2. • Ознайомлення учнів з трагічною сторінкою нашої історії.
• Формування осмислення та усвідомлення масштабів
складних і неоднозначних подій в Афганістані і навколо
нього в 1978-1989 роках, поглиблення знань учнів про
пережиту афганську трагедію.
• Виховання поваги до учасників військових подій в
Афганістані, вшанування пам’яті полеглих воїнів –
інтернаціоналістів
• Виховання усвідомлення учнями особистої причетності до
подій сьогодення, патріотизму, любові до України, вміння
співпереживати.
• Формування активної громадянської позиції, набуття
навичок орієнтуватися в потоці інформації.
3. Присвячена пам’яті
полеглих в афганській
війні
1979 – 1989 років….
Дата відкриття 2006 рік
ініціатори:
Директор КЗО «СЗШ№1» ДМР
Валентина Леонідівна Мойсова
ЗДВР
Валентина Борисівна Коряхова
Творчий актив
4. Час і досі не загоїв
рану – цей одвічний
біль Афганістану.
11. ЕГИПЕТ
№
З
/
П
ПРІЗВИЩЕ ІМ’Я ПО
БАТЬКОВІ
АДРЕСА ТЕЛЕФОН
1 Зігура Іван Дмитрович Пл. Петровського б. 2 кв. 20 429851
АФГАНІСТАН
2 Міхєєва Катерина Пантеліївна Пл. Островського б.2 кв. 8 7931281
3 Остапенко Микола Петрович Пл. Петровського б. 2 кв. 76 7854927
СПИСОК
УЧАСНИКІВ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ І ЛОКАЛЬНИХ ВІЙН НА ТЕРИТОРІЇ
інших держав,
ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ В МІКРОРАЙОНІ КЗО «СЗШ №1»
12. Участь українців у війні в Афганістані
Через горнило радянсько-афганської війни
пройшло більше 160 000 українців. З них 3 360
загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими
безвісти або тими, що потрапили в полон.
Поранення отримали більше 8 000
українців, з них 4 687 повернулися додому
інвалідами.
Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської»
війни звання Герой Радянського Союзу, є 11
українців.
Пам'ятник воїнам-
«афганцям» у Києві
Пам'ятник воїнам-«афганцям» у
Кривому Розі
Лохвиця.
Воїнам-«афганцям», пам'ятний знак
13. Донецька
Книги Пам’яті областей України
Крим Харківська Луганська Запорізька
Київська
Одеська
Волинська Вінницька Житомирська
Дніпропетровська
Івано-
Франківська Черкаська
Закарпатська
ЛьвівськаСумська
Херсонська
Кіровоградська
Чернівецька
Полтавська
Рівненська
Хмельницька
Миколаївська Тернопільська
Чернігівська
*Мета: ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої історії, виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-інтернаціоналістам.
*Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану.
*Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам’ять, від чого стікає кров’ю твоє наболіле серце?
*Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружина та діти – своїх чоловіків та батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
*Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
*Афганістан був і залишається незаживаючою раною. У виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані брали участь 6 276 воїнів Дніпропетровщини, 268 з них привезли в домовинах, 9 пропало безвісти, 458 поранено.
*Зустріч з воїнами-афганцями з нагоди річниці виведення військ колишнього Радянського Союзу з Афганістану.
*15 лютого 1989 року було завершено виведення військ колишнього СРСР з території Демократичної Республіки Афганістан. 15 лютого в житті колишніх військових, які пройшли дорогами Афганістану, навіки залишиться як день пам’яті про чужу і жорстоку війну. Афганістан – це мужність воїнів, це вірність солдатській дружбі, це взаємовиручка і взаємодопомога.
*З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбовувати в свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали військовий обов’язок.
*Історія України повниться відомими іменами Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Мороза-Морозенка, іменами славетних воїнів Великої Вітчизняної війни. Продовжують шеренгу героїв воїни-афганці, воїни-інтернаціоналісти.
*15 років, що минули, згуртували колишніх бійців-інтернаціоналістів, поєднали їх в одну родину, де біль одного віддається щемом у інших, а радість стає загальним почуттям.
*Минає час, проходять дні за днями. Битви закінчуються, а пам’ять вічна. Відійшла в історію і афганська війна. Та ще довго будуть тривожити нас голоси загиблих і живих.
*22 роки тому, 15 лютого 1989 року, для тисяч наших юнаків закінчилась нарешті війна, розгорнута бездумною легковажністю тодішнього керівництва СРСР, котре не хотіло розуміти характеру подій, що розгорталися на землі його південного сусіда. Як результат, почалася кривава бійня, правда про яку тривалий час приховувалася за безневинною назвою «афганські події».
*Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч і тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат і офіцерів, котрі волею долі опинились на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок.
*Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром. Навічно залишиться ця війна в душах покоління, яке вийшло із неї, обпалене вогнем і пекучим афганським сонцем.
*Хвилина мовчання…
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання –
Чиєсь материнське страждання.
Хвилина мовчання –
В ній наша любов і гроза.
Як пам’ять полеглих,
Священна хвилина мовчання.
Просимо вшанувати пам’ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів хвилиною мовчання.
*Чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть, що не треба. Я думаю,що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!»
*«Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх», - говориться в Євангелії.
*25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані.
*Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу.
Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні сім’ї, ні неба, ні рідної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариши, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри.
*У афганській війні загинуло 15 тисяч осіб, 290 пропали безвісти.
Ніхто не забутий,
На попіл ніхто не згорів…
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять людей
І живуть матері,
Доти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живуть.
*Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися живими до рідних домівок.
*Для тих, хто побував в Афганістані й зараз перед очима постають жахливі картини боїв, обличчя товаришів, що загинули, а ночами сняться кошмарні сни.
Повідайте, повідайте синам,
Повідайте всім дітям, ветерани,
Які шляхи пройти судилось вам
Крізь полум’я Гардеса й Кандагара.
*15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день і є закінченням афганської війни для радянських людей. Закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гердеса, Джелалабада і Кабула.
*Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох з нас – загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.
*Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Неможливо водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідні для долі суспільства. Тому, нехай пам’ять прокручує: що було? Як було? І чи так це було?
*Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів – є життя, а для загиблих пам’ять.
*Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті імена воїнів-афганців. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.
*Всім присутнім у залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україна.
