Офіційне видання Духовного управління мусульман України "Умма"

1. ´Нехай станете ви
громадою (уммою),
що закликає до добра,
спонукає до праведного
й забороняє негідне ―
такі будуть щасливіª
(Коран, 3:104)
Бійня в морі
Такого зухвалого неспровокованого
піратського нападу світ не бачив за
останні сто років: 31 травня ізраїльські
катери взяли турецький паром «Маві
Мармара» на абордаж і висадили десант
на його палубу.
 с. 3
Акида атñТахавія
«Акида ат-Тахавія», хай і невелика
за обсягом, перелічує те, що має знати
мусульманин, у що він має вірити й що
повинен осягнути. Написана простою та
зрозумілою мовою, вона й дотепер попу-
лярна як підручник у багатьох навчальних
закладах мусульманського світу.
 с. 4
Поступ Туреччини
Поки більшість арабських країн тішаться
своєю важливістю й сваряться між со-
бою, Туреччина впевнено позиціонує
себе як провідну силу на Близькому Сході
й чимдалі ближче просувається до почес-
ного звання провідної держави мусуль-
манського світу.
 с. 7
Офіційне видання
Духовного управління
мусульман України
«Умма»
№5
червень 2010
Дорогі мусульмани!
У тяжких муках народжуєть-
ся нова мусульманська спільно-
та України. Негативний імідж,
бідність, нестача кваліфікованих
імамів, безглузді амбіції «ліде-
рів», закордонний вплив і як на-
слідок — роз’єднання мусульман.
Це далеко не повний перелік на-
ших проблем. Навіть у рідній
країні нами прагнуть керувати
«варяги», що призвело як до ви-
никнення різних мусульманських
громад, так і до певного напру-
ження в стосунках між нами.
Влада могла би пом’якшувати
напруження між віруючими, якби
діяла незалежно від симпатії до
того чи іншого духовного управ-
ління, в інтересах усіх об’єднань,
керуючись українським законо-
давством. Але це залежить від по-
рядності й духовності самої влади.
Держслужбовець як віруюча
людина має право ходити до будь-
якої церкви, мечеті чи іншого хра-
му; має право спілкуватися й това-
ришувати з ким йому приємніше
або цікавіше. Але як держслужбо-
вець він повинен знаходити такі
механізми впливу (не прямого, бо
в релігійні справи не можна втру-
чатися), які б давали кожній ре-
лігійній спільноті можливість ді-
яти в демократичній і незалежній
Україні без жодних перешкод, ма-
ючи рівні права й можливості. Та,
на жаль, із поміж рівних, маємо
«рівніших» — у їхніх інтересах і
відбувається співпраця державних
органів і представників конфесій.
Тому рівні права в нас задекларо-
вано, а фактично це красивий міф
для замилювання очей. Попри все
ми дуже цим не переймаємося й
будемо молитися, як молилися за
тоталітарного режиму наші бать-
ки. Бо молитва — страшенна сила,
але про це знають тільки віруючі.
Муфтій ДУМУ «Умма»
Саід Ісмагілов
У
суботу 29 травня
в Луганську відбулося
офіційне відкриття
Соборної мечеті. Урочистості
зібрали близько тисячі місцевих
мусульман і гостей із різних
регіонів України.
На відкриття прибули вико-
нувач обов’язків Надзвичайного
й повноважного посла Держави
Кувейт в Україні Талал аль-Газза
й голова кувейтської доброчин-
ної організації «Мубаррат аль-
хайр» Джамаль аль-Хаддад,
муфтій Духовного управління
мусульман України «Умма» Саід
Ісмагілов, голова Всеукраїнської
асоціації громадських організацій
«Альраід» Ісмаїл Кади, пред­­став­
ники мусульманських громад,
імами міст Луганської області,
Донецька, Харкова й Києва,
а також представники Луганської
облдерж­адміністрації й заступник
луганського міського голови.
Муфтій ДУМУ «Умма» Саід
Ісмагілов назвав відкриття
Соборної мечеті новим кроком
у відродженні Ісламу та його
культури в Україні: «Ми на почат-
ку великого шляху — шляху
розбудови мусульманської умми
нашої країни.
Довгі роки мусульмани були
позбавленіможливостівідвідувати
свої мечеті, молитися. За часів
тоталітаризму в Україні не лиши-
лося жодної мечеті, але наші бать-
ки ніколи не втрачали віру й надію
на допомогу Всевишнього Аллага.
Багато хто з них не дочекався цієї
щасливої миті.
Поява Соборної мечеті в Лу­­
ганську — великий знак оклику.
Мусульмани України повинні
усвідомити, що ми не чужо-
рідне тіло й не просто грома-
дяни, що мешкають на її тере-
нах, — ми невід’ємна складова
українського суспільства. Як і всі,
ми відповідаємо за силу, свобо-
ду й славу нашої батьківщини».
Приємно вражений рів­нем
духовності луганських послі­
довників Ісламу заступник луга­
нського міського голови Заза
Зухбая: «Я знав, що у нас дуже
багато мусульман, але не думав,
що стільки людей серйозно став-
ляться до своєї релігії».
Ще перед офіційним вік-
дриттям Соборну мечеть
відві­дували представники
майже 30 національностей.
За інформацією керівника
громадської релігійної організації
«Салам» Сейфулли Рашидо-
ва щоп’ятниці на «колективну
молитву» тут збираються з пів-
тисячі віруючих.
Будівництво Соборної мечеті
тривало близько двох років. Вона
стала восьмою й найбільшою
в Луганській області, де живуть
25 тисяч мусульман. Раніше були
збудовані мечеті в Антрациті,
Брянці, Алчевську, Стаханові,
Свердловську, Красному Лучі
й Ровеньках. 
На початку
великого шляху

2. УММА2 №5
червень 2010
У квітні Духовне управління мусульман Укра-
їни «Умма» спільно з Всеукраїнською асоціацією
громадських організацій «Альраід» провело цикл
семінарів, присвячених питанням акиди (симво-
лу віри мусульман), ідеології, етики й духовної
складової Ісламу. Зустрічі відбулися в мечетях та
ісламських культурних центрах Києва, Одеси, Хар-
кова, Донецька, Луганська, Вінниці, Запоріжжя,
Сум, Полтави й Львова.
Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов:
«Семінари мали за мету підвищення рівня релігій-
ної грамотності серед мусульман України. Ми нама-
галися донести до слухачів основи Ісламу «з перших
вуст», тобто від імамів, що мають вищу теологічну
освіту. Із цією метою ми залучили імамів наших мече-
тей — у минулому випускників ісламських універси-
тетів. Кожен із них провів лекції й зустрічі в чужому
для себе місті. Не секрет, що нову людину аудиторія
сприймає краще. Наприклад, Сейран Аріфов, заступ-
ник голови ВАОО «Альраід» у Сімферополі, читав
лекції в Києві, а Рустам Хуснутдінов, імам-хатиб із
Донецька, — в Запоріжжі.
Ми вкотре переконалися, яке корисне живе спіл-
кування, зустрічі з мусульманами на місцях. Тільки
так можна дізнатися, чим живуть люди, чим пере-
ймаються, які у них проблеми й потреби, й відповісти
на їхні питання. Це дає змогу реально оцінити ситу-
ацію й скерувати наші зусилля туди, де вони будуть
найдоцільніші.
Я особисто відвідав Львів і Вінницю й можу точно
сказати: якщо на Сході й Півдні країни мусульмани,
через те, що їх більше, давно зайняті облаштуванням
свого релігійного життя, мають мечеті, цвинтарі й роз-
винену інфраструктуру, то громади західних облас-
тей сьогодні в стадії становлення. Я не перебільшую,
це справді так. Літні люди нарікають, що молодь не
ототожнює себе з ісламською традицією, вбачаючи
причину цього в відсутності кваліфікованих імамів,
мечетей, а також у неправдивій інформації про Іслам
у багатьох ЗМІ».
