1. 11 березня 2013 року
Ціна 75 коп.
п’ятниця
1 березня
2013 року
№18
(19744)
Перша обласна громадсько-політична газета
сьогодні в номері
стор.3
Ямковий
ремонт
на старті
стор.6
Енгельгардти
в долі
Шевченка
маганняЗ
стор.3
стор.7
Яке
водійське
посвідчення
треба
міняти
Двадцять другий Всеукраїнський чемпіонат з пожежно-
прикладного спорту в закритих приміщеннях-2013
28 лютого стартував у Черкасах на базі Академії
пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля.
Українські й болгарські пожежники
міряються силами в Черкасах
У
часть в урочистому відкритті чемпіона-
ту взяли заступник голови Державної
служби України з надзвичайних ситуа-
цій Антолій Бойко, голова Черкаської облас-
ної ради Валерій Черняк, заступник голови
Черкаської облдержадміністрації Сергій Ряб-
цев та інші.
За словами Анатолія Бойка, особливість
цього чемпіонату в тому, що окрім команд,
які представляють всі регіони України, участь
у змаганнях бере команда Республіки Бол-
гарія.
Після вітальних слів від імені академії
кожній команді-учасниці змагань вручили по
короваю. Завершив церемонію урочистий
марш команд спортсменів.
Антолій Бойко, Валерій Черняк та Сергій
Рябцев перерізали стрічку нового комплексу
з моделювання та ліквідації надзвичайних си-
туацій, обладнаного за останнім словом тех-
ніки. В ньому курсанти отримуватимуть тео-
ретичні знання, моделюватимуть надзвичайні
ситуації та відпрацьовуватимуть навички з їх-
ньої ліквідації. Особливий інтерес викликав
модуль практичної підготовки — він дає змогу
моделювати ситуацію у дво- та тривимірному
просторі. Ознайомившись із новими форма-
ми та методами ведення навчання в академії,
обласні керівники та гості поклали квіти до
пам’ятника Героям Чорнобиля.
Олександр Гончаренко
В останній день зими, 28 лютого,
з самого ранку під Чорнобаївською
райдержадміністрацією зібрався мітингувати
великий гурт людей переважно старшого віку. Це зібралися
працівники колишнього господарства «Родина», а тепер
власники земельних паїв, орендованих фірмою «Агроко».
Земельний конфлікт
не «по-родинному»
ФотоОлегаГаніна
ФотоВалентиниГАВРИШКЕВИЧ
2. 1 березня 2013 року2 Панорама
У населення
можуть
відібрати чверть
доходів
від депозитів
Н
ардеп Євген Сігал запропону-
вав Верховній Раді запровадити
25-відсоткову ставку оподатку-
вання доходів фізичних осіб, отрима-
них у вигляді відсотків з депозитів.
«Введення 25-відсоткової ставки
оподаткування доходів за депозитами
фізосіб дозволить банкам отримати
дешевші кредитні ресурси, стимулю-
ватиме населення направляти доходи
на споживання товарів і послуг. Отри-
мані від податку кошти слід спрямува-
ти до Пенсійного фонду», — йдеться у
пояснювальній записці до законопро-
екту. Нагадаємо, раніше Сігал вніс у
Раду законопроект, яким пропонуєть-
ся заборонити в Україні валютні депо-
зити.
країнські новиниУ
езонансР
Щороку бюджет недорахову-
ється близько 20 млрд. грн. че-
рез корупціонерів, заявив Прези-
дент Віктор Янукович. У зв’язку
з цим глава держави заявив, що
правоохоронці повинні посилити
боротьбу з корупцією і мінімізу-
вати «неприпустимий» тиск на
підприємців, ставши «партнером
бізнесу».
nnn
Скорочення кількості робочих
місць спостерігається в україн-
ській економіці вже шість місяців
поспіль, пише «КоммерсантЪ-
Украина». За даними видання,
кількість повних робочих місць в
економіці в січні впала нижче рівня
10 млн. через те, що в ряді галузей
співробітників почали переводити
на режим часткової зайнятості.
nnn
У 2013 році з держбюджету буде
виділено 1 мільярд гривень на при-
дбання автомобілів швидкої допо-
моги. За словами міністра охоро-
ни здоров’я Раїси Богатирьової,
на цю суму планується закупити
близько тисячі авто.
nnn
Кабінет міністрів України за-
твердив держпрограму активіза-
ції розвитку економіки на 2012-
2014 роки. У ній він підтримав
вітчизняних виробників муніци-
пального транспорту, фактично
заборонивши містам закуповува-
ти імпортну техніку.
nnn
Міністр закордонних справ Укра-
їни Леонід Кожара переконаний,
що українська влада зможе вико-
нати умови для підписання Угоди
про асоціацію з Європейським со-
юзом на саміті Східного партнер-
ства у листопаді.
nnn
Наступним суперником абсолют-
ного чемпіона світу в надважкій
вазі Володимира Кличка стане
італійський важковаговик Фран-
ческо П’янетта. Італієць має ви-
йти на ринг проти нашого чемпіо-
на 4 травня.
nnn
Народний депутат Ігор Молоток
ініціював законопроект про до-
плати вчителям, лікарям та пра-
цівникам культури. Відповідно до
нього перелічені категорії мають
отримувати: три види щорічної
адресної допомоги у розмірі поса-
дового окладу та щомісячну над-
бавку за вислугу років від 10% до
30%. Крім того, законопроект
передбачає встановлення допла-
ти за роботу у сільській місцевос-
ті 25% від посадового окладу.
оступ владиП
К
ожен голова обл
держадміністрації
приходить зі своїм
гаслом. Ваш попередник
будував «Золоту підко
ву», ви прийшли в об
ласть із гаслом «Будуємо
нову Черкащину». Чи вда
лося реалізувати програ
му?
— Одразу зазначу, що
програма «Будуємо нову
Черкащину» розрахована на
період до 2015 року, і по-
переду ще багато роботи.
Тому про її повну реаліза-
цію говорити зарано. Крім
цього, до розробки програ-
ми та її реалізації долучило-
ся кожне місто і село. Вона
передбачає вирішення най-
важливіших проблем. Тож
основну оцінку нашим діям
ставлять люди.
Що ж до мене, коли я
приїхав працювати на Чер-
кащину, побачив дві осно-
вні проблеми, які стосува-
лись головного, — здоров’я
черкащан. По-перше, Чер-
кащина була єдиним регіо-
ном, який не мав обласної
дитячої лікарні. По-друге,
вражали соціологічні опиту-
вання — однією з найгострі-
ших проблем, що турбува-
ла черкащан, була якість
надання медичних послуг.
Вважаю, що це ганьба,
якщо в ХХІ сторіччі люди не
можуть нормально пройти
діагностичне обстеження та
їздять до Києва, Харкова,
Одеси. І це при тому, що
область має висококваліфі-
кованих спеціалістів. Ситу-
ацію потрібно було негайно
змінювати. Перше завдан-
ня влада успішно викона-
ла: обласна дитяча лікарня
працює! Тільки торік ме-
дичну допомогу було нада-
но майже 60 тисячам дітей.
Що ж до діагностики, то
вже за кілька днів буде від-
крито новий діагностичний
центр із сучасною апарату-
рою. Люди матимуть мож-
ливість пройти весь комп-
лекс медичних обстежень в
одному приміщенні.
— Ваші опоненти, а до
них долучились і деякі
народні депутати, не при
пиняють стверджувати,
що на Черкащині змін на
краще не відбулося. Що
можете відповісти?
