Путивльська 
загальноосвітняя школа 
І-ІІІ ступенів № 2
Г.Я.Базима-
 Г.Я.Базима народився 1 грудня 1888р. в селі Дічь 
Путивльського повіту Курської губернії в родині 
селянина. Закінчив церковно-приходську школу, 
потім вище навчальне училище. У 1909р.. 
Григорій Якович здав екзамени на право 
викладання в початковій школі і став працювати 
вчителем початкових класів у Стрельніковській 
школі, а потім викладачем географії в цій же 
школі. В роки першої світової війни був на 
фронті, закінчив школу прапорщиків. Після 
революції залишається в Червоній армії 
працювати в політвідділі. Тут він отримує 
середню военну освіту. На фронтах громадянської 
війни він зі зброєю в руках захищав молоду 
Радянську республіку. Після закінчення 
громадянської війни Г.Я. Базима повертається до 
села Стрільники і працює там вчителем. З 1933по 
1941р. він працює директором восьмирічної 
школи № 3 зараз № 2. 
 А невдовзі розпочалась війна. І став вчитель 
начальником штаба партизанського з’єднання під 
командуванням С.А.Ковпака і С.В. Руднева.У 1943 
р. Г.Я.Базимі було присвоєно звання майора. При 
виході з Карпат в ніч з 3 на 4 серпня 1943р. його 
тяжко було поранено в плечо та голову. На 
початку 1944р. Григорій Якович був відкликаний 
на лікування в Київ, потім повернувся до Путивля. 
 За бойві заслуги Григорій Якович був 
нагороджений Орденом Леніна, Орденом 
Бойового Червоного Прапору, орденом Богдана 
Хмельницького 1 степені і багатьма медалями. 
 Після війни Базима проводив велику роботу 
по увічненню подвига партизан. По його ініціативі 
був створений музей Партизанської слави в 
Спадщанському лісі. Він особисто приймав участь 
в реконструкції партизанських землянок, 
проводив екскурсії по місцям бойової слави. Саме 
Г.Я.Базима підготовив перший путівник по 
Спадщанському лісу, написав книгу „Слідами 
великого рейду”. 
 Не все, на жаль , він встиг зробити, що 
хотів.... Помер Григорій Якович 5 липня 
1970р.Похований в М.Путивлі, на могилі 
встановлений мраморний пам’ятник.
У книзі «Від Путивля до Карпат» С. А, Ковпак писав про начальника штабу Г. Я. Базиму: 
«...Бій іде, дощ періщить, віє метелиця, а Григорій Якович сидить на пеньку, накрившись плащем з головою, і строчить в 
своїй записній книжці чернетку наказу, а потім, уже в землянці чи в курені акуратно, по-учительському переписує 
наказ у книгу. Інколи, бувало, навіть розсердишся: 
— Та кинь свою писанину, лягай спати! 
Григорій Якович тільки всміхнеться; 
— Цю писанину історики вивчатимуть». 
За характером він спокійний, урівноважений, розпорядження робив без шуму і крику. Командири, одержавши такий 
наказ, виконували на совість, до кінця. 
Зайнявши село, виставивши вартових і патрульних, всі лягали спати. У Базими ж наступала «друга зміна». 
Перемагаючи втому, він сідав на коня і разом з начальниками штабів і зв'язковими відправлявся на рекогносцировку. 
Виставляв заслони і засади на тих дорогах, звідки чекався противник, перевіряв боєготовність чергових підрозділів, у 
штаб повертався далеко за полудень. А тут — поверталися розвідники, разом з заступником Ковпака по розвідці 
П. П.Вершигорою. Всі засідали за карту, в бій вступали червоні й сині стріли — розпочиналася боротьба ворогуючих 
штабів, боротьба умів! Обдумувалася кожна деталь бою. Саме тоді я зрозумів: чому Базима спокійний в бою — все, до 
дрібниць, обдумано заздалегідь... 
На ньому лежало величезне навантаження! Навіть молодому важко було нести таке навантаження, а він ніс. Для 
відпочинку часу не було. І Григорій Якович спав прямо на возі чи санях під час маршу. Та й то недовго. Тільки-но 
зупинилася колона — він уже на ногах, зіскакував на коня і мчався вперед — туди, де кипів зустрічний бій, небезпечний 
і підступний, бій,.
По тропам лесным ночью бродит луна 
Спокойно уснули землянки, 
Но помнят они, как гремела война 
И лезли фашистские танки.
Карта Путивльського району
Однією з найвизначніших операцій партизанів-ковпаківців був знаменитий Веселівський бій 28 лютого 1942 року. 
