Проект "Заліщики online" http://zal.te.ua/

1. kolosgazeta2015@gmail.com
Інтернет-версія: http://zal.te.ua/
ЗАСНОВНИК:
ТОВ «Редакція газети
«Колос»
Читайте нас у Facebook:
www.facebook.com/koloszal/
Виходить з 24 лютого 1940 року № 48 (8765) Цiна вроздрiб - 4 грн. 50коп.
Іван ДРОЗД,
голова
Заліщицької
районної ради
Алла КВАЧ,
міський
голова
Заліщиків
Роман КРАСНЮК,
перший заступник голови
Заліщицької районної
державної адміністрації
З нагоди професійного свята щиро вітаємо вас і бажаємо,
щоб для кожного найвищими принципами в роботі було
дотримання законності, честь, правда, справедливість, захист
прав і свобод кожної людини! На вас покладена висока і
відповідальна місія: викорінення корупції, яка є найбільшим
ворогом сьогодні на шляху поступу нашої держави вперед.
Будьте віддані своєму покликанню, високого вам
професіоналізму і принциповості у викритті негативних явищ у
житті суспільства. Бажаємо справедливих розслідувань і
вдячних відгуків від громад за вашу роботу. Нехай кожен день
додає вам рішучості та впевненості!
1 грудня - 28 років з дати проведення
Всеукраїнського референдуму, на якому
наш народ підтримав Акт проголошення
незалежності України і цим проголосував
за утвердження України як суверенної
незалежної, демократичної, правової дер-
жави. Одне-єдине питання стояло у
виборчому бюлетені: “Чи підтверджуєте Ви
Акт проголошення незалежності України?”
Цей Акт було підтримано в усіх її регіонах.
Результати його виявилися дуже перекон-
ливими: 90,32 відсотка громадян України
підтвердили чинність Акту проголошення
незалежності України.
Суверенну державу визнали 100 країн світу. Але для її економічного росту і
зміцнення треба активно, наполегливо і чесно працювати не один десяток літ. А
сьогоднішня ситуація прямої агресії Росії проти України вимагає від кожного з нас
консолідації сил заради збереження суверенітету України!
ВІХИ НАШОЇ БОРОТЬБИ
ість років тому
велика країна
в центрі Євро-
пи стала аре-
ною надзви-
чайного для ХХІ ст. тра-
гічного дійства. Спочатку
був спротив майдану
проти розвороту влади
Януковичів, на догоду
Кремлю, на 180 градусів
від цивілізованих євро-
пейських норм життя. А
потім кремлівські ординці
– власними персонами
пішли на нас війною..
Скільки перешкод подо-
лано… А скільки ще нале-
жить перебороти!.. 21 лис-
топада Україна відзначила
День Гідності і Свободи.
Варто нагадати, що це свя-
то є наступником Дня Сво-
боди, заснованого через
рік після Помаранчевої
революції, згодом скасо-
ваного Януковичем, але
2014 року знову поверну-
того до календаря знаме-
нитих дат уже як День
Гідності та Свободи. Це
привід для роздумів, віха,
од якої слід відміряти наш
поступ як вільних і достой-
них людей або ж шлях у
зворотному напрямку, це
докір за опущені голови
тоді, коли їх треба було
тримати високо й гордо.
І все ж український на-
род повірив у своє май-
бутнє і довів, що в нації, яка
вийшла на майдан і зая-
вила, що спроможна за-
хистити свою Свободу, є
велике серце і високий
дух. Але шанс на зміни
дістався нам дорогою
ціною, ціною людських
втрат. Вічною раною на
серці кожного українця
буде пам’ять про Героїв
Небесної Сотні та воїнів
АТО, кожен з яких віддав
за свої переконання най-
вищу ціну – власне життя.
…Того дня в Заліщиках,
біля стели Небесної Сот-
ні, зібралися небайдужі
заліщани, а серед них –
волонтери, бійці АТО,
люди, які втратили своїх
синів, близьких родичів у
боротьбі за неподіль-
ність своєї держави, а та-
кож представники влад-
них структур, трудових ко-
лективів, громадських
організацій. Ведуча захо-
ду Ганна Марочкіна за-
просила духовенство і
кожного присутнього до
спільної молитви. Опісля
в пам’яті багатьох зрину-
ли фрагменти тих трагіч-
них днів. У дощову ніч 21
листопада в Києві, на
майдані Незалежності
вийшло півтори сотні
мітингувальників. Вони ви-
магали від президента
Януковича підписати Уго-
ду про Асоціацію з ЄС і не
виконувати вимог Росії
щодо вступу України в
Митний союз. А 24 лис-
топада хода мітингуючих
на підтримку Європейсь-
кого вектору розвитку
зібрала на Майдані Не-
залежності уже більше
100 тисяч учасників.
Першим переломним
моментом протестів став
розгін і побиття студентів
уночі 30 листопада. Лю-
дей били кийками, нога-
ми, багатьох було травмо-
вано. Колона обурених
діями влади людей – не-
байдужих українців у
центрі столиці - уже ся-
гнула близько півміль-
йона.
Майдан Незалежності в
Києві – це
с п р а в д і
неймовірне
місце. Тут –
Свобода .
Це та по-
тужна точ-
ка енергії
українців,
де її Герої
в с т и г л и
відчути все
– і радість,
і безвихідь,
і горе, і
біль та гор-
дість, і
повагу та
єдність. Саме на майдані
у вільній та незалежній
країні віддали своє життя
та стали Небесною Сот-
нею у царстві неба кращі
сини та доньки України.
(Продовження -
на 2 стор.)
u
Ш

2. 2 № 48 (8765)
u ВІДЛУННЯ ПОДІЇ
Щороку, в третю суботу
листопада, в нашій країні
згадують невинних жертв
голодоморів. 23 листопа-
да біля меморіалу «Бор-
цям за волю України»
заліщани та жителі райо-
ну вшанували пам'ять
мільйонів закатованих
голодом українців.
«Голод – слово, що
морозить душу. Ті, хто
ніколи його не переживав,
не можуть собі навіть уя-
вити, які страждання він
приніс, – мовила, розпо-
чинаючи захід, ведуча
Ганна Навізівська. – У
скорботі ми низько схи-
ляємо голови перед па-
м’яттю людей різного віку,
котрих на родючих
землях, між буянням
хлібів, квітучими садами
змушували вмирати від
голоду. Пам'ять людей
про голодомор каралася
смертю. Довго чекали, але
дочекалися, коли ожила
та проснулася людська
пам'ять і заговорили вуста
тисяч, мільйонів свідків
трагедії».
Поминальну молитву за
душі померлих під час го-
лодоморів відслужили
місцеві священики. Кожен
тоді з присутніх запалив
свічу пам’яті та низько
схилив голову в хвилині
мовчання за невинно вби-
тими людьми.
Г.В.Коцебейчук, учи-
телька історії Заліщицької
державної гімназії, нада-
ла учасникам заходу істо-
ричну довідку про цей жах-
ливий геноцид нашого
народу: «Уже вісімдесят
шостий рік після великого
голоду. 1933 рік - найчор-
ніший в історії України,
страшно навіть через ро-
ки ступати болючими сте-
жками цієї трагедії. Досі
не віриться, що в україн-
ському селі раптово, пе-
ред зимою, зник хліб.
У 1931 році радянська
влада вибила з селян дер-
жавну заготівлю, вилучили
й посівний фонд. Узимку
1931-го голод уже стукав у
селянські хати. Фізично
ослаблені селяни не мог-
ли ефективно провести
весняно-посівну кампа-
нію. Уже наступного року
в колгоспах панувала без-
господарність. Врожай то-
ді був тільки на двана-
дцять відсотків менший
середнього 1926-1930 ро-
ків. Забезпечити вироще-
ним можна було всіх лю-
дей на Україні. Але цього
не сталося, бо влада зчи-
нила катастрофу.
Чехословацький корес-
пондент пише: «Україна,
незважаючи на нормаль-
ний урожай, приречена
на голод – це трагедія, де
вмирали родинами, се-
лами». За два цих роки
вимерло, за різними да-
ними, щонайменше вісім
мільйонів людей, з них -
половина - діти. Голод
охопив всю територію
України, але небачених
розмірів набув на півдні,
сході та в центрі. Зараз ми
вибудовуємо розуміння
штучного голоду, і почи-
наємо задумуватися: як
так?
