Рішення італійського суду у справі Віталія Марківа

ВИРОК № 1/2019
№ 8065/2016 Повідомлення про злочин
Депонований в канцелярії
сьогодні ___________
Співробітник
канцелярії
СУД ПРИСЯЖНИХ ПАВІЇ
ВИРОК Повідомлений Прокурору
для внесення приміток
ІМЕНЕМ ІТАЛІЙСЬКОГО НАРОДУ згідно зі ст. 15
Д.М. 334/89
№ 2/2018 З.Р. ПРИСЯЖНИХ
Суд присяжних Павії (І ступеню) Віза Генерального
прокурора
дата ________________
У складі:
Д-р Аннамарія ГАТТО Суддя-доповідач Вступив в законну силу
дата ________________Д-р Даніела ГАРЛАСКЕЛЛІ Суддя
П. БІШЕЛЬЯ Стефанія Народний засідатель
П. АЛЬБЕРА Лукреція Народний засідатель Копія передана Прокурору
як повідомл. про
безвідкличність вироку
відповідно до ст. 27 і28 Д.М.
334/89
П. КАМПОЛУНГІ Роберто Народний засідатель
П. ЛАУРІНО Фабіо Народний засідатель
П. ЛУГАНІ Джованна Народний засідатель дата ________________
П. ШЕВОЛА РУШЕЛЛОТТІ Марія
Луїза
Народний засідатель
П. ОРЛАНДІ Лорена Народний засідатель КАРТОЧКА ___________
П. КОСТА Мірелла Народний засідатель
Стягнення витрат у кр. спр.
№ _________________на відкритому засіданні 12 липня 2019 р.
виніс та опублікував, шляхом зачитування мотивувальної
частини
такий Реєстр речових доказів
№ _________________
ВИРОК (підпис)
стосовно:
МАРКІВ Віталій, що народився у м. Хоростків (Україна)
16.08.1989 р. – що обрав доміцилій у адвокатів, вибраних
стороною
- в даний час проходить у слідчому ізоляторі Мілана - Опера.
- Ув’язнений у наступній справі
Кругла печатка:
Суд загальної юрисдикції
Павії

2
Допомагають і захищають адвокат Раффаеле Делла Валле з Суду Монци та адвокат Донателла
Рапетті з Суду Варезе, вибрані стороною захисники, присутні.
ОБВИНУВАЧУВАНИЙ
а) у злочині, що передбачений і карається статтями 110, 81 абз.2 та 575 - 577 у зв´язку зі ст. 61
н. 4) К.к., оскільки, кількома виконавчими діями одного й того ж злочинного задуму та за
участю інших осіб, рекрутів регулярної української армії або тих що приєднались до
допоміжного воєнізованого корпусу, званого "Національна гвардія", що складається з
добровольців різних національностей, які добровільно приєднались – з березня 2014 року –
до регулярних підрозділів української армії, що займалися придушенням сепаратистських
рухів, які виникли в українському регіоні Донбас, і які знаходились на вершині гори під
назвою "Карачун", він зробив фактичний вклад, що визначив причину смертігромадянина
Італії Андреа РОККЕЛЛІ, котрий мав намір зробити фотографії, разом з двома іншими
колегами, проти яких спочатку було випущено кілька черг з декількох предметів
вогнепальної зброї і потім - після того, як постраждала особа сховалась у рівчаку,
намагаючись врятуватисвоє життя - близько двадцяти пострілів з важкої вогнепальної зброї
(мінометного типу), що вибухали, калібруючи поступово постріл, поки не вразили Андреа
РОККЕЛЛІ, убивши також його російського колегу Андрія МІРОНОВА та серйозно
поранивши французького журналіста Вільяма РОГЕЛОНА та двох інших осіб української
національності, які до цього часу не повністю ідентифіковані.
Зокрема,обвинувачуваний - оснащений штурмовою гвинтівкою моделі АК74, калібр 5.45 і
бойовим кулеметом модель ПКМ 7,62 - постійно займав форпост, розташований уздовж
схилу пагорба, розміщений навпроти місця, де загинула постраждала особа, з дорученням -
вести вогонь у бік підозрілих осіб та сигналізувати їхнє положення солдатам регулярної
армії, що знаходились на вершині вищезгаданого пагорба, які мали важку вогнепальну
зброю (мінометного типу), з якої вилетіли постріли, що вразили потерпілу особу.
З обтяжуючою обставиною вчинення факту з жорстокістю, з огляду на тип зброї, що
застосовується для ураження беззахисної особи (яка вже відступила і сховалась у рівчаку),
кількості пострілів та обставини прогресивного калібрування пострілу. (Касс. Секц. 1,
Рішення № 2489 від 14.10.2014 р.Зас, деп. 20.01.2015 р.).
Вчинений в Україні, 24 травня 2014 року
б) у злочині, що передбачений і карається статтями 110, 81 абз. 2 та 56 - 575 - 577 стосовно ст.
61 н. 4) К.к., оскільки, кількома виконавчими діями одного й того ж злочинного задуму та
за участю інших осіб, рекрутів регулярної української армії або тих що приєднались до
допоміжного воєнізованого корпусу, званого "Національна гвардія", що складається з
добровольців різних національностей, які добровільно приєднались – з березня 2014 року –
до регулярних підрозділів української армії, що займалися придушенням сепаратистських
рухів, які виникли в українському регіоні Донбас, і які знаходились на вершині гори під
назвою "Карачун", він зробив фактичний вклад, що зумовив важке поранення (розрив у

3
декількох місцях ноги, з проникненням осколка до місця, що знаходиться на відстані
декількох міліметрів від стегнової артерії), громадянина Франції Вільяма РОГЕЛОНА,
котрий мав намір зробити фотографії, разом з двома іншими колегами, проти яких спочатку
було випущено кілька черг з декількох предметів вогнепальної зброї і потім - після того, як
постраждала особа сховалась у рівчаку, намагаючись врятувати своє життя - близько
двадцяти пострілів з важкої вогнепальної зброї (мінометного типу), що вибухали,
калібруючи поступово постріл, поки не вразили Вільяма РОГЕЛОНА, вбивши також
російського фотографа Андрея МІРОНОВА та італійського фоторепортера Андреа
РОККЕЛЛІ, також поранивши ще двох осіб української національності, які досі
залишаються не повністю ідентифікованими.
Таким чином, вчинення дій, здатних, з причинно-наслідкової точки зору і націлених,
однозначно, щоб спричинити смерть громадянина Франції, чого не сталось з причин, що не
залежали від підслідного, і які полягають у тому, що потерпілому вдалося потрапити до
лікарні.
Зокрема, підслідний - оснащений штурмовою гвинтівкою моделі АК74, калібр 5.45 і
кулеметом моделі ПКМ 7,62 - постійно займав форпост, розташований уздовж схилу
пагорба, розміщений навпроти місця, де загинула постраждала особа, з дорученням - вести
вогонь у бік підозрілих осіб та сигналізувати їхнє положення солдатам регулярної армії, що
знаходились на вершині вищезгаданого пагорба, які мали важку вогнепальну зброю
(мінометного типу), з якої вилетіли постріли, що вразили потерпілу особу.
З обтяжуючою обставиною вчинення факту з жорстокістю, з огляду на тип зброї, що
застосовується для ураження беззахисної особи (яка вже відступила і сховалась у рівчаку),
кількості пострілів та обставини прогресивного калібрування пострілу. (Касс. Секц. 1,
Рішення № 2489 від 14.10.2014 р.Зас, деп. 20.01.2015 р.).
Вчинений в Україні, 24 травня 2014 року
Цивільний відповідач:
ДЕРЖАВА УКРАЇНА, в особі тимчасового Посла в Італії сьогодні
якому допомагає і захищає адвокат Стефано ПАРЛАТОРЕ з Суду Риму
Потерпілі сторони:
Голова А): спадкоємці заповідача РОККЕЛЛІ Андреа, народженого 27.09.1983 р. в Павії,
що помер 24/05/2014 р.:
 РОККЕЛЛІ Ріно, народжений в Кастеджо 25.09.1953 р. (батько), що обрав доміцилій,
згідно із законом, у адвоката АлессандриБАЛЛЕРІНІ,бюроякої знаходиться у Генуї, Саліта
Сальваторе Бульвар, № 5/2; присутній.

4
 СІНЬОРІ Еліза, народжена 28.06.1953 р. в Кремоні (мати),що обрала доміцилій, згідно із
законом, у адвоката Алессандри БАЛЛЕРІНІ, бюро якої знаходиться у Генуї, Саліта
Сальваторе Бульвар, № 5/2; присутня.
обох захищає довірений адвокат Алессандра БАЛЛЕРІНІ зі суду Генуї – присутня.
 РОККЕЛЛІ Лючія Анна, народжена в Павії 30.08.1989 р. (сестра), що обрала доміцилій,
згідно із законом, у адвоката Емануеле ТАМБУШО зі суду Генуї, присутня.
Довірений захисник адвокат Емануеле ТАМБУШО зі суду Генуї – відсутній, замінений
адвокатом Алессандрою БАЛЛЕРІНІ зі суду Генуї – присутня.
 ФЕРРАРІ Марія К’яра, народжена в Мілані 06.04.1982 р. (співмешканка), від свого імені
та як особа, що має батьківські права на неповнолітнього РОККЕЛЛІ Ніко, народженого в
Павії 24.05.2011 р., що обрала доміцилій, згідно із законом, у адвоката Алессандри
БАЛЛЕРІНІ, бюро якої знаходиться у Генуї, Саліта Сальваторе Бульвар, № 5/2;
довірений захисник - адвокат Алессандра БАЛЛЕРІНІ із суду Генуї - присутня
 АСОЦІАЦІЯ ЖУРНАЛІСТІВ ЛОМБАРДІЇ, яку представляє Голова та законний
представник д-р Паоло ПЕРУККІНІ,- присутній, офіс знаходиться в Мілані,Бульвар Монте
Санто № 7,що обравдоміцилій, згідно із законом, у адвоката Джуліано ПІЗАПІАбюроякого
знаходиться у Мілані, вул. Фонтана, 22, - присутня
яку захищає адвокат Джуліано ПІЗАПІА зі суду Мілана, відсутній, замінений адвокатом
Марґерітою Пізапіа зі суду Мілана, присутня.
 НАЦІОНАЛЬНА ФЕДЕРАЦІЯ ІТАЛІЙСЬКОЇ ПРЕСИ, зі штаб-квартирою в Римі,
проспект Вітторіо Емануеле, 349, в особі Секретаря та законного представника FNSI, д-ра
Раффаеле ЛОРУССО, присутній Голова д-р ДЖІЛЬЄТТІ Джузеппе, що обрав доміцилій,
згідно із законом, у адвоката Джуліано ПІЗАПІА бюро якого знаходиться у Мілані, вул.
Фонтана, 22,
яку захищає адвокат Джуліано ПІЗАПІА зі суду Мілана, відсутній, замінений адвокатом
Марґерітою Пізапіа зі суду Мілана, присутня.
 CESURA LAB в особі Голови Аріанни АРКАРА.
Яку захищає адвокат Джан Луїджі ТІЦЦОНІ зі суду Мілана, присутній.
За участю Прокурора д-ра Дзанончеллі та д-ра Репозо
У результаті сьогоднішніх дебатів сторони дійшли висновку:
ПРОКУРОР:
"просить визнати кримінальну відповідальність обвинувачуваного за злочини, що
ставляться йому у вину та об'єднані умовою продовження, вважаючи більш серйозною
статтю а) і виключаючи обтяжуючі обставини, що заперечуються,та приймаючи до уваги
загальні пом'якшувальні обставини, домагається покарання у вигляді 17 років тюремного
ув'язнення. Додаткові штрафи, передбачені законом".

5
ЗАХИСНИК ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ Роккеллі Ріно: "
Висновки потерпілої сторони Роккеллі Ріно у кримінальному провадженні №
1955/17 заг.р.СПС - 8065/16 р.н. стосовно пана Марківа Віталія.
Просимо високий Суд, враховуючи кримінальну відповідальність
обвинувачуваного, засудити його до покарання справедливості та засудити його
також, разом з Українською державою, цивільним відповідачем, до повного
відшкодування понесених збитків, кількісно визначених у розмірі п'ятсот тисяч євро;
засудити також обвинувачуваного спільно з цивільним відповідачем до оплати
витрат на захист потерпілої сторони, відповідно до доданої записки».
ЗАХИСНИК ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ Сіньорі Елізи: "
Висновки потерпілої сторони Сіньорі Елізи у кримінальному провадженні №1955/17
заг.р.СПС - 8065/16 р.н. стосовно пана Марківа Віталія.
відшкодування понесених збитків, кількісно визначених у розмірі п'ятсот тисяч євро;
ЗАХИСНИК ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ Роккеллі Лючія Анна: "
Висновки потерпілої сторони Роккеллі Лючії Анни у кримінальному провадженні №
1955/17 заг.р.СПС - 8065/16 р.н. стосовно пана Марківа Віталія.
відшкодування понесених збитків, кількісно визначених у розмірі сто сорок тисяч
євро;
ЗАХИСНИК ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ Феррарі Марія К’яра: "

6
Висновки потерпілої сторони Феррарі Марії К’яри (від свого імені та як особа, що
має батьківські права на неповнолітнього Роккеллі Ніко) у кримінальном у
провадженні № 1955/17 заг.р.СПС - 8065/16 р.н. стосовно пана Марківа Віталія.
відшкодування понесених збитків, кількісно визначених у розмірі вісімсот тисяч
євро;
ЗАХИСНИК ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ НАЦІОНАЛЬНА ФЕДЕРАЦІЯ
ІТАЛІЙСЬКОЇПРЕСИ (FNSI) І АСОЦІАЦІЯ ЖУРНАЛІСТІВ ЛОМБАРДІЇ (ALG):"
в інтересах НАЦІОНАЛЬНОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ІТАЛІЙСЬКОЇ ПРЕСИ (FNSI) та АСОЦІАЦІЇ
ЖУРНАЛІСТІВ ЛОМБАРДІЇ (ALG),потерпілі сторони в процесі № 2/18 З.Р. C.ПРИС. - №
8065/16 р.г.н.р., за рахунок МАРКІВА ВІТАЛІЯ:
"Просимо високий Суд Присяжних, враховуючи кримінальну відповідальність
обвинувачуваного за злочини, що ставляться йому у вину, засудитийого до покарання, що
вважатиме справедливим, до повного відшкодування всіх збитків, понесених потерпілими
сторонами, кількісно визначених у розмірі 15.000,00 євро, або на іншу суму, яку захоче
сплатити на справедливій основі, а також відшкодування витрат, зборів та гонорарів згідно
з доданим звітом про витрати.
ЗАХИСНИК ПОТЕРПІЛОЇ СТОРОНИ CESURA LAB:"
просить цей Суд Присяжних засудити обвинувачуваного до відшкодування всіх збитків,
майнових і не майнових, понесених Асоціацією Cesuralab, потерпілою стороною злочину,
потерпілою стороною у вищевказаному провадженні, збитки, квантифіковані в розмірі 15.000,00
євро (п’ятнадцять тисяч/00) або, в більшій чи меншій сумі, яку цей Суд Присяжних вважатиме
справедливою.
ЗАХИСНИК ЦИВІЛЬНОГО ВІДПОВІДАЧА - УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА: "Просить винести
виправдувальний вирок"
ЗАХИСНИК ОБВИНУВАЧУВАНОГО АДВОКАТ РАПЕТТІ:

7
"Просить винести виправдувальний вирок відповідно до статті 530 ЦПК за те, що він не вчинив
факту або з формулою справедливості, і подає заперечення проти позову».

Зміст вироку обвинувачуваному Віталію Марківу
1) проведення процесу
2) доказові матеріали, надані сторонами
3) причини рішення
3.а театр події
3.б діяльність Андреа Роккеллі
3.в отримання повідомлення про злочин, перші розслідування, результати запитів про надання
судової допомоги до України і Франції, та короткий виклад розслідування
3.г способи багаторазового вбивства, про які повідомляли присутні особи
3.д травми, які отримав потерпілий, та причини смерті
3.е зброя на озброєнні в українців, та конкретна можливість досягти жертви
3.є елементи, пред’явлені журналістами
3.ж елементи, наведені українськими командирами Богданом МАТКІВСЬКИМ та Андрієм
АНТОНИЩАКОМ
3.з елементи, надані солдатами Національної гвардії
3.и підслуховування у в'язниці та показання свідків пенітенціарної поліції
3.і заяви обвинувачуваного
3.ї висновки щодо відповідальності Марківа, кримінального покарання та положень цивільного
права

2
1) Проведення процесу.
Указом про винесення вироку, належним чином повідомленим, обвинувачуваний викликаний в суд, щоб
відповісти за злочин навмисного вбивства, вказаного в статті а) звинувачення, проти італійського
фотожурналіста Андреа Роккеллі – вбиваючи також російського колегу Андрія Міронова - та злочин замаху
на вбивство, вказаного в статті б), проти французького журналіста Вільяма Рогелона, вчинених за участю
інших невстановлених осіб, з обтяжуючою обставиною, зазначеною у ст. 61 п. 4 КК за те, що діяв разом зі
своїми товаришами-солдатами – добровольцями, що вступили до військового корпусу Національної гвардії,
що з березня 2014 року воювали разом регулярним ополченням української армії - та солдатами регулярної
української армії в період придушення сепаратистських повстань на Донбасі в Україні; зокрема, 24.5.2014
року на горі Карачун Марків зробив свій фактичний вклад у вбивство Андреа Роккеллі, котрий мав намір
зробити фотографії разом зі своїми колегами - спочатку направивши черги пострілів, випущених з численної
вогнепальної зброї проти них (Національна гвардія була оснащена штурмовою гвинтівкою моделі АК74 та
військовим кулеметом PKM 7.62); оскільки жертви сховались у рівчаку, намагаючись врятувати своє життя,
сигналізував за допомогою прийомопередатчика їх позицію військовослужбовцям регулярної армії,
розміщеним на вершині гори, які фактично направили мінометні постріли, що вбили Роккеллі та Міронова і
тяжко поранили Рогелона.
Провадження починається з арешту обвинуваченого,що стався 30.6.2017 р.у Болоньї о 21.15 год. у виконання
наказу про застосування запобіжного заходу утримання під вартою, виданого 30.6.2017 р. Суддею
попереднього слідства Суду Павії на вимогу Прокурора від 12.4.2017 р.
Була прийнята наявність італійської юрисдикції в застосуванні ст. 10 КК, оскільки йдеться про загальний
злочин, вчинений за кордоном громадянином Італії, щодо якого законодавство Італії передбачає санкцію
довічного ув'язнення або позбавлення волі не менше як мінімум один рік: умова допустимості була
встановлена наявністю суб'єкта на території Італії.
Що стосується юрисдикції Суду Павії, відповідно до ст. 10 абзац 2 Кримінального кодексу, був застосований
залишковий критерій, оскільки визначити юрисдикцію неможливо на основі критеріїв, вказаних в першому
абзаці - обвинувачуваний проживав в Україні три роки – оскільки Прокурор Республіки Павії перший
зареєстрував повідомлення про злочин.
Стосовно обвинувачуваного – зупиненого, коли їхав в легковому автомобілі Opel Meriva, номерний знак
DC826YB, разом із власником транспортного засобу Манліо Рогані, чоловіком матері (та Діаною і Русланою
Марків, дружиною і сестрою обвинувачуваного) - було проведено особистий обшук та обшук автомобіля, під
час якого вилучено матеріал доказового інтересу (див. звіт про обшук та вилучення відділу протидії
злочинності Мілану від 30.6.2017 р.).
Обвинувачуваний був допитаний 4.7.2017 р., під час допиту він скористався правом не відповідати.
За вимогою указу про винесення вироку, під час попереднього слухання Захисники батьків сторони,
потерпілої від злочину, Елізи Сіньорі та Ріно Роккеллі, його дружини Анни Лючії Феррарі (адвокат
Алессандра Баллеріні), сестри п.с. Лючії Анни Роккеллі (адвокат Емануеле Тамбушо),Національної федерації
італійської преси в особі секретаря та законного представника Раффаеле Лоруссо та Асоціації журналістів
Ломбардії в особі Голови та законного представника Паоло Перуккіні, представника колегії журналістів
(адвокати Джуліано та Марґеріта Пізапіа) подали позовну заяву, визнану за наявності юридичних вимог.
На першому змагальному засіданні 6.07.2018 року, яке проводилось в присутності обвинувачуваного (який
заявив, що розуміє і розмовляє італійською мовою), захисник Асоціації "Cesuralab", в особі тимчасового
Голови, Аріанни Аркана (адвокат Джанлуїджі Тіццоні), представив позовну заяву, визнану за наявності
юридичних вимог, статутною метою якої є сприяння та поширення журналістики та фотографії через
Інтернет, якої першим засновником був Андреа Роккеллі.

