2. ДЛЯ ТЕБЕ,
ЧИТАЙЛИКУ!
Четвертий клас ти розпочинаєш як досвідчений читач:
уже чимало знаєш про книги, їх авторів, швидше читаєш
і прагнеш глибше зрозуміти прочитане.
У «Моїй домашній читальні» ти прочитаєш про письмен
ників, історію, визначні місця рідного краю, його красу в
різні пори року; знайдеш інформацію і про інші книги, бі
бліотеки, музеї.
Не забувай, що книга корисна тоді, коли її читають. На
відміну від телевізора, радіо, кожна книга терпляче чекає
на зустріч зі своїм читачем.
Переглянь свою домашню бібліотечку. Чи не треба
якусь книжку «підлікувати»?
Власники домашніх бібліотек часто роблять на своїх
книгах спеціальну позначку — екслібрис. Цей знак вони
придумують самі або замовляють художнику.
Позначки можуть бути дуже красивими, з вигадкою або
простими, наприклад, на них вказують лише своє прізви
ще або якесь слово.
Може і ти разом з рідними зробиш екслібрис для
домашньої бібліотеки?
3. Микола Сингаївський
НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО
Наче з поля чи з лугівки, То говорить поле хлібне,
у розповні літа луг, трава шовкова...
чую голос перепілки Найдзвінкіше — слово рідне,
з чебреців чи жита. найрідніша — мова.
Станіслав Тельнюк
іе гк "к
В вас мудрість вічна і любов жива,
а хтось же вас народжував, слова.
Хтось ті суцвіття звуків винаходив,
що стали потім мовами народів!
ПРО БРАТІВ-ПРОСВІТИТЕЛІВ
КИРИЛА ТА МЕФОДІЯ
Український алфавіт утворився від старослов’янського.
Він був розроблений у 863 році двома вченими монаха
ми, братами Кирилом та Мефддієм для перекладу з дав
ньогрецької мови священних книг. На честь молодшого
брата його назвали кирилицею. Але перший слов’янський
алфавіт називався глаголиця від слова «глагол» — по-
старослов’янському «слово». Глаголиця проіснувала не
довго, її замінила кирилиця, від якої утворилися алфаві
ти: український, російський, білоруський, болгарський,
сербський.
НАЙДЗВІНКІШЕ -
СЛОВО РІДНЕ...
З літературного щорічника
для дітей «12 місяців»
4. ^ШННЖННШ^
Календар читача
24 травня —
День слов’янської писемності та культури
Іван Малкович
НАПУЧУВАННЯ1 СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов’їна.
Гарно кажуть.
Але затям2собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв, дитино.
Як ти зрозумів це звернення?
Чому саме про ці букви йде мова у вірші?
1 Напучування — настанова, порада, застереження.
2 Затям — добре запам’ятай.
5. Василь Ддвжик
Материнська, ласкава і дивна
Од пракореня нашого роду.
В ній пізнаєш себе як людина,
А без неї немає народу.
§1% Прочитай кілька цікавих оповідань із книги відомої
дослідниці таємниць української мови Алли Петрівни
Коваль.
ЛІТЕРАТУРА І... МАКУЛАТУРА
(Уривок)
Є така шкільна наука — література. Давайте шукати
родичів цього слова. Літера тура. Ділиться гарно, але чи
правильно? Виявляється, що правильно. У латинській
мові були слова літера — «буква» ілітература — «написа
не (буквами)». А хтось із вас візьме й скаже: «Є ще одне
слово, так само зроблене — макулатура». Ну, що ж? Зроб
лене це слово і справді так само — згода. Але коли воно
зроблено і що означає?
У латинській мові було таке слово — макула. Означало
воно «пляма». Було ще слово макуларе — «бруднити,
плямити». А що в нас означає слово макулатура? Це
«усякий брудний папір, паперові відходи». Як же поми
рити колишню пляму і сучасні непотрібні папери? А ось
як. Коли книжки почали друкувати, а не переписувати, то
з ’явився і друкарський брак — нечітко або брудно віддру
ковані аркуші, поплямлений папір. Цей друкарський брак
і дістав назву макулатура. Потім так почали називати не
лише брудний, а й просто старий і непотрібний папір, про
читані газети, списані зошити та інше. Часом макулатурою
називають не папір, а те, що на цьому папері написано чи
надруковано, якщо воно нікуди не годиться.
6. «НЕХАЙ БУДЕ ГРЕЧКА, АБИ НЕ СУПЕРЕЧКА»
— А таки була б «суперечка»,
якби мої сестри з ’їхалися з різних
кінців земної кулі, — сказала Греч
ка. — Подумайте самі. Родом ми
всі з Гімалаїв, де й сьогодні росте
найбільше наших «диких» і «куль
турних», як кажуть люди, сестер.
Не бояться наші гімалайські сестри ні холоду, ні засухи,
ні розрідженого гірського повітря. З Гімалайських гір наші
далекі предки проникли до Сибіру, на Далекий Схід, у
Монголію, в Китай, а ще в Індію та в Японію. І мали б ми всі
зватися гімалайками. А як звемося? Я — гречка, тобто
«гречанка», «грекиня». Моя сестра у Франції— сарацйнка,
арабка, арабське жито. У Середні віки в Європі нас звали
турецьким житом. Виходить — звідки везли нас люди,
так і називали. Якби ми всі зустрілися, то й не знали б,
рідні ми чи чужі і як нас правильно звуть.
— А коли і як ви, Гречко, потрапили в Україну?
— Воїни князя Святослава привезли мене зі свого сла
ветного візантійського походу. Давно щезли на землі сліди
цього походу, а ми з сестрами за цей час завоювали всю
Європу. Люди полюбили нас. Колись на Україні було на
віть свято Килини-гречениці. Це був день, коли люди сіяли
гречку. У цей день селяни варили гречану кашу. Нею час
тували всіх перехожих і лірників — мандрівних музикантів.
А ті дякували господарям за багату гостину і співали про
царівну Крупеничку, яка виросла з гречаного зернятка...
— Чого ж ви замовкли, Гречко-Крупеничко?
— Не промовлю більше й слова! Я й забула, як про мене
люди кажуть: «Гречана каша сама себе хвалить». Не буду
хвалитись!
Звідки родом гречка? Чому ця крупа має таку назву?
Чому люди з давніх-давен зберігають цю рослину?
Розкажи своїм рідним цю історію.
7. ЯКОГО КОЛЬОРУ СЛОВА
Небо чисте, по-молодому усміхнене. Воно синіє, наче
там висіяно море волошок, і фіалок, і півників, і ще всячину
квітів, що не в’януть, хоч би яка була спека, і не схиляють
головок у жалобі, хоч би яке сонце пекло.
Мабуть, тому вподобав я дивитись на небо, що з-поміж
усіх кольорів найдужче люблю синій. Він мені скрізь уви
жається, й коли я бачу щось синє — чи квітку, чи очі, чи
дівоче плаття, чи просто чую саме слово «синій», — ураз
мені стає добре, я щасливий, і душа моя сміється й грає
так, як грають проти сонця збиті на ставу бризки води.
Іноді все в цьому світі уявляється мені синім: ото, на
чебто, ростуть сині тополі над синьою дорогою, їдуть
сині вози, запряжені синіми кіньми, випадають сині
дощі. І як було б цікаво, якби раптом посеред зими випав
на наше село синій сніг, синя завірюха захурдёлила-
зареготала!
Але чомусь не можу уявити, щоб молоко нашої корови
Лиски було синє. Ще можу припустити, що Лиска наша
геть уся посиніла й великі очі її стали сині, а от молоко
залишається для мене білим, хоч і як силкуюсь побачити
його синім. І чомусь так само сметана для мене біліє,
і сир, і вареники з сиром.
А якого кольору слова?
Тихенько вимовляю слово «зелений» — і постає переді
мною все зелене, і я вже чомусь не сумніваюсь, що саме
це слово зеленого кольору. Вимовляю слово «мама» — і
ввижається мені добра її усмішка, каре іскристе мерехтін
ня в очах, ласкаве звучання голосу. Жоден колір, либонь,
не пов’язується з її образом, тільки здається, наче сяє
чимось золотистим від очей, вишневим од губ, яблуня-
ми-антонівками від рук. І за всім цим щемко постає слово
«рідна», яке, здається, саме зовсім позбавлене кольору,
а тільки дороге воно, ніжне, хвилююче, мов усі кольори,
разом узяті.
