3. Ми мусимо навчитися чути себе
українцями — не галицькими, не
буковинськими українцями, а
українцями без офіціальних
кордонів. І се почуття не повинно у
нас бути голою фразою, а мусить
вести за собою практичні
консеквенції. Ми повинні — всі без
виїмка — поперед усього пізнати ту
свою Україну, всю в її
етнографічних межах, у її
теперішнім культурнім стані,
познайомитися з її природними
засобами та громадськими
болячками і засвоїти собі те знання
твердо, до тої міри, щоб ми боліли
кождим її частковим, локальним
болем і радувалися кождим хоч і як
дрібним та частковим її успіхом, а
головно, щоб ми розуміли всі
прояви її життя, щоб почували себе
справді, практично частиною його.
4. Я розумію під
революцією іменно
цілий великий ряд таких
культурних, наукових і
політичних фактів, будь
вони криваві або й
зовсім ні, котрі
змінюють всі
дотогочасні поняття і
основу і цілий розвиток
якогось народу
повертають на зовсім
іншу дорогу.
5. Не забувайте, що ми досі
в Галичині жили з
національного погляду крайнє
ненормальним життям.
Велика більшість нашої нації
лежала безсильна,
закнебльована, а ми, маленька
частина, мали свободу рухів і
слова. І нам іноді здавалося,
що ми — вся українська
нація, що ми її чільні ряди, її
репрезентанти перед світом.
Тепер, коли на російській
Україні не сьогодні то завтра
повстануть десятки таких
центрів, якими тепер
являються Львів та Чернівці,
ся наша передова роля
скінчилася. Ми мусимо
почувати себе не піонерами,
але рядовими в великім ряді і
не сміємо своїх дрібних,
локальних справ виставляти
як справи всенародні, своїх
дрібних персональних амбіцій
висувати на першу лінію
загального інтересу.
6. «Мойсей» (1905
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби
струпом, вкритий!
…
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся
Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою
повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та
вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми
злитий,
Твойому генію мій скромний дар
весільний.
7. Де Бурмило —
цар народа,
Там пропала
честь, свобода,
Голос правди
занімів.
«Лис Микита»
8. «На мою думку, тут лежить
глибока психологічна проблема,
коріння якої сягає мало
досліджених доси тайників -
зв'язку людської психіки з тими
ніби конвенціональними, а
проте так дивно органічними
системами звуків, що називаємо
рідною мовою. Здається, що таке
рідна мова ? Чим вона ліпша для
мене від усякої іншої і що мені
вадить при нагоді заміняти її на
всяку іншу ? Практик,
утилітарист, не задумуючись ані
хвилини, скаже : пусте питання !
Мова – спосіб комунікації людей
з людьми, і маючи до вибору я
беру ту, яка дає мені можливість
комунікуватися з більшим
числом людей. А тим часом якась
таємна сила в людській природі
каже : Pardon, ти не маєш до
вибору ; в якій мові родився і
виховався, тої без скалічення
свої душі не можеш покинути,
так як не можеш замінятися з
ким іншим своєю шкірою»
