розглядаються особливості базової підтримки життя дітей, основні кроки серцево-легеневої реанімації

1. ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н.КАРАЗІНА
МЕДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ПЕДІАТРІЇ
“Базова підтримка життєдіяльності у дітей.”
ас.кафедри педіатрії О.Є. Олійник

2. Історія реанімації
В червні 1782 року в американському місті Філадельфія п’ятирічний хлопчик
Роуланд впав у річку. Робітник пристані дістав його з води та відніс додому. Хоча
дитина не мала ознак життя, батьки не здавалися. Вони почали плескати хлопчика
руками та натирати його тіло вовняною тканиною, змоченою у спирті. Лікар, який
прибув невдовзі, занурив ноги дитини у гарячу воду та поклав до горла блювотний
засіб. За 20 хвилин життя повернулося до малюка.

3. Актуальність
Протокол BLS з PBLS був розроблений Американською асоціацією серця (American Heart
Organisation) разом з Європейською радою реанімації (European Resuscitation Counsil) .
Він є загальноприйнятим у більшості країн світу. Нездатність швидко розпізнати зупинку
серця залишається основною перешкодою для порятунку більшості життів. Головне
завдання полягає в тому, щоб негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію (СЛР) у
будь-якої особи «без ознак життя, у якої дихання відсутнє або ненормальне».
«Ненормальне» — повільне або важке (агональне) дихання при проведенні СЛР слід
вважати ознакою зупинки серця.

4. Ланцюг виживання
Правильне і безперервне проведення
компресії грудної клітки є головною
запорукою успіху реанімаційних заходів.
Тому основний акцент сучасних
рекомендацій робиться на мінімізації
будь-яких пауз, що припиняють
проведення ефективної компресії грудної
клітки.
Протокол базової підтримки життя BLS
— це алгоритм надання першої допомоги
при невідкладних станах, покликаний
значно підвищити шанси потерпілого на
виживання. Таке підвищення відбувається
завдяки виконанню послідовності дій під
назвою «ланцюг виживання»

6. Розпізнавання та виклик допомоги
(Recognition & Activation of the Emergency
Response System).
На цьому етапі перевіряють (розпізнають) наявність свідомості, прохідність
дихальних шляхів (якщо потрібно — відновлюють), зупинку дихання і якомога
раніше викликають відповідні екстрені служби. Шанси на виживання потерпілого із
зупинкою дихання значно вищі, якщо бригада швидкої допомоги вже мчить до
нього, а не лише починає свій шлях.

7. Невідкладна якісна СЛР (Immediate
HighQuality CPR).
Цей етап «ланцюга виживання» дозволяє виграти час до прибуття кваліфікованих
медичних співробітників. Якісний непрямий масаж серця та штучна вентиляція
легень підтримують мінімальний рівень насиченості серця й мозку киснем. Чим
раніше та якісніше потерпілому із зупинкою дихання буде проводитися СЛР, тим
вища ймовірність, що бригада екстреної допомоги зможе повернути його до життя
без шкоди для центральної нервової системи пацієнта

8. Швидка дефібриляція (Rapid Defibrillation).
При зупинці дихання в потерпілого вельми ймовірний розвиток фібриляції серця,
яка призводить до зниження якості реанімаційних заходів. У такому випадку
виникає необхідність проведення дефібриляції серця з використанням
автоматичного зовнішнього дефібрилятора (АЗД чи AED (Automated External
Defibrillator)). Цей етап «ланцюга виживання» націлений на підключення АЗД,
аналіз ритму серця потерпілого, перезапуск серця шляхом дефібриляції та
подальше проведення СЛР. Застосування АЗД істотно підвищує шанси потерпілого
на виживання.

9. Доставлення в медичний заклад та
розширена підтримка життя (Advanced Live
Support).
В умовах нормального функціонування екстрених служб цей етап «ланцюга
виживання» буде реалізовуватися вже кваліфікованим медичним персоналом
усередині машини екстреної медичної допомоги дорогою до медичного закладу.
Для медиків на цей випадок передбачений протокол розширеної підтримки життя
Advanced Life Support (ALS), у якому використовуються спеціалізоване медичне
обладнання, маніпуляції та медикаменти.

10. Причини зупинки серцевої діяльності та дихання у дітей
• Поза лікувальними установами:
– синдром раптової смерті
немовлят;
– травми;
– кровотечі;
– утоплення;
– порушення прохідності
верхніх дихальних шляхів;
– отруєння.
• У лікувальних установах:
– важка асфіксія при народженні;
– інфекційні й інші захворювання дихальних
шляхів;
– вроджена патологія;
– сепсис;
– ексикози;
– рефлекторна зупинка серця при проведенні
діагностичних і лікувальних маніпуляцій у певної
категорії дітей (санація ротоглотки, зондування
шлунка, ендотрахеальна інтубація, ввідний
інгаляційний наркоз тощо).

