Список № 1

Додаток 1
Напрацювання робочої групи з підготування пропозицій щодо перейменування вулиць у м.
Бровари, підготовлені відповідно до рішення комісії Броварської міської ради з питань
найменувань та пам’ятних знаків від 3 червня 2015 року
Список 1. Назви вулиць (та інших урбанонімів), які незаперечно підлягають перейменуванню
№
п/п
Теперішні назви
топонімічних об’єктів Коментарі
Пропоновані назви
топонімічних
об’єктів
Обґрунтування
1. Андрєєва
вулиця
Український інститут національної
пам’яті рекомендує змінити назви
вулиць, що носять імена місцевих діячів,
які встановлювали радянську владу й
воювали проти УНР.
Названо ім’ям члена 1-го Броварського
ревкому А. В. Андрєєва, який встановлював
радянську окупаційну владу в м. Броварах
1917 – 1918 рр. Воював проти УНР.
Козацькі городи
Вулиця
Історична назва. У назві вулиці слід
зберегти оригінальну назву урочища
часів козацького адміністративно-
територіального устрою України.
2. Бєдного Дем’яна
вулиця
Дем’ян Бєдний (1883 – 1945) – псевдонім
російського радянського пролетарського
поета і публіциста Юхима Олексійовича
Придворова. Член РСДРП(б) з 1912 р.
Народився в с. Губівка на Херсонщині.
Наслідком його виховання стали монархічні,
загострено-національні російські та релігійні
погляди, які з часом переросли в
пролетарські й антирелігійні. Стояв біля
витоків пролетарської газети «Правда».
Писав на комуністичну злобу дня. Його
називали «рифмопльотом». Твори Д.
Острянина Якова
вулиця
або
Остряниці Якова
вулиця
(різні варіанти
вживання та
написання імені)
Український військовий діяч,
козацький отаман, один із керівників
козацького повстання 1638 року
проти шляхти. Народився в Острі.
Жителі нинішньої території
Броварщини брали участь у
повстанні під його проводом.
1

Бєдного виходили рекордно великими
тиражами. Був особистим другом Сталіна,
активно листувався з ним.
3. Бєлінського
вулиця
Бєлінський Віссаріон Григорович (1811 –
1848) – російський літературний критик,
якого за затятість, що часом переходила в
необ’єктивність, називали «неистовый
Виссарион». Відгукнувся на вихід першого
видання «Кобзаря» Тараса Шевченка (1840)
агресивною рецензією. Не визнавав
української мови та української нації.
Савченка
Володимира
вулиця
Савченко Володимир Павлович
(1882 – 1957) – укр. військ. діяч.
Народився у Сквирі на Київщині.
Закінчив Чугуїв. піхотне юнкер.
училище. Учасник рос.-япон. війни
1904 – 1905. Закінч. Миколаївську
акад.. Генер. штабу – старший
ад'ютант штабів 18-ї та 136-ї
піхотних дивізій. У роки Першої
світової війни – командир
батальйону 242-го Лепельського
полку 136-ї піхотної дивізії на Півн.
фронті.
З листопада 1918 р. – на службі в
Армії УНР. Командував стройовим
відділом 7-ї піхотної дивізії, був нач.
штабу Бровар. групи
Рогульського. У 1919 р. – нач. 1-ї
част. оперативн. відділу штабу
Східн. фронту, оперативн. відділу
Запорозької групи, нач. штабу 6-ї, 8-ї
Запорозької дивізій. З червня 1920 р.
– нач. відділу комплектув. Головного
управл. Генер. штабу, штабу 1-ї
Запорозької дивізії, генерал-
квартирмейстер Запорозької групи.
Підвищений у званні до генерал-
хорунжого.
Після інтернування частин Армії
УНР у Польщі перебував у таборі
2

Каліша. Активний член укр. воєнно-
істор. товариства. У 1939 – 1945 жив
у США. Автор статей з історії визв.
змагань укр. армії у 1917 – 1920 рр.,
опублік. на стор. щорічника “За
державність”, журн. “Табор”, у
щорічних календарях-альманахах
“Дніпро”, “Краківські вісті”, укр.
часописах “Свобода” (США) та
“Новий шлях” (Канада).
4. Боженка
вулиця
пам’яті рекомендує змінити назву цієї
вулиці.
Боженко Василь Назарович (1871 – 1919),
один з організаторів загонів Червоної гвардії
і партизанських загонів на території
України. Брав участь у бойових діях проти
Центр. Ради, Директорії і в захопленні Києва
5 лютого 1919 р.
Член РСДРП. У 1907 р. за рев. діяльність
засуджений до трьох років ув’язнення. У
1915 – 1917 рр. – столяр мех. майстерень,
один з керівників профспілок Києва. Після
Лютневої революції став членом Київ. ради
робітн. депутатів, у жовтні 1917 р. командир
загону червоногвардійців. У січні – березні
1918 р. брав участь у боях проти Центр.
Ради. У вересні 1918 р. командир 2-го
батальйону, а в листопаді – командир
Таращанського полку, пізніше –
Таращанської бригади, що входила до
складу 1-ї Укр. рад. дивізії, якою командував
М. Щорс. Помер на станції Славута 19
Академіка
Богомольця
вулиця
Богомолець Олександр
Олександрович (1881 – 1946) –
патофізіолог, віце-президент
Академії наук СРСР, Президент АН
УРСР, директор Інституту
експериментальної біології і
патології АН УРСР, директор
Інституту клінічної фізіології АН
УРСР, академік Академії медичних
наук СРСР, академік АН СРСР,
Української РСР і Білоруської РСР.
У Броварах жили дві сестри з родини
Богомольців, до яких напровесні
1847 р. приїздили Тарас Шевченко та
Микола Костомаров з метою купити
будинок для матері М. Костомарова
Тетяни Петрівни перед його
одруженням із Аліною
Крагельською.
3

серпня 1919 р.
5. Будьонного
вулиця
пам’яті рекомендує змінити назву цієї
вулиці.
Будьонний Семен Михайлович (1883 –
1973), воєначальник, маршал Рад. Союзу,
один з орг. масових репресій серед
військових у 1930 – 1940-х рр.
У Червоній армії з 1918 р. У період громад.
війни пройшов шлях від помічника
командира кавалерій. полку до
командуючого 1-ю Кінною армією. Після
громад. війни був помічником Головкому
Червоної армії у кавалерії і членом РВР
СРСР, інспектором кавалерії РСЧА,
командувачем військами Москов. військ.
округу, виконував обов’язки члена Головної
військ. ради Наркомату оборони СРСР, заст.,
1-ого заст. наркома оборони СРСР. Під час
Другої світової війни входив до Ставки
Верховного головнокомандування, обіймав
ряд інших посад у фронтових і вищих
органах військ. управління. Після війни був
командувачем кавалерією Рад. армії,
інспектором кавалерії, з 1954 р. – у
розпорядженні міністра оборони СРСР.
Помер 26 жовтня 1973 р. Своєю
жорстокістю війська Будьонного дивували
навіть Й. Сталіна, а В. Ленін не раз
висловлював стурбованість повальним
пияцтвом і розкладанням легендарної 1-ї
кінної армії. У 1930 – 1940-х рр. Будьонний
став одним з організаторів масових репресій
Гельсінської групи
вулиця
Українська Гельсінська група -
об'єднання діячів українського
правозахисного руху, утворене в
Україні 9 листопада 1976 року.
Зробило значний внесок у
поширення інформації про
Декларацію прав людини ООН під
час радянської окупації України. У
1977 році піддалась жорстоким
репресіям з боку влади СРСР, низку
її членів було ув’язнено з
формулюванням «за антирадянську
агітацію та пропаганду». Попри це,
спільнота продовжувала діяльність в
Україні. У 1988 році на її основі
утворили Українську гельсінську
спілку. Серед найвідоміших членів
групи були: В’ячеслав Чорновіл,
Петро Григоренко, Василь Стус, Іван
Кандиба, Левко Лук’яненко, Олекса
Тихий, Мирослав Маринович, Йосиф
Зісельс та інші.
4