Провідні мусульманські теологи переглянули фатву середньовіч-
ного вченого Ібн Таймії про джихад. На думку богословів, фатва, що
з’явилася за часів монгольських навал на землі мусульман, непри-
пустима в сучасному світі, адже поділ на «територію Ісламу» (дар уль-
іслам) і «територію невірства» (дар уль-куфр) уже некоректний.
У конференції в турецькому місті Мардин узяли участь 15 автори-
тетних учених із Саудівської Аравії, Туреччини, Індії, Сенегалу, Кувейту,
Ірану, Марокко й Індонезії, а також верховний муфтій Боснії Мустафа
Церич, мавританський шейх Абдулла ібн Бая та єменський шейх Хабіб
Алі Аль-Джифрі.
На фатву Ібн Таймії часто посилаються різні радикальні угрупован-
ня, оголошуючи когось «невірними» й починаючи проти них «джихад».
Улеми привселюдно підтвердили: будь-яка людина, що шукає в цій фат-
ві виправдання вбивства мусульман або немусульман, помиляється в її
інтерпретації.
НОВИНИ
У приміщенні Державного комітету України
в справах національностей і релігій 20 квітня 2010
року відбулося чергове засідання Ради представни-
ків Духовних управлінь і центрів мусульман України
при Держкомнацрелігій.
У засіданні взяли участь керівники ДУМ Криму,
ДУМУ «Умма», Релігійного управління незалежних
мусульманських громад України, «Київського муф-
тіяту», голова Держкомнацрелігій Юрій Решетни-
ков і заступник голови Держкомнацрелігій Микола
Новиченко.
Учасники підбили підсумки діяльності й обговорили
актуальні питання, пов’язані з організацією цьогоріч-
ного хаджу, проаналізувавши досвід попередніх років.
У цьому контексті голова Держкомнацрелігій Юрій
Решетников зазначив, що участь офіційної делега-
ції мусульман України в хаджі — «це не тільки питан-
ня духовного виміру, але й презентація нашої країни
на міжнародному рівні», а також наголосив, що Комітет
зацікавлений і сприятиме подальшому розширенню
діяльності Ради.
У ході засідання головою Ради на другий тер-
мін одноголосно обрано муфтія ДУМ Криму Еміралі
Аблаєва.
Присутні представники Духовних управлінь і цен-
трів мусульман України вкотре наголосили на відкри-
тості своєї діяльності. Вільний доступ до участі в роботі
Ради мають усі мусульманські організації України.
Відповідно до статуту, Рада представників духо-
вних управлінь і центрів мусульман України — добро-
вільний представницький і дорадчий орган мусульман
нашої країни, утворений із метою сприяння розвитку
мусульманської умми, зміцнення взаєморозуміння між
усіма мусульманськими організаціями України й коор-
динації взаємодії й діалогу духовних управлінь і центрів
мусульман України з органами державної влади.
Рада має обстоюювати інтереси громадян Украї-
ни, що сповідують Іслам, і забезпечувати врахування
думки мусульманських організацій у процесі підготу-
вання й прийняття органами державної влади рішень
із питань, що стосуються релігійного життя.
Засіданні Ради представників Духовних управлінь
і центрів мусульман України
Авторитетні улеми прояснили
середньовічну фатву про джихад
«Аллаг вивищує тих, хто увірував,
і кого наділено знанням»
Мавлід ан-Набі на Донбасі
У дні Мавліду Духовне управління мусульман України «Умма» прове-
ло на Донбасі низку заходів із нагоди дня народження пророка Мухамма-
да (мир йому і благословення), останнього посланця Господа й милості
для світів. У мечетях відбулися спеціальні п’ятничні проповіді, а в іслам-
ських культурних центрах — тематичні конференції й лекції, присвячені
спадку й сунні Пророка.
Протягом місяця рабі аль-аваль представники духовного управління
зустрічалися з мусульманськими громадами Луганська, Красного Луча,
Алчевська, Стаханова, Сніжного, Макіївки й інших міст. Ці зустрічі збира-
ли сотні мусульман і гостей, зацікавлених Ісламом і надбанням ісламської
культури.
Завершенням Мавлід ан-Набі став грандіозний концерт в одному
з театрів Донецька. Відкриваючи його в атмосфері духовності й братер-
ства, до присутніх звернулися муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, імами Донецька, Макіївки й Алчевська,
науковці й представники Донецької міської ради. Після традиційного читання Священного Корану, діти декла-
мували для глядачів твори ісламської поезії, звучали пісні арабською й татарською мовами, а потім відбувся
перегляд відеоматеріалів про пророка Мухаммада (мир йому і благословення) та ісламську спадщину.
Справа про хіджаб
4 травня Окружний адміністративний
суд Києва відхилив позов мусульманки
Сусанни Ісмаїлової, що стосується наказу
№ 600 МВС України — згідно з ним забо-
ронено вклеювати фотографію в хіджа-
бі в основний документ, що засвідчує її
особистість.
Фахівець у галузі права, представник
Ісмаїлової в суді Енвер Умеров пояснив,
що нині не йдеться про невідповідність
окремих пунктів цього наказу МВС зако-
нові «Про свободу совісті» й Конституції
України. Постало питання про незаконність
самого наказу № 600, бо він фактично
порушує ст. 57 Конституції України й указ президента «Про порядок офі-
ційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чин-
ності», ухвалений ще Леонідом Кучмою.
За словами Умерова він отримав силу заяв від жінок-мусульманок
із Криму й цілої України, що хочуть приєднатися до позову Сусанни Ісма-
їлової. Позитивний досвід вирішення аналогічного питання в Росії, Азер-
байджані й багатьох країнах Європи дає надію, що й в Україні буде поді-
бний прецедент.
«Можливо, обстоювати свої права треба іншим методом, — каже муф-
тій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, — не позиватися з державними орга-
нами, що практично безперспективно, але, апелюючи до закону, вико-
ристовуючи спільну думку мусульман країни, звернутися до відповідних
державних структур, щоб вони врахували цю думку. Чому ми не зробили
цього раніше? Не було великої потреби. Практично завжди працівники
паспортних відділів із розумінням ставилися до прохань мусульманок
і йшли їм назустріч… Ми віримо, що Україна не відставатиме у справі
захисту прав і свобід своїх громадян від інших держав, де питання про
хіджаб вирішили на користь мусульманських жінок».
Привітання мусульман України
з відкриттям Соборної мечеті
У зв’язку з урочистостя-
ми з нагоди відкриття 29 травня
Соборної мечеті в Луганську голо-
ва колегії Державного комітету
України в справах національнос-
тей і релігій Юрій Решетников при-
вітав ДУМУ «Умма» з помітною
подією в житті мусульман України.
Юрій Решетников побажав учас-
никам святкових заходів «добра
й щастя, міцного здоров’я, родинно-
го затишку й подальших духовних
звершень».
«Сьогодні Українська держава
пишається розмаїттям національних культур і релігійних традицій,
що стали її національним надбанням і нашою спільною спадщиною,
яку належить зберігати й примножувати», — ідеться в привітанні.
Голова Держкомнацрелігій зазначив, що Україна — «гостинний дім
для багатьох народів, які традиційно сповідують Іслам, і усвідомлення
відповідальності за добробут і спокій у цьому домі, за його майбутнє
робить наш демократичний поступ невід’ємним від загальносвітового
процесу».
«Україна високо цінує благородну працю вітчизняної мусульман-
ської умми на духовній ниві, шанує вагомий внесок у справу підне-
сення моральних засад суспільного буття… Нині Духовне управління
мусульман України «Умма» переживає динамічний розвиток і відіграє
помітну роль у відродженні духовності, культури й просвіти мусульман-
ської громади», — зазначає Юрій Решетников.

3. УММА 3№5
червень 2010
Станіслав Федорчук
Привид «чеченського
тероризму» вкотре
повернувся до російської
політичної реальності.
Два вибухи в московському
метро, що забрали життя
кількох десятків людей,
показали готовність
російської політичної
еліти не тільки боротися
з проявами тероризму,
а й конвертувати цю
боротьбу в конкретні
політичні дивіденди.
