1. Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
Дзержинський районний відділ народної освіти
КЗОШ №15 ім. Решетняка
Запобігання насильства над дітьми
діюче законодавство та шляхи його вдосконалення
Творча робота учениці 9 – Б класу
Криворізької загальноосвітньої
Школи № 15 ім. М. Решетняка
Макарчук Діани
2014 рік.
2. ЗМІСТ
1. Вступ.
1.1 Чому ця тема набула актуальності саме зараз.
1.2 Чим, на мій погляд, викликано збільшення випадків
насильства над неповнолітніми.
2. Основна частина.
2.1 Поняття "насильство".
2.2 Форми насильства.
2.3 Корені насильства над дітьми.
2.4 Положення щодо насильства над дітьми в Кривому Розі.
3. Заключна частина.
3.1 Закони, які діють в Україні, щодо попередження
насильства над дітьми.
3.2 Мої пропозиції щодо вдосконалення
існуючого законодавства.
4. Список використаних джерел інформації.
5. Словник.
6. Додатки.
3. 1. ВСТУП.
1.1 ЧОМУ ЦЯ ТЕМА НАБУЛА АКТУАЛЬНОСТІ САМЕ ЗАРАЗ.
Будь – який злочинце зло. Особливо важко зрозуміти злочини, що не мають сенсу.
Їх мотиви часто не зрозумілі, і це ускладнює розслідування. У повідомлені Всесвітньої
організації охорониздоров’я сказано, що "насильство торкається усіх континентів, всіх
країн і майже всі общини людей".
В країнах, які вважалися відносно безпечними, в останні роки збільшилася
кількість випадків насильства, яке не мало смислу. Так, в Японії, яка протягом
тривалого часу відрізнялася низьким рівнем насильства, в червні 2001 року відбувся
жахливий випадок. Один чоловік прийшов в школу , що знаходиться в місті Ікеда з
ножем м’ясника і вчинив різанину. За 15 хвилин він вбив 8 дітей і поранив 15. Цей, як і
інші випадки з Японії, коли, наприклад, молоді люди вбивають зовсім незнайомих
людей заради розваги, демонструють, що ситуація змінилася.
В Сполучених Штатах Америки у квітні 1999 року в Колорадо двоє підлітків вбили
12 учнів і вчителя школи, а потім застрелилися самі.
В Англії, Мерсисайд, в Бутлє в 1993 році двоє десятирічних хлопчиків вкрали
дволітнього Джеймса Балгера з торговогоцентру, поки його мати здійснювала покупки.
Вони відвели дитину до залізничної колії і забили там до смерті.
Такі випадки прояву насильства характерні не тільки для інших країн, а й для
України також. Випадок у Львові: батько повернувся із магазину і побачив жахливу
картину – обидвійого доньки – близнючки, яким тільки – но виповнилося по 7 місяців,
були вбиті. Одна була повішеною на батьківській краватці, а друга – втоплена і у ванні.
Їхня 25 – річна мати викинулася у вікно з 14 поверху. Інший випадок - в
Кіровоградській області: батьки заморили голодом двійнят, яким виповнилося 1 рік 7
місяців. В Дніпропетровську розкрито злочинну групу, яка продавала до Москви для
тамтешніх порностудій та борделів дівчат від 12 до 16 років. В Кривому Розі на 5 – му
Зарічному мікрорайоні, одну з дівчат, яка поверталася з дискотеки, побив та зґвалтував
у під’їзді малолітній насильник – садист. Знов таки у Кривому Розі у приватному
будинку знайшли 16 – річного хлопця, який сидів прикований ланцюгом. Господар
будинку пояснив, що винайняв хлопця на роботу – чистити грецькі горіхи, а той
проворувався, ось господар і посадив робітника на цеп. (за матеріалами газети
"Кримінал. Право. Закон." №1, квітень – травень 2005р). Насильство над дітьми
набуває дедалі більшого поширення. За Власовим П. О. – у 2003 році вбивства, скоєні
на сімейно – побутовому ґрунті, склали у Дніпропетровській області 43,3% всіх
умисних убивств. В середньомупо Україні ця частка становить 22,4 % . Ці дані свідчать
про високу актуальність проблеми подолання насильства в сім’ї та про необхідність
приділення цій темі особливої уваги.
1.2 ЧИМ, НА МІЙ ПОГЛЯД, ВИКЛИКАНО ЗБІЛЬШЕННЯ ВИПАДКІВ
НАСИЛЬСТВА НАД НЕПОВНОЛІТНІМИ
На мій погляд, можна виділити декілька причин, які впливають на збільшення
випадків насильства над неповнолітніми.
Перша з них – це низький рівень матеріального забезпечення. Постійна нестача
грошей, неможливість придбати найнеобхідніше, відсутність перспективи,
4. невпевненість у завтрашньому дні, призводять до того, що батьки не справляються зі
своїми проблемами і зривають злість на дітях.
Друга – збільшення кількості телевізійних програм та фільмів, комп’ютерних ігор,
де пропагується насильство. Крім того у відео- та кінопродукції зміщені моральні
акценти, коли негативний герой змальовується у привабливому для дітей світлі і вони
намагаються йому наслідувати.
Третя – кожен рік збільшується рівень розлучень. Згідно з аналізом тяжких
злочинів, Національний центр США видав документ, в якому йдеться про те, що
скандали між батьками, неспроможність батьків побачити, що в дітей є проблеми, не
досить близькістосункив родині, слабкий контроль або його відсутність за поведінкою
дитини з боку батьків, надмірна замкнутість дітей, під якою вони ховають своє
подвійне життя, можуть привести до скоєння тяжких злочинів цими дітьми. На
питання: - які люди скоюють тяжкі злочини, представник ФБР відповів: " Це ті, хто
виріс в розлучених сім’ях. Їм не вистачає турботи і любові. В людях відбувається
внутрішній надлом - вони не знають, як їм жити і збиваються зі шляху". Така
характеристика проблеми відповідає дійсності і в нашій країні.