Євген Гуцало
8. А слово «осінь» — жовте, бо восени дозрівають
усі грушки в нашому садку, всі яблука. Спершу світяться
поміж листям молодесеньким жовтим полум’ям, потім
починають потроху падати на землю, згодом усе рясні
ше... Й одного дня залишається на гіллі саме тільки жовте,
недогоріле листя.
Слово «осінь» — туге й жовте, наче віск.
Слово «пролісок» — біле, й чомусь од нього пахне сніж
ком, який починає танути, й гострою весняною землею,
Іторішнім перепрілим ЛИСТЯМ. Слово
«зозуля» якесь ніжне, зелененьке, «Яцё
мов пух на вербах, бо коли зозу-
ля починала кувати в цьому році, то
зелень на деревах була молода й сві- Ж
жа, а вербовий цвіт опадав на воду,
й здавалось, що вода зацвіла ніжним Ш
смарагдовим1пушком.
Пролетіла над подвір’ям ворона, пронесла в дзьобі
галузку, я подумав, що то вона понесла своє чорне слово.
Бо слово «ворона» — чорне.
От цікаво — а ворона знає, що її звати вороною?
А собаки знають, що вони собаки? А вівці, а воли, а коні?
А наша корова Лиска знає, що її звати Лискою?
Що в цьому творі здивувало тебе?
Які слова уявляються автору синіми? Чому?
Чому для нього слово «рідна мама» — мов усі кольори,
разом узяті? А якими є ці слова для тебе?
Чи можеш знайти відповідь на запитання, наведені напри
кінці оповідання?
Коли так говорять? Розкажи.
• Аби день до вечора.
• Високо літав, та низько сів.
• і кози ситі, і сіно ціле.
1 Смарагдовий — яскраво-зелений.
9. Юрій Кругляк
ДВІ КНИГИ
Дві книги на полиці у кутку
вели поміж собою річ таку:
— Скажи мені, сестриченько, відверто,
чого це ти така потерта?..
Бо ти ж мені немовби і рідня,
але ж і соромно — така брудна...
А потім додала поважно й урочисто:
— Дивися-но, яка я чиста!..
— Так, ти нова, але нутро старе,
ніхто тебе читати не бере,
бо ти нудна і ні для кого не цікава,
тому й нова. У тім вся справа.
Як потерта книга відповіла на докори чистої книги?
Як би ти розсудив цю суперечку?
Який жанр твору?
Українська мова дуже багата. У словнику кожної
людини є чимало слів, близьких за значенням, але різних
за написанням.
Розвивай у себе вміння сказати про одне й те саме,
але по-різному.
Дмитро Павлйчко
СЛОВО
Ватра, вогнище, багаття!
А вогонь один? Та ні!
Різні назви, різні плаття,
різні лики вогняні.
Срібна, злотна, пурпурова
грань — жарина спалахне,
доки вимовиш три слова,
вибираючи одне.
10. Звісно, всі три слова добрі,
але ти своє знайди —
дух печеної картоплі
в ньому залишив сліди.
Пахне слово те журбою,
димом осені в полях,
і між матір’ю й тобою
в ньому — найкоротший шлях.
Які слова, близькі за значенням, уживає поет, щоб най
точніше передати своє сприймання вогню?
Добери різні слова, якими можна передати значення слів
говорити і слухати.
По дорозі їхав віз
він із лісу дрова віз.
А на греблі через став
заскрипів наш віз і став.
Я до хати дрова ніс
і замерз у мене ніс.
Осіннім садом я блукав,
і яблука в траві збирав.
Чим схожі й чим відрізняються виділені слова?
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Анатолій Качан
У квітнику у мене
росте трава зелена.
Якщо це зілля м ’яти,
відчуєш запах м ’яти.
11. 12
Олег Орач
к к к
На березі Дніпра хатка стоїть.
У хатці живе Дід-Бородід, довжелезні вуса.
З дідом живе Баба-Кульбаба, сивенька бабуся.
У баби є Котик-Жовтик, пухнастий животик.
У котика є сіра Кішка-Мишоїжка.
У кішки є сіре Кошеня-Нявченя.
У кошеня є друг — Жайвір-Урожайвір.
У жайвора теж є друг — золотий у небі круг.
На порозі пес — рудий весь.
Песика звуть Рудиком,
хвіст у нього бубликом.
Чиї імена є складними словами?
Поміркуй, за якою ознакою утворені імена членів цієї
дружної родини.
Продовжи ланцюжок слів, які можна утворити зі словами:
• благо: благодать,________________________________
• мир: мирити,____________________________________
• лю бо-, лю бчик,___________________________________
Марія Чумарна
КАБАН НА КАРНАВАЛІ
Кабан купив картатий картуз, кольоровий кафтан і каже:
— Куплю квиток на карнавал!
— Куди? — кувікнула кабаниха. — На карнавал? Казна-
що! Коли кожному кабанові кортітиме красуватися на кар
навалі, кроти та крокодили кружлятимуть у космосі!
— Не кепкуй! — крикнув кабан. — Кажу кожному: куплю
в касі квиток, красиву кульку, ковзани — і на карнавал!
Кабаниха кректала, а кабан ковтнув кабачка, поклав
у кишеню коржика — і до каси.
12. Коло каси квоктали кури, кичилися качки та куріпки,
капризували курчата, красувалися корови, коні, кролики,
козулі, кози. Касирка-куропатка кричала:
— Купуйте квитки! Карнавал на ковзанах! Крилаті
кораблі і кмітливі карлики! Катання на катері!
— Квиток на ковзани! — крикнув кабан.
Ковзани кабан купив у крамниці. Клацнув копитами,
ковзнув — кинувся кружляти. Кругом крутилися кумедні
карлики, кудкудакали кури, кудись котилася корова в ко
роні. Куди кабанисі! Крекче на кухні, клопочеться, кепкує
з кабана. А кабан на карнавалі!
Яку особливість його побудови ти помітив?
Заміни вислів одним словом:
®робити з мухи слона — ________________
• байдики бити — ______________________
• накивати п ’ятами — ______
Чим цікавий цей текст?
Спробуй скласти речення, у якому слова починаються на
якусь одну літеру.
13. Ігор Січовик
ТРИ БРАТЙ
Вихвалялись перехожим
три займенники-братй,
що без них ніхто не зможе
навіть посуд ВИ-МИ-ТИ.
Правда це чи, може, ні?
Дайте відповідь мені.
Наталка Поклад
КНИЖКОВЕЧІР
Книжка в тата, книжка в мами,
книжка в мене і в Світлани,
з книжкою малий Тарас —
книжковечір нині в нас,
книжковечір. книжкотиша...
Тільки чути: песик дише
й сумно дивиться з-під ліжка, —
бо йому немає книжки.
Які нові слова ти помітив у вірші?
Як вони утворились?
Спробуй теж придумати складні слова, пов’язані з читанням.
14. л л ш
ч г
Як ти зрозумів назву розділу? До чого вона тебе спонукає?
Твори яких жанрів ти прочитав?
Назви науково-художні оповідання та прізвища їх авторів.
Які нові слова увійшли у твій словник?
Доповни рядки з вірша Ігоря Січовика.
Буква до букви —і виникло_________________
Слово до слова —звучить рідна____________
ч г Склади тематичну павутинку.
С
щире ___и — -С J
слово
с У ' ^ '" " 'І рідне }
с )
Про що ти дізнався з «Календаря читача»? Чим можеш
його доповнити, зважаючи на тему розділу? Запиши.
15. ІЗ СКАРБНИЦІ
УСНОЇ НАРОДНОЇ
ТВОРЧОСТІ
ф Щ У кожному класі ти читаєш твори, які належать до
усної народної творчості. Будеш знайомитися з ними і
надалі. Наш народ, як й інші народи світу, створив вели
ку кількість казок, легенд, переказів, оповідань, байок,
прислів’їв, загадок. Особливо багато збереглося народ
них пісень, у яких втілено почуття, думи, мрії людей.
ЯК МУЖИК ГУСЕЙ ДІЛИВ
Українська народна казка
У одного бідного мужика не стало хліба. От він і наду
мався піти до пана попросити. Та коли ж іти просити, то
треба ж щось на гостинець понести.
Піймав мужик гуску, сказав жінці спекти й поніс у двір.
Пан поговорив з мужиком, прийняв гуску та й каже:
— Спасибі тобі, чоловіче! Тільки як ми поділимося тією
гускою, у нас же сім ’я чималенька!
А мужик одказує:
— Не клопочіться, пане, я ось розділю!