Кавказ як причина
всіх нещасть
Уже на першій нараді в прези-
дента РФ Дмитра Медведєва після
терактів голова ФСБ Олександр
Бортников озвучив найголовнішу
версію подій: «Ці теракти скоїли
терористичні групи, що мають від-
ношення до північнокавказького
регіону. Будемо вважати це осно-
вною версією, бо знайдено тіла
двох терористок-смертниць». Таке
доволі розпливчасте формулюван-
ня з боку керівника ФСБ здійняло
цілу хвилю експертних оцінок, що
майже в унісон почали розвивати
цю позицію.
Незважаючи на пропозиції окре-
мих політологів зачекати, поки кон-
кретне угруповання візьме на себе
відповідальність за теракт, або про-
ведуть повноцінне розслідування,
російське суспільство знову опини-
лося під упливом ЗМІ, що наполе-
гливо просували думку: особи з Пів-
нічного Кавказу становлять загрозу
особистій безпеці громадян.
Обережні заяви про те, що
такий підхід до справи може спри-
чинити хвилю ксенофобії й проявів
насильства щодо людей, які наро-
дилися на Кавказі, — до уваги ніхто
не брав.
У своїй традиційній манері
висловився й прем’єр-міністр Росії
Володимир Путін: «Як відомо,
сьогодні в Москві стався жахливий
за своїми наслідками й огидний за
характером виконання злочин проти
мирних громадян. У метро загинули
десятки людей. Я переконаний, що
правоохоронні органи зроблять усе,
щоби знайти й покарати злочинців.
Терористів буде знищено».
За межею компромісу
Попри грізну риторику росій-
ської влади вкотре постає питання
про причини терактів на території
Російської Федерації. Зрозуміле
бажання російських політтехнологів
пов’язати вибухи з наслідками пер-
шої та другої чеченських кампаній,
а не з послідовною політикою Росій-
ської імперії, а згодом і СРСР у сфе-
рі «гармонізації етнічних стосунків».
Відсутність ефективної політики
Росії на Північному Кавказі демон-
струють не тільки нещодавні терак-
ти, а й російсько-грузинська війна, і
створення маріонеткових режимів у
Південній Осетії та Абхазії.
Замість пошуку компромісів і
побудови нових інституцій на тере-
нах, підконтрольних Росії, бачимо
посилення військового й міліцейсько-
го режиму, який переконаний, що
можна вирішити кавказьке питання
локально, не отримавши проблем у
вигляді терактів на території РФ.
Досвід конвертації другої чечен-
ської війни в президентській кампа-
нії Володимира Путіна свідчить про
головну причину неефективності
нинішньої практики боротьби з
тероризмом — бажання російської
влади мати на Кавказі постійний
полігон для зміцнення власного імі-
джу за рахунок військової сили.
Неуспішна політика в Чечні
призвела до ескалації напруже-
ності в суміжних регіонах і створи-
ла приклад для суттєвої недовіри
для місцевих режимів, які, праг-
нучи більшої автономії, мусять
рахуватися з тим, що домовле-
ності не потрібні керівництву РФ
за можливості силового вирішення
питання.
Бажання швидко вирішити про-
блему стало причиною ліквідації
російськими спецслужбами без
жодного суду й слідства законно
обраного президента Чечні Асла-
на Масхадова, що його в цьому
статусі визнав перед тим Кремль.
Інцидент стався 2005 року. Відтоді
російське керівництво позбавило
себе адекватного перемовника
з чеченського боку, що був гото-
вий знайти спільну мову в обмін
на мирне розв’язання питання.
Але послідовно знищуючи ліде-
рів повстанського руху, російська
влада нажила набагато радикаль-
ніших ворогів, узагалі не схильних
до перемовин.
Нинішній чеченський прези-
дент Рамзан Кадиров із підконтр-
ольними йому військовими фор-
муваннями здатен лише втілювати
кремлівську політику й лишається
несамостійним політичним гравцем
як усередині республіки, так і за її
межами.
Розділяй і владарюй
Застосування сили й автори-
тарні методи керування маленькою
республікою свідчать не тільки про
нерозуміння вищим російським
керівництвом природи конфлікту,
а й про зацікавленість у його існу-
ванні для посилення легітимності
влади.
Останні теракти сталися якраз
після хвилі антипутінських про-
тестів по всій Росії, найбільших
за останні 10 років. Отже росій-
ська влада отримала чудову наго-
ду показати всю силу державної
машини.
Здається, що пошук крайніх
триватиме. Російська пропаган-
дистська машина озвучила перелік
винних у терактах, забуваючи про
власну політичну систему й адекват-
ну оцінку її реальної ефективності. 
Ісраель Шамір
С
трашною трагедією кін­
чи­лася шляхетна спро-
ба сотень активістів
із п’ятдесяти країн світу прорва-
тися до блокадної Гази. Уранці
в понеділок 31 травня ізраїльські
катери взяли турецьке пасажир­ське
судно «Маві Мармара» на абор-
даж і водночас висадили десант
на його палубу. Солдати відкрили
автоматний вогонь по беззбройних
людях, що навіть не встигли про-
кинутися. За попередніми даними
вбито від дев’ятьох до двадцятьох
активістів, десятки поранено.
Інші кораблі міжнародної фло-
тилії, що налічувала спочатку
вісім суден, захопили й доправи-
ли до ізраїльського порту Ашдод,
звідкіля волонтерів було інтерно-
вано. Захоплення й обстріл ста-
лися в широкому морі, на відстані
150 кілометрів від ізраїльських
берегів . Такого зухвалого неспро-
вокованого піратського нападу
світ не бачив за останні сто років.
Ізраїльтяни не вагалися й секун-
ди, порушивши правила судно-
плавства, морське право, права
на життя.
Світ оторопів — хоча незви-
чайними в цьому злочині були тіль-
ки жертви. Зазвичай ізраїльтяни
не замислюються про право, коли
вирішують убити палестинця. І роб­­­
лять це з дивною легкістю. Цього
разу вони показали, що так само
легко стріляють і в непалестинців,
коли ті стануть на їхньому шляху.
Потужна ізраїльська машина
дезінформації штампує пояснення
одне за одним: мовляв, активісти
чинили опір, дряпалися, намага-
лися забрати зброю в десантни-
ків — унаслідок цього поранено
одного, а може й двох із них. Тоб-
то співмірність утрат така сама,
як під час січневої агресії 2009 року
в Газі — п’ятнадцять до одного, що
можливе тільки за умови нападу
на безборонних.
Інші доводи піратів нескладні,
і будь-хто може вигадати їх сам:
активісти «були пов’язані з «Аль-
Каїдою», вони «терористи», суд-
на були завантажені «зброєю».
Насправді, на борту були десятки
журналістів, серед них російська
журналістка Надя Кеворкова, там
були десятки членів Європарла-
менту, письменники, члени ізраїль-
ського Кнесету, люди доброї волі.
Вони зробили все можливе, щоб
добутися до Гази без конфронта-
ції. Вони навіть зажадали у влади
Кипру — останнього порту — пере-
вірити судна на відсутність зброї
та стрілива.
Беззбройні, вони йшли як ягня-
та на забій, навіть не підозрюючи
цього. Мета флотилії була проста —
привернути увагу світу до ізраїль-
ської блокади Гази, що триває вже
три роки. Три довгі роки «Ізраїль»
блокує цю вузеньку смужку суходо-
лу з її півторамільйонним населен-
ням — переважно дітьми палестин-
ських селян, вигнаних зі своєї землі
1948 року.
Газа була найбільшим табором
утікачів, аж поки стала найбільшою
в’язницею в світі. Туди не можна
заїхати, звідти не можна виїхати.
«Ізраїль» цілком контролює легаль-
не ввезення продовольства.
«Ми не заморимо їх голодом, —
сказав ізраїльський міністр, — але
посадимо їх на дієту». Дієта виклю-
чає макарони й шоколад, овочі
й фрукти, але дозволяє рис. Дитя-
чі іграшки завозити заборонено.
