л7 ст уя 2012

Дисципліна
СТАНДАРТИЗАЦІЯ та УПРАВЛІННЯ
ЯКІСТЮ
Лекція №7

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ
Модуль№1
«Стандарти – нормативна база управління якістю у
видавничо-поліграфічній справі»
Лекція №7
Засади і правила
розроблення стандартів
на терміни та визначення понять

План
1. Зміст, побудова і виклад технічного завдання на
розроблення стандарту на терміни та визначення
понять.
2. Зміст, побудова і виклад пояснювальної записки до
проекту стандарту на терміни та визначення.
3. Критерії оцінювання рівня проекту стандарту на
терміни та визначення понять.
4. Вимоги до терміна.
5. Вимоги до визначення поняття.
6. Зразок викладу типових пунктів розділів «Сфера
застосовності» і «Загальні пояснення» стандарту на
• Контрольні питання.

Зміст, побудова і виклад технічного
завдання на розроблення стандарту
1.Технічне завдання (ТЗ) на розроблення
стандарту складається із таких розділів:
підстава для розроблення стандарту;
термін розроблення;
мета і завдання розроблення стандарту;
характеристика об'єкта стандартизації;

розділи стандарту і основні положення, що
їх установлює стандарт;
взаємозв'язок з іншими нормативними
документами зі стандартизації;
джерела інформації;
етапи робіт і терміни їх виконання;
додаткові вказівки.

2. У розділі «Мета і завдання розроблення
стандарту» зазначають:
а) конкретні результати, яких можна досягти,
застосовуючи даний стандарт, наприклад:
установити однозначні терміни стосовно
певної предметної галузі;
відобразити в системі понять сучасний рівень
знань у тій чи тій галузі науки і техніки або
сфері діяльності;
запобігти різному тлумаченню понять, що
стосовних певного об'єкта стандартизації;

б)сфери діяльності (зокрема, пріоритетні), на які
впливатиме застосовування стандарту,
наприклад:
термінологічне забезпечення предметних
галузей, які стосуються убезпечування життя і
здоров'я людей, їхнього майна, охорони
природного довкілля, ресурсозаощаджування,
уніфікувати, сумісності і взаємозамінності
продукції;
термінологічне забезпечення взаємозв'язку і
взаєморозуміння між розробниками,
виробниками і споживачами продукції
(процесів, послуг);

З. У розділі «Характеристика об'єкта
стандартизації» зазначають:
коротку характеристику стану справ щодо
термінології даного об'єкта стандартизації,
наявні вади і суперечності термінології,
використовуваної в нормативних документах
та в літературі;
взаємозв'язок термінів, що підлягають
стандартуванню, з іншими терміносистемами
в даній чи суміжних предметних галузях;

чинні стандарти й інші документи, які
стосуються даної сфери діяльності, охоплюючи
міжнародні, регіональні й національні
термінологічні стандарти, а також стандарти
інших видів, що містять термінологічні
розділи.
4. У розділі «Розділи стандарту й основні
положення, що їх установлює стандарт»
подають орієнтовні назви розділів стандарту й
перелік основних термінів до кожного з цих
розділів, а також вимоги до терміносистеми і
стандарту.

5. У розділі «Взаємозв'язок з іншими
нормативними документами зі
стандартизації» зазначають:
належність розроблюваного стандарту на
терміни та визначення понять до системи
стандартів;
чинні стандарти, зокрема стандарти і словники
ІS0, ІЕС та інших міжнародних організацій зі
стандартизації, а також інші нормативні
документи, з якими повинен бути пов'язаний
розроблюваний стандарт;

чинні стандарти та інші нормативні документи,
які потрібно переглянути, внести до них зміни
чи скасувати їх у зв'язку із затвердженням та
наданням чинності даному стандартові на
6. У розділі «Джерела інформації» подають
перелік джерел інформації, які треба
використати у процесі розробляння проекту
стандарту:

нормативні акти чинного законодавства;
основоположні стандарти національної
системи стандартизації;
державні термінологічні стандарти,
стосовні об'єкта стандартизації, а також
стандарти інших видів, які містять
термінологічні розділи;
міжнародні термінологічні стандарти та
інші документи міжнародних організацій зі
стандартизації;

національні термінологічні стандарти інших
країн;
інформаційно-пошукові тезауруси;
класифікатори техніко-економічної інформації
та каталоги продукції (послуг) згідно з
тематикою стандарту;
словники та довідники;
науково-технічна та навчально-методична
література.
Нормативні документи треба подавати їхніми
назвами і познаками.

7. У розділі «Етапи робіт і терміни їх виконання»
у стовпці таблиці «Назва роботи» серед інших,
зазначених у ДСТУ 1.2, передбачають:
зібрати, вивчити, систематизувати джерела
інформації, зокрема чинні нормативні
документи, які стосуються даного об'єкта
стандартизації та суміжних об'єктів;
виявити основні поняття, що підлягають
стандартуванню;

побудувати, в разі погреби, моделі (схеми)
системи понять, а також зв'язків
розроблюваного стандарту з іншими
стандартами;
укласти систематизованого словника
термінів, який достатньо повно відображає
об'єкт стандартизації.
8. Інші розділи ТЗ подають згідно з ДСТУ 1.2.

