8«мно-бібліотечні розваги длядітей
: цікаві книги, голосні читанню,
■ вікгориш, майстер-класи, настільні ігри
™ ВХІД ВІЛЬНИЙ
і ^ М ЧГ •
Го.итн роСюти: г£ ~ ^^ Я (**
З 12.00 до 14.00 С V t ^ А ^ -
Трам&ай в цей час стоїть
на Подолі на зугавші
біля виходу зі станції
м. "Ксшїракггжаплота"'
У 4 класі ти вже маєш гарний досвід читання книжок
різних авторів.
А чи можеш сказати про себе: «Я —книголюб»?
Давай поміркуємо. Ти читаєш не лише підручники?
Радієш, коли тобі дарують нову книгу?
Охоче ходиш до бібліотеки? Мабуть, у тебе вдома є
своя маленька бібліотека?
Хоч на одне з цих запитань ти, напевно, відповіси:
«Так». Отже, читання книг стало невід’ємною частиною
твого життя.
ЛЮБИЙ ДРУЖЕ! |§|р
всеукраїнський тиждень
дитячого читання-2&15
У КАЗКОВОМУ ТРАГВАІ
ТИ МОЖЕШ НЕ ЧИТАТИ-
МИ ЧИТАЄМО ТОБІ!
ДЛЯ ДІТЕЙ
КИЇВПДСТРАНС
Ро ж а &ь роботи
К^ттто трад-шаю:
dil.kiev.ua
kpt.kiev.ua
4.
Микола Сингаївський
ДО ШКОЛИ
Таксонячно-ясно довкола,
і тануть хмаринки вгорі.
До ш коли,
до ш коли,
до ш коли
сьогодні ідуть школярі.
Врожаями ниви достигли,
багрець променіє з дібров.
Д о книги,
до книги,
до книги
душа поривається знов.
Дозріли калинові гронця,
над ними ясніє блакить.
До сонця,
до сонця,
до сонця,
як спів, наша мрія летить.
Відколи, скажіть нам, відколи
цей вересень з нами рідня?
До ш коли
до ш коли,
до ш коли
ведуть нас дороги щодня.
Щ Який настрій передано у вірші?
=5 Поміркуй, чому у вірші повторю
ються слова школа, книга, сонце.
Прислів’я
• Пташка красна своїм пір’ям, а людина — своїм знанням.
5.
зв
ІЩ Ш гДИВОВИЖНИЙ КНИЖКОВИЙ САД | Щ
Чому ж він дивовижний? Бо в ньому ростуть не
дерева, а плекаються книги. А книги — це наче дерева
саду, де кожен збирає свої плоди.
Протягом багатьох-багатьох століть різні народи ство
рювали цей уявний сад. І кожен із нас може скористатися
його плодами — знаннями, думками, порадами.
Хто доглядає, розширює, прикрашає книжковий сад?
Деяких творців людство знає поіменно, а інші непомітно
впродовж віків працюють у ньому. Це — автори книг,
художники, видавці, друкарі, бібліотекарі.
І, звичайно, ми — читачі, які люблять книги.
У Національній бібліотеці України для дітей
#
Читання — це не нудний обов’язок.
Читання — це мандрівка в минуле,
сучасне і майбутнє.
6.
З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯк н и г
фЩ! Ти вже дещо знаєш про тривалу й захопливу історію
створення книг. Багато відкриттів зробили різні народи,
щоб залучити до читання якомога більше людей. У 3 класі
ти читав, як писали паличками на глиняних табличках, як
у Єгипті виготовляли книжки з папірусу, у Китаї робили
книги з дощечок та ін. Згодом винайшли папір, аз винай
денням друкарського верстата Йоганном Гутенбергом
почали множити книги.
Учені Національної бібліотеки України для дітей
створили для молодших школярів чудовий подарунок:
короткий екскурс в історію книжки «Від папірусадо книги».
Погортай його сторінки. А докладніше ознайомитися
з ним ти можеш на вже знайомому тобі сайті за посилан
ням:
www.slicleshare.net/nbkidskiev/ss-39511019
Міністерство культури Україні!
Національна бібліотека України для дітей
Від папіруса
до книги[короткий екскурс в історію книги
7.
в
Л ю ди н а - к н и г а
У стародавні часи люди не вміли ні читати, ні писати. Усі
цікаві оповіді складалися і передавалися з вуст у вуста. Ці твори
зберігалися не в книжкових ш аф ах, а в народній пам'яті. Людина,
яка була здатна переповісти той чи інший твір, сам а ніби ставала
книжкою. Тобі не здається неймовірним? Але таке було насправді.
У Стародавній Греції', наприклад,
оповідача називали аедом. Він виконував твори,
акомпануючи собі на музичному інструменті, та
був завжди бажаним гостем на святі.
Перебираючи струни, аед співав про мудрого
царя Одіссея, хороброго воїна Ахілла... Ш
розповіді довго передавались із покоління в
покоління і лише через століття були записані.
:
Малюнкове письмоЛюдям завжди хотілося, щ об Іхні твори і знання дійшли до
нащадків. Тому вони придумали букви. Перші літери були більше схожі
на малюнки. Ось такі:
8.
ВУЗЛИК НА ЗГАДКУ
Натериторії нинішнього Перу (країна в Південній
Америці) в давнину розташовувалася держава давніх
інків, які зберігали й передавали інформацію за допо
могою кіпу — вузликового письма. Ним володіли тільки
особливі люди — «в’язателі вузлів». Для передачі пові
домлення використовувались вузлики певного кольору
та різні види мотузкового сплетення.
1 8
КНИГИ З ВОСКУ
Були ще книги, які можна було
розтопити, як масло! Мова йде
про воскові книги. Виготовлялися
вони так: брали кілька дерев’яних
табличок-дощечок, робили посе
редині виїмку, яку заливали жов
тим або забарвленим у чорний
колір воском. У кутках дощечок проколювалися дірочки, у
них просовували шнурки, які скріплювали їх в одну книжку.
Писали на воскових «сторінках» гострим кінцем палички.
9.
П е рш і к н м г о д р у к а р і
Спосіб виробництва паперу в Китаї ловго тримали в
секреті. Лише через 300 років про нього дізналися в Єгипті.
Згодом почали відкриватися паперові ф абрики в Італії
Франції, Німеччині, Голландії А у 15-му столітті паперові книги
вперше стали виготовляти у друкарнях.
ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ДРУКАР
Засновником книгодрукування в Україні був Іван
Федоров. У 1574 році у м. Львові він видав перший
східнослов’янський «Буквар» та першу друковану книгу
«Апостол».
КНИГИ 21 СТОЛІТТЯ
У наш час знайшли заміну навіть паперу. Бо яким би
зручним він не був, а кількість інформації, яку потрібно за
писувати та зберігати, стрімко зростає. Навіть найбільші
у світі бібліотеки мають обмежену площу для зберігання
книжок. І що в такому випадку робити? Вихід знайшли за
вдяки новітнім технологіям — книги на електронних носіях.
Але це зовсім інша історія...
------------------------- Загадка — ------- ——
• Кожен скільки хоче бере, а іншим усе залишається.
10.
Олександра Савченко
З ЧОГОСКЛАДАЄТЬСЯ КНИГА?
Візьми в руки будь-яку книгу та розглянь її. Чим вона
розпочинається?
Насамперед ти бачиш обкладинку. Це обличчя
(або одяг) книжки, те, що зовні вирізняє її з-поміж
інших видань. Нерідко саме завдяки обкладинці читач
вирішує — читати книжку чи ні.
Розглянь уважно обкладинку цієї книжки. Яка вона на
дотик — цупка чи м’яка? Із чого зроблена? Обкладинка з
цупкого матеріалу (наприклад, картону) називається палі
туркою. Про що розповідає обкладинка? Чи подобається
тобі малюнок на ній?
щвя в*ю>чч*,й
•*
‘‘«■'І«.
Костенко
Розглянь наступну сторінку — тйтульну сторінку
та її зворот. Про що ти дізнався? Що означають умовні
позначення?
На одній із перших сторінок книжки, як правило,
вміщують звернення до читача. У цій книжці ти також
знайдеш його.
11.
Місце, де зшитісторінки книжки, а також частина
обкладинки, що його закриває, називається корінцем.
Основна частина книжки — сторінки з текстом. Скільки
всього сторінок у цій книжці?
Обов’язковим у кожній книжці є зміст — перелік назв
розділів і творів. За допомогою змісту можна легко знайти
потрібний розділ або твір.
Будь дослідником! Розглянь кілька книжок. Поміркуй, чим
подібні та чим різняться їх обкладинки, титульні сторінки,
зміст.
О
Зрозуміти текст допомагають заголовок і виділені слова.
Не обминай запитань, уміщених після тексту. Шукаючи на
них відповіді, ти краще зрозумієш прочитане.
Якщо в тексті є слова, позначені циферками, відразу знайди
їх пояснення, а лише потім читай далі.
Ф Ф
Читання — це нові можливості,
щоб краще розуміти світ і самого себе.
ЯК ЧИТАЮТЬ КНИЖКИ?
Люди читають книжки по-різному. Одні швидко,
інші — повільно, а деякі так швидко, ніби «ковтають»
сторінки.
Швидкість читання значною мірою залежить від
того, що і з якою метою ми читаємо. Скажімо, підруч
ник із математики та збірку казок ти, очевидно, читаєш
по-різному. Текст задачі, наприклад, треба прочитати
не поспішаючи кілька разів, щоб зрозуміти кожне сло
во, запам’ятати дані, розібратися у змісті запитання. Без
цього задачу не розв’яжеш. Казку ж ти читаєш зовсім
по-іншому. Захоплено спостерігаючи за перебігом
подій, намагаєшся якнайшвидше дізнатися, що трапиться
з героями далі, сумуєш і радієш разом з ними.
12.
Дмитро Білоус
к лу м Ач н и й СЛОВНИК
Тарас набігавсь, примчав із двора,
уже й за уроки сідати пора.
Ось і віршика вивчив, задачі зробив.
В щоденник заглянув — тривогу забив.
В щоденнику запис завів у тупик:
«Принести до школи клумачний словник».
Завдання у класі він сам записав.
А що за словник то — і досі не взнав.
ПпілЛіг ПГ-» і ІНП ППЯПЯ П/ІІІМИК'
Є й такі книжки, які взагалі не треба читати від початку до
кінця. Це словники, довідники, енциклопедії. Тут читач
шукає лише те, що його зараз цікавить: як пишеться слово,
де побудовано те чи інше місто, коли народився письмен
ник тощо.
(5 ^ Прочитай слова в лівому і правому стовпчиках. Який між
ними зв’язок? Утвори словосполучення.
12
прочитати вірш
знайти визначення підручник
вивчити казки
проаналізувати довідник
У дитячому тлумачному словнику української мови ти
дізнаєшся значення понад 7,5 тисячі слів.
Зрозумій
мене
13.
— А щотаке, — каже, — клумачний словник?
— Клумачний? — бабуся на те хлопчаку.—
Та, мабуть, що носять його в клумаку!
Сестричка сміється, швидка на язик:
— Сам, — каже, — доклумуй1, який це словник!
Та це вам не шахи, це вам не лото:
кого не спитає — не знає ніхто.
Спитав у сусіда — вже дещо нове:
— В нас, — каже, — в будинку письменник живе.
По радіо мову веде про слова.
О, мова — це скарби, це дивні слова!
Піди ти до нього — у нього книжки.
Він знає й розкаже про всі словники.
Ну, що ж, як одвіту2немає ніде,
в квартиру поета Тарасик іде.
Ось дзвонить, заходить: — Будь ласка, — гука, —
клумачного дайте мені словника!
Поет усміхнувся: — Ти просиш дарма:
клумачного, — каже, — й на світі нема.
Клумачний... То, мабуть, почулось. Пробач,
бо той, хто тлумачить, той зветься — тлумач.
Буває, що слово відоме давно,
а знає не кожен, що значить воно.
І тут у пригоді стає визначник
скарбів наших мовних — тлумачний словник.
Тарасику, світла твоя голова,
ану, зустрічав ти, наприклад, слова:
красуля, красоля? Словник розгорни —
і зразу побачиш, що значать вони:
красуля — красуня, красоля — цвіток.
І тут же: краснуха — хвороба діток.
Оце ж і тлумачний словник! Зрозумів?
А є словники ще — походження слів.
1 Доклумати — зрозум іти, додуматись.
2 Одвіт— тут: відповідь.
СЛОВНИК
української
и мови
14.
Вивчатимеш мову: слова— в голові,
любов до них — в серці, в самому єстві1.
— Слова в голові? — розсміявся хлопчак.—
То, значить, для слів не потрібен клумак!
Радіє письменник з тямкого2дружка:
— Як любиш, наука тобі не важка.
Ціннюща в людині до знань ненасить.
Іїх за плечима, тих знань, не носить...
Чому хлопчик шукав клумачний словник?
Що в цьому вірші жартівливого, а що — повчального?
Щоб швидко і правильно користуватися
словниками, ти повинен добре знати алфавіт.
Василь Сухомлинський
СУПЕРЕЧКА ДВОХ КНИЖОК
На бібліотечній полиці стояли поряд дві книжки. Одна
в шкіряній палітурці, назва її написана золотими літерами.
Це книжка про Великого Завойовника. Інша — в тоненькій
сіренькій обкладинці. Це книга про Плугатаря й Сівача.
#14
1 Єстві — тут: у серці людини, у її ставленні.
2 Тямкий, тямущий — розумний, кмітливий.
15.
Каже книга проЗавойовника:
— Люди стають розумними тільки тому, що читають
мене. Якби не було Завойовників, не було б Могутності й
Слави.
Книжка про Плугатаря й Сівача питає:
— А де ж той Завойовник, що ти про нього розповідаєш?
Про якого саме Завойовника в тобі написано?
— Він пройшов увесь світ. Перед ним тремтіли народи.
Він спалив тисячу міст, підкорив сто народів.
— І де ж він зараз?
Книга про Великого Завойовника мовчала.
— А я знаю, де твій Завойовник, — сказала книга про
Плугатаря й Сівача. — Його поглинула безвість. А мої —
Плугатар і Сівач — живуть вічно.
Поміркуй, чому Плугатар і Сівач живуть вічно.
Гарний читач сприймає прочитане
розумом і серцем.
Олександр Пархоменко
★ * *
Мов краплин у Дніпрі, Є великі й малі,
мов зірок угорі, є легкі і важкі,
мов листви на гіллі — В стелажі, на столі
стільки книг на землі. наші друзі — книжки.
ПРИГАДАЙ І ПОМІРКУЙ...
Який вид книги найдавніший?
Хто винайшов друкарський верстат?
Чому людям потрібні різні книги?
Чому з ’явились електронні книжки?
16.
• З ’єднайчастини прислів’їв.
Одна книга там розум допоможе.
Де сила не візьме, а знання — із книг.
Золото добувають із землі, а через нього весь світ видно.
Книжка — маленьке віконце, тисячі людей навчить.
• Виконай одне із завдань, що запропоновано в екс
курсі «Від папіруса до книги». У якій бібліотеці його
підготували?
Розгадай кросворд та прочитай слово.
Якщо ти вірно розгадаєш кросворд, то у виділених клі
прочитаєш відповідь на загадку:
Мовчить, а сто дурнів навчить.
гинах
V
1
2 4
Л
3
4
5
1. Країна, в якій винайшли папір.
2. Твердий матеріал, на якому писали стародавні люди.
3. Переписана від руки книжка.
4. Прізвище німця —винахідника книгодрукування.
5. У якому місті був винайдений і вперше застосований
пергамент.
17.
! И ШЗ НАРОДНИХ ДЖЕРЕЛ тш
& В усній народній творчості створено та збережено
для нащадків велике духовне багатство. Це міфи, легенди,
казки, байки, пісні... Перлинками народної мудрості є
прислів’я, приказки, загадки.
Читаючи розділ, звертай увагу на жанрову особли
вість кожного твору, збагачуй своє мовлення образними
висловами, прагни зрозуміти, чого навчає народ.
У китайського народу є численні міфи про створення світу
і людей, їхнє життя серед природи та боротьбу за існування.
Особливо багато міфів про богів. Одні з них, як розповідалося,
допомагали людям: учили їх добувати вогонь, розпізнавати ці
лющі рослини, приручати тварин, обробляти землю тощо. Інші
боги часто були жорстокими. І тоді проти них повставали герої,
які боролися за справедливість.
Прочитай один з міфів про богиню Нюйву, яка вважалась
найдавнішим жіночим божеством, праматір’ю людей.
СТВОРЕННЯ ЛЮДЕЙ
Китайський міф
У ті часи, коли земля відділилася
від неба, були на ній гори, ріки, тра
ва та дерева і навіть птахи та звірі,
комахи та риби, але не було жод
ної людини, і тому світ був простим
і тихим. Г1о землі бродив великий
жіночий дух Нюйва. У серці своєму
Нюйва відчувала страшенну самот
ність і розуміла, що для того, аби
оживити землю, чогось бракує.
Якось Нюйва присіла на бе
резі ставка, зачерпнула долонею
жовтої глини, змочила її водою і,
дивлячись на своє відображення
у ставку, виліпила ЩОСЬ схоже на Богиня Нюйва
18.
маленьку дівчинку. Поставилаїї на землю, і раптом —
о, диво! — ця маленька фігурка ожила, закричала «уа-уа»
й почала радісно підскакувати. І Нюйва дала їй ім’я
Шень — що значить людина.
Перша людина була дуже маленькою, але її створила
богиня. Тому ця людина відрізнялася від птахів, що літа
ють, від тварин, які бігають на чотирьох ногах. Та й по
водилась вона як господар всесвіту. Нюйва була дуже
задоволена своїм творінням і, продовжуючи цю справу,
виліпила з глини багато людей обох статей. Голісінькі люди
оточили богиню, танцювали й радісно кричали. А потім
вони поодинці та групами розбіглися на всі сторони.
Надивувавшись і заспокоївшись, Нюйва працювала
далі. З-під її пальців продовжували поставати живі люди.
Чуючи їх сміх, вона вже не почувалася такою самотньою —
світ був заселений її синами та доньками. Нюйва бажала
заселити всю землю цими маленькими розумними істота
ми, працювала дуже довго й страшенно стомилася.
Ітоді богиня взяла до рук довжелезний мотузок, а може,
це була зірвана з гірського урвища ліана1, занурила його в
рідку глину і струсила цю глину на землю. У тих місцях, куди
попали шматочки глини, з ’являлися рухливі чоловічки.
Так Нюйва полегшила собі працю. Здавалося, вона на
цьому могла б і спинитися, але замислилася, що можна
зробити, аби людський рід продовжувався і без неї. Адже
люди з часом помирали, і створювати їх щоразу заново
було б дуже важко. Тому богиня наказала жінкам виходити
заміж за чоловіків, аби народжувати дітей.
Так рід людський почав продовжуватися сам собою, і
з дня на день людей на землі ставало все більше і більше.
Переповіла Ольга Бондарук
(р§ Чому Нюйва створила першу людину?
о Чим відрізнялись люди від інших живих істот?
Як богиня полегшила собі працю?
' Ліана — рослина з гнучкими довгими стеблами; росте,
овиваючись навколо опори.
Ш 18
19.
Казки (від словаказати) належать до найпоширеніших
творів усної народної творчості. Вони відомі з найдавніших
часів у всіх народів світу. За змістом казки дуже різні, часто вони
вигадливо відображали життя людей, їхні мрії, фантазії про
навколишній світ, прагнення добра і справедливості.
Ти вже читав народні казки про тварин, чарівні, героїчно-
фантастичні, побутові.
Усі ці види казок ти розпізнаєш у змісті розділу.
ПЕРШІ БУВАЮТЬ ОСТАННІМИ,
А ОСТАННІ-ПЕРШ ИМИ
Українська народна казка
В одному дуже далекому царстві
жив собі цар, який посилав у місто
своїх слуг, аби ті розповідали йому, що
говорять люди між собою. Якось один
слуга приходить і розповідає, як один
чоловік бідкався, що важко живеться,
потім сказав такі слова: «Перші бува
ють останніми, останні — першими».
Цареві, що сидів на золотому стіль
ці й слухав слугу, слова ці дуже не по
любились. «Якто може бути? — думав
цар. — Перші бувають останніми? Ви
ходить, я, цар, перший чоловік у моїй
державі, можу бути останнім? А якийсь останній жебрак
першим?»
Цар дав наказ привести того бідного чоловіка до себе
й каже йому:
— Яку це ти верзеш нісенітницю, що перші бувають
останніми, а останні — першими?! Я себе вважаю першим
чоловіком і таким залишуся!..
— Пресвітлий царю! Не я вигадав ці слова. Це таке
прислів’я. Люди так говорять.
Цар ще дужче розсердився і наказав ставити шибени
цю для того чоловіка.
20.
Рано за наказомцаря зійшлися всі урядовці, пани
при дворі, весь народ, щоб дивитися й бачити смерть
відчайдушного бідняка.
Неждано-негадано перед царськими палатами
з ’явився невідомий посланець. Сказав цареві:
— Пресвітлий царю! Сюди їдуть високі гості з сусідніх
королівств, високоповажні королі, герцоги й графи! Вони
просять тебе на полювання, збирайся з ними!
Цар подумав: «Шибениця не втече. Тому чоловікові
кінець вчиню, коли вернуся з полювання».
Наказав сідлати коня і рушив у дорогу, до темних лісів.
Зустрілися царі там, де три держави сходилися.
Поставали один від одного на сто кроків і почали
полювання.
Наш цар побачив оленя. Та олень наче нездоровий, бо
весь час стає, не годен тікати. Цар женеться за оленем
на коні, хоче його піймати живим, не стріляє в нього. Та
олень трохи постоїть, а потім знову втече. Так цар гнався
за оленем, доки не потрапив до густого невідомого лісу.
Інші мисливці залишилися далеко позаду. Все далі, далі
за оленем, так цар заблудив у лісі, а олень зник з очей.
Далі цар на коні їхати не міг, бо хаща густа і сил бага
то втратив. Скочив із сідла на землю й почав озиратися.
Бачить: недалеко проточина з чистою холодною водою.
— Я покупаюся в тому холодному потоці, повернеться
до мене сила, і поїду далі шукати, — сказав цар і прив’язав
коня до дерева. Зняв із себе одяг до нитки й — до води.
Коли освіжився, викупався — вибрався на берег, де
залишив одежу й коня. Дивиться: ні одягу, ні коня нема.
— Що за халепа? Ба, хто взяв плаття й коня?
Кинувся цар до лісу, в гущавину, бігає, шукає, оглядає
все довкола, а ніде нічого.
— Що тепер буде? Я залишився голий!
Ганьба йти голому до людей, та й терня коле, рве тіло,
комарі кусають.
ІС 20
21.
5» Заховавсяцарпідкущйдовечоратутпросидів.Коли
вжесутеніло,рушивудорогу,щобдесьзнайтилюдейі
дістативідниходяг.
Ходивцарполісуцілуніч,аназорінатрапивнахатчину,в
якійживліснийсторож.
Без ганьбий сорому цар відчинив двері. Сторож і його
жінка налякалися. Що то за голий чоловік вночі з ’явився?
— Що ти за один?
— Та я ваш цар!
Чоловік з лісу здивувався й розсердився:
— Як смієш таке говорити? Наш цар голий, обідраний
і брудний не ходить! Ти останній волоцюга, а не цар! Ти
ходиш, людей лякаючи!
Цар засоромився. Зі сльозами на очах почав просити-
молити, щоб йому дали якийсь старий одяг, щоб міг по
казатися людям.
Сторож і його жінка пожаліли мандрівника й кинули
йому якогось рваного одягу.
Цар одягнувся й переночував. А вранці встав, переку
сив, подякував, відкланявся й пішов далі своїми дорогами.
За якийсь час натрапив на ліс. Цілий день блудив лісом.
Надвечір побачив хату, в якій майстрували клепки й бочки.
Вклонився цар і просить:
— Я ваш цар, зі мною сталася біда. Від мене вкрали
коня. Вкрали й одяг. Допоможіть мені!
Люди не повірили йому.
— Ти сякий і такий! Як смієш називатися царем? Наш
цар цур’ям1не трусить і по світу не мандрує! Ти останній
волоцюга!
Вигнали з двору, ще мало й не побили.
Іде лісом цар далі, блудить. Цілий день мандрував
навмання, на вечір натрапив на лісопилку — тут пиляли
дошки, бруси.
21
1 и й о ’я — лахміття.
22.
Вклонився цар:
— Такі так, — розповідає. — Я ваш цар, — каже. — Зі
мною сталася отака пригода. Вкрали від мене коня й одяг...
— Як ти смієш називатися царем? — закричали на ньо
го люди. — Зараз ми тебе зв’яжемо і передамо жандар
мам! Забирайся звідси, голодранцю, доки не пізно!
Пустився цар по селам. Що мав чинити? Помирати з
голоду?
Один пожалів жебрака, дав йому кусень хліба, інший —
жменю борошна, хтось — картоплі, ще хтось — молока.
Із села на село довго ходив наш цар у жебрачому одя
зі, доки нарешті добрався до столичного міста, де колись
царював.
На околиці міста цар ішов малою вуличкою. Дивиться
і бачить: на кожному будинку прапор.
— Чому стільки прапорів? Що це має означати?
— Сьогодні будуть коронувати царя!
— Якого царя? Я — ваш цар!
Люди розсміялися. Гадають собі: «Неборак несповна
розуму!»
Цар іде вулицями далі. Дійшов до головної площі. Дивить
ся: сила-силенна народу зібралось. А потім народ рушив.
— Що за похід? — питає. — Куди люди зібралися?
— На коронацію царя...
— На яку коронацію? Я — ваш цар! Чому обирають но
вого?
Люди спершу посміялися з обідраного жебрака, потім
взяли й добре набили. Щоб дурниць не молов.
Наш цар — обідраний, змучений, знесилений, сумний
і зажурений — дивився здалека, як покоронували нового
царя.
Після коронації була велика гостина для панства і для
бідняків. Покликали всіх нещасних, сліпих і глухих, німих
і кривих, бездомних і калік.
Сіла біднота за довж елезний, мало не тисячом етровий
стіл. Н аблизився до столу й наш цар. Не см ів сідати від
разу, д овго придивлявся, доки сів на сам ом у кінці.
23.
Почали слуги носитистрави, напої. Ті, що перші за сто
лом, їдять, п’ють, веселяться, а до царя ні страва, ні напої
не доходять — сидить він останнім.
Після гостини новий цар набрав повні кишені дрібних
грошей і почав ділити бідним. Іде цар спершу одним бо
ком стола, кладе кожному дрібну монету до руки, потім іде
другим боком. Та коли прийшов до кінця столу, в кишенях
нічого не залишилося.
— О ти, останній нещаснику! — каже новий цар старому
цареві. -—Тобі не вистачило. Та не журися! Через три роки
знову буде така гостина. Закличемо всіх бідняків. Приходь
і ти, дістанеш свій подарунок.
Гостина розійшлася. Цар-жебрак пішов по селах
і живився тим, що люди кидали йому в торбу.
Минули три роки. Настав день великої гостини в
царському дворі. Посходилися бідняки, всі нещасні з
усієї країни. Прийшов і блудний цар. Та на своє нещастя
спізнився й знову мусив сісти в кінці столу,
їли, пили, веселилися. У кінці гостини цар знову ділив
гроші, старому цареві знову не вистачило.
— О ти, останній нещаснику! Тобі знову не дійшло. Та
не журися! Через три роки буде ще одна гостина. Прийди
завчасно, не спізнюйся, дістанеш від мене свій подарунок.
Знову ходить цар по селах із жебрачою торбою на плечі.
Рік за роком минув. Настав день гостини. Зібралися біля
столів тисячі нещасних: сліпих і глухих, німих і кривих, без
домних і калік, їдять, п’ють, веселяться.
Після гостини цар знову ділив гроші між бідняками,
і знову нашому цареві-жебракові не вистачило.
— О ти, останній нещаснику! Тобі й тепер не дійшло
грошей. Не журися. Ходи за мною до моїх палат.
І прийшли вони до царських палат.
— Чи впізнаєш їх?
— Д е би ні? Та це моя палата! Колись я тут царю вав...
24.
— Ти погрішив,що не вірив словам: перші бувають
останніми, останні — першими. Ще й невинного чоловіка
хотів повісити. Пам’ятаєш?
