Учебники

2. Міністерство освіти і науки України
Програма з історії 2010
Г В. Середницька
Історія України
1 9 0 0 — 1 9 3 9 p p .
10 клас
Опорні конспекти
Київ
Книги України
2010

3. ББК633(4УКР)61я7?1
С32
Середняцька Г.В.
Історія України: 10 кл.: Опорні конспекти. — К.: Книги України, 2010. — 382 с
ISBN 978-966-2331-08-0
Навчальний посібник підготовлено відповідно до нової програми длй
загальноосвітніх навчальних закладів. і
У посібнику систематизовано, конкретизовано і докладно у своєрідну
логіко-структурній формі викладено матеріал з історії України (1900І-
1939 pp.)- Розкрито позитивні та негативні аспекти історичних процесії
цього періоду, зроблено висновки й узагальнення.
Призначено для учнів загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, для
підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, а також дли ичителії
і методистів.
ББК 633(4 УКР)61я721
ISBN 978-966-2331-08 © Г.В. Середницька, 2010і
© Книги України, 2010

4. Вступ
На початку XX ст. Україна не мала власної державності,
вона залишалася поділеною між двома імперіями — Росій-
ською, у складі якої були землі на схід від Збруча (Східна
Україна (близько 80% земель) Лівобережжя, Слобожанщи-
на, Правобережжя, Південна (Степова) Україна), та Австро-
Угорською, в якій перебували Східна Галичина, Північна
Буковина та Закарпаття (Західна Україна). Під імперською
.владою PQCÜ перебувало 20 млн українців, у Галичині —
З млн, на Закарпатті — 0,5 млн, в Буковині — 300 тис.
Східна Галичина, де проживало українське населення, в
І адміністративному плані була об'єднана з Західною (тіоль-
ською) Галичиною в Королівство Галіції і Лодомерії. Увесь
край поділявся на 50 повітів.
; ^Об'єднання українців і поляків у межах однієї провінції
(створило передумови для польсько-українського проти-
стояння. ;
Окремою адміністративною одиницею була Буковина,
І до якої входцло 10 повітів.
Закарпатські землі складалися з чотирьох українських
комітетів (жупів).
Формування індустріального суспільства
в українських землях
Індустріалізація — створення великої машинйої індустрії,
що виготовляє машини та устатковання і є підґрунтям для
розвитку всіх галузей промисловості.
. Відбуваються якісні зміни у структурі господарства, за яких
промисловість переважає над розвитком сільського госпо-
дарства, а важка промисловість — над легкою.
Особливості, які суттєво вплинули на структуру
й розвиток промислового потенціалу краю
• Вигідне географічне розташування.
З

5. • Природні багатства^
• Дешева кваліфікована робоча сила.
Особливості економічного розвитку України
1. Темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургійної,
кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі.
2. В Україні вироблялося 21% усієї промислової продукції
Російської імперії.
3. Існував нерівномірний розвиток окремих регіонів.
Найвищим цей рівень був на Півдні України. Значно від- *
ставало Правобережжя. У південно-західних районах пе-
реважало дрібнотоварне виробництво.
4. Найрозвиненішими промисловими районами були Дон-
бас і Придніпров'я.
Розвиток економіки стримувався сильним політичним,
соціальним та національним гнобленням, залишками
кріпосництва.
5. Україна не була окремим самостійним економічним регі-
оном, а входила до складу загальщімперської економіч-
ної системи.
6. Українська промисловість формувалася як частина за-
гальноімперського економічного комплексу. Значними.
центрами промисловості стали Донбас та Подніпров'я.
7. В Україні створилася висока концентрація виробництва.
На початку століття на підприємствах з кількістю пра-
цівників понад 500 осіб зосереджувалося близько" 50%
загальної кількості робітників.
8. Відбувався інтенсивний процес монополізації промис-
ловості.
9. В Україну, як і в інші регіони імперії, широко проникав
іноземний капітал (у видобутку вугілля іноземцям нале-
жало 63% основного капіталу, а в металургії - 90%).
Періоди економічного розвитку
• Економічна криза (1900-1903 pp.)
•Депресія (застій) (1904-1908 pp.)
;
Промислове піднесення (1909^1913 pp.)

6. На розвиток промислового виробництва негативно впливали
такі чинники:
• техніко-економічна відсталість найважливіших галузей
промисловості;
• не було стабільного внутрішнього ринку, бо голодне й зли-
денне село, обтяжене кріпосницькими пережитками, не
могло стати надійним покупцем товарів на внутрішньому
ринку України;
• відсталість сільського господарства.
Сільське господарство України на початку XX ст. було бага-
тоукладним.
Існували:
• поміщицькі латифундії (великі земельні володіння);
• фермерські (куркульські) господарства — на Правобереж-
жі і Півдні — становили 15—20%;
• дрібні селянські господарства (середняцькі, бідняцькі);
• безземельні та малоземельні селяни (орендували землю,
були на відробітках, наймитували) становили до 56%.
На селі на початку XX ст. було 32 тис. поміщицьких гос-
подарств.
Великі сільські господарства (поміщицькі) становили
12,2% загальної чисельності, але вони володіли 29,9% всієї
орної землі. Дрібні ж господарства становили 57,7%, але
мали лише 11,5% орної землі.
Частина поміщиків пристосовувалася до капіталістичного
розвитку, а інша частина продавала свої земельні володін-
ня. Земля стала товаром. До початку першої російської ре-
волюції українські поміщики продали 1/3 своїх земель.
Шляхи розвитку капіталізму у сільському господарстві
1. Американський — фермерський шлях.
2. Прусський — буржуазно-поміщицький шлях.
Україна розвивалася прусським — буржуазно-поміщицьким -
шляхом розвитку.
5

7. Посилилася^спеціалізація окремих районів:
•у степовій Україні розширювалися посіви зернових
культур;
• на Правобережжі і частково на Лівобережжі — технічних
культур (цукрових буряків, тютюну, картоплі).
Провідну роль у сільському господарстві займало вироб-
ництво зерна, особливо озимої пшениці.
Сільське господарство було відсталим, у більшості гос-
подарств не використовували нової техніки.
Суперечливі процеси модернізації суспільного
та повсякденного життя
1. Україна постачала в основному на територію Росії сиро-
вину, а ввозила дорогу промислову продукцію. Вона була
сировинним придатком Російської імперії:
Таким чином Україну економічно прив'язували до Цен-
тру, а нерівний торгово-промисловий обмін вів до грабу-
вання економіки України.
2. Західноукраїнські землі теж були сировинним придатком
Австро-Угорської імперії і ринком збуту для товарів, ви-
готовлених у розвинених регіонах Австро-Угорщини.
3. Царські власті з України збирали великі податки, з яких
на видатки для українських губерній було лише 50%.
4. Економічний розвиток українських земель на початку
XX ст. не привів до якісної зміни в житті населення, а ще
більше загострив проблему національного визволення
України.
5. Царський уряд будував (або сприяв будівництву) тих за-
лізниць в Україні, що сполучали українські землі не з
українськими містами, а з московським промисловим
районом. Будівництво залізниць пов'язувалося зі страте-
гічними планами імперії, а не економічними потребами
України.
6. Науково-технічні досягнення повільно впроваджувалися
в побут та повсякденне життя українців.
6

