A brief description of Homer"s life and his influence on culture development.ОписдосягненьівпливуГомеранасвітовукультуру

1. Гомер, його досягнення в житті
та вплив на світову культуру
презентація
учениці 4-А класу
Коломийської гімназії
імені М. Грушевського
Балатюк Ольги

2. ГОМЕР (бл. VІІІ ст.
до н.е.) - легендарний
давньогрецький поет,
основоположник
античної та
європейської
літератури.

3. Місцем його народження називають ряд грецьких міст і островів ―
Арґос, Афіни, Іос, Ітака, Кіми, Кнос, Колофон, Мікени, Пілос, Родос,
Смірна, Хаос та ін. Міфологічний родовід Гомера ― до його предків
відносять співців Мусея й Орфея, батьком вважають бога Аполлона,
бога ріки Мелет (звідси перше ім'я Гомера ― «Мелесіген», народжений
Мелетом), а матір'ю ― Метіду, Калліопу, Евтеміду та ін. німф.

4. Біографії повідомляють, що він осліп (слово «гомер» у перекладі з
еолійського діалекту означає «сліпий»; інші можливі значення ―
«заручник», «пророк», «поет»). Вважали, що Музи надихнули його на
створення пісень, , що він брав участь у поетичних змаганнях, змагався
нібито і з Гесіодом, а помер на острові Іос, де нібито і знаходиться його
могила..

5. Згідно з традицією, Гомер був неписьменним, а його поеми аж до VI ст. до н. є.
виконувались усно. На кінець VI ст. до н. е. Гомер був уже для всіх греків
найбільшим авторитетом в поезії, моралі, релігії, філософії. Поеми “Іліада” та
“Одіссея”, які не дійшли до нас у первісному вигляді, мали значний вплив на
подальший розвиток усієї культури Еллади. Грецькі поети наслідували
урочистий, величний стиль Гомера. Скульптори й художники зображали богів
такими, якими їх змалював Гомер. Недаремно у давнину існувала приказка:
«Богів грекам дали Гомер та Гесіод»

6. Найвидатнішим новаторством Гомера є принцип синекдохи (частина натомість
цілого), взятий ним за основу сюжетопобудови «Іліади» та «Одіссеї», ― не всі
десять років Троянської війни (як це передбачалося міфом), а всього лише 51
день, та й то з них повно висвітлені події дев'яти днів; не десять років
повернення Одіссея, а всього 40 днів, з-поміж яких сповнені важливих подій
знову ж таки дев'ять днів. Це з одного боку, створює враження епічного
розмаху, а з другого ― не перевищує розмірів середнього європейського
роману.

7. «Одіссея» змальовує пізнішу епоху, ніж «Іліада». Водночас
обидві поеми відзначені єдністю стилю та композиційних
принципів, що робить їх своєрідними дилогією і диптихом.

8. В обох творах сюжет будується на фольклорно-казковому мотиві «недостачі»
(Ахілл хоче повернути відібрану у нього Брісеїду, Одіссей прагне до Пенелопи і
мстить женихам, котрі намагаються відібрати її в нього), дія пов'язана з
великими випробуваннями та втратами (Ахілл втрачає друга і свої обладунки,
зброю; Одіссей втрачає всіх своїх супутників і кораблі), а у фіналі головний
герой поєднується з коханою, хоча ця радість пронизана й печаллю (похорон
Патрокла, передчуття близької загибелі Ахілла, нові тривоги Одіссея, котрому
доля посилає чергові випробування).

9. Цілісність двох поем, їхній поетичний
розмах, прагнення в кожній найменшій
дрібниці показати щось всезагальне
відображаються в багатожанровості
їхнього складу, яка вплинула на основні
напрями в жанровому розвитку всієї
європейської літератури. В «Іліаді»
виявляється ― в межах богатирського
міфологічного епосу ― і база
майбутнього воєнно-історичного
роману, тобто сцени воєнних рад у
ставці Агамемнона з обговоренням
найближчих і далеких перспектив
кампанії, чвари поміж
воєначальниками (сварка Ахілла з
Агамемноном), діяльність розвідки
(пісня 10 «Долонія»), «натуралізм»
батальних сцен із їхніми кров'ю,
болотом, понівеченими трупами, всім
тим, що буде розвинуто згодом у
творчості Вольтера, Стендаля, В.
Теккерея, Л. Толстого, Е. Хемінґвея.

