2. Латинська Америка
Лати́нська Аме́рика — регіон Америки, де романські мови —
тобто мови що походять від латинської мови — офіційні або
найважливіші мови спілкування. Інші лінгвістичні області
Америки за своїми державними мовами європейського
походження – Англо-Америка, де переважає англійська мова, і
нідерландськомовні Суринам, Кюрасао, Сінт-Мартен, Аруба, а
також Бонайре, Саба і Сінт-Естатіус. Гренландія, яка з
політичної точки зору пов'язана з Данією і де поширена
данська мова, часто розглядається як частина Європи,
незважаючи на те що географічно це частина Північної
Америки.
Визначення поняття «Латинська Америка» дещо змінюється. З
соціо-політичної перспективи, Латинська Америка загалом
включає території Америки, де переважають іспанська або
португальська мови: Мексика і більшість Центральної
Америки, Південна Америка і Вест-Індія (або Карибський
регіон). У такому розумінні це синонім поняття ІбероАмерика. Території, де поширені інші романські мови,
наприклад французька (канадська провінція Квебек) або
креольські (похідні) мови, часто не розглядаються як частини
Латинської Америки, незважаючи на французьке походження
поняття. Іноді, особливо в Сполучених Штатах, термін
«Латинська Америка» використовується для посилання на
всю частину Америки на південь від США, зокрема такі
країни як Беліз, Гайана, Ямайка, Барбадос і Суринам, де
переважають не романські мови. З другого боку, особливо в
Бразилії, цей термін посилається винятково на іспанськомовні
країни цієї області.
Геополітично, Латинська Америка поділяється на 33
незалежних держави і декілька залежних територій. Бразилія безумовно найбільша країна Латинської Америки, як за
площею, так і за населенням. Її державна мова, португальська,
відокремлює її від інших латиноамериканських країн, у
переважній більшості з яких державна мова - іспанська.
3. Походженя назви
«Латинська Америка»
•
•
•
•
•
Назва «Латинська Америка» була введена французьким імператором Наполеоном
III як політичний термін; він розглядав Латинську Америку та Індокитай як
території, на які Франція намагалася поширити свій вплив протягом його
царювання. Цей термін допоміг йому підкріпити вимоги до вказаних територій та
повинен був включати ті частини Америки, у яких розмовляють романськими
мовами, тобто території населені вихідцями з Іберійського півострова та Франції
протягом 15 – 16 століть.
У Сполучених Штатах термін не використовувався до 1890-х, а став поширеним
тільки на початку 20-го століття. До того частіше використовувався термін
«Іспанська Америка».
Термін Латинська Америка зараз вказує на регіон, об’єднаний наднаціональними
культурними інтересами. Багато людей в Латинській Америці говорять не
романськими, а індіанськими мовами або мовами, принесеними іммігрантами.
Цей регіон являє собою суміш романських культур з індіанськими та
африканськими, що значно відрізняє його від європейських культур романського
походження.
Квебек, інша французькомовна область в Канаді, як і деякі райони Сполучених
Штатів, де превалюють романські мови, традиційно не включають до Латинської
Америки в її соціополітичному значенні, здебільш через те, що ці території не
існують як окремі держави, також як і через їх віддаленість. Французька Гвіана,
проте, часто включається, незважаючи на її залежність від Франції.
Як згадано вище, термін «Латинська Америка» іноді використовується, щоб
послатися на нації, які були колись колоніями Іспанії і Португалії, двох держав,
розташованих на Іберійському півострові. Організація Іберо-Американських країн
(OEI) поширює це визначення також на самі Іспанію і Португалію (які часто
називають батьківщиною Латинської Америки) як на країни-члени, крім їх
колишніх колоній у Америці.
4. Площа, місце знаходження,
та держави Латинської Америки
Площа - 20,5 млн км2. Населення - 480 млн
чоловік.
До складу Латинської Америки входить 48
держав, 13 з них - колонії: Гваделупа,
Мартініка, Гвіана належать Франції;
Віргінські острови і Пуерто-Ріко -США;
Бермудські, Кайманові острови Великобританії. Майже всі країни регіону,
крім Болівії і Парагваю, виходять до океанів.
Регіон поділяють на Середню Америку
(Мексика, Центральна Америка та острови
Вест-Індії) і Південну Америку (територія
материка Південна Америка). Латинська
Америка знаходиться досить близько до
території США і далеко від інших країн. На
території регіону знаходиться стратегічний
об'єкт - Панамський канал, який з'єднує
Атлантичний і Тихий океани. Через країни
Латинської Америки проходять
найважливіші транспортні магістралі, які
з'єднують материки.
•
5. Населення
Населення Латинської Америки формувалося з трьох
головних елементів: корінне індіанське населення,
емігранти з Європи і негри-раби, вивезені з Африки. До
приходу європейців основна частина корінного населення
була зосереджена в гірських областях Південної Мексики
та в Андах. Більша ж частина території Південної
Америки була заселена нечисленними племенами. До XIX
ст. європейці були найнечисленнішою групою. У XIX ст.
почалася масова імміграція європейців. У Латинській
Америці відбулася асиміляція іммігрантів. Відбувалося
формування нових націй - іспаномовних - перуанці,
болівійці, еквадорці, гватемальці. Практично в усіх
країнах Латинської Америки збереглися, але дуже
нечисленні, корінні народи (індіанці).
Середня густота населення - 23 чол. на 1 км2. Але рівень
заселення територій регіону різний. Велику густоту
населення мають прибережні території і багато які
острови. Низька густота характерна для внутрішніх
областей.
Латинська Америка - наймолодший регіон світу. 45%
населення регіону - діти віком до 15 років. Сприяє цьому
збереження високої народжуваності і зниження
смертності. Але, у свою чергу, такий віковий склад
населення обумовив одну з найсерйозніших проблем
регіону - збільшення числа безробітних (18%
працездатного населення). Для регіону характерний
високий рівень урбанізації. 65% населення проживає в
містах. Темпи росту міст випереджають темпи
індустріалізації. На континенті сформовані найбільші
агломерації - Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, Буенос-Айрес,
Мехіко, Сант'яго, Гавана.