8. Піднесення визвольного руху та національної
самосвідомості українського народу
На початку XX ст. зростало національне гноблення в Над-
дніпрянській Україні:
• продовжував діяти Емський указ 1876 р який заборонив
розвиток української культури; .
• царські власті переслідували українську мову, не дозволя-
ли викладати нею в школах і користуватися в адміністра-
тивних установах;
• не можна було видавати українською мовою газети, жур-
нали, книги; . . . 1
• вищі навчальні заклади позбавлено автономії.
Основні риси українського національного руху початку XX ст.
1. Розвивався національний рух. Викладачі вишів, демо-
кратична інтелігенція виступали проти переслідування
української мови.
2. Національний рух був не лише культурно-освітнім, він
політизувався і став організованішим.
3. Активно розгортався процес створення українських партій.
4. Проводилися масові культурно-освітні заходи, що набу-
вали характеру опозиційних виступів.
5. Національно-визвольний рух поступово набував загаль-
нонаціонального характеру
6. Зростала національну самосвідомість українців, що зна-
йшла свій вияв у піднесенні національно-визвольного руху.
7. Продовжувала культурницьку діяльність українська інте-
лігенція.
• У 1903 р. урочисто відкрили пам'ятник І. Котляревському
в Полтаві.
Під час відкриття було заборонено виголошувати приві-
' тання українською мовою. Утім делегати відмовились ви-
ступати і поклали на стіл президії тексти своїх промов.
• Того самого року в Києві з великим піднесенням і активніс-
тю вшанували композитора М, Лисенка з нагоди 35-річчя
його діяльності.
Л

9. •У 1904 p. .відзначили 35-річчя літературної діяльності
письменника І. Нечуя-Левицького.
Такі заходи сприяли зростанню національної самосвідомос-
ті українців, зміцненню контактів між українцями у складі
Австро-Угорської та Російської держав.
На початку XX ст. проти переслідувань української мови і
культури виступили:
• студентство, яке пропагувало демократизацію сусцільних
відносин, відродження.української,культури;
• вчені Київського та Харківського університетів;
• демократична інтелігенція;
• українські ліберали.
Потрібно було вирішувати національне питання.
Багато земств, і міських дум ухвалили постанови про необ-
хідність ввести в школах навчання українською мовою.
Галичина стає загальноукраїнським центром
визвольного руху
1. У Східній Галичині склалися кращі умови для національ-
ного життя, ніж на українських землях під владою Росій-
ської імперії:
• не заборонялося друкувати книжки українською мовою;
• існувало українське шкільництво;
• діяли культурно-освітці та наукові заклади.
Активними були українські відділення Просвіти. На 1914 р.
.існувало 77 філій, майже 3 тис. читалень, 2,7 тис. бібліотек.
Кількість «членів Просвіти сягала 36,5 тис. осіб;
•активно проводилися ювілейні культурно-просвітницькі
заходи:
- 1898 р. Святкування у Львові 100-річчя української лі-
тератури (від часу появи «Енеїди» І. Котляревського). До
цього ювілею М. Грушевський підготував і видав перший
том «Історії України — Руси», яка мала велике значення для
зростання національної свідомості українського народу.
— Широко відзначалося 25-р.іччя літературної діяльності
І. Франка.
8

10. Такі урочистості сприяли піднесенню національного руху
в Західній Україні, а завдяки всеукраїнському значенню і
єднанню українського народу
2. Значну роль у громадсько-політичному житті Галичини
в цей час починає відігравати митрополит Галицький
(греко-католицька церква) Андрій Шептицькйй (1900—
1944). А. Шептицькйй став душею всього національного і
культурного життя Галичини.
3. Головними гаслами національно-визвольного руху були:
• поділ Галичини; на українську і польську частини;
• національна автономія для її української частини;
• заснування українського університету у Львові;
• загальне виборче право.
Учасники національно-визвольного руху називали Східну
Галичину «українським П'ємонтом».
Національне питання — це питання про ліквідацію усілякого
національного гноблення, про досягнення рівноправності
національностей, вільного самовизначення і розвитку ве-
ликих та малих народів.
Висновок
Досвід українського національного відродження почат-
ку XX ст. мав велике значення для подальшої боротьби за
українську державність.
Україна під час Першої світової війни
та Української революції
Перша світова війна (1914—1918 pp.) започаткувала один
із найтрагічніших періодів в історії українського народу.
Українські землі, особливо Галичина, перетворилися1
на
арену жорстоких битв. Донад 3,5 млн українців у російській
армії й 250 тис. в австро-угорській змушені були воювати
один проти одного і вбивати один одного, відстоюючи ін-
тереси чужих держав; .
і
9.

11. Кожний із учасників війни розраховував у разі поразки
супротивника по-своєму поділити завойовані землі,, осо-
бливо українські. Україна фігурувала в експансіоністських
планах як Антанти, так і центральних держав.
Небачені масштаби війни вичерпали сили трьох імперій
Російської, Німецької та Австро-Угорської - і призвели
до їхнього розпаду Українці, як і інші поневолені народи
Центральної й Східної Європи, скористалися цими обста-
винами для проголошення власної національної держави.
Українська революція 1917^-1918 pp. охоплювала всі
українські землі й була наслідком розпаду імперій. Усі події
Російської і Української революцій відбувалися під впли-
вом виснажливої війни. Воєнні дії негативно вплинули на
всі сфери життя українського народу.
Зростала господарська розруха, різко погіршилася робо-
та залізничного транспорту Гостра криза охопцла сільське
господарство: значно скоротилися посівні площі, знизила-
ся урожайність, у країні гостра продовольча криза.
Значно погіршилося матеріальне становище населення
України. Війна спричинила інфляцію та суцільний дефіцит.'
Усе це привело до Української революції, яка зазнала поразки.
Події національно-визвольних змагань стали важли-
вим уроком для наступних поколінь борців за визволення
України.
Український визвольний рух (1917-1921 pp.)
Передумовою революції в Україні стала Перша світова
війна, яка зумовила злидні, численні жертви серед україн-
ців, політичну й економічну кризу.
Лютнева революція 19.17 р. в Росії спричинила посилен-
ня політичної боротьби в Україні, вихід на політичну арену
широких народних мас, зростання ролі політичних партій,
появу Центральної Ради, у роботі якої надавалися переваги
вирішенню питань національного розвитку.
1917-1918 pp. Українська революція належала до. най-
важливіших подій в історії України XX ст.
10

12. Це був період піднесення та стрімкого розвитку
національно-визвольного руху, загострення національ-
них і соціальним проблем, спроби створити державність.
Достойним проявом державницького будівництва стало
розроблення важливих програмних документів, особливо
Конституції України.
Великою заслугою Центральної Ради було те, що вона
поновила державницьку свідомість, провела Україну від
підданства Росії до автономії, а потім і незалежності.
Утім Центральна Рада не могла вирішити соціальних
проблем, не мала сил, щоб протистояти агресії Росії.
1918—1921 pp. Період боротьби за збереження державної
незалежності України, яка вилилася у кровопролитну війну.
Тривала жорстока міжусобиця, кривава громадянська війна
між самими українцями, величезні втрати й страждання,
що призвело до поразки.
Не вдалося закріпити українську державність, яі^у було
втрачено.
На Сході України насаджено тоталітарне більшовиць-
ке правління. Західні землі окуповали Польща, Чехо-
Словаччина, Румунія. На багато років Україна знову була
приречена на поневолення, пограбування її природних ба-
гатств, матеріальних, сировинних і людських ресурсів.
Тема. Україна на початку XX ст.
Місце української економіки
в господарському житті двох імперій
У складі Російської Імперії
На початку XX ст. майже 21% усієї промислової про-
дукції Російської імперії вироблялося в Україні. Заводи
Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та
Бобринського виробляли близько 60% цукру-рафіцаду Ро-
сійській імперії.
11

