Выставка-презентация "Писатели - лауреаты Шевченковской премии" для учащихся 9-11 классов, подготовленная библиотекарем Рубежанской общеобразовательной школы І-ІІІ ст. №4
Бажан Микола Платонович. 110 років від дня народження.Olga Kudriavtseva
Бажан Микола Платонович Український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР. До 110-річчя від дня народження
Презнтація по біографіЇ Олеся Гончара.
Презентація не повністю моєю, але я її трохи переробив і надав кращого вигляду:
http://www.slideshare.net/sergeystapinsky/1-18118920
Выставка-презентация "Писатели - лауреаты Шевченковской премии" для учащихся 9-11 классов, подготовленная библиотекарем Рубежанской общеобразовательной школы І-ІІІ ст. №4
Бажан Микола Платонович. 110 років від дня народження.Olga Kudriavtseva
Бажан Микола Платонович Український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР. До 110-річчя від дня народження
Презнтація по біографіЇ Олеся Гончара.
Презентація не повністю моєю, але я її трохи переробив і надав кращого вигляду:
http://www.slideshare.net/sergeystapinsky/1-18118920
Олесь Гончар:«Дякую Богові, що він дав мені народитися українцем». estet13
Олесь Гончар – видатний письменник, великий майстер слова, чиї твори заслужено вважаються класикою української літератури. Впродовж усього творчого шляху його ломили, трощили, але — не зламали! Мужній солдат, він переніс усі удари долі, бо чітко знав, для чого прийшов у цей світ. Він не згаяв на дріб’язкове, неістотне ані хвилини, постійно думав про велике – про Україну та її народ і всіх закликав до цього.
Шанувальникам творчості письменника добре знайома і його багатогранна злободенна публіцистика, яка ввібрала в себе думки про українське духовне відродження, про видатні постаті нашої культури, про все, що хвилювало, тривожило його.
Голос Олеся Гончара на захист України і її талантів, як найціннішого
скарбу, завжди звучав всесильно. Як громадський діяч, мужньо відстоював він
ідеали демократії і незалежності України, брав участь у І Всесвітньому з'їзді
«Зеленого світу», виступав на І з'їзді Товариства української мови
ім. Т. Г. Шевченка і благословляв його на подвижницьку діяльність по відродженню нашої духовності.
Письменник стояв біля витоків РУХу, підтримував голодуючих студентів у
жовтні 1990 року. Йому першому серед письменників Незалежної України було
надано почесне звання «Інтелектуал світу 1993 року». Його по праву назвали великим Українцем, совістю нації, подвижником її духовного відродження.
Чернігівська обласна бібліотека для дітей пропонує літературний ювілейний до 105-річчя від дня народження Олеся Гончара.
До 85-річчя від дня народження Василя Симоненка провідний бібліограф відділу документів із гуманітарних, технічних та природничих наук Л. І. Заря підготувала віртуальну виставку «Я хочу правді бути вірним другом».
Запрошуємо ознайомитися з прекрасною людиною, поетом, перекладачем, журналістом. Перегортаючи сторінки його поезій, вдумуючись у кожне його слово, ви знайдете найщирішого друга на все життя!
Микола Куліш. Знайомство здалеку і зблизькаestet13
Навколо його творів спалахували дискусії – завзяті, емоційні, різкі. Його персонажі виходили за межі суто літературних образів і осмислювалися сучасниками як символи доби українського Ренесансу.
Свого часу Лесь Танюк зазначав про непересічного драматурга Миколу Куліша: «Талант брав у Кулішеві гору – він єдиний диктував йому шлях до вічності, хоча то був шлях через Голгофу, – шлях, на якому давно вже лежали його побиті й розгублені блакитні і червоні мрії».
Микола Куліш був літописцем своєї епохи, і сам зіграв трагічну роль, залишивши світ у розквіті сил – його було знищено через велику любов до України.
