3. Докритичний період
-існування речей поза
свідомістю людини;
-матеріалізм та
діалектика;
-проблеми природознавства та
математики, викладання
природничо-наукових дисциплін;
-«Всезагальна природна
історія та теорія неба»-
теорія Канта-Лапласа;
5. Кант завжди прагнув створити
картину рухомого і одухотвореного,
динамічного світу. Канта не
задовольняє омертвлення світу, яке
ми отримуємо при створенні
механістичної його картини.
Таким чином, Кант стає на шлях
дослідження світу згідно з принципами
діалектики. Згодом він напише дуже
цікаву роботу “Досвід введення
заперечних величин у філософії”. Це буде
ще одне намагання ввести діалектику, а
саме – вчення про протилежності,
протиріччя в картину світостворення,
включаючи світ неба. Якраз тут і було
зародження діалектичної концепції
розвитку – дуже важливого досягнення
німецької класичної філософії.
Головний результат, який був
досягнений у поданій роботі, полягає
саме в тому, що світ дійсно виникає
динамічним, рухомим, наповнений
живими силами і тенденціями. Його
неможливо осягнути і більше того –
уявити в розвитку, якщо обмежитися
лише механічними силами.
6. У «докритичний період» Кант зробив важливе відкриття про гравітаційну
взаємодію Місяця і Землі, яка впливає на швидкість їхнього обертання, про
сповільнення обертання Землі внаслідок тертя, викликаного приливами і
відливами. Всі ці ідеї Канта стали основою для нового погляду на світ як на
рухливий, змінний, суперечливий. Це відіграло важливу роль у формуванні
діалектики.
Таким чином, у «докритичний період» вченню Канта були притаманні елементи
матеріалізму і діалектики, а саме: визнання ним об'єктивного, реального існування
природи (концепція природної історії сонячної системи); наукові відкриття стосовно
взаємодії Місяця і Землі, уповільнення обертання Землі внаслідок приливів; дії
відцентрових і доцентрових сил, притягання і відштовхування; визнання
фундаментального положення матеріалістичної філософії про те, що речі існують
поза нашою свідомістю і що уявлення про них ми маємо завдяки відчуттям, які є
джерелом знань. Визначальним для цього періоду є робота над проблемами
природознавства та математики, викладання природничо-наукових дисциплін.
7. У працях «докритичного» періоду Кант перебуває під впливом раціоналістичної філософії Лейбніца.
Він дотримується погляду, згідно з яким зв'язок між причинами і наслідками подій не відрізняється
від логічного зв'язку між підставою та наслідком. Однак поступово Кант відмовляється від такої
позиції під впливом філософії Юма. Для пояснення явищ природи Кант впроваджує телеологічний
(цілепокладання) принцип. Кант починає визнавати, що зв'язок між причиною і дією має емпіричний
характер (факт буття), а не характер логічного висновку. Тому логіки недостатньо для обґрунтування
природознавства. Разом з цим Кант залишається на позиціях раціоналізму і наголошує, що наука
(математика, природознавство), яка складається з положень загальних і необхідних, не може мати
своїм джерелом досвід, який завжди є обмеженим, а тому не може бути підставою для універсальних
узагальнень.
Воднораз джерелом для таких знань не може бути і розум сам по собі.
А такі знання існують незалежно від того, що ми не здатні пояснити їхнє виникнення.
Необхідно наголосити на тому, що в даний момент прослідковуються майже сократичні роздуми про
мудрість, яка народжується тоді, коли людина “занурюються” в істинні цінності, а не несправжні та
швидкоминаючі. Для такої людини швидкоминаюче і перехідне є лише засобом для досягнення мети, а
метою є підсилені духовні заняття, духовні цінності.
8. Докритичний (догматичний) період.
У своїх природо наукових дослідженнях Кант перебував під впливом
ньютонівської концепції всесвітнього тяжіння (розробив пояснення явищ
припливів та відпливів на основі визначення присутності відштовхуючих сил, дії
сил на відстані) та еволюційної концепції Ж. Бюффона, його ідеї закономірної
зміни природних тіл та явищ у часі.
9. Кант виступає як натураліст-спостерігач, обґрунтовує необхідність того, щоб в
природознавстві все було пояснено природним чином. У роботах цього періоду було
поставлене питання про розвиток у природі.
У працях "докритичного" періоду Кант перебуває під впливом раціоналістичної філософії
Лейбніца. Він дотримується погляду, згідно з яким зв'язок між причинами і наслідками
подій не відрізняється від логічного зв'язку між підставою та наслідком.
10. Однак поступово Кант відмовляється від такої позиції під впливом філософії
Юма. Кант починає визнавати, що зв'язок між причиною і дією має
емпіричний характер (факт буття), а не характер логічного висновку.
Разом з цим Кант залишається на позиціях раціоналізму і наголошує, що
наука (математика, природознавство), не може мати своїм джерелом досвід,
який завжди є обмеженим, а тому не може бути підставою для універсальних
узагальнень. Воднораз джерелом для таких знань не може бути і розум сам
по собі.