Під час скорботного
заходу керівник гуртків
РБДЮТ Олександра Ілі-
щук виконала пісню «Сві-
ча», а Яна Сакала, уче-
ниця Заліщицької держа-
вної гімназії, продекламу-
вала вірш, присвячений
темі голодомору.
Як символ трагедії ук-
раїнського народу, на
завершення заходу кож-
ного учасника запросили
скуштувати поминаль-
ного хліба.
Ірина ІВАНСЬКА
Нещодавно у видавни-
цтві ТОВ «Друк Арт»
м.Чернівці побачила світ
книга Василя Михайло-
вича Заяця «Новосілка
Костюкова – неопалима
купина України».
Ця книжка є спробою на
основі відомих та малові-
домих фактів, архівних до-
кументів, свідчень та спо-
гадів очевидців, власних
спостережень глибше і де-
тальніше висвітлити мало-
досліджену історію села
Новосілка Костюкова (ни-
ні Новосілка) нашого ра-
йону, ознайомити з побу-
том, традиціями, звичая-
ми його мешканців.
Думка написати книжку
про історію рідного села
Новосілка, від першої згад-
ки до сьогодення, зароди-
лася ще у 2008 році.
Більше шести років
В.М.Заяць збирав мате-
ріали, фотографії, пов’яза-
ні з літописом села, спо-
гади старожилів, вивчав
документи історичних ар-
хівів, неодноразово бував
у музеях Львова, Києва,
Тернополя, Борщева, Залі-
u НАШ ЛІТОПИС
щиків, Кам’янця-Подільсь-
кого, Івано-Франківська,
листувався з історичними
архівами Харкова, Кірово-
града, Самари, Кракова,
Варшави, Відня, ознайо-
млювався з численними
документами Львівської
та Станіславської єпархій.
У 2009 році з Краківсько-
го історичного архіву наді-
йшла велика кількість ар-
хівних документів з листом
від його працівників. Лист
починався словами
Ю.Пілсудського: «Пишіть
свою історію самі, бо коли
її будуть писати інші, то це
буде катастрофа для
нації».
Щоб пам’ять про наше
минуле й сьогодення не
пропадала, й народилася
ця книжка, яка нагадува-
тиме на-
шим на-
щ а д к а м ,
я к и м и
були їхні
діди-пра-
діди, як во-
ни жили в
к о н к р е т -
них соціа-
льних умо-
вах.
«Народ,
що не знає
своєї іс-
торії, є на-
род сліп-
ців», - пи-
сав О.Дов-
женко.
Тож я
впевнена,
що ця кни-
жка якраз
і буде
с п р и я т и
тому, щоб
ми не ос-
ліпли, за-
цікавилися
і с т о р і є ю
свого най-
дорожчого місця на землі
- рідного села Новосілка.
Дуже шкода, що В.М.За-
яцЯ немає разом із нами
у цьому світі, він не порадіє
щиро результату своєї
багаторічної праці. Саме
Василь Михайлович міг би
розповісти про нелегкий
шлях написання книжки.
Однак пам’ять про людину
живе доти, доки його зга-
дують. А В.М.Заяць незри-
мо присутній у кожному
рядочку своєї великої та
грунтовної праці.
Від імені родини хочу
подякувати всім жителям
села, які допомагали тво-
рити цю книжку, розпові-
даючи цікаві факти з дав-
нини, надаючи унікальні
фотоматеріали.
Висловлюємо щиру по-
дяку фінансовим спонсо-
рам:
- керівникам Тернопіль-
ської облспоживспілки Ми-
хайлу Івановичу Гуменюку
та Михайлові Павловичу
Лазарю;
- керівництву ТОВ
«Мрія», «Фармінг Терно-
піль»;
- Михайлу Федоровичу
Шкільнюку;
- дітям та внукам Васи-
ля Михайловича Заяця.
Ганна ЗАЯЦЬ,
співавторка книжки
Василь Заяць
Ганна Заяць
(Початок - на 1 стор.)
Належно ушанувавши
подвиг всіх українців, які
присвятили своє життя
служінню народу, присутні
віддали шану світлій па-
м’яті захисників рідної
землі.
До стели Небесної Сотні
лягли живі квіти від вдяч-
них заліщан.
«Гідність і свобода – це
найбільші чесноти, які є в
кожній людині. Шість ро-
ків тому на весь світ про-
лунало, що Україна –
свободолюбива держава.
І заявили про це на повен
голос молоді люди, - ска-
зав, виступаючи, перший
заступник голови РДА
Роман Краснюк. – Вдяч-
ний усім, завдяки кому ми
тут зібралися – нашим за-
хисникам, учасникам бо-
йових дій, матерям та
дружинам полеглих їх
синів і чоловіків, котрі не
дочекалися цього дня, а
також волонтерам, усім
членам заліщицької гро-
мади, котрі завжди не ли-
ше пам’ятали про наших
бійців на сході країни, а й
повсякчас допомагали,
морально підтримували
їхній дух. Нехай свобода,
гідність, європейські
цінності справджуються і
завжди будуть мірилом
нашої совісті».
Заліщицька райдерж-
адміністрація, районна і
міська рада нагородили з
нагоди Гідності та Сво-
боди грамотами Євгенію
Козак – маму учасника Ре-
волюції Гідності, учасника
бойових дій в зоні АТО
Олега Гулька, який
загинув у 45-річному віці
за Україну. Серед нагоро-
джених Алла Квач – мама
учасника Революції Гід-
ності та Свободи, учас-
ника бойових дій в зоні
АТО Ореста Квача, котрий
загинув у 23-річному віці
за Україну; Марію Марусич
– маму учасника Револю-
ції Гідності та Свободи,
учасника бойових дій в
зоні АТО Володимира Ма-
русича, який загинув за
Україну у 36-річному віці;
Марію Зварич – маму учас-
ника Революції Гідності та
Свободи, учасника бойо-
вих дій в зоні АТО Анатолія
Карпця, який помер в 50-
річному віці після тяжкого
поранення; Віру Лаврик –
маму добровольця украї-
нського війська, який
загинув у 33-річному віці
за Україну.
За значний особистий
внесок у справу ствер-
дження прав і свобод,
активну громадську пози-
цію Заліщицька РДА, ра-
йонна і міська рада наго-
родили поранених учас-
ників Революції Гідності та
Свободи. Серед них Іван
Блауш, Юрій Дребіт, Олек-
сій Катеринюк, Василь
Угрин, Володимир Золо-
тий, Дмитро Мандзюк.
З членів районного шта-
бу національного спро-
тиву відзначені Ігор Ко-
сован, Василь Машера,
Борис Шипітка, Степан
Навольський, Іван Наво-
льський, Орест Винни-
цький, Пилип Глібов, Ва-
силь Головецький, Михай-
ло Гушуватий, Ганна Гут-
ник, Наталія Горин, Ярос-
лав Гринишин, Воло-
димир Кулачковський,
Петро Костинюк, Роман
Бурдейний. Також серед
відзначених учасники ГО
«Дністровський вал». Це
Віталій Зварич, Михайло
Турчак, Денис Тютюнник,
Степан Саранчук, Ва-
лентин Монич, Віталій
Кошіль, Віталій Марущак.
Звичайно, не обійшло-
ся без патріотичних пі-
сень у виконанні Мар’яни
Тихоліз – учениці Ко-
шилівської школи, Олек-
сандри Іліщук – керівника
гуртків РБДЮТ, а також
без сучасного флешмобу
вихованців будинку
дитячої та юнацької
творчості та читців – учнів
гімназії Дмитра Лилика та
Олени Бачинської.
Зрозуміло, що незалеж-
ність держави реалізує-
ться через свободу і гід-
ність, а українці зневіри-
лись у власній перемозі.
Адже єдиним мірилом, із
котрим можна підходити
до діяльності влади будь-
якого рівня, є повага або
неповага громадян до неї
за служіння суспільству,
невід’ємною частиною
нагадування їй – не від-
риватись від власного
народу і не зраджувати
його. Адже народ од-
ностайно голосує не ті-
льки за сильну, а й спра-
ведливу владу.
Захід завершився
спільним виконанням
присутніми Державного
Гімну.
Ольга ЛИЧУК
Світлини автора.
u ВІХИ НАШОЇ БОРОТЬБИ

3. 3№ 48 (8765)
u НА СКРИЖАЛЯХ ІСТОРІЇ
ь о г о д е н н я
складне, су-
перечливе та
н е п е р е д б а -
чуване. Воно
ставить викли-
ки в усіх сферах людського
буття. Один з них стосує-
ться дотримання прав
людини як основополож-
них засад реалізації осо-
бистості в суспільстві. Іс-
торія повторюється на
новому вищому витку роз-
витку і важливо розуміти
цінності минулого, щоб
розвивати стратегії май-
бутнього.