серед військових. У 1937 р. саме він
звинуватив М. Тухачевського та деяких
інших воєначальників у державній зраді,
попередньо погодивши свій виступ з Й.
Сталіним. У 1941 р. був призначений
командувачем військами Півд.-Зах.
напрямку, однак скандально провалився,
занапастивши десятки тисяч життів, і був
швидко відставлений.
6. Ватутіна
вулиця
Інститут національної пам’яті рекомендує
змінити назву цієї вулиці.
Ватутін Микола Федорович (1901–1944),
воєначальник, генерал армії (1943), Герой
Рад. Союзу (1965, посмертно).
У 1920 р. вступив до Червоної армії. Член
ВКП(б) з 1921 р. З 1922 р. командир взводу.
Служив заст. нач. і нач. штабу Київ. військ.
округу. З 1940 р. нач. оперативного управл.
та заст. нач. Генштабу РСЧА. Під час війни
нач. штабу Півн.-Зах. фронту, заст. нач.
Генштабу. З 1942 р. – командувач військ
Воронезького, Півд.-Зах. (під час
Сталінград. битви) і 1-го Укр. фронтів
(Курська дуга). Зі своїм військом звільняв
багато міст України. Потрапив у засідку укр.
повстанців, помер від поранення. Похований
у Києві.
На думку історика В. Сергійчука, такі
генерали як Ватутін вигравали битви,
використовуючи солдатів як гарматне м'ясо.
Особливо великих втрат рад. війська зазнали
на Букринському плацдармі в битві за Київ
1943 р. Тодішній командувач Центр. фронту,
Кириченка
Василя
вулиця
Кириченко Василь Якович, родом з
Переяславщини на Київщині. У 1928
р. його засудили у справі СВУ
(Спілки визволення України –
сфабрикованої НКВС організації).
Воював на фронті. Після війни
працював учителем української мови
та літератури в Заворичах
Броварського району, потім у
Броварах. Після реабілітації –
директор СШ № 1 та вечірньої
школи в Броварах. Протягом
десятиліть домагався від влади
українізації, зокрема освіти.
У 1990-х роках – член Товариства
української мови та Народного руху
України.
Помер і похований у Броварах.
5

генерал армії К. Рокосовський сказав на
військ. раді: «Це не війна, а геноцид
народу». Ватутін заборонив сповістити про
це Й. Сталіна.
7. Возз’єднання
вулиця
Названа на основі радянської ідеологічної
догми про возз’єднання України з Росією на
Переяславській раді 1654 р. Насправді
маніпуляціями російського царизму та
фальшуванням документів Україну було
приєднано до Росії, наслідком чого стала
жорстока 337-літня колонізаційна політика
Росії щодо України.
Героїв Небесної Сотні
вулиця
(пропонуємо також
до перейменування на
цю назву вул.
Гагаріна – на вибір;
див. позицію №1 у
додатку 2)
«Небесна Сотня» – збірна назва
загиблих учасників акцій протесту
на Євромайдані у грудні 2013 –
лютому 2014 рр. Це
протестувальники, які були
безпосередніми учасниками акцій
Майдану.
21 лютого 2014 р. офіційна влада
України юридично визнала
жертвами загиблих мітингувальників
Майдану. Цього дня на Майдані
відбулося прощання із загиблими
повстанцями, яких налічувалося
близько ста.
Пізніше Президент України П.
Порошенко присвоїв усім членам
Небесної Сотні звання Героя
України.
8. Восьмого з’їзду рад
вулиця
Відбувся 5 грудня 1936 р. в Москві. На
цьому з’їзді було прийнято нову (другу)
Конституцію СРСР, яку пропагували як
«конституцію соціалізму, що переміг», та
«сталінську конституцію». Теза про
необхідність прийняття нової конституції
СРСР була висловлена в лют. 1935 на
пленумі ЦК ВКП(б) і закріплена в рішеннях
7-го Всесоюзного з’їзду Рад. У трав. 1935 —
квіт. 1936 тривала робота конституційної
комісії на чолі з Й. Сталіним. Основними
Шевельова Юрія
вулиця
Шевельов Юрій Володимирович
(1908, Харків – 2002, Нью-Йорк,
США) – славіст-мовознавець,
історик української літератури,
літературний і театральний критик,
активний учасник наукового та
культурного життя української
еміґрації. Професор Гарвардського,
Колумбійського університетів.
Іноземний член НАН України (1991).
1949 р. – доктор філософії.
6

творцями тексту проекту конституції були
М. Бухарін і К. Радек. Певний час проект
доопрацьовувався в апараті ЦК ВКП(б) і в
черв. 1936 обговорювався на пленумі ЦК
ВКП(б). 12 черв. 1936 проект опублікували й
ініціювали його всенародне обговорення.
Після з’їзду 5 грудня було проголошене
держ. святом і вихідним днем.
Президент УВАН у 1959 – 1961 та
1981 – 1986 рр. Член Америк.
лінгвіст. товариства, Польського
інституту мистецтв і науки в США.
Почесний доктор Альбертського,
Лундського, Харківського
університетів та Києво-
Могилянської академії. Головний
редактор журналу «Сучасність».
Лауреат Національної премії
України імені Тараса Шевченка.
Автор 17 книг та низки
фундаментальних наукових праць,
зокрема: «Нарис сучасної
української мови» (1951),
«Передісторія слов’янської мови:
історична фонологія
загальнослов’янської мови» (1965),
«Історична фонологія української
мови» (1979).
9. Гальбича
вулиця
А. В. Гальбич – член 1-го Броварського
ревкому. Насаджував радянську владу в
Броварах.
Миколи Костомарова
вулиця
Микола Іванович Костомаров (1817
– 1885) – укр. і рос. історик, гром.-
політ. і культ. діяч, письменник,
публіцист, критик, етнограф і
фольклорист, член-коресп.
Петербурзької АН з 1876 р.
Закінчив іст.-філолог. ф-т Харків. ун-
ту. З 1846 р. – ад'юнкт-професор
кафедри рос. історії Київ. ун-ту.
Разом з М. Гулаком і В.
Білозерським заснував Кирило-
Мефодіївське братство. Навесні 1847
7

р. Костомарова арештовано й
вислано до Саратова. У 1859 – 1862
рр. – екстраординарний професор
кафедри рос. історії Петербур. ун-ту.
Працював у Київ. археографічній
комісії. Його наукові дослідження
здобули широке визнання.
Відстоював українську мову. В
історію укр. літ. увійшов як поет,
прозаїк, драматург.
Знав Т. Шевченка з 1846 р.
Напровесні 1847 р. вони вдвох
приїздили в Бровари купувати хату
матері Костомарова перед його
одруженням з Аліною Крагельською.
Помер у Петербурзі.
10. Героїв Сталінграда
вулиця
Вулицю названо на честь Сталінградської
битви (17 липня 1942 – 2 лютого 1943) –
битви радянських військ проти німецьких,
італійських, румунських і угорських військ у
ході Німецько-радянської війни. Битва була
однією з найважливіших подій Другої
світової війни й поряд із битвою на Курській
дузі стала переломом у ході воєнних дій,
після яких німецькі війська втратили
стратегічну ініціативу.
За 200 днів безперервних боїв загинуло 1,5
млн. чол.
Навіть у сучасній Росії з її непомірними
імперськими амбіціями цю назву було
офіційно змінено на Волгоград.. Назва, в
основі якої лежить ім’я тирана Сталіна, –
історичний парадокс.
Шухевича Романа
вулиця
Шухевич Роман (1907 – 1950).
У 1925 р. стає повноправним членом
Української Військової Організації.
У 1929 р. вступає до ОУН, бойовий
референт Крайової Екзекутиви ОУН.
У 1934 р. потрпляє до концтабору в
Березі Картузькій, а з нього до
польської тюрми. У 1940 - 1941 рр.-
Крайовий Провідник на Західних
Окраїнах Українських Земель і член
Революційного Проводу ОУН. У
1940 р. організує і очолює
Український Легіон, який у червні
1941 р. є єдиною українською
військовою потугою на Українських
Землях, котра захищає щойно
створений уряд Незалежної України
8