Обираючи село Веселе для бою, партизанське командування йшло на великий риск - сили були далеко не рівні. Хати 
майже до стріх занесло снігом. Про те, щоб будувати оборону за селом, не могло бути й мови. Вихід був один: для 
оборонних пунктів обладнати будівлі колгоспників, влаштувати в них бійниці. Кулемети встановили на дахах. На 
городах у глибоких снігових заметах поробили траншеї і ходи сполучення. 
Східну частину Веселого і хутір Майський до самого лісу займали оперативні групи Путивльського загону. В західній 
частині села, за ручаєм, по вулиці Луговій стояв Глухівський загін; по вулиці Садовій - Шалигинський загін і група 
П'ятишкіна. Штаб розмістився в хаті селянина Сєдих Степана Петровича, якого фашисти розстріляли за зв'язок з 
партизанами у грудні 1941 року. 
План противника зводився до того, щоб ударом з півдня скувати основні сили партизанів, а потім ударити з півночі. 
Партизани розгадали ці наміри і ні на мить не ослабляли кругової оборони на всіх ділянках. 
Г.Я. Базима керував діями роти партизан в північно-східній частині села Веселе, позицію яких атакував батальон 
гітлерівців. Хитрим маневром бувалий воїн “підказав” ворогу “потрібний” напрямок руху. І коли фашисти пішли по 
ньому, вдарив по їх флангу і створив ситуацію, котра допомогла перемозі партизан. 
О сьомій годині вечора стало ясно, що партизани в цьому бою отримали перемогу. Втрати противника склали близько 
600 чоловік (вбитими, пораненими і обмороженими). Партизанів загинуло 11 чоловік, серед них і комісар Глухівського 
загону Білявський. Під час бою був поранений також комісар з'єднання С.В. Руднєв. 
Опівночі партизани залишили Веселе, продовжуючи свої рейди по північних районах Сумщини. 
Веселівський бій увійшов в історію як класичний зразок бою в умовах партизанської боротьби. Противник не міг 
повірити, що такі значні його сили були знищені значно меншим за чисельністю партизанським з'єднанням, якому до 
того ж не вистачило боєприпасів. А засаду Конотопського загону мадяри сприйняли за десант Червоної Армії.
Лиш за свободу Ви боролись, 
За це ми дякуємо Вам. 
Що в час важкий і в час негоди 
Життя Ви врятували нам. 
Можливо, ми не розумієм 
Крізь, що Вам довелось пройти, 
Але ми зберегти зумієм 
Той мир, що нам Ви принесли.

Г.Я. Базима

  • 1.
  • 2.
  • 3.
     Г.Я.Базима народився1 грудня 1888р. в селі Дічь Путивльського повіту Курської губернії в родині селянина. Закінчив церковно-приходську школу, потім вище навчальне училище. У 1909р.. Григорій Якович здав екзамени на право викладання в початковій школі і став працювати вчителем початкових класів у Стрельніковській школі, а потім викладачем географії в цій же школі. В роки першої світової війни був на фронті, закінчив школу прапорщиків. Після революції залишається в Червоній армії працювати в політвідділі. Тут він отримує середню военну освіту. На фронтах громадянської війни він зі зброєю в руках захищав молоду Радянську республіку. Після закінчення громадянської війни Г.Я. Базима повертається до села Стрільники і працює там вчителем. З 1933по 1941р. він працює директором восьмирічної школи № 3 зараз № 2.  А невдовзі розпочалась війна. І став вчитель начальником штаба партизанського з’єднання під командуванням С.А.Ковпака і С.В. Руднева.У 1943 р. Г.Я.Базимі було присвоєно звання майора. При виході з Карпат в ніч з 3 на 4 серпня 1943р. його тяжко було поранено в плечо та голову. На початку 1944р. Григорій Якович був відкликаний на лікування в Київ, потім повернувся до Путивля.  За бойві заслуги Григорій Якович був нагороджений Орденом Леніна, Орденом Бойового Червоного Прапору, орденом Богдана Хмельницького 1 степені і багатьма медалями.  Після війни Базима проводив велику роботу по увічненню подвига партизан. По його ініціативі був створений музей Партизанської слави в Спадщанському лісі. Він особисто приймав участь в реконструкції партизанських землянок, проводив екскурсії по місцям бойової слави. Саме Г.Я.Базима підготовив перший путівник по Спадщанському лісу, написав книгу „Слідами великого рейду”.  Не все, на жаль , він встиг зробити, що хотів.... Помер Григорій Якович 5 липня 1970р.Похований в М.Путивлі, на могилі встановлений мраморний пам’ятник.
