Recommended
Recommended
More Related Content
Similar to Звіт про забезпечення права на початкову та середню освіту мовами національних меншин у східних та південних регіонах України
Similar to Звіт про забезпечення права на початкову та середню освіту мовами національних меншин у східних та південних регіонах України (20)
Звіт про забезпечення права на початкову та середню освіту мовами національних меншин у східних та південних регіонах України
- 1. Менторська програма ОБСЄ/БДІПЛ з моніторингу дотримання прав людини ЗВІТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ПОЧАТКОВУ ТА СЕРЕДНЮ ОСВІТУ МОВАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У СХІДНИХ ТА ПІВДЕННИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ Моніторинг проводили громадські монітори Ірина Лось та Ірина Кухта Ця моніторингова діяльність проводилась в рамках менторської програми для українських правозахисників за фінансової підтримки ОБСЄ/БДІПЛ. Погляди та інформація, викладені у цьому звіті, можуть не відображати політику і позицію БДІПЛ Березень 2020
- 2. 2 ПЛАН АБРЕВІАТУРИ, ВИКОРИСТАНІ ДЛЯ ЦІЛЕЙ ЦЬОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ...............3 РЕЗЮМЕ...................................................................................................................................4 ВСТУП.......................................................................................................................................7 КОНТЕКСТ: ТЕНДЕНЦІЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В 2017-2019 РОКАХ ТА ЗМІНИ В ОСВІТНЬОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ .........................................................10 МЕТОДОЛОГІЯ....................................................................................................................13 РОЗДІЛ І. ПРАВО НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН НА ОСВІТУ РІДНОЮ МОВОЮ В УКРАЇНІ 1.1. Міжнародні стандарти..................................................................................................16 1.2. Національні стандарти .................................................................................................26 Висновки до Розділу І ...................................................................................................27 РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ РІДНОЮ МОВОЮ ПРЕДСТАВНИКАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У СХІДНИХ ТА ПІВДЕННИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ 2.1. Забезпечення права на освіту рідною мовою національних меншин у Східних та Південних регіонах України.........................................................................................29 2.2. Залученість (участь) представників національних меншин до вирішення питань щодо мови навчання в школах .....................................................................................35 Висновки до Розділу ІІ ..................................................................................................36 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ......................................................................................................39 РЕКОМЕНДАЦІЇ...................................................................................................................41 ДОДАТКИ
- 3. 3 АБРЕВІАТУРИ, ВИКОРИСТАНІ ДЛЯ ЦІЛЕЙ ЦЬОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЄКПЛ - Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини ЄС - Європейський Союз РКНМ – Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин ЄХРМ – Європейська хартія регіональних мов або мов меншин ЄХМСВ – Європейська хартія місцевого самоврядування Ради Європи Венеціанська комісія - Європейська комісія за демократію через право МПГПП - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права МПЕСКП - Міжнародний пакт про економічні, соціальні, культурні права КПД - Конвенція про права дитини ОБСЄ - Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі ООН - Організація Об’єднаних Націй РЄ - Рада Європи Конвенція ЮНЕСКО 1960 року - Конвенція про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти КУ – Конституція України МОН - Міністерство освіти і науки України
- 4. 4 РЕЗЮМЕ Звіт складений за результатами моніторингу забезпечення прав національних меншин на отримання початкової та середньої освіті рідною мовою в Східних та Південних регіонах України. Моніторинг проводили громадські монітори в рамках проекту «Мови національних меншин в сфері освіти в Україні: потенційні ризики та міжнародні стандарти» за підтримки ОБСЄ/БДІПЛ у 2019-2020 роках. Метою моніторингу було дослідити яким чином мовні права у початковій та середній освіті гарантуються міжнародним правом з прав людини та національним законодавством України, які заходи держава може або ж зобов’язана впроваджувати для збереження мов національних меншин на своїй території, зокрема через забезпечення права національних меншин навчатися рідною мовою. Для досягнення цілей моніторингу були поставлені такі завдання: (a) проаналізувати національне законодавство України на відповідність міжнародно-правовим нормам у сфері забезпечення права на початкову та середню освіту рідною мовою національних меншин; (b) дослідити стан забезпечення права національних меншин на початкову та середню освіту рідною мовою в Східних та Південних областях України; (c) дослідити ефективність залучення представників національних меншин до вирішення питань, що їх стосуються, а саме щодо навчання їх рідною мовою у школах; (d) розробити рекомендації органам державної влади для вдосконалення системи шкільної освіти відповідно до міжнародних стандартів прав людини щодо мовних прав національних меншин. Основою моніторингових досліджень були засадничі норми міжнародно- правових договорів, підписані та ратифіковані Україною. Це в першу чергу положення статті 27 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП), яка гарантує особам, що належать до національних меншин право користуватися рідною мовою в різних сферах життя. На регіональному європейському рівні це питання побічно регулює стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ), яка забороняє дискримінацію за ознакою мови та належності до національної меншини, взята у поєднанні зі статтею 2 Протоколу 1, що гарантує право на освіту. Ці міжнародні договори є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9