у Львові. У 1943 р. – Головний
Командир УПА під псевдом Тарас
Чупринка. У травні 1943 р. рішенням
Проводу ОУН стає Головою Бюра
Проводу ОУН. У липні 1944 р.
Великий Збір Української Головної
Визвольної Ради обрав його (під
псевдо Лозовський) Головою
Генерального Секретаріату УГВР.
У 1945 р., коли по виході з тюрми
Степан Бандера повернувся на пост
провідника ОУН, Роман Шухевич
під псевдо Тур обійняв пост Голови
Проводу ОУН на Українських
Землях.
У 1943 - 1950 рр. керує національно-
визвольною боротьбою
багатотисячної УПА, широкого
підпілля ОУН та мільйонних мас
українського народу проти німецько-
гітлерівських та московсько-
більшовицьких окупантів.
5 березня 1950 р. загинув у бою з
московськими загарбниками в
Білогорщі біля Львова.
Своє псевдо Тарас Чупринка взяв на
честь видатного письменника та
антибільшовицького діяча
Броварщини – Григорія Чупринки.
11. Горького
вулиця
Максим Горький (1868 – 1936), рос. письм.,
публіцист. Це псевдонім Олексія
Максимовича Пєшкова. У 1905 р. вступив до
РСДРП (більшовицьке крило) й
Білана Олександра
вулиця
Олександр Білан – єдиний житель
Броварів, який загинув в Афганській
війні. Викликавши вогонь на себе,
врятував життя багатьом солдатам.
9

познайомився з В. І. Леніним. Після поразки
рев-ції 1905 – 1907 рр. емігрував на острів
Капрі (Італія).
Пройшов через складні філософські впливи
від ідей французького просвітництва до
песимізму Шопенгауера. Творчі шукання
привели його до ідеї богошукання, що
викликало несприйняття В. Леніна. У 1921 –
1928 рр. Горький за наполегливими
порадами Леніна жив в еміграції, а в 1928 р.
повернувся в Росію.
Як політик фактично служив Сталіну
моральним прикриттям перед світовою
громадськістю. У 1934 р. очолив створену
ним Спілку письм. СРСР. Останні роки жив
у штучній атмосфері відриву від реального
життя, створеній Сталіним.
Урна з прахом М. Горького похована в
Кремлівській стіні в Москві.
До призову на службу жив на вулиці
Горького, закінчив СШ № 3. Школа
і громадськість характеризували
його винятково позитивно.
12. Димитрова
вулиця
Димитров – комуністичний вождь Болгарії,
1-й генсекретар компартії Болгарії (1948 –
1949), голова Ради міністрів Болгарії (1946 –
1949), керівник міжнародного відділу
компартії Болгарії (1946 – 1949).
Бандери Степана
вулиця
Степан Андрійович Бандера (1909,
Старий Угринів – 1959, Мюнхен) –
видатний політичний діяч, ідеолог
українського національного руху ХХ
ст., голова Проводу ОУН(б).
Під час ІІ світової війни у 1941 –
1944 рр. перебував у німецькій
в’язниці та концтаборі Заксенгаузен.
Після війни жив у Мюнхені. 15
жовтня 1959 р. його було вбито
пострілом ціанистого калію зі
спеціального пістолета. У 1961 р.
німецькі судові органи проголосили,
що вбивцею Степана Бандери є
10

Богдан Сташинський з наказу
Шелепіна і Хрущова.
13. Енгельса
вулиця
Фрідріх Енгельс (1820, Бармен, Королівство
Пруссія – 1895, Лондон, Сполучене
Королівство Великобританії та Ірландії).
Належав до марксистської школи, разом із
Карлом Марксом був засновником
марксизму. Основні наукові інтереси –
політика, економіка, філософія, соціологія,
історія, класова боротьба, військова справа.
Сповідував матеріалістичний погляд на
історію. Основна економічна праця
«Капітал».
Співавтор Маніфесту комуністичної партії.
Зазнав наукового впливу ідей Гегеля, Давида
Рікардо, Адама Сміта, Фейєрбаха, Фур'є.
Його праці з теорії марксизму справили
великий вплив на Карла Каутського,
Володимира Леніна, Розу Люксембург, Мао
Цзедуна, Сталіна, Троцького та інших.
Володимира
Великого
вулиця
Київський князь Володимир
Святославович увійшов в історію як
князь-Святитель, який у 988 р.
охрестив Україну-Русь і ввів її в
християнську цивілізацію. Ще за
життя народ назвав його Великим
князем, а після смерті ввів його до
лику святих.
Великою, міцною, єдиною і сильною
була при ньому і княжа Україна, бо з
перших днів свого правління князь
твердою рукою взявся зміцнювати
розхитане міжусобицею державне
управління та збирати воєдино землі
київської держави. Налагодив
взаємовідносини з європейським
країнами, Візантією. Дружби з
Володимиром, його допомоги
шукали європейські імператори і
королі. Володимир Великий
зміцнював Русь і як морську країну.
14. Калініна
вулиця
Калінін Михайло Іванович (1875–1946),
один із організаторів політичного терору в
Радянському Союзі у 1920 – 1930-х рр. Брав
участь у революції 1905 р. Під час Лютневої
революції 1917 р. був одним з керівників
захоплення Фінляндського вокзалу. Брав
безпосередню участь у підготовці та
проведенні Жовтневого повстання. Очолив
Сверстюка Євгена
вулиця
Євген Олександрович Сверстюк
(1928 – 2014) – український
дисидент, борець за незалежність
України. Відбув у таборах та на
засланні 12 років. Письменник,
громадський діяч, науковець,
видавець. Доктор філософії, лауреат
Національної премії імені Тараса
Шевченка в галузі літератури.
Очільник українського ПЕН-клубу.
11

Комісаріат міських господарств Союзу
комун Північної області і Петроградської
трудової комуни. Після смерті Я. Свердлова
в 1919 р. обраний головою ВЦВК (до 1938
р.), одночасно з 1922 р. голова ЦВК СРСР. З
1938 р. до березня 1946 р. голова Президії
Верховної Ради СРСР. З березня 1946 р.
член Президії Верховної Ради СРСР.
1 липня 1921 р. декретом за підписом М.
Калініна, В. Леніна і А. Єнукідзе
санкціоновано спрощене судочинство у
справах про розкрадання соціалістичної
власності: без участі захисту і свідків, із
недопущенням касації і прохань про
помилування, виконанням вироку протягом
24-х годин.
1 грудня 1934 р. підписав постанову ЦВК, в
якій встановлювалися зміни в кримінально-
процесуальному кодексі, в т.ч. 10-денний
термін слідства; обвинувальний висновок
має вручатися обвинуваченим за день до
суду, слухання справи проводиться без
участі сторін; оскарження вироку та
клопотання про помилування неприпустимі;
вирок до вищої міри покарання виконувався
негайно. Фактично цією постановою Калінін
законодавчо санкціонував проведення
репресій і самоуправних розстрілів, які
відтепер повинні були вважатися законними.
Калінін був офіційної вивіскою радянської
влади: вручав нагороди і вітав з
присвоєнням звань. Створений радянською
пропагандою образ «всесоюзного старости»,
Голова журі премії імені Василя
Стуса. У 2008 р. удостоєний ордена
Свободи.
Підтримував зв'язок із Броварським
літературно-мистецьким
об’єднанням «Криниця». У 2005 –
2014 рр. очолював журі районної
літературної премії імені Григорія
Чупринки.
12