3
Захист обвинуваченого заявив про відсутність прямої шкоди від оспорюваного факту, оскільки діяльність
журналіста в Україні не може вважатися пов’язаною з діяльністю асоціації, та суб'єкт не був направлений
нею.
Суд, зазначивши, що "вимога виключення базується виключно на якості потерпілого асоціації "CesuraLab";
вважаючи, що, як випливає із позовної заяви та відповідних додатків, Андреа Роккеллі був одним із членів-
засновників, що асоціація (стаття 2 Статуту) не має прибуткових цілей і має за мету сприяння та
розповсюдження журналістики та фотографії; що в цій сфері Андреа Роккеллі брав участь у заходах, де
його також нагороджували; що Суд вважає за потрібне приєднатись до звернення Верховного Суду,
висловленого у рішенні, процитованому у позовній заяві (Кас.Секц. IV № 3910/2013);враховуючи,що згідно з
усіма іншими профілями, позовна заява задовольняє вказану нормативу, та що існують всі передумови
закону" визнав подання позовної заяви асоціацією.
Захисники потерпілої сторони адвокат Баллеріні та адвокат Тамбушо подали прохання про виклик цивільного
відповідача в особі посла України, до якого приєдналися захисники інших потерпілих сторін.
Після дозволу на виклик цивільного відповідача, на засіданні 14.9.2018 року був призначений службовий
захисник Держави Україна, який повторив заперечення на основі недійсності повідомлення постанови про
виклик - через невиконання строків явки (передбачалось повідомлення 27.7.2018 р.) та оформленого у
Посольстві, з порушенням правила про повідомлення, встановленого Гаазькою конвенцією 1965 року -
порушення, заперечене письмовим повідомленням, отримане від Міністерства України.
Захисник повторив, згідно зі ст. 154 КПК, про процедури цивільного повідомлення (див. конвенція ст. I),
застосовні у цивільних і господарських справах у всіх випадках, коли судові або позасудові акти слід
надсилати за кордон для повідомлення; таким чином, потерпілі сторони просили відкладення, для
виправлення можливої помилки сповіщення.
На засіданні 23.11.2018 р., прийнявши до відома установлення Цивільного відповідача тимчасового Посла
України в Італії, відхиливши прохання про відкладення, сформульоване його Захисником, підтвердивши
відсутність умов, передбачених ст. 108 КПК, і час, що минув з моменту повідомлення постанови про виклик
в суд - такий, щоб дозволити своєчасне призначення для держави Україна - оголосив судовий розгляд
відкритим, були допущені докази свідків та документальні докази, вказані сторонами.
Суд утримався від запиту щодо огляду на місці події, сформульованому захистом Марківа, проти якого
виступив Прокурор,представивши, як своєчасний запит, сформульований у цьому сенсі Прокуратурою у 2014
році, в той час отримав відмову України.
Під час слухань були допитані свідки Прокурора Мауріціо Паппалардо з інформаційного підрозділу
Провінційної команди карабінерів Павії, та Лука Майоккі, власник фабрики, біля якої відбувалися події, щодо
яких проходить слідство.
На засіданні 30.11.2018 р. Захисник Цивільного відповідача заявив про дефект юрисдикції стосовно держави
Україна, згідно із законом від 14.1.2013 р. № 5 про приєднання нашої країни до Міжнародного договору про
визнання юрисдикційних імунітетів, вважаючи, що з початку обвинувачування не можна було убачити
суттєвих вимог, що характеризують діяння iure imperii (дії держави, що вчиняються на виконання своїх
суверенних повноважень) (і ланцюжок наказів до безпосереднього виконавця злочину), що можна віднести
до Держави Україна, такі, що становлять військові злочини або шкодять принципам основних прав особи,
придатні для легітимізації юрисдикції італійської держави.
Суд, заслухавши сторони, відхилив запит ("Суд на заперечення, висунуте Захистом Цивільного відповідача,
заслухавши Сторони, ЗАУВАЖУЄ, що заперечення повинне бути відхилене. Захисник Цивільного відповідача
посилається на відсутність юрисдикції цього Суду за припущенням, що - на відміну від справ, які
розглядаються у рішеннях Касаційного суду, наведених в ухвалі про виклик в суд Цивільного відповідача - в
цьому випадку не доведено, що «дія, приписана окремому військовому, була б результатом ієрархічного
наказу, точно даного ланцюжком Військового командування - це вираження національного суверенітету –

4
а не імпровізованоюта особистою дією окремого солдата».З цього приводу зауважується,що межа, в якій
Суд може здійснити,на даний час, свої оцінки,позначається початком обвинувачення, де прямо посилається
на те, що підсудний належить до воєнізованого допоміжного корпусу, який діяв поряд із регулярним
ополченням Української армії "що займалось придушенням сепаратистських повстань на Донбасі в Україні"
і, отже, в операціях, що явно виражають здійснення дій iure imperii. Виходячи з цього припущення, повинні
бути відкликані аргументи, викладені в постанові при виклик в суд Цивільного відповідача, відхиляючи
виняток).
Було дано доручення транскрипції експерту (якому дозволено використовувати помічника, що володіє
українською мовою), згідно зі списком, що зберігається у Прокурора (рит. 81 прог. 20, 24, 36, 90, 143: рит. 81
прог. 8, рит. 93 прог. 1, 5, 13, 60, 108, 10, 12, 9), а також транскрипції отриманих актів, за домовленістю сторін,
українською мовою з перекладом - на вимогу Захисту Марківа для кращого розуміння - стосовно балістичних
експертиз від 6.11.2015 р. та 11.8.2016 р., виконаних в Україні на фрагментах, знайдених на тілах Роккеллі та
Міронова.
Був заслуханий Вільям Рогелон, свідок державного обвинувача (особа, постраждала від злочину, вказаного в
статті б) обвинувачення), показуючи йому карти стану місць, отриманих з Google Earih, використовуючи GPS -
координатор, вказані самим свідком в ході судових позовів у Франції та фотографії, зроблені Рогелоном і
Роккеллі під час атаки.
На засіданні 14.12.2018 р. були допитані свідки журналісти Франческа Вольпі, Андреа Карруба, Марчелло
Фаучі, Іларія Морані, Мікела Іаккаріно.
На засіданні 18.1.2019 р. були допитані військовослужбовці, що перебувають на службі в Спеціальному
Оперативному Командуванні карабінерів Мілана, Паоло Стороні, Алессандро Нікола Ніні, Андреа Аланья,
Маріно Трентадуе.
На засіданні 25.1.2019 р. були допитані консультанти Прокурора Бенедетто Вінчігуерра, Лука Трабальца,
Андреа Руссо та доктор Марко Баллардіні про причини загибелі Андреа Роккеллі, а також Комісар Анжело
Наполітано, начальник пенітенціарної поліції слідчого ізолятора Павії, де був ув’язнений обвинувачуваний
до переведення до в'язниці Опера з міркувань безпеки.
На засіданні 8.2.2019 р. були допитані свідки Богдан Матківський та Андрії Антонищак, що належать до
Національної гвардії та в даний час є депутатами держави Україна, та були продемонстровані уривки записів,
здійснених Прокурором і внесених в документи, зведеної інформації, наданої ними за допомогою перекладача
української мови.
На засіданні 22.02.2019 року були допитані решта свідків Прокурора, які належать до Міланського відділу
протидії злочинності, Лука Кручані та Маріо Дзімбарді.
На засіданні 15.3.2019 року був допитаний обвинувачуваний.
На засіданні 23.3.2019 р. була допитана свідок Захисту Марківа, Наталія Чорнолуцька, і дано експертне
доручення Марії Мриглод надати допомогу, як перекладач, переписувачу вже згаданого матеріалу
українською мовою.
На засіданні 12.4.2019 р. були прийняті покази свідків Захисту Марківа, Фабріціо Романо, Посла Італії в
Україні, та консультанта П'єрпаоло Лука Солдаті.
На засіданні 17.5.2019 р. були допитані свідки Захисту Марківа, військові Микола Балан, Валерійович Рихтік,
Василь Кузіль, Олександр Вендюк, Ігор Зиновійович Сарахман.
На засіданні 24.5.2019 р. Суд відхилив клопотання про огляд на місці події на горі Карачун, сформульоване
Захистом Марківа, на час, що минув, через наявність конфліктної ситуації, яка ще триває, і, у будь-якому
випадку, оскільки вважалась достатньою та вичерпною сукупність отриманих доказів; після заяви про
закриття змагального розслідування та про застосовність отриманих документів, Прокурор пояснив та
детально виклав свої позовні вимоги.

5
На засіданні 14.6.2019 р. пояснили та детально виклали свої позовні вимоги Захисники потерпілих сторін.
Засідання 21.6.2019 р. було повністю присвячене промові Захисника обвинуваченого, адвоката Делла Валле,
Захисника підсудного.
На слуханні 5.7.2019 р. закінчив обговорення адвокат Рапетті, Співзахисник підсудного.
Усі сторони подали письмові записки у відповідних змагальних слуханнях.
На засіданні 12.7.2019 р., беручи до уваги відсутність заперечень, Суд, після засідання у Кімнаті для нарад,
проголосив обвинувальний вирок підсудному, шляхом читання диспозитивної частини на засіданні,
залишаючи 90-денний термін для подання мотивування, призупинивши термін етапу попереднього ув'язнення
у в'язниці протягом періоду складання.

6
2) Доказові матеріали
Доказові матеріали складаються із показань свідків Державного Обвинувача та Захистів, заяв
обвинувачуваного під час розгляду, а також поданих документів, представлених нижче.
Що стосується пред’явлення Прокурора, вони були підготовлені за його наказом і зібрані на DVD-дисках у
ділах стосовно кожного окремого слухання і включають документальні та відеоматеріали, продемонстровані
при нагоді.
Під час написання вироку весь матеріал був переданий на одній флешці для подальшого полегшення
консультацій.
засідання 23.11.2018 р.
документальні докази, представлені Прокурором, отримані в ході попереднього та змагального слухання:
досьє, що містить такі додатки:
1) запит на отримання дозволу на відкриття судової справи, виданий Міністром юстиції:
2) початкове дипломатичне листування щодо повідомлення про злочини від 24 травня 2014 р. - Посольство
Італії в Києві 26.5.2014 р. записка за підписом Маттео Крістофаро, начальника Консульської канцелярії,
та доповнення від 29.5.2014 р., замінне свідоцтво про смерть, протокол розпізнання трупа від 28.5.2014
р., медичне свідоцтво про смерть від 26.5.2014 р.;
3) судові витрати;
4) звіт про розтин д-р Марко Баллардіні від 11.6.2014 р.
5) наказ Ревізійного Суду, що діє як Апеляційний суд, та відповідне досьє;
6) технічний звіт, виконаний відповідно до статті 360 КПК на рюкзаку постраждалої особи;
7) протоколи обшуку та вилучення, що стосуються потерпілої сторони Роккеллі:
 реч.док. 1) ноутбук apple;
 реч.док. 2) флеш-пам'ять lexar sd card 32 ГБ;
 реч.док. 3) флеш-пам'ять lexaar sd card 8 ГБ, з якої були отримані зображення, зроблені в хвилини, що
передували смерті репортера;
 реч.док. 4) цифровий фотоапарат ricoh gr digital 92,7 МБ;
 реч.док. 5) смартфон apple iphone 3Г;
 реч.док. 6) телефонна SIM-карти life;
 реч.док. 7) жорсткий диск western digital 500 ГБ;
 реч.док. 8) жорсткий диск western digital 320 ГБ:
 реч.док. 9) жорсткий диск western digital 320 ГБ:
 реч.док. 10) чорна записна книжка-календар;
 реч.док. 11) записна книжка зі спіраллю;
 реч.док. 12) 1 карта з написами кирилицею:
 реч.док. 12) аркуш рукопису;
 вилучений рюкзак, предмет технічної консультації, проведеної Андреа Руссо;
8) прохання про надання судової допомоги, направлене українській державі;
9) прохання про надання судової допомоги, направлене французькій державі;
10) дозвіл на продовження прослуховування, для яких Прокурор просив призначити експерта для
транскрипції;
11) протокол арешту Марківа, 30.06.2017 р.;
12) протокол обшуку місця та особи Департамент боротьби зі злочинністю Мілан 30.6.2017 р.:
 реч.док. 1) USB-флешка trascend 8 гіга (фото 1,2,3)
 реч.док. 2) USB-флешка 64 гіга (фото 4,5,6)
 реч.док. 3) пам’ять sd SanDisk 32 гіга
 реч.док. 4) флеш-пам’ять San Disk 4 гіга
 реч.док. 5) смартфон Samsung з карткою пам'яті (5.3)
 реч.док. 6) Відеокамера Go Pro
 реч.док. 7) планшет із сім-карткою та 32-гігабайтною трансакційною пам'яттю):
 1 ручка вітрового скла, проїзний документ Emergency Travel, виданий посольством в Києві 28.6.2017
р., посвідчення особи, видане 20.7.2012 р. Комуною Толетіно, італійський паспорт, виданий 7.5.2017
р. Квестурою Мачерати, український паспорт, виданий 26.10.2016 р. українськими органами влади,
український документ, написаний кирилицею, виданий 27.3.2015 р. українськими органами влади,
тканинні тактичні рукавички, військовий пояс, чорна балаклава, повний комплект камуфляжного

7
одягу модель джунглі з українським прапором, дві металеві пластини з даними обвинувачуваного
кирилицею:
13) судова копія речових доказів 1, 4, 5, 7 Марків:
14) записка від 28.8.2017 р. Міланського відділ протидії злочинності, веб-сторінка з відкритого джерела
"Русская Весна" від 10.8.2017 р.;
15) документ порівняння, підписаний Риктік Національна гвардія 1.7.2017, щодо посвідчення, вилученого з
професійного резюме Марківа;
16) карти Google earth, отримані 30.7.2015 р.
Прокурор також дав згоду на повне долучення до справи розслідувань захисту і запропонував долучити
показання свідків - у комплекті з повним відеозаписом - усіх свідків українською мовою, які були допитані
Прокуратурою та Захистом, включаючи депутатів Богдана Матківського та Андрій Антонищака, але захист
Марківа не погодився на них.
документальні докази потерпілої сторони, адвокат Тамбушо
фільм, завантажений з Інтернету, про водія та машину, в якій врятувався Вільям Рогелона.
документальні докази Захисту Марківа (адвокати Рапетті та Делла Валле.)
за домовленістю сторін, долучення показань, складених лікарем та медсестрою з лікарні Слов'янська, які були
допитані на запит про надання судової допомоги, направлений державі Україна (з відмовою від свідків,
зазначених як № 3 і 4 списку свідків Захисту), та розслідувань Захисту стосовно допиту свідків №5, 6, 8, 9, 11,
13 (солдати Національної гвардії, які були присутні на горі Карачун на момент фактів); Мінський протокол
про воєнний стан, записка Посольства Італії в Києві за підписом зав. канцелярії Маттео Крістофаро стосовно
небезпечної ситуації, обмін послань між Прокуратурою та Консульством, спрямованих на доказ співпраці
держави Україна, аудіо-відео, записане Вільямом Рогелоном під час атаки 24 травня, результати запитів про
надання судової допомоги, протокол допиту Шернет Сергія Миколайовича, частина A та інформації свідків,
протокол огляду на місці, балістичні звіти від 6.11.2015 р. та 11.08.2016 р., запит про надання судової
допомоги, направлений Франції. Протоколи слухань французьких журналістів, наказ слідчого Апеляційного
суду Бордо, апеляція, лист капітана поліції.
пред’явлення Прокурора:
фотографії, зроблені Рогелоном (папка I: 7 фотографій куль і осколків, подібних до тих, якими стріляли під
час атак; фотографії військових форм, фотоальбом № 1 від 7.4.2017 р., що стосуються дня атаки, папка 3
фотографії дня події та відео атаки; папка 4, 8 фотографій із зображенням проросійських ополченців,
фотоальбом 1 від 7.4.2017 р., фотографії, зроблені Андреа Роккеллі; фотографії фабрики «Зевс», фотографії
місць стосовно координат GPS, наданих Рогелоном під час заяви у Французьку жандармерію 8.10.2014 р.;)
витяг копія карти, використаної свідком, як легенда.
Пред’явлення потерпілої сторони, адвокат Баллеріні: рішення Апеляційного суду Бордо від 18 жовтня 2018
року у засіданні 30.11.2014 р.
Компакт-диск, що містить додаткову документацію Рогелона Вільгельма (протокол вилучення номер 4,
вручений свідком карабінерам у день збору 7.4.2017 р., зйомка з gps та відео дня події (папка 3) та
документацію, що стосується свідка Майоккі «Зевс» (копія акту розмінування від 28.8.2014 р., підготовленого
українським персоналом, копія акту розмінування від 26.9.2014 р. та відповідні переклади).

8
Пред’явлення Захисту Марківа:
запит про надання допомоги у судовій справі, направлений в Україну 30.6.2015 р. 2) лист Прокуратури
України від 7.11.2015 р., 3) лист від 11.1.2016 р. Прокуратура Павія/Міністерство юстиції у Римі; 4)
електронний лист від 30.3.2016 р. Прокурор/Посольство Італії в Києві, 5) електронний лист від 7.4.2016 р.
перший секретар Посольства Італії/Київ Лука Трабальца 6) електронний лист від 11.4.2016 р.
Прокурор/Трабальца 7) електронний лист від 11.4.2016 р. Трабальца/Прокурор 8) електронний лист від
13.4.2016 р. Прокурор/Трабальца 9) електронний лист від 18.5.2016 р. Прокурор/Спеція Євроюст 10)
електронний лист від 18.5.2016 р. Спеція/Прокурор; 11) лист від 24.5.2016 р. Прокурор/Міністерство юстиції
12) лист від 25.5.2016 р. Міністерство/Прокуратура 13) запит про надання допомоги у кримінальній справі
Міністерство юстиції 20.1.2017 р.).
схема, показана на засіданні свідкам Богдану Матківському та Андрію Антонищаку щодо поділу на роти,
батальйони та взводи Національної гвардії, резюме Марківа, обмін електронною поштою між
Прокурором/в’язницею у Павії щодо відсутності погроз проти Марківа (як боявся Захисник на засіданні).
передача з Міністерства юстиції 28.9.2017 р. в Прокуратуру Павії конфіденційної записки від 15.9.2017 р.,
якою Міністерство закордонних справ передало повідомлення прот. 1054, 1063, 1072 4, 5, 7 липня 2017 року
в Посольство Італії в Києві.
План стану вогневої позиції та розміщення на горі Карачун армії і Національної гвардії, виконаний Марківим
під час допиту; звіт про допит від 17.7.2017 р.; фотографія (1-6 із зображенням Марківа у формі з іншими
особами; примітка про оновлення від 12.7.2017 р. Департаменту боротьби зі злочинністю Мілану, з
протоколом переліку майна, вилученого у Марківа 30.6.2017 р. в момент арешту, фотографії, взяті з речового
доказу 1 - Автомобіль Skoda, та полонені, сфотографовані 23.08.2014 р., фотографія Марківа поруч із
автомобілем Skoda 25.8.2014 р., боєприпаси у багажнику автомобіля Skoda 28.8.2014 р., запрошення явитись
особі, що проходить розслідування під вартою 10.7.2017 р., та клопотання про заслуховування дев'яти свідків
Захисту, подане Захисником Марківа 17.7.2017 р. з доданням списку, взятого зі сайту "Русская весна";
інформація про резюме Марківа, надіслана Міністерством внутрішніх справ України прот. 27/22/2 - 4750 від
3.7.2017 р.
пред’явлення потерпілої сторони, адвокат Баллеріні:
human rights watch letter to acting President Turchynov and President Elect Poroshenko 6.6.2014 р. з відповідним
перекладом; звіт ОБСЄ від 23.5.2014 р. та переклад.
долучення свідка Захисту Марківа,Наталії Чорнолуцької пред’явлень стосовно фальшивості документу, що
з’явився на сайті «Русская весна» щодо дев’яти свідків Захисту: документ про спростування інформації;
переклад Генерального консула України на підробленому документі 25.9.2017 р. під назвою "Фейковий
російський сайт підробив документ, що стосується справи Віталія Марківа"; фотографія печатки, копії
сторінок реєстрів.
Засідання 12.4.2019 р.
Пред’явлення Захисту Цивільного відповідача:
виписка з реєстру сертифікації Національної гвардії.
Звіт експертів щодо боєприпасів та вибухових речовин, складений консультантом Лука П'єрпаоло Солдаті;

9
документ, що стосується подвійного громадянства підсудного та пред’явлення куртки з радіоапаратурою,
якою, як вказано, користувався Марків.
Пред’явлення Прокурора:
копія письмового заперечення проти позову адвоката Делла Валле, направлена до Ревізійного суду міста
Мілан 13.12.2017 у апеляційній скарзі проти розпорядження судді попереднього слідства Суду Павії від
13.11.2017 р., в якому вказані військовослужбовці, командировані разом з Марківим, послання адвоката на
адресу командира полковника Юрія Алерова (написано лише з одним «л»)
лист Генерального консульства України в Мілані від 16.5.2019 р. щодо українського громадянства та
збереження всіх прав та обов'язків, навіть у разі набуття іноземного громадянства.
Долучення креслень стану місць, виконаних свідками Захисту, Кузіком та Сарахманом.
Пред’явлення Прокурора:
схема, що стосується організаційної структури Національної гвардії;
схема, що стосується дальності польоту та корисного пострілу зброї, згідно з заявами Вінчігуерра і Дзімбарді
(цт Прокурор) та Солдаті (цт Захист Марківа);
схема зменшення продуктивності кулі АК74 5,45 х 39 мм;
перелік відео, показаних на попередньому засіданні;
схема ролі передового спостерігача;
клопотання про порушення кримінальної справи Міністерством юстиції від 21.5.2019 проти Богдана
Матківського.
пред’явлення Захисту потерпілої сторони, адвокат Табушо:
документ, у якому перераховані всі українські сайти, в яких Алеров написаний лише з одним «Л»
пред’явлення Захисту Цивільного відповідача
15.7.2015 р. запит про надання допомоги у кримінальній справі Прокуратура Павії
23.7.2015 р. прохання про надання міжнародної судової допомоги до українського органу влади, видане
Міністерством юстиції
3.9.2015 р. повідомлення Генерального прокурора України в Міністерство юстиції Італії
13.10.2015 р. відправлення Генеральним прокурором України в Міністерство юстиції Італії матеріалів,
отримані на виконання прохання Прокуратури Павія
14.1.2016 р. відповідь на записку Генерального прокурора України від 13.10.2015 р. від Міністерства юстиції
із доданою відповіддю Прокуратури Республіки Суд Павії
29.3.2016 р. запит про правову допомогу Прокуратури Республіки Суд Павії до українських органів влади
22.4.2016 р. записка відділу Генерального прокурора України, направлена в Прокуратуру Павії щодо
відправлення затребуваного раніше, направлені до Міністерства 22.4.2016 р.
22.12.2016 р. записка відділу Прокуратури України, відправлення матеріалів Прокуратура Республіки Павії
1.7.2017 р. записка Міністерства юстиції Італії Генеральному консульстві України в Італії щодо ув’язнення
Марківа
25.9.2018 р. записки відділу Генеральної прокуратури України до Міністерства юстиції Італії про
розслідування, які тривають у слідчому підрозділі 2 відділу Департаменту Служби безпеки України в
Донецькій та Луганській областях
16.11.2018 р. записка Міністерства юстиції Італії до Генеральної Прокуратури України про повідомлення про
запит на надання судової допомоги, направлений на виконання Прокуратури Республіки при Суді Мілана.
Позивні вимоги потерпілої сторони, адвокат Пізапіа та пред’явлення альбому "Evidence" Андреа Роккеллі
Позовні вимоги Cesuralab, адвокат Тіццоні, вимоги адвоката Тамбушо,
пред’явлення Захисту Марківа
протокол французьких свідків Ягхобзаде від 3.4.2016 р. та Селін Луссато та переклад (вже в документах)

10
записки засідання Захисник Цивільного відповідача.
заперечення поти позову, адвокат Делла Валле Захист Марківа.