6. Природно-ресурсний і господарство
потенціал Латинської Америки
Природно-ресурсний потенціал Латинської Америки дуже багатий і різноманітний. Регіон
забезпечений земельними, водними і мінеральними ресурсами. Значні запаси нафти і газу
майже в усіх країнах регіону, але особливо бдгаті вони у Венесуелі і Мексиці (розташовані в
одній з найбільших нафтогазоносних зон світу). Великі запаси нафти виявлені у внутрішніх
районах і уздовж східних схилів Анд. Багатий на нафту шельф океану. У більшості країн великі
запаси руд кольорових металів: міді (Мексика, Перу, Чилі), олива (Болівія), срібла, золота,
бокситів. Видобуваються залізні руди.
Регіон має значні лісові ресурси. Значні запаси водних ресурсів. У Латинській Америці
знаходяться найбільші гідроенергетичні ресурси світу.
Природно-ресурсний потенціал Латинської Америки дуже багатий і різноманітний. Регіон
забезпечений земельними, водними і мінеральними ресурсами. Значні запаси нафти і газу
майже в усіх країнах регіону, але особливо бдгаті вони у Венесуелі і Мексиці (розташовані в
одній з найбільших нафтогазоносних зон світу). Великі запаси нафти виявлені у внутрішніх
районах і уздовж східних схилів Анд. Багатий на нафту шельф океану. У більшості країн великі
запаси руд кольорових металів: міді (Мексика, Перу, Чилі), олива (Болівія), срібла, золота,
бокситів. Видобуваються залізні руди.
Регіон має значні лісові ресурси. Значні запаси водних ресурсів. У Латинській Америці
знаходяться найбільші гідроенергетичні ресурси світу.
Країни в західній частині регіону розташовані в гірській системі Анди, яка простягнулася через
весь континент.
Країни в західній частині регіону розташовані в гірській системі Анди, яка простягнулася через
весь континент.
Кліматичні умови сприятливі для розвитку господарства.
У спадщину від колоніальних часів Латинська
Америка дістала розвинуті дві га лузі - плантаційне сільське господарство і
гірничодобувну промисловість, які і нині орієнтовані на експорт і залишаються
провідними в господарстві. Але структура господарства поступово стає
всебічно розвинутою: в гірничодобувній промисловик виділяються експортні
комплекси (нафтодобувний, чорної металургії, кольорової металургії), кілька
напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається лісова і рибна
промисловість. Все більш міцні позиції на ринках регіону посідають так галузі
обробної промисловості, як машинобудування та легка промисловість.
У сільському господарстві регіону
поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих
латифундій. Латифундисти часто віддають свої землі в оренду.
Сільськогосподарське населення регіону становить 132 млн чоловік Характерними
рисами зайнятості є батрацтво, відробки, праця на плантаціях.
7. •
•
•
•
•
•
•
Економічна інтеграція в Латинській Америці
Інтеграція цього регіону в глобальну економіку здійснюється швидкими
темпами, особливо в сфері торгівлі і на ринках капіталів, а в Центральній
Америці — через міжнародну міграцію.
У кінці 40-х років була організована Економічна комісія ООН для
Латинської Америки (ЕКЛА), аналітики якої розробляли концепції
структурної перебудови економіки, утому числі зовнішньоекономічного
сектора регіону, реалізація яких дозволяла зміцнювати переговорні позиції
цих країн при їх взаємодії із США. Не дивно, що США неодноразово
виступали проти ЕКЛА, її рішень і конкретних дій.
У двох наступних десятиліттях в обох сторін (США і Латинської Америки)
виникли господарські труднощі, однією з причин яких була дія на них, хоча і
різна за глибиною, світової економічної кризи 1957-1958 рр. Реакцією на
економічний спад був початок регіональної економічної інтеграції
(підписання у 1960 р. Договору Монтевідео і Договору Манагуа), яка
свідчить про прагнення країн Латинської Америки спільними зусиллями
вирішити нові проблеми й означає своєрідний виклик північному сусіду.
У відповідь на це США приймають у 1961 р. першу комплексну
довгострокову (10 років) програму співробітництва з новою, зміцнілою
Латинською Америкою - "Союз заради прогресу".
У 80-ті роки в Латинській Америці розпочалось економічне відновлення. За
умов торгової і інвестиційної лібералізації зріс імпорт та посилився приток
іноземного капіталу. До цього додались значні надходження в казну засобів
від приватизації, що все разом сприяло підвищенню темпів економічного
піднесення. Внаслідок цього в країнах регіону посилився рух за здійснення
самостійнішої політики у відносинах з США.
США планують до 2010 року різко збільшити свій експорту Латинську
Америку, за їхніми розрахунками, він повинен вдвічі перевищити сукупний
американський продаж в країни ЄС і Японію. Для досягнення цієї мети в
регіоні необхідна широка і всеохоплююча економічна лібералізація, якої
США добиваються всіма можливими засобами.
Економка
8. •
•
•
•
•
Характеризуючи інтеграційні процеси в Латинській Америці, неможливо не згадати той факт, що в
1960 році в цьому регіоні паралельно утворилося два торговельно-економічні угрупування:
Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ) і Центральноамериканський спільний ринок
(ЦАСР). Особливість інтеграційних процесів у Латинській Америці полягає в тому, що вони
розвивались шляхом утворення нових угрупувань, а не шляхом приєднання до вже існуючих.
Дещо пізніше через загострення суперечностей на основі ЛАВТ виникло два нових торговельноекономічних угрупування: Лаплатське (Атлантичне) й Андське (Тихоокеанське).
