про визнання протиправними дій Конституційного Суду України, визнання протиправною та скасування Постанови Конституційного Суду України №1- пс/2019, ухваленої 14 травня 2019 року та зобов’язання вчинити певні дії

1. Окружний адміністративний суд м.
Києва
01051, м. Київ, вулиця Петра Болбочана,
8, корпус 1
Позивач: Шевчук Станіслав Володимирович
РНОКПП __________________
___________________________
Адреса для листування:
________________________________
Відповідач: Конституційний Суд України
Місцезнаходження:
03033, м. Київ, вул. Жилянська, 14
Адреса для листування:
03033, м. Київ, вул. Жилянська, 14
Ідентифікаційний код: ____________
Контактний телефон: (044) 238-10-30
E-mail: inbox@ccu.gov.ua
Ціна позову – позов немайнового
характеру
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання протиправними дій Конституційного Суду України, визнання
протиправною та скасування Постанови Конституційного Суду України №1-
пс/2019, ухваленої 14 травня 2019 року та зобов’язання вчинити певні дії
І. Короткий виклад обставин справи
У березні 2014 року мене було призначено суддею Конституційного Суду
України.
13 березня 2014 року я склав присягу судді Конституційного Суду України.
21 лютого 2018 року мене було обрано Головою Конституційного Суду
України.
17 квітня 2019 року Постійна комісія з питань регламенту та етики
Конституційного Суду України склала Висновок, згідно з яким начебто
встановлено наявність у моїх діях істотного дисциплінарного проступку, грубого
чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом
судді Конституційного Суду України та виявлено невідповідність займаній
посаді.
14 травня 2019 року, розглянувши на спеціальному пленарному засіданні
Конституційного Суду України Висновок Постійної комісії з питань регламенту
1

2. та етики Конституційного Суду України про наявність підстав для мого
звільнення з посади судді Конституційного Суду України у зв’язку з вчиненням
мною істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного
нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді
Конституційного Суду України та виявленням у мене невідповідності займаній
посаді, було прийнято Постанову №1-пс/2019 про звільнення Шевчука С.В. з
посади судді Конституційного Суду України.
Я не погоджуюсь із зазначеним рішенням, вважаю його протиправним,
упередженим та незаконним, ухваленим всупереч діючому законодавству,
зокрема, Конституції України, Закону України “Про Конституційний Суд
України” від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, із змінами, внесеними згідно із
Законами № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436 № 2509-VIII від
12.07.2018, а також Постанови Конституційного Суду України Про Регламент
Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі –
Регламент).
ІІ. Порушення процедури складання Висновку Постійною комісією з
питань регламенту та етики Конституційного Суду України від 17 квітня
2019 року
При розгляді і ухваленні Висновку Комісії було допущено цілу низку
порушень, а саме процедура ініціювання та підготовка питання дисциплінарного
провадження щодо судді не узгоджується з вимогами Регламенту, зокрема його
параграфу 13; зміст ухваленого Висновку не встановлено на засіданні Постійної
Комісії з питань регламенту та етики КСУ; більша частина положень Висновку
стосується управлінської діяльності голови КСУ, а не статусу судді КСУ.
Так, під час засідань Комісії мене не було повідомлено про початок
дисциплінарного провадження, тим більше, що Суд не проводив з цього приводу
спеціального пленарного засідання, як це передбачено параграфом 13 Регламенту
Конституційного Суду України. Я не був повідомлений про зміст звинувачень
колег у межах цього провадження, тим більше, що розгляд питань про радників та
інша управлінська діяльність Голови Суду знаходиться поза межами компетенції
цієї Комісії. Крім того, під час засідань Комісії до мене не висувалось жодних
питань, які б стосувались мого статусу, як судді Конституційного Суду України,
що вказує на упередженість членів Комісії.
Вказане свідчить про грубе порушення законодавства, зокрема, Конституції
України, Закону України “Про Конституційний Суд України”, а також Регламенту
Конституційного Суду України.
По-перше, відповідно до параграфу 13 Регламенту, у разі надходження до
Суду звернення про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку,
2

3. грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі
статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, Суд на
спеціальному пленарному засіданні ухвалює постанову про розгляд цього
звернення Постійною комісією з питань регламенту та етики Суду. Отже,
параграфом 13 Регламенту чітко визначено, що рішення про направлення
звернення до Постійної комісії з питань регламенту і етики має бути прийняте
виключно на спеціальному пленарному засіданні. Така імперативна вимога,
що передбачена у пункті п’ятому частини 2 статті 39 Закону України «Про
Конституційний Суд України» та параграфу 27 Регламенту Конституційного Суду
України була Комісією проігнорована.
По–друге, у цьому зверненні мало бути вказано на підставі якого саме
положення Регламенту Конституційного Суду України воно направляється до
Постійної комісії з питань регламенту і етики. Разом з тим, 02 квітня 2019 року
під час проведення засідання Конституційного Суду України, звернення про
направлення до Комісії питань про надання висновку Комісії щодо наявності у
діях судді Конституційного Суду України Шевчука С.В. істотного
дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми
обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або виявлення його
невідповідності займаній посаді на голосування не ставилося й, відповідно, не
голосувалося. Таким чином, Комісія перевищила свої повноваження при розгляді
цього питання та ухвалення Висновку.
Більш того, будь-яке звинувачення має бути зрозумілим, конкретизованим
та таким, що не допускає двозначного тлумачення, отже відповідати вимогам
чіткості і юридичної визначеності. Це передбачено положеннями статті 62
Конституції України та пункту третього статті 6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод. Отже, у зверненні мало б бути зазначено, в
яких конкретно діях судді, а не Голови Конституційного Суду України, Суд
вбачає ознаки істотного дисциплінарного проступку, а в яких грубе чи
систематичне нехтування суддею своїми обов’язками, в чому полягає
несумісність таких дій судді з його статусом. У своєму Висновку Комісія не
визначила критерії грубості або систематичності нехтування мною обов’язками
судді. Не визначила чому ці «нехтування» несумісні зі статусом судді. Вказані
вимоги були свідомо проігноровані членами Комісії, як при розгляді, так і при
ухваленні висновку. У Висновку взагалі відсутні розмежування понять істотного
дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування суддею
своїми обов’язками, що унеможливлює будь-який ефективний захист від
несправедливого звинувачення.
По-третє, пунктом третім частини 1 статті 21 Закону України «Про
Конституційний Суд України» передбачено можливість звільнення судді за
3

4. вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного
нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявлення
його невідповідності займаній посаді. Проте, усі пункти звинувачень стосуються
не моєї діяльності, як Судді, а моєї адміністративної діяльності, як Голови Суду.
Відповідно до частини 8 статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд
України», Голова Суду можу бути звільнений достроково лише у разі подання
заяви про звільнення з посади Голови Суду. Я не подавав такої заяви, отже
зазначені у оскаржуваній Постанові підстави про звільнення мене, як судді є
незаконними. Таким чином, маємо ситуацію неправомірного застосування
аналогії права, оскільки є відмінність у посадових обов’язках Голови КСУ та
посадових обов’язках судді КСУ, що є неприпустимим у разі притягнення особи
до юридичної відповідальності. Вказані висновки є юридичною аксіомою і не
можуть бути невідомими суддям Конституційного Суду України, які складали
Висновок Комісії.
По-четверте, вказані питання Комісія розглядала саме за зверненнями
суддів С. Саса та І. Сліденка, які є одночасно членами Комісії та проголосували за
цей Висновок. Вказаним суддям я заявив відвід через їх упередженість та пряму
заінтересованість у результатах розгляду їхнього ж звернення, що вказує на їх
упередженість. Крім того, членом Комісії, який є одночасно свідком при розгляді
питання щодо подання народних депутатів України про визнання
неконституційним Постанови ВРУ «Про схвалення пропозицій щодо
застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних
заходів (санкцій) до телеканалів 112 і Ньюсван», а також і особою, що
проголосувала за цей Висновок, є суддя Гультай М.М., що також вказує на його
упередженість. Вказані члени Комісії не взяли самовідвід та підтримали цей
Висновок.
Вказані судді-члени Комісії свідомо проігнорували мою заяву, самовідводу
не взяли і виступили під час засідання одночасно у ролі заявників, свідків,
обвинувачів і суддів, що суперечить вимогам статті 60 Закону України «Про
Конституційний Суд України» та параграфу 44 Регламенту КСУ, згідно яких:
1. Суддя Конституційного Суду не може брати участі у підготовці, розгляді
та прийнятті рішень, виконувати інші повноваження у питаннях, щодо яких у
нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів.
2. У разі наявності у судді Конституційного Суду реального чи
потенційного конфлікту інтересів він повинен протягом одного робочого дня
письмово поінформувати про це Суд та заявити самовідвід.
3. З тих самих підстав відвід судді Конституційного Суду можуть заявити
особи, які є учасниками конституційного провадження.
4. Відвід (самовідвід) застосовується, зокрема, якщо:
4