11. Причини зупинки серцевої діяльності
та дихання у дітей
У дітей зупинка серця–​
це фінал поступового згасання фізіологічних функцій організму,
ініційованого, як правило, дихальною недостатністю. Первинна зупинка серця
зустрічається дуже рідко, шлуночкові фібриляція та тахікардія є її причиною менше ніж
у 15% випадків. Клінічна смерть по суті є періодом з моменту зупинки дихання та
кровообігу до незворотних змін найбільш чутливих до гіпоксії клітин ЦНС. За звичайних
умов навколишнього середовища запас часу, необхідного для оживлення дитини у разі
відсутності дихання та кровообігу, становить до 3-5 хв (у новонароджених і дітей
раннього віку–​
до 5-7 хв), а за низької температури навколишнього середовища термін
може бути трохи подовжений, але незначно.

12. Педіатричний пацієнт
• новонароджений — від народження до 1-місячного віку
• немовля — від 1-го місяця життя до 1-го року життя
• дитина — від 1-го року життя до пубертатного періоду.
Не обов’язково вказувати точний вік дитини. Якщо
рятувальник визначає, що постраждалою є дитина, слід
використовувати алгоритми ведення пацієнтів
педіатричного профілю.
УВАГА! Більшість випадків зупинки кровообігу у дітей
виникають з гіпоксії, тому негайний початок BLS – і,
отже, оксигенація крові – є пріоритетом.

13. Найчастіші зворотні причини зупинки кровообігу підсумовують у вигляді
правила 4Г / 4Т (англ. 4H / 4T):
• Гіпоксія (дихальна, hypoxia).
• Гіповолемія (hypovolemia).
• Гіпо- / гіперкаліємія, метаболічні причини (hypo- / hyperkalimea).
• Гіпотермія (hypothermia).
• Тромбоз (тромбоемболія легеневої артерії, thrombosis).
• Тампонада серця (cardiac tamponade).
• Напружений пневмоторакс (tension pneumothorax).
• Токсини (toxins).

14. Послідовність дій
1. Переконайтеся, що оточення є безпечним як для вас, так і для дитини.
2. Перевірте реакцію дитини, адекватну до віку:
• легко стимулюйте її і/або запитайте вголос: «Як ти себе почуваєш?»
• ніколи не струшуйте немовля або дитину, якщо ви підозрюєте в неї травму шийного відділу
спинного мозку.
Якщо відповіді на поставлені запитання немає, показана стимуляція больовим подразником
(наприклад, пощипування мочки вуха, тильної поверхні кисті тощо).
3a. Якщо дитина відповідає словами або рухами:
• залиште її у тому положенні, в якому ви її знайшли (за умови, якщо це безпечно для неї)
• оцініть її стан і надайте допомогу в разі потреби
• регулярно перевіряйте загальний стан дитини.

15. Етапи укладки дітей у безпечну позицію

16. Якщо дитина не реагує:
• голосно кличте на допомогу — якщо є інші люди, попросіть викликати кваліфіковану допомогу із
зазначенням точного місця події, типу інциденту, кількостію постраждалих та їх стану, а також номеру
телефону, з якого ви дзвоните
• відновіть прохідність дихальних шляхів дитини, відхиливши голову та припіднявши нижню щелепу
наступним чином
- спочатку залиште дитину в тому ж положенні, в якому ви її знайшли, покладіть руку на чоло дитини і
обережно відхиліть її голову назад
- одночасно покладіть подушечку пальця (або пальців) під підборіддя дитини та підніміть його; не
тисніть на м’які тканини під підборіддям, оскільки це може заблокувати дихальні шляхи
- якщо у вас все ще виникають труднощі з відновленням прохідності дихальних шляхів, спробуйте
метод висунення нижньої щелепи, тобто помістіть вказівні пальці обох рук за нижньою щелепою
дитини і висуньте її вперед
- проведення обидвох вказаних способів може виявитись простішим, якщо дитину обережно
перевернути на спину.

17. Відновлення прохідності дихальних шляхів та оцінка дихання у дітей віком <1 року та у дитини >1 року

18. Метод висування нижньої щелепи

19. Якщо ви підозрюєте травму в області шиї, спробуйте відновити прохідність дихальних
шляхів, використовуючи тільки метод висування нижньої щелепи. Якщо цей спосіб виявився
неефективним, додайте незначне відхиляння голови назад, поки дихальні шляхи не стануть
прохідними. У пацієнтів із травмою в області шиї допускається невелике відхиляння голови
назад, якщо висування нижньої щелепи неефективне.
4. Утримуючи прохідність дихальних шляхів, оцініть зором, слухом і дотиком, чи
наявне правильне дихання (наблизивши своє обличчя до обличчя дитини та
спостерігаючи за її грудною кліткою):
• стежте за рухами грудної клітки
• прислухайтесь до дихальних шумів над носом і ротом дитини
• відчуйте, як повітря рухається по вашій щоці.
Дивіться, слухайте і відчувайте не більше 10 секунд, перш ніж прийняти рішення.