11
3) Причини рішення.
Отриманий доказовий матеріал дозволяє вважати доведеною, поза будь-яким розумним сумнівом,
кримінальну відповідальність підсудного, що діяв разом зі своїми бойовими товаришами з Національної
Гвардії та з української регулярної армії, в навмисній і смертельній атаці, здійсненій 24.5.2014 р. проти
журналістів Роккеллі та Міронова, а також в пораненні журналіста Рогелона.
Таке переконання базується на аналізі елементів, зібраних під час попереднього розслідування, які
продемонстрували:
- Реальна участь у факті підслідного, присутнього горі Карачун в день атаки, озброєного Калашниковим
АК74, в позиції, що давала повну видимість місця події, із завданням виявлення та повідомлення армії
(для активізації мінометів), з використанням передатчика, яким він був оснащений, інформації про ціль
і рухи в районі заводу «Зевс» своєму командиру Національної гвардії;
- однозначна та логічна належність походження ударів, які поранили та вбили постраждалих осіб, до
українського ополчення, що знаходилось разом із Національною гвардією на горі Карачун - за містом - і
відповідального в цей період також за подальші атаки, під які, аналогічним чином, потрапляли інші
журналісти у місцевості, де проросійські сили (які займали залізничні состави та окупували Слов'янськ,
базуючись на фабриці «Зевс» Кераміка), байдужі до присутності журналістів та цивільних;
- повна ефективність дальності польоту зброї, зокрема, гвинтівки АК74, що знаходилась на озброєнні
Національній гвардії України, членом якої був підсудний (із видошукачем для дистанційного огляду), а
також мінометів, що знаходились на горі і були на озброєнні Армії, для досягнення та ураження жертв;
- навмисність події, яку видно зі способу агресії, розділеної на кілька етапів, несумісних з єдиною метою
попередження, з поступовою пристрілкою, з одягу та з поведінки жертв, які не могли ввести в оману
щодо їх рухів, з відсутності атаки в той момент зі сторони проросійських сил, що виправдовувало б
наступальну реакцію, з наступним порушення правил участі та правил, продиктованих гуманітарним
правом для захисту цивільних та журналістів, вважаючи, що вони представляли собою мету для
знищення.
У мотиваційному процесі будуть продемонстровані всі зібрані елементи та докази, через які виправдальні
докази не були визнані придатними для порушення міцної доказової обвинувальної картини, що, до того ж, у
більшій частині, стосується заяв, зображень, відеозаписів, які отримані від підсудного, який, через це,
опинився в становищі необхідності протистояти і заперечувати докази, ним же подані – оскільки вони
отримані з ІТ-інструментів, що були у нього, у відкритих джерелах, ним же опублікованих, - заяви, які він сам
робив журналістам, і, навіть, документи, додані його Захисником, відхилені самим Захистом, оскільки вони
вважалися фальшивими (прот. під час повторного розгляду в суді Мілана, заперечення проти позову від
8.11.2017 р. та прохання про допит, в якості свідків Захисту, 9 солдатів, імена та телефонні номери яких були
взято з документа 7.7.2017, адресованого командиру Національної гвардії України, лейтенанту Аллерову,
опублікованому на сайті "Русская весна" - із зазначенням відповідного посилання – потім відхиленого як
фальшивого, коли стало зрозуміло, як у ньому було визнано і письмові угоди, прийняті солдатами, і заборони
розголошень, накладені на них, щоб не відхилитись від офіційної версії Захисту в пункті дислокації, відкриття
вогню та мінометів).

12
3.а Театр події
Події, про які йдеться в процесі, відбулись 24 травня 2014 року в Україні, на Донбасі, а точніше, у місті
Слов'янськ, неподалік від гори Карачун.
У той час місто Слов'янськ було окуповано проросійськими сепаратистами.
Фактично, після проголошення Україною незалежності, були сформовані проросійські угрупування, які
противились визнанню українського уряду.
Після заворушень у лютому 2014 року, відомих як "Євромайдан" на площі в Києві, відбулись жорстокі
сутички між ополченням української армії та проросійськими сепаратистами.
7 квітня 2014 року епіцентром сутичок став Донбаський регіон, де відбулися жорстокі вуличні демонстрації з
подальшим проголошенням незалежності Донецької та Луганської Народних Республік, підтримуваних
проросійськими силами, які у квітні 2014 року отримали контроль над українськими урядовими закладами в
різних містах регіону, в тому числі в місті Слов'янськ.
В результаті бойових дій громадянської війни на українській території відбулось протистояння між
українською армією, яка прагнула відновити володіння територіями, та проросійськими силами
самопроголошених Донецької та Луганської республік.
Постійний конфлікт тривав до серпня 2014 року, коли підписання Мінських угод 5.09.2014 р. завершив
конфлікт на сході України договором, укладеним представниками України, Росії, Донецької Народної
Республіки та Луганської Народної Республіки: хоча угоди були підписані під егідою ОБСЄ (організації з
питань безпеки та співробітництва в Європі), конфлікт відновився у 2015 році.
Складна геополітична картина була описана під час попереднього розслідування Послом ФАБРІЦІО
РОМАНО (свідок Захисту Марківа під час засідання 12.4.2019 р.: "починаючи з лютого 2014 року, після
зникнення зі сцени президента Януковича, в.о. Президента став тодішній Голова Верховної Ради Турчинов: в
той період,у зв´язку з прийняттям певних законодавчих заходів,в країні, де вже виникли конфліктні ситуації
в різних зонах, вже з березня пройшли демонстрації в центрах регіонів на схід від Києва, які за короткий
проміжокчасу прийняли характер збройних сутичок; з одного боку - державні сили,направлені новимурядом
Києва,з іншого - воєнізовані угруповання,що походили з цих регіонів; саме в цьому контексті загинув Андреа
Роккеллі; це були "збройні, інтенсивні сутички військового типу", щодо яких "Посольство Італії в Києві,
кризовий підрозділ Міністерства закордонних справ,протягомтижнів звертається до італійських громадян
з проханням залишити зону війни"; "ми також зверталися до італійських громадян, у мене також були
стосунки, я був директором кризового підрозділу, було зрозуміло, що Посольство звертається до
співвітчизників, про яких мало інформацію, що вони можуть перебувати на території, із закликом
поводитись належним чином, щоб уникнути зайвих ризиків").
Громадянська війна, насправді, виникає з тих же заяв журналістів, які були допитані під час складання
свідчень (серед інших, фоторепортери та журналісти, такі як Андреа Карруба та Франческа Вольпі, засідання
14.12.2018 р.) також щодо конкретної ситуації у місті Слов'янську, окупованому проросійськими силами, де
українські повстанці підкорили сусідній пагорб Карачун, на якому була розміщена телевізійна антена, місце
особливого стратегічного інтересу для комунікацій, відібране у проросійських сил.
У цій конкретній позиції, як показано на карті, що додається з метою безпосереднього розуміння театру подій
(1 перша оглядова карта міста Слов'янська та вказання готелю, де знаходились журналісти; 2) друга карта
Google Earth, отримана з посиланням на координати, надані геолокацією мобільного телефону свідком
Рогелоном) знаходилась передня лінія сутички між українською армією та проросійськими силами.

13
Проросійські сили окупували місто, яке простягалося на північ, за білою будівлею - керамічною фабрикою
«Зевс»; на плато Карачун, розташованому ліворуч, розміщувались українська армія та Національна гвардія,
до складу якої входив підсудний, для захисту завойованої бази телевізійної антени та відповідних приміщень.
Вздовж залізничної лінії, що йде з лівого боку вниз, в точці, де вона перетинає дорогу, театр подій (рівчак, де
відбувалися події, позначений жовтим знаком), був поїзд, заблокований там зі стратегічною метою
проросійськими силами, спалений і використовувався для протидії контрнаступу українських сил, які його
зрешетили пострілами.
За поїздом височить телевізійна антена, розташована на горі Карачун.
(зображення, зроблене Вільямом Рогелоном безпосередньо перед атакою).

14
Фабрика «Зевс», що належала Лука МАЙОККІ, знаходилась прямо на кордоні між територіями,
контрольованими протилежними угрупованнями, стала базою проросійських військових, її стіна була
зрешечена кулями (прот. Показання свідків на засіданні 23.11.2018 р. "стіна була зрешечена кулями,
вистріляними українськими силами, бо фабрика була закрита з 12 квітня 2014 року, тобто з моменту
завоювання території проросійськими сепаратистами, які використовували її як базу"; "Фабрика була
розташована прямо на лінії демаркації між територією, контрольованою проросійськими силами, і
територією, яку контролювали українці, що трасовано залізничною лінією. Проросійські сили займали
територію праворучвід карти";"Суміжні будинки,практично ці,будівлі,які знаходяться праворучна фото,
тому у східній частині за дорогою, що тягнеться уздовж східної сторони фабрики, були покинуті склади,
зайняті сепаратистами. Починаючи від меж міста, яке знаходиться там неподалік, зверху,аж до зайняття
цих покинутих складів.
Ця маленька біла будівля,яку можна побачити вище, - це ще одна невелика фабрика, не наша, яка виготовляє
тісто для виготовлення керамічної плитки. На межі цієї фотографії з цього боку – покинуті склади, які
використовувались у момент конфлікту сепаратистами для укріплених позицій.
Наша фабрика знаходиться точно на південь від міста; лінія розмежування між територією, яку
контролюють проросійські вили, та територією, яку контролюють українці, - це залізнична лінія, яка
починається з крайньої лівої сторони вгорі фотографії та спускається на південь. Ця залізнична лінія з'єднує
Слов'янськ з містом Краматорськ.
Вздовж цієї залізничної лінії російські сепаратисти встановили вагони для формування барикад . Я їх
особисто не бачив, бо не був у місті після того,як його окупували проросійські сили,але мені сказали колеги,
які були.
Проросійські сили окупували зону, розташовану на схід від нашої фабрики, отже, з правої сторони цієї
фотографії. Вони мали позиції на землі, на дорозі, яка пересікає прямо з іншого боку нашої фабрики. Таким
чином, наша фабрика перетинається дорогою,і, дивлячись в бік міста, фактично вони розміщували позиції,
а потім використовували дахи деяких складів, які знаходяться в цій зоні, щоб, по-моєму, встановити
міномети або речі подібного роду.
Українська армія, яка фактично зайняла позиції лише через пару тижнів, тому що на початку окупації
українській армії було потрібно кілька днів, щоб відреагувати, замість цього вона контролювала позицію
точно на протилежній стороні залізниці, тобто, з лівого боку цієї фотографії, тобто, на захід від нашої
фабрики, де є невелике підвищення. І тому, з цієї висоти вони мали кращий візуальний контроль над
ситуацією".

15
Що стосується шкоди, спричиненої фабриці: "Так, абсолютно так, причина, через яку ми потім закрили
фабрику, полягала в тому, що ризик бути ураженим став занадто великим. Фабрика понесла поважні
збитки… в основному, найбільш значні пошкодження були спричинені мінометними снарядами.
Частина складу,який знаходився на відкритому повітрі, була знищена. Тому матеріал – кахлі, був знищений
мінометними снарядами.
Уперше я повторно оглянув фабрику, ... у серпні того ж року, після того, як вона знову була відкрита, нам
довелося довго проводити розмінування, оскільки було так багато снарядів, що не розірвались,як зовні, так
і всередині заводу ... мінометні снаряди. Ми знайшли багато мінометних снарядів, що, на щастя, не
вибухнули, всередині фабрики, ми тільки розібрали дахи.
Зовні … було багато, на всіх стінах були сліди, кусочки куль, як у верхніх частинах будівлі, так і в нижніх.
Невелика офісна будівля частково згоріла.Було багато ознаквогнепальних і мінометних ударів.Пошкоджена
була практично вся структури фабрики... У різних зонах були різні види пошкоджень, але ... майже вся
фабрика була більш-менш пошкоджена; будівлі з правого боку фотографії були зайняті, тому на сході, за
дорогою, що проходила східною стороною фабрики, були покинуті склади. Тож сепаратисти зайняли , ...
спускаючись вниз, є якісь будівлі ... сепаратисти мали свої позиції,починаючи з меж міста, спускаючись, щоб
зайняти ці покинуті склади.
Тож насправді був вогонь... ми були саме на лінії вогню між одним фронтом і другим. Ось чому ми знайшли
стільки слідів на стіні .. Прямо посередині ... ми маємо врахувати,що ситуація в тих пару місяців була дуже
нестабільною. У нас було обложене місто, де ще жила половина населення. Там, де сепаратисти, скажемо
так, були окупаційноюсилою, насправді не було конфлікту з місцевим населенням. Ми також вважаємо,що
багато людей, які там жили, насправді, культурно, були проросійськими. Тому, скажімо, вони не займали
пости в місцях, де могло постраждати цивільне населення. Отже, вони обрали покинуті структури".
На прохання Прокурора, свідок підтвердив позицію проросійських сепаратистів "у верхній правій частині
карти, спускаючись до будівель,де є склади, і там не було регулярного українського ополчення; прикордонна
лінія двох сторін проходила по залізниці";
щодо бачення мінометних снарядів, свідок заявив: "ті, що були кулями, були видалені розмінуванням. Я
побачив отвори. У сенсі, я побачив усі отвори на даху, осколки гранати".
Позиція журналістів на Донбасі не була позбавлена небезпеки, про що свідчать напади.
Вони були акредитовані проросійськими окупантами міста, які контролювали в пунктах пропуску, але
дозволяли їм бути присутніми на місці, щоб розказати про війну, умови цивільного населення та
бомбардування, що тривали.
Багато джерел засуджували недотримання обов’язків, передбачених гуманітарним правом щодо них та
цивільних осіб.
Безпосередні свідчення з цього приводу повідомила журналістка Франческа Вольпі та фоторепортер Андреа
Карруба: перша дізналась від колег про отримані постріли, вдвічі, в травні, прямо біля гори Карачун, від яких
їм вдалося врятуватись втечею: "в той час Слов'янськ перебував під контролем проросійських військових, а
українські сили контролювали телевізійну вишку; з інформації, якою ми обмінювались з колегами,я дізналась,
два рази, у них цілились і стріляли, в їх автомобіль, перший раз вони не змогли вийти з машини, оскільки їх
ударили кулі, а вдруге їм довелося кинути машину та втекти через річку, тому вони всі повернулися мокрими
(P.11 прот. зас. 14.12.2018 р.)
Карруба пережив особисто і не одноразово, досвід у сусідньому місті Андріївка; 16.5.2014 р. удари важкої
артилерії досягли заблокованого поїзда, коли журналіст розмовляв із проросійськими солдатами, які
охороняли поїзд: тому він не приєднався до групи Роккеллі, але поїхав, в день вбивства, у Семенівку, де його,
знову ж таки, легко зачепив мінометний снаряд, він впав за кілька метрів від свого таксі, коли йшов по дорозі,
до барикади: "в місці, де був потяг, куди потім, на жаль, пішли вони, я ходив 5 разів, і на другий чи третій
раз мене майже наздогнав постріл, я не знаю, міномет чи принаймні постріл важкої артилерії.

16
Поки я розмовляв з людьми, "я розмовляв з проросійськими бойовиками, які захищали цей пункт ... я не хочу
сказати контрольний, тому що, оскільки там був поїзд, насправді,це була справжня барикада.Перший раз
вони просто поставили вагоняк барикаду.Потім перемістили його і замінили цілим товарним поїздом. З цієї
дороги можна було побачити місцевість поза цим поїздом - це була пряма дорога і поза нею, в глибині
праворуч вгорі - пагорб Карачун, гора Карачун, з якого, здається, пролунали постріли українських сил. Або
так розповідали. Тому що тоді я не ходив далі, враховуючи ситуацію,
Цей удар вдарив по поїзду ... поїзд був захистом, і мене вразив маленький шматочок цього поїзда, який я
зберігаювдома ... шматок того поїзда,який врятував мені життя. Тоді я кинувся з цього невеликого схилу і
зробив одну фотографію, що є на сайті, крім того, просто дим, який все ще піднімається з цього поїзда та
інші люди, які розмовляли зі мною, а тепер тікають. Тож це було місце, де ми знали, що там небезпечно.
Раніше, до цього удару,було набагато тихіше.З цього пострілу я почав розуміти,що, очевидно, це було більш
небезпечне місце. Але ми все-таки поверталися ще кілька разів.
Передостаннього разу 16 травня, ситуація була майже такою ж, тобто, було частково тихо, але все одно
з чіткими ознаками деяких вибухів.
Потім ми знову повернулись наступного дня, і замість цього ми знайшли зовсім інший сценарій. Потяг був
повністю зрешечений пострілами.На дорозі було багато ознаквибухів,розривів.Ітому ми сказали «давайте
підемо звідси,тому що це місце справді дуже небезпечне», і ми більше ніколи не повернулися.Настільки, що
того самого ранку,коли ми почули ці постріли згаубиці,розмовляючи власне зАндреа та Андрієм, ми сказали:
"дивись, ми не йдемо, тому що це місце, де немає що особливо фотографувати", і т. д..
Тож того ранку ми поїхали в Семенівку, яка була перехрестям трохи далі, з іншого боку. З готелю це, в
основному, був той самий напрямок, але бу на кілька кілометрів далі. І коли ми приїхали в це місце, ми з
Готтардо спочатку вийшли з машини, а Маддалена та Мікела все ще були в машині, які, завагавшись на
хвилинку, все ще були в машині, і кілька метрів від нашого таксі вибухнув постріл, я думаю, 30-40 метрів. І
тому ми кинулися на землю, потім ми одразу встали і вскочили в машину і поїхали».
Свідок пояснив, що це місце знаходиться недалеко від Андріївки: "КПП для проросійських бойовиків,і хтось
майже досягнув нашої позиції снарядом міномета ... я бачив, як він вибухнув, і стовп диму… це було на
відстані щонайменше 40 метрів, тому до мене не долетіли жодні осколки... вибухнуло між окопами, якщо
хочемо так сказати, блок-пости проросійських сил; люди, яких ми зустрічали, були проросійськими,це були
відомі місця, ми часто проїжджали -всі вони були не збоку пагорба,на протилежному боці біля поїзда (див.
засідання 14.12.2018 p. п. 25, 33.34)".
Журналістка ІЛАРІЯ МОРАНІ також підтвердила ситуацію, посилаючись на цивільних осіб ("Обидва
угрупування, тобто, українці та проросійські, були надзвичайно агресивними щодо мирних жителів, які
страждали від дій обох сторін").
Фоторепортер МАРЧЕЛЛО ФАУЧІ, який перебував у Донецьку, у дні, що передували 24 травня, зв’язався з
підсудним по телефону, який він знав, і знав, що той знаходився на горі Карачун, для отримання інформації,
бажаючи підійти до Слов'янська для документування подій; Марків відговорив його, представивши небезпеку
зони.
Про ситуацію в Україні з посиланням на порушення цивільних прав повідомив також представник свободи
засобів масової інформації Організації з безпеки та співробітництва в Європі (прот. Документ ОБСЄ щодо
свободи ЗМІ в Україні від 23.5.2014 р. з посиланням на повідомлення про більш ніж 300 випадків насильства
над представниками ЗМІ, включаючи вбивства, фізичні напади, викрадення, затримання, погрози,
залякування журналістів: "постійні напади на журналістів є серйозними порушеннями основних прав людини,
журналісти навмисне беруться як ціль, бо вони намагаються розповісти зовнішньому світу про події, що
відбуваються в Україні").
У червні того ж року (прот. Human rights watch letter to acting President Turchynov and President Elect Poroshenko
від 6.6.2014 р. пред’явлення потерпілої сторони, адвокат Баллеріні 22.3.2019 р.) міжнародна

17
неурядова організація Human rights watch писала: "дії українських повстанців не звільняють українські сили
від зобов'язання діяти відповідно до міжнародного права в поведінці їхні органів правопорядку та проведенні
військових операцій, із забороною нападів на цивільних та здійснювати бездумні напади, із зобов'язанням
розрізняти в будь-який момент цивільні та військові цілі, згідно з гуманітарним правом, повстанці мають
такі ж зобов'язання, і згідно з нормами прав людини, всі сторони повинні вжити всіх можливих заходів,щоб
у будь-якому випадку уникати чи мінімізувати випадкові втрати серед мирних жителів,поранення цивільних
осіб та пошкодження цивільних об'єктів".

18
3.б Діяльність Андреа Роккеллі
Андреа Роккеллі був позаштатним професійним фоторепортером, засновником та членом колективу
незалежних фотографів CesuraLab.
Під час своєї професійної кар’єри він документував «Арабську весну» в Лівії та Тунісі, направив свою увагу
на повідомлення про порушення прав людини як у південних регіонах Італії, так і у Східній Європі; нарешті,
готував фотокнигу, видану посмертно,представлену Захисником колективу Cesura – додану, за згодою сторін,
до судового досьє.
(Фото Андреа Роккеллі: група дітей-сиріт, усиновлена сім’єю, що ховаються в одному зі бомбосховищ
Слов’янська).
Як випливає з хронологічної реконструкції переміщень жертви, зроблених у показаннях, даних фельдфебелем
Андреа Аланья (прот. зас. 18.1.2019 р.) стосовно зібраного матеріалу, репортер виїхав в Україну в лютому
2014 року, щоб задокументувати сутички на площі Майдан в Києві, та вдруге приїхав в Україну, щоб
здійснити фоторепортажі на Донбасі, щоб розповісти історію війни та умови цивільних людей у цій
географічній зоні; з 20 травня він постійно перебував у Слов'янську аж до своєї смерті.