Трагічні сторінки історії
завжди дражливі для
будь-якого народу чи
держави. Адже у них через
дії чи бездіяльність відоб-
ражаються людські цін-
ності чи ницість, співпере-
живання чи байдужість,
бажання допомогти чи за-
довольнити власні амбіції.
У цьому контексті відбу-
лася міжнародна освітня
семінар-школа «Вчимося
з минулого – діємо заради
майбутнього: навчання
про історію Голокосту і
права людини», яка про-
ходила 1-5 листопада в
м.Київ і була організована
Українським центром
вивчення історії Голокосту
(УЦВІГ) та Інститутом
вивчення та викладання
Голокосту і прав людини
ім. Ольги Ленгель (Нью-
Йорк). У події взяли участь
майже 30 освітян із 17
областей України.
Упродовж семінару від-
бувалася непроста, ґрун-
товна, змістовна розмова
про європейський кон-
текст історії українського
єврейства, про Голокост у
Європі. Лектори детально
зупинилися і на ідеології
нацизму, і на формуванні
системи їх пропаганди у
формуванні стереотипів
та реалізації дискримі-
наційних заходів, що приз-
вели до винищення євреїв
та ромів.
Організатори семінару
особливу увагу приділили
діям представників інших
народів для порятунку
євреїв у роки трагедії. Як
використовувати пере-
осмислену історію Голо-
косту у сучасному освіт-
ньому процесі? Відповідь
на це непросте запитання
упродовж всього заходу
разом намагалися знай-
ти його учасники.
Тренінгові вправи до-
помагали усвідомити важ-
ливість знань та вмінь
протистояти порушенням
прав людини як у роки Го-
локосту, так і сьогоденні.
Учасники мали змогу об-
говорювати і проєкти уві-
ковічення історичної па-
м’яті жертв Бабиного Яру,
і виставку «Розуміємо пра-
ва людини», яку провів
тренер «Освітнього дому
прав людини» Андрій Кі-
наш. Програма заходу по-
єднала український та
міжнародний досвід вик-
ладання цих тем та обгру-
нтування актуальності іс-
торичних подій у сього-
денні.
Нікого з присутніх не за-
лишила байдужим роз-
повідь Асії Раберман, кот-
ра маленькою дівчинкою
пережила найстрашнішу
трагедію людства - Голо-
кост. Її непростий життє-
вий шлях залишив у душі
надію та віру в людей.
«Світ не без добрих лю-
дей! Покликання людини
– жити для добра, для
людей, для щастя!» - саме
ці слова стали лейтмо-
тивом усього життя пані
Асії.
Модератори сесій Оана
Нестіан-Санду, Гаррі Волл
(члени Інституту вивчення
та викладання Голокосту
і прав людини ім.Ольги
Ленгель (м.Нью-Йорк),
Вадим Альтскан (старший
керівник проектів Відділу
міжнародних архівних
програм Меморіального
музею Голокосту США
(м.Вашингтон), Асія Ра-
берман (Ізраїль), Жанна
Подольська, Ми-
хайло Тяглий, Оль-
га Лімонова, (спів-
робітники УЦВІГ
(м. Київ), Наталя
Отріщенко, яка
п р е з е н т у в а л а
Центр міської істо-
рії Центрально-
Східної Європи
(м.Львів) заціка-
вили учасників та
мотивували нас до
використання от-
риманих знань на
практиці.
Директор Украї-
нського центру іс-
торії вивчення Го-
локосту (УЦВІГ),
кандидат історичних наук
Анатолій Подольський та
співробітник УЦВІГу Ві-
талій Бобров (м.Київ)
створили ділову атмо-
сферу, допомогли нам
систематизувати знання
та навички з теми, вміло
організували обмін думок
під час тренінгів та актив-
ностей.
Ми відвідали історико-
меморіальний заповід-
ник Бабин Яр, де крає-
знавець Михайло Кальни-
цький ознайомив з пам’я-
тними знаками, спору-
дженими на місцях ма-
сових розстрілів, розповів
про трагічні сторінки іс-
торії Другої світової війни,
вшанували пам’ять жертв
запаленими лампадками
та молитвою. Цікавою ви-
далася екскурсія місцями
єврейської культури у
місті.
Інститут вивчення та вик-
ладання Голокосту і прав
людини ім. Ольги Ленгель
запропонував учасникам
школи-семінару реалізо-
вувати у своїх громадах
проєкти з метою віднов-
лення історичної пам’яті
про життя євреїв у різних
куточках України, що є
актуальним для Заліщи-
цького району.
Після завершення се-
мінару кожен учасник був
сповнений бажання реа-
лізовувати його ідеї у своїх
громадах, спонукати гро-
мадян по іншому диви-
тися на порушення прав
людини і усвідомлювати,
до яких наслідків це
можна привести.
Василь ДЯКІВ,
учасник семінару,
вчитель історії
Заліщицької гімназії
На світлині: дирек-
тор Українського цен-
тру історії вивчення Го-
локосту Анатолій По-
дольський, вчитель іс-
торії Василь Дяків та
Асія Раберман (Ізраїль),
яка пережила Голо-
кост.
С
u НАША ІСТОРІЯ
(Початок - у номері
за 22 листопада ц.р.)
Там, у полі, тато днював і
ночував. Жінки їхали в поле
волами і до ночі сапали. Діти
ходили там до школи».
О.М.Городинська(Перепічка)
додає: «Привезли нас в
Запорізьку область, Веселів-
ськийрайон.Селилидоінших
людей. Якась жінка нас
прийняла. Дали холодну ха-
ту,палилисоломою,спалина
печі, дітей завивали в що
могли. Тато працював у кол-
госпі «Комінтерн» на фермі.
Мама теж в колгоспі».
Житель Товстого П.С.Пе-
репічка, 1941р.н., теж пам’я-
тає із розповідей батьків, як
вивозили Королівку: «Тоді
булохолодно,падавсніг.При-
гнали людей і коней з Ворву-
линців, сказали: «Беріть що
хочете і їдьте», - а самі руйну-
вали хати. Ми перебралися
в Головчинці. З Товстого
їхали всі в ешелоні: люди,
діти, худоба, з майна встигли
взяти лише січкарню, щоб
корові січки різати та й ту
вкрали…». Там люди вижи-
вали, як могли. З часом одні
поверталися, а інші осілитам
надовго. Працювали, одру-
жувалися, народжували ді-
тей, там і помирали. Петро
Степанович зберігає в сімей-
ному архіві фотографії коро-
лівчан в с. Веселому. Ще й
зараз там живуть його двою-
рідні сестри 90-річна Іванна і
81-річна Наталя Перепічка.
Як писав уродженець Коро-
лівки лікар і науковець Ми-
хайло Гнидюк в своєму нари-
сі «Жорна»: «Багато моїх
земляків і досі там живуть,
частина повернулася на віт-
цівщину, декого й тепер при-
возять діти та онуки похова-
ти на місцевому цвинтарі.
«Збираються» тут усі свої.
Втім не всі…».
На час переселення у Ко-
ролівці було близько 130 гос-
подарств. Після так званого
«зселення» в селі їх залиши-
лись одиниці. Як згадує
С.М.Сеник: «Ті люди, хто не
підписавпереселення,тікали
хто куди міг….». Жителька
с.Бересток Іванна Василівна
Облещук (Гой), 1942 р.н. роз-
повіла, як секретар сільради
Д. вимагав від її тата Василя
Гоя, щоб той підписав згоду
про добровільне переселен-
ня в Запорізьку область: «Та-
та двоє взяли під руки і по-
велидосільради.Заставляли
підписати, силували «черкни
що небудь». Але він не під-
писав. Тоді, - розповідає пані
Іванна, - приїхала на розказ
голови райвиконкому з
Товстого Г. якась банда: лізли
на хату і розкидали верх та
валили її. Люди втікали хто
куди: в Головчинці, Солоне,
Ворвулинці і Товсте. Тато
зібралиодягіпоїхализсім’єю
в Головчинці. Через три дні
повернувся в село подиви-
тися, а на хаті верха вже не
було.Школузакрили-дітихо-
дили до Головчинців. На по-
лях села засіяли цукрові бу-
ряки».