Протягом двох останніх десятиліть у Латинській Америці йшла боротьба між двома моделями
економічної інтеграції. Одна модель, прикладом якої служить МЕРКОСУР, а також Андське
співтовариство (які у випадку злиття утворять, запропоноване Бразилією Південноамериканське
співтовариство націй), припускає консолідацію південноамериканських економік перед особою
конкуренції з боку США і ЄС. Інша модель, що просуває США, припускає включення Латинської
Америки в єдиний простір вільної торгівлі, що включало б і північноамериканського гіганта,
природно на правах гегемона, тому що 70 % ВВП такого утворення доводилося б на США. Сама
північна латиноамериканська країна Мексика вступила в Північноамериканську зону вільної торгівлі
ще в 1994 р. Однак мексиканська економічна криза, що вибухнув у тому ж році, призупинив на час
подальші просування на південь цього проекту (наступним кандидатом на вступ була Чилі).
Але з настання нового століття переговори по створенню Американської зони вільної торгівлі
активізувалися, незважаючи на активні протести з боку лівої опозиції. Критики розглядали цей
проект як інструмент зміцнення неоколоніального панування США в країнах Латинської Америки,
економіки яких і без того випробували на собі руйнівні наслідки неоліберальних реформ, які
проводилися в життя під егідою МВФ із кінця 1980-х і протягом 1990-х рр. Закономірним підсумком
цих реформ став ріст соціальної нерівності й залежності від США.
Процес інтеграції латиноамериканських держав натрапляє на серйозні перешкоди, що чинить
Вашингтон та намагається зруйнувати "Меркосур" (Південноамериканський загальний ринок),
переманити сусідів Бразилії в Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА в складі США,
Канади й Мексики. Американська адміністрація пропонувала вступити в НАФТА Аргентині й Чилі.
Аргентині навіть наданий статус "самого вірного союзника Вашингтона поза блоком НАТО". Цей
крок був розцінений у Південній Америці як спроба вбити клин у відносини між провідними
членами "Меркосур" - Аргентиною й Бразилією
9. •
•
•
•
•
•
•
•
•
•
Латинська Америка — це загальна назва більше ЗО держав із населенням близько 400 млн осіб. Довгий час країни
Латинської Америки вважалися американськими статистами, що суттєво не впливають на міжнародні відносини,
хоча внесок латиноамериканських держав у розвиток цивілізацій вагоміший, ніж внесок багатьох великих держав як
минулого, так і сьогодення.
Дипломатична служба Латинської Америки є відносно молодою, становлення її належить до середини XIX ст., але
вже тоді виникла одна особливість дипломатії цього континенту, обумовлена, ймовірно, історичною, культурною і
мовною спільністю, наявністю сильного сусіда — США, що прагнув прибрати до своїх рук цей найбагатший район:
проведення ними спільних дій, стимулювання інтеграційних процесів на континенті. Велику роль
латиноамериканські країни відіграли в розробленні міжнародного права. Аргентина і Бразилія були піонерами в
організації колективного посередництва в міжнародних суперечках (1915). З ініціативи держав континенту була
розроблена і прийнята Гаванська конвенція про дипломатичних чиновників 1928 року, що узагальнила норми і
принципи, які належать до діяльності дипломатичних представництв. Дипломатії континенту належить особлива
роль у розробленні поняття дипломатичного притулку. Договірне оформлення цей інститут отримав у Гаванській
конвенції 1928 року, у конвенціях, укладених у Монтевідео в 1933 і 1939 роках, міжамериканській конвенції про
право дипломатичного притулку, підписаній у Каракасі в 1954 році. У міжнародному праві відома "Доктрина
Естради" — конвенція про визнання нових урядів, сформульована міністром закордонних справ Мексики X.
Естрадою в 1930 році і схвалена багатьма державами реґіону. Вона відображає необхідність спеціального акту
визнання нового уряду якої- небудь країни іноземною державою
Слід відзначити високий професіоналізм дипломатів цього реґіону. У Латинській Америці вже давно існують
спеціальні академії й інститути із підготовки дипломатів. Кандидати в них відбираються дуже ретельно. Підготовка
ведеться фундаментально. У 1974 році у Мексиці був відкритий Інститут імені Матіаса Ромеро (видатного
політичного діяча і дипломата) для підготовки національних дипломатичних кадрів. У 1984 році було створено
Дипломатичну академію в Перу. Студентів не бояться залучати до роботи на найвідповідальніших конференціях.
Вивчається одна мова, але дуже досконало [1, с. Найважливішою рисою бразильської дипломатії є високий
професіоналізм її представників на всіх рівнях. Цьому сприяє ретельний відбір кандидатів для дипломатичної служби
і фундаментальна система їхньої підготовки, головною ланкою якої є відомий не тільки в Латинській Америці
інститут "Ріо Бранко" — спеціальний навчальний заклад у системі МЗС Бразилії.
Особливістю бразильської дипломатії є глобалізм у підході до міжнародної проблематики, що випливає з прагнення
Бразилії, спираючись на своє стратегічне положення, природний, промислово-технологічний і людський потенціал,
посісти місце однієї з провідних країн світу.
Бразильській дипломатії притаманні також такі риси, як твердість і послідовність у відстоюванні своїх позицій,
чіткість і лаконічність у їхньому викладі, старанність у підготовці документів, вміння йти на розумні компроміси.
У дипломатичних навчальних закладах Латинської Америки в якості кураторів працює багато послів у відставці,
тобто "витримується американський принцип — дипломатів повинні готувати насамперед дипломати" У 1996 році
вперше в Лімі відбулася сесія Організації Американських Держав (ОАД). Перу дуже добре організувала сесію і
залучила до цієї роботи Дипломатичну академію: викладачі і студенти були прикріплені до іноземних делегацій. Для
делегатів це була допомога, для студентів — практика. Генсек ОАД подякував уряду Перу за гарну організацію сесії.
Отже, в дипломатії країн Латинської Америки є багато нового, цікавого й самобутнього, а самі країни ОАД як солідні
партнери заслуговують на серйозну повагу. Кількість дипломатів у кожній країні не дуже велика, але це еліта, яка
формується як з професіоналів, так і з досвідчених політиків. Майже всі вони, крім своїх країн, навчалися в США,
Франції, Італії, Англії, Німеччині (з Куби — в СРСР).
