2. Тектонічна будова земної кори
Якщо ж збільшити кількість граней у гіпотетичному кристалі Землі і поєднати з віссю глобуса
ікосаедр, то з його ребрами співпадуть ті хребти і розломи, які не співпадали з гранями додекаедра. Звідси
можна зробити наступний висновок: тектонічна будова земної кори подібне до двох названих
многогранників.
3. Глобальна каркасна енергетична сітка
Глобальна каркасна енергетична сітка , а також численні сітки меншого розміру утворюються за
рахунок складної взаємодії не тільки космічних сил, але і інших факторів земного походження:
магнітогідродинамічних явищ, телуричних токів, геологічної тріщинуватості, різноманітних розломів земної
кори та інших , ще не пізнаваних дослідниками.
4. Кристалічна модель землі
Про кристалічну будову планети було відомо давно. Про це повідомляють древні письмена, знайдені
археологами. На доказ кристалічної будови вчені надали знайдені предмети, які зображували структурно –
кристалічну модель Землі, що складається з 12 правильних п’ятикутників і 20 трикутників. Усі разом вони
складали об’ємну фігуру, яка називається ікосаедр – додекаедр.
5. Глобальна прямокутна координатна сітка Е. Хартмана
Прямокутна сітка Хартмана охоплює всю земну поверхню і має достатньо правильної форми
решітчасту структуру. Сітка являє собою ряд паралельних полос шириною біля 20 см (від 19 до 27 см), що
чергуються між собою.
Сітка Хартмана зорієнтована по сторонам світу. Кожна з її чарунок має дві полоси – коротші (від 2,1 до
1,8; в середньому 2 м), спрямовані на північ – південь та довшими (від 2,25 до 2,6 м; в середньому 2,5 м),
спрямовані на схід – захід.
6. Діагональна сітка М. Каррі.
Сітка М. Каррі створена паралельними полосами (стінами), спрямованими з південного заходу на
південний схід, та перетинає по діагоналі прямокутну сітку Хартмана. Існує декілька порядків полос
діагональної сітки. Формуються чарунки полос першого порядку, розмірами 4 – 6 х 4 – 6 м; другого порядку
90 х 90 м, третього – 1250 х 1250 м, четвертого – 17500 х 17500 м, тощо.
7. Геопатогенні зони
Геопатогенна зона являє собою узагальнене поняття, що вказує на ділянки земної поверхні різної
протяжності (їх називають реактивними зонами або зонами обтяження). Перебування в таких зонах довгий
час призводить до порушення здоров’я та розвитку хвороб.
Геопатогенні зони бувають локальні, розміром від декількох до десятків сантиметрів, і протяжні – у вигляді
полос або решітчастих сіток.
Структура цих зон до кінця не вивчена, бо на даний час не піддається визначенню за допомогою
технічних засобів, але уже з’ясовано їх складний і поліморфний характер.
Геопатогенні зони – обмежені території різної форми та площі (від декількох квадратних метрів до
сотень і тисяч квадратних метрів) із зміненою енергетикою. Як правило геопатогенні зони розміщуються над
геологічними аномаліями різного походження (геологічні розломи, пустоти, підземні водні потоки, пласти
різних руд, в тому числі радіоактивних, тощо).