19
3.в Отримання повідомлення про злочин, перші розслідування, результати запитів про надання судової
допомоги до України і Франції та короткий виклад розслідування
Повідомлення про напад на журналістів, як повідомив свідок МАУРІЦІО ПАППАЛАРДО, співробітник
інформаційного підрозділу карабінерів Павії (засідання 23.11.2018 р.) і як випливає з читання представленої
документації, зокрема, додаток 9 записки 719 від 26.5.2014 р., 727 від 28.5.2014 р., 732 від 29.5.2014 р.,
Посольство в Києві за підписом Керівника канцелярії Маттео Крістофаро, надійшло з Посольства в Києві, яке
повідомило звістку про смерть італійського репортера.
У ЗАПИСЦІ № 7I9 від 26.5.2014 р. повідомлялося таке: "громадянин Андреа Роккеллі вже протягом кількох
днів здійснює фоторепортерську і журналістську роботу в одному з найнебезпечніших районів України, де
протягом тижнів тривають жорстокі бої між проросійським самостійницьким ополченням та
українськими державними силами. У процесі перестрілки, співвітчизник був уражений мінометним
снарядом. Жодної офіційної версії інциденту влада поки не надала. Через надзвичайну небезпеку місця, де
стався випадок, забрати тіло італійського журналіста було вкрай складно, і лише протягом дня 25.5.2014
р. вдалось транспортувати тіло до місцевого лікарняного закладу; на даний момент, очікуючи на
можливість перевезення тіла Роккеллі до Києва та виконання формальності консульської репатріації,
розпізнання тіла дуло виконано судмедекспертом лікарняного закладу, де він досі знаходиться - лікарня в
Слов'янську - та деякими колегами, присутніми в місті, які також вжили заходів для того, щоб забрати
особисті речі італійського громадянина: члени родини приїхали до Києва".
У ЗАПИСЦІ № 732 від 29.5.2014 р. Посольство повідомило, як італійський репортер був уражений разом з
російським перекладачем Андрієм Міроновим - який також помер - та французьким журналістом Вільямом
Рогелоном, який отримав серйозні поранення, але вижив - в районі між Слов'янськом та Андріївкою "в якому
протягом тижнів точаться жорстокі бої між регулярною українською армією, ополченням Національної
гвардії та антиурядовими повстанськими силами; конфлікт останніми днями набув особливо
кровопролитних тонів - загинули вже десятки з обох сторін - складається сценарій реальної громадянської
війни з використанням важкої зброї, бронетехніки, втручань авіації. Посольство в Києві та кризовий
підрозділ Міністерства закордонних справ вже декілька тижнів продовжують надсилати звернення, щоб
громадяни Італії покинули зону війни».
У записці повідомлялося про отримані новини, неофіційні та в деяких моментах суперечливі, про динаміку
факту, в яких говориться, що походження пострілів ще не було встановлено, повернення та супроводження
останків було здійснено, ймовірно, нерегулярними силами проросійських сепаратистів, які утримували місто
Слов'янськ, і з якими ні уряд в Києві, ні дипломатичне представництво, акредитоване при українській владі,
не могли контактувати.
У записці вказувався день летальної події - 24.5.2014 р., в період між 16.00 та 19.00;
Подана причина смерті, вказана при розтині, виконаному лікарем моргу в Слов'янську, а саме: "вибухова
травма, поранення шиї осколком, з ураженням кровоносних судин шиї та травмою правої легені".
Після перевезення тіла до Києва та визнання членами сім'ї, тіло було доставлено в Італію 28.05.2014 р.
Як випливає із ЗАПИСКИ 71/235001247 від 27 червня 2014 року Міністра закордонних справ України до
Посольствоа Італії в Києві, та як заявив свідок Паппалардо, Україна, через Міністерство юстиції України,
повідомила "що порушила кримінальну справу, а згодом, що було відкрито ще одне розслідування
українськими службами,це своєрідне внутрішнє розслідування, в пошуках правди;кримінальне провадження
було повідомлено Україною в письмовій формі до Посольства, яке закликало прикласти більше зусиль для
співпраці над новинами та обміном інформацією, щоб встановити відповідальних за подію".

20
Посол ФАБРІЦІО РОМАНО щодо проведення розслідування підтвердив (зас. 12.4.2019 р.), як зміст
запевнень, отриманих від Міністерства закордонних справ та внутрішніх справ, пов'язаний із підтвердженням
поточних розслідувань, пошуком свідків, запевненнями стосовно діяльності, що проводиться, з точки зору
процедури, без надсилання інформації про зміст (в електронному листі від 14.10.2014, він написав "з одного
боку, продовжуючи чинити постійний тиск на українську владу,щоб отримати серйозні і конкретні зусилля
у перевірці фактів та відповідальності, з іншого боку, результати до цього часу були, на мою думку, не
особливо переконливими")
У ЗАМІТЦІ від 28.08.2014 р. стосовно повідомлення 898 від 18 червня 2014 р., Посол повідомив слідчих про
розслідування, які проводить Українська влада, "про проведення розслідувань та необхідних зйомок на місці
злочину, останні є особливо складними через ситуацію нестабільності та невпевненості, що панує в зоні, в
якій зосереджена слідча діяльність".
Речі, що були власністю Андреа Роккеллі, знайдені в лікарні, було доставлені у Посольство.
Як повідомив свідок ЛУКА ТРАБАЛЬЦА, Перший секретар Посольства Італії в Україні, і як випливає з
документації, представленої Прокурором (додатки 8 та 9), відбувався безперервний обмін листуванням між
Прокуратурою Павії, українськими органами влади та Євроюстом, з метою надання судової допомоги, про
що просили державу Україна 30.06.2015 р.
Свідок втрутився лише для того, щоб полегшити контакт між магістратами, враховуючи труднощі, з якими
зіткнулась Прокуратура Павії при отриманні відповідей; навесні 2016 року був направлений запит Послу
Романо, який повідомив ім'я відповідального за розслідування представника судової влади, д-ра Коваленка,
але труднощі в організації телеконференції в присутності також родичів Роккеллі продовжувались, у зв´язку
з чим Трабальца вдалось, нарешті, встановити зв’язок між магістратурами; йшлось, у всякому випадку, про
перехідний етап Генеральної прокуратури України, тому нелегко було визначити кваліфікованого
співрозмовника.
В документах є повідомлення, здійснене між Прокуратурою Павії та доктором Коваленком у вигляді
електронних листів, як «Head Department of International Cooperation», (Голова управління міжнародного
співробітництва), керівник міжнародних зв’язків Генеральної Прокуратури.
Внаслідок цього спілкування стосунки з цим суб’єктом припинилися, він більше не був доступний по
електронній пошті чи за вказаним номером телефону.
Прокурор вказав на відсутність співпраці з боку України, тоді як Захисники держави Україна та
обвинувачуваного мали іншу думку; були детально нагадані усі акти, що представляють інтерес з цього
питання, зокрема пред’явлення Прокурора, що містяться у файлі "прохання про надання судової допомоги",
та ідентичні пред’явлення Захисту:
- додаток 3 Захист 11.1.2016 Прокуратура Республіки при Суді Павії електронний лист в Міністерство
юстиції Другий Відділ, який відповідає за процедуру запиту про надання судової допомоги: "У
продовження попередніх повідомлень у відповідь на лист цього органу від 29.10.2015 р.,представ ляється,
що більше немає необхідності в присутність цього Органу у виконанні дій, про які йдеться у запиті про
надання судової допомоги, оскільки із ознайомлення з перекладом отриманих документів та з прямих
контактів зі судовою владою України встановлено, що значна частина запитуваних дій вже була
здійснена українським судовим органом. Для повного виконання запиту потрібно буде лише дочекатися
результату балістичної експертизи, яку в даний момент проводять українські судові органи".
- електронний лист Прокуратури Павії середа, 30 березня 2016 року о 18:48, в якому Прокурор написав
Маттео Крістофаро, керівнику Консульської канцелярії Посольства, представляючи, як, незважаючи на те,
що було сформульовано прохання про міжнародну судову допомогу, належним чином отримане 15.7.2015
р. Міністерством юстиції Італії і передане 23.7.2015 р. в Генеральну Прокуратуру Києва,

21
не надійшли результати будь-якого розслідування з боку українських судових органів, вимагаючи
пояснень щодо можливої інформації, отриманої від Посольством, і про врегулювання конфлікту з
відповідною юрисдикцією відділів Генеральної Прокуратури, щоб мати можливість безпосередньо
контактувати з представником судової влади, відповідальним за розслідування.
- додаток 6 електронний лист від 11 квітня 2016 р. доктору Трабальца стосовно на нагадування, щоб
дізнатися про результати балістичної експертизи та розслідування, та його відповідей того ж дня, з
проханням про більш тісну співпрацю: "ми поділяємо занепокоєння, кілька днів тому Посол знову написав
Міністру закордонних справ, щоб підкреслити сподівання на більш тісну співпрацю у формі конкретних
результатів...", підкреслюючи при цьому проблеми Прокуратури України (повне усунення вищого
керівництва, включаючи Генерального прокурора без заміни).
- до додатку № 9 електронний лист від 18.5.2016 р. з нагадування від Прокурора д-ру Спеція з Євроюст, про
затримку прохання про міжнародну судову допомогу, адресованих Україні та Франції, зокрема Франції,
не виправданих станом цивільного безладу, що діється тепер в Україні.
- електронний лист від 13.5.2016 р. Прокурор/Трабальца про відсутність контактів з Коваленком, вказаним
як контактна особа Прокуратури України, що відповідальна за розслідування.
- 24 травня 2016 р. Прокурор у Міністерство юстиції Департамент Другий відділ, сфера запитів про судову
допомогу Риму, стосовно повідомлення від 18.5.2016 р. Прокуратура Києва про передачу завершених
перевірок, що є предметом запиту про надання судової допомоги).
Захисник Цивільного відповідача доповнив пред’явлення такими документами (засідання 24.5.2014 р.):
- 15.7.2015 р. прохання-запит про надання судової допомоги у кримінальній справі від Прокуратури Павії
- 23.7.2015 р. прохання про надання міжнародної судової допомоги, направлений органам влади України,
видане Міністерством юстиції
- 3.9.2015 р. повідомлення Генерального Прокурора України в Міністерство юстиції Італії
- 13.10.2015 р. відправлення Генеральним Прокурором України до Міністерства юстиції Італії матеріалів,
отриманих на виконання прохання прокурора Павія
- 14.1.2016 р. відповідь на записку Генерального Прокурора України від 13.10.2015 р. від Міністерства
юстиції із доданою відповіддю Прокуратури Республіки при Суді Павії
- 29.3.2016 р. прохання про правову допомогу від Прокуратури Республіки при Суді Павії до українських
органів влади
- 22.4.2016 р. записка відділу Генерального Прокурора України, направлена в Прокуратуру Павії про
здійснене відправлення того, про що запитувалось раніше, відправлені в Міністерство 22.4.2016 року
- 22.12.2016 р. записка відділу Прокуратури України про пересилання матеріалів в Прокуратуру Республіки
Павії
- 1.7.2017 р. записка Міністерства юстиції Італії до Генерального консульства України в Італії про
затримання Марківа
- 25.9.2018 записка відділу Генеральної Прокуратури України до Міністерства юстиції Італії щодо
розслідувань, які тривають у слідчому підрозділі 2 відділу Управління Служби безпеки України в
Донецькій та Луганській областях
- 16.11.2018 р.записка Міністерства юстиції Італії до Генеральної Прокуратури України щодо повідомлення
про прохання про надання судової допомоги, направленого на виконання Прокуратури Республіки Суду
Мілана.
Прокурор звернув увагу не лише на затримку відповідей, відсутність співпраці, а й малу переконливість
розслідувань, які проводилися на місці, і з цією метою він подав всю документацію, що стосується прохання
про надання судової допомоги до України та Франції.
Результат прохання про надання судової допомоги, Україна (додаток 8).
Отримане досьє містить:
перший результат 7.11.2015 р.: протокол огляду місця злочину, здійснений 29.10.2014 р., отримання
інформації від деяких осіб, допитаних Українською владою (пред’явлені та долучені за згодою сторін),
зокрема:
Особи, які проживають у цій місцевості:
Майхровська Лідія Іванівна, 1919 року народження ("я тільки зараз дізналася лише від агентів; з новин, у
мене не було жодної інформації про цю справу")

22
Сологуб Едуард Ігорович, 29.10.2014 р. ("у квітні 2014 року ми з дружиною виїхали з Андріївки; про
проведення антитерористичної операції на території Слов'янська, в якій були смертельно поранені
громадянин Росії Міронов та громадянин Італії Роккеллі, я тільки дізнався заразвід офіцерів поліції.З новин
я не мав жодної інформації про цю справу")
Шемет Сергій Миколайович, 19.10.2014 р. ("про цей факт я дізнався лише зараз від працівників поліції,я не
маю жодної інформації")
Нестолій Артем Валерійович, 29.10.2014 р. ("про цей факт я дізнався лише зараз від працівників поліції,я не
знаю цих людей, не знаю нічого")
Семетко Юлія Віталіївна, 29.10.2014 р. ("Я дізналась від невідомої людини, яка проходила повз.Якце сталося,
я не знаю")
Густена Лідія Петрівна, 29.10.2014 р. ("Я почула від представників поліції, як це сталося, я не знаю");
Бочарова Ольга Віталіївна, 29.10.2014 р. ("Я почула від свого сусіда. Про деталі смерті нічого не знаю");
Однак, не був допитаний Лука Майоккі, незважаючи на те, що він і його працівники, почувши звістку про
смерть Роккеллі від італійського журналіста, перші зайнялись перевезенням тіла зі Слов'янська до Харкова
(прот. заяви свідка з цього приводу п. 22 прот. зас. 23.11.2018 р.).
лікарі та медсестри, які бачили тіла в морзі:
Назаренко Андрій Анатолійович, лікар лікарні Слов'янської вузлової станції, 7.11.2014 р. (який заявив, що
бачив 25.5.2014 р. о 9.50, деяких невідомих чоловіків на автомобілі Нива білого кольору, один з яких він був
озброєний гвинтівкою АК74, слов'яни, одягнені як цивільні, які перевозили в багажнику тіла двох
журналістів, знайдені в рівчаку: у трупів, у одного була пошкоджена голова, зламана ліва нога, осколкові
поранення грудної клітки, ліва рука без чотирьох пальців, інший травмований осколками в грудну клітку і
голову, супроводжуючі перенесли документи Міронова та Роккеллі; через 15 хвилин у морг з’явились двоє
молодих хлопців із відеокамерою та мікрофоном і вони взяли інтерв'ю у бойовиків: о 13:00-12:30 тіла
перенесли до міського моргу, через відсутність придатних місць для збереження тіл; о 18 год. у лікарню
прийшли італійська журналістка з перекладачем, щоб отримати новини про Роккеллі);
Загреба Любов Іванівна, медсестра ("25.5.2014 р. о 8.00 год. я прийшла на своє робоче місце у відділенні
невідкладної допомоги … о 9.50 приїхала машина "Нива" білого кольору, не пам’ятаю номерні знаки, за
кермом машини були чоловіки в камуфляжному одязі, зі символами ДНР та зі зброєюв руках, загаломвийшли
троє чоловіків віком близько 35-40 років, риси обличчя слов’янські, ніколи раніше не бачила їх; я не можу їх
описати, тому що я їх не пам’ятаю; вони не вказали своїх даних; один із них підійшов до мене і попередив
мене, що вони привезли тіла неідентифікованих осіб, знайдених в районі залізничного переїзду в рівчаку;
пояснив, що ці чоловіки були уражені мінометом, у одного з тіл була відрізана голова, його ідентифікував
російський журналіст, а другий був італійським журналістом. Черговий лікар Назаренко пояснив, що одним
із трупів був італійський журналіст Андреа Роккеллі, показав його італійський паспорт; в одязі другого
трупа - того, що не мав голови, було знайдено паспорт на ім’я Міронова Андрія Миколайовича, уродженця
Іркутська в Росії.Тіла знаходились в морзі лише дві години,оскільки морозильники були несправні.Їх перевезли
до міського моргу на вулиці Урицького");
Буров Ігор Анатолійович, судмедексперт, 5.11.2014 р. ("я на цій посаді з 27.07.2014 р., і не працюю на повну
ставку через надзвичайну ситуаціюв місті; з 16.7.2014 року,після нормалізації,відділення почало працювати
повноцінно; згідно з реєстрами огляду трупів, у відділенні обстежувались трупи Міронова та Роккеллі.
Експертизи все ще тривають; у відділенні стосовно трупів є лише реєстрації у журналі, інша інформація
відсутня");
Величко Інна Володимирівна, медична сестра, 5.11.2014 р. ("з 3.5.2014 по 4.6.2014 рр. я була на оплачуваній
відпустці.В новинах чула, що біля залізничного переїзду,в районі селища Андріївка,були смертельно поранені
громадянин Росії Міронов та громадянин Італії Роккеллі").
Водій Кошман Євген Васильович, який супроводжував журналістів на місце 7.11.2014 р. (прот. змісту заяви
у пункті 3.4 "Реконструкція способів багаторазового вбивства").

23
Досьє також міститься резолюцію від 25.9.2015 р. "призначення вибухотехнічної експертизи", в якій - з огляду
на передачу 25.5.2014 року в Управління міської ради Слов'янська УМВС України в Донецькій області заяви
про смертельне поранення журналістів Роккеллі та Міронова під час антитерористичної операції та причину
їх смерті внаслідок вибухової травми для Роккеллі та травматичного поранення для Міронова – констатовано
вилучення «скляної колби з чужорідним тілом жовтого кольору та металевого походження, витягнутої з
трупа Роккеллі», та постановлено про проведення медико-правової експертизи, виконаної 27.5.2014 р., з
подальшим призначенням експертів Центру криміналістичних досліджень з метою проведення експертизи.
Другий результат від 6.11.2015 р. балістичної експертизи, з якого випливає наступне:
"були проаналізовані речові докази в пакеті 1) два металеві фрагменти (осколки неправильної геометричної
форми) сірого металу, що створює магнітне поле, розміри 4х1 мм і 18х13 мм, покриті ознаками корозії,
мають ріжучі краї і тріщини, що мають бризантні вибухові характеристики (подрібнення, тріщини) і
розриви, витягнуті з тіла Міронова, речовий доказ з пакету 2) скляний предмет з металевим фрагментом
(осколок),що не створює магнітне поле, розміром 6x9 мм, деформований, з ріжучими краями і тріщинами,
витягнутий з тіла Роккеллі.
Аналіз стосувався вивчення зовнішніх ознак та складових характеристик, а не стратифікації
вибухонебезпечної речовини через відсутність засобів
Порівняльний аналіз осколків,видобутих із тіл загиблих,привів до висновку, згідно з яким, перші фрагменти,
вилучені з тіла Міронова, є, найбільш ймовірно, фрагментами артилерійських снарядів після його вибуху,не
маючи можливості конкретно визначити тип та рід боєприпасів;фрагмент, витягнутий з тіла Роккеллі -
це фрагмент, елемент боєприпасів, зі схильністю центрувати після вибуху; також у цьому випадку
неможливо визначити тип і рід гільзи.
Не вдалося відповісти на запитання, чи відбувся вибух".
Третій результат від 3.3.2017 р. (синтетичний переклад кар. Біллий) експертний висновок від 11.8.2016 р.
Інститут судових експертиз у м. Харів: "на поверхні аналізованих металевих фрагментів не були знайдені
сліди вибухового матеріалу чи сліди займистого матеріалу; металеві фрагменти сформувались у вибуху,
неможливо визначити, чи стався вибух із вибухового пристрою, боєприпаси та тип".
Стосовно останніх двох документів, через прохання Захисту Марківа, було постановлено про експертизу для
перекладу.
Постанова Судді Суду Слов'янська від 6.7.2016 р. про часткове задоволення декларативної вимоги про
визнання бездіяльності та незаконності розслідування, здійсненого слідчим ДСП ДППН Донецька 6.7.2016
року стосовно повідомлення про злочин, пов’язаний із вбивством Роккеллі та Міронова, зареєстрованого
25.5.2014 р. в питанні порушення розумних строків попереднього розслідування та порушення термінів
проведення огляду місця злочину, а також не проведення експертизи тіла та одягу померлих.
Результат прохання про надання судової допомоги, Франція (додаток 9).
Отримане досьє містить:
скарга/позов, поданий Вільямом Рогелоном 8.10.2014 р., протокол прийняття Вільяма Рогелона 8.10.2014 р.
та відповідний переклад, медична довідка потерпілого з госпіталізацією 27.5.2014/4.6.2014 рр. в лікарню Сен-
Манде та історія хвороби, Протокол суду великої інстанції в Бордо від 9.2.2014 р. та 5.11.2014 р.) слухання
потерпілого як потерпілої сторони); документи репортера, курси, пройдені в Національному тренувальному
центрі бойових груп в Коллліур в східних Піренеях, щодо питання підвищення обізнаності журналістів про
ризики в зонах конфлікту, стаття Le Monde від 25.5.2014 р., фотографії, зроблені французьким репортером
канави та поїзда, сфотографовані безпосередньо перед нападом;
допит свідків Селін Луссато - яка представила sms-повідомлення, надіслані колегою Рогелоном під час
нападу з 17.06 до 17.21, та розповіла моменти спілкування з колегою, який все ще перебував під обстрілом,
який повідомив їй про смерть товаришів, активізація контактів з посольством Франції в Києві, звістка

24
про те, що Вільяму вдалося врятуватися, поступлення до лікарні, де він був госпіталізований, рішення
репортера виписатись через відсутність впевненості у допомозі, що надавалась, його супровід у Донецьк,
новини з Посольства Франції через п. де Туше про повернення друга до Бордо; - інформаторка нагадала, що
територія була місцем перехресного вогню між сепаратистами та українською армією; Рафаель Ягхобзаде,
фотожурналіст 13.4.2016 р. перебував у компанії Селін Луссато, коли вона отримала повідомлення Вільяма
та її зауваження щодо небезпеки місць конфлікту та про те, що територія була настільки небезпечною, "що
водій не повинен був їх возити там, де він їх залишив".
Підсумок розслідування
Військовослужбовці Спеціальної оперативної групу Мілану зайнялись:
судовим долученням пристроїв, якими користувався Андреа Роккеллі
ідентифікацією обвинувачуваного (свідки фельдфебель Маріно Трентадуе прот. засідання 18.1.2019 p. п. 39 і
наст.), зареєстрованого в Комуні Толентіно, як громадянин Італії, син Оксани Максимчук, народженої в
Україні, одруженої з Манліо Рогані:
витягненням та аналізом табуляграм телефонного трафіку членів сім'ї (Руслана, сестра Марківа 3281109427,
Рогані 0733972628 і 3288222590, 3293257088, 3207634097); Марків не був власником жодного номеру,але, в
момент затримання, він надав номер 3207634097, який, як він заявив, використовує.
долученням телефонних табуляграм Іларії Морані та Марчелло Фаучі (3346048291 і 3297003171) для
порівняння контактів між підслідним та цими особами;
прослуховуванням телефонних розмов у зв´язку з трафіком користувачів 07339726328 (зареєстровано на ім’я
Рогані, у період з 5.3.2015 р. по 20.12.2016 р. 105 контактів з користувачами з України 00380355751636,
мобільний 3293257088, яким користується мати Марківа, телефонні дзвінки численним українським
користувачам: 00380935470699 - 543 контакти з 11.3.2015 по 27.2.2017 рр., приписаний пізніше Марківу в
перехопленнях, користувач 00380639613482 приписаний дружині Марківа (Діані Марків).
Перехоплення дозволили дізнатися про повернення до Італії підслідного 30.6.2017 р. з Києва із зупинкою в
Болоньї, разом з дружиною.
перехопленнями середовища (свідок Дзімбарді 22.02.2019 р.)
використання інформації з відкритих джерел (OSINT - Розвідка на основі відкритих джерел), зокрема, у
соціальній мережі VK.com (ВКонтакте) (російський еквівалент Facebook) та в соціальній мережі OK.RU; в
обох був виявлений профіль підсудного; був виявлений обліковий запис в Instagram, на платформі обміну
повідомленнями VoiP та Skype та канал, який використовував Марків на youtube.

