1. Пелікан – птах 2015 року
Учениця 8-А класу
ЗОШ№30
Ткачук Єлизавета
2. Опис
• Маса дорослого птаха пеліканів
досягає 7-14 кг, розмах крил —
127–320 сантиметрів залежно від
виду. В них дещо незграбний
масивний тулуб, короткі ноги,
довга шия та довгий дзьоб, який
за довжиною в 4-5 разів
переважає голову.
• Самці пеліканів дещо більші за
самок, і мають довший дзьоб.
Пір'я в пеліканів не дуже щільно
прилягає до тіла, що, разом з
повітряними полостями в кістках,
зменшує питому вагу птаха та
полегшує утримання на воді. Але
ці пристосування
унеможливлюють пірнання
пеліканів з поверхні води.
3. Зараз пелікани розповсюджені по всіх континентах, окрім Антарктиди,
переважно в тропічних та субтропічних широтах.
На території України зустрічаються два види пеліканів: рожевий та
кучерявий . Поодинокі зустрічі цих птахів відбуваються майже на всьому
українському узбережжі Чорного та Азовського морів, постійні ж
популяції існують в українській частині дельти Дунаю.
8. Пелікан рожевий
Рожевий пелікан - це представник
одного з найстародавніших рядів
птахів. Щоправда, по землі
рожевий пелікан пересувається
досить незграбно, проте до життя
у воді і в повітрі він пристосувався
чудово. Рожеві пелікани
гніздуються колоніями. Вони дуже
приязні та доброзичливі, за
винятком гніздового періоду, коли
змушені захищати свою
територію. Основу раціону
рожевих пеліканів складає риба.
Пірнати ці птахи не можуть, тому,
добуваючи її, занурюють під воду
шию і передню частину тулуба.
Зазвичай пелікани ловлять рибу
разом. При цьому вся група
прагне підігнати рибу до берега.
Для цього птахи голосно б'ють
крилами по воді.
9. Пелікан кудрявий
Кучерявий пелікан — один з найбільших
видів пеліканів. Характерною ознакою
цього птаха є пір'я на потилиці, часом
доволі довге — через це він і отримав
свою українську назву.
Дорослий птах у шлюбному вбранні
сірувато-білий; кільце голої шиї навколо
ока сіре; на потилиці і задній частині шиї
«грива» з видовжених закручених пер;
на волі жовта пляма; шкіряний мішок
жовтогарячо-червоний. Дзьоб і ноги сірі;
райдужна оболонка ока світло-сіра.
Кучерявий пелікан, за звичай, покидає
гніздові колонії в середині осені. Місця
зимівлі розташовані на узбережжях
східного Середземномор'я. Кучерявий
пелікан харчується майже винятково
рибою, і полює на неї як поодинці, так і
групами. Склад харчування залежить
майже цілком від наявності видів риб,
придатних для пелікана, і дуже мало
залежить від поведінки цих видів риб.
10. Бурий пелікан
Бурий пелікан — великий приземистий
птах, довжина тіла якого досягає 1,1 —
1,4 метри, розмах крил — 2,2 — 2,3
метри, вага — 4-5 кілограмів. На відміну
від більшості пеліканів, бурий пелікан
зазвичай не збирає їжу з поверхні води,
а пірнає за нею з повітря. Звичайно
бурий пелікан видивляється косяк риби,
баражуючи над морем на невеликій
відстані від берега. Помітивши рибу,
пелікан пікирує на неї, напівсклавши
крила. Занурюючись під воду, він
використовує розкритий дзьоб як сачок
для вичерпування риби. Гніздування
бурого пелікана відбувається в колоніях,
що можуть налічувати до кількох тисяч
пар. Цей вид пеліканів є дуже чутливим
до хімічного забруднення середовища,
особливо речовинами, які абсорбуються
в організмі риб та інших морських
тварин.
11. Пелікан
американський білий
Американський білий пелікан — це
досить великий птах, але не для родини
пеліканоподібних — середнього розміру:
довжина тіла 127–165 см, вага 5-9 кг,
розмах крил — 2,4 — 2,9 метри.
Забарвлення майже цілком яскраво-
біле, з чорними маховими
першорядними та зовнішніми
другорядними перами, які добре помітні
лише в польоті. Водойми, що пелікани
використовують для живлення, можуть
бути розташовані на відстані 100 і
більше (до 300) кілометрів від місця
постійного проживання. Цей вид
пеліканів гніздиться зазвичай на
островах посеред водойм або на добре
ізольованих півостровах. Найбільшими
загрозами для цього виду є
зарегулювання водойм та забруднення
навколишньго середовища
ядохімікатами (особливо пестицидами),
а також турбування людьми на
гніздов'ях.