Друга сторонацієї проблеми – діти, що росли в таких сім’ях, часто, демонструючи
свою незалежність стають носіями віктимної поведінки, провокуючи потенціального
насильника на насильницькі дії, особливо в "перехідному віці". Крім усього
зазначеного – розлучення батьків є важким психологічним випробуванням для дитини,
яке не залишається без наслідків.
Четверта проблема – недостатня загальна культура міжособистісних відносин.
Недотримання правил поведінки в містах загального призначення, зниження вимог
щодо ненормативної лексики навіть в засобах масової інформації призводить до того,
що дії, які раніше кваліфікувалися, як хуліганські, зараз стають нормою життя.
І чи не найголовніша проблема це те, що людське життя перестало цінуватися
само по собі. Складається враження, що люди не розуміють того, що кожен є єдиним і
неповторним, і загибель навіть однієї людини - це велика втрата суспільства в цілому.
Життя неможливо "пережити" по – новому, інакше, бо воно в людини одне, тому треба
дуже відповідально ставитися до своїх вчинків і дій.
2.1 ПОНЯТТЯ "НАСИЛЬСТВО".
В багатьох Українських правових документах використовується поняття
"насильство", але єдиного для усіх визначення не дається, тому мені прийшлося
використовувати в своїй роботі визначення, що дають в юридичній енциклопедії
(дивись додаток № ), та визначення, яке належить П.О. Власову – координатору
проекту "Створення дієвого механізму подолання насильства у сім’ї як крок до
формування громадянського суспільства"
За П.О. Власовим, насильство – це умисні дії однієї або кількох осіб, що
спричиняютьшкоду іншійособі, порушують її права і свободи і відбуваються в
умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює
самозахист особи, що страждає від цих дій.
Ознаки насильства:
1. Умисність;
5. 2.Спричинення шкоди;
3.Порушення прав і свобод людини;
4.Значна перевага сил ( фізичних, психологічних, пов’язаних з вищою посадою
тощо ) того, хто чинить насильство.
Риси, що характеризують насильство в сім’ї:
Основноюметоюнасильства є домінування над іншою особоютаконтроль її
поведінки. Безпосереднім поштовхом до актів насильства є внутрішній
психологічний імпульс насильника.( за П. О. Власовим).
Насильство в сім’ї має тенденцію до повторення (рідко коли буває разовим
епізодом)
Воно є процесом, тобто розвивається поступово і має циклічний характер
За відсутності протидії має тенденцію до посилення.
Часто насильство не одиничний випадок, а тривалий процес, це стає можливим,
якщо насильник і його жертва є членами однієї родини, одного колективу,
сусідами, тощо, тобто тривалий час співіснують разом. Жертва такого процесу
часто зневірюється, у неї з’являється занижена самооцінка, поступово дитина
починає вірити, що сама винна в тому, що з нею так поводяться. Тому важливо
пам’ятати, що відповідальність за насильство завжди лежить на тому, хто чинить
насильство і не може бути знята ніякими посиланнями на провокаційну поведінку
жертви.
2.2 ФОРМИ НАСИЛЬСТВА
1. фізичне ( побої, тілесні ушкодження, вбивство, ляпаси по обличчю,
штовхання, копання ногами, подряпини, нанесення опіків, удушення, щипання, укуси,
брутальне хватання, удари кулаком, відкидання дитини вбік або додолу, кидання в неї
предметів, використання підручних засобів, зброї, сіпання за волосся, позбавлення їжі
або пиття, викручування рук, тощо).
насильство
психічне
сексуальне фізичне
економічне
6. 2. сексуальне ( розбещення неповнолітніх: нав’язування сексуальної близькості,
коли партнерка (партнер) знаходиться у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння,
або спить і не в змозі сказати «ні»; нав’язування сексуальної близькості, коли партнерка
(партнер) дає зрозуміти, що не хоче цього, або боїться сказати «ні»; нав’язування без
згодипартнерки (партнера) фізичного контакту з ерогенними зонами, іншими частинами
тіла; нав’язування партнерці (партнеру) особливих видів сексуальних контактів проти її
(його) волі).
3. психологічне (використання лайливих слів, крику, образи, які спричиняють
шкоду самооцінці дитини, образливі жести або дії, примус до принизливих дій; вияв
брутальності відносно родичів або друзів дитини, їх образи з метою принизити її;
спричинення шкоди домашнім тваринам, до яких дитина емоційно прив’язана – з метою
помсти або залякування; знищення, пошкодження або приховування особистих речей
дитини та інших предметів, які хоч і не мають великої грошової вартості, але є для неї
цінними; брутальна критика дій, думок, почуттів дитини, звинувачення її в усіх
проблемах; поводження з дитиною як зі слугою; контроль і обмеження можливостей
спілкування з родичами або друзями, спостереження; крайні вияви ревнощів; погрози
фізичного або іншого насильства над дитиною , іншими членами сім’ї або близькими
особами;погроза спричинитиспостереження; крайні вияви ревнощів; погрози фізичного
або іншого насильства над дитиною , іншими членами сім’ї або близькими особами;
погроза спричинити економічну шкоду; погрози розповісти всім про особисті секрети
дитини; погрози самогубства або спричинення собі фізичної шкоди; тримання дитини в
атмосфері страху.)
4.Економічне (пошкодження або знищення майна дитини, або спільного майна;
позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна чи коштів, на які постраждалий має
передбачене законом право).