25
Відношення до підслідного виплило з фотографій, на яких він зображений, з використовуваного імені,
асоційованого з іменем користувача "sweet gangster" або "mister sweet gangster", з реєстрації номера телефону
(-699), яким, як виявилось, він користувався.
Місцезнаходження суб'єкта в Україні зрозуміли з IP-адрес.
Серед різних елементів було виявлено відео, в якому була і дружина підслідного 8.4.2016 р. (відео містить
репортаж випуску новин українського телеканалу СТБ Світ Телебачення, в якому йшлось про проект
фотовиставки "Якби не було війни", та інтерв'ю з Віталієм МАРКІВИМ: кореспондент, Анна ЧАЛОВА,
розповідає історію Віталія МАРКІВА (свідок Алессандро Нікола Ніні зас. 18.1.2019 р.).
Отриманням додаткових матеріалів, включаючи:
- відео від 7.6.2014 р. на платформі youtube,яке показує зображення, які, порівняні із зображеннями двох
відеозаписів на планшеті підсудного (мат.доказ 7), дозволили ідентифікувати відповідність та
положення:
- відео, знайдене на YouTube, опубліковане 11 червня 2014 р. (період, який відповідає присутності
Марківа), у якому солдат, який представляє себе командиром роти Національної гвардії, висловлює
протест персоналу Національної гвардії проти українського уряду та української армії, скаржившись на
своє адміністративне протистояння, стан покинутості, в якому вони опинилися (свідок Дзімбарді зас.
22.2.2012 р.), повторюючи про свою присутність у Слов'янську, з вимогою належного матеріального
утримання.
Речовими доказами і фотодокументацією того, що було вилучено, і що належало потерпілому Андреа
Роккеллі.
Аналіз фотографій, знайдених у Роккеллі, продемонстрував діяльність, яку він проводив у Києві,
документуючи сутички на Майдані у період з 13 по 24 лютого 2014 року (як засвідчено метаданими):
повернення в Україну з 7 травня по 24 травня, день смерті.
Роккеллі прибувдо Києва 7 травня, він переїхав на Донбас,де тривав конфлікт між українськими регулярними
силами та проросійськими сепаратистськими силами; проживав в Донецьку, Маріуполі та Мар’їнці, і прибув
до Слов'янська 20 травня: він сфотографував останні моменти свого життя та життя своїх колег.
Речовими доказами того, що було вилучено у Марківа
речовий доказ 1) USB-флешка trascend 8 гіга (фото 1,2,3)
речовий доказ 2) USB-флешка 64 гіга (фото 4,5,6)
речовий доказ 3) пам’ять sd SanDisk 32 гіга
речовий доказ 4) флеш-пам’ять San Disk 4 гіга
речовий доказ 5) смартфон Samsung з карткою пам'яті (5.3)
речовий доказ 6) Відеокамера Go Pro
речовий доказ 7) планшет із сім-карткою та 32-гігабайтною трансакційною пам'яттю

26
3.г Способи багаторазового вбивства, про які повідомляли присутні особи
Реконструкцію атаки, в які втратили життя Роккеллі та Міронов, надав свідок ВІЛЬЯМ РОГЕЛОН на слуханні
30.11.2018 року.
Останній, після роз'яснення на прохання Прокурора свого професіоналізму як фотожурналіста та підготовки,
отриманої завдяки безпосередньому досвіду роботи в зонах конфліктів в Туреччині та Сирії та на курсах, які
він відвідував з цією метою, реконструював період перебування в Україні, зустріч з Андреа Роккеллі та
Міроновим та часову послідовність наступу, жертвою якого він став разом з колегами.
Він в дійсності прибув в Україну 8 травня 2014 року, зупинився в Києві, потім поїхав до Донецька, а потім,
16 травня, до Слов'янська; на той час проросійські сили, які окупували територію, контролювали паспорти,
але дозволяли журналістам діяти настільки, що він підготував репортаж про вибори зі свободою доступу до
головної будівлі адміністрації Донецька.
Проїхавши черезрізні пункти пропуску,прибувдо готелю, де він зустрів Андреа Роккеллі та інших репортерів
під час сніданку, тому що в готелі в Слов’янську зупинилось близько тридцяти журналістів; відчув симпатію
до Роккеллі та Міронова.
У ті дні напади між протиборчими ополченнями були сконцентровані в нічні години; лінія боїв була
зафіксована через те, що проросійські сили окупували Слов'янськ, а українці були назовні.
В ніч на 25.05.2014 р. свідок зупинилось у проросійському пункті пропуску для того, щоб зробити репортаж,
і зранку спав; о 16 годині в готелі він дізнався, що в 5 км від Слов'янська, в селищі Краматорськ, було
бомбардування, перше денне бомбардування; Роккеллі та Міронов готувалися виїхати на це місце; він
вирішив приєднатися до них, оцінивши спокій Роккеллі та врахувавши перевагу знання Міроновим російської
мови.
Міронов розмовляв близько півгодини по телефону, щоб перевірити, чи не проводиться бомбардування,потім
вони вийшли взяти таксі - всі журналісти користувалися таксі, які чекали їх на площі; водієм був звичайний
водій Роккеллі та Міронова.
Вони виїхали в напрямку селища Краматорськ і, через неповних десять хвилин, досягнувши поїзда біля
фабрики «Зевс», Роккеллі та Міронов вирішили зупинитися, щоб зробити кілька фотографій (як по казав
Прокурор в маршруті на картах Google, це був найшвидший шлях для обраного напрямку, згідно з
розрахунком - 12-14 хвилин часу від готелю).

27
(фото Ругелона)
Вони були у цивільному одязі, у них не було репортерських карток, але вони носили із собою фототехніку,
добре помітну.
Вони зупинилися на рівні фабрики «Зевс» (біла будівля на карті), об’їхавши її на таксі (див. синю лінію), щоб
сфотографувати поїзд, який поступово знищувався, оскільки проросійські сили розмістили його для захисту
своєї позиції, щоб не дозволяти українським танкам рухатися вперед.
Жовта точка на карті вказує місце паркування автомобіля (що відповідає координатам, наданим самим
свідком); поїзд знаходився на перехресті дороги, якою вони пройшли пішки (приблизно 300-400 метрів від
стоянки автомобіля) та залізничної лінії.
Він сфотографував постріли міномета на дорозі, поїзд та огорожу фабрики «Зевс» ,
Антена, яку видно позаду поїзду між двома стовпами, була телевізійною антеною, розміщеною на горі
Карачун, зайнятій українським ополченням.

28
У той момент було тихо, вони не зустріли жодних контрольно-пропускних пунктів, не було проросійських
солдатів, ніхто не стріляв.
Як правило, при зустрічі на контрольно-пропускних пунктах, вони давали вказівки захистити журналістів,
рекомендуючи більш-менш небезпечні райони, щоб можна було зупинитись і сфотографувати, щоб не
потрапити під вогонь українських сил.
В той момент не було нікого, хто б перевірив і дав звичні вказівки.
Роккеллі та Міронов пробралися до захисного шлагбаума, до поїзда; Рогелон пішов за ними, і всі
вони повільно йшли серединою дороги.
Поки він фотографував маленьку будівлю біля поїзда, хлопець у цивільному одязі, років двадцяти, вийшов з
вулиці, беззбройний і переляканий, сказавши "Sniper", що в перекладі з англійської означає "снайпер".
Міронов, який був найдосвідченішим з групи, порадив повернутися до машини один за одним, на певній
відстані один від одного, не біжучи.
Коли вони дійшли до фабрики ««Зевс»»,пролунали перші постріли, черга пострілів, що летіли над їх головами
і вдаряли у фабричну стіну. Це були точні постріли, "можливо, це був Калашников", шквал пострілів.
Удари надходили з порожнього поля зору (де знаходиться антена), оскільки вони вціляли в стіну огорожі
заводу «Зевс» ("Отже, постріли не могли прилетіли з фабрики, бо була стіна. Отже, вони надходили з цієї
пустої зони дороги, удари йшли з цього поля зору").
Тому вони вирішили сховатися в лісок (в рівчаку нікого не було), розташований перед фабрикою, оскільки
досить густа рослинність дозволила врятуватися від пострілів; до групи приєднався таксист, який, почувши
постріли, покинув таксі, де сидів, чекаючи їх.
Вони побігли в зелені насадження, щоб уникнути пострілів і зупинились в положенні, які він задокументував
на фотографіях, у рівчаку глибиною трьох метрів, захищеному зеленню.
На фото ви бачите на передньому плані Андреа Роккеллі, зліва Міронов, цивільний праворуч, одягнений у
чорне, та водій у світлій футболці у кущах.

29
Рогелон надіслав перше з кількох повідомлень із проханням допомоги своєму французькому колезі
(повідомлення, зібрані в показаннях, складених Селін Луссато французьким слідчим, що міститься в додатку
9, запит про надання судової допомоги, направлений у Францію, пред’явлення Прокурора), щоб попередити
їх про ситуацію і тому що "я вже розумів, що помру".
У той момент він також записав коротке відео, на якому видно всіх осіб, які лежать в очікуванні припинення
пострілів (на відео, на задньому плані, чути, як говорять російською), потім він поклав свій матеріал, який бу в
об’ємним,а Андреа Роккеллі продовжував фотографувати (речові докази 5 і 6 прот. вилучення у документах),
документуючи момент наступними знімками.
Сфотографував цивільну особу.
Сфотографував Рогелона
Зробив світлину водія з його червоним телефоном, який той тримає в руці
І зробив світлину Міронова, за спиною котрого бачимо дим внаслідок перших пострілів міномету.

30
І дійсно, після пострілів пройшло п’ять хвилин, і почали падати перші удари міномету.
Рогелон почув їх, перший десь далеко, потів вже ближче, третій удар пошкодив машину.
В цей момент він згадав інформацію, яку вивчив під час стажування, щодо журналістів в зоні воєнних дій та
зрозумів, що агресори вирішили знешкодити транспортний засіб для того, щоб зашкодити їх втечі, тому вони
віддалилися від місця, де знаходився транспортний засіб, припаркований в посадці, зверху того місця, де вони
знаходились, та повернулися в напрямку поїзда, зупинившись посередині рову.
Постріли міномету продовжилися через хвилину, і він їх порахував, він відчув, що постріли були з
періодичністю приблизно шість секунд; перший дістався рову, близько до поїзду, інші продовжували з
точністю бити у рів на відстані 10-14 метрів один від одного («чувся їх свист дуже здалеку, тіло та емоції
були паралізовані,небо роздиралося впродовж приблизно чотирьох секунд. І здавалося,що воно впаде мені на
голову» п.26 див. засідання від 30.11.2018).
Після кожного удару міномету вони були оглушені та намагалися втягнути голову між плечей (свідок заявляє,
що навіть сьогодні він має проблеми зі слухом через той шум).
Він був перший, хто зазнав поранення, коли він піднімався по схилу рову, повісивши сумку з фотоапаратом
спереду на груди (Андреа Рокеллі слідував за ним на відстані 4-5 метрів).
Снаряд міномету впав на відстані двадцяти метрів від них, він почув свист наступного снаряду, та подумав,
що, мабуть, його життя закінчиться.
Уламки снаряду з міномету, що впав на відстані приблизно 1,5 – 2 метри, зачепили йому ноги, його підкинуло
вгору, він відчув сильний біль, вдихав порох від пострілу; він перевірив, чи не втратив він ноги; намагався
зрозуміти, чи не було кровотечі.
В цей момент інші, в тому числі і Роккеллі, верталися назад до автомобілю, поки він нерухомо лежав; всього
було випущено 20-30 пострілів з міномету, які він перестав рахувати після десятого.
Через декілька хвилин після того, як постріли припинилися, він зробив змогу стати на ноги; він бачив зліва
цивільного чоловіка та водія, що підіймалися та сідали до машини; він намагався рушити за ними, але через
викид адреналіну він знову впав на землю; незважаючи на біль в ногах, він привстав і, шкутильгаючи,
направився до машини; зліва він побачив Андреа Роккеллі, що лежав на спині з відкритими очима; побачив
кров навкруги; перед ним побачив Міронова «на шматки»; повернув праворуч та виліз по схилу.
Водій намагався завести машину, що була розбита через отримані удари.
Він також намагався сісти в машину через задні дверцята справа, але не було ручки та віконця; в цей момент
знову пролунали черги пострілів, цілили в них.
В своїх спогадах він відчув тепло снарядів на обличчі, черезщо він знову нирнув у посадку; таксі направилося
в напрямку поїзда, ставши «магнітом» для снарядів, змінюючи напрямок руху для того, щоб виїхати, за
переконанням свідка, який його не бачив, тому що був в рові, на дорогу, по якій вони приїхали (не маючи
можливості слідувати в напрямку поїзда, який загороджував проїзд).

31
Стан таксі після атаки був упізнаний свідком на зображеннях відео, отриманого з відкритих джерел з
місцевого телебачення, що було знайдено на youtube; на машині бачимо удари від снарядів, гілки, що впали
на машину, червоний мобільний телефон водія.
Удари снарядів по лобовому склу, вивіска таксі “Buba T” місцевої компанії таксі, що впала всередину на заднє
сидіння, коли вони їхали сюди, ця вивіска була зафіксована за допомогою магніту на даху машини, а не на
задньому сидінні, що були зайняті свідком та Роккеллі.
На відео представлене інтерв’ю однієї особи, яка піднімає поранену ліву руку; навіть не зважаючи на те, що
його обличчя не знімали, Рогелон впізнав в цьому чоловікові власного таксиста, тому що наступного після
атаки дня він зустрів його, і той йому сказав, що снаряд поранив йому руку.
Таким чином, Рогелон залишився сам в рові, тяжко поранений та без засобів пересування; він надсилав
повідомлення французьким колегам, що всі мертві і він також помре, тому що поранений в ноги.
Через десять – п'ятнадцять хвилин він почувкроки, що наближалися в заростях, та дві черги, що були зроблені
в його напрямі, йому впали на обличчя гілля та листя, тоді він наважився крикнути «журналіст», і постріли
припинилися.
Він вийшов з рову з піднятими руками, пройшов першу ділянку дороги до повороту, де знаходиться вхід до
«Зевсу»; в цей момент він наштовхнувся на групу проросійських воєнних, близько тридцяти осіб, що бігли,
щоб зайняти позицію на фабриці; четверо воєнних наставили на нього зброю; він спромігся сказати, із
зусиллям, - він уже був впевнений, що помре – що він був журналістом.
Проросійські воєнні побачили його оснащення і сказали йому, щоб він йшов геть; свідок уточнив, що з
проросійськими воєнними ніколи не було проблем з приводу проявлення агресії до журналістів, з якими
відношення були налагоджені.
Тому вони дозволили йому пройти; коли він йшов, він почув за спиною нові черги пострілів, але,
обернувшись, зрозумів, що проросійські воєнні стріляли у повітря та кричали йому, щоб той тікав.
Він досяг першого перехрестя, побачив автомобіль червоного кольору, що проїжджав, спромігся зупинити
його і, коли сідав в автомобіль, до них дісталася третя черга пострілів, водій виявив, що багажник автомобілю
продірявлений.
Місця, що були вказані свідком, відповідають тим, що зображені на карті нижче.

32
Пояснення: 1) перехрестя двох вулиць, коли свідок знаходився в рові, та крапки, щоб вказати його напрям
пересування 2) точка зустрічі з проросійськими воєнними 3) почув постріли за спиною 4) зустрів червоний
автомобіль, що вивезе його в небезпечне місце, і де багажник був пошкоджений пострілами; стрілочка
показує напрям, в якому слідував автомобіль;малюнок поїзда жирними штрихами,5) місце, в якому вони були
обстріляні снарядами, загорожа фабрики, обстріляна снарядами).
Епопея репортера закінчилася, коли він приїхав до лікарні Слов’янська, де, в стресовому стані та сповнений
зневіри, він замінив світлинами, зробленими за день до цього, картку пам’яті, сховавши ту, що містила
світлини, на яких була задокументована атака.
Зрозумівши, в яких умовах низької гігієни та в який спосіб проводить операції медичний персонал, без
стерильного інструментарію і без рукавичок, він попросив, щоб йому наклали бинтову пов’язку, і направився
до готелю, де провів дезінфекцію за допомогою набору, що мав з собою.
Сповістив колегам-журналістам точки GPS, які він зареєстрував, для того, щоб відправити допомогу колегам,
що залишилися в рові, впевнений, що Роккеллі не був мертвий і відчуваючи провину через те, що його
залишив; тієї ночі не було можливим організувати допомогу, незважаючи на те, що італійські журналісти
намагалися сприяти «припиненню вогню» для того, щоб забрати колег.
Свідку була показана світлина, на якій зображені уламки міномету, що була продемонстрована йому
проросійським воєнним та була зроблена за декілька днів до подій на російському блокпості.

33
Свідок пояснив, що це були ті саміуламки, що були витягнуті зйого нижніх кінцівок (уламки, які, незважаючи
на вимогу Державного Обвинувача, ніколи не були передані з Франції, оскільки має місце також провадження
у кримінальній справі, крім компенсації в цивільній справі).
На світлинах, зробленим Рогелоном, задокументований бункер, де були вириті траншеї для уникнення
пострілів з міномету, та місце, в якому він провів ніч на блокпості з Роккеллі та Міроновим.
Щодо способу атаки, що мала місце, свідок вважає, що мова йде про цілеспрямоване вбивство, тому що не
було попереджуючих пострілів і вони були взяті на мішень разом з автомобілем - щоб не дати їм можливості
втекти.
Запит до французького суду на отримання компенсації в якості жертви терористичних актів був прийнятий у
Франції, і репортер є першим журналістом, що отримав компенсацію від держави (Адвокат Баллеріні
пред’явив на засіданні від 30.11.2014 Рішення Апеляційного суду м. Бордо, оскаржене в Касаційному суді
виключно через недотримання форми).
Державний Обвинувач пред’явив малюнок з реконструкцією подій (за інформацією від Рогелона):

35
Розповідь про атаку була також викладена в свідченнях, отриманих, зі згоди сторін, від таксиста ЄВГЕНА
ВАСИЛЬОВИЧА КОШМАНА, та викладених в матеріалах допиту, проведеного українською стороною.
Згідно цих свідчень, вищезгаданий працював таксистом, і 24.5.2014 р., в 17-30, взяв на борт біля готелю
«Слов’янський», що розташований по вул. Іскра, м. Слов’янськ, трьох чоловіків, і відразу зрозумів, що вони
були журналістами, тому що вони мали з собою професійні фотоапарати; один з них, що прекрасно володів
російською мовою, попросив відвезти їх до фабрики «Зевс Кераміка» - він знав, що на пагорбі Карачун
базувалися українські війська, які проводили антитерористичну операцію на території Слов’янська та
стріляли з різних артилерійських знарядь; однак, йому не приходило на думку, що їхати до селища Андріївка
може бути небезпечно.
Коли вони приїхали до місця призначення, пасажири вийшли з машини, перекладач попросив його зачекати
на дорозі, тому він припаркував машину біля дерев, на відстані 300 метрів від залізничного мосту.
Журналісти направилися до залізничного переходу, що знаходиться поруч зселищем Андріївка для того, щоб
зробити світлини.
Залишаючись в машині, він почув окремі постріли, тоді він взяв документи та вийшов з машини; в цей же
момент він побачив чоловіків, що бігли в його напрямку; вони запропонували сховатися в рові глибиною
приблизно 1 м; в схованці вони перебували протягом 30 хвилин; постріли, що лунали, були дуже частими,
черги з кулеметів та вибухи з мінометів; недалеко чулися вибухи гранат, що билися об дерева та