5. 1) Суддя безпосередньо або опосередковано заінтересований у результаті
розгляду справи;
3) є інші обставини, що викликають сумнів в об’єктивності та
неупередженості Судді.
Наведена мною вище поведінка суддів робить нікчемним вказаний
Висновок через порушення вимог статті 60 Закону України «Про Конституційний
Суд України» та параграфу 44 Регламенту КСУ.
Разом з тим, особливою процесуальною гарантією в дисциплінарному
провадженні, на якій наголошує Європейський суд з прав людини, є розгляд
справи незалежним і безстороннім судом. Європейський Суд у своєму рішенні
HARABIN v. SLOVAKIA - 58688/11 Judgment 20.11.2012 [Section III] зазначив, що
причини, на які посилався Конституційний Суд, не могли виправдати участь двох
суддів, які мали бути виключені через відсутність неупередженості у попередніх
справах, пов'язаних із заявником, і щодо яких об'єктивні сумніви не були
переконливо розсіяні. Відповідно, право заявника на слухання в неупередженому
суді не було дотримано. У п.132 цього ж рішення зазначено, що існування
національних процедур для забезпечення неупередженості, а саме правил, що
регулюють відвід судді, є важливим фактором. Такі правила виявляють особливу
увагу національного законодавства до усунення всіх обґрунтованих сумнівів у
неупередженості судді чи суду і є спробою забезпечити неупередженість,
усуваючи причини таких сумнівів.
У п. 44 рішення OLUJIĆ v. CROATIA Європейський суд з прав людини
констатував, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, яка гарантує право на справедливий суд, у частині захисту прав і
обов’язків цивільного характеру застосовується до оскарження дисциплінарної
процедури проти заявника, який обіймав посаду Голови Верховного суду
Республіки Хорватія. У контексті поданої скарги Суд оцінював безсторонність
деяких членів Національної Суддівської Ради, які здійснювали дисциплінарне
провадження, дотримання права заявника на публічність слухання та гарантій
рівності сторін, допустимість тривалості дисциплінарного провадження. Суд
звернув увагу, що відносно дисциплінарної процедури проти судді рівність сторін
означає, що судді, який перебуває під загрозою втрати посади, має бути надано
належну можливість представництва у справі, включаючи надання власних
доказів, за умов, що не є суттєво несприятливими у порівнянні з органами, які
здійснюють провадження щодо судді (п. 78 рішення). У пункті 82 згаданого
рішення Суд зазначив, що національні органи, зокрема в частині визначення
прийнятності доказів, зобов’язані обґрунтовувати свої дії, наводячи мотиви
прийнятих рішень.
5

6. ІІІ. Перевищення повноважень і порушення процедури розгляду
Постійною комісією з питань регламенту та етики Конституційного Суду
України при складанні Висновку від 17 квітня 2019 року стосовно мене.
1. Відповідно до статті 40 Закону України «Про Конституційний Суд
України» та Параграфу 25 Регламенту Конституційного Суду України -
допоміжними органами Суду з питань організації його внутрішньої діяльності є
постійні комісії.
Діяльність та повноваження Постійних комісій регламентуються
відповідними Положеннями. Згідно Положення про Постійну комісію з питань
регламенту та етики, до її повноважень входять наступні функції:
- аналіз практики застосування Регламенту Суду та вироблення пропозицій
із його удосконалення;
- вивчення подання Генерального прокурора або особи, яка здійснює його
повноваження, про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи
арешт судді Суду щодо вмотивованості, достатності конкретних фактів і доказів,
які підтверджують факти вчинення суддею Суду суспільно небезпечного діяння,
передбаченого Кримінальним кодексом України та надання висновку для
розгляду вказаного подання Судом. З цією метою на засідання Комісії
запрошуються: суддя Суду, щодо якого внесено подання, Генеральний прокурор
або особа, яка здійснює його повноваження, інші особи, які можуть володіти
інформацією щодо фактичних обставин, зазначених у поданні. Комісія в разі
необхідності може витребовувати додаткові матеріали кримінального
провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням судді Суду, щодо якого
внесено подання. У разі якщо подання є вмотивованим, достатнім, містить
конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення суддею Суду
суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України,
Комісія ухвалює висновок і направляє його на розгляд Суду;
- надання висновку для розгляду Судом питання про порушення
суддею Суду вимог щодо несумісності, визначених у частинах третій та четвертій
статті 11 Закону України «Про Конституційний Суд України», у разі звернення до
Суду із цього питання;
- надання висновку для розгляду Судом питання про звільнення судді Суду
з посади на підставах і в порядку, передбачених пунктом 3 частини першої статті
21 Закону України «Про Конституційний Суд України», у зв’язку із вчиненням
суддею Суду істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного
нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або
виявило його невідповідність займаній посаді у разі звернення до Суду із цього
питання.
– розгляд пропозицій суддів Суду стосовно внесення змін до Регламенту».
6