Жителька с.Солоне Йоси-
фа Леонівна Мельник (Липа),
1933 р.н. теж добре пам’ятає
цю подію. Вона була тоді 16-
річною дівчиною і разом зі
своїми рідними мусила ряту-
ватися від примусового пе-
реселення. Згадувала, що
восени 1949 р. «ходили по
хатахіказали,щобилюдипід-
писували виїзд у Запоріжжя.
Потім зганяли з Садок та ін-
ших сіл людей, які валили
хати,щось змайназабирали,
дещолюдизабирализсобою,
коли йшливіншесело,решту
везли в колгосп. Позабирали
вікна, двері з порозбиваних
хат до Головчинців для кол-
госпного свинарника.…».
В Товстому проживає
О.Ф.Танчик (Кузь), 1939 р. н..
Вона була тоді ще 10-річною
дівчинкою, але на все життя
запам’ятала, як тато забрав
3дітейтамамуівонипоїхали
до родини у Ворвулинці. За-
карбувалася їй в пам’яті і та
страшна ніч, проякуїй розпо-
віламама. Жінка розповідає:
«Якось вночі прийшли під ха-
ту Д. ще з кимось (хтось з
сільських привів) під затиль-
не вікно. Били в раму і кри-
чали: «Відкрий». Тато почув і
втік через вікно з хати, бо був
м’якого серця. А мама від-
крила, сподіваючись що
жінку з дітьми (Леся - 10
років, Зенко – 7 років) не
зачеплять і спитала: «Що ви
хочете?». А вони зайшли,
відштовхнувши маму. «Тихо,
- кажуть і пхають їй папір, -
Підпиши.Вонавідсунулайого
і тоді її почали бити. Діти
закричали. тоді вони
залишилиїї, забрали швейну
машинку, на якій тато шив
кашкети, і пішли...Тоді й ми
подались з села, а коли
повернулися, то двері хати
були закручені дротом».
У нарисі журналістки Ірини
Мандзій «Королівка,яка на-
роджувалась двічі» є спо-
гади мешканки Товстого
І.І.Гнидюк,якарозповідала,як
їм вдалося уникнути пере-
селення: «Дякувати Богові,
нас минула доля пересе-
лення, бо у Королівці я жила
в бабки, а мої батьки – у
Товстому. Коли почали
масово виселяти родини, ми
переїхали до Товстого».
Дім Іванни Федорівни Коп-
чук (Цьонь),дежилитрисім’ї,
валилилюди, якихочолював
Г. Познімали вікна, двері і від-
везли до колгоспу. Жінка з
маленькоюдитиноюнаруках
(чоловік служив в армії), як
могла,захищала своємайно,
віднайшла його і заховала в
іншому місці. Відігнала від
села десять фір з Рожанівки,
що їхали в Королівку. Та на-
ступного дня приїхали інші, з
Товстого, і за 15 хвилин розі-
брали на хаті дах. Родину Ге-
ронія Івановича Танчикапри-
йшли переселяти однією з
перших. Чоловік згадував:
«Приїхали у село прокурори,
міліція,енкаведисти-зібрали
збори. Хотіли змусити людей
написати заяви на пере-
селення. Коли не погоджу-
вались - били, розвалювали
хати. Приїхав енкаведист
Смирнов, працівники райви-
конкому. Полізли на хату,
почали валити дах».
Переселеннянезакінчило-
ся виїздом жителів і повною
ліквідацією села. Вже через
два роки окремі з них почи-
нають повертатися додому.
З болем в серці і сльозами
на очах споглядали вони на
село, перетворене в руїни.
Як згадує С.М.Сеник
(Танчик): «2 роки були на
Запоріжжі. Брат Степан мав
три роки, був хворобливий і
батьки втікають звідти. В
Запоріжжі те, що мали,
розпродали запівдурно. В
1951 р. повернулися в
Королівку, то вже нічого не
було – все повалено. Деякі
хати були, але без верхів,
вікон і дверей. Все майно з
хат забрано…». Через два
роки повернулася в Королів-
ку і сім’я Миколи Перепічки.
О.М.Городинська(Перепічка)
розповідає про це так: «Лікар
відправив додому, бо діти
слабували. Тато купив з дик-
ти (фанери) чемодани. По-
cкладали одяг, лишили все і
через два роки взимку вер-
нулися в село. Тут не заста-
ли нічого - все було знище-
но». По чужих хатах, з малою
дитиною (в липні народився
син Іван) змушена була по-
невірятися Т.Ю. Городинська
– свекруха Орести Миколаїв-
ни. На зиму її одна сім’я при-
хистила, потім прийшла до
сестри, де в невеликій хаті
проживало дев’ять чоловік.
У 1953 р. вже до 20-ти ро-
дин королівчан повернулись
у рідне село. Вони відчували
спротив місцевої влади, бо
землі та майно вже були
колгоспними, на колишніх
обійстях їм забороняли буду-
ватися, то вони копали зем-
лянки,пізнішезводилибудин-
ки і розвивали господарства.
В1958-1959рр.людипродов-
жували повертатися і госпо-
дарювати на покинутих обій-
стях. П.С.Перепічка розпові-
дав: «Іван Перепічка повер-
нувся в 1958 р. і почав класти
хату в Королівці на колгоспі,
та москалі завалили і дали 6
місяців примусівки, а він
знову будував. Іван Танчик,
повернувшись із Запоріжжя,
теж ночами клав хату, а
вдень, - як розповідає пан
Петро, - москалі її знову
валили, а він знову будував,
бо мав п’ятеро малолітніх ді-
тей і їх треба було ставити
на ноги та дати дах над голо-
вою».Хібаценеподвигвели-
кої життєвої сили людини?!
Такими були і є королівчани.
Від 1960-х років, коли село
відродилося і тут вже було
40 дворів, до 2000-х років
населення села нараховува-
ло в межах 90 людей. І хоча
відновити його таким веле-
людним і знаним поки що не
вдається, хочеться вірити,
що село, котре повстало з
руїни виселення, ще розцвіте
в майбутньому.
Слід пам’ятати як урок
історії, що примусові міграції
галичан перетворилися на
один із засобів забезпечення
радянізаціїкраю.Щопринесли
в життя цих людей більшови-
цькі перетворення? Яких
терпінь і страждань довело-
ся зазнати цим спрацьова-
ним людям? І якою ціною да-
валися «досягнення» радян-
ського ладу? Відповідь на ці
запитання можна передати
словами 81-річної Орести
Городинської з Королівки про
ті часи: «Більше жили ми в
біді, як в гаразді».
Такий лейтмотив сюжетів-
розповідей людей, котрі по-
при важкі часи і життєві не-
згоди зберегли щемливу лю-
бов до свого рідного села.
Виглядає так, що ці прості,
високі духом односельці по-
християнськи не тримають
гніву на тих, хто заподіяв це
велике зло, хоч і знають їхні
імена. Під час зустрічі з ними
вони були більш різкими в
своїх словах, звучали нотки
суворого осуду тій системі
більшовицької влади, яка
узаконила і організовувала ці
злочинні дії. Такихназивають
«москалями», а ще кажуть
про «місцевих підлабузни-
ків». Та попри все, в серцях
цих людей пломенить щира
любов до свого села, краю і
нашоїУкраїни. Бопам'ятьпро
родинне коріння – незнищен-
на, як і про наше село – ко-
лиску роду і матір землю –
годувальницю народу!
Михайло СОПИЛЮК,
історик
u ПРАВОВИЙ ВСЕОБУЧ
СЕРВІС, ЯКИЙ ДОЗВОЛЯЄ ОТРИМАТИ ПОСЛУГИ,
НЕ ВИХОДЯЧИ З ДОМУ
«Он-лайн будинок юстиції» – прозора автоматизована система, яка забезпечує
отримання послуг без контакту з представниками влади. Користуватися нею можуть усі
без винятку громадяни з будь-якої точки світу. Єдина необхідна умова – наявність
Інтернету.
На порталі зібрані сервіси, які дають можливість зареєструвати бізнес, громадські
організації, одержати повторно документи про державну реєстрацію актів цивільного стану
(свідоцтва про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть, зміну імені) та відповідні
витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, отримати інформацію з
електронних реєстрів державної влади, скористатися послугою «СМС-Маяк», дізнатись
про вакансії в системі органів юстиції, отримати ЕЦП.