- 5. 5 Конституції України. Тлумачення зазначених норм для цілей цього звіту спирається на судову практику, рекомендаційні документи ООН та міжнародних організацій. Міжнародно-правові договори з прав людини, в яких йдеться про освіту мовою національних меншин є доволі загальними та нечітко визначеними, особливо у питаннях зобов’язань, покладених на державу. Наприклад, загальна норма «представники національних меншин мають право навчатися у школі мовою своєї національної меншини» не містить в собі пояснень щодо рівня освіти, співвідношення з отриманням освіти державними мовами, критеріїв достатності, засобів та способів, якими дане право має бути забезпечене державою. Тому для оцінки дотримання та забезпечення цього права береться до уваги цілий комплекс міжнародно-правових норм, принципів та підходів. Питання, які досліджувались у даному моніторингу стосувались різних категорій прав людини: прав дітей, права на освіту, мовних прав, прав національних меншин. Сучасна європейська концепція прав людини базується на підході, що права людини це не ефемерні права, а конкретні, які проявляються в щоденному житті кожної людини, а держава має зобов’язання їх забезпечувати та захищати. Тому будь-яка політика держави має бути орієнтованою на людину, забезпечувати її права, інтереси та потреби. Гіпотезою даного моніторингу було припущення про можливе порушення принципів рівності та недискримінації та погіршення становища деяких національних меншин, що проживають на території України через зменшення можливостей навчатися рідною мовою, як це було досі. Ця гіпотеза частково підтвердилась у позиції Венеціанської комісії1 . Важливо зауважити, що Венеціанська Комісія у своєму висновку аналізує правові норми та формулювання нових законів, а також констатує відсутність комплексного регулювання в цій сфері. Стратегічною метою даного моніторингу було проаналізувати як складається реальна ситуація в місцях проживання національних меншин, звернутися до них за оцінкою змін, які відбуваються, а також дослідити, які є запити від громад національних меншин в Україні щодо освіти рідною мовою у школі, який є рівень включеності національних меншин до прийняття рішень щодо мовної політики в освіті на загальнодержавному рівні. 1 Висновок №902/2017. Європейська комісія за демократію через право: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2017)030-e
- 6. 6 Особливістю досліджуваної сфери є те, що представники різних національних меншин (як загалом і українці за національністю), які проживають у Східних чи Південних регіонах України отримували чи продовжують отримувати шкільну освіту російською мовою повністю або частково. Четверта частина від усіх опитаних в рамках цього моніторингу представників національних меншин на Сході та Півдні України вказала російську як основну мову навчання у школі станом на 2019 рік. Такий статус кво російськомовних шкіл Сходу та Півдня України зберігся в Україні з часів Радянського Союзу, де російська мова була домінуючою і обов’язковою для вивчення у всіх республіках СРСР. Водночас, за школою з відмінною від державної мовою навчання має стояти громада національних меншин, низові інститути, які ці школи будуть обслуговувати і чиї потреби задовольняти. Для уникнення довільних та несистемних рішень щодо функціонування шкіл та класів з навчанням мовами національних меншин необхідно мати актуальні офіційні дані щодо компактного проживання національних меншин на території України. Останній перепис, який досліджував етнічний склад населення України проводився ще в 2001 році, і, як зазначають самі представники державних місцевих адміністрацій, дані цього перепису не використовуються, бо вважаються неактуальними на сьогодні. З інформації, отриманої під час моніторингу, можна зробити висновок, що з представниками національних меншин було проведено недостатньо консультацій у процесі підготовки та прийняття Закону України «Про освіту» (2017) та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019). Також, більшість опитаних представників національних меншин на даному етапі не вбачають порушення мовних прав в сфері отримання освіти у школі, хоча й висловлюють бажання, щоб їх рідна мова більш активно використовувалась у навчальному процесі. Значна частина опитаних взагалі не була обізнана про зміни, які відбулися за останні роки на законодавчому рівні щодо мови навчання в школі.
- 7. 7 ВСТУП Моноетнічних держав в світі є надзвичайно мало; більшість країн є багатонаціональними, тобто в них проживають люди, що належать до різних національностей та розмовляють різними, часто декількома мовами. Мовне різноманіття, в тому числі в межах однієї держави, стало однією з причин того, чому мовні права необхідно належним чином захищати та регламентувати як на міжнародному, так і на національному рівнях. З розвитком міжнародного права з прав людини, захист прав національних меншин отримав своє окреме місце та був закріплений у міжнародно-правових договорах і судовій практиці. Відтак сформувався підхід, відповідно до якого, держава має забезпечувати національним меншинам з одного боку можливість інтегруватися до більшості суспільства, а з іншого – зберігати та розвивати свою самобутність, мовні та культурні особливості. Тому будь-які зміни у законодавстві чи політиці держави, що стосуються національних меншин, мають прийматися з їх безпосереднім залученням та схваленням та враховувати необхідність забезпечення рівноваги між правом осіб, що є національними меншинами зберігати і розвивати свою ідентичність, культуру і мову та їх можливостями інтеграції в усі сфери суспільного життя, як повноправних членів суспільства. Коли ж такі владні рішення ще й стосуються чи мають вплив на дітей, першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У 2005 році Світовий банк опублікував дослідження про використання у школі мов меншин2 . Це дослідження показало, що використання рідної для дитини мови у навчальному процесі у школі позитивно впливає на успішність та психологічний стан дитини. З впровадженням навчання мовами меншин на рівні з офіційною мовою, діти ставали більш впевненими у собі, активніше брали участь у навчальному процесі та шкільних заходах, менше покидали школу, досягали кращих результатів та показників перевірки знань. Цікавим є також той факт, що діти, які належать до меншин, починали краще володіти як своєю рідною мовою, так і офіційною мовою держави чи регіону. 2 World Bank, In Their Own Language, Education for All, (World Bank: Washington, 2005): http://documents.worldbank.org/curated/en/374241468763515925/pdf/389060Language00of1Instruct01PUBLIC 1.pdf