Страшна доля живцем замурованих
жителів Гази давно непокоїть між-
народну спільноту, і кожен міністр
чи президент, відвідуючи «Ізраїль»,
зазвичай привозив із собою про-
хання пропустити до Гази продукти
й будматеріали. Однак «Ізраїль»
нечасто пропускає передачі.
Волонтери, активісти з цілого
світу вже кілька разів прорива-
ли блокаду й привозили до Гази
по кілька тонн іграшок або книжок.
Іноді їх інтернували, а за кілька
днів відпускали. Так опинилася
в ізраїльській в’язниці Синтія Мак-
кінні, колишній кандидат на посаду
президента США, та інші відомі
люди.
Що змінилося? Чому така лють,
така жорстокість? Певно, річ у тому,
що цього разу до прориву блокади
приєдналися й турки, а ізраїльтяни
— страшні расисти — вирішили,
що це вже занадто.
Поки турбота про Газу була
справою приязних європейців,
її вдавалося мінімізувати, здійма-
ючи галас про Голокост. Але коли
питання переходить до регіону,
коли ним починають займатися
провідні держави регіону, ситуація
змінюється.
Туреччина порвала з напівколо-
ніальною залежністю від Америки,
підписала угоди з Іраном і Сирією;
турецька армія втратила монопо-
лію на владу, і в народу Туреччини
з’явилася можливість сказати своє
вагоме слово. А туркам — так само
й іншим мешканцям Близького Схо-
ду — не байдужа доля Гази. Адже
на пагорбах над Газою наклали
життям, захищаючи Палестину
1917 року, тисячі турецьких вояків.
Незалежна Туреччина відтепер
найважливіший чинник у регіоні.
Турки вже зірвали плани «Ізраїля»
бомбувати Іран і Сирію, коли під-
писали Тегеранську декларацію
(разом із Бразилією) та встановили
свою ППО на сирійському кордо-
ні. Сьогодні турки беруть в облогу
ізраїльське консульство в Стамбу-
лі, а уряд Анкари відкликав посла
з Тель-Авіву на знак протесту.
Вашингтон відмовив прем’єр-
міністрові «Ізраїлю» в зустрічі
з президентом Обамою. Нетаньягу
повернувся додому, де все вирує.
Мабуть, цього й хотіли ізраїльські
лідери — їм давно нудно без війни.
Але війна — складна річ, її легко
почати, важко закінчити. 
Бійня в морі
Тероризм
як зміцнення
легітимності влади

4. УММА4 №5
червень 2010
Саід Ісмагілов
І
сламське віровизнання починається від
першого ж таки об’явлення, що його
дав Усевишній Аллаг пророкові Му-
хаммаду (мир йому і благословення) 610
року. У першому об’явленні (96 сура Свя-
щенного Корану) Бог зазначив деякі зі Своїх
атрибутів. Далі, з розвитком пророчої місії,
було відкрито основи Ісламу. Об’явлення Ко-
рану супроводжувалося поясненням і тлума-
ченням Пророка (мир йому і благословення).
На базі Священного Писання й коментарів
Пророка склалася повна картина світу, проте
ніхто не поспішав писати праці з основ віри.
Це й не дивно,вважаючина доситьспецифічні
умови життя мусульман того часу. По-перше,
всі освічені сподвижники Пророка записували
Коран, а пізніше й Сунну. По-друге, невпинно
провадячи просвітницьку діяльність на шля-
ху даавату серед різних народів, ніхто зі спо-
движників не клав цього собі за мету.
Після приєднання до халіфату величез-
них теренів Ємену, Єгипту, Персії та держав
Близького Сходу, Іслам прийняли багато
племен і народів, і для декого з них арабська
мова була незнайома. Поставали питання,
що стосувалися віровизнання. Араби того
часу відповіді на все шукали в Корані —
цього не могли зробити інші народи, адже
Коран тривалий час не дозволяли перекла-
дати. Відтак набули актуальності праці з аки-
ди, з подальшим їхнім перекладом.
В ісламській традиції цей період назива-
ють «добою великих імамів» — муджтагидів.
Головна їхня заслуга як учених — написан-
ня праць із акиди й фікху. Чи не найперший
серед них був імам Абу-Ханіфа Нуман ібн
Сабіт із Куфи. Його праця з акиди назива-
ється «Фікх уль-Акбар». У ній імам украй
лаконічно викладає все, в що має вірити
мусульманин.
За Абу-Ханіфою пішов його учень імам
Ат-Тахаві, що написав «Акида ат-Тахавія» —
вона стала чи не найпопулярнішою книжкою
в мусульманському світі. Текст написано
простою та зрозумілою мовою, що дозволяє
й тепер використовувати його як підручник
у багатьох навчальних закладах мусульман-
ського світу.
Варто зазначити, що інші вчені так само
писали праці з акиди. Питаннями теологіч-
ними, крім фікха, займалися імами Малік ібн
Анас та Ахмад ібн Ханбал. Це робили не для
того, щоб висловити відмінну думку. Роз-
біжних думок серед справжніх учених тоді
просто не могло бути, адже VIII–IX ст. — час,
коли духовні лідери сунітів працювали згідно
з настановами, що їх лишив пророк Мухам-
мад (мир йому і благословення), а вільнодум-
ство й філософствування не схвалювали.
Деякі дослідники стверджують, що аки-
да як наука склалася тільки за доби великих
імамів-мудштагидів, тобто аж за 150–200
років після смерті Пророка (мир йому і бла-
гословення), а перед цим догматика Ісла-
му була неясна й нечітко сформульована.
Це твердження вельми сумнівне, бо в тако-
му підході беруть за основу появу перших
письмових праць із догматичної теології. Але
насправді це час письмової фіксації акиди,
саме вчення сформувалося ще за життя про-
рока Мухаммада (мир йому і благословення).
Як зазначають мусульманські історики, заса-
ди Ісламу завжди були зрозумілі, без цього
він не зміг би поширитися серед послідовни-
ків інших релігій і традицій.
Отже, VIII–IX століття стали часом пись-
мовій фіксації акиди, часом її тлумачення
й перекладів мовами народів, що навернули-
ся в Іслам. Сьогодні більшість мусульман світу
(принаймні 90%) — послідовники сунітського
віровизнання — агль ас-сунна ва ль-джамаа
(араб. «люди Сунни й згоди громади»)
в ісламській термінології. У питаннях віровиз-
нання Суніти спираються тільки на Священ-
ний Коран і Сунну пророка Мухаммада (мир
йому і благословення), не визнаючи інших
джерел. Сам термін «люди Сунни й згоди гро-
мади» свідчить, що в питаннях шаріату суніти
визнають хадиси Пророка (мир йому і благо-
словення) й визнають правильними всі право-
ві школи й мазгаби імамамів-муджтагидів.
Зважаючи на авторитетність фун­­­да­­ме­­
нтальної праці «Акида ат-Тахавія» імама Абу
Джафара Ат-Тахаві, пропонуємо нашим чита-
чам ознайомитися з першою частиною цього
твору.
Імам Абу Джафар Ахмад ібн Мухам-
мад, відомий як імам Ат-Тахаві, — один із
визначних знавців хадисів і фікху. Він жив
за часів, коли працювали безпосередні учні
й учні учнів імамів Абу Ханіфи, Маліка, Шафії
та Ханбала. Це була доба розквіту хадисоз-
навства й фікху.
Він починав як учень дядька по-матері —
Ісмаїла бін Ях’я Музні, учня імама Шафії.
Однак імам Ат-Тахаві відчував інтерес
до корпусу творів імама Абу Ханіфи. Небіж
бачив, як дядько звертався до праць учених
ханафітської школи для вирішення гострих
питань, наполегливо вивчаючи твори іма-
ма Мухаммада ібн аль-Хасана аш-Шайбані
й імама Абу Юсуфа, що класифікували хана-
фітський фікх. Це змусило імама Ат-Тахаві
приділити всю увагу вивченню ханафітських
праць, і він кінець кінцем приставв до хана-
фітської школи.