— Пам’ятаю!
— А пригадуєш полювання, коли ти на коні гнався за
оленем?
— Добре пригадую.
— Той олень — я був. Я тебе заманив до лісу, щоб
ти не погубив невинного чоловіка. Тепер ти знаєш, що то
нещастя і бідність. Сам на власній шкірі спробував. Тепер
ти не забудеш тих мудрих слів: перші бувають останніми,
а останні — першими.
Чим цар завинив бідному чоловіку?
Які випробовування довелось пережити гоноровому царю?
Чи справедливим ти вважаєш таке покарання?
НАЙДОРОЖЧИЙ ПЛІД
Болгарська народна казка
Було в батька три сини. Якось він покликав їх до себе
у кімнату та й каже:
— Даю вам кожному гаманець золотих. Ідіть собі по сві
ту та шукайте найдорожчий плід. Хто його принесе мені,
дістане половину мого багатства.
Узяли три сини гроші та й рушили на три сторони світу
шукати найдорожчий плід.
По трьох роках мандрів усі троє повернулися додому.
— Ну як, — запитав батько найстаршого сина, — приніс
ти мені найдорожчий плід?
А той йому:
— Найдорожчий плід, тату, це той, який найсолодший.
Отож я купив тобі винограду. З усіх плодів, що родить наша
земля, виноград— найсолодший.
— Добре, синку, — каже батько, — гарний плід мені
приніс. А що скажеш ти? — питає він середнього сина.
17 24
25.
— Я думаю,тату, що найдорожчий плід той, який
найважче дістати. Тому пішов я в теплі краї і придбав
плоди, що в нас не родять. Купив тобі кокосових горіхів,
апельсинів, фініків, бананів та ще деяких рідкісних плодів,
усього потроху. Ось вони: вибери собі найкращий.
— І твої плоди, синку, гарні, — каже батько.
А тоді питає найменшого:
— А що ти приніс мені, синку? Чому повернувся
з порожніми руками?
— Справді, тату, я повернувся з порожніми руками.
Але гроші, що ти дав мені, я не змарнував. Я, тату, пішов
учитися. Цілих три роки вчителі та книги вчили мене.
Плодів, що я здобув, не видно, бо вони в серці й
розумі моєму. Гадаю, татку, що це також дорогоцінні плоди.
Дуже зрадів батько, зачувши ті слова.
— Ти приніс мені найдорожчі плоди, синку! Ти
заслужив винагороду. Бо ж немає плодів, дорожчих
за ті, що їх дає людині знання.
Р
Зверни увагу, як кожний із синів зрозумів і виконав завдан
ня батька. Чому найдужче батько зрадів плодам, що їх при
ніс найменший син?
Прочитай виділені речення казки. Подумай, чи можуть вони
бути головною думкою твору.
ЧИЙ ДАРУНОК НАЙКРАЩИЙ
Корейська народна казка
Коло далекого Східного моря, в долині Троянд, біля
міста Вонсан жила дуже гарна й розумна дівчина. Звали її
Ан Ран Дю. Покохали її троє юнаків, троє друзів.
Довго думала Ан Ран Дю, з ким із них одружитись.
Пішла вона до старого мудрого віщуна1, який жив на гір
ському перевалі Чорного Дракона. Мудрець-віщун дав їй
три червінці і звелів віддати їх юнакам, хай вони куплять
їй шлюбний дарунок. Чий дарунок буде найкращим, той
і стане її нареченим.
1 В іщ ун — той, хто віщує, знає щ ось про майбутнє.
26.
Ан Ран Дювернулася додому, покликала юнаків, кож
ному дала по червінцеві й сказала:
— Кожен із вас хай купить мені шлюбний дарунок.
Чий буде найкращий — з тим я й одружуся. Чекатиму рік.
Вернутися мусите всі разом в один день.
Пішли юнаки далеко, аж за великий китайський мур,
за монгольські степи й пустелі...
Один купив чарівне дзеркало. Коли побажаєш когось
бачити, подивишся вдзеркало, і в цюжхвилину побачиш,
кого хочеш, і будеш знати, що він робить.
— Завжди бачитиму Ан Ран Дю, а потім і вона буде за
вжди бачити мене, де б я не знаходився, — подумав юнак.
Другийюнаккупивчарівноговерблюда.Колисістина
цьоговерблюда,зразуопинишсятам,детількизабажаєш.
Ю наквирішив,щокращогодарункуй нетреба,—яктільки
забажаєш,зразуопинишсяколокрасуніАнРанДю.
Третій юнак купив чарівне яблуко. Коли захворієш і з ’їси
це яблуко — зразу видужаєш.
— Як захворіє Ан Ран Дю, — подумав він, — тоді їй
і придасться мій дарунок.
Зібралися всі юнаки в умовленому місці, розповіли
один одному про свої дарунки. Якраз скінчився рік із того
часу, як покинули вони рідний край. Юнаки затужили за
красунею Ан Ран Дю і вирішили подивитися в дзеркало,
щоб побачити її й дізнатися, що вона робить.
Подивилися й зблідли — Ан ран Дю вмирала!
Сіли вони втрьох на верблюда і в ту ж мить опинилися
коло дому Ан Ран Дю. Увійшли до дому і стали коло її ліжка.
Сльози потекли з очей Ан Ран Дю, коли вона побачила юнаків.
— Ви принесли мені дарунки, а навіщо вони тепер
мені?! — сказала вона.
Тоді третій юнак подав їй яблуко і попросив, щоб вона
його з ’їла. Ан Ран Дю з ’їла яблуко й зараз видужала. Тоді
дівчина попросила кожного розказати про себе і про свій
дарунок.
27.
Вислухавши їхні оповідання,вона спитала:
— З ким же я маю одружитися? Всі ви однаково допо
могли мені своїми дарунками. Вирішуйте тепер самі!
Три дні й три ночі думали юнаки — і нічого не вирішили:
— Якщо не було б яблука, чи врятували б ми Ан Ран Дю
від смерті? Коли б не було дзеркала, як дізналися б ми про
страшну хворобу Ан Ран Дю? А коли б не було верблюда,
що бігає так швидко, чи могли б ми встигнути вчасно?
Тоді Ан Ран Дю вирішила сама:
— Коли я зроблю мій вибір
справедливо, — сказала вона, —
то стародавній дзвін, у який за
вжди дзвонили, коли треба було
вирішувати важливі справи, сам
задзвонить. Ви справді товариші
й друзі, це ви довели своїми да
рунками. І тільки завдяки вашій
дружбі ви разом змогли вряту
вати мене від смерті. Але одру
жуся я з тим, хто подарував мені
чарівне яблуко. Бо коли ви вибирали дарунки, ви дума
ли й про себе, а той, що подарував мені чарівне яблу
ко, думав тільки про мене! Ваші дарунки залишилися
у вас, а він утратив своє яблуко. І я мушу одружитися з ним!
І в цю ж хвилину стародавній дзвін — задзвонив!
Красуня Ан Ран Дю одружилася з юнаком, що подару
вав їй чарівне яблуко.
Він думав про життя дівчини, а не тільки про те, щоб
скоріше її побачити, і не про те, щоб скоріше бути коло неї.
Перєповіла Катерина Антонович
Які чарівні речі придбали юнаки для своєї нареченої?
% Як вони допомогли врятувати життя дівчини?
Чи справедливим було рішення красуні?
28.
Байка — невеликийтвір повчального змісту. Її геро
ями виступають тварини, люди, рослини, предмети.
Цей жанр добре служить людям в освоєнні справжніх
цінностей. Часто в них з гумором описують вади поведін
ки, висловлюють поради, застерігають.
НЕ ВПУСТИ РАКА З РОТА
Летіла ворона понад морем,
дивиться — лізе рак. Вона хап його
та й понесла через лиман у ліс, щоб,
сівши де-небудь на гіллі, гарненько
поснідати. Бачить рак, що приходить
ся пропасти, та й каже вороні:
— Е й,вороно,вороно,знав я твого
батька і твою матір: славні люди були!
— Угу! — каже ворона, не роззяв
ляючи рота.
— і братів, і сестер твоїх знав, —
каже рак, — що за добрі люди були!
— Угу! — гугнить ворона, а рака кріпенько держить.
— Та вже хоч вони і гарні люди, — каже рак, — а тобі не
рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
— Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака
в море.
От тим-то, як кого одурять хвалою або улесливою
річчю, то люди й кажуть:
— Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
— Гляди, не впусти рака з рота.
Які якості в цьому випадку виявив рак, а які — ворона?
О
<г28
29.
СОБАКА НА МІСТКУ
Десьтрапилось Рябкові добути добру кістку. Він в
зуби взяв її, несе додому через річку. Зійшов на кладку і
на середині вже був, як глянув ненароком в воду і бачить,
що якийсь кудлатий та рябий собака держить в зубах
добренну кістку. Рябко пустив свою — та до чужої в воду.
Що за диво: нема ні кістки, ні собаки! А то себе він бачив
у воді. Рябко почав свою вже кісточку шукать, та ба!
Що в воду впало, те пропало.
Які якості виявив Рябко, кидаючись за іншою кісткою?
Придумай розповідь про те, коли доречним є вислів:
«Що в воду впало, те пропало».
Пісні Січових стрільців належать до народних ко
зацьких пісень. Виникли вони ще наприкінці 19 століття,
коли створювалися перші січові організації на Галичині.
У гуртках молодь вивчала гіобут запорозьких козаків,
співала козацькі пісні. Згодом з ’явилися власні пісні
Січових стрільців, у яких розповідалося про любов до
України, тугу за рідним краєм, віру в перемогу.
29 '
Прапор і відзнака
Січових стрільців
Серед стрілецьких пісень є марші, ліричні й гумористичні.
Тут ти прочитаєш пісню-марш. їїтреба читати весело, чітко,
заклично, пришвидшуючи темп мовлення.
30.
★ * *
Гей,там на горі Січ іде,
гей, малиновий стяг несе,
гей, малиновий...
Наше славне товариство,
гей, марширує, раз, два, три!
Гей, попереду кошовий,
гей, як той орел степовий,
гей, яктой орел...
Наше славне товариство,
гей, марширує, раз, два, три!
Гей, отамане, батьку наш,
гей, веди, батьку, вперед нас,
гей, веди, батьку...
Наше славне товариство,
гей, марширує, раз, два, три!
Гей, повій, вітре, із степів,
гей, дай нам силу козаків,
гей, дай нам силу...
Наше славне товариство,
гей, марширує, раз, два, три!
Гей, дай нам силу, відвагу,
гей, Україні на славу,
гей, Україні...
Наше славне товариство,
гей, марширує, раз, два, три!
Ю рій Буцманюк.
«До бою!»
31.
ПРИГАДАЙ І ПОМІРКУЙ...
Якітвори усної народної творчості ти прочитав?
Чи є серед прочитаних чарівні казки? Які в них відбуваються
чари?
У якій казці перемогла справедливість, а жадібність і злість
були покарані?
Головною думкою якої казки може бути прислів’я: «Біда
і помучить, і мудрості навчить»?
Чий же дарунок виявився найкращим для красуні Ан Ран
Дю? А ти як вважаєш?
Якого твору можуть стосуватися такі прислів’я:
«За рідний край —хоч помирай»;
«Коли стелиться доріжка, козакові не до ліжка»?
ЧИТАИЛИКІВ!
32.
32
«ТИХА, ЗАДУМЛИВА
ОСІНЬ СПУСКАЄТЬСЯ...»
Урізні пори року ми уважно приглядаємося, який
вигляд має кожного дня наше довкілля. А воно весь час
змінюється, бо руху Землі навколо Сонця немає кінця.
І це прекрасно!
Знати, оберігати, прикрашати свій край нас закликають
автори творів, що ти прочитаєш.
Володимир Лучук
КРУЖЛЯЄ ЗЕМЛЯ
Невтомно, постійно,
в завіях, у цвіті
кружляє круг Сонця
Земля на орбіті.
Максим Рильський
ОСІНЬ
Осінь на землю тихенько спускається,
в небі летить, наче птах.
Крилами-хмарами небо вкривається.
Пухом тумани із крил її падають,
стеляться в вільних степах.
Літо зелене і радісне згадують.
Стріпує крилами осінь широкими,
роси спадають у млі,
ллються скрізь дощами-потоками.
Літо веселе, співоче минається,
спокій стає на землі...
Тиха, задумлива осінь спускається.
33.
Прислів’я -------- -
•Як вересніє, то й дощик сіє.
• В осінній час сім погід у нас.
Микола Сингаївський
ПІСНЯ РОБОТЯЩИХ РУК
Пахне теплим хлібом
найсмачніше в світі.
Ми — землі і хліба
роботящі діти.
А над зелен-світом
пахощі розлиті.
Пахне щедрим літом
в кожному суцвітті.
Яблуком дозрілим,
кропом, баклажаном,
вітром сонцекрилим,
вранішнім туманом.
Сонцем пахнуть луки
і зелені хащі.
Зіллям пахнуть руки —
руки роботящі.
Руки засівали
чорноземні ниви.
Руки жнивували —
і були щасливі.
Руки знали втому —
і, росою вмиті,
піднімають грона,
соками налиті.
Руки ті, що творять
щастя свого краю,
що промінням сяють —
сонцем урожаю.
34.
Що відчули землю
іживу зернину,
що плекають зелень
і свою країну.
Руки, мов коріння
батьківського краю,
золоте проміння —
срібло урожаю.
Що зимою, літом
всім вітрам відкриті,
ті, що пахнуть хлібом,
руки працьовиті.
Що зуміли зробити працьовиті руки?
Які епітети, порівняння можна дібрати до слова руки?
ЗАГАД КА-НЕДОМОВКА
З народної пісні
Чи я в полі не травиця була,
чи я в полі не зелена росла?
Взяли ж мене покосили,
і у ... посушили.
Прислів’я ---------
• Восени і горобець багатий.
• Осінь — щедра мати, всіх нагодує.
Олесь Гончар
ЯБЛУКА НА СТОВПЦЯХ
Дядько Роман викохав1садок. І в садку в нього справжні
дива! На одній гілці яблуко сніжно-біле. А на сусідній — зо
лотаве або й зовсім червонощоке, як циганка. Визирають
яблука з-поміж листя, сміються до сонця, наливаються,
співають.
1 Викохав —дбайливо вирощував.
35.
І от настаєчас, коли дядько Роман виходить із двору
з великим тугим вузлом. З чистої білої хустки випина
ється боками щось кругле. Польова доріжка Сіріє поміж
стернями. Дядько ступає, де менше пилюки, на хвильку
зупиняється біля межового стовпчика і шугає1рукою в за
гадковий свій вузол. З вузла з ’являється яблуко. Та яке!
Червонобоке, свіже, велике, просто мов сонце вранішнє.
Дядько, ніби милуючись, потримає його перед собою і
кладе обережно на стовпчику. Так він іде собі і йде — і від
яблук, що кладе на стовпчики, польова доріжка змінюєть
ся на очах. Сіра, буденна, в пилюці, вона стає зовсім ін
шою — лежить між стернями вже весела, празникова, вся
наче засвітилася від тих яблук. Іде дядько Роман і вдає, що
не помічає хлоп’ят, які, мов зайчата, причаїлися в бур’яні
край дороги. Насправді ж він знає, що хлопчики-пастушки
поблизу, що вони з хвилюванням ждуть — цілого півліта
ждуть — цього незвичайного дня.
Біля одного стовпця дядько затримується трохи
довше звичайного і, обернувшися, якийсь час дивиться
на уквітчану яблуками дорогу. Ніби сам себе перевіряє:
ну, як воно в нього вийшло? і усмішка в нього добра, під
бадьорлива. Та тільки він зникне за пагорбом, пастушки
зриваються разом на ноги, щасливо мчать чимдуж від
стовпця до стовпця і на льоту, як вершники, схапують
яскраві дарунки, що для них так розкішно вродили на
голих придорожніх стовпцях.
(Щ і Чому змінилася сіра польова доріжка?
% Які вжито порівняння? Що вони підкреслюють?
Поміркуй, чому саме так дядько Роман вирішив пригостити
хлоп’ят своїми найкращими яблуками.
Прислів’я
• Твоє тільки те, що віддав.
1 Ш угає — ш видко опускає руку.
36.
Ліна Костенко
ЗДИВОВАНІ КВІТИ
Сю1нічзорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени! Ж™ 0
Які слова передають раптовість змін у природі? Знайди
відрізняю ться? ГОРОБИНА
Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько
одна біля одної. І тому вони часто перешіптувалися між
собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині —
листя і грона жовтогарячих плодів.
Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий.
Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став чер
вонішим. А ялинка зовсім не змінилася. Хвоїнки зелені-
зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими й лиши
лися. Ялинка дивилася на свою подругу і милувалась нею.
Яка то вона гарна стала!
Таналетівбуйнийвітер,загойдавгоробинуіпочав
- зриватизнеїлистя.Посипалосьвоножовтимдощем
додолу.Аялинканезлякаласявітру.Настовбурчила2колючі
голочки,покололавітер-—вініполетівгетьвіднеї.
Не злякались вітру і плодики-намистинки на горобині.
Міцно-міцно вхопилися вони за гіллячки, щільніше при
тулилися одна до одної і зовсім почервоніли.
=& порівняння. Як ти його розумієш?
схожі?
Галина Демченко
1 Сю — цю.
2 Настовбурчила — підняла проти вітру.
37.
«Для кого типриготувала ці плоди? — тихо спитала
горобину ялинка. — Вони ж у тебе зовсім несмачні. Хіба
що тільки червоні».
Горобина мовчала. Що скажеш? Справді, її плоди гір
куваті і терпкі-терпкі1. Ніхто не зважиться покуштувати.
Уночі лягли перші заморозки. Уранці, хоч і визирну
ло сонце, проте не потеплішало. У небі захололи табунці
хмар, і довкола зробилося тихо, як у вусі. У цю ранкову
тишу ні ялинці, ні горобині не хотілося розмовляти. І вони
стояли мовчазні й задумливі.
І раптом високо в небі хтось ніби зачепив срібну струну.
За нею другу, третю... Ближче й ближче. І вже зовсім неда
леко, злившись у ніжну мелодію, забриніло над горобиною
і ялинкою дзвінко, прозоро. Наче війнув і злегка зашумів
вітер. Кружляючи, підлітали якісь напрочуд гарні птахи. Це
були омелюхи. Вони прилетіли до горобини, покинувши
на зимовий час свій холодний край.
1 Терпкі — тут: гостро-кислі на смак, викликають відчуття
стягування.
38.
І горобина радопригощала далеких чубатих гостей чер
воними, мов жар, плодами, вже нетерпкими, а солодкими
після перших морозів. «То ось для кого ти їх берегла», —
промовила, погойдуючись, ялинка і ласкаво торкнулася
зеленими гілками своєї подруги, немов би просила про
бачення, випромінюючи любов свою.
Знайди ознаки, якими описано горобину. А ялинку?
Для кого горобина приготувала свої плоди?
Настрій Микола Вінграновський
•к"к*
Вже неминуче буде сніг
з хвилини на хвилину...
Завіє сніг і наш поріг,
і в полі бадилину.
За ноги вхопить вітер дим,
а сніг і дим завіє,
ще й білим язиком твердим
прилиже дим, як вміє.
Хвоста розпушить курці сніг
і пожене за вітром,
останні яблучка із ніг
зіб’є із віт над світом.
До айстр останніх припаде
губами сніговими —
і тихо їм щось доведе,
і забіліє з ними...
38
Під самим садом обрій ліг
на сіру павутину...
Вже неминуче буде сніг
з хвилини на хвилину...
Який настрій створює вірш?
З якою інтонацією, у якому темпі його краще прочитати?
Які барви ти побачив за рядками вірша? Як їх передав
художник?
СВІТ ПРИГОД ІЗАХОПЛЕНЬ
УТВОРАХ
УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
®ЙІ|| У творах цього розділу різними гранями заіскриться
життя твоїх ровесників, які потрапляють у різні ситуації —
смішні, сумні, повчальні...
Радіючи, співпереживаючи літературним героям,
ти одночасно відкриваєш для себе щось дуже важливе,
вчишся робити вибір.
Мабуть, на твоїй книжковій поличці є книжки Всеволода
НЕСТАЙКА. Адже він автор багатьох творів, які полюбилися
читачам різного віку.
Письменник у різні роки життя
{фотографії із сайту видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)
Ось так розповідає про Всеволода Зіновійовича Нестайка
його побратим по перу Анатолій Костецький.
«Гадаю, особливо представляти цього письменника не треба.
Варто назвати лишень його прізвище — Всеволод Нестайко! —
і відразу на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть усміш
ки, а в очах їхніх мам і тат заграють веселі бісики. Та й чимало
бабусь і дідусів це прізвище не залишить байдужим».
Особливий успіх у читачів має трилогія (три книги, пов’язані
тематично) «Тореадори з Васюківки», яка побачила світ окремим
виданням ще у 1973 році.
41.
Саме ця книгаВсеволода Нестайка в 1979 році була внесена
рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури до
Особливого Почесного списку Ганса Христіана Андерсена.
Але найбільше гріла авторське серце величезна зацікавленість
читачів його книжками.
4
Так пошуковик «Гугл» відзначив 85-річчя
В. 3. Нестайка у 2015 році.
Прочитай оповідання «Тореадори з Васюківки», яке було опублі
коване в далекому 1963 році. Великий успіх цього твору надихнув
письменника продовжувати далі розповідь про неймовірні пригоди
двох друзів Яви і Павлуші.
ТОРЕАДОРИ З ВАСЮКІВКИ
— Так не дасиш?
— Нєт.
— Жаднюга ти, Сало.
— А ви босяки. Я хоч кролів вирощую,
а ви тільки лоботрясничаете, з шкоди не
вилазите.
— Так ти ж не даєш кролів.
— Та хіба вам можна довірити живого
кроля? Він же у вас на другий день здохне.
42.
— Сам тиздохнеш.
— Нуда, здохне, ви ж його годувати не будете, яж знаю.
Ви курчат замордували? Замордували. У вас же, — Сало
постукав себе пальцем по голові, — сільрада не працює.
— У тебе дуже працює. Недаремно тебе Салом драж
нять. І не тому тільки, що в тебе пика товста, а тому, що
ти ще й дурний. Навіть прислів’я таке є: «Дурне сало без
хліба». Ходімо, Павлушо. Хай його з ’їдять ті кролі.
— Ходім.
Знову у нас нічого не вийшло. От уредний Сало. По
над півсотні кролів було в нього, цілий двір. Ми з Явою
просили, щоб дав нам хоч по одненькому (інтересно ж), а
воно, свиня, тільки дулі крутить. Не дає. Не довіряє. Він,
бач, хороший, роботящий, а ми — лайдаки. «Вам тільки
поцяцькатись, а потім буде, як з отими курчатами». Кур
чат, яких нам птахівниця тьотя Оля подарувала, ми дійсно
не вберегли. Взяли з собою на вигін, і там їх шуліка потя
гав. Ну, та то, я вважаю, стихійне лихо. Навіть із сільської
череди вовк ягнят краде.
Просто Сало — нехороший чоловік. Заздрить, що ми
веселі волоцюги і нас усе село знає, вся Васюківка. Тільки
й мови, що про наші вибрики. Ото ж ми з ним якось у ку
курудзі заблукали. Пам’ятаєте? Я вам уже колись про це
розказував. І взагалі, багато чого було. Як розказать — кіно!
А Сало? Що — Сало? Корова, а не хлопець.
Його ніхто, крім отих поганських кролів, і не знає. Кому
він потрібен? Абсолютно неінтересний хлопець.
— А втім, мені кроля не дуже й хотілося, — сказав Ява.
— Мені теж, — відгукнувся я.
— Хай отакі, як Сало, возяться з тими смердючими
кролями. Він все одно більше ні на що нездатний, —
сказав Ява.
— Нездатний, — відгукнувся я.
— А ми — зовсім друге діло. Будем говорить одверто,
без брехні — ми таки хлопці з фантазією, — сказав Ява.
43.
— З фантазією,—■відгукнувся я.
— Ти чув, як дід Салимон учора біля сільмагу
казав: «Онде, каже, Ява і Павлуша пішли. От хлопці!
Орли! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні1».
— Чув. Точно.
— Так от, треба щось таке зробить, щоб той курощуп
Сало не задавався. Щось таке інтересне утнуть, щоб йому
аж у носі засвербіло від заздрощів.
— Треба. Давай думать.
Сіли ми під тином і почали думать. Думали-думали,
але довго ніщо путнє не придумувалося.
— Може, повітряного змія велетенського змайструвати
і глечик зі сметаною на ньому у небо запустить?
— Нє.
— Може, піймати в лісі пугутькало2і випустити в клубі
під час зборів?
— Нє.
— Може, вкрасти Салові підштаники, коли білизну
сушитимуть, і на телевізійну антену повісити?
- Н є .
Сидимо, думаємо. В мене аж голова з незвички заболіла.
Нарешті Ява блиснув очима і каже:
— Придумав.
— Ну?
— Давай улаштуємо бій биків.
— Га?
— Ти пам’ятаєш, ми в клубі закордонне кіно дивилися —
«Тореадор»?
— Ага, да-да-да... Ну й що?
— Пам’ятаєш — на арені розлючений бик, а тут дядько,
у капелюсі, з кинджалом, перед носом у нього танцює.
— Да-да-да...
— А потім — рраз! Бик — беркиць! І аплодисменти.
1 Буцегарня — приміщення для тимчасового ув’язнення.
2 Пугутькало — тут: пугач.
44.
44
— Ага. Здорово...Але ж це убивать треба. Хто ж нам
дозволить убивати поголів’я.
— Тю, дурний. Убивати! Що це тобі — м’ясозаготівлі, чи
що? Це ж видовище. На стадіоні. Вроді футболу. Головне
тут — красиво вимахувати перед носом бика червоною
плахтою і ловко вивертатися, щоб рогом не зачепило.
Ти ж бачив. Тореадори — це найсміливіші герої і ловкачі.
Головне тут — тренування і спритність. Розумієш? Впер
ше в історії Васюківки — бій биків. Тореадор Іван Рень
і тореадор Павлуша Завгородній! Гості з ’їжджаються з
усієї України. Трансляція по радіо і по телевізору. Навіть
у Жмеринці видно буде. Га?
Я посміхнувся. Це було здорово. По радіо, по телеві
зору і взагалі... Запхнеться той мацапура1Сало зі своїми
кролями.
Ми повмощувались зручніше і почали обговорювати
деталі. Перш за все — бик. Кандидатура бугая Петьки була
відхилена одразу й остаточно. То таке страшнюче мурми
ло, що його навіть сам зоотехнік Іван Свиридович боїться.
'О-', ДругоюкандидатуроюбувунасцапЖ ора.Ц еяйого
кандидатурувисунув,щ обпом ститися.Д ужем ені
противнийбувцапЖора,боз’ївмоюновусвятковусорочку,
колияукалабанікупався.
Але Ява мене не підтримав.
— По-перше, — сказав він, — Жора дуже балакучий.
Весь час мекекече. Ми й аплодисментів не почуємо. А по-
друге, йдеться про бій биків, а не цапів. Треба, щоб було
щось бичаче, коров’яче щось — велике і крутороге.
— Коров’яче? — кажу. — Слухай, то, може, і взяти про
сто корову. Бо, крім Петьки, справжніх биків у нас чорт
ма, а корів скільки хочеш. І взагалі, ніде не сказано, що
обов’язково повинен бути бик. Чоловічого роду.
Ява задумався:
— Хтозна, може й так.
1 Мацапура — неохайна або незграбна людина (лайливе слово).
45.
— Тоді, —кажу, — ліпшої кандидатури, ніж ваша
Контрибуція, і не придумаєш.
— А чому Контрибуція? Чому не ваша Манька?
— Бо в нашої Маньки теля і один ріг зламаний. Ти
хочеш, щоб із нас сміялися? Тореадори з однорогою
коровою! Карикатура. Такого ще ніколи в світі не було.
— Можна, звичайно, і Контрибуцію. Але вона трохи
психічна.
— Що значить «психічна»! Юринда! Скажи краще, що
ти просто мами боїшся.
— Я — боюсь? От я зараз дам тобі у вухо, і ти побачиш,
як я боюсь. Ану забери свої слова назад!
— Я забираю, але ти все одно боїшся.