- 8. 8 Дослідження з різних сфер доводять: мова є важливою як для окремих людей, так і для цілих спільнот та народів. Мова є відображенням ідентичності, невід’ємною частиною культури, а мовне різноманіття є містком до знань історії, культури, традицій цілих народів. Вона є засобом спілкування, дозволяє людині брати участь у державному та суспільному житті. Крім того, мова як явище сама по собі має культурно-історичну та наукову цінність. У суспільному житті мова може виступати в ролі об’єднуючого фактору для групи людей, часто є необхідною для соціальної мобільності та доступу до певних можливостей. Забезпечення мовних прав може бути важливим фактором для об'єднання суспільства, тоді як порушення права на використання, вивчення, розвиток рідної мови може спричиняти конфлікти у суспільстві та навіть на міждержавному рівні. У березні 2017 року було видано «практичні вказівки щодо імплементації мовних прав національних меншин»3 спеціальним доповідачем ООН з питань, пов’язаних з меншинами. У цьому документі піднімаються різноманітні теоретичні та практичні питання регламентації мовних прав на міжнародному рівні. Мовні права у ньому розглядаються як «низка зобов’язань, які покладені на органи державної влади щодо використання мов у різноманітних сферах, або ж невтручання у вибір мови та свободу вираження поглядів приватних осіб та, у окремих випадках - визнання чи підтримки використання мов меншин чи корінних народів». У своєму аналізі міжнародно-правових норм, укладачі документу зазначають, що у мовних прав є чотири головні ціннісні спрямування: ● Гідність: всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Це основний принцип і норма міжнародного права, що є особливо важливою у питаннях захисту осіб, що належать до меншин. ● Свобода: використання мов у побуті та приватному житті захищаються основними правами людини, такими як свобода вираження поглядів, право на приватне життя, право на користування своєю мовою та заборона дискримінації. ● Рівність та недискримінація: заборона дискримінації фактично означає, що держави не можуть необґрунтовано обмежувати чи виключати людину чи групу людей через мову, якою вони розмовляють, з суспільного життя. ● Ідентичність: мова та мовна приналежність є частиною ідентичності для окремих осіб, спільнот людей чи держави. 3 https://www.ohchr.org/EN/Issues/Minorities/SRMinorities/Pages/LanguageRights.aspx
- 9. 9 Важливо зауважити, що забезпечення та використання мов національних меншин ніяким чином не протиставляється заходам з утвердження чи обов’язковості вивчення державної/офіційної мови. Наразі, більше половини людей у сучасному світі – за різними оцінками, від 60% до 75% – розмовляють принаймні двома мовами4 . Знання декількох мов у сучасному світі дає людині багато переваг в професійному, соціальному та психологічному плані: від підвищення конкурентоспроможності на ринку праці до, як показують дослідження з медицини, позитивного впливу на функціональність мозку. Тому зрозумілим видається, коли уряди держав спрямовують свою політику на розвиток багатомовності та сприяють мовному різноманіттю. У Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту, виданих Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин зазначено, що «право осіб, які належать до національних меншин, на збереження своєї самобутності може бути повністю реалізоване тільки тоді, коли вони добре оволодіють своєю рідною мовою у процесі навчання. Разом з тим, особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою». Дотримання відповідних міжнародних положень має важливе значення при впровадженні комплексних реформ, які стосуються вже існуючих і добре усталених прав національних меншин. У питаннях дотримання права на навчання рідною мовою національних меншин у школах поєднуються різні категорії прав. Це в першу чергу права дітей, мовні права, права національних меншин, право на освіту. Водночас, немає чітко визначених зобов’язань щодо практик, які держава мала б впроваджувати для забезпечення права на навчання у школі рідною мовою національних меншин. Натомість, роками було напрацьовано низку різних міжнародно-правових документів на рівнях ООН, РЄ, ОБСЄ, які вказують на принципи та підходи в цій сфері. Венеціанська комісія зосереджує свою увагу на результаті, що має досягатися через навчання у школі мовами національних меншин: «обсяг навчання має бути достатнім для досягнення високого рівня усного та письмового володіння мовою та можливістю вільно висловлюватися щодо складних тем». Питання захисту прав національних меншин залишається однією з вагомих складових міжнародних відносин, актуальним фактором у політичному діалозі між державами протягом десятиліть. Забезпечення мовних прав осіб, що належать до національних меншин, має стратегічне значення для розвитку міждержавних відносин, партнерства та безпеки. 4 https://www.bbc.com/ukrainian/vert_fut/2016/08/160816_vert_fut_amazing_benefits_of_being_bilingual_vp
- 10. 10 В загальному, основною метою цього дослідження є дати відповідь на запитання: які міжнародно-правові зобов’язання має Україна щодо мовних прав дітей, що належать до національних меншин, навчатися рідною мовою у школі. Важливою ціллю моніторингу є просвітницька: дослідити та донести до громад національних меншин знання про права в сфері освіти та можливості їх реалізації. КОНТЕКСТ: ТЕНДЕНЦІЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В 2017-2019 РОКАХ ТА ЗМІНИ В ОСВІТНЬОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ Мовна політика в Україні має доволі унікальний політичний та історичний контекст, дещо відмінний від ситуацій з «мовними» питаннями, які виникали у багатьох інших постколоніальних країнах. За останні роки (а особливо в період 2017-2019 р.р.) мовна політика в Україні була спрямована на посилення ролі української мови як державної у всіх сферах публічного життя людини, в тому числі в освіті, медицині, засобах масової інформації. Така державна політика є зрозумілою та виправданою5 , проте поряд з тим виникає питання чи достатньо уваги приділяється забезпеченню мовних прав національних меншин, які проживають на території України. Міжнародна спільнота, зокрема, Венеціанська комісія та Верховний Комісар ОБСЄ у справах національних меншин неодноразово зазначали про необхідність справедливого балансу між просуванням та розвитком української мови як державної, та захистом різних регіональних мов та/або меншин, які використовуються в країні. Згідно з офіційною статистикою6 , чисельністю понад 100 тис осіб в Україні проживають росіяни, білоруси, молдовани, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї; від 10 до 100 тис осіб – вірмени, греки, татари, рома, волохи, азербайджанці, грузини, німці, гагаузи, корейці, узбеки, дагестанці, чуваші. Часто йдеться про місця компактного проживання представників національних меншин. До прикладу, в Одеській області, за даними перепису населення, частка молдован складала 5% населення області, а у найбільш компактних місцях проживання (Ренійський район) їх чисельність сягала майже половини населення району. Із них 73% називали своєю рідною мовою молдовську. За даними Міністерства 5 ЄСПЛ в своїй практиці підтвердив законність та обґрунтованість заходів з посилення ролі державної мови 6 Перепис 2001 року був останнім, в якому враховано інформацію про приналежність до національної меншини
