1

1. 1
І. М. Гарасимів, К. О. Пашко, М. М. Фука, Ю. П. Щирба
ЗАХИСТ
ВІТЧИЗНИ
Рівень стандарту
Підручник для 10 класу
закладів загальної середньої освіти
Тернопіль
Астон
2018

2. 2
УДК 355.244.2(075)
З-38
Гарасимів І. М.
З-38 Захист Вітчизни: підруч. для 10 кл. закл. загальн. серед. освіт. Рівень
стандарту. / Гарасимів І. М., Пашко К. О., Фука М. М., Щирба Ю. П. —
Тернопіль : Видавництво «Астон», 2018. — 296 с.: іл.
ISBN
Підручник містить навчальний матеріал, передбачений чинною про-
грамою МОН України з предмета «Захист Вітчизни» для 10 класу закладів
загальної середньої освіти. Навчальний матеріал, поданий у підручнику,
сприятиме підготовці молоді до служби в ЗСУ, а також — захисту життя та
здоров’я як власного, так й інших людей під час надзвичайних ситуацій ми-
рного і воєнного часу.
Для учнів десятих класів, студентів навчальних закладів та учителів.
УДК 355.244.2(075)
© Гарасимів І. М., Пашко К. О., Фука М. М.,
Щирба Ю. П., 2018
© ТзОВ «Видавництво «Астон», 2018

3. 3
Зміст предмета «Захист Вітчизни» (10–11 класи)
ЗМІСТ
ВСТУП
§ 1. Підготовка до захисту Вітчизни — обов’язок кожного громадянина........................................7
РОЗДІЛ I. ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Тема 1. Система світової колективної безпеки.
Система національної безпеки України
§ 2. Система національної безпеки України........................................................................................9
Тема 2. Національні інтереси України та загрози національній безпеці.
Воєнна доктрина України
§ 3. Національні інтереси України та загрози національній безпеці .......................................................... 14
РОЗДІЛ IІ. ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ
Тема 1. Нормативно-правова база з військових питань.
Військова присяга та військова символіка України
§ 4. Нормативно-правова база з військових питань ...........................................................................19
§ 5. Військова присяга та військова символіка України ....................................................................24
Тема 2. Історія розвитку українського війська
§ 6. Українське військо III-XVIII століть.............................................................................................28
§ 7. Українське військо у XX–XXI століттях ......................................................................................32
Тема 3. Основи міжнародного гуманітарного права
§ 8. Об’єктивна необхідність урегулювання ведення бойових дій за допомогою
міжнародного гуманітарного права (МГП). Особливості ведення воєнних дій
з врахуванням норм МГП.............................................................................................................36
§ 9. Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об’єктів.
Захист дітей та жінок в МГП........................................................................................................42
РОЗДІЛ IІІ. СТАТУТИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Тема 1. Військовослужбовці та стосунки між ними.
Військова дисципліна
§ 10. Поняття про військові статути. Військові звання і знаки розрізнення.
Військова дисципліна, її суть і значення.....................................................................................47
Основи національної
безпеки України

10 клас
Збройні сили України
на захисті Вітчизни

10 клас
Статути
Збройних сил України

10 клас
Стройова підготовка

10 клас
Вогнева підготовка

10 клас 11 клас
Тактична підготовка

10 клас 11 клас
Прикладна фізична
підготовка

10 клас
Основи цивільного
захисту

10 клас 11 клас
Домедична допомога

10 клас 11 клас

4. 4
Тема 2. Організація внутрішньої служби
§ 11. Розподіл часу і повсякденний порядок. Розпорядок дня та його значення
для виконання основних заходів повсякденної діяльності навчання
й побуту особового складу підрозділів .......................................................................................52
РОЗДІЛ IV. СТРОЙОВА ПІДГОТОВКА
Тема 1. Стройові прийоми і рух без зброї
§ 12. Строї та їх елементи. Обов’язки військовослужбовця
перед шикуванням і в строю. Попередня та виконавча команди..............................................57
§ 13. Стройове положення. Повороти на місці. Рух стройовим і похідним кроком.
Повороти під час руху ..................................................................................................................62
Тема 2. Строї, відділення
§ 14. Стройові прийоми. Рух відділення стройовим і похідним кроком...........................................65
РОЗДІЛ V. ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА
Тема 1. Стрілецька зброя та поводження з нею
§ 15. Історія розвитку стрілецької зброї. Сучасна стрілецька зброя.
Озброєння іноземних армій..........................................................................................................68
§ 16. Стрілецька зброя. Прийоми та правила стрільби зі стрілецької зброї......................................73
§ 17. Спостереження за полем бою, вибір цілі для обстрілу. Ведення вогню,
спостереження за його результатами. Корегування стрільби ...................................................82
§ 18. Призначення та бойові властивості автоматів. Будова автоматичної зброї.
Підготовка до стрільби.................................................................................................................89
§ 19. Порядок неповного розбирання і складання та обслуговування автомата.
Тренування у неповному розбиранні та складанні автомата. Заходи безпеки
при поводженні зі зброєю ............................................................................................................98
§ 20. Малокаліберна, пневматична гвинтівки та гладкоствольна рушниця:
загальна будова та характеристика ........................................................................................................ 102
§ 21. Основи стрільби з пневматичної гвинтівки. Стрільба з пневматичної гвинтівки.
Помилки при стрільбі з гвинтівки та їх усунення .....................................................................111
§ 22. Загальна будова та види боєприпасів до стрілецької зброї.
Маркування боєприпасів. Спорядження магазину патронами
і порядок зарядження автомата. Заходи безпеки при поводженні зі зброєю
і боєприпасами ..............................................................................................................................118
§ 23. Мінно-вибухові пристрої. Класифікація, принципи дії,
алгоритм дій при виявленні..........................................................................................................126
РОЗДІЛ VІ. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА
Тема 1. Основи загальновійськового бою
§ 24. Поняття про бій. Вогонь і маневри в бою. Основні види та риси ведення бою.
Особиста зброя та екіпіровка солдата ......................................................................................... 132
§ 25. Види носіння зброї (вільне, тактичне та в момент наближення до цілі) ................................. 139
§ 26. Пересування одиночно бійця на полі бою. Використання укриття
на полі бою та рельєфності поверхні землі.................................................................................142
§ 27. Нанесення гриму. Маскування зброї ...........................................................................................148
§ 28. Вогнева позиція в обороні. Вимоги до вибору місця для ведення
вогню і спостереження. Послідовність облаштування і маскування окопу
для стрільби лежачи......................................................................................................................154
§ 29. Склад бойової групи. Розподіл обов’язків між військовослужбовцями
та їх взаємодія у бойовій групі.....................................................................................................162
§ 30. Порядок дій у складі бойових груп .............................................................................................168
Тема 4. Основи військової топографії
§ 31. Орієнтування на місцевості .........................................................................................................175

