короткі відповіді напитання з курсу теорія місцевого самоврядування

1. 1.Сутність проблемно-цільового підходу до регіонального управління.
Проблема – складне теоретичне чи практичне питання,що потребує вивчення та вирішення.
Класифікація проблем:
1 за сферою виникнення (екон,соц., екол)
2 за масштабом (локальні, рег, загальнодерж, міждерж, глоб)
3 за складом
4 за гостротою
5 за ступенем формалізації(структуровані, неструктуровані)
6за ступенем зв’язаності (комплексні, автономні)
7 за характером прояву (нові, унікальні, повторювані)
Причини проблеми – система не встигає реагувати на певні зміни.
Етапи вирішення проблеми:
1.опис проблемної ситуації (фіксація проблеми,попередній опис,інформаційний пошук,повний
опис проблемної ситуації)
2. формування проблемного поля (виявлення зв’язку між проблемами, побудова графу
проблеми(виявлення кореневих, вузлових і результуючих проблем))
3. встановлення цілей (при формуванні цілей упр враховують: цілі існування підсистем,часові
обмеження,обсяг і структура ресурсів)
4. пошук альтернативних шляхів досягнення цілей (підбір методів управління,визначення
кількісних параметрів стану системи на різних часових проміжках, оцінка затрат щодо досягнення
цілей). Вибір шляху здійснюється за найбільш значущим на даний момент критерієм.
5. розроблення програми щодо досягнення цілей
6. забезпечення ресурсами основних виконавців заходів
7. аналіз проміжних результатів, оцінка ефективності управлінських рішень
8. коригування плану заходів.
2.Регіон як об’єкт управління.
Об’єкти територіального управління: територія, регіон, район, АТО.
Регіон – це територія, яка за однією чи декількома ознаками відрізняється від інших територій
та характеризується певною єдністю, взаємопов’язаністю складових.
Структура регіональної системи:
1.природна основа (ПУ і ПР) – Обмежена, це пов’язано із запасами ПР та відновленням
екосистеми від негативних проявів.
2.економічна підсистема (фін, реальний сектор, сфера послуг)– Управлінська дія та інтерес
пов’язані з інвестиційним кліматом та максимізацією прибутків підприємств.
3.соціальна підсистема (населення, соц. Інфраструктура) –Управлінська дія та інтерес пов’язані
з прагненням до покращення умов життєдіяльності населення.

2. 3.Суб’єкти регіонального управління.
Суб’єктами управління є:
1 об’єкти державної власності у розпорядженні центральних органів влади
2 об’єкти державної власн у розпорядженні регіональної влади
3 об’єкти комунальної власності
4 приватні підприємства
5 колективні підприємства.
Основним суб’єктом рег упр є органи державної виконавчої влади на місцях – МДА.
Інші суб’єкти: органи Місцевого самоврядування, підприємства, суд, прокуратура,арбітраж,
громадські організації, обєднання на добровільній основі з метою вирішення певних питань
(Асоціація міст). Вони мають законодавчо визначені механізми впливу на прийняття
управлінських рішень органами державної виконавчої влади. Сила їх впливу залежить від: 1)
зацікавленості і бажання впливати на рег розвиток. 2)ефективності правових, фінансових
механізмів в країні в цілому. 3)рівня розвитку громадянського суспільства.
Орг місцевого
населенн
самоврядуванн
я
я
Орг
виконавчої
влади в АТО
різного
рангу
Громадськіорг
Бізнес
структури

3. 4.Cучасний адміністративно – територіальний устрій в Україні
Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему
територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної
влади і управління.
Cучасну систему адміністративного устрою України становлять: Автономна Республіка
Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села.
Адміністративна область — це більша частина території України, що має чіткі певні межі та
систему органів місцевої влади й управління, які перебувають в обласному центрі.
Адміністративних областей в Україні 24, крім того, виділені два міста з особливим статусом —
Київ і Севастополь.
Станом на 1 січня 2013 рокуадміністративно-територіальний устрій включає: АРК та 24
області, 490 районів, 460 міст (з них 180 — міста спец. статусу, республіканського, обласного
значення), 111 районів у містах, 885 селищ міського типу, 10279 сільських рад, 28441 сіл.
Найбільшими областями за територією є: Одеська область, Дніпропетровська, Чернігівська,
Харківська. Найменшими за територією є: Чернівецька, Закарпатська, Тернопільська області. За
кількістю населення найбільшими є такі області, як: Донецька, Дніпропетровська, Харківська.
Найменшими областями є: Чернівецька, Волинська, Тернопільська.
Території областей поділяються на райони. Ця ланка пов'язує обласні і республіканські органи
з міськими, селищними та сільськими радами, підприємствами, організаціями та ін. Кожен з
районів є економічно цілісним комплексом зі своєю більш-менш розвинутою соціальною
інфраструктурою.
Важливого значення набувають міста обласного і районного підпорядкування. У них
знаходяться об'єкти промислового виробництва, науки, культурно-освітні установи та інші
об'єкти, без яких неможливе функціонування міст і їх кількість постійно зростає.
В Україні налічується понад 10 тисяч сільських і 200 селищних рад. Територія сільради
(селищної ради) - це не тільки села (селища), а й навколишні землі, які використовуються для
сільськогосподарського виробництва. Дуже гострою є проблема так званих неперспективних сіл.
Кожного року з обліку знімаються десятки населених пунктів, що має негативні наслідки —
економічні, демографічні та ін. В Україні система поділу населених пунктів на сільські і міські є
гнучкою, а це забезпечує їх безперешкодний перехід із однієї категорії в іншу. У цілому цей поділ
населених пунктів на сільські та міські залежить від того, чи пов'язане населення з
сільськогосподарським виробництвом, а також від територіальних кордонів та кількості населення
Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом
(стаття 73 Конституції України).
Певні повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою мають
органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Деякі питання, пов'язані зі статусом адміністративно-територіальних одиниць в Україні,
регулюються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. та
іншими в частині, що не суперечить Конституції України.
При Президентові України функціонує (як консультативно-дорадчий орган) Комісія з питань
адміністративно-територіального устрою. Положення про цю Комісію затверджене Указом
Президента України від 30 жовтня 2000 року.