- 11. 11 освіти і науки України у 2014/2015 навчальному році7 мовами національних меншин навчалось близько 400 000 учнів у школах з навчанням мовами виключно національних меншин або у змішаних школах, де навчання здійснювалось двома і більше мовами. У 2017 році був прийнятий Закон України «Про освіту»8 . Стаття 7 цього Закону встановила, що мовою освіти є державна мова, разом з тим зменшивши обсяг освіти мовами меншин, особливо на рівні середньої школи9 . Закон «Про освіту» розділяє мови на чотири категорії з різними правовими режимами: ● державна мова (українська); ● мови корінних народів; ● мови національних меншин, які є офіційними мовами ЄС; ● мови національних меншин, які не є офіційними мовами ЄС. Стаття 7 Закону містить таке формулювання: «особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини». Тобто, закон залишає право представникам національних меншин здобувати дошкільну та початкову освіту мовою відповідної національної меншини, але здобуття середньої освіти вже має відбуватися українською мовою. Крім того, законом встановлено, що окремі предмети можуть викладатись англійською та іншими офіційними мовами ЄС (болгарською, грецькою, румунською тощо). Таке формулювання не гарантує право на отримання освіти рідною мовою, а лише залишає це питання на розсуд місцевих адміністрацій. Також, закон не передбачає можливості викладання в середній школі мовами інших національних меншин (білорусів, євреїв), а передбачає лише вивчення цих мов як навчальної дисципліни. Таке формулювання норми закону може призвести до звуження можливостей навчатися рідною мовою для представників національних меншин, мови яких не є офіційними в ЄС у порівнянні зі становищем, які гарантувались їм до цього. Неоднакове забезпечення мовних прав в сфері шкільної освіти представників різних національних меншин на практиці ставить у особливо вразливе становище білорусів, гагаузів, молдаван, євреїв, рома, вірмен та інших. 7 Тобто до початку впровадження реформ щодо мови навчання у школі 8 Закон України «Про освіту»: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 9 Із вересня 2020 року середні школи в Україні мають перейти на українську мову викладання. Школи з мовами нацменшин, які належать до мов Євросоюзу, — з вересня 2023 року
- 12. 12 У 2019 році було проведене соціологічне дослідження ставлення до статті 7 закону «Про освіту» учнів, батьків, студентів, освітян та національно-культурних об’єднань національних меншин в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській областях10 . Висновки цього дослідження були такими: «..ставлення до ст. 7 закону «Про освіту» є різним як у різних областях, так і серед різних учасників освітнього процесу. Нововведення підтримуються в основному батьками та студентами, підтримка серед учнів шкіл є значно нижчою. Опитані респонденти говорили як про те, що ст. 7 забезпечить рівні можливості для здобуття освіти, так і про те, що вона обмежить права національних меншин на вивчення рідної мови. Для студентів важливим було те, що ст. 7 стимулюватиме виховання національно-свідомого покоління громадян. Національно-культурні товариства Закарпаття та Буковини були стурбовані тим, що реалізація ст. 7 може вплинути на втрату національної ідентичності меншин. А освітяни застерігали проти поспіху в реалізації ст. 7». 10 Якою мовою вчити в школі? Ставлення учасників освітнього процесу до законодавчих змін щодо мови викладання: http://www.ier.com.ua/files/Public_events/2019/RFR_Osvita/Osvita_mova_pp_2019.pdf
- 13. 13 МЕТОДОЛОГІЯ У Звіті проаналізовано зміни українського законодавства щодо мови навчання у початковій та середній школі, досліджено реакцію представників національних меншин на Закон України «Про освіту» 2017 року, наведено результати опитувань у Східних та Південних областях, подано узагальнені висновки та рекомендації щодо реалізації права на освіту рідною мовою представниками національних меншин та забезпечення ефективного залучення представників національних меншин до вирішення питань про навчання рідною мовою. Результати моніторингу ґрунтуються на даних, які були отримані через аналіз українських та міжнародних норм та практик, опитування представників національних меншин, центральних та місцевих органів державної влади. Термінологія, яка вживається у Звіті базується на положеннях українського законодавства та офіційних перекладах міжнародно-правових договорів. Для коректного аналізу та тлумачення ситуації з дотриманням мовних прав національних меншин в Україні, громадські монітори керувались правовими положеннями, зазначеними у Конституції України. Дослідження мало такі складові частини: ● Порівняльно-правовий аналіз міжнародних та національних нормативних актів, рішень ЄСПЛ; Рішень Комітету ООН з прав людини; практику зарубіжних держав; ● Проведення інтерв’ю представників національних меншин в регіонах; ● Консультації із представниками регіональних управлінь освіти (ОДА), правозахисних організацій, представниками громад, недержавних організацій; ● Направлення запитів до державних органів влади; ● Аналіз зібраної інформації; ● Акумуляція та верифікація досліджуваної інформації. Моніторинг розпочався у жовтні 2019 р. та тривав до кінця січня 2020 р. В цей же час, у грудні 2019 року Європейська комісія за демократію через право
- 14. 14 (Венеціанська комісія) оприлюднила висновок №960/201911 щодо Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Для щонайбільшої репрезентативності в моніторинг залучались люди різного віку, гендеру та регіону проживання. Для дослідження було обрано громади національних меншин, в тому числі і ті, мови яких не є мовами ЄС (євреї, рома, молдовани, білоруси, вірмени, гагаузи), що проживають в Східних і Південних регіонах України (Харківська, Донецька, Одеська, та Херсонська області). Саме вони (за висновками Венеціанської комісії на її 113-му пленарному засіданні від 8-9 грудня 2017 року) є в найбільш уразливому становищі через потенційне звуження можливостей навчатися рідною мовою. Для збору інформації для проведення моніторингу було розроблено анкету- опитувальник. Анкети були поширені серед респондентів через електронну пошту та особисто під час візитів. Для того, щоб охопити максимальну кількість представників національних меншин, було створено онлайн-форму. Питання в анкеті стосувалися різних аспектів забезпечення навчання мовою національної меншини в межах формальної шкільної освіти, рівня залученості та співпраці між представниками національних меншин і органами влади в розробці та обговоренні нормативно-правових актів з питань забезпечення освіти мовами національних меншин в школах, пов’язаних з прийняттям Закону України «Про освіту» (2017), надання рекомендаційних та консультативних порад. Найбільш активними представниками національних меншин, що висловили зацікавленість та взяли участь в опитуванні стали представники грецької національної меншини – майже половина від опитаних. Також було отримано відповіді від громад та представників єврейської, вірменської, гагаузької, російської, польської, ромської національних меншин. Всі опитані особи були повнолітні, у більшості з них є діти шкільного віку. В рамках моніторингової діяльності було здійснено візити для проведення зустрічей з представниками ОДА, та проведення інтерв’ю з представниками національних меншин. Надіслано близько 80 електронних листів до представників національних меншин, проведено 40 інтерв’ю з респондентами та отримано 21 відповідь через онлайн-форму. 11 Висновок №960/2019. Європейська комісія за демократію через право: https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2019)032-e