— Можу процитувати
Президента, який нази-
ває політику опозиції екс-
тремістською. І це правда,
адже у жодній розвиненій
країні світу вже немає та-
кої екстремістської полі-
тики з боку опозиції, як в
Україні. Подивіться самі:
за що б ми не бралися, яку
б справу не робили — чи
то будівництво діагностич-
ного центру, чи вшануван-
ня пам’ятних для кожно-
го українця дат — опозиція
завжди проти. Критика —
це основна тактика опо-
зиції. Я вкотре наголошую:
критика потрібна, вона до-
помагає не зупинятися на
шляху відбудови. Але це
повинна бути конструктив-
на критика, а не просто
балаканина чи піар. Щодо
народних депутатів. Кра-
ще б вони не вишукува-
ли недоліки, а згадали, що
самі обіцяли людям напе-
редодні виборів. Сьогодні
від Черкащини у Верховній
Раді працюють дев’ять де-
путатів. І я закликаю їх
об’єднати спільні зусилля
та створити групу по під-
готовці до 60-річчя області
та 200-річчя Шевченка.
— Питання, яке вже
всі черкащани стомили
ся ставити: коли на Чер
кащині будуть нормальні
дороги?
— У цієї проблеми є кіль-
ка аспектів. По-перше, пе-
реважна більшість шляхів,
збудованих у 70-80-ті роки
минулого століття, вже від-
служила по два-три норма-
тивні строки. Зросла з того
часу й інтенсивність руху.
Дорогами курсують вели-
котонажні автомобілі. Поді-
бна ситуація, на жаль, скла-
лася не лише у Черкаській
області. Однак проблема,
гадаю, не стільки в цьому,
скільки в безгосподарнос-
ті деяких служб. Працівники
Управління державної служ-
би боротьби з економічною
злочинністю виявили про-
типравну діяльність ряду
посадовців, які прибрали до
рук 34 млн. грн. державних
коштів. І подібні випадки, на
жаль, непоодинокі.
Нинішнього ж року фі-
нансування доріг кому-
нальної власності буде не
меншим за минулорічне і
розпочнеться вже незаба-
ром. Загалом до питання
ремонту автошляхів в Укра-
їні треба підійти системно
та на загальнодержавно-
му рівні. Глава держави за-
значає, що треба змінювати
технології. Потрібен зовсім
інший підхід, зовсім інші фі-
нанси для будівництва до-
ріг.
— З якими прагнення
ми йдете в майбутнє, про
яку Черкащину мрієте?
— Черкащина має ста-
ти територією комфорт-
ного і престижного про-
живання. Пам’ятаєте, як у
Тараса Шевченка: «А у се-
лах веселих і люди весе-
лі…». Ми розуміємо, що до-
сягнути високих стандартів
життя можливо лише че-
рез економічне зростання,
розвиток інфраструктури,
підвищення соціальної під-
тримки. І це для нас най-
важливіший пріоритет. На
думку Президента України,
2013-ий рік має стати ро-
ком соціальної справедли-
вості. Ми сподіваємося, що
ефект від реформ та еконо-
мічних досягнень перетво-
риться на реальний фінан-
совий захист громадян.
Ну і звичайно, 2013 рік
буде присвячений підго-
товці до визначної ювілей-
ної дати — 200-річчя від дня
народження Тараса Шев-
ченка. Українська спільно-
та у всьому світі буде від-
значати ювілей Кобзаря.
Але святі шевченкові місця
саме на Черкащині, тож ми
розуміємо всю ступінь від-
повідальності. Я вже не раз
наголошував, що Черкащи-
на стане будівельним май-
данчиком по відтворенню
об’єктів, пов’язаних з ім’ям
Шевченка. Зокрема перед-
бачається завершити ро-
боти на об’єктах Шевчен-
ківського національного
заповідника у Каневі — це
Тарасова церква, Співо-
че поле, Успенський собор,
дорога до підніжжя Тарасо-
вої гори.
Вперше за роки неза-
лежності буде приділено
увагу об’єкту в селі Будище
Звенигородського району.
Тут буде відтворено парк
та будинок Енгельгард-
та, в якому бував Шевчен-
ко. Прикметно, що до комп-
лексу парку буде включено
каскад ставків та урочища,
які описані у творчості Та-
раса Григоровича. Таким
чином ми відродимо ціліс-
ний комплекс, що існував
лише за часів самого Коб-
заря!
Також передбачається
спорудити пам’ятник пое-
ту в селі Вільшана Городи-
щенського району та, за до-
рученням гуманітарної ради
при Президентові Украї-
ни, відкрити новий музей
Т.Шевченка в селі Мошни.
Поряд з реконструкцією
меморіальних шевченків-
ських об’єктів ми планує-
мо відновлювати і соціальну
інфраструктуру населених
пунктів. Це будинки культу-
ри, ФАПи, школи, дороги.
— Повертаючись до
теми критики влади, ска
жіть, чи достатня, на вашу
думку, дієвість критичних
публікацій у черкаських
ЗМІ? Чи реагує влада на
такі матеріали?
— Раз про тебе говорять
навіть критично, значить,
це комусь цікаво, значить,
ти потрібен суспільству.
Але інколи публікації но-
сять суто замовний харак-
тер проти конкретних осіб.
Комусь щось не сподобало-
ся — він заплатив… Раніше,
щоб опублікувати критику,
треба було ретельно розі-
братися в ситуації. Зараз
— не так, і мене це хвилює.
На щастя, є багато публіка-
цій, які підказують нам, ке-
рівникам, де назріває якась
проблема і треба втрутити-
ся. Особливо це стосується
життя пересічної людини.
Я вдячний журналістам за
публікації. А щоб був сис-
темний контроль за кри-
тичними публікаціями — це
зробити нелегко. Сьогодні
не всі чиновники зацікавле-
ні в цьому. Ми зараз нала-
штовуємо і правоохоронців,
і підлеглих, щоб проводи-
лися службові розслідуван-
ня, реагування на критику.
Гадаю, варто управлінню
інформаційної політики по-
працювати над розроб-
кою системи реагування на
критичні публікації в чер-
каських ЗМІ. А ще я про-
сив би журналістів зважати
на те, що в чиновника, яко-
го ви критикуєте, є дружи-
на, діти, рідні, які теж чита-
ють пресу. Тому бажаю вам,
щоб публікації були якомо-
га об’єктивнішими.
Роман КИРЕЙ
Сергій Тулуб:
«Черкащина має стати комфортною
і престижною»
Голова Черкаської облдержадміністрації 100 хви-
лин розповідав місцевим журналістам про три
роки роботи владної команди, створення перина-
тального центру та про те, коли на Черкащині
з’являться гарні дороги.