Узяв ножика, одрізав голову, дав панові, примовляючи:
— Ви, пане, усьому голова, то вам — голову.
Потім одрізав шийку, дав пані і сказав:
— Ви, пані, найближчі до пана, до голови всьому дому,
маєте й голосок любий до розмовоньки з усією сім’єю,
то вам — шийка з горляночкою.
Потім одрізав лапки і каже синам пановим:
— Вам — ніжки, топтати батьківські доріжки.
А далі дав панночкам крильця і сказав:
— Ви незабаром повилітаєте з дому, то вам крильця.
А остаточки візьму хіба собі!
16. Засміявся пан і дав мужикові хліба й грошей.
Почув багатий мужик, що пан за гуску дав мужикові
і хліба, і грошей, так спік аж п’ятеро гусей і поніс до пана.
— Спасибі, — мовив пан, — тільки як це нам ділитися
тими гусьми — нас же всіх шестеро! Я та дружина моя, та
два сини, та дві дочки. Як же ми рівно поділимося?
Думав, думав багатий мужик і нічого не придумав.
Послав пан до бідного мужика.
— Ось, — каже, — така й така справа, поділи між нами
гусей!
— Добре! — каже бідний мужик і став ділити тих п’ятеро
гусей: дав одну гуску панові з панею і сказав:
— Оце вас буде троє з гускою!
Потім дав одну гуску синам:
— Оце, — каже, — й вас буде троє з гускою.
Дав і двом дочкам одну гуску.
— І вас, — каже, — буде троє.
А собі взяв дві гуски.
— Оце, — каже, — й нас троє буде: я та дві гуски.
Отепер уже всім наділено однаково. Всім по троє! Пан
посміявся і дав бідному мужикові ще грошей і хліба.
Записала Олена Пчілка
'Ш і Як поділив бідний мужик одну гуску? А п’ятеро гусей?
% Які властивості його характеру виявились у цьому?
• Пташка красна своїм пір’ям, а людина — розумом.
ЯК СОЛОВЕЙКО ЧОЛОВІКА РОЗУМУ ВЧИВ
Українська народна казка
Один чоловік піймав соловейка і хотів його з ’їсти. Але
малий пташок каже до нього:
— Ні, ти мною не наїсися, чоловіче, краще пусти мене.
Я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді
стануть.
17. Той чоловік втішився1і пообіцяв відпустити, якщо той
добре скаже.
От соловейко і каже:
— Ніде того не їж, що не годиться. Ніколи того не
шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи речам
неподобним не вір.
Почувши це, чоловік пустив соловейка.
А соловейко хотів довідатись, чи сприйняв той чоловік
його поради. Полетів угору і каже до нього:
— О-о-о! Зле ти зробив, що мене випустив! Якби ти
знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене!
Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти їїдістав, зараз
би багачем зробився.
Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору
до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.
Тоді соловей каже:
— Тепер я пізнаю, що ти дурний чоловік. Усе, що я тебе
вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може по
вернутись. Неподобній2 речі ти повірив! Дивися, який я
маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?
Та й полетів собі.
Ілюстрація Катерини Шалварової
У чому головна думка казки?
-о Яку близьку за головною думкою казку ти читав у поперед
ніх класах?
1 Втішився — зрадів, погодився.
2 Неподобний — тут: безглуздий, нерозумний.
18. ОСЕЛ ТА КІНЬ
Народна байка
Осел та кінь ішли шляхом; осел з вагою, а кінь порожня
ком. «Візьми хоч трохи з мене поклажі», — осел коня про
хав. «Нема дурних!» — кінь відказав і далі поскакав. Осел
з натуги околів. Хазяїн поклажу положив на спину конику
дурному. «Ой мені лихо, я пропаду з натуги! — кінь
промовив. — Чому я не поміг ослові?!»
У яких рядках мораль байки?
19
КРИМСЬКОТАТАРСЬКІ
ТРИ ДОНЬКИ
Кримськотатарська народна казка
То була собі колись одна жінка. І мала
вона три доньки. Багато доводилося
працювати цій жінці, щоби й одягти,
і взути, і прогодувати своїх доньок.
А дівчата гарними зростали. І пови
ростали, та такі гарні, що й не скажіть —
одна гарна, а друга вродлива, а третя —
як зоря.
Повиходили всі вони заміж, роз’їха-
лися по різних селах, й зосталася мати
сама-самісінька.
Минув рік, а за ним ідругий, і третій, і от сталося так, що
мати занедужала. Покликала вона білку-вйвірку, що жила
в лісі неподалік, та й просить:
— Вивірко-білице, поклич-но до мене доньок моїх.
Білка тут же побігла виконувати прохання.
Прибігла вона до старшої доньки, постукала в шибку.
— Ой, — сказала старша, вислухавши. — Я б одразу
до мами побігла, так треба ж ось тази чистить.
І справді, вона якраз тази чистила.
— Ах так, — розгнівалася білка, — ну, так і сиди з ними
довіку!
19. Тільки-но вона так сказала, як тії тази — дзень —
та й приросли з обох боків старшої доньки — і стала
вона з того часу черепахою.
А вивірка-білиця помчала тим часом до середульшої.
Так і так, каже, занедужала твоя мати.
— Ой, побігла б я оце до мами, та ось полотно тчу,
а незабаром ярмарок — треба поспіти.
І справді, вона якраз за верстатом сиділа.
— Ах так, — розсердилася білка, — ну, тоді все своє
життя тільки й роби, що тчи.
Тільки-но вона так сказала, як середульша павуком
стала.
А вивірка-білка тим часом — до найменшої. Постукала
їй у шибку, а та саме хліб учиняла1. Як почула вона, що
мама занедужала, — як була, так і побігла; руки в тісті,
а вона на те й не зважає — до матері поспішає.
— Добра в тебе душа, — мовила білка. — Так хай же й
люди завше2по-доброму до тебе будуть. Живи, зіронько,
щасливою, і нехай люди од тебе щасливими стають!
Ілюди тебе любитимуть і все добре, що зробиш, повік-
віку не забудуть.
Так воно й сталося.
Як поставилась до материного прохання старша й
середульша доньки?
Що засвідчило турботливе, віддане ставлення до матері
меншої доньки?
Які чарівні перетворення вчинила білка?
Прислів’я — - — ----
Мозолі на руках не забруднюють душу.
Дерево сильне корінням, а людина працею.
1 Учиняти хліб — замішувати тісто.
2 Завше — завжди.
20. 21
ЦВЯХИ
Єврейська притча
В одному селі жив юнак на ім ’я Елай. Хлопець був
працьовитим, одначе мав погану вдачу: через дрібницю
міг легко втратити спокій, посваритися, наговорити
неприємних слів або накричати.
Одного ранку старий батько й каже синові:
— Гнів — поганий товариш. Уникай же його.
— Ви про що, тату?! — несподівано почав підвищувати
голос юнак. — У мене завжди все під контролем! Ніколи
не гніваюся!
— Це тому, що не слідкуєш за
собою, — спокійно зауважив старий.
— Візьми цей мішок із цвяхами.
Щойно з кимось посваришся,
вимовиш лихе слово чи про щось
погане подумаєш — одразу ж заби
вай у дерев’яний паркан цвях. Тоді
й побачимо.
— Гаразд, тату, — засміявся хло
пець. — Ось тільки навряд чи матиму
причину зазирати в мішок.
Першого ж дня Елай забив у паркан понад два десятки
цвяхів. Це водночас здивувало й засмутило юнака: вияв
ляється, надто часто втрачав спокій. Як не стежив за со
бою наступного дня, проте знову витягнув із мішка чимало
залізних стержнів. Відтоді, перш ніж щось сказати, хло
пець подумки рахував до десяти. Керувати спалахами гні
ву стало легше, тож і кількість забитих цвяхів зменшилася.
Але одного дня Елаю залізні стержні не знадобилися.
Неймовірно щасливий, він прибіг до батька:
— Відтепер цвяхи в паркан не забиватиму!
— Це дуже добре, синку. Виймай їх щоразу, як удасться
зберігати терпіння.
Юнак так і вчинив. І з часом приводів для гніву просто
не знаходилося.
Малюнок до твору
Максима Козленка,
10 років
(м. Дніпропетровськ)
21. — Я витягнув цвяхи! — повідомив батькові Елай.
Старий чоловік підвів сина до паркана й мовив:
— За цей час ти змінився й багато чому навчився.