Зміст, побудова і виклад
пояснювальної записки до проекту
стандарту на терміни та визначення
1. Пояснювальна записка до проекту стандарту
на терміни та визначення понять повинна
містити такі розділи:
підстава для розроблення стандарту;
мета і завдання розроблення стандарту;
характеристика об'єкта стандартизації;
відповідність проекту стандарту зарубіжним
аналогам;
надання стандартові чинності, впровадження,
дата першого перевірення та періодичність
перевіряння стандарту;

зв'язок з іншими нормативними документами зі
стандартизації;
відомості про розсилання на відгук (для всіх
редакцій проекту стандарту, крім першої);
відомості про погодження проекту стандарту (для
редакції проекту стандарту, яку передають на
затвердження);
джерела інформації;
додаткові відомості.
Розділи пояснювальної записки, однакові із
розділами ТЗ, треба викласти так само, як у ТЗ.

2. Пояснювальну записку складають до
кожної редакції проекту стандарту.
У ній зазначають і обґрунтовують зміни
відповідної редакції відносно попередньої.
У розділах пояснювальної записки
подають відомості щодо відповідності між
кожним пунктом вимог технічного завдання
і положеннями розробленого стандарту.

З. У розділі «Відповідність проекту стандарту
зарубіжним аналогам»
наводять дані про наявність відповідних
зарубіжних стандартів і нормативних словників, а
також термінологічних розділів у нормативних
документах зі стандартизації;
зазначають ступінь відповідності визначень
понять, регламентованих цим стандартом,
зарубіжним аналогам і обґрунтовують можливі
відмінності.

У розділі подають висновок про ступінь
відповідності (несуперечливості) даного проекту
стандарту зарубіжним аналогам.
4. У розділі «Зв'язок з іншими нормативними
документами зі стандартизації» подають
відомості згідно з 1.5.

5. У розділі «Відомості про погодження проекту стандарту»
наводять дані про погодження проекту стандарту з
національними технічними комітетами стандартизації, до
сфери діяльності яких належить стандартований об'єкт
термінології, з ТК СНТТ, НДЇ та з організаціями,
зазначеними в ТЗ.
6. У розділі «Джерела інформації» подають відомості про
джерела інформації згідно з 1.6.
7. Інші розділи пояснювальної записки подають згідно з ДСТУ
1.2.

Критерії оцінювання рівня
проекту стандарту на терміни
та визначення понять
1. Склад критеріїв оцінювання
1.1. Наведені нижче критерії призначено,
передусім, для того, щоб розробник
стандарту і експерт змогли самостійно
оцінити рівень стандарту.
Оцінюють рівень проекту стандарту на
терміни та визначення понять за такими
основними критеріями:

відповідність складу терміносистеми
сучасному рівневі знань предметної галузі;
відповідність складу та структури
терміностатей стандарту загальним вимогам
системності, охоплюючи повноту
терміноелементів. їхній взаємозв'язок і
взаємоузгодженість (несуперечливість),
обґрунтованість їхньої класифікації,
доступність для розуміння;

відповідність назв розділів (підрозділів) назві
стандарту та його структурному поділові;
відповідність вмісту стандарту і розділів
(підрозділів) своїм назвам.
Перевіряти цю вимогу треба за таким правилом:
терміни, що містяться у стандарті, розділі
(підрозділі), повинні бути семантично пов'язані з
термінами, що містяться у відповідних назвах
стандарту, розділу (підрозділу).

1.2. Перевіряючи проект стандарту та
оцінюючи його рівень за цими загальними
критеріями, одночасно встановлюють:
пріоритетність предметної галузі та
стандартованого об'єкта;
наявність економічних, методичних,
технічних та інших підстав, чинників і умов
дня застосовування стандарту;

можливість чи доцільність змін у складі та
структурі стандартів для певної галузі
стандартизації і термінологічної системи,
впровадження яких мусить бути пов'язане з
розробленням і застосовуванням цього
стандарту;
взаємоприйнятність стандартованої
термінології для зацікавлених організацій,
сторін та осіб.

2. Загальні правила перевіряння стандарту
2.1. Експертуючи стандарт на терміни та
визначення понять, треба перевірити, чи
відповідають терміни і визначення проекту
стандарту вимогам, наведеним у додатках Г
і Д, зокрема:

вимогам системності понять (термінів);
відсутності логічних помилок у визначеннях
понять.
Крім того, з'ясовують наявність його
терміноелементів у Національному банку
застандартованих українських науково-
технічних термінів.

Вимоги до терміна
Термін означає логічне наукове поняття, яке в
сукупності з іншими поняттями певної
предметної галузі є складник наукової теорії.
Для термінів використовують різні лексичні форми:
простий термін (вісь, рідина, зуб, коло),
складний термін (водогін, листоноша,
вантажомісткість, ДСС),
термін-словосполука (складений термін)
(випробовування на тріщинотривкість), термін
символослово (а-частинки, уран-235)

2. Найпоширенішими способами
термінотворення є:
семантичний (коліно, пояс),
синтаксичний (лінійне зварювання),
 морфологічний (прислівник, репродукція,
спектроскоп, ККД),
запозичання іншомовних термінів без
змін (адаптер – еn аdарter) чи калькою, тобто
буквальним перекладом (бетонозмішувач –
de Betonmischer).

З. Термін оцінюють на відповідність вимогам
щодо його здатності виконувати свої функції.
Проте, вимоги до терміна можуть суперечити
одна одній, а кожна з них забезпечує
здебільшого лише одну функцію терміна.
Тому термін розглядають всебічно для того,
щоб визначити, які вимоги до нього - важливіші.