13. В Україні у 1913 р. вироблялося:
69 % загальноросійської продукції чавуну,
57% - сталі,
58% — прокату,
20,2% усієї продукції машинобудування та металооброб-
ної промисловості Росії.
На Україну припадало 70% усього видобутку сировини
імперії та всього 15% її потужностей у виробництві готових
товарів.
Особливості економічного розвитку України
1. Темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургійної,
кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі.
2. 3а рівнем концентрації промислового виробництва в
основних галузях Україна була лідером у Російській ім-
перії і посіла одне з перших, місць у світі. Найвища кон-
центрація промислового виробництва зосереджувалася у
великих промислових центрах Східної України та містах
Півдня — Катеринославі, Одесі й інших.
На великих підприємствах (понад 500 осіб) в Україні пра-
цювало більше ніж 44% усіх робітників.
3. В Україні існувала нерівномірність економічного роз-
витку окремих регіонів (найвищим був розвиток Півдня
України, значно відставало Правобережжя)!
4. Розвиток економіки та культури стримувався політичним,
соціально-економічним та національним гнобленням.
5..Україна не була окремим, самостійним економічним регі-
оном, а входила до складу загальноімперської економіки.
Концентрація виробництва - зосередження виробництва на
великих підприємствах.
Спільніриси економічного розвитку
• Широке проникнення іноземного капіталу.
• Висока концентрація виробництва.
• Утворення монополій.
• Спеціалізація районів.
12

14. • Боротьба двох тенденцій у сільському господарстві: аме-
риканського (фермерського) і гірусського (буржуазно-
поміщицького) шляхів розвитку.
На західноукраїнських землях
У промисловості переважали дрібні підприємства.
У 1902 р. 94% промислових підприємств Галичини налі-
чували до 5 робітників, тут діяло лише 5,5% двигунів, що
функціонували в імперії.
Із західноукраїнських земель вивозили сировину до метро-
полії на переробку. Сировина становила 90% всього екс-
порту із.західноукраїнських земель в інші країни.
Найрозвиненішими галузями промисловості були: нафтова
(давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна, го-
рілчана, видобуток солі, гірського воску.
Залишалося поміщицьке землеволодіння. Понад 40%
орних земель належало. 2400 землевласникам. Існувало ма-
лоземелля і безземелля, що спричинило велику еміграцію
населення за океан.
Економічна криза 1900-1903 pp.
Економічна криза — тимчасове падіння, спад виробництва.
Криза в українських губерніях була глибшою і тривалі-
шою, ніж у країнах Західної Європи.
Причини:
• важка промисловість України дуже залежала від залізнич-
ного будівництва, а воно в роки кризи скоротилося;
•цукрова промисловість була однією із провідних галузей
України, а на складах цукрових заводів накопичилося по-
над 6млн пудів нереалізованого цукру;
•відбулося збідніння значної частини населення, що при-
звело до зменшення його купівельної спроможності.
Криза охопила найголовніші галузі промисловості Укра-
їни, де набула найбільшої гостроти:
металургійну,
ІЗ

15. кам'яновугільну/
залізорудну,
цукрову. х
Знизилися ціни на вугілля, залізо, чавун.
Зупинилися багато заводів, шахт, продукція яких не
мала збуту, понад 100 тис. робітників України стали без-
робітними.
Із 79 копалень Криворіжжя працювало лише 41.
Економічна криза призвела до:
• різкого скорочення виробництва в Україні (на 20—30%);
• масового безробіття (100 тис. осіб);
• посилення експлуатації та зубожіння широких народних
верств;
• загострення конкуренції;
•розорення дрібних підприємств (було закрито 3 тис. під-
приємств);
• посилення позицій великих підприємств;
• інтенсивного процесу концентрації промисловості.
Концентрація промисловості — зосередження виробництва
на великих підприємствах.
Заходи уряду щодо виходу із кризи
У 1.902 р. в Україні створено Комітет державних замов-
лень, який:
• розмішував державні капіталовкладення у синдикати;
•розширював державні замовлення на продукцію, пере-
важно важкої промисловості;
•давав експортні премії тим виробникам, які вивозили
свою продукцію за кордон за низькими цінами, що роби-
ло її конкурентоспроможною.
14,

16. Утворення монополістичних об'єднань
Монополії — великі об'єднання банкірів, промисловців,
торговців, які виникають за умов посилення конкурентної
боротьби для концентрації капіталів, щоб узгоджувати дії
підприємців із виробництва і збуту товарів для одержання
максимальних прибутків.
Форми таких об'єднань
Картелі - підприємці, які виробляють однорідну продук-
цію, укладають угоДу про розміри виробництва, поділ рин-
ків збуту своїх товарів, рівень цін на товари тощо, зберігаю-
чи при цьому свою виробничу і комерційну самостійність.
Синдикати — об'єднання підприємців у сфері збуту своїх
товарів; вони .втрачають комерційну самостійність за збе-
реження виробничої та юридичної самостійності підпри-
ємств, що належать до нього.
Трести — одна із форм монополій, за яких відбувається по-
вне злиття окремих підприємств однієї галузі, як у сфері ви-
робництва, так і в сфері збуту своїх товарів.
Корпорації — підприємства (промислові, торговельні), капі-
тал яких утворюється за пайової участі підприємців..
Монополізація промисловості України — закономірний ре-
зультат ринкової конкуренції, яка вела до розорення дріб-
них і середніх підприємств.
У складі Російської імперії
1. Відбувалася концентрація промислового виробництва.
На початку XX ст. Україна за рівнем концентрації
промислового виробництва в основних галузях не лише
домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших
місць у світі. Приклади концентрації виробництва:
•п'ять найбільших південних металургійних заводів
(Юзівський, Дніпровський, Олександрійський, Петров-
ський, Донецько-Юр'євський) виробляли майже 25%
загальноросійського чавуну;
15