Після вчинення насильства, у насильника настає полегшення, розрада, свогороду
задоволення. Насильник, як правило, зберігає переконання, що жертва сама винна у
тому, що сталося. Кожен вибух насильства допомагає насильнику відчути власну
могутність, посилити контроль над жертвою. Сам насильник опиняється в ситуації
жорстокої залежності від жертви. Йому гостро необхідна присутність жертви, щоб
зміцнити власну самооцінку і він панічно боїться залишитись самотнім. Кожен акт
насильства все міцніше прив’язує насильника до своєї жертви, і підсвідоме відчуття цієї
залежності є ще однією причиною ненависті до жертви.
Часто насильник – це людина з двома обличчями. На роботі, у товариському колі
всі бачать доброзичливу, врівноважену людину, а в своєму домі – це розбещений тиран
малого масштабу, якого ніщо не стримує під час його приступів люті.
У повсякденному житті насильники також можуть виявляти підвищену
агресивність, дратівливість, ревнощі. Серед насильників багато людей з психопатичними
відхиленнями, для яких характерна агресивна поведінка. Вона часто буває пов’язана з
алкоголізмом і вживанням наркотиків, але не обов’язково ними обумовлена. Нерідкі
випадки, коли насильник, вилікувавшись від алкоголізму, продовжує знущання у сім’ї.
Крім суто фізичного ушкодження здоров’я, насильство неодмінно наносить і
глибокі психологічні травми. Їхнім результатом буває глибока депресія, пригніченість,
страхи, почуття туги і тривоги, порушення сну.
7. На цьому тлі у дитини може виникнути бажання втекти з дому, вчинити суїцид, або
прагнення вбити насильника.
Часто насильники походять із сімей, де коїлось насильство над ними самими або
їхніми матерями, в результаті чого вони засвоїли стереотип поведінки батька. Діти
починають сприймати насильство у сім’ї, як норму поведінки і дуже вірогідно, що
відношення в своїй майбутній сім’ї вони побудують по цьому ж типу. Крім того у таких
дітей підвищений ризик стати алкоголіками, наркоманами, злочинцями.
2.3 КОРЕНІ НАСИЛЬСТВА НАД ДІТЬМИ.
21 сторіччя в яке ми увійшли з великими досягненнями в науці, техніці, освоєнні
космосу і океанічних глибин, однак не дозволяє нам забути про проблеми, які тягнуться
за людством з часів печерних стосунків і відносин. Ці проблеми дуже часто стають
причинами насильства над дітьми. Я вважаю, можна виділити цілу низку причин
насильства у сім’ї:пережитки патріархальної свідомості, коли жінки і діти були ( а в
деяких країнах і зараз) безправними і повністю залежними від чоловіка – голови сім’ї.
Його влада в сім’ї підтримувалася за допомогою жорстокого насильства.
1. Виховання дітей відбувалося за рекомендаціями середньовічного порадника
«Домострой». Ось цитата, яка яскраво ілюструє взаємовідносини батьків і дітей -
батькам рекомендують:« Любить их и беречь и страхом спасать; уча и наказуя, и
раны возлагать. Казни сына своего от юности и будет покой тебе в старости; не
ослабевай, бия младенца: если железом бьешь его – не умрет, но здоров будет; бия
его по телу, душу его избавляешь от смерти»;
2. релігійні забобони – «да убоится жена мужа своего» - підтримували і
виправдовували насильство над жінками і дітьми заради "безсмертя душі";
3. економічна нестабільність в державі та низький прожитковий мінімум, фінансова
неспроможність, високі ціни на товари для дітей і погана їх якість призводить до
сплесків агресивності батьків щодо своїх дітей, як на винних у великих витратах.
4. В тих випадках, коли мати сама є жертвою насильства, вона може бути
«передавальною ланкою» насильства, прагнучи компенсувати своє принижене
становище жертви утиском ще слабших – дітей.
5. Алкогольна та наркотична залежність, коли людина втрачає соціальні і моральні
орієнтири і насильство вважає нормою поведінки.
6. Телевізійні програми, комп’ютерні ігри, періодичні видання, які пропагують
насильство.
Я виділила причини, які, на мій погляд характерні для України.
Для інших країн спеціалісти визначають такі фактори, що сприяють насильству:
розлучення батьків
угрупування, що розпалюють ненависть, екстремісти
небезпечні секти
жорстокі розваги
незахищеність перед насильством
наркоманія
нездатність вирішувати проблеми
доступність зброї
психічна нестабільність особи
8. 3. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.
3.1 ЗАКОНИ, ЯКІ ДІЮТЬ В УКРАЇНІ,ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА НАД
ДІТЬМИ.
В нашій країні діє безліч законів щодо попередження насильства над дітьми і
вітчизняних і Всесвітніх, що ратифіковані в Україні (див. додатки 1 -9 ). Деякі з них, на
мій погляд – бездоганні, а деякі викликають якщо не обурення, то непорозуміння.
Наприклад стаття 173 – 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення
"вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису"
Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь – яких дій фізичного,
психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що
9
не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи
переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які
потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була
завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання
захисного припису особою, стосовно якої він винесений,-
тягнуть за собою накладенняштрафу від одного до трьох неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з
відрахуванням двадцяти відсотків заробітку.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному
стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,-
тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох
місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, а в разі якщо за обставинами
справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано
недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб. (доповнено статтею
173 – 2 5. 05. 2003р)
Я розумію цю статтю таким чином, що ми караємо того, хто не може витримати
насильства в сім’ї і заявляє про це в правоохоронні установи. Насильник вже і так
познущався зі своєї жертви, але цього мало і в ролі насильника над дитиною виступає
держава. Бо як іще, як не економічним насильством можна назвати те, що від сімейних
коштів, за рахунок яких існує дитина, буде стягнуто штраф "від одного до трьох", або
"від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян…". Після цього
жорстокість знущань з боку насильника посилиться. І ще одне: проаналізувавши цю
статтю, у мене особисто склалося враження, що державі вигідно, щоб кількість
насильників збільшувалася – бо це ж поповнення бюджету!