4. 5.Органи регіонального управління
Органи регіонального управління являють собою складову частину системи органів державного
управління.Склад і структура регіональних органів державного управління та місцевого
самоврядування регулюються Конституцією України, Законами України "Про місцеве
самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та іншими правовими
документами.
До складу центральних органів державного управління входять Президент України, Верховна
Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, інші органи.
Президент України є глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності
України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До системи
центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети та інші
центральні органи виконавчої влади.
До складу регіональних (обласних) органів державного управління входять:
• обласні та районні ради;
• місцеві державні адміністрації;
• сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні
інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією
України та іншими законами.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи
органів державної виконавчої влади. В областях, районах, районах Автономної Республіки Крим
виконавчу владу здійснюють обласні, районні державні адміністрації, в містах Києві та
Севастополі — міські державні адміністрації.
Місцева державна адміністрація здійснює виконавчу владу на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй
відповідною (обласною, районною) радою.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють
відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені функції і повноваження місцевого
самоврядування.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі комітети, управління,
відділи та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи рад організують свою
роботу відповідно до рішень відповідних рад, є підконтрольними і підзвітними цим радам. При
виконанні виконавчими органами делегованих їм повноважень звітуються відповідним органам
державної виконавчої влади.

5. 9. Методи РУ (Всі програмні та прогнозні документи, що діють в регіоні (обов’язкові програми
соц.-екон і культ розв, регіон стратегій, цільові програми розв)).
Методи: економічні, адміністративні, інфо впливу.
Економічні: 1. бюджетне регулювання (держ фонд розвитку, що фінансує інцест програми), 2.
Пряме держ фінансування (стосується окремого об’єкту чи галузі), 3. Встановлення надбавок з
метою стимулювання соц. або екон процесів в регіоні (розвит медицини), 4. Проведення цінової та
тарифної політики, 5. Залучення приватних інвестицій.
Адміністративні: 1. При облдержадм утворилась громадська рада з метою здійснення
громадського контролю за діяльністю ради. Має постійний склад і постійні засідання. 2.
Проведення моніторингів (виконання діючих регіональних програм) на постійній основі. 3.
Формування кластерів пром., агро-пром, інноваційних, індустріальних парків. 4. Укладання угод
(угоди регіон розвитку). 5. Організація заходів щодо обговорення актуальних проблем
регіонального розвитку (конференції, семінари, столи).
Інформаційного впливу (методи поширення інфо про діяльність адм. Формування бюджету
держави, доступ громадян).
Вибір методів здійснюється відповідно до завдань РУ, завдання пов’язані з Держстратегією рег
розв, і рег стратегій.
Методи впливу залежать від повноважень МДА, орг.. структур і підрозділів.
10. Взаємодія МДА з центральними органами влади, органами місцевого самоврядування
та ін. суб’єктами РУ
Взаємодія
МДА і Голови підпорядковуються Президенту, та підпорядковані та підконтрольні КМУ
Обл ДА спрямовують діяльність районних ДА і контролюють їх.
Голови ОДА можуть скасовувати рішення районних ДА, якщо вони суперечать конституції і
законодавству.
Відносини з радами.
МДА здійснюють повноваження делеговані їм відповідними радами.
МДА підзвітні і підконтрольні радам у частині делегованих повноважень
Щорічно звітують щодо виконання бюджету і програм соц.-екон і культ розв.
Голови ОДА мають право дорадчого голосу на засіданні облради (на рівні району так само)
РДА та Облради можуть висловлювати недовіру до Голови.
Відносини МДА з орг. місц самовар територ громад
Будуються на основі взаємодії. Голови адміністрації можуть брати участь у засіданнях міських,
сільських, селищних рад, а представники рад у розгляді питань МДА.
Для здійснення взаємодії МДА і рад можуть створюватися спільні органи та укладатись
договори.
Відносини МДА з під-ми, устан, та орг..
Щодо під-в, що підлягають управ МДА, то адмін. здійснюють функцію управління майном.
Голови МДА укладають і розривають контракти з керівниками під-в.
Якщо під-во належить до сфери упр Міністерства, то керівник під-ва призначається за
погодженням з Головою МДА.
Незалежно від форми власності керівники під-в, устан та орг. мають надавати МДА всю
необхідну інфо у 10 денний строк.
Відносини з об’єднаннями громадян
Будуються на основі взаємодії.
Об’єднання можуть вносити пропозиції і бути присутніми при розгляді відповідних питань.
МДА – сторона соц. діалогу.
Відносини з населенням
Громадяни мають право звернення до МДА, а посадові особи зобов’язані приймати і розглядати
ці звернення і здійснювати регулярний прийом громадян.
Взаємовідносини з територіальними органами центральними органами виконавчої влади.
При призначенні керівника структурних підрозділів Міністри здійснюють погодження
кандидатур з Головами МДА
Голови МДА регулярно заслуховують інфо про роботу територіальних органів центральних
органів влади.