Основні вимоги до терміна такі:
однозначна відповідність терміна поняттю;
відповідність лексичного значення терміна
позначеному ним поняттю;
системність;
раціональна стислість;
словотворча (дериваційна) здатність;
мовна правильність.

4. У межах певної терміносистеми термін
повинен означати тільки одне поняття.
Порушення однозначної відповідності між
терміном та поняттям призводить до омонімії
терміна.
Якщо для позначання двох чи більше
понять, що належать до одної або кількох
систем понять, використовують ту саму
словесну форму терміна, то виконують одну з
таких дій:

4.1. Стандартують для кожного з певних понять різні
самостійні терміни, наприклад,
дію позначають, як правило, віддієслівними
іменниками з суфіксом — ння, утвореними від дієслів
недоконаного виду: ізолювання, класифікування;
подію - віддієслівними іменниками з суфіксом - ння,
утвореними від дієслів доконаного виду:
заізолювання, розкласифікування, а
об'єкти - відповідними однокореневими
іменниками з іншими суфіксами або без них: ізоляція,
поворот, згин.

4.2. Стандартують омонімічний термін,
супроводжуючи кожне з його значень
уточненням чи поясненням:
стабілізатор (хімія) - у цьому разі слово
в дужках не вважають частиною терміна;
(хімічний) стабілізатор - у цьому разі
слово в дужках є частина повної форми
терміна, а термін без слова в дужках -
коротка форма терміна.

5. Власне (буквальне) значення терміна,
тобто значення елементів терміна, що
входять до його складу, з урахуванням їхньої
семантики і синтаксичних зв’язків повинно
відповідати поняттю, яке він означає.

6. Термін повинен бути системним, тобто
відображати відношення між названим
поняттям і пов'язаними з ним поняттями.
Наприклад, терміни - словосполуки
електромагнітний сейсмоприймач та
п'єзоелектричний сейсмоприймач
відповідають вимогам системності.

Вони відображають належність відповідних
цим термінам двох понять до загальнішого
(родового) поняття сейсмоприймач і
відображають суттєву ознаку - приймач
коливання.
Системними вважають і прості терміни,
якщо їх утворено системним застосуванням
словотворчих або інших мовних засобів.

7. Термін повинен мати раціональну
(оптимальну) довжину.
Занадто довгі терміни треба скорочувати,
вилучаючи слова та інші елементи термінів,
які означають несуттєві ознаки поняття і не
впливають на його здатність відрізнятися від
інших термінів.

7.1. Не можна замість терміна стандартувати
опис поняття.
Замість опису понять добирають або
утворюють термін.
Наприклад, описовий вираз наслідок будь-
яких причин, дій і заходів можна замінити
терміном ефект.

7.2. Щоб скоротити довжину терміна, вдаються
до таких заходів:
вилучають із терміна малоінформативні
елементи,
наприклад: конвеєрна електропіч безперервної
дії - конвеєрна електропіч (піч такого типу
належить до печей неперервної дії);
в 'язівні речовини - в 'язівники;
метрополітен - метро;

замінюють багатоелементні терміни коротшими
синонімами,
наприклад оптичний квантовий генератор -
лазер.
Деякі терміни, що містять іменники у непрямому
відмінку, замінюють складним багатокореневим
прикметником (пристрій для вловлювання пилу
та газу - пилогазовловлювальний пристрій) або
багатокореневим іменником
(пилогазовловлювач);

створюють абревіатури різних типів:
літерні (система керування базами даних
СКБД, державна автоінспекція - ДАІ),
частково-поскладові (державне приймання
- держприймання, універсальний магазин
універмаг);
ініціальнопоскладові
(надвисокочастотний генератор - НВЧ-
генератор);

створюють символослова (СО - лазер, р-
частинки), зокрема, моделеслова, в яких
елемент-знак подібний за формою на
об'єкт (У-подібна муфта);
використовують коротші словотворчі
елементи терміна (гальмівна здатність –
гальмівність)

7.3. Іноді, коли неможливо створити
оптимально короткий термін стандартують
повну і коротку (укорочену частину повного)
форму терміна, використовуючи круглі дужки
(див. 7.4.4.2): відшаровування
(лакофарбового покриву).
Коротка форма терміна відшаровування є
дозволений замінник його повної форми
відшаровування лакофарбового покриву.

Якщо для того самого поняття застандартувати
термін відшаровування (лакофарбові покриви), то у
такому разі матимемо лише один термін з
поясненням, яке не є частина терміна.
Коротка форма не може містити нових
терміноелементів, які не входять у повний термін,
або бути побудованою за іншою термінотворчою
моделлю.
Наприклад, для повного терміна дорожня віха
термін тичка - це не коротка форма, а синонім.

7.4. Не можна задовольняти вимогу
стислості терміна, порушуючи норми мови
або нехтуючи інші вимоги до термінів.
Наприклад, не можна пропонувати як
коротку форму терміна процес записування,
термін запис, бо останній, передусім, означає
наслідок процесу, отож, треба стандартувати
записування.

8. Термін повинен мати словотворчу
(дериваційну) здатність, тобто бути
основою для творення нових термінів.
Терміни для нових понять звичайно творять
на основі наявних термінів.
Перед створенням нового терміна на
познаку поняття треба переконатися, що
терміна для цього поняття не існує.