3. 31 березня 2013 року Панорама
Колишнього мера грецького міста
Салоніки засудили до довічного
ув’язнення через корупцію. Чинов-
ник розтратив понад 20 мільйонів
доларів із громадських фондів. Ви-
рок екс-меру є безпрецедентним —
ще жоден грецький службовець за
корупцію максимального терміну
не отримував.
nnn
Парламент Словенії висловив во-
тум недовіри уряду на чолі з Яне-
зом Яншею у зв’язку зі звинува-
ченнями в корупції і обрав новим
прем'єром 43-річну Аленку Брату-
шек, яка стала першою жінкою на
чолі кабінету міністрів країни.
nnn
Колишній посол Панами при Орга-
нізації американських держав Гі-
льєрмо Кочес стверджує, що пре-
зидент Венесуели Уго Чавес помер
ще два місяці тому — у нього була
зафіксована смерть головного моз-
ку. CNN Chile уточнює, що такі
відомості Кочес отримав зі своїх
джерел у керівництві Венесуели.
nnn
Стрілянина у швейцарському міс-
ті Люцерн завершилася кровопро-
литтям. Було вбито трьох людей,
ще сім зазнали поранень. Трагедія
сталася в їдальні деревообробної
фабрики після того, як керівни-
цтво повідомило, що скорочує ви-
робництво.
nnn
Державна рада Франції призупини-
ла рішення про приспання двох сло-
нів Ліонського зоопарку Бебі і Не-
палу, хворих на туберкульоз, за
яких раніше заступилася актриса
Бріжіт Бардо, заявивши про го-
товність відмовитися від фран-
цузького і отримати російське гро-
мадянство.
овини світуН
Коли прихо-
диш до Рибака —
наливають чай,
каву, і чомусь по-
стійно до мене
підсовують сухарі. Самі їдять цукер-
ки, а мені дають сухарі.
Арсеній Яценюк,
лідер фракції ВО «Батьківщина»
(про хід переговорів щодо
розблокування роботи парламенту).
итатаЦ
Жінку посадили
за крадіжку
пачки сигарет
через 22 роки
О
дин із найбільш дивних випад-
ків в історії правоохоронних ор-
ганів: поліція заарештувала жін-
ку за дрібний злочин, який вона скоїла
22 роки тому.
Робін Холл — заміжня жінка і мати
двох дітей, яка займається розроб-
кою реактивних двигунів. У 1991 році
вона зізналася в крадіжці пачки сига-
рет з Wal Mart у Флориді. Однак, через
22 роки, коли вона, її чоловік і двоє ді-
тей зійшли на берег з круїзного лай-
нера «Дісней Мрія», прибулого в порт
Канаверал, у штаті Флорида, на Робін
Холл одягнули наручники.
Поліцейські, які чекали жінку біля
трапа корабля, заарештували її за те,
що вона залишилася винна державі 85
доларів за судові витрати, які вона була
не в змозі заплатити в момент скоєн-
ня злочину. «Засікли» її, коли перевіря-
ли список пасажирів круїзного лайнера
з метою виявлення потенційних теро-
ристів. У ході перевірки виявилося, що
на ім’я жінки все ще виписаний ордер
на арешт.
óðéîçèÊ
итуаціяС
(Закінчення.
Початок на 1-ій стор.)
Р
озгорнули плакати з настро-
єм добиватися справедливос-
ті. Люди були налаштовані на
те, щоб їх почули, а не прагнули мі-
тингового шуму-гаму. Прийшли до
райдержадміністрації, бо з керівни-
цтвом «Агроко» розмови не вийшло:
25 лютого там були збори і генди-
ректор Василь Величко, за словами
мітингувальників, категорично їм по-
відомив, що їхнє прохання виконано
не буде. Суть питання така: селянам
по «старій» ціні виплатили за паї, не
врахувавши Постанови Кабінету мі-
ністрів №1185 від 31.10.2011 р. (про
застосування коефіцієнта 1,756 із
1 січня 2012 року). При цьому кожен
пайовик втратив до півтори тисячі
гривень, недорахувався й районний
бюджет.
Це не початок, а продовження
напруженого колективного конфлік-
ту. Бо в двоповерхову контору ко-
лишньої їхньої «Родини» людей дав-
но не пускають, прийом проводять
під ваговою, там же вони отримува-
ли й гроші за паї. Кажуть, як милос-
тиню, бо довелось попостояти.
Під райдержадміністрацією люди
не стояли. Їх відразу запросили до
великого залу, вільних місць у яко-
му майже не зосталося. З протесту-
вальниками зустрівся новий голова
Чорнобаївської райдержадміністра-
ції Юрій Клименко (тиждень тому
призначений), мітинг переріс у ко-
лективний прийом. У розмові також
взяли участь заступник голови рай-
держадміністрації Юрій Коцур, на-
чальник районного відділу Держзем
агентства Юрій Петренко, юрист
«Агроко» Станіслав Головня.
Про щасливий кінець цієї історії
говорити зарано, але надія на те, що
селянам вдасться добитися спра-
ведливості, зажевріла.
Як і чому з пайовиками, на їх
думку, вчинили несправедливо, що
вони навіть готові на розірвання до-
говору оренди, а деякі вже судять-
ся, — про цей земельний конфлікт не
«по-родинному» читайте в наступних
номерах газети.
Валентина
Гавришкевич
Дочекалися:
стартував сезон
ямкового
ремонту!
Ц
ього тижня запрацював Золо-
тоніський асфальтний завод,
забезпечуючи матеріалами
ямковий ремонт доріг державного
значення. На дорозі Бориспіль — За-
поріжжя, починаючи від поста КП на
121-му кілометрі в напрямку Києва,
працюють ремонтні бригади Золо-
тоніської дорожньо-експлуатаційної
дільниці ДП «Черкаського облавтодо-
ру», де начальником Станіслав Моло-
дик. А на дорозі від Софіївки в на-
прямку Канева працюють шляховики
філії «Золотоніський автодор» під ке-
рівництвом Миколи Циганника. Від
Чорнобаю в полтавському напрямку
проїжджу частину латають шляхови-
ки Чорнобаївського райавтодору. А
на дамбі через Дніпро вже лагодять
дорогу черкаські шляховики. Після
того, як будуть відремонтовані доро-
ги державного значення, вони обіця-
ють взятися за ремонт доріг місцево-
го значення.
Наш кор.
П
о закінченню робіт у середу, 27 лютого, біля нього зібралися кому-
ністи разом із секретарем міськкому партії Іваном Денисенковим. Ра-
ніше пам’ятник через те, що з постаменту кудись «злиняв» чорний
граніт, виглядав убогим і обдертим, навіть на сесії міської ради піднімали
питання про його перенесення з центральної площі в інше місце, але таке
рішення не пройшло — більшістю голосів ухвалили його відремонтувати. На
ремонт із бюджету не виділялося ні копійки, кошти добровільно здавали ко-
муністи і всі бажаючі, за них і було проведено ремонт. Постамент обтягли
металопрофілем, укріпили, тепер пам’ятник виглядає ошатніше. Шануваль-
ників вождя залишилось тепер мало, якщо такими не рахувати пасажирів —
поряд із пам’ятником віднедавна діє зупинка рейсових автобусів.
Наш кор.
атаД
90-річчя відзначає
Золотоніський районСьогодні, 1-го березня, об 11-ій годині в Золо-
тоніському районному будинку культури уро-
чисто відзначатимуть 90-річчя утворення Зо-
лотоніського району.
Д
о цього ювілею впродовж двох зимових місяців
проводився мистецький фестиваль, був органі-
зований конкурс на кращий твір про відомих лю-
дей краю, а також опитування. В районній бібліотеці
організована виставка книг краєзнавчої тематики, а та-
кож книг, що недавно вийшли з друку.
На святкування 90-річчя району запрошено бага-
тьох гостей — вихідців із цього краю. Обіцяє бути ці-
кавою художня програма, виставки народних умільців
і столи достатку.
Шановні Жителі
Золотоніщини!
Щиро вітаю вашу більш
ніж 40-тисячну громаду
з 90-річчям утворення
Золотоніського району!