Поглянь, скільки дірок залишилося в паркані. Вони тут
назавжди.Ось так іу стосунках із людьми: коли з кимось
посваришся, неприємні слова залишать у душі такі ж
рани, як дірки від цвяхів у паркані. Пам’ятай про це,
і будеш щасливим.
Поміркуй над смислом виділених рядків. Запам’ятай їх.
♦ «
Раджу тобі:
На грубість ніколи не відповідай грубістю.
Уважно слухай свого співрозмовника.
Ніколи не кажи:
«Ти нічого не знаєш»', «Я краще тебе знаю»-,
«Взагалі ти —дурень!»
БРАТ І СЕСТРА
Народна легенда
Дніпро і Десна — це брат і сестра. Вони були колись
людьми. Як виросли, батько й мати поблагословили їх у
дорогу. Домовилися брат із сестрою вранці вийти і по
лягали спати. От проспала Десна ранок, а Дніпро встав
на зорі, порозвертав гори, порозчищав гирла і пішов сте
пами. Десна прокинулась, а брата немає. Вона пустила
вперед ворона, а сама побігла слідом.
Летить ворон, як бачить, що наздоганяє хлопця, то
крякне. Що поверне Десна до Дніпра, то він убік тікає.
Багато разів наздоганяла сестра брата і щоразу він тікав
убік (тому річка така кручена). А на ворона напав рябець
і давай битися. Довго билися чи ні, але Дніпро добіг до
моря. Десна як почула про це од ворона, прихилилась до
брата і злилась із його потоками. Тепер вона тече лівою
стороною, а Дніпро — правою.
22. Де є острови і скелі серед річки — там брат із сестрою
розминалися. Коли ясний день, то видно, що в Дніпрі вода
синя, а вДесні — жовтувата. Десна плине тихо, а Дніпро —
прудко. Про них є пісня:
Десна Дніпру —рідна сестра,
Десна Дніпро спережила,
Дніпра-брата не спинила.
Ще й ворона посилала,
а в Києві в Дніпро впала.
Жаліється лиман морю,
що Дніпро взяв свою волю.
Свої гирла прочищає,
лиман, море засипає.
Так Десна «наздоганяє» Дніпро
Як у легенді пояснюється походження річок?
Якою постає Десна за своєю вдачею? А Дніпро?
Що ти знаєш з уроків природознавства про ці річки?
Чи є спільні ознаки в їх художньому описі й сучасному стані?
23. Які легенди про походження назв міст, річок ти прочитав
<о у початкових класах?
ЗАМКОВА ГОРА В МУКЛЧЕВІ
Народна легенда
Колись дуже давно, у часи, проякі вже ніхто не пам’ятає,
коло виходу з-під гір на широку рівнину Дунайської доли
ни, де лежить місто Мукачеве, оселився зі своїм військом
чужоземний князь. Він підкорив усіх жителів цієї місцевос
ті й наказав їм будувати для нього замок-фортецю, бо
йому ніде було жити.
Замок
у м. Мукачевому
(сучасне фото)
А князь був жорстокий. Він задумав збудувати замок,
який стояв би на єдиній горі серед рівнини і був би з усіх
боків неприступним. А такої гори поблизу не було. Іось він
наказав своїм підвладним насипати на рівнині гору.
Тисячі возів, запряжених шістьма волами кожен, тисячу
днів возили землю і насипали гору, аж поки вона не дося
гла потрібної князеві височини. А потім збудували на ній
замок — міцну, неприступну фортецю.
Але це все коштувало людям багато сліз, кривавого
поту, тяжких страждань і мук. Через те і назвали люди
місто Мукачевом.
Що ти знаєш про це місто?
Пригадай, яким слов’янським просвітителям тут установ
лено пам’ятник. У цьому тобі допоможе посібник «Моя
домашня читальня» для 3 класу.
Які легенди про походження назв міст, річок ти прочитав у
початкових класах?
24. ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ
Прочитай кожну групу прислів’їв і приказок. Поміркуй, про
які людські якості їх складено. Як ти вважаєш, чому їх ужи
вають у розмові?
Молодець проти овець, а проти молодця — сам вівця.
Добре того страшйти, хто всього боїться.
У лісі ще вовки виють, а йому вже на печі страшно.
* * *
• Іде лісом, а дерев не бачить.
• На коні їде, а коня шукає.
• Взувся наперед п’ятами.
•к-к -к
• Наскочила коса на камінь.
• Ти йому «просо», а він тобі — «гречка».
• Кладеш його на полицю, а він пада на лавицю.
НАРОДНІ ЗАГАДКИ
З давніх-давен люди викорис
товували загадки для розвитку спо
стережливості, розуму, кмітливості.
За тематикою народні загадки
дуже різноманітні: про явища при
роди, рослини, тварин, про зовніш
ність, працю, стосунки людей та ін.
Народні загадки часто трапляють
ся в сюжетах казок.
М і г
С Г О Щ Щ
, •
25. ПРО ЯВИЩА ПРИРОДИ
• Брат до брата в гості прийшов, а той ховається.
• Живе — лежить, помре — побіжить.
ПРО ТВАРИН
• Сидить у куточку, тче дірчасту сорочку.
• У річці купається,
в сорочку не вдягається,
в повітрі літає,
завжди сухе буває.
ПРО ЛЮДЕЙ
• Завжди в роті, а не проковтнеш.
• Усе життя одна одну обганяють, а випередити не
можуть.
26
оогишмі
Твори яких жанрів ти прочитав у розділі?
Які з казок побутові, а яка казка — чарівна?
У якому з прочитаних творів містяться поради щодо спіл
кування між людьми? Який народ його склав?
Хто з дійових осіб виявив жадібність?
Поєднай розкидані частини прислів’їв.
Що наум і,* • а злого уникай.
Гарно щебече, • • малий дощ буває.
З великої хмари • • а працює за комара,
їсть за вовка, • • та нема чого слухать.
Все добре переймай, • • те й на язиці.
26. ЛІТЕРАТУРНІ
КАЗКИ, БАЙКИ,
ЗАГАДКИ
УКРАЇНСЬКИХ
ПИСЬМЕННИКІВ
Якби нам хата тепла
та люди добрі,
казали б ми казку,
баяли1байку
до самого світу2...
За темними борами,
та за глибокими морями,
та за високими горами,
то єсть там дивний-предивний
край, де панує Урай3.
Що в тому краю сонце не сідає,
місяць не погасає,
а ясні зорі по полю ходять,
таночки водять...
Про найважливіше ЮрійЯрмиш
СІМ ЧУДЕС
Серед гір була широка долина, а в ній, на берегах
звивистої швидкоплинної річки, люди побудували сім
чудес-міст. У кожному був свій Голова, який відповідав
за все, що тут робилося.
А в кожному місті було щось особливе, чого не було
в інших.
Леся Українка
1 Баяти — розповідати.
2 До самого світу — тут. до ранку.
3 Урай — тут: казкова країна.
27. Перше місто славилося тим, що в Голови була Чарівна
Мітла, яку він сам винайшов. Голова казав:
— Люба моя Чарівна Мітлонько, вам доведеться цієї
ночі особливо ретельно попрацювати. Адже завтра в на
шому місті починається Свято нового навчального року!
Уночі Чарівна Мітла швидко і вправно, нікому не зава
жаючи, всім даючи спокійно виспатися, ретельно наводи
ла порядок у місті. На ранок громадяни виходили зі своїх
будинків і, дихаючи свіжим повітрям, промовляли:
— Господи, яке наше місто чисте!
— Ага!.. Майдани які стали чепурні!
— Вулиці і сквери прибрані як ніколи!
— Слава Чарівній Мітлі і нашому Голові!
Проте якості Чарівної Мітли на цьому не
закінчувалися. Коли хтось починав погано
працювати, Чарівна Мітла негайно виганяла
з роботи халтурника!
Отакою була ця Мітла!
У другому місті його мешканці мали Чарівний Казан.
Стояв він посеред поля, де росли соковиті помідори, чу
дові ніжинські огірки, цибуля, часник, картопля, капуста,
петрушка, кріп і навіть грузинська пахуча травиця кіндза.
Обабіч городу в садах бавили зір рум’янобокі яблука, жов
таві й солодкі, наче мед, груші, сливи, абрикоси. А віддалік
височіли в обрамленні жовтих пелюсток схожі на сонце
соняхи. Над ними висіло синє небо, по ньому пливли легкі,
мов пір’їнки, хмарки.