— Боюсь?
— Боїшся.
— Боюсь?
— Боїшся...
Ясхопився рукою за вухо і в свою чергу вдарив Яву кула
ком у живіт. Ми покотилися потраві й викотилися на дорогу.
Все, що було на дорозі поганого, ми качаючись, попідбира
ли своїми штаньми і сорочками. Першим отямився я.
— Стривай, — кажу, — годі. Ато замість бою биків у нас
вийшов бій дурачків.
— Це ж ти винуватий... Ну, гаразд. Спробуєм Контрибу
цію. Завтра поженемо пасти і спробуєм. А то твоя Манька
дійсно для телевізора не пасує. Ще люди подумають, що
то не корова, а собака.
★ * *
Наступного ранку ми зустрілися на шляху, що вів до
вигону. Я гнав перед собою Маньку, Ява — Контрибуцію.
Корови плентались, легковажно метляючи хвостами, і не
підозрювали, який це історичний день.
У Яви на голові був крислатий мамин капелюх —
у ньому мама їздила до Києва на наради.
46.
У мене підпахвою був килимок. То був знаменитий ки
лимок. Я його пам’ятаю стільки, скільки взагалі що-небудь
пам’ятаю. Він із самого малечку висів над моїм ліжком.
Килимок був червоний, і на ньому було вишито троє ку
медних цуценят, що сиділи вкупочці, прихилившись одне
до одного головами. То були Цяця, Ґава і Рева, про яких
мені мати колись розповідала безліч різних історій, аж
поки я не засинав.
Килимок і капелюх — то був наш тореадорський рема
нент. По дорозі ми ще вирізали з ліщини дві чудові шпаги.
Ми були в повній бойовій готовності.
Ми йшли і співали арію Хозё з опери «Кармен», яку
багато разів чули по радіо.
Торе-гадор, смелее в бой,
торе-гадор, торе-гадор...
Там ждёт тебя-га любовь,
там ждёт тебя-га-га любовь...
Ми співали і не знали, що жде нас.
Небо було синє-синє — справжнє іспанське небо.
І сонце сяяло — аж шкварчало, як сало на сковорідці.
Погода — саме годяща для бою биків.
Ми погнали корів аж на край вигону, туди, де ставок, —
подалі від людських очей.
— Оджени свою Маньку кудись
убік, щоб не заважала, — сказав
Ява, — і давай починати.
Я не став сперечатись. Тим
більше, Манька у нас дуже нерво
ва, їй ліпше не бачити бою биків.
Ява поправив на голові ка
пелюха, підтягнув штани, взяв
мого килимка і, витанцьовуючи,
навшпиньках став підходити до
Контрибуції. Підійшов до самі
сінької її морди і почав вимахувати килимком у неї перед
очима. Я затамував подих — зараз почнеться...
46
Ілюстрація
Василя Євдокименка
47.
Контрибуція спокійнісінько щипалатраву.
Ява замахав килимком ще дужче. Контрибуція не
звертала на нього аніякісінької уваги.
Ява мазнув її килимком по ніздрях. Контрибуція тільки
одвернула морду.
Ява роздратовано вереснув і щосили хльоснув її
килимком. Контрибуція, ліниво переступаючи ногами,
повернулася до Яви хвостом.
Ява знову забіг наперед і почав витанцьовувати...
Через півгодини він сказав:
— Вона до мене просто звикла, вона мене любить —
і тому не хоче... Ану, давай ти!
За годину, захекавшись, я сказав:
— Якесь убоїще, а не корова. Психічна, називається!
Шкода, що в Маньки нема рога, я б тобі показав, що таке
справжня корова.
Ява знову змінив мене. Він раз у раз міняв тактику:
то підходив до корови потихеньку і несподівано бив
килимком, то підскакував із розгону, то набігав із боку.
Але результатів жодних.
Один раз, коли Ява схопив Контрибуцію за вухо, вона
з докором глянула на нього своїми сумними коров’ячими
очима і сказала:
— М-му-у!
В перекладі це, мабуть, означало: «Ідіть, хлопці
отсюдова. Не займайте мене».
Але ми вчасно не зрозуміли її.
Нарешті розлючений Ява крикнув:
— Ану вдар, ану вдар її, Павлушко, добряче! Що —
боїшся?.. Ну, то я сам!
Він розмахнувся і дзибнув Контрибуцію ногою по губі.
І раптом... Раптом я побачив Яву десь високо в небі.
І звідтам, із неба, почув його одчайдушне верескливе:
— В-ва-вай!
Він почав бігти, по-моєму, ще в небі. Бо коли ноги його
торкнулися землі, він уже щодуху мчав до ставка. Я рвонув
48.
за ним. Тобуло наше єдине спасіння. Ми з розгону влетіли
в ставок, здіймаючи цілі гейзери води і грязюки. Спинилися
ми аж на середині. Те, куди ми влетіли, чесно кажучи, став
ком можна було назвати лише умовно. Колись, справді, тут
був величенький ставок-копанка. Але він давно пересох,
забруднився, зацвів і перетворився на звичайнісіньку кала
баню. У найглибшому місці нам було по шию. Саме в цьому
місці ми зараз і стояли, відсапуючись.
Контрибуція бігала навколо калабані й мукала на нашу
адресу якісь свої коров’ячі прокльони. В калабаню лізти
вона не хотіла. Вона була бридлива, охайна корова. Ми
це знали.
Ми стояли і мовчали.
Дно калабані було грузьке, замулене. Чесно кажучи,
ми по самісінький пуп стояли в противній слизькій баг
нюці. Тільки від пупа до шиї була вода. Та й то водою вона
була, мабуть, лише процентів на тридцять — така брудна,
каламутна і смердюча.
★★★
Ми стояли і мовчали. Нам було зле. Цюця, Ґава і Рева
плавали перед моїм носом. Тореадорський капелюх —
перед Явиним носом. Але нам було не до них.
Добре, що хоч Контрибуція підкинула тореадора Яву
не рогами, а просто мордою. Це було дуже шляхетно з її
боку. Такої розлюченої корови я ще зроду не бачив.
— Я ж тобі казав, що вона психічна, — промовив Ява
навіть із якоюсь гордістю.
— Угу-у, — протяг я. — Що ж нам тепер робить?
— Треба ждать.
— Що — ждать?
— Поки вона відійде.
— Ти що — здурів? Вона може до ночі тут пастися. А я
вже змерз.
— Ти хочеш вийти? То виходь. Я побачу, як ти летіти
меш у стратосферу.
49.
— Ява, неверзи дурниць. Це ж тобі не бугай Петька.
Це твоя рідна корова. Вона тебе любить. Ти ж сам казав.
— Вона мене колись любила. Тепер вона мене вже
не любить.
Ще під час наших тореадорських вправ небо затягло
хмарами. А тепер почав сіятись дрібний дощик.
Контрибуція стояла нерухомо, як пам’ятник. Але це не
тому, що вона про нас забула і заспокоїлась. Просто всі
корови під час дощу застигають.
Дощ струмив по наших обличчях, крапало з носа,
ми почали цокотіти зубами.
Чесне слово, в такому розпачі я не був навіть тоді,
коли ми з Явою заблудили в кукурудзі.
-к-к-к
Раптом я побачив: до калабані хтось наближається.
Хтось ішов із поля до села повз калабаню. Я повеселішав —
зараз гукнем, щоб одігнав корову.
Поки він був далеко, крізь дощ не видно було обличчя.
Але от він наблизився, я придивився — і раптом у мене, і
так майже холодного, похололо всередині. То був Сало.
Він ніс величезний оберемок трави, — мабуть, для своїх
кролів.
— Яво, — просичав я, — то Сало. Давай пірнем, щоб
не впізнав.
Але було пізно. Сало вже вгледів нас і здивовано-
радісно загукав:
— О, босяки, що ви там робите?!
Ми розгублено мовчали.
— Та ви що — повмирали, не чуєте? — знову гукнув
Сало.
Треба було щось відповідати.
— Ку-ку-купаємось, — півнячим голосом сказав Ява,
цокаючи зубами.
— У сорочках? Під дощем? І в такій багнюці? — виря
чився Сало.
Я повернувся до Яви і прошепотів:
50.
50
— Давай вилазити.При ньому вона не троне.
— Давай, — ледь ворухнув посинілими губами Ява.
Я смикнув одну ногу, другу і розгублено зашепотів:
— Яво, скандал! У мене ноги не виймаються.
— У м-мене т-теж, — простогнав Ява.
Побачивши, як ми сіпаємось, Сало закричав:
— Хлопці, та що там у вас? Ой лишенько, та ви ж,
мабуть, загрузли.
Ми сіпались і мовчали.
— Хлопці, пождіть, хлопці! — знову загукав Сало. —
Я, здається, придумав. У мене ж тут вірьовка є. Одну
хвилиночку!
Він швидко розпатрав свій оберемок, витрусив траву,
потім розкрутив вірьовку і ловко, як матрос, кинув нам
кінець:
— Держіть!
Ми впіймали, все ще не розуміючи, що він збирається
робити. Невже сподівається витягти нас! Він же слабак,
найслабший у школі!
Але він і не думав тягти. Він підійшов до Контрибуції,
яка все ще стояла нерухомо на одному місці, підігнав її
до самої калабані і став обмотувати її роги вірьовкою.
Ми спантеличено перезирнулися.
Потім він гукнув, щоб ми міцніше трималися, і почав
потихеньку підганяти корову.
І руда Контрибуція, з якої ми так безсоромно знуща
лися, потягла нас із багнюки на світ білий.
Я не буду розказувати, які гарні ми вилізли, як доплен
талися додому і що говорили батькам. Не хочу. Це мені
не цікаво.
Скажу краще ось про що. Нещодавно ми з Явою прочи
тали в газеті, що хлопець із нашого села Гриць Остапенко
(так офіційно, за документами, називається Сало) вигоду
вав двадцять кролів і за це нагороджений грамотою. Мало
того, те ж саме ми почули по радіо. До телевізора тепер я
боюся підходити — невже і по телевізору буде?
51.
Ми сумно сидимоз Явою під тином і думаємо. Ми
думаємо — що таке слава? Дехто сушить собі голову,
видумує різні вибрики, можна сказати, ризикує життям,
щоб прославитися, стати відомим, — і тільки сорому на
бирається. А дехто спокійнісінько собі длубається в хліві,
вовтузиться з кролями, нікому в очі не лізе — і про ньо
го пишуть у газетах, говорять по радіо і нагороджують
грамотами... Ну, що ви скажете?
Яким чином хлопчики хотіли прославитись? Чому їм це не
% вдалося?
Як описано розмову Яви та Павлуші із Салом на початку
оповідання? Яким виявив себе цей хлопчик — слабак,
найслабший у школі?
Що тебе найбільше насмішило в оповіданні?
Раджу прочитати про інші пригоди цих героїв.
Андрій Усачбв
ТЕЛЕХЛОПЧИК
Телевізор — це не жарти,
не забава і не гра.
Це насправді хитра пастка!
Чорна з Космосу Діра1!
Натискає хлопчик кнопки...
Чути: клац! І просто так
потрапляє до коробки
цей довірливий простак!
Зразу втупиться в екран:
хоч гукай підйомний кран!
— О Марія!
— О Санта-Барбара!
Хай пожежа підступає,
землетрус, потоп, обвал —
телехлопчик не зважає:
розпочався серіал!
1 Чорна з Космосу Діра — тут: та, в якій все зникає у безвість.
52.
Ось побачив кльовийкліп —
сів у крісло — і прилип!..
— О Мадонна!
— О Шварцнегер!
Перетвориться дитина
в недоумка чи кретина.
Як до вечора із рана
не відходить від екрана.
А буває, що з екрана
висувається рука.
Чорна, синя чи зелена —
і хапає дивака.
Телехлопчик був — і зник!
І здіймає мама крик!
І усі телепрограми
подають прохання мами:
— Поверніть мені синка!
-- О Марія!
— О Мадонна!
— Санта Барбара!
— Корона!
— І реклама молока!
Телевізор — це не жарти
не забава і не гра.
Це насправді хитра пастка!
Чорна з Космосу Діра!
Переклад з російської Галини Малик
Як ти зрозумів назву вірша?
Перечитай останнє речення вірша.
Поміркуй, коли захоплення телевізором стає небезпечним.
53.
Щ Пригадай, якіоповідання Михайла Слабошпицького ти
х читав. Хто їх герої?
Михайло Слабошпицький
БРАТ ЗНАМЕНИТОГО ВОРОТАРЯ
Цього дня Костик завжди чекає
з нетерпінням.
Неділя — день особливий. День ве
ликого футболу в їхньому маленькому
містечку. Справжнє свято для всіх.
Уже після обіду, задовго до матчу,
люди поспішають на стадіон. Навіть з
околишніх сіл приїздять геть перепов
нені автобуси, шикуючись довгими ря
дами біля входу на стадіон. Людей тут
збирається ще більше, ніж на базарі буває. Але Костя не
біжить на стадіон з усіма. Він ще терпляче сидить удома,
тільки час од часу перепитує Олега:
— Нам ще не пора?
Старший брат читає книжку, ніби нікуди йому сьогодні
й не треба йти, і відповідає знехотя, бо Костя вже зовсім
засмикав його одним і тим же запитанням:
— Потерпи, ще рано.
Костик вмикає телевізор, сідає перед ним, готується
терпіти із усіх сил. Але яка передача може зрівнятися з
футболом! Усі Костикові думки тільки й крутяться довко
ла нього. Олег його дивує — зовсім не готується до гри.
Може, так зачитався, що й геть забув про неї? Треба йому
нагадати.
— Ти там не дуже вискакуй із воріт, щоб не було,
як минулого разу, — каже Костик.
— Не вчи вченого їсти хліба печеного, — сердито
відповідає Олег, навіть не глянувши в його бік.
Костик нищечком зітхає: чого це брат ніколи не хоче
обговорювати з ним гру? Сам же казав, що він на футболі
розуміється, як суддя міжнародної категорії. Потім Костик
думає: «Олег, звичайно, все вже обговорив із тренером.
54.
54
На те віні тренер». I при цій думці йому стає легше: Олег
добре знає, як йому грати. Отже, можна зовсім не хви
люватися за нього. Такі м’ячі з «дев’ятки» витягатиме, що
стадіон тільки охатиме від захвату.
★* *
Нарешті Олег закриває книжку.
— Можна збиратися.
— А я вже готовий! — зривається Костик на ноги.
— Тоді допоможи мені.
Складають у спортивну сумку бутси, гетри, труси
і чорного светра з першим номером на спині.
— Можна, я нестиму сумку? — зазирає братові в очі
Костя.
З сумкою у руці Костик завжди відчуває себе знамени
тим воротарем. Ніби не Олег, а він — надія всієї команди
й улюбленець усього міста. Сміливо кидається в ноги су
перників, накриває собою м’яч, а суперники перечіплю
ються об Костика й летять потоком у ворота. Він із усміш
кою оглядається на них: якщо вони залетіли в сітку — не
страшно, аби м ’яч... Хай полежать, оговтаються. Потім
парирує одинадцятиметровий. А в суперника вже паніка:
непробивний воротар! Хіба ж такий може пропустити хоч
один м ’яч? Ніколи не пропустить. Скоріше небо упаде,
аніж м’яч опиниться за його спиною в сітці!..
Костик так замріявся, що раптом перечепився об
бордюр і гепнувся на тротуар. Навіть ліктя зчесав.
Олег допоміг йому встати й запитав:
— Боляче забився?
— Та трохи є, — відповів Костик і проковтнув сльози.
— А ти бачив, як мені попадає під час матчів?
— Бачив... У тебе в кожному матчі — травма!
— Ну, не в кожному, але часто буває. Знаєш, воротар-
ський хліб не з медом!
— А мені вже зовсім не болить, — сказав Костя, бо йому
було соромно, що він такий ґаволов. — Трохи заболіло й
одразу ж перестало...
55.
ё:
551
-- Давай сумку,-- запропонував Олег.
— Ні, я сам, — рішуче відповів Костик.
На вході до стадіону Олега вітають голосними вигуками.
— То що, воротарю, виграємо? — запитують.
— Постараємось, — відповідає він. — А гра покаже...
— А куди ти без квитка? — перепиняє Костика конт
ролер. — Ач, який спритник!
— Яз братом, — розгублено дивиться він Олегові у спину.
— З яким братом? — уже відтісняє його з проходу
контролер.
Тут Олег оглядається і каже контролерові:
— Це мій молодший брат. Хіба не впізнали?
— Та не впізнав же, — розгубився контролер.
Тепер він дивиться на Костика з не меншою повагою,
ніж на Олега.
— Проходь, хлопче.
І вже навздогін:
— Брат у тебе, скажу, клас!
Са Костяанітрохинедивуєтьсятимсловам.Вінісамдобре
^ знає,щотаківоротарінадорозіневаляються.Іхуденьз
вогнемпошукатитреба.
А на полі вже починається розминка.
Костя стає в Олега за воротами. Йому добре буде
видно кожен братів рух.
— Тільки щоб я і слова не чув од тебе під час гри, —
гукає йому Олег. І спритно ловить м’яча. — Щоб ти мене
не відволікав!..
Наче Костик сам не знає того! Наче він хоче Олегові
заважати! Звичайно ж, мовчатиме, як риба.
Нарешті обидві команди вибігають на центр поля.
Привітання, оплески стадіону. А м’яч вже у грі.
Сильна команда цього разу до них приїхала. Не засіла
в обороні, а весь час атакує Олегові ворота. На нього си
плеться удар за ударом. Олег одбирає, або ловить м’яч і
весь час щось сердито виказує своїм захисникам. Мабуть,
щоб уважніше грали. Щоб не ловили ґав. Бо суперники
56.
56
весь час пасутьсябіля штрафного майданчика. Такого
ще на цьому стадіоні не бувало. Олег раз по раз витирає
рукою лоба. ! спина в нього геть мокра.
Під час перерви Костик дізнається, що суперник —
чемпіон області. Тепер зрозуміло, чому так важко з ним
грати. Ходячи між рядами глядачів, чує розмови: «Аби не
воротар — капець був би...», «Так, воротар усю команду
врятував!», «Це ж яке щастя, що в нас такий воротар!», «Він
і київському “Динамо” себе показав би!..»
Костикові хочеться розказати на весь стадіон, що воро
тар —- це його брат, що Костик носить до самого стадіону
його сумку з формою. Але скажи, то ще не повірять, на
сміх піднімуть.
* * *
Перерва скінчилася, і команди знову на полі.
Тепер Олег стоїть у протилежних воротах. Костик пере
бігає туди.
— Олеже, молодець! — гукає на ходу. Олег у відповідь
показує кулак. Все зрозуміло: Костик знову мовчатиме.
Олегові не до нього.
І тут — яке щастя! — у ворота суперника влітає м’яч.
Увесь стадіон зривається на ноги.
— Го-о-о-о-ол! — летить над усім містечком. Ітой крик,
мабуть, чути в усіх навколишніх селах.
А Олег біля своїх воріт походжає од радощів на руках.
Треба й Костикові навчитися так ходити. Повернеться
сьогодні зі стадіону й одразу почне вчитися.
Та Олег уже забув свої витівки, бо суперник рветься до
його воріт. Удар! Олег, мов тигр, кидається і відбиває м’яч.
Знов удар! І знов Олег відбиває м’яч. Оплески на трибу
нах, захоплені вигуки.
Ось їхній капітан обводить захисників і виходить з
Олегом сам на сам.
«Усе пропало», — з жалем думає Костик.
Олег вискакує з воріт назустріч гравцеві. Костя
зажмурює очі.
57.
Над стадіоном сталотихо-тихо.
«Ясно, гол», — обпекла Костика думка. І він, не роз
плющуючи очей, з розпачу сів на землю. А з трибун лунає
голосний крик:
— Негідник! Костолом! З поля його! 3 поля!
Костик розплющив очі й побачив, що м’яч зовсім не в
воротах, а в Олегових руках. Але брат чомусь не підво
диться . Через усе поле до нього вже біжить лікар у білому
халаті. Суддя показує гравцеві, який біг на Олега з м’ячем,
червону картку. Той утяг голову в плечі і під різкий свист
трибун іде з поля до роздягалки.
Нарешті Олег з допомогою лікаря встає. Лікар веде
його за ворота. З розсіченої брови в Олега тече кров.
— Боляче, Олеже? — кидається до нього переляканий
Костик.
— Не дуже... Поболить і перестане. В тебе ж перестав
лікоть?
— Ага, — каже Костик і розуміє, що Олегові болить
набагато дужче, а він ще й усміхається. Який терплячий
у нього брат. Він теж таким буде.
— Тобі, хлопче, вже не треба виходити на поле, — каже
лікар Олегові. — Попроси заміну.
Та Олег заперечливо хитає головою.
— Ні.
Лікар розгублено розводить руками, а Олег знову
у воротах.
До кінця гри рахунок не змінюється. Отже, перемога.
Олега з букетами квітів у руках підкидають угору. А він
бігає розгубленим поглядом навсібіч. Ічомусь подумалося
Костикові, що його шукає.
— Тут я! Тут! — гукає Костик йому з натовпу.
Та Олег, звичайно ж, не чує його голосу. Костик про
дирається крізь натовп, хтось наступає йому на ногу, а він
гукає і гукає:
— Олеже! Олеже! Я тут!
58.
Нарешті Олега відпустили,і він стоїть із розсіченою
бровою, у брудному, порваному светрі і не перестає роз
глядатися. Костик підходить і притуляється до нього. Олег
обіймає брата і запитує:
— То що?
— Олеже... — аж задихнувся Костик од хвилювання. —
Ти такий молодець!..
— Ти теж у мене молодець, — сміється він. — Це ж
треба — промовчав за ворітьми цілу гру! Майже подвиг!
— Олеже, — шепче йому Костик, щоб ніхто не почув. —
Ти не знаєш, як важко...
— Було мовчати і не підказувати мені?
— Ні... Важко бути братом знаменитого воротаря...
Я так за тебе хвилювався, що в мене аж голова тепер
болить!
— Значить, ти — справжній брат, — зовсім серйозно
сказав Олег. і
— Я понесу додому твою сумку, — просить Костик.
— Звичайно, — погоджується Олег. — А як же інакше?
р | Яким ти уявляєш Костика?
=5 Які якості характеру виявив під час гри Олег?
Уяви, що ти не знаєш назви цього оповідання. Як би запро
понував його назвати?
59.
59
Ірина Жиленко
Один манекен,синьоокий шатен1,
сказав манекену в хустинці блакитній:
— Давайте із вами дружить, манекен!
— Я згодна. Так сумно без дружби на світі!
Машини гукали до коней: — Дружімо!
— Дружімо! — гукав прапорець до пташини.
І фара сказала до другої фари:
— Давайте дружити.
Ми з вами до пари.
І чемно звернувся собака до киці:
— Ох, вічно ми в сварці.
Куди це годиться?
Давайте із вами дружить відсьогодні! —
І киця сказала: — Я згодна,
я згодна! —
І мишці шепнула зворушена киця:
— Ох, вічно ми в сварці.
Куди це годиться?
Давайте із вами дружить відсьогодні. —
І мишка сказала: — Я згодна, я згодна!
От бачите, скільки хороших подій!
І скільки чудес і щасливих подій.
І навіть вода прошептала вогню:
— Давайте дружити. Я норов зміню.—
Вогонь аж зацвів:
— Я про це і не мріяв.
Я згоден, мій друже,
але — без обіймів...
Щ Прочитай вірш. Назви дійових осіб діалогів. Які спів-
Ъ розмовники тебе здивували? Чим?
Продовжи думку поетеси: «Давайте дружити, це так...».
ДАВАЙТЕ ДРУЖИТИ
1 Шатен — особа із волоссям каштанового кольору.
60.
Про найголовніше ТетянаМайданович
ОХОРОННИЦЯ СЛОВА
Землю навкруг дитячого майданчи
ка перекопали і засіяли насінням нової
трави. Поки-то вона зійде, густенько
вкриє чорний ґрунт між деревами!
Ще з місяць по ній не побігаєш, не
покотишся з розгону, ловлячи м’яч...
Зараз дітям, що сходяться сюди
гратися із навколишніх вулиць, у цьому
сквері тіснувато.
Найшвидше за всіх хлопчиків бігає
Вітя. От скочив по скопаному ґрунту —
і вже він на іншій доріжці. Ледве догнав
його високий білявий Сергійко. Ухопив за синю сорочечку,
струснув добре:
— Ах ти безсовісний! Ми цілим класом півдня трудили
ся, а ти затоптуєш!
— Ой, пусти, ой, не буду! Ну, Сірий, я більше не буду! —
регоче собі Вітя. Він Сергія не боїться, бо знає, який це
добродушний хлопець. Бачить Сергій, що цьому шибени
ку в одне вухо влітає, а в друге відразу й вилітає. Ну як же
його зупинити...
— А ти поклянися, що більше не будеш!
— Ну, клянуся... — мружиться і посміхається Вітько.
Але Сергій все ще дивиться недовірливо.
— Ні, ти поклянися чимось дорогим.
— А-а... Ну, гаразд. Клянуся серцем своєї матері! —
гукнув нарешті Вітя, і Сергійко його відпустив.
Та десь хвилин через п’ять побачив хлопець, як ота
сама синя сорочечка знов майнула між деревами, де чор
ніла земля.
—■Вітько, ану вернися! Ти ж обіцяв! Ти ж поклявся!!!
61.
— Ой, ая й забув... — злякано зупинився хлопчик, так
іне добігши до краю. — Я й справді забув!
Озирнувся Вітя, а ніхто його не ловить, ніхто не підхо
дить. Перешіптуються діти між собою, а чорнява Нелька
ще й кинула йому ущипливо:
— Ех ти, що ж тепер буде з твоєю мамою?
Вітя постояв-постояв та й побрів додому.
Довго він не міг заснути. Крізь прочинене вікно влітав
прохолодний вітерець. І раптом зсунуті штори затріпотіли,
розлетілися, і з балкона зайшла в кімнату дівчина в голу
бому платті й зоряному віночку.
Вона сказала суворо:
— Не думай, що я звичайна людина. Я — Охоронниця
Слова. Я жива зірка, дочка Всесвітнього Сонця.
— Як це — жива зірка? — підхопився хлопчик із посте
лі і простягнув до неї руки. — Ти ж зовсім не гаряча. Твоє
волосся так ніжно світиться.
— Я дочка найбільшого Невидимого Живого Серця,
що утримує, пронизує і обігріває Всесвіт, який Воно і ство
рило своєю енергією. Земне видиме сонце, інші сонця-
зірочки — це все частинки його видимого творіння. А я
зіткана із світла невидимих енергій, в мені нема вогню, який
згорає, — відповіла дівчина-зоря і наблизилась до Віті.
Вітя від здивування занімів. А неждана гостя ще мовила:
— Наше найбільше Всюдисуще Сонце послало мене
на Землю ще кілька тисяч років тому. Тут, на Землі, є мої
маленькі сестри і брати. Ти знаєш, що слова, які промов
ляють люди, теж діти невидимого Всесвітнього Сонця? Це
сонячне насіння, з якого ростуть вогняні квіти думок.
В них є жива невидима енергія — сила життя, якою вони
щедро діляться. Але люди стали їх зневажати, кидати на
вмання. Зловмисники, що холодні душею і розумом, стали
собі творити холодні, бридкі слова, — змінюючи справжні,
сонячні. Так з ’явилися слова-каліки, слова-потвори. Ти їх
чув, так? Тому Батько-Сонце послав мене, Охоронницю
61
62.
Слова, захищати моїхсонячних братів. Справжні, живі
слова не повинні пропадати марно або палити когось без
потреби. І ще — слова повинні справджуватись, це закон
життя на Землі. Сьогодні я записала невидимим проме
нем на мій Сонячний Круг Пам’яті ту клятву, якути дав і не
дотримав. Ось послухай ще раз, ти ж так сказав?
І вона витягла з торбинки, що висіла на поясі, золотис
тий, круглий, як сонце, диск: наче книжку із мільйонами
дуже тоненьких блискучих сторінок. А до якої сторінки
торкалася вказівним пальцем, та починала звучати.
Дівчина глянула на принишклого хлопця, що схви
льовано слухав свій власний голос, записаний на диску,
і зітхнула:
— Як часто словами розкидаються навіть дорослі, як
легковажно дають обіцянки! Я всі їх записую, всі вони до
літають до мене. І кожній справі призначаю свій час. Твоя
справдиться... через рік. І серце твоєї матері зупиниться.