Імам Ат-Тахаві не тільки визначний послі-
довник ханафітської школи, але й з огляду
на його величезну ерудицію й знання —
один із провідних її вчених. Його монумен-
тальні наукові твори, такі, як «Шархі маані
аль-Ансар» і «Мушкіль аль-Ансар», справді
енциклопедичні, тривалий час визнавали
обов’язковими для тих, хто вивчає фікх.
«Акида ат-Тахавія», хай і невелика
за обсягом, перелічує те, що має знати
мусульманин, у що він має вірити й що пови-
нен осягнути. Між сподвижниками, послідов-
никами й авторитетами, такими, як імам Абу
Ханіфа, імам Абу Юсуф, імам Малік, імам
Шафії та імам Ахмад ібн Ханбал, існує згода
щодо засад віровизнання, перелічених у цій
праці, бо ці засади ґрунтуються на Священ-
ному Корані й хадисах — безперечних пер-
шоджерелах Ісламу.
Акида ат-Тахавія
Бісміллягі р-рахмані р-рахім!
Хвала Аллагові, Господу світів!
Великий учений, Абу Джафар Аль-Варрак
ат-Тахаві аль-Мисрі, нехай помилує його
Аллаг, сказав: «Це — виклад віровчення аглі
сунна ва ль-джамаа відповідно до засад школи
правознавців цієї релігії Абу Ханіфи Нумана
ібн Сабіта Аль-Куфі, Абу Юсуфа Якуба
ібн Ібрагіма Аль-Ансарі й Абу Абдул­лага
Мухаммада ібн Аль-Хасана Аш-Шайбані,
(нехай буде вдово­лений ними Аллаг), і того,
в що вони вірили щодо основ релігії, та їхньої
віри в Господа всіх світів».
1. Ми говоримо про єдиність Аллага, вірячи з поміччю
Аллага, що Аллаг Єдиний, не має нікого рівного.
2. Немає нічого, подібного до Нього.
3. Немає нічого, що може перемогти Його (перевершу-
вати Його).
4. Немає іншого божества, крім Нього.
5. Він вічний без початку й безсмертний без кінця.
6. Він ніколи не загине й не припинить свого існування.
7. Усе стається тільки з Його Волі.
8. Жодна уява не може осягнути Його, й жодне розуміння
не осягає Його (сутності).
9. Він відмінний від усякої створеної істоти.
10. Він Живий і ніколи не помре, Він повсякчас діє й ніколи
не спить.
11. Він творить без потреби в цьому й дає прожиток
Своєму творінню без жодних зусиль.
12. Він умертвляє, не вагаючись, і легко повертає до жит-
тя (воскрешає).
13. Він завжди існував зі своїми атрибутами, ще перед
Творенням. Із їхнім існуванням Він не набув нічого з Його
атрибутів, чого б уже не мав перед тим. І Він був з усіма
Його атрибутами передвічно, такий Він лишиться назавж-
ди.
14. Він став Творцем не після акту Творення — Він був
Творцем ще перед Творенням.
15. Він завжди був Господом, навіть коли не було
підвладних Йому, і завжди був Творцем, навіть коли
не було творінь.
16. Він — «Той, що воскрешає мертвих» після того, як дав
життя вперше, і заслуговує на це ім’я перед тим, як їх вос-
кресив. Так само Він заслуговує на ім’я «Творець» — пе-
ред тим, як створив їх.
17. Це тому, що Він — Могутній. Усе потребує Його, все
легко для Ньго, й Він не потребує нічого. «Ніхто до Нього
не подібний. Він чує й бачить» (Коран, 42:11).
18. Він створив усе, вже знаючи про нього.
19. Він упризначив долю всіх творінь.
20. Він визначив їм строки (життя).
21. Нічого про них не приховано від Нього перед тим,
як Він творить їх. Він знає все, що вони робитимуть, пе-
ред тим, як творить їх.
22. Він наказує їм (коритися Йому) й забороняє їм (не слу-
хатися Його).
23. Усе стається за Його рішенням (упризначенням)
і за Його бажанням, і Його воля понад усе. Єдина воля,
що мають люди, — це те, що Він бажає (для них). Те,
що Він побажав для них, стається, а чого не побажав,
не буває.
24. Він веде прямим шляхом, кого бажає, й захищає
від усякої шкоди з ласки Своєї. Він збиває (зі шля-
ху), кого бажає, й нищить і завдає страждань по Своїй
справедливості.
25. Усі вони підвладні Його волі, (перебуваючи) між Його
ласкою та Його справедливістю.
26. Він вищий за те, щоб мати суперників чи рівних Собі.
27. Ніхто не може відвернути від себе Його Впризначення
чи відкласти Його Рішення, чи суперечити Його Волі.
28. Ми віримо в це все й переконані, що все — від Нього.
29. І ми переконані, що Мухаммад (мир йому і благосло-
вення) — Його обраний раб і Пророк, і Його Посланець,
що ним Він задоволений.
30. І що він — печатка пророків, імам богобоязливих
і найблагородніший з усіх посланців, улюбленець Господа
світів.
31. Будь-які претензії на пророцтво після нього — брехня
й шахрайство.

5. УММА 5№5
червень 2010
Андрій Шавирін
І
сламу на землі України
не одна сотня років, він має
тут свою довгу й складну
історію, що тісно пов’язана з ба-
гатьма драматичними сторінками
історії українського народу.
Контактам України з мусуль-
манським світом понад тисячу
років. Разом із тим важко визна-
чити, коли саме Україна вперше
стикнулася з Ісламом. Порівняно
з докладно датованою історією
християнства хронологія поширен-
ня Ісламу, дати й факти, пов’язані
з найпершими мусульманами
на землях Русі-України, невідомі.
Перші прибічники Ісламу
з’явилися на півдні й сході Украї-
ни, розташованої на кордонах двох
великих цивілізацій — християн-
ської й мусульманської. Величез­
ний мусульманський світ простяг-
нувся від Сіньцзяну й Середньої
Азії через Закавказзя, Північ-
ний Кавказ, Крим і Туреччину
аж до Болгарії, Боснії й Албанії.
Географічне положення України
наперед визначило її активну вза-
ємодію з мусульманськими держа-
вами й народами.
Традиційні шляхи отримання
інформації про Іслам в Україні:
східний (Булгарія, Північний Кав-
каз) і південний (Крим і Туреччи-
на). На значенні східного каналу
поширення впливу Ісламу в давни-
ну наголошував академік Михай-
ло Грушевський. Ознайомлення
з Ісламом мало місце під час подо-
рожей, торгівлі, військових екс-
педицій русів і арабських, булгар-
ських купців і географів. У цьому
контексті можна згадати так зва-
ний «вибір віри» київським князем
Володимиром, хрестителем Русі.
Із часом на південних кор-
донах України виникли мусуль-
манські держави. У Криму закрі-
плюється частина Золотої Орди,
що офіційно визнала Іслам за
хана Узбека. Розширюється
Османська імперія: турецькі фор-
теці з’являються в Північному
Надчорномор’ї й Наддністрянщині
й навіть на Поділлі.
Мусульмани, що жили на пів-
день від України, ніколи не ставили
собі за мету навернення в Іслам
українців. Принаймні про такі пла-
ни чи акції подібного ґатунку немає
жодних відомостей. У загально-
історичній перспективі поширення
Ісламу виглядає як дуже повільний
процес, що чимось нагадує дифу-
зію — поступове проникнення.
Відомо, що століттями Іслам
сприймали в Україні як релігію
чужинців, нападників. Через гострі
колізії з південними сусідами, релі-
гія мусульман лишалася в очах
українців чимось глибоко ворожим.
Безперечно, це відбилося в світо-
гляді й менталітеті українського
народу. Однак, щойно стосунки
з мусульманами кращали (досте-
менно відомо про активні вза-
ємини запорізьких козаків із ногай-
ськими й кримськими татарами
під час мирних контактів), погляд
на Іслам змінювався. До того ж
українці завжди відзначалися
толерантністю.
