1. Прибуток як економічна категорія
У загальному вигляді під прибутком розуміють суму коштів, на яку доходи від продажу товарів (послуг) перевищують
витрати на виробництво і продаж цих товарів (послуг). У такому значенні він визначається як різниця у грошовому
виразі між виручкою (сумою продажів) від реалізації продукту господарської діяльності і сумою витрат на фактори
виробництва, що забезпечують цю діяльність. Прибуток — найбільш узагальнюючий показник фінансових результатів
господарської діяльності підприємства і економіки загалом. Нині аналіз прибутку здійснюється на двох рівнях:
мікроекономічному (рівень підприємства) і макроекономічному (рівень економіки), кожному з яких відповідає свій вид
звітності, своя мета. Так, рівень підприємства дає змогу розглянути процес утворення прибутку, а макрорівень —
показати місце прибутку в національному доході держави.
Першочергове значення для отримання прибутку має реалізація вироблених товарів і послуг, що дає можливість
відшкодувати витрачені кошти й отримати певну суму понад витрачене. Затримка в реалізації призводить до порушення
нормального циклу виробництва, а затяжний її характер може спричинити економічну кризу перевиробництва.
Прибутковість підприємств, незалежно від форми власності, є вираженням того, наскільки повно задовольняються
потреби суспільства і як вирішується проблема раціонального використання обмежених ресурсів на підприємстві і в
економіці загалом. Прибуток є дійовим інструментом управління економікою, стимулом для її ефективного
функціонування.
Прибуток не є сталою величиною, його розмір зумовлено кількома чинниками:
• кількістю залучених коштів (що більше коштів вкладено у виробництво, то більші обсяги виробництва і більший
прибуток);
• співвідношенням прибутку і витрат (прибутковістю капіталовкладень);
• рівнем технічного розвитку виробництва та його технологічними особливостями (скорочення витрат на виробництво
збільшує частку прибутку в ціні продукту);
• швидкістю обороту капіталу (прискорення обороту капіталу навіть за фіксованих капіталовкладень сприяє збільшенню
обсягів виробництва і прибутку);
• ринковою ціною на вироблену продукцію (коливання ціни приводить до коливання розміру прибутку; ціна, сформована
на рівні витрат, виключає можливість отримання прибутку, тоді як ціна, що перевищує витрати, прямо впливає на його
обсяг). Диференціація прибутку різних підприємств і галузей в умовах
ринку створює постійні стимули для пошуку можливостей отримати надприбуток. Надлишковий прибуток — це
відмінність суспільної (ринкової) вартості (ціни) та індивідуальної вартості (ціни) виробництва з вищою продуктивністю
праці. Він може створюватись у результаті діяльності суб'єктів підприємницької діяльності за сприятливіших природних
умов (у сільському господарстві, добувній промисловості), за сприятливіших економічних умов. Підприємство також
може одержувати такий прибуток унаслідок діяльності за сприятливіших умов, створених зусиллями самого виробничого
колективу (використання внутрішніх резервів, раціоналізація).
Негативним для суспільства є отримання надприбутку в результаті недосконалого ціноутворення або диктату цін з боку
держави і монополістів. Адже ціна — суб'єктивна категорія. До утворення надлишкового прибутку можуть призвести й
інфляційні процеси.
У конкурентній економіці прибуток виконує такі функції:
• розвитку виробництва, оскільки частина прибутку знову вкладається в розширення та становлення виробництва,
підготовку і перепідготовку кадрів, преміювання працівників тощо;
• стимулу виробництва, оскільки прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві
та реалізації продукції;
• орієнтира доцільного розподілу ресурсів, оскільки прибуток показує, яку галузь слід розвивати, а яку — скорочувати як
неконкурентоспроможну.
Економічна наука розробила широкий спектр показників оцінки прибутку виходячи з конкретної мети, що ставить перед
собою підприємство.
Види прибутку:
Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати
від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);
Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка
без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
Прбуток від операційної діяльності витрати — оренда.
Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п
управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців
(від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів,
сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

2. Інші види прибутків
За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.
Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих
прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається
на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 «Непокриті збитки»).
Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних
витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються
бухгалтерським обліком та оцінюються за їхньою альтернативною вартістю. Економічний прибуток підприємства завжди
менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.
За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.
Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства
видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.
Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело
формування.
За основними видами господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від
позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції — товарів, робіт, послуг — є основним його видом на підприємстві, безпосередньо
пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «валовий прибуток». В обох
випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання з основної виробничо-збутової діяльності
підприємства.
Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року,
прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець
року
Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних
операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді
сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей
прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з
вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних
підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми
емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані
штрафи, пені й неустойки та ін.
За основними видами діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й
фінансової діяльності.
Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших
операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.
Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання
(спорудження, виготовлення) і продажу — основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а
також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.
Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й
складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії
облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань з основного
боргу тощо).
За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий і чистий прибуток підприємства.
Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у
процесі господарської діяльності витрат.
Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.
Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від реалізації за винятком собівартості реалізованої продукції
фінансові результати від позареалізаційних операцій.
Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його
рахунок.
За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.
Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє
оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їхнього ефекту. Склад прибутку, що не підлягає
оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.
3а характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види.
Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у
відповідному періоді.
За достатністю рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого
розподілу виступає рівень нормального прибутку).
Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних
витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти
гроші на депозит чи вкласти їх у бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту
він вважається нормальним.
Низький і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального
прибутку.
За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