— Але я не хочу, щоб оті мої слова збулися! Пробач
мені. Зітри їх. Клянуся, що більше... — а далі Вітя не до
казав. Хто ж тепер йому віритиме?!
— Я повірю тільки тоді, коли візьму тебе за руку.
По тому, як б’ється твоє серце, я відчую, чи щиро зі мною
говориш, чи справді вболіваєш за свою маму. Чи ти змі
нився. Тоді допоможу тобі надалі твердо дотримуватися
слова. Ой, не простягай зараз до мене рук! Як доторкнеш
ся, то згориш, як сухий листок. Не забувай, що я — жива
зірка. Я — вогонь, хоч і живий, лагідний. Мене вперше
може безпечно торкнутися лише той, хто сидітиме на
Білому коні.
— А де ж мені його взяти? Зараз легше знайти білу
машину, аніж білого коня. Мій дядько Петро має білі
«Жигулі». Може, я на них до тебе приїду?
— От дурненький! Білий кінь — це прадавній друг
людей. Мандрівник і захисник. Він допоміг їм вижити у
тяжкі часи. Він любить купатися в білих туманах, що сте-
62
63.
ляться при самійземлі: в них із зорі народився — у них
і ховається. Захистить тебе від мого вогню тільки Білий
кінь, — терпляче пояснювала Охоронниця Слова. — А
знайти його можна в будь-якому полі. Опівночі, коли буває
повний місяць, дівчина Місяцівна пасе двох коней. Вийди
на високий пагорб і поклич їх:
Тихий і проворний,
Білий та Чорний,
Прилітайте, коні, —
їжте хліб на долоні!
Бач, до всякої справи треба знати приказку. От
тільки з ’явиться Місяцівна на срібному коні, ліворуч від
неї бігтиме Чорний — орач і перевізник, а праворуч —
Білий, мандрівник і зоряний воїн. Попросиш того Білого
коня на одну ніч. Сядеш на нього... Я почую, як він заірже,
і з ’явлюся. Тоді ми з тобою поговоримо зблизька,
сердечно — можливо, і зітру твою небезпечну клятву із
Сонячного Круга Пам’яті.
— А скажи, як саме ти ... покарала б мене?
— У мене є медальйон-годинник із маленьким алмаз
ним дзеркальцем. Я відкриваю це дзеркальце-кришечку у
визначений час і посилаю із нього зібране в пучок проміння
до тих людей, чиї у мене є записані обіцянки, запевнення.
Якщо вони до певного часу не стерті... Це проміння підхоп
лює ті клятви і виконує її. Так здійснилися би твої слова,
і ти себе сам покарав би, а не я! Ось твоя мама справді
б важко захворіла — від пекучого проміння твоїх слів.
★ * *
/О Почалосяліто.КажеВітясвоїмбатькам.щозовсімне
хочеїхатидоморя.якмріявузимку.Акращепоїхатидо
тьоті,якаживевселібіляУмані.Тамтакігарніполяіпагорби!
— Я теж так гадаю, — підтримала його мама. — Вліт
ку біля моря надто велика спека, а мені останнім часом
63
64.
чомусь важко дихати,серце болить. Перегріюсь на
сонці — і стане геть погано. Краще в село...
І от вони приїхали в гості. Хлопчик так турбується про
маму, все питає, як її здоров’я.
— Ти більше відпочивай, а я сам і в магазин ходитиму,
і тьоті допоможу. Тільки говори мені, що зробити.
Дочекався Вітя, коли увечері місяць буде уповні,
і пішов сам крайньою вуличкою в поле. Зупинився на
пагорбі. Довкруг жита і ячмені шелестять, темний вітер
ворушиться. Гукнув хлопчик на весь голос:
Тихий і проворний,
Білий та Чорний,
Прилітайте, коні, —
їжте хліб на долоні!
От бачить — мчать до нього над житами двоє коней,
легенько від стебел відштовхуються. Дівчина Місяцівна,
що пасе їх по степах, довгу русяву косу розпустила, коням
повіддя попустила — на волю відпустила.
Нагнулися коні до хлопчикових долонь, торкнулися їх —
один теплими, а другий — холодними губами. Копитами
вдарили, заіржали! Тоді як рвонулися вбік —- і нумо тікати!
Місяцівна свого срібного коня повертає, до Віті гукає:
— Ти що ж, обманув їх? Не приніс їм хліба?!
— Якого хліба? Мені Охоронниця веліла промовляння
переказати — і все.
— Значить, ти так і не зрозумів, що не можна давати
порожніх обіцянок!? Слово і діло твої повинні бути єдині.
Наступного разу приходь нас кликати через місяць! І що
скажеш — те і зроби! Якщо обіцяєш хліб — то й принеси
хліб. Та обов’язково зміни свій голос, бо тим самим голо
сом нас не докличешся.
Смикнула Місяцівна поводи свого срібногривого і по
далася понад житами доганяти розгніваних диво-коней.
65.
* * *
КолиВітя вернувся додому, мама ще не спала, вигля
дала його.
— Як ти себе сьогодні почуваєш? Тобі не гірше? —
спитав хлопчик, притулившись до її плеча.
— Ти знаєш, тут біля річки та ще біля лісу таке свіже
повітря, — і мені стало набагато краще.
Вітя тоді обняв маму міцно-преміцно:
— Почекай ще місяць, тоді стане зовсім добре!
— Ой ні, нам скоро треба вертатися.
— Мамо, залиш мене самого в тьоті ще на місяць! Ясам
за собою доглядатиму, пратиму свої шкарпетки й сорочку.
І... мені дуже потрібно тут іще побути.
— Я вже й сама про це думала. А потім приїду і заберу
тебе.
— Мамо, а скажи, як можна змінити свій голос? Від чого
він змінюється?
— Та це як у кого... От я вже запримітила, що у мене
голос міняється, коли співаю. Такий робиться гарний,
м’який. Ось поговори зі своєю сестрою двоюрідною, —
вона ж у народному хорі займається. Хай і тебе візьме.
Навчишся правильно співати свою любиму «Ти ж мене під
манула...». Що, вже цю не любиш? Добре, вибери іншу!
Так Вітя і зробив. Ходив кожен день за своєю сестрою
Лесею слідком, щоб тільки не проґавити, коли вона йде у
клуб на репетицію. А народні пісні такі розлогі, широкі — як
поведеш їх, то голос аж під хмари здіймається. Та легким
робиться, щасливим. А знаєте, яка пісня йому тепер най
більше подобалася? Ану, чи вгадаєте? Чи ви таку чули?
По той бік гора —по цей бік гора,
Поміж тими крутими горами
Сходила зоря.
Ой тож не зоря —дівчина моя
З новесенькими та відерцями
По водицю йшла...
66.
66
★* ★
Минали дні.Знову місяць із тоненького півкола виріс
круглим і повним, як добрячий сонях. Пізно ввечері Вітя
вийшов у поле на пагорб і покликав дзвінким співучим
голосом:
Тихий і проворний,
Білий та Чорний,
Прилітайте, коні, —
їжте хліб на долоні!
І примчала зі своїми конями Місяцівна із розмаяною
русою косою. Тепер лежали у Віті на одній долоні — біла, а
на другій -- чорна скибки хліба. А з пазухи він потім дістав
шматочок весільного короваю з шишечками і пригостив
Місяцівну. Отоді й посадила вона хлопчика на Білого коня.
Полетів на ньому Вітя над лісами-ланами. Заіржав голосно
той кінь, і на його поклик з ’явилася Охоронниця Слова у
блакитному вбранні.
Взяла хлопчика за руку жива зірка-дівчина, вислухала
знов із самого початку його прохання. Гарячі хвилі так
і котилися від неї: Віті аж подих перехоплювало. Добре,
думає, що я приїхав на чарівному коні, а то був би мені
кінець — зостався б один попілець. А тоді вийняла дівчина-
зоря із торбинки блискучий круг-диск і стерла з нього оту
клятву, яку хлопчик дав своїм друзям і не стримав її.
— Тепер ми попрощаємося... — сказала Охоронниця
Слова. — Можливо, і назавжди. А ти ж нашу правду не за
бувай. Дивися, щоб удруге така біда не сталася. Бережи
свої слова, як саме життя! Дорогий дар дав людям Неви
димий Творець — Всюдисуще Сонце: одна Земля, одне
сонце, одне небо, одне серце, одна мати. Той утратить їх
навіки, хто не буде шанувати.
— Але... чому ти хоч і добра, але така сувора? Така ви
моглива до кожного слова? — ледь наважився запитати
хлопчик, похопившись, що дівчина-зоря вже віддаляється
від нього.
67.
67
— Поживеш, той побачиш, мій друже, як багато справ
у людському житті тримаються тільки на одному вірному
і твердому слові! — долетіла до Віті остання мова
Охоронниці Слова.
Р
Який жанр прочитаного твору?
Назви дійових осіб.
Чому прибула на Землю Охоронниця Слова?
Чи справедливим було її покарання?
Що тебе вразило у словах Чарівної дівчини?
До чого вони тебе спонукають?
Дмитро Павличко
НА ЩАСТЯ
Є на світі море,
а на морі — острів,
а на острові — місто,
а на місті — площа,
а на площі — вершник,
а під вершником — кінь,
підкований золотими підковами.
Ходять на площі люди,
та ніхто не цікавий знати,
що то за кінь, що за вершник,
скільки століть стоять вони.
Та знайшовся допитливий хлопчик,
підійшов і спитав: — Хто ви? —
вершник усміхнувся.
А кінь хлопчині віддав на щастя
всі чотири підкови!
Щ Якою могла б бути казка про хлопчика,
ь що має чотири чарівні підкови?
68.
• Твори якихжанрів ти прочитав?
• Що ти дізнався про письменника Всеволода Нестайка?
• Кому з героїв прочитаних творів ти порадив би не
забувати прислів’я «Слово — не горобець, вилетить
не піймаєш»1 А кого стосується прислів’я «Давши
слово —держись, а не давши —кріпись»?
• Продовжуй читати твори цих авторів, адже ти переконався,
що вони — дуже цікаві.
_ ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!
ДМИТРО ПАВЛИЧКО
ЗОЛОТОРОГИЙ
О Л Е Н Ь
69.
ЦІКАВІ РОЗПОВІДІ
ПРО БРАТІВНАШИХ МЕНШИХ
•к -к -к
Любіть тварин маленьких і великих,
в далекім лісі, поруч у селі.
Любіть усіх — приручених і диких —
ми з ними не самотні на Землі.
3 давніх-давен тварини живуть поряд із людьми.
Про їхню дружбу написано безліч творів. «Мову» звірів,
птахів, комах може зрозуміти лише той, хто розуміє свою
єдність із природою.
Теплі почуття та бажання більше знати про братів
наших менших, оберігати їх, напевно, викличуть у тебе
твори, що ти прочитаєш у цьому розділі.
Відомий ^дитячий письменник М и
кола ТРУБЛАЇНІ {1907-1941, справжнє
прізвище — Трублаєвський) народився
на Вінниччині. Його мама була вчитель
кою; а бабуся розказувала улюбленому
внуку казки, співала народних пісень.
Микола Трублаїні прожив коротке,
але цікаве життя, сповнене мандрів і
пригод. Письменник побував на Далеко
му Сході, в Арктиці, на Півночі й Півдні,
де побачив багато цікавого, незвичай
ного. Спостереження, зустрічі з різними
людьми, небезпечні пригоди —- усе це
знайшло відображення в його захопли
вих творах.
«Моя мета, — писав письменник, — запалити юних читачів
бажанням статидослідниками, авіаторами, інженерами, вчени
ми, що перемагають усі стихії».
Прочитай уривки з книги письменника.
Микола Трублаїні
{плакат із серії
«Видатні письменники
України»)
70.
ПУСТУНИ НА ПАРОПЛАВІ
(Уривки)
ЯШКАІ МАШКА
Наш пароплав ішов теплими півден
ними морями.
Якось ми зупинились біля берегів
Африки. До нас на човні підплив негр.
Він продав морякам двох мавпочок.
Руденькі мавпочки були завбільшки як
кішки. їх узяли на мотузочки й потягли
на пароплав. Звірята впирались, вищали,
мотали головами, дриґали лапками,
мотали хвостами — не хотіли залишати негра. Тоді сивий
боцман1схопив їх руками і забрав на палубу.
Пароплав рушив у дальшу путь.
Мавпочки швидко звикли до нового місця. Незабаром
вони стали улюбленцями команди. Моряки назвали їх
Яшкою і Машкою.
Яшка любив чіплятись хвостом за перекладини і,
звисаючи головою вниз, розгойдувався, ніби справжній
фізкультурник. Машка раз у раз під час сніданку плигала
на стіл, хапала грудку цукру й миттю зникала.
НІЧНА ТРИВОГА
Біля корабельного дзвона боцман поставив високу
скриню. Матроси скаржились, що та скриня заважає їм
вибивати склянки. Вибивати склянки — значить видзво
нювати в корабельний дзвін години. Одну годину б’ють
так: бам-бам; дві — бам-бам, бам-бам; коли чотири —
бам-бам, бам-бам, бам-бам, бам-бам! Більше чотирьох
годин не б’ють. Через кожні чотири години знов почина
ють так само. Коли на пароплаві трапляється пожежа, тоді
б’ють у дзвін швидко й довго: бам! бам! бам! бам! бам!..
а#70
1 Боцман — помічник капітана корабля, який стежить за поряд
ком і чистотою.
71.
71
Боцман обіцяв забратискриню. Але не встиг він вико
нати свою обіцянку, як сталась незвичайна подія.
Уночі всіх розбудили швидкі удари дзвона: бам! бам!
бам! бам! бам!..
Дзвін сповіщав про пожежу.
Хто спав, хто не спав, — усі вибігли на палубу, готові
рятувати пароплав від вогню. Дзвін замовк. Ніде не видно
полум’я. Хтось пустував.
Моряки, обурені з такого жарту, розійшлися спати.
Через двадцять п’ять хвилин знову почулось гасло
пожежної тривоги. Бам! бам! бам! бам! бам!.. — кликав
дзвін усіх нагору. Ізнов на палубі ні вогню, ні того, хто зняв
тривогу, не застали.
Минуло півгодини, і втретє повторилось те саме.
Під кінець ночі боцман заховався поблизу дзвона,
щоб зловити негідного жартівника. Незабаром він поба
чив у напівтемряві, як до дзвона тихенько підійшла Машка,
скочила на скриню, вхопила мотузок і почала дзвонити.
Мавпа часто спостерігала, як матроси б’ють у дзвін,
їй хотілось теж покалатати, але вона не могла дістати,
поки там не поставили скриню.
(2^1 Як мавпочки з ’явились на кораблі? Якими вони були на
вигляд? Що з ними сталося потім?
Як матроси ставилися до Яшки і Машки?
ЛОВЛЯ ЛЕТЮЧИХ РИБ
Боцман захотів помити брудний мішок. Він прив’язав
його мотузкою і викинув через кругле віконце своєї каюти
в море. Од швидкого руху пароплава мішок полоскався у
морській воді.
Залишивши мішок купатись, боцман вийшов з каюти,
зачинив двері на ключ і піднявся на верхню палубу. По
гладивши вуса, глянув на море. Серед дрібноїхвилі пока
залась величезна акула. Моряк розгледів її коротке тупе
рило та чорно-синювату спину. З води почали вискакувати
летючі риби. Мабуть, їх сполохала акула.
72.
Окремі рибки переліталичерез пароплав і поринали
У воду.
Обидві мавпочки почали підплигувати, намагаючись
впіймати рибок. Вони кидались на всі боки. Але риби ле
тіли швидко, і мавпи жодної не впіймали. Та ось Яшка і
Машка разом підскочили над бортом і вдарились одне
об одного. В ту ж мить повітря розітнув жахливий зойк.
Мавпочки зникли з палуби й шубовснули у воду.
ЛЮДИНА В МОРІ
Враз пролунало:
— Людина за бортом!
То боцман, схопивши рятувальний круг, стрибнув
у море. Коли повернули назад пароплав, людина в морі
здавалась ледве помітною цяткою.
Морякипобачили,якакулатежповернулаіпопливла
туди.девиднобулобоцм ана.В сізахвилю валися.
ГІароплавпоспішавповнимходомібезперервногудів.Так
хотіливідігнатиморськогохижака.
Акула зникла під водою. Та ось її плавники мигнули по
близу боцмана. У кожного, хто стояв на палубі, тривожно
стиснулося серце: чи вдасться врятувати боцмана? Скоро
наблизились до нього. Спустили шлюпку. З води витягли
боцмана і Яшку. Всі зрозуміли, що Машка потонула. В ту
ж хвилину поблизу показались могутні плавники акули.
— Ти думав про неї? — спитали боцмана, показуючи
на акулу.
— Це велетенська малозуба акула, — відповів старий
моряк, — вона ніколи не нападає на людей.
Попискуючи, Яшка тулився до боцмана. Матросам
здалось, що у мавпочки на очах сльози. Всім стало сумно.
Всіх пройняв жаль за Машкою.
Шлюпку підняли на пароплав.
Боцман, весь мокрий, мовчки пішов у свою каюту. Він
відчинив двері і побачив... Машку, що сиділа на столику
і гризла шоколад з другої коробки.
73.
Моряк остовпів. Машка,схопивши недогризок шокола
ду, метнулась крізь вікно у море. Боцман підбіг до столу
й насилу просунув голову у віконце. Він побачив мавпочку,
що трималась за мотузок, яким він прив’язав мішок.
Моряк здогадався, що, коли мавпи падали з палуби,
Машка схопилась за цей мотузок і врятувалась.
Де і коли сталася описана пригода? Переглянь текст:
% знайди, що сказано про Яшку, а що — про Машку. Якими ти
їх уявляєш?
Як боцман опинився за бортом? Про що свідчить його
вчинок? Які почуття переживали матроси?
До якого абзацу цей малюнок?
Зверни увагу, як художник зобразив стан боцмана
і мавпочки.
Олександр КОПИЛЕНКО ( 1900-
1958) — відомий письменник-природо-
люб. У передмові до збірки своїх оповідань
«Як вони поживають» він написав: «Усюди і
майже щодня ми зустрічаємося з нашими
друзями — тваринами... Зустрічаємося і
вдома, а найчастіше в лісі, в степу. Ми їх
дуже любимо. Саме про те, як вони по
живають, я й намагаюсь розповісти...»
А розповідає письменник дуже майстерно.
У його творах читач завжди знайде щось
цікаве, незвичайне.
Раджу тобі прочитати цю збірку повністю
74.
Підійшов я доневеликої калюжі серед поля. Раптом з
неї зірвались качки і хутко полетіли. Я ступив крок, щоб
розгледіти, якої вони породи.
Аж ось біля моїх ніг, просто з-поміж землі, нагорнув
ши мокру купку, вилазить невеличке звіреня. Все мокре,
чудернацьке, ще й насилу пересуває лапами. Та й лапи в
нього дивні, особливо передні. Воно ними, неначе весла
ми, по землі гребе.
Ти диви, кріт виліз на світло!
Чому ж це він опинився на поверхні, коли завжди живе
під землею і значно краще там себе почуває? А, ясно, в
чому справа. Його, небораку, несподівано залило водою
під землею. От він з переляку прожогом2 і вистрибнув
сюди. Бач, кріт поповз на горб далі від калюжі. Знесиле
ний він, мокрий, змерз на повітрі.
Взяв я крота в руки, роздивився, обігрів трохи, виніс на
горб і пустив. Він так моторно3зарився в землю, ніби туди
пірнув. Тільки купка землі лишилась. От техніка, га?
А уявіть собі, що кротові треба було б усю землю із своїх
ходів викидати нагору. Тоді б він вигортав її цілі вагони.
Як відомо, кріт риє під землею дуже довгі проходи, такі
собі підземні дороги. Прокладає метро без рейок, а зем
лю не вивозить нагору.
Під землею він постійно живе, плодиться, навіть бої
провадить зі своїми сусідами-кротами.
То куди ж він діває землю? Це дуже цікаво...
От коли інженери почали думати над проектом
підземного човна, у них виникло складне питання — куди
ж дівати землю, яку ритиме ця машина на великій гли
574
КРІТ-НЕБОРАКА1
1 Неборака — бідолаха, той, хто викликає співчуття.
2 Прожогом — дуже швидко, відразу.
3 Моторно — енергійно, у швидкому темпі.
75.
бині. Хіба жможна таку страшну кількість ґрунту вигорнути
на поверхню?
Тоді вони й зацікавились кротом. Варто було пильно
дослідити, як мандрує цей вічний підземний житель.
Зробили так: впіймали крота і пустили його в довгий
дерев’яний ящик, повний міцно утрамбованої землі.
Звичайно, кріт миттю пірнув під землю. А в цей час ящик
просвітили наскрізь рентгенівським промінням. І на
спеціальному екрані перед очима дослідників розкрилась
вся картина підземної роботи крота.
Виявилось, що кріт спочатку дробить землю зубами,
ніби свердлить її, і гребе сильними передніми лапами.
Далі, за допомогою шиї, плечей і тих-таки передніх лап,
впресовує, утрамбовує землю в стіни прогризеного, про
ритого ходу. Таким чином, кріт досить швидко посувається
під землею, одночасно ласуючи черв’яками, личинками,
жуками, що живуть у землі. Тепер зрозуміло, чому в крота
такі сильні, міцні м’язи на шиї.
Отож, побачивши, як працює кріт, повчившись у ньо
го, інженери так і машину свою зробили, що вона землю
впресовуватиме в боки тих ходів, які прогризатиме спе
ціальний прилад.
Адже відомо, — коли люди починали будувати літак,
вони так само пильно досліджували політ птахів, кістяк
птиці, будову і розташування на ній пір’я. Це допомогло
створити перші літальні апарати, ще тоді не досконалі.
А тепер вони перетворились на могутню силу для користі
людства.
Що нового ти дізнався з оповідання? Які особливості має
% будова тіла крота? Поясни, чим це викликано.
|р І|| Будь дослідником! Як учені шукають «підказки» в пове
дінці тварин для відкриття нового?
Знайди про це розповіді в довідкових виданнях і журналах
для дітей. Розкажи про це на уроках позакласного читання.
76.
76
Олександр ДОВЖЕНКО (1894-
1956) — письменник, художник, кінорежи
сер — народився 12 вересня 1894 року в
селі Сосниці на Чернігівщині в селянській
родині. Пізніше письменник згадував:
«Жили ми в повній гармонії з силами при
роди. Зимою мерзли, літом смажились
на сонці, восени місили грязь, а весною
нас заливало водою, і хто цього не знає,
не знає тієї радості і повноти життя. Вес
на до нас пливла з Десни». Саме ця річ
ка, враження дитинства все життя були в
серці митця.
Олександр Петрович Довженко закін
чив Глухівський учительський інститут,
деякий час учителював, потім багато
навчався і працював як художник, журналіст. У роки Другої
світової війни він створив прекрасні кінофільми про воєнні події,
але тогочасна влада їх заборонила, бо були надто правдиві.
Прочитай уривок зі спогадів письменника в повісті «Зачаро
вана Десна».
ПІРАТ
Проживав у нас довго собака Пірат. Це був вели
кий на зріст, немолодий вже, поважний і серйозний пес
з двома волохатими хвостами і двома парами очей, з
яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялася
парою рудих плям на темному лобі.
Якось одного разу, загубившись у Борзні на ярмарку,
де батько продавав дьоготь, Пірат щез. Пожаліли ми його,
та на тому й скінчилось. Аж ось в неділю, тижнів через
п’ять, якраз після обіду, коли ми сиділи всі коло хати, лу
зали насіння, дивимось — біжить Пірат, заморений, худю
щий. Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав додолу
і повз до нас кроків, може, сто на животі, перекидаючись
на спину і голосно плачучи від повноти щастя, мов блуд
ний син у Святому Письмі.
Олександр Довженко
(плакат із серії
«Видатні письменники
України»)
77.
— Це я,ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози.
— О, який я щасливий! Як тяжко було мені без вас!.. Пові
рите, трохи не здох від смутку, трохи не сказився, їй-богу.
Він так зворушив нас слізьми, що навіть батько, який
ненавидів одвертість почуттів, ітой мало не сплакнув. Отаке
буває на світі! Простий собака, а так збентежить чоловіка.
Мати плакала ревно, приказувала з невимовною усмішкою:
— Га, бодай ти здох! Ну ви подумайте, собака, а такий
жалісний і таке витворяє. Ач, як повзає. Тьху, де ти, в не
чистого, взявся?
Нічого казати, розумний був, добрий пес. Він корис-
тавсь у нас всіма благами собачого життя не тільки за те,
що був вірним сторожем і дозорцем. Він був пес-трудяга.
Він любив допомагати в господарстві, виконуючи за влас-
ною ініціативою всяку роботу: носив з городу огірки в зубах
і складав у саду в одну купку, випивав зайві курячі яйця.
У нього підростав уже син, теж Пірат, ще молодий, ве
селий, спритний собачка. Він веселив своєю артистичною
натурою цілий куток. Любив гру. Був, так би мовити, со
бачим артистом. Грав з телям, з поросятами, курми, грав
з голубами й гусьми, нашими й чужими. Часом удвох із
своїм батьком, віддавшися високому собачому натхнен
ню, вони догрались до такого, що гра закінчувалась ка
ліцтвом чи смертю їх партнерів. Тоді обидва артисти або
тікали, куди очі дивились, або прудко ховалися в тютюн,
щоб пересидіти гострий період свого шельмування,
поки люди не позбирають пір’я і не поїдять засмаженої
жертви мистецтва. Мати запевняла, що коли ми їли отак
у садку курку, обидва Пірати дивились на нас з тютюну
і по-собачому сміялися з нас.
Р
Чим Пірат зворушив весь рід Довженків?
Яким ти уявляєш Пірата? Що тебе вразило в його поведінці?
Як він «розмовляв»?
Будь дослідником! Випадок, який описано в цьому
уривку, засвідчує вірність, силу і витривалість собаки.
78.
У літературі єхвилюючі розповіді про цих тварин, які підтвер
джують силу дружби та взаєморозуміння між господарем
і його собакою.
Розшукай твір про собаку Лессі, яка попри неймовірні випро
бування повернулася додому. Прочитавши його, ти зрозумієш,
у якій відповідальності людина за тих, кого
приручила.
Далі ти прочитаєш оповідання відо
мого українського письменника-гуморис-
та Остапа ВЙШН! ( 1889-1956, справжнє
ім’я — Павло Михайлович Губенко). Чому
гуморист? Бо він писав твори про смішні
випадки, кумедні пригоди.
Письменник багато розповідав і про спіл- Остап Вишня зі
кування людини з природою, з улюбленими своїм улюбленцем —
тваринами. Прочитай один із таких творів. спанієлем Гаєм
ВЕСЕЛІ АРТИСТИ
—- Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й
друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його
учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б’є криль
ми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокорить Петька ідивиться артистові
в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смач
ного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної
пшениці. Петька, дзьобаючи зерно, кличе своїх подруг —
білявеньку й сіреньку курочок:
— Ко-ко-ко!
Курочки підбігають. Петька іїх частує крихтами з булки
або пшеничним зерном.
Едуард Середа, Петьчин друг і хазяїн, дуже весела лю
дина. Він розмовляє з Петькою, мов із людиною, лоскоче
79.
Петьку, смикає йогоза червону борідку. Петька удає, що
він дуже сердиться, і намагається клюнути хазяїна в руку.
Едуард Йосипович заспокоює Петю:
— Не гнівайся, Петю! Давай краще попрацюємо!
— Ко-ко-ко-ко! — відповідає Петька. Артист бере звичай
нісінькі граблі, Петька стрибає на граблі, вмощується на них:
— Ко-ко-ко-ко! Готовий!
І починається циркова вистава...
Артист балансує1граблями з Петькою на руці, на го
лові, на підборідді... Петька сидить на граблях, як справ
жній артист, і не ворухнеться... Тільки на непомітний знак
Едуарда Йосиповича він б’є крильцями — вітає «глядачів»:
— Ку-ку-рі-ку!