- 15. 15 Не завжди були отримані відповіді на листи-запити, надіслані державним службовцям. Не завжди відповідали важливі респонденти, а деякі з тих, що відповіли, не з’являлися на зустрічі, що стосувалися цього дослідження. Деякі представники органів державної влади відмовлялись відповідати на уточнюючі запитання щодо предмету моніторингу через, як вони самі зазначали, чутливість даної теми в українському суспільстві. Зважаючи на специфіку моніторингової діяльності та у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини"12 Уповноважений здійснює парламентський контроль, направлений на запобігання будь-яких форм дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод, було направлено інформаційний запит до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Збір даних для міжнародних предметних досліджень проведено за методикою настільного дослідження. Об’єктом дослідження є мовні права представників національних меншин як інститут міжнародного та національного права, правова регламентація захисту цих прав. Моніторинг проводився в так званий «перехідний період», коли нові закони щодо мови в освіті були нещодавно прийняті і їх реалізація триває. Тому окрім спостереження за поточною ситуацією, під час моніторингу особлива увага приділялась дослідженню міжнародно-правових норм та стандартів в цій сфері, проаналізовано національне законодавство на відповідність міжнародним зобов’язанням України щодо забезпечення прав людини. Було проведено дослідження міжнародно-правових актів, які містять норми щодо мовних прав (як «hard law», так і «soft law»), з наданням особливої уваги відповідним актам у європейській системі захисту прав людини як найактуальнішим для України, в тому числі, в практиці Європейського суду з прав людини. Застосування вказаних джерел та відповідного досвіду є корисним для України у контексті вдосконалення власних підходів до захисту мовних прав. 12 Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини»: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-вр
- 16. 16 РОЗДІЛ І. ПРАВО НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН НА ОСВІТУ РІДНОЮ МОВОЮ В УКРАЇНІ 1.1. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ РІДНОЮ МОВОЮ ПРЕДСТАВНИКАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН Мовні права – це сукупність вимог, що ґрунтуються на міжнародних договорах про права людини та стандартах, на основі яких приймаються рішення щодо заходів забезпечення мов меншин, а також збереження мовної різноманітності в державі. Мовні права містяться в різних положеннях, закріплених міжнародним правом про права людини, такі як заборона дискримінації, право на свободу вираження поглядів, на приватне життя, на освіту та право національних та мовних меншин використовувати рідну мову у повсякденному житті. Процес закріплення мовних прав пройшов довгий шлях від включення до міжнародних договорів норм щодо недискримінації за мовною ознакою до необхідності прийняття кодифікованого акта, який регулював би цей інститут права комплексно. Попри відсутність прийнятого універсального акту, що регулював би цю сферу, вже зроблені спроби розробити його на рівні «м’якого права». Захист мовних прав в міжнародному праві з прав людини у багатьох випадках тісно пов’язаний з захистом прав національних меншин. Україна ратифікувала більшість основних міжнародно-правових договорів у сфері прав людини, зокрема ті, що стосуються прав національних меншин та мовних прав. Кожен із цих інструментів створює міжнародно-правові зобов’язання для України, адже в Конституції України зазначено, що вони є частиною законодавства України і мають пріоритет перед українським національним законодавством. Рівність та заборона дискримінації національних меншин, в тому числі, за ознакою мови гарантується такими нормами міжнародно-правових договорів: ● Статтями 2 (2), 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (ООН); ● Статтею 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ООН); ● Статтями 2, 28, 29, 30 Конвенції про права дитини (Організація Об'єднаних Націй); ● Принципами мови та освіти ЮНЕСКО (2003); ● Статтями 1, 4 Конвенції проти дискримінації у галузі освіти (ЮНЕСКО); ● Статтею 4 Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (ООН).
- 17. 17 Попри деякі відмінності у формулюванні, ці акти передбачають подібні підходи до визначення зобов’язань держави щодо прав людини, що пов’язані з мовою. Це, зокрема, обов’язок визнавати та поважати мовні права як прав людини; визнати та пропагувати толерантність, культурне та мовне розмаїття та взаємоповагу, розуміння та співпрацю між усіма верствами суспільства; розробити національне законодавство та комплексну політику щодо забезпечення мовних прав, які б містили чіткі заходи для їх реалізації; дотримуватися принципу пропорційності у використанні або підтримці різних мов з боку держави та принципу мовної свободи у сфері приватного життя людини; запровадити ефективні механізми подання скарг до судових, адміністративних та виконавчих органами для вирішення та усунення порушень у сфері мовних прав. Конвенція про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти 1960 року13 розглядає мову як ознаку, за якою здійснюється дискримінація. У статті 1 подається визначення дискримінації як будь-якої різниці, виключення, обмеження або переваги за низкою ознак. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року містить норми, у яких мова розглядається як ознака дискримінації. Свого закріплення у статті 27 МПГПП знайшло право представників етнічних та мовних меншин на користування своєю мовою. У Конвенції про права дитини 1989 року14 (далі – КПД) були інкорпоровані і розвинуті мовні права дитини. Так, повторюють положення попередніх документів, зокрема важливими для даного аналізу є стаття 2 (щодо недопуску дискримінації за мовною ознакою) та стаття 30 (щодо недопуску відмови у державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині у праві спільно з іншими членами її групи користуватися рідною мовою). Стаття 29 КПД, у свою чергу, підкреслює системність положень документа, і утверджує за мету освіти дитини виховання поваги до її культурної самобутності, мови і цінностей, поряд з мовою і цінностями держави, в якій вона проживає. Ця норма є додатковою гарантією до норми, передбаченої статтею 30 КПД і спрямована на забезпечення реальної можливості дитини отримувати освіту своєю рідною мовою. 13 Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації: https://www.ohchr.org/en/professionalinterest/pages/cerd.aspx 14 Конвенція про права дитини, ратифікована Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021