За таких умов насильник практично залишається непокараним, а жертва насильства
зневірюється не тільки в те, що закон здатен її захистити, а і взагалі в справедливість.
3.2 МОЇ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ІСНУЮЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА.
Всі законодавчі дії, що передбачені нашою державою носять, на мій погляд, більше
караюче а не упереджувальне значення. Треба доповнити вже існуючі закони
9. поправками, які б носили характер предотвращения протиправних дій.( може –
попередження ? )
Наприклад: Верховна Рада України прийняла закон згідно з яким за кожну
новонароджену дитину мати отримає суму гривень. Це дуже велика сума для людей, які
мають доходи менші за прожитковий мінімум. Якщо не окреслити цей указ жорсткими
рамками, то кількість випадків насильства над дітьми багатократно збільшиться.
Новонароджені стануть статтею прибутку, особливо у людей групи ризику. Щоб цього
не трапилося, я пропоную розпочати широкомасштабну, але мало бюджетну програму:
1. Через телебачення попередити майбутніх матерів, що зазначені кошти будуть
виплачені тільки якщо:
жінка вчасно встане на облік в лікарні,
надасть всі потрібні довідки:
-довідка, що жінка ( якщо брак зареєстровано,то і чоловік) не є хронічно
хворою на алкоголізм або наркозалежною (довідка надається двічі – коли жінка
стає на облік та перед оформленням декретної відпустки, підписується не менш,
ніж трьома спеціалістами);
- Довідка від дільничного міліціонера про те, що жінка ( і її чоловік) не є
антисоціальними особами;
- довідка від житлово – комунальних служб, про місце проживання
майбутньої матері;
2. Дітей від трьох до шести років зараховувати в дитячі садки, де проводити курси
тренінгових та ігрових занять, щодо попередження насильства над дітьми. (пропоновані
теми дивись у додатку )
3. Підготувати для класоводів та класних керівників шкіл цикл тренінгових занять, щодо
попередження насильства над дітьми.
4. В вищих навчальних закладах ІІ – ІV ступенів проводити тестування на виявлення
ознак поведінки, притаманній насильнику або жертві, і проводити зайняття окремо для
кожної групиз метою коригування поведінки та опрацювання моделей, щодо уникнення
кризових ситуацій.
5. Під час прийняття заяв про вступ до шлюбу проводити з кандидатами бесіди з
демонстрацією відеофільмів про наслідки насильства в сім’ї.
Використані інформаційні джерела.
1 Сімейний кодекс України. Ст. 6; ст. 150; ст. 174.
2 Концепція ООН про права дитини. Ст. 6; ст. 9.1; ст. 11.1; ст. 16; ст.19; ст.
25; ст. 28; ст. 32; ст. 33; ст. 34; ст. 35; ст. 36; ст. 37; ст. 39.
3 Карний кодекс України. Ст. 149
4 С. И. Ожегов Словарь русского языка. М. «Русский язык», 1988г, стр.
314.
5 Юридична енциклопедія, Київ, видавництво «Українська енциклопедія»
ім. М. П. Бажана, 2002р., т. 4, стор. 68.
6 Конституція України. ст.27, ст. 28, ст. 29
7 «Предотвращение торговли людьми» : учебно – методическое пособие.-
10. Харьков: изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001 г.
8 Власов П. О. «Насильство в сім’ї та соціальна робота із сім’ями, в яких
чиниться насильство» : інформаційно – практичний посібник. –
Дніпропетровськ : Дніпропетровська міська громадська
організація «Жіночий інформаційно – координаційний центр»,
2004р.
9. О. Боргардт «Дві культури». – Донецьк, 1999р.
10. Арцишевський Р. А. Громадянська освіта. — К.: Генеза, 2002.
11. Рабінович П. М. Права людини: Підручник для загальноосвітніх шкіл, ліцеїв
та гімназій. — К., 1997.
12. Судові та правозахисні органиУкраїни: Збірник законодавчих та нормативних
актів. — К., 2002.
13. Інформаційний бюлетень— кампанія «Не залишати без уваги жодної дитини».
— К., 2003.
14. Скакун О. Ф. Теорія держави і права.— Харків: Консул, 2001.
15. Усенко І. Б. Основи правознавства. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.
16. Котюк 1.1. Основи правознавства. — К.: Генеза, 2002.
ДОДАТКИ.
1 . Словник
2. Конституція України.
3. Сімейний кодекс України.
4. Конвенція ООН про права дитини.
5. Закон України про попередження насильства в сім’ї.
6. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку
розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну
загрозу".
7. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді.
8. Порядок здійснення працівниками центрів служб для молоді соціального
інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей.
9. Перелік законів, попереджуючих торгівлю дітьми.
10. Кодекс України про адміністративні правопорушення.
11. Додаток № 1
СЛОВНИК
Віктимна поведінка – поведінка потенційної жертви ( провокує і викликає
насильницькі дії своєю поведінкою).
Кіднепінг – викрадення дитини в злочинних цілях.
Конклюдентні дії – невербальна ( без слів ), погроза діями: жестами,
демонстрацією зброї, тощо.