17. •на великих підприємствах в Україні працювало понад
44% усіх робітників, тоді як у США лише 33%.
2. Концентрація виробництва привела до утворення монополій.
Саме на території України виникли перші в Російській
імперії монополістичні об'єднання. Ще 1887 р. було
утворено найбільший у харчовій промисловості синдикат
цукрозаводчиків, який об'єднував 171 завод із 219 діючих
і понад 90% усього виробництва цукру.
Напочатку>ОСст.першімонополіївиниклиуметалургійній,
кам'яновугільній, залізорудній промисловості.
3. Першими монополіями в Україні були:
•«Продвагон» (1901 р.) (організований для залізничних
перевезень);
• «Продамет» .(1902 р.) (зосередив у своїх руках дві третини
виробництва чавуну та сталі у Південній Україні);
• «Трубопродаж» (1902 p.),
•«Цвях» (1903 p.),
- «Продвугілля» (1904 р.) (входило 18 окремйх акціонер-
них товариств; контролювали 60% видобутку кам'яного
вугілля у Донецькому басейні).
4. Розширювалася мережа банків.
5. Відбувався нерівномірний промисловий розвиток окремих
регіонів України.
• Південь України швидко розвивався як промисловий
регіон.
• Південно-західний регіон орієнтувався на сільське гос-
подарство.
• На Лівобережжі зберігалися залишки кріпацтва і воно
відставало від інших регіонів.
6. Відбувалася спеціалізація промислових районів:
• Донбас став центром вугільної промисловості;
г Нікольський басейн - марганцевої;
• Кривий Ріг - залізорудної;
• Правобережжя, Лівобережжя — цукрової.
У складі Австро-Угорської імперії
1. Відбувався процес концентрації виробництва.
16

18. Зросла кількість великих підприємств за рахунок роз-
орення і поглинання ними дрібних, а тому кількість під-
, Лриємств зменшилася вдвічі.
2. Інтенсивно розвивалися ринкові відносини.
3. Тривав процес виникнення великих монополістичних
об'єднань (особливо акціонерних товариств).
4. У 1903 р. в Галичині налічувалося 24 акціонерних об'єд-
нання, 1912 р. їх було вже ЗО.
Вітчизняний та іноземний капітал
в економіці українських земель
1. Монополістичні об'єднання України були тісно пов'язані
з іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали:
• величезні природні багатства;
• дешева робоча сила;
• широки** ринок;
• високий прибуток.
2. Зростав вплив іноземного капіталу:
•іноземний капітал, переважно англійський, домінував у
металургійній, машинобудівній, гірничій промисловості;
• у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебу-
вало у володінні іноземних компаній, у металургії — 90%;
•могутній синдикат «Продвугілля» фактично цілком
контролювали французькі інвестори і капітал іноземних
фірм становив 87%;
•до Першої світової війни в українську промисловість
було вкладено 400 млн іноземних інвестицій;
• підприємства синдикату «Продамет» зосереджувалися в
руках трьох французьких, двох німецьких, трьох бельгій-
ських і п'яти російських банків;
•у Криворізькому басейні в 1913 р. залізорудні-підпри-
ємства, в яких брав участь іноземний капітал, становили
31%, у металургії — 90%.
Розвивалася в Україні легка та харчова промисловість, зо-
крема борошномельна, м'ясна, цукрова, власниками яких
17

19. здебільшогЬ. були українські підприємці. Найбагатшим укра-
їнським цукрозаводчиком і банкіром був Михайло Терещенко.
Він виділяв чималі кошти на розвиток української культури.
На західноукраїнських землях
1. Виникають монополістичні об'єднання, в яких панували
іноземні капіталісти:, .
• Галицько-Карпатське товариство,
•«Галичина»,
• «Мундус», * ,
• Сольва» тощо.
2. Іноземні інвестори повністю прибрали до своїх рук ті га-
лузі промисловості, в яких вони були зацікавлені:
нафтодобувну,
нафтопереробну,
деревообробну,
хімічну галузі промисловості/
3. Англо-австро-німецький концерн контролював 75% ви-
добутку та переробки нафти в Галичині.
4. У Закарпатті австрійському капіталові належало 45% ак-
цій великих угорських банків.
Інвестиції - довгострокові вкладання капіталів у промисло-
ві, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства
для отримання прибутку.
Стан українського підприємництва
Великими українськими підприємцями були цукрозавод-
чики-мільйонери Бродський, Терещенко, Бобринський, Ха-
ритоненко, які розширювали вивіз своєї продукції за кордон.
Михайло Терещенко — не лише перетворив цукрове ви-
робництво на одну із найважливіших галузей сільського
господарства, а й став відомим банкіром та промисловцем і
виділяв великі кошти на розвиток української культури. 1 в
цьому плані він не був одиноким. Підтримували українську
культуру й інші відомі підприємці України.
18

20. Заводи цукрозаводчиків Бродського, Терещенка, Харц-
тоненка та Бобринського виробляли 60% цукру-рафінаду
Російської імперії.
У 1887 р. утворено найбільший у харчовій промисловості
синдикат цукрозаводчиків, який об'єднував 171 завод із 219
діючих і понад 90% усього виробництва галузі.
У роки економічної кризи уряд надавав їм гарантовані
експортні премії, якщо вони продавали свою продукцію за
кордоном за тимчасовими демпінговими (нижчими, ніж
витрати виробництва) цінами, які допомагали витіснити
конкурентів із зовнішніх ринків. Таким чином Україна за-
войовувала зовнішній ринок збуту своєї продукції.
Федір Терещенко зайнявся авіацією, створивши сім но-
вих моделей літаків. У нього були великі майстерні для збо-
ру і ремонту літаків (за роки Першої світової війни у влас-
ній майстерні він разом зі своїми майстрами відремонтував
250 літаків).
Іван та Олександр Терещенки заснували Товариство
буряково-цукрових і рафінадних заводів братів Терещен-
ків, діяльність якого поширювалася на сім губерній Росії та
України.
Українські підприємці мали свою частку і в змішаних
акціонерних товариствах. Наприклад, у гірничій металургії
діяло 18 акціонерних товариств, у 12 з яких капітал повніс-
тю належав іноземцям, а в.шести був змішаним. ,
Великого багатства домігся Є. Чикаленко. З кінця XIX ст.
він став надавати систематичну допомогу українцям:
• фінансував газети «Громадська думка» та «Рада»;
•створив фонд допомоги українським письменникам
при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка;
• заснував гуртожиток для українських студентів у Львові;
• підтримував українські політичні сили.
Утім підприємці українського походження становили мен-
шість серед своїх колег.
Формуванню українських підприємнів перешкоджа-
ла політика російського уряду, яка спричиняла вивезення
капіталу з України в центральні райони Росії та за кордон.
19

21. Та все ж роль українських підприємців в економічному і
суспільно-політичному житті помітно зростала.
Індустріальна модернізація
Межа XIX і XX ст. була в Україні періодом завершення
промислового перевороту і переходу до індустріалізації.
Розбудовувалася велика машинна індустрія, відбувалися
якісні зміни в структурі господарства (промисловість повин-
на була переважати над сільським господарством, а важка
промисловість — над легкою).
Ці величезні зміни відбувалися за надзвичайно складних
умов:
• 1900-1903 pp. Російську імперію охопила економічна
криза.
• 1904-1908 pp. Роки депресії.
•Лише з 1909 р. почалося промислове підцесення, яке
тривало до 1913 р.
Розвиненими промисловими районами стали Донбас,
Нікопольський марганцевий басейн тощо. Втім викорис-
тання передових технологій та механізації відставало від
передових країн Європи й світу. Так, у Донбасі лише 2% ву-
гілля видобували механізованим способом.
Українська промисловість формувалася як частина за-
гальноімперського економічного комплексу.
Західноукраїнські землі залишалися сировинним і аграр-
ним придатком Австро-Угорщини і ринком збуту для това-
рів,, виготовлених у розвинених її регіонах. Із цих районів
сировину вивозили на перероблення до Австро-Угорщини.
Все це гальмувало розвиток промисловості західноукраїн-
ських земель.
У 1900 р. 95% українців, які проживали у Східній Галичи-
ні, займалися сільським господарством.,
20