Сайт «Он-лайн будинку юстиції» - http://online.minjust.gov.ua
Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області

4. 4 № 48 (8765)
u ВІДЛУННЯ ПОДІЇ
Нещодавно на цен-
тральному майдані міста
Заліщики відбулася вис-
тавка-ярмарок різних
порід голубів, декорати-
вних птахів, сільськогос-
подарської дрібної птиці
– курей, качок, індиків, гу-
сей, фазанів, перепелів,
а також кролів. Такий
захід у місті проходить не
вперше, він дає змогу не
тільки пізнати більше
природу, а й обмінятися
досвідом, видами тих чи
інших порід птиці, тварин,
а ще це для містян було
неабияке захоплююче
дійство, особливо - для
дітлахів.
Організаторами цього-
річного ярмарку висту-
пили голова об’єднання
любителів спортивних, де-
коративних голубів і різно-
манітної сільськогоспо-
дарської птиці й тварин
Степан Вовчук, а також
любитель-голубівник Бог-
дан Костиник.
Виставка зібрала бли-
зько двісті любителів жи-
вої природи з Черніве-
цької, Хмель-
н и ц ь к о ї ,
Івано-Фран-
ківської, Тер-
н о п і л ь с ь к о ї
областей.
Вітала усіх
присутніх з
в і д к р и т т я м
ярмарку міський голова
Алла Квач. Тут було пред-
ставлено понад тридцять
порід голубів, сімнадцять
видів кролів, а також різ-
новиди качок, гусей, папуг,
щиглів, чижиків, фазанів,
нутрії, а ще - коти та
собаки.
Цьогорічними учасни-
ками виставки були: Ярос-
лав Дарчук, який демонс-
трував кролів (м.Кіцмань),
Іван Тарас – декоративних
голубів (смт. Кострижівка),
заліщаши - Євген Радке-
вич – спортивних та мико-
лаївських голубів, Степан
Вовчук – декоративних
кроликів, качок-шипунів,
Михайло Ватаманюк –
декоративних голубів
(м.Косів), Олег Степанюк
- голубів миколаЇвських
(м.Кам’янець-Подільсь-
кий), Роман Борківський –
різновиди папуг, канаре-
йок, голубів (с.Касперівці),
Володимир Губіш –спор-
тивних голубів (с.Угринь-
ківці), Олег Шушкевич –
декоративних голубів
(с.Лисичники), Іван Хоро-
щак – миколаївських го-
лубів (м.Копичинці), Бог-
дан Костиник – м’ясних
голубів (с.Добрівляни),
Михайло Мельник – курей,
качок, фазанів (с.Слобід-
ка), Михайло Гунчак – ку-
рей, кіз (м.Заставна), Олег
Безушко – кролів (с.Со-
лоне), Володимир Деркач
– декоративних голубів,
кучерявих кар’єрів (м.Чор-
тків), Василь Гнит – кролів
(м.Чортків), Олександр
Макух – декоративних
голубів.
На завершення кращих
у своїх номінаціях відзна-
чили грамотами об’єд-
нання. Такі виставки цікаві
та пізнавальні для кож-
ного з нас, любителів при-
роди.
Євген РАДКЕВИЧ
Світлини
Лілії БУРДЕЙНОЇ-
ДОМАРАД
та Оксани ДЯКІВ
u НА ТЕМИ ДНЯ
Президент України Во-
лодимир Зеленський
підписав указ «Про не-
відкладні заходи з про-
ведення реформ та зміц-
нення держави», відпо-
відно до якого комісія з
питань правової рефор-
ми вже найближчим ча-
сом має подати на роз-
гляд президенту пропо-
зиції стосовно змін до
Конституції в частині де-
централізації.
Дещо раніше концепцію
проекту змін до Консти-
туції в частині децен-
тралізації на засіданні
Ради донорів із питань
децентралізації в Україні
представив народний де-
путат, член комісії з пи-
тань правової реформи
Олександр Корнієнко.
«Принципи формування
системи місцевого само-
врядування, на яких ці
зміни базуватимуться, та-
кі ж, як і в розвинутих євро-
пейських країнах», – наго-
лосив він. Запропонована
концепція передбачає
трирівневу систему адмі-
ністративно-територіа-
льного устрою: громада,
округ, регіон.
Громада – головна ба-
зова ланка місцевого са-
моврядування. Вся тери-
торія країни буде покрита
громадами. Саме на рі-
вень громади передаєть-
ся максимум повнова-
жень.
Голову і раду громади
пропонують обирати на 4
роки, а не на 5, як тепер.
Рада громади формує ви-
конавчий комітет, яким
керує голова громади.
Округ – не район, округ
– субрегіональний рівень.
Райони ліквідовують, а на
субрегіональному рівні
з’являються округи. Але
округ – це не замінник су-
часного району. Площа
округів буде значно бі-
льшою, а отже, їх буде
менше – майже 100 (ра-
йонів тепер 490). Функція
округів – не така, як у
сучасних районів. Автори
концепції схиляються до
того, що округ – суто
адміністративна одиниця
і місцевого самовряду-
вання на цьому рівні не
буде. Відповідно, не буде
і місцевих рад.
Регіон – це всі сучасні 24
області та Крим. Їхні межі
не змінюватимуть. В ре-
гіонах залишаються ради,
які, на відміну від сучасних
облрад, зможуть форму-
вати свої виконавчі ор-
гани. Обиратиметься ра-
да на 4 роки, а не на 5, як
тепер. Основне завдання
ради – розвиток регіону:
прийняття бюджету, вті-
лення державних про-
грам, управління спіль-
ним майном громад регіо-
ну тощо.
Зміни торкнуться не
лише місцевого самовря-
дування, але й виконавчої
влади. Місцеві адмініс-
трації будуть ліквідовані.
Натомість буде запрова-
джено інститут префекта.
Передбачається, що
префекти будуть держ-
службовцями. Їх призна-
чатиме і звільнятиме Пре-
зидент України за подан-
ням Кабінету Міністрів.
Префекти працювати-
муть у регіоні чи окрузі три
роки. Далі – обов’язкова
ротація. Префекти забез-
печуватимуть взаємодію
територіальних органів
центральних органів вико-
навчої влади та нагляда-
тимуть за дотриманням
ними Конституції і законів
України. Також префекти
координуватимуть вико-
нання державних про-
грам на підзвітній тери-
торії.
Найдискусійніше повно-
важення префекта – здій-
снювати нагляд за дот-
риманням Конституції і
законів України органами
місцевого самоврядуван-
ня. Автори концепції, як і
раніше, пропонують, що
дію актів органів місце-
вого самоврядування, які,
на думку префекта, не
відповідають Конституції
чи законам України, він
може призупинити і од-
ночасно звернутися до
суду. І лише суд може їх
скасувати, якщо вони
справді будуть визнані
незаконними. А ось акти
органів місцевого само-
врядування, які загрожу-
ють безпеці чи територіа-
льній цілісності України,
префект матиме можли-
вість скасувати одразу.
«Які рішення органів
місцевого самоврядуван-
ня префект зможе призу-
пиняти, а які ні, – це пи-
тання ще обговорюється.
Нині ми збираємо пропо-
зиції від громадськості і
від асоціацій органів
місцевого самоврядуван-
ня, на основі яких уведе-
мо цю норму у відповідний
законопроєкт», – сказав
Олександр Корнієнко.
Новий адміністративно-
територіальний устрій на-
шої держави передбачає
радикальні зміни. Радика-
льніші, аніж дотепер очі-
кувалось, адже на Терно-
пільщині, як відомо, мало
бути створено чотири укру-
пнені райони: Кремене-
цький, Тернопільський,
Чортківський та Бережан-
ський. Тепер, коли райо-
нів і районних рад як таких
не буде, а будуть округи,
то це не інакше, як нині
встановлені госпітальні
округи.
Це питання нещодавно
розглядалося на засідан-
ні обласної асоціації орга-
нів місцевого самовряду-
вання «Ради Тернопіль-
щини». Більшістю голосів
прийнято рішення пропо-
нувати центральним орга-
нам влади створити на
Тернопільщині не чотири,
а єдиний госпітальний
округ. При цьому, зазна-
чалося, районні лікарні
мають бути збережені і
перебувати у підпорядку-
ванні цього медичного
округу. Це єдиний шлях
зберегти районні лікарні,
які будуть у єдиній медич-
ній структурі і надавати-
муть медичні послуги на
місцях.
За інформацією
з відкритих джерел
Колектив загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Дунів шле сердечні
привітання з нагоди 60-річчя директора школи Миколі Андрійовичу ФЕДІВУ.
