2. «Малярство – це німа поезія,
а поезія – промовисте малярство»
Леонардо да Вінчі
Навесні 1839 року за успіхи з рисунка Тарас був
нагороджений Радою Академії срібною медаллю другого
ступеня. 1840 року за першу живописну спробу – картину
«Хлопець-жебрак, який дає хліб собаці» Шевченко був
нагороджений удруге срібною медаллю. На жаль, картина
ця не збереглася. Але є картина «Циганка-ворожка», за яку
митець одержав утретє срібну медаль. Це полотно хтось
придбав. Подальша його доля невідома – зберігся лише
акварельний малюнок під цією назвою. За півроку до смерті Т.
Шевченка, 2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв
присвоїла йому звання академіка гравюри (він уже не
побачив диплома академіка).
3. Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя – дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе.
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або “Три царіє со дари” .
Для Шевченка малювання стало потребою,
вираженням його творчого духу.
“А.О. Козачковському”
4.
5. Дослідники спадщини Кобзаря
підкреслюють, що поетичних
творів Шевченка до нас дійшло
понад 240, а мистецьких –
олійних картин, акварелей,
сепій, офортів, малюнків –
майже 1200. Сама ця кількість
свідчить про його глибоку
закоханість у малярство.
6.
7. Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
«Заповіт»
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав…
«Причинна»
8. Вітер в гаї не гуляє —
Вночі спочиває,
Прокинеться — тихесенько
В осоки питає:
«Хто се, хто се по сім боці
Чеше косу? Хто се?..
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?..
Хто се, хто се?» — тихесенько
Спитає-повіє,
Та й задріма, поки неба
Край зачервоніє.
«Утоплена»
9. …Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
… Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою…
«Ой діброво — темний гаю!»
10. …Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти...
«Зоре моя вечірняя»
11. Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
«Думка»
15. І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя…
«І досі сниться»
17. Поставлю хату і кімнату,
Садок – райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті…
…Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати…
«Л.»
18. .у.
Біля убогої селянської хатини
– молоде подружжя і дитина.
Збоку – розбитий глечик. Біля
ніг чоловіка – собака з
насторожено піднятою мордою.
Ніби вслухається в розповідь. За
хатою сидить дід у киреї.
Людські постаті зображено
природно, без позування.
Відчувається, що стосунки між
подружжям доброзичливі й
лагідні. Надворі погоже
надвечір’я, і в самому повітрі
ніби розлита благодать.
Селянська родина. 1843р.
Полотно, олія.
Найцікавішим живописним
полотном періоду подорожі
Чернігівщиною 1843 року є
жанрова картина «Селянська
родина» .