9. Щоб задовольнити основні вимоги до
термінів, забезпечити внутрімовну
згармонізованість української термінології
та однозначну зрозумілість і
несуперечливість українського науково-
технічного стилю, розробляючи
термінологічні стандарти, треба
дотримуватися правил словотворення і
слововживання (.9.1 - 9.9), що відповідають
структурі української мови.

9.1. Терміни-іменники на познаку загальної
абстрактної назви дії і терміни - іменники
на познаку конкретної події, що відбулася
або має відбутися, треба подавати в одній
терміностатті, використовуючи для цього
квадратні дужки.

9.1.1. Поряд із кожним іменником у фігурних
дужках треба подавати дієслова недоконаного
і доконаного видів, від яких ці іменники
утворено, щоб:
дати змогу в нормативних документах
вживати дієслова на правах застандартованих
термінів, оскільки для української мови
дієслівний спосіб позначання процесів
природніший за іменниковий;

уточнити значення віддієслівних іменників
на познаку дії і події, потрібний для викладу
текстів в українському науковому і
діловому стилях;
допомогти краще сприймати і розуміти
іменники, які означають абсолютно те саме,
що й відповідні дієслова.

9.12. Як у термінологічних словосполуках, так
і в науково-технічному тексті терміни-
іменники на познаку процесу треба
вживати завжди в однині, оскільки такі
іменники є узагальнена назва дії як
багаторазової, так і неповторюваної, не
визначеної ні за кількістю циклів, ні за
обсягом, ні за тривалістю: лабораторія
досліджування теплотривкості, метод
визначання напряму.

Примітка. Терміни-іменники на познаку події
можна вживати у множині, якщо обсяг подій
якось визначено: серія досліджень
теплотривкості.
9.2. Терміни, що означають назви виконавців дії
та засобів і способів виконування дії, у
розгорнутій формі мають таку структуру:
<назва суб'єкта> (для) <назва дії> (<назва об'єкта>) ,
наприклад: прилад для вимірювання тиску;
алгоритм розв 'язування задачі.

Примітка 1. Тут словом суб'єкт позначено як власне
виконавця дії, так і засіб чи спосіб виконування
дії; (для), (<назва об'єкта>) - необов'язкові
складники.
Примітка 2. Кожна з трьох назв-складників терміна
може складатися з іменника та його визначення
чи означень (прикметники, дієприкметники чи
іменники, що виражають ознаки пояснюваного
іменника): електронний прилад для точного
вимірювання атмосферного тиску, алгоритм
наближеного розв’язування осесиметричної
задачі теплопровідності.

9.2.1. Назву дії у таких мовних конструкціях
треба завжди позначати віддієслівним
іменником, утвореним від дієслова
недоконаного виду, тобто іменником, що
означає загальну назву дії.
Не можна в таких випадках вживати
іменники, що означають подію.

9.2.2. Щоб утворити коротший термін, можна:
конструкцію (для) <назва дії > (<назва об’єкта>)
передати прикметником: прилад для
вимірювання - вимірювальний прилад;
прилад для вимірювання тиску -
тисковимірювальний прилад;

частково чи повністю конструкцію (для)
<назва дії> (<назва об'єкта>) передати
іменником: прилад для вимірювання тиску -
вимірювач тиску, тисковимірювач, але не
можна передавати прикметником лише
частину цієї конструкції: вимірювальний
прилад (для) тиску, тисковий прилад (для)
вимірювання, бо такі словосполуки мають
значення, відмінні від вихідного, ~ прилад
для вимірювання тиску.

9.3. Активні дійові властивості суб'єктів дії (їхню
здатність чи призначеність виконувати дію,
спрямовану на об'єкт дії ) треба позначати:
 віддієслівними прикметниками, утвореними за
допомогою суфіксів ~льн(ий), івн(ий) та -ч(ий) від
основи інфінітива недоконаного виду:
вимірювальний прилад, гальмівний пристрій,
виконавчий орган, або іменниками, утвореними
від відповідних прикметників за допомогою
суфікса-геть: вибиральність (вибиральна
здатність), гальмівність (гальмівна здатність)
пристрою тощо.

9.4. Пасивні дійові властивості об'єктів дії (їхню
здатність чи призначеність виконувати пасивну
роль у дії - піддаватися впливові суб'єкта дії)
треба позначати:
• віддієслівними прикметниками, утвореними
за допомогою суфіксів -н(ий), -овн(ий),
-енн(ий), -анн(ий) від основи інфінітива
доконаного виду: змінний тиск виліковна
хвороба, скориговний напрям, здеформовне
тіло, здійсненна процедура, здоланна
перешкода, або

• іменниками, утвореними від відповідних
прикметників за допомогою суфікса -ість:
виліковність хвороби, скориговність
напряму; здеформовність тіла тощо,
здійсненність процедури, здоланність
перешкоди.
9.5. Неперехідні дійові властивості суб'єктів
дії (їхню здатність чи призначеність
виконувати неперехідну дію 1) треба
позначати:

віддієслівними прикметниками, утвореними
за допомогою суфіксів: -к(ий), -лив(ий), -уч(ий),
-ав(ий), -ив(ий) від основи інфінітива
недоконаного виду: летка олія, мінливий
відтінок, плавучий док, злітавий зонд,
світивий об'єкт, або
• іменниками, утвореними від відповідних
прикметників за допомогою суфікса -ість:
леткість олії, мінливість відтінку,
плавучість доку, злітавість зонда,
світивість об'єкта тощо.