36
загорожу фабрики «Зевс»; в рові він ліг на спину, прикривши голову руками, боячись, щоб в голову не
потрапили уламки; поруч зліва, на відстані 5/10 метрів був російський перекладач, згорнутий клубком, а поруч
з ним – італійський журналіст.
Росіянин сказав, що починають вести перехресний вогонь, і після цього вони зможуть вийти; водій описав
журналістів як спокійних та хоробрих.
Після цього рядом прогримів вибух і він втратив свідомість; коли він відкрив очі, він побачив біля себе
російського перекладача; він побачив італійця, що повз до нього, його обличчя та одяг були вкриті кров’ю, і
після декількох конвульсій він перестав рухатися; уламком чоловікові поранило ліву руку. Охоплений
панікою, він вирішив вилізти з рову та сісти до машини, і, коли він був в машині, з правого боку побачив
італійця; після чого він почув ще один сильних вибух, і італієць пропав з його поля зору.
Він завів машину та втік додому, він більше не шукав італійця, який спочатку біг за ним, тому що думав, що
він бувсмертельно поранений; в дні 24.05.2014 – 30.06.2014, коли він проходив лікування в лікарні, він зустрів
італійця з перебитими ногами – (вочевидь, він має на увазі Рогелона, єдиного, хто вижив і якого, насправді,
він зустрів в наступні дні).
Стосовно реконструкції того дня, наступний елемент, що має бути прийнятий до уваги, і на який лише під час
заключних дискусій посилався Захисник обвинуваченого: зміст діалогу на російській мові між Мироновим та
таксистом, уривок відео, записаного Рогелоном під час атаки.
Експертна оцінка цього тексту не була запитана жодною зі сторін, цей текст міститься в матеріалах
Державного Обвинувачувач та був отриманий ним на підставі домовленості сторін, з перекладом, виконаним
технічним консультантом Державного Обвинувачувача.
Зміст відео приводиться нижче, також будуть викладені причини, через які Суд не розділив вирішальну
значимість цього змісту, яку надавав йому Захисник.
Пояснення:
ЧОЛОВІК 1 (встановити особу більш точно не представляється можливим):
ЧОЛОВІК 2 (встановити особу більш точно не представляється можливим):
Починаючи з [16:55] відео записано в повній формі.
На задньому плані чутно звукиоточуючого середовища:зітхання людини, шумкомахи, як рухаються заростічерез
крокидекількох осіб, що йдуть разом. Чутно також незначний металічний шум. В деякий момент чутно декілька
пострілів з вогнепальної зброївдалині. Потім чутно зітхання людини і фраза, ледве зрозуміла, на російській мові,
яку сказав чоловік: « … стрілять…». Потім чутно два постріли близько, випущені з вогнепальної зброї. Фраза на
російській, що промовив чоловік: «… (нерозбірливо) … це надовго, так? … (нерозбірливо)». Одразу ж слідують
16 пострілів, випущених з вогнепальної зброї, після чого – шум від вибуху. Слідує розмована російській мові між
двома чоловіками:
ЧОЛОВІК 1: А це що було?
ЧОЛОВІК 2: це перестрілка. З «Калашникова» стріляють в тих одиночних…
ЧОЛОВІК 1: а де вони?
ЧОЛОВІК 2: « де вони».. вони там.. ми якраз попали всередину. Хтось тут сидить і стріляє з того, що в нього є
(примітка перекладача: має на увазі, що «стріляє з тієї зброї, що має під рукою»). З вежі ніхто не може його
ліквідувати. Спробували кулеметом і навіть мінометом. І навіть тут поблизу є міномет…

37
3. е Поранення, яких зазнала жертва, та причини смерті
За результатами під час аутопсії, проведеної в морзі Слов’янська, причиною смерті італійського репортера
була встановлена «травма від вибуху, поранення шиї осколком з ушкодженням кровоносних сосудів шиї та
ушкодження правої легені».
Консультант Державного Обвинувачення, доктор МАРКО БАЛЛАРДІНІ – як витікає з заяв, зроблених під
час надання свідчень на засіданні від 25.1.2019 та отриманої консультації - був уповноважений опізнати та
провести зовнішнє обстеження тіла та підтвердив те, що вже було встановлено під час аутопсії, проведеної в
Україні, посилаючись на тяжку травму шиї, в боковій шийно-комірцевій зоні справа, та правої легені.
Свідок пояснив, наскільки виявлені пошкодження відповідають тим, що були виявлені та описані в довідці
про аутопсію, які травми від вибуху вибухового механізму та ураженні тіла осколками, приймаючи до уваги
результати аутопсії, але оцінивши також вид, розподілення, кількість ран (під визначенням «уламок»
розуміються лише можливі фрагменти вибухового пристрою,снаряду,але снаряд міг вдаритися, наприклад,
об землю і, в свою чергу, визволити мікроуламки ті мікроснаряди, що пізніше могли зачепити цю частину
тіла»)..
Доктор Баллардіні підкреслив, що найбільших пошкоджень зазнала права половина тіла Роккеллі, зокрема,
на рівні шиї, що була обслідувана українським судмедекспертом (рана була опісля зашита); посилання під час
аутопсії на пошкодження сосудів шиї є узагальненим, але матеріал міг бути вилучений: «В цій зоні насправді
знаходяться ….сонна артерія та яремна вена, у випадку пошкодження яких смерть може наступити у дуже
короткі строки.І до того ж,він посилався на пошкодження легені,не надавши більшої конкретики, що могло
бути спричинене не стільки осколком, в загальному розумінні, тому що особисто я не знайшов значних
пошкоджень в правій половині грудної клітини, але це могло бути просто результатом одного з наслідків
вибуху, який спричиняє, серед іншого, хвилі, що поширюються, стискання та розрідження, які, якщо ми
говоримо про такі органи, як легені, можуть викликати розриви і, як наслідок, кровотечі. І насправді, він, на
закінчення, посилається на смерть від кровотечі (п. 42 див. засідання від 25.1.2019)».
Матеріал, що був вилучений з тіл Роккеллі та Міронова, був підданий експертизі в Україні, але матеріал
ніколи не передавався до Італії.
У висновку від 259.2015, наданого експертною оцінкою, вказується на вилучення «скляної колби зі стороннім
тілом жовтого кольору, металічного походження, з тіла Роккеллі».
З експертної оцінки від 6.11.2015 значиться наступне:
«був проведений аналіз речових доказів, що містяться в пакеті 1) два металічних фрагменти (осколки
неправильної геометричної форми) металу сірого кольору, який генерує магнітне поле, розміром 4х1 мм та
18х13 мм, вкриті ознаками корозії, з різаними краями та тріщинами, що мають вибуховий осколковий
характер (подрібнення, тріщини) та фугасний характер (розриви),вилучені з тіла Міронова; речові докази,
що містяться в пакеті 2) скляний предмет з металічним фрагментом (осколок), що не генерує магнітного
поля, розміром 6х9 мм, деформований, з різаними краями та тріщинами, що був вилучений з тіла Роккеллі.
Аналіз стосувався перевірки зовнішніх ознак та складових характеристик, але не стратифікації вибухової
речовини через відсутність засобів.
Порівняльний аналіз уламків, вилучених з тіл загиблих,привів до висновку, за яким перші фрагменти, вилучені
з тіла Міронова, були, з великою вірогідністю, фрагментами артилерійських снарядів після їх вибуху, без
можливості з точністю встановити тип та рід боєприпасу; той, що був вилучений з тіла Роккеллі, являв
собою фрагмент, елемент боєприпасу,передбачений для центрування після вибуху; в цьому випадку також
неможливо з точністю встановити тип та рід патрону.
Не було можливості відповісти на запит чи мав місце вибух».

38
Експертиза від 11.8.2016, отримана від науково-дослідного Інституту судових експертиз Харкова засвідчила:
«на поверхні проаналізованих металічних фрагментів не були виявлені сліди вибухового матеріалу або сліди
легкозаймистого матеріалу; металічні фрагменти сформувалися внаслідок вибуху, є неможливим
встановити, чи мав місце вибух вибухового пристрою, вид та тип боєприпасу».
Щодо двох останніх документів, на запит адвокату Марківа, експертна оцінка була надана для перекладу.
Через відсутність точних матеріальних речових доказів, свідчення свідка ВІЛЬЯМА РОГЕЛОНА мають
істотний характер, в тому числі, в тому, що стосується природи уламків, що поранили репортера, які вразили
їх в одному і тому ж рові, за кілька хвилин, від одних і тих же пострілів міномету, які французький репортер
чув та перерахував послідовно.
Рогелон визнав ідентичними уламки, що були вилучені з його власних ніг, та ті, які він власноруч
сфотографував в руках проросійського бійця, які він показав як результат атак їх позицій.
Свідок БЕНЕДЕТТО ВІНЧІГУЕРРА (засідання від 25.1.2019, п. 13) підтвердив, що цей матеріал є «уламками
вибухового, іншими словами, розривного боєприпасу, мова може йти про бомбу, або артилерійську зброю,
або міномет».
В процесі перегляду відео, на якому представлені свідчення двох проросійських солдат, що знайшли тіла
жертв та відвезли їх до моргу,є кадр, коли вони демонструють вибуховий прилад, що був знайдений поруч з
тілами (див. свідчення посла Романо на засіданні).
Це вибуховий прилад був ідентифікований свідком Вінчігуерра як «хвостовий стабілізатор,без сумніву, від
міномету, здається, на 120 або більш потужного».
Лейтенант АНДРЕА РУССО, що служить при службі судмедекспертизи м.Парма,дослідивши рюкзак жертви,
заявив про те, що він знайшов сліди RDX або Т4, потужної вибухівки, що використовується в тяжкій артилерії
(засідання від 25.1.2019).

39
Під час відеоінтерв’ю двох воєнних, що знайшли тіла у рові, яке було надане Державним Обвинувачем (див.
запис експерта, спеціально призначеного Судом Ассізі), останні свідчили про те, що вони знайшли тіла в рові,
де вони обидва лежали «мабуть, на дистанції 3-4 метрів одне від одного», про те, що вони знайшли «міну,
що вибухнула, від міномету»; «це – кусок міни з міномету, хвостовик, саме близько до них… зверху все гілля
розірване, все навкруги розірване.. і навіть там, де дорога, близько біля рову, де ми їх знайшли, були ще дві
міни, що встромилися в асфальт».
Консультант Захисту П’ЄРПАОЛО ЛУКА СОЛЬДАТІ припустив, що не зможе відповісти на питання щодо
причин смерті, додавши, таким чином: «Вважаюнайбільш вірогідним,єдине, що мені приходить на думку, це
те, що то була ручна граната» (див. засідання від 12.4.2019).
Судження ґрунтувалося лише на відсутності вилучених уламків, в той час коли демонстрація всіх отриманих
елементів, дозволяє вже зараз зробити висновок щодо причини смерті Енді Роккеллі, відсилаючи нас, без
сумніву, до пошкодження шиї та правої легені, спровокованої мінометним пострілом, який вибухнув поруч з
жертвою, та який мав таку ж саму природу, як той, що спричинив загибель Міронова, і уламки якого були
витягнуті з нижніх кінцівок Рогелона (та тих, що були описані як ідентичні тим, що зображені на світлині, яку
він власноруч зробив).

40
3. f Зброя, якою озброєні українці та конкретна її можливість досягнути місця знаходження жертв
Аналіз зброї, зроблений на основі речових доказів, отриманий від обвинуваченого, речових доказів, що
належали Андреа Роккеллі та відео, на якому задокументоване таксі, на якому подорожували журналісти, був
розглянутий консультантами сторін.
Особливе значення має, насправді, реконструкція природи зброї та боєприпасів, якими були забезпечені
українці, з метою розуміння походження пострілів та, у випадку, якщо буде встановлено, що черги з
Калашникова та міни з міномету були від українських угрупувань, чи мали ці боєприпаси потужність,
достатню для того, щоб дістатися фабрики «Зевс», дороги, на якому був припаркований транспортний засіб,
залізничного ешелону, який хотіли сфотографувати журналісти, та рову, в якому вони переховувались.
Свідчення свідків підняли ключове питання, що міститься в точному визначенні місця знаходження
обвинуваченого на пагорбі Карачун, на який воєнні вказали як на місце, з якого обвинувачений зробив, в
перші дні червня того ж року, коли мав місце факт, відео та фотографії, що містяться в інформаційному
матеріалі, який буву нього вилучений (див. речовий доказ 1 та 7, які обвинувачений зробив під час проведення
воєнної дії, в присутності кулемету (розташованого на воєнному засобі), призначеного для пострілів саме в
напрямку території, розташованої знизу, та яка була видна з фабрики «Зевс Кераміка»).
Крім того, було використане, як елемент для порівняння, відео, отримане з відкритого джерела (Інтернет-
портал youtube), в процесі виконання аналізу OSINT, на якому були зображені солдати, присутні на тій же
позиції, що і Марків (іншими словами, тій, на якій він сам себе відзняв за допомогою власного планшету: реч.
доказ 7), що були зайняті тим, що відкривали вогонь з тієї позиції кулеметом ПКМ, з метою встановити
характеристики тієї позиції та повну видимість місць атаки.
Лейтенант БЕНЕДЕТТО ВІНЧІГУЕРРА ознайомився з речовими доказами:
1) Боєприпаси, що зафільмовані на першому відео, що містилося в планшеті обвинуваченого (речовий
доказ 7): «Те, що я бачу, без сумніву є боєприпасами для стрілецької зброї; за розміром, вони, вірогідно,
можуть бути 7.62 або 5.45-5.56; бачу боєприпаси для гранатомету; бачу РПГ-26, російський, вочевидь,
російського походження;інші боєприпаси,знову ж такі гранатомети різних видів;це також боєприпаси для
гранатометів; це - РПГ-26; а це – ручні гранати, ті, що золотавого кольору. РПГ-26 – це протитанкова
зброя. Вона має здатність пробивати, скажімо, броню танків, або залізобетонні блокгаузи, всередині яких
розташовані люди. Це не боєприпаси для міномету. Тут є гранатомет, боєприпаси для гранатомету;
протитанкова зброя; боєприпаси для стрілецької зброї.Бачу декілька детонаторів,знову ж таки, для ручних
гранат, ті, що мають золотавий колір – то ручні гранати; знову ж таки гранатомет; боєприпаси для
гранатомету; всі ці речі мають, переважно, російське походження»;

41
2) Відео, що було зняте Рогелоном: «Це схоже на стрілецьку зброю. Стрілецька зброя,що віддаляється,
а може і наближається,від того місця, близько біля того місця, де спостерігають ті пани, що знаходяться
там, позаду; також декілька гранат вдалині, від артилерійської установки, а може від міномету; це –
стрілецька зброя. Стрілецька зброя дуже близько. Так, це гвинтівки, що стріляють…» щодо тип у зброї
«постріли «тум-тум-тум», більше відносяться до стрілецької зброї, тобто до автомату, до АК-74»
3) Відео зрешеченого таксі: «Це з впевненістю уламок від міномету або артилерійської установки,
виходячи з розміру, знову ж, з середини назовні; виходячи з того, що шибки розбиті вщент, припускаюся,що
якийсь снаряд з артилерійської установки чи міномету, біля цієї машини, вочевидь, під час вибуху, розбив
спочатку шибки, а після, з шибок, влетів в середину машини, після чого вилетів через дах. Це могло бути
спричинене уламками, знову ж таки, з середини, принаймні, з того, що видно, це могло бути також і через
каміння, що підстрибнуло під час вибуху; на даху не може бути пострілів зі стрілецької зброї. Йдеться,
певно, про уламок; це уламок! Дуже великі для того, щоб бути від стрілецької зброї,можливо,ще щось, щось
не з стрілецької зброї, а з групової зброї,в сенсі, більш тяжкої зброї, типу «До 17», «14,5», в цілому; ті, що
більш великі – то стовідсотково уламки від мінометної або артилерійської зброї; в той час, коли ті, що
менші, можуть, з максимальною вірогідністю, належати до пострілів зброї, скажімо, кулеметів, в будь-
якому випадку, потужних, виходячи з розміру отворів.»

42
4) Відео, що було отримане з планшету Марківа (реч. док.7), знятого на пагорбі Карачун: «Це постріли
артилерійської установки або міномету, на дальні відстані». Зброя, яку мають українці «На перший погляд
схоже на АК-74»; свідокпідтвердив,що мова йшла про цей вид зброї,коли він говорив про стрілецьку зброю;
він бачив на віконці таксі «щось, що могло бути подібним пострілу зі зброї схожого типу, в той час як ті,
що були в даху автомобіля – ні».
5) Перше відео Марківа (реч. док.7): «То є танк! Це башта танку! Можливо, БТР-80, виходячи з
димових стволів, що позаду, це башта саме БТР-80 танку. Кулемет – це тяжкий кулемет, однак калібр
тяжко визначити. Якщо цей танк - це БТР-80, в такому випадку це кулемет з калібром 14,5 приблизно»;
свідок підтвердив, то всі ці елементи є складовими частинами одного і того ж воєнного засобу;
Що стосується слідів пострілів у таксі: «це зброя, що може зробити подібну річ; звичайно, ті, що менше, не
ті великі, що ми бачили на початку. 14,5 – це достатньо великий калібр. Він відноситься до тяжкого
кулемету. Влучивши в дах транспортного засобу, вочевидь, може його продірявити… Кулемет… зброя
подібного типу, якщо вистрелить в дах транспортного засобу, вочевидь, може його продірявити... це
тяжкий кулемет і тому може пошкодити обшивку транспортного засобу. Інший – це кулемет 14,5 від БТР-
80… з максимальною вірогідністю,танк такого типу оснащений не лише кулеметом, він може також мати
і менш потужну зброю. Ця є найголовнішою. Це найголовніша зброя, калібру 14,5»; що стосується шуму
пострілів, заявив: «Було декілька черг з однієї і тої ж зброї, взагалі»; стосовно дальності прицільного
пострілу з цієї зброї «кулемет подібного роду має її … скажімо, більше тисячі метрів для «прицільного
пострілу»,якщо ж ми говоримо про максимальну дальність цієї зброї,для калібру подібного роду вона може
складати навіть 4 кілометри, 5 кілометрів.»
Свідок пояснив різницю між прицільним пострілом та дальністю польоту ладунку; «прицільний постріл – це
той постріл, який я можу виконати, дивлячись в ціль, таким чином, на відстані тисячі метрів, залежить
від оптичної системи, що використовую, якщо я бачу ціль на відстані тисячі метрів, я вражу її з
вірогідністю 99%; максимальна дальність – це та, коли я не навожу на ціль, і, в будь-якому випадку,
дальність ладунку буде більшою, навіть до 4-5 тисяч метрів. Звичайно, в такому випадку кого досягне, того
і вразить»; що стосується стрілецької зброї АК-74, «прицільний постріл стрілецької зброї, в тому числі АК-
74, як в нашому випадку, звичайно, складає приблизно 700-800 метрів. – Дальність, навіть в цьому випадку,
буде становити більше 3 тисяч метрів, що є максимальною дальністю для цього калібру».
6) Фотографії номер 6: (реч. док.4, файл створений 1.1.2010) «це з вірогідністю бомба від міномету
калібру 81-82 міліметри,без детонатора. Знизу, в цьому ящику, вірогідно,ми бачимо такі ж самі боєприпаси,
які ми бачили в відео, і вони є боєприпасами для гранатомету. Можливо,цей боєприпас називається «ВОГ -
25», щодо цієї світлини – обвинувачений тримає в руці цю зброю, це граната міномету середньої
потужності, тобто на «81» або на «120», добре не видно, але вона або на «81» міліметр, або на «120»
міліметрів. Далі, в ящику є інші речі... скажімо, оці зелені предмети – це Бустер, з максимальною
вірогідністю,для РПГ-7, що є протитанковою зброєю.Потім бачу, що, всередині,можливо,є граната.Знову
ж таки, ті зелені предмети можуть бути, скажімо, зарядами

43
для РПГ-7, що, знову ж таки, є протитанковою зброєю. Знову ж таки, ми бачимо боєприпаси для
гранатомету, а в руці, вірогідно, щось схоже на активатор для тяжкої гранати, протитанкової гранати.
Здається, так! І це також боєприпаси,стовідсотково,для гранатомету, 40 міліметрів або 30 міліметрів.
Щось є в руці, в іншій руці. То є американська граната. Граната... то є «протипіхотна граната». Це має
бути американська граната «Клеймор». Ця гвинтівка схожа на АК, здається довгою, тому що спереду є
пристосування для безшумної стрільби або глушник. Так, знизу є також гранатомет, це має бути «ГП-25».
Принаймні, на цій зброї, з максимальною вірогідністю, встановлюється як гранатомет цей «ГП-25», і
боєприпаси, які ми бачили раніше, вірогідно, від цієї зброї, тобто, для цієї зброї, від цього гранатомету. В
той час коли зверху схоже на навідник, схоже на марку Oleotec, що необхідний для коректного наведення на
ціль»
фотографія ствольної зброї типи Базука: Це вірогідно може бути гармата без віддачі. Гармата без віддачі
калібру приблизно «70-80», «73», вірогідно; виходячи з ручки, що бачу тут спереду, та триноги, це може
бути … якщо я не помиляюся… зброя, знову ж таки, російського походження.«Прицільний постріл цієї зброї
складає приблизно 7-800 метрів. А максимальна дальність пострілу ж набагато більшою і складає навіть
більше 4 тисяч метрів.»
7) Фотографія багажнику: «Це міни, протитанкові міни, в них зверху відсутній активатор, що,
вірогідно, лежить позаду. Це ті речі, що знаходяться всередині.