Так щодня репетирує з Петькою артист державного
цирку Едуард Середа. А ввечері Петька це все проробляє
на цирковій арені... І ні бравурна2музика, ні сліпуче світ
ло, ні оплески захоплених глядачів — дітей і дорослих не
лякають Петьку-артиста. Він своє діло знає добре!
Петька-артист дуже здібний і талановитий. Придбав
його собі Едуард Середа у місті Самарі, на Волзі. Петька
тоді був малюсіньким, пухнастим курчатком, — він тільки-но
вилупився з яєчка в інкубаторі. В Едуарда Середи був тоді
другий півень, з яким він працював у цирку, але він помер.
Велике горе для артиста втратити вченого звіра чи птицю.
С^> ПочавЕдуардСередавчитимолодогопівникаПетьку.
М олодийпівниквиявивсядужездібнимівжечерез
вісімнадцятьдніввиступивзхазяїномнавиставі.Ініразуне
помилився... Цедужекороткийстрокдлянавчанняптиціі
взагалізвіра...
З того часу Петька та Едуард Йосипович разом
працюють і міцно один одного люблять. А їх обох люблять
циркові глядачі — і великі, і маленькі.
1 Балансує — зберігає рівновагу, роблячи відповідні рухи.
2 Бравурний — гучний, веселий.
80.
•к•кіс
— Крошка! Алле!
Наарену цирку вискакує величезний чорно-рябий
собака Крошка... Артист падає на арену, перекидаєть
ся, як по-цирковому кажуть, — робить кульбіти, а Крошка
перестрибує через артиста. Музика грає скажений галоп,
на арені вертиться якийсь клубок із собаки й артиста.
Хто такий Крошка? Крошка народився на Кавказі,
артистові його подарували в Тбілісі. Батько Крошки —
мисливський собака з породи пойнтерів, а мати — зна
менитої на Кавказі породи так званих кавказьких вівчарів,
вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі прекрасні сторожі
овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої люди
ни, ні звіра...
Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батько,
ні стерегти овець, як мати, — вийшов із Крошки прекрас
ний цирковий артист.
— Крошка, аллє! — Крошка підбігає до артиста.
— Скажи — «мама!» — Крошка дивиться на хазяїна.
— Ну, ну, швидше! Скажи — «мама»! — Крошка виразно
вимовляє: «Мама!»
За це Крошка одержує цукор відхазяїна-артиста і гучні
оплески від глядачів...
Крошка дуже різнохарактерний артист1: він грає з
Едуардом Йосиповичем у м’яча, він підбігає до телефону,
бере телефонну трубку і викликає хазяїна.
— Гав! Гав! Гав! — Дзвонять! Просять до телефону!
Крошка — талановитий математик: він рахує, додає,
віднімає, множить і ділить до десяти.
— Крошка! Скільки буде чотири та два? Крошка відпо
відає:
— Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! — Шість!
1 Різнохарактерний артист — тут: вміє виконувати різні дії,
різні номери.
81.
А як хтосьіз глядачів дає задачу на числа більші, як сто,
тоді Крошка стає на задні лапи і щось ніби говорить на вухо
хазяїнові.
— Що Крошка говорить? — цікавляться глядачі.
— Крошка говорить, чи той, хто запитує, сам знає,
скільки буде тринадцять та дванадцять?
А як чудесно Крошка удає, як школяр, якому не хочеть
ся йти до школи, валяється в ліжку вранці і як сердиться,
коли мама його будить:
— Вставай! Порадо школи!
Крошка валяється-перевертається на килимі, стогне,
сито гарчить і гавкає:
— Не хочу, мовляв, уставать, іти в школу! Хочу поспать,
у ліжку повалятися...
Крошка — прекрасний жонглер...
Він дуже веселий пес, чудесно грається з маленькою
чорненькою Чітою. Чіта — теж циркова артистка: вона вміє
стояти на двох і на одній передній лапі вниз головою на
долоні в Едуарда Йосиповича. Дотепний і веселий цирко
вий артист Едуард Середа! Веселі і талановиті його друзі:
Лялька, Крошка, Чіта й Петька!
Ілюстрації
Віктора Биковні
82.
82
Щ Що новоготи дізнався з оповідання? Який «артист» тебе
найбільше зацікавив?
Як спілкується Едуард Середа зі своїми друзями?
Що ти знаєш про життя інших тварин-артистів? Розшукай
про це книжки.
Підготуй цікаву розповідь для однокласників, користуючись
малюнками Віктора Биковні, вміщеними на попередній сто
рінці. За бажанням зроби власні ілюстрації.
А що тобі найбільше подобається в цирковій виставі?
Нузёт Умёров
ДЕЛЬФІН
В Чорному морі у мене є друг.
Свисну — і він припливає на звук.
А як побачить мене, то підскочить
і на хвості зробить стійку охоче.
Лине до мене, над хвилею скаче,
дам йому рибку — всміхнеться неначе.
Кличе з собою у море дельфін.
Жаль, що не вмію я плавать, як він.
Переклад з кримськотатарської Ольги Тимохіної
• Як звали мавпочок, які пустували на пароплаві? Що в їхніх
вчинках тебе здивувало? А що розсмішило? Хто написав
про цю пригоду?
• Як кріт пристосувався до підземного життя? Чому він не
викидає землю нагору? Чому крота письменник називає
неборакою?
• Придумай і розкажи веселу історію за малюнком.'
ПРИГАДАЙ І ПОМІРКУЙ...
83.
• Що зпрочитаного тебе зворушило? Які образи, вчинки
тварин викликали бажання більше дізнатися про світ
природи?
• Відгадай, про яких тварин ці загадки:
Один усю роботу робить, другий господаря молоком
поїть, третійхату стереже.
Хто на собі ліс носить?
Вік свій ходить з клумаками, ще й сидять на нім мішками.
84.
Зима, як іінші пори року, має свої кольори та звуки,
свої принади й турботи.
Ця пора багата на святкові дні, різні традиційні обряди,
що з давнини шануються українським народом.
Ти чимало вже знаєш про те, як в усній народній твор
чості, письменниками і поетами уславлена зимова пора. У
ній найяскравіші два свята — Новий рік і Різдво Христове.
Пам’ятаєш, як весело, заклично на Новий рік щедрують, а
на Різдво — колядують?
Василь Швець
•к к к
І чого таке сонце червоне
і не втомлюється, і не холоне?
А того, що вмивається в морі
ще тоді, коли світяться зорі,
витирається білим туманом,
щоб завжди йому бути рум’яним.
Уяви, що ти за цим віршем змальовуєш картину. Які фарби
підготуєш? Які яскраві цяточки зими помітив?
Н НОВИЙ РІК ІДЕ, КОЛЯДУ ВЕДЕ ШМШ
Дмитро Чередниченко
НОВИЙ РІК
Прийшов Січень-новорічень,
приніс торбу мальовану:
— З Новим роком, малята!
Виглянув з торби Горішок:
— Будьмо міцні і здорові!
Виглянув Калач-Посівач,
сипонув пашниці:
— Щастя й добра вам,
як води з криниці! —
А дід Старий рік
закотився бубликом у сніг.
85.
Прочитай вірш «Новийрік». З більшою силою голосу
вимовляй виділені рядки. Що ще, на твою думку, Січень-
новорічень міг побажати дітям?
Читаючи щедрівки і колядки, звертай увагу на постійні
ознаки-прикметники і запам’ятовуй їх:
• вечір —щедрий, добрий;
• господар —багатий, працьовитий;
• руки —золотії;
• діти —хорош ії...
ЩЕДРІВКА
Прийшла щедрувати до вашої хати.
Щедрий вечір! Добрий вечір!
Тут живе господар — багатства володар.
Щедрий вечір! Добрий вечір!
А його багатство — золотії руки.
Щедрий вечір, добрий вечір!
А його потіха1— хорошії діти.
Щедрий вечір, добрий вечір!
Які побажання висловлено в народній щедрівці? З яким
настроєм, силою голосу слід читати щедрівки?
ЗАСІВАЛЬНА
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
На щастя, на здоров’я та на Новий рік.
Щоб уродило краще, як торік, —
жито, пшениця і всяка пашниця,
коноплі під стелю на велику куделю2.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Приказки ------ -
• На Новий рік прибавилося дня на заячий скік.
• Сонце блищить, а мороз тріщить.
1 Потіха —тут: радість.
2 Куделя, кужіль — прядиво, волокно.
86.
86
Наталя Забіла
•к 'к"к
Малюнок
Вікторії Ковальчук
Що нас жде в Новому році? —
Дні й весняні, й зимові,
що не день, на кожнім кроці —
відкриття й знання нові.
Будуть знов заняття в школі,
любі друзі й вчителі,
і дива, що їх ніколи
не бувало на землі!
А як пройдуть в русі вічнім
всі дванадцять місяців, —
знов привіти новорічні
полетять з усіх кінців.
Побажаймо ж добрим людям,
щоб щасливо всі жили
і щоб був по всіх усюдах
мир і спокій на землі!
Пригадай, що ти знаєш про автора наступного твору? У якій
її книзі розповідається про походження слів в українській
мові?
Алла Коваль
«КАНІКУЛИ! КАНІКУЛИ! ВЕСЕЛА ПОРА!»
І справді, зимові канікули — весела
пора: Новий рік, ялинка, санки й ковза
ни, кіно, цікаві вистави в театрах і море
вільного часу — майже два тижні!
Азвідки взялися канікули і скільки їм
років? Слово канікули, можна сказати,
зоряного походження. Є така зірка —
Сіріус. Латинська її назва — Канікула.
Це зірка із сузір’я Пса, а пес у латинській
мові — каніс, звідси і Канікула. Сонце в сузір’ї Пса пере-
Сузір’я Пса
87.
буває з 22липня по 23 серпня. У цей час у Римі починалася
нестерпна спека, і всі школи змушені були переривати за
няття. Згодом цей час став постійною узаконеною перер
вою шкільних занять у різних країнах.
Коли б вас запитали: «Ану пригадайте, чим пахнуть зи
мові канікули?», ви б сказали: «Ялинкою!» І справді, зимові
канікули — це запах хвої в кожному домі і навіть на вули
ці, це запах бенгальських вогнів і свічок, запах апельсинів
і мандаринів.
Першу ялинку прикрасили у Франції чотири століття
тому. А вже далі вона поступово завойовувала все нові й
нові землі.
Новий рік — дуже давнє свято, тому в кожного народу
поступово складалися свої звичаї відзначати його. У нашо
го народу був звичай посипати один одного зерном, бажа
ючи цим щедрого врожаю й доброго здоров’я. А оскільки
Новий рік — це велике свято, то обов’язково у кожного на
роду мали бути і святкові страви. Наші предки готували їх з
того, що їм давала матінка-природа. Нива давала пироги,
вареники, кашу з пшеничного зерна, ліс давав гриби, річки
й озёра — рибу.
Так само було і в інших народів: у чехів, наприклад, на
новорічному столі обов’язково мав бути короп. Ця риба
відома людям давно. Назва її походить з давньої німець
кої мови. Ласують нею всі народи Європи — і на свята,
і в будні.
Окрасою новорічного столу в американців вважається
індик. І не дивно: адже індик, хоч за назвою «індієць», за
походженням — американець. Чому так? Зараз довідаєтесь.
В Америці індиків приручили ще задовго до появи там
європейських переселенців. Тому місце на святковому
столі в Америці індики займають «законно». В українську
мову це слово прийшло на початку минулого століття.
У наш час бажані гости на новорічному столі, на ялинці
і в подарунках — апельсини і мандарйни. Для наших
країв вони — чужинці.
88.
Батьківщина апельсинів —-
ПівденнийКитай. Португальці
завезли їх у 15 столітті в Європу.
В 16 столітті плоди апельсиново
го дерева вже були відомі і в Ро
сії. Сюди їх привозили з Голландії,
а голландці до себе — з Китаю.
З Голландії прийшла до нас і назва
цих плодів: апельсин — це складне слово, яке утворене
з двох простих слів: аппель — «яблуко» і Сіна — «Китай».
В українській мові апельсин має ще одну назву —
помаранча. Це італійське слово складене з двох слів:
італійського помо — «яблуко» і перського оранж —
«оранжевий колір», — так італійці називали апельсин.
Італійці ж словом помаранча називають не всі апельсини,
а тільки один їх сорт — гіркі апельсини.
Мандарини з ’явилися в Європі значно пізніше,
ніж апельсини, — лише в 19 столітті. Хоча на їхній
батьківщині — Японії та в Китаї — їх вирощували здавна.
У португальській мові є слово мандар — «наказувати»,
«розпоряджатися». Португальці мали в Китаї території—
колонії. Цими землями управляли місцеві китайські
чиновники, яких португальці називали «мандарин» —
«той, хто наказує». Про цю назву і про цих мандаринів —
вищих чиновників Китаю — дізналися в Європі. А коли на
базарах європейських міст з ’явилися у продажу плоди,
якими начебто ласували китайські мандарини, їх, ці плоди,
теж стали називати мандаринами — «мандаринськими
апельсинами».
Назви слова, походження яких пояснюється в тексті.
о Що з наведеного у творі тобі було відомо, а що виявилося
новим?
Звичаї яких народів згадуються в тексті?
89.
89
Марія Хороснйцька
Малюнки
Наталії Курій-Максимів
КОЛЯДА
Містомбілим, новорічним
жвавою ходою
ми за звичаєм предвічним1
ходим з колядою.
Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.
Побувати в кожнім домі
ми ніяк не в змозі.
Ходим тільки, де знайомі,
де нам по дорозі...
Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.
Зустрічають нас гостинно,
а не як попало...
Ми віншуємо уклінно2,
з душевним запалом, —
так усім нам українно3,
як ще не бувало!
Коляда-колядка
для мами, для татка
і для всього роду
на добро і згоду.
Прочитай вірш. Які рядки повторюються?
Чи розумієш ти почуття цих дітей?
Вивчи колядки та привітай ними своїх рідних, друзів.
1 Предвічним — дуже давнім.
2 Віншуємо уклінно — поздоровляємо дуже сердечно.
3 Українно —тут: дуже рідно, сердечно.
90.
90
Дмитро Білоус
КОЛЯДНИК
Є колядочкау Гриця:
«Коляд- коляд- колядн иця!»
Мати хусткою зав’яже —
тільки носик вигляда.
Хоч мороз: «Дошкулю» — каже,
так на те ж і коляда!
Гриць завбільшечки з мізинець,
але справжній колядйнець.
Колядує, як годиться:
«Коляд- коляд- коляднйця!
Дайте, дядьку, пиріг,
покладу собі у міх!
А не дасте пирога,
візьму бика за рога
та виведу на поріг
та викручу правий ріг!»
Ось до іншого йде двору,
напуска ману1сувору:
«Дядьку, дайте ковбасу,
а то хату рознесу!»
А дорослі тьоті й дяді
цим колядкам дуже раді.
І дають то те, то се,
і в торбинці Гриць несе,
мов господар із базару,
сливи, груші для узвару
й гарбузці аж золотисті,
й трохи кроликам вівса,
й пироги пухкі, пашисті,
й над усім цим — ковбаса!
Сам завбільшечки з мізинець,
коляд-коляд-колядйнець.
1 Напуска ману — робить сердитий вигляд.
Поштова марка
«Українське подвір’я»
з малюнком
Костя Лавра
91.
Як описав поетзовнішність Гриця-колядника? З яким
почуттям він ставиться до хлопчика?
Яким зобразили колядників художники — Наталія Курій-
Максимів і Кость Лавро, малюнки яких уміщено на с. 89-90.
Чим схожі ці образи?
Марія Людкевич
ПРИГОДА У ХАТИНЦІ ЛІСНИКА
Якось Зима надумала стати вченою дамою. Вона
придбала комп’ютер, щоб написати наукову роботу про
своє королівство. У помічники запросила Мудру Ворону
і Веселого Снігура. Для здійснення цього задуму усі троє
поселилися в хатинці лісника, де в цю пору ніхто уже не
жив, і почали творити.
Зима сіла за комп’ютер. На праве плече вмостила
ся Мудра Ворона, на ліве — Веселий Снігур. На екрані
з’явилися розважливі думки-роздуми про те, що найваж
ливіше в Зимовому королівстві.
Сніг — це коли вітер вибиває тріпачкою зимову перину
і з неї летить на землю білий пух.
Перший сніг — м’який, наче зайчикова шубка, але він
швидко зникає.
Снігова ковдра накриває землю, щоб не вимерзла
озимина.
Віхола — пані, яку крутить снігом, віє навколо веретена.
Заметіль — пані, яка мете снігом і насипає кучугури.
92.
Сніжинки — юнібалерини, які виконують танець
маленьких лебедів.
Іній — модельєр, який одягає дерева в романтичні
мережива, казкові плетені шати.
Мороз — принц зимового королівства. Коли він обхо
дить свої володіння, у дітей зашпори заходять1у пальці
і замерзають носи. (— А я дзьоба не можу відкрити —
жаліється Мудра Ворона, — бо одразу починаю кашляти.)
Зимові місяці — грудень, січень, лютий — сидять по
чергово на троні.
Бурулька — зимова цукерка.
Зима — повелителька срібно-білого Зимового
королівства. її улюблена казка — «Снігова королева»,
свято — Новий рік, місце перебування — Карпати, бо
тут вона затримується найдовше, радісні дні — коли
прилітають снігурі у гості.
92
РЕКЛАМА
ЗИМА — біла королева снігів, заметшей, снів.
Вона сувора і принципова. її бояться всі люди і звірі,
бо вона може разом із Морозенком залоскотати-
заморозити до смерті кого захоче. У-у-х!
я»
— Не залякуй народ, — розважливо порадила Мудра
Ворона. — Це ж не добре так писати. Який у тебе буде
рейтинг2серед підданих? Кар-кар-кар! Ти про це подумала?
— Дякую, стара подруго, — озвалась Зима і задумалась.
— Давайте напишемо ось як, — почала диктувати
Мудра Ворона: «Діти сплять і бачать у снах тітоньку Зиму,
яка несе їм подаруночки. Як тільки вона дихне силь
но-сильно крижаним пекучим вітром, — усе навколо
завмирає, стає льодом, ковзанкою, білим покривалом.
Це справжнє снігове королівство із смакуванням моро
зива і нерозкритими таємницями!
1 Зашпори зайшли — з ’явилося відчуття гострого болю від
морозу, холоду.
2 Рейтинг — показник популярності, ступінь визнання.
93.
93
— Зимонько-чарівнйце, —озвався Веселий Снігур, —
напишімо також про твої забави і витівки, пустощі і свята.
Скажіть-но, яка ще пора року приносить дітям такі незви
чайні радощі — ковзанки, катки, трампліни, лижні змаган
ня... А парад зимових баб із снігу, з морквяними носами і
солом’яними капелюшками. «Моя баба краща! Ні, моя!» —
кричить малеча в дитячих садках. Кожен дорослий, хто зга
дує дитинство, пам’ятає, як він ліпив свою снігову бабу.
— О, так, любі мої порадники, ви праві. Але зараз
зробимо паузу — підкріпимося чимось смачненьким,
а тоді продовжимо наше дослідження.
Тітонька Зима у пуховій хустці на плечах, у гаптованій
сорочці з найтоншою мережкою на рукавах, в широкій
оксамитовій спідниці до п’ят сіла за стіл і плеснула в долоні.
,/С> Ухатузалетілавіхолаінатаціпринеслам орозиво,
^ духмянийхолоднийнапій.пампушкиіззамороженою
брусницею,атакожмисочкузнасінняміпшеничкоюдляптахів.
— Пригощайтесь, любі мої друзі, — припрошувала
Зима. Вона відпочивала і роздумувала, які б ще розваги
подарувати дітям.
А в той час чорні розбійники запустили в комп’ютер
програму-вірус. Раз, два — і все пропало.
Зима відчула щось недобре. їй стало гаряче. Вона від
слонила штору і виглянула у віконце. А там: бурульки пла
чуть, сніг посірів, дерева голі та самотні без білої одежини
тремтять на вітрі, лише смереки і ялиці стоять собі, ніби
нічого й не сталось.
— Біда! — вигукнула Зима. — Нас обвели навколо паль
ця якісь хакери, хвальки, підлі зазнайки. Зробили замах на
мою королівську особу. Ах-ох-у-у-у!!!
...Вітри почули голосіння Зими, зірвалися з прив’язі і
почали з усієї сили дути в срібні роги. Пішов сніг. Почав
тиснути мороз. Річки й озера засклила крига. Заметіль
і віхола взялися до роботи. І закрутилася зимова карусель
так швидко, що світа Божого не стало видно за два кроки
перед собою.
94.
А тим часомМудра Ворона зметикувала що до чого.
Лапками походила по клавішах комп’ютера, дзьобом
понатискала, де треба, — і втрачене зображення знову
з ’явилося на екрані.
А за вікном віхола так розгулялася, що лісникова хатин
ка вже була майже засипана снігом.
...Аж тут почулися на ґанку голоси, стукіт, тупіт. У хату
увійшли замерзлі червонощокі лижники та санкарі.
— Діти, поскладайте в сінях санки. Зараз ми вип’ємо
гарячого чаю і зігріємось, — сказав тато, одразу розпалю
ючи камін. А мати почала готувати вечерю.
У хаті запахло хвоєю. Червоні язики полум’я жерли
поліна і віддавали тепло.
Що ж залишалося робити тітоньці Зимі?
їй пекло в плечі, не давало дихати
гаряче повітря. Вона взяла під пахву
«Ноутбук» і за допомогою Мудрої Во
рони та Веселого Снігура вискочила
через кватирку надвір — у глибокий
сніг...
А в хатинці лісника малий хлоп
чик побачив на столі аркуш паперу,
на якому Зима залишила свої науко
ві записи і відбитки пальців. Він узяв
кулькову ручку і написав: «Дякую тобі,
Зимонько, за сніг і мороз! Бажаю тобі
сили і здоров ’я! Ярчик».
Вчена рада Зимового королівства була задоволена,
бо його повелителька Зима отримала за наукову роботу
найвищий бал.
Хто дійові особи казки? Що в ній фантастичне, а що могло
% статися насправді?
Сподобалася вона тобі? Що тебе здивувало, насмішило?
Які інші назви могла б мати ця казка?
95.
95
ПРИГАДАЙ І ПОМІРКУЙ...
Продовжиназву розділу: Новий рік іде ...
На яке зимове свято щедрують, а на яке — колядують?
Яку нову щедрівку ти вивчив у цьому році?
Заверши речення, висловивши свою думку:
Зима — це погано, бо ....
Зима — це добре, тому що ....
Яке походження має слово канікули? З якої книжки ця
розповідь? Хто її автор?
Пригадай прислів’я, приказки про зимову пору.
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!
96.
СТОРІНКАМИ ДИТЯЧИХ
ЖУРНАЛІВ ІГАЗЕТ
Для дітей в нашій країні видається чимало цікавих
і різноманітних журналів. Які з них тобі відомі?
Поговоримо про один із найвідоміших журналів — «Барвінок».
Про найважливіші події в історії цього видання дізнаємось із сто
рінок ювілейного номера.
1 О О О - и й н о м е р
тДИННАТА
млтмА,%і,нлштіШь
Щ Яке число журналу ти бачиш на фотографії?
ь Про що розповідає обкладинка журналу?
Кого зображено на ній?
Чому, на твою думку, журнал має таку назву — «Барвінок»?
97.
97
«{ЯМІ
І КВІТЕНЬ1928?.
Митд. ^гл^т
$іні№гш&сб&ммнц
Щшеештть
&шьтье*перш'Шіш>
■Шт^кияшять
$ $ор<$вї4с&шгшк
£еодюІ^сатщ
тя*-.
§ ^ || Цьому журналу вже майже 90 років! Виходить, що
його знають твої дідусі із бабусями, мама з татком. Змінюють
ся читачі, змінюється і журнал. У нього навіть щомісяця нова
обкладинка.
Не дивуйся, що на обкладинці цього номера твого улюблено
го журналу написано «Жовтеня», а не «Барвінок».
- Під такою назвою в 1928 році вийшов журнал для школярів,
у 1935 до нього було приєднано видання для найменших —
«Тук-тук». А назву «Барвінок» він прибрав у 1945 році, коли
поновив свій вихід після Другої світової війни.
Роздивися сторінку цього журналу, який могли читати тв о ї...
прапрабабусі й дідусі.
М*« ФрІАКІМС.
тичках вж и ть дротина
знає я к хлопчика —
З и м и к>ш а хату йауть.
І співають, і гудугь.
8« некррищ гудзика.
То заїр»? кузина,
А як певний час пройде.
То ще і» пісенька буяє.
Чи «*СИЯ, ЧИ КЖ*ЙЧК«
До кружка іфм'япечм«,
Ач蹫аущннк«
(ЦШ пршврйМИКІе-,
до скриньки
Й »ер« відпочинку.
Скринька та ус»« шіема
Тії радноть в кого вдома. - '
Вс>» рш *кк»~
€м» штука--., одам
вО««*»!»
98.
98
Головними редакторами журналув різні роки були відомі
письменники Оксана іваненко, Наталя Забіла, Богдан Чалий,-
Анатолій Давидов.
У журналі багато розділів — на різні теми і різний смак. Осо
бливо читачі цінують безпосереднє спілкування з виданням.
Вони надсилають свої фотографії, малюнки, вірші і, звичайно ж,
запитання.
Адже на сторінках «Барвінка» кожен із вас може дізнатися
відповіді на будь-які запитання. Мабуть, усім цікаво дізнатися,
яким буде наш світу 2035році. Прочитай про це в журналі.
ПАНУВАТИМЕ СОНЦЕ
Газ і нафта зникнуть із нашого життя — їх витіснить
Сонце. Сонячну енергію накопичуватимуть, зберігатимуть
і перетворюватимуть на всій планеті.
НЕ БУДЕ ГОЛОДНИХ
Завдяки сучасним технологіям і новим сортам рослин
земляни забудуть про голод і зростання цін на продукти.
ПОВІТРЯНИЙ ТРАНСПОРТ
Кожна сім’я зможе придбати невеличкий повітряний
транспорт. Тато матиме не водійські права, а ліцензію1
пілота. На роботу, до школи, до бабусі родина літатиме
на власному транспорті.
1 Ліцензія — документ, що надає певний дозвіл.
99.
«РОЗУМНІ» БУДИНКИ
«Розумні» будинкистануть повсякденною дійсністю.
Виконуватимуть накази господарів (і транспортні засоби
теж) ще до їх озвучення.
ЕКОЛОГІЧНА УПАКОВКА
Більше не буде поліетиленових пакетів. Упаковки ви
готовлятимуть лише з целюлози1, яка не забруднює до
вкілля.
БЕЗ ХВОРОБ!
Народилася дитина —■і лікарі вже знатимуть, до яких
недуг вона схильна. Тому з перших днів життя запобіга
тимуть їх розвитку.
НА ФУТБОЛ - З ДІДУСЕМ!
Люди житимуть довше. І не просто житимуть, а будуть
дієздатними. Тож хлопчики зможуть грати у футбол з
дідусями, а дівчата кататимуться на роликах з бабусями.
Ти зможеш перевірити, чи справдяться ці передбачення.
Щ Чи знайомий тобі цей журнал? Куди веде «Стежка»?
^ Розглянь уважно його обкладинки. Яке призначення журналу?
Про що читач може прочитати в ньому?
героєм є відомий казковий герой. Спробуй упізнати їх на цих
обкладенках.
1 Целюлоза — речовина з деревини й стебел деяких рослин,
з яких виготовляють папір.
100.
Журнал «Джміль» приваблюєтим, що в ньому дітям
можна прочитати про живопис, музику й літературу.
Як ти думаєш, чому журнал має таку
назву? Так, бо в цьому слові наче відобра
зилися і музика, і література, і живопис.
Читачі охоче спілкуються зДжмєликом. А він
щономера придумує і придумує нові прина
ди: проводить конкурси, навчає малювати,
віршувати, грати в різні ігри, вміщує красиві
ілюстрації, вчить майструвати... І не тільки це.
В одному з випусків Джмелик навчав
читачів у Школі економіки.
Прочитай, може і тебе це зацікавить.
ЯК ПЕНЗЛИК ПЛАНУВАВ СВІЙ БЮДЖЕТ
Якось, завітавши до художньої студії, Джмелик і Кни
жечка побачили дивну картину. Пензлик сидів посеред
кімнати, перебирав порожні баночки з-під фарб і роз
гублено роззирався навколо.