Отже, українці знали про Іслам,
віровизнання й звичаї мусуль-
ман іще від часів князівської
Русі. Проте внаслідок комплексу
соціально-економічних, культур-
них, світоглядно-релігійних причин
Іслам так і не став релігією корінно-
го населення материкової України.
Нині розпочався якісно новий
етап історичного буття Ісламу
на теренах України — поширен-
ня його серед етнічних україн-
ців. На відміну від кримських
татар Іслам для них не є чинник,
що підтримує національну само-
свідомість. Навернення українців
в Іслам — це підсумок їхніх духо-
вних пошуків, світоглядного само-
визначення особи.
Далі буде
За книжкою А. Колодного
«Історія релігії в Україні»
32. Він посланий до всіх джинів і до всього людства
з істиною й настановою, світлом і осяянням.
33. Коран — це Слово Аллага, що походить від Нього.
Він зіслав його Свому Посланцю (мир йому і благосло-
вення) як об’явлення. Вірні приймають його як абсолют-
ну істину. Він не створений, як мова людей, і кожен, хто
чує його й заявляє, що це людська мова, стає невірним.
Аллаг попереджає його й засуджує, і погрожує йому во-
гнем, коли каже: «Я спалю його пекельним вогнем»
(Коран, 74:26). Коли Аллаг погрожує вогнем тим, хто
каже: «Це тільки людська мова!» (Коран, 74:25) —
ми дізнаемося й визнаємо напевно, що це мова Творця
людей і вона зовсім не подібна до мови людської.
34. Будь-хто, описуючи Аллага як істоту, в чомусь подібну
до людини, стає невірним. Усі, хто це усвідомлює, будуть
обережні й утримаються від тих слів, що кажуть невірні.
Вони знають, що Він, з усіма Його якостями, не такий,
як люди.
35. Те, що люди в Раю зрітимуть Аллага, — істина, але їхнє
споглядання не буде всеосяжне, і яким чином вони Його
зрітимуть, невідомо. Як об’явлено в Книзі Господа нашого:
«Обличчя того дня сяятимуть і зрітимуть свого Госпо-
да» (Коран, 75:22–23). Пояснення цього таке, як Аллаг
знає й бажає. Це все дійшло до нас від Посланця (мир йому
і благословення) в правдивих Переказах — так, як він ска-
зав, і означає те, що він мав на увазі. Ми не заглиблюємося
в це, намагаючись пояснити по-своєму чи уявити. Ніхто
не в безпеці у своїй релігії, якщо не підкорить себе цілком
Аллагові Всевишньому й Преславному та Його Посланцеві
(мир йому і благословення) і не звернеться по знання
незрозумілого до того, хто це знає.
36. Іслам людини не міцний, якщо не ґрунтується
на підкоренні й покорі. Котрий жадає знань понад свої
здібності до пізнання, котрого інтелект незадоволе-
ний покорою, виявить, що його пристрасть заважає
йому в чистому розумінні істинної єдиності Аллага, чи-
стого знання й правильної міри, і що він метушиться
(вагається) між невірством і вірою, ствердженням і за-
переченням, прийняттям і неприйняттям. Він дасться
на підмову й виявить, що розгублений, непевний — ні
віруючий, що приймає (істину), ні той, хто заперечує
(оголошує брехнею).
37. Вірячи в те, що люди в Раю зрітимуть Аллага,
ми не повинніуявляти,на що це будесхоже,чи тлумачити
це відповідно до власного розуміння. Котрий не оберігає
себе від заперечення атрибутів Аллага чи вподібнює
Аллага до чогось — збився зі шляху й не зміг зрозуміти
Слави Аллага, бо наш Господь описується, якщо можли-
во, тільки в термінах винятковості й абсолютної єдиності,
й жодне створіння аж ніяк не схоже на Нього.
38. Він вищий за обмеження, що накладають на Нього,
вищий за те, щоб бути в певних межах або мати части-
ни чи кінцівки. Він не перебуває в шести сторонах світу,
як усі створені речі.
39. Аль-Мірадж (Вознесіння на небеса) — істина. Про-
рока (мир йому і благословення) було забрано вночі; він
вознісся у своїй тілесній формі в стані неспання (свідомий
себе) крізь небеса на такі високості, які побажав Аллаг
для нього. Аллаг зробив йому честь, як зробив, і відкрив
йому те, що відкрив, і «серце не збрехало (йому)
в тому, що він бачив» (Коран, 53:11); Аллаг благосло-
вив його й дарував йому мир у цьому житті й наступному.
40. Аль-Хавд (водойма), що його Аллаг дарує Пророкові
(мир йому і благословення) на знак пошани, щоб утаму-
вати спрагу його уммы в День Суду), — істина.
41. Аш-шафаа (заступництво для мусульман) — істина,
як це сказано в авторитетних хадисах.
42. Завіт (угода), укладений Аллагом із Адамом і його на-
щадками, — истина.
43. Аллаг знав передвічно точне число тих, хто ввійде
до Раю, і точне число тих, хто буде в Пеклі. Це число
не збільшиться й не зменшиться.
44. Те саме стосується всіх людських учинків: учинено
те, що Аллаг знав. Із кожним сталося те, для чого його
було створено. Ті, хто щасливий, — щасливі з Волі Ал-
лага, а ті, хто нещасливий, — нещасливі з Волі Аллага.
45. Упризначення — це таємниця Аллага, прихована
від Його створінь, і жоден ангел при Престолі, жоден
посланий пророк не мали знання цього. Заглиблен-
ня в це й надмірні роздуми про це призводять тільки
до невдачі й злигоднів, а зрештою до непокори. Тож
будь украй обережний у думках і міркуваннях про цей
предмет і в твоїх сумнівах про це, бо Аллаг оберігає
знання про це від людей і забороняє їм шукати його,
кажучи у Своїй Книзі: «Не питають Його про те,
що Він чинить, а їх спитають» (Коран, 21:23). Котрий
питає: «Чому Аллаг робить це?», — іде проти рішення
Книги, а хто йде проти рішення Книги, той невірний.
46. Ось коротко те, що мають знати ті з друзів Аллага,
в кого просвітлені серця, і цим визначають ступінь тих,
кого наділено твердим знанням. Адже є два типи знан-
ня: знання, доступне для створених істот, і знання, не-
доступне для створених істот. Заперечення недоступ-
ного знання — це невірство, і претензія на недоступне
знання — невірство. Віра може бути твердою тільки
тоді, коли здобуваєш доступне знання, а недоступного
знання не прагнеш. 
Іслам на українській землі
Ногаєць і кримський татарин. Старовинний малюнок Ханський палац у Бахчисараї

6. УММА6 №5
червень 2010
Насима Бокова, islamonline.ru
Дедалі більше
сучасних «учених»
доходять висновку,
що евтаназія «не
суперечить» так званим
загальнолюдським
цінностям. Чи припустиме
в Ісламі зумисне вбивство
або, як нині кажуть,
«милосердна смерть»?
Трохи історії
Останніми роками «милосердна смерть»
викликає неоднозначну реакцію широкого
загалу. Численні суперечки з цієї теми спа-
лахують серед медиків, юристів, психологів,
політиків і релігійних діячів. Проте зрозумілої
відповіді на питання про виправданість прак-
тики евтаназії почути ще не вдалося.
Самогубство з метою уникнути страж-
дань сягає корінням далекого минуло-
го. І якщо брати до уваги, що давні релігії
не перешкоджали цьому, а часом, навпаки,
підтримували, то цілком можна погодитися
з думкою, що людина навчилася позбавля-
ти себе життя задовго перед винайденням
колеса й приборканням вогню.
У язичницькій Данії вважали за сором
помирати хворим на ліжку; кельти, які зне-
важали старість, закінчували життя самогуб-
ством, коли їхній вік переходив межі «повно-
го фізичного розквіту»; ескімоси, відчуваючи
наближення старості, йшли замерзати в тун-
дрі; а в Давній Греції самогубство санкціону-
вав спеціальний орган влади.