що вийшов з народу, використовувався для
того, щоб показати, що влада в країні
перебуває в руках Калініна, а Сталін просто
керівник і вождь – Калінін прикривав собою
режим диктатури Сталіна. На ім’я Калініна
посилали листи численні засуджені з
ГУЛАГу, однак Калінін не втрутився в дії
НКВС або суду, навіть коли мова йшла про
його власну дружину.
15. Камо
вулиця
Камо (Тер-Петросян) Симон Аршакович
(1882 – 1922), революціонер-терорист,
бойовик, соратник Й. Сталіна у рев. боротьбі
в Закавказзі.
Син торговця. Учасник рев. 1905 – 1907 рр.
у Закавказзі й Петербурзі. Організовував
підпільні друкарні, транспортував зброю і
рев. літературу, закупляв зброю в європ.
країнах. Кілька разів був ув’язнений – у
Росії і Німеччині. Звільнений після
Лютневої революції 1917 р. У 1918 – 1920
рр. організатор партизанських загонів на
Кавказі й на Півдні Росії. Працював у
Бакинському ЧК. Пізніше – працівник
Міністерства зовн. торгівлі Грузії. За офіц.
даними, загинув у Тифлісі, потрапивши під
автомобіль.
У результаті гучного пограбування філії
Державного банку в Тифлісі (13 червня 1907
р.), здійсненого Тер-Петросяном, партійна
каса більшовиків поповнилася на 341 тисячу
рублів, при цьому загинуло близько 50
Дворянець Антоніни
вулиця
Дворянець Антоніна Григорівна
(1952 – 2014) – народилася в
Чорнобильському районі 23 березня
1952 р. Учасник ліквідації аварії на
ЧАЕС.
Загинула 18 лютого 2014 р. на
Євромайдані. Жила в місті Бровари.
Герой України. Увійшла до Небесної
сотні.
А. Дворянець жила в будинку, що
стоїть неподалік цієї вулиці – по
вулиці Короленка, 56а.
13

чоловік.
16. Кірова
вулиця
Кіров (Костриков) Сергій Миронович (1886–
1934), активний організатор політичних
репресій та переслідувань духовенства в
більшовицькій Росії, СРСР.
У 1904 р. вступив до РСДРП. У 1905 р.
заарештований і після виходу з тюрми
очолив бойові дружини. З 1908 р. стає
професійним революціонером, веде роботу в
Іркутську та Новосибірську, Владикавказі.
Співчував меншовикам, але після
Жовтневого перевороту 1917 р. перейшов на
сторону більшовиків. У 1919 р. голова
тимчасового революційного комітету в
Астрахані, стає членом революційно-
військової ради 11-ї Червоної армії. Брав
участь у підписанні Ризького мирного
договору з Польщею. Член Кавказького
бюро ЦК РКП(б). У 1921 р. стає першим
секретарем ЦК компартії Азербайджану. У
1923 р. був став членом ЦК РКП(б). У 1926
р. стає першим секретарем Ленінградського
губкому партії і Північно-Західного бюро
ЦК ВКП(б). У складі групи ЦК відряджений
в Ленінград для ідеологічної боротьби з
зинов’ївською опозицією. Убитий пострілом
у потилицю.
У 1919 р. в Астрахані очолив придушення
контрреволюційного заколоту, було
розстріляно робочі виступи за участю
Ярослава Мудрого
вулиця
Великий князь київський, син
Володимира Святославича,
святителя Київської Русі, народився
близько 978 року. Після прийняття
Володимиром християнства (988 рік)
Ярослава охрестили під ім'ям Юрія
(Георгія). У 988-му батько посадив
його намісником у Ростові, а у 1010
році – в Новгороді. Після смерті
князя Володимира Ярослав у 1015 –
1019 веде боротьбу за київський стіл.
1019 року він став великим князем
київським.
Київська Русь за часів Ярослава
Мудрого посіла одне з центральних
місць у системі європейських
політичних, економічних,
культурних взаємовідносин.
Найбільша заслуга великого князя
київського перед нащадками, за що
вони і прозвали його Мудрим, – це
його обачне управління державою,
розвиток вітчизняної культурної
традиції, освіти, законотворча
діяльність як автора «Руської
правди» – збірника норм давнього
руського права. Мав славнозвісну
бібліотеку, яку шукають і досі.
14

червоноармійців. 24 травня 1919 р.
розстріляно хресний хід. Переслідував
духовенство і релігію. За його сприяння в
Ленінграді знесено багато храмів. Був одним
з ініціаторів погрому вчених Російської
Академії наук. При проведенні
паспортизації в СРСР з Ленінграда насильно
були виселені тисячі колишніх дворян. У
віданні Кірова перебувало будівництво
Біломорсько-Балтійського каналу,
гірничодобувних комбінатів на Кольському
півострові, та СЛОН – Соловецький табір
особливого призначення ОДПУ.
17. Ковпака
вулиця
Ковпак Сидір Артемович (1887, Котельва –
1967, Київ) – командир Путивльського
партизанського загону (пізніше – Сумського
партизанського з'єднання, ще пізніше – 1-ї
Української партизанської дивізії СРСР),
двічі Герой Радянського Союзу, генерал-
майор, член ЦК КП(б) України.
Член ВКП(б) з 1919 року. У добу
національно-визвольних змагань в Україні
очолював більшовицький диверсійний загін,
що разом із загонами Пархоменка боровся в
Україні з військами Гетьмана Павла
Скоропадського.
Княгині Ольги
вулиця
Ольга, Свята Ольга ( хрещене ім'я
Олена, 889 – 969) – дружина князя
Ігоря, київська княгиня, канонізована
Православною Церквою. 913 року, у
віці 24 роки, вийшла заміж за Ігоря.
Помстилась за загибель чоловіка
жорстокою розправою у 945 – 946
роках над деревлянами, які його
вбили. Правила Руссю в роки
неповноліття свого сина Святослава
(до 954). Упорядкувала збирання
данини, організувала опорні пункти
київської влади (погости). 957 року
відвідала Константинополь, де
уклала угоду з імператором
Константином VII Багрянородним.
Там же в ніч з 17 на 18 жовтня 957
року прийняла християнство.
18. Комунарів Вулицю названо на честь комунарів – членів Січових стрільців Січові Стрільці – регулярні формації
15

провулок сільськогосподарських комун 1920-х рр.,
організованих більшовицькою владою.
Перший досвід комуни – Паризька комуна
1871 р., яка вперше в історії
продемонструвала прагнення до диктатури
пролетаріату.
вулиця Армії УНР.
Поблизу пров. Комунарів є масове
поховання жертв боїв за УНР у
Броварах після подій у Крутах (кін.
січня – поч. лютого 1918 р.)
19. Космодем’янсько Зої
вулиця
Ідеологи СРСР під час Другої світової війни
створили навколо неї найбільшу легенду за
всю історію війни. За офіційною версією, у
кінці листопада 1941 р. німці спіймали
Космодем'янську при виконанні бойового
завдання і після тортур стратили.
За сучасними дослідженнями, вона входила
до диверсійної групи, яка одержала завдання
спалити село Петрищево. Заставши її за
підпалом сільської хати, селяни здали її в
німецьку комендатуру.
Приймаченко Марії
вулиця
Приймаченко Марія Оксентіївна
(1908 – 2009 ) – самобутня
українська народна художниця,
творчість якої - нова сторінка у
світовому образотворчому
мистецтві. Працювала в царині
декоративно-ужиткового мистецтва.
Образи для картин брала з рідної
поліської природи. На її полотнах
оживає народного мистецтва,
багатовікова культура народу.
Картини Приймаченко – це згусток
емоційних вражень від народних
казок, легенд, переказів. Химерні
образи її картин ніби випромінюють
енергію доброти, наївного
зачудування світом. Фантастичні
звірі, яких малювала художниця
упродовж останніх років, – унікальне
явище у світовому мистецтві. Ці
картини – витвір геніальної уяви
художниці.
20. Котовського
вулиця
Котовський Григорій Іванович (1881–1925),
авантюрист, грабіжник, розбійник. Брав
участь у знищенні українського
Калнишевського
Петра
вулиця
Петро Калнишевський – останній
кошовий Запорізької Січі. 4 червня
1775 р., за наказом імператриці
Катерини ІІ, Запорізька Січ була
зайнята російськими військами. На
16

