4. Павло Тичина народився
23 січня 1891 року, в селі
Піски Козелецького повіту
Чернігівської губернії, в
Російській Імперії.
•Батько Павла, Григорій
Тимофійович Тичина
(1850 —1906), був
сільським пономарем і
одночасно вчителем у
безкоштовній сільській
школі грамоти.
5. Поет згадував:
– «У нашій хаті в першій кімнаті
із земляною долівкою (а була
ще й друга кімната, з
дерев'яною підлогою) стояли
дві довгі парти. На кожній
парті сиділо душ по 10 або ж
по 12 учнів. Не знаю, скільки
мені тоді вийшло років, коли я
однієї зими вже підсідав то до
одного, то до іншого учня і
якось швидко, непомітно для
себе вивчився читати».
6. Мати Марія Василівна
Тичина (уроджена Савицька
(1861–1915).
Павло Тичина мав 12 сестер
і братів.
Як зазначає
літературознавець Леонід
Новиченко, «суворість
зашарпаного злиднями
батька, нерідкі спалахи його
гніву пом'якшувалися
сердечною і розумною
добротою Марії
Василівни — матері поета».
7. • Спочатку Павло вчився в
земській початковій
школі. 1900 року 9-річний
Тичина став співаком
архієрейського хору при
Єлецькому монастирі.
• Перший відомий нам, але
незакінчений вірш
Тичини — «Сине небо
закрилося…» — датовано
1906 роком. Пізніше поет,
переглядаючи свій архів,
так відгукнувся про цей
вірш: «Подивишся — аж
смішно».
8. Почавши поетичну
творчість, Тичина в
атмосфері Києва закінчив
першу свою книгу
поезій «Сонячні
кларнети» (1918).
В ній він створив
власний поетичний
стиль, який отримав
власну назву —
«кларнетизм».
9. Гаї шумлять – я слухаю.
Хмарки біжать – милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй так весело.
Гей, дзвін гуде – іздалеку.
Думки пряде – над нивами.
Над нивами-приливами.
Купаючи мене, мов
ластівку.
Я йду, іду –
зворушений.
Когось все жду –
співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай – над
річкою.
Ген неба край – як
золото.
Мов золото –
12. Помер великий письменник 16
вересня 1967 року у Києві, коли
йому було 76.
На вулиці Терещенківській у Києві
встановлено меморіальну дошку
Павлу Тичині.