Незважаючи на це все, проти евта-
назії був батько медицини Гіпократ:
«…Я не дозволю нікому, хто просить у мене,
смертельного засобу й не вкажу шляху
до здійснення такого задуму». Його сучасни-
ки — Платон, Сократ і Аристотель — навпа-
ки, вважали, що «легка смерть» для слабких,
нежиттєздатних і безнадійних — це природно
й корисно. До речі й сам Сократ закінчив свій
життєвий шлях, прийнявши цикуту (щоправ-
да, згідно з вироком суду).
Термін «евтаназія» або «автоназія» похо-
дить від грецьких слів танатос («смерть»)
і ав («добре»), себто «добра смерть». Саме
добра смерть, не легка.
Перше в світі міжнародне товариство
прибічників евтаназії було створене в Лондо-
ні й стало відоме під назвою «Вихід».
Сьогодні розрізняють дві форми евтана-
зії. Під час активної евтаназії лікар утруча-
ється в життя пацієнта, діючи на прохання
хворого й прискорюючи його смерть. Як пра-
вило, пацієнт при цьому страждає від неви-
ліковної недуги й близький до природної
смерті. Під час пасивної евтаназії лікар
не втручається в життя пацієнта й не надає,
на прохання хворого, допомоги для продо-
вження життя.
Позиція Ісламу
Коли будь-яка терапія дозволила б лише
на короткий час подовжити життя хворому
в нестерпних муках, йому дають померти —
в Ісламі це не вважають за евтаназію. Хворий
на смертельну недугу природно, в короткий
термін, помирає. Зрозуміло, таке відповідаль-
не рішення приймають кваліфіковані богобо-
язливі лікарі, власне хворий і його родичі.
Спробу полегшити страждання хворого,
викликаючи смерть ін’єкцією або вимкнен-
ням апарату підтримки життя, Іслам визнає
за навмисне вбивство. А піти з життя в такий
спосіб — це самогубство.
Фактично будь-який хворий має право
відмовитися від медикаментозного втру-
чання, але прохання зробити смертельну
ін’єкцію — зовсім інша річ. Якщо є хоч єдиний
шанс із мільйону зцілити людину, не можна
зневірятися в милості Аллага, треба продо-
вжувати лікування.
Людське життя — цінність, що її треба
зберігати за будь-яких обставин. Усевишній
Аллаг каже в Корані: «Не вбивайте самих
себе! Воістину, Аллаг Милостивий до вас»
(Коран, 4:29).
Абд ар-Рахман Сааді, витлумачивши цей
аят, зробив висновок, що заборона мусуль-
манам убивати одне одного та вбивати
самих себе поширюється й на загрозу влас-
ному життю, і на вчинки, що можуть призвес-
ти до каліцтва чи загибелі.
Відомий хадис від Амра ібн Аббаса:
«Я мусив зробити гусль (повне обмивання)
холодної ночі, але, злякався за своє життя,
очистився землею й помолився разом зі спо-
движниками. Я розказав про це Пророко-
ві (мир йому і благословення). Він спитав:
«Амре, невже ти помолився зі сподвижни-
ками осквернений?» Я відповів: «Я чув аят
Священного Корану: «Не вбивайте себе!
Воістину, Аллаг милостивий». Пророк (мир
йому і благословення) засміявся й нічого
не сказав».
В іншому місці Книга Аллага каже:
«Не вбивайте душу, бо Аллаг заборо-
нив убивати, якщо не маєте на це права.
Це заповів вам Аллаг — може, ви зрозумі-
єте» (Коран, 6:151).
Мавдуді у своєму тафсирі до цих рядків
пояснив: «...Убивати людину дозволено тіль-
ки за тяжкі злочини, а поза тим заборонено
позбавляти життя будь-кого — чи це мусуль-
манин, чи людина, що перебуває під захис-
том держави, чи невірний».
Перестерігаючи свою умму від само-
губства, пророк Мухаммад (мир йому і бла-
гословення) сказав: «Той, хто вб’є себе
залізною зброєю, завжди носитиме її в собі
в пеклі. Той, хто вживе отруту, щоб померти,
завжди вживатиме цю отруту в пеклі. Той,
хто стрибне зі скелі, щоб закінчити своє жит-
тя, вічно падатиме на дно Пекла» (Бухарі).
В іншому хадисі Пророк (мир йому і бла-
гословення) сказав: «Серед людей, що жили
перед вами, був чоловік, що мав рану. Він
терпів тяжкий біль; якось він узяв ніж, порізав
руку й помер через утрату крові. Всевишній
Аллаг сказав: «Мій раб випередив мене.
Я заборонив йому Рай» (Бухарі).
Офіційне обґрунтування
На одній із великих конференцій із про-
блем Ісламу й медицини поряд із наболілим
питаннями про аборти, сурогатне материн-
ство й біологічні досліди постало питання
про евтаназію. Лікар Хасан Хатхут став
автором ідеї створення ісламського кодексу
медичної етики, що проголошує: «Убивство
з милосердя, так само й суїцид, буде підтри-
мано тільки людьми атеїстичного мислення,
що думають, ніби після нашого земного жит-
тя — порожнеча. Вимога вбити, щоби змен-
шити страждання, безпідставна, адже у світі
немає такого болю, що не полегшується ліка-
ми чи відповідною нейрохірургією…» (див.
Ісламська організація медичних наук. —
Кувейт, 1981. — С. 65).
Лікарям там присвячено окремий роз-
діл: «Уважаючи на святість людського життя,
лікареві рекомендовано критично оцінити
стан свого пацієнта. Якщо він, спираючись
на наукові знання, впевнений, що людині
неможливо повернути життя, немає підстав
наполегливо підтримувати організм у рос-
линному стані, так само зберегти людину
за допомогою кріо-заморожування чи інших
штучних методів. Обов’язок лікаря — підтри-
мувати процес життя, а не вмирання. Про-
те, в будь-якому разі, лікар не має вживати
активних заходів для припинення людського
життя» (Там само. — С. 65).
Життя і смерть
Біль і страждання мають ще й інший бік,
важливий для кожного мусульманина. Витри-
валість і терпіння високо цінує Аллаг: «Воіс-
тину, терплячим їхня нагорода буде дана
сповна, без ліку» (Коран, 39:10); «...Терпи
те, що спіткає тебе, — саме така твердість
у вчинках» (Коран, 31:17).
Пророк Мухаммад (мир йому і благосло-
вення) навчав: «Коли віруючий терпить біль,
хай він не сильніший за біль від уколу чи порі-
зу, Аллаг пробачає його гріхи, і наслідки його
помилок зникають, наче тінь листя з дерева».
Коли в людини не стає сил боротися
з болем, на допомогу їй має прийти твердість
духу. Мусульманин знає, що непротивлен-
ня власній долі, стійке знесення неминучого
фізичного болю буде його заслугою в Судний
день, коли він стане перед своїм Господом.
Мусульманин не має нехтувати милість
Аллага, він повинен лікуватися від посланих
йому недуг. Про це свідчать наступні вислови
Пророка (мир йому і благословення): «Шукай-
те зцілення, о раби Аллага, бо для кожної хво-
роби Господь створив лікування»; «Ви маєте
обов’язки перед вашим тілом».
Щоб у тяжкохворого в муках і страждан-
нях не виникало гріховних думок, його треба
огорнути турботою близьких людей. Мораль-
на підтримка й співчуття рідних і друзів допо-
може йому зосередитися на власних духо-
вних ресурсах і забути про фізичні муки.
На завершення варто додати просту істи-
ну про те, що ніхто не знає, скільки відміряв
йому Господь. І хай які випробування судять-
ся мусульманину, він має пам’ятати, що все
підвладне Всевишньому, і тільки Він вирішує,
коли припиниться життя людини. 
Ставлення Ісламу
до евтаназії

7. УММА 7№5
червень 2010
Халід Амайрі
Поки більшість арабських
країн тішаться своєю
важливістю й сваряться
між собою через
цілу низку питань,
Туреччина поволі, але
впевнено, позиціонує
себе як провідну силу
на Близькому Сході,
крім «Ізраїля» й Ірану.
