Концепт «індивідуальне – національне – загальнолюдське» в новелі О.Гончара «Залізний острів»

1. Відділ освіти і науки Нікопольської міської ради
Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа
І – ІІІ ступенів №9»
Секція: українська література
Концепт «індивідуальне – національне –
загальнолюдське» в новелі О.Гончара «Залізний острів»
Роботувиконала:
АсессороваВалерія Сергіївна,
учениця 10 класу комунального закладу
«Нікопольська середня загальноосвітня
школа I-III ступенів №9»
Науковий керівник:
Костюченко Вікторія Іллівна,
учитель українськоїмови і літератури
комунального закладу «Нікопольська
середня загальноосвітня школа I-III
ступенів №9»
Нікополь – 2018

2. ТЕЗИ
Автор роботи: Асессорова Валерія Сергіївна, учениця 10-А класу
комунального закладу освіти «Нікопольська середня загальноосвітня школа
I-III ступенів №9».
Науковий керівник: Костюченко Вікторія Іллівна, учитель української
мови і літератури комунального закладу «Нікопольська середня
загальноосвітня школа I-III ступенів №9», учитель вищої категорії, учитель-
методист.
Предметом дослідження обрано образи-архетипи новели, адже саме вони
глибоко розкривають автентичні цінності української нації, пов’язують їх із
загальнолюдськими і допомагають авторові апелювати до людства із закликом
берегти мир та уникати війни як загрозиіснування цивілізації.
Метою роботи є зясування особливостей образів-архетипів новели як
центру досліджуваного концепту.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- визначити теоретичну базу дослідження (сутність поняття «концепт» та
його різновиди, образи-архетипи);
- виокремити образи-архетипи та з’ясувати специфіку їх осмислення у
творі «Залізний острів» О.Гончара;
- встановити зв'язок між образами-архетипами, які є складовими втілення
авторського задуму (ідеї твору): «людина (Віталік, Тоня) – країна (Україна) –
світ (людство)».
У процесі дослідження було виявлено й проаналізовано такі образи-
архетипи в новелі «Залізний острів»: «море» (вода) , «степ», «сонце», Віталік
(герой, чоловіче начало), Тоня (жінка-берегиня), які визначають історію,
життя й менталітет українського народу, розкривають духовні орієнтири
української нації, її бажання жити в мирі.
Актуальність роботи полягає в тому, що в новелі О.Гончара «Залізний
острів» порушується важлива для сьогодення проблема – війна і мир на

3. Землі. Художня картина світу, намальована митцем, є своєрідним
маніфестом українського народу до всіх країн світу: «Українці хочуть жити в
мирі! Війна – це лихо, яке може знищити все людство».

4. ЗМІСТ
ВСТУП
1. Актуальність теми
2. Мета дослідження
3. Завдання
4. Практичне значення роботи
РОЗДІЛ 1. Теоретичначастина
1.1. КАТЕГОРІЯ «КОНЦЕПТ» У СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ
ДИСКУРСІ
1.2 . Художній образ – особлива форма художнього відтворення
дійсності
1.2. ПОНЯТТЯ ПРО ОБРАЗ-СИМВОЛ, образ-архетип У ТЕОРІЇ
ЛІТЕРАТУРИ
РОЗДІЛ 2. Практична частина
2.1. Значення образів-архетипів «море» (вода) , «степ», «сонце»,
Віталік (герой, чоловіче начало), Тоня (жінка-берегиня) в менталітеті
українськогонароду.
2.2. Зв'язок між образами-архетипами, які є складовими втілення
авторського задуму (ідеї твору): «людина (Віталік, Тоня) – країна (Україна) –
світ (людство)».
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