22. Становище населення
Наростання революційного руху в Україні
Робітничий рух
В,Україні формувався пролетаріат за рахунок українців,
росіян, поляків, чехів, угорців та інших національностей.
Високий рівень концентрації виробництва і зосередження
великої кількості робітників на них сприяли зростанню масо-
вої соціально-економічної і політичної боротьби робітників.
Під владою Російської імперії
Причини наростання робітничого руху в Україні
1. Посилення експлуатації робітників, політичне безправ'я.
2. Низька заробітна плата.
3. Жахливі умови праці робітників, відсутня охорона праці,
техніки безпеки.
Зростала кількість робітників, що зазнали каліцтва і про-
фесійних захворювань.
4. Довгий робочий день.
2 червня 1897 р. царський уряд видав закон, яким обме-
жував робочий день до 11—12 годин. Цей закон часто
не виконували. Робочий день на підприємствах тривав
12—16 годин. .
5. Великі штрафи.
Робітників часто за найменшу провину штрафували.
У 1904 р. майже 32% робітників Російської імперії було
оштрафовано.
6. Погане медичне обслуговування.
7. Робітники не мали політичних прав і свобод.
Основні форми робітничого руху
Демонстраціїмітинги, страйки
1 травня 1900 р. Перша в Російській імперії велика маївка у
Харкові.
21

23. Одночасно робітники застрайкували. 10 тис. робіт-
ників вийшли на вулицю, вимагаючи 8-годинного
робочого дня і політичних свобод.
1901—1902 pp. Страйки і демонстрації відбулися в Києві,
Миколаєві, Полтаві, Одесі та інших містах України.
Літо 1903 р. Масовий загальнополітичний страйк, що охо-
пив великі промислові центри півдня України — Оде-
су, Катеринослав, Миколаїв, та ін. Майже одночасно
страйкувало 100 тис. робітників України.
Царські власті з допомогою військ і поліції жорстоко
придушили страйки та заворушення робітників.
На західноукраїнських землях
1. Зростала чисельність робітничого класу за рахунок роз-
ореного селянства.
З 1902 р. по 1910 р. кількість робітників зросла на третину.
2. Для західноукраїнських земель характерно:
• постійне безробіття;
• надзвичайно тяжкі умови праці робітників;
• відсутність техніки безпеки;
• постійні каліцтва;
• занадто довгий робочий День (12—14, а іноді й 16.годин
на добу).
Усе це штовхало робітників на боротьбу.
1902 р. Страйк будівельників Галичини.
1904 р. Страйк нафтовиків Борислава.
Робітники ставили вимоги:
• 8-годйнного робочого дня;
• поліпшення умов праці;
• підвищення заробітної платні та ін.
22

24. Селянський рух
Під владою Російської імперії
1. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволо-
діння. Поміщикам належало понад 40% усіх земеДь.
2. В Україні було до 80,5% малоземельних та безземельних
селян. Загострилася проблема аграрного перенаселення.
3. Посилюється процес розшарування селянських госпо-
дарств на:
• заможне селянство - 15—29%;
• середнє селянство - 30%,
• сільська біднота - 50%.
4. У сільському господарстві застосовували феодальні мето-
ди експлуатації:
• поміщицькі відробітки;
• малоземельні та безземельні селяни, як і раніше, були
змушені орендувати землю в поміщика і за це обробля-
ти поміщицькі лани своїм реманентом;
• скіпщинау тобто обробіток поміщицької землі з половини
врожаю або збирання сінокосів за третю копицю;
•на Поділлі селяни навіть за гриби, зібрані у лісі, відпра-
цьовували поміщикові два дні, стільки само за кожен сніп
скошеної трави.
5. На селян лягав великий тягар податків:
• продовжували виплачувати поміщикам викупніллатежі
після реформи 1861 p.;
• податки державні (селяни сплачували за одиницю землі
втричі більший податок, ніж поміщики);
• прямі податки селяни сплачували за землю, хату, худо-
бу, за проїзд через мости тощо;
• усілякі побори.
'6. Важке становище селян посилилося, неврожаєм 190Г p. і
голодом 1902 р.
7. Значна частина селян України проживала за межею бід-
ності.
23

25. Періодичні селянські заворушення
Вимоги:
• збільшення наділів;
• поділ поміщицької землі;
• зменшення податків •
Весна 1902 р. Селянський рух охопив Полтавську і Хар-
ківську губернії (337 сіл з населенням понад 160 тис.
душ). Селяни розгромили 105 поміщицьких маєтків
та садиб. Захоплені у поміщиків землі вони орали для
власних потреб. На придушення селянських завору-
шень було кинуто кілька десятків батальйонів піхоти
і кінних козацьких сотень. Майже 1 тис. осіб притяг-
нуто до судової відповідальності й ув'язнено.
1902 р. Селянські виступи охопили Київську губернію.
1900—1904 pp. В Україні сталося понад 1 тис. селянських ви-
ступів, які охопили 1300 сіл.. Селянські виступи було
спрямовано проти поміщиків, на ліквідацію поміщиць-
кого землеволодіння й розподіл землі між селянами.
На західноукраїнських землях
1. Великим поміщицьким-господарствам належало 2/5 усієї
земельної площі.
2. 10% населення становили заможні селяни, інші селяни
були малоземельними чи безземельними.
3. Селяни були політично безправними.
4. На початку XX ст. сільське господарство Західної України
лишалося низькопродуктивним і відсталим, з низьким
рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.
75—90% населення краю було.зайнято в сільському гос-
подарстві. Великим поміщицьким господарствам належало
2/5 усієї земельної площі.
Відбувалися пролетаризація західноукраїнського селян-
ства й аграрне перенаселення, що спричинило масову емі-
грацію селян до США і Канади. і
На початку XX ст. сільське господарство Західної Украї-
24

26. ни все ще було низькопродуктивним і відсталим, з низьким
'рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.
Усе це штовхало селян на боротьбу
Літо 1902 р. Масовий страйковий рух селян і сільськогос-
подарськихробітників, який охопив десятки повітів
Лемківщини, Тернопільщини, Станіславщини (взяло
участь близько 200 тис. селян).
У багатьох селах створювали страйкові комітети, що
керували боротьбою селян проти поміщиків. Страйк
мав одночасно соціальний і національний характер та
був спрямований проти польського панування у краї.
Селяни відмовлялися виконувати польові роботи
на поміщиків, організовували матеріальну допомогу
найбіднішим. Царський уряд оголосив у захоплених
страйком повітах надзвичайний етан і кинув туди вій-
ська.
Січень 1906 р. У Галичині відбулося близько 300 мітингів та
зборів, у яких взяли участь близько 500 осіб.
Студентський рух
Початок XX ст. Пожвавився рух студентів, які вимагали
свободи зборів, ліквідації поліцейського режиму в
університетах і висловлювали незадоволення полі-
тикою царизму. У вищих навчальних закладах вла-
штовували збори, де ставили ці вимоги.
Середина грудня 1900 р. Виступ студентів Київського уні-
верситету.
11 січня 1901 р. За цей виступ 183 студенти Київського уні-
верситету було віддано в солдати.
У відповідь на це:
• студенти Харкова організували демонстрації протесту;
• студенти всіх вищих навчальних закладів організували
страйк.
25

