5. Галактика М16
Скупчення M19 - типове кульове зоряне
скупчення. Спочатку кульові зоряні скупчення
були виділені як особливий тип галактичних
об'єктів по характерному зовнішньому вигляді
6. Галактика "Антенна"
Це зображення центральні області двох галактик, що зіштовхуються,
відомих усі разом як "Антенна". Останні дані показують сукупність
надзвичайно
яскравих
Рентгенівських
джерел
у
цій
області
інтенсивного звездообразования. На зображенні червоним кольором
показана низька енергетична зона, зеленим проміжна ланка і синім
область найвищої енергії. Галактика "Антенна", знаходиться на відстані
приблизно в 60 мільйонів світлового років від Землі в сузір'ї Corvus і
одержав своє прізвисько через тонкі антенно-подібні потоки газу,
замічених оптичними телескопами. Ці антени були отримані в результаті
зіткнення між галактиками, що почався приблизно 100 мільйонів років
тому й усе ще відбувається
7. Міхур у галактиці NGC 3079
Галактика NGC 3079 розташована на відстані
50 мільйонів світлового років від Землі в сузір'ї
Великої Ведмедиці. Кольору на цьому
зображенні підкреслюють важливі деталі
міхура. Гарячому газу відповідає червоний
колір, а світла зірок - синьо-зелений
10. Відтік газу з туманності Оріона тут видні сліди відтоку
газу з дуже молодого об'єкта, розташованого в
щільній молекулярній хмарі за туманністю
Оріона. Газ, викинутий вибухом, розлітається зі
швидкістю 200 км у секунду
11. Туманність Omega - M17 (NGC 6618) M17
відома кількома назвами - Туманність
Omega, Лебідь (Swan), Підкова
(Horseshoe) або туманність Омара
(Lobster). В цій туманності молоді зірки
взбурили оточуючу газову хмару, із якої
вони формувались, викликаючи
розжарювання до червоного кольору.
Маса газу в туманності була оцінена в
приблизно 800 мас нашого Сонця.
12. Всі уявлення про будову та виникнення Всесвіту, що з’явилися у людства до 20-х років
ХХ ст. можна вважати теоретичним міркуванням , бо дані спостереження були вкрай
обмежені. І все ж на основі цих даних повільно вимальовувалася картина “будівлі”
Всесвіту. На основі роздумів про світ фізичних явищ, критичного аналізу механіки Галілея
та Ньютона народилася теорія відносності Ейнштейна, яка провела справжній переворот у
фізиці.
Теорія відносності виходить з того факту, що всі вимірювання і зміни у просторі і часі
відносні і залежать від конкретного спостерігача. Вони втрачають абсолютне значення, а
сама структура простору-часу визначається тим чи іншим розподілом мас у Всесвіті. В
різних частинах Всесвіту простір по-різному викривлений, і час протікає з різною
швидкістю.
За теорією Фрідмана можливі три варіанти розвитку Всесвіту: Всесвіт закритий,
відкритий і пульсуючий. Всі ці варіанти мають те спільне, що в якийсь момент часу в
минулому(10 чи 20 млрд. років тому) відстань між сусідніми об’єктами Всесвіту мусила
бути рівною нулю. В цей момент який називають Великим Вибухом, густина Всесвіту і
кривизна простору мали бути нескінченно великими, тобто Всесвіт мав бути точкою, яку
математики називають сингулярною.
13. В першу мить народження Всесвіту гравітаційне відштовхування
переважало над гравітаційним тяжінням, під дією антигравітаційних
В
сил вакууму і почалося його розширення. Воно відбувалося так стрімко,
що отримало спеціальну назву-роздування або інфляція. Саме одна з
областей вакууму, яка пройшла фазу інфляції і яка спершу була
набагато менше протона, а за мить досягла розмірів апельсина, і стала
маленьким Всесвітом.
Випромінювання, що виникло на ранніх етапах розвитку Всесвіту,
мусить і зараз знаходитися в ньому у вигляді фонового космічного або
реліктового випромінювання. От тільки відтоді через триваюче
розширення воно значно охолодилося і, за розрахунками, мусить мати
температуру 3К.
14. Після того як випромінювання відокремилось від речовини,
Всесвіт складався із суміші атомів і випромінювання, тобто був
наповнений гарячим газом. Можливо, цей газ не був абсолютно
однорідним. Можливо, у ньому були ущільнення і розрідження.
Хоча остаточно це питання залишається нез’ясованим.
Врахуємо тепер, що зі збільшенням щільності згустку речовини
зростає сила гравітації, що діє на нього. А тому будь-яка
неоднорідність речовини має тенденцію до народжування. З
часом такі ущільнені хмари відокремилися одна від одної і
перестали брати участь у розширенні. Гравітація міцно тримала
кожну з них групою, а розширення проявлялось у зростанні
відстані між ними.
Велетенські і дуже масивні згустки дробилися на менші,
кожний з яких продовжував ущільнюватися. З таких згустків
через 1 млрд. років після Великого Вибуху і утворилися
надскупчення, скупчення галактик, окремі галактики, а в
галактиках - окремі зорі.
15. Всесвіт ніколи не мав початку і ніколи не матиме кінця, він завжди існував і буде
існувати. Все це стосується Всесвіту в цілому, точніше, матерії, з якої він складається.
Окремі ж його частини, наприклад Земля, Сонячна система, зорі й навіть зоряні
системи – галактики, виникають, проходять довгий час розвитку і колись припинять
своє існування, з тим щоб матерія, яка їх утворює, набула нової форми. Повільно
змінюється і весь навколишній Всесвіт. Про це свідчить, наприклад, триваюче
збільшення відстаней між галактиками. На зміну віджилим світам виникають нові.
На них з часом за сприятливих умов може виникнути життя, яке, поступово
ускладнюючись, відтворює свій найвищий вияв – розумні мислячі істоти.
У наш час ми не можемо ще навіть приблизно оцінити, у якої кількості зір є
планети (поки в інших зір планет не виявлено) , на скількох з них могло зародитися
життя, де воно встигло відтворити розумних істот і техніку, що допускає можливість
обміну інформацією з іншими цивілізаціями. Ми знаємо, що центральне тіло нашої
планетної системи – Сонце - звичайна зоря. І Сонце, й Земля, й інші члени Сонячної
системи складаються з тих самих хімічних елементів і підлягають тим же законам
фізики, що й інші тіла, які спостерігаються на найрізноманітніших відстанях. Тому
умови, які колись привели дот зародження життя на Землі, повинні реалізовуватися і
в інших ділянках Всесвіту, навіть коли ці умови пов’язані з рідкісним збігом
обставин.
16. Осередки життя, а тим більше розумного, можуть бути віддаленими
один від одного дуже великими відстанями, що дуже ускладнює їх
пошук. Розвиток науки й техніки дасть змогу у майбутнього
відповісти на питання про поширення життя у Всесвіті.
Можлива унікальність земної цивілізації підвищує
відповідальність людства за збереження природи нашої планети й
життя на ній в ім’я миру і прогресу. В околицях Сонця можна
прослідкувати ділянки двох спіральних рукавів, віддалених
приблизно на 3000 св. р.