20. 5а. Якщо дитина дихає правильно:
• переведіть дитину в безпечне положення , що забезпечить прохідність дихальних шляхів
• регулярно оцінюйте дихання.
5б. Якщо дитина не дихає або присутнє агональне (нерегулярне, нечасте) дихання:
• обережно видаліть будь-які видимі сторонні тіла, які можуть спричиняти непрохідність
дихальних шляхів
• зробіть перші 5 рятувальних вдихів
• при виконанні рятувальних вдихів зверніть увагу на появу кашлю або рефлексів із задньої
частини горла у відповідь на ваші дії; наявність або відсутність цього типу реакції є частиною
оцінки наявності ознак кровообігу.

21. Техніка виконання рятувальних вдихів у дитини віком >1-го року

22. Техніка виконання рятувальних вдихів у дитини віком >1-го року
• забезпечте відхиляння голови та підйом нижньої щелепи
• великим і вказівним пальцями руки, яка лежить на лобі, затисніть м’які частини носа
• трохи розкрийте рот дитини, але тримайте підборіддя припіднятим
• наберіть повітря, щільно обхопіть губами рот дитини і переконайтеся, що немає витоку
повітря
• виконайте повільний видих у рот потерпілому, тривалістю приблизно 1–1,5 секунди,
спостерігаючи одночасно підйом грудної клітки
• підтримуючи відхиляння голови та підйом нижньої щелепи, відсуньте свій рот від рота
потерпілого і стежте, чи грудна клітка опускалася під час видиху
• знову наберіть повітря і повторіть описану послідовність 5 разів; оцініть якість дихання,
спостерігаючи за грудною кліткою дитини — вона повинна підніматися і опускатися, як
при нормальному диханні.

23. Техніка виконання
рятувальних вдихів
у немовлят

24. Техніка виконання рятувальних вдихів у немовлят
• переведіть голову в нейтральне положення і підніміть підборіддя
• наберіть повітря, щільно обхопіть губами рот і ніс дитини і переконайтеся, що немає витоку
повітря; якщо рот і ніс старшого немовляти неможливо обхопити, рятувальник може
спробувати прикрити ротом або тільки рот, або ніс дитини (якщо ніс, тоді слід затиснути рот,
щоб запобігти виходу повітря назовні)
• повільно вдувайте повітря в рот і ніс немовляти протягом 1–1,5 секунд у кількості, достатній
для помітного підняття грудної клітки (використовуючи повітря, що зачерпується до власних
легень під час нормального вдиху)
• підтримуючи відхилення голови та підйом нижньої щелепи, відсуньте свій рот від рота
потерпілого і стежте, чи опускається грудна клітка при видиху
• знову наберіть повітря і повторіть описану послідовність 5 разів
• якщо неможливо виконати ефективне дихання, дихальні шляхи можуть бути непрохідні:
- відкрийте дитині рот і усуньте з нього усі видимі перешкоди; ніколи не намагайтеся видалити
чужорідне тіло наосліп
- перевірте, щоб голова була правильно відхилена, підборіддя піднято, але також щоб шия не була
надмірно вигнута; якщо відхиляння голови та підйом підборіддя не відновлюють прохідність
дихальних шляхів, спробуйте метод висунення нижньої щелепи

25. УВАГА! У випадку новонародженої дитини надмірно відхилена
назад голова спричинить вторинну непрохідність дихальних шляхів.
• зробіть до 5 спроб отримання ефективних вдихів; якщо й далі це не вдається, почніть
натискання на грудну клітку.

26. 6. Оцініть систему кровообігу дитини. Маєте не більше 10 секунд на:
• пошук ознак кровообігу; вони включають рух, кашель або нормальне дихання
(не агональне дихання, яке є рідким і нерегулярним)
• перевірку пульсу (якщо ви пройшли навчання, як це зробити), але
переконайтеся, що це не займає більше 10 секунд. У дитини віком >1 року
перевіряйте пульс на сонній артерії (рис. 6). У немовляти перевірте пульс на
плечовій артерії на внутрішній стороні плеча (рис. 7). Іншими місцями для
перевірки пульсу в дітей є: стегнова артерія у немовлят та променева артерія у
дітей старшого віку.