Для налагодження контактів у Латинській Америці і ведення переговорів варто знати таке. Як правило,
латиноамериканські дипломати ведуть переговори не поспішаючи, завзято, ідуть на практичні пропозиції, а якщо є
фінансові проблеми, матеріальні витрати, то діють обережно.
Укладаючи двосторонні угоди, ретельно перевіряють їхню відповідність внутрішньому законодавству. Бесіди ведуть
звичайно один на один, записів бесід (принаймні, у вашій присутності) не роблять. Деякі латиноамериканці не
завжди точні, тому бажано угоду тримати під контролем Латиноамериканці експансивні, дружні. Яскраво виявляють
свої симпатії. Чоловіка можуть поплескати по плечу (але з чоловіками не цілуються). Жінці можуть поцілувати руку,
добре знайомій — щоку. Не люблять довгих і порожніх бесід, воліють давати й отримувати точні відповіді. Не
люблять вислуховувати інструкції, надають перевагу живій розмові. Вони відвертіші, ніж, скажімо, західноєвропейці.
Етикет, порівняно з західними країнами, спрощений. Чоловіки звичайно одягають темні костюми
Дипломатія країн
Латинської Америки
10. •
•
•
•
•
•
•
•
•
•
•
У дипломатичних навчальних закладах Латинської Америки в якості кураторів працює багато послів у відставці, тобто "витримується
американський принцип — дипломатів повинні готувати насамперед дипломати" У 1996 році вперше в Лімі відбулася сесія Організації
Американських Держав (ОАД). Перу дуже добре організувала сесію і залучила до цієї роботи Дипломатичну академію: викладачі і
студенти були прикріплені до іноземних делегацій. Для делегатів це була допомога, для студентів — практика. Генсек ОАД подякував
уряду Перу за гарну організацію сесії.
Отже, в дипломатії країн Латинської Америки є багато нового, цікавого й самобутнього, а самі країни ОАД як солідні партнери
заслуговують на серйозну повагу. Кількість дипломатів у кожній країні не дуже велика, але це еліта, яка формується як з професіоналів,
так і з досвідчених політиків. Майже всі вони, крім своїх країн, навчалися в США, Франції, Італії, Англії, Німеччині (з Куби — в
СРСР).
Для налагодження контактів у Латинській Америці і ведення переговорів варто знати таке. Як правило, латиноамериканські дипломати
ведуть переговори не поспішаючи, завзято, ідуть на практичні пропозиції, а якщо є фінансові проблеми, матеріальні витрати, то діють
обережно.
Укладаючи двосторонні угоди, ретельно перевіряють їхню відповідність внутрішньому законодавству. Бесіди ведуть
звичайно один на один, записів бесід (принаймні, у вашій присутності) не роблять. Деякі латиноамериканці не завжди точні, тому
бажано угоду тримати під контролем Латиноамериканці експансивні, дружні. Яскраво виявляють свої симпатії. Чоловіка можуть
поплескати по плечу (але з чоловіками не цілуються). Жінці можуть поцілувати руку, добре знайомій — щоку. Не люблять довгих і
порожніх бесід, воліють давати й отримувати точні відповіді. Не люблять вислуховувати інструкції, надають перевагу живій розмові.
Вони відвертіші, ніж, скажімо, західноєвропейці. Етикет, порівняно з західними країнами, спрощений. Чоловіки звичайно одягають
темні костюми
Бразильській дипломатії притаманні також такі риси, як твердість і послідовність у відстоюванні своїх позицій, чіткість і лаконічність у
їхньому викладі, старанність у підготовці документів, вміння йти на розумні компроміси.
У дипломатичних навчальних закладах Латинської Америки в якості кураторів працює багато послів у відставці, тобто "витримується
американський принцип — дипломатів повинні готувати насамперед дипломати" У 1996 році вперше в Лімі відбулася сесія Організації
Американських Держав (ОАД). Перу дуже добре організувала сесію і залучила до цієї роботи Дипломатичну академію: викладачі і
студенти були прикріплені до іноземних делегацій. Для делегатів це була допомога, для студентів — практика. Генсек ОАД подякував
уряду Перу за гарну організацію сесії.
Отже, в дипломатії країн Латинської Америки є багато нового, цікавого й самобутнього, а самі країни ОАД як солідні партнери
заслуговують на серйозну повагу. Кількість дипломатів у кожній країні не дуже велика, але це еліта, яка формується як з професіоналів,
так і з досвідчених політиків. Майже всі вони, крім своїх країн, навчалися в США, Франції, Італії, Англії, Німеччині (з Куби — в
СРСР).
Для налагодження контактів у Латинській Америці і ведення переговорів варто знати таке. Як правило, латиноамериканські дипломати
ведуть переговори не поспішаючи, завзято, ідуть на практичні пропозиції, а якщо є фінансові проблеми, матеріальні витрати, то діють
обережно.
Укладаючи двосторонні угоди, ретельно перевіряють їхню відповідність внутрішньому законодавству. Бесіди ведуть
звичайно один на один, записів бесід (принаймні, у вашій присутності) не роблять. Деякі латиноамериканці не завжди точні, тому
бажано угоду тримати під контролем Латиноамериканці експансивні, дружні. Яскраво виявляють свої симпатії. Чоловіка можуть
поплескати по плечу (але з чоловіками не цілуються). Жінці можуть поцілувати руку, добре знайомій — щоку. Не люблять довгих і
порожніх бесід, воліють давати й отримувати точні відповіді. Не люблять вислуховувати інструкції, надають перевагу живій розмові.
Вони відвертіші, ніж, скажімо, західноєвропейці. Етикет, порівняно з західними країнами, спрощений. Чоловіки звичайно одягають
темні костюми
11. Транспорт
•
•
•
Транспортна інфраструктура в
Латинській Америці розвинута
недостатньо. Залізниці, більшість з яких
були побудовані іноземними
компаніями, з'єднують райони видобутку
сировини з морськими портами. У
Мексиці основні магістралі ведуть до
кордону зі США, саме туди
направляється значна частина експорту
країни.
