1. - Когда мой дед Яремчук Анатолий Яковлевич ушѐл защищать небо
Родины, ему было 30 лет. Молодой, талантливый, смелый и отважный.
Он очень любил людей, любил жизнь. Он был лѐтчиком, командиром
экипажа, политруком лѐтного подразделения,летал на тяжелых
бомбардировщиках. В красноармейской газете "Боевая тревога"№70 от 8
декабря 1941 года в статье "По зарвавшемуся врагу" о деде и его
штурмане капитане Кривошееве написано: "Комиссар подразделения
Яремчук десятый раз повел грозную машину на боевое задание. Сегодня
он вместе со штурманом должен сбросить полный груз бомб по
фашистской мотомеханизированной группе, прорвавшейся в одном
месте ближним подступам Москвы. Самолѐт делает заход со стороны
солнца и на головы врага неумолимо летят одна за другой
"стокилограмки"
Дед вернулся с войны, когда ему было всего 35 лет. Награжден орденом
Ленина,2-мя орденами Красного знамени, орденом Славы, медалями.
Умер он молодым. К сожалению, я с ним не встретилась. Усилиями моей
бабушки бережно сохранены номера газет "Боевая тревога", "Боевая
правда"(1938-1945 г.г., где писали о моем деде-герое, сейчас эта
семейная реликвия хранится у моей мамы. Всю свою жизнь хочу быть
достойной памяти этого необыкновенного человека.
Записал(а): Антощенко Ольга Алексеевна, учитель СШ№91
Мій дідусь Шепель Степан Сидорович народився у 1903 році, був
учасником Великої Вітчизняної війни.Мав нагороди - Орден Леніна,
Орден Червоної зірки, Орден Червоного прапора та п`ять медалей.
Повернувся живим. У післявоєнні роки за віддану працю мав звання
"Ветеран праці". Ми пишеємося тим, що в нашій родині була така
героїчна особистість. Дідусь завжди мріяв про те, щоб ніколи ми не
пережили те, що люди країни, які жили у роки війни.
Записал(а): Шепель Євген, випускник СЗШ №91 2009 року
- Нашей родной школе №91 на Западном, которую уже давно прозвали "старой", 60 лет -
большой срок!Сколько событий произошло за этот период!
Что-то забылось, но многое осталось в нашей памяти и стало историей. Историю любой
школы творят еѐ учителя.Знающие ответы на все вопросы. Умеющие научить всему на свете.
Добрые и светлые, строгие и требовательные. Да! Такими были, есть и будут наши педагоги.
И одним из таких столпов просвещения был и навсегда останется в нашей памяти Гончаров
Яков Иосифович.В годы войны не щадил здоровья, сил, порой даже жизни, защищая Родину
на Юго-Западном, Первом и Втором Украинском фронтах в составе артиллерийского полка.
Был тяжело ранен, лишился глаза, но это не сломило боевой дух Якова Иосифовича.
Награжден орденом Отечественной войны II степени, орденом Красной звезды, медалями.
1945 - Победный год!Поднималась страна из руин, строились новые предприятия, обрастая

2. жилыми посѐлками. Так и появилась на улице Мощенной (сейчас Будѐнного) школа, в
которой одним из первых учителей стал фронтовик Яков Иосифович Гончаров –
преподаватель английского языка. Даже обязательное в эти годы такое формальное дело, как
оформление Ленинской комнаты, превратилось в создание школьного музея. Душой и
организатором музея становится завуч по воспитательной работе,руководитель клуба «Поиск
– 91» Гончаров Я.И. На краеведческих и патриотических материалах музея воспитывалось не
одно поколение школьников. До 1983 года работал Яков Иосифович в СЗШ №91. До сих пор
бывшие выпускники вспоминают работу клуба «Поиск», дружбу с различными музеями
страны, работу с участниками войны, ребятами из городов-побратимов ближнего и дальнего
зарубежья. Наш учитель был не только героем прошедшей войны, но и настоящим
Учителем, перед светлой памятью которого мы склоняем свои головы.
Записал(а): Новикова (Епур) Инна Борисовна, выпускница СЗШ №91 1987 года
- Життя людське – це боротьба, це рух вперед, це пізнання істин через навчання і освіту. А в
основі прогресу цивілізації, поступу до нових вершин науки, техніки, культури є щоденна,
кропітка праця вчителя, якому доросле суспільство довіряє найдорожче – своє майбутнє.
Жестовський Ілля Петрович - учитель історії та правознавства, до 1981 року був директором
СЗШ №91. Учасник бойових дій на фронтах Великої Вітчизняної війни. Нагороджений за
бойові заслуги медалями. Він по-справжньому втілював своєю натхненною працею віру у
світле майбутнє. Віддавши багато років освітянській ниві, пенсіонером пішов працювати на
хлібзавод №8. А життєві пріоритети залишилися такими ж - все, що пізнаєш, навчаючись,
обов`язково знадобиться у житті. Він навчав і навчався усе життя. А в День Перемоги,
сподіваюсь,багато хто з вдячістю згадає директора школи з нашого дитинства.
9 Травня - свято спогадів і свято сподівань!
Минулого й майбутнього прекрасна й світла мить.
Та в мить таку ми згадуєм щоразу
Людей ,котрі не з нами тут,
Тих, хто навіки перейшли життя межу
Та в пам’яті живі і вічно будуть жити.
Записал(а): выпускница СЗШ №91 1987г. Соколянская Елена
- Оніпенко Віктор Трохимович, старший сержант, розвідник, син полку.
Нагороджений орденом "Червоної зірки", медалями "За бойові заслуги",
"За взяття Кенигсберга", " За перемогу над Німеччиною", "3о років
Перемоги", "50 років Радянської армії". Працював викладачем
фізвиховання в СЗШ №91 доки дозволяв стан здоров`я. В минулому році
старого вчителя не стало. Світла пам`ять про Віктора Трохимовича
назавжди залишиться в душах його учнів, які прививають любов до
фізкультури, спорту, здорового способу життя сьогоднішнім учням
школи, на учительській ниві.
Записал(а): Коваль (Ключникова) Тетяна Олексіївна, учитель
фізкультури СЗШ №91