12. Рожевоспинний пелікан
Рожевоспинний пелікан — один з
найменших представників родини
Пеліканові. Його вага досягає 7
кілограмів, розмах крил — до 2,6 метра.
Оперення дорослих птахів — світло-сіре
з рожевим відливом на спині та череві,
кінці крил — темно-сірі. Основою
раціону рожевоспинного пелікана є
риба. Завдяки багатьом заповненим
повітрям порожнинам в кістках питома
вага цього птаха дуже мала, що
полегшує політ, але унеможливлює
пірнання. Тому рожевоспинний пелікан
ловить рибу класичним для пеліканів
шляхом, вичерпуючи її дзьобом з-під
поверхні води. За день рожевоспинний
пелікан споживає 1-2 кілограми їжі. В
ареалі цього виду пеліканів на них
практично не полюють в зв'язку з тим,
що їхнє м'ясо неможливо їсти (з огляду
на сильний запах тухлої риби).
13. Пелікан австралійський
Розмах крил у нього від 2.5 до 3.4
метри; вага від 5 до 6.8 кг; довжина
тіла 1.6 — 1.9 метри; довжина дзьоба
40-50 см (цей вид занесений до Книги
Рекордів Гінеса як птах з найбільшою
довжиною дзьоба відносно довжини
тіла). Австралійський пелікан
зустрічається практично на всій
території Австралії, Папуа-Нової
Гвінеї та в Західній Індонезії. Загалом
австралійський пелікан може
споживати до 9 кілограмів їжі за день.
Основним харчовим об'єктом
австралійського пелікана є риба. Але
цей вид птахів відомий як вкрай
неспеціалізований в плані
харчування. Тому, окрім риби, він
також може використовувати для
харчування довгий список водних
організмів, таких як ракоподібні,
пуголовки та дорослі амфібії, і навіть
невеликі черепахи.
14. Пелікан новозеландський
Новозеландський пелікан — вимерлий
вид птахів з родини пеліканових.
Викопні кістки новозеландського
пелікана вперше було знайдено біля
озера Грасмере в окрузі Мальборо
(північно-західна частина Південного
острова Нової Зеландії) в 1930 році, а
потім в чотирьох місцях на Північному
острові: півострів Карікарі, острів
Мотутапу, озеро Вайкаремоана, озеро
Поукава.
Вік скелета, знайденого на узбережжі
озера Поукава, становить 3500-4500
років, але кістки, знайдені в інших
місцях, є «молодшими». Імовірно, вони
належать до періоду після заселення
Нової Зеландії людиною (племенами
«мисливців на моа», попередників
маорі). Відповідно до анатомічної
реконструкції, Новозеландський
пелікан мав вагу близько 12 кілограмів.
15. Пелікан сірий
Сірий, або плямистодзьобий пелікан,
є відносно невеликим, як для цієї
родини, птахом: довжина тіла 127—
140 см, вага близько 6 кілограмів,
розмах крил — 1,7-1,9 метри. Цей птах
здебільше брудно-білий, з сірим
плюмажем на голові, сірою задньою
поверхнею шиї на хвостом. В період
розмноження в оперенні з'являються
рожеві тони в охвості та під крилами.
Цей вид живе на широкому спектрі
глибоководних та мілководних
водойм, як природніх, так і штучних.
На теперішній час практично не існує
наукових досліджень, присвячених
харчуванню та харчовій екології цього
виду пеліканів. Із загальних
спостережень відомо, що він
харчується, переважно, рибою різних
розмірів ,але також поїдає жаб, змій та
ящірок
16. Перуанський пелікан
Перуанський пелікан до
останньго часу вважався
підвидом бурого пелікана. Але,
зважаючи на виражену алопатію ,
помітно більші розміри тіла та
ряд інших стійких ознак, цей птах
був визнаний окремим видом.
Період розмноження відповідає
весні та літу в південній півкулі
(вересень — березень). Основним
харчовим ресурсом перуанського
пелікана є анчоуси. Основний
спосіб полювання — шляхом
пікирування на косяки риби з
повітря (аналогічно бурому
пелікану). Найважливішим
фактором, що обмежує
чисельність перуанського
пелікана, є харчові ресурси — в
цьому полі він конкурує з
рибалками.