національного руху, здійснював масові
злочини проти цивільного населення.
Син інженера-дворянина. Після закінчення
сільськогосподарського училища працював
управителем маєтку. В 1905 р. був
мобілізований в армію, звідки незабаром
втік. Став прихильником анархізму. В 1905 і
1915 рр. очолював збройні загони селян у
Бессарабії. У 1916 р. черговий суд
кваліфікував його діяльність як звичайний
бандитизм, позбавлений будь-яких
політичних мотивів, і засудив до страти,
заміненої довічною каторгою. З серпня 1917
р. на Румунському фронті. З кінця 1917 р.
перебував на службі у більшовицькій армії,
командував партизанським загоном у
Молдові. В 1919 р. – командир
кавалерійської бригади, яка вела бої проти
частин Армії Української Народної
Республіки та денікінців на півдні України. З
січня 1920 р. начальник 17-ї кавалерійської
бригади. Учасник радянсько-польської війни
1920 р. У вересні 1920 р. кавалерійська
частина під командуванням Котовського
була розбита загоном Чорних запорожців під
Галузинцями. З вересня 1921 р. – начальник
9-ї кавалерійської дивізії. В листопаді 1921
р. ця дивізія спільно з іншими з’єднаннями
Червоної армії в районі с. Малі Міньки
(неподалік Базару, тепер Житомирська обл.)
завдала поразки частинам Армії УНР, що
брали участь у Другому Зимовому поході. З
жовтня 1922 р. – командир 2-го
другий день, за розпорядженням
царського генерала Текелі з січових
сховищ забрали і вивезли
боєприпаси, козацькі клейноди,
матеріальні цінності й архів
запорізької військової канцелярії.
Кошового отамана Петра
Калнишевського, військового писаря
Івана Глобу і військового суддю
Павла Головатого було
заарештовано й закуто в кайдани. 10
червня 1776 р. згідно з указом
Катерини ІІ за № 1419 останній
кошовий П.Калнишевський під
охороною 7 конвоїрів був
відправлений на довічне заслання у
Соловецький монастир «за
віроломне буйство та розорення
російських підданих,
17

кавалерійського корпусу. Вбитий у радгоспі
Чабанці (неподалік Одеси).
21. Лазо Сергія
провулок
Сергій Геооргійович Лазо (1894, село Пятра,
Оргіївський повіт, Бессарабська губернія,
Російська імперія — 1920, станція
Муравйов-Амурський) — російський
дворянин, офіцер Російської імператорської
армії, у час розпаду Російської імперії —
радянський воєначальник і державний діяч,
що брав активну участь у встановленні
радянської влади в Сибіру й на Далекому
Сході.
У 1917 р. — лівий есер, з весни 1918 —
більшовик.
Білокур Катерини
Вулиця
Катерина Василівна Білокур (1901 –
1961). Походить із Яготинського
району Київщини. Самобутня
українська художниця, яку світ
визнав геніальною. Аналогів її
творчого методу історія світової
культури не знає. Малювала майже
виключно квіти.
22. Леніна
вулиця
Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870–
1924), революціонер, політичний діяч
Російської імперії і Радянського Союзу,
лідер російських більшовиків. Перший
Голова Раднаркому, один з головних творців
тоталітарної системи СРСР, теоретик
комунізму, лідер міжнародного
комуністичного руху.
Один з організаторів збройного Жовтневого
перевороту восени 1917 р. та громадянської
війни в Росії. В подальшому ініціатор
червоного терору та примусової заготівлі
сільськогосподарських продуктів, т.зв.
продрозверстки, яка стала головною
причиною Голоду в Україні 1921–1923 рр. та
Голоду в Поволжі 1921–1922 рр.;
Благодатна
вулиця
Історична назва. Так цю вулицю
називали до жовтневого перевороту.
18

конфіскації приватної власності та
церковних цінностей.
Його модифікація традиційної доктрини
марксизму у відповідність до специфічних
російських умов отримала назву марксизму-
ленінізму і використовувалась для
обґрунтування комуністичної ідеології. У
радянській історіографії і комуністичній
пропаганді іменувався вождем світового
пролетаріату та основоположником
ленінізму, всіляко оспівувався та
звеличувався; про колишній культ Леніна
досі свідчать численні пам’ятники на
центральних площах міст і містечок на
колишній території СРСР.
23. Люксембург Рози
вулиця
Роза Люксембург (1871 – 1919) – діячка
міжнародного робітничого руху, одна із
засновниць компартії Німеччини.
Народилася в єврейській родині в Польщі.
Переслідувана за революційну діяльність,
1889 р. емігрувала до Швейцарії. У
Цюрихському університеті вивчала
політичну економію, юриспруденцію,
філософію і вела революційну пропаганду
серед студентів.
1897 р. захистила докторську дисертацію
«Промисловий розвиток Польщі». Переїхала
до Німеччини. Боролася проти
«опортунізму» всередині німецької та
міжнародної соціал-демократії..
Спілкувалася з Плехановим, Бебелем,
Леніним, Жоресом, вела з ними полеміку.
На Штутгартскому конгресі 2-го
Княжа
вулиця
У пам'ять про давньоруський
князівський період історії України.
19

Інтернаціоналу (1907) разом із В. Леніним
внесла поправки в резолюцію А. Бебеля про
ставлення до імперіалістичної війни й
мілітаризму.
15 січня 1919 р. разом із Карлом Лібкнехтом.
убита конвоїрами по дорозі до в’язниці.
24. Маркса Карла
вулиця
Карл Гайнрих Маркс (1818 – 1883) –
німецький філософ-матеріаліст, теоретик-
суспільствознавець, політеконом,
політичний журналіст-публіцист;
протагоніст робітничого соціалістичного
руху та один із засновників Першого
Інтернаціоналу. Його наукові роботи та
політекономічні дослідження, об'єднані в
теоретичне суспільствознавче вчення про
форми соборного народовладдя у
суспільстві, що за його іменем отримало
назву марксизму і стало підґрунтям
соціалістичного і, пізніше, комуністичного
руху за соборне народовладдя у Європі і
світі. Основположник наукового комунізму.
Міхновського
Миколи
вулиця
Микола Міхновський (1873 – 1924) –
визначний укр. гром.-політ. діяч,
ідеолог держ. незалежності України,
засновник і перший ідеолог укр.
націоналізму. За фахом юрист.
Наприкінці 1901 – на початку 1902
рр. виступив ініціатором створення
Укр. народної партії для боротьби за
створення незалежної національної
держави, виклав основні теоретичні
засади укр. націоналізму.
У березні 1917 р. першим висунув
ідею створення національних
збройних сил. За його ініціативи в
Києві було засновано Укр. військ.
клуб ім. гетьмана П. Полуботка та
Військовий оргкомітет для формув.
укр. військ. частин.
За цю діяльність улітку 1917 р.
Міхновського за наказом В.
Винниченка заарештовано. У час
Української Держави перебував в
опозиції до гетьманської влади,
належав до Укр. національно-
державного союзу. Вважав, що
діяльність УНР спрямована на
встановлення в Україні соціаліст.
20

режиму.
У 1924 р. заарештований ГПУ,
загинув за нез’ясованих обставин.
25. Маяковського
вулиця
Маяковський Володимир Володимирович
(1893 – 1930) – російський радянський поет,
художник, кіносценарист. Футурист.
14 квітня 1930 р.кінчає життя самогубством
в Москві, в квартирі на Луб’янці (нині —
Державний музей В.В. Маяковського). Урна
з прахом поета похована в Москві на
Новодівичому кладовищі.
Курбаса Леся
вулиця
Курбас Лесь (Курбас Олександр-
Зенон Степанович) (1887 – 1937) –
український актор, режисер,
драматург, публіцист, перекладач,
теоретик театру. Закінчив
Віденський та Львівський
університети. 1916 р. вступає до
театру Миколи Садовського.
Створює «Молодий театр» - театр
пошуків нових форм втілення
сучасної та класичної драматургії
Засновник спочатку політичного
(1922–1926), а потім і філософського
(1926–1933) театру в Україні. У
виставах свого філософського театру
«Березіль» (Харків) Курбас малює
всесвіт, де головним стає особлива
довіра до життя людини у всіх його
суперечностях.
Кульмінація здобутків Курбаса
пов'язана з драматургом Миколою
Кулішем (1892 – 1937) і художником
Вадимом Меллером (1884 – 1962).
У 1933 р. заарештовано і засуджено
до 5 років таборів. Вислано на
будівництво Біломорсько-
Балтійського каналу, потім на
Соловки. 9 жовтня 1937 засуджений
до страти. 3 листопада 1937 його
було розстріляно в урочищі
21