Голова того міста дуже полюбляв і городину, і фрук
ти. Адже він був неперевершений кухар. Коли підходив
до Чарівного Казана, то тихо промовляв рецепт чудового
українського борщу і додавав:
— Мій любий Чарівний Казанчику! Звари мені все як
слід. Невдовзі я перевірю твою роботу.
Після цих слів до Чарівного Казана посипалися овочі,
гострий ніж їм обчикрйжував боки, обчищував лушпиння,
вони пірнали у воду, яка одразу починала вдоволено
воркотіти, булькотіти.
28. Через якусь годину Голова урочисто піднімав кришку
Казана, з насолодою вдихав ні з чим незрівнянні пахощі
українського борщу і радісно проголошував:
— Громадяни нашого дивовижного міста! Ми з вами
зібралися на спільний борщ! Прошу, сідайте за столи під
вишнями, насипайте собі борщу — хто скільки хоче!
Ніхто не наважився встати з-за столу, не подякувавши
Чарівному Казанові й Голові за таку щиру турботу про всіх
своїх громадян...
У третьому місті Голова мав Чарівну Книгу, що склада
лася лише з однієї сторінки. Але написане в ній змінювало
ся щодоби. Це була Книга точних прогнозів того, що мало
трапитися протягом наступної доби: де виникне пожежа,
де — автомобільна аварія, хто впаде з гойдалки чи з дере
ва. Кожен розумів: такій Книзі ціни немає. Скільком людям
вона вберегла життя, скількох пожеж допомогла уникнути
або негайно їх погасити!
Громадяни четвертого міста мали Чарівну Корову, яка
цілими днями паслася на зеленому лузі й давала багато
найсмачнішого у світі молока. Діти, які пили те молоко,
ніколи не хворіли, були дужі й розумні.
А громадяни п’ятого міста мали Чарівну Сопілку. Коли
траплялася біда, вона вміла піднімати в людей настрій,
звеселяла тих, у кого було щире серце і добра душа.
А от про те, що було в шостому місті, мені навіть роз
повідати незручно. Оселилася там Велика Заздрість і геть
полонила серце тамтешнього Голови.
«Тобі треба мати Чарівну Мітлу!» — нашіптувала вона
йому.
«Чарівний Казан, Чарівна Книга, Чарівна Сопілка —
чому вони в інших містах, а не в твоєму?» — ревниво за
уважувала Велика Заздрість.
«А Чарівна Корова, яка всіх може напоїти найсмачнішим
у світі молоком? Я досі не бачу її в нашому місті!»
І Голова, якого доймала Велика Заздрість, якось вирі
шив розвідати, чи не можна справді оволодіти скарбами
інших міст.
29. Однак, як тільки він відійшов від своєї оселі, раптом
хтось гукнув йому згори:
— Егей! Куди це ви, друже, чимчикуєте? — Голова зирк
нув угору і побачив свого колегу, Голову із сьомого міста
на Парасольці-Літунці, — той був неабияким винахідни
ком. Його мрією було винайти таку парасолю, щоб вона
не тільки захищала від дощу або пекучого сонця, а й щоб
на своїй парасольці кожен громадянин міг злітати при по
путному вітрі в гості до родичів чи друзів із сусідніх міст.
І от ця мрія здійснилася!
Сам він на своїй Парасольці-Літунці вже встиг злітати
до п’яти міст і скрізь казав таке:
— Друзі, знали б ви, як гарно навкруг! У кожного з на
ших міст є щось своє, незвичайне: в одного — Чарівна
Мітла, в інших — Чарівна Книга, Чарівний Казан, Чарівна
Корова, Чарівна Сопілка. Давайте ніколи-ніколи не сва
ритися! Усім нам тоді веселіше й заможніше житиметься.
І ніхто на наше добро не зазіхатиме!
— Гм... — замислилися Голови п’яти міст. — Це ж нам
тоді з сусідами своїм добром доведеться ділитися, а його
на всіх може й не вистачити. Ні, ми не згодні...
— Ну, дивіться! Як лихо припече, краще його гуртом
зустрічати.
І от тепер винахідник Парасольки-Літунки з такою про
позицією звернувся до Голови, що мав Велику Заздрість:
— Давайте об’єднаємо зусилля двох наших міст, —
сказав він. — Я певен, усім нам тоді житиметься краще!
— Бабуся надвоє ворожила!1— не погодився сусіда. —
У мене з цього приводу свої думки. Летіть своєю дорогою,
не заважайте мені!
Подивувався Голова такій поведінці сусіди, а тоді
підставив Парасольку-Літунку попутному вітрові й полетів
до свого міста.
1 Бабуся надвоє ворожила — тут: може бути і по-іншому.
30. А Голова, у якого була Велика Заздрість, обережно,
щоб ніхто не звернув на нього уваги, обійшов усі міста в
долині. Він розшукував найуразливіші місця в них. І знай
шов їх!
Отож якось прокинулися вранці громадяни п’яти міст
і в розпачі зарепетували:
— У нас зникла Чарівна Мітла!
— Немає Чарівного Казана!
— Пропала Книга прогнозів!
— Не можемо віднайти Чарівної Корови!
— Хтось забрав нашу Чарівну Сопілку!
А з міцної високої стіни свого міста реготав Голова,
що мав Велику Заздрість.
— Ха-ха! Усе ваше добро тепер наше! Проспали
ви його! Навіть Чарівну Книгу прогнозів поцупив я у вас
рівно опівночі, коли ви не могли прочитати прогноз про
події наступного дня!..
І гучний регіт полинув долиною між горами.
Голова, який задовольнив Велику Заздрість, так дов
го втішався перемогою, що не помітив, як одного ранку
в дворі його канцелярії на багатьох Парасолях-Літунках
опустилися Голова-винахідник і його прихильники. Вони
миттю прив’язали до величезних Парасоль-Літунок Чарів
ну Корову і Чарівного Казана, прихопили з собою Книгу
прогнозів, Сопілку і Мітлу. Попутний вітер підхопив Пара-
солі-Літунки, і вони швидко піднялися в повітря.
— Егей, великий заздріснику, чи не зарано ви розвесе
лилися?! — погукав з піднебесся Голова-винахідник.
Глянув угору великий заздрісник і закляк з подиву.
— Як ви посміли?! — заверещав він за якусь мить. — Як
ви зуміли?! Хіба це можливо — підняти в повітря корову?!
— Гуртом усе можливо! — відповів Голова-вина
хідник. — Віднині громадяни шести місту долині житимуть
у мирі та злагоді. І ніхто нас не здолає!
— Що ж мені тепер робити? — жалібно запхинькав
Голова-крадій. — Як бути далі?
31
31. — Виженіть зі свого серця Велику Заздрість, відшукайте
Совість! Вона й виведе вас на шлях миру та злагоди. Ось
вам Парасоля-Літунка, — сказав Голова-винахідник, —
міцно тримайте її! Піднімайтеся до нас, ширяйте в під
небессі, мов птах, милуйтеся з висоти нашими містами,
красунею-землею! Ітоді ви відчуєте себе по-справжньому
щасливим!
Які чудеса мало кожне місто?
Яке з цих чудес тобі здається найважливішим?
Чому голови міст не захотіли об’єднуватися?
Чому Великому Заздріснику не вдалося перемогти?
У якому абзаці висловлено головну думку казки?
Зірка Мензатюк
ПРИГОДИ КОЗИ ДЕРЕЗОВСЬКОЇ
(Скорочено)
Одного разу в село Халеп’я до своєї троюрідної тітки
приїхала пані художниця з Києва — та й побачила у дворі
на зеленім моріжку молоденьку тітчину кізку.
— Ой яка у вас кізонька грайлива та гарненька, а шерсть
на ній — немов шовк! — замилувалася вона.
— То я тобі її подарую, — відказала на це тітка. — Бо ти
ж, як-не-як, моя троюрідна небога, а кіз у мене аж чотири.
— Ох, — тільки й мовила художниця, бо жила вона в міс
ті на шістнадцятому поверсі, але поміркувавши, додала:
— Мій сусід зліва має кота, а сусідка справа тримає со
баку. У знайомого кобзаря Богдана стоїть вулик на балконі
на самісінькому Хрещатику, і бджоли носять йому добрий
мед з хрещатицьких лип та каштанів. А в мене житиме
кізка! Кіз у Києві ще ні в кого не було.
І кізонька приїхала до Києва.