Анкара, особливо за роки
перебування при владі
Партії справедливості
й розвитку (ПСР), робила
й далі робить реальні
кроки, що розширюють її
вплив. Туреччина чимдалі
ближче просувається
до почесного звання
провідної держави
мусульманського світу.
Турки заповнюють певний
вакуум у сфері стратегії
розвитку на Близькому
Сході, насамперед
в арабському регіоні.
Така ситуація виникла
здебільшого внаслідок
послаблення впливу
великих арабських
держав, таких як Єгипет,
що, догоджаючи
Сполученим Штатам,
перетворився на інертну
й безідейну країну.
Невпинне зміцнення
регіонального статусу
Туреччини — справжня
історія успіху, що її
можна вважати взірцем
для інших держав
ісламського світу.
Сонце, що сходить
Насправді, коли 2002 року
до влади прийшла ПСР — через
виборчі урни, а не за допомо-
гою політичного вандалізму,
як це нерідко буває
в більшості арабських
країн, — вона поча-
ла потроху й мудро
вирішувати масу
задавнених проблем,
що обсіли Турецьку
республіку. Нарешті,
успішне лікування цих,
головно економічних,
хвороб спричинило
дивні результати й наслідки, дозво-
ляючи турецькій економіці не тіль-
ки вийти з хронічної стагнації, але
й продемонструвати феноменаль-
не зростання, особливо у виробни-
цтві й експортному секторі.
Сьогодні Туреччина — це сім-
надцята у світі економіка. Це краї-
на, що може гордо відповісти «ні»
Тель-Авіву й Вашингтону.
У внутрішніх справах турецька
влада вжила заходів для мирного
вирішення чи принаймні посла-
блення гострості старої курдської
проблеми, беручи до уваги скарги
з боку курдів і визнаючи їхні мовні
й культурні права. Це допомогло
стабілізувати внутрішню ситуацію
й гарантувати безпеку — найваж-
ливішу передумову економічного
розквіту.
Під керівництвом Реджепа Таї-
па Ердогана Туреччина покращила
стосунки з Вірменією, відібрав-
ши в «Ізраїля» й американського
ізраїльського лоббі козирну карту,
що її неодноразово використовува-
ли проти Анкари.
Гідна подиву незламна рішу-
чість ПСР зберегти свободу своєї
політичної активності, особливо
перед лицем «Ізраїля» й США. Сім
років тому, коли Сполучені Шта-
ти планували вдертися до Іраку,
Туреччина категорично відмови-
ла американцям використовува-
ти авіабазу Інчирлик для нападу
на сусіда. Прем’єр-міністр Ердоган
виступив на захист цього рішення,
що, за його словами, було колек-
тивною волею й демократичним
рішенням турецького народу.
Це відбулося в той час, коли
більшістьарабськихрежимівнавви-
передки запобігали ласки адміні-
страції Джорджа Буша, що вбивала
десятки тисяч іракців. А Ердоган
не пояснював американцям нічо-
го. Він просто відмовив, і крапка.
Ба більше, підтримуючи гідність
своєї країни у світі, що більше схо-
жий на джунглі, ніж на цивілізова-
не людське суспільство, прем’єр
і лідер ПСР без вагань кинув
виклик найнедоторканнішій у світі
«державі» — «Ізраїлю» — за його
агресію проти безборонного палес-
тинського народу. Дбайливо збе-
рігаючи відносини з Тель-Авівом
із практичною метою, Ердоган
ясно дав зрозуміти лідерам ізраїль-
ського режиму, що майбутнє цих
відносин буде залежати від пове-
дінки «Ізраїля», передусім щодо
Палестини.
Тель-Авів із подивом почув це
від свого давнього стратегічно-
го партнера на Близькому Сході
й засвоїв інформацію, проте й досі
не знає, як тепер поводитися
з Анкарою. Отже, Туреччину вже
не вважають стратегічним активом
«Ізраїля», як це було перед прихо-
дом до влади ПСР.
Стагнація арабського світу
На відміну від історії успі-
ху Туреччини, арабський світ
роз’єднаний. Экономіка багатьох
арабських країн не в найкращо-
му стані. Утрачаючи національ-
ну гідність, вони поступаються
своїм суверенітетом Сполученим
Штатам — союзнику-охоронцю
«Ізраїля».
Нині ситуація в арабському світі
в цілому, певно, найгірша від часів
занепаду Османського халіфа-
ту після Першої світової війни.
Занепокоєння кожної з арабських
держав власними проблемами
перешкоджає будь-якому узго-
дженому прагненню економічної
та політичної інтеграції. Колективна
невдача в такій порівняно несклад-
ній справі, як припинення блокади
Гази, виказує цілковиту безпорад-
ність і параліч на всіх рівнях.
Головна причина тривало-
го політичного паралічу — цього
великого лиха — переважно пле-
мінний менталітет і династичний
деспотизм.
Одна з найвиразніших ознак
трайбалізму — той факт, що зде-
більшого самовладні арабські
правителі вбачають своє завдан-
ня в тому, щоб контролювати
народ і зберегти владу для синів,
а не в захисті інтересів своїх країн
і покращенні життя громадян.
Наприклад, Єгипет, країна
з 80-мільйонним населенням,
маючи величезні людські та інші
ресурси, відстає в усіх можливих
сферах через деспотичний режим
і невмілу економічну політику. Ясна
річ, це посилило почуття колектив-
ної депресії серед звичайних єгип-
тян і спонукало тисячі спеціалістів
залишити країну в пошуках гідного
життя, поваги й праці.
Щодо багатих арабських країн,
то вони опинилися в тому само-
му «зачарованому колі», бо їхні
володарі прагнуть залишитися при
владі за будь-яку ціну, в тому числі
й піддаючись волі інших держав.
Не кажучи про те, що вони досі
не зуміли скористати зі своїх пере-
ваг і зазнали невдачі в справі пере-
творення величезних фінансових
ресурсів на відчутні й сталі еконо-
мічні реалії.
Деякі з лідерів арабських дер-
жав пустили за вітром мільярди
доларів на реалізацію показо-
вих, але економічно безглуздих,
проектів на кшталт будівництва
хмарочосів. Одначе їм забракло
коштів для захисту своїх еконо-
мік від реальних фінансових про-
блем, що ми недавно спостерігали
в Дубаї.
Саме цей руйнівний племін-
ний менталітет завадив культур-
но однорідним країнам (таким,
як члени Ради співпраці арабських
держав Перської затоки) створити
спільний ринок і досягнути моне-
тарної єдності. Не дозволив він
і створити значну військову силу
для захисту цих країн від імовірної
чужоземної агресії.
Немає сумніву, що загальне
становище й далі погіршувати-
меться — аж поки «дім арабів»
геть занепаде. Так і станеться,
якщо арабські маси не прокинуть-
ся, не вийдуть зі стану відчаю, апа-
тії й не вирішать повернути араб-
ську гідність і свободу. Араби мудрі
й можуть, якщо схочуть, навчитися
від турків, своїх братів за вірою.
Проте можна привести коня з при-
казки до води, але пити ви його
ніяк не примусите.
Дуже сумно, що саме в краї-
ні, де пророкові Мухаммаду (мир
йому i благословення) було зісла-
но Коран, мільярдери пильнують
виключно свого інтересу та ще й
називають себе «підпорою шарі-
ату». Хіба шаріат дозволив би їм,
наприклад, марнувати ресурси
мусульманської умми, коли мільйо-
ни мусульман не можуть прогоду-
вати своїх дітей?
У Корані Аллаг попереджає таких
людей, що їхня кара лише питання
часу: «А якщо ви не коритеся
[Аллагові], то Він замінить вас
іншим народом, і той не буде
схожий на вас» (Коран, 47:38).
Поступ Туреччини
Араби мудрі й можуть, якщо схочуть,
навчитися від турків, своїх братів за вірою.
Проте можна привести коня з приказки до води,
але пити ви його ніяк не примусите.