Більше десяти років мого
життя — років дружби, співпра-
ці, спільного вирішення проблем
— пов’язані з краєм Сковороди і
Максимовича, землею тисяч щи-
рих і працьовитих людей.
Вітаючи вас з Днем створення району, бажаю, аби в
кожній родині панували добро, спокій та добробут, щоб
у вас завжди було мирне небо над головою та колоси-
лись щедрі поля.
Міцного здоров’я, людського щастя, щедрої долі!
З повагою щиро ваш
Богдан Губський
голова Ради Фонду інтелектуальної
співпраці «Україна – XXI століття»
Земельний конфлікт
не «по-родинному»
орогиД
Тюремна
варта
знайшла опій
навіть у резинці
шортів
У Старобабанівській виправ-
ній колонії (№92) попереджено
спробу передачі наркотику за-
судженому. Про це повідомляє
прес-служба управління ДПтС
України в області.
Н
аркотичні речовини найчас-
тіше намагаються передати
ув’язненим, маскуючи у продук-
тах харчування чи взутті. Вигадують і
нові способи приховати заборонені
речовини. До Старобабанівської ви-
правної колонії надійшла передача за-
судженому Р. Співробітники устано-
ви виявили шматок марлевого бинта,
просякнутого рідиною коричневого ко-
льору. Знахідку намагалися приховати
у шві літніх шортів під застібкою.
Днями експерти підтвердили нар-
котичне походження речовини на
ньому — це ацетильований опій.
Наш кор.
риміналК емонтР
І Ленін такий… підмарафеченийВсього за три дні будівельники Золотоніського міськбудсервісу
відремонтували пам’ятник Леніну на центральній площі міста.
ФотоВалентиниГАВРИШКЕВИЧ
4. 1 березня 2013 року4 Село
гробізнесА
освідД
В
актовому залі головного
офісу підприємства, що
в селі Гереженівка, ди-
ректор ДП Іван Кушнір урочис-
то вручив фельдшерам сумки з
червоними хрестами.
«Харвіст-Умань» — дочір-
нє підприємство, частка по-
тужного агрохолдінгу «Харвіст-
інвест», створеного у березні
2011 року на базі аграрних акти-
вів Маріупольського металур-
гійного комбінату імені Ілліча.
Правління «Харвіст» знаходить-
ся в Донецьку, а його підрозді-
ли займаються аграрним бізне-
сом у кількох областях України,
в тому числі на Черкащині.
Два роки тому до цього під-
приємства перейшли агроце-
хи «Ілліч-Агро-Умань» у Тома-
шівці, Гереженівці, Максимівці
Уманського та Синиці Христи-
нівського районів. Нині сфе-
ра діяльності інвестора в регі-
оні зросла, укладено договори
про оренду земель ще у чоти-
рьох селах — Собківці, Шари-
ному, Ятранівці і Ропотусі.
— В обробітку у нас 8450
гектарів ріллі. Профіль — рос-
линництво і молочне скотар-
ство, постійно працюють 224
людей, — розповідає Іван Куш-
нір. — При укладанні нових
договорів з власниками зе-
мельних паїв орендну пла-
ту підвищено з трьох до п’яти
з половиною відсотків. Крім
того — послуги: оранка горо-
дів, транспортування, ремонт
доріг. Ну, і за традицією — по-
дарунки першокласникам на
перше вересня, допомога ве-
теранам. А найголовніше: наш
агрохолдінг запровадив нову
програму співпраці з сільськи-
ми громадами. З січня ниніш-
нього року передбачені випла-
ти сільрадам на соціальний
розвиток територій з розрахун-
ку 50 гривень на орендований
гектар землі, і ця цифра ще не
остаточна, буде зростати про-
тягом року. Крім того, постійне
наше партнерське правило —
допомагати селам у масштаб-
них соціальних проектах. При-
міром, у Житомирській області,
де також є наші орендні гос-
подарства, купили два шкіль-
них автобуси. А на газифікацію
села Синиця у Христинівсько-
му районі вже перераховано
42,5 тисячі гривень.
— Чекаємо цього газу, наче
ясного сонечка, — говорить
фельдшер з Синиці Олеся Та-
насійчук. — Довго добивали-
ся ремонту приміщення нашо-
го медпункту, шукали гроші.
Нарешті здійснилася мрія —
гарно, чисто і зручно тепер у
нас, людям приємно заходити.
Так було за теплої пори. Але з
опаленням знову біда. Зроби-
ли електричний обігрів і всьо-
го місяць — до Нового року
— погрілися. Виявилось, що
це страшенно дорого, в жод-
ні бюджетні мірки не вклада-
ється. Тож керівництво пере-
крило наші електричні батареї.
Добре, що під час ремонту не
викинули грубку, то вона нас
і рятує всю зиму — гріємось
дровами, вугіллям, в одній кім-
наті людей приймаємо і чека-
ємо весни. Тепер вся надія на
газифікацію.
Директор Іван Кушнір осо-
бисто переговорив з очільни-
ками громад кожного села, де
«Харвіст-Умань» орендує зем-
лю, з’ясував, яка допомога
потрібна в ремонтах і благо-
устрої навесні. В Гереженівці,
як розповідає голова сільради
Людмила Бень, планують від-
ремонтувати обеліск загиблим
на війні односельцям і впоряд-
кувати медпункт. У Ятранівці
своя проблема — клуб треба
ремонтувати, а в школі по-
ставити нові вікна. Собківка з
першими відлигами потопає у
калюжах — давно час впоряд-
кувати вулиці, зокрема в’їзд
у село. В цьому зацікавлені
і партнери — їм по цій доро-
зі доводиться возити добрива
на склад. Відтак обсяги робіт
визначено і, як зазначив Іван
Кушнір, ДП «Харвіст-Умань»
готове допомогти місцевій
владі у благоустрої територій і
фінансами, і технікою. Прозву-
чала на нараді ще одна про-
позиція. В окремих селах у ві-
данні інвестора залишилися
приміщення з обладнанням,
яке давно не використовуєть-
ся — колишні їдальні, млини,
олійниці.
— Ми готові передати це
майно сільським радам, — за-
значив І.Кушнір. — Адже це
може стати підмогою, базою
для створення обслуговуючих
кооперативів, розвитку малого
бізнесу у селах.
Ольга Даниленко
Фотоавтора
Медична сумка з рук інвестора
Фельдшери кількох сіл Уманського району поверталися
з чергової наради з подарунками — везли додому вели-
кі шкіряні сумки з червоними хрестами. А в кожній —
похідна міні-амбулаторія: тонометри, фонендоскопи,
глюкометри, набори шприців, перев’язочний матеріал
для надання першої допомоги. Такий подарунок дістали
сільські медики від ДП «Харвіст-Умань» — інвестора,
який орендує земельні угіддя в їхніх селах.
П
риміром, із роботою та заробіт-
ками тут складається непога-
но. Три досить потужні сільгосп-
підприємства забезпечують робочими
місцями сотні селян. Непогано розви-
нена інфраструктура — банк, пошта,
безперебійне транспортне сполучен-
ня — все, як у місті. Та й відпочити тут
є де — два будинки культури функціо-
нують, гарна природа (не дарма сюди
наїхало чимало дачників із самого Ки-
єва). Й полікуватися в разі хвороби не
проблема — у сільській амбулаторії до-
свідчені спеціалісти, вона забезпечена
всім необхідним. Гарна загальноосвіт-
ня школа, один із найкращих в облас-
ті дитячий садок. Великий Хутір і село
Ашанівка, яке розміщене на території
сільської ради, повністю газифікова-
ні, на деяких вулицях є водогін. Сіль-
ська громада на чолі з головою Петром
Пізняхівським тримає у своїх руках віж-
ки місцевого самоврядування, успішно
вирішуючи всі назрілі соціальні питання
та комунальні проблеми.