В автобусі було тісно ідушно, до того ж повно клунків із
салом та картоплею. У метро також — люди, люди, і жод
ного приємного цапка, хоч скільки не дивися. Зате ліфт
припав кізоньці до серця. Гур-гур-гур! — піднімав він її
високо-високо, на шістнадцятий поверх. Гоп! — опускав
32. додолу. «Чи могла я мріяти про таку висоту, спинаючись
у лузі на верби і тополі?» — тішилася кізонька, знов їдучи
вгору.
— Годі тобі кататися, ходімо в майстерню, — ледве
вивела її з ліфта пані художниця. — Ти нівроку норовли
ва1, як коза Дереза з давньої казки. Назву-но я тебе козою
Дерезовською.
Кізонька опиралася даремно, бо майстерня їй одразу
полюбилася.
— Тут ти й житимеш, — мовила художниця до кізоньки. —
Поїдемо в Гідропарк та й накосимо сінця повні ясельця, та
й поставимо стіжок на балконі — от і перезимуємо.
Так усе і влаштувалось.
Удень кізонька паслася у дво
рі коло школи; а часом вони
з художницею ходили гуляти
містом. Господиня вив’язувала
козі бант на шиї: на День Киє
ва — рожевий, а на День Неза
лежності — жовтий і блакитний.
І скрізь, куди б вони не подали
ся, тільки й чули, що «ах, яка
кізонька, ах, яка біла»! З того Тетяни Семенової
всього голівка в кізоньки тріш
ки замакітрилася2. Зовсім трішечки, відразу й не помітиш.
...Як тільки художниця подалася з дому, кізонька вдягла
на ріжки капелюшок, на шию накинула шовкову хустинку —
та й вийшла попастися. «Тепер я модна й елегантна», —
втішалася вона. А було якраз перше вересня, школярики
вишикувалися на святкову лінійку.
— Коза в капелюсі! Коза в капелюсі! — закричали вони,
побачивши кізоньку, й кинулися до неї.
Даремно вчителі кликали їх до класів, даремно дзелен
чав святковий перший дзвоник. Діти реготали, вереща-
1 Нівроку норовлива — тут: дуже капризна.
2 Голівка замакітрилася — тут: задурилася; кізка дуже запишалась.
33. ли й бігали за козою. Навіть сам директор не міг навести
порядку!
На щастя, пані художниця, повернувшись додому, ви
зирнула у вікно — подивитися, що там за ґвалт учинився,
й упізнала свою кізоньку.
— Неподобство! Коза в місті, та ще й у капелюсі! — за
кричав сердитий директор, коли художниця примчала до
школи. — Ану гетьте мені звідси! І щоби більше біля школи
я не бачив ніяких кіз.
— Кізонько моя люба, кізонько моя мила! Що ти,
серце, наробила? Де тепер будеш пастися? — докоряла
пані художниця своїй пестунці, привівши її додому.
Але кізонька вистрибнула на балкон й ображено заме-
кала. її, елегантну особу в капелюшку, прогнали зі шкіль
ного двору, наче шкодливу худобу! «Ну й нічого, — поду
мала вона. — Наступного разу я приберуся ще краще».
Коли господиня понесла свої картини до художнього
салону, кізонька взялася за скриньки з фарбами. «Треба
трішки підфарбуватися, як то роблять модниці, — мірку
вала вона. — Очі підведу блакитним, вуста — рожевим,
ратички — коричневим, а хвостик... хай лишається біле
сенький».
Та й рушила в місто.
Тільки що ж то за шум учинився? То знову навколо
кізоньки Дерезовської зібралася ціла юрба.
— Що воно за дивина? — питалися одні.
— Що воно за сатана? — сполошилися інші.
— Чорт! Ой, чорт! — закричали ще інші, та й учинився
шарварок1.
— Матінко ріднесенька, це ж моя кізонька Дерезов-
ська! — сплеснула руками художниця. Та мерщій козу за
роги, та додому, та у ванну... І там вона козу мила, мила,
мила...
1 Шарварок — галас, метушня людей.
34. — Кізонько моя люба, кізонько моя мила! Як іще раз по
дібне витвориш, доведеться тебе прив’язувати, — казала
пані художниця.
— Ме-ке-ке! — ображено відповіла кізка.
— Годі, годі, моя голубонько, лиш більше не чини так
нерозважливо. Чи ти їла, чи ти пила? З ’їж хоч кленовий
листочок!
Тепер господиня добре її пильнувала, а до фарби не
підпускала й близько. Але тієї осені в Києві проходив з ’їзд
художників, і господиня була його делегатом. Отож вона
пішла на з ’їзд, а кізонька подалася в перукарню.
— Підріжте мені чубчика, накрутіть кучері, пофарбуйте,
залакуйте, щоб була я, мов із журналу!
Такїй і зробили. Кізонька вийшла з перукарні напахче-
на, яскрава, кучерява. «Куди тепер податися?» — мірку
вала вона. День стояв погідний, люди гуляли парками та
скверами, тому й кізонька пішла мальовничою алейкою,
парком, а тоді вже й лісом. І не просто лісом, а пущею, бо
ліс цей і називався Пуща-Водйця. У пущі, звичайно, води
лися вовки. Ось один сіроманець і перестрів кізоньку.
— Що за краля! Які очі, яка зачіска, які стрункі ріжки! —
Опустила вії кізка.
— Одного разу мене мало не відправили в міліцію...
— Ото невігласи! Але що ти хочеш — це не Париж! Зате
сьогодні ти нарешті познайомишся зі справжніми поціно-
вувачами краси. Ходімо зі мною — сюди, в глушину.
— Ой, мені лячно, — мекнула кізонька, однак ступила
крок за вовком. Він говорив такі солодкі речі!
— Ти вся шикарна, від ріжок і до хвоста! Тобі треба на
конкурс краси. Ти станеш міс Києва! Міс України! А може,
навіть міс усього світу. У всякому разі, перше місце в моє
му череві тобі забезпечене. А ось і моя дружина, — сказав
він. — Вона також зуміє належно тебе оцінити.
— Гарна, гарна козятинка, — клацнула зубами
вовчиця. — Молода, смачненька.
35. ^ к 36
— Ме-ке-ке! Мі-міліція! — заволала кізонька Дерезов-
ська, збагнувши нарешті, до чого йде.
Але міліції в пущі не було, тож коза дременула через
хащі. Сіроманці кинулися слідом. Кізонька мчала без до
роги, перескакувала через колоди, продиралася через
кущі ожини, проламувалася крізь терни, залишаючи на
колючках жмутки фарбованої шерсті. Проте вовки не від
ставали. Вони ось-ось ухопили б її зубами, якби кізонька
не вискочила з кущів на шосе, мало що не під самі колеса
таксі.
— Підвезіть ме-мене мерщій! — закричала вона, уско
чивши в авто, і ввічливий таксист повіз її додому.
— Кізонька моя люба, кізонько моя мила, що за лихо
тебе спіткало? — захвилювалася пані художниця, яка вже
повернулася із з ’їзду. — Твої боки в реп’яхах, ратички
розбиті. Шерсть узялася ковтунами — тож доведеться
тебе обстригти.
Звідтоді кізонька порозумнішала. Чемно ходить із
художницею на пленер1або пасеться коло будинку. Прав
да, ратички в неї часто оранжеві, часом малинові, а боки —
зелені чи блакитні. Люди з того не дивуються, а якщо хтось
здивувався, то значить, він уперше побачив кізоньку Де-
резовську. Вона й далі потроху мріє про Париж... Але ж,
врешті-решт, Київ — теж європейська столиця!
А недавно пані художниця намалювала кізоньчин порт
рет. Він виставлявся в Амстердамі, Лондоні й у томужтаки
Парижі — і кажуть, мав неабиякий успіх.
Зверни увагу, як пані художниця звертається до кози.
У яких казках ти зустрічав такі вислови?
У які пригоди потрапляла коза Дерезовська?
Чому вона врешті-решт «порозумнішала»?
Уяви собі, якби замість кізки тітка подарувала пані худож
ниці іншу красиву тваринку. Якою могла би бути казка?
1 Пленер — тут: художниця малює на природі, а кізка там пасеться.
36. 37
Ім’я знаменитого українсько
го байкаря — Леоніда Глібова —
відоме багатьом поколінням. Висло
ви з його байок часто промовляють
як повчальні прислів’я.
Сила байок Леоніда Глібова —
у дохідливості, виразності сюжету,
у тому, що автор завжди постає
на захист прав простої людини.
Леонід Іванович Глібов написав понад 100 байок,
створив чимало задушевних віршів, які стали піснями.