Насильство –умиснийфізичний чи психічний вплив однієї особи на іншу, проти її
волі, що спричиняєцій особіфізичну, моральну, майнову шкоду, або містить у собі
загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Такий вплив на особу
здійснюється вчиненням певних умисних діянь. Як правило, насильство вчиняють
діями, що є активною поведінкою особи. Однак відомі випадки вчинення
насильства і шляхом пасивної поведінки. Наприклад винний тривалий час не дає
їжі малолітній дитині, або особі, яка перебуває в безпорадному стані, вчиняючи в
такий спосіб умисне вбивство. Особа, яка вчиняє насильницькі діяння, усвідомлює
їх характер, передбачає наслідки цих діянь і бажає або свідомо допускає їх
настання. Коли такий вплив здійснюється з необережності, то має місце
необережне заподіяння фізичної шкоди особі ( позбавлення життя, заподіяння
тілесних ушкоджень та ін.)
За формою вияву насильство поділяється на фізичне та психічне й може бути
правомірним (необхідна оборона, затримання злочинця, крайня необхідність,
виконання службового обов’язку, проведення хірургічної операції, наукового
експерименту та ін.) або протиправно – злочинним, зокрема, при вчиненні таких
злочинів, як бандитизм, розбій, умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних
ушкоджень, зґвалтування, грабіж, вимагання (рекет). Водночас, в окремих
випадках, можуть мати місце ненасильницькі злочинні дії: позбавлення життя
іншої особиабо заподіяння їй тілесних ушкоджень за згодою чи за її проханням. У
цих випадках згода або прохання особи не усувають суспільної небезпечності і
кримінальної протиправності вчинених винним діянь. Насильницькі злочинні
діяння заподіюються однією особою (суб’єктом злочину) іншій особі
(потерпілому). Заподіяння самому собі смерті, тілесних ушкоджень і таке інше, не
є кримінально протиправним, але засуджується громадською мораллю.
Фізично злочинне насильство – кримінально протиправний вплив на
організм іншої людини, який вчиняють проти її волі й спричиняє їй фізичну
шкоду: смерть, погіршення здоров’я, порушення тілесної недоторканності,
позбавлення особистої свободи (волі). За характером заподіяної фізичної шкоди
злочинне насильство поділяється на три види: вбивство, насильство, що є
небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, насильство, що не є небезпечним
для життя і здоров’я потерпілого.
Відповідно до п. 10 постановлення Пленуму ВС України «Про судову
практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25.
ХІІ. 1992 (зі змінами від 4. VІ. 1993) небезпечними для життя і здоров’я
потерпілого є таке насильство: заподіяння легкого тілесного ушкодження, що
спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату
12. працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також
інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були
небезпечними для життя чи здоров’я у момент вчинення. До останніх, зокрема,
належить насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер
мордування, душення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї,
спец. знарядь.
Згідно з п. 9 згаданої постанови Пленуму ВС України під насильство, що
не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід розуміти заподіяння
легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу
здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших
насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне
позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя і здоров’я у
момент заподіяння.
Психічно злочинне насильство – кримінально протиправна, реальна
погроза заподіяти потерпілому фізичну, моральну або майнову шкоду для
досягнення злочинної мети. Насильство може бути виражено у словесній,
письмовій формі, у вигляді конклюдентних дій – жестів, демонстрації зброї та ін.
Психічне насильство спрямоване на психіку потерпілого, спричиняючи
різноманітні почуття: жах, гнів, обурення, схильність виконати вимогу винуватця і
т. ін. Іноді, наприклад, при вчиненні зґвалтування, розбійного нападу, психічне
насильство може виявлятися у застосуванні фізичного насильства щодо близьких
потерпілому осіб – родичів, інших осіб, доля яких для потерпілого має істотне
значення. (Юридична енциклопедія, т. 4)
Примусова робота – ситуація, коли особа працює поза своїм бажанням, заробітна
платня виплачується частково, або зовсім не виплачується. Люди, яких
примушують працювати, часто відчувають психологічне і фізичне насильство.
Рабство – ситуація, що супроводжується борговоюзалежністю, тобто положенням
або станом, яке виникло в наслідок застави боржником в якості оплати боргу своєї
особистої праці або праці, залежної від нього людини,
якщо обумовлена цінність праці, що виконується, не зараховується в оплату боргу
або якщо тривалість цієї роботи необмежена та носить невизначений характер;
- ситуація, при якій дитина або підліток молодший за 18 років передається
одним або обома батьками, або своїм опікуном іншій особі за винагороду або без
неї, з метою експлуатації цієї дитини (підлітка) або її праці.
Регресний позов – організація або громадянин відповідальні за нанесену шкоду
повинні по регресному позову органа соціального страхування
відшкодувати виплачені суми пенсій або пособій.
Торгівля людьми – всі дії пов’язані з вербуванням та/або переміщенням особи в
середині або поза межами країниз метою продажу, працевлаштування або надання
послуг, шляхом застосування прямого або непрямого насильства, приниження
гідності, зловживання владою, обману або будь – якими іншими засобами
примушення.
Під торгівлею розуміють:
1. Работоргівлю;
13. 2. Продаж, який призводить до здійснення, по відношенню до людини
звичаїв, тотожних з рабством, таких як бортова залежність, сімейне
рабство;
3. Вивіз і продаж людей закордон та в межах своєї держави, задля
використання у проституції та порнобізнесі;
4. Продаж дитини, задля незаконного усиновлення;
5. Використання ембріона, або зародку людини (фактичний продаж
ембріона, або зародку);
6. Продаж людини, з метою незаконного вилучення його органів.
Трефікер (продавець) – особа чи група осіб, що продає інших особу чи осіб.
14. Додаток № 2
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Стаття 27 Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути
свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, Життя і здоров’я інших людей
від протиправних посягань.