7. Ані в Законі України «Про Конституційний Суд України», а ні в Регламенті
Конституційного Суду України, а ні в Положенні про Постійну комісію з питань
етики та регламенту не передбачено повноважень Постійної комісії з питань
етики та регламенту розглядати питання про скасування розпорядження про
затвердження «Положення про позаштатних радників».
Проект Положення про позаштатних радників був розроблений
Секретаріатом. Керівник Секретаріату надав доручення підлеглим розробити
його, як Керівник він мав перевірити його після візування усіма відповідальними
особами та підписати самому (пункт 83 Інструкції з діловодство Конституційного
суду України).
Це Положення про позаштатних радників розробили та перевірили на
відповідність законодавству і завізували:
1. Бірюк Л.І. - перший заступник керівника Секретаріату - директор
Департаменту організаційної роботи.
2. Бурлай Є.Б. - заступник керівника Секретаріату - керівник Правового
Департаменту.
3. Новік Д. О. - провідний спеціаліст, відділу опрацювання актів та
протоколів засідання КСУ.
4. Кравченко О. І. - заступник керівника Управління - завідувач відділу
міжнародного співробітництва.
5. Грушева Т.І. - заступник керівника Управління роботи з персоналом.
6. Ткачук В.В. - керівник Управління документального забезпечення та
попередньої перевірки скарг.
7. Адамчик Н. І. - відділ моніторингу виконання актів КСУ, обліку та
систематизації законодавства.
При цьому, візування проектів документів, які підписує Голова Суду, є
обов’язком для Керівника Секретаріату. Якщо Керівник Секретаріату незгодний з
розробленим Положенням, він зобов’язаний письмово викласти свою незгоду із
своїми підлеглими, зазначити підстави незгоди, вказати підлеглим на їхні
помилки. Керівник Секретаріату направив це Положення Голові Суду із
підписами вищезгаданих відповідальних осіб Секретаріату.
Я не вважаю, що Положення було прийнято з порушенням законодавства,
зокрема, статті 92 Закону «Про державну службу», про що я повідомив членам
Комісії під час її засідань.
Разом з цим, «Положення про позаштатних радників» було мною
скасовано, але не з мотивів порушення законодавства при його прийнятті, а
заради досягнення консенсусу між суддями Конституційного Суду України.
Проте, виявилося, що це не є головною метою ініціаторів звернення, які
порушили це питання, оскільки звинувачення у недбалості при підписанні
7

8. документів і порушенні Інструкції про діловодство продовжувались.
Аналіз вищесказаного свідчить про упереджене (завідомо негативне
ставлення) окремих суддів Конституційного Суду України до мене, що дає
підстави охарактеризувати як тиск на Голову Конституційного Суду України.
2. Ані у Законі України “Про Конституційний Суд України”, ані у
Регламенті Конституційного Суду України, ані у Положенні про Постійну
комісію з питань регламенту та етики не передбачено розгляд питання «про
політизацію Голови Суду».
Постійна комісія з питань регламенту та етики Конституційного суду
України безпідставно, не обґрунтовано, не пославшись на жодний пункт
Регламенту та Положення Про Постійну комісію з питань регламенту та етики
розглянула сформульоване суддею І. Сліденком «питання політизації Голови
Суду», не зазначивши при цьому, в чому саме полягає істотний дисциплінарний
проступок, в чому полягає грубе чи систематичне нехтування своїми обов’язками
судді. На жодне з цих питань Комісія у Висновку відповіді не надає. При цьому, я
наголошую на тому, що я не перебуваю у жодній з політичних партій, не займаю
інших посад, не займаюсь бізнесом, не беру участі в фінансуванні політичних
партій, жодним чином не веду політичної агітації.
З урахуванням того, що навіть, у кримінальному процесі підозра має бути
конкретизована, щоб право на захист було дотримано, Комісія повинна була
дослідити зміст звинувачення і визначити хоча б семантичний зміст, вкладений у
твердження «політизація Голови Суду».
Так, ПОЛІТИЗАЦІЯ (з грец. politika - Мистецтво управління державою) -
англ. Politization; нім. Politisierung. 1. Зростання інтересу до участі в політиці
окремих соц. груп та індивідів. 2. Посилення значення державної сфери по
відношенню до всіх інших областях. 3. Зміни в свідомості і поведінці індивідів і
груп, що відбуваються в результаті домінуючого впливу політики на всі сфери їх
життєдіяльності.
Отже, складно навіть зрозуміти зміст висунутих до мене, як до судді,
претензій. Але, якщо припустити, що мається на увазі твердження І. Сліденка про
передбачену статтею 6 Постанови Верховної Ради України «Про порядок
проведення урочистого засідання Верховної Ради України, присвяченого
складенню присяги новообраним Президентом України» та статтею 166 Закону
України «Про Регламент Верховної Ради України», певну дискрецію Голови
Конституційного Суду України при приведенні новообраного Президента до
присяги, то, звісно, що ніякого політичного змісту в ньому нема. «Голова
Конституційного Суду України повідомляє стосовно виконання новообраним
Президентом України усіх конституційних вимог щодо несумісності з посадою
Президента України та відсутності інших обставин, що унеможливлюють
8

