостатністю. Іноді первинне ураження ЦНС призводить до різкого гальмування центрів регуляції дихання та кровообігу.

60. 4-та ступінь: фібриляція шлуночків або апное центрального походження, клінічна смерть (особливість – її пролонгація до 7-10 хв). Центральне апное, яке спостерігається частіше при проходженні струму через голову, носить стійкий характер і може рецидивувати в постреанімаційному періоді. Параліч дихального центру, як і фатальні аритмії, тромбози судин уражених кінцівок, іноді виникає не одразу, а протягом 2-3 годин.

61. Електричний струм уражає тканини не тільки в місці контакту, але і на всьому шляху проходження через тіло постраждалого, що нерідко супроводжується тяжкою ендогенною інтоксикацією при невеликих зовнішніх пошкодженнях.

62. Невідкладна допомога Припинити дію струму. При 1-2 ступенях: спеціальних заходів не треба, постраждалого необхідно заспокоїти, призначити всередину або парентерально анальгін, тавегіл. При важких формах: дефібриляція, СЛР, інтубація трахеї, конікотомія (4-5 голок); ШВЛ киснево-повітряною сумішшю; при порушеннях ритму (екстрасистолія): лідокаїн 80-120 мг в/в, через 30 хв ще 80-100 мг; або новокаїнамід 10% - 10 мл + норадреналін 0,2% - 0,5 мл в/в повільно під контролем АТ. Госпіталізація.

64. Ураження блискавкою Величезний електричний розряд в атмосфері. Напруга досягає мільйон вольт, сила току – сотні тисяч ампер, температура каналу блискавки досягає десятки тисяч градусів по Цельсію, тривалість розряду – долі секунди. Подібно до дії струму високої напруги. 80-90% - втрата свідомості, ураження серцево-судинної системи та дихання.

65. Особливості Під час грози на відкритому місці, при спробі сховатися під одинокими деревами. Уражувальні фактори: електричний струм, світлова та звукова енергія. Опіки III - IV ступеня, опіковий шок із синдромом розчавлення тканин; травматичне ураження (ЧМТ), на шкірі – точні зображення металічних речей, що були в цей час у постраждалого на тілі або в кишені (метали – золото- можуть випаровуватися).

66. Клінічно: втрата свідомості на час від декількох хвилин до декількох діб, при цьому виникають клонічні судоми. Відновлення свідомості супроводжується збудженням, дезорієнтацією хворого. Поведінка визначається больовим синдромом. Іноді виникають переживання у вигляді галюцинацій та марення, парези кінцівок, бульбарні порушення. Може бути головний біль, порушення зору майже до сліпоти (при відшаруванні сітківки). На шкірі – знаки блискавки у вигляді багряно-бурих деревоподібних малюнків (по ходу кровоносних судин). Іноді розвивається ангінозний статус, кровохаркання, набряк легень.

67. Невідкладна допомога СЛР, механічна та електрична дефібриляція. В/в краплинно реосорбілакт (сорбілакт) або ізотонічного розчину глюкози – 500 мл з додаванням преднізолону 90-120 мг. Для знеболення – літична суміш: 1 мл 2,5% розчину аміназину, 1 мл 1-2% розчину промедолу і 1 мл 1% розчину димедролу; НЛА. Контроль дихання та серцево-судинної системи. Стабілізація стану. Госпіталізація.