Стаття 28 Кожен має право на повагу його гідності. Ніхто не може бути
підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його
гідність, поводженнючи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може
бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29 Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за
вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених
законом.
Кримінальний кодекс України.
Стаття 115.
Умисне вбивство.
Стаття 116.
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.
Стаття 120.
Доведення до самогубства.
Стаття 121.
Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Стаття 122.
Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Стаття 123.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного
хвилювання.
Стаття 125.
Умисне легке тілесне ушкодження.
Стаття 126.
Побої та мордування.
Стаття 127.
Катування.
Стаття 129.
Погроза вчинити вбивство.
Стаття 146.
Незаконне позбавлення волі.
Стаття 149 1. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення
стосовно неї будь – якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи
незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон
України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою
сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягненні у злочинну
15. діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних
цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці,- караються
позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно,
за попередньоюзмовоюгрупою осіб, з використанням службового становища або
особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, - караються
позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна
або без такої.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені
організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи
неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи
тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони
спричинилитяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від восьми до
п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Стаття 152.
Згвалтування.
Стаття 153.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
Стаття 155.
Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.
Стаття 156.
Розбещення неповнолітніх.
Стаття 166.
Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої
встановлена опіка чи піклування.
Стаття 194.
Умисне знищення або пошкодження майна.
Стаття 296.
Хуліганство.
Стаття 331.
Стаття 332.
Стаття 447.
16. Додаток № 3
СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Є ЧИННИМ З 01. 01 2004Р.)
Стаття 6. Дитина
1. Правовий статус дитини має особа до досягнення повноліття.
2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти
років.
Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод
інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї
Батьківщини.
2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний
та моральний розвиток.
3. Батьки зобов’язанізабезпечитиздобуття повної загальної середньої освіти,
готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов’язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від
обов’язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь – які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування
ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини.
1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте
виховання дитини.
2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб,
передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які
суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку,
навчання та виховання.
1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку,
навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки,
книги, музичні інструменти, спортивнеобладнання тощо), є власністю дитини.
17. Додаток № 4
КОНВЕНЦІЯ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ.
ПРИЙНЯТА ТА ВІДКРИТА ДЛЯ ПІДПИСАННЯ, РАТИФІКАЦІЇ ТА
ПРИЄДНАННЯ РЕЗОЛЮЦІЄЮ 44/25 ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ВІД 20
ЛИСТОПАДА 1989РОКУ
НАБУЛА ЧИННОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ З 27 ВЕРЕСНЯ 1991 РОКУ
ПРЕАМБУЛА
Визначаючи, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно
зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння;
Вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного
життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті
Організації Об’єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності,
терпимості, свободи, рівності та солідарності;
Беручі до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини
була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і
Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20
листопада 1959 року, та визнана в загальній декларації прав людини, в
Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (зокрема в
статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та
культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних
документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що
займаються питаннями благополуччя дітей;
Беручі до уваги, що як зазначено в Декларації про права дитини, «дитина
в наслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної
охорониі піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і
після народження»;
Визнаючи, що в усіх країнах є діти, які живуть у виключно тяжких
умовах, і що такі діти потребують особливої уваги;
…….погодилися про нижченаведене:
СТАТТЯ 6.
1. держави – сторони визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на
життя.
2. держави – сторони забезпечують у максимально можливій мірі виживання
та здоровий розвиток дитини.
СТАТТЯ 9.
1. Держави – сторонизабезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками
всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні организгідно
з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і
процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку,
наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються
про неї або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення
щодо місця проживання дитини.
18. 2. Під час будь – якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім
зацікавленим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та
викладати свою точку зору.
3. Держави – сторони поважають права дитини, яка розлучається з одним чи
обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і
прямі контакти з обомабатьками, за винятком випадків, коли це суперечить
інтересам дитини.
4. у тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого – небудь рішення,
прийнятого державою – стороною, наприклад, при арешті, тюремному
ув’язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що наступила
з будь – якої причини під час перебування даної особи у віданні держави)
одного чи обох батьків або дитини, така держава – сторона надає батькам,
дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім’ї на їх прохання необхідну
інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім’ї, якщо
надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави –
сторонинадалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не
призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).
СТАТТЯ 11.
1. держави – сторони вживають заходів щодо боротьби з незаконним
переміщенням і неповерненням дітей із –за кордону.
2. з цією метою держави – сторони сприяють укладенню двосторонніх або
багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.
СТАТТЯ 16
1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного
втручання в здійснення її права на особистета сімейне життя, недоторканість
житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і
гідність.
2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
СТАТТЯ 19.
1. Держави – сторони вживають всіх необхідних законодавчих,
адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від
усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань,
відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та
експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних
опікунів чи будь – якої особи, яка турбується про дитину.
2. такі заходи захисту у випадку необхідності включають ефективні процедури
для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки
дитини й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм
запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування,
лікування та інших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводження з
дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхідностіпочатку судової
процедури.
СТАТТЯ 32.
19. 1. Держави – сторони визнають право дитини на захист від економічної
експлуатації та від виконання будь – якої роботи, яка може являти
небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи
завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному,
моральному та соціальному розвитку.
2. Держави – сторони вживають законодавчі, адміністративні та соціальні
заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим, щоб забезпечити реалізацію
цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших
міжнародних документів, держави – сторони зокрема:
а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;
б) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умов праці;
в) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення
ефективного здійснення цієї статті.
СТАТТЯ 34.