27. 1902 p. Українські студенти долучилися до загальноросій-
ського студентського страйку, в-якому взяло участь'
35 вищих навчальних закладів Російської імперії.
Масові студентські виступи примусили владу скасу-
вати «Тимчасові правила...» про віддачу студентів у
солдати, затверджені 1899 р.
Царський уряд змушений був піти на частко-
ві поступки, дозволивши під наглядом начальства
створювати гуртки, каси, бібліотеки.
Липень 1900 р. Відбулося друге студентське віче у Львові, яке
висунуло вимогу політичної самостійності України,
зазначивши, що потрібна «лише самостійна, націо-
нальна держава». . ..
Студенти західноукраїнських земель протестували
проти викладання польською мовою у Львівському
університеті.
1901 р. Виступи студентів Львівського університету. Вони
вимагали скасувати обмеження на вільний розвиток
українського народу, надати право українцям навча-
тися рідною мовою, створити групи з українською
мовою викладання на всіх факультетах.
1902 р. 600 українських студентів оголосили бойкот Львів-
ському університету й на знак протесту проти поль-
ського шовінізму в ньому роз'їхалися для продовжен-
ня навчання до університетів у Відні, Кракові, Празі.
Ліберальний рух
На початку XX ст. великої активності набув земський рух.
Земства в цей час в Україні діяли лише на Лівоберржжі й
півдні України.
Вони вимагали:
• скликання загальноросійського Земського собору;
• рішучого оновлення законодавства;
• надання всім громадянам політичних прав і свобод.
1901р. У Полтаві скликано з'їзд умільців кустарних про-
мислів діячами Полтавського, Чернігівського, Хар-
26

28. ківського і Курського губернських земств. З'їзд ухва-
лив резолюцію з вимогою повної заборони тілес-
них покарань. У роботі з'їзду взяли участь видатні
суспільно-подітичні діячі — письменники й публі-
цисти В. Короленко, О. Русов та ін. Вони підтриму-
вали національно-визвольну боротьбу українського
народу.
1904 р. Зросла роль земств під час відзначення 40-річчя су-
дової реформи.
У містах і містечках відбувалися мітинги, демон-
страції опозиційного характеру, нерідко з гаслами,
спрямованими проти самодержавства.
На честь цієї знаменної дати організовували бенкет-
ні кампанії, на яких виголошували промови, нерідко
спрямовані проти самодержавства. На цих бенкетах
нерідко ухвалювали резолюції й тексти петицій про
запровадження нових політичних реформ у рамках
конституційної монархії.
1904 р. Демократична українська громадськість організува-
ла кампанію за скасування законів 1863 і 1876 років
щодо української мови.
Листопад 1904 р. Царський уряд був змушений дозволити
скликати Земський з'їзд, на якому знову вимага-
ли «народного представництва» з законодавчими
правами.
Царські власті переслідували та звільняли з ро-
боти прогресивних земських діячів і службовців.
Висновки
Соціальні протиріччя початку XX ст. стали причиною по-
дальшої активізації суспільно-політичного і національного
руху.

29. Розвиток кооперативного руху в Україні
Кооперація — добровільне об'єднання людей для спільної
господарської діяльності.
Артіль - товариство повноправних осіб; що об'єднуються
для спільної праці.
Види кооперації:
• виробничі кооперативи,
• споживчі кооперативи,
• ощадно-позикові кооперативи,
• кредитні (перший кредитний кооператив створено в
Бердянську 1901 р.) кооперативи,
• сільськогосподарські спілки (артілі).
Мета створення кооперативів
1. Захист інтересів дрібних виробників.
2. Рятування дрібних виробників від поглинання їх велики-
ми поміщицькими і капіталістичними аграрними госпо-
дарствами.
3. Сприяння підвищенню добробуту народу.
4. Боротьба проти національного гноблення.
5. Підвищення національної самосвідомості українського
народу.
6. Сприяння економічному відродженню України.
28.

30. Під владою
Російської імперії
Під владою
Австро-Угорської імперії
Активні учасники
кооперативного руху
М. Левитський - випус-
кник юридичного факуль-
тету Харківського універ-
ситету, на півдні України
почав створювати сіль-
ськогосподарські сцілки
(артілі). Розробив загаль-
ні' положення, економіч-
ні, юридичні та моральні
принципи хліборобських
артілей.
В. Доманицький — випус-
кник Київського універ-
ситету, вбачав у кооперації
засіб підвищення націо-
нальної самосвідомості
українського селянства.
О. Юркевич - вихованець
Київського університету,
лікар, кооперативну ді-
яльність проводив на Ки-
ївщині.
Україна на початку XX ст.
за кількістю кооперативів
посідала перше місце в
Російській імперії.
Кооперативний рух
підтримували й координували
1. Українське ощадне товари-
ство «Дністер» (1892 p.).
2. Спілка «Сільський госпо-
дар» (1898 p.).
3. Крайовий ревізійний союз
(1904 р.).
4. Крайовий земельний банк
(1908 р.).
5. «Селянська каса» в Пів-
нічній Буковині ( з 1903 р.), у
віданні якої були десятки ви-
робничих, кредитних і спо-
живчих кооперативів. Очолю-
вав Кредитну касу професор
Чернівецького університету
С. Смаль-Стоцький.
Закарпаття кооперативний
рух обмцнув.
Кооперативи підтримувала
греко-католицька церква.
Андрій Шептицький своїм
архіпастирським посланням
(1904 р.) прямо зобов'язав
священиків очолити коопе-
ративні організації на міс-
цях:
Перед Першою світовою
війною на західноукраїн-
ських землях діяло майже
1500 різних кооперативів
29

31. Власті перешкоджали
розвиткові кооперативного
руху в Україні:
• переслідували ватажків;
• залякували рядових учас-
ників;
• установлювали нагляд за
керівниками коопера-
тивів;
• намагалися обмежити
відкриття нових коопе-
ративів;
• закривали ті, що існували
Особливості кооперативного
руху на західноукраїнських
землях:
• набув широкого розмаху;
• власті не перешкоджали його
розвиткові;
• значного поширення на-
були кредитно-позикові (їх
було 500) і споживчі коопе-
рації, які будували народні
будинки, крамниці, читаль-
ні, відкривали школи з укра-
їнською мовою навчання та
брали їх на своє утримання
Значення кооперативного руху
1. Надавали велику матеріальну допомогу дрібним вироб-
никам.
2. Допомагали зміцнити господарське становище україн-
ських селян.
3. Стримували процес пролетаризації селян.
4. Допомагали селянам збувати сільськогосподарську про-
дукцію.
5. Сприяли зростанню національної свідомості.
6. Відбувався тісний зв'язок національного руху з коопера-
тивним.
Висновки
1. Масові, виступи робітників, селян, студентів пожвавили
діяльність ліберальної буржуазії в земствах.
2. Сприяли організації кооперативного руху.
3. Мали велике значення для створення політичних партій,
які намагалися очолити національно-визвольну боротьбу
в Україні на початку XX ст.
ЗО