44
8) Фотографія осколків, зроблена Рогелоном: «це снаряд на «12.7» від кулемету, можливо, на «12.7»
або «14.5»,тому що є достатньо довгим;в той час як уламки – або від гранати міномету або артилерійської
установки (вони не могли бути ж БТР. Це уламки вибухових боєприпасів,іншими словами, розривних, тобто
гранат, або артилерійської установки, або міномету. Це – боєприпаси калібру «81-82».
9) Проросійські солдати на відео, в яких брали інтерв’ю біля моргу: «Це – стабілізуючий хвостовик.
Стабілізатор – це з отворами, а хвостовик – це лопаті, які Ви бачите на кінці. За розміром калібру 120 і
вище. Це стабілізуючий хвостовик мінометної міни. Калібр на 120. Ні, вочевидь він більше за розміром, ніж
«81-82», принаймні, так здається з відео. Може бути на «120».
10) Різна зброя: «-А це – та ж сама зброя, що ми бачили раніше, за винятком навідника, що є іншим
спереду.– АК-74. «Прицільний постріл»,як ми сказали, складає приблизно 700 м, але, як ми також зазначили,
залежить також від оптики, типу оптичної системи, встановленої зверху, в той час як дальність цього
калібру «5.45» складає близько 3 тисяч метрів. Зверху – система нічного бачення. Це апарат для нічного
освітлення. Тобто, для нічних пострілів.Таким чином, забезпечується гарна видимість вночі. Те, що зліва від
мене, - це оптичний приціл для збільшення, як ми вже говорили,точність пострілу при тій дальності 6 -700
метрів, 800,це оптичний приціл, який дозволяє мені стріляти більш прицільно, тобто, з більшою точністю.-
В тому, що стосується дальності, очевидно. Зрозуміло, що тяжко бачити навіть з таким оптичним
приціломна відстані 3 тисяч метрів, але, звичайно, порівнюючи з гривкоюприцілу та візиромбез оптики, де
я можу бачити максимум на 4-500 метрів, з такою оптичною системою, мабуть, була б можливість бачити
предмети у збільшені, я маю можливість бачити на більш дальню відстань і, таким чином, також і цілитися
на більш дальню ціль»;
Знову ж таки зброя в різних положеннях: «За виключенням декількох ящиків там, зліва, що можуть бути
ящиками з боєприпасами, там я не нічого не бачу, що хоча б було схоже на зброю. Бачу пана, який кудись
цілиться, але може бути також, що спостерігає, але не бачу нічого іншого»; слідує фотографія, зроблена
9.2.2016: «А це частина артилерійської установки! Частина дуже старої артилерійської установки.
Присутні також механізм вертикальної наводки та поворотний механізм, присутній також механізм
прицілу. Якщо є якісь інші зображення, ми можемо встановити вид зброї. Це Д-30, це знову ж таки,

45
російського походження, має калібр 122 міліметрів та дальність від 500 м до 15 кілометрів. Може
використовуватись як для настильної, так і для навісної стрільби... з артилерійськими гранатами.
Боєприпаси на «122» міліметри.Не може стріляти боєприпасами (черезхарактер типу зброї,яку російський
солдат тримав в руках на тому відео) які, маючи хвостовий стабілізатор, стабілізуються в інший спосіб,
ніж ті, що мають відношення до цієї зброї.Таким чином, та граната,що ми бачили,той хвостовик гранати,
що стабілізується, був випущений з гладкого стволу. І тому стабілізація гранати відбулася за допомогою
тих лопатей, що ми бачили.В цьому випадку це стовідсотково граната, яка була втиснена, іншими словами,
вставлена, в затвор зброї, та стабілізація якої відбулася шляхом обертання; тому, скажімо, цей хвостовик
не був потрібний»;
Свідок заявив, що уламки на фотографії Рогелона «Можуть бути також уламками від гранати, що була
випущена з цієї зброї, та які можуть нанести пошкодження та зробити отвори, що були виявлені в таксі;
фотографія позиції (місця розташування) «Ця дивна, всі предмети, які... за виключенням того, в глибині, що
схоже на гранатомет. – Так, той, скажімо, вертикальний. – Він специфічний, тому що має таку особливу
насічку на кінці дула, і це міг би бути АГС-17, знову ж таки, радянського виробництва. На відміну від зброї,
яку тримає перед собою цей пан, яка, на перший погляд, виходячи з обшивки ручки, може мати ізраїльське
походження. Якщо я не помиляюсь, це мав би бути Тавор, калібр 5.56х45; фотографія, зроблена в 16.42
Рогелоном: «Це, на перший погляд, здається міною міномету або артилерійської зброї. Але є чистий отвір
по центру, що, вірогідно, не може бути зроблений міною міномету, тому що якщо це асфальт чи цемент,
здається, мабуть, цемент, міна міномету, як правило,зроблена з листової сталі або алюмінію, і вдарившись
об цемент, об асфальт, вона б розбилася, а не пробила б. Цей отвір, вочевидь, або являв собою, або був
спричинений протитанковою зброєю, однієюз тих, що ми бачили в відео:РПГ-26, РПГ-22 або іншими видами
РПГ-7, що ми бачили, навіть Бустером, що був всередині ящика, тому що цей отвір – це класичний отвір від
проникаючої зброї, і, таким чином, від протитанкової зброї. – І, до то ж, уламки. Іншими словами, та, що
здається радіусом уламку … в принципі, по суті, то міг бути міномет, але отвір, без сумніву, міг би
відповідати будь-яким уламкам протитанкової зброї, тому що протитанкова зброя має потужність,
достатню для того, щоб пробити броню танку або блокгаузу,виникає температура більше тисячі градусів
по Цельсію, що сприяє пробиванню. І це міг би бути ефект уламку, викликаний радіусом. Щодо «дальності»
та «прицільного пострілу» «Залежить від типу протитанкової зброї, скажімо, дальність пострілу РПГ-7,
що є, мабуть, найдавнішим, складає навіть 2 тисячі метрів. В той час коли дальність РПГ-18 або 22,або 26
є незначною, прицільна дальність складає близько 300-400 метрів, не більше»;світлина, зроблена Рогелоном:
«Це, однозначно, кулемет, має магазин на від 100 до 200 пострілів.Через довжину снаряда схожий на калібр
7,62; а це – ПКМ. Він також має «прицільний постріл» близько до 800 метрів, дальність пострілу перевищує
3 тисячі.» Пошкодження таксі, на шибці, могли бути зроблені цією зброєю»;

46
11) Фотографії, речовий доказ 1, Марків (метадата червень 2014 р.): «Це бронетранспортер для
транспортування бійців, здається, що на вежі має малокаліберну гармату, можливо, понад 30 міліметрів,
має гранатомет, це оці, майже на 45 градусів, паралельні стволу; башта квадратна. Схоже на БТР-4,
український.Схоже на український бронетранспортер.Скажімо,що ця зброя, здебільшого,для «настильного
вогню». Ці гармати для «настильного вогню». «Настильний вогонь – це не означає, що траєкторія не має
кута. Зрозуміло, що різниця між настильною та навісною траєкторією полягає саме в ординатах по
відношенню до горизонту зброї. Чим більшою є, початкова швидкість, тим більш прямолінійною є
траєкторія, але в певний момент вона знижується. – Це БТР-4, не російський,а український… не дуже добре
зрозуміло,це 70 чи 80… (міна або граната – це те, що має детонатор, вилітає,торкається землі та вибухає).
Ця машина зліва схожа на ту, що ми бачили в вертикальному положенні на світлині, де була ізраї льська
зброя, отже, гранатомет, можливо,цього ж типу. Отже, АГС-17, калібру 30,може бути. В той час як ця,
справа схожа на старий кулемет12,7,встановлений на старих російських танках,і є також в цій компоновці
з підкатною платформою. Це має бути ДШК-38, калібру 12,7. – Це машини БТР. Тобто, транспортні засоби
для транспортування бійців.Звичайно,оснащені основною зброєюприблизно на 14,5. І кулеметом, що стріляє
з башти.

47
Щодо того, як працює мінометчи гранатомет: «Поговоримо про міномет. Міномет може вражати визначену
ціль різними способами. Перший: пряме попадання ... я маю цю зброю, яка складається зазвичай з трьох
частин: тобто, плита-основа, артилерійська система (для наведення ствола) та ствол. Тому це пристрій,
який треба націлювати, бачачи ціль безпосередньо, оцінюючи дистанцію, існують таблички для стрільби,
які, залежно від дистанції, встановлюють, який кут стрільби виставити на мінометі, щоб досягти заданої
дистанції. Отже, якщо це «пряме попадання», то також і дві людини можуть видимою ціллю. «На око», у
прямій видимості, означає кілометр чи півтора. Та ж сама процедура може проводитися з «прихованої»
позиції, тобто захищеної від ворожого спостереження.
Таким чином, для цієї зброї завжди потрібні 2-3 людини, тому єдина відмінність полягає в тому, що інколи
та ж людина, яка працює зі зброєю, вона і бачить безпосередньо ціль, а інколи це інша людина, яка
знаходиться в іншому місці. Ця інша людина може виправити (підкорегувати) постріл, тобто дає
координати цілі, після надання координат, позиція цілі встановлюється на основі цих двох даних координат,
тобто координат зброї і координат цілі, між цими двома координатами визначається дистанція та
напрямок відносно півночі, за допомогою магнітного механізму (компасу) чи електронного (комп’ютерної
мережі); після того, як ці два значення встановлені, звичайно ж, встановлюється напрямок та дистанція
(кутом нахилу) на самій зброї та робиться постріл. Залежно від того, куди влучає постріл, ця стороння
особа, яка безпосередньо бачить ціль, яку можна було б назвати «спостерігачем», корегує наступний
постріл. Це очевидно, що мені потрібен цей «спостерігач»,який бачить ціль та корегує мої постріли, поки
вони не почнуть влучати туди, куди мені треба».

48
Щодо підготовки спостерігача: «Скажімо, на рівні Піхоти «спостерігач», якщо це посада (завдання)
«спостерігач», то так, я маю пройти спеціальний курс, щоб мати змогу корегувати постріли. Але на рівні
Піхоти кожен солдат Піхоти може корегувати вогонь на ціль. Не маючи для цього спеціальних знань
«спостерігача», як штатний «спостерігач», але кожен боєць вже має базові навички, щоб корегувати
постріли з міномету. В межах підрозділу завжди Командир підрозділу є особою, найвищою за званням, тому
може брати на себе відповідальність скеровувати постріли в сторону цілі. «Спостерігач» дає уточнення, ці
уточнення потім повинні трансформуватися самим підрозділом у дані для стрільби, щоб можна було
стріляти точніше, це очевидно; самому неможливо вистрілити».
Свідок МАРІО ДЗІМБАРДІ (слухання від 22.2.2019), в рамках Спеціального оперативного угруповання –
Міланського відділу боротьби зі злочинністю Міланського міжнародного антитерористичного відділу,
проаналізував зброю на фотографіях, які містяться у звіті 1, вилученому у Марківа: «Перші фотографії
стосуються травня 2014 року; групове фото, на якому точно зображений саме Марків Віталій разом зі
своїми побратимами по зброї. Зокрема, ми можемо побачити індивідуальне озброєння, яким він був
оснащений, тобто це гвинтівка-автомат АК-74.
Інше фото («метадані» від 02 червня 2014 року) – це фото, на якому справді Марків Віталій тримає на руках
АК-74, але якщо уточнити... можемо помітити, що зверху на цій зброї,на відміну від інших фотографій та
усіх фотографій,які були мною проаналізовані зрізних звітів, монтована оптика.Оптика, яка дозволяє тому
персоналу, який нею користується, також і побачити ціль з більшою точністю, але якщо висловлюватися
більш точно, то це та оптика, яка також дозволяє інтенсифікувати світло, або ж та, яка серед широкого
загалу називається «пристроєм нічного бачення». А отже дозволяє користувачеві бачити саму ціль та усі
події, які відбуваються навколо неї, через саму оптику, як при недостатньому освітленні, так і при по вній
нічній темряві. Це та оптика – з мого військового досвіду – яка зазвичай видається персоналу, який має певні
навички у користуванні зброєю, тобто не якомусь Піхотинцю, який щойно прибув з курсів підготовки;
оскільки для оптики необхідно, окрім здатності обнуляти (налаштовувати) саму оптику, більше знань від
тих, які дозволяють після потрапляння цілі у приціл натискати спусковий гачок, простіше кажучи, щоб
постріл потрапляв саме у центр хрестика, позначеного в прицілі, який можна побачити в оптиці. Ці
здібності набуваються на курсах, а також можуть набуватися у специфічних польових умовах. Курсами
можуть бути і курси для досвідчених стрільців, снайперів;однак у польових умовах такі пристрої (приціли з
нічним баченням) можуть видаватися також і військовим, які, можливо, продемонстрували особливі
здібності у діставанні (вражанні) цілей на великих відстанях, отже мають навички користування довгою
зброєю. Та ж сама фотографія, справді, яку бачимо нижче, де є також інший товариш по зброї разом з
Марківим Віталієм.

49
В подальшому представлені ще й інші фотографії за 8 червня 2014 року. Ця фотографія, та, що подана
першою, ця та наступна, дозволити нам точно визначити позицію, яку займав Марків Віталій, а це, якщо
бути точним, позиція з широкимоглядомза напрямком донизу. Справді,вдалині можемо побачити те місто,
яке називають Слов’янськом.
З цієї фотографії, справді, звірившись з «метаданими», фотографія була зроблена знову ж таки 8 червня
2014 року, можна побачити,якою саме була оригінальна фотографія, а також ця, сфотографована Lenovo
A820; якщо бути точним, це автознімок (селфі), зроблений Марківим Віталієм.
Це і є та інша фотографія, яка нас цікавить.
Ця фотографія дуже нас зацікавила,оскільки на ній є збіги з деякими відео, на яких ми бачимо точно цей же
пейзаж...з фотографії можна побачити ящики збоєприпасами,там,зі сторони будівлі,праворуч; натягувач
(розпірка), один з натягувачів антени на горі Карачун; трішки зліва від ящиків ми бачимо труби,

50
які виглядають як звичайні труби, але стволи для вистрілювання димових гранат, які розташовуються на
БТР. БТР – це броньований транспортний засіб для перевезення військ, невеличка башта якого оснащена
автоматичною зброєю великого калібру.
Біла будівля вдалині – це «Зевс Кераміка», а трішки під нею справді можна побачити залізничний конвой,
який бомбардується, який точна можна було побачити і на інших фотографіях, який знаходиться там
нерухомо, між дорогою,яка веде зі слов’янська до пагорбу Карачунта вузла залізничних шляхів. Це частини
артилерійської зброї. Артилерії великого калібру, мабуть, це мають бути 122 -міліметрові набої, які
використовуються як для протиповітряної стрільби, так і для наземної. А це інші знімки з інших позицій,які
можна було отримати з гори Карачун. Дуже точно на тому знімку, наприклад, бачимо антену, яка в
подальшому, як виявило відтворення подій, була знесена. Тут маємо знімки, які викликали в нас ще більший
інтерес, хоча вони не стосуються конкретно предмету нашого розслідування, бо всі знімки відносяться до
серпня 2014 року.
Все з того ж звіту, і на частині знімків, які ми зараз побачимо,якщо продовжимо аналіззвіту, що вони були
зроблені апаратом Lenovo A820. Отже, на першому ми бачимо автомобіль Skoda Octavia. Як можемо
побачити, навколо автомобіля знаходяться військові, в задній частині, а задні двері багажника відчинені, і
ми бачимо жовту смужку вздовж автомобіля. На цьому знімку, взятому з відтворення подій, і знову ж

51
таки, аналізуючи «метадані» приблизно за 7-8 секунд після іншого знімку, знову ж таки, зробленого за
допомогою Lenovo A820, можемо побачити того, кого ми можемо визначити як полоненого, в будь-якому
разі це людина, яка була знерухомлена, з руками,зв’язаними за спиною,на голові можемо бачити пластиковий
каптур, а навколо шиї, як це можна побачити, збільшивши знімок, що ми і зробили, та зберегли цей знімок,
можна помітити, наскільки туго був затягнутий ланцюг. Металевий ланцюг. В подальшому є й інші знімки,
які стосуються якраз цієї справи, зокрема, ось цей знімок, зроблений через 1 годину і 20 хвилин після знімку
суб’єкта в багажнику,на якому зображений той же полонений, оскільки одяг той самий, але в цьому випадку
каптур вже білого кольору, який видніється всередині траншеї. Суб’єкта розв’язали з положення, у якому
він знаходився раніше, тобто, з руками, зв’язаними за спиною, і кинули у траншею. На першому знімку, на
тому попередньому, ми точно можемо побачити ноги суб’єкта з лівого боку, а праворуч – лопату, якою
закидають землю. За декілька секунд, справді,ми бачимо інший знімок, вже під іншим кутом, який дозволяє
нам побачити, що суб’єкт з лівої сторони має в руках пістолет, а суб’єкт з правої сторони має в руках
лопату, на білому каптурі можемо побачити землю, яка була накидана на голову,а також видно, що суб’єкт
з лопатою наче звертається до особи, яка знаходиться в траншеї, а інші два товариші по зброї
спостерігають.
Наприкінці анотації є приблизно два знімки, зроблені за декілька днів після, тобто мова йде про 30 серпня
2014 року, і на цих знімках, які знову ж таки зроблені за допомогоюLenovo A820,є Марків Віталій,вже після
інциденту, після перелому лівої ноги, він ушпиталений до

52
лікарні, де й зробив автознімок, який зазвичай називають «селфі», а потім ще й знімок своєї поломаної ноги».
Крім того, свідок вивчив численну документацію, написану як кирилицею, так і на англійській мові, де
перераховувалися усі види зброї з арсеналу української армії, тобто знаходилися у розпорядженні Збройних
сил України: «зокрема, я зупинився на тих, які були цікаві для цієї справи, отже: АК-74, який був
індивідуальною зброєю Марківа Віталія; ККМ (кулемет Калашникова модернізований), який є кулеметом
трішки більшого калібру; міномети від 82 до 120 міліметрів; та броньовик, який ми бачили раніше на фото,
БТР (бронетранспортер), який зазвичай називають БТР».
Він виявив стосовно відповідності між перерахованою зброєю та зброєю, задокументованою фотографіями та
здобутими відео: «Уся ця зброя є ще зброєюРадянського Союзу (блоку),тієї ж категорії.Зокрема,аналізуючи
фотографії, які ми бачили раніше, ще до звіту 1, отже, ми бачимо фотографії, на яких Марків Віталій
тримає в руках зброю, що ця зброя визнається рушницею-автоматом АК-74, яка відрізняється від інших
автоматів серії АК за певними характеристиками, такими як покращена ручка, конкретно ж у цьому АК-
74 вона відрізняється, бо є трішки легшою, сама ручка, яка знаходиться перед прикладом,тобто та, яку він
тримає в лівій руці, та за розміром магазина. Справді, ми бачимо інший калібр, АК-74 має калібр «5.45», а
Ак-74, більш відомий і у нас, має зовсім інший калібр – «7.62», отже, цей калібр дуже важливий тим, що
співпадає зкалібром ККМ. Єдина річ, яку я можу сказати, це те, що визнаючи зброю, якою оснащений боєць,
яка точно закріплена, як індивідуальна зброя Марківа Віталія, та маючи можливість оглянути технічні
карти, технічні паспорти зброї, які є однозначними, тому що можна врахувати, що вони постачаються
тими ж самими виробничими заводами, і зброя не змінюється від того, чи одне чи інше Військо (Збройні
сили) нею користуються, з цього я зміг зробити висновок, що зброя, описана в посібнику з інструкцією, є
тією зброєю, яку, як вказано в епіграфах, тримав у руках Марків Віталій. Мова йде про зброю радянського
виробництва».
Також свідок пояснив, для кожного з перерахованих типів зброї, дальність прямого пострілу та кінцеву
дальність польоту кулі, пояснивши їх наступним чином – «Визначення «дальності прямого пострілу» – це
дистанція, на яку оператор, використовуючи металеві засоби прицілювання, розташовані на зброї, тобто
не біноклі чи інше, здатен вразити ціль з визначеною легкістю. Зазвичай вона встановлюється, тому що це
середня дистанція, на яку оператор здатен вразити ціль. «Кінцева дальність польоту кулі» – це максимальна
дистанція, якої куля, випущена зі зброї,може досягти,під кутом зброї до прямої дистанції 45°.Таким чином,
якщо розташувати зброю під кутом 45 градусів, буде досягнута максимальна дистанція. «Дальність
прямого пострілу» не є обов’язково максимальною дистанцією, на якій постріл може вразити ціль та бути
справді смертельним, чи завдати ймовірної шкоди цілі, а коливається, залежно від оператора,від ситуації.
Насправді, в одній ситуації «прицільної стрільби» більше покладаються на «прямий постріл», в той час, як
у ситуації «накриття вогнем», стрільби для пригнічення ворога чи класичного «шквального вогню», як
зазвичай називають такі види стрільби, тобто, коли основна мета – розрядити якомога більше

53
боєприпасів по цілі за короткий проміжокчасу, в такому випадку дивляться у пристрої прицілювання набагато
менше, ніж при «прицільній стрільбі».
Що стосується окремої зброї, то «Починаючи зі зброї, яку мав Марків Віталій, тобто рушниця-автомат АК-74,
вона є рушницею калібру «5.45»,яка дозволяє оператору вражати ціль на різних дистанціях. Передовсім вкажу
на визначення «дальності прямого пострілу» та визначення «кінцевої дальності польоту кулі». Вказана зброя,
як АК-74, так і ККМ, зазвичай коли їх заряджають, то якраз для того, щоб задовольнити потребу стріляти на
більшу відстань, ніж визначені дистанції, кожен п’ятий набій у магазині є «трасером». Таким чином, у магазин,
у коробчастому магазині на 30 набоїв будуть 4 звичайних набої, потім один трасер, 4 звичайних і один трасер.
Те ж саме і для ККМ. – Так, він залишає слід, смугу. – Він практично видимий неозброєним оком на всій
траекторії польоту, починаючи від пострілу і до самої цілі, яку вражає,навіть якщо ймовірно він рикошетить
від якоїсь поверхні, то його наступний маршрут теж видно. Його видно як вдень, так і вночі. Звичайно ж, вночі
його видно краще».
Дальність прямого пострілу та кінцева дальність польоту кулі:
1) «Дані АК-74 у цьому файлі визначені на сторінці 61, зокрема, ця зброя має «дальність прямого пострілу»,яка
зазвичай коливається між 7 та 800 метрами, в той час, як «кінцева дальність польоту кулі» досягає 3
кілометрів. Таким чином, постріл досягає дистанції у 3 кілометри під певним кутом стрільби».
2) Що стосується кулемета ККМ, дані для якого вказані на сторінці 70 у цьому ж файлі, то, зокрема, його
дальність прямого пострілу становить 800 метрів, тому він має набої більшого калібру, «7.62», не «5.45».
Зокрема, змінюється як розмір самого набою, так і кількість пороху, який міститься всередині набою, що
дозволяє здійснити постріл на більшу відстань з більшою руйнівною силою. Ця зброя має дальність прямого
пострілу 800 метрів, а її кінцева дальність польоту кулі перевищує 3 тисячі метрів. Очевидно, що це змінюється
залежно від умов, у яких вона знаходиться в момент стрільби.
3) Дані обох мінометів, одного на 82 міліметри та іншого на 120 міліметрів, були визначені на сторінці 29 того
ж самого документу, і звідси ми змогли констатувати, що максимальна відстань для міномету на 82 міліметри
становить близько 4 кілометрів, в той час, як для міномету на 120 міліметрів ця відстань становить 7. В
подальшому було зроблено співставлення з іншим розділом документу, в якому вказуються спеціальні
боєприпаси. Тобто там вказані характеристики різних типів боєприпасів стосовно озброєння, яке
застосовується, по кожному типу боєприпасів, зокрема, на сторінці 575 можемо бачити набої до міномету,
вказуються дистанції, яких вони можуть досягати і які співпадають з тими, які я вказував раніше, стосовно
зброї. А коли ж ми говоримо про БТР, тобто про гусеничний транспортний засіб, то варто уточнити :
«дальність прямого пострілу» та «кінцева дальність польоту кулі», які я вказав раніше, також і для ККМ,
калібр якого «7.62»,були надані за їх оцінкою в ситуації,коли оператор використовує зброю, несучи її в руках. У
випадку з БТР ця ж зброя знаходиться у дуже стабільному положенні. Це наче якби ми її закріпили на якомусь
фіксованому об’єкті. БТР, при вазі в декілька тон, я вважав би його достатньо фіксованим об’єктом. Він
дозволяє збільшити те, що вважається «дальністю прямого пострілу» та «кінцевою дальністю польоту кулі»
при застосуванні зброї оператором,оскільки віндає більшу надійність у керуванні зброєюта уникає усіх ефектів
живого організму, якими є ймовірне дрижання рук, задишка чи інше зі сторони оператора. Ця зброя має різні
види кулеметів, які коливаються від 30 міліметрів як максимальний калібр, який може досягати навіть 5
кілометрів, та досягати калібру «14.5»,звичайно ж, ми говоримо про російські калібри, ми в Італії маємо інше
позначення калібрів, який досягає «дальності прямого пострілу» у 2 кілометри, що є, беззаперечно, більшою
дистанцією».
Свідок підтвердив Ак74 як індивідуальну, закріплену за бійцем зброю кожного військового, так і ККМ як
кулемети, які видно на відео (звіт 7), на позиції, на якій був закріплений Марків.
Свідок також пояснив, що проаналізував постріли по таксі, ссилаючись на шум, записаний на відео вогневої дії
проти журналістів, на якому «оператори начебто застосовували шквальний вогонь. Тобто стрільба
здійснювалася не у вибірковому режимі, а це було накриття вогнем. Це наштовхує на висновок, що в будь-якому
разі ціль знаходилася на дистанції, на якій для оператора не було зручним щоразу дивитися у засоби прицілювання,
тобто, цілитися безпосередньо в ціль. Таким чином,