5. Вступ
Сьогодні людство потерпає від нестачі духовності, має багато проблем на
фізичному рівні (хвороби, екологічні катастрофи, голод, війни). Усе це
спотворює людину, робить її жорстокою і нещасною. Саме тому художня
картина світу, яку створив О.Гончар у своїй новелі «Залізний острів»,
спроможна дати відповіді на багато актуальних для нашого сьогодення
питань. Ідейно-художнє багатство новели наводить на роздуми про важливі
вічні проблеми — життя і смерть, обов’язок перед іншими людьми, про мету
існування людини. В образній формі автор будує перед читачем логічний ряд:
життя окремої людини – доля нації – майбутнє людства. Тому дуже важливим
було виокремити образи-архетипи новели та з’ясувати специфіку їх
осмислення у творі «Залізний острів» О.Гончара; встановити зв'язок між
ними, адже саме в них втілення авторського задуму. Автор новели не дає
читачеві однозначної відповіді щодо майбутнього своїх героїв, він спонукає
мислити його, аналізувати, прогнозувати, тримає весь час в напруженні, що не
дає можливості зробити якісь прямолінійні висновки щодо фіналу новели,
майбутнього героїв.
У процесі дослідження було використано такі методи: вивчення наукової
літератури - для формування методологічних основ роботи; метод
цілеспрямованого спостереження за текстом твору; методи аналізу, синтезу,
систематизації, узагальнення, оцінювання. Джерелами дослідження були
праці з теорії літератури, праці з українського народознавства,
літературознавча наукова довідникова література, а також текст новели
О.Гончара«Залізний острів».
Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що даний
матеріал можна використати на уроках української літератури та під час
підготовки до ЗНО.

6. Розділ 1
Теоретична частина
1.1. Категорія «концепт» у сучасномунауковому дискурсі
Дослідження художніх творів на концептуальному рівні - новий вектор
літературознавства, що відкриває перспективи розуміння ідіостилю
письменника з позицій національної культурної традиції та
загальнолюдських духовних цінностей. Як зазначає О. Кагановська,
«концептуальний підхід до дослідження художнього тексту як до
багаторівневого процесу встановлення смислу, «закодованого» автором,
обумовлює відповідне його «розкодування» і вимагає входження до певних
ментальних структур, розгорнутих у часі». Концепт (лат. сопсерйдз -
«поняття») - багатозначний термін, який в останні десятиліття активно
ввійшов у науковий ужиток. Як зазначає В. Дем'янков, «своєрідна мода на
термін концепт у нашій науковій і художній літературі кінця XX - початку
XXI ст. вказує на інтерес до реконструкції тих сутностей у житті людини, з
якими ми стикаємося в повсякденному житті, не замислюючись над їхнім
«істинним» (апріорним) смислом.
На сьогодні концепт - це ключовий термін когнітивної лінгвістики, зміст
якого суттєво відрізняється в підходах різних наукових шкіл та окремих
учених. Разом із тим категорія «концепт» широко використовується в
сучасних дослідженнях із філософії, логіки, психології, культурології,
літературознавства, тому несе на собівідбиток усіх цих інтерпретацій.
Як зазначає Ж. Краснобаєва-Чорна, «у сучасній літературі можна виді-
лити сім аспектів інтерпретації концепту: логіко-філософський (Дж. Кемені,
Ч. Пірс, Г. Фреге), власне філософський (Ж. Дельоз, Ф. Гаватарі),
лінгвістичний (В. Гак, В. Звегінцев, Л. Резников, О. Тараненко, П. Чесноков),
лінгвокульту-рологічний (А. Вежбицька, Д. Гудков, І. Захарченко, Л. Іванова,
В. Іващенко, В. Красних, В. Маслова), когнітивний (В. Дем'янков,
О. Кубрякова, 3. Попова, І. Стернін), психолінгвістичний (О. Залевська,

7. О. Селіванова, В. Старко, О. Цапок, І. Штерн, Л. Лисиченко) та літературно-
культурологічний (Л. Грузберг, Л. Іванова, О. Кагановська), які
відображають складну і суперечливу природу самого концепту і наукового
знання про нього».
У сучасному літературознавстві термін «концепт» уживається переважно
для конкретного аналізу художнього тексту, однак дослідники не завжди
враховують специфіку його смислового навантаження. На думку Н.
Володіної, визначити сутність концепту як літературознавчої категорії
можна, «звернувшись до трактувань цього явища, наявних у сучасному
науковому дискурсі» [3, с. 5] (що й було зроблено нами й викладено вище - І.
Ф.). Дослідниця зазначає, що зважаючи «на загальні характеристики
концепту різними науковими дисциплінами, слід звернути увагу на кілька
моментів: концепти виконують узагальнювальну чи замінну функцію,
визначають суттєві ознаки, нерідко домінанти духовного, матеріального,
соціального тощо життя суспільства і мають ментальний зміст».
Цікавим видається погляд на сутність концепту письменника В. Шевчука,
якого справедливо називають «сучасним класиком української новітньої літе-
ратури, творцем і дослідником літературного процесу в Україні». Він
уважає, що «концепт - поняття неоднозначне і як таке його й треба
розглядати», і пропонує таке його розуміння: «Концепт - це складне
абстрактне поняття, яке вживається при творенні художнього твору і яке стає
інтелектуальним стрижнем, що з'єднує твір в єдину конструкцію, є його
визначальною думкою, яка проходить через увесь твір у формі образних
знаків, а водночас є побудником творення символів, метафор, з'єднуючи
невідповідні поняття в несподіваному ракурсі і тим наповнюючи твір
поглибленим змістом. Це свідоме оперування культурним спадком
попередніх епох через використання загальноприйнятих, загальнолюдських
національних смислів. Концепт вражає освіченого читача несподіваними
порівняннями символів, витворюючи вишукану структуру, яка не раз заміняє
сюжет». На думку письменника, концепти належать до категорій