— Що з тобою, друже? — стурбовано запитав Джмелик.
— У мене закінчилися всі фарби, крейдочки, ватмани,
полотна...— Пензлик не міг стримати сліз, — уявляєте, всі
матеріали, потрібні для роботи!
— Так у чому проблема? Це ж усе можна купити! —
Джмелик підбадьорливо поплескав друга по плечу.
— Якби ж... Гроші теж скінчилися, — сумно зітхнув
художник.
— Як таке могло статися? — поцікавилася Книжечка.
— Я й сам не розумію. На початку місяця я завітав до
художнього магазину і став думати, що купити. Побачив
ши нові імпортні1олівці, майже вдвічі дорожчі за українські,
я, не замислюючись, придбав їх — треба ж випробувати!
А ще перед нашим походом я купив собі новий напліч
ник... А тиждень тому в парку поставили новий атракціон!
Квитки на нього не дешеві, але я не так багато й катався...
Може, п’ять чи сім разів. Та й усе.
т
1 Імпортний — виготовлений за кордоном.
101.
т
f
| Як тигадаєш, чому Пензлик опинився в такій прикрій
ситуації? Чи можна було її уникнути?
ЩО ТАКЕ БЮДЖЕТ і НАВІЩО ВІН ПОТРІБЕН?
— Звісно, ми тобі допоможемо, —
підтримав друга Джмелик. — Але
ти маєш навчитися планувати свій
бюджет.
— Свій ... що? — не зрозумів
художник.
— Бюджет, тобто «грошовий»
план, — пояснила Книжечка. — Для
цього треба порахувати, скільки гро
шей ти отримаєш за певний період
часу, тобто твої доходи, і на що ти
їх витрачаєш, тобто твої витрати.
Запам’ятай: витрати не мають пе
ревищувати доходи! Тоді ти ніколи не потрапиш у таку
неприємну ситуацію, як зараз.
В одному з номерів журналу діти прочитали дуже цікаву
казочку Ельси Бесков «Дідок, що розмовляв лише промов-
ками» (це там так названо прислів’я). Прочитай її.
В одного короля служив дуже мудрий садівник, який
на все мав свою примовку. Якось навіть сам король спитав
у нього поради.
— Певно, ви знаєте, що ми ворогуємо із сусідньою
державою? — запитав король.
— Д е двоє ворогують, там третій користь має, —
відказав дідок.
— Що ж ви, добродію, порадите зробити?
— Легше загасити іскру, ніж велику пожежу.
— Але як же налагодити дружні стосунки?
— Добрим словом і гадюк чарують.
— Але мій генерал радить розпочати війну.
— Сліпий сліпого поведе до ями.
101
102.
їда
102
— Усе жнам треба розширювати свої володіння,
захопити б сусідні землі...
— Хто на багато зазіхає, той часто все втрачає.
— Мій генерал каже, що можна легко захопити поло
вину держави.
— Не кажи гоп, поки не перескочиш.
— Напевно, дідусю, я послухаюся вашої поради
і виряджу послів на перемовини. От дивина, ви самими
примовками відвернули війну!
— Мала крапля і великий камінь точить, усміхнувся дідок.
Джмелик захоплено мовив:
— Яка гарна казка. У ній так доречно примовка зустрі
чається з примовкою!
— Адавай-но, Джмелику, — запропонувала Книжечка, —
й собі складемо невеликий текст із примовок!
Спробуй і ти скласти діалог із прислів’їв та приказок.
Чи відомі тобі гумористичні і пізнавальні журнали для
дітей рерва» та «Веселі уроки»?
і паШШ Шж №т ш т т т ш т т ш ш Ы гтгтш т ш
~:%іоа оа аооааоУмі.*■ нін*£ні(г- • у.
ВЕСЕЛ'
■п скгм
103.
ю з 9
Прощо говорять ці назви?
Так, ці журнали розважають й розвивають своїх читачів.
Розглянь обкладинки журналів. Що можна дізнатися про
зміст номерів з їхньою допомогою?
Поміркуй:
• Чим схожі всі журнали?
• Чим вони відрізняються від підручника? Від книжки, яку
написав один чи кілька авторів?
ПОРАДИ
для тих, хто прагне потоваришувати з журналами
журнал починай читати з обкладинки;
зверни увагу на номер журналу, рік, де він
видається;
погортай журнал, він має рубрики;
поміркуй, яка з них тебе зацікавила;
розповідай про прочитане своїм батькам,
однокласникам, друзям;
• «спілкуйся» з журналом, тоді він стане для тебе
незамінним співрозмовником і вірним другом.
Хоча газет для дітей у нашій країні видаєть
ся значно менше, ніж журналів, серед них є такі,
що вже помітили твої ровесники й охоче їх читають.
А які газети доводилося читати тобі? Про що вони?
Як правило, газета — це щоденне або щотижневе
видання. її мета — пропонувати читачам новини з різ
них галузей життя. Великі газети для дорослих мають
багато кореспондентів, які в різних країнах знаходять
важливі й цікаві новини та швидко передають їх у редакцію
по телефону або електронною поштою.
Для газети дуже важливо повідомляти про події вчасно.
Тому її називають ще часописом1.
Газети для дітей теж мають своїх кореспондентів.
Читачі газети часто надсилають до неї свої листи.
1 Часописом також називають журнал.
104.
Багато шкіл випускаютьсвої газети. Навіть у початко
вих класах можна побачити стіннівку, яку діти створюють
періодично1й вивішують на стіні класу чи в коридорі.
Може й у твоєму класі є така газета? Чи не хочеш
розповісти про неї своїм ровесникам?
Розглянь зображення із газети «Казковий вечір». Про що
говорить читачу її назва?
У цій газеті завжди можна прочитати казки, пригоди, корисні
поради, знайти щось цікаве для своїх братиків, сестричок.
104
(з$к Прочитай одну з казок, що нещодавно була опублікована
на сторінках «Казкового вечора».
ВОГОНЬ І ВОДА, ПРАВДА І НЕПРАВДА
Румунська народна казка
Жили колись разом Правда, Неправда, Вогонь і Вода.
Якось пригнали вони в долину багато худоби й виріши
ли поділити тварин так, аби кожен отримав свою частку.
Проте Неправда захотіла отримати більше за всіх. Тому
вирушила до гомінкої Води та сказала:
— Знищ Вогонь. Якщо це зробиш, тоді нам дістанеться
його частка худоби.
Вода повірила, накинулася на Вогонь і загасила. Тоді
Неправда пішла до Правди і промовила:
— Вогонь погас, Вода знищила його. Вона не заслуго
вує того, щоб із нею ділилися. Зженімо всю худобу в гори,
а там і поділимо.
1 Той, що виходить друком регулярно, через певні проміжки часу.
105.
т
Правда охоче погодилася.Незабаром Вода побачила,
як приятельки женуть худобу в гори. Кинулася навздогін,
але зрозуміла, що вгору вона текти не може. Так Вода й
залишилася ні з чим.
Зупинилися погоничі відпочивати. Неправда й каже:
— Знаєш, що я — твоя господиня, а ти — служниця.
Тому вся худоба належить мені. А ти її пастимеш.
— Ні, — захитала головою Правда, — я не служниця, бо
сильніша та розумніша за тебе. Не бути цьому!
Неправда не дала договорити, а відразу ж накинулася
на Правду. Зав’язалася боротьба. Чи довго це тривало, чи
ні, та жодна з них не змогла перемогти.
Знесилені, вони пішли за порадою до легкокрилого.
— Вітре, благаємо, розсуди нас, — одноголосно по
просили Правда й Неправда.
Легкокрилий уважно вислухав їх, а потім сказав:
— Ось що на вас чекає: все життя будете між собою
боротися. Правда переможе. Проте Неправда не захоче
здаватися, тому знову доведеться вступити в бій. Однак
знайте: перемога буде на боці не найсильнішого, а най
розумнішого.
Сподобалась тобі казка? Чи погоджуєшся ти із висновком
% легкокрилого Вітру?
Розкажи цю казку своїм рідним.
Цікавою є дитяча газета «Колосочок».
Розглянь першу сторінку одного з номе
рів. Про що дізнаються читачі з цієї газети?
Вона тематична і природнича... Це визна
чення підказує, що кожний випуск присвячено
одній темі — опису цікавих фактів, подій,
відкриттів, що відбуваються в природі.
Особливість цієї газети в тому, що в
кожному номері є завдання для досліджен
ня, яке ти можеш провести сам чи із своїми
однокласниками.
1 0 5 ®
106.
Щ Спробуй розгадатизагадки, які приховує наше довкілля
доти, доки в дослідника немає мікроскопа.
Сірі й білі валуни,
наче брили кам’яні.
Що це, залишки обвалу?
Бо нападало немало.
Не між скелями в землі,
а на вашому столі!
То не берег біля моря,
а кружечки І перцю й
Монстр у ванні причаївся,
тягне щупальця з полиці.
Голки,наче в дикобраза,
не впізнати їх одразу.
Не морський їжак на дні,
не корали в глибині,
не отруйних голок гілка,
а звичайна Гзубна
Ось фрагмент такої карти,
що у світі не знайти!
То не Товтри, не Карпати,
не річки і не ліси!
Лабіринти неповторні,
в них блукати все життя.
Візерунки та шифровки
свідчать, хто тут: він чи я?
Важко буде здогадатись:
це відбитки
Вірші Олени Крижановської
107.
т
107
• Чим журналвідрізняється від книжки?
• Які журнали для дітей тобі знайомі? Який ти хотів би читати
постійно?
• Дізнайся, хто бере участь у створенні журналу або газети.
• Звідкіля газетярі так швидко дізнаються про новини?
• Що означають слова часопис, дописувач, тираж, при
мірник?
• Розглянь обкладинки журналів, уміщених у рубриці «Для
читайликів!». Який зміст номера можна за ними перед
бачити?
108.
108
І І Р
ШЩЖшУ ВЕСНЯНОМУ РОЗМАЇ
Зима своє віджила, відлютувала. Радісно чекають
природа і люди весну-благовісницю.
Вадим Скомаровський
З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ ВЕСНА
Справді, з чого починається весна:
може, з проліска на тихому осонні,
з пісні жайвора дзвінкої, мов струна,
чи з мурашки, що проснулась на долоні?
Вже з-під снігу виповзає борозна,
і ріка уже звільняється від криги.
З тепловію починається весна,
з перших крапель і тривалої відлиги.
Пропливає угорі гусиний клин,
і над лугом знову чайка квйлить-кряче.
Вогку грудочку кмітливий селянин
розминає в пучках довго і терпляче.
Леонід Гпібов
ХТО ВОНА?
иха зима сховається,
а сонечко прогляне,
сніжок води злякається,
тихенько тануть стане, —
ї здалеку бистресенько
вона до нас прибуде,
кому-кому любесенько,
а діткам більше буде.
Про що поет запитує? Яку дає відповідь
на свої роздуми?
Чи можеш продовжити називати ознаки
ранньої весни?
109.
Прислів’я ----------------
• Березеньберезовим віником зиму вимітає.
• У березні кожух і без ґудзиків теплий.
Настрій гзнна Чубач
ПОВЕРНУЛИСЯ ГУСОНЬКИ РАНО
Прилетіли гусоньки рано, Ой ви, гуси, гусяточка сірі,
а земля —
ще у біле убрана.
Прилетіли гуси додому,
принесли з моря
краплю солону.
Посідали
і тужно голосять —
позамерзали
чом рано сюди прилетіли?
Гуси мовчки
голівоньки хилять.
Гуси тихо
у відповідь квилять:
«Як журитися
в краї чужому,
краще мерзнути
в рідному домі».ніженьки босі.
З чого видно, що гуси подолали тяжку путь?
Прочитай вірш наспівно, співчутливо.
Анатолій Камінчук
ЛІЧИЛКА
Слухай, як лічити слід: ти — кульдід. N ІЬ
я — кульбаба,
ти — кульдід,
слухай, як лічити слід:
я — кульбаба,
Я — весна,
а ти — зима.
Був мороз —
тепер нема!
->Г
«І І*Пригадай, про які пори року ти вже читав у «Рідних краєви
дах» Дмитра ЧЕРЕДНИЧЕНКА. Прочитай ще один твір. Звер
тай увагу на образні вислови, порівняння.
РІДНІ КРАЄВИДИ
Ледве дихнуло весняним теплом — набубнявіли на
деревах бруньки, ось-ось виткнуться листочки. Усе в
природі прокидається, оживає, мовби земля прибира
ється в коштовні шати. На осонні трохи зазеленіло —
110.
засвітив свої золотізірочки підбіл1. Ще сам сидить у
землі, а вже посилає у світ свою сяйнйсту вісницю —
квітку.
Підбіл Ряст
А ген, у ліску, заголубіли проліски, зайнялися
фіолетом гострі шоломи рясту. Понад озерцями, понад
розливами в левадах жевріють перші квіточки. Ти стоїш
перед цим раннім дивом, і складаються тобі рядки:
Квітень приплив у човні,
перейшов усім шлях уповні,
голубий його човен
ранніми квітами повен.
Ледве пташок він зачує,
найкращі квітки
за пісні подарує.
О-о, ті пташки, мабуть, ніколи такі веселі не бувають,
як зараз. Радіють, що повернулися з далекої дороги, ра
діють, що добре їх зустріли на рідній землі. Пересвисту-
ються шпаки, витинає круті колінця дрізд, заливається
співом зяблик. А онде — журавель обізвався раз, удруге,
втретє, але наче різними голосами. Ти дивишся в небо, а
попід хмарами двоє — журавель іжуравочка. Мовби танок
якийсь водять у небі і курличуть. Але не так сумливо, як
1 Підбіл — багаторічна трав’яниста рослина.
111.
восени, а заклично,бентежно, переможно: повернулися!..
Веселики любі!
Майнеш за село, і тебе зачаровує небесний перелив
частий дзвіночок — висить угорі на невидимій ниточці.
Зривається, падає, та його підхоплює хтось — і він дзве
нить знов. Жайвір. Такий малесенький, атакий голосний...
Пройшов трохи — озимина зеленіє, а там, удалині, мов
острівець, три тополі височать у полі, вибирають собі вес
няну барву. А людей скільки усюди — і малих, і дорослих!
Слухають жайворових пісень. Та й робота у полі на порі
стала.
Ти знаєш, що більше так не повториться. Цвістимуть
квіти, співатимуть пташки, заходитиме сонце, але вже
по-іншому, хай там краще чи гірше, але ж не так...
Отож пильнуй, як іде весна, придивляйся до її чарів,
прислухайся до її голосу й ходи. Примічай, чим напуває
вона землю і як голубить сонячним промінням, легеньким
вітерцем.
Які картини весняної природи описав автор? Де він
% побував? Кого побачив?
З яким почуттям поет розповідає про пташок?
Які порівняння вразили твою уяву?
Зверни увагу на виділені вислови. Поміркуй, що головне
вони передають.
Миттєвості
природи ГРІМ
Зелен-гай і синя річка
стали темними, як нічка,
стихла вся земля.
Вітер трави не колише,
задрімали, сплять у тиші
луки і поля.
Раптом в небі, там, де хмари,
хтось немов з гармати вдарив:
то озвався грім!
112.
112
Дощові упали бризки.
Віддощу шумлять берізки
листячком своїм.
І, злякавшись громовиці,
стрепенувся на травиці
коник-стрибунець.
Грав на скрипочку він зранку,
щиру пісеньку-весняну
обірвав гравець.
Щ Простеж, як швидко змінюється природа,
ь Які образи передають виділені вислови?
Прислів’я
• Травень травами багатий.
• Травень ліс одягає — літо в гості чекає.
СКОРОМОВКА
Грізно грйма грім горою —
гонить гомін градобою.
Гнеться груш гнучке гілля.
Гонить гуси Гнат: — Гиля!
Який звук у тексті зустрічається найчастіше?
о Читаючи, вимовляй кожне слово чітко та швидко.
Грім гуркоче навкруги,
хмара дощ несе в луги.
Лийся, дощику, навкруг —
на поля, баштан і луг.
Лийся, лийся над травою,
молодою, запашною,
лийся, лийся густо-густо
на розложисту капусту,
Володимир Лучук
Михайло Стельмах
дощ
113.
лийся, лийся,наче збочки,
на зелені огірочки...
Лийся, дощику, кругом,
а найбільше над вівсом,
над вівсом, над ячменями,
над житами, пшеницями,
заіскрись на сочевиці,
на люцерні і на виці,
припади до гречки,
з медом на вершечку,
не мини й стеблини
у моїй країні.
Всюди, дощику, вспівай
і на щастя, й на врожай!
Щ Хто міг би так звертатися до дощика? Які слова засвідчу-
ь ють, що цей дощик — бажаний?
Які дієслова передають рух дощу?
Назви всі рослини, які очікують на дощик.
Знайди і прочитай твори, у яких
дощ постає в різних образах. Розкажи про це у класі, напиши
до журналу творчих робіт.
* * *
Не я б’ю — верба б’є,
віднині за тиждень
буде в нас Великдень!
Катерина Перелісиа
* * *
І в серці радість через край:
воскресли поле, річка, гай,
і лине пісня до небес:
«Христос Воскрес!
Христос Воскрес!»
113
Малюнок
Вікторії Ковальчук
114.
іфЩїг У другунеділю травня свято — День матері. Це світле
родинне свято, відроджене в Незалежній Україні. Нині воно вхо
дить у повсякденний звичай шанування жінки — матері, бабусі.
Так «Гугл» відзначив День матері у 2014 році.
В усній народній творчості й авторських творах знайдемо
дуже багато прислів’їв, пісень, казок, поезій, де вшановуєть
ся лагідна, працьовита, красива, турботлива, щедра на добро
і ласку мама, матуся, мамусенька, матінка, неня...
Дмитро Павличко
МАТИ
Перше слово — Мати,
друге — Україна,
так учився розмовляти
я, мала дитина.
Кожне слово пахне,
мов листочок м’яти.
Та, мов квітка з короваю,
пахне слово Мати.
Кожне слово світить
гранями рубіна,
але сяє, наче сонце,
слово Україна.
0ІШ Прочитай уважно вірш. Аз чим у тебе співвідносяться слова
% мати, Україна?
Розкажи про це своїм рідним.
Вітаємо я Днем Матері!
115.
• У дитинизаболить пальчик, а в матері — серце.
• Усякій матері свої діти милі.
У природі, суспільстві й у родині — все взаємопов’язане.
Прочитай вірш. Простеж цей вічний зв’язок.
Федір Петрів
ЩО ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАЛОГО?
З дрібної зернинки росте буйний колос.
Шумлять, наче море, безмежні лани.
У скрипки струна, мов тонісінький волос,
а як вона грає — ти тільки торкни.
Із бруньки весною — і листячко, й квіти,
і плід соковитий на вашім столі.
Із жолудя — дуб, що пустив пишні віти,
стоїть, ніби витязь, на рідній землі.
Росте з немовляточка геній великий,
з малої іскринки — великий вогонь.
І десь з ручаїв починаються ріки.
Журавлик летить з материнських долонь.
Як би ти дав відповідь на запитання, що є назвою вірша?
Василь Довжик
* ★ *
Ми вічно прагнем вирости,
а вона — за нас радіти.
Ми без неї — сироти,
а для неї — завжди діти.
Степан Жупанин
ЗАГАДКА-ДОБАВЛЯНКА
То пряма, то рівна, то крута,
поведе тебе по всіх світах.
Починається з порога
безкінечна ця ... .
116.
бУк Думай ВасильСухомлинський
про наслідки КАМІНЬ
У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця.
Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпо
чивали подорожні.
Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пус
тувати. Він подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей
камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне».
116
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще
й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.
Вода перестала прибувати.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, ідуб засох, бо підземні
струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів
на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу
він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіл
лястий дуб, співав соловейко, вабила прохолодна криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. До
вкола пісок, вітер здіймає хмари пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.
117.
117
Як би тивідповів на запитання дідуся?
ь Яку тексті описано причину події, а як — наслідок?
Як по-іншому можна назвати оповідання?
Правильне чи хибне це твердження: «Без рослини Земля
не збідніє»? Доведи свою думку.
Твори яких жанрів ти прочитав? Який вірш запам’ятав?
Які прислів’я про перший весняний місяць ти знаєш?
• Про яких птахів ці загадки?
У червоних чобітках, в білому халаті,
він весною прилетів і сидить на хаті.
• Про яке природне явище загадка?
Торох-торох, розсипався горох,
почало світати, нема що збирати.
Якою є головна думка оповідання Василя Сухомлинського
«Камінь»? Над чим автор спонукає замислитися читачів?
Швидко скрізь цей птах літає
безліч мошок поїдає.
За вікном гніздо будує.
Тільки в нас він не зимує.
118.
18
ЛІТЕРАТУРНА СВІТЛИЦЯ
Пригадай, щоти вже знаєш про дитинство поета — Тараса
ь Григоровича Шевченка, його рідних, роки життя. Які вірші
знаєш напам’ять?
Духовна спадщина поета — його твори, сила його духу,
відданість своєму народові залишились нам назавжди.
Ім’я письменника і художника увічнено в назвах вулиць,
бульварів, парків, його носять навчальні заклади, музеї,
театри, бібліотеки. Пам’ятники Тарасу Шевченку є в бага
тьох країнах світу.
Благословен той день і час,
коли прослалась килимами
земля, яку сходив Тарас
малими босими ногами,
земля, яку скропив Тарас
дрібними росами-сльозами.
{Уривок із поеми «Слово про рідну матір»)
Тарас ШЕВЧЕНКО
{9 березня 1814 р. —
10 березня 1861 р.).
Автопортрет
Максим Рильський
119.
За сонцем хмаронькапливе,
червоні поли розстилає
і сонце спатоньки зове
у синє море:покриває
рожевою пеленою,
мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку,
малую годину
ніби серце одпочине,
з Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
закриває море
і хмароньку рожевую,
і тьму за собою
розстилає туман сивий.
І тьмою німою
оповиє тобі душу.
Й не знаєш, де дітись,
і ждеш його, того світу,
мов матері діти.
їй) Які дві картини змальовано у вірші?
З якими почуттями поет описує хмароньку рожевую?
Який настрій передано у другій картині вірша?
Як стан природи впливає на настрій поета?
Аня Снитнікова
(10 років).
Ілюстрація до вірша
«За сонцем
хмаронька пливе...»
120.
На уроці літературногочитання ти ознайомився з віршем
«Реве та стогне Дніпр широкий...», який став народною піснею.
Прочитай уривок з повісті Дмитра Красицького, де описано,
як великий Кобзар створив цей вірш далеко від рідного краю,
у Петербурзі.
Дмитро Красйцький1
«РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ...»
Сьогодні перший погожий весняний день. Свято... З
ранку і до вечора Тарас на Неві. Весняне сонце голубить
води, що течуть у холодне море, а вітер гонить від берега
високі хвилі. Чарівна Нева весняної пори.
Уже стемніло, коли Тарас під враженням того, що
бачив за день на Неві, у весняному настрої піднявся
нагору, в свою кімнату на мансарді2.
Сів за стіл, схилив голову над книжкою і заплющив очі.
Думи полетіли через ліси, через поля, далеко-далеко,
до рідного краю, до свого села...
Ось красується Дніпро, широкий, повноводий, велич
ний у тиху погоду і грізний у бурю. Старі верби, вкриті
весняним листям, гнуться од вітру, а чорні хвилі котяться
від берега до берега.
Тарас підвівся. Нічим дихати, стиснуло груди. Підійшов
до вікна, відчинив. Свіже повітря увірвалося в кімнату, на
повнило її весняними пахощами. Тремтячою рукою Тарас
взяв аркуш паперу:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Додолу верби гне високі,
Горами хвилі підійма.
Прочитав співучим голосом, потім ще раз. І раптом
рясні сльози полилися з очей.
1 Правнук Тарасової рідної сестри Катерини.
2 Мансарда — тут: літня надбудова для житла під самим дахом
будинку.
121.
121
Богдана Довгопола
(11 років).
Ілюстраціядо вірша «Реве
та стогне Дніпр широкий...»
Довго ходив з кутка в куток.
Федот давно вже спав, і крізь сон
проривалися в нього слова...
А думи Тарасові, які давніше,
витають понад Дніпром, над се
лами України, над вишневими
садками і білими хатами під гни
лою, що поросла мохом, стріхою.
Тарас не може заснути.
На темно-синє небо наплива
ють хмарки, а з-за них де-не-де
та й визирне повнолиций місяць
і знову потоне в безмежному просторі.
І блідний місяць на тупору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Вже пізній час. Третя свічка догорає. Тарас лягає в ліж
ко. «Гасити? Чи нехай сама погасне, як догорить? Нехай!»
Тиша... Така тиша буває тільки на селі пізньоїночі, коли
все засинає. Тільки сови та сичі перекликаються. Ось і на
знайомій груші сич прокричав. До нього озвався другий,
а там, десь у лісі, третій...
Тарас схоплюється з ліжка і поспіхом, поки не потухла
свічка, пише:
Ще треті пісні не співали,
Ніхто ніде не гомонів.
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз ураз скрипів.
Слово «скрипів» записав уже навпомацки, бо свічка
потухла, чадів1погаслий ґніт.
З яким почуттям поет працював над цим віршем?
Які картини поставали в його уяві?
Чи вмієш ти співати народну пісню, що створено за цим
віршем?
Чадів —димів.
122.
Пригадай, що тивже знаєш про життя Лесі УКРАЇНКИ. Які
вірші читав? Що тобі відомо про її родину? Яку роль у роз
витку поетичного таланту Лесі Косач відіграла її мама —
письменниця Олена ПЧІЛКА? Який псевдонім (літературне
ім’я) вона обрала для віршів своєї доньки — юної поетеси?
Малюнки Софії Караффи-Корбут
Леся Українка
★* ★
У маленькій хатинці, у тихім куточку
мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
урочисті пісні соловейка.
Мати спить, над колискою сина
схилившись,
певне, пісню малому співала,
а тепер, як приспала його, утомившись,
край його і сама задрімала.
Спить маленький; матусину руку
щільненько обняли рученята дрібнії;
перед ним красні1мрії снуються легенько,
невиразні, але чарівнії.
1 Красні —прекрасні, гарні.
123.
І крізь сонйому чується спів соловйовий,
тонкі пахощі квітів з садочку,
у віконце вривається легіт майовий1,
промінь місячний гра на видочку...
Щ Про яку пору року пише поетеса?
й Як описано сон матері й дитини?
Які слова найвиразніше передають ніжність, замилування
поетеси матір’ю та дитиною?
ТИША МОРСЬКА
В час гарячий полудневий
виглядаю у віконце:
ясне небо, ясне море,
ясні хмарки, ясне сонце.
Тиша в морі... ледве-ледве
колихає море хвилі;
не колишуться од вітру
на човнах вітрила білі.
З тихим плескотом на берег
рине хвилечка перлиста;
править хтось малим човенцем, —
в’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем, —
стиха весла підіймає,
і здається, що з весельця
щире золото2спадає.
Яку пору дня описано у вірші? Чому ти так думаєш?
% Зверни увагу на вислови: в ’ється стежечка злотиста-,
і, здається, що з весельця щире золото спадає?
Який стан природи вони передають?
Леся Українка
Ілюстрація
Лариси Іванової
1 Легіт майовий — травневий вітер.
2 Щире золото — тут: справжнє, яскраве.
124.
124
Борис Дмитрович ГРІНЧЕНКО
(1863-1910) народився у дрібній дво
рянській родині на Харківщині, на хуторі
Вільховий Яр.
У домі розмовляли російською, але
хлопчик від простого люду назавжди
прийняв у свою душу українську мову,
пісню, вірші, дотепні народні байки.
Самотужки він склав іспити на звання
народного вчителя в Харківському уні
верситеті. Майже половину свого життя
Борис Грінченко віддав навчанню дітей.
Він, як батько, любив їх, дбав не лише про . л
. ,, . Меморіальна дошка
розвиток своєї улюблено! доньки Насті, а Борисові Грінченку
й усіх вихованців. Склав для учнів почат- уЛьвові
кових класів «Граматику», читанку «Рідне
слово», за якими вчилося не одне покоління малих українців.
Письменник написав для дітей 5 повістей і майже 50 оповідань.
Невмирущу славу приніс Борисові Грінченку, укладений
ним разом із дружиною Марією, «Словарь української мови»,
який високо цінують його нащадки.
