2. Біля старої садиби виріс такий великий лопух, що качці, яка висиджувала там яйця,
він здавався густим лісом. «Кря–кря–кря», - вітала вона шістьох каченят, що
вилуплювалися один за одним зі шкаралупок. Залишилося, останнє, сьоме яйце.
Воно було великим, і качка думала, що з нього вилупиться справжній богатир.
3. Перевалюючись з лапи на лапу, мимо проходила стара гуска. Побачила вона те
яйце, та й каже сміючись: «Ґа-ґа-ґа, це не качаче яйце! Воно більше схоже на
індичаче чи страусове. Таке велике! Ти не висидиш його, облиш краще». І
попрямувала до пташиного двору. «Ні, - подумала качка, - я так довго сиділа, що
можу посидіти ще трішки».
4. Раптом яйце тріснуло і з нього з’явилося довгоочікуване пташеня. Воно було
велике, сіре і ніби миршаве.
- Яке гидке! – хором закрякали каченята, роздивляючись його зусібіч.
- Сіре - тому, що довго сиділо у шкаралупці – пояснила стара качка, - Невдовзі воно
стане таким, як усі інші, - і повела виводок на пташиний двір.
5. Мешканці пташиного двору - кури, гуси, індики - зібралися довкола гидкого
каченяти і почали його дзьобати та штовхати. Дівчинка, що годувала птахів, також
невдоволено стусонула його ногою. Наступного дня з каченям вирішив
познайомитися місцевий кіт. Він підійшов і промуркотів: «Мняв, в житті не бачив
такої потвори. З таким навіть розмовляти огидно».
6. Це вже було занадто! Бідолашне каченя перестрибнуло через огорожу і кинулося
навтьоки… Дні ставали холоднішими, з дерев облітало останнє листя, а вітер у
небі гнав сірі хмари. Каченятко притискалося до очерету, гадаючи, що той
захистить його від поривів вітру.
7. Незабаром каченя опинилося на порозі маленької хатки. Людей там не було, тільки
у кутку дрімав старий пес і поруч ходила велика біла курка. « Ко-ко-ко, це хто до
нас завітав? Ніколи в житті не бачила такої потвори», - сказала курка. «Гав-гав-гав,
- ліниво прогавкав пес, - можливо, він вміє нести яйця?» Але каченя не вміло нести
яєць. І курка сказала йому: «Тоді геть звідси! Тут задарма не годують».
8. І знову каченя опинилося на вулиці. Падав мокрий сніг, від холоду бідолаха ледве
пересував лапкам, він зовсім знесилився. Раптом сонячний промінь освітив озеро і
каченя завмерло від здивування. На воді плавали надзвичайно красиві птахи. То
були лебеді. О, які ж вони гарні! – подумало каченя, але наблизитися до них не
наважилося. Лебеді полетіли, і каченя знову лишилося наодинці.
9. Озеро вкрила крига, і каченя підібрали місцеві дітлахи. Вони віднесли його
додому, нагодували і почали гратися в мисливців. Але каченяті ця гра зовсім не
сподобалася, воно ледве видерлося з дитячих рук і вилетіло у вікно.
10. Чимало горя випало на долю каченяти тієї суворої зими. Але прийшла весна. Сніг
розтанув, засяяло сонце, а на блакитному плесі озера знову з’явилися прекрасні
птахи. Каченя схилило голову і побачило у воді власне відображення - на нього
дивилося не гидке каченя, а чудовий білий птах! Гидке каченя перетворилося на
лебедя. Діти полюбили його, а люди, що годували птахів казали, що ніколи не
бачили гарнішого птаха!