9. складення ним присяги, запрошує до трибуни новообраного Президента України,
вручає йому текст присяги Українському народові, визначений Конституцією
України».
Як Голова Конституційного Суду України я повинен виконувати свій
конституційний обов’язок. Саме під «іншими обставинами, що унеможливлюють
складення присяги» я розумів, в тому числі, здійснення масових фальсифікацій та
узурпації влади.
Я наполягаю, що ніякої «політизації» у моїх словах не було, я не
висловлював своєї підтримки жодному кандидату, жодній політичній силі.
Навпаки, я проголосив, що хто б не переміг, він отримає посаду у легітимний
спосіб лише чесно перемігший на виборах, тим більш, враховуючи те, що
результати виборів встановлює Центральна Виборча Комісія.
Вже був випадок у нашій історії, коли Верховний Суд України, не
дивлячись на результати ЦВК, оцінивши, що рішення ЦВК очевидно не
відповідало встановленим фактам, а фальсифікації результатів виборів мали
масовий характер та вплинули на результат виборів в внаслідок чого розпочалися
масові акти громадянського протесту, ухвалив відповідне рішення. Так само
Голова Конституційного Суду України повинен був діяти у межах
Конституції та законів України.
Крім того, Комісія на своєму засіданні не встановила жодних фактів
порушення, а результати розгляду не підтверджені жодними доказами. Комісія у
своєму Висновку продемонструвала свою упередженість. Такий підхід свідчить
про здійснення членами Комісії неправомірного тиску на мене, як на Голову
Конституційного Суду України.
Підсумовуючи викладене, я переконаний, що Постійна комісія з питань
регламенту та етики Конституційного Суду України при розгляді та ухваленні
Висновку відверто знехтувала положеннями Закону України «Про
Конституційний Суд України», Регламенту Конституційного Суду України,
Положення Про комісію з питань регламенту та етики, прийняте нею рішення є
неконституційним, незаконним, таким, що грубо порушує права судді на захист.
Отже не мало бути підставою для розгляду питання у порядку, передбаченому
Параграфом 12 Регламенту Конституційного Суду України, пунктом третім
частини першої статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» та
пунктом сьомим Положення Про комісію з питань регламенту та етики.
ІV. Порушення процедури розгляду звернення про вчинення Суддею
істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного
нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді або
виявило його невідповідність займаній посаді.
9

10. Відповідно до ч.1 § 13 Регламенту Конституційного Суду України у разі
надходження до Суду звернення про вчинення Суддею істотного
дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми
обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність
займаній посаді, Суд на спеціальному пленарному засіданні ухвалює постанову
про розгляд цього звернення Постійною комісією з питань регламенту та етики
Суду.
Разом з тим, зазначених вимог дотримано не було.
Більш того, згідно ч. 3 § 13 Регламенту Конституційного Суду України за
результатами розгляду звернення Постійна комісія з питань регламенту та етики
Суду у строк, визначений Судом, готує висновок, у якому зазначає про наявність
чи відсутність підстав для звільнення Судді з посади, та направляє його Голові
Суду, а у разі його відсутності - заступнику Голови Суду або Судді, який виконує
обов'язки Голови Суду, для розгляду на спеціальному пленарному засіданні Суду.
Не пізніше сьомого робочого дня з дня отримання висновку Голова Суду, а
у разі його відсутності - заступник Голови Суду або Суддя, який виконує
обов'язки Голови Суду, скликає спеціальне пленарне засідання Суду.
14 травня 2019 року при проведенні спеціального пленарного засідання
Суду з розгляду Висновку Комісії з питань регламенту та етики було грубо
порушено законодавство, зокрема, Конституцію України, Закон України “Про
Конституційний Суд України”, а також Регламент Конституційного Суду
України.
14 травня 2019 року під час пленарного засідання Великої Палати
Конституційного Суду України під моїм головуванням Суду у присутності 17
суддів (відсутній з поважної причини суддя Первомайський О.О.) був
запропонований порядок денний з розгляду справ за конституційними поданнями
Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої,
частини третьої статті 3 Закону України „Про очищення влади“, 47 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності)
частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої
статті 3, пункту 2 частини п’ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних
положень цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9
частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та
перехідних положень цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону
(закрита частина пленарного засідання), за конституційними поданнями 65
народних депутатів України щодо відповідності Конституції України
10