130-річчю від дня народження Миколи Гуровича Куліша Чернігівська обласна бібліотека для дітей присвячує літературно-біографічне досьє «Микола Куліш. Знайомство здалеку і зблизька».
Важливість впровадження стандарту ISO/IEC 17025:2019 у процес державних випро...tetiana1958
29 травня 2024 року на кафедрі зоології, ентомології, фітопатології, інтегрованого захисту і карантину рослин ім. Б.М. Литвинова факультету агрономії та захисту рослин Державного біотехнологічного університету було проведено відкриту лекцію на тему «Важливість впровадження стандарту ISO/IEC 17025:2019 у процес державних випробувань пестицидів: шлях до підвищення якості та надійності досліджень» від кандидата біологічних наук, виконавчого директора ГК Bionorma, директора Інституту агробіології Ірини Бровко.
Участь у заході взяли понад 70 студентів та аспірантів спеціальностей 202, 201 та 203, а також викладачі факультету та фахівці із виробництва. Тема лекції є надзвичайно актуальною для сільського господарства України і викликала жваве обговорення слухачів та багато запитань до лектора.
Дякуємо пані Ірині за приділений час, надзвичайно цікавий матеріал та особистий внесок у побудову сучасного захисту рослин у нашій країні!
Регіональний центр євроатлантичної інтеграції України, що діє при відділі документів із гуманітарних, технічних та природничих наук, підготував віртуальну виставку «Допомога НАТО Україні».
«Слова і кулі». Письменники, що захищають Україну. Єлизавета Жаріковаestet13
До вашої уваги історія про українську поетку, бойову медикиню, музикантку – Єлизавету Жарікову, яка з початку повномасштабної війни росії проти України приєдналася до лав ЗСУ.
2. • 1 - Біографія Володимира
Сосюри
2 -Творчість Володимира
Сосюри
3 - Родина Сосюри
• 4 - Трагедія Сосюри подібна до
трагедії М.
Хвильового
5 – Поема «Червона зима»
4. • Володимир Миколайович Сосюра народився на
станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня
1898р.
Дитячі роки поета минали в с. Третя Рота (нині м.
Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця.
Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у
автобіографічному романі «Третя Рота».
5. • Освіта Сосюри
Одинадцяти років хлопець пішов працювати до
бондарного цеху содового заводу, потім
телефоністом, чорноробом, не цурався
випадкових заробітків.
Початкову освіту здобував під опікою батька,
кресляра за фахом, який працював і вчителем, і
писарем, і адвокатом, і шахтарем.
У 1911р. В. Сосюра вступає до міністерського
двокласного училища в с Третя Рота.
6. • 14 жовтня 1917р. Лисичанська газета «Голос
рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим
— перший вірш українською мовою «Чи вже не
пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу»,
написаний у стилі революційного маршу.
У 1918р. у складі робітничої дружини содового
заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти
кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської
армії, входить до особистої варти самого
Петлюри.
7. • Згодом він втік з її лав і потрапив в полон до
денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця,
але рана виявилась несмертельною, і поет
вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал,
і тільки житейська мудрість голови трибуналу,
котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала
йому життя.
У 1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його,
хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці
Червоної Армії.
8. • У 1920-1921 pp. В. Сосюра воює з білополяками
та армією Н. Махна. Пізніше у поемі «Два
Володьки» поет робить спробу дослідити
двоїстість своєї душі:
Рвали душу мою
два Володьки в бою.
і обидва, як я, кароокі,
і в обох ще незнаний,
невиданий хист.
Рвали душу мою —
комунар
і
націоналіст.
9. • Трагедія Сосюри подібна до трагедії М.
Хвильового
котрий не витримав такого внутрішнього
конфлікту й закінчив життя самогубством.
Різниця тільки в тому, що Сосюра-українець
не дійшов до заперечення Сосюри-
комуніста й лишився жити далі з тягарем
своєї двоїстості. Цікавим при цьому є один
надзвичайно характерний для Сосюри
момент: два Сосюри — українець і комуніст
— живуть в одному Сосюрі-поеті поруч, але
зовсім окремим життям.