Зростає роль автомобільного
транспорту. Основні автомагістралі
з'єднують східні райони з західними.
Зростає роль, особливо в
пасажироперевезеннях, авіаційного
транспорту. У вантажоперевезеннях
провідне місце належить морському
транспорту. Найбільші морські порти Буенос-Айрес, Ла-Плата, Монтевідео,
Ріо-де-Жанейро, Гуаякіль, Калья.
Трубопровідний транспорт розвивається
у нафтовидобувних країнах (Аргентина,
Бразилія, Венесуела, Мексика), де він
з'єднує місця видобутку нафти з
переробними підприємствами.
12. •
•
•
•
•
•
•
14 років тому, коли єпископ Афінагор вступив в управління новоствореній
Панамської митрополією , там було тільки три священики і три громади, що
складалися, в основному, з греків, - в Мексиці, Панамі і Венесуелі. І ніхто не міг
собі уявити, яке диво станеться незабаром з Православною Церквою в
Латинській Америці.
Дивом було вже те, що в кубинській столиці Гавані за ініціативою уряду Фіделя
Кастро почали будуватися православні храми. У 2004 році храм в ім'я святителя
Миколая Чудотворця освятив Константинопольський патріарх Варфоломій. А в
2008 році храм на честь Казанської ікони Божої Матері освятив митрополит
Смоленський і Калінінградський Кирило (нині Патріарх Московський і всієї
Русі).
За минуле десятиліття православна віра широко поширилася в Мексиці,
Колумбії, Коста-Ріці та інших суміжних країнах.
Греція прийняла християнство і пережила свою власну П'ятидесятницю близько
двох тисяч років тому, завдяки працям апостола Павла та інших апостолів. І, як
каже митрополит Афінагор своїм священикам, який камінь в Греції не підніми скрізь знайдеш мощі святих, мучеників, праведників або борців за віру
православну ... Латинська ж Америка переживає свою П'ятидесятницю зараз, у ці
дні і роки. Для абсолютної більшості жителів цих країн, за винятком кількох
грецьких православних громад, Православ'я тільки недавно прийшло на
континент.
У 2004 році на освяченні Нікольського храму в Гавані були присутні всього лише
четверо православних кубинців, а тепер більше тисячі кубинських сімей
прийняли хрещення і стали православними. І кожен день все нові й нові люди
шукають і знаходять шлях до віри святих отців. Сім років тому перша
православна громада на «Острові свободи» розпочала своє існування. Тепер за
сприяння благодаті Божої і невпинними працями п'яти священиків (одного
колумбійця і чотирьох кубинців) проводиться знаменна і вражаюча місіонерська
робота ще в трьох містах країни. І все це робиться, незважаючи на несприятливі
умови і фінансові труднощі. Більш того, кубинці надали представникам
Константинопольського патріархату ексклюзивне право мати приватну власність,
що не дозволено кубинської конституції.
Митрополит Афінагор, зустрівшись вісім років тому з президентом Фіделем
Кастро, щоб отримати офіційне запрошення для Константинопольського
патріарха відвідати Кубу, серцево дякував йому за цей важливий і гостинний
жест. На що команданте відповів: «Ні, ваше високопреосвященство, це народ
Куби дякує вас і вашого патріарха за те, що ви принесли Православіє в нашу
країну».
І Куба, дійсно, стає «воправославленной». Поширюється Православ'я і серед
жителів Гаїті, Мексики, Коста-Ріка, Домініканської Республіки, а також
Колумбії, де, завдяки пожертвам сестри з місіонерської асоціації «Святий Косма
Етолійський», був споруджений перший православний храм в місті Кукута на
честь святих архангелів.
Віра Латинської
Америки
13. •
•
•
•
•
•
Как в эпоху гонений, когда христиане вынуждены были скрываться в катакомбах в ожидании дня, когда
они могли бы свободно поклоняться Триединому Богу, так и сейчас во всех странах Центральной и
Южной Америки на протяжении десятилетий бесчисленные группы людей, отвергнутые РимскоКатолической Церковью, ожидают возможности присоединиться к Православию. Одна из таких групп в
Гватемале обратилась в минувшем году к руководству Мексиканской митрополии с просьбой принять их
в общение с истинной Церковью. Митрополит Афинагор даже не знал, кто они такие, он и не ведал об их
существовании. Да и невозможно в такой обширной епархии, включающей 20 стран, всех знать.
Оказывается 20 лет назад, эти гватемальцы основали свою собственную Православную Церковь,
естественно антиканоничную, так как они не знали, какой Церковь должна быть и как ее правильно
устроить. Они просто предприняли попытку духовно выжить. Они вели не вполне правильную, на свой
манер, некую «православную» богослужебную жизнь. Но они знали, что хотят быть православными! Они
поняли, что только Православная Церковь сохраняет истинную веру и что они тоже имеют полное право
на то, чтобы следовать православному вероучению и вести православный образ жизни. Они веровали, что
только так они смогут найти Спасителя и Искупителя Христа. За 20 лет они прошли свой путь с
надеждой, что когда-нибудь достигнут истины. Зная, что на каждом богослужении необходимо поминать
правящего епископа, последние 10 лет они молились за патриарха Варфоломея.
И вот через 20 лет настала «полнота времен». После долгих поисков эти «самовоправославившиеся»
гватемальцы обнаружили, что в Мехико есть канонический православный архиерей и митрополия
Константинопольского патриархата. Они нашли владыку Афинагора и постучались в его дверь, прося
принять их в общение.
Митрополит послал двух священников встретиться с ними и разобраться, кто же они такие и насколько их
просьба серьезна и реальна. И был поражен! Священники встретились с «группой», состоящей из более
чем полумиллиона людей, имеющих 388 церквей и часовен; большинство из них были уроженцами
Гватемалы, принадлежащие в древнему народу майя, живущему в горах, и на обширных равнинах, и даже
в южных городах Мексики. Оставалось только возблагодарить Матерь Божию за такое чудо.