6. 11. Основні види ресурсів регіону: - матеріальні, - трудові, - фінансові, - природні.
Класифікаційні ознаки ресурсів:
Доступність ресурсів.
1.Достатність.
2.За територіальним показником.
3.За належністю до власника.
Матеріальні ресурси (МР) – під-ва, установи, організ. Адміністрація анулює під-во, якщо воно
не прибуткове, здійснює кадрові призначення.
Опосередкований вплив на під-ва, що не знаходяться під безпосереднім впливом МДА: 1.
Мають регулярне господарс. та матеріа доступність послуг (ціни та тарифи); 2. Мають
забезпечувати якість та безпеку послуг, сертифікація робіт та послуг; 3. Безпечність для
навколишнього середовища.
Трудові ресурси (ТР). Завдання МДА – дотримання держгарантій щодо праці відповідно до
законодавства.
Інструментом виступає баланс ТР (система показників, що показує склад, к-сть, розподіл та
використання ТР).
Розроблені територіальні програми зайнятості.
Основними інструментами – консультування, нагляд за дотриманням законів установами та
орган, здійснення контролю за працевлаштуванням сиріт, випускників середніх спеціальних
закладів.
Фінансові ресурси (ФР): 1. Зведений бюджет (ЗБ) України, 2. Місцеві бюджети, 3. ЗБ АРК, 4. ЗБ
області, 5. ЗБ району, 6. ЗБ міст обласного підпорядкування.
12.Виробничий потенціал (ВП) регіону та особливості його трансформації в умовах
ринкової економіки
Найвагомішою складовою ресурсного потенціалу регіону є ВП. Стан і перспективи розвитку
регіону залежать передусім від йогоекономічного розвитку, сфери виробництва матеріальних і
нематеріальнихблаг. Якщо рівень економічного розвитку певного регіону є значно нижчим,ніж
сусідніх, це призводить до значних обсягів експорту сировини іпродуктів її первинної обробки,
робочої сили та імпорту готової продукції ізастарілих технологій. Відносно вищий, ніж у сусідів,
рівень економічногорозвитку регіону забезпечує його містким ринком збуту своїх готовихтоварів
у сусідніх регіонах, а також формує за рахунок останніх значнийрезерв дешевої робочої сили і
первинної сировини. При низькому рівнірозвитку виробництва та інфраструктури в регіоні часто
розвиваютьсяімпортозаміщувальні виробництва.Нерідко пріоритетними у таких регіонах стають ті
виробництва або сфери діяльності, які на даний момент є найвигіднішими. На жаль,
«сьогоднідуже поширеною є точка зору, згідно з якою першочергове значення впитаннях розвитку
і розміщення продуктивних сил повинне надаватисятаким економіко-технологічним критеріям, як
швидкість обігу капіталу,рівень прибутку, можливість розвитку експортно-орієнтованих
таімпортозаміщувальних виробництв» . За високого рівня економічногорозвитку і добробуту на
перший план виходять умови праці та екологічнашкідливість виробництва, що можна пояснити за
допомогою піраміди потребА. Маслоу. Важливою складовою, яка характеризує ресурсний
потенціалрегіону, є рівень розвитку інфраструктури, а особливо співвідношення рівніврозвитку
економіки взагалі та інфраструктури зокрема. Багатоаспектністьпоняття «інфраструктура»
створює значні методологічні труднощі за їїдослідження. Слушною є думка, що «успішне
виконання регіоном функцій,що випливають з його спеціалізації, напряму залежить від того, якою
міроюдосягнуті і правильні співвідношення між галузями спеціалізації тадопоміжними
інфраструктурними виробництвами». Наприклад, дляпосиленого втілення спеціального режиму
інвестування надання одних пільг.

7. 13. Напрями та механізм нарощення природо-ресурсного потенціалу (ПРП).
ПРП - це сукупність наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, природних умов і ресурсів,
які впливають на економічну діяльність та використовуються чи можуть бути використані у
процесі виробництва економічних благ. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям
використання ПРП, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва
продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних
матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: 1.
комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; 2. впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; 3. широке використання в галузях переробної промисловості
вторинної сировини; 4. стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі,
рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; 5. ефективне регулювання лісокористування,
підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; 6. збереження рекреаційних ресурсів
при розміщенні нових промислових об'єктів.
Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє
заощадити звичні види енергії і позитивно відображаєтся на довкільному середовищі.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати
нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному
виробничому циклі.
14. Проблема наповнення місцевих бюджетів України
Протягом розбудови бюджетних відносин вУкраїні викреслилися основні системні
проблемибюджетного механізму:
1. Недостатність коштів для самостійного фінансування місцевих потреб. Власними доходами,
якіне враховувались в обсягах міжбюджетних трансфертів, забезпечувалось близько 20% доходів
місцевихбюджетів, а закріпленими доходами – 80%.
2. Актуальною є проблема відсутності єдиногостабільного джерела наповнення
місцевихбюджетів. Близько 80% надходжень до місцевих бюджетівформується на основі податку
надоходи фізичнихосіб, проте він є загальнодержавним. Але ж данийподаток стягуєтьсязамісцем
роботи працівника, ане за місцем його фактичного проживання. Томубільші доходимають ті
регіони, де найбільша зайнятість, що ускладнює адміністрування державногобюджету у вигляді
трансфертів.
3. Зростання частки трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів свідчить не тільки про
збільшення залежності розвитку регіонів від рішень органів центральної влади, а й про зниження
ініціативності місцевих органів у пошуку власних шляхів наповнення місцевих бюджетів.
4. Фінансово-економічна криза засвідчила вразливість місцевих бюджетів. Зниження сальдо
Зведеного бюджету України зумовлено тим, що в умовах фінансово-економічної кризи різко
знизилась фінансова база наповнення Державного бюджету, в той час як забезпечення
фінансування соціального захисту залишилось на попередньому докризовому рівні.
5. Передача 100% надходжень з ПДВ та податку на прибуток підприємств до Державного
бюджету призводить до відсутності зацікавленості в адмініструванні місцевими органами влади
цього податку на місцях.