54
у цьому випадку були задіяні трасери. Трасери, які дозволяли, також і без того, щоб дивитися у засоби
прицілювання, бачити, куди влучали постріли, та корегувати стрільбу, як це говориться на технічному
жаргоні, або ж збільшувати чи зменшувати кут положення зброї, прив’язуючись до того, куди влучали
постріли. На цьому відео бачимо таксі, просто-таки пронизане пострілами, розстріляне ... усі сліди, які ми
бачимо на таксі, співпадають як з кулеметами від ККМ і більшого калібру,так і з Калашниковим, а також
скалки від гранати. Звичайно ж,і граната зміномета вважається гранатою,яка при влучанні генерує скалки
та піднімає в повітря усе матеріальне, що присутнє навколо. Таким чином, скалка може бути і не
безпосередньо часточкою пострілу з міномету, а лише відколеним шматком цементу, який ... піднімається
(відколюється), а потім з тією ж силою вибуху також здатен призвести до смерті чи в будь-якому разі
пройти наскрізь певну поверхню, таку як металевий профіль чи кузов автомобіля».
Свідок пояснив, відповідно до поняття кінцевої дальності польоту, що навіть без дальності прямого пострілу
кінцева дальність польоту боєприпасу може мати достатньо сили, щоб пробити таксі наскрізь та призвести до
смерті.
Він уточнив, що у цьому випадку спостерігається різниця рівнів, яка є, коли постріл робиться з підвищення
донизу по цілі, яка находиться внизу «Таким чином, різниця рівнів, яка на технічному жаргоні вираховується
у «МОА», тобто у «хвилинах кута, градуса», тоді кут вказаного місця вже буде сам по собі вищим, що
збільшує дистанцію. Тобто, якщо на рівнині постріл мав би дистанцію 3 кілометри, той же постріл,
зроблений з висоти, буде мати більшу «кінцеву дальність польоту боєприпасу». Звичайно ж, наразі це
математично не піддається кількісній оцінці, але має враховуватися як теорія, прийнятна для цього
конкретного випадку».
Крім того, свідок, через платформу Youtube, протягом діяльності OSINT (Розвідки відкритих джерел),
знайшов відео на відкритій платформі, на якому зображені солдати, які присутні на тій же позиції, що і Марків
Віталій; відео виставлене знову ж таки у червні, онлайн на YouTube, 07 червня 2014 року, та зображає
солдатів, які відкривають вогонь з тієї позиції з кулемета ККМ: «Там зображений кулемет ККМ, магазин
якого вміщає від 100 до 200 набоїв».
«На відео відображена вогнева дія, військовий, який проводить вогневу операцію, тримає ККМ, а також
рапортує черезраціютретьому суб’єкту, який не присутній на місці.З кута положення зброї,яка не занадто
повернута донизу, бачимо майже горизонтальну позицію, уже з самого цього факту можемо визначити, що
ціль може знаходитися на певній дистанції, точно більшій за 500-600 метрів. Справді,в подальшому,в кінці
відео, видно оператора,який наводить об’єктив на ціль на дистанції. Така стрільба точно була можливою
лише з використанням куль-трасерів».
У перекладі, солдат, який використовує бойове прізвисько, каже: «23 Ворон, працюю ПК Зєльонку, прийом
(приймаєте)?». У цьому конкретному випадку під «ПК» мається на увазі кулемет, який він використовує.
Особа,яка йому відповідає по рації,відповідає «Отримав».В подальшому солдаткаже:«Перехресний вогонь,
так, Віром». Відповідь з іншої сторони така: «Досить місити, досить, досить, більше не треба». Солдат
говорить: «Отримав, припиняю вогонь», а оператор, інша сторона, яка на радіозв’язку, каже: «23, ви
закінчили». Річ, яку ми зазначили з цієї вогневої дії,це те, що окрімлюдини на радіозв’язку звіти доповідалися
третій особі, але це звітування не відбувалося... справді, аналізуючи часову динаміку відео, не

55
було звіту «я визначив ціль, прошу дозволу; тобі дозволено; добре, даю вогонь», а робився просто звіт вже
по факту, повідомляючи того, хто був на радіозв’язку, про те, як саме був відкритий вогонь по ймовірних
цілях».
Деталі, присутні на цьому відео, були співставлені з відео, які містяться у звіті 7 на планшеті, про події, які
трапилися до цього, і було виявлене повне співпадіння місць (знімок, зроблений з першого з двох відео;
наступні зроблені з другого відео):
відео, присутнє у звіті 7 з відео, виставленого онлайн на YouTube
«Також і на фотографії, продемонстрованій раніше, було видно, що місто вглибині є ніби продовженням
однієї й тієї ж фотографії, таким чином, ніби ракурс відео з ККМ злегка зміщений вліво у порівнянні з тим
відео, яке має підслідний, яке було знято трішки правіше. Як бачимо, місто вдалині продовжується і
зображення перетікають одне в одне, таким чином мова йде про зйомку з того ж самого місця, тільки під
злегка зміненим кутом. Потім у подальшому було проведене ще одне порівняння з більшоюновизною деталей,
які визначали ту ж саму огорожу, ту ж саму пляму чорного кольору на будинку. Перша деталь точно
стосується паркану. Справді,як можемо побачити за ним, як я і говорив раніше,вздовж лінії міста, на двох
відео видно... ось ці деталі зокрема. Тобто, ми можемо бачити паркантам, два кола червоного кольору зліва,
та пляму чорного кольору, присутню на будинку (хаті).Той будинок на фото зліва – це той самий будинок,
який на попередньому відео був відображений з більш близького ракурсу, ближче до оператора,
відеоператора.На іншому фото, яке тут нижче бачимо на екрані з правої сторони, вказані ті ж самі деталі,
тобто той же паркан, та ж пляма чорного кольору на тому ж самому будинку.
Інші деталі, які можливо було визначити, стосуються натяжної опори, оскільки на відео можна було
спостерігати натяжну опору радіотелевізійної антени,розташованої на горі Карачун,а також інші деталі,
які стосувалися будівель, розташованих на задньому фоні.
відео, присутнє у звіті 7 з відео, виставленого онлайн на YouTube
Свідок звернув увагу на відповідність тих же пошкоджень на тій же будівлі, які відображаються на обох відео
(відкрите джерело/Марків) «ті ж цеглини, гнута черепиця, звивини йдуть так само, та ж позиція, той же
кут».

56
Відео, представлене в реч. доказі 7 Відео, розташоване онлайн на YouTube
Що стосується мішків: «Так, це мішки, що зазвичай використовуються для укріплення фіксованої позиції, і,
як бачимо, їх багато... як правило; і справді, на цій фотографії можна помітити, на цій, справа, що вузли
різні. Тобто, так зав’язуються мішки, що зазвичай наповнюються землею або піском для того, щоб мати
можливість укріпити; в той час як на іншому знімку, який я бачив, вони мали один і той же кут нахилу. Це
також була одна із деталей, що була виявлена на фотографіях».
Відео, представлене в реч. доказі 7 Відео, розташоване онлайн на YouTube
Щодо прокладки відстані між певною позицією та координатами, наданими Рогелоном: «Використовуючи
додаток, а саме Google Earth, і, таким чином, використовуючи функцію, що називається «Лінійка», що
дозволяє виміряти відстань по прямій, не приймаючи до уваги різницю висот або інше. Відстань по прямій
між точкою GPS, отже, найближчоюдо фабрики «Зевс Кераміка», та антеною, розташованою на пагорбі
Карачун, була приблизно між 1 690 метрів та 1 700 метрів. Звичайно, якщо ми беремо до уваги саме цю
відстань, ми не можемо брати її як відстань, з якої вівся вогонь, тому що ми взяли відстань від центральної
точки пагорбу та плоскогір’я,де була антена.Очевидно, що позиції задіяних бійців були розміщені по контуру
тієї точки. Таким чином, відстань, вочевидь,була меншою. Йдеться про кілометри, але відстань, певно, була
меншою».

57
Стосовно прицільної стрільби та дальності пострілу: «відстань більше,ніж потрібно для прицільної стрільби,
але не для дальності пострілу».Таким чином, з різницею висот, яку ми саме могли оцінити, оскільки йдеться
про плоскогір’я / пагорб, і схожу відстань, можливо вести вогонь аж до тієї точки, поставивши зброю під
кут, виставивши її у певний спосіб,з частотою, що, звичайно, передбачає «стрільбу чергами».Таку динаміку
ми зустріли також на відео,що було нам надане Вільямом Рогелоном, з якого бачимо, що динаміка пострілів
стає все частішою. Таким чином, постріли стають частішими, і, вочевидь, оператор, що знімав в той
момент, міг відчути, як постріли ставали все більш точними, оскільки поступово шум від ударів як снарядів,
так і ударів міномету ставав з кожним разом все ближчим, аж до закінчення відео,і потім, очевидно,ми всі
знаємо, яким був епілог».
Стосовно продемонстрованих зображень, свідок старшина МАРІНО ТРЕНТАДУЕ також висловився з
приводу речових доказів у справі:
Речовий доказ 1) аналіз флеш-накопичувача USB дозволив отримати численні фотографії, зокрема, 5 дуже
важливих фотографій,на яких зафіксоване постійне розташування на пагорбі Карачун, зроблені 8.06.2014,
завантажені з мобільного телефону Lenovo; фотографія була зроблена з відео, що були в планшеті, речовий
доказ 7, на цій позиції,сфотографованій підсуднимна пагорбі Карачун,і справді,бачимо бронетранспортер
БТР, що роз’ясняє походження пострілів; на задньому плані чітко бачимо як фабрику «Зевс», так і
залізничний ешелон, так і рів, що був встановлений за координатами, наданими Рогелоном. За допомогою
додатку Google Earth було можливим прокласти пряму лінію та встановити відстань.
Є фотографія, на якій підсудний зображений в лікарні, зроблена 30.08.2014 р.

58
Речовий доказ 4) містить фотографії,зроблені Марківомв травні на пагорбі Карачун(21.5.2014),озброєним
гвинтівкою АК74, з українськими стягами; три фотографії від 2.06.2014 Марківа у воєнній формі, з АК74,
оснащеним оптичною системою для пострілу на великі відстані та приладом нічного бачення, разом з
солдатом з гранатометом 40 мм; осіб в капюшонах, поранена особа в автомобілі, підсудний з воєнним
оснащенням в руках, граната, написані від руки українською мовою дані «розшукуються» з вказівкою
чотирьох імен чотирьох осіб, з датою народження та адресою проживання, інші особи в капюшонах.
Речовий доказ 5) фотографії пораненої особи в автомобілі (дата створення 2017 р.) в капюшоні, підсудний
разом із затриманою особою, що сидять в автомобілі, документи цієї особи, написана від руки записка, в
якій ця особа заявляє про те, що в неї були вилучені деякі речі, обвуглене тіло.

59
Що стосується аналізу рюкзака Андреа Роккеллі на предмет, чи міг він містити корисні деталі, свідок
АНДРЕА РУССО, лейтенант, що служить при службі судмедекспертизи м. Парма - відділ хімічного аналізу –
пояснив наступне: «Мені було доручено провести перевірку рюкзака на предметзалишку можливих вибухових
речовин. Під час проведення аналізу, була встановлена присутність: калієвої селітри; перхлорату калію та
сірки, що, в принципі,формують суміш для пороху займання для фейерверків.Крім того, я знайшов залишки
RDX або Т4, вибухівки з високою ефективністю; пентаеритриту тетранітрат та тротил (див. засідання
від 8.2.2019).
Свідок уточнив, що через відсутність речових доказів не було можливості безпосереднього встановлення виду
зброї, однак «тротил використовується, здебільшого, в вибухових зарядах снарядів артилерії, мінометів
взагалі; пентаеритриту тетранітрат широко використовується в детонаторах, тобто, знову ж таки, в
снарядах,RDX - в кумулятивних снарядах, що служать для пробивання бронетанкової зброї; не було знайдено
жодної ознаки, що б свідчило про постріл снаряду».

60
Зображення Модель Вінчігуерра Зімбарді Експерт Солдаті Технічний паспорт
зброя Відстань
впевненого
ураження
Дальність
пострілу
Відстань
ураження
Дальність
пострілу
Відстань
ураження
Дальність
пострілу
Відстань
ураження
Дальність
пострілу
Міномет
8,2 мм/120
мм
1,5 км
Стор.19
4 км
Стор.17
7 км
Стор.17
4.500 м
Стор.44 Стор.29 Стор.29
____ 100/400 м
Стор.16
200/250 м
БТР 1000 м
Стор.11
4/5 км
Стор.11
2 км
Стор.17
5 км
Стор.17
АК74 700/1000 м
Стор.11
1 км
Стор.11
700/1000 м
Стор.15
1 км
Стор.15
1,350 м
Стор.32-36
5,150 м
Стор.36
500-500 м
Стор.61
1000 м
Стор.61
ПКМ 500 м
Стор.16
До 3 км
Стор.17
500 м
Стор.16
До 3 км
Стор.17
1500 м
Стор.70
3500 м
Стор.70
____ Стор.11 Стор.11 Стор.15 Стор.15
Технічний консультант адвоката Маркова, П’ЄРПАОЛО ЛУКА СОЛДАТІ, балістичний експерт, колишній
інструктор з військової підготовки карабінерів, надав звіт про результати технічної балістичної експертизи,
отримані RIS Парми, щодо зброї, що постачалася Маркову і, загалом, Національній гвардії українських
ЗбройнихСил; консультант також бравучасть у одноразово здійснених технічних випробуваннях, проведених
на рюкзаку Андреа Роккеллі.
Щодо можливості виявлення причин смерті фотожурналіста, свідок відповів: "На жаль, відповідь є
негативною, оскільки я не в змозі, та за станом справ вважаю, що нікому не вдасться ... Ні, тому що немає
фундаментальних висновків, тобто за відсутності осколків, які були витягнуті з тіла бідолахи Роккеллі, а
це єдине, що може дозволити нам ідентифікувати так звані знаряддя, тобто, те, що технічно називають
засобами скоєння події; я читав звіт (експертний висновок посмертного розтину), а також був присутнім
на допиті доктора Баллардіні.
Безумовно, я не можу коментувати його роботу, оскільки судова медицина не є моєю професійною сферою,
але я, як фахівець з криміналістичної балістики, відзначив деякі моменти, що в цьому аспекті є єдиними,
котрі мають певне значення, а саме: я помітив, численні поранення, які, ймовірно, можна віднести до
спричинених осколками, утвореними під час вибуху: ці травми супроводжені саднами, за описом судово-
медичного експерта, й вони могли мати інше походження, наприклад бути спричинені падінням на землю,
вони могли бути спричинені рикошетом куль, і на підтримку ймовірності цього нагадаю, шо з тіла
російського журналіста Миронова було видобуто камінь, який, очевидно, не входив до складу вибухового
пристрою, але потрапив туди під дією вибуху, як вторинний об’єкт. При тому, ці ураження мають досить
малі розміри. Якщо я добре пам’ятаю, пошкодження, описане як більше, складає півтора сантиметри, всі
інші – розміром до сантиметра. Ця обставина логічно поєднується з висновком, складеним українськими
фахівцями з судової медичної експертизи, які визначили як причину смерті, легеневий крововилив.
Таким чином, констатовано ураження від компресійної вибухової травми, і, щиро кажучи, я переконаний,
що мав місце вибух. І цей вибух спричинив розлітання об’єктів дуже малих розмірів порівняно з гіпотезою
вибуху снаряда чи артилерійської гранати; я надаю це уточнення тому, що отримані мною тексти
попередніх експертиз при описі слідів, наприклад, на машині, яка була задіяна як таксі, щоб дістатися до
місця, містили формулювання: "Деякі з цих знаків можуть бути спричинені вибухом артилерійського чи
мінометного снаряду". Отже, якщо ми маємо це обговорити, я дуже сумніваюсь, що мова йде про вибух

61
артилерійського снаряду, бо при цьому утворюються осколки значно більших розмірів, навіть від снаряду
такого невеликого міномета, який я бачу ... мені це здається дивним. Ураження такого розміру на мою
думку, легше віднести до значно менших осколків, таких як від артилерійських гранат, вистрілюваних
гранатометами або від ручних гранат. Але ми маємо звіт аутопсії, тобто посмертного розтину, й це наш
єдиний наріжний камінь, який свідчить, що там стався вибух, і цим вибухом спричинено розлітання деяких
об’єктів. Яких саме - я не знаю, і, на мою думку, ніхто не зможе цього сказати. Нам навіть не було надано
інформацію українських експертів, тож сторона захисту, адвокат Делла Валле передав мені в
розпорядження переклад двох документів, що складають звіти експертної оцінки за цими осколками, і
результат котрої абсолютно нейтральний, оскільки серед іншого описані деякі матеріали, на яких не
знайдено слідів вибухових речовин: один з них - камінь, (і саме це стосується справи Андреа Роккеллі) і
фрагмент металу, котрий не реагує на магніт, що наводить мене на думку про алюміній або щось подібне,
жовтого кольору. Чесно кажучи, я не маю уявлення, при вибусі яких саме снарядів можуть утворюватись
фрагменти такого типу. Але фактом є те, що некроскопічна експертиза дозволяє нам констатувати
одночасно, що Андреа Роккеллі не постраждав від куль легкої та переносної вогнепальної зброї як то:
гвинтівки, пістолети, кулемети тощо. І це єдине конкретне твердження, котре ми маємо в наявності, всі
ж інші мають бути віднесені до царини припущень ".
На думку експерта, лише за наявності осколків можна було б відповісти на запитання: "тож, враховуючи два
значущих обмеження, при всьому тому ... ми маємо виходити з наступного факту: по-перше, осколки, що
розлетілися при роздробленні бойового снаряду, є анонімними, на відміну від куль і патронів, - я наводжу
конкретний приклад, що спостерігається у випадку смерті, спричиненої переносною вогнепальною зброєю,
коли ми маємо змогу простежити підозрюваний вид зброї, якщо він доступний, при порівняльному
дослідженні трасологічних характеристик можна ідентифікувати г ільзи та кулі підозрюваного предмету
озброєння. У випадку з осколками така ідентифікація неможлива, тож ви можете лише визначити тип
зброї. Можна визначити тип зброї у разі досить великого для класифікації осколку, або якщо він має якусь
особливість, характерну форму, забарвлення, матеріал, за котрим можна встановити, що цей осколок
походить скоріше від снаряда гармати модель ХУ, ніж від міномета модель YZ тощо. Але в жодному разі це
не надасть змоги віднести цей осколок окремо до конкретного предмету зброї цієї категорії. Тобто, якщо у
мене є осколок, котрий я можу визначити як той, що походить з гармати 122-го калібру, однієї з тих, що
тут були помічені на фотографії,зважаючи на відповідні придатні до впізнавання характеристики, я можу
з певністю сказати, що він походить від само такого типу зброї, але я ніколи не зможу стверджувати, чи
це осколок снаряду випущеного даною гарматою серійний номер такий-то, а не з відповідного того ж типу
іншої гармати, за іншим серійним номером, і тут ми стикаємось з першою перешкодою. Тож ми можемо
лише констатувати судження про сумісність снаряду та зброї.
Але це судження про сумісність зводиться нанівець другою проблемою, з котрою ми стикаємось в даному
випадку, і вона полягає в тому, що на задіяній арені в тому травні 2014 проходили численні бойові дії. Усі
мали однакове озброєння .. Союз Радянських Соціалістичних Республікв 1991 році розпався на 15 автономних
держав,всі зяких мали на утриманні ті арсенали,що перебували на їх території в часи Союзу. Проміж інших
й, скажімо, «Калашников», представлений на поданій тут фотографії, в якості прикладу найпоширенішої
зброї, тож та сама зброя могла бути в руках російських солдатів, сепаратистів,найманців, будь-кого, хто
на той час перебував на полі бою. Якщо, звичайно, не йде мова про спеціального опорядження, як, скажімо,
ізраїльську штурмову гвинтівку,присутність якої на зображенні я абсолютно не в змозі пояснити, але певне,
вона не входить до штатного озброєння та офіційних, регулярних постачань частин ані російської , ні
української армії.
Тому звіт судово-медичної експертизи виключає, що смерть була спричинена окремим вистрілом
вогнепальної зброї як то: гвинтівка, пістолет, кулемет чи подібне, і з впевненістю констатує до нашого
відома що мав місце вибух: висновок української експертизи, на жаль, теж не дуже корисний, тому що
перший документ, позначений за № 16, говорить лише про те, що ці сторонні об’єкти, вийняті з двох тіл,
спричинили травми, типові для вибухового ураження,але експерт не провів хімічного аналізу,за відсутності,
якщо я добре пам’ятаю, відповідного обладнання для цієї мети. Й натомість документ № 17 певним чином
дивує, принаймні, наведеними результатами, оскільки було проведено хімічний аналіз, за підсумком котрого
експерти не знаходить жодного сліду вибухівки. Таку обставину, не бравши