27. Оцінка пульсу в дитини та у немовляти

28. 7а. Якщо ви впевнені, що протягом 10 секунд Ви виявили наявність
ознак кровообігу:
• продовжуйте рятувальні вдихи включно до повернення спонтанного
нормального дихання
• покладіть дитину у фіксованому бічному положенні, якщо вона все ще без
свідомості і дихає
• регулярно повторюйте оцінку загального стану дитини.

29. 7б. Якщо немає ознак кровообігу, пульсу (пульс повільний
[<60/хв з ознаками поганої перфузії] або є сумніви щодо його
наявності):
• розпочніть натискання на грудну клітку
• поєднайте рятувальні вдихи з натисканням на грудну клітку.

30. Техніка компресії грудної клітки
У дітей натискайте на нижню 1/3 грудини. Місце визначається так: це ширина
пальця над місцем з’єднання ребер з грудиною (вище основи мечоподібного
відростка). Натискання повинні бути достатніми, щоб опустити грудину на глибину
5 см. Слід припинити натиск і повторювати цю дію з частотою приблизно
100–120/хв. Після 15 натискань слід відхилити голову, підняти нижню щелепу і
зробити 2 ефективних рятувальних вдихи. Компресія грудної клітки та рятувальні
вдихи слід продовжувати у співвідношенні 15:2 (якщо рятувальник один — може
діяти у співвідношенні 30:2, особливо, якщо важко змінювати положення між
натисканням і вентиляцією).

31. Техніка компресії грудної клітки
У разі виконання компресії грудної клітки у немовлят одним рятувальником,
рекомендується масаж подушечками двох пальців , натомість при наявності двох
і більше рятувальників, слід застосовувати прийом двох великих пальців і долонь,
що охоплюють грудну клітку немовляти. Великі пальці, спрямовані у напрямку
голови немовляти, слід розташувати паралельно у нижній 1/3 грудини. Решта
пальців обох долонь охоплюють грудну клітку, а кінчики пальців підтримують
спину немовляти. Слід натискати двома великими пальцями на нижню частину
грудини, щоб опустити грудину на глибину 4 см.

32. Техніка натискання на грудну клітку у немовлят кінчиками двох пальців
та двома руками

33. Щоб здійснювати компресію
грудної клітки у дитини
віком >1-го року, слід
помістити зап’ястя однієї
руки в нижній 1/3 грудини
(місце визначення — як
вище). Необхідно підняти
пальці, щоб переконатися,
що ребра не стиснені. Слід
стати вертикально над
грудною кліткою
потерпілого, випрямити руки
і натискати так, щоб
опускати грудину на глибину
5 см . У випадку більших
дітей або рятувальників
невисокого зросту цього буде
легше досягти за допомогою
двох рук зі зчепленими
пальцями .

34. 8. Продовжуйте реанімацію до моменту:
• повернення ознак життя у дитини (самостійне
дихання, пульс, рух)
• прибуття кваліфікованої допомоги
• виснаження своїх сил.

36. На сучасному етапі можливим є застосування автоматичних апаратів для зовнішнього масажу
серця (рис. 14), особливо під час транспортування пацієнта в лікарні чи поза нею.

38. Критерії ефективності ШВЛ та ЗМС на етапі елементарної
підтримки життя:
– звуження зіниць та поява реакції на світло;
– поява тонусу повік (заплющується очна щілина);
– виникають спонтанні рухи гортані, самостійні вдихи;
– зменшення ступеня ціанозу (чи блідості) шкіри та слизових оболонок;
– відновлення кровообігу;
– сатурація на рівні 94-98%.

40. Використання автоматичного зовнішнього дефібрилятора (АЗД) у дітей
• У дітей віком від >8 років слід застосовувати стандартний
АЗД.
• Для дітей віком від 1 до 8 років АЗД використовується зі
спеціальною педіатричною насадкою. Цей тип АЗД
оснащений пристроями, які знижують енергію, що
подається, до 50–75 Дж.
• Якщо неможливо використовувати АЗД зі спеціальною
педіатричною насадкою, слід використати АЗД, який є у
наявності.
• АЗД не рекомендується застосовувати дітям віком <1 року,
але за відсутності іншого варіанту це прийнятна процедура.

42. Тактика дій у випадку удавлення у дітей
Тактика дій у випадку удавлення у дітей

43. Ознаки ефективного та неефективного кашлю представлені в таблиці.
Кашель неефективний Кашель ефективний
- пацієнт не може говорити
- тиша або беззвучний кашель
- хворий не може дихати
- ціаноз
- порушення/втрата свідомості
- плач або словесна відповідь на
запитання
- гучний кашель
- пацієнт може набрати повітря перед
кашлем
- пацієнт повністю реагує

44. Тактика дій при удавленні