Але погоду в селі, звичайно, робить
економіка. Директор СТОВ «Агрофір-
ма «Великий Хутір» Володимир Шин-
каренко (на знімку) разом із колек-
тивом постійно розбудовує очолюване
ним підприємство. Нині воно дає робо-
ту добрій сотні селян. Багатогалузеве
господарство дістало 13 років тому у
спадок від колишнього колгоспу «Росія»
дві третини основних засобів виробни-
цтва і землі. А з ними — мільйон 600 ти-
сяч гривень боргів, які довелося повер-
тати цілих п’ять років. Але вижили! І не
тільки вижили, а й вийшли на непогані
статки. Середня заробітна плата сягну-
ла нині 3200 гривень, що для нинішніх
часів зовсім непогано. Блискучий спе-
ціаліст Володимир Шинкаренко за ко-
роткий час зумів так поставити справу,
що віддача від молочного виробництва,
свинарства та вівцеферми відчутно по-
повнює касу господарства.
Звичайно, без розумного ведення
рослинницької галузі, це було б немож-
ливо. 2,5 тисячі оброблюваних гектарів,
де працює сучасна техніка, дають такі
врожаї, яких і в колишньому колгоспі-
мільйонері не бачили. Тільки пшени-
ця торік дала по 51 центнеру зерна з
гектара. До цього слід додати гарний
урожай кукурудзи, соняшнику та інших
культур. Свій млин, пекарня, олійниця,
крупорушка — все це не тільки ознаки
дбайливого господарювання, а й робо-
ти на перспективу. Втім, як і свій рес-
торан «Зустріч», де все село справляє
весілля, святкує дні народження та інші
значні події.
Тільки за останні роки в госпо-
дарстві створено потужний автопарк,
змонтовано сучасну газову зерносу-
шарку, очисний комплекс, збудовано
складські приміщення. Рентабельність
виробництва торік сягнула 44 відсотки
— хто б міг похвалитися таким резуль-
татом раніше?
Правда, не все так гладко йде, як
може здатися на перший погляд. Поки
будував той чи інший об’єкт, скаржить-
ся Володимир Андрійович, скільки до-
велося виїздити до різних інстанцій за
всякими дозволами! А скільки ці дозво-
ли коштують! Аби чиновники не стави-
ли палки в колеса, досягли б набагато
більшого, переконаний директор.
— А село своє ми шануємо, — каже.
— Тільки за минулий рік на розвиток
соціальної сфери виділили чимало ко-
штів.
— Від базових господарств села за
соціальною угодою, — уточнив Петро
Пізняхівський, — торік надійшло 260 ти-
сяч гривень, які пішли на ремонт шко-
ли, амбулаторії, доріг та інші невідклад-
ні роботи.
— Середній вік наших працівників, —
продовжив Шинкаренко, — 35-45 ро-
ків. На жаль, старіємо. Хоч є й чимало
молоді. Скажімо, завідуючий гаражем
Володимир Куниця, завідуючий фер-
мою Олександр Пізняхівський — таких
фахівців ще пошукати. Є й на інших ді-
лянках. Багато чому повчитися можна,
приміром, у механізаторів Юрія Орла,
Юрія Сандиги, Миколи Зорі, доярки
Євдокії Овчаренко. За відмінну працю
й привселюдна шана. Немало важать і
такі стимули, як туристичні путівки за
рахунок господарства. Недавно, примі-
ром, троє наших трудівників їздили до
Єгипту, один поправляв здоров’я в са-
наторії. І все ж останнім часом чима-
ло молоді з села виїжджає. Не дуже
приваблюють навіть пільги, зокрема
тринадцята зарплата, високі заробіт-
ки комбайнерів, які під час збиральних
кампаній одержують близько семи ти-
сяч гривень на місяць. Тут же працюва-
ти треба! Та й неабияк.
Усі, з ким довелося говорити у Ве-
ликому Хуторі, підкреслювали: сьогодні
можна і в селі жити та пристойно заро-
бляти. Але для цього треба його люби-
ти.
Власне, як люблять його і сільський
голова, й директор агрофірми, й со-
тні інших і ветеранів, і молодих хуто-
рян. Як любив його місцевий директор
школи, відомий на Черкащині краєзна-
вець Олександр Дорошенко, людина
енциклопедичних знань, з якою дове-
лося бути особисто знайомим. 18 ро-
ків Олександр Андрійович був дирек-
тором місцевої школи, а вийшовши на
пенсію, створив народний краєзнавчий
музей і став його першим директором.
Закоханий у своє село й заслужений
працівник культури України, відомий
бандурист і майстер народної твор-
чості Михайло Коваль, який популяри-
зує народну творчість і традиції села. В
його репертуарі більше сотні пісенних
творів — дум, псалмів, балад, обрядо-
вих пісень, з якими він виступає у різ-
них містах України та за кордоном.
І великий Великий Хутір своїми та-
лановитими людьми, якими Бог не об-
ділив цей благодатний край. Вони вмі-
ють усе робити до ладу, а як заспівають
— за душу бере. Вони й сьогодні про-
довжують писати славну історію рідно-
го села. Своїми працьовитими руками,
небайдужими серцями, співочими го-
лосами.
Владислав КИРЕЙ
Великий Хутір — село справді велике.
Як розповів сільський голова Петро
Пізняхівський, воно одне з найдовших
на Черкащині — розтяглося обабіч
головної вулиці на цілих 12 кілометрів.
Тут сьогодні проживає 2080 жителів,
що за нинішніми мірками зовсім немало.
Незважаючи на непрості часи, село
досить успішне.
Погоду робить економіка
І.Кушнір і сільські медики з новенькими сумками.
5. 51 березня 2013 року Суспільство
Т
оді, в 47-му голодному році, кол-
госпника Кузьму Шалапу запідоз
рили, нібито вкрав він три кіла
сочевиці. Розбиралися недовго, вирок
пролунав приголомшливий: п’ять ро-
ків неволі! Ось тоді донька засуджено-
го проявила свій характер. Де взялися
в неї, ще дівчинки, сили й рішучість,
Ольга Кузьмівна й зараз пояснити не
може, однак у Київ тоді поїхала, ви-
стояла усі можливі черги до високих
кабінетів. Щоб спробувати перекона-
ти начальників: тато не винен, на ньо-
го, чесного трудівника, звели наклеп.
Дивовижна річ, але її словам повіри-
ли, пообіцяли розібратися, що ж сто-
яло за тією сочевицею. Можна уяви-
ти, як відреагувала їхня Куцівка, що на
Смілянщині, коли якогось дня Кузьма
Тихонович, без конвою, вільною й ви-
правданою за усіма статтями люди-
ною, ступив на поріг рідного дому. Але
щось та змінилося тоді в його став-
ленні до односельців: як не кликали
у колгосп теслю із золотими руками,
а не зміг простити своїм кривдникам
арешту, ганьби, принижень. Написав
листа у новоспоруджуване місто Ва-
тутіне — поїхав туди на будівництво
мосту з радістю.