- 18. 18 На регіональному європейському рівні мовні права закріплені в таких положеннях: ● Стаття 14 та стаття 2 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини (Рада Європи); ● Рамкова конвенція про захист національних меншин (Рада Європи); ● Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (Рада Європи); ● Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (ОБСЄ). Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року15 містить низку норм, які стосуються мовних прав. У статті 14 та статті 2 Протоколу 1 до ЄКПЛ мова вже класично згадується як заборонена підстава дискримінації, причому в другому випадку як така, що має враховуватися при вчиненні всіх передбачених законодавством прав. Попри незначну кількість «мовних» норм, практика Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) розширює тлумачення інших положень ЄКПЛ, включаючи до них мовні права (про що йтиметься нижче). Найважливішими документами у сфері мовних прав є Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин (далі – РКНМ) від 1 лютого 1995 року, ратифікована Україною 9 грудня 1997 року, яка зобов'язує держави створити у себе необхідні умови для того, щоб особи, що належать до національних меншин, мали можливість розвивати свою мову (пункт 1 статті 5 Конвенції) та Європейська хартія регіональних мов або мов меншин ( далі – ЄХРМ) від 5 листопада 1992 року16 . В цілому, Рада Європи, укладаючи ЄХРМ та РКНМ, використала надбання міжнародно-правових актів щодо мовних прав, закріпивши та розвинувши їх з урахуванням практики Комітету та практики ЄСПЛ, а також виділила особливий статус національних меншин. На державу покладається вимога визначити конкретні аспекти, за якими буде відбуватися забезпечення права на освіту в школі мовами меншин. До таких аспектів відносяться: громади, територіальні райони та навчальні заклади, де має бути забезпечено викладання/вивчення мов меншин, а також критерії/пороги для визначення відповідних територій; процедурні аспекти створення/закриття відповідних шкіл/класів та правила, що регулюють процес прийняття рішень (подання вимоги та кількість згодних, необхідна для її задоволення); вирішальний 15 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом N11 (994_536), ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17.07.97. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004 16 Ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 N 802-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 30, ст. 259)
- 19. 19 орган; проведення попередніх консультацій з відповідними меншинами. Крім того, відповідно до ЄХРМ, у всіх таких випадках зобов'язання застосовуються «залежно від стану» кожної мови та «на території, де використовуються такі мови» (визначені як географічна місцевість, де така мова є засобом спілкування певної кількості людей, що є достатньою для впровадження заходів, передбачених Хартією). ЄХРМ деталізує заходи щодо освіти, спрямовані на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті (стаття 8 «Освіта» Хартії). Україна ратифікувала Хартію, вказавши, що її положення застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської. ЄХРМ наголошує, що держава «зобов’язується, в межах території, на якій такі мови використовуються, відповідно до стану кожної з таких мов і без шкоди для викладання офіційної мови (мов) держави» забезпечити надання початкової та середньої освіти для дітей, що належать до числа меншин, якщо їх кількість буде для цих цілей достатньою. Україна взяла на себе такі зобов'язання за Хартією щодо освіти (стаття 8): «b) i) передбачити можливість надання початкової освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або ii) передбачити можливість надання суттєвої частини початкової освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або iii) передбачити в рамках системи початкової освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до учнів з тих сімей, які цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою; c) i) передбачити можливість надання середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або ii) передбачити можливість надання суттєвої частини середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або iii) передбачити в рамках системи середньої освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину навчальної програми; або
- 20. 20 iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім'ї яких, цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою». Формулювання положень Хартії наштовхує на думку, що присутність одного чи кількох учнів у певній місцевості не дає автоматично права на навчання рідною мовою. При дослідженні низки міжнародних і європейських договорів з цього питання робимо висновок, що обов’язок захищати і сприяти розвитку мов меншин покладається на державу, тому визначення достатньої кількості учнів для відкритті шкіл та класів залежить від політики конкретної держави і від кількості грошових асигнувань для реалізації даного права. Важливу роль у закріпленні мовних прав на рівні «м’якого права» відіграла ОБСЄ. У 1990 році у Документі Копенгагенської конференції з людського виміру НБСЄ17 (передвісниці ОБСЄ) було закріплено низку мовних прав, які, стосувалися саме національних меншин. Наприклад, у пункті 34 передбачається прагнення держав гарантувати можливість національним меншинам вивчати рідну мову. У 1996 році були прийняті Гаазькі рекомендації̈ щодо прав національних меншин на освіту ОБСЄ, які містять такі норми: 13) У середній школі значна частина навчального матеріалу має викладатися мовою меншини. Викладання мовою меншини як предмета має здійснюватися на постійній основі. Державна мова також повинна бути предметом постійного викладання, бажано вчителями, які володіють двома мовами і добре знають рівень культурної та мовної підготовки дитини. Протягом цього періоду необхідно поступово збільшувати кількість предметів, які викладаються державною мовою. Результати дослідження свідчать про те, що чим поступовішим є таке збільшення, тим краще для дитини. 14) Підтримання початкового та середнього рівнів навчання мовою меншини багато в чому залежить від наявності вчителів, які пройшли підготовку з усіх предметів рідною мовою. Тому, виходячи зі свого обов’язку забезпечити адекватні можливості для навчання мовою меншини, держави повинні забезпечити адекватні умови відповідної підготовки вчителів та доступу до такої підготовки. 17 Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ від 29.06.90: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_082