Прочитай одне з оповідань письменника, де хвилююче
відображено важке життя тогочасних дітей, правдиво пере
дано їхні стосунки під час незвичайної події.
УКРАЛА
(Скорочено)
Тільки вчитель увійшов у клас, зараз
побачив, що там робиться щось непев
не. Школярки та школярі оточили юр
бою когось і про щось палко й голосно
гомоніли. Гомін був неласкавий, серди
тий. Зрозуміти поки нічого не можна
було. Чуть тільки було, що на когось діти
сердились, комусь докоряли.
Зараз же дехто побачив учителя
і почулось проміж дітьми:
125.
▼
— Василь Митровичприйшов... Учитель прийшов.
Діти стихли і всі повернулись до вчителя.
Учитель підійшов і спитавсь:
— Що тут у вас діється?
Усі мовчали, стоячи колом біля однієї парти. На тій парті
сиділа Олександра.
Олександра була школярка першого року, дочка
сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько
похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. її біляве, все
у веснянках, обличчя було біле, як крейда. Вона вхопила
ся руками за стіл, мов боялася, що її тягнутимуть кудись
силоміць.
Учитель ще раз спитавсь:
— Що тут у вас сталося?
Озвалась Пріська — подруга й товаришка Олександ-
рина. Батько її був у економії прикажчиком. Пріська була
дівчина сита, добре годована — вона завжди приносила
з дому гарну їжу: пиріжки, перепічки, коржі тощо. Вона
погано вчилася, але була дуже весела і не могла говорити
не сміючись. Вона й тепер, осміхаючись, загомоніла:
— Та Олександра...
Пріська почала і засміялася, не доказавши.
Учитель спитавсь:
— Що Олександра?
— Украла у мене хліб! — доказала Пріська і зовсім за
реготалася , іїї нерозумні сіро-сині очі з сміху аж сховалися
за ситими щоками.
Ця звістка дуже вразила і здивувала вчителя. Такого в
школі ще не було. Учитель знав, що деякі з дітей ще вдо
ма, перш ніжу школу почали ходити, були де в чому грішні,
але в школі поки ніхто в гріх не вскакував. На Олександру
він теж ніколи нічого не думав. Вона була просто дівчинка
боязка — мабуть, налякав її батько-п’яниця.
Учитель глянув на Олександру і спитавсь:
— Олександро, правда цьому?
125
126.
Вона мовчала ісиділа непорушно, як кам’яна, Учитель
зрозумів, що Пріська казала правду. Але Пріська вже не
мовчала й торохтіла:
— Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене
тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне.
Та я все мовчала. А оце вже сьогодні... Бачу, вхопила
хліба та й побігла з школи в двір, та зайшла за дерево,
та й їсть. Я прибігла до неї, а вона злякалась. Не кажи,
каже, вчителеві, я тобі малюнок дам...
Учитель ще раз спитався:
— Олександро, правда цьому?
Але й тепер Олександра мовчала і сиділа непоруш
но. Один великий школяр, не зовсім розумний і не дуже
жалісливий, загомонів:
— Та що її там питаться? Хіба не видно й так, що правда.
Бач, що вигадала — красти! її треба прогнати з школи!
Школярі загули:
— Треба! Треба!
Учитель сказав:
— Чому ж це так?
— А тому, що вона краде, а ви або ми на кого іншого
думатимемо по-дурному.
Інші казали:
— Це нічого не можна буде положити в школі, якщо
крастимуть.
— А хіба воно гарно, як казатимуть на школярів,
що вони крадуть, — додавали треті.
Учитель сказав:
— Ось що, дівчата й хлопці! Ви он уже налагодилися
вигонити Олександру з школи, а ще не знаєте до пуття
діла. А може, воно й не так було? Треба послухати спершу,
що Олександра скаже.
Той-таки великий школяр почав був знову:
— Та що там слухати, хіба й так не видко?..
Але його зараз же спинено:
127.
— Цить! ВасильМитрович правду кажуть. Все ж треба
знати, що вона сама каже.
Усі обличчя повернулися до Олександри, усі очі втупи
лися в неї. Всі дожидали від неї слова. Але вона й тепер
сиділа, мов скам’янівши. Вона сховала голову між плечі і
прищурилась, неначе сподівалась, що її ось-ось ударять,
хоча знала, що в школі не б’ються.
Учитель спитав:
— Що ж, Олександро? Кажи — ми ждемо.
Мовчить. Учитель знову:
— Не думай, що ми всі хочемо нападатися на тебе. Нам
треба тільки знати правду. Може, це ще й не так, як кажуть,
та я й думаю, що не так.
Біле обличчя Олександри зробилося відразу як жар
червоне. Але ж вона мовчала. А вчитель казав далі:
— Еге, я думаю, що не так. Мені здається, що Пріська
якось помилилася і що ти не винна.
Олександрине обличчя нахилилося аж до столу.
— Напевне, що ти свій хліб їла, бо я ніколи не повірю,
що ти можеш украсти.
Голосне гірке ридання розітнулось у школі. Це плакала
Олександра, припавши головою до столу. Школярі від
разу притихли. Очі їм якось широко розплющилися, і вони
мовчки, затаївши духа, дивилися на Олександру. А вчи
тель казав:
— Не плач! Коли цьому неправда...
— Правда!.. Правда!.. — скрикнула Олександра. —-
Я вкрала.
І вона заридала ще дужче. У великій класовій хаті стоя
ли шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед
їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька
білява дівчинка.
Довго вона плакала, і всі мовчали, аж поки вона трохи
заспокоїлася. Тоді вчитель, сівши біля неї, спитавсь:
— Нащо ж ти це зробила?
12
128.
Вона мовчала ізнову похнюпилася. Учитель бачив,
що сказать те, через віщо вона це зробила, їй так само
важко, як важко було признаватися. Та вона перемогла
себе. Кілька разів вона починала казати, ворушила губа
ми, але зупинялася. Нарешті, промовила:
— Я їсти хотіла...
— Хіба ти дома не їла?
— Не їла.
— Чому?
Вона знову замовкла і... зовсім
несподівано вп’ять заридала.
— У нас... у нас... нема
чого їсти. Батько нічого... не
приносять з волості... усе ілюстрація
пропивають... Ми їмо су... су... Василя Євдокименка
сухарі вже другий тиждень.
І більше вона нічого не могла сказати за слізьми.
Давно був час починати вчитися. Учитель тихо взяв
Олександру за руку і, сказавши їй кілька ласкавих слів, по
вів у свою хату, щоб вона там заспокоїлася. Як повернувся
він у клас, то з десяток рук простяглося до нього, і в кожній
руці була якась їжа.
— Нате! Дайте їй! Хай попоїсть!
Учитель глянув на дітей. Хлопці були ні в сих, ні в тих,
дівчата деякі плакали. Він забрав усе, що діти надавали,
і поніс Олександрі. Але вона нічого не хотіла їсти і все
плакала.
Де відбувся описаний випадок?
Якою описано Олександру? Які почуття вона переживала?
Чому діти вирішили, що треба дівчинку вигнати?
Як вчитель поставився до Олександри?
Чому дівчинка нічого не схотіла їсти і все плакала?
Які думки, почуття викликала в тебе ця історія?
128
4
129.
ПРИГАДАЙ І ПОМІРКУЙ...
Якти зрозумів назву розділу?
Що нового ти дізнався про життя Тараса Шевченка?
Які дві картини змальовано у вірші Тараса Шевченка
«За сонцем хмаронька пливе...»?
У якому з віршів Лесі Українки передано замилування
поетеси красою природи?
Що нове тобі відкрилося в портретах юної Лесі?
Ілюстрації Лариси Іванової
• Чим уславився письменник Борис Грінченко?
• Що тебе здивувало, вразило в оповіданні «Украла»?
Розкажи про свої враження рідним.
130.
«Чудесна мандрівка НільсаГольгерсона з дики
ми гусьми» — цю повість-казку захоплено читають діти
багатьох країн, адже її перекладено сорока мовами світу.
Читали її, мабуть, і твої рідні.
Чим же приваблює читачів книга? Головний герой тво
ру — дев’ятирічний хлопчик із Швеції Нільс Гольгерсон.
Спочатку він постає бешкетником, який не хоче вчитися,
кривдить тварин. Але переживши неймовірні пригоди,
мандруючи на спині гусака Мортена, потрапляючи в безліч
пригод, зачарований гномом хлопчик-мізинчик завойовує
право знову стати людиною. Але зовсім іншою.
Хто є автором цієї чудової історії? Написала книгу
найвідоміша письменниця Швеції Сельма Лаґерльоф
(1858- 1940).
131.
Вона народилась умальовничому краї. її батько був
відставним військовим, а мати — вчителькою. Д івчинка
з малих літ мріяла про щось писати, придумувала казки.
Закінчивши вчительську семінарію, Сельма працює вчи
телькою початкових класів і дуже багато пише для дітей.
Книж ку про Нільса вона почала створю вати як
підручник з географії. Саме з такою пропозицією до неї
звернулися шведські вчителі. Письменниця багато збира
ла різних відомостей, їздила по країні. Однак лише через
кілька років вона вигадала казковий сю жет про зачакло
ваного хлопчика, який із гусячою зграєю мандрував усією
Ш вецією.
У 1906 році книжка вперш е по
бачила світ і з того часу пригодам и
Нільса Гольгерсона захоплю ю ться
читачі.
Ця казка принесла письменниці
світову славу.
У 1909 році вона була удостоєна
найвищої у світі літературної нагоро
ди — Нобелівської премії.
П ро дивовижні пригоди Нільса
в різних країнах створено багато
мультфільмів, головному герою на
віть установлено кілька пам ’ятників, а його зображення
можна побачити на шведських грош ах — кронах.
Далі ти прочитаєш початок повісті-казки.
132.
ЛІСОВИЙ гн ом
Чи відомо тобі, любий друже, що то за казкові істоти —
лісові гноми? Крихітні, завбільшки з палець, живуть вони в
лісі, вміють розмовляти і людською, і звіриною, і пташиною
мовами. Добре знаються гноми на золотих і срібних скар
бах, що заховані були під землею століттями тому. І взага
лі, вони чудово вміють чаклувати. Тому-то й слід обережно
з ними спілкуватися і, боронь Боже, ніколи їх не кривди
ти і не ображати, як це необачно зробив один хлопець із
маленького шведського села.
Звали цього розбишакуватого хлопчиська Нільс Голь-
герсон. Мав він дванадцять років, вчився абияк, чим дуже
засмучував батьків. Найбільш за все любив цей хлопець
збиткуватися з гусей, курей та півня. Діставалося від нього
і коровам, яких він закидав камінням. Ображався на Нільса
й хатній кіт, якого він завжди боляче смикав за хвіст.
Отак легковажний Нільс зажив собі недоброї слави, аж
поки не трапилася з ним дуже неприємна, просто-таки
жахлива пригода.
Того весняного ранку батьки збиралися до церкви й
Нільс не міг дочекатися, поки вони вже підуть і лишать його
самого. Справа в тім, що йому вже давно кортіло потри
мати в руках батькову мисливську рушницю. А може, ще
й на вулицю пощастить із нею вийти, аби сусідські хлопці
луснули із заздрощів!
Та батько, мабуть, здогадавшися про Нільсові наміри,
тицьнув йому підручника і суворо наказав прочитати де
сять сторінок, пообіцявши, що сам перевірятиме уроки.
Це зовсім порушувало такі прекрасні недільні плани...
Нільс роздратовано дивився у вікно, злостився на батьків,
які крокували собі до церкви, потім взявся до читання
і невдовзі задрімав.
Крізь сон він почув якийсь шурхіт і розтулив повіки.
У дзеркалі, яке висіло над столом, хлопець одразу поба
чив, що відкрито скриню. Але ж мати завжди тримала її
зачиненою на замок!
132
133.
Спершу Нільс вирішив,що це йому сниться, аж раптом
у дзеркалі щось ворухнулося, і хлопець мало не впав із
крісла — на краєчку скрині сидів гном і захоплено роздив
лявся на мереживний очіпок, який мати власноруч м ере
жила ще у дівочі роки.
«Оце так штука! Зараз я цього гнома зловлю!» — май
нуло в голові у розбиш аки. Він миттю схопився, уявляючи
вже себе володарем казкового гнома, і, зірвавш и зі стіни
сачок для метеликів, накрив сіткою маленького чоловічка.
Гном скрикнув, намагаючись звестися на ніжки, кр и с
латий капелюшок мало не падав йому з голови. Він безпо
радно розмахував руками і нарешті почав благати:
— Відпусти мене, Нільсе Гольгерсоне, і я тобі подарую
величезну золоту монету!
Нільс на хвилину зам ислився, обдумую чи цю про по
зицію. Гном тим часом вже майже виліз із сачка.
— Стій! — вигукнув нараз хлопець і трусонув сачком. —
Ауроки за мене вчитимеш?
Та у відповідь він дістав такого ляпаса, що притьм ом 1
гепнувся на підлогу і втратив свідомість.
Які думки виникли в Нільса, коли він побачив гнома?
0 * * *
За хвилину Нільс отямився і, крекочучи, підвівся. Щ ока
горіла вогнем, наче нею проїхалася гаряча праска. С кри
ня стояла зачинена, гнома вже не було й близько, але...
Що це трапилося з їхньою кімнатою? Чому це вона стала
такою величезною, чому так високо піднеслася стеля, а
стіни наче розсунулися далеко в усі боки?
Нільс підняв голову і, не перестаючи дивуватися, поба
чив, що крісло височіло тепер над ним недосяжною горою.
Хлопець почав видиратися по крученій ніжці крісла, як по
стовбуру дуба. На це пішло у нього кілька хвилин. Коли
він побачив на столі свого підручника, то жахнувся —
1 Притьмом — дуже швидко, поспіхом.
134.
ЛІСОВИЙ гн ом
Чи відомо тобі, любий друже, що то за казкові істоти —
лісові гноми? Крихітні, завбільшки з палець, живуть вони в
лісі, вміють розмовляти і людською, і звіриною, і пташиною
мовами. Добре знаються гноми на золотих і срібних скар
бах, що заховані були під землею століттями тому. І взага
лі, вони чудово вміють чаклувати. Тому-то й слід обережно
з ними спілкуватися і, боронь Боже, ніколи їх не кривди
ти і не ображати, як це необачно зробив один хлопець із
маленького шведського села.
Звали цього розбишакуватого хлопчиська Нільс Голь-
герсон. Мав він дванадцять років, вчився абияк, чим дуже
засмучував батьків. Найбільш за все любив цей хлопець
збиткуватися з гусей, курей та півня. Діставалося від нього
і коровам, яких він закидав камінням. Ображався на Нільса
й хатній кіт, якого він завжди боляче смикав за хвіст.
Отак легковажний Нільс зажив собі недоброї слави, аж
поки не трапилася з ним дуже неприємна, просто-таки
жахлива пригода.
Того весняного ранку батьки збиралися до церкви й
Нільс не міг дочекатися, поки вони вже підуть і лишать його
самого. Справа в тім, що йому вже давно кортіло потри
мати в руках батькову мисливську рушницю. А може, ще
й на вулицю пощастить із нею вийти, аби сусідські хлопці
луснули із заздрощів!
Та батько, мабуть, здогадавшися про Нільсові наміри,
тицьнув йому підручника і суворо наказав прочитати де
сять сторінок, пообіцявши, що сам перевірятиме уроки.
Це зовсім порушувало такі прекрасні недільні плани...
Нільс роздратовано дивився у вікно, злостився на батьків,
які крокували собі до церкви, потім взявся до читання
і невдовзі задрімав.
Крізь сон він почув якийсь шурхіт і розтулив ПОВІКИ.
У дзеркалі, яке висіло над столом, хлопець одразу поба
чив, що відкрито скриню. Але ж мати завжди тримала її
зачиненою на замок!
132
135.
Их
1 3 3?
Спершу Нільс вирішив, що це йому сниться, аж раптом
у дзеркалі щось ворухнулося, і хлопець мало не впав із
крісла — на краєчку скрині сидів гном і захоплено роздив
лявся на мереживний очіпок, який мати власноруч мере
жила ще у дівочі роки.
«Оце так штука! Зараз я цього гнома зловлю!» — май
нуло в голові у розбишаки. Він миттю схопився, уявляючи
вже себе володарем казкового гнома, і, зірвавши зі стіни
сачок для метеликів, накрив сіткою маленького чоловічка.
Гном скрикнув, намагаючись звестися на ніжки, крис
латий капелюшок мало не падав йому з голови. Він безпо
радно розмахував руками і нарешті почав благати:
— Відпусти мене, Нільсе Гольгерсоне, і я тобі подарую
величезну золоту монету!
Нільс на хвилину замислився, обдумуючи цю пропо
зицію. Гном тим часом вже майже виліз із сачка.
— Стій! — вигукнув нараз хлопець і трусонув сачком. —
Ауроки за мене вчитимеш?
Та у відповідь він дістав такого ляпаса, що притьмом1
гепнувся на підлогу і втратив свідомість.
(Щ Які думки виникли в Нільса, коли він побачив гнома?
° * * *
За хвилину Нільс отямився і, крекочучи, підвівся. Щока
горіла вогнем, наче нею проїхалася гаряча праска. Скри
ня стояла зачинена, гнома вже не було й близько, але...
Що це трапилося з їхньою кімнатою? Чому це вона стала
такою величезною, чому так високо піднеслася стеля, а
стіни наче розсунулися далеко в усі боки?
Нільс підняв голову і, не перестаючи дивуватися, поба
чив, що крісло височіло тепер над ним недосяжною горою.
Хлопець почав видиратися по крученій ніжці крісла, як по
стовбуру дуба. На це пішло у нього кілька хвилин. Коли
він побачив на столі свого підручника, то жахнувся —
1 Притьмом — дуже швидко, поспіхом.
136.
літери були таківеликі, що не можна було второпати
жодного слова. Нільс у розпачі підвів голову.
У дзеркалі він побачив маленького чоловічка, вдягнено
го так само, як і він, у шкіряні штани й картату сорочку. Той
сидів навпочіпки над величезною книгою. Спершу Нільс
насварився на того хлопця кулаком і показав йому язика.
Той не забарився з відповіддю і одночасно передражнив
Нільса у той самий спосіб.
І нараз Нільс із жахом зрозумів, що сталося не
поправне — гном помстився йому за зухвале поводження
і зробив його геть маленьким!
«Що ж робити? — злякано думав хлопець. -- Який же я
дурень — адже мати багато разів казала мені, що не мож
на гномів кривдити, що жарти з ними дуже небезпечні...
Отож замість великої золотої монети маю тепер таку вели
ку халепу, що годі й вибратися з неї... Треба якнайшвидше
знайти малого чаклуна і гарненько його перепросити. Тре
ба взагалі, мабуть, постаратися стати іншим — слухняним,
добрішим...»
Отакі незвичні думки посіли у легковажній Нільсовій
голові. Ніколи вже він, Нільс, не пустуватиме так необач
но, не буде кривдити слабкіших за себе, не чіпатиме отих
гусей і курей, горобців і котів! Ніколи! Аби лише гном
зняв із нього ці чари, аби стати знову звичайним хлопцем
і ходити до школи. Як же це чудово — ходити до школи
і бавитися з хлопцями на шкільному подвір’ї!
Але із дзеркала на Нільса розпачливо дивився розгуб
лений білявий хлопчина завбільшки із горобця.
Нільс гірко зітхнув, зліз на підлогу і вибіг надвір. Кури
й гуси одразу оточили його і почали весело кричати й
лопотіти крильми. Адже сталося неабияке диво — їхній
постійний кривдник стояв, зіщулившись, зовсім не страш
ний і абсолютно безпечний. Його можна було просто
боляче клюнути, а потім загрести лапою. Гуси сичали йому
просто у вухо:
— Щ-що — боїш-ш-ся?
134
137.
І найдивовижнішим булоте, що Нільс розумів тепер
кожне слово цих свійських птахів!
А до нього поважно наближався великий рябий півень
з червоними очима. Нільс пригадав, що він багато разів
смикав цього півня за гребінь, і не на жарт перелякався.
Тепер хлопцю було непереливки1. Цей рябий йому зараз
помститься! І Нільс кинувся по допомогу до чорного кота,
який саме нагодився:
— Котику, любий! Урятуй! Ці навіжені кури мене мало
не заклювали!
Кіт примружив зелені очі:
— Невже ти гадаєш, що я тебе рятуватиму? Тебе, роз
бишаку Нільса? Чи не ти мені вчора засунув у вухо кусючу
осу? Чи не ти мені чіпляєш до хвоста залізну бляшанку? Чи
не ти ганяєш мене лозиною по дворі? Мр-р-р! Це, мабуть,
тебе зачаклував мій добрий знайомий гном! Вчасно він
це зробив, бо такого бешкетника вже давно треба було
покарати! Мр-р-р!
Кіт вигнув спину дугою і солодко позіхнув. У його роже
вій пащі Нільс помітив величезні гострі ікла, на які ніколи
не звертав уваги. Кіт простягнув передні лапи, і раптом з
м’якеньких чорних подушечок виткнулися страшні пазурі!
Нільс відчув себе безпорадним, безпомічним мишеням...
Геть, геть звідси, від цього чорного страховиська!
Та кіт нараз прибрав свої кігті й посміхнувся:
— Що — боїшся? Отож ніколи не роби шкоди тим, хто
менший за тебе. Язгадав, що твоя мати добра жінка. Вона
щоранку дає мені блюдечко теплого молока. Я не хотів би
її засмучувати, бо зараз би було вже по Нільсові.
Кіт ще раз солодко позіхнув і розлігся посеред двору
на теплому весняному сонечку.
Нільс, геть розгублений, побрів до кам’яного паркана,
видерся на нього, сів, звісивши крихітні ніжки у крихітних
сабо — дерев’яних черевичках — і глибоко замислився.
135
1 Непереливки — важко, скрутно приходиться комусь.
138.
136
Що ж будез ним далі? Які ж будуть вбиті горем батьки,
коли побачать свого синочка отакою потворою! І що ж він
тепер робитиме? Буде товктися у дворі серед гусей та ку
рей? Адже школа вже для нього — зась! Так само і друзі...
Хіба що його, Нільса Гольгерсона, можна буде показувати
за гроші в цирку або в балагані на ярмарку... Про це навіть
гірко і прикро думати! Краще вже не жити на цьому світі...
Його сумні безрадісні думки раптом перервав крик
диких гусей, що трикутником летіли понад селом. Вони
кликали своїх родичів — свійських гусей летіти з ними
на північ. Нільс уважно прислухався — адже він зараз
розумів кожне гусяче слово.
— Летіть з нами до Лапландії! Як там чудово! Вважай
теся, друзі, летіть із нами!
Свійські гуси збентежено витягували довгі білі шиї, збу
джено лопотіли крильми, наче перевіряючи — чи зможуть
вони відірватися від землі і злетіти.
Навколо них бігала схвильована стара гуска — пра
бабуся усіх гусей — і репетувала:
— Летіть собі далі! Нам і тут добре! Нам і тут добре!
Нащо нам та Лапландія?
Раптом Нільс побачив, що великий білий гусак Мортен,
яким так пишалася мати, підняв голову і загукав:
— Чекайте, я лечу з вами! Чекайте!!
Нільс і незчувся, як цей молодий і дужий гусак почав
бігти двором, розганяючись для злету.
— Мортене! Стій, Мортене! Зупинися!
Хлопець стрімголов кинувся з кам’яного паркана
і вчепився за гусячу шию. Та Мортен не звернув на це
аніякісінької уваги, бо вже знявся у повітря, сам ще цього
не усвідомлюючи як слід. Нільс і собі щільніше притулився
до білої шиї, обхопивши її обома руками.
Коли він розкрив очі, то побачив, що вони летять високо
понад землею, рідне село віддаляється все далі й далі...
(!р| Коли Нільс зрозумів, що гном його зачаклував? Які почуття
% опанували ним? Як поставилися до нього домашні мешканці?
139.
▼
ВЕРХИ НА ГУСАКОВІ
Знеабиякими труднощами Нільсові нарешті вдалося
перелізти гусакові на спину. Ніколи раніше він не думав
про те, що гуси такі слизькі! Хлопчик зіщулився, втягнув
голову в плечі і міцно тримався обома руками за гусячі
пера.
Вітер свистів йому у вухах, а сірі гуси, ґелґочучи, легко
долали відстань між рівнинами і селами, річками і полями.
Мортен, хоч і як старався, а вже через півдня дуже під
упав на силі і почав відставати. Дикі гуси, помітивши це,
стали гукати до старої проводирки — найстаршої гуски,
яка мала вже, мабуть, років із сто:
— Акко Кебнекайсе! Білий пасе задніх!
— Скажіть йому, що літати швидко завжди легше, аніж
літати повільно, — не повертаючи голови, голосно відпо
віла вона. Та хоч як Мортен намагався частіше змахувати
крильми, сили втрачав просто на очах. Крила стали чомусь
дуже важкими і тягли його долі...
— Акко! Білий не може летіти так високо, як ми!
— Він має знати, що летіти високо набагато легше, аніж
летіти низько, — так само голосно промовила стара гуска.
Бідолашний Мортен старався з усіх своїх гусячих сил,
але крила його вже не тримали...
— Акко! Акко! Білий падає!
— Хто не може долати відстані так, як ми, хай сидить
собі вдома! Скажіть білому — нехай повертається!
І тоді Нільс, міцніше обхопивши білу шию гусака, про
шепотів:
— Дійсно, Мортене, давай повернемося. Ти вже зовсім
знесилений.
Мортен і сам бачив — треба вертатися додому. Але ж
йому так хотілося побачити білий світ, оту загадкову Ла
пландію, хотілося довести диким гусям, що і свійські птахи
чогось-таки варті. Нільсові слова додали йому злості, і він
замахав крильми з таким відчаєм, що невдовзі наздогнав
табун.
1 3 7 ? !
140.
Вже вечоріло, сонцесідало, на землю лягли чорні тіні.
З озера, над яким летіли дикі гуси, поплив туман. Табун
спустився на ночівлю.
Гуси, радісно ґелґочучи, одразу полізли у воду, а Мор-
тен лежав, витягнувши шию і розкинувши крила навсібіч.
Очі його були затягнуті мутною плівкою. В грудях йому
хрипіло. Нільс страшенно злякався і мало не плакав.
Невже гусак помре?! Адже у хлопчика, окрім нього, не
було жодної близької душі...
— Мортене! Давай ковтнемо водички, — почав він тер
мосити гусака, — тобі одразу покращає...
Та Мортен навіть не поворухнувся.
Тоді Нільс обхопив його обома руками за шию і потяг
нув до води. Птах був добре вгодований, і хлопцю, звісна
річ, було неймовірно важко долати ту невелику відстань
до озера. Та коли він нарешті зіштовхнув Мортена у воду,
той якусь хвильку лежав нерухомо, а згодом розплющив
очі й почав жадібно пити. Відтак підвів голову і повільно по
плив межі крижинами, занурюючи дзьоба у воду іжадібно
ковтаючи водорості.
«Оце ж я від самого ранку ще нічого не їв, — з сумною три
вогою подумав Нільс. — Чим же я тепер харчуватимуся?..»
Аж раптом гусак підплив до берега і поклав перед
хлопчиком чималенького окунця.
— Нільсе, — сказав він, — ми з тобою раніше не були
друзями, навіть навпаки. Та сьогодні ти мене врятував.
Якби не ти, мабуть, я вже загинув би. Я не маю більш ні
чого, окрім цієї рибинки, аби щиро віддячити тобі.
Нільс розчулено обійняв Мортена. Це були перші лас
каві слова, які він почув за цілий день, і хоч досі йому ніколи
не доводилося їсти сирої риби, він, не роздумуючи, дістав
із кишені свого складаного ножика. Що ж поробиш — тре
ба куштувати, треба звикати і до сирої риби, бо ніхто тобі
іншого нічого не подасть. Нільс порізав окунця і незчувся,
як із’їв усю рибинку.
141.
— Нільсе, —озвався раптом до нього Мортен, — мені
трохи лячно самому пускатися в далеку незвідану подо
рож до Лапландії. Але ми вже подолали чималу відстань.
Я хочу спитати в тебе — може, полетімо разом? Я буду
тобі за доброго товариша, годуватиму і оберігатиму тебе.