5. 5
§ 32. Магнітний азимут ........................................................................................................................180
§ 33. Рельєф місцевості та його зображення на картах ......................................................................184
§ 34. Географічна система координат .................................................................................................193
РОЗДІЛ VІІ. ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА
Тема 1. Силова підготовка та подолання перешкод
§ 35. Силова підготовка.........................................................................................................................196
§ 36. Біг по пересіченій місцевості.......................................................................................................203
§ 37. Подолання перешкод.................................................................................................................... 207
Тема 3. Основи самозахисту
§ 38. Національні бойові мистецтва ....................................................................................................215
РОЗДІЛ VIIІ. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Тема 1. Нормативно-правова база цивільного захисту
§ 39. Єдина державна система цивільного захисту та її складові.
Законодавче та нормативно-правове забезпечення її функціонування ....................................222
Тема 2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного, воєнного
і соціально-політичного характеру
§ 40. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій. ...............................................229
§ 41. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій (закінчення).
Загальні ознаки надзвичайних ситуацій. Рівні надзвичайних ситуацій. ..................................239
§ 42. Джерела небезпечних ситуацій у військовий час.......................................................................245
§ 43. Надзвичайні ситуації, які характерні для регіону.
Потенційно небезпечні об’єкти міста (району).
Попередження виникнення надзвичайних ситуацій. .................................................................248
РОЗДІЛ IХ. ДОМЕДИЧНА ДОПОМОГА
Тема 1. Базова підтримка життя
§ 44. Рятувальний ланцюжок при раптовій зупинці серця.
Алгоритм дій проведення серцево-легеневої реанімації ...........................................................250
§ 45. Основні правила та порядок проведення реанімації..................................................................255
§ 46. Техніка забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів..................................................257
§ 47. Штучне дихання — його різновиди. Методика та техніка проведення
штучної вентиляції легень............................................................................................................259
§ 48. Непрямий масаж серця як спосіб відновлення діяльності
серцево-судинної системи, методика його виконання...............................................................262
§ 49. Застосування автоматичного зовнішнього дефібрилятора........................................................265
§ 50. Техніка проведення реанімаційних заходів одним та двома рятівниками...............................268
Тема 5. Надання домедичної допомоги при кровотечах
§ 51. Види кровотеч. Ознаки та швидке розпізнавання загрозливої
для життя кровотечі .....................................................................................................................270
§ 52. Техніка застосування прямого тиску на рану. ...........................................................................274
§ 53–54. Техніка накладання турнікета на верхні та нижні кінцівки. ...............................................278
§ 55. Техніка тампонування рани. .......................................................................................................281
§ 56. Техніка накладання компресійної пов’язки................................................................................285
§ 57. Техніка винесення поранених......................................................................................................289
Короткий словник термінів.........................................................................................................293
Список використаної літератури................................................................................................295

6. 6
Шановні деcятикласники!
Цього року ви вивчатимете новий предмет — «Захист Вітчизни». Завдання цього ку-
рсу — оволодіння базовими знаннями про Збройні сили України, юридичними основами
міжнародного гуманітарного права, військово-медичної підготовки, цивільного захисту,
дотримання власної безпеки під час надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу.
Вивчення цієї дисципліни підготує вас як морально, так і фізично до служби в Зброй-
них силах України та інших військових формуваннях. Ви станете не лише сильнішими,
освіченішими та ерудованішими, а й сформуєте свідоме ставлення до захисту свого
життя, життя рідних, друзів, співгромадян... Прийде розуміння, що, за великим рахун-
ком, — це і є захист Вітчизни. Бо Вітчизна — це власне ви, ваші рідні й друзі!
Попереду доросле життя, у якому — що на довгій ниві: практичні вміння й навички,
здобуті під час вивчення курсу «Захист Вітчизни», колись можуть стати в пригоді.
У таблиці, поданій перед змістом (див. с. 3), наведено перелік розділів, які ви вивчати-
мете протягом двох років. Під час навчально-польових зборів теоретичні знання набудуть
практичного втілення: ви вправлятиметеся в тактичній, вогневій, стройовій підготовці.
Структура підручника чітка й зрозуміла. Запитання на початку параграфа (вони на-
друковані кольоровим шрифтом) налаштують вас на засвоєння нового матеріалу. У тек-
сті підручника нові терміни виділено півжирним кольоровим шрифтом. Слова або ре-
чення, які мають важливе значення, подано курсивом.
Чимало знань відомі вам з курсів, які ви вивчали в минулі роки («Біологія», «Основи
здоров’я», «Правознавство», «Історія України» тощо).У підручнику багато піктограм —
умовних позначень, зміст яких подаємо нижче.
Рубрика «Пригадаймо!» містить запитання, які спонукають відновити в
пам’яті вже відоме.
Рубрика «Запам’ятаймо!» позначає, що інформація, подана в ній, має особ-
ливе значення, її потрібно пам’ятати.
Рубрика «Це потрібно вміти робити!» містить відомості, спрямовані на виро-
блення та закріплення практичних навичок. Такі вміння допоможуть впоратися зі
складними ситуаціями, зберегти здоров’я й життя як ваше, так й інших людей.
Рубрика Nota Bene (N. B.) (з лат. Notа Bene — зверни увагу). Усередині параг-
рафа вона звертає вашу увагу на особливо важливі твердження. Наприкінці параг-
рафа у ній подано перелік основних понять і термінів, які потрібно засвоїти.
Рубрика «Ерудит–ONLINE» містить інформацію, що ознайомлює з цікавими
відомостями. Ваша здатність до сприйняття будь-якої інформації має бути «уві-
мкнена» повсякчас, тобто працювати «в режимі он-лайн».
Перевіряємо засвоєння тексту параграфа. Щоб правильно виконати ці за-
вдання, достатньо уважно прочитати текст параграфа.
Розвиваємо творчі здібності. Завдання спрямовані на розвиток здатності порі-
внювати, аналізувати, формулювати висновки.
Працюємо разом. Ці завдання передбачають роботу в групах: навчають ефек-
тивно й злагоджено спілкуватися в команді, знаходити спільні рішення тощо.
Хай щастить вам у навчанні!
Автори