8. загальнолюдських, при цьому все загальнолюдське є похідним від
національного і не вищим за нього. Виходячи з цього, В. Шевчук визначає
трирівневу побудову концепту: індивідуальне — національне —
загальнолюдське, аргументуючи свою думку тим, що «обсяг поняття
«національний» ширший від обсягу «загальнолюдське», і то через те, що
загальнолюдське - це вибірки з більших площин, якими і є національне».
Отже, така побудова концепту – це смислова структура, яка є основою
художньої картини світу письменника.
1.2. Художній образ –особливаформахудожнього відтворення дійсності
Художній образ – особлива форма художнього відтворення дійсності,
якій притаманна предметна конкретність. У філософії Платона зустрічаємо
поняття «ейдос» (вигляд), яке в цілому відповідає розумінню образу. Згідно з
ідеями мислителя, людина може пізнати вищу реальність, бо в її душі
перетинаються два світи – матеріальний і космічний. Чуттєво сприйняті
людиною предмети постають лише тінями, в яких відображені нетлінні взірці
– ейдоси, що осягаються особливим розумовим баченням, оберненим до
прихованої реальностічерез інтуїцію.
О. Потебня наголошував, що за архаїчної епохи слово поставало як образ,
як згорнутий міф, а пізніше почало втрачати своє первинне, етимологічне
значення (і лише окремі слова можуть відновити цю первісність: «зелений» –
від «зело, рослина», «подушка» – від «вухо» тощо). Фольклор, художня
література мають властивість відновлювати внутрішню форму слова, давати
слову нове життя.
Художній образ – це єдність пізнання та оцінки дійсності, єдність форми і
змісту, знаково виражений наслідок творчої діяльності. Образ може бути як
цілісним естетичним феноменом, так і його складником. Види художнього
образу залежать від особливостей літературного роду: в епосі надають
перевагу зображальному чиннику, в ліриці – виражальному. Образ може
поставати як персонаж, ліричний герой, емоція, символ, алегорія, стилістична

9. фігура тощо – в залежності від рівня сприйняття художнього образу, від
точки зору, з відстані якої сприймає художній світ читач.
1.3. Поняття про образ-символ, образ-архетипу теорії літератури
У літературознавстві символом (від грец. символ - знак, розпізнавальна
прикмета) вважають "тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва
даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним
має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в
зображуване не входять" [21, с. 107; 24]. Наприклад, чуттєвий образ червоних
вітрил з однойменної феєрії О.Ґріна, з одного боку, має власне, цілком
конкретне значення розпізнавальної прикмети для героїв повісті (Ассоль та
Грея) й водночас має значення вказівки на щось інше, що безпосередньо не
входить до чуттєвого образу червоних вітрил як таких, а саме - ідею величі
кохання, що є рукотворним чудом.
На думку науковців, символічного змісту можуть набирати певні образи,
відтворені в художньому творі, за двох умов. По-перше, тоді, коли
зображуваний автором предмет вже сам по собі є символом. У цьому разі
говорять про традиційну символіку, усталені образи-символи, які органічно
закріпилися за певними, в основному природними об'єктами, в суттєвих
ознаках яких вбачали певні аналогії з ціннісними проявами людського життя.
Так, пори року асоціюються з певним віком людського життя, життя
асоціюється зі шляхом, хмари символізують нещастя, негаразди і т. п. Це
явище вчений у теорії літератури XIX століття О.Веселовський виводив з
теорії так званого образно-психологічного паралелізму, який знайшов своє
яскраве втілення в найстаріших зразках народнопісенної лірики як
зіставлення людського життя з проявами життя природи за ознакою якоїсь
спільної обом порівнюваним об'єктам дії, руху: "Дерево хилиться, дівчина
вклоняється, - так в малоросійській пісні", - пише вчений. "Або: "Дуб до
берези верхом похилився, Козаченько своїй неньці низько поклонився..." [26,
с. 101]. Такий паралелізм О. Веселовський називає двочленним: "Його