32. Суперечливі процеси
модернізації повсякденного життя
Індустріалізація привела до зростання міст і зміни тра-
диційного будівництва. Міста и села масово забудовували
будинками з двома, трьома й чотирма кімнатами. Заможні
міщани й селяни зводили цегляні будинки, вкриті залізом
або черепицею.
Навіть на селі тканини фабричного виробництва й одяг
міського покрою витісняли доморобні тканини і традицій-
ний народний одяг. Почали занепадати твори декоративно-
ужиткового мистецтва, бо вони не витримували конкуренції
з дешевою фабрично-заводською продукцією.
З'явилися новинки побуту:
• швейні машинки,
• грамофон,
• гумове взуття.
Великі й середні міста забудовували багатоповерховими
житловими будинками, спорудами культурного призначен-
ня - театрами, музеями, бібліотеками тощо.
Околиці міст було забудовано бараками й халупами. Про-
те й тут з'явилися народні будинки, бібліотеки-читальні,
клуби тощо.
На вулицях з'явилося електричне освітлення, трамвайне
сполучення.
Діяли хорові й театральні гуртки, народці університети,
вечірні й недільні школи.
Велику роботу проводили Просвіти, які діяли у містах і
селах усієї України.
1909 р. у Харкові було завершено будівництво першого
в Україні Палацу робітника, кошти, на будівництво якого
збирали самі робітники.
Таким чином, відбувалася модернізація - оновлення,
вдосконалення, надання сучасного вигляду, технічне та тех-
нологічне переобладнання повсякденного життя в Україні.
Але цей процес відбувався повільно.
31

33. Доля жінки
Становище жінки в обох імперіях було важким, безправ-
ним.
Життя бідноти важке, напівголодне. Жінкам потрібно
було вести домашнє господарство, виховувати дітей, якось
їх одягати й годувати, а також працювати в полі, на фабри-
ках і заводах. Оплата праці жінок була меншою, ніж чоло-
віків. Тяжке становище склалося з жіночою освітою. Серед
жінок велика кількість були неписьменними, а тому вони
почали активно долучатися до боротьби за свої права.
Національному відродженню України сприяв і жіночий рух:
• на західноукраїнських землях виникли жіночі громади,
які займалися просвітницькою діяльністю;
• у Львові діяв «Клуб русинок»; ,
• жіночі громади Галичини боролися за відкриття для жі-
нок навчальних закладів, за організацію дитячих садків;
• жінки вимагали відкриття культурно-освітніх установ,
яких на Буковині працювало понад 590;
• у Києві діяло Товариство захисту жінок, які працюють.
Посилення еміграції українського селянства
Еміграція — добровільне або вимушене переміщення насе-
лення з країн постійного проживання до інших
країн.
Перша хвиля еміграції — від останньої чверті XIX ст. до по-
чатку Першої світової війни і пов'язана з дією
соціально-економічних факторів.
Це трудова еміграція в пошуках кращої долі. За
цей час лише з Західної України виїхало близько
500 тис. осіб.
Причини масової еміграції:
1) пошуки вільних земель для сільськогосподарського об-
робітку, надмірна скупченість населення Західної України,
нерозвиненість сільського господарства;
32

34. 2) безземелля і малоземелля;
3) низькі врожаї, велика заборгованість селян;
4) слабкий розвиток промисловості, безробіття через над-
лишок робочих рук;
5) хронічні голодування;
6) тягар непосильних і нестерпних податків, свавілля здир-
ників цих податків;
7) пошуки перспективи нормальної працюй життя;
8) турбота про. майбутнє дітей, про їх навчання.
Під владою Російської імперії
На південь України переїжджали сотні тисяч переселенців
з Росії.
Відбувалася і^асов.а міграція сільських жителів до міст.
Переселенський потік з Наддніпрянської України спрямо-
вувався на східні й південно-східні окраїни Російської ім-
перії. Переселенський потік тривав:
•у Поволжя;
• на Північний Кавказ;
• у Казахстан, Середню Азію; /
•у Сибір (особливо після побудови Транссибірської за-
лізничної магістралі);
•на Далекий Схід (у 1914 р. тут проживало вже 2 млн
українців).
Під владою Австро-Угорської імперії
Еміграція цього періоду переважно спрямована на аме-
риканський континент, де тоді було ще чимало територій,
не освоєних ЛЮДИНОЮ.
Уряди США, Канади, Бразилії та інших країн американ-
ського континенту виявляли зацікавленість в емігрантах,
заохочували масове переселення за кордон, оскільки вони
були дешевою робочою силою.
Першими українськими переселенцями до. США у 70-х
роках XIX ст. були закарпатці. На початку XX ст. українська
33

35. громада .у США налічувала понад 200 тис., у Канаді — майже
24 тис. осіб. >
Переселенці зберігали народні традиціїмову, культуру,
громадський побут, усвідомлювали себе єдиною спільнотою —
українцями, частиною українського народу, до етносу країни, в
якій поселилися не увійшли, не асимілювалися, хоча через деякий
час вони стали громадянами цих країн. їх ста>іи обирати до ор-
ганів місцевого самоврядування та провінційного управління.
На нових місцях проживання споруджували церкви й
каплиці, при яких для дітей українців відкривали школи
українознавства, створювали українські самодіяльні хоро-
ві, музичні, танцювальні, драматичні гуртки.. Створювали
громадські об'єднання, випускали українські часописи.
Переселенці пам'ятали про свою історичну батьківщину,
підтримували зв'язки. В цей період вони'збирали кошти на
фінансування українських шкіл у Галичині, ухвалювали на
своїх зібраннях резолюції на підтримку вимоги відкриття
українського університету у Львові.
У свою чергу, з Галичини їм надсилали українські підруч-
ники для навчання в українських школах.
Українська громада протягом усього періоду їх проживання
на американському континенті і до сьогодні постійно демон-
струвала і демонструє світові прагнення зберігати й розви-
вати національні традиції, підтримувати різнобічні зв'язки зі
своїм народом.
Проблеми становлення
та консолідація української нації
Нація — історична спільнота людей, що утворюється у про-
цесі формування спільності території, економічних
зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей
культури та характеру, з певною психологією і са-
мосвідомістю.
34

36. ; 3 80-х років XIX ст. формується сучасна («модерна»)
українська нація.
Усупереч асиміляційним процесам частка українців у
1897 — 1900 pp. становила 79,6%. Це стало можливим завдя-
ки високому природному приросту, який компенсував від-
хід українців в інші регіони Російської держави й збільшен-
ня чисельності національних меншин. Українці становили:
•у Криму-11,6%;
• у Бессарабії - 34,6%;
• у Полтавській губернії — 98%;
• у Харківській — 80,6% усіх мешканців.
. Незважаючи на індустріалізацію економіки, сільське
населення значно переважало міське. На початку XX ст. в
українських губерніях Росії воно становило 84%, на захід-
ноукраїнських землях - 95,5% усіх жителів. Селянство збе-
рігало основні національні риси в мові, побуті, культурі та
національній свідомості.
Українській інтелігенції належить історична заслуга у
відновленні національної самосвідомості народу. Націо^
нальний рух постає як свідомий рух, спрямований на забез-
печення умов вільного розвитку реалізацію національної
ідеї.
Українці як «історична нація» усвідомлюють свої еко-
номічні, культурні й політичні інтереси, стають рушійною
силою створення національної держави. Національний рух
розвивався у напрямку розширення своєї соціальної бази,
міцніло розуміння необхідності єднання всіх суспільних
верств для здобуття державності.
Національний рух починає усвідомлювати, що україн-
ська політична нація має творитися не лише українцями, а
й національними меншинами, які проживають в Україні.
Становлення нації залежить від рівня національної сві-
домості.
Досвід українського національного відродження почат-
ку XX ст. мав важливе значення для подальшої боротьби за
українську державність. Стало очевидним, що українська