А восени повернемося до нашого села.
Хлопець не встиг відповісти, бо на берег, обтрушую
чись, вийшли дикі гуси. Вони були всі сірі-сірі, жодної тобі
білої пір’їнки, і невеликі на зріст. Гуси ці досить незграб
но стрибали по камінцях, вони не мали тої статечності
й самоповаги, які так пасують свійським гусям.
Попереду йшла проводирка табуна — худа, мало не
обідрана стара гуска. Проте її жовті очі зоріли, мов дві роз
печені жарини. Гуси з пошаною дивилися на неї, очікуючи,
що вона скаже до новоприбульців.
— Мовчи про те, що ти — людина, — пошепки сказав
Мортен, низько вклоняючись старій гусці і вже здогадую
чись, що це, вочевидь, і є та сама Акка Кебнекайсе, про
яку птаство вже цілий вік переповідає всілякі легенди.
Так, це насправді була Акка, стара Акка, яка вже понад
сто років водила гусячий табун з півдня на північ і навпаки.
Вона добре знала кожне озерце, кожну галявинку, кожен
кущику лісі. Ніхто краще за неї не міг обрати місце для но
чівлі, ніхто не міг так ретельно оберігати табун від числен
них ворогів, що чатували на гусей під час довгої подорожі.
— Як наважився ти пристати до нас, відважних диких
гусей? — звернулася Акка Кебнекайсе до Мортена. —
Адже ти мало не загинув у дорозі!
— Я хотів довести вам усім, що не всі свійські гуси —
ледарі та нікчеми, — стиха відповів Мортен.
— Ну, ми вже бачили твої здібності, — усміхнулася
стара проводирка. — А що ти вмієш робити іще? Чи,
може, добре плаваєш?
— Навряд, — знітився Мортен. — У нас в селі є неве
личкий ставок, в якому плавають свійські гуси та качки...
Таке чудове озеро, як це, я бачу... вперше в житті.
139
142.
140
Гусак уже відчував,що його не візьмуть до своєї
компанії ці сміливі дикі гуси. Навіщо їм в дорозі такий
слабак, який нічого не вміє робити до пуття?.. Отже, ніколи
не бачити йому тої омріяної Лапландії. Довіку не бачити...
Але Акка, наче прочитавши його думки, раптом сказала:
— Мені до вподоби те, що ти — чесний гусак і не боїш
ся зізнаватися у своїх недоліках. Сміливість — то є чудова
риса. Сміливий завжди буде добрим товаришем, який не
підведе, не покине у біді. А літати ти скоро навчишся, я
певна цього! А хто це з тобою?
Акка повернула голову в бік Нільса.
— Мене звуть Нільс Гольгерсон, — ступив наперед
хлопчик, вклоняючись гусці. — Ще вранці я був людиною,
та гном...
Він не встиг доказати, бо гуси, почувши слово
«людина», сполохано заґелґотіли, витягли довгі шиї і
злісно, вороже засичали, обступивши його зусібіч. Акка
втупила в Нільса пронизливі жовті очі:
— Людині не місце серед диких гусей! З діда-прадіда
ми не довіряємо людям, бо вони нас нещадно полюють.
Негайно забирайся геть!
Мортен, несподівано для самого себе, зробив два
кроки, заступаючи собою друга:
— Як може непокоїти великий гусячий табун присут
ність такої крихітки? Ну хіба ж він може заподіяти вам
якесь зло — адже хлопчик менший од миші! І куди ж він
піде вночі, в темряві, через ліс, де його одразу розірвуть
хижаки! Я не можу цього допустити — недобре гнати
хлопця проти ночі.
Акка якусь мить помовчала. Дійсно, білий гусак, який
так відважно захищав свого маленького друга, в чомусь
був правий. Навряд чи така крихітна людина зможе запо
діяти гусям кривди, переночувавши поруч із ними.
— Хай лишається до ранку, — мовила вона згодом. —
Ми обираємо для ночівлі оту велику крижину посеред озера,
отож подбайте про те, аби не примерзнути до льоду.
143.
141
Сірі гуси знялисявгору і невдовзі опустилися на білу
крижину.
Мортен повеселішав.
— Нільсе, — гукнув він, — ходи-но назбирай побільше
сухої трави та торішнього листя. Мені ще ніколи не дово
дилося ночувати на кризі.
Незабаром Мортен схопив свого друга за комір і пе
реніс його до гурту гусей, які давно вже спали, сховавши
голови під крила.
Нільс, гарненько розіслав суху траву, а Мортен,
коли зручно на ній вмостився, поклав друга собі під крило
і побажав йому доброї ночі.
Всі спали і не відали, що майже поруч на них пантрує1
злий хижак.
Пєреповіла Наталія Павлівська
С% Як Нільс опинився на спині в Мортена?
% Які почуття пережив хлопчик у польоті?
Як до Мортена й Нільса поставилась Акка?
Чому в Мортена змінилося ставлення до Нільса?
Певно, ти захочеш дізнатися про подальші пригоди
хлопчика. Знайди та прочитай цю книжку.
Розпитай своїх рідних про їхні улюблені дитячі книжки та
запропонуй прочитати їх разом.
1 Пантрувати — стежити за кимось або чимось.
144.
142
ПОЛІТ ФАНТАЗІЇ ІДУМКИ
Фантазери, мрійники люблять змінювати світ, ство
рювати щось нове. Основа цього — творче сприймання,
уява,натхнення.
Прочитай твори, у яких герої вміють подивитися на звичні
речі, події по-іншому, по-своєму. І сказати своє слово!
Поміркуй, про що може йти мова у вірші.
Про кого можна сказати — Новинкар?
Які споріднені слова можеш дібрати до цього слова?
НОВИНКАР
Ще в літа далекі, сиві,
про які лиш чув школяр,
жив поміж людей кмітливий,
мудрий хлопчик Новинкар.
Він колись шукав травицю,
у якої сік — медок,
а натрапив на пшеницю —
виріс дикий колосок!
Скуштував смачну зернину:
— Що ж із неї проросло б?.. —
Народився в ту хвилину
в ньому перший хлібороб.
Вітерець весняний віяв,
біг із лугу в темний ліс...
Новинкар пшеницю сіяв,
щось наспівував під ніс.
З часом нивка невеличка
розросталася, бо ж, бач,
всім сподобалась пшеничка,
пресмачний пшеничний харч.
Степан Пушик
145.
Ліс палили. Полечорне
засівали. Брали серп.
Новинкар придумав жорна —
зерна каменем розтер.
Потім смачно пахло тісто.
— Як робив це, хлопче, ти? —
Показав.
— Так можна ж їсти!
А якби іще спекти?!
Смачно!
Запах носить вітер.
Вже не б’ють пшеничку — труть:
народився хліб на світі
та й почав безсмертну путь!
Лиш від жорен мліли руки.
Новинкар задумавсь: «Як?!»
Хай нам вітер камінь крутить!
Так він видумав вітряк.
Жорна так вітри крутили,
що вітряк молоть почав.
А забракло вітру сили —
млин молоти перестав...
Люди думали тривожно:
що ж робити? І тоді
Новинкар сказав, що можна
млин зробити на воді...
Зазнавав і щастя, й суму,
та мудрішав хлопчик, ріс,
вже й електрику придумав,
щоб світила людям скрізь.
Відкриває хлопець тайни
і дарує залюбки
кораблі, нові комбайни,
тепловози, літаки.
146.
Новинкар міста будує,
добуваєнафту, газ.
Новинкар людей лікує,
Новинкар навчає нас.
Завжди Новинкар між нами,
він працює і співа...
Будьмо й ми Новинкарями,
та лише не на словах!
Щ Як би ти пояснив смисл слова Новинкар?
=5 Поміркуй: про одного Новинкаря розповідає поет чи про
багатьох людей?
Як ти розумієш вислів «Завжди Новинкар між нами...»?
У яких справах люди виявляють свою творчість? Так,
у дуже різних: піснях, віршах, картинах, нових приладах... Ця
якість є і в тебе, і у твоїх ровесників.
Треба тільки бути уважним, спостережливим, щоб не
загубити свою співучу пір’їнку, підтримувати інших, які прагнуть
створити щось своє.
П овір у се б е Леся Мовчун
АРФА ДЛЯ ПАВУЧКА
Набір до музичної школи ось-
ось мав закінчитися. Цього року,
як і завжди, запрошували бджілок у
клас хорового співу, коників — гри
на скрипці, комарів — на сопілці, а
павучків — у клас гри на сонячній
арфі. Для павучків програма вва
жалася найскладнішою. Учні, перш
ніж узятися до гри, вчилися виго
товляти свій інструмент. У лісі ви
биралися дві гілочки, між якими проходили тоненькі сонячні
промінці. Майстерні музиканти ткали павутинки необхідної
товщини і на правильній відстані. Тоді струни самі бриніли
від сонячного проміння. А коли вітер хитав гілля, промінці
миготіли і створювали просто неймовірні мелодії!
147.
145
— Як вампощастило! — зітхала котрась із матінок. —
Вашого малюка узяли до музичної школи! А мій наплів
такого павутиння, що вуха екзаменаторів не витримали.
І наступного року заборонили вступати!
Невдасі залишалося хіба що йти до ткацької школи і
все життя виготовляти в темних нетрях цупку та густу
павутину, що не пропускає навіть дощової води. Ту воду
пили птахи і дякували павучкам за добру справу. Павучки-
дощоміри, можливо, потайки шкодували, що не стали
музикантами, але знали: без них ліс був би не той.
Отже, набір до музичної школи завершувався. Карли
кова мама поспішала. Вона притисла Карпика до себе
і спускалася на павутинці з високої берези.
— Нас повинні вислухати. Усі пам’ятають Волошка-
музйку! А ти його син, — шепотіла мама Карпику. — Му
зикальні здібності передаються у спадок — це річ відома!
— А як моя сонячна арфа не вийде?
— Вийде, обов’язково вийде!
— А як не вийде — я вас осоромлю?
— А як вийде — прославиш рід!
Карпик замовк. Вони з мамою говорили про різне.
Мама правила своєї1:
— На Волошкові концерти, пам’ятаю, квитки замовля
ли з інших лісів. Тиха галявина давно вже не чула такого
майстра. Ось лишень закінчуй школу — таткове місце тебе
вже чекає, — міркувала вона вголос. — Так, так! І таткова
слава — обов’язково!
Павучишині лапки хутенько перебирали павутину, і
Карпик з більшою цікавістю оглядав ліс, аніж прислухався
до мрій своєї матінки. Йому було ніяково від заздалегідь
приписуваної слави, яку він ще не заслужив. І взагалі —
не відомо, чи й заслужить...
Мабуть, кожному павучкові його мама говорила щось
дуже схоже. І тому найголовнішого іспиту всі вони чекали
1 Правила своєї — говорила про своє.
148.
з хвилюванням. Іготувалися — шукали підхожі гілочки і
дожидали сонячної погоди.
Вночі Карпикові не спалося. Назавтра сороки обіцяли
гарну погоду. Власне, розхмарюватися почало опівночі.
Раптом стало тихо-тихо. Розквітли нічні фіалки, гарячими
вогниками спалахнули світлячки. А крону дерев прониза
ло молочно-біле місячне сяйво. Карпик завмер, мов при
чарований ніччю. Цій красі бракувало одного —звучання
струн-павутинок. І Карпик протяг між дубовими гілочками
сім струн. Відійшов убік і мало не заплакав. Це була
місячна арфа. Вона грала зовсім не так, як сонячна —
тихіше, проникливіше, сумніше, а від того на душі
ставало легко і чисто.
...Двадцять сім концертів мали вислухати екзаменато
ри. Вони пам’ятали батьків, і дідів, і прадідів цих павучат.
І знали про музику більше, ніж будь-хто в лісі. Двадцять
шестеро щасливчиків уже могли називати себе учнями.
Двадцять сьомий, Карпик, чекав на суворих учителів біля
своєїмісячноїарфи. ТалантТарантулович, директор шко
ли, постукав диригентською паличкою об дубову кору.
Екзаменатори і слухачі, вмостившись на траві, замовкли.
Але арфа мовчала. Карпикова матуся шепнула синочко
ві: «Поправ листочки, підтягни останню струну. Роби ж бо
що-небудь!» Карпик слухняно заліз на гілку і завовтузив
ся біля своєї арфи. Талант Тарантулович надув черевце
і нетерпляче перебирав якісь папери шістьма лапками.
— Один у нас завжди провалюється, — загомоніли вчи
телі. — Талантів, а надто таких, як Талант Тарантулович,
меншає. Хай стає дощоміром — теж гарна справа.
Врешті й директор сказав останнє слово.
— Павучок Карпик вступний іспит не склав, і йому
забороняється назавжди пробувати свої сили в музиці.
— Що ти накоїв! — забідкалася Павучиха. — Я ж тебе
щодня водила на концерти, я ж тобі щовечора розповідала
про татуся, Волбшка-музйку!
— Мамо, вона в мене грала! Це місячна арфа. Сюди
треба приходити вночі.
149.
— Вночі-і-і? —недовірливо протяг Талант Тарантуло-
вич і хрипло засміявся. — Ніколи, запам’ятай, ніколи не
було й не буде місячної арфи! А вам, матусю, хай буде
соромно удвічі: ваш син не лише нездара, а ще й брехун.
Карпикова матуся гірко плакала до півночі, аж поки
не заснула на дубовому листочку. А коли викотився на
небесний пруг повний місяць, зазвучала місячна арфа.
Павучиха боялася розплющити очі. «Це мені сниться...
Ще жодна арфа не грала так солодко!» А вранці павучиха
міцно обійняла Карпика і сказала:
— Синку, ти й справді гідний свого батька. Колись це
зрозуміють й інші. А зараз вибирай собі дорогу. Вона
буде важкою, та не полишай своєї справи — роби
місячні арфи!
(Щ) Яку арфу зробив павучок Карпик? Чому вона в нього не
% звучала на концерті? Які почуття переживала його мама?
А павучок? Що побажала Павучиха своєму синочку?
Моріс Карем
МУЗИКА
Хлопчик пише музику
пальчиком на мокрому склі,
і це не пустощі, не примхи його малі.
Він відчув її легко десь уві млі.
І почувши музику ту прозору,
що спроквола1лоскоче височінь крижану,
городянки серцями злітають вгору
і вслухаються в замріяну дивину,
у відлуння, у вулицю неголосну.
І летить вона тиха й проста знадвору,
музика ночі, яку дитина
тремтливим пальчиком безупинно
пише на склі, мов художник картину.
Переклад із французької •
Володимира Каденка
1 Спроквола — повільно, протяжно.
150.
148
ІйЗрг Уривок ізповісті письменника Володимира РУТКІБ-
СЬКОГО «Ганнуся» ти читав у підручнику. А тут дізнаєшся про
іншу пригоду дівчинки. Ганнуся з ватагою своїх нових друзів у
селі, де відпочивала з Костею (це і є оповідач), збирається від
правляти на Далекий Схід у Зелений Клин незвичайний подару
нок. Як же його найкраще підписати?
ГАННУСИНІ ВІРШІ
У цю мить хтось легенько шарпнув мене за рукав.
Озираюся — Ганнуся.
— Що трапилося?
Ганнуся вибачилася перед Вірою Миколаївною за пе
рервану розмову (от якою ввічливою стала!) і простягнула
мені невеличкий аркуш паперу.
— Прочитай, будь ласка, — попрохала вона.
— Що це?
— Вірші. Мені доручили їх скласти.
Беру того аркушика і читаю:
Далекі друзі, пийте з чаєм,
Ласуйте ложкою й рукою.
Вам подарунок незвичайний
Киває сумно головою...
— Ну, як тобі цей вірш, подобається? — запитала
Ганнуся, коли я закінчив читати. — Гарний вірш, правда?
Мені вірш, відверто кажучи, не сподобався. Але як їй
про це сказати делікатніше, щоб не дуже образилася?
Чого доброго, знову почне збиратися додому.
— Розумієш, Ганнуся... — обережно починаю я, —
взагалі-то перші два рядки — ще так собі.
Ганнусине обличчя видовжилося.
— Чому — так собі? — запитала вона.
— Тому що ті далекі друзі, гадаю, не такі поросята,
як ми з тобою.
— А при чому тут поросята?
151.
— Як «причому»? Ось читай: «Ласуйте ложкою й
рукою...». Ну, ласувати ложкою — це ще зрозуміло. А от
рукою... Хто ж це тебе вчив їсти варення рукою? Чи, може,
ти у ведмедя навчилася?
Ганнуся густо зашарілася. А тоді підозріло подивилася
мені у вічі і запитала:
— А звідкіля ти, Костю, знаєш про варення? Хто тобі
про нього сказав?
— Розумієш... — нерішуче почав я.
Іхто мене смикав за язика? Тепер доведеться викручу
ватися, бо коли Ганнуся з новими друзями здогадаються,
що ми, дорослі, теж дещо знаємо, — їм, мабуть, вже не так
цікаво буде готувати свій подарунок...
То ж довелося робити, як у нас, дорослих, кажуть,
невинні очі:
— Про яке варення ти говориш? То я просто так
сказав... випадково. Для прикладу... Отож, Ганнусю, з
першими двома рядками ще сяк-так можна погодитися.
Але решта — зовсім невдалі. Чому, скажи мені, ваш по
дарунок повинен кивати головою, та ще й сумно?
Покопирсала Ганнуся землю сандаликом, зітхнула
важко та й відказує:
— Тому що... шкода нам його.
— Що? Подарунка вам шкода?
Ганнуся лише зітхнула. І всі, що прислухалися до нашої
розмови, теж почали зітхати.
— Чому це шкода? — наполягав я.
— Бо вони його їстимуть... — відповіла замість Ганнусі
найменшенька з дівчаток, здається, Юля Гаврилюк, — без
нас.
— Якжеж вам не соромно! — обурився я. — Ех ви, а ще
в друзі набиваєтеся!
Дехто почервонів, дехто схилив голову. Ганнуся теж
почервоніла, проте голову не схилила. Вона подивилася
мені у вічі і чесно призналася:
1 4 9 §
152.
— Ти правильнокажеш, Костю. Але сам знаєш, що я
навчилася складати лише перші рядки. От коли б ти трохи
допоміг...
— Звичайно, я не проти, — згодився я. — Але тоді це
будуть уже не твої вірші. До того ж, дехто може сказати,
що я, дорослий, знову втручаюся у ваші справи.
Ганнуся розгублено озирнулася на своїх нових товари
шів, тоді знову перевела погляд на мене.
— То що ж робити?
— Ати уяви собі, що перші рядки вже склав хтось інший,
а тобі треба закінчити вірша. І в тебе обов’язково вийде,
ось побачиш!
— Гаразд, — нерішуче сказала Ганнуся. — Я ще
подумаю.
Вона підійшла до мене після зборів, на яких директор
подарував третьому «А» шкільний сад. І підійшла не сама.
За її спиною войовниче тупцював Коля Горобчик із своїми
приятелями та приятельками.
Тепер на аркушику було написано ось що:
Далекі друзі, пийте з чаєм
після уроків тарозваг.
Цей подарунок незвичайний
вам третій «А» приготував!
— А тепер як? — ревниво запитала Ганнуся.
— О, тепер інша річ, — визнав я. — І все ж можна
придумати ще краще...
— І нічого не краще! — мов по команді, загаласува
ли Горобчикові приятелі та приятельки. Сам Миколка,
ясна річ, вигукував чи не найгучніше. — Навіть дуже добре,
просто відмінно!
А рудий хлопчина — отой, що не пустив мене на
перші збори — великими літерами переписав цього
вірша на зворотному боці якогось плакату. І весь
третій «А» заходився вчити його напам’ять.
153.
151
У Національній бібліотеціУкраїни для дітей щороку від
бувається Всеукраїнський конкурс дитячої творчості «Дитячі
історії про найголовніше». У ньому беруть участь молодші
школярі і підлітки. Діти пишуть про дружбу, ставлення до рідних,
довкілля, свої мрії, пригоди, захоплення, а також створюють
саморобні книжки.
Прочитай два вірші, які написали твої ровесниці, і роздивися
сторінки книжок, що вони створили власноруч.
Христина Дегтяренко
(м. Біла Церква Київської області)
О
★* *
Добра штука Інтернет:
інформації букет!
Але бідна я, нещасна,
користуюсь ним нечасто...
В Інтернеті спершу мама
прочитає «телеграми»!
Потім висне там сестра:
у «Контакти» їй пора!
В Інтернет заходить тато:
в нього друзів там багато!
Після татка знову мама!
Кожен день одне й те саме...
Якось мушу виживати —
і чекати, і чекати...
Як би ти назвав вірш Христини?
Він повчальний чи гумористичний?
Склади розповідь про Інтернет, вико
ристовуючи свої знання і досвід.
Х ж с Т И М Л Д іч т я г '
154.
152
Щ Над чимміркує Лада?
ь А ти не думав про те, хто ж розфарбовує наш світ?
Лада Шкворець (м. Херсон)
ХТО РОЗФАРБУВАВ ЦЕЙ СВІТ?
Був наш світ колись весь сірий.
Тільки в день один прекрасний
на планету прилетіли
фарби різні, дуже класні.
Вони все розфарбували:
сонце стало золоте,
небо синє-синс,
мак червоний вже цвіте,
листя зеленіє.
Кольоровим став весь світ.
Тільки білий місяць з неба
сумно дивиться на світ.
Ш Щ
Якщо в тебе є цікава історія,
запиши її для всіх і зроби з неї книжку.
Дізнатися більше про умови конкурсу можна
на сайті Національної бібліотеки України
для дітей: chp.kiev.ua
155.
153
ПРИГАДАЙ І ПОМІРКУЙ..
•Пригадай назву розділу. Як би ти її продовжив?
• Як ти вважаєш, Новинкарями можуть бути лише хлопчики?
Чи ні? Доведи свою думку.
• Придумай римовані рядки або епізод, до яких підходить
за змістом прислів’я «Око бачить далеко, а розум — ще
далі».
• Яку ти склав би розповідь з такою назвою: «І з посміху
люди бувають»?
• Що з прочитаного тебе захопило або здивувало?
• Про що ти можеш сказати: «Я вмію це робити не гірше,
а може й ...»?
156
ЗМІСТ
ДИВОВИЖНИЙ КНИЖКОВИЙ САД
МиколаСингаївський. До ш коли.................................... 4
З історії створення книг......................................................6
Олександра Савченко. З чого складається книга?... 10
Як читають книж ки?..........................................................11
Дмитро Білоус. Клумачний словник.............................12
Василь Сухомлинський. Суперечка двох книжок 14
Олександр Пархоменко. Мов краплини у Д ніпрі.......15
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ! ........................................................... 16
З НАРОДНИХ ДЖЕРЕЛ
Створення людей (Китайський м іф ).............................17
Перші бувають останніми, а останні — першими
(Українська народна казка)............................................ 19
Найдорожчий плід (Болгарська народна казка) .......24
Чий дарунок найкращий
(Корейська народна казка)............................................ 25
Не впусти рака з рота (Народна байка)...................... 28
Собака на містку (Народна байка)................................29
Гей, там на горі Січ іде (Пісня Січових стрільців).......ЗО
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ! ...........................................................31
«ТИХА, ЗАДУМЛИВА ОСІНЬ СПУСКАЄТЬСЯ...»
Володимир Лучук. Кружляє Земля ..............................32
Максим Рильський. О сінь...............................................32
Микола Сингаївський. Пісня роботящих рук..............33
Олесь Гончар. Яблука на стовпцях...............................34
Ліна Костенко. Здивовані квіти......................................36
Галина Демченко. Горобина..........................................36
Микола Вінграновський.
Вже неминуче буде сніг................................................... 38
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ! ................................................................39
159.
СВІТ ПРИГОД ІЗАХОПЛЕНЬ
У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюківки
(Оповідання) ..................................................................... 41
Андрій Усачов. Телехлопч ик ......................................... 51
Михайло Слабошпицький.
Брат знаменитого воротаря.................... 53
Ірина Жиленко. Давайте дружити..................................59
Тетяна Майданович. Охоронниця слова..................... 60
Дмитро Павличко. На щастя........................................... 67
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!...........................................................68
ЦІКАВІ РОЗПОВІДІ
ПРО БРАТІВ НАШИХ МЕНШИХ
Микола Трублаїні. Пустуни на пароплаві (Уривки) ...70
Олександр Копиленко. Кріт-неборака.........................74
Олександр Довженко. Пірат
(Уривок із повісті «Зачарована Десна»).......................76
Остап Вишня. Веселі артисти.........................................78
Нузет Умеров. Дельфін....................................................82
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!........................................................... 83
НОВИЙ РІК ЩЕ, КОЛЯДУ ВЕДЕ
Валерій Швець. І чого таке сонце червоне..................84
Дмитро Чередниченко. Новий рік..................................84
Щедрівка............................................................................. 85
Засівальна...........................................................................85
Наталя Забіла. Що нас жде в Новому році?................ 86
Алла Коваль. «Канікули! Канікули! Весела пора!» 86
Марія Хоросницька. Коляда........................................... 89
Дмитро Білоус. Колядник................................................ 90
Марія Людкевич. Пригода у хатинці лісника.............. 91
157 З
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!.................................................................95
160.
СТОРІНКАМИ
ДИТЯЧИХ ЖУРНАЛІВ ІГАЗЕТ
Поговоримо про «Барвінок»...........................................96
Куди веде «Стежка»?........................................................ 99
Про що розповідає «Джміль»?..................................... 100
Чи відомі тобі журнали
«Весела перерва» та «Веселі уроки»?........................102
Які бувають газети для дітей?.......................................103
Газета «Казковий вечір»: румунська народна казка
«Вогонь і вода, правда і неправда».............................104
Газета «Колосочок»:
вірші-загадки Олени Крижановської ........................106
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ! .........................................................107
У ВЕСНЯНОМУ РОЗМАЇ
Вадим Скомаровський.
З чого починається весна..............................................108
Леонід Гпібов. Хто вона?...............................................108
Ганна Чубач. Повернулися гусоньки рано.................109
Анатолій Камінчук. Лічилка........................................... 109
Дмитро Чередниченко. Рідні краєвиди......................109
Марія Познанська. Грім..................................................111
Володимир Лучук. Скоромовка...................................112
Михайло Стельмах. Д ощ ...............................................112
Катерина Перелісна. І в серці радість через край...113
Дмитро Павличко. Мати................................................ 114
Федір Петрів. Що починається з малого?.................115
Василь Довжик. Ми вічно прагнем вирости..............115
СтепанЖупанин. Загадка-добавлянка......................115
Василь Сухомлинський. Камінь...................................116
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ! ..............................................................117
161.
ЛІТЕРАТУРНА СВІТЛИЦЯ
Максим Рильський.Благословен той день і час... .118
Тарас Шевченко. За сонцем хмаронька пливе........ 119
Дмитро Красицький.
«Реве та стогне Дніпр ш ирокий...»............................. 120
Леся Українка. У маленькій хатинці,
у тихім куточку.................................................................. 122
Тиша морська ..................................... 123
Борис Грінченко. Украла (Скорочено) .......................124
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!................. 129
ЗУСТРІЧ ІЗ СЛАВНОЗВІСНОЮ КАЗКОЮ
Сельма Лаґерльоф. Лісовий гном .............................. 131
Верхи на гусакові (Уривки з повісті-казки
«Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона
з дикими гусьми»)........................................................... 137
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!.........................................................141
ПОЛІТ ФАНТАЗІЇ І ДУМКИ
Степан Пушик. Новинкар..............................................142
Леся Мовчун. Арфа для павучка..................................144
Моріс Карем. М узика..................................................... 147
Володимир Рутківський. Ганнусині вірші
(Уривок з повісті «Гіаннуся» )......................................... 148
Христина Дегтяренко. Добра штука Інтернет...........151
Лада Шкворець. Хто розфарбував цей світ? ...........152
ДЛЯ ЧИТАЙЛИКІВ!........................... 153
Читання гарних книж ок —
це радість спілкування!.............................................. 155
Відповіді на загадки, кросворди
та інші цікаві завдання, уміщені в посібнику:
с. 9 — книжка; с. 16 — книга; с. 34 — сіно; с. 83 — кінь,
корова, собака; олень; верблюд; с. 106 — сіль; щітка;
наших пальців; с. 115 — дорога; с. 117 — ластівка; лелека;
зірки; с. 123 — хвиля.