10. Є в поемах і ліризм ― знаменита сцена
прощання Гектора з Андромахою, зустріч
Одіссея з Пенелопою після тривалої
розлуки. Чимало жанрових комічних та
ідилічних замальовок ― такими є епізоди
з Навсікаєю , в домі «богоподібного»
свинопаса Евмея, в палаці Одіссея. У
стилі анекдоту витриманий епізод
спокушення Афродіти Ареєм, розказаний
сліпим співцем Демодоком («Одіссея»,
пісня 8). Сповнені трагізму та комізму
сцени, присвячені життю героїв і богів.
Мистецтво Гомера проявляється в тому,
що він вміє невимушено і вільно
комбінувати всі ці жанрові ознаки ― на
похороні Патрокла панує сум, але й лунає
сміх (сцена змагання з бігу між Одіссеєм і
Аяксом), страшне якось природно
сусідить із суто побутовим і на свій лад
зворушливим ― жахливий велетень-
людожер Поліфем виявляється
турботливим пастухом, простакувато
скаржиться баранові ― вожаку отари на
свої особисті біди («Одіссея», пісня 9).

11. Хоча догомерівська усна поезія не збереглась, але вчені правомірно
припускають, що вона розвивалася впродовж століть і цим підготувала
прекрасний гомерівський епічний стиль. А в поемах Гомера давньогрецька
мова (її іонійський діалект) постає одразу бездоганно оформленою, гнучкою,
глибокою, пристосованою для зрозумілого висловлення як поетичних, так і
філософських істин. Недаремно гомерівська мова тисячі років слугувала
взірцем античним, а потім і візантійським поетам; на неї опиралися філософи
Ксенофон, Парменід, Емпедокл.

12. Основа поетики Гомера ― це гекзаметр
(шести-мірник), або, кажучи інакше,
шестистопний дактиль. Стародавні греки
приписали створення дактилічного
вірша богу Діонісу, котрий, мовляв, і
спілкувався зі смертними лише
поетично, «мовою богів».
А гекзаметр нібито був складений у
Дельфах ― знову ж таки на честь
богів. Його «божественна» краса
полягає в тому, що він, задаючи
плавно-наспівний, урочистий,
неспішний ритм, водночас може
лунати навдивовижу гнучко,
допускаючи найрізноманітніші
комбінації цезур, наголосів,
інтонаційних переходів і
перепадів.

13. Особливо пластично майстерність Гомера проявилася у змалюванні
«навдивовижу виразних, живих і прекрасних характерів Ахіллеса, Гектора,
Пріама, Одіссея» та інших героїв першого плану (Л. Толстой). Усім цим образам
притаманна певна стандартність, монументальність, вони наче «окуті»
неспішно розміреними ритмами гекзаметру, герої проходять перед нами наче в
уповільненій кінозйомці. Але ця велична неспішність не заважає і вияву
динаміки почуттів, вчинків.

14. Потяг Гомера до епічно врівноваженого сприйняття світу в цілому з його
світлими й темними сторонами відчутний і в знаменитих гомерівських
порівняннях, розгорнутих і коротких, у двоскладних і простих епітетах, у всьому
образному ладі поем. Багато з цих порівнянь стали традиційними в поетиках
світової літератури.