Держави – учасниці зобов’язані захищати дитину від усіх форм сексуальної
експлуатації та сексуальних розбещень. З цією метою держави – сторони, зокрема,
вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх
необхідних заходів щодо запобігання:
а) схилянню або примушуванню дитини до будь –якої незаконної сексуальної
діяльності;
б) використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній
сексуальній практиці;
в) використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та виготовленні
порнографічних матеріалів.
СТАТЯ 35.
Держави – сторони вживають на національному, двосторонньому та
багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення
викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь –
якій формі.
СТАТТЯ 36.
Держави – сторонизахищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають
шкоди будь – якому аспекту добробуту дитини.
СТАТТЯ 37.
Держави – сторони забезпечують:
а) щоб жодна дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким,
нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання. Ні
смертна кара, ні довічне ув’язнення, які не передбачають можливості
звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами, молодшими 18
років;
б) щоб жодна дитина не була позбавлена волі незаконним або
свавільним чином. Арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини
здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і
протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу;
20. в) гуманне ставлення до кожної позбавленої волі дитини і повагу до
гідності її особи з урахуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена
волі дитина має бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається,
що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, та мати право
підтримувати зв’язок із своєю сім’єю шляхом листування та побачень, за
винятком особливих обставин;
г) щоб кожна позбавленаволі дитина мала право на негайний доступ до
правової та іншої відповідної допомоги, а також право
оскаржувати законність позбавлення її волі перед судом чи іншим
компетентним, незалежним і неупередженим органом та право на невідкладне
прийняття ними рішень щодо будь – якої процесуальної дії.
СТАТТЯ 39.
Держави – сторонивживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному
та психологічномувідновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою
будь – яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь –
яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження,
покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення та реінтеграція мають
здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність
дитини.
21. Додаток № 5
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про попередження насильства в сім’ї
Цей Закон визначає правові і організаційні основи попередження насильства в сім’ї,
органиі установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в
сім’ї.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
Для цілей цього Закону наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
насильство в сім’ї – будь – які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного
чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена
сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та
громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи
психологічному здоров’ю;
фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї побоїв, тілесних
ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення
психічного чи фізичного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;
сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на
статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по
відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;
психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї
на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних або погроз, переслідування,
залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність
захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;
економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого
члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має
передбачене законом право, що може призвестидо його смерті, викликати порушення
психічного чи фізичного здоров’я;
жертва насильства в сім’ї – член сім’ї, який постраждав від фізичного,
сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім’ї;
попередження насильства в сім’ї – система соціальних і спеціальних заходів,
спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї,
припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до
відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико –
соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї;
реальна загроза вчинення насильства в сім’ї – погроза вчинення одним членом
сім’ї стосовно іншого члена сім’ї умисних дій, передбачених абзацом другим цієї
статті, якщо є реальні підстави очікувати її виконання;
22. захисний припис – спеціальна форма реагування служби дільничних інспекторів
міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо захисту жертви
насильства в сім’ї, яким особі, що вчинила насильство в сім’ї, забороняється вчиняти
певні дії стосовно жертви насильства в сім’ї;
віктимна поведінка щодо насильства в сім’ї – поведінка потенційної жертви
насильства, що провокує насильство в сім’ї;
Стаття 2. Законодавство про попередження насильства в сім’ї
Законодавство про попередження насильства в сім’ї складається з Конституції
України, цього Закону, інших нормативно – правових актів, які регулюють відносини
щодо попередження насильства в сім’ї.
Стаття 3. Органи та установи, на які покладається здійснення заходів з
попередження насильства в сім’ї
1. Здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї в межах наданих їм
повноважень покладається на:
1). спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження
насильства в сім’ї;
2). службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах
неповнолітніх органів внутрішніх справ;
3). органи опіки і піклування;
4). спеціалізовані органи і установи для жертв насильства в сім’ї;
кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує
реальна загроза вчинення насильства в сім’ї (далі – кризові центри);
центри медико – соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.
2. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи і організації незалежно від форми власності, об’єднання громадян, а також
окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в
сім’ї.
Стаття 4. Підстави для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї
1. Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є:
заява про допомогужертвинасильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує
реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує
реальна загрозавчинення насильства в сім’ї, бажання вжиття заходів з попередження
насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього
особисто;
отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози
його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.
23. 2. Заява та повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної
загрози його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого
органами, зазначеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 3 цього Закону.
3. Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення
насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи
повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом
заходи з попередження насильства в сім’ї.
4. Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або
реальну загрозуйого вчинення затверджується Кабінетом Міністрів України.
РОЗДІЛ ІІ
ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ, НА ЯКІ ПОКЛАДАЄТЬСЯ ЗДІЙСНЕННЯ
ЗАХОДІВ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї
Стаття 5. Повноваження спеціального уповноваженого органу виконавчої
влади з питань попередження насильства в сім’ї
Спеціально уповноважений орган з питань виконавчої влади з питань
попередження насильства в сім’ї:
бере участь в розробленні та реалізує державну політику щодо
попередження насильства в сім’ї;
координує діяльність служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної
міліції у справах неповнолітніх, органів опіки і піклування у питаннях
попередження насильства у сім’ї;
визначає потребу регіонів у створенні спеціалізованих установ для жертв
насильства в сім’ї;
здійснює контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ для
жертв насильства в сім’ї;
здійснює збір та узагальнення даних про насильство в сім’ї відповідно до
законодавства;
організовує і проводить соціологічні, психолого – педагогічні та
кримінологічні дослідження насильства в сім’ї;
надає органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування,
підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності,
об’єднанням громадян, окремим громадянам методичну і практичну
допомогу, консультації з питань попередження насильства в сім’ї;
організовуєі проводить просвітницькуі роз’яснювальнуроботу серед членів
сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім’ї або де було
вчинено насильство в сім’ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть
скористатися;
звертається до центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам
насильства в сім’ї;
24. приймає і розглядаєзаявита повідомлення про вчинення насильствав сім’ї і
реальну загрозу його вчинення;
направляє жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує
реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для жертв
насильства в сім’ї.