8. 15. Сучасні проблеми управління земельними ресурсами.
Управління земельними ресурсами в У. здійснюють органи цн виконавчої влади та їх
територіальні органи, зокрема, Державне агентство земельних ресурсів та його територіальні
органи. (управління по областях і відділи по районах), повноваженнями у галузі земельних
відносин також наділені ВРУ, ВР АРК, місцеві органи міс. самоврядування. Відповідно до
розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції Державноїцільової програми розвитку
земельнихвідносин в Україні на період до 2020року» найгострішими проблемами є:
незавершеність процесів реформування економічних та правових відносин власності;
недосконалість системи державного управління у сфері використання і охорони земель,
земельного
законодавства
та
інфраструктури
ринкуземель,
нерозвинутість
автоматизованоїсистеми ведення державного земельного кадастру, відсутність механізму
економічного стимулювання використання і охорони земель. Роботи із запровадження
раціонального
землекористування проводяться досить повільно. Відсутнє перспективне
прогнозування
розвитку земельних
відносин, не
визначена
оптимальна
модель
сільськогосподарського землекористування. Низькою залишається ефективність використання
земель у сільському господарстві через невизначеність системи регулювання земельних
відносин, не завершено введення у повному обсязі в економічний оборот земельних ділянок та
прав на них.
Складна ситуація, що склалася у сфері земельних відносин, спричинена насамперед:
відсутністюзваженої державної земельної політики та механізму її реалізації; ефективної системи
фінансово-економічного і землевпорядного механізму регулювання земельних відносин та
землекористування; послідовної державної політики щодо комплексного розвитку земельного
законодавства, фінансування здійснення землеустрою і ведення земельного кадастру, формування
інвестиційно-привабливого землекористування; комплексного підходу та неврахуванням
історичних факторів у реформуванні системи державного земельного кадастру та створенні
державної системи реєстрації речових прав на нерухоме майно і їх обмежень; виваженої
державної політики формування і розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення;
належного фінансування фундаментальної та прикладної землевпорядної науки;недооцінкою
складності, масштабів і специфіки зміни земельних відносин у ході проведення економічних
реформ;невдалим (особливо в аграрній сфері) запозиченням правових інститутів і механізмів, які
використовуються у країнах із розвинутою ринковою економікою; подрібненням земельних
масивів і створенням великої кількості невеликих за площею і малоефективних господарств у
сільському господарстві; безсистемністю у розв'язанні проблем, що виникають під час
проведення земельної реформи в Україні поряд із реформуванням відносин власності на майно,
запровадженням нових організаційно-правових форм господарювання; ігноруванням проблеми
комплексного підходу до розвитку сільських територій у процесі проведення земельної реформи;
дублюванням функцій Держкомзему іншими органами виконавчої влади та органами місцевого
самоврядування.
Законодавство: Конституція, Земельний кодекс України, ЗУ «Про оцінку земель», «Про
землеустрій», проекти «Про ринок земель», «Про обіг земель сільськогосподарського
призначення».

9. 16. Основні шляхи підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу
регіону.
На етапі формування суб’єкту управління – зважена кадрова політика і дотримання вимог до
кандидатів згідно діючого законодавства. важливою є організаційна структура.
На етапі збору інформації про розвиток регіону – повнота, точність, оперативність первинної
статистичної інформації, відкритість інформації.
На етапі постановки цілей та визначення завдань щодо розвитку регіону – зваженість при
прийнятті управл. Цілей, ключовим принципом є багатофакторність.
На етапі визнач. обсягів ресурсів для виконання поставлених завдань – осн. критерієм є
економія матеріальних та фінансових ресурсів.
На етапі реалізації завдань – важливим є дотримання термінів виконання здійснення поточного
контролю. Інструменти – планування роботи (складання планів і регламентів роботи).
Ефективне управління не можливе без зворотнього зв’язку з одного боку це громадський
контроль, з іншого – цн органи влади.
Кожний вид ресурсів має свої критерії ефективності використання:
- трудові – макс повне використання з постійним зростанням якісних характеристик
- природні ресурси – мін залучення з постійним контролем якості ресурсів та складанням
балансів
- фінансові ресурси – використання ресурсу отриманням максимально можливого соціального
ефекту.
- матеріальні ресурси – макс залучення їх до виробництва та недопущення високого рівня зносу
основних засобів.
17. Оптимізація структури регіонального управління.
Регіональне управління може бути ефективним якщо ефективне державне управління. На
сьогодні оптимізація структури рег. Управління спрямована на усунення наступних недоліків:
1) вдосконалення АТУ;
2) вдосконалення надання ряду важливих соц. послуг, що вимагають значних видатків з держ.
та місцевого бюджету, а якість послуг залишається досить низькою;
3) оптимізація витрат на утримання міністерств цн органів влади, зменшення апаратів
управління.

10. 18. Інновації в регіональному управлінні.
Для активізації економічного розвитку регіону необхідні нові підходи до формування і реалізації
регіональної інноваційної політики, які б сприяли інноваційному розвитку і розвитку
зовнішньоекономічних зв'язків, притоку інвестицій в економіку регіону та інтеграції України в
європейські структури. Перехід на інноваційний шлях розвитку пред'являє нові вимоги до
управління інноваційним розвитком, його ключових ланок, інститутів, суб'єктів управління і їх
функцій та вибору інструментів управління. Реалізація регіональної інноваційної політики
передбачає використання методичних підходів, що забезпечують узгодження інтересів суб'єктів
господарювання на даній території з цілями її економічного і соціального розвитку. Такими
підходами є:
- процесний підхід, в основі якого – управління науково-інноваційним процесом;
- інституційно-еволюційний підхід, основу якого складає інтеграція технології, менеджменту і
культури в певних інституційних формах, їх відповідність один одному;
- ринковий підхід, заснований на розвитку підприємництва;
- консолідуючий підхід, направлений на посилення стратегічного державного і регіонального
управління і регулювання науково-інноваційного і виробничого процесу відносно радикальних
інновацій, у напрямі організації зростання споживчого попиту, оновлення ринку для бізнесу
шляхом заміщення потреби і збільшення інноваційного попиту підприємств;
- синергетичний підхід, який передбачає так зване «м’яке» управління регіональним розвитком;
- підхід, заснований на співробітництві, за допомогою якого можна сформувати збалансовану
регіональну інноваційну політику за змістом, термінами та передбачити взаємодію всіх учасників
інноваційного процесу регіону тощо;
- системний програмний децентралізований підхід, який буде враховувати потреби відповідних
регіонів та специфіку їх соціально-економічного розвитку;
- концептуальний підхід до формування регіональної інноваційної політики має стати
ефективним і дієвим в умовах пріоритетності науково-технологічного розвитку економіки
держави
На сучасному етапі не існує єдиного інтегрованого підходу до побудови регіональної
інноваційної політики, який би всебічно поєднував економічні, політичні, соціальні, технологічні,
організаційні аспекти управління інноваційними процесами.
Основними задачами регіональної інноваційної політики є: забезпечення високого
інноваційного потенціалу в регіоні на користь соціально-економічного прогресу, підвищення
конкурентоспроможності та ефективності господарства; створення сприятливого інноваційного
клімату в регіоні; пошук і мобілізація внутрішніх інноваційних резервів економічного зростання,
що забезпечують стійкість, безпеку і підвищення життєздатності господарства регіону; створення
організаційно-економічного механізму для інноваційного розвитку регіону; підтримка наукових
досліджень в пріоритетних напрямах розвитку науки; удосконалення системи підготовки кадрів на
регіональному рівні; інформування населення про здійснення інноваційної діяльності в
регіоні. Виходячи із зазначених задач, не слід забувати, що методологічною базою регіональної
інноваційної політики є наявне знання про природу інноваційних процесів, що визначає відповідні
механізми управління ними. Тому отримання нових знань у цій сфері є передумовою зміни чи
удосконалення належних механізмів.