Сандармох, а 1957 року посмертно
реабілітовано.
26. Осипова
вулиця
Микола Миколайович Осипов – член
Броварського ревкому в 1918 – 1919 рр.
Насаджував радянську владу в Броварях,
боровся проти тодішніх українських
державницьких сил.
Переяславський шлях
вулиця
Історична назва шляху, який вів до
Переяслава – полкового
адміністративно-територіального
центру козацьких часів.
27. Островського
вулиця
Островський Микола Олексійович (1904–
1936), письменник, автор роману «Як
гартувалася сталь». Причетний до каральних
експедицій проти населення, запідозреного в
контрреволюції.
Під час німецької окупації 1918 р. брав
участь у підпільній діяльності більшовиків
Шепетівки. 20 липня 1919 р. вступив до
комсомолу, пішов на фронт добровольцем.
Воював в кавалерійській бригаді Г.
Котовського і в 1-ї Кінній армії. У серпні
1920 р. під Львовом був важко поранений у
спину і демобілізований. Повернувшись у
Шепетівку, став працювати в місцевому
ревкомі. Брав участь у нічних обшуках і
прямому пограбуванні, організованому
владою – ходив по квартирах і відбирав
продовольство, книги та інше майно у
людей, оголошених буржуями. У 1924 р.
Красилівська
вулиця
Від назви села Красилівка поблизу
Броварів, веде в її напрямку.
22

значився комунаром Окремого
Шепетівського батальйону Особливого
призначення, котрий проводив зачистки
місцевості – каральні експедиції проти
населення, запідозреного в контрреволюції.
З 1928 р. втратив зір і був прикутий до
ліжка. Придумав систему письма, написав
роман про становлення радянської влади
«Як гартувалася сталь» (1932 – 1934), який
був офіційно визнаний одним з кращих
творів соціалістичного реалізму. У 1935 р.
Островський нагороджений орденом Леніна,
йому були подаровані будинок в Сочі і
квартира в Москві, присвоєно звання
бригадного комісара. Уже будучи прикутим
до ліжка, майже осліплий інвалід закидав
різні інстанції листами, у яких викривав
своїх сусідів по будинку – «недорізаних
буржуїв».
28. Папаніна
вулиця
Папанін Іван Дмитрович - дослідник
Арктики, доктор географічних наук (1938),
контр-адмірал (1943), двічі Герой
Радянського Союзу (1937 і 1940). У 1918–
1920 роках брав участь у війні в Україні
(організація диверсій і повстанських
загонів). З 1920 року — комісар
оперативного управління при командувачі
морськими силами Південно-західного
фронту. З листопада 1920 року за
рекомендацією Розалії Землячки
призначений комендантом Кримської ЧК,
працював слідчим. У 1921 році переведений
до Харкова військовим комендантом
Кобзарська
вулиця
З часу розстрілу кобзарів під
Харковом до 1941 р. вцілілі кобзарі
сходилися на таємні зібрання в
Броварах, поблизу Розвилки, а також
грали на кобзах і бандурах та співали
на П’ятницькому базарі, що на
Розвилці. Вулиця Папаніна
перебуває починається неподалік
Розвилки.
23

Української ЦВК, потім з липня 1921 по
березень 1922 року працював секретарем
Реввійськради Чорноморського флоту.Окрім
іншого, був керівником справами і
начальником Центрального управління
воєнізованої охорони.
У 1932–1933 був начальником полярної
станції Бухта Тиха (Земля Франца-Йосифа),
а в 1934–1935 — станції на Мисі Челюскін, в
1937–1938 — очолював першу у світі
дрейфову станцію, «Північний полюс-1».
Був депутатом Верховної Ради СРСР 1-го і
2-го скликань.
29. Пархоменка
вулиця
Пархоменко Олександр Якович (1886 –
1921) – член РСДРП(б) з 1904 р. Родом з
Луганщини. Луганський робітник, учасник
революції 1905 – 1907 рр. У 1917 р. брав
участь у встановленні радянської влади в
Донбасі. Запеклий ворог України.
Начальник штабу Червоної гвардії
Луганська. Організував Луганську
робітничо-селянську міліцію. 1918 р. –
учасник боїв із військами Каледіна та
німецькими військами, особливий
уповноважений 5-ої рев. укр. армії та 10-ї
армії РККА. 1919 р. – начальник військового
гарнізону міста Харків, яке стало оплотом
російських загарбницьких військових
формувань, воєнком Харківської губернії,
учасник придушення «григорівщини». 1920
р. – комендант Ростова. Учасник російсько-
польської війни, начальник 14-ої
кавалерійської дивізії РККА. Учасник
Сушка Романа
вулиця
Роман Сушко (1894 – 1944) –
активний учасник укр. нац.-визв.
змагань 1914 – 1921 рр., сотник,
полковник армії УНР.
Після трагедії під Крутами для
зупинення більшовицької навали на
Лівобережжя було направлено
курінь під командою С. Петлюри, до
складу якого увійшла й 1-а сотня
Січових Стрільців на чолі з Романом
Сушком.
1 лютого 1918 р. перша сотня Сушка
прибула на станцію Бровари і
захопила варту полку ім. Наливайка
(1400 багнетів), що збирався вдарити
на Київ проти військ Центральної
Ради. Р. Сушко порозумівся зі
старшинами наливайківців, які
допомогли 1-ій сотні роззброїти полк
у 1400 солдатів. Було зібрано 25000
24

придушення махновського руху. Загинув у
бою з махновцями. Нагороджений двома
орденами Червоного Прапора.
крісів, 75 скорострілів, 8 гармат та
багато іншого. Сотні Р. Сушка
наказано виступити в Дарницю.
29 квітня в Києві відбувся
гетьманський переворот,
організований генералом П.
Скоропадським. Січові Стрільці
були готові захищати Центральну
Раду, але, не одержавши
розпорядження керівництва УНР,
змушені були роззброїтися.
Подальша військова діяльність Р.
Сушка була пов’язана з Корпусом
Січових Стрільців, організованим Є.
Коновальцем.
30. Пархоменка
провулок
Див. позицію № 29. Сушка Романа
провулок
Див. позицію № 29.
31. Петровського
вулиця
Петровський Григорій Іванович (1878–1958),
організатор червоного терору в Україні, брав
участь у знищенні українського
національного руху. Один із ініціаторів
організації Голодомору.
Народився на Харківщині, в сім’ї швеця.
Керував підпільними робітничими гуртками,
брав участь в організації страйків у
Катеринославі. У 1912 р. обраний членом ІV
Державної думи від Катеринославської
губернії. Працював у редакції газети
«Правда», у 1913 р. був її офіційним
випусковим редактором. У листопаді 1914 р.
Петропавлівська
вулиця
Історична назва вулиці. На її початку
розташовувалась Петропавлівська
церква.
25

заарештований і засланий на довічне
ув’язнення в Туруханський край (північ
Східного Сибіру). Після Лютневої революції
1917 р. комісар Якутської губернії та голова
Комітету громадянської безпеки. В червні
1917 р. перебрався до Петрограду. У липні
1917 р. ЦК РСДРП(б) направив його в
Україну для боротьби проти Центральної
Ради. В 1917–1919 рр. народний комісар
внутрішніх справ РРФСР, один із
організаторів ВЧК. Член російської делегації
на мирних переговорах у Бресті. З березня
1919 до літа 1938 р. – голова ВУЦВК
(«всеукраїнський староста»). У квітні 1919 р.
був одним із керівників операції з
жорстокого придушення Куренівського
повстання проти більшовиків у Києві. В
1922 р. з боку УСРР підписав Договір про
утворення СРСР. У 1922–1937 рр. – один із
заступників голови ЦВК СРСР. У 1937–1938
рр. – заступник голови Президії Верховної
Ради СРСР. Член Політбюро ЦК КП(б)У
(1919–1938).
10 березня 1939 р. виведений зі складу
Політбюро і призначений на скромну посаду
заступника директора Музею революції.
Орієнтуючись на Москву, Петровський
повністю відкидав ідею українських
націонал-комуністів про можливість
існування української радянської
державності. У 1923 р. під час підготовки
конституції СРСР виступив проти позиції М.
Скрипника, О. Шумського, X. Раковського,
26