10. загальний тип, - пише він, - такий: картина природи, а поряд з нею така ж з
людського життя; не збігаючись за об'єктивним змістом, вони
віддзеркалюють одне одного" [19, с. 107]. З часом паралелі, встановлені між
людиною та природою, настільки тісно закріпилися в народнопоетичній
свідомості, що коли двочленний паралелізм в якійсь пісні скорочувався до
одночленного, а саме - першого члена паралелі, тобто "картинки природи", -
остання майже безпомилково викликала в думці другу частину паралелі,
картину людського життя, про яку вже не згадувалося, але зв'язок з якою
неявно розумівся. Характеризуючи, наприклад, українську народну пісню, в
якій зоря просить місяця не заходити раніше від неї, О. Веселовський пише:
"Відкинемо другу частину пісні, і звичка до традиційних зіставлень
підставить на місце місяця та зорі - молодого та молоду" [26, с. 178].
Скорочений до одночленного образно-психологічний паралелізм
перетворився таким чином на образ-символ, який від народнопісенної лірики
успадкувала літературна авторська поезія, а згодом - і проза. Друга умова, за
якої зображуване може стати символом, передбачає, що предмет, який
зображується, сам по собі не є символом або є ослабленим, "призабутим"
символом [21; 24]. Більш-менш чітко виражених символічних ознак він
набуває безпосередньо у процесі самого зображення. Такі символи називають
індивідуально-авторськими, тобто такими, що з'являються поза загальною
традицією (чи поновлюють її призабутий зміст) і є наслідком авторської
настанови на узагальнення й поглиблення смислової перспективи того чи
іншого зображуваного об'єкта. Прикладами подібного роду символів можуть
бути згадані червоні вітрила О.Ґріна, образ Дніпра у творчості Т.Шевченка,
плуга в поезії П.Тичини, собору в прозі О.Гончара. Для творення образу-
символу в художньому творі слугують, вважають літературознавці, будь-які
тропи та елементи його зображення: порівняння, метафори, епітети, а також
пейзажі, художні деталі, персонажітощо.
Важливу роль в художніх творах виконують архетипні образи (грец.
archetupos — прообраз, модель). Архетип — це архаїчні культурні

11. першообрази, уявлення-символи про людину, її місце в світі і суспільстві,
нормативно-ціннісні орієнтації, що задають зразки життєдіяльності людей,
які проросли через багатовікові класи історії і культурних трансформацій і
зберегли своє значення і смисл у нормативно-ціннісному просторі сучасної
культури". В архетипах фіксуються ідеї, образи, мотиви поведінки, стабільні
комплекси переживань і уявлень, які повторюються з епохи в епоху.
В сучасній культурології виділяють культурні архетипи, під якими
розуміють константні моделі духовного життя. Є два види архетипів:
універсальні архетипи культури: "золотий вік", хаос, вогонь і етнокультурні.
Кожна національна культура має свої культурні архетипи, які визначають
характер, особливості світогляду, художньої творчості даного народу".
Архетип — вмістище людського досвіду.
Основними архетипами української ментальності є архетипи душі, землі,
матері, родини, хати, хлібороба, воїна-кочівника, дороги, вогню, гори, моря.
Ці архетипи колективного несвідомого творили національний характер
українців.

