Г.Я.Базима народився1 грудня 1888р. в селі Дічь
Путивльського повіту Курської губернії в родині
селянина. Закінчив церковно-приходську школу,
потім вище навчальне училище. У 1909р..
Григорій Якович здав екзамени на право
викладання в початковій школі і став працювати
вчителем початкових класів у Стрельніковській
школі, а потім викладачем географії в цій же
школі. В роки першої світової війни був на
фронті, закінчив школу прапорщиків. Після
революції залишається в Червоній армії
працювати в політвідділі. Тут він отримує
середню военну освіту. На фронтах громадянської
війни він зі зброєю в руках захищав молоду
Радянську республіку. Після закінчення
громадянської війни Г.Я. Базима повертається до
села Стрільники і працює там вчителем. З 1933по
1941р. він працює директором восьмирічної
школи № 3 зараз № 2.
А невдовзі розпочалась війна. І став вчитель
начальником штаба партизанського з’єднання під
командуванням С.А.Ковпака і С.В. Руднева.У 1943
р. Г.Я.Базимі було присвоєно звання майора. При
виході з Карпат в ніч з 3 на 4 серпня 1943р. його
тяжко було поранено в плечо та голову. На
початку 1944р. Григорій Якович був відкликаний
на лікування в Київ, потім повернувся до Путивля.
За бойві заслуги Григорій Якович був
нагороджений Орденом Леніна, Орденом
Бойового Червоного Прапору, орденом Богдана
Хмельницького 1 степені і багатьма медалями.
Після війни Базима проводив велику роботу
по увічненню подвига партизан. По його ініціативі
був створений музей Партизанської слави в
Спадщанському лісі. Він особисто приймав участь
в реконструкції партизанських землянок,
проводив екскурсії по місцям бойової слави. Саме
Г.Я.Базима підготовив перший путівник по
Спадщанському лісу, написав книгу „Слідами
великого рейду”.
Не все, на жаль , він встиг зробити, що
хотів.... Помер Григорій Якович 5 липня
1970р.Похований в М.Путивлі, на могилі
встановлений мраморний пам’ятник.
4.
У книзі «ВідПутивля до Карпат» С. А, Ковпак писав про начальника штабу Г. Я. Базиму:
«...Бій іде, дощ періщить, віє метелиця, а Григорій Якович сидить на пеньку, накрившись плащем з головою, і строчить в
своїй записній книжці чернетку наказу, а потім, уже в землянці чи в курені акуратно, по-учительському переписує
наказ у книгу. Інколи, бувало, навіть розсердишся:
— Та кинь свою писанину, лягай спати!
Григорій Якович тільки всміхнеться;
— Цю писанину історики вивчатимуть».
За характером він спокійний, урівноважений, розпорядження робив без шуму і крику. Командири, одержавши такий
наказ, виконували на совість, до кінця.
Зайнявши село, виставивши вартових і патрульних, всі лягали спати. У Базими ж наступала «друга зміна».
Перемагаючи втому, він сідав на коня і разом з начальниками штабів і зв'язковими відправлявся на рекогносцировку.
Виставляв заслони і засади на тих дорогах, звідки чекався противник, перевіряв боєготовність чергових підрозділів, у
штаб повертався далеко за полудень. А тут — поверталися розвідники, разом з заступником Ковпака по розвідці
П. П.Вершигорою. Всі засідали за карту, в бій вступали червоні й сині стріли — розпочиналася боротьба ворогуючих
штабів, боротьба умів! Обдумувалася кожна деталь бою. Саме тоді я зрозумів: чому Базима спокійний в бою — все, до
дрібниць, обдумано заздалегідь...
На ньому лежало величезне навантаження! Навіть молодому важко було нести таке навантаження, а він ніс. Для
відпочинку часу не було. І Григорій Якович спав прямо на возі чи санях під час маршу. Та й то недовго. Тільки-но
зупинилася колона — він уже на ногах, зіскакував на коня і мчався вперед — туди, де кипів зустрічний бій, небезпечний
і підступний, бій,.
5.
По тропам леснымночью бродит луна
Спокойно уснули землянки,
Но помнят они, как гремела война
И лезли фашистские танки.
Однією з найвизначнішихоперацій партизанів-ковпаківців був знаменитий Веселівський бій 28 лютого 1942 року.
Обираючи село Веселе для бою, партизанське командування йшло на великий риск - сили були далеко не рівні. Хати
майже до стріх занесло снігом. Про те, щоб будувати оборону за селом, не могло бути й мови. Вихід був один: для
оборонних пунктів обладнати будівлі колгоспників, влаштувати в них бійниці. Кулемети встановили на дахах. На
городах у глибоких снігових заметах поробили траншеї і ходи сполучення.
Східну частину Веселого і хутір Майський до самого лісу займали оперативні групи Путивльського загону. В західній
частині села, за ручаєм, по вулиці Луговій стояв Глухівський загін; по вулиці Садовій - Шалигинський загін і група
П'ятишкіна. Штаб розмістився в хаті селянина Сєдих Степана Петровича, якого фашисти розстріляли за зв'язок з
партизанами у грудні 1941 року.
План противника зводився до того, щоб ударом з півдня скувати основні сили партизанів, а потім ударити з півночі.
Партизани розгадали ці наміри і ні на мить не ослабляли кругової оборони на всіх ділянках.
Г.Я. Базима керував діями роти партизан в північно-східній частині села Веселе, позицію яких атакував батальон
гітлерівців. Хитрим маневром бувалий воїн “підказав” ворогу “потрібний” напрямок руху. І коли фашисти пішли по
ньому, вдарив по їх флангу і створив ситуацію, котра допомогла перемозі партизан.
О сьомій годині вечора стало ясно, що партизани в цьому бою отримали перемогу. Втрати противника склали близько
600 чоловік (вбитими, пораненими і обмороженими). Партизанів загинуло 11 чоловік, серед них і комісар Глухівського
загону Білявський. Під час бою був поранений також комісар з'єднання С.В. Руднєв.
Опівночі партизани залишили Веселе, продовжуючи свої рейди по північних районах Сумщини.
Веселівський бій увійшов в історію як класичний зразок бою в умовах партизанської боротьби. Противник не міг
повірити, що такі значні його сили були знищені значно меншим за чисельністю партизанським з'єднанням, якому до
того ж не вистачило боєприпасів. А засаду Конотопського загону мадяри сприйняли за десант Червоної Армії.
10.
Лиш за свободуВи боролись,
За це ми дякуємо Вам.
Що в час важкий і в час негоди
Життя Ви врятували нам.
Можливо, ми не розумієм
Крізь, що Вам довелось пройти,
Але ми зберегти зумієм
Той мир, що нам Ви принесли.