11. 19. Критерії та показники ефективності регіонального управління
Для того щоб оцінити якість роботи органів регіонального управляння у 2009 році в Україні
затвердили державний стандарт України ISO 9001-2001 «Система управління якості. Вимоги» в
органах виконавчої влади. Підхід, який запропоновано міжнародним стандартом ISO 9001:2000
для державних послуг, має на меті визначення й проведення відповідного документування
процедури послідовності дій органу державної влади щодо задоволення потреб споживачів,
удосконалення своєї діяльності, тим самим підвищувати ефективність роботи установи.
При облдержадміністраціях утворюють спеціальні органи - координаційна рада з якості
апарату, яку очолює Голова облдержадміністрації. Утворюється розпорядженням голови
облдержадміністрації з метою розробки та підтримки системи управління якістю в апараті
облдержадміністрації, координації діяльності управлінь, відділів та секторів апарату
облдержадміністрації щодо запровадження цієї системи.
Постанова КабМіну від 18.05.2011 «про затвердження методики проведення оцінки
ефективності органами виконавчої влади контролю за виконанням завдань». Оцінка
проводиться робочою групою. Здійснюється щороку в листопаді і за ініціативою керівника вищих
органів влади.
За результатами проведення оцінки діяльність органу виконавчої влади визначається як:
- ефективна, - недостатньо ефективна (якщо 1-2 показники визначено негативними);
- неефективна, якщо 3 і більше зазначених показників визначено негативними.
ПОКАЗНИКИ, за якими проводиться оцінка ефективності здійснення органами
виконавчої влади контролю за виконанням завдань
1. Дотримання строків виконання завдань,
2. Дотримання порядку попередньої реєстрації та розгляду законодавчих актіввреєстраційноконтрольних картках чи журналах реєстрації.
3. Дотримання порядку формування справ, картотек, банків даних.
4.Дотриманнявимогщодо:
- розгляду і встановлення строків виконання завдань, підготовки проектів документів,
- змісту, рівня підготовки та належного оформлення документів, які розробляються на
виконання завдань;
- погодження проектів документів, які розробляються на виконання завдань;
- організації контролю за виконанням завдань, а також здійснення відповідним
структурним підрозділом апарату органу виконавчої влади контролю за виконанням завдань;
- здійснення контролю за виконанням планів заходів із забезпечення викон завдань;
- розроблення та затвердження графіків здійснення контролю за виконанням завдань.
Постанова КабМіну від 9 червня 2011 року № 650 Про запровадження проведення оцінки
результатів діяльності Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, де методика розрахування спирається на
оцінку рівня соціально-економічного розвитку (процес ний підхід) за рахунок індексів динаміки
таких показників: економічний розвиток;інвестиційна, наукова та інноваційна діяльність;державні
фінанси;підтримка бізнесу;споживчий ринок;населення та ринок праці; ЖКГ;освіта та охорона
здоров'я;рівень злочинності;екологія.
Відносно чого регіони ранжуються і оцінюється роботі відповідних органів МС

12. 20. Приклади територіальної організації влади в розвинутих країнах (на прикладі
Франції)
Франція – унітарна країна з високим рівнем централізації влади. АТподіл один із найстаріших
в Європі, оскільки уже у 1789 створені АТО – департаменти з певною автономією.
У часи Наполеона відбулось посилення централізації з введенням префектів на локальному
рівні (96 департаментів, до нині)
1955 розроблені програми регіональних заходів і регіони укрупнились (22 регіони) з метою
довгострокового планування. У1969 – референдум щодо регіонів і у 1972 офіційно затвердили
межі регіонів.
Як такий АТП 3-рівневий (регіони, департаменти і комуни). Французька метрополія
адміністративно поділяються таким чином:
1.
22
метропольні
регіони
та
5
заморських
регіонів
(Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Майотта та Реюніон).Керівний орган регіону — регіональна рада,
який обирається на 6 років шляхом прямих виборів. Кожен регіон має також префекта регіону,
який призначається урядом, роль якого — бути представником держави й забезпечувати
злагоджене функціонування децентралізованих служб, наприклад, координація служб поліції.
2.
96 метропольних та 5 заморських департаментівКерівним органом департаменту є
генеральна рада генеральні радники обираються на прямих, загальних виборах терміном на 6
років. Їхній склад оновлюється на половину кожні три роки.У кожному департаменті є префект.
Префект департаменту, в якому розташований адміністративний центр регіону є також префектом
регіону.
3.
329 округівКожен департамент поділяється на численні округи, в кожнен з яких
призначається супрефект.
4.
3883 кантониОкруги в свою чергу поділяються на кантони. Їхня роль полягає в
забеспеченні виборчої мережі. На кантональних виборах кожен кантон обирає свого представника
в генеральну раду . У міській зоні до однієї комуни входить декілька кантонів. У сільській зоні
один кантон найчастіше складається з декількох комун.
5.
36 682 комуни (муніципалітети)
Процес регіоналізації і до нині не завершений
Основні особливості терит орг.-ції влади у Франції:
1.усі 3 рівні мають виборних представників
2.відсутність підпорядкування за ієрархічним рівнями
3.сталість основних адмін. Межа
4.бюджетна система характеризується високим рівнем централізації і включає в себе загальний
бюджет, спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, соц. Фонди і фінанси держ
підприємств
Осн загадерж податками є ПДВ, прибутковий податок з фіз. Осіб, мито на нафтопродукти,
податок на прибуток підприємств, податок на власність
Місцеві податки: туристський збір, податок на родину (на житло, на земельні ділянки), на
професію, на продаж будинків, на прибирання території, на використання комунікацій.
Забезпечують 30% заг податкових надходжень в країні і 40% доходів місц бюджетів