12. Розділ 2
Практична частина
2.1. Значення образів-архетипів «море» (вода) , «степ», «сонце», Віталік
(герой, чоловіче начало), Тоня (жінка-берегиня) в менталітеті українського
народу.
Фундаментом менталітету є архетипи – безсвідомі колективні уявлення,
які втілюються в образах, символах, міфах – у всіх сферах духовного життя
певної спільноти, визначають специфіку світобачення, картини світу тощо.
Ментальність українців, визначена такими рисами як самозаглибленість,
ліризм, кордоцентризм та філософічність, що обумовлено особливостями
ландшафту, життєдіяльностю нації. Ці риси в український літературі
найчастіше втілюються в образах степу, сонця, води.
Степ для українців – це насамперед земля батьків, з якою вони
знаходяться в одному життєвому ритмі. Це життєвий топос, що допомагає
посісти відповідне місце у Всесвіті. Про особливе ставлення українців до
землі, як джерела всього живого писав Ф.Потушняк: "Сліди вшанування
землі знаходимо й зараз (оскільки вони мають надійну основу в самій
психології людини)… Вона завжди велика мати, джерело і місце всіх речей,
різна за своєю сутністю для різних менталітетів. Земля у розумінні нашого
народу «свята». […] Вона «справедлива». Любить те, що правильне, добре,
краще і є для нього опорою. Це найбільш крихкий, але й найбільш
актуальний аспект української культури, зумовлений історично втратами
своєї національної ідентичності. Архетипний образ степу постає втіленням
національного характеру, ментальних рис українців, сягає витоків духовності
степовиків, їхнього життєлюбства, прагнення свободита незалежності.
Жінка-берегиня, матір – найбільш стійкий образ-архетип в українській
культурі. Це і символізація зародження життя, творення світу, витоків буття.
Материнський код також відображається на рівні мега-архетипу - України. В
культурі прояв архетипу «Матері» знаходить себе від найрізноманітніших
образів жінок (в тій же українській літературі) до образів, що символізують

13. порятунок, захист, джерело життя, затишок, мудрість, милосердя. Часто
звернення до архетипу «Матері» відбувається через відчуття незахищеності,
пошуку духовної опори в світі, зокрема й через призму національної
парадигми - символів країни, хати, раю. Зв'язок матері та України - є
священним та непорушним. Також можна прослідити домінування жіночого
начала в українській етнографії, що свідчить про матріархальну ментальність
українців. Образ Матері-жінки для української культури пов’язувався з
берегинею-заступницею роду (а образ дівчини – з моральною чистотою).
Адже головна функція сім’ї — народження дітей, а також їхнє виховання,
отже — передавання наступним поколінням культури, традицій, мови,
досвіду попередніх поколінь (тобто мати виконує роль визначальної ланки у
збереженні етносу).
Жінка як символ самого Життя була об’єктом поклоніння у українців ще
з часів Трипільської культури (символи родючості та символи добробуту —
жіночі статуетки, зображення сонця, тощо). В давніх українських віруваннях
важливе місце займала Берегиня – мати всього живого, первісне божество-
захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня
стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-
амулети носили на шиї. Традиційний малюнок Берегині - символічна постать
жінки з застережливо піднятими руками.
Культ матері, який у українців пов’язувався з обожнюванням землі, став
основою етнічної домінанти українського національного характеру. Юрій
Липа, видатний український етнопсихолог вважає, що “... в центрі духовності
(...) стоїть жінка-мати, істота, що єднає коло себе родину. Найдавніший
символ того агрикультурного населення — це образ Великої Матері,
божествапрапрадідів сучасних українців”.
Витоки слов’янского еталону чоловіка як глави роду сягают розуміння
Рода як персонажа, що є втіленням єдності роду, єдності нащадків одного
предка, сукупності предків даної сім’ї. Пізніше став формуватися культ
батька і старшого сина та особливогостатусучоловіка як глави сім’ї.