7. 7
ВСТУП
§ 1. Підготовка до захисту Вітчизни — обов’язок кожного громадянина
Пригадайте з курсів «Історія України», «Українська література», «Правознав-
ство», яку роль виконували ЗСУ на різних етапах її розвитку. Наведіть приклади.
Військово-патріотичне виховання — складова патріотичного виховання мо-
лоді. Складовою системи національного виховання є військово-патріотичне, що перед-
бачає формування високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та герої-
чного подвигу в ім’я процвітання Української держави. Воно покликане формувати гро-
мадянина-патріота, глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який
час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими та військово-технічними
знаннями, спонукати до фізичного самовдосконалення, а також до вивчення бойових тра-
дицій і героїчних сторінок історії українського народу, його Збройних сил.
Захист Вітчизни — основне завдання ЗСУ, обов’язок громадян нашої держави.
Україна, ураховуючи необхідність гарантування власної воєнної безпеки та оборони,
усвідомлюючи відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності як
суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава має збройні сили із
необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Саме Збройні сили України (ЗСУ)
та інші військові формування, створені відповідно до законів держави, є гарантами
національної безпеки. ЗСУ покликані стримувати збройну агресію, забезпечити охорону
повітряних кордонів і надводного та підводного простору країни.
Найвищу юридичну силу в нашій країні має Конституція, яка є державно-правовою
основою військового законодавства. Згідно зі ст. 17 Конституції, «захист суверенітету
і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної
безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
У ст. 65 зазначено, що «захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності Укра-
їни, шанування її державних символів є обов’язком громадян України».
Військова служба — це почесний обов’язок кожного громадянина
України, особливий різновид державної служби, пов’язаний з виконанням
загального військового обов’язку відповідно до прийнятого Верховною Радою
України Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Зміст програми предмета «Захист Вітчизни». Завданням цього курсу є:
• ознайомлення учнів з основами нормативно-правового забезпечення захисту Віт-
чизни, цивільного захисту та охорони життя і здоров’я;
• усвідомлення обов’язку щодо захисту України у разі виникнення загрози сувере-
нітету та територіальній цілісності держави;
• набуття знань про ЗСУ, інші військові формування, їхні характерні особливості;
• засвоєння основ цивільного захисту, домедичної допомоги, психологічної підго-
товки до захисту Вітчизни;
• підготовка учнів до захисту Вітчизни, професійної орієнтації молоді до служби в
ЗСУ та інших військових формуваннях, до захисту життя і здоров’я, забезпечення влас-
ної безпеки і безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

8. 8
Програму вивчення предмета побудовано з урахуванням чинної в Україні системи
військової підготовки. Зміст навчального матеріалу предмета охоплює нормативи, які ре-
комендовані для відпрацювання під час проведення занять. Закріплення рівня знань, умінь
і навичок відбудеться під час навчально-польових занять.
Розділ «Основи національної безпеки України» дає поняття про систему світової
колективної безпеки та національної безпеки держави. У ньому розглянемо структуру
воєнної організації держави, воєнну доктрину та міжнародне військове співробітництво.
Зміст розділу «ЗСУ на захисті Вітчизни» розкриває основи законодавства про
призначення, структуру ЗСУ та військову службу, висвітлює історію українського вій-
ська; сприяє формуванню людини-патріота, захисника Вітчизни.
Розділ «Статути ЗСУ» формує уявлення про статути ЗСУ як про закони військової
служби; розглядає основні положення організації внутрішньої служби, повсякденної
життєдіяльності військ.
У розділі «Стройова підготовка» йдеться про стройові прийоми та рухи без зброї,
стройову підготовку навчального відділення, під час якої ви оволодієте стройовими при-
йомами та діями. Стройова підготовка дисциплінує учнів, загартовує їх фізично, вироб-
ляє гарну поставу, формує вміння правильно й швидко виконувати команди.
Один з основних розділів — «Вогнева підготовка», яка передбачає вивчення теорії
стрільби, оволодіння прийомами стрільби зі стрілецької зброї і метання ручних гранат.
Розділ «Тактична підготовка» вивчає основні положення підготовки та ведення
сучасного бою бойовою групою; прийоми і способи дій солдата в основних видах бою у
складі бойової групи та відділення, а також дає певні знання з військової топографії.
У розділі «Прикладна фізична підготовка» значна увага належить силовій підго-
товці та подоланню перешкод, а також характеристиці національних бойових мистецтв.
Розділ «Основи цивільного захисту» передбачає ознайомлення з нормативно-пра-
вовою базою цивільного захисту; розглянуто надзвичайні ситуації різного характеру, за-
ходи і засоби захисту населення від надзвичайних ситуацій.
У розділі «Домедична допомога» вивчаєтмо порядок надання домедичної допо-
моги пораненим, невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування життя
людини в невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на здоров’я.
Особлива увага — практичним навичкам домедичної допомоги в бойових умовах.
Обов’язки та правила поведінки учнів на уроках. Висока дисципліна,
організованість, відповідальність учнів є запорукою успішності занять із «Захисту
Вітчизни». Стосунки між учнями та вчителем, а також між учнями наближені до
статутних стосунків між військовослужбовцями Збройних сил України.
Збройні сили України. Захист Вітчизни.
1. У чому полягає призначення Збройних сил України та інших військових форму-
вань?
2. Що передбачає обов’язок громадян України перед державою і держави — перед
громадянами ввідповідно до Конституції України?
3. Охарактеризуйте зміст та завдання розділів предмета «Захист Вітчизни».
4. Чому, на вашу думку, ЗСУ є гарантом національної безпеки держави?
5. Чому на уроках з предмета необхідно дотримувати певних статутних взаємовідно-
син?