Як багато встигають вкласти в кож-
ного з нас наші батьки насамперед
особистим прикладом. Це ж від мами,
Тетяни Олександрівни, донька навчи-
лася пекти хліб (пече його й зараз,
коли, здається, вибір у магазинах за-
вжди чималий), порати город, тримати
в порядку все домашнє господарство.
Це саме мама якимось дивом змогла
вберегти у війну годувальницю корів-
ку (під час евакуації колгоспної худоби
на схід бідолашна тваринка відбилася
від череди й повернулася в село), а в
44-му, щойно після визволення Куців-
ки, відразу передала корову в колгосп.
На все життя запам’яталося, як гарно
мама співала — з її голосу й сама Оль-
га Кузьмівна знає тих пісень, народних,
мелодійних, багато. Чимало їх — про
жіночу долю…
Щойно Радянська Армія вигнала
фашистів назавжди із села, як діти
побігли навчатися до школи — вона
для кожного з хлопчиків і дівчаток тієї
пори була своєрідним символом по-
чатку нового, безумовно щасливого
життя. То байдуже, що в класі лови-
ли дрижаків, а в чорнильницях замер-
зало чорнило. Паперу, не кажучи вже
про зошити, у них не було — писа-
ли на яких завгодно аркушах, навіть
обривках використаних мішків із це-
ментом. Оля, як і чимало її одноліт-
ків з числа переростків не з власної
вини вмить схоплювали шкільну на-
уку, тож за відмінне навчання її, чет-
вертокласницю, відразу перевели у
шостий клас.
Але далі навчатися в часи, коли
треба було допомагати родині, тоді не
довелося. Подруги йшли слідом за ма-
терями у колгосп — Оля теж пішла в
ланку, незабаром її обрали ланковою.
— Де й сили тоді бралися, — згадує
Ольга Кузьмівна післявоєнні роки. —
Працювали, вважайте, від зорі до зорі,
а поверталися з поля — та не було дня,
щоб йшли додому без пісень, жартів.
Після окупації будь-яка, навіть важкен-
на праця була для нас нормальним яви-
щем, адже ми працювали заради спіль-
ного добробуту всієї країни, як тоді
вважалось.
Трохи згодом Оля з подругами за-
вербувалася на Ірдинське торфопід-
приємство. Там працювати — теж не
мед, але платили не трудоднями, а хоч
якими грошима. Проте закортіло знову
сісти за парту, навчатися. Свій атестат
у школі робітничої молоді дівчина здо-
бувала, поєднуючи навчання з працею.
Далі успішно склала іспити до Черкась-
кого медичного училища, щоб потім
стати працівником Смілянської міської
санітарно-епідеміологічної станції.
В усіх можливих сценаріях популяр-
них серіалів ніяк не обійти тему кохан-
ня. Коли Оля зустріла свого суджено-
го Миколу, вірила, що це — назавжди.
Незабаром після весілля почали зводи-
ти власну оселю — добрими порада-
ми, коштами й власними руками допо-
міг наблизити новосілля батько Кузьма
Тихонович. Гадалося, лише живіть і
радійте, молодята. Спершу так і було:
зарплати в обох більш-менш пристой-
ні, проблем попереду нібито й ніяких.
А тимчасом найстрашніша з них, пияц-
тво, вже підкралася. Усе частіше Мико-
ла почав прикладатися до чарки — так
і розійшлися.
І вдруге довелося Ользі Кузьмівні
закладати одночасно фундамент ново-
го будинку і нової сім’ї. Фронтові бо-
лячки рано забрали в неї Дмитра, який
зумів тоді обігріти жіноче серце, напов-
нити його щастям. Яке не полишає її
з того часу, адже живе насамперед ін-
тересами родини свого прийомного
сина Ігоря. Раділа спершу, що таку гар-
ну невістку Людмилу він привів у їхню
родину, тепер тішиться успіхами ону-
чок — студентки Іринки та Олі. Мабуть,
у цьому вмінні прийняти в душу невіс-
тку чи зятя, стати їм рідними й криєть-
ся один із секретів непоказного, проте
щирого жіночого щастя. Смілянка Оль-
га Таран йшла до нього, як кожна жінка,
довго й нелегко. Їй воно усміхнулося,
бо дбала, щоб поряд було тепло усім
близьким людям.
Андрій Глущенко
м. Сміла
О
бидва переконані:
обов’язково має
з’явитися на фрон-
тоні її приміщення брон-
зова дошка з барельє-
фами народних артистів
України Анатолія Пашке-
вича, Раїси Кириченко,
Ольги Павловської, чий
талант щасливо поєд-
нався, розквітнув саме в
цих стінах. Бо життя йде
вперед, усе менше за-
лишається серед нас тих
людей, які можуть похва-
литися як не своєю друж-
бою з цими унікальними
артистами, то спільною
працею.
Кілька тижнів тому
“Черкаський край” вміс-
тив нарис нашого колеги
тележурналіста Олексан-
дра Марченка про Ана-
толія Пашкевича. Але чи
можна навіть на газетній
сторінці встигнути роз-
повісти про таку особис-
тість?! Тож номер уже
був практично зверста-
ний, коли Сашко продо-
вжував телефонувати й
доповнювати свої спо-
гади. Гадав, обов’язково
читачі-черкащани мають
знати: Анатолій Макси-
мович вирізнявся з-поміж
інших особливою делі-
катністю, інтелігентніс-
тю. Навіть у відносинах з
друзями: коли, трапляло-
ся, обставини змушува-
ли позичити в когось до
зарплати якихось п’ять
карбованців, про той ні-
бито й дріб’язковий борг
ніколи не забував — і від-
давав завжди!
Коли він, за щоден-
ною роботою з хором,
ще встигав не лише об-
завестися щирими й
відданими друзями, а
й творити — то хіба що
Всевишній знає. Почу-
те минулого вівторка під
час концерту на честь
75-річчя Маестро здиву-
вало й пробудило почут-
тя піднесення. Органі-
затори дійства не пішли
второваним шляхом, аби
лише нагадати про пі-
сенну сторінку творчості
Анатолія Пашкевича.
Мало того, лише кілька
із загальновідомих, які
давно на слуху, ми почу-
ли зі сцени. За винятком
ніби й очікуваних “Сте-
пом, степом”, “Синові”.
Натомість — виконавці
(Черкаський державний
академічний народний
хор, тріо “Вербена”, ан-
самбль “Росава”, соліс-
ти — заслужені артисти
України Оксана Калінчук,
Олена Варич, Євгенія
Крикун, гостя з Києва,
шполянський соловейко
Руслана Лоцман, артист
Черкаської філармонії
Віталій Дука), об’єднані
єдиним творчим заду-
мом режисера Лідії По-
номаренко, представили
нам образ явно ново-
го для багатьох присут-
ніх Анатолія Пашкевича.
Багатогранного, невтом-
ного у своїх творчих по-
шуках, меж яким він не
бачив для себе й ви-
конавців, яким довіряв
своїх “дітей”-пісні, во-
кально-хореографічні
композиції, кантати.
Ведуча вечора на-
родна артистка України
Ольга Калина розповіла
про такий факт біогра-
фії Анатолія Пашкевича.
Варто було композито-
ру побувати в Білорусії, в
неї, красу її лагідної при-
роди, прекрасних людей
він не просто закохався
— відразу сів писати цілу
вокально-хореографічну
композицію “Вербы”. Її в
чудовому виконанні на-
шого хору і його танцю-
вальної групи захоплено
вітали присутні в залі.