14. Чоловічими еталонними рисами вважалася твердість, відвага,
надзвичайна відайдушність у бою. Чоловік, таким чином, у світобаченні
давніх словян постає, з одного боку, як глава роду, з іншого – як чоловік-
воїн.
Загалом же образ чоловіка еволюціонував у слов’ян по спіралі: культ
роду, батька, чоловіка, старшого сина , культ чоловіка- воїна.
Провідний і визначальний архетип української культури - «Світло».
Образи вогню та світла ідентифікується як відповідні самому життю, сенсу,
мудрості. У творчості українських письменників Г. Сковороди, Т. Шевченка,
Л. Українки, М. Коцюбинського, В. Винниченко архетипи вогню та сонця
означають відродження, серце, сили людського духу, страждання та
боротьби, любові, просвіти, життя. Згідно з відомостями тлумачних
словників, ядро архетипного концепту СОНЦЕ становлять такі смисли: 1)
центральне небесне світило сонячної системи, яке має форму гігантської
кулі; 2) відображення в чомусь небесного світила; 3) світло та тепло, що
випромінюються цим світилом; 4) те, що є джерелом життя, радості для
когось; 5) те, що освітлює шлях; той, хто веде за собою; 6) центральний
об'єкт інших зоряних систем. Наведені семантичні наповнення є найбільш
поширеними й наявні практично в усіх лінгвокультурах, що й дозволяє
розглядати їх як ядерні. Таким чином, до ядерних смислів належать: сонце -
небесне світило, сонце - світло й тепло, сонце - джерело життя, радості, сонце
- той, хто веде за собою. Наведені характеристики зумовлені об'єктивними
даними, що їх люди здобули в процесі спостереження за небесним об'єктом.
Так, наприклад, сонце є джерелом життя, адже дає світло й тепло, без яких
настає зима, ніч, зрештою й смерть.
Уявлення про воду як архетипний символ зумовлене її здатністю
підтримувати життя. Тому вода насамперед символізувала життя, достаток,
багатство, була предметом ревної охорони та навіть конфліктів. Зокрема, є й
вода як елемент першобуття. Вона презентує універсальну сукупність
потенційно можливого, джерело й народження, скарбницею всіх

15. можливостей існування. Архетипу вода притаманні різні значення: вона
символізує життя, здоров'я, символічно позначає смерть.
Отже, образи степу, сонця, води не лише реалії топосу українця, а й
символи його духовного зв'язку з батьківщиною, що навічно закарбовується
у серці. Український народ завдяки потужній національній енергетиці зумів
сформувати систему етноархетипних образів, котрі зробили історичну
пам’ять народу незнищенною, а зараз допомагають нашій нації позбутися
комплексу меншовартості, котрий нав’язувався нам чужинцями-агресорами
протягом століть. Досліджувані архетипи - це вічні образи, які акцентують
на існуванні тісного зв’язкуміж етносом та особистістю.
2.2. Образи-архетипив новелі О.Гончара«Залізний острів».
Образ Цитата Значення

16. Тоня «І хоч тут здебільшого все люди веселі,
але й серед них своїми вигадками та голосом,
що як веселий дзвіночок, виділяється Тоня
Горпищенко. Коли не глянеш, вона в оточенні
дітлашні, і хоч нікому Тоня не потурає, як і їй
самій батько не потурав, всякого вміє
приструнчити, все ж, незважаючи на це,
малюки чомусь линуть до неї найбільше, їм з
нею весело, Тоню вони по-справжньому
люблять, її енергії вистачає і на танці, і на
співи, і на різні ігрища, а дітям, що прибули
сюди аж з обласного центру, ніхто так цікаво,
як Тоня, не розповість про різні трави та про
комах, про муравок та степових птахів, вона
тобі й цикаду, і ящірку сама зловить, щоб
зблизька її з дітьми роздивитись. Але якщо ти
звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і
забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб
хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що
Тоня-вожата це так тобі пропустить. З її
легкої руки на табірному подвір'ї з'являється
така собі “Дошка юних забудьків”, на якій
висять на гвіздочку чиїсь забуті труси, чиїсь
балетки, чийсь картуз…
Люблять з нею діти ходити в походи,»
«А що ближче до кінця тижня, то більше
Тоню обіймає якесь хвилювання, в суботу з
самого рання вона вже сама не своя,
бурхливо-радісна, нестримно кидається з
обіймами на товаришок-вожатих,..»
Материнство,
виховання дітей,
передавання
наступним
поколінням
культури,
традицій, мови,
досвіду попередніх
поколінь
порятунок, захист,
джерело життя,
затишок, мудрість,
милосердя