11. (конституційності) положень пункту 5 частини першої статті 3, абзацу третього
частини третьої статті 45 Закону України „Про запобігання корупції“, пункту 2
розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких
законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій
посадових осіб“ та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо
відповідності Конституції України (конституційності) пункту 5 частини першої
статті 3, абзацу третього частини третьої статті 45 Закону України „Про
запобігання корупції“, пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення“ Закону
України „Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей
фінансового контролю окремих категорій посадових осіб“ (закрита частина
пленарного засідання), та розгляд подання судді Конституційного Суду України
Гультая М.М. про об’єднання конституційних проваджень у справі за
конституційними скаргами Ковтун Марини Анатоліївни, Савченко Надії
Вікторівни та Костоглодова Ігоря Дмитровича щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального
процесуального кодексу України та у справі за конституційною скаргою
Чорнобука Валерія Івановича щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального
процесуального кодексу України в одне конституційне провадження.
Під час голосування за порядок денний “за” проголосувало лише шість
суддів, у зв’язку з чим мною було запропоновано закрити пленарне засідання
Великої Палати. Проте, суддя Мельник М.І. заявив вимогу про внесення до
порядку денного питання про розгляд Висновку Постійної комісії з питань
регламенту та етики щодо мого звільнення. Вказана вимога порушує положення
частини першої параграфу 53 Регламенту КСУ, згідно якого на пленарних
засіданнях Великої палати розглядаються справи, провадження в яких відкрито за
конституційним поданням, конституційним зверненням, та справи, провадження в
яких відкрито за конституційною скаргою, але Сенат відмовився від розгляду
справи на розсуд Великої палати.
Питання про розгляд Висновку Постійної комісії з питань регламенту та
етики щодо звільнення судді за вчинення Суддею істотного дисциплінарного
проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є
несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлення його
невідповідності займаній посаді відповідно до параграфів 13, 27 Регламенту КСУ
розглядається лише на спеціальному пленарному засіданні.
Крім того, відповідно до абзацу другого частини другої параграфу 53
Регламенту КСУ дату проведення засідання Великої Палати визначає Голова
Суду. Відповідно до частини другої параграфу 53 Регламенту КСУ, дату
скликання і порядок денний засідання Великої Палати Секретаріат завчасно
11

12. доводить до відома Суддів Конституційного Суду.
У зв’язку з тим, що вимога судді Мельника М.І. була незаконною і
суперечила положенням параграфів 13 та 53 Регламенту КСУ, я відмовив у
внесенні вказаного питання у порядок денний, нагадав суддям, що 13 травня
2019 року мною листом (копії якого були завчасно роздані суддям) був
повернутий Висновок Постійної комісії з питань регламенту та етики щодо мого
звільнення через очевидні та кричущі порушення Регламенту та Закону «Про
Конституційний Суд України», які унеможливлюють призначення спеціального
пленарного засідання з розгляду цього питання. Після цього мною було закрито
пленарне засідання Великої Палати і оголошено про наступне пленарне засідання
16 травня 2019 року.
Всупереч вимог пунктів другого та третього частини 2 статті 33 Закону
України «Про Конституційний Суд України», згідно яких саме Голова Суду
скликає пленарні засідання Великої Палати і головує на пленарних засіданнях
Великої Палати, після того, як мною було закрито пленарне засідання Великої
Палати і призначено дату наступного пленарного засідання Великої Палати,
заступник Голови Суду Тупицький О.М., привласнив собі посаду головуючого та
самовільно відкрив пленарне засідання Великої Палати, і в порушення вимог
параграфів 13, 27, 53 Регламенту КСУ поставив на голосування питання про
продовження пленарного засідання, на якому вирішити питання про призначення
день у день спеціального пленарного засідання з розгляду Висновку Постійної
комісії з питань регламенту та етики щодо звільнення судді за вчинення суддею
істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування
своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду
України та виявлення його невідповідності займаній посаді, що суперечить
положенням параграфів 13, 27, 53 Регламенту, оскільки питання призначення
спеціального пленарного засідання не входить до виключного переліку питань,
які підлягають розгляду на пленарному засіданні Великої Палати.
Після вказаних незаконних дій, суддя Тупицький О.М. оголосив перерву у
пленарному засіданні Великої Палати. Після перерви суддя Тупицький О.М.
продовжив порушувати вказані параграфи Регламенту, і на пленарному засіданні
Великої Палати запропонував призначити збори суддів. На незаконну пропозицію
Тупицького О.М. Суд більшістю голосів проголосував за призначення день у день
зборів суду. При цьому також був порушений параграф 26 Регламенту КСУ,
згідно якого збори суддів призначаються не пізніше сьомого робочого дня з дня
отримання відповідної письмової вимоги, а дату скликання і порядок денний
зборів суддів КСУ Секретаріат завчасно доводить до суддів. Вказані «збори
суддів» призначені за декілька хвилин до їх проведення і дату скликання і
порядок денний завчасно не були доведені Секретаріатом до відома суддів і мене
12