Действительно прав был знаменитый византолог и историк XX века Стивен Рансимэн, когда писал, что
«третье тысячелетие принадлежит Православию». А один мексиканец из числа потомственных
аристократов, профессор университета и искренний член Православной Церкви заметил: «Ваше
преосвященство, Православие – оно, как ботинок, подходит нам, жителям Латинской Америки, надо
только знать, как его надеть».
Митрополит Афинагор принял в общение этих верующих гватемальцев и, первым делом, рукоположил во
иереи двух их лидеров. И… началась серьезная работа по катехизации этих сотен тысяч людей. Конечно,
катехизация потребует не одного года великих трудов. Но это благодатные труды. Каждый новый член
Церкви должен осознанно понять, в чем заключается православный образ жизни и как каждый из
христианин должен устроить свой личный путь на Голгофу, тот путь, который ведет к личному
воскресению. С помощью достойных и хорошо обученных местных клириков неофиты познают, как жить
одной жизнью с Православной Церковью и как после правильно совершенных крещения и
миропомазания достойно приступать к величайшему таинству – принятию тела и крови Господа нашего и
Искупителя Иисуса Христа.
Можем ли мы представить, что это значит для Православия? Но это только начало. Борьба за
человеческие души там только началась. Православие воистину «приобретает» Латинскую Америку и ему
воистину принадлежит третье тысячелетие. Не обладая достаточными материальными средствами, но
обладая всеобъятной, обширной и бесконечной благодатью Православная Церковь при содействии
Святого Духа продолжает свои труды.
14. Традиции празднования Нового Года в
странах Латинской Америки
•
•
•
•
•
•
•
•
•
Как и во всем мире, в Латинской Америке принято отмечать Новый год. Однако стоит отметить, что большинство стран там исповедует католическую веру, поэтому
главным праздником все-таки является тихое и семейное Рождество. В то время на Новый Год приходятся бурные застолья, веселые гулянья и красочные
фейерверки. И, конечно же, у каждой страны Латинской Америки есть свои особенные обычаи празднования Нового года.
Так в Колумбии Новый Год превращается в яркий и необычный карнавал. 31-го декабря в самом старинном районе столицы Колумбии – Боготы проводят
праздничный парад, в котором участвуют актеры, куклы, прикрепленные к автомобилям. Жители Колумбии в это время бросают куклам дары и благодарят их за
все хорошие события, случившиеся с ними в старом году. Уходящий год олицетворяет человек на ходулях. Он проходится около толпы и рассказывает детишкам
истории прошедшего года. Деда Мороза в Колумбии, как впрочем, и во многих других странах Латинской Америки, называют Папа Паскуале. Он, как и его братья
Санта Клаус и Дед Мороз, также одет в красно белый костюм. Торжество заканчивается тем, что кукол отбрасывают подальше от толпы и в установленное время
небо озаряется сотней красочных огней. Оказывается, в куклы предварительно зашивают заряды пороха, хлопушки и залпы фейерверков.
В другой стране Латинской Америки - Бразилии Новый Год отмечают также ярко, как и в Колумбии. Все жители Рио-де-Жанейро собираются на знаменитом пляже
Копакобана. Те, кто живет в других городах, все равно стараются приехать к побережью. Даже главная елка Бразилии установлена прямо среди океана. В этой
латиноамериканской стране в Новый Год своя главная действующая фигура – богиня плодородия Йеманжа. Именно из-за нее все жители страны устремляются к
океану. Ради нее на пляжах поют различные религиозные гимны, а также посылают в море дары. Чаще всего это небольшие лодочки из древесины наполненные
цветами. Кроме того, каждый год все участники праздника одеваются в один и тот же цвет, выбор которого зависит от того, какой святой покровительствует
наступающему году. Праздник заканчивается с наступлением полуночи, когда в небо взмывает торжественный фейерверк.
Есть свои традиции празднования Нового Года и на Кубе. В канун праздника кубинцы наполняют всю имеющуюся в доме посуду водой, а с «боем курантов»
начинают выплескивать ее из окна. Это символизирует пожелание наступающему году чистого и светлого, как прозрачная вода, пути. Помимо этого, чтобы все
предстоящие двенадцать месяцев были удачные, кубинцы во время боя часов глотают двенадцать виноградинок. В остальном традиции отмечания праздника в этой
латиноамериканской стране очень похожи на европейские. Единственное, что вместо елей приходится украшать пальмы или аракуарию – тропическое хвойное
дерево.
В Венесуэле – Новый Год является важным и любимым всеми праздником. Вся семья собирается за столом и угощается праздничным блюдом Hallaca. Надо
отметить, что это блюдо очень питательное и сытное. Hallaca – рубленная свинина, курятина, говядина, каперсы, изюм и маслины, завернутые в кукурузную
лепешку. В новогоднюю ночь в этой латиноамериканской стране, принято забывать все обиды и недоразумения, оставляя их в уходящем году. Кроме того, все
жители Венесуэлы в Новый Год носят белье желтого цвета. Считается, что этот цвет отпугивает злых духов.
В еще одной яркой стране Латинской Америки – Мексике тоже необычно справляют Новый Год. Как и в Венесуэле праздник проводят за столом, не ограничивая
себя ни в еде, ни в спиртных напитках. У мексиканцев есть такая же традиция, как и на Кубе съедать во время боя часов двенадцать виноградин. Помимо этого,
женщины мечтающие найти в наступающем году жениха надевают красные трусы, а те, кто хочет побывать в путешествии, носятся перед домом с чемоданом. С
наступлением полуночи жители Мексики выходят на улицу, чтобы посмотреть праздничный фейерверк, а детишкам дарят пряничные фигурки.
В Панаме Новый год встречают радостно и шумно. В этой латиноамериканской стране существует традиция - с наступлением полуночи громко кричать, стучать
первыми попавшимися под руку предметами, звонить в колокола, гудеть автомобильными клаксонами. И все это чтобы задобрить наступающий год. Деда Мороза в
Панаме называют Папой Ноэль и его появления с нетерпением ждут, как дети, так и взрослые.