10. • До певного часу вони між собою боролись,
змагаючись за першість, але потім знайшли
компроміс. Цей компроміс знайдено на базі
своєрідного поділу між ними сфер їхнього вияву і
взаємного невтручання в ці сфери. Сосюра-
комуніст має в своєму володінні виключно сферу
свідомості, розумового сприйняття дійсності, в
той час коли Сосюра-українець неподільно панує
в сфері почуття, так би мовити сердечного
сприйняття дійсності.
11. • Тому в кожній книжці Сосюри можна відразу
одним оком відокремити «кесареве кесареві»
від «Божого Богові», так само, як це можна дуже
легко відокремити і в кожному з тих його віршів,
де обидва ці елементи є поруч. Вони не тільки
взаємно не про-никаються, а навіть взаємно й не
доторкаються. Хоча водночас обидва Сосюри
цілковито щирі, бо взагалі щирий Сосюра — поет
і людина. І зовсім ясно, що совєтська влада не
має жодних підстав серйозно обвинувачувати
Сосюру в зраді їй, бо ж зовсім ясно, що своєю
свідомістю він належить їй.
12. • А що серцем він українець, то це ж не його
провина, а його... нещастя. Інша справа, що в
сфері серця він більше на своєму місці, ніж в
сфері розуму, але це знову ж таки не його
провина, а його нещастя як поета за
покликанням.
Рання поезія В. Сосюри вбирала художні
здобутки різних стилів і течій того часу
(символізму, імпресіонізму). Разом з тим
увиразнювались риси його власного стилю:
романтика боротьби й кохання, гостро
відчутий «смак» життя, барв, звуку,
злитість суб'єкта лірики з навколишньою
дійсністю.
13. • У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри
«Поезії», що досі вважалася його першою
книжкою (проте віднайдений документ
коригує цю думку: рукою Сосюри в нім
записано, що в 1918 р. було надруковано й
видано першу збірку його поезій «Пісні
крові...», але її поки не знайдено). Цього ж
1921 p., виходить поема «Червона зима»,
яка зробила Сосюру знаменитим.
14. • Від кінця 50-х доля всміхнулася Сосюрі й дарувала
йому насамкінець спокій і духовний лад. І він зміг, не
витрачаючись на марноту, вслухатися в красу
світу, відчути себе тим, ким насправді і був —
«співною часткою зоряного руху». Поета не
полишає радісне відчуття творчої сили, молодої
снаги, незалежної від похилого віку й хвороб. Воно
не зрадить поету і буде дарованою йому «іскрою
богів», однією з провідних тем останніх років
життя. В основі цих пізніх мажорів— свідомість
роду, що не відає смерті, чуття свого народу, в
єдності з яким поет щасливий. Лірик із ліриків,
Сосюра в ці роки не зазнає жури самотності: він —
«разом», він— кровина роду, якій за себе не
страшно: «Народе мій!.. З тобою в далі солов’їні
мені судилося іти», «Батьківщини молодість —
молодість моя!» та ін.
15. • Останні роки життя У 1948 Сосюру відзначено
найвищою тоді нагородою — Сталінською
премією, але в 1951 він знову зазнав гострих
нападів критики, приводом до чого була стаття в
газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у
«буржуазному націоналізмі» за патріотичну
поезію «Любіть Україну», написану 1944 р. За
таких обставин, незважаючи на велику
продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі
досягнення Сосюри були значно нижчі від його
можливостей. У 1937–1957 рр. мешкав у Києві в
будинку письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку
на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому встановлено
пам'ятну дошку. Помер 8 січня 1965 року.
Похований в Києві на Байковому цвинтарі
(надгробний пам'ятник — граніт; скульптор
О. О. Банников; встановлений у 1968 році)
16. • Особисте життя Офіційно Володимир Сосюра був
одружений двічі. Вперше одружився в 1922 році.