- 21. 21 21) Держави повинні створити умови для заснування центрів розроблення та оцінки навчальних планів освіти мовою меншин. Такі центри мають бути пов’язані з існуючими закладами за умови, що це може відповідним чином сприяти досягненню цілей, які ставилися при складанні навчального плану. Доступ до освіти мовами меншин має встановлюватися відповідно до основних засад рівноправності та відсутності дискримінації. Досягнення багатомовності національними меншинами держав ОБСЄ вбачається як найефективніший шлях, що збігається із цілями міжнародно-правових актів щодо захисту національних меншин та щодо їх інтеграції. Підходи типу «занурення», згідно з якими викладання ведеться виключно державною мовою, за якого діти з національних меншин повністю інтегровані у класи з дітьми більшості населення, не відповідають міжнародним стандартам. Це так само стосується й сегрегованих шкіл, в яких уся навчальна програма викладається виключно рідною мовою національної меншини протягом усього навчального процесу і там, де мова більшості взагалі не викладається або викладається лише в мінімальному обсязі. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) також розглядав мовні права в контексті права на освіту та недискримінацію. Класичною «мовною» справою є Belgian Linguistics case18 (1968). В ній ЄСПЛ прийшов до висновку, що стаття 2 Протоколу 1 до ЄКПЛ (право на освіту) не включає сама по собі вимогу щодо мови, якою здійснюється навчання. Поряд з тим, Суд констатував, що право на освіту не мало б сенсу, якби не враховувало інтересів його носіїв через право отримувати освіту однією з національних мов19 , залежно від конкретного випадку. Крім того, подальші дослідження цієї теми приходять до висновку, що хоча право на освіту й не має мовного компоненту, намагання держави зменшити обсяг гарантованої освіти мовою меншини, яка вже функціонує, все ж може вважатися порушенням20 . ЄСПЛ дещо скоригував свою точку зору в справі Cyprus v. Turkey21 (2001). Порушення права на освіту та мовних прав у цій сфері стосувалося відсутності грекомовних середніх шкіл на території Північного Кіпру, внаслідок чого етнічні греки не мали можливості продовжувати отримувати середню освіту рідною 18 The Belgian Linguistic case // EHRR. – 1968. – Vol. 1, No. 2. – P. 252 19 В даній справі йшлось про освіту однією з державних мов Бельгії 20 https://www.ohchr.org/Documents/Publications/GuideMinorities7en.pdf 21 Cyprus v. Turkey. – European Court of Human Rights. – No. 25781/94
- 22. 22 мовою. Вони могли або віддати своїх дітей до турецьких чи англійських шкіл, що функціонували у даній місцевості, або ж шукати змоги відправити їх до південної частини Кіпру, де етнічну більшість становило саме грецьке населення. Також певні проблеми існували і у сфері початкової освіти, зокрема у призначенні грекомовних вчителів. ЄСПЛ у даному рішенні визнав порушення статті 2 Протоколу 1 до ЄКПЛ та визнав право на навчання рідною мовою елементом права на освіту, тим самим визнав, що мовний компонент не завжди може бути «акуратно» відокремлений від освіти. Видається, Суд говорить, що за певних обставин, ненадання освіти рідною мовою може насправді порушувати право на освіту. Наступна справа Catan v Moldova and Russia (2010) стосувалася примусового закриття шкіл у зв'язку з мовною політикою сепаратистських органів влади та створення перешкод для функціонування шкіл з молдовською мовою викладання. Суд визнав, що в даних умовах закриття шкіл, які діяли до цього є порушенням права на освіту, адже такі дії владних інститутів, які мали контроль на даній території, не переслідували жодної законної мети. Суд наголосив у своєму рішенні на принциповій важливості початкової та середньої освіти для особистого розвитку кожної дитини та її майбутнього успіху. А тому підтвердив, що право на здобуття освіти рідною мовою існує. Важливим аспектом забезпечення прав національних меншин є їх активна участь у вирішенні питань, які їх стосуються. Враховуючи тенденції глобалізації світу, просту заборону дискримінації не можна вважати достатнім засобом захисту їх прав. У Пояснювальній записці до Гаазьких рекомендацій22 сформульовано важливий підхід: незалежно від того, який рівень доступу до освіти мовою меншин можуть надавати держави в межах своїх можливостей, він не може бути встановлений довільно. Перед державами ставиться вимога приділяти належну увагу потребам національних меншин, що їх послідовно викладають та обстоюють відповідні громади. Зі свого боку, національні меншини мають довести, що їхні вимоги обґрунтовані. Вони мають належним чином обґрунтувати такі важливі чинники, як їх власна чисельність, демографічна концентрація в певному регіоні, а також реальний запит на відповідні послуги та можливості. Стаття 15 Рамкової конвенції про захист національних меншин, пункт 30 Документа Копенгагенської 22 Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка 1996 року: https://www.osce.org/uk/hcnm/32194?download=true
- 23. 23 наради Конференції з питань людського виміру НБСЄ та стаття 3 Декларації ООН щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, наголошують на необхідності участі національних меншин у процесі прийняття рішень, особливо у випадках, коли питання, що розглядаються, безпосередньо стосуються цих меншин. В Україні право представників національних меншин на консультації з питань, що безпосередньо стосуються національних меншин гарантується Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» (РКНМ)23 та Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» (ЄХРМ)24 . Стосовно участі та представництва національних меншин в ухваленні рішень з питань державних справ, стаття 15 РКНМ передбачає обов’язок держави створити «потрібні умови для ефективної участі осіб, які належать до національних меншин, у культурному, соціальному та економічному житті та у державних справах, зокрема таких, що їх стосуються». Пункт 30 Документа Копенгагенської наради Конференції з питань людського виміру НБСЄ та стаття 3 Декларації ООН щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, наголошують на необхідності участі національних меншин у процесі прийняття рішень, особливо у випадках, коли питання, що розглядаються, безпосередньо стосуються цих меншин. Ефективна участь у процесі прийняття рішень, особливо тих, що стосуються меншин, є суттєвою складовою частиною демократичного процесу. Пункт 35 Копенгагенського Документа підкреслює важливість ефективної участі представників національних меншин у державному управлінні, в тому числі у політиці щодо національних меншин, держави мають сприяти активній участі батьків на місцевому та регіональному рівнях, ефективній участі освітніх закладів, які представляють національні меншини, в навчальному процесі, а також у процесі розроблення навчального плану стосовно меншин. Для створення потрібних умов для участі осіб, які належать до національних меншин, держави можуть вживати такі заходи: проведення консультацій з такими особами з використанням належних процедур, зокрема через представницькі 23 Рамкова конвенція про захист національних меншин, Договір № 157, ухвалений 1 лютого 1995 року: https://www.coe.int/en/web/minorities/text-of-the-convention 24 Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Договір № 148, ухвалений 5 листопада 1992 року: https://www.coe.int/en/web/european-charter-regional-or-minority-languages/text-of-the-charter