спрямованої на побудову державного
устрою союзної держави на
конфедеративних засадах. Проведена під
керівництвом Петровського, примусова
колективізація села й вилучення хліба
призвели до Голодомору 1932–1933 рр.
Наприкінці жовтня 1932 р. призначений
відповідальним за виконання хлібних
заготівель у Донецькій області. Вів себе
дуже тихо і єдиний з опальних вищих
парткерівників залишився в живих.
32. Піонерський
провулок
Названо за назвою дитячої піонерської
організації, яка носила ім’я Леніна й
покликана була виховувати дітей на
фальшивих комуністичних ідеях.
Благодатний
провулок
Цей провулок відходить від вулиці
Леніна, якій пропонуємо повернути
історичне ім’я Благодатна. Цілком
логічно і провулок назвати
Благодатним.
33. Постишева
вулиця
Постишев Павло Петрович (1887–1939),
один з організаторів Голодомору, головний
ініціатор репресій проти української
інтелігенції.
Член РСДРП з 1904 р. У 1918–1920 рр. став
одним з керівників більшовицького
партизанского руху на Далекому Сході. В
серпні 1923 р. направлений ЦК РКП(б) в
Україну: секретар Київського губкому
(1924–1925), а з осені 1925 р. – Київського
окружкому КП(б)У. З 1926 р. секретар ЦК
КП(б)У. У 1930–1933 рр. – секретар ЦК
ВКП(б), потім знову секретар ЦК КП(б)У.
28 грудня 1935 р. з ініціативи Постишева
Джеймса Мейса
вулиця
Джеймс Ернест Мейс (1952 – 2004) –
історик, політолог, дослідник
Голодомору в Україні. Саме завдяки
його дослідженням світ дізнався про
Голодомор в Україні.
Народився у США (штат Оклахома),
належав до індіанського племені
черокі, яке зазнало геноциду, тому
зацікавився явищем геноциду в світі.
1981 р. отримав ступінь доктора
істор. наук, захистивши дисертацію
«Національний комунізм у
Радянській Україні 1919 – 1933 рр.».
1986 – 1987 рр. – виконавчий
директор комісії дослідників при
Конгресі США, яка дала оцінку
27

була відновлена традиція новорічної ялинки
(раніше ялинка була заборонена як
буржуазний пережиток). З 1937 р. секретар
Куйбишевського обкому ВКП(б). На цій
посаді придбав сумну популярність масовим
пошуком ворогів народу, а також
кампаніями з пошуку фашистських символів
на шкільних зошитах, харчових продуктах
тощо.
Як японського шпигуна та правого
троцькіста Постишева було розстріляно 26
лютого 1939 р.
13 січня 2010 р. Апеляційний Суд міста
Києва визнав Постишева винним у
організації Голодомору та постановив
наступне: «Підстав для реабілітації
Постишева Павла Петровича немає».
Завзятий провідник політики ВКП(б) в
Україні, за що період його керівництва
отримав назву «постишевщина». Виступав
провідником ідеї загострення класової
боротьби, заохочував репресивну політику,
вів боротьбу зі шкідництвом і
саботажництвом. Головний ініціатор
репресій проти української інтелігенції
(1932–1937), яку звинувачував у
націоналізмі. Потім керував погромом
націоналістичних кадрів КП(б)У, член
«трійки», яка виносила смертні вироки
заарештованим на підставі фальсифікованих
даних, а в ряді випадків і за повної їх
відсутності.
Голодомору 1932 – 1933 рр
1984 – 1985 рр. – участь у
гарвардському проекті щодо джерел
про Голодомор 1932 – 1933 рр.
Організував дослідницьку програму
«Усна історія українського голоду
1932 – 1933 рр.». Свідчення (200
годин аудіозапису) були використані
в роботі Комісії США щодо Голоду в
Україні та видані в 3-х томах.
1981 р. – залучений до роботи над
книгою Роберта Конквеста «Жнива
скорботи».
У 1993 р. переїхав до Києва.
Викладав у Києво-Могилянській
академії. Помер у 2004 р., похований
на Байковому кладовищі.
2005 р. нагороджений орденом князя
Ярослава Мудрого II ст. (посмертно).
28

34. Радгоспна
вулиця
Радгосп – радянське господарство. Це форма
радянського господарювання в умовах
планової системи, що не відповідала
економічній суті ведення господарства.
Коновальця Євгена
вулиця
Євген Михайлович Коновалець
(1891, Зашків – 1938, Роттердам,
Нідерланди) – полковник Армії УНР,
командант УВО, голова Проводу
українських націоналістів (1927),
перший голова ОУН.
23 травня 1938-го Коновалець
загинув у Роттердамі в результаті
спецоперації проведеної органами
НКВС СРСР.
35. Радянський
провулок
У цій назві відображено систему влади в
Радянському Союзі, яка дала назву і цій
тоталітарній державі.
Ярослава Мудрого
провулок
Див позицію №16. Провулок
розташований на відгалуженні від
вулиці Кірова, яку пропонуємо
перейменувати у вулицю Ярослава
Мудрого.
36. Семашка
вулиця
Микола Семашко (1874 – 1949) родом з
Орловської губернії. Родич Плеханова, друг
Леніна. Член комуністичної партії з 1893 р.
Його лист 1922 р. до партійних органів став
підставою для вигнання з СРСР
інакомислячої інтелігенції. У 1918 – 1930
рр. – народний комісар охорони здоров’я,
творець та ідеолог радянської системи
охорони здоров’я.
Сокура Івана
вулиця
Сокур Іван Павлович – багатолітній
головний лікар Броварської
центральної районної лікарні, який
доклав багато зусиль до розвитку
охорони здоров’я в м. Бровари та
Броварському районі.
37. Тельмана
вулиця
Ернст Тельман (1886, Гамбург – 1944,
концентраційний табір Бухенвальд) – лідер
німецьких комуністів. У 1917 р. вступив до
Незалежної соціал-демократичної партії. У
1919 р. став главою гамбурзької міської
організації партії. У 1920 р. приєднав
організацію до комуністичної партії
Ружного Михайла
вулиця
Ружний Михайло (1898, Чернігівська
губ., Остерський пов., Броварська
вол., с. Зазим’я - 05.07.1920,
Волинська губ., с. Перга) - стрілець
46-го куреня 16-ї стрілецької
бригади 6-ї Січової стрілецької
дивізії Армії УНР.
29

Німеччини (КПН). З 1922 року член ЦК
компартії Німеччини. Під його керівництвом
було підняте Гамбурзьке повстання в 1923
році. З 1924 року голова ЦК компартії
Німеччини. У 1925 році обраний депутатом
рейхстагу. Керував бойовим крилом КПН -
організацією Рот Фронт.
5 березня 1933 р. Тельман був
заарештований і утримувався за наказом
Гітлера в одиночному ув'язненні. У серпні
1944 року Тельман був переведений у
концтабір Бухенвальд, де і був розстріляний
18 серпня 1944 р.
Брав участь в низці оборонних боїв,
під час відступу українських військ з
Києва. Під час одного з таких боїв
козаки та старшини 6-ї Січової
стрілецької дивізії Армії УНР (під
командуванням полковника Марка
Безручка) одержали наказ тримати
оборону на лівому березі річки
Уборть та затримати просування
Червоної армії на захід.
Михайло Ружний, в числі інших
бійців дивізії, взяв участь в одному з
найзапекліших боїв військової
кампанії 1920 року - бій на річці
Уборть, що безперервно тривав
понад 48 годин. Українці змогли
затримати просування більшовиків,
однак, 6-та Січова стрілецька дивізія
понесла серйозні втрати: понад 40
загиблих та поранених бійців.
Михайло Ружний, відбиваючи
ворожу атаку, одержав поранення
несумісні з життям. Похований у
братський могилі воїнів Армії УНР у
селі Журжевичі, що на західному
березі Уборті.
38. Ульянових
провулок
Ульянов – справжнє прізвище Володимира
Леніна. Провулок названо прізвищем родини
Леніна-Ульянова. Детальніше – див. позицію
№ 22.
Симиренка Платона
провулок
Платон Федорович Симиренко
(1821, Сміла — 1863) —
промисловець-цукрозаводчик, один
із засновників раціонального
садівництва в Україні. На початку
1840-х pp. вивчав у Франції цукрове
виробництво, згодом був одним із
30