Нехай у Ваших задумах завжди буде мудрість, на роботі - підтримка, вдома
- увага та взаєморозуміння, у серці - світло від людської вдячності. Бажаємо
міцного здоров'я, нових досягнень та успіхів. Нехай завжди, аж до сторіччя,
Вас супроводжує щаслива зоря удачі, Боже благословення, а у Вашому домі
панують любов, злагода та добробут на многая і благая літ.
Нехай душа у Вас ніколи не старіє, на білій
скатертині будуть хліб і сіль,
Своїм теплом Вас завжди сонце гріє,
слова подяки линуть звідусіль.
В житті нехай все буде, що потрібно,
без чого не складається життя,
Любов, здоров’я, щастя, дружба та вічна нестаріюча душа.
Смійтеся більше і менше сумуйте,
щораз багатійте, ще краще газдуйте,
Хай думи ніколи спочинку не знають, хай руки, мов крила, внучат
пригортають,
Хай серце ще довго тріпоче у грудях, живіть до ста років на поміч всім людям,
Здоров'я міцного Вам зичимо щиро, ласки від Бога,
Від людей добра на многії і щасливі літа.

5. 5№ 48 (8765)
Національно-патріо-
тичне виховання дітей та
молоді – це комплексна
системна і цілеспрямова-
на діяльність громадсь-
ких організацій, сім’ї, ос-
вітніх закладів, інших соці-
альних інститутів щодо
формування у молодого
покоління високої патріо-
тичної свідомості, почуття
вірності, любові до Бать-
ківщини. Найважливішим
пріоритетом національ-
но-патріотичного вихован-
ня є формування ціннісно-
го ставлення особистості
до українського народу,
Батьківщини, держави,
нації.
Виходячи з цього, педа-
гоги нашої школи обмірко-
вували, яким чином ство-
рити виховну модель у
навчальному закладі, вра-
ховуючи сучасні тенденції
та вимоги суспільства.
Спільними зусиллями
прийшли до висновку, що
було б доречно побудува-
ти її на давніх виховних
засадах, створивши ку-
рінь, в якому на першому
місці - інтереси, робота,
думки, розваги дітей, а
вчителі виступають тільки
координаторами, спря-
мовуючи ініціативи своїх
вихованців у правильне
русло. Так утворився в нас
курінь ім. Сагайдачного
«Соколята» ЗОШ І-ІІ сту-
пенів с. Дзвиняч. Існує він
один рік, але ми встигли
зробити вагому роботу:
стали переможцями ра-
йонного етапу «Сокіл»
(Джура), що проходив в
межах території нашої
школи; були учасниками
обласного «Сокіл» (Джу-
ра), звідки привезли ба-
гато перемог; взяли участь
у марші патріотів, що про-
ходив у м.Козова; органі-
зували чималу кількість
походів, екскурсій, експе-
дицій, таборувань, а го-
ловне - поділилися досві-
дом роботи на районному
та обласному семінарах,
що проходив на базі нашої
школи. Підсумком цього
насиченого різними подія-
ми року, став урочистий
схід, що мав такі основні
завдання: прийом пер-
шокласників у курінь; уро-
чиста передача повнова-
жень новому складу ройо-
вих; проведення гри «Ка-
ша-квест» (учні розгадува-
ли різні завдання, збира-
ли умовні ключі, за допо-
могою яких відшукували
продукти для приготуван-
ня каші), козацькі спор-
тивні змагання між роя-
ми. Це було надзвичайно
цікаве свято як для дітей,
так і для вчителів, напов-
нене бурхливими емоція-
ми, веселим та грайливим
настроєм. Епогеєм його
стало приготування коза-
цької каші та борщу на
ватрі. Усі бажаючі скушту-
вали справжню козацьку
їжу. З позитивним наст-
роєм усі діти і вчителі
завершили першу чверть
цього навчального року.
Наталія ТЕСЛЮК,
педагог-організатор-
методист ЗОШ
І-ІІ ступенів с.Дзвиняч
u МИ - УКРАЇНЦІ
асиль Дани-
лович Дем’я-
нів – худож-
ник-живопи-
сець з нашого
району. Нав-
чався в художньому уні-
верситеті ім.Н.Крупської в
Москві. Має багато наго-
род, був лауреатом чис-
ленних конкурсів пла-
кату, художніх творів. Ба-
гато його картин знахо-
дяться в бібліотеках,
музеях Заліщиків, інших
містах. Твори займають
особливе місце в музеї
імені Левицького в селі
Бурдяківці Борщівського
району.
Нещодавно в Черніве-
цькій ОДА було представ-
лено галерею творів мис-
тецтва В.Дем’яніва. Адже
він - порядна, дуже скром-
на людина праці, любить
свою роботу і віддається їй
сповна.
Відкриття виставки
представила начальник
департаменту культури
облдержадміністрації Ві-
ра Китайгородська.
Вона наголосила на то-
му, що вже пройшло стіль-
ки часу, але питання єд-
ності завжди є актуаль-
ним. Тільки в тісній спів-
праці одного з іншим, ми
зможемо добиватись пев-
них успіхів.
3 листопада 1918 року
була неділя, і до Чернівців
з’їхалось від 8 до 10 тисяч
буковинців. Народний дім
не вміщав усіх бажаючих
побувати тут. Вони в один
голос заявили, що ми хо-
чемо долучитись до Києва,
до Великої Соборної Ук-
раїни. Тут же визначили
кандидатури на
головні державні
пости: О.Поповича
– на крайового
п р е з и д е н т а ,
О.Безпалка – на
бургомістра Чер-
нівців і інших людей
із обраними поса-
дами директора
поліції, скарбу.
Румунія протидіяла
цьому, ввела у Чер-
нівці війська, які
окупували всю Пів-
нічну Буковину.
Супротив був навіть
з частковим відсту-
пом до Галичини
на певний час. А
пізніше, 22 січня 1919 року,
був прийнятий документ
Злуки УНР і ЗУНР, в якому
проголошувалося: «Відни-
ні зливаються віками від-
далені одна від одної час-
тини України – Галичина,
Буковина, Закарпаття і
Придніпрянська Україна в
одну Велику Україну».
Картини В.Д.Дем’яніва
всім присутнім в Черніве-
цькій ОДА дуже сподоба-
лись. М.Гаврилюк-Киси-
льова сказала, що твори
різножанрові. Вражає сво-
єю досконалістю ряд кар-
тин на релігійну тематику:
Святий апостол Петро,
Святий апостол Павло,
Святий Іван Хреститель,
Капличка край села. За-
хоплення творами мисте-
цтва викликали картини
пейзажів природи: «Рання
весна», «Осінь в Карпа-
тах». Особливий твір –
«Січовим стрільцям».
Виставлені роботи вчать
нас жити з вірою в Бога,
любити природу, пошано-
вувати наших героїв.
Виступив односельча-
нин – відмінник освіти,
поет, громадський діяч
Іван Козак. Він - відома
людина на Заставнівщині,
де працював і проживає.
Багато чудових слів Іван
Романович сказав про
Василя Даниловича. Це
він вже давно виношував
думку ознайомити буко-
винців з чудовими творами
мистецтва свого земляка.
Іван Романович, як лю-
дина високоінтелігентна,
завжди чуйна й уважна до
людей, подарував началь-
нику департаменту куль-
тури своє видання книжеч-
ки про Капличку, де давно
з’явилась Матір Божа.
Про це він описав у віршо-
ваному варіанті. За що йо-
му дуже вдячні люди села
Зозулинці та з вдячністю
віднеслись ті, кому він по-
дарував тут інші свої книги.
Ми дуже вдячні також
чернівецькому художнику-
скульптору Івану Микола-
йовичу Салевичу, який
навіть побував у селі Ва-
силя Дем’яніва, у нього в
гостях і подивився його
картини. Бо ж родом він із
сусіднього села. Ці роботи
йому дуже сподобались.
Ми цінуємо цю справу Іва-
на Миколайовича, який
бажає добра іншим. Так
поступають справжні по-
рядні люди.
Методист інституту після-
дипломної педагогічної
освіти Чернівецької об-
ласті Любомир Равлюк
виконав пісню на вірші
П.Осадчука, муз. Л.Р.Рав-
люка «Символ віри». Піс-
ню присутні прослухали з
великим задоволенням.
На презентації виставки
були присутні брати Гав-
рилюки – Василь і Петро.
Вони односельці художни-
ка, як і їхня сестра Марія.