Из всех стран Латинской Америки, Аргентина, пожалуй, самая традиционная в плане празднования Нового Года. В новогоднюю ночь аргентинцы собираются в
кругу семьи или идут в ресторан. С боем часов открывается бутылка шампанского и все поднимают тост за наступивший год. Молодежь обычно празднует Новый
Год в клубах, где всю ночь играет музыка и веселье не затихает до утра. Так же, как и во многих других латиноамериканских странах, в Аргентине принято
запускать фейерверки и взрывать петарды.
Новогодние традиции Латинской Америки еще раз наглядно показывают, как же необычна и красочна эта сторона света. И если Новый Год – сам по себе очень
сказочный и яркий праздник, он станет по истине фееричным и незабываемым, если его встретить в одной из стран Латинской Америки.
15. •
•
•
•
•
•
•
•
•
Из всех стран Латинской Америки, Аргентина, пожалуй, самая традиционная в плане празднования Нового Года. В
новогоднюю ночь аргентинцы собираются в кругу семьи или идут в ресторан. С боем часов открывается бутылка
шампанского и все поднимают тост за наступивший год. Молодежь обычно празднует Новый Год в клубах, где всю ночь
играет музыка и веселье не затихает до утра. Так же, как и во многих других латиноамериканских странах, в Аргентине
принято запускать фейерверки и взрывать петарды.
Новогодние традиции Латинской Америки еще раз наглядно показывают, как же необычна и красочна эта сторона света. И
если Новый Год – сам по себе очень сказочный и яркий праздник, он станет по истине фееричным и незабываемым, если
его встретить в одной из стран Латинской Америки.
Из всех стран Латинской Америки, Аргентина, пожалуй, самая традиционная в плане празднования Нового Года. В
новогоднюю ночь аргентинцы собираются в кругу семьи или идут в ресторан. С боем часов открывается бутылка
шампанского и все поднимают тост за наступивший год. Молодежь обычно празднует Новый Год в клубах, где всю ночь
играет музыка и веселье не затихает до утра. Так же, как и во многих других латиноамериканских странах, в Аргентине
принято запускать фейерверки и взрывать петарды.
Новогодние традиции Латинской Америки еще раз наглядно показывают, как же необычна и красочна эта сторона света. И
если Новый Год – сам по себе очень сказочный и яркий праздник, он станет по истине фееричным и незабываемым, если
его встретить в одной из стран Латинской Америки.
В Венесуэле – Новый Год является важным и любимым всеми праздником. Вся семья собирается за столом и угощается
праздничным блюдом Hallaca. Надо отметить, что это блюдо очень питательное и сытное. Hallaca – рубленная свинина,
курятина, говядина, каперсы, изюм и маслины, завернутые в кукурузную лепешку. В новогоднюю ночь в этой
латиноамериканской стране, принято забывать все обиды и недоразумения, оставляя их в уходящем году. Кроме того, все
жители Венесуэлы в Новый Год носят белье желтого цвета. Считается, что этот цвет отпугивает злых духов.
В еще одной яркой стране Латинской Америки – Мексике тоже необычно справляют Новый Год. Как и в Венесуэле
праздник проводят за столом, не ограничивая себя ни в еде, ни в спиртных напитках. У мексиканцев есть такая же
традиция, как и на Кубе съедать во время боя часов двенадцать виноградин. Помимо этого, женщины мечтающие найти в
наступающем году жениха надевают красные трусы, а те, кто хочет побывать в путешествии, носятся перед домом с
чемоданом. С наступлением полуночи жители Мексики выходят на улицу, чтобы посмотреть праздничный фейерверк, а
детишкам дарят пряничные фигурки.
В Панаме Новый год встречают радостно и шумно. В этой латиноамериканской стране существует традиция - с
наступлением полуночи громко кричать, стучать первыми попавшимися под руку предметами, звонить в колокола, гудеть
автомобильными клаксонами. И все это чтобы задобрить наступающий год. Деда Мороза в Панаме называют Папой Ноэль
и его появления с нетерпением ждут, как дети, так и взрослые.
Из всех стран Латинской Америки, Аргентина, пожалуй, самая традиционная в плане празднования Нового Года. В
новогоднюю ночь аргентинцы собираются в кругу семьи или идут в ресторан. С боем часов открывается бутылка
шампанского и все поднимают тост за наступивший год. Молодежь обычно празднует Новый Год в клубах, где всю ночь
играет музыка и веселье не затихает до утра. Так же, как и во многих других латиноамериканских странах, в Аргентине
принято запускать фейерверки и взрывать петарды.
Новогодние традиции Латинской Америки еще раз наглядно показывают, как же необычна и красочна эта сторона света. И
если Новый Год – сам по себе очень сказочный и яркий праздник, он станет по истине фееричным и незабываемым, если
его встретить в одной из стран Латинской Америки.
16. Архитектура стран Латинской Америки
•
•
•
•
В архитектуре ряда стран в послевоенный период сложились свои
национальные школы. Совершенно особые черты приобрела архитектура
Мексики, мастера которой смело применяют национальные формы и среди
них прежде всего мозаику и роспись, композиционно связанные с
традициями древнего мексиканского искусства. Мексиканскими
архитекторами построен университетский городок в городе Мехико,
представляющий собой единый архитектурный комплекс, состоящий из ряда
сооружений. Особенно интересно здание библиотеки (архитекторы
О'Горман, Г. Сааведра, Х.-М. де Веласко, 1956). Призматический ее объем
полностью покрыт огромными ковровыми живописными композициями,
находящимися в синтетическом единстве с архитектурной основой.