37. нація може розвиватися навіть за складних умов, що ніякі
перепони не могли завадити цьому.
Національна свідомість — усвідомлення людиною своєї на-
ціональної належності.
Процес політизації українського суспільства
та визвольного руху
На початкуXX ст. активізувався національно-визвольний
рух в Україні.
Поширеними були самостійницька й автономістська те-
чії в національному русі.
Центром національного руху стала Східна Галичина, де
не існувало заборон на українські видання. Зі Східної Гали-
чини українські видання нелегально розповсюджували по
всій Україні.
Найактивнішою частиною національного руху стала ін-
телігенція, а серед неї - демократичне студентство. Полі-
тичне безправ'я народу, позбавлення вищих навчальних за-
кладів автономії, встановлений у них поліцейський режим
викликали невдоволення найвідомішої його частини, яке
виливалося у мітинги, страйки, демонстрації.
У 1904 р. українська громадськість починає кампанію за
скасування законів 1863 і 1876 років про українську мову.
Велику пропагандистську, просвітницьку роботу проводили
громади. Але національний рух розпочав уже ставити полі-
тичні завдання. Український рух вийшов за межі переважно
культурно-освітнього і набув політичного спрямування.
Виникають політичні партії, які розпочали широку
агітаційно-пропагандистську роботу в усіх верствах сус-
пільства. Таким чином, з виникненням політичних партій
національна ідея проникає в народні маси.
Була абсолютна перевага в українському русі наці-
онально-соціалістичних сил і прихильників широкої по-
літичної автономії України у складі майбутньої демокра-
тичної Росії.
36

38. ML Міхновський вважав, що гасло здобуття самостійної
Української держави не можна знімати з порядку денного.
Українські й загальноросійські політичні партії
Українські національні політичні партії
Партія - організована група однодумців, які виражають ін-
тереси частини народу і ставлять своєю метою завоюван-
ня державної влади або участі у її здійсненні.
1. Революційна українська партія (РУП). Заснована 29 січня
1900 р. в Харкові діячами студентських громад з ініціати-
ви Д. Антоновича, Б. Камінського, М. Русова> Л. Маціє-
вича, О. Коваленка та інших.
Першим програмним документом цієї партії стала брошура
М. Міхновського «Самостійна Україна», в якій проводилася
ідея боротьби за єдину Україну: «одна, єдина; нероздільна,
вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ».
Згодом гасло самостійної України замінено вимогою
культур-но-національної автономії в межах Російської
імперії.
Місцеві осередки РУП були у Харкові, Києві, Полтаві,
Чернігові, Лубнах, Прилуках, Катеринославі та інших
містах. Рупівці розповсюджували відозви, листівки, про-
кламації, в яких проповідували в основному мирні фор-
. ми дій.
Ставили своєю метою об'єднанні! різних поколінь інтелі-
генції в боротьбі за національне і соціальне визволення.
Проте керівники партії не мали єдиної думки щодо страте-
гії і тактики діяльності партії і це спричинило її розкол.
2. Українська народна партія (УНП). Заснована 1902 р.
М. Міхновським, який з невеликою групою націоналіс-
тичного напрямку відокремився від РУП.
Партія була невеликою за чисельністю, її програму сформу-
лював М. Міхновський у «десяти заповідях УНП»:
• боротьба за національні права; ,
37

39. • самостійна демократична республіка;
• панування української мови, звичаїв; культури.
Основне гасло — «Україна для українців».
Після 1907 р. діяльність УНП занепала. В 1917 р. ко-
лишні її члейи створили Українську партію соціалістів-
федералістів.
3. Український соціал-демократичний союз. «Спілка», яка
вийшла у грудні 1904 р. з РУП.
Лідери - М. Маленевський, А. Скоропис-ЙЬлтуховсьргй.
Хотіли, щоб партія представляла всіх робітників України
незалежно від їх національності.
Згодом вона стала на меншовицькі позиції і приєдналася до
російських меншовиків на правах автономної організації.
4. Українська демократична партія (УДП). Заснована у 1904 р.
Її лідерами були*О. Лотоцький, Є. Чикаленко, В. Чехов-
ський.
Виступали за конституційне правління, здобуття націо-
нальних прав Україці в межах Російської держави. Була
близька до російської партії кадетів.
5. Українська радикальна партія (УРП). Створена 1904 р.,
Її лідерами стали Б. Грінченко^ С. Єфремов, Д. Дорошенко:
Була ліберальної орієнтації і виступала за встановлення
конституційної монархії та право України на автономію.
6. Українськасоціал-демократичнаробітничапартія(УСДРП).
Утворилась у грудні 1905 р. з частини РУП, які залишили-
ся після виходу з неї «Спілки».
Лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш,
Л. Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію Укра-
їни у складі Російської держави, за демократизацію сус-
пільного ладу конфіскацію великої земельної власності.
Вважала можливим об'єднання з РСДРП на федера-
тивних засадах, хоч л не поділяла революційного екс-
тремізму цієї партії.
7. Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Ви-
никла у 1905 р. на основі злиття Української демократия-

40. ної та Української радикальної партій. У 1907 р. перейме-
нована в Українську трудову партію.
Виступала за демократичну Україну в складі демократич-
ної Росії, за земельну реформу
Висновок
Щодо перспектив політичного розвитку України українські
партії розподілялися на дві групи:
• за автономію України у федеративній Росії;
• за самостійність України.
і
Загальноросійські партії, які діяли в Україні
1. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП)
Створена у 1898 р., у 1903 р. партія розкололася на дві фракції:
. • більшовиків, які пропонували революційний шлях пере-
будови суспільства.
Вони вважали, що капіталізм - це. антагоністичне сус-
пільство, яке потрібно замінити соціалізмом за.допомо-
гою революції. Головна революційна сила — пролетарі-
ат, а головне зло — приватна власність.
Більшовики мали значний вплив у Донбасі та деяких
інших районах. Серйозного, впливу на революційно-
визвольний рух в Україні більшовики не мали.
Лідер більшовиків - В. І. Ленін.
• меншовиків - виступали за реформістський шлях роз-
витку.
2. Партія українських і російських соціалістів-революціонерів
(есерів). Займалася пропагандистською роботою серед
селян, у яких вбачала головну революційну силу. Широко
використовували терор проти представників влади.
Лідер есерів — В. Чернов, в Україні - Д. Дороиїенко.
3. Партії ліберального спрямування
•Конституційно-демократична партія (кадети). Утворена
1905 р. Лідер — її. Мілюков. Виступали за конституційну
монархію, свободу культурного розвитку для всіх націй.
В Україні її підтримувала в основному інтелігенція.