- 24. 24 органи, у питаннях щодо законодавчих або адміністративних заходів, які можуть їх безпосередньо зачіпати; залучення таких осіб до підготовки, виконання та оцінки планів та програм національного і регіонального розвитку, які можуть безпосередньо їх стосуватися; проведення разом з цими особами досліджень для оцінки можливих для них наслідків запланованої діяльності та реформ; забезпечення ефективної участі осіб, які належать до національних меншин, у процесах ухвалення рішень та у виборчих органах як на національному, так і на місцевому рівнях; сприяти процесам децентралізації або впровадження форм місцевого самоврядування. Що стосується консультацій з національними меншинами з мовних питань, пункт 4 статті 7 ЄХРМ передбачає, що держава враховує потреби та побажання груп населення, що користуються мовами меншин. Для цього, у разі потреби, створюються органи, які консультували б владу з усіх питань, що стосуються регіональних мов або мов меншин. Згідно з Пояснювальною доповіддю до ЄХРМ, реалізація цього положення вимагає, щоб «..у кожній державі були механізми, за допомогою яких органи державної влади могли б враховувати потреби та побажання носіїв регіональних мов або мов меншин». Виходячи з цього рекомендовано для кожної регіональної мови або мови меншини утворити орган, який би представляв інтереси мовної групи на національному рівні, вживав практичних заходів для її підтримки та проводив моніторинг виконання положень цієї хартії стосовно кожної конкретної мови. Україна також підписала і ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування Ради Європи (ЄХМСВ)25 . Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування щодо права участі у справах місцевого органу влади26 додає новий вимір у забезпеченні міжнародно-правових гарантій участі. Право участі у справах місцевого органу влади означає право вживати рішучих заходів для визначення або впливу на виконання повноважень та обов’язків місцевого органу влади. Держави зобов’язані вживати правових та інших заходів для полегшення здійснення та реалізації цього права. Протокол також вимагає вжиття заходів, необхідних для того, щоб здійснення права участі не загрожувало прозорості здійснення повноважень та обов’язків місцевих органів влади. Стаття 2 ЄХМСВ визначає такі заходи: надання місцевим органам влади 25 Європейська хартія місцевого самоврядування, договір № 122, ухвалений 15 жовтня 1985 року: https://rm.coe.int/1680 26 Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування, договір № 207, ухвалений 16 листопада 2009 року:https://rm.coe.int/168008482a
- 25. 25 повноважень забезпечувати право участі і сприяти його здійсненню; забезпечувати процедури залучення людей, зокрема до консультативних процесів, місцевих референдумів і звернень, та коли на території органу місцевого самоврядування є багато жителів, та (або) коли орган місцевого самоврядування охоплює великий географічний регіон, заходів із залучення людей на рівні, найближчому до них; забезпечити процедуру доступу згідно з конституційним порядком та міжнародно-правовими зобов’язаннями до офіційних документів, які мають у розпорядженні місцеві органи влади; боротися з перешкодами в доступі представників меншин до консультаційних механізмів; передбачити механізми і процедури розгляду скарг і пропозицій стосовно функціонування місцевих органів влади на такі скарги й пропозиції; сприяння використанню інформаційно- комунікаційних технологій для розвитку та здійснення права участі, викладеного в цьому Протоколі. Крім того, Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту містять такі положення щодо участі: 5) Держави повинні створити умови, надаючи можливість інституціям, які представляють заінтересовані національні меншини, повноцінно брати участь у розвитку та впровадженні політики і програм, що стосуються освіти меншин. 6) Держави повинні наділити регіональні та місцеві органи влади відповідними повноваженнями стосовно освіти меншин, створюючи таким чином умови для участі меншин у процесі формування політичного курсу на регіональному та/або місцевому рівнях. 20) Зміст навчального плану, призначеного для меншин, має формуватися за активної участі органів, що представляють дані меншини. Окрім міжнародно-правових норм, для виконання державами своїх зобов'язань у сфері прав людини використовуються ще й принципи міжнародного права. Одним з таких є положення, що держави виконують свої зобов’язання «усіма належними способами» та «в межах доступних ресурсів», водночас мають можливість самим визначати заходи та способи, які вони вважають є необхідними для забезпечення прав. Цей принцип також закріпився в практиці ЄСПЛ під назвою margin of appreciation. Щодо соціальних прав, до яких належить і право на освіту, застосовується принцип «прогресивної реалізації». Він являє собою поступові чіткі кроки в напрямку забезпечення тих чи інших прав, при чому «такі кроки повинні бути цілеспрямованими, конкретними та націленими якомога точніше на
- 26. 26 виконання зобов'язань з прав людини27 ». Крім того, термін «прогресивна реалізація» також означає, що якщо відступ чи скасування заходів, які були впроваджені задля забезпечення того чи іншого права призводять до послаблення захисту цих прав, може бути визнаним порушенням цього права. 1.2. НАЦІОНАЛЬНІ СТАНДАРТИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ РІДНОЮ МОВОЮ ПРЕДСТАВНИКАМИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН Конституція України (далі – КУ) містяться гарантії, що стосуються захисту мов, мовних прав та свобод в Україні. Так, стаття 10 КУ є основним положенням з цієї точки зору, оскільки вона встановлює основні конституційні засади функціонування мов в Україні: «Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання та захист російської та інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом». Стаття 24 Конституції України забороняє «привілеї або обмеження на основі етнічного походження, мовних чи інших ознак». Стаття 11 КУ гарантує захист мов як частину самобутності народу в рамках зобов'язання держави «сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій та культури, а також розвитку етнічних, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України». У статті пункті 5 статті 53 Конституції України зазначено, що «громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови в державних та комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства». А стаття 119 покладає на місцеві державні адміністрації28 обов’язок з виконання програм національно-культурного розвитку корінних народів і національних меншин в місцях їх компактного проживання. Важливим для цього дослідження є положення статті 22 Основного Закону, в якому встановлюється, 27 CESCR General Comment No. 3: The Nature of States Parties’ Obligations, adopted at the Fifth Session of the Committee on Economic, Social and Cultural Rights, on 14 December 1990: https://www.refworld.org/pdfid/4538838e10.pdf 28 Реалізація положень ЄХРМ та РКНМ є також обов'язком обласних державних адміністрацій та місцевих органів під керівництвом центральної адміністрації