А на великому екрані
протягом всього вечо-
ра — світлини із сімей-
ного альбому не лише
Анатолія Пашкевича, бо
переплелися і долі як са-
мого композитора, так і
його улюблених викона-
виць Раїси Кириченко,
Ольги Павловської. На
їхні голоси, притаманну
їм манеру виконання, він
писав музику — і йшли,
розліталися таким чином
не лише Україною пое-
тичні рядки друзів-поетів.
Приводом до їхнього на-
писання могла бути конк-
ретна історія, як у випад-
ку із “Маминою вишнею”,
коли на могилі найдо-
рожчої поетові людини
пробилося стебельце-
деревце вишні. Чи щира
закоханість у Черкащину,
результатом якої стала
пісня “Черкаський край”.
У Німеччині, почу-
ли ми від ведучої Оль-
ги Калини, нещодавно
було поставлено оперу
“Блудний син”, автор —
Анатолій Пашкевич. Ще
одним відкриттям для
присутніх стало виконан-
ня хором під керуван-
ням заслуженого діяча
мистецтв України Леоні-
да Трофименка частини
кантати “Тиша і грім” на
вірші Василя Симонен-
ка, з яким за життя пое-
та композитору, на жаль,
так і не судилося зустрі-
тися… Він писав багато,
як з’ясували ми на ве-
чорі. Натхненно. А звід-
ки бралися самі мелодії,
в яку пору року чи дни-
ну приходили — того вже
ніхто нам не повідає.
— Мені доля подару-
вала зустрічі з багатьма
талановитими людьми,
— поділився із присутні-
ми Леонід Трофименко.
— Серед них особливе
місце належить Анатолію
Максимовичу, не тіль-
ки композитору, а й уні-
кальному поетові. Коли я
прочитав його “Заповіт”,
в якому він мудро нага-
дує, що на землі у кожно-
го лише тимчасова хата,
то вирішили обов’язково
виконати цей твір — і
сьогодні ви будете пер-
шими слухачами цієї
прем’єри…
Бувають події, коли
після ось таких одкровень
слухачам-глядачам ніяк
не кортить бігти прожо-
гом до гардеробу. Саме
цього вечора, який згур-
тував нехай на дві годи-
ни прихильників талан-
ту великого, сміємо так
твердити, українця й чер-
кащанина, люди й не пос-
пішали розходитися…
Ганна Шквар
оліД
Миттєвості щастя Ольги Таран
Якби мала бажання, могла б Ольга Кузьмівна запропонувати якому
сценаристу сюжет, що абсолютно збігається з її життям. Неймо-
вірний за драматизмом, насичений безліччю подій, в яких сповна від-
билося те, чого по вінця вистачило старшому поколінню земляків.
Ці люди зрозуміють, на які негаразди прирікала себе школярка Оля,
кинувшись рятувати тата від тюрми.
На знак шани й любові – меморіальна дошка
Це вже після вечора, присвяченого пам’яті
Анатолія Пашкевича, ми почули таку
пропозицію від двох відомих у світі
української культури людей — Антанаса
Петраускаса й Олександра Дяченка,
колишнього та нинішнього керівників
Черкаської обласної філармонії.
Смілянка Ольга Таран йшла
до нього (щастя), як кожна
жінка, довго й нелегко. Їй
воно усміхнулося, бо дбала,
щоб поряд було тепло
усім близьким людям.
6. 1 березня 2013 року6 Історія
Художній образ
чи документальне
свідчення?
Більш-менш вичерпно, на-
скільки дозволяє таке видання,
тут подано відомості про Пав-
ла Енгельгардта, який «жорсто-
ко поводився зі своїм козач-
ком». Робиться такий висновок
на… основі Шевченкової пові-
сті «Художник». Але чи можна
всеціло довіряти таким дже-
релам, хай навіть повість на-
звано автобіографічною? Адже
саме на цьому «горіли» деякі
шевченкознавці, прийнявши на
віру поетичну фантазію Пое-
та щодо його подруги дитячих
років Оксани Коваленко, яку
нібито звів москаль, і подаю-
чи це як достовірний факт. На-
справді ж Оксана, подівувавши
навіть дещо довше своїх одно-
літок, без будь-яких придибен-
цій вийшла заміж за кріпака
К.М.Сороку з сусіднього села
Пединівка.
Подібного роду казуси че-
рез брак історичних джерел чи
просто небажання використа-
ти їх, виникали й при тракту-
ванні інших епізодів біографії
Шевченка. Деякі з них дійшли
й до наших днів. У вже згада-
ному «Шевченківському слов-
никові» читаємо, що малого
Тараса у 1929 році забрали до
поміщицького двору в селі Бу-
дище, де він був козачком Пав-
ла Енгельгардта. Але ж профе-
сор Павло Зайцев, якого ще
до перевороту 1917 року вва-
жали видатним шевченкознав-
цем, у своїй праці «Життя Та-
раса Шевченка» стверджує,
що поручик Павло Енгельгардт
після смерті свого батька Ва-
силя Васильовича жив з лис-
топада 1828 року і до початку
березня 1829 року не в Буди-
щі, а у Вільшані, куди й прий-
шов Тарас просити дозволу на
навчання малярству у хлип-
нівського дяка, проте хтось з
управителів вільшанського ма-
єтку, «розмовившись із хлоп-
цем і помітивши його сприт-
ність», залишив його «у себе»,
де і став хлопець згодом ко-
зачкувати. Про те, що «Шев-
ченка взяли козачком до пан-
ського двору у с.Вільшану»,
йдеться в журналі «Основа»
(1862, кн.III, с.10). Те, що з
травня 1828 року до весни на-
ступного року Павло Енгель-
гардт, а отже, і його козачок,
мешкав саме у вільшанському
маєтку, засвідчують і метричні
записи, знайдені в архіві відо-
мим журналістом і сценарис-
том Миколою Шудрею. В тому,
що козачкував малий Тарас у
вільшанському маєтку, впевне-
ний і старійшина звенигород-
ських краєзнавців Володимир
Хоменко. Та повернімося до
родини Енгельгардтів.
Хто вони —
Енгельгардти?
Ще на початку XVIII сто-
ліття Енгельгардти — потомки
ліфляндських баронів — нічим
не вирізнялися з-поміж іншо-
го збіднілого дворянства, яко-
го чимало розвелося на Смо-
ленщині у верхів’ях Дніпра.
Початок їхньому відроджен-
ню поклав всесильний фаво-
рит імператриці Катерини II
«найсвітліший князь Таврії»
Григорій Олександрович По-
тьомкін, рідна і улюблена се-
стра якого, Олена, вийшла за-
між за одного з Енгельгардтів
— Василя Васильовича. Буду-
чи небожем Потьомкіна, Ва-
силь Енгельгардт міг, звичай-
но, розраховувати на ласку
«шальної» імператриці, про-
те статус зятя «найсвітлішого»
подвоїв його шанси. Невдо-
взі він удостоюється звання
генерал-лейтенанта, найви-
щих у Росії орденів. Його на-
зивають героєм російсько-
французької війни 1812 року.
При цьому значно розширю-
ються його маєтності. Поміщик
Енгельгардт володів майже 18
тисячами душ кріпаків чолові-
чої статі, багатьма селами. У
1816 році до ревізького реє-
стру його кріпаків було вписа-
но і дворічного Тараса Шев-
ченка.
Але не тільки поміщики
возвеличували цей рід. Насам-
перед тут треба згадати Єгора
Антоновича Енгельгардта, який
свого часу був директором
Царськосільського ліцею і бла-
гословляв на великі справи ле-
гендарний Пушкінський випуск.
