2. Ім’я П.Орлика за радянських
часів серед широкого загалу
завжди асоціювалося з негативом,
похмурим, зловісним образом,
витвореним О.Пушкіним у поемі
„Полтава”; фахові історики
причислювали його до
мазепинців, правої руки „зрадника
Мазепи”. Ці часи вже давно
минули, крок за кроком
відроджується історична пам’ять
про визначних державних і
культурних діячів козацької доби.
Серед них чільне місце займає і
Пилип Орлик. До нього можна в
повній мірі віднести слова,
сказані ним про І.С.Мазепу:
„...він знехтував усім, що було
йому найдорожчого в світі,
знехтував і самим життям, аби
піднести свою вітчизну і
визволити її з-під московського
ярма”.
3. „Українська справа стала для
Орлика правдивим змістом
його життя”, - так підкреслив
дослідник життя і діяльності
П.Орлика відомий український
історик Б.Крупницький. Але
Пилип Орлик, за тодішньою
українською термінологією, був
„чужинцем”, нащадком відомої
у Європі родини баронів
Орликів з Чехії.
4. Народився Пилип Орлик 11
жовтня 1672 року в селі Косуті
Ошмянського повіту на
Віленщині. Рід Орликів
походить із старої баронської
фамілії, поширеної у Чехії,
Моравії та Шлезьку. Один з
представників цього роду за
часів гуситського руху ХIV —
початку ХV ст. перебрався до
Польщі, а відтак до Литви.
Саме від цієї лінії й походять
предки Пилипа Орлика. 1673
року під час польсько-
турецької війни у битві під
Хотином загинув його батько.
5. Початки освіти П. Орлик здобув, ймовірно, у єзуїтській школі у Литві.
Пізніше вступив у Києво-Могилянську академію, яку закінчив 1694 року.
1698 року посів посаду кафедрального писаря у Київській митрополії. Того
ж року одружився з дочкою полтавського полковника Герцика Ганною.
6. 3 листопада 1698 року Орлик
полишає службу в Київській
консисторії, переселяється в
Батурин, де посів ранг
канцеляриста, а згодом
старшого канцеляриста і реєнта
Генеральної військової
канцелярії. Як зазначає
М.Василенко, „...Орлик зробив
при дворі гетьмана нечувано
швидку кар’єру, ставши згодом
довіреною особою Мазепи.
Кар’єра була зроблена не
пролазництвом чи за чиєюсь
протекцією, а завдячуючи
своєму розуму, енергії, таланту,
освіченості, які завжди його
відзначали і в подальшому
послужили основою для його
вибору на гетьмана”.
7. Звичайно, І.Мазепа не міг не
помітити Орлика, з його доброю
освітою, захопленням
теологією, філософією,
літературними здібностями,
надзвичайною працездатністю.
І.Мазепа шукав здібних
співробітників і помічників, яким
би можна було довіритися.
Невипадково гетьман став
хрещеним батьком Пилипового
сина Григора (хрестини
відбулися 5 листопада 1702
року). І.Мазепа придивлявся до
П.Ор лика, випробовував міру
його стійкості і лише 17 вересня
1707 року відкрив йому свої
плани.
8. 29 жовтня 1708 року гетьман
І.Мазепа разом з козаками
переходить на сторону
шведського короля Карла ХІІ. У
цей час генеральний писар бере
участь у виробленні важливого
документа - союзницького
договору між Україною і
Швецією. Так, Пилип Орлик
разом із державним секретарем
Олафом Гермеліном підготував
українською мовою маніфест
Карла ХІІ до українського
народу: „З божою допомогою
хочемо боронити український
народ і хоронити його аж до
хвилини, коли, скинувши із
себе московське ярмо, поверне
він свої давні права і вольності”.
9. Після смерті І.Мазепи серед
української еміграції постало питання
про його наступника, визначення
головних напрямків діяльності всієї
еміграції. Із трьох кандидатів на
гетьманську булаву - генеральний
писар П.Орлик, небіж І.Мазепи
А.Войнаровський, прилуцький
полковник Д.Горленко - на козацькій
раді в Бендерах 5 квітня 1710 року
було обрано гетьманом України
П.Орлика. Як зазначає М.Василенко:
„Старшина, в перший раз після
Б.Хмельницького, провела вибори
гетьмана вільно, без участі й тиску
якої-небудь сторонньої влади, як це
було за московського панування.