15. Історія перекладів гомерівських поем нараховує понад дві тисячі років. Відкриває
її латинський переклад «Одіссеї», зроблений у III ст. до н. є. римським поетом
Лівієм Андроніком. Відтоді інші латинські переклади і переробки з'являлися
часто, як у Стародавньому Римі («Латинська Іліада» Бебія Італіка, І ст. н. е.), так і в
епоху Відродження в Італії, Франції, Німеччині. Вдалими перекладами Гомера
сучасною італійською мовою вважаються роботи поетів XVTII― XIX ст. У. Фосколо
і В. Монті. У XVIII ст. вийшли друком перші цікаві переклади поем французькою
мовою (Ж. Рошфор, А. Жену). У 1615 р. був закінчений перший талановитий
переклад Гомера англійською, зроблений Дж. Чапменом, а у XVIII ст. ще більше
схвалення отримав переклад А. Поупа. І для Німеччини наприкінці XVIII ст.
настав час масового знайомства з Гомером завдяки вдалим перекладам Й.Г. Фосса.

16. В Україні Гомер і його твори були відомі
вже в XVII―XVIII ст. у різних навчальних
закладах, зокрема в Київській академії та
Львівській братській школі. Сюжети,
мотиви й образи гомерівського епосу
прослідковуються у творчості Г. Сковороди,
П. Білецького-Носенка, П. Куліша, Т.
Шевченка, М. Рильського, М. Зерова та ін.
Українською мовою поеми Гомера повністю
або частково переклали О. Навроцький, С.
Руданський, П. Куліш, К. Климкович, П.
Ніщинський, Леся Українка, І. Франко, В.
Самійленко, А. Білецький та ін. У наш час
«Одіссею» (1963) та «Іліаду «повністю
переклав Борис Тен (1978). Для дітей
«Одіссею» (1969) та «Іліаду» (1974)
майстерно переказала К. Гловацька.

17. Вплив Гомера на світову культуру величезний. Він був авторитетом для
античних філософів і залишається джерелом для вивчення світогляду
стародавніх греків. За його текстами історики вивчають «гомерівську Грецію»,
тобто побут і звичаї, соціальну організацію і матеріальну культуру докласичної
Еллади. Його словесний живопис допомагає зрозуміти «геометричний стиль»
давньоеллінського вазового розпису.

18. Він надихав античних скульпторів (Філія, Поліктета, Лісіппа та ін.) на
створення образів, які слугують каноном краси і досконалості людського тіла.
Гомерівсько-верґілієвськими сюжетами, образами, мотивами переповнене
європейське образотворче мистецтво, починаючи з епохи Відродження: це
полотна С. Боттічеллі, П.П. Рубенса, X. ван Рейн Рембрандта («Гомер»), Н.
Пуссена, Ж.Л. Давида, Е. Делакруа, В. Серова, П. Пікассо та ін. художників. У
музиці гомерівський вплив значно менш відчутний, тим більше що античне
музичне надбання не збереглося, але можна відмітити оперну дилогію Г.
Берліоза «Троянці» (50-і pp. XIX ст.), на яку його надихнули «Енеїда» і
частково гомерівський епос, оперету Ж. Оффенбаха «Прекрасна Єлена» (1864),
в якій оригінально відобразився гомерівський «божественний» гумор, іронія
над богами та героями.

19. Найпомітніше вплив Гомера проявляється в поезії. Гекзаметр став канонічним
розміром для всієї античної епічної традиції. Гомера відкрито наслідував Вергілій
у своїй «Енеїді», гомерівські образи варіювали Катулл, Горацій, Овідій. Автори
середньовічних рицарських романів і поем, не знаючи справжнього Гомера,
надихалися книгами його переповідачів Дареса і Діктіса і створювали свої
варіанти оповідей про Троянську війну. Починаючи з епохи Відродження, Гомер
надихав видатних творців національних епосів. Особливо цей вплив помітний у
«Визволеному Єрусалимі» Т. Тассо (1575), у «Лузіадах» (1569) Л. де Камоенса, З
Гомера і Вергілія запозичив багато мотивів і образів Е. Спенсер для своєї
«Королеви фей» (1596). У XX ст. найоригінальнішою спробою створити сучасний
варіант «Одіссеї» став роман «Улісс» (1921) Дж. Джойса.

21. Використані джерела
http://www.ukrlit.vn.ua.html
http://www.ukrlit.vn.ua/zaruba/biography/gomer.html
Гомер — Википедия
А.Ф. Лосев. Гомер.