17. «Не те що такий лиман, що його курка
перебреде, а, здається, і ціле море
перемайнула б вона, щоб тільки швидше бути
там, де хлопчина, з усіх найгарніший, жде її
на побачення. Скільки разів, то вранці, то
вечорами, коли табір уже спить після відбою,
вона припадала вухом до приймача,
вслухалась, чи не озветься часом до неї
Віталик, чи не скаже хоч одне слово, може,
просто назве її ім'я. Адже поки не був
радистом в радгоспі, то радіохуліганив, міг
через ефір розшукати її в степу, покликати, а
тепер, коли йому доручили весь радіовузол,
тепер він сам не дозволяє собі такі коники
викидати. Та вона й не сердиться на нього за
це. Не сердиться, що мусить сама зараз бігти
до нього на побачення, адже він сьогодні на
чергуванні і йому не можна відлучатись - це
не те, що їй
В усьому вона ставила його вище за себе,
в його вмінні, в роботі, в здібностях, і якщо
тільки чим вона могла не поступатись перед
ним чи й перевершувати його, то це, мабуть,
своєю любов'ю. Брела, дедалі вище
підбираючи платтячко, то наспівувала, то
голосно сміялась, що вона вільна, що
попереду вечір побачення і що цілуватиме її
той, хто їй любий.»
«…очі її повні звабливих блисків, вони
горять, тануть волого, вони аж п'яні, осоловілі
Здатність до
самопожертви

18. від спеки та приливу дівочої ніжності…»
«…їй подобається ця жіноча роль -
готувати й подавати.»
«Море не лякало її своєю глибиною, бо
вона знала, що комунівські жінки, які
працюють по той бік на птахофермі, щоранку
перебродять його, отак підібравши спідниці…
Жінкам з птахоферми тутешні броди, видно,
були краще відомі, а Тоню це забите
водоростями Саргасове море піймало так, що
насилу виплуталась, а в другому місці
зненацька шугнула на глибоке - опинилась у
воді по шию. Проте й це не вибило її з
радісного настрою, тим паче, що далі море
знову мілкішало, ставало під руки, стало по
пояс, і Тоня побрела швидше. Жахало її
тільки, коли медузи раз у раз торкались у воді
її голого тіла, жалили ноги, тіло від них
щеміло, мов від кропиви, але не так самого
жаління Тоня боялась,- просто були їй
нестерпні слизькі доторки цих морських
потвор.»
порятунок, захист,
джерело життя,
затишок, мудрість,
милосердя
Віталік «…ще зовсім хлоп'ячу Віталикову шию з
глибокою ямкою, що буває тільки в брехунів.
Він і не з брехливих, а ямка на потилиці наче
гніздечко, хоч перепелине яйце клади. Але ж
веде - такого мотоцикліста пошукати! Вперше
зазнає Тоня такої швидкості, такої бурхливої
їзди з перешкодами, але їй ніскільки не
боязко, бо ніякого ж нещастя не може бути,
Сміливість,
відважність

19. коли такий водій сидить за кермом!»
«Звичайно, він готовий ради Тоні на
подвиг, на самопожертву, але за цих обставин
навіть це не потрібно - кому потрібна твоя
самопожертва? Твоя провина перед нею
безмежна, і хоч Тоня це розуміє, але з уст її не
зірвалося жодного слова докору, і вона й зараз
тулиться до тебе в довірі з своєю любов'ю,
сльозами, ніжністю. А ти, який мусив би бути
дужчим за неї, виявити ось тепер мужність та
винахідливість, нічого не спроможний
зробити.»
«Дивно, але в нього таке враження, ніби
якась зла фатальна сила штовхала його сюди і
ніби все його попереднє життя було тільки
готуванням до того, щоб зробити цей
жахливий крок…»
«…хіба тільки пустощами, легковажним
/своїм хлоп'яцтвом пояснить він і свій
сьогоднішній вчинок?»
«Для неї, яка з трійок не вилазила, було
просто дивовижно, як він швидко все
схоплював, який розум у нього чіпкий та
бистрий, в трудні хвилини на виручку цілому
класові приходила його догадливість, блиск
його думки, його тямущість. Вона була певна,
що в майбутньому його жде щось незвичайне,
це ж із таких скромняг виростають ті, що
стають потім відомими, роблять великі
відкриття,..»
Відповідальність
за долю свого роду
Домінування
чоловічого начала
над жіночим,
чоловік – це сила,
захист, опора