технічних керівників фірми «Брати
Яхненки і Симиренки».
У своїх садах у Млієві (Черкащина)
плекав нові, вдосконалені сорти
плодових дерев. Його сади стали
розсадником, який і досі постачає
саджанці для України, та базою
наукової діяльності його сина Левка
й онука Володимира.
Платон Симиренко фінансував
видання «Кобзаря» Тараса Шевченка
1860 р. та допомагав українським
культурним установам.
На честь Платона Симиренка його
син Левко назвав популярний сорт
яблук Ренет Симиренка.
39. Фрунзе
вулиця
Фрунзе Михайло Васильович (1885–1925),
радянський військовий і державний діяч.
Народився у сім’ї медичного працівника. З
1904 р. член РСДРП. За участь у
революційному русі декілька разів був
заарештований і двічі засудженим до страти.
Втік із заслання і до 1917 р. проводив
революційну роботу в діючій армії.
Брав участь у Жовтневому перевороті у
Москві. У 1919 р. командував Південною
групою Східного фронту. У серпні 1919 –
вересні 1920 р. командував Туркестанським
фронтом, зайняв Середню Азію, Хіву і
Бухару. У кінці вересня призначений
командувачем Південного фронту. У жовтні
Ярмаркова
вулиця
У старій частині міста Бровари
здавна було урочище Ярмалковище.
Досі поблизу колишнього урочища
функціонує базар.
31

1920 р. уклав угоду з Н. Махном про спільні
дії проти білогвардійських військ.
У листопаді 1920 р., після розгрому генерала
П. Врангеля, Фрунзе, порушивши угоду з
махновцями, провів операцію зі знищення
своїх недавніх союзників. З грудня 1920 р.
командувач збройних сил УСРР. В листопаді
1921 – січні 1922 р. очолював місію УСРР у
Туреччині. 2 січня 1922 р. очолював
делегацію УСРР, яка в Анкарі підписала
угоду про дружбу і братерство між
Туреччиною і Україною. З лютого 1922 р. до
березня 1924 р. заступник голови
Раднаркому УСРР. Керував боротьбою
проти повстанського руху в Україні. У квітні
1924 р. призначений начальником Штабу
РСЧА і начальником Військової академії.
Під час хвороби Фрунзе за особистою
вказівкою Й. Сталіна був госпіталізований в
урядову лікарню, де йому примусово
зроблено хірургічну операцію. Після
операції, не приходячи до тями, помер.
40. Фурманова
вулиця
Фурманов Дмитро (1891 – 1926) –
російський радянський письменник. Створив
прикрашений, нафантазований образ
Чапаєва, який радянська пропаганда
насаджувала як зразок. .
Костири Софронія
вулиця
Костира Софроній Андрійович
(1897, Чернігівська губ., Остерський
пов., с. Русанів. Тепер с. Русанів
Броварського району Київської
області. - 11.12.1917, м. Київ) -
молодший урядник 5-ї сотні
Гайдамацького Гетьмана
Сагайдачного полку Військ
Центральної Ради.
Загинув у Києві в збройній сутичці з
більшовиками - під час роззброєння
32

червоногвардійського підрозділу.
41. Чапаєва
вулиця
Чапаєв Василь Іванович (1887, Казанська
губернія – 1919, Казахстан) – військовий
діяч Російської імперії та більшовицької
Росії, командир 25-ї стрілецької дивізії
(згодом – 25-а стрілецька гвардійська
Чапаєвська ордена Леніна Червонопрапорна
дивізія) Червоної Армії, учасник Першої
світової та громадянської воєн. Перебував на
військових посадах у системі радянської
влади. Загинув у бою на річці Урал. Дійова
особа незліченної кількості анекдотів.
Зеленського Євгена
вулиця
Зеленський Євген – загиблий воїн
АТО, Герой України. Походив із
родини військовослужбовця. Жив у
військовому містечку біля Броварів.
Навчався в Броварській ЗОШ №3.
Характеристики вчителів та
громадськості винятково позитивні.
42. Чубаря Власа
вулиця
Чубар Влас Якович (1891 – 1939) –
радянський державний і партійний діяч,
довголітній голова Ради Народних Комісарів
УСРР.
13 січня 2010 р. Апеляційний суд міста
Києва, здійснивши попередній розгляд
кримінальної справи № 1-33/2010,
порушеної Службою безпеки України за
фактом вчинення геноциду в Україні в 1932
—1933 роках за ознаками злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України,
відносно генерального секретаря
Центрального комітету ВКП(б) Йосипа
Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б),
голови Ради Народних Комісарів СРСР
В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів
ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла
Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального
секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора,
члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних
комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК
Конквеста
Роберта
вулиця
Роберт Конквест – британський
історик, доктор історичних наук зі
спеціалізації «Радянська історія».
Став широко відомим після
публікації в 1968 р. книги «Великий
терор» - дослідження сталінських
чисток 1930-х років. У 1986 р.
вийшла книга «Жнива скорботи» -
дослідження про голодомор у СРСР,
в т. ч. й в Україні. 2005 р. за цю
книжку став лауреатом Національної
премії України імені Тараса
Шевченка. Науковий співробітник
Гуверівського інституту при
Стенфордському університеті.
33

ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У
Менделя Хатаєвича, постановив закрити
кримінальну справу у зв'язку зі смертю
обвинувачених.
43. Щербакова
вулиця
Щербаков Олександр Сергійович (1901 –
1945) – радянський державний і партійний
діяч, генерал-полковник.
Член РКП(б)/ВКП(б) з 1918 р., член ЦК
ВКП(б) (1939 – 1945), кандидат у члени
Політбюро ЦК КПРС, депутат Верховної
Ради СРСР (1937 – 1945).
Гасин Ольги
вулиця
Ольга Гасин (Пеленичка
Ольга-«Леся») – народилася в 1913
р. в с. Конюхів Стрийського району
на Львівщині. Закінчила гімназію.
Член ОУН. Працювала вчителькою,
у «Союзі» українок» відкривала
дитячі садки. Одружилась з Олексою
Гасином-«Лицарем» (член
Центрального проводу ОУН,
начальник Головного штабу УПА,
загинув у 1949 р.), народила 3 дітей.
Із 1941 р., після арешту гестапо
чоловіка, перебувала на
нелегальному становищі. Передала
дітей у чужі родини і перейшла в
підпілля ОУН. У 1949 р., після
загибелі чоловіка, була засуджена на
10 років таборів, звідки повернулася
в 1956 р. Дітей у дитячих будинках
не знайшла. Проживати у Львові їй
заборонили. Жила в Броварах під
Києвом, де й померла в 1979 р.
44. Щорса
вулиця
Щорс Микола Олександрович (1895–1919),
активний учасник знищення українського
національного руху у 1918–1919 рр., його
підлеглі жорстоко знущалися над
полоненими і творили насильства над
Роженський шлях
вулиця
Пропонується повернути історичну
назву. Увага: не Рожнівський, а
Роженський шлях, бо так ця назва
звучала не лише в давні часи. Вона
функціонує й тепер у селах
Броварського району, розташованих
поблизу Рожнів.
34

Список № 1

Recommended

Recommended

More Related Content

What's hot

What's hot (20)

Similar to Список № 1

Similar to Список № 1 (20)

More from Dmytro Karpiy

More from Dmytro Karpiy (20)

Список № 1