3. Капіталізований прибуток характеризує ту сумку, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а
спожитий прибуток — ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми
підприємства.
За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.
Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати
доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та
використання на інші потреби.
В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує
власний капітал.
Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасиг-новану частини:
асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення
цільових програм тощо);
неасигнована частина не має конкретного призначення.
У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі
обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів.
Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.
Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найпоширеніших
добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази
підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.
Розподілений прибуток — характеризує частину сформованого прибутку, що в цей час вже розподілена й не використана
в процесі господарської діяльності.
Санаційний прибуток — це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних
корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їхнього
безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової
допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.
Середній прибуток — рівний (рівнозначний) прибуток на однакові капітали, вкладені в різні галузі і сфери виробництва.
Утворюється в процесі міжгалузевої конкуренції.
Засновницький прибуток — це дохід, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) привідкритій
підписці на акції.

4. Формування прибутку від операційної діяльності
Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації
продукції, послуг, робіт.
Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху
грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку.У
зв'язку з цим ос повною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів
та їх мобілізація.
Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів.
На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму
непрямих податків та інших вирахувань з доходу.
На другому етапі отриманий результат коригується на собівартість реалізованої продукції. В результаті розраховується
валовий прибуток або збиток від реалізації продукції.
На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який
отримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційної оренди активів,
операційної курсової різниці, отримання штрафів, пені тощо.
На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим
на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут.
Таким чином, на кожному етапі відповідна сума прибутку коригується на суму витрат згідно з табл. 5.1.
Формування прибутку від основної діяльності перебуває під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
Основними шляхами збільшення операційного прибутку є нарощування обсягів виробництва, зниження собівартості
реалізованої продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції.

5. Чистий прибуток
Чистий прибуток (NetIncome) — частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні
після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету. Чистий прибуток
використовується для збільшення оборотних коштів підприємства, формування фондів і резервів, і реінвестицій у
виробництво.
Чистий прибуток є найважливішим фінансовим показником, який є джерелом подальшого розвитку підприємства.
Обсяг чистого прибутку залежить від обсягу валового прибутку і величини податків; виходячи з обсягу чистого
прибутку, обчислюються дивіденди акціонерам підприємства.
Розподіл і використання чистого прибутку
Об'єктом розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і
використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка
надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків
витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в
компетенції підприємства.
Принципи розподілу прибутку можна сформулювати так:
• прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності,
розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;
• прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не
можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюються
законодавчо;
• величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати
його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової
діяльності;
• прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, насамперед направляється на заощадження, забезпечення
його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині — на потреби споживання.
На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після
сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Розподіл чистого прибутку — один із напрямів внутрішньо-фірмового планування, значення якого в ринкових умовах
зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.
В умовах ринкового господарства держава не втручається у процес розподілу прибутку. Підприємство повинне
самостійно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничотехнічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі (рис. 4.4).

6. Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, пов'язаних зі зростанням обсягів
виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують
зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.
Конкретно ці витрати становлять собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію
підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи
природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення
науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та
видів продукції.
Однією з потреб виробництва, пов'язаною з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів,
які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів,
тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.
Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовуються переважно на такі витрати, які сприяють соціальному
розвитку колективу підприємства:
• будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;
• утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку,
клубів і палаців культури тощо);
• проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;
• інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення
клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для
ветеранів тощо).
Кошти матеріального заохочення використовуються для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в
досягненні високих результатів праці. У цьому напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні
результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих
виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги
працівникам.
Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій — засновникам і
акціонерам.
Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для
використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової
кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, створення ними резервних (страхових)
фондів за рахунок прибутку визначається не тільки установчими документами, а й є обов'язковим у порядку і розмірах,
що встановлюються чинним законодавством.
Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути
використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як уже зазначалося, підприємства мають
право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів,
придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на
спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям
інвалідів тощо. Певна сума прибутку, спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми
оподатковуваного прибутку), звільняється від оподаткування.
Нерозподілений прибуток, у широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить
про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.