9.6. Не можна активні та неперехідні дійові
властивості суб'єктів дії позначати активними
дієприкметниками. Наприклад:
• неправильно: ріжучий інструмент,
плаваючий док;
• правильно: різальний інструмент, плавучий
док.

9.7. Ознаки стану об'єктів, спричиненого подіянням на
них суб'єктів, треба позначати: пасивними
дієприкметниками доконаного виду, утвореними від
основи інфінітива доконаного виду за допомогою
суфіксів -н(ий), -т(ий): змінений тиск, заправлена
балка, вилікувана хвороба, скоригований напрям,
здеформоване тіло, вимитий грунт, або
іменниками, утвореними від відповідних
дієприкметників за допомогою суфікса -ість:
скоригованість напряму, здеформованість тіла,
вимитість ґрунту тощо.

9.8. Ознаки стану об'єктів, спричиненого
діянням на них суб'єктів (перебуванням у
процесі), треба позначати:
пасивними дієприкметниками недоконаного
виду, утвореними від основи інфінітива
недоконаного виду за допомогою суфіксів
-н(ий), -т(ий): змінюваний тиск,
виліковувана хвороба, коригований напрям,
деформоване тіло, митий грунт, або

іменниками, утвореними від відповідних
дієприкметників за допомогою суфікса
-ість: коригованість напряму,
деформованість тіла тощо.
• Не можна дієприкметники недоконаного
виду як засіб позначання стану,
спричиненого перебуванням у процесі,
вживати для позначання стану
спричиненого подією (9.7), або здатності
об'єкта піддаватися дії (1.9.4),

• Такі поняття треба позначати засобами прямої
призначеності, зазначеними в п.п. 9.8, 9.7 та9.4,
наприклад:
• коригований напрям - напрям, що перебуває у
процесі коригування (9.8);
• скоригований напрям - напрям, який уже
скориговано (9.7);
• скориговний напрям - напрям, який можна
скоригувати (9.4);

• коригованість напряму - характеристика стану
напряму, що перебуває в процесі коригування,
наприклад: поточна швидкість коригування
напряму (9.8);
• скоригованість напряму - характеристика стану
напряму, який вже скориговано, наприклад:
величина, на яку скориговано напрям (9.7);
• скориговність напряму - характеристика
здатності напряму піддаватися коригуванню,
наприклад: максимально можлива швидкість
коригування напряму (9.4).

9.9. Назви активних і пасивних учасників
процесу (суб'єктів чи об'єктів) треба
позначати віддієслівними іменниками,
найпоширенішими твірниками яких є
суфікси -ач, -ник, -ар тощо: подрібнювач,
пальник, копіювальник, кресляр.

Не рекомендовано вживати для цього
прикметники чи дієприкметники в
іменниковому значенні:
• неправильно: напрямна чи напрямляюча,
• правильно: напрямник чи напрямниця;
• неправильно: комлектуючі, комлектуюча,
• правильно: комплектовання, комплектівка
• неправильно: складова,
• правильно: складник.

9.10. Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а)
можна вживати на познаку об'єктів, суб'єктів
та наслідків дії і не можна вживати на познаку
дії чи події:
• неправильно: оцінка (дія),
• правильно: оцінювання (дія), оцінення (подія),
оцінка (наслідок дії);
• неправильно: викрутка (дія),
• правильно: викручування (дія), викрученая
(подія), викрутка (інструмент).

9.11. Добираючи терміни для стандартування, треба
віддавати перевагу термінам українського походження
перед запозиченими. Однак, у разі доцільності
запозичення, іншомовні терміни треба пристосовувати до
законів української мови. Зокрема, запозичаючи назву
процесу, треба, насамперед, від іншомовного слова
утворити українське дієслово недоконаного виду, а далі
всі потрібні похідні слова, наприклад так, як відбулося з
похідними від запозиченого слова форма:
 процес - формувати, формування;
 подія - сформувати, сформування;
 наслідок - формованим, формація і т. д.

 Не можна стандартувати іншомовні іменники на
познаку дії, що закінчуються на -ція, -інг; -мент та ін.,
які не даватимуть змоги розрізняти поняття дії і події і
тим руйнуватимуть структуру української мови.
 Такими іменниками можна позначати інші поняття:
наслідки дії, об'єкти, суб'єкти тощо, наприклад:
 процес - публікування, сляб(інґ)ування, сортування;
 об'єкт - публікація, сляб, слябінг, сорт, асортимент.

10. Гармонізувати (узгоджувати) українські
терміни з іншомовними та добирати
іншомовні терміни-відповідники треба
починати із з'ясування відповідності понять,
а закінчувати на рівні термінів.
• Треба мати на увазі, що не завжди вдається
знайти повну відповідність понять одної
мови поняттям іншої мови.

• Часом одному українському термінові
можуть відповідати кілька поняттєво різних
термінів іншої мови і навпаки.
• Наприклад, український термін пряжент
означає специфічне обробляння зернових і
молочних продуктів.

• У російській мові таке обробляння
молочних продуктів позначають терміном
топление, а зернових - жаренье, але
останній, у свою чергу, охоплює поняттєву
область українських термінів смаження і
пряження.

У такому разі до українського терміна
пряження треба подавати два
несинонімічних російських терміни-
відповідники жаренье і топление, а до
смаження - один: жаренье.
Критерій відповідності термінів двох мов є
лише один - відповідність означуваних
ними понять.