Шведський король зовсім не втручався
у вибори, а тільки підтвердив їх”.
10. Намагаючись завоювати собі підтримку,
в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким
джерелами — схвалює) “Пакти й
Конституції прав і вольностей Війська
Запорізького” (”Pacta et Constitutiones
legum libertatumqe Exercitus
Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та
запорожцями угоду — документ, який
пізніше дістав назву Конституція Пилипа
Орлика — так звана Бендерська
конституція, яку вважають першою
українською Конституцією, а також
однією із перших конституцій у Європі.
Нею він зобов’язувався обмежити
гетьманські прерогативи, зменшити
соціальну експлуатацію, зберегти
особливий статус запорожців і боротися
за політичне й церковне відокремлення
України від Росії у випадку, якщо він
здобуде владу в Україні.
11. Перша і остання сторінки конституції П.Орлика
Першу українську конституцію варто прочитати кожному, адже вона дає
уявлення про рівень козацької демократії, та порівняти її із сучасною.
Навіть сьогодні багато хто переконаний, що не усі права і свободи в нашій
сучасній Конституції розкриті краще, аніж у документі Пилипа Орлика.
12. Підпис під «Пактами й
Конституціями прав і вольностей
Війська Запорізького».
15. Упродовж січня-березня 1711 року
організована П.Орликом армія, окрім
запорожців, польські підрозділи,
шведські інструктори, кримські і
буджацькі татари діють на
Правобережжі. З листом про спільні дії
за звільнення України з-під
московського ярма звернувся П.Орлик і
до гетьмана І.Скоропадського, на
жаль, останній не підтримав його
починань. Після невдалих штурмів
Білої Церкви татари полишають
П.Орлика й розпочинають грабувати
населення. Правобережне козацтво
змушене було рятувати свої оселі.
П.Орлик вказував хану на порушення
умов українсько-кримського договору,
але було марно. Гетьман з військами
змушений був повернутися до штаб-
квартири Карла ХІІ.
16. У жовтні 1714 року Карл ХІІ покинув
Туреччину, а з ним П.Орлик і його
найближчі співробітники:
К.Довгоногий, Ф.Третяк, Ф.Мирович,
брати Герцики та інші. Шлях
емігрантів проліг через Бухарест,
Відень, о. Рюген. На деякий час вони
оселилися у невеликому містечку
Крістіанстаді на півдні Швеції. За
наказом Карла ХІІ український
гетьман „мав бути з почестями
прийнятий і розміщений”. У
реєстраційному списку м.
Крістіанстада за 1716 рік зазначається,
що „козацький воєначальник Орлик”
проживав у гостинному дворі під
номером 121 (1996 року на цьому
будинку встановлено меморіальну
дошку на честь П. Орлика).
17. Згодом емігранти перебралися до
Стокгольма. Головним завданням
Орликової політики у Швеції було
схилити європейські країни до
коаліції проти Росії, оскільки її
загарбницька політика щодо
України має небезпечний характер
у загальноєвропейському масштабі.
Існування ж спільної, об’єднаної
України необхідне для підтримання
європейської рівноваги.
18. П.Орлик з родиною в останніх числах
жовтня 1720 року залишив Швецію. У
Ганновері, Брауншвейгу, Празі, Бреславлі,
Вроцлаві він веде переговори з
європейськими дипломатами, ознайомлює
їх з українським питанням.
У цей час резиденти Петра І буквально
розпочали полювання за гетьманом та
його родиною. Російський посол у Відні
Ягужинський організував напади на
помешкання Орлика у Бреславлі,
Вроцлаві. У Бреславлі П.Орлика врятував
його далекий родич. За таких обставин
П.Орлик залишає родину у монастирях
Бреславля (з дружиною Ганною вже ніколи
не зустрінеться), Григора зараховують
лейтенантом саксонської гвардії. З квітня
1721 по лютий 1722 року П.Орлик
перебував у Кракові. У цей час помер
його наймолодший син Яків (у Орликів
було 8 дітей).
19. У вересні 1739 року в Белграді між
Росією і Портою був підписаний
мировий трактат, і П.Орлик з сумом
констатував, що „москалі назавжди
запанували над козаками”.