13. 21. Поняття про місцеве самоврядування, його місце у політичній та економічній системі
суспільства.
Місцеве самоврядування - це право територіальної громади самостійно вирішувати питання
місцевого значення в межах Конституції та ЗУ.
Місцеве самоврядування здійснюється двома шляхами:
Безпосереднє прийняття рішень жителями на загальних зборах, референдумах;
Через органи місцевого самоврядування, які утворилися шляхом виборів (сіл, селищ,
міські ради)
Місцеве самоврядування розглядається як юридична категорія, оскільки таким чином
реалізуються конституційні права громади, а також як політична категорія, оскільки є одним з
основоположних принципів організації та здійснення влади в суспільстві.
Європейська Хартія «Про місцеве самоврядування» - основний документ (1985р), Україна
ратифікувала – 1997р і прийняла ЗУ «Про місцеве самоврядування»
Особливості МС як окремого інституту:
наявність особливого суб’єкта – територіальної громади;
місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі (його органи не входять
до механізму держ влади, а взаємовідносини з центральною владою передбачають виконання
делегованих повноважень та функціонування в правовому полі);
має особливий суб’єкт управління – питання місцевого значення.
Виділяють риси самостійності органів МС:
самостійні вирішення територіальною громадою питань місцевого значення;
забезпечення фін-економ самостійності за рахунок управління комунальною власністю, а
також формування та використання місцевого бюджету;
заборона органам та посадовим особам виконавчої влади втручатися в законну діяльність
органів і посадових осіб МС;
організаційна відокремленість МС;
розподіл повноважень органів МС на власні та делеговані повноваження.

14. 22.Теорії місцевого самоврядування
Перша з відомих загальновизнаних теорій організації місцевої влади – теорія природних прав
вільної громади – виникла на початку XIX ст. як реакція на чиновницьке управління з усіма
негативними сторонами, коли центр уваги теоретиків філософії держави та права перемістився на
представницьку демократію.Згідно з цією теорією, поряд з трьома загальновизнаними
конституційними владами (законодавчою, виконавчою та судовою) слід визнати й четверту громадівську (комунальну або муніципальну) владу. Громада має право на самостійне та
незалежне від центральної влади існування за своєю природою, причому держава не утворює, а
лише визнає громаду.
На зміну цієї теорії прийшла господарська (громадсько-господарська) теорія місцевого
самоврядування, яка намагалась обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від
держави суб'єкта права та акцентувалась на змісті комунальної діяльності.Місцеве
самоврядування - недержавне за своєю природою і має власну компетенцію у сфері неполітичних
відносин, до яких держава байдужа, а саме - у місцевих громадських та господарських справах. В
ці місцеві справи держава не втручається і вони вирішуються самими територіальними громадами.
Питання ж політичні відносяться до компетенції державної влади.
Обидві теорії отримали свій розвиток у громадській (громадівській) теорії місцевого
самоврядування.За цією теорією органи місцевого самоврядування при вирішенні питань
місцевого значення мають діяти за принципом: дозволено все, що не заборонено законом. Однак,
громадська теорія, як зазначали її критики, змішувала самоврядні територіальні одиниці з різного
роду приватноправовими об'єднаннями (промисловими компаніями, благодійними фондами,
об'єднаннями вчених, клубами тощо
На її місце заступила державна (державницька) теорія місцевого самоврядування. Пік
популярності цієї теорії припадає на 70-ті рр. XIX ст. На відміну від громадської, ця теорія вбачала
в місцевому самоврядуванні частину держави – одну з форм організації місцевого державного
управління.Будь-яке управління публічного характеру з цієї точки зору є справою державною. За
цією теорією вибір предметів діяльності не залежить від самоврядних органів, а визначається
державою. Всі повноваження в галузі місцевого самоврядування своїм джерелом мають державну
владу. Однак, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування
здійснюється за допомогою місцевих спільнот, місцевих жителів, які зацікавлені в результатах
місцевого управління. Органи місцевого самоврядування при цьому діють за принципом:
дозволено лише те, що передбачено законом.
Наприкінці XIX – початку XX ст. набули розповсюдження соціал-реформістські муніципальні
концепції, зокрема теорія муніципального соціалізму. Її ідеологами виступали реформісти різних
країн.Вимоги які містилися в муніципальних програмах-це наділення міської та сільської громади
правами ширшої автономії та збільшення представництва населення в органах місцевого
самоврядування.
За теорією муніципального дуалізму, муніципальні органи, здійснюючи відповідні
управлінські функції, виходять за межі місцевих інтересів і повинні діяти як інструмент державної
адміністрації. Органи місцевого самоврядування незалежні від держави лише в суто громадських
справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження.