9. 9
РОЗДІЛ І. ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
ТЕМА 1. СИСТЕМА СВІТОВОЇ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ.
СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
§ 2. Система національної безпеки України
Пригадайте з історії інформацію про воєнні конфлікти в Україні та ін-
ших країнах. Які висновки зробила світова спільнота у ХХ столітті щодо ор-
ганізації мирного співіснування країн світу?
Колективна безпека. Через неоднаковий економічний, військово-технічний та
оборонний потенціал, фінансовий та інший ресурс держави мають різні можливості для
гарантування індивідуальної безпеки. У такій ситуації сформувалося розуміння того, що
забезпечення індивідуальної національної безпеки однією державою неможливе без ура-
хування стурбованості щодо власної безпеки з боку інших держав. При цьому всі члени
певної спільноти безпеки відмовляються від застосування сили у відносинах один з од-
ним і погоджуються допомагати кожній державі-учасниці, яка зазнала нападу з боку ін-
шого члена співтовариства.
Отже, йдеться про взаємодію індивідуальних національних безпек у різних за скла-
дом системах відносин: двосторонніх, блокових, регіональних, глобальній.
Вони покликані дбати про єдність безпеки всіх і кожного з учасників такої системи.
При цьому задоволення спільних інтересів потребує від держав певної самопожертви і
посилює їхню взаємозалежність.
У світовій практиці склалася і набула поширення система колективної
безпеки як сукупність спільних заходів держав задля підтримання миру, запо-
бігання війні, припинення актів агресії і надання колективної допомоги. Коле-
ктивна безпека представляє систему спільних дій держав, установлену Стату-
том ООН із метою підтримки міжнародного миру і безпеки, запобігання або
придушення актів агресії.
Наріжним каменем колективної безпеки є розуміння, що світ є неподільним, і кож-
ний член системи має прийти на допомогу іншим дипломатичними засобами, економіч-
ними акціями і в екстремальних випадках — військовими засобами. Створення системи
колективної безпеки передбачає застосування комплексу заходів політичного, економіч-
ного, правового характеру, а також військово-організаційних заходів.
Колективна безпека різних держав ґрунтується на таких принципах:
• неподільність безпеки, коли агресія проти однієї держави-учасника вважається агре-
сією проти решти держав-учасниць;
• усі держави-учасниці однаково відповідають за збереження безпеки;
• невтручання у внутрішні справи і врахування інтересів усіх учасників системи колек-
тивної безпеки;
• держави-учасниці гарантують колективну оборону;
• рішення з принципових питань забезпечення колективної безпеки ухвалюють на основі
консенсусу.
Держави-учасниці забезпечують необхідну відповідність складу збройних сил та
коштів характерові військової загрози.

10. 10
Загальна зацікавленість держав у справі збереження міжнародного правопорядку
сприяла створенню системи колективної безпеки.
Колективна безпека як система спільних дій держав містить такі елементи: а) зага-
льновизнані принципи сучасного міжнародного права, найважливішими з яких є прин-
цип незастосування сили, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтру-
чання у внутрішні справи; б) колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру;
в) колективні заходи з обмеження та скорочення озброєнь, аж до повного роззброєння.
Колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та актів агресії як еле-
мент колективної безпеки — це дії збройного або неозброєного характеру, що здійсню-
ють групи держав або регіональні та універсальні організації, уповноважені на підтри-
мку й відновлення міжнародного миру та безпеки.
В основу створення системи колективної безпеки покладено принцип неподільно-
сті світу, змістом якого є небезпека військових конфліктів для всіх держав світу. Цей
принцип вимагає від держав реагувати на будь-які порушення миру і безпеки в будь-
якому районі земної кулі, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН з метою
запобігання або ліквідації загрози світу.
У міжнародному праві розрізняють два види системи колективної безпеки: універ-
сальну і регіональну.
Поняття національної безпеки держави. Проблема національної безпеки України
має кардинально важливе значення в контексті загального розвитку країни та її інтеграції
до євроатлантичних структур і у світове співтовариство.
У Законі України «Про основи національної безпеки України» зазначено, що наці-
ональна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини й громадянина,
суспільства і держави, яка є основою сталого розвитку суспільства, своєчасного виявлення,
запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам.
Об’єктами національної безпеки є:
• людина і громадянин — їх конституційні права та свободи;
• суспільство — його духовні, морально-етичні, історичні, інтелектуальні та матеріальні
цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси;
• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторкан-
ність.
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
◊ пріоритет прав і свобод людини та громадянина; верховенство права;
◊ пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;
◊ своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потен-
ційним загрозам;
◊ чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні
національної безпеки;
◊ демократичний громадський контроль над Воєнною організацією держави та іншими
структурами в системі національної безпеки;
◊ використання міждержавних систем і механізмів міжнародної колективної безпеки.
Національна безпека України передбачає проведення виваженої державної полі-
тики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і
програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, військовій, екологічній, нау-
ково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
Забезпечення національної безпеки — це свідомий цілеспрямований вплив держави
на суспільні загрози і небезпеки через діяльність державних і недержавних інституцій, а