Інший Енгельгардт — Олек-
сандр Миколайович — ввійшов
в історію як видатний ґрунтоз-
навець і публіцист. Він входив
до «Народної волі» і певним
чином був причетний до вбив-
ства Олександра II. А відбувши
покарання, взявся створювати
в одному зі своїх сіл… колгосп,
назвавши його «сільгоспар-
тіллю». Та якщо зігнаний піс-
ля залпів «Аврори» в колгоспи
наш люд почав відхрещувати-
ся від колгоспів більш ніж після
шістдесятирічного їх існування,
то колишній «народоволець»,
як повідомляє «Большая со-
ветская энциклопредия», вже
за кілька років відмовився від
своїх задумів, як нездійснен-
них і повернувся до «капіталіс-
тичних методів рільництва».
Найвищої ж слави досяг
наймолодший з Енгельгард-
тів — Володимир Олександро-
вич, засновник молекулярної
біології, академік-секретар АН
СРСР, дійсний член Академії
медичних наук, почесний член
багатьох зарубіжних академій,
відзначений найвищими дер-
жавними нагородами за часів
Союзу: Герой Соцпраці, лау-
реат Ленінської, Сталінської та
державної премій.
Прочухан
не за мистецтво
Яка ж доля випала Енгель-
гардту «Шевченковому» — вже
згаданому нами Павлові Ва-
сильовичу? Як позашлюбно-
му синові Василя Васильови-
ча Енгельгарта, чи, як би міг
сказати Поет, — байстряті,
йому нічого було надіятися на
високе становище в суспіль-
стві. Та доля виявилася при-
хильною до нього. Помираючи
в 1828 році, старий пан вирі-
шив спокутувати гріх своєї мо-
лодості — він заповів Павлові
все, що мав, починаючи з ти-
тулів і закінчуючи численни-
ми маєтками. І ось невдовзі
Павла Васильовича признача-
ють флігель-ад’ютантом вілен-
ського військового губернато-
ра. Служба — не бий лежачого,
товариство молодих аристо-
кратів й аристократок, бали і
прийоми. Чи був час тридця-
тирічному ефектному офіце-
рові присікатися до Тараса чи,
точніше, — «жорстко ставитися
до нього»? Навряд. Швидше,
він навіть дещо поблажливіше
ставився до Тараса, аніж до
інших свої кріпаків. Але як же
бути з широковідомим епізо-
дом екзекуції над початківцем-
художником, який у відсутність
своїх панів, перемальовую-
чи при свічці лубкову картинку
про отамана Донського війська
М.І.Платова, ненароком задрі-
мав? Тут все просто: адже, як
згадував пізніше Шевченко,
прочухана він одержав «не за
моє мистецтво, ні!… а за те,
що я міг би спалити не тільки
дім, а й місто».
Здається, тут все ясно. Але
маємо ще один, теж досить ві-
домий факт з біографії Шев-
ченка: сутичку Павла Енгель-
гардта з Карлом Брюлловим,
торги з Венеціановим щодо
суми викупу й ті великі гроші,
що їх заправив за свого кріпа-
ка «феодал-собачник і «най-
більша свиня в торжковських
патинках», як обізвав Пав-
ла Васильовича Брюллов? Іс-
торики і письменники радян-
ської доби були одностайними
в оцінці: мовляв, затятий і ту-
пий кріпосник не хотів навіть
за досить пристойну суму від-
пустити на волю майбутнього
академіка, а при цьому ще й
брутально повівся з шановани-
ми в Петербурзі людьми.
Чи так це? Так, якщо ви-
ходити з повісті Шевченка «Ху-
дожник», в якій детально опису-
ється ця сцена, та йдеться про
те, що саме Брюллову належа-
ла ініціатива викупу Тараса з
кріпацтва. Але ж «Художник» є
перш за все літературним тво-
ром. У своїй же автобіографії
Шевченко ані словом не згадує
про участь у цій справі Брюлло-
ва, а розповідає натомість, що
Іван Сошенко представив його
Василеві Григоровичу, «маю-
чи на увазі визволити мене з
лихої долі», потім Григорович
просив за нього Василя Жу-
ковського. Жуковський, дові-
давшись про ціну, домовився
з Брюлловим, що той намалює
його портрет, що його і буде
розіграно в лотерею.
Тож, виходить, що про
те, яким чином можна вику-
пити Шевченка, подбав Жу-
ковський? А це докорінно
міняє суть справи. Бо ж поет-
романтик Василь Жуковський
був передусім «наставником Їх
імператорських Величностей»
— спадкоємця-цесаревича та
государині-імператриці. Інши-
ми словами, за Жуковським
стояла царська сім’я, про що
Енгельгардт, звичайно, не міг
не знати. А з царським дво-
ром у нього були свої рахун-
ки, нехай і зовсім маленькі. Він
пам’ятав, як ставився до По-
тьомкінських протеже, зокре-
ма й Енгельгардтів, імператор
Павло I — батько Миколи. Не
міг не розуміти й того, що, про-
носивши до тридцяти літ тавро
«незаконнонародженого», до-
сяг свого теперішнього стано-
вища лише завдяки батьковій
та Божій милості. Тут, можли-
во, і дала про себе знати дво-
рянська кров. Бо що б вартува-
ло йому відразу ж поступитися
бажанню царедворця?
Історична правда
чи стереотип
Цілком можливо, що суть
справи була відома й Шев-
ченку, який потому не три-
мав зла на «свого» пана. Як
і на його сина, того самого
«весьма приличного юношу», з
яким познайомив його Гулак-
Артемовський 14 квітня 1858
року, про що писав Тарас у сво-
єму «Щоденнику». Той «юно-
ша», якого з часом величали
вже Василем Павловичем, став
доктором астрономії та філо-
софії, членом-кореспондентом
Петербурзької академії. І от
будучи вже визнаним вченим,
проторувавши широку дорогу
в науку, він раптом виїздить за
кордон, де й оселяється. Його
ім’я, як і його вклад у царині
науки, поволі стають забутими.
Щодо «Шевченківського слов-
ника», то тут лише вказується:
«російський астроном, член-
кореспондент… Колекціонер
матеріалів з російської істо-
рії і мистецтва». Нехай би по-
трапив він у немилість династії
Романових, але ж нічим не за-
винив ні перед Шевченком, ні
перед Україною. То чому б не
сказати більш конкретно: «…зі-
брав і передав Росії весь ар-
хів свого друга — композитора
Михайла Глінки, купив за кор-
доном і теж передав державі
архів війни 1812 року та доку-
менти про Швейцарський по-
хід Суворова й участь у ньому
українських козаків»? Хоча б
для того, щоб віддати належне
істині, дати дорогу історичній
правді, а не усталеним стерео-
типам, інколи аж надто заполі-
тизованим.
Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
До 200-річчя Тараса Шевченка
ТІ САМІ ЕНГЕЛЬГАРДТИБіографи та дослідники життя і творчості Шевченка радянської доби не надто
переймалися життєписаннями деяких людей, з якими Тараса Григоровича зводила
доля. Це значною мірою стосується й Енгельгардтів. У «Шевченківському
словникові» знаходимо трьох Енгельгардтів: Василя Васильовича — поміщика,
генерал-лейтенанта і першого власника родини Шевченків-Грушівських, його
позашлюбного сина Павла Васильовича і внука — Василя Павловича.
Василь
Павлович
Василь
Васильович
Павло
Васильович