Стаття 6. Повноваження служби дільничних інспекторів міліції та
кримінальноїміліції у справахнеповнолітніхщодо попередженнянасильства
в сім’ї
1. Служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах
неповнолітніх:
виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в сім’ї,
вживають у межах своїх повноважень заходи щодо їх усунення;
беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в
сім’ї, та проводять виховно – попереджувальну роботу з ними;
відвідують сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за
місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;
виносять офіційні попередження членам сім’ї про неприпустимість
вчинення насильствав сім’ї та про неприпустимість віктимної поведінки;
приймають та розглядають у межах своїх повноважень, визначених
законом, заяви і повідомлення про насильство в сім’ї або про реальну
загрозу його вчинення;
вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім’ї, а
також дій членів сім’ї, що направлені на виконання реальної загрози
вчинення насильства в сім’ї4
повідомляють членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення
насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права
заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;
направляють жертв насильства в сім’ї до спеціалізованих установ для
жертв насильства в сім’ї;
виносять захисні приписи у випадках, передбачених цим Законом;
контролюють виконання вимог захисних приписів;
взаємодіють із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з
питань попередження насильства в сім’ї, з органами опіки і піклування та
спеціалізованими установами для жертв насильства в сім’ї у питаннях
попередження насильства в сім’ї;
надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит
уповноважених органів;
здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім’ї,
передбачені законом;
2. Повноваження кримінальної міліції у справах неповнолітніх поширюються на
випадки, коли жертва насильствав сім’ї, або особа, стосовно якої існує реальна
25. загроза вчинення насильства в сім’ї, а також особа, що вчинила насильство в
сім’ї не досягли 18 – річного віку.
Стаття 7. Повноваження органів опіки і піклування щодо попередження
насильства в сім’ї
Органи опіки і піклування:
надають допомогу у відновленні порушених прав та захисті законних
інтересів неповнолітнім, які мають батьків і проживають в сім’ях, дітям –
сиротам, які залишилися без піклування батьків і виховуються в сім’ях
опікунів (піклувальників), прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного
типу, а також членам сім’ї, визнаним в судовому порядку недієздатними, у
випадках, коли стосовно них вчинено або існує реальна загроза вчинення
насильства в сім’ї;
представляють у суді інтереси неповнолітніх та недієздатних членів сім’ї, які
стали жертвами насильства в сім’ї;
здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім’ї,
передбачені законом.
Стаття 8. Кризові центри.
1. Кризові центри створюються місцевими державними адміністраціями за
поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань
попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону.
2. Кризові центри можуть також створюватися органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, благодійними
фондами, об’єднаннями громадян і окремими громадянами за погодженням
із спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань
попередження насильства в сім’ї і реєструються в порядку, визначеному
законом.
3. Працівники кризових центрів:
здійснюють прийом членів сім’ї, які можуть стати або стали жертвами
насильства в сім’ї;
організують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної,
юридичної допомоги членам сім’ї, які можуть стати або стали
жертвами насильства в сім’ї
відповідно до можливостей надають притулок для тимчасового
перебування членам сім’ї, які можуть стати або стали жертвами
насильства в сім’ї;
повідомляють членів сім’ї, де виникає реальна загроза вчинення
насильства в сім’ї або де було вчинено насильство в сім’ї, про права,
заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;
повідомляють службу дільничних інспекторів міліції чи кримінальну
міліцію у справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози
застосування насильства у сім’ї або про факти вчинення такого
насильства;
26. вивчають і узагальнюють причини та умови конкретних проявів
насильства в сім’ї;
надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на
запит уповноважених органів;
взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими
організаціями у проведенніпросвітницької та виховної роботиз питань
попередження насильства в сім’ї.
4. Кризові центри є неприбутковими організаціями, користуються правами
юридичної особи, мають власні бланки, печатку з зображенням Державного
Герба України і своїм найменуванням.
Стаття 9. Центри медико – соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї
1. Центри медико – соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї
створюються відповідно до законодавства, що регламентує створення
закладів охорони здоров’я. Центри медико – соціальної реабілітації жертв
насильства в сім’ї можуть створюватися в системі діючих закладів охорони
здоров’я.
2. В центри медико – соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї
поміщаються жертви насильства в сім’ї ( з їхньої згодиабо на їхнє прохання)
на підставі рішення медичної комісії центру. Щодо неповнолітніх членів
сім’ї необхідна згода одного з батьків, усиновителів, опікуна чи
піклувальника або органу опіки і піклування.
3. Жертви насильства в сім’ї перебувають у центрах медико – соціальної
реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування та
психо – соціальної реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс
лікування та психо – соціальної реабілітації амбулаторно.
4. Працівники центрів медико – соціальної реабілітації жертв насильства в
сім’ї:
надають жертвам насильства в сім’ї первинну медико – санітарну і
психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги на
підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про
психіатричну допомогу», іншими законами;
за необхідності направляють жертв насильства в сім’ї для відповідного
подальшого лікування;
організують надання юридичних консультацій жертвам насильства в
сім’ї4
повідомляють про вчинене насильство в сім’ї службу дільничних
інспекторів міліції чи кримінальну міліцію у справах неповнолітніх;
надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на
запит уповноважених органів.