20. Море «Море десь уже близько, але його їм не
видно з-поміж кучугур. Зі степу було видно, а
тепер синява морська зникла за сипучими
барханами, з молочаями та будяками, що
тільки й ростуть в цих пустинних місцях.»
«…і ось вам море, ось вам його синява,
тиха, безмежна…»
«Велика вода, суцільна голубінь вже
оточує їх. Ніжно-блакитна шовковість небес і
густо насичена синню, аж чорна просторінь,
моря - такий їхній світ, серед якого їм чути
тільки хлюпання хвилі та ритмічне
поскрипування кочетів.
Море, що спершу прозоро просвічувало
аж до дна і зверху було веселим, синім,
щодалі мовби темнішає, важчає, воно стає і
справді чорним, можна зрозуміти, чому його
так назвали. І хвилі, всюди хвилі, хвилі… Біля
берега їх майже не було, а тут ними все море
вилискує, перевертається, і лише де-не-де над
їхньою темною синню чайка сліпуче зблисне
в повітрі або з'явиться з-поміж хвиль самотній
нирок, виткнеться чорною голівкою і пірне
знов, зникне, як і не було його.»
«Тінь від судна темніє на воді, а море
темним полиском мерехтить безкрайньо, як
мерехтіло воно колись Магелланові і Васко да
Гамі… Простори океанів відкривались і тобі,
але твоє судно ніколи звідси не попливе, на
мертвому якорі воно! А океан, живий, вічний
Елемент
першобуття,
джерело й
народження,
скарбниця всіх
можливостей
існування.
Символізує життя,
здоров'я,
символічно
позначає смерть.

21. океан, хлюпає в борти, б'є в підніжжя цієї
сталевої безжиттєвої скелі,..»
Степ «…оскільки дивитись тут особливо нема
чого, все степ та степ, де тільки й побачиш
давній, може, ще сарматський курган або
сліди капонірів - захисників, де під час війни
стоялиобкопані літаки…»
Степ в усі боки рівний-рівнісінький - під
колесом тверджа вікова. Маючи під собою
таку твердь, відштовхнувшись від неї
вогняними ракетними бурями, могли б звідси
набирати розгін міжпланетні кораблі, а поки
що дикий типчак тут свистить та нехворощ
сріблиться.
Зв'язок поколінь,
пам'ять роду
Втілення
національного
характеру,
ментальних рис
українців, сягає
витоків духовності
степовиків, їхнього
життєлюбства,
прагнення свободи
та незалежності
Сонце «Темна морська просторінь навкруг, і
тільки сонце високе, зенітове смажить їх і тут,
ллється на плечі дівчині, на голі Віталикові
реберця, на густу темно-синю гладінь.»
Джерело життя

22. Висновки
Загальнолюдські цінності узагальнюють конкретно-історичний досвід
сукупної життєдіяльності людства. Вони відображають деякі риси, властиві
життєдіяльності людей різних історичних епох, соціально-економічних
укладів, класової, національної, етичної і культурної приналежності. В
історичному бутті культури закладено певні ідеї-образи, які стрижнево
проходять крізь всю історію людства. Вимір людського буття, у межах якого
відтворюється родове та цивілізаційне буття людини є буденним буттям, де
ідеї-образи (архетипи) знаходять вперше своє місце. Саме тому досліджувані
образи-архетипи новели О.Гончара «Залізний острів» виходять за рамки
національної приналежності та набувають значно ширшого виміру: у них
автором закодовано історію всього людства, яка починається з долі окремої
людини (Тоні та Віталика), а потім має своє продовження в рамках
конкретної нації ( українці, які вічно прагнуть миру, але постійно змушені
захищатися від зовнішніх ворогів). І нарешті, це доля всього людства, яке
часто через власні помилки ( саме це й зробили головні герої новели) ставить
під загрозу своє існування. Таким чином, можна сказати,що в центрі
досліджуваного концепту «індивідуальне – національне – загальнолюдське»
в новелі О.Гончара «Залізний острів» лежить картина світу, втілена в
національних образах-архетипах, які набувають загальнолюдськихсмислів.

23. Джерела
1. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник Марцин В.С.,
Міценко Н.Г. Львів, 2002( методи: аналіз, синтез, індукція, спостереження,
порівняння)
2. Фісак І. «Категорія «концепт» у сучасномунауковомудискурсі»».
3. Тиховська О. « Національна специфіка українського менталітету крізь
призму архетипу землі».
4. Міщенко М. М. «Українські національні архетипи: від колективного
несвідомого до усвідомленої національної ідентичності».
5.Слюніна О. В. «Архетипний концепт «Сонце»: лінгвокультурний
аспект».
6. Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
7.Потапенко О.І., Дмитренко М.К. «Словниксимволів».
8. Файловий архів студентів https://studfiles.net/preview/