Поет з особливою вигадкою складав акровірші, загадки.
Про його працю видатний український поет Максим
Рильський написав так:
Малята вчать ті сонячні слова,
що, ніби чародійник, із рукава
ти сипав їх і в мудрості не схибив.
Прочитай твори поета. Поміркуй над прочитаним.
ЩУКА
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
що буцім би вона такеє виробляла,
що у ставу ніхто життя не мав:
того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
та в каплиці
гуртом до суду притаскали,
хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
якіїсь два Осли,
одна нікчемна Шкапа
та два стареньких Цапа, —
усе народ, як бачите, такий
добрячий та плохий.
37. За стряпчого1, як завсідй2годиться,
була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така,
що ніби Щука та частенько,
як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
то сотеньку карасиків живеньких
або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(хто ворогів не мав!), —
а все-таки катюзі,
як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать...
Не довго думали — рішили —
і Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
щоб більше жаху їй завдать
і щоб усяк боявся так робити, —
у річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали лисичку
і Щуку кинули — у річку.
За що Щуку до суду притаскали?
Хто був судцями? Чому про них автор говорить народ
такий добрячий та плохий?
Як вдалося Лисиці «покарати» Щуку?
Який вислів із байки став прислів’ям?
1 Стряпчий — тут. суддя.
2 Завсідй — як завжди.
38. КВІТКОВЕ ВЕСІЛЛЯ
(Скорочено)
У вишневому садочку,
під вербою, в холодочку,
щоб лихо прогнать
і щоб долю звеселити,
заходились наші квіти
весілля гулять.
Не було б таких новинок,
та хрещатенький Барвінок
усіх здивував.
Він Фіалочку блакитну,
наче панночку тендітну,
за себе узяв.
Посередині в таночку
у зеленому віночку
танцював Будяк.
Кругом свашки, і сусідки,
і Фасолі, і Нагідки,
і між ними Мак.
Наче справжнії музики,
грають Півні і Індики,
деренчить Гусак.
А Будяк всіх потішає,
підморгне і примовляє:
«Отак, квіти, так!
Танцювала риба з раком,
А морквиця з пастернаком,
та не краще нас!
Нуте ж швидко, шпарко, квіти,
молодих повеселити —
один тому час!...
Тільки й щастя, тільки й жити,
покіль буде сонце гріти, —
пов’янем колись!
Леонід Глібов
Ілюстрація
Любові Григор’євої
39. Як там буде — знає доля,
а ще покіль наша воля,
гуляй, не журись!»...
Акровірші
V.
і
ХТО БАБА?
Сидить хитра баба аж на версі граба.
«Ой не злізу з граба! — дурить діток
баба. —
Вловіть мені тую курочку рябую,
А я подарую грушку золотую».
ЩО ЗА ПТИЦЯ?
Між людьми, як пташка, в’ється,
У людей і їсть, і п’є; _____________
Ходить старець, просить, гнеться,
А у неї всюди є.
Пригадай, що ти вже знаєш про письменника Бориса
Грінченка. Які його твори читав у попередніх класах?
- ч г
ЛЕОНІД ГЛІБОВ
ЩО ЗА ПТИЦЯ?
РИБ’ЯЧІ ТАНЦІ
Лев царює над лісами,
і над водами царює,
скрізь закони видає він
і усюди порядкує.
Ось надумавсь і відразу
він скликає на пораду
до свого царського двору
всю звірячую громаду.
Каже раді міркувати:
дати рибі суд і право,
і суддю настановити,
щоб судив він не лукаво.
Стала рада міркувати,
міркували-радували
Борис Грінченко
* V» -
* РИБ’ЯЧІ А А
ТАНЦІ
_
40. і над рибами суддею
врешт лисицю всі обрали.
Почала тоді лисиця
по річках порядкувати...
В неї кум був — однокрилий
журавель старий цибатий.
Ось вона його до себе
пособляти1попросила,
і тоді у них робота
дуже швидко закипіла:
кум стромляє ніс у воду,
рибу з неї викидає,
а лисичка на травиці
суд над нею вирікає2.
І як риба та буває
повелась негоже в річці,
то злочинницю карати
доручалося лисичці.
А покараних злочинців
кум з кумою не ділили,
а ладненько та тихенько
так удвох усіх і їли.
І погладшала лисичка,
і така ситенька стала,
що усіх, як є, довкола
заздрість звірів обнімала.
Як позаздрили, то стали
доглядатися пильненько,
та й дізнались, як лисичка
порядкує там гарненько.
Пронеслась між звірів чутка
про її недобре діло,
слово те й на трон до лева
трохи згодом долетіло.
1 Пособляти — допомагати.
2 Вирікає — чинить, робить.
41. Хоч пан лев і сам обіда
баранами та волами,
а голодний не гидує
і нечистими свинями.
Дак то ж він і лев на теє,
щоб з підданців драти шкуру,
інші ж мусять мати просту,
а не левову натуру.
Беззаконство він карає:
сам бажає подивиться,
як то справді порядкує
там над рибою лисиця.
Ось до річки він приходе,
а над нею судять саме:
рибки б’ються на травиці
головами та хвостами.
Кум з кумою вже гарненько
пообідати хотіли,
та зненацька коло себе
лева дужого уздріли1.
— Хто такий ти? Що тут робиш?
грізно в кума він питає,
та лисичка зна брехати
і швиденько відмовляє:
— Се мій писар єсть, о царю!
Він за чесність превелику
від народу має шану
й буде мати аж довіку.
А оце твої підданці,
посланці се від народу
щоб тебе тут привітати,
бач, покинули і воду.
Карасі, явились, царю,
поздоровить, як ведеться.
1 Уздріли — побачили.
42
42. — Ну, а як же, — лев питає, —
тут народові живеться?
Чи вдоволені підданці?
Чи порядок є у краї?
А лисиця відмовляє:
— Та їм так, неначе в раї!
О, наш добрий царю! Тільки б
Бог тобі дав віку й сили!..
(А карасики безщасні
на травиці тріпотіли.)
— Тільки чом же, — лев питає, -
і хвостами, й головами
ті заступники народні
все кивають перед нами?
А лисиця відмовляє:
— Мудрий леве, се радіють
так вони, тебе уздрівши,
і танцюють, як уміють...
— А! — ревнув тут лев, брехнею
розлютований такою,
і в свої він кігті кума
ухопив ураз з кумою.
І щоб так не без музики
тим підданцям танцювати,
то він писаря з суддею
їм примусив заспівати.
І було то на сім світі
їм останнє вже співання...
Так скінчилося лисиче
над річками панування...
Ілюстрації до байки
Оксани Федько
Як лисичка порядкувала над рибою?
Як лев покарав беззаконство?
Поміркуй: чи насправді лев був таким справедливим?
Які рядки розкривають левову натуру?
43. ДОБРА ПОРАДА
Звичайного теплого літнього дня
зустрілися якось осел і свиня.
Були вони вічність, як кажуть, знайомі
та тільки вітатися першим
нікому чомусь не схотілося...
Гордість — чи що?
Не знаю...
Та кожний повз мовчки
пройшов.
І далі пішли, наче досі
й не знались.
Лиш потім про себе
весь день міркували.
Свиня міркувала:
«Що взять з віслюка!
Осел — це осел.
То вже вдача така!..»
Осел міркував:
«Так і пре навмання!
Ох,правдоньку
кажуть: свиня — це свиня!..»
Як хочеш ослом чи свинею не стати,
затям: краще першим
завжди привітатись!
Чим були незадоволені осел і свиня?
З яким почуттям вони думали одне про одного?
У яких словах висловлено мораль байки?
Чи погоджуєшся ти з нею?
Анатолій Костёцький
44. Лідія Повх
Гречка, пшениця,
жито, пшоно...
Треба миритися
нам давно.
Морква, петрушка,
хрін і буряк —
будем миритися
ми ось так: — Цьом!
Загадки
Тамара Коломієць
Дівча вітру вклонялося,
дівча вітру питалося:
— Скажи мені, хто я така,
виростаю тонка, струнка,
стою, коси розпустивши,
сукеночку побіливши,
не плетену, не зшивану,
не знати ким надівану.
* * *
Довгохвосту лиску маю,
у дорогу відправляю:
— Ходи, ходи, лиско,
не далеко — близько,
ходи, лиско, по ряду,
клади хвоста по сліду,
з одним розпрощайся —
другим запасайся.
* -к к
На тонких бринять стеблинках
між травинок і пеньочків
сині-сині, звуться дзвінко,
лісові квітки ... .
45. 46
Загадки-добавлянки
Степан Жупанин
А у кого, а у кого
є найбільше в світі голок?
Не у кактуса й шипшини,
а в зеленої....
Тьох-тьох-тьох
тіву-тів, —
лине радісно з гаїв.
То співаночка чия?
Голосного ... .
★ * Ус
Я шепчу веселі сни,
тільки ти скоріш засни.
Всі кладуть мене під вушко
бо на те я і ... .
Яку чарівну казку ти прочитав? Хто її автор?
Пригадай, яку пораду дає Голова міста Винахідник, щоб
вигнати Велику Заздрість? Ти погоджуєшся з його пора
дою?
Розпізнай у казці Зірки Мензатюк «Пригоди кози Дере-
зовської» ознаки казок про тварин і побутової.
Чим схожі й чим відрізняються байки Леоніда Глібова
«Щука» та «Риб’ячі танці» Бориса Грінченка?
Пригадай відомі тобі загадки про частини мови та розді
лові знаки. Хто їх автор?
46. ЛІТЕРАТУРНІ
МАНДРІВКИ
ПОРАМИ
РОКУ
Думки та почуття письменників, які по-особливому
спостережливі й залюблені в рідну землю, розкриються
тобі в рядках поезій, оповідань, спогадів.
Читай, вдумуйся, проникайся любов’ю до рідної домів
ки, своєї річки, свого двору, розквітлої вишеньки...
Надія Мовчан-Карпусь
РІДНІЙ ЗЕМЛІ
Яка ж веселкова ти, Земле, весною —
квітуча, рясна, стоголоса!
Уклінне до ніг тобі сонячне літо
і вдячна бджола медоносна.
Тобі посміхається щедро, врожайно
осіння краса загадкова.
Зими таїна зігріва тобі душу,
як знайдена срібна підкова.
47. ПІДКРАЛАСЬ НЕПОМІТНО
ТАЄМНИЧА ОСІНЬ...
Сергій Сухомлйнський
-к ~к ~к
Скільки барв кругом розлито:
пурпур,охра, зелень, просинь.
Це минає тепле літо,
золота надходить осінь.
Код1вишивки: к Рай наш- писанка неначе, —
осінь треба тільки вміти бачить!
Іван Нечуй-Левицький
ОСІННІЙ ДЕНЬ
День був ясний, сонячний та теплий. Небо синіло, як
літом. Сонце ходило на небі низько, але ще добре при
пікало косим промінням.
Тихий вітер ледве ворушився. Половина листя на вер
бах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зе
ленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна
було б подумати, що надворі справжнє літо. Тільки зелена
низька озимина нагадувала про осінь.
Надворі летіло павутиння. Воно обснувало тополі, вер
би, стіжки, тини; маяло на вершечках садків і знов летіло
та летіло; хто його зна, де воно й бралося.
Яку пору осені ти розпізнав в описі?
-о Якими фарбами змальовано карти
ну ясного погожого дня?
Приказка
Осінь на строкатому коні їздить.
1 Код — символ для передавання, обробки і зберігання інформації.
48. А чи знаєш ти, що в Україні є заповідні місця, відомі
відомі далеко за її межами? Асканія-Нова — один із
найстаріший заповідників світу. Він був заснований ще
наприкінці позаминулого століття Фрідріхом Фальц-
Фейном з метою охорони природи. На 11 тисячах гектарів
дикого степу шумлять 450 видів рослин. Учені нарахували
в заповіднику понад 860 видів тварин.
Асканія-Нова — це живий лист із давнини до майбутніх
поколінь. Дізнатися більше про рослини і тварини цієї
заповідної місцевості ви зможете, завітавши на сайт:
askania-nova-zapovidnik.gov.ua
49. Марія Пригара
АСКАНІЯ-НОВА
Степ! А де йому кінець? Не за ґратами вони,
Він кінця не має. а на вольній волі
У степу, як острівець, ходять смирно табуни —
зелен-гай зростає. в степовім роздоллі.
Це — перлина степова, Вже із рук їдять зерно
славою багата. яки, лосі, лами;
Звуть Асканія-Нова з ними й зебри заодно
край оцей, малята. дружать з пастухами.
Із усіх кінців землі, В парку вдень і уночі
з кожної країни, голоси пташині:
і великі, і малі там фазани, павичі,
тут живуть тварини. сім’ї лебедині.
Тож Асканія-Нова
чарівна, мов казка.
Хто у ній ще не бував —
приїздіть, будь ласка!
'Чому Асканія-Нова — степова перлина?
Пригадай, що тобі відомо про цей заповідник з уроків
природознавства.
Іван Драч
В ТОВАРИСТВІ ДЖМЕЛЯ
Ще вчора джміль гудів — сьогодні вже нема,
застиг від холоду, ледь лапками він меле,
крилята задубілі не здійма
і тихо й тоскно дивиться на мене.
Беру його із затінку, кладу
на щире1сонце — в затишок осоння2.
Джмелями літаки собі гудуть.
І джміль до них гуде собі спросоння.
1 Щире — тут: яскраве.
2 Осоння — місце, що добре освітлюється сонцем.
50. Я потім забуваю про джмеля.
А він нагрівся, з рукава стартує,
та щось йому така важка земля,
та вітер ним, підраненим, гордує.
На ньому светрик чорно-золотий,
у нього груди ніжні, щирозлоті1.
— Лети, — шепчу йому, — лети, лети,
бо нам життя не в льоді, а в польоті!
Вже полудень. Аж чую — джміль гуде.
Куди там тому грому-бомбовозу...
Розправив крила, розігрівся день,
летить джмелем навстріч зимі й морозу...
Хто дійові особи вірша?
Яку картину передає кожна строфа?
Порівняйте, яким був джміль уранці та в полудень.
Які думки навіяло поетові перетворення джмеля?
Звуконаслідування
ДЖМЕЛЕНЯ
Джмеленя навмання
у вікно шкреблося.
Заморочилося,
притомилося:
— Ой не мож-ж-жу,
ой ж-ж-жу...
Зараз я допоможу.
Прикмета
На осінньому осонні
дзумкотіли оси сонні:
— Поз-з-зіхає ведмедисько
з-з-значить, вж-ж-же
мороз-з-зи близ-з-зько.
Андрій Німенко
Григорій Хіміч
1 Щирозлоті— яскраві, золотисті.
51. "7=
Ш ІД й1 йА1 НИЖИ
Календар читача
28 вересня — день народження письменників
Василя Сухомлинського
та Дмитра Павличка
Анатолій Качан
ОБТРУСИЛИ ЯБЛУКА
Обтрусили яблука у саду,
а одне зосталося на виду.
Хто не йде, задивиться — благодать!
Жаль лише, що яблуко не дістать.
Знає тільки яблуня, що це ми
залишили яблуко для зими:
хай вона потішиться в холоди
цим рум’яним яблуком молодим.
Хай вона за яблуко золоте
кучугури снігу нам намете.
Щоб із білих пагорбів, як із хмар,
на санках літали ми аж у яр.
52. *
53
Як поет пояснив, чому на яблуні залишилось одне яблуко?
Знайди у вірші рими.
Можна придумати казку про це самотнє яблуко. Спробуй!
Яків Щоголів
ОСІНЬ
Висне небо синє, Темная діброва
синє,та не те; стихла і мовчить;
світить, та не гріє листя пожовтіле
сонце золоте. з дерева летить.
Оголилось поле Хоч би де замріла1
од серпа й коси; квіточка одна;
ніде приліпитись тільки й червоніє
крапельці роси. що горобина.
Здалека під небом,
в вирій летючй,
голосно курличуть
журавлів ключі.
Ранню чи пізню осінь описано у вірші? Чому ти так думаєш?
Які слова добирає поет, описуючи небо, сонце, поле,
діброву? Який образ створюють рядки хоч би де замріла
квіточка одна? Які почуття викликав у тебе вірш?
Анатолій Качан
ТЕЛЕГРАМА
Слухав птах на дротах, «Телеграму я прийняв!
як гуде телеграф. Передав телеграф,
Та зненацька із дротів щоб ховався кожен птах,
він до гаю полетів, бо із півночі сюди
на півстепу закричав: йдуть великі холоди!»
Загадки -
• Що до сонця вік свій пнеться і його ім’ям зоветься?
• Сімсот соколят на одній подушці сплять.
1 Замріла — показалася, залишилася.