Тривалий час проживають
у Чернівцях. Не могли на-
говоритись з Василем Да-
ниловичем, Іваном Рома-
новичем Козаком, бо вони
мають спільні інтереси –
любов до людей, пошану-
вання працелюбів.
Священик греко-католи-
цької церкви місті Чернів-
ців отець Василь Гаси-
нець високо оцінив вис-
тавку робіт В.Дем’яніва. Ми
спільно почитали «Отче
наш» за всіма героями:
Січових стрільців, ОУН,
УПА, героїв Небесної Сотні
та героїв, які загинули на
Сході України в російсько-
українській війні.
Мова йшла і про велику
духовну місію отця Василя,
як військового капелана.
М. Гаврилюк розповіла, як
щорічно їдуть на могилу
О.Поповича в місто Залі-
щики і від вдячних чернів-
чан покладають там квіти.
«А ще щороку, 14 жовтня,
на День січових стрільців,
Покрови Пресвятої Бого-
родиці, День пошанування
вояків ОУН, УПА, День
Захисника Вітчизни їдемо
в село Добринівці Застав-
нівського району. Там, на
горі, під лісом, в ті буремні
роки лихоліття НКВС роз-
стріляло 100 молодих
хлопців-оркестрантів,
галичан, які
приходили на допо-
могу буковинцям. Зав-
дяки всім небайду-
жим людям, там, біля
пам’ятного Хреста,
вшановуємо їх світлу
пам’ять. Завдяки лю-
дям-доброчинцям ор-
ганізовуємо помина-
льні обіди. Це так
важливо в нашому
житті. І пам’ять про
наших героїв повинна
бути вічною. Адже
саме вони віддали
свої життя за нас, за
Україну, щоб вона
відбулася, як держава
– Самостійна, Соборна,
Незалежна. Історію свого
народу ми повинні знати і
пам’ятати. Вона дуже тра-
гічна, але водночас і ге-
роїчна. Пам’ятаймо про
це. Передаваймо цю науку
своїм дітям, бо вони ма-
ють ким гордитись!
Від облдержадміністра-
ції Василя Дем’яніва було
нагороджено грамотою-
подякою за чудову вистав-
ку його картин. Були і квіти.
«Ми ніколи не зійдемо з
обраного шляху. Завжди
будемо стояти на принци-
пах національної ідеї,
об’єднання навколо наших
святинь – герба, прапора,
бо Україна для нас понад
усе!», - зазначила ведуча
цього заходу М.Гаврилюк-
Кисельова.
Нехай нас ніколи не
покидає бажання жити в
мирі, злагоді між собою.
Марія КИСИЛЬОВА,
член Конгресу
українських
націоналістів
МИТЦІ РІДНОГО КРАЮu
В
4 грудня цього року Богдан Михайлович
НИКОЛЯК із села Нагіряни святкуватиме свій
мудрий ювілей – 60 років від дня народження.
Хорошого чоловіка, турботливого батька та
люблячого дідуся щиросердечно вітаємо і
засилаємо такі віншування:
Наш славний і рідний, найкращий у світі,
З тобою нам завжди затишно й світло.
Ти – гарний господар
і батько чудовий,
Даруєш турботу
та море любові.
Спасибі за ласку, за руки умілі,
Що вмієш підтримати словом і ділом,
Що в рідному домі надійно та щиро.
Живи нам на радість у щасті та мирі,
Хай Бог милосердний з високого неба
Дарує усе, чого тобі треба,
А Матінка Божа - Цариця свята – дарує щасливі та довгі літа!
З повагою та любов’ю – дружина Марія,
діти Надія та Володимир з сім’ями,
внуки Вадим, Віталій, Анастасія та Анна.

6. 6 № 48 (8765)
u ТОЧКА ЗОРУ
u НАШЕ ЗДОРОВ’Я
За твердженням спеціа-
лістів, середньостатис-
тична людина хворіє на
ГРЗ тричі на рік. Застуда
стоїть на четвертому місці
в переліку всіх захворю-
вань людини і триває 6-7
днів. Симптоми ГРЗ відомі
всім: біль і першіння в
горлі, нежить, пропадає
голос, з’являється ка-
шель, зростає темпера-
тура, ломота у м’язах,
слабкість. Цікаво, що сама
застуда – це не хвороба.
Просто переохолоджен-
ня, протяг, великі фізичні
навантаження, стресовий
стан підривають захисні
можливості організму й
«відкривають двері» для
інфекцій. Потрапивши в
ослаблений організм, бак-
терії та віруси починають
посилено розмножувати-
ся. Якщо організм не в
силах протистояти, почи-
нається захворювання.
Назва ГРВІ звична, але це
не одне, а ціла група
захворювань. Лікар не
уточнює, який саме вірус
винен у вашому захворю-
ванні, тому що всі ГРВІ
мають майже однакові
симптоми й лікуються
практично однаково. Тож
ГРВІ – це не діагноз, а
медичний термін. Усе, що
виписує лікар, спрямова-
не на посилення вашого
імунітету й придушення
с и м п т о м і в
хвороби. Ві-
руси, які вик-
л и к а ю т ь
ГРВІ, у зов-
н і ш н ь о м у
середовищі
ш в и д к о
гинуть, але
дуже легко
передаються
від хворої до
з д о р о в о ї
л ю д и н и .
Інкубаційний
період може
тривати від декількох го-
дин до чотирьох днів.
Увесь цей час зовні здо-
рова людина все ще є
джерелом інфекції.
Кожне перенесене ГРВІ
завдає досить значної
шкоди організму, особ-
ливо людям із ослабленим
імунітетом. Найкращими
ліками на осінній період
повинна стати ранкова
зарядка, обливання і
вживання якомога шир-
шого набору фруктів, ово-
чів і решти продуктів, що
містять усі необхідні для
організму вітаміни й мік-
роелементи, радять фахі-
вці. У разі, якщо уникнути
застуди все ж не вдалося,
терапевт радить більше
пити соків, компотів та ін-
ших вітамінізованих на-
поїв, що виводять з орга-
нізму наслідки інфекції й
водночас підвищують іму-
нітет. Одним із небезпеч-
них наслідків діяльності
вірусу в організмі є проду-
кти його життєдіяльності,
які шкідливі для людини.
Як і будь-яку отруту, ці ток-
сини потрібно виводити з
організму за допомогою
великої кількості рідини.
ЩОБ НЕ ЗАХВОРІТИ
Перед виходом на вули-
цю перевіряйте показники
термометра і одягайтеся
відповідно до погоди.
Не допускайте переохо-
лоджень організму, особ-
ливо це стосується горла
й ніг.
Обов’язково снідайте,
оскільки їжа, переварю-
ючись, виділяє тепло, що
зігріває організм зсере-
дини.
У транспорті та інших
громадських місцях
Разом iз холодною порою розпочався й сезон застуд. Зазвичай, цим «народним» словом називають
ГРВІ (гостра респіраторна вірусна інфекція) або ГРЗ (гостре респіраторне захворювання). Є тисячі
найрізноманітніших порад, як уникнути й лікувати ці хвороби. Комусь допомагають одні з них, комусь –
інші. Але незаперечно, що нині не завадить пригадати якомога більше способів лікування і профілактики
та скористатися бодай одним із них.
Народний депутат Ук-
раїни восьмого скликання
Олег Барна завше зали-
шається принциповим
щодо питань державності,
суверенітету, захисту своїх
національних інтересів -
землі.
Нещодавно О.Барна
взяв участь у роботі Комі-
тету ВРУ з аграрних пи-
тань та земельних відно-
син, під час якого він заз-
начив, звертаючись до
учасників засідання:
«Земля, створена Богом,
– для нас усіх, вона на-
лежить нації, нашим май-
бутнім нащадкам, а тому
ні ви, ні ми не маємо пра-
ва продавати те, що нам
не належить, бо нале-
жить всьому народу.
Не потрібно маніпулю-
вати людьми і брехати їм
про якусь боротьбу зі схе-
мами у земельних відно-
синах, виправдовуючи
продаж землі, стратегіч-
них підприємств, що вам
нав’язують неукраїнський
каганат, Росія, світові фі-
нансові групи.
Прийміть закони та на-
ведіть порядок, щоби не
допускати прихованого
продажу землі під вигля-
дом оренди на 49 років,
застави чи передачі у спа-
док і через заповіт випад-
ковим людям, через до-
говір суборенди тощо. На-
ведіть порядок у Дер-
жавному геокадастрі та у
справедливому і доступ-
ному розподілі державних
дотацій, першочергово,
дрібним фермерам з роз-
рахунку кількості робочих
місць на 1 гектар.