11. 11
також окремих громадян з метою усунення, нейтралізації та зменшення впливу чинників,
що спричиняють такі загрози.
Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:
• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Кабінет Міністрів України;
• Рада національної безпеки і оборони України;
• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
• Національний банк України;
• суди загальної юрисдикції;
• прокуратура України;
• місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
• Збройні сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки Ук-
раїни, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені
відповідно до законів України;
• громадяни України, об’єднання громадян.
Гібридна війна — війна, основним інструментом якої є створення державою-агре-
сором у країні, обраній для агресії, внутрішніх протиріч і конфліктів з подальшим їх ви-
користанням для досягнення політичних цілей агресії.
Експерти називають гібридну війну типом конфлікту, який усе частіше буде засто-
совуватися у ХХІ ст.
При цьому сторона-агресор намагається бути та може залишатися публічно непри-
четною до розв’язаного конфлікту.
Гібридна війна поєднує принципово різні типи і способи ведення війни,
які скоординовано застосовуюють задля досягнення основних цілей. Типовими
компонентами гібридної війни є використання методів, що сприяють виник-
ненню та поглибленню в державі, обраній для агресії, внутрішніх конфліктів:
• створення внутрішніх суспільних протиріч через пропаганду з її переходом в
інформаційну війну;
• створення економічних проблем через економічне протистояння з переходом
в економічну війну та протидію зв’язкам країни-жертви з сусідніми країнами;
• підтримка сепаратизму та тероризму аж до актів державного тероризму;
• сприяння створенню нерегулярних збройних формувань (повстанців, парти-
зан та ін.) та їх оснащення.
Якщо ці методи війни є дієвими, держава-агресор може досягти своїх агресивних
цілей та закріпити успіх, відігравши роль миротворця у внутрішньому конфлікті. У ви-
падку, якщо ці методи недієві, агресор може застосувати:
• інші методи ведення війни із залученням у конфлікт на своєму боці третіх країн;
• класичні прийоми ведення війни з прихованим локальним обмеженим застосуван-
ням власних збройних сил або через неприховану агресію.
Історичним прикладом гібридної війни є роздмухування конфлікту, а потім негла-
сна участь радянських, а згодом російських військ у карабаському конфлікті між Вірме-
нією і Азербайджаном у 1980–1990-х рр. і надалі.

12. 12
Одним з прикладів гібридної війни вва-
жають лівансько-ізраїльський конфлікт
2006 р., у якому ліванська шиїтська парамілі-
тарна ісламістська організація і політична
партія Хізбалла боролася із військово сильні-
шим противником Ізраїлем із використанням
класичних військових дій, нерегулярних
збройних формувань та інформаційних мето-
дів ведення війни, завдавши Ізраїлю, на думку
певних експертів, стратегічної поразки.
У російсько-грузинській війні 2008 р. Ро-
сія, одночасно із застосуванням офіційної ар-
мії, вела інформаційну, кібер- та економічну
війну (іл. 2.1).
Іншим прикладом гібридної війни, у якій
військово потужніша держава-агресор домов-
ляється із недержавними виконавцями — гру-
пами місцевого населення та бойовиками,
зв’язок із якими вона формально заперечує, є
російська диверсійна діяльність в Україні на-
весні 2014 р. (іл. 2.2).
Під час конфлікту невеликі групи росій-
ських військовослужбовців організовували та
координували озброєні загони сепаратистів із
місцевого населення на сході України, уника-
ючи прямого введення своїх військ через український кордон, що дозволяло Росії част-
ково обходити міжнародне право у галузі ведення війни.
Гібридну війну проти України РФ розв’язала не в квітні 2014 р. з початком подій на
Донбасі, і не в лютому з початком анексії Криму, як багато хто вважає. Початок цих
подій символізує задіяння військового компонента, якого Москва досі не потребувала,
оскільки події і так розгорталися «за планом». А план гібридної війни почав реалізову-
ватися ще з 14 серпня 2013, коли Росія стала обмежувати український експорт в РФ, за-
вдаючи економічних збитків. Важливо було не допустити підписання Угоди про асоціа-
цію з ЄС і втягнути Україну в Митний союз.
За думкою світових експертів, елементом гібридної війни були не лише російські
війська, але й місцевий криміналітет, що діяв під виглядом загонів самооборони.
Воєнна організація держави (ВОД) — базовий елемент системи воєнної безпеки,
сукупність органів державного управління військовим і військово-технічним будівницт-
вом, оборонно-промислового і наукового комплексів держави, військових формувань,
призначених для виконання завдань безпеки воєнними методами, а також нормативно-
правова база, що визначає функції, права, обов’язки всіх елементів ВОД.
Воєнну організацію створює держава для захисту особи, суспільства й державного
ладу, забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки передусім для відбиття зовніш-
ньої агресії, що зазіхає на суверенітет, територіальну цілісність і соціально-політичний
устрій держави, а також для придушення внутрішніх протиправних виступів, що загро-
жують суспільному ладу та політичному режиму.
Іл. 2.2. Гібридна війна в Україні
Іл. 2.1. Наслідки російсько-грузинської війни

13. 13
Структура ВОД залежить від рівня розвитку суспільства, характеру політичного ус-
трою, соціально-економічної бази, а також від розвитку засобів збройної боротьби, умов
внутрішньої і зовнішньополітичної обстановки. Зокрема, у воєнний час в рамках ВОД
можуть додатково створюватися партизанські формування, народні ополчення, міліцей-
ські (жандармські) та інші частини.
В Україні Воєнну організацію розуміємо як сукупність органів державної влади, вій-
ськових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває
під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована
на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз. Закон України «Про де-
мократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними ор-
ганами держави» дає більш конкретне тлумачення терміну Воєнна організація. Згідно з
ним, це охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових
формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких пе-
ребуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів
України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від
зовнішніх та внутрішніх загроз.
До основних елементів Воєнної організації України належать: Верховна Рада, Пре-
зидент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони,
Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, правоохоронні органи, інші
центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи та організації, окремі громадяни.
Отже, ВОД — це єдиний організм, який структурно складається з двох підсистем
(компонентів): органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) і
військових формувань (силовий компонент). Базова складова воєнної безпеки — Збройні
сили України. Крім них, силовий компонент системи охоплює Державну прикордонну
службу, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ, військові підрозділи Управ-
ління державної охорони, Служби безпеки України, Міністерства з питань надзвичайних
ситуацій інші державні військові формування.
Нормативно-правову базу ВОД як інструмента національної безпеки формують За-
кони України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України»,
«Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Збройні сили України», а та-
кож Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина України, які розмежовують права
та функції державних органів України як складових воєнної організації.
Світова колективна безпека. Національна безпека держави. Гібридна
війна. Воєнна організація держави.
1. Що ви розумієте під поняттям «світова колективна безпека»?
2. На яких основних принципах ґрунтується колективна безпека різних держав?
3. Що є об’єктом і суб’єктом національної безпеки держави?
4. Які методи є типовими компонентами гібридної війни?
5. Охарактеризуйте Воєнну організацію держави Україна.
6. У чому, на вашу думку, різниця між світовою колективною безпекою і національ-
ною безпекою держави?