У 1741 році П.Орлик, за сприяння
шведських і французьких
дипломатів, переїхав до Ясс. Сюди
ж він хотів перевезти дружину Ганну,
що проживала у Станіславові, з якою
не бачився двадцять років. Але так і
не зустрівся з нею, бо 22 травня
1742 року помер. По гетьманові не
залишилося жодного матеріального
скарбу. Маврокордато, який шанував
Орлика, влаштував йому похорон.
Але на сьогодні залишається
невідомим, де поховали гетьмана та
яка доля його могили.
20. Помер Орлик у 1742 році, коли йому виповнилось 70 років. Із них
33 роки в безкінечних мандрах. У неймовірних, небезпечних і важких
змаганнях на політичних шахівницях Європи XVIII ст.
21. Пилип Орлик лишив по собі поетичну, публіцистичну, мемуарну,
епістолярну та історіографічну спадщину. Він був автором книжок: «Алкід
Російський», присвяченої Мазепі (1695), «Гіппомен Сармацький» — на
пошану ніжинського полковника Івана Обидовського (1698), «Діаріуш
(щоденник) подорожнього», ведений з 1720 по 1733 р., трактатів «Вивід
прав України» (1712) та «Маніфест до європейських урядів» (1712).
22. Політичні ідеали Пилипа Орлика грунтувалися на принципах
християнства, справедливості та гуманізму, мали прогресивний
характер, відповідали принципам розвитку європейської
цивілізації. У політичному відношенні ці ідеали апелювали до
європейських держав, закликали їх не допустити московської
експансії, що загрожувала європейській рівновазі.
45. Пам'ятна дошка на вулиці, названій на честь Пилипа Орлика у
місті Вілейка (Мінська обл.)
46.
47. 9 квітня 2010 року в Бендерах було
відкрито пам'ятник Конституції,
встановлений на честь її 300-річчя.
Пам'ятний знак споруджено у вигляді
книги, на якій викарбувано
інформацію про історію написання
Конституції та її повну назву
українською і латинською мовами.
48.
49.
50. 29 червня 2011 року у Крістіанстаді
відбулося урочисте відкриття пам'ятника
та меморіальної дошки українському
гетьману Пилипу Орлику. Відкриття
було приурочено до 300-ї річниці
Конституції Пилипа Орлика та 15-ї
річниці сучасної Конституції України.
Відкриття пам'ятника й дошки на
будинку, де мешкав у 1716–1719 рр.
Пилип Орлик, було кілька років тому
ініційовано Посольством України в
Швеції. Пам'ятник вважається
подарунком України шведському місту
Крістіанстад.
57. Григір Орлик
Про життя та діяльність Григора Орлика
можна було б зняти захоплюючий фільм. У
9 років батько відправив його заручником до
султана, принісши в жертву сина заради
союзу з Туреччиною. У 14 років Григір бере
участь у битвах у війську шведського
короля, потім закінчив університет у Швеції
з відзнакою, служив у шведській армії,
згодом у саксонській та польській.
З початку 30-х років XVIII ст.
гвардійський офіцер Григір Орлик розпочав
військову кар’єру у Франції. Володіючи
декількома іноземними мовами, він
виконував дипломатичні доручення короля
в Туреччині, Австрії, Кримському ханстві,
Польщі. Прагнув впливати на зовнішню
політику французького короля на користь
України й отримав певну підтримку.
Невдовзі він вирушив з таємною місією на
Лівобережжя, щоб підготувати повстання.
58. Військовий борг зобов’язав Григора виконувати не тільки дипломатичні
місії, але й проливати кров за свою батьківщину. Беручи участь й
Семирічній війні з Пруссією, унаслідок двох важких поранень генерал-
поручик французької армії Г. Орлик помер 14 листопада 1759 року у
військовому госпіталі. Ми маємо право пишатися сином українського
народу Григором Орликом.
Нащадки зберегли замок Дентевіль і архів так, що навіть каміння
говорить про синів України.
59. Аеропорт Орлі у Франції носить ім’я Григора Орлика
Найбільший аеропорт у Франції, один з двох міжнародних аеропортів Парижа, носить назву «Орлі». Він розташований на
відстані 14 км на південь від Парижа на ділянці площею 15,3 км². Орлі працює головним чином для внутрішніх
пасажирських перевезень Франції. В середині XX ст. виникла легенда про те, що міжнародний аеропорт «Орлі» збудовано
на землях, які колись належали Григорію Орлику, і що від його імені походить назва аеропорту.