Його перша дружина — Віра Каперівна Берзіна,
колишній політрук червоноармійського ескадрону,
студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові. Їй він
присвятив поему «Робфаківка». Причиною
розлучення стали шовіністичні погляди дружини.
Від першого шлюбу в нього було двоє синів — Олег і
Микола. Вдруге Сосюра одружився в 1931 з
Даниловою Марією Гаврилівною. Вона була на 12
років молодшою, закінчила балетну школу в Києві.
15 січня 1932 року в них народився син Володимир. У
1949 р. Марію Сосюру заарештували начебто за
розголошення державної таємниці і заслали до
Казахстану. Та коли через п'ять років Марія
Гаврилівна повертається, вони ще раз беруть
шлюб.
17. • По закінченні громадянської війни вчився в
Комуністичному університеті в Харкові (1922–
1923) і на робфаці при Харківському інституті
народної освіти (1923–1925); належав до
літературних організацій «Плуг», «Гарт»,
ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Починається період
напруженого творчого життя в колі таких
тогочасних молодих майстрів, як В. Блакитний,
О. Копиленко, О. Довженко, І. Сенченко, О.
Вишня, М. Йогансен, П. Усенко.
18. • У 1946 році В. Сосюра був у
Херсоні: зустрічався з школярами у
Палаці піонерів. У газеті „Наддніпрянська правда”
надруковано його вірш „Над сяйвом Дніпра”: Я
знов у Херсоні. Над сяйвом
Дніпра Шумить довгождана щаслива пора, Не чути
громів канонади... Привіт тобі, місто і сонця і
зірок, Південна краса України! Як довго я марив
побачить тебе, Простори і небо твоє
голубе… 1947 р. виходить із друку
збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в
1948 р. Державною премією І ступеня. Останньою
ліроепічною поемою була поема «За владу Рад»
(1964), останніми збірками — «Осінні мелодії» і
«Весни дихання» (1964). 8 січня 1965 р. поета не
стало.
19. • Поет вільно почувається у складному, повному
багатьох течій літературному процесі,
не приєднуючись остаточно до якогось одного
угруповання і не надаючи цьому особливої ваги.
Із 1923 р., після короткочасного
навчання на робітфаку Харківського
інституту народної освіти, Володимир
Сосюра повністю віддається літературній праці.
Поет бере активну участь у літературному житті —
багато виступає перед робітниками, на творчих
дискусіях і вечорах. У роки Великої
Вітчизняної війни він як військовий кореспондент
фронтової газети «За честь Батьківщини»,
брав участь у роботі українського радіокомітету,
виступав як пропагандист і агітатор, виїздив
на фронт. 1944 р. поет повертається до Києва.
20. • Володимир Сосюра — талановитий поет-лірик,
співець боротьби і кохання, неперевершений
майстер чарівного слова. Він випромінювач
червоних, суворих осінніх вітрів, замріяний
живописець світанків, журавлиних перельотів і
голубих далей. Поет був ніжний, мов пісня солов'їна,
і тривожний, наче грози революції. Сила його поезії
в художній досконалості, в розмаїтті тематики, в
емоційній піднесеності:
• Танцює вітер кучерявий,
• Зоря на обрії згаса.
• Багряний лист, пожовклі трави —
• Мелодій осені краса.
• Десь там Дніпра сталеві хвилі.
21. • Десь там Дніпра сталеві хвилі.
•
• Кудись я стежкою іду.
•
• І, щастя квіти запізнілі,
•
• Сумують айстри у саду...
•
• У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому
вміли побачити велике — незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе
навколо себе й щиро про це говорив:
•
• Люблю я все, що навкруги сіяє
•
• відбитим світлом і своїм мені,
•
• що душу й серце в пісні окриляє,
•
• в ранковому і денному огні.
•
• ("Люблю я все...")