Ви добре знаєте, що ук-
раїнці будуть мати лише
можливість спродати
землю, але не купити її. Бо
проти арабського, китай-
ського, ізраїльського чи
навіть російського капіта-
лу, їх дешевих або і без-
відсоткових кредитів не
буде конкурентний жоден
українець чи український
аграрний холдинг.
Селяни, прості дрібні
фермери повинні стати
основою сільської еконо-
міки та господарями на
землі. А тому свою землю
держава їм повинна нада-
вати безкоштовно у ко-
ристування (без права
власності) на довгі роки із
передачею нащадкам,
але за умови їх реальної
праці на цій землі на бла-
го своєї родини, громади.
Це - створення робочих
місць, сплата податків і
дотримання природоохо-
ронних Законів.
Отож, навіщо їм вики-
дати останню копійку для
викупу землі, якщо, отри-
мавши її безкоштовно, ці
гроші вони вкладуть у
розвиток свого фермер-
ського господарства. А ті,
хто є зараз
власником, але не
має можливості
працювати на
с і л ь с ь к о г о с п о -
дарській землі та
хоче її продати, то
землю має ви-
купити держава,
або громада по
фіксованій ціні».
Далі депутат восьмого
скликання зазначив: «Як-
що президент заявив, що
земля є національним
багатством, то націо-
нальне багатство має
залишатися нації, народу
і не повинно продаватися,
щоб стати власністю ін-
шого народу, який має
більше грошей.
Якщо В.Зеленський
прив’язує нашу бідність
до відсутності ринку сі-
л ь с ь к о г о с п о д а р с ь к о ї
землі на прикладі бідних
Північної Кореї, Конго,
Венесуели, то нехай пояс-
нить, чому є багатими
Канада, Англія, Ізраїль, де
майже 90% землі - у
державній власності. Не
обманюйте себе і людей
про законодавче обме-
ження продажу землі
іноземцям, бо будь-який
юрист вам відповість, що
жодного обмеження не
може бути, його легко
можна обійти через
фіктивні шлюби, отриман-
ні громадянства, спільні
сільгосппідприємства під-
приємства, підставних
осіб…
Землю не вивезуть! І це
– правда, бо нас просто
іноземці виживуть, і ніхто
не буде вкладати гроші у
розвиток села, доріг,
шкіл».
Олег Барна побажав
"слугам народу" під час
роботи Комітету ВРУ з
аграрних питань: «Будьте
державниками, а не бу-
дьте політиками!..»
НЕЗАЛЕЖНО ВІД ПАР-
ТІЙНИХ УПОДОБАНЬ
НАМ УСІМ ПОТРІБНО
СТАВАТИ НЕГАЙНО НА
ЗАХИСТ НАШОЇ ЗЕМЛІ!
На превеликий жаль,
помилку з продажем
землі ВЖЕ НЕМОЖЛИВО
БУДЕ ВИПРАВИТИ. А
ТОМУ ЦЕ НЕ ПОТРІБНО
ДОПУСТИТИ!
Олег БАРНА,
народний депутат
України
восьмого сликання
намагайтеся триматися
подалі від тих, хто чхає або
кашляє.Віруси і бактерії
передаються від людини
до людини повітряно-
крапельним шляхом, тому
в скупченому просторі,
особливо в погано венти-
льованому приміщенні
або ж за централізованої
вентиляції, велика ймовір-
ність заразитися і захворі-
ти, маючи ослаблений іму-
нітет.
Збільшіть у своєму ра-
ціоні кількість фруктів і
овочів, вони необхідні ор-
ганізму для обміну речо-
вин. Підвищений вміст ві-
таміну С мають цитрусові,
малина, смородина, яб-
лука і т. д.
Уникайте стресів, оскі-
льки вони негативно поз-
начаються на імунітеті.
Намагайтеся провітрю-
вати приміщення хоча б по
5 хвилин щогодини.
Не перевантажуйте свій
організм: якщо відчуваєте
слабкість, усі нетермінові
справи краще відкласти й
провести день вдома під
ковдрою. Саме в цей час
імунна система завзято
бореться з захворю-
ванням.
Пресова служба
Міністерства охорони
здоров’я України
u ПОЗИЦІЯ (Р)
Я приїхала в Україну з
Росії, з сибірського міста
Омськ, 10 років тому. Моя
бабуся Євдокія Іванівна
Гузовська – українка, вона
була вислана в Росію з Він-
ницької області в 1930-х
роках минулого століття. У
паспорті моєї мами в графі
«національність» було на-
писано: «українка». І так
щасливо склалися обста-
вини, що чоловік, який ро-
дом із Торського, привіз
мене в Заліщики, і я повер-
нулася на Батьківщину.
Хочу поділитися своїми
роздумами з читачами га-
зети «Колос» про Росію,
росіян і війну в Україні.
Мені завжди було дивно,
що мер Москви Юрій Луж-
ков, виступаючи на мітин-
гах вже після проголошен-
ня незалежності України,
говорив, що Крим – росій-
ський, а Севастополь –
«город русской славы», то-
му цю територію треба за-
бирати. Думалось, що таке
говорить цей російський
чиновник?!
Ще більше мене здиву-
вало те, що багато росіян
підтримали окупацію Кри-
му і кричали: «Крим –
наш». А введення регуляр-
них військових частин Росії
в Луганську і Донецьку об-
ласті тільки підтвердило,
що Росія – ворожа для Ук-
раїни держава, яка хотіла
б знову перетворити нашу
неньку-Україну в «молод-
шого брата».
А чи справедливим був
«старший брат», ми бачи-
ли хоча б по тому, що в Ук-
раїні були сотні шкіл з нав-
чанням, яке проводилось
російською мовою, а в Ро-
сії не було жодної україн-
ської школи, хоча українців
там проживає великий
відсоток.
Немає виправдання аг-
ресивній воєнній гебешній
політиці Путіна, який шан-
тажує весь світ ядерною
зброєю! А міг би зайня-
тися внутрішніми російсь-
кими проблемами, яких
стає все більше: зростан-
ня цін, підвищення пенсій-
ного віку, безробіття, збіль-
шення кількості бідних
людей і т.д.
Задумуюсь, чи все ми,
мешканці України, роби-
мо, щоб зберегти неза-
лежність? Я чесно пра-
цюю на пошті листоно-
шею. Але бачу, що багато
людей в Заліщиках ведуть
себе так, ніби в країні не-
має війни: широко святку-
ють ювілеї, п’ють, танцю-
ють, веселяться…
Корупціонери роз’їда-
ють країну з середини. А
воїни Української армії
перебувають у спеку і хо-
лод в окопах, на лінії
фронту!
Закликаю всіх українців
об’єднатися для збере-
ження незалежності Ук-
раїни!
Символом боротьби з
російським агресором в
Україні був Степан Банде-
ра. В Росії українців нази-
вали бандерівцями, боя-
лися та ненавиділи їх, що
триває і зараз. Вірю, що ми
відстоїмо незалежність
України! А я, Тетяна Лун-
ган, маю націоналістичні
погляди і пишаюся цим!
Тетяна ЛУНГАН
Передплатна вартість щотижневого виходу для
передплатників за індексом 61356 становить: на
три місяці - 62 грн. 20 коп., на півроку - 118 грн. 00
коп., на рік - 231 грн. 30 коп.
У зазначені суми вже ввійшла поштова вартість
оформлення передплати і доставки газети. Тож не
баріться, поспішайте до поштових відділень та
листонош, оформляйте передплату на 2020 рік!
Читайте в газеті публікації рубрик “На варті законності
та правопорядку”, “На скрижалях історії”, “Видатні
постаті”, “Голос села”, “На пульсі здоров’я”, “Медицина”,
“На ниві освіти та виховання”, “Культура”, “Наша духо-
вність”, “Літературна світлиця”, “Соціальний захист”,
“Правовий всеобуч”, “Точка зору” тощо.
НАШУ ГАЗЕТУ МОЖНА ПЕРЕДПЛАТИТИ ТА
ОТРИМУВАТИ В ЕЛЕКТРОННОМУ ВИГЛЯДІ НА
ВЛАСНУ ЕЛЕКТРОННУ АДРЕСУ. ЩОДО ЦЬОГО
ПИТАННЯ ЗВЕРТАЙТЕСЯ У РЕДАКЦІЮ (2-12-43).