Значительный подъем переживает архитектура Бразилии, создающая
огромные многоэтажные правительственные здания в столице государства
— новом городе Бразилиа. Ведущими архитекторами здесь являются Люсио
Коста (р. 1902) и Оскар Нимайер (р. 1907). Несмотря на техническое
совершенство этих зданий, в целом ряде случаев они граничат с
формализмом — отдельные сооружения и их части имеют надуманные,
нарочито усложненные очертания. Вместе с тем в бразильских сооружениях
учтены особенности местного климата — на фасадах применены особые
солнцезащитные пластины, выступающие вперед и придающие зданиям
своеобразный, «южный» характер. В обработке сооружений применена
также национальная декоративная живопись.
Крупные современные сооружения различного назначения созданы и в
других латиноамериканских государствах — Аргентине, Венесуэле и
прочих. Однако эти здания резко контрастируют с неприглядными,
загрязненными, трущобными жилищами, заполняющими целые районы
старых городов. Эти контрасты здесь, в странах Южной Америки, достигают
особенно больших размеров.
Необходимость учитывать настроения и национальные вкусы заказчиков
заставила даже такого мастера конструктивистской архитектуры, как
Корбюзье, использовать национальные формы индийского зодчества в
столице штата Пенджаб городе Чандигар, который строится по его проекту.
Архитектура последнего включает чисто декоративные мотивы, совершенно
не вяжущиеся с общей направленностью творчества Корбюзье.
17. •
•
•
•
•
•
•
•
•
Стремление к выявлению в современной архитектуре национальных начал проступает не только во внешней характеристике зданий, но и в
попытках использовать планировочные принципы строительства прошлого. Наиболее интересный опыт был проделан в этом отношении
архитектором О. Перре (см. выше), возглавившим работы по восстановлению после войны крупного французского порта Гавра. Здесь
Перре был создан интереснейший ансамбль, состоящий из многочисленных кварталов, объединенных единой магистралью. Все здания
были построены из сборных железобетонных конструкций. Столь широкое использование сборного железобетона значительно облегчило
и удешевило восстановительные работы.
Технический прогресс, имевший место в 1930-х годах, продолжал успешно развиваться и в послевоенный период. Многое в разработке
новых типов железобетонных конструкций сделал, в частности, итальянский инженер-архитектор П. Нерви (р. 1891). Им были созданы на
основе принципа — прочность конструкции определяется прежде всего ее формой — многообразные системы железобетонных
перекрытий минимального сечения (складчатые своды и купола толщиной в несколько сантиметров при пролетах около 100 м). Именно по
такой системе Нерви был построен к Всемирным Олимпийским играм 1960 года Малый дворец спорта в Риме; его купол, предельно
легкий и экономичный, в то же время чрезвычайно красив и по своему характеру прекрасно соответствует спортивному назначению
сооружения.
Большой интерес в архитектурном и техническом отношениях представляет Дом ЮНЕСКО в Париже, построенный в 1955—1957 годах по
проекту группы архитекторов разных стран — М. Брайера (США), П.-Л. Нерви (Италия) и Б. Зер-фусса (Франция). Проект был одобрен
советом, в состав которого входили крупнейшие архитекторы — Л. Коста, В. Гроппиус, Ле Корбюзье и другие. В выполнении заказов на
отделочные работы приняли участие лучшие строительные фирмы различных государств. Таким образом, Дом ЮНЕСКО явился поистине
«международным детищем», и его архитектура отражает высшие достижения современной западной архитектуры.
Здание представляет собой в плане три радиально направленных корпуса, сходящихся в одной точке. Места присоединения корпусов друг
к другу закруглены, таким образом с каждой из трех сторон здание воспринимается в виде плавной изгибающейся поверхности, почти
сплошь покрытой стеклом и члененной на этажи слегка выступающими галереями. В корпусах размещаются помещения Секретариата. К
одному из корпусов присоединен объем зала пленарных заседаний. К зданию примыкают свободные участки, небольшой «японский сад» и
стоянки автомашин.
Все здание осуществлено из железобетона, алюминия, пластмасс, стекла. Строители сделали все возможное для того, чтобы подчеркнуть
структуру и возможности самих строительных материалов, и, прежде всего, железобетона. Специальная обработка поверхности
железобетона позволила выявить его фактуру. Последняя и используется в качестве едва ли не главного средства архитектурного
убранства помещений.
При строительстве Дома ЮНЕСКО широко были привлечены монументальная живопись и скульптура, керамика, фотомонтаж. По
росписи здания работали П. Пикассо, К. Аппель, Р. Тамайо, над скульптурой — Г. Мур и другие художники. Произведения живописи и
скульптуры, помещенные здесь, исполнены почти ' целиком в абстракционистских формах.
Современная архитектура капиталистических стран включает ряд различных течений. Она не была единой в 1920-х и 1930-х годах, не
является таковой и сейчас. И все же, несмотря на наличие разного понимания многих вопросов, в творческом сознании архитекторов всех
стран преобладало и преобладает стремление к предельной простоте, функциональной оправданности и экономичности композиций, к
асимметричным и контрастным архитектурным решениям, к архитектурной выразительности, достигнутой средствами самой конструкции,
к использованию новых прогрессивных строительных и облицовочных материалов. Однако специфические условия капитализма
побуждают архитекторов во многих случаях становиться на путь оригинальничания и формализма — в угоду соображениям конкуренции
и рекламы.
Архитектура Запада предпринимала многочисленные попытки путем строительства снять или смягчить социальные противоречия
капитализма, но ни в одном случае они не дали и не могли дать результата. Даже самые большие строительные мероприятия, проводимые
в буржуазных государствах, были ничтожны по сравнению с реальными потребностями миллионных масс населения. Капиталистические
города являют резкий контраст между благоустроенным, парадным центром и трущобными районами.
Технический прогресс в области строительства привел к созданию в странах Запада большого числа интересных сооружений, но он не мог
быть использован в широких масштабах. Самые прогрессивные сборные железобетонные конструкции не получили большого
распространения в капиталистических странах. Подлинно неограниченные возможности в отношении применения новых совершенных
современных конструкций существуют лишь в странах социализма, где архитектура приобрела поистине всенародный характер.