14. 14
ТЕМА 2. НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ ТА ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ
БЕЗПЕЦІ. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ
§ 3. Національні інтереси України та загрози національній безпеці
Які воєнні події відбулися на Сході України в 2014 р.? Яка воєнно-політична ситу-
ація склалася там на поточний момент?
Якщо поняття національної безпеки виражає стан захищеності держави, її громадян
від різних загроз, то поняття національних інтересів — зміст головних цінностей, цілей
і прагнень суспільства й держави на конкретно-історичному етапі розвитку.
У Законі України «Про основи національної безпеки» вказано, що «національні ін-
тереси — життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності Українсь-
кого народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні по-
треби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України
та її прогресивний розвиток».
Тому пріоритетами національних інтересів України є:
• гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
• розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
• захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності дер-
жавних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
• зміцнення політичної та соціальної стабільності в суспільстві;
• забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сфе-
рах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, вико-
ристання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та
забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
• збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інно-
ваційної моделі розвитку;
• забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян
і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне вико-
ристання природних ресурсів;
• розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського
народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтво-
рення населення;
• інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір;
розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах
України.
Наявні та потенційно можливі явища й чинники, що створюють небезпеку важливим
національним інтересам України, є загрозою національній безпеці країни.
За спрямованістю загрози національній безпеці, управління, якими може здійсню-
вати недержавна система національної безпеки, поділяють на такі види:
• загрози конституційним правам і свободам людини і громадянина, індивідуальній,
груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню України;
• загрози недержавному забезпеченню державної політики національної безпеки
України;

15. 15
• загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної
безпеки, у тому числі індустрію систем і засобів безпеки, забезпеченню потреб внутріш-
нього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпе-
ченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів;
• загрози безпеці систем і засобів безпеки як уже розгорнутих, так і таких, що ство-
рюють на території України.
Також до загроз віднесено діяльність на території України незаконних збройних фо-
рмувань, яка спрямована на залякування населення та порушення функціонування орга-
нів державної влади.
Воєнна доктрина України, яка визначає державну політику України у сфері обо-
рони, є складовою частиною концепції національної безпеки та становить сукупність ос-
новоположних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, на-
роду і держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів..
Перша редакція Воєнної доктрини України була прийнята Постановою Верховної
Ради України № 3529-XII 19 жовтня 1993 р.
Друга редакція Воєнної доктрини України, яка мала оборонний характер та охоп-
лювала воєнно-політичні, воєнно-технічні та воєнно-економічні аспекти, була прийнята
Указом Президента України № 648/2004 15 червня 2004 р.
Третя редакція Воєнної доктрини України прийнята РНБО України 2 вересня
2015 р. під час російської збройної агресії проти України 2014–2015 рр. і введена в дію
24 вересня того ж року Указом Президента України.
Нова Воєнна доктрина України:
• визначає Російську Федерацію воєнним противником України та умови звільнення
тимчасово окупованих територій України;
• виходить із високої ймовірності великомасштабного застосування проти України
воєнної сили як головної загрози національній безпеці України у воєнній сфері;
• підтверджує відмову від політики позаблоковості та відновлення стратегічного ку-
рсу на євроатлантичну інтеграцію;
• визначає ознаки виникнення збройного конфлікту всередині України, у тому числі
інспірованого іноземними державами;
• враховує зростання ролі інформаційно-психологічних операцій;
• наголошує на вдосконаленні системи мобілізаційної підготовки та мобілізації й
суттєвого збільшення професійної складової в ЗСУ та інших військових формуваннях;
• формулює заходи з підготовки держави до оборони, необхідні для відновлення
державного суверенітету та територіальної
цілісності держави, а також завдання розви-
тку оборонного та безпекового потенціалу
України як необхідної умови відсічі зброй-
ної агресії тощо.
Розвиток національних Збройних сил
та інших формувань України ― необхідна
умова забезпечення могутності українсь-
кої держави. Важливим атрибутом незале-
жної України, гарантом її суверенітету та
територіальної цілісності, компонентом
Воєнної організації є Збройні Сили (іл. 3.1).
Іл. 3.1. День Збройних сил України

16. 16
Традиційно їх вважають головним інструментом державної політики в системі націона-
льної безпеки України, який призначений для захисту країни від ризиків та загроз у во-
єнній сфері.
Роль збройних сил пов’язують не тільки з проблемою безпосереднього збройного
захисту держави, а й з проблемою формування та підтримання її іміджу як члена міжна-
родного співтовариства держав.
Стан і можливості ЗС України ― це фактор, що є чинним за будь-яких міжнародних
обставин, навіть в умовах стабільного миру та відсутності явних воєнно-політичних за-
гроз національним інтересам нашої держави. Саме тому розвиток державного механізму
України в політичних, економічних, соціальних аспектах має супроводжуватися та підк-
ріплюватися адекватним розвитком Воєнної організації держави (ВОД), і перш за все ―
її Збройних сил, які призначені гарантувати державний суверенітет, територіальну цілі-
сність та забезпечувати надійний захист національних інтересів від воєнних загроз.
Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань Укра-
їни в миротворчих місіях ООН.
Співробітництво Міністерства оборони (МО) України з військовими відомствами
інших країн є важливою складовою міжнародного співробітництва держави і має особ-
ливе значення для зміцнення національної безпеки й оборони нашої країни та розвитку
Збройних сил України (ЗСУ). Його здійснюють відповідно до загального зовнішньопо-
літичного курсу держави в межах компетенції МО України та Генерального штабу ЗСУ.
Основна мета міжнародного співробітництва Збройних сил України полягає в:
• зміцненні воєнної безпеки держави та забезпеченні її національних інтересів у
сфері оборони;
• створенні й поширенні у світі образу України та її Збройних сил як надійного пар-
тнера з прогнозованою політикою;
• зміцненні воєнно-політичної і воєнної безпеки, стабільності в Європейському ре-
гіоні та у світі в цілому, сприянні реалізації стратегії держави щодо входження до Євро-
атлантичних та Європейських структур безпеки;
• досягненні відповідності ЗСУ сучасним вимогам, забезпеченні їх спроможності
виконувати спільно з підрозділами збройних сил інших держав завдання, що відповіда-
ють інтересам національної безпеки та міжнародним зобов’язанням України;
• підвищенні науково-технічного й оборонно-промислового потенціалу нашої кра-
їни та її Збройних сил.
МО України здійснює міжнародне
співробітництво на двосторонній, багатос-
торонній основі (іл. 3.2), а також у рамках
міжнародних організацій. Основними на-
прямами міжнародного співробітництва
українського військового відомства є во-
єнно-політичний, військовий і військово-те-
хнічний. Крім того, ЗСУ співпрацюють з ін-
шими країнами у воєнно-науковій, воєнно-
економічній, інформаційній, екологічній га-
лузях тощо. Варто зазначити, що курс на єв-
ропейську інтеграцію надає Україні можли-
вість залучитися до розбудови нової загаль-
Іл. 3.2. Обговорення в кулуарах питань
міжнародного співробітництва