Вимоги до
визначення поняття
1. Визначення (виознака) - це логічний
опис поняття термінами відомих
понять відповідної предметної галузі,
який дає змогу відрізнити його від
інших понять у межах системи понять.
 Щоб сформулювати визначення,
треба встановити відношення
виозначуваного поняття до понять, які
належать системі.

Вимоги до
Визначення поняття є основною
підставою для аналізування та
вибирання терміна для стандартування.
Визначення треба сформулювати так,
щоб було ясно, до якого з
найзагальніших класів понять (предмет,
процес, наслідок процесу, властивість чи
стан) належить виозначуване поняття.

Вимоги до
• Основний вид визначення у
термінологічних стандартах є явний
опис поняття через найближче родове
поняття та суттєві видові ознаки, що
пов'язані логічними відношеннями.

Вимоги до
1.1. Ознаки
• Ознаки дають логічну підставу для
класифікування понять, їхня головна
роль полягає у створенні механізму
автентичності понять, їхньої
однозначності у межах відповідної
предметної галузі.

Вимоги до
• Ознаки поділяються на суттєві і несуттєві.
• Суттєві ознаки дають змогу формувати
поняття за їхньою сутністю, наприклад:
повітроохолоджувач - теплообміновий
пристрій (найближче родове поняття),
призначений для знижування температури
повітря (суттєва видова ознака), а також
для зменшування вологовмісту повітря
(суттєва видова ознака).

Вимоги до
• Примітка. Розбіжність між суттєвими і
несуттєвими ознаками залежить від
мети класифікування понять.
Трапляються випадки, коли різні
визначення відображають те саме
поняття, але з різних боків (поглядів).

Вимоги до
1.2. Відношення між поняттями
•Розрізняють два види відношень між
поняттями - єрархічні та неєрархічні.
• Єрархічні відношення пов'язують
поняття, що належать до різних рівнів
абстракції, наприклад, родовидові
відношення.

Вимоги до
Неєрархічні відношення пов'язують
поняття одного рівня абстракції,
позначаючи відношення:
виробник - вироблений продукт,
інструмент - призначеність інструменту
тощо,

Вимоги до
1.3. Родовидові відношення
Родовидові відношення - це єрархічні
відношення, які вказують, що вужче за
обсягом (видове) поняття походить від
ширшого за обсягом (родового) поняття.
Вужче поняття має всі ознаки ширшого
поняття і ще (хоча б одну) додаткову ознаку,
що дає змогу утворювати низку вужчих
понять за однаковим рівнем абстракції.

Вимоги до
1.4. Основні вимоги до визначення
поняття:
сумірність;
наявність лише суттєвих ознак;
системність;
нездатність спричинювати хибне коло;
відсутність тавтології;

Вимоги до
відсутність заперечувальних ознак
незаперечувального поняття;
однозначність;
несуперечливість визначенням понять
інших стандартів;
раціональна (оптимальна) стислість;
виозначеність поняття;
мовна правильність визначенім.

Вимоги до
2. Визначення повинно бути сумірне з
поняттям, тобто ознаки, які містяться у
визначенні, формуючи його зміст,
мають належати всім видовим
поняттям, що становлять його обсяг:

Вимоги до
• Зміст поняття - це сукупність ознак
поняття.
• Обсяг родового поняття - це
сукупнісгь усіх видових понять, що
належать до одного рівня абстракції і
мають ознаки родового поняття.

Вимоги до
Приклади сумірності та несумірності
визначення:
• неправильно: давач
Пристрій, що безпосередньо приймає,
перетворює та пересилає дані
теплотехчного вимірювання;
правильно: давач
Пристрій, що безпосередньо приймає,
перетворює та пересилає дані
вимірювання.

Вимоги до
З. Визначення повинно містити лише
суттєві для даної предметної галузі
ознаки поняття, які дають змогу не лише
чітко відмежувати певне поняття від
суміжних, але й відобразити його
спільність з іншими поняттями системи,
наприклад, як суттєву відмежовувальну
ознаку поняття метал вибирають ознаку,
що характеризує специфіку будови
атомів металів.

Вимоги до
• Суттєвою спільною ознакою, пов'язує це
поняття з родовим, буде те, що всі метали
належать як підклас до родового класу
простих речовин.
• Якщо як ознаку видової відмінності
вибрати металічний блиск, то з нього
неможливо вивести багато важливих
властивостей металів.
• Суттєві ознаки вибирають у межах
проектованої системи понять.

Вимоги до
4. Визначення повинно бути
системним, тобто відображати місце
поняття в системі понять предметної
галузі. Це визначення повинно містити:
поняття, вже виозначені у даній системі
понять як ознаки;
поняття, що подають видові
відмежовувальні ознаки понять одного
рівня абстракції (підкласів поняття);

Вимоги до
терміни лише таких понять, визначення
яких, у свою чергу, відповідають
наведеним вимогам, а також
бути системним щодо вживання мовних
засобів, зокрема, ту саму ознаку, що
лежить в основі поділу підпорядкованих
понять, відображати в їхніх визначеннях
однотипними мовними конструкціями;
однотипні поняття повинні мати однотипні
за структурою і лексикою визначення.

Вимоги до
5. Визначення не повинно
спричинювати хибне коло.
Поняття не можна визначати через інше
поняття, яке, у свою чергу, визначено
через перше.
• Бувають два види хибного кола:
• у межах терміностатті: 1 літера

Вимоги до
Символ, що означає літеру будь-якого
традиційного алфавіту
у межах терміносистеми:
• 1 експерт
• Фахівець, який здійснює експертування.
• 2 експертування
• Досліджування, що його здійснює
експерт

Вимоги до
6. Визначення не повинно бути
тавтологічним.
• Тавтологічним вважають таке
визначення, в якому повторено те саме,
що зафіксовано вже в самому терміні.
• Наприклад, не можна визначати шпонку
Вудруфа як шпонку, винайдену Вудруфом,
тому що суттєвою ознакою для цього
поняття є ознака форми (сегментна).