13. в тому числі. На цих «зборах суддів», на яких, знов таки, незаконно головував
Тупицький О.М., 12 суддів начебто проголосували про висловлення мені, як
Голові Суду, недовіри, після чого, судді прийшли до мене в кабінет і почали
вимагати написати заяву про відставку. Я повідомив їм, що вони порушили Закон
України «Про Конституційний Суд України», Регламент Конституційного Суду
України, і тому їхні дії є незаконними та нікчемними з юридичної точки зору.
Після цього, як мені стало відомо від працівників Секретаріату, Суд зібрався на
спеціальне пленарне засідання, на якому знов головував Тупицький О.М. і
дванадцятьма голосами ухвалили Постанову №1-пс/2019 “про наявність підстав
для звільнення Шевчука С.В. з посади судді Конституційного Суду України у
зв’язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубого чи
систематичного нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом
судді Конституційного Суду України та виявило його невідповідність займаній
посаді”.
Наведене вище свідчить про очевидні, грубі порушення процедури розгляду
відповідного звернення.
V. Необґрунтованість Постанови Конституційного Суду України від 14
травня 2019 року №1-пс/2019 щодо звільнення Шевчука Станіслава
Володимировича з посади судді Конституційного Суду України за вчинення
ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного
нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом Судді
Конституційного Суду України та виявило його невідповідність займаній
посаді.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної Постанови в основу її прийняття було
покладено Висновок Постійної комісії з питань регламенту та етики
Конституційного Суду України, який є незаконним, ухваленим всупереч діючому
законодавству та за своїм змістом не містить жодних конкретних обвинувачень
мене, як судді Конституційного Суду України, у вчиненні мною істотного
дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми
обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та
виявило невідповідність займаній посаді. Більш того, зроблені висновки не
підтвердженні жодними достовірними та доведеними фактами, та лише містять у
собі зауваження до мене як до особи, яка займає адміністративну посаду в Суді,
а не як до судді Конституційного Суду України.
Вказане свідчить, що прийнята Постанова №1-пс/2019 від 14 травня 2019
року прийнята з порушеннями вимог Конституції України, Закону України «Про
Конституційний Суд України», Регламенту Конституційного Суду України,
Положення про Постійну комісію з питань регламенту і етики.
13

14. VI. Порушення вимог до структури та змісту “Постанови
Конституційного Суду України від 14 травня 2019 року №1-пс/2019 щодо
звільнення Шевчука Станіслава Володимировича з посади судді
Конституційного Суду України за вчинення ним істотного дисциплінарного
проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов’язками, що є
несумісним зі статусом Судді Конституційного Суду України та виявило
його невідповідність займаній посаді».
Відповідно до пункту 5 параграфу 13 Регламенту Конституційного суду
України, якщо Суд визнає в діях судді наявність істотного дисциплінарного
проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов'язками, що є
несумісним зі статусом Судді або виявило його невідповідність займаній посаді,
Суд щонайменше двома третинами від його конституційного складу ухвалює
рішення про звільнення Судді з посади. Відповідно до пункту п’ятого частини
другої параграфу 27 Регламенту Конституційного суду України, на спеціальних
пленарних засіданнях Суду здійснюється ухвалення рішення про звільнення судді
з посади відповідно до статті 21 Закону. Одночасно, відповідно до частини другої
статті 83 Закону України «Про Конституційний Суд України», акти з питань, не
пов’язаних із конституційним провадженням, Суд ухвалює у формі постанови.
Розділом 13 Закону України «Про Конституційний Суд України»,
передбачені вимоги до судових актів, зокрема, до рішень і висновків. Відповідно
до частини першої статті 83 Закону України «Про Конституційний Суд України»,
Суд приймає рішення, ухвали, надає висновки і видає забезпечувальні накази.
Відповідно до частини першої статті 89 та частини першої статті 90 Закону
України «Про Конституційний Суд України», рішення Суду повинно містити
описову, мотивувальну і резолютивну частини. Оскільки, законодавець окремо не
зазначив вимог до постанов, ухвал та забезпечувальних наказів, то за аналогією,
постанови, ухвали та забезпечувальні накази також мають містити у собі описову,
мотивувальну і резолютивну частини.
Вказаним вимогам Постанова Конституційного Суду України від 14 травня
2019 року №1-пс/2019 не відповідає, а отже є юридично нікчемною також і з цих
підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень
обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не
може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного
рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх
можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але
14

15. вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі,
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,
всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для
суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок
доказів у їх сукупності.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні
справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип
верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав
людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі –
Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України
відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір,
згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація
Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-
ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують
при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При вирішенні даної справи, крім іншого, необхідно враховувати, що
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти
Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке,
відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає
застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов’язаний
виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти
України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших
органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на
яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб’єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на
оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило,
ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб’єкт владних
повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку:
прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки
повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи
рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб’єкта владних
15

16. повноважень враховувати як обставини, на обов’язковість урахування яких прямо
вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для
цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення
у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб’єкт владних повноважень повинен уникати прийняття
невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними
фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати
значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для
особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб’єкт владних
повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти
себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного
інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених
законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від
суб’єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо
реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих
результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності,
передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв
або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб’єкта владних повноважень можуть
ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані
з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження
рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди
перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією
та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для
прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім
16

17. формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-
якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями,
на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги наведене вище, вважаю, що оскаржуване рішення прийнято
з порушенням вимог ч. 2 статті 2 КАС України, оскільки відповідачем, як
суб’єктом владних повноважень, не було дотримано критеріїв, наведених в
такому правовому положенні.
Надаю у якості додатку до цього позову копію Постанови Конституційного
Суду України №1-пс/2019 від 14 травня 2019 року, яка оприлюднена на
офіційному сайті Конституційного Суду України (Режим доступу:
http://www.ccu.gov.ua/docs/2714) та копію Висновку Постійної комісії з питань
регламенту та етики Конституційного Суду України від 17 квітня 2019 року який
оприлюднено на офіційному сайті Конституційного Суду України (Режим
доступу http://www.ccu.gov.ua/novyna/povidomlennya-dlya-gromadyan). Ці
документи мають вагоме значення для розгляду цієї справи, та за їх допомогою
можна встановити обставини, які мають першочергове значення для вирішення
цієї справи.
Крім того, повідомляю суд, що разом із позовною заявою мною не
подаються деякі докази, які знаходяться у розпорядженні відповідача. Зокрема,
це протокол засідання Постійної комісії з питань регламенту та етики
Конституційного Суду України, а також стенограми тих засідань на яких
вирішувались усі питання, які були наведені мною у позові. З приводу вказаних
доказів у подальшому мною буде подано клопотання про витребування доказів.
На виконання п. 11 ст. 160 КАС України зазначаю, що мною не подано
іншого позову (позовів) до цього відповідача з тим самим предметом та з тих
самих підстав.
Також повідомляю, що позовні вимоги мають немайновий характер.
Заходи досудового врегулювання спору не вживалися. Заходи про
забезпечення позову або доказів до подання цієї позовної заяви не вживалися.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» прошу суд
звільнити мене від сплати судового збору за вимогу про поновлення мене на
посаді.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються
рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись статтями 8, 19, 62 Конституції України, статтями 2, 5, 12, 22,
17

18. 25, 77, 122, КАС України, пунктом третім частини 1 статті 21, частиною 2 статті
33, статтями 60, 88, 89 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 13
липня 2017 року № 2136-VIII, із змінами, внесеними згідно із Законами № 2147-
VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436 № 2509-VIII від 12.07.2018, а також
параграфами 12, 13, 26, 27, 44, 53 Постанови Конституційного Суду України Про
Регламент Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018,-
ПРОШУ:
1. Визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо
незаконного звільнення Шевчука Станіслава Володимировича з посади судді
Конституційного Суду України.
2. Визнати протиправною та скасувати Постанову Конституційного
Суду України №1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року щодо звільнення
Шевчука Станіслава Володимировича з посади судді Конституційного Суду
України.
3. Поновити негайно Шевчука Станіслава Володимировича на посаді
судді Конституційного Суду України.
4. Поновити негайно Шевчука Станіслава Володимировича на посаді
Голови Конституційного Суду України.
5. Розглянути справу в присутності моїх представників.
6. Судові витрати покласти на відповідача.
Додатки:
1. Копія Постанови Конституційного Суду України №1-пс/2019, ухваленої
14 травня 2019 року.
2. Копія Висновку Постійною комісії з питань регламенту та етики
Конституційного Суду України від 17 квітня 2019 року.
3. Чотири копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
4. Чотири ордери адвокатів на підтвердження повноважень представників
моїх інтересів в суді.
5. Копія позовної заяви з доданими до неї матеріалами для відповідача.
21 травня 2019 року
Шевчук С.В.
18