17. 17
ноєвропейської системи безпеки та утвердити себе як впливову державу через збіль-
шення внеску в регіональну і глобальну системи безпеки.
Двостороннє співробітництво здійснювали з оборонними та військовими відом-
ствами багатьох країн, при цьому пріоритетним був розвиток співробітництва зі страте-
гічними державами-партнерами України та країнами-сусідами. Найбільш активно між-
народне співробітництво проводять з оборонними та військовими відомствами США,
ФРН, Великобританії, Республіки Польщі, Литовської Республіки та Турецької Респуб-
ліки.
Виконання заходів багатостороннього співробітництва пов’язано з тим, що перева-
жна більшість з них мають практичну спрямованість та потребують концентрації сил і
ресурсів ЗСУ. Найбільші зусилля в багатосторонньому співробітництві зосереджують на
підтриманні ефективного діалогу із ключовими міжнародними організаціями.
Основну увагу в питаннях співробітництва Міністерства оборони України із струк-
турами Європейського Союзу зосереджено на продовженні плідного діалогу в сфері Спі-
льної зовнішньої політики та безпеки, що надає Україні можливість залучитися до роз-
будови нової загальноєвропейської системи безпеки та утвердити себе як впливову дер-
жаву через збільшення внеску в регіональну і глобальну системи безпеки. Водночас, це
дає Україні змогу зменшити власний воєнний потенціал до рівня, який є достатнім для
попередження кризових ситуацій, а у разі виникнення воєнного конфлікту — для його
блокування та припинення в рамках колективної оборони.
В умовах загарбання Росією Криму та війни на Сході України інтереси національної
безпеки й оборони України вимагають суттєвого поглиблення стосунків з Організацією
Північноатлантичного Договору (НАТО). Вступ до НАТО розглядають як найнадійні-
ший шлях до гарантування національної безпеки України. Зокрема і через модернізацію
ЗСУ та набуття ними здатності до ефективних дій у складі коаліційних військових угру-
повань, створених для збереження міжнародної безпеки.
Військове співробітництво з НАТО є найпотужнішою силою, яка сприяє збли-
женню України з Європою. Євроатлантичне партнерство сприяє зміцненню національної
безпеки нашої держави. Тому основні зусилля співробітництва України з НАТО в питан-
нях безпеки й оборони зосереджено на створенні ефективної системи оборонного плану-
вання та підвищення обороноздатності; спрямовано на досягнення взаємодії з військо-
вими формуваннями Альянсу в рамках програми «Партнерство заради миру» та участь
підрозділів ЗСУ в процесі планування та оцінки сил оборони, структурну реформу орга-
нів управління та військових організмів, адаптацію нормативно-правової бази ЗСУ до
правової бази Альянсу та наближення до стандартів НАТО, фахову та мовну підготовку
особового складу, соціальні аспекти воєнної реформи.
Статус великої регіональної держави із значним потенціалом надає Україні широкі
можливості щодо активної реалізації власних інтересів у Чорноморському регіоні. Роз-
будова системи чорноморського співробітництва повністю відповідає національним ін-
тересам нашої держави і є одним з важливих механізмів включення країн Південно-Схі-
дної Європи до процесів загальноєвропейської інтеграції.
Триває розвиток співпраці з країнами Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Сло-
ваччина, Угорщина). Зокрема, Україна зацікавлена в євроінтеграційному досвіді країн
цієї четвірки, у подальшому розвитку прикордонного співробітництва в контексті роз-
ширення Євросоюзу.

18. 18
Українське військове відомство здійснює
співробітництво майже з 90 країнами світу. Зо-
крема, на основі міжнародно-договірної
бази — приблизно з 60 країнами.
Останні десятиріччя еволюції світової ге-
ополітики беззаперечно засвідчили, що миро-
творчість як комплексне воєнно-політичне
явище набуває дедалі більшого поширення в
зовнішньополітичній діяльності багатьох дер-
жав світу. Україна за обсягом завдань — як
тими, що вже стали надбанням історії, так і ак-
туальними — увійшла до першої двадцятки
найактивніших держав-миротворців.
Військовослужбовці ЗСУ виконували за-
вдання щодо підтримання миру в операціях під егідою як ООН, так і НАТО. Починаючи
з 1992 р., у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки взяло участь понад
42 000 українських військовослужбовців, з яких 54 загинуло і понад 100 зазнали пора-
нень. Військовослужбовці нашої держави брали участь у операціях з підтримання миру
в Сьєрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії, Еритреї, Анголі, Східному
Тиморі, колишній Югославії, Лівані, Таджикистані, Грузії, Афганістані, Молдові, Іраку
та ін. (іл. 3.3). Наразі ЗСУ беруть участь у 9 міжнародних операціях з підтримання миру
і безпеки у 7 країнах світу та районі Аб’єй.
Багатьох миротворців ЗСУ за зразкове виконання завдань було нагороджено урядо-
вими нагородами іноземних держав, Організації Об’єднаних Націй та НАТО (медалями
«За службу миру», «За участь у миротворчій операції в регіоні конфлікту», «За службу у
Боснії та Герцеговині», «За службу у Косово»). Понад 200 військовослужбовців, що про-
ходили службу в миротворчих підрозділах ЗСУ, нагороджено державними нагородами,
ще більше (понад 10 000) — відзнаками МО України.
Послідовно нарощуючи свій внесок у превентивну миротворчу діяльність, Україна
сприяє створенню навколо своїх кордонів стабільної, сприятливої обстановки, зміцнює
свій авторитет і підвищує свою роль не лише на Європейському континенті, а й у світі.
Національні інтереси. Загрози національній безпеці держави. Воєнна
доктрина України. Міжнародне військове співробітництво.
1. Який Закон України визначає поняття «націона-
льні інтереси держави»?
2. Що є пріоритетами національних інтересів Ук-
раїни?
3. Назвіть основні положення нової Воєнної докт-
рини України.
4. Складіть колективний коментар поданої право-
руч графічної інтерпретації поняття «націона-
льні інтереси України».
5. Яка основна мета міжнародного співробітниц-
тва Збройних сил України?
6. Які, на вашу думку, перспективи членства Укра-
їни в НАТО?
Іл. 3.3. Українські миротворці
на африканському континенті

