2. Населення та господарство країн
Латинської Америки
Господарство країн Латинскої
Амереки
Господарство країн Латинської Америки
У спадщину від колоніальних часів Латинська
Америка дістала розвинуті дві га лузі плантаційне сільське господарство і
гірничодобувну промисловість, які і нині
орієнтовані на експорт і залишаються
провідними в господарстві.
3. Але структура господарства поступово стає всебічно розвинутою: в
гірничодобувній промисловик виділяються експортні
комплекси (нафтодобувний, чорної металургії, кольорової металургії),
кілька напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається
лісова і рибна промисловість. Все більш міцні позиції на ринках регіону
посідають так галузі обробної промисловості, як машинобудування та
легка
промисловість.
Від початку XX ст. велику роль у господарстві регіону відіграє капітал
США, країн Європи та Японії. Розвиток економіки залежить від імпорту
обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів.
У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке
землекористування та господарство великих латифундій. Латифундисти
часто
віддають свої землі в оренду. Сільськогосподарське населення регіону
становить 132 млн чоловік Характерними рисами зайнятості є батрацтво,
відробки, праця на плантаціях.
4. Країни Латинської Америки
Латинська Америка — регіон Західної півкулі
між США й Антарктидою (рис. 57), на
території якого розташовані 46 країн (14 із
них — колонії) із населенням близько 520
млн осіб. До складу Латинської Америки
входять Мексика, Країни Центральної
Америки, Вест-Індії та Південної Америки.
5. Особливості населення країн
Латинської Америки
Для країн Латинської Америки характерне швидке зростання кількості населення. Це відбувається за рахунок
природного приросту, який у більшості країн характеризується високою народжуваністю (21 ‰) і низькою
смертністю (6 ‰). За віковою структурою регіон належить до наймолодших регіонів земної кулі. 32 % усіх жителів
становлять діти до 15 років (у Європі цей показник складає 17 %). Високий природний приріст — одна з причин
сповільненого зростання, а іноді навіть зниження життєвого рівня. У найменш розвинених країнах Латинської
Америки й тепер досить висока смертність (у Гаїті — 13 ‰).
На розміщення населення значною мірою вплинули особливості історичного розвитку та колонізації, наявний тип
господарювання, а також природні умови. Максимальна густота населення на східному узбережжі, а мінімальна —
у центральних частинах материка. На більшій частині регіону густота населення становить 3 особи/км2, і тут
проживає близько 5 % усього населення.
Населення регіону сформувалося внаслідок змішування корінного населення — індіанців із переселенцями з різних
частин світу, насамперед із Європи. Індіанці живуть в усіх країнах, але кількість їх різко зменшується внаслідок
експлуатації та захворювань. Велика кількість населення Мексики, Чилі, Параґваю, Ґватемали, Панами, Нікараґуа,
Гондурасу та інших країн — метиси, в Арґентині, Уруґваї і Бразилії переважає європейське населення. Нащадки
африканців мешкають на північному сході Бразилії, на Гаїті.
Під впливом відносного аграрного перенаселення різко зросла міграція сільського населення до міст. Як за
темпами, так і за рівнем урбанізації Латинська Америка посідає перше місце серед країн, що розвиваються. У містах
мешкає 66 % всього населення, а в окремих країнах (Арґентина, Уруґвай, Чилі) — ще більше.
Темпи зростання міст дуже випереджають темпи індустріалізації. Найінтенсивніше зростають столиці, портові й
промислові міста. У регіоні налічують 240 міст із населенням понад 100 тис. осіб. Виникли десятки агломерацій:
Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Сантьяґо, Гавана та інші. Виникають мегаполіси, найбільший —
Сан-Ріо (Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро) в Бразилії. Разом із тим, Амазонія та гірські масиви мало освоєні.
Економічно активна частина населення зростає значно повільніше, ніж його загальна кількість, що негативно
впливає на економічний розвиток регіону.