  • 4.
    У книзі «ВідПутивля до Карпат» С. А, Ковпак писав про начальника штабу Г. Я. Базиму: «...Бій іде, дощ періщить, віє метелиця, а Григорій Якович сидить на пеньку, накрившись плащем з головою, і строчить в своїй записній книжці чернетку наказу, а потім, уже в землянці чи в курені акуратно, по-учительському переписує наказ у книгу. Інколи, бувало, навіть розсердишся: — Та кинь свою писанину, лягай спати! Григорій Якович тільки всміхнеться; — Цю писанину історики вивчатимуть». За характером він спокійний, урівноважений, розпорядження робив без шуму і крику. Командири, одержавши такий наказ, виконували на совість, до кінця. Зайнявши село, виставивши вартових і патрульних, всі лягали спати. У Базими ж наступала «друга зміна». Перемагаючи втому, він сідав на коня і разом з начальниками штабів і зв'язковими відправлявся на рекогносцировку. Виставляв заслони і засади на тих дорогах, звідки чекався противник, перевіряв боєготовність чергових підрозділів, у штаб повертався далеко за полудень. А тут — поверталися розвідники, разом з заступником Ковпака по розвідці П. П.Вершигорою. Всі засідали за карту, в бій вступали червоні й сині стріли — розпочиналася боротьба ворогуючих штабів, боротьба умів! Обдумувалася кожна деталь бою. Саме тоді я зрозумів: чому Базима спокійний в бою — все, до дрібниць, обдумано заздалегідь... На ньому лежало величезне навантаження! Навіть молодому важко було нести таке навантаження, а він ніс. Для відпочинку часу не було. І Григорій Якович спав прямо на возі чи санях під час маршу. Та й то недовго. Тільки-но зупинилася колона — він уже на ногах, зіскакував на коня і мчався вперед — туди, де кипів зустрічний бій, небезпечний і підступний, бій,.
  • 5.
    По тропам леснымночью бродит луна Спокойно уснули землянки, Но помнят они, как гремела война И лезли фашистские танки.
  • 6.
  • 7.
    Однією з найвизначнішихоперацій партизанів-ковпаківців був знаменитий Веселівський бій 28 лютого 1942 року. Обираючи село Веселе для бою, партизанське командування йшло на великий риск - сили були далеко не рівні. Хати майже до стріх занесло снігом. Про те, щоб будувати оборону за селом, не могло бути й мови. Вихід був один: для оборонних пунктів обладнати будівлі колгоспників, влаштувати в них бійниці. Кулемети встановили на дахах. На городах у глибоких снігових заметах поробили траншеї і ходи сполучення. Східну частину Веселого і хутір Майський до самого лісу займали оперативні групи Путивльського загону. В західній частині села, за ручаєм, по вулиці Луговій стояв Глухівський загін; по вулиці Садовій - Шалигинський загін і група П'ятишкіна. Штаб розмістився в хаті селянина Сєдих Степана Петровича, якого фашисти розстріляли за зв'язок з партизанами у грудні 1941 року. План противника зводився до того, щоб ударом з півдня скувати основні сили партизанів, а потім ударити з півночі. Партизани розгадали ці наміри і ні на мить не ослабляли кругової оборони на всіх ділянках. Г.Я. Базима керував діями роти партизан в північно-східній частині села Веселе, позицію яких атакував батальон гітлерівців. Хитрим маневром бувалий воїн “підказав” ворогу “потрібний” напрямок руху. І коли фашисти пішли по ньому, вдарив по їх флангу і створив ситуацію, котра допомогла перемозі партизан. О сьомій годині вечора стало ясно, що партизани в цьому бою отримали перемогу. Втрати противника склали близько 600 чоловік (вбитими, пораненими і обмороженими). Партизанів загинуло 11 чоловік, серед них і комісар Глухівського загону Білявський. Під час бою був поранений також комісар з'єднання С.В. Руднєв. Опівночі партизани залишили Веселе, продовжуючи свої рейди по північних районах Сумщини. Веселівський бій увійшов в історію як класичний зразок бою в умовах партизанської боротьби. Противник не міг повірити, що такі значні його сили були знищені значно меншим за чисельністю партизанським з'єднанням, якому до того ж не вистачило боєприпасів. А засаду Конотопського загону мадяри сприйняли за десант Червоної Армії.
  • 10.
    Лиш за свободуВи боролись, За це ми дякуємо Вам. Що в час важкий і в час негоди Життя Ви врятували нам. Можливо, ми не розумієм Крізь, що Вам довелось пройти, Але ми зберегти зумієм Той мир, що нам Ви принесли.