19. 19
РОЗДІЛ ІІ. ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ
ТЕМА 1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ВІЙСЬКОВИХ ПИТАНЬ.
ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ
§ 4. Нормативно-правова база з військових питань
Коли відзначають День Збройних сил України?
Законодавство України про військову службу. Нормативно-правова
база з військових питань спрямована на ознайомлення громадян із системою законів, які
забезпечують обороноздатність держави. Вони, зокрема, регулюють питання прохо-
дження військової служби та мобілізації. Ця нормативно-правова база містить Закони
України, Укази Президента України, постанови та розпорядження КМУ, накази МО Ук-
раїни, інші нормативні акти.
Передусім це:
• Закони України: Конституція України, «Про Збройні сили України», «Про оборону
України», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про військовий обов’язок і вій-
ськову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про основи націона-
льної безпеки України», «Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України
до інших держав», «Про правовий режим воєнного стану», «Про правовий режим над-
звичайного стану», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про участь
України в міжнародних миротворчих операціях» та інші;
• Укази Президента України: «Про рішення Ради національної безпеки і оборони
України від 2 вересня 2015 р. «Про нову редакцію Воєнної доктрини України», «Про По-
ложення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Зброй-
них сил України», «Про затвердження військово-адміністративного поділу території Ук-
раїни».
Структура і завдання ЗСУ. ЗСУ — це військове формування, на яке відповідно до
Конституції України покладають оборону України, захист її суверенітету, територіаль-
ної цілісності та недоторканності.
ЗСУ потребують належного управління. Керівництво в межах, передбачених Кон-
ституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач
ЗСУ. В особливий період керівництво ЗСУ та іншими військовими формуваннями Пре-
зидент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робо-
чим органом якої є Генеральний штаб ЗСУ.
Безпосереднє керівництво ЗСУ в мирний і воєнний час здійснює Головнокоманду-
вач Збройних сил України, яким є Міністр оборони України, якщо він військовослужбо-
вець, а в разі, коли Міністром оборони є цивільна особа, — начальник Генерального
штабу ЗСУ. При Президентові України утворюють спеціальний орган, який є колегіаль-
ним у вирішенні питань керівництва обороною та безпекою держави, — Рада Націона-
льної безпеки і оборони України (РНБО), головною функцією якої є забезпечення захисту
суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності України, розробка стра-
тегії та політики національної оборони.
Законодавчо ЗСУ мають структурну, організаційну та функціональну побудову.
Структурні основи закріплено в статті 3-ій Закону України «Про Збройні сили України».
Згідно з нею, центральним органом виконавчої влади та військового управління, у під-
порядкуванні якого перебувають ЗСУ, є Міністерство оборони України.

20. 20
Організаційна структура ЗСУ, відповідно до статті 3-ої Закону України «Про
Збройні сили України», така:
Схема 4.1
Основними завданнями Генерального штабу ЗСУ є (схема 4.1, іл. 4.1):
• стратегічне планування застосування ЗСУ, інших військових формувань для оборони
держави, організація стратегічного розгортання та координація їх підготовки до вико-
нання завдань у сфері оборони держави;
• розроблення та здійснення заходів коротко- та середньострокового оборонного плану-
вання у ЗСУ;
• забезпечення узгодженості програм розвитку військових формувань, що стосуються
оборони держави;
• оперативне управління ЗСУ;
• здійснення заходів із всебічного забезпечення ЗСУ;
• забезпечення функціонування системи управління ЗСУ, інших військових формувань;
• організація та контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ
ЗСУ в бойовій і мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом, про-
ведення призову громадян на строкову військову службу, прий-
няття громадян на військову службу за контрактом, визначення
потреб і ресурсів для виконання покладених на ЗСУ завдань;
• організація взаємодії з міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Респу-
бліки Крим та областей під час виконання завдань у сфері обо-
рони держави;
• забезпечення в межах компетенції міжнародного військового
співробітництва ЗСУ зі збройними силами інших держав;
• участь у формуванні та проведенні єдиної політики у сфері на-
укової і науково-технічної діяльності в інтересах ЗСУ.
Половина бойового складу ЗСУ — це Сухопутні війська
(іл. 4.2). Базуючись саме на Сухопутних військах, у державі
створюють сучасну модель ЗСУ — оптимальних за чисельні-
стю, мобільних, добре озброєних, усебічно забезпечених і на-
вчених військ, спроможних виконувати покладені на них за-
вдання за будь-яких умов.
Сухопутні війська є головним носієм бойової могутності
ЗСУ. За призначенням та обсягом покладених на них завдань
вони відіграють вирішальну роль у виконанні завдань як у мир-
ний, так і у воєнний час.
Сухопу-
тні вій-
ська
Повітряні
сили
Військово-
Морські
сили
Десантно-
штурмові
війська
Сили спе-
ціальних
операцій
Генеральний штаб Збройних сил України
Об’єднаний
оператив-
ний штаб
Іл. 4.1. Шеврон
Генерального штабу
Збройних сил України
Іл. 4.2. Шеврон Сухо-
путних військ України