15. 23.Теорія вільної громади
Основоположниками теорії вільної громади були Гербер , Аренс , Е. Мейєр , О. Лабанд , О.
Ресслер . Суть теорії полягає в тому, що право населення (громади ) на завідування місцевими
справами (самоврядування) є невід'ємним, властивим їй спочатку і незалежним від волі державної
влади. Звідси в поняття самоврядування включали наступні елементи: управління власними
справами громади; визнання громад як суб'єктів належних їм прав, а посадових осіб общинного
управління, по суті, органами не держави, а громади. Виходячи з цього, творці теорії природного
громади виділяли не три, а чотири гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову і муніципальну,
яка визнавалася рівною іншим.
Для теорії вільної громади характерні наступні основоположні початку організації місцевого
самоврядування:
-виборність органів місцевого самоврядування членами громади;
-поділ справ, якими відає громада, на власні та передоручення їй державою;
-місцеве самоврядування, тобто управління власними справами громад, відмінними за своєю
природі від справ державних;
-визнання органів місцевого самоврядування органами громад, а не держави;
-невтручання державних органів у власну компетенцію громади. Вони повинні лише стежити за
тим, щоб громада не виходила за межі своєї компетенції.
Ці принципи зробили певний вплив на розвиток законодавства 30-40-х рр.. ХIХ ст. Зокрема,
багато ідей знайшли відображення в положеннях бельгійської Конституції 1831 р., що визнала
поряд з законодавчої, виконавчої та судової владою четверту владу - муніципальну. У той час
панувала думка зору, згідно з якою місцеві представницькі органи є як би четвертою владою.
Слід мати на увазі, що ідея недоторканності прав громад за принципом природно-правового
обгрунтування досить вразлива, оскільки з виникненням перших держав громада як самоврядна
група практично трансформується в адміністративно-територіальну одиницю держави.
24.Громадівська(господарська) теорія
Основоположниками громадської теорії були О. Ресслер , Р. Моль , В.Н. Лешко , А.І.
Васильчиков . Громадська теорія вбачала сутність самоврядування в наданні місцевій спільноті
права самостійно реалізовувати свої громадські інтереси та зберігала за урядовими органами право
управляти тільки державними справами. Тобто, вона виходить з протиставлення територіальної
громади державі, громадських інтересів – політичним, вимагаючи, щоб суспільство та держава
реалізовували свої власні інтереси.За цією теорією органи місцевого самоврядування при
вирішенні питань місцевого значення мають діяти за принципом: дозволено все, що не заборонено
законом. Однак, громадська теорія, як зазначали її критики, змішувала самоврядні територіальні
одиниці з різного роду приватноправовими об'єднаннями (промисловими компаніями,
благодійними фондами, об'єднаннями вчених, клубами тощо). Критики цієї теорії звертали увагу
на те, що існування таких об'єднань завжди має факультативний характер, а існування місцевих
спільнот (територіальних громад) - обов'язковий, а звідси бачили в «діяльності самоврядних
місцевих общин не доповнення, а саме часткову заміну діяльності державної».
Другим напрямом громадської теорії самоврядування є так звана господарська теорія ,
стала розвитком теорії (природного) громади. Серед її пропагандистів були Р. Моль і О.
Васильчиков.Теорія намагалась обґрунтувати статус самоврядної громади як відмінного від
держави суб'єкта права та акцентувалась на змісті комунальної діяльності. В основі громадськогосподарської теорії місцевого самоврядування стоїть запозичене з теорії природних прав вільної
громади положення про те, що територіальний колектив - це елемент, насамперед, громадянського
суспільства. Місцеве самоврядування - недержавне за своєю природою і має власну компетенцію у
сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме - у місцевих громадських та
господарських справах. В ці місцеві справи держава не втручається і вони вирішуються самими
територіальними громадами. Питання ж політичні відносяться до компетенції державної влади.
25.Державницька теорія місцевого самоврядування
У середині XIX століття набуває поширення державницька теорія місцевого самоврядування.
Передумовами її розвитку став швидкий розвиток торгівлі та необхідність реалізації
інфраструктурних об’єктів. Державницька теорія розглядає місцеве самоврядування не як

16. автономний вид публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне
вирішення питань місцевого значення, а як одну з форм організації місцевого управління, або ж як
один із способів децентралізіції державної влади на місцевому рівні.
Її основні положення розроблені німецькими вченими Л. Штейном і Р. Гнейсом. На відміну від
громадської, ця теорія вбачала у місцевому самоврядуванні частину держави - одну з форм
організації місцевого державного управління. Основні положення теорії:

місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади, що ґрунтується на
виборних началах;

компетенція органів місцевого самоврядування визначається державою, "дозволено
те, що передбачено законом";

на відміну від центрального управління місцеве самоврядування здійснюється не
державними чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот, місцевих жителів, зацікавлених у
місцевому самоврядуванні.
У рамках загальної державної теорії місцевого самоврядування сформувалися два основні
напрями - політичний (Р. Гнейтс) таюридичний (Л. Штейн).Прихильники Р. Гнейтса бачили
підстави самостійності органів самоврядування в особливостях порядку їх формування, заміщення
окремих посад: посади самоврядування є почесними посадами, тому вони мають бути
безоплатними. Подібна система, за Р. Гнейтсом, забезпечує перебування місцевого управління в
руках тих, хто займає керівні посади в суспільстві, і таким чином буде досягнуто гармонії держави
і суспільства. Тобто важливим є здійснення МС не державними чиновниками, а представниками
місцевої громади.Послідовники Л. Штейна розглядали громаду як територіальну корпорацію, яка
виступає по відношенню до держави як особлива юридична особа публічного права.
Самостійність місцевих спільнот проявляється в тому, що вони можуть мати свої особливі
громадянські права: бути власниками, вступати в різного роду зобов'язальні відносини.
Переваги теорії:зміцнення цілісності держави та покращення ресурсного забезпечення МС.
Недолік:надмірний вплив держави на процес прийняття рішень на місцях.
26. Концепція муніципального дуалізму як одна з сучасних теорій місцевого
самоврядуванняСпробою поєднання сильних сторін громадівської та державницької теорій є
теорія муніципального дуалізму. Дана теорія виходить з подвійного характеру муніципальної
діяльності як самостійного вирішення місцевих справ і, водночас, здійснення на місцевому рівні
певних державних функцій(органи МС не залежні від держави в суто місцевих справах, а в
справах загальнодержавного значення розглядаються як державні органи).
Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування,
мають поділятися на "власні" і "делеговані". Якщо при вирішенні власних справ, на думку
прихильників цієї теорії, органи місцевого самоврядування мають діяти незалежно й самостійно
від державних органів, дотримуючись лише закону, то при вирішенні делегованих - під контролем
та адміністративною опікою відповідних державних органів.
Районні і обласні ради є органами МС, що представляють інтереси об’єднань громад і
реалізовують регіональну політику.
Місцеві, сільські, селищні ради, в першу чергу, реалізовують, власні повноваження (куди й
спрямовують власні фінансові ресурси), при цьому виконують окремі доручення.
Переваги: Існує єдиний орган, що забезпечує діяльність держави і регіональну політику і
забезпечує інтереси громади.
Недоліки: Досить складно розмежувати повноваження, оскільки такий поділ суперечить поділу
влади.
На думку прихильників даної точки зору, синтез державного і громадськогоу самоврядуванні
дуже важливий для суспільства. За допомогою єдності цихдвох засад вирішуються найважливіші
громадсько-державні завдання:виключається роздвоєння влади, яке веде до політичної
нестабільності йпослаблення держави та інститутів, які її складають; утворюютьсяможливості для
більшої частини людей брати участь в управлінні справамисуспільства і держави; ліквідується
розрив між суспільством і державою;досягається єдина мета – збереження та зміцнення
суспільства та державиза наявності демократичних інститутів.
27. Представницькі органи МС: сільські, селищні, міські ради

17. Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з
депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної
громади і приймати від її імені рішення.
Місцевий (базовий) і регіональний рівні рад будуються згідно з існуючим в Україні
адміністративно-територіальним устроєм. До представницьких органів місцевого самоврядування
належать:Верховна Рада Автономної Республіки Крим; сільські, селищні, міські ; районні та
обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад сіл,
селищ і міст . Місцеві ради будуються у повній відповідності з існуючим в Україні
адміністративно-територіальним устроєм. За своїми соціально-територіальними ознаками,
адміністративно-територіальні одиниці поділяються на населені пункти, які є просторовою
основою для формування і функціонування рад базового рівня, та регіони, які є просторовою
основою для організації та діяльності регіональних представницьких органів місцевого
самоврядування. Місцеві ради як представницькі органи місцевого самоврядування формуються
на підставі існування місцевого (базового) та регіонального рівнів. Базовий рівень включає
сільські, селищні, міські та районні у місті ради, які утворюються на території сіл, селищ, міста
районного, обласного, республіканського значення, міста, що має спеціальний статус (Київ та
Севастополь), та районів у містах.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють
відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і
повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими
законами.
Вибори депутатів сільських і селищних рад проводяться за мажоритарною системою (відносної
більшості в одномандатних виборчих округах). Вибори до міської ради – за мажоритарнопропорційною.
Повноваження міських, сільських, селищних рад - «виключна компетенція» (тобто тальки
власні і стосуються лише території). Це:
-питання організації роботи ради
- заслуховування звітів голів і комісій
- затвердження програм та бюджетів
- прийняття рішень щодо фінансових питань ТГ (розмір місцевих податків і зборів, пільги,
місцеві запозичення)
- прийняття рішень щодо комунального майна
Сільські, селищні ради – це найчисельніша група представницьких органів місцевого
самоврядування.
28. Обласні та районні ради: особливості формування та функціонування.

18. Обласні та районні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної
території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних
територіальних громад у межах району, області.
Вибори депутатів районних та обласних рад провадяться за пропорційною системою: депутати
обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій,
виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються
з межами території відповідного району чи області.
Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах. Право голосу на місцевих
виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, яким на
день виборів виповнилося вісімнадцять років. Військовослужбовці строкової служби не беруть
участі у місцевих виборах.
Районні, обласні ради здійснюють функції та повноваження місцевого самоврядування,
визначені Конституцією України та іншими законами. На підставі профільного закону
компетенція
районних,
обласних
рад
поділяється
на
власну
та
делеговану.
До
власних
повноважень
представницьких
органів
цього
рівня
належать:
— організаційно-регламентуючі, спрямовані на організацію порядку діяльності самої ради, а
також — встановлення їх структури, кількісного складу та ін.;
—установчі;
— контроль за діяльністю місцевих органів виконавчої влади;
— здійснення депутатської діяльності;
— затвердження районних, обласних бюджетів, а також програм соціально-економічного та
культурного розвитку району, області, цільових програм з інших питань та заслуховування звітів
про їх виконання;
— розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно
між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст
районного значення;
— встановлення порядку управління та розпорядження комунальною власністю;
— вирішення питань регулювання земельних відносин;
— встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для
задоволення питних, побутових та інших потреб населення;
— прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку,
визначених законом;
— прийняття рішень, пов’язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон;
— прийняття рішення щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих
повноважень районних, обласних рад та ін.
Крім того, районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям
наступні повноваження:
— підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та
культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових програм з інших питань;
— забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної території,
ефективного
використання
природних,
трудових
і
фінансових
ресурсів;
— сприяння інвестиційній діяльності на території району, області та здійснення інших
повноважень.
29. Організація роботи органів місцевого самоврядування.

19. Формування місцевих рад – депутати до місцевих рад обираються шляхом виборів. Вибори
депутатів сільських і селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в
одномандатних виборчих округах.
Вибори депутатів ВР АРК, обласних, районних, міських та районних в містах рад проводяться
за мажоритарно-пропорційною системою.
Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної
більшості в єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами
відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Депутати в місцевих радах здійснюють свої повноваження не припиняючи свою виробничу або
службову діяльність.
Депутат місцевої ради, що обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, а також
головою чи заступником голови районної, обласної та районної в місті ради працюють на
постійній основі.
Перша сесія новообраної міської, сільської або селищної ради скликається територіальною
виборчою комісією через 2 тижні після реєстрації новообраних депутатів. Наступні сесії ради
скликаються відповідними органами.
Сесія скликається не менше одного разу на квартал, а щодо вирішення земельних питань не
менше 1 разу на місяці. Сесію також може скликати секретар ради або вона може бути скликана за
пропозицією не менше третини депутатів ради.
На засіданні ради приймаються рішення, які підписує голова ради. Крім того рішення видає
виконавчий комітет, відповідні голови сільських, селищних, міських рад видають розпорядження.
Сесія включає в себе пленарні засідання, а також роботу в постійних комісіях. Постійні комісії
створюються для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які розглядаються на
відповідній раді.
Рекомендації постійних комісій підлягають обов’язковому розгляду не тільки відповідними
радами, але й підприємствами, установами, організаціями, яким вони адресовані.
При радах створюються наступі комісії:
комісія з соціальних питань;
ком. з питань економічного розвитку;
ком. з питань реалізації майнових інтересів територіальної громади;
з питань фінансів і бюджету;
з питань координації процесів соц-економ розвитку.
На засіданнях комісій розробляються проекти рішень цільових програм, проводиться контроль
за виконанням рішень місцевих рад з профільних питань.
Постійна комісія може приймати рішення з не профільних питань, якщо є необхідність
погодити певний документ.
В Київраді функціонує 14 постійних комісій.
30. Функції та повноваження органів місцевого самоврядування.