Вимоги до
7. Визначення незаперечувального
поняття не можна подавати в
заперечувальній формі, наприклад:
неправильно: стаціонарний прилад
Прилад без пересувного пристрою;
правильно: стаціонарний прилад

Вимоги до
8. Поняття, що їх використовують у
визначенні, повинні бути зазначені
термінами, що добре відомі або
однозначно витлумачені в певній
системі понять.

Вимоги до
• У разі погреби вжити у визначенні
застандартований загальнотехнічний
термін(і поняття) зпоза меж даної
системи понять або вузькоспеціальний,
малопоширений чи використовний в
інших системах понять, термін цього
поняття треба подати у довідковому
додатку до стандарту з визначенням,
потрібним у розроблюваному стандарті.

Вимоги до
 Про раціональну стислість визначення
стандартованого поняття свідчить також
відсутність у ньому надмірної інформації:
висловів в дужках, переліків понять, що
становлять обсяг виозначуваного поняття,
скорочень типу «та ін.», «тощо »....
9. Формулюючи визначення, треба
перевірити, чи вжито терміни, які в нього
входять, у тому самому значенні, в якому
їх зафіксовано в інших стандартах на

Вимоги до
10. Визначення поняття повинно бути
раціонально коротке і складатися з
одного речення. Визначення може
містити терміни інших понять, але не їхні
визначення.
11. Усі поняття даної предметної галузі
повинні бути достатньо виозначені,
тобто - кожне визначення повинно
містити всі, потрібні для даної предметної
галузі, ознаки поняття.

Вимоги до
12. Визначення повинно відповідати
правилам та нормам наукового
стилю української мови, зокрема:
• зворотні дієслова (що закінчуються на
-ся) можна вживати лише стосовно
неперехідної дії (в якої є активний
виконавець, але немає пасивного
об'єкта, на якого спрямовано дію):

Вимоги до
• неправильно: він змінюється
(деформується, нагрівається) кимось
(чимось),
• правильно: його змінює (деформує,
нагріває) хтось (щось), він змінюється
(деформується, нагрівається) десь (за
певних умов);

Вимоги до
безособову форму дієслова (що
закінчується на - но) можна вживати лише
у реченнях, де не зазначено виконавця дії:
• неправильно: його змінено
(здеформовано, нагріто) кимось,
• правильно: його змінив (здеформував,
нагрів) хтось, його змінено
(здеформовано, нагріто) десь (за певних
умов);

Вимоги до
• прикметники в іменному складеному
присудку мають форму називного
відмінка:
• неправильно: він є зміненим
(здеформованим, нагрітим )у
правильно: він (є) змінений
(здеформований, нагрітий );

Вимоги до
• іменники в іменному складеному
присудку мають форму називного
відмінка, якщо вказують на постійну
ознаку:
• неправильно: він є нагрівачем,
• правильно: він є нагрівач, він -
нагрівач;

Вимоги до
форму орудного відмінка, якщо вказують
на тимчасову чи нехарактерну ознаку: за
певних умов він слугує нагрівачем;
прийменник при можна вживати лише тоді,
коли він означає розташованість об'єкта
поряд з іншим: посилки при іншомовному
терміні-відповіднику, знак при переході:;
• та інші похідні чи переносні поняття:
заклад при установі, комісія при закладі.

Вимоги до
• В інших випадках вживають інші мовні
засоби:
• неправильно: при наявності, при пожежі,
• правильно: за наявності, уразі
наявності, у разі пожежі, під час пожежі;
• неправильно: при взаємодії,
• правильно: взаємодіючи, у разі взаємодії,
під час взаємодії, у процесі взаємодії;

Вимоги до
прийменник по можна вживати лише
тоді, коли він означає: просторові
взаємини об'єктів: розкласти по
комірках, рухати по землі, розташувати
по один бік, наповнити по риску;
у значенні - після: по закінченні,, та
деякі інші поняття: по два в кожному,
наказ по інституту, відрядити по товар.

Вимоги до
• В інших випадках вживають інші мовні
засоби:
• неправильно: цех по виробництву...,
робити по замовленню;
• правильно: цех (для) виробляння...;
робити на замову;

Вимоги до
• прийменник для можна вживати лише тоді,
коли він означає: призначеність суб'єктів,
засобів, способів, об'єктів для дії та для
особи:
• інструмент для обробляння, інструмент
для токаря:
• призначеність дії для спричинення іншої дії чи
досягнення мети: термообробляння для
змінення властивостей металу;
• в інших випадках вживають інші мовні засоби:

Вимоги до
• у мовних конструкціях, що означають
об'єкти, призначені бути складниками
складного об'єкта:
• неправильно: клавіатура для
комп'ютера, колесо для автомобіля,
• правильно: клавіатура до
комп'ютера, колесо до автомобіля;

Вимоги до
у мовних конструкціях, що означають
вмістища, призначені містити об'єкти чи
речовини:
неправильно: скринька для
інструментів, посудина для солі, води
правильно: скринька на інструменти;
посудина на сіль, воду;

Вимоги до
у мовних конструкціях, що означають
матеріали, призначені на вироби:
• неправильно: тканина для парашутів,
папір для опаковання,
• правильно: тканина на парашути,
папір на опаковання;

Вимоги до
 замість мовних конструкцій на познаку дії,
складених з дієслова і віддієслівного
іменника, треба вживати природніший для
української мови і економніший мовний засіб -
дієслово:
 виконувати обчислення - обчислювати;
 виконувати моделювання - моделювати;
 здійснювати гармонізацію - гармонізувати;
 здійснювати контроль – контролювати.

Зразок викладу типових пунктів розділів
«Сфера застосовності» і
«Загальні пояснення» стандарту на
терміни та визначення понять
1. Виклад типових пунктів розділу
«Сфера застосовності» (пункти можна
не нумерувати).
1.1.Цей стандарт установлює українські
терміни та визначення понять і (або)
літерні познаки стосовно...
Стандарт не містить терміни та
визначення понять, що стосуються...

1.2. Терміни, встановлені цим
стандартом, обов'язкові для вживання в
усіх видах нормативної документації,
що стосуються..., а також для робіт зі
стандартування.
Для наукової, навчально-методичної та
публіцистичної літератури терміни
цього стандарту – рекомендовані.

1.3.Цей стандарт застосовують разом
із ...
1.4.Вимоги стандарту чинні для
застосовування у роботі підприємств,
установ і організацій, що діють в
Україні, технічних комітетів
стандартизації, науково-технічних та
інженерних товариств, міністерств,
відомств.

2. Виклад окремих типових пунктів розділу
«Загальні пояснення».
2.1.Для кожного поняття встановлено один, а в
окремих випадках - два (або...)
застандартовані терміни. Проте,
використовуючи застандартовані терміни, у
межах одного документа треба вживати лише
один із термінів - синонімів.
• Недозволені для вживання терміни-синоніми
подано світлим курсивом з позначкою (Нд).

2.2.У вузькоспеціалізованих документах
узяту в круглі дужки (набрану грубим
шрифтом) частину терміна можна не
вживати, а використовувати його коротку
форму.
2.3.Пояснення, подані в круглих дужках
світлим шрифтом після термінів, що
зазначають сферу вживання
багатозначних термінів, не є частини
термінів.

2.4.Наявність квадратних дужок у терміні і
визначенні певної термінологічної статті
означає, що у ній суміщено дві (чи
кілька) терміностатей, у яких переважає
однаковий текст.
• Першу статтю треба читати, беручи до
уваги текст поза дужками разом з
текстом у першій парі квадратних
дужок, пропускаючи текст у інших парах
дужок.

• Другу статтю читають, замінюючи текст
першої пари квадратних дужок текстом
другої пари квадратних дужок і т. д.
• В алфавітному покажчику суміщені
терміни подано окремо без дужок, з
посилками на той самий номер
терміностатті.

2.5.Наявність квадратних дужок лише у
терміні певної термінологічної статті
означає, що у ньому суміщено два (чи
кілька) термінів-синонімів.
2.6.У суміщених терміностаттях терміни-
дієслова подано у фігурних дужках.

2.7.Подаючи встановлені цим стандартом
визначення понять у інших нормативних і
ненормативних документах, у разі
потреби, їх можна змінювати, вводячи до
них похідні ознаки, розкриваючи зміст
поняття, зазначаючи об'єкти, що
належать обсягові виозначуваного
поняття. Зміни не повинні порушувати
обсягу і змісту понять, виозначених у
стандарті.

2.8.Терміни, встановлені цим стандартом,
вжиті у визначеннях, виділено
підкресленням.
2.9.Якщо термін містить усі потрібні й
достатні ознаки поняття, то замість
визначення поставлено риску.

2.10.У стандарті, як довідкові, подано
німецькі (dе), англійські (еn), французькі
(fr), російські (ru) ... терміни-відповідники
застандартованих термінів, узяті з
міжнародних та національних недозволені
терміни стандартів, словників та науково-
технічної літератури.
• Бібліографію термінологічних джерел
подано в додатку....

2.11.У стандарті наведено алфавітний
покажчик встановлених цим стандартом
українських термінів та алфавітні
покажчики їхніх іншомовних термінів -
відповідників кожною мовою окремо.

2.12. Терміни та визначення
загальнотехнічних понять, потрібні для
розуміння тексту стандарту, подано у
додатку.
2.13. Застандартизовані терміни та
абревіатури набрано напівжирним
шрифтом, терміни – світлим курсивом.

Контрольні питання
1. Із яких розділів складається технічне завдання (ТЗ) на
розроблення стандарту?
2. Що зазначають у розділі «Характеристика об'єкта
стандартизації»?
3. Які дані наводять у розділі «Відповідність проекту стандарту
зарубіжним аналогам»?
4. За якими основними критеріями оцінюють рівень проекту
стандарту на терміни та визначення понять?
5. Які лексичні формули використовують для термінів?
6. Перерахуйте основні вимоги до терміна.
7. До яких заходів вдаються, щоб скоротити довжину терміна?
8. Що таке «визначення»?
9. Які є види відношень між поняттям?
10. Що таке «родовидові відношення»?

л7 ст уя 2012

Recommended

Recommended

More Related Content

Similar to л7 ст уя 2012

Similar to л7 ст уя 2012 (20)

More from Юлия Томащук

More from Юлия Томащук (10)

л7 ст уя 2012