2. У стародавні століття в Греції і Римі існували пристосування для обробки
кераміки та дерева. За твердженням історика Плінія, Феодор, житель острова
Самоса (в Егейському морі), за 400 років до нашої ери з успіхом застосовував
пристрій, на якому обточували механічно обертові (від ножного приводу)
вироби з металу. Найбільш давні і найбільш поширеними
були пристрої та верстати для токарної
обробки і процесів свердління. Так, ще у
стародавньому Єгипті застосовувався
токарний "верстат" з лучковым ручним
приводом. На цьому пристрої обточували
кам'яні та дерев'яні вироби.
"Верстат" з ручним лучковым
приводом, що застосовувався
встародавньому Єгипті для
токарної роботи
Робота на
давньоєгипетському
токарному верстаті
3. Надалі пристрій для точіння зазнало ряд конструктивних змін. Воно
приводилося в рух вже ногою людини і прив’язувалось бичевою
мотузкою до двох сусідніх дерев. Оброблюваний виріб кріпився між
двома, прив'язаними до стовбурів дерев, відточеними колами.
Токарний "верстат" з ножним приводом
Обертання виробу здійснювалося мотузкою,
верхній кінець якої був прив'язаний до пружної
гілки дерева, посередині мотузка обвивала виріб,
а нижній кінець мотузки закінчувався петлею.
Людина вставляла ногу в петлю, і, натискаючи
і відпускаючи мотузку, приводила виріб в
обертальний рух.
Цей токарний пристрій застосовувався дуже
довго в найрізноманітніших модифікаціях.
4. На початку XV століття підстава токарного верстата являло собою
дерев'яну лавку. На лавці-станині знаходилося дві бабки, сполучені бруском, що
служили опорою для різця. Це рятувало токаря від необхідності тримати
різець на вазі. Деталі верстата виготовлялися з дерева. Над верстатом звисала
укріплена на стовпі гнучка жердина. До кінця жердини прикріплювалася
мотузка. Мотузка обвивалася навколо валу, спускалася вниз і прив'язувалася до
дерев'яної педалі. Натискаючи на педаль, токар приводив в обертання деталь.
Коли токар відпускав педаль, гнучка жердина тягнула мотузку. При цьому
заготовка оберталася у зворотний бік, так що токарю доводилося, як і в
лучкових верстатах, поперемінно то притискати, то відсувати різець.
Токарний верстат приводиться в рух ногою(з книги "Будинок 12-ти
братів Менделя",1400 р.)
5. До нашого часу зберігся токарний верстат XVI століття імператора
Максиміліана I. Верстат в основному був виготовлений також із дерева, але
центри для установки виробу у нього були металеві. Цей верстат
(виготовлений в1518 р.) вже мав люнет з рамкою для направлення виробів.
Рухлива рамка регулювалася гвинтом. Люнет верстата був виготовлений з
бронзи. Ножний мотузковий привід з пружною жердиною нічим не відрізнявся
від описаного вище.
Токарний верстат імператора Максиміліана I (1518 р.)
Люнет і бабки токарного верстата імператора Максиміліана I
6. У збережених записах Леонардо да Вінчі є ряд креслень токарних верстатів,
хоча всі ці верстати побудовані не були.
7.
8. У 70-х роках XVI століття французьким королем Карлом IV була видана
майстру Жаку Бессону привілегія на токарний верстат для нарізування різьби. У
цьому верстаті були три бабки.
Токарно-гвинторізний верстат Ж. Бессона з копіром іножним
приводом для нарізання різьби
Результат роботи на таких верстатах
цілком залежав від уміння токаря.
На наступному малюнку показаний
токарний верстат, описаний в книзі
Соломона де Ко, виданої у Франції в1615 р.
9. На наступному малюнку зображено інший верстат, також відноситься до XVII
століття. Цей верстат, описаний в книзі Шерюбена (видана у Франції в1671 р.),
мав ряд конструктивних поліпшень. Привід біля верстата був ножний, з тетивою,
але обертання передавалося вже через колінчастий вал. У цьому верстаті був
застосований східчасто-шкивный привід.
10. Творець токарно-гвинторізного верстата з механізованим супортом і набором
змінних зубчастих коліс Андрій Костянтинович Нартов — один з чудових
російських механіків і винахідників XVIII ст.
Андрій Нартов з 16 років працював токарем в майстерні
Московської школи математико-навигацких наук, яка
знахоилась в Сухаревій вежі.
В 1712 р. Петро І викликав Андрія Нартова в Петербург, де
визначив його у власну "токарню" і потім не розлучався з ним
до самої своєї смерті. "Особистий токар" Петра I — за
нашими поняттями це, мабуть, міністр машинобудування —
жив і невідлучно перебував у "токарні", розташованої поруч з
прийомним кабінетом царя. Тут він зустрічався не тільки з
царем, але і з усіма державними діячами того часу.
Сухарева вежа, в якій на початку XVIII
століття розташовувалася Навігацкая
школа
11. Улюбленим заняттям Петра І у хвилини відпочинку була токарна
справа: його верстат рідко відпочивав. Особливо він любив вирізати
предмети зі слонової кістки і дерева. Спочатку він працював на
верстаті, виготовленому в Амстердамі, а потім придбав ще й
французький верстат. Кілька верстатів зробив і Андрій Нартов,
"улюблений токар" Петра, перший російський інженер.
Токарные мастерские существовали при многих европейских дворах, но Петровская
Токарня считалась с начала 1720-х годов одной из лучших. Сохранившиеся до наших
дней 12 станков из нее находятся в коллекции Эрмитажа. По словам Нартова
"Петр I особливо трудился в прелюбезной своей лаборатории токарного искусства, в
которой многие машины с разными инструментами имеются, каковых не только в
России, но нигде никогда не бывало. Государь имел наивящую охоту к токарному
художеству, прехитро вытачивал в махинах из слоновых костей"
12. Особисті токарні різці Петра I. Дерев'яна
чаша, виточена їм на токарному
верстаті. Зберігаються в Кунсткамері
Панорама токарні Петра I (Ермітаж)
13. Генрі Модслі
Англійський механік і промисловець. Створив токарно-
гвинторізний верстат з механізованим супортом (1797),
механізував виробництво гвинтів, гайок. Гвинторізний
верстат, сконструйований Модслі, являв собою значний крок
вперед. У 1800 році Модслі вніс чудове удосконалення в свій
верстат - замість набору змінних ходових гвинтів він
застосував набір змінних зубчастих коліс, які з'єднували
шпиндель і ходовий гвинт (їх було 28 з числом зубів від 15 до
50). Тепер можна було за допомогою ходового гвинта
отримувати різні різьби з різноманітним кроком.
