1. Наднова́ (Супернова) — це зоря, що
раптово збільшує свою світність у
мільярди раз (на 20 зоряних величин), а
іноді й більше. У максимумі спалаху
наднова випромінює стільки ж світла,
скільки його випромінюють мільярди зір
разом. Це найяскравіші з відомих зір, їх
світність порівняна зі світністю
цілої галактики, а іноді навіть перевищує
її. Спалахи наднових — досить рідкісне
явище. У нашому Чумацькому Шляху вони
спостерігаються приблизно раз на 500
років, хоча очікуваний проміжок між
спалахами — 50±25 років. Завдяки
високій світності наднові спостерігають в
інших галактиках.
2. Вибух наднової можна спостерігати
протягом тижнів або місяців. На короткий
час наднова засвічує всю галактику, в якій
вона розташована. Сонцю потрібно 10
мільярдів років для вироблення енергії, яка
вивільняється при утворенні наднової
другого типу. Наше Сонце занадто мале,
щоб колись стати надновою, замість цього
воно перетвориться на білого карлика.
3. Ядерні процеси в Наднових зорях
Синтез легких елементів від He включно до
Fe відбувається під час еволюції
надмасивних зір. Подальші ядерні реакції
проходять з поглинанням енергії, яку може
забезпечити безпосередньо вибух наднової.
Під час вибуху, ударна хвиля, що
росповсюджується навколо наднової з
надзвуковою у тому середовищі швидкістю,
призводить до подальних реакцій синтезу.
4. Вибух надновоїспричиняє ударну хвилю в
навколишньому міжзоряному газі, яка
формує залишок наднової.
Під час вибуху оболонка наднової розлітається
навсебіч, утворюючи ударну хвилю, яка
розширюється зі швидкістю близько
3000 км/сек та формує залишок наднової.
Залишок складається з викинутої вибухом
зоряної речовини й поглиненої ударною хвилею
міжзоряної речовини.
5. Інший тип залишків спалахів наднових —
туманності, що утворюються при взаємодії
скинутих оболонок і міжзоряного
середовища. Вони є джерелом досить
сильного радіовипромінювання і м'якого
рентгенівського випромінювання.
Розрізняють два типи радіотуманностей.
Перший тип має яскраво виражену
оболонкову структуру, у ньому часто
зустрічаються волокна й нитки, що
випромінюють різні лінії. У центрі такої
оболонки часто міститься рентгенівське
джерело. Радіуси оболонок складають
приблизно десятки світлових років, а
швидкості розширення — десятки й сотні
кілометрів на секунду.
6. М'яке рентгенівське випромінювання
радіотуманностей оболонкового типу
свідчить, що вони містять плазму, нагріту до
десятків мільйонів градусів. Це
підтверджується наявністю в рентгенівських
спектрах таких об'єктів ліній
високоіонізованих елементів. Плазма
утворюється в результаті поширення
потужної ударної хвилі в міжзоряному
середовищі.
7. Другий тип радіотуманностей — залишки з
вираженою концентрацією до центру. Вони
називаються плеріонами. Плеріони
відрізняються радіоспектром, значним
ступенем поляризації синхротронного
радіовипромінювання і відносною
однорідністю магнітного поля. Основним
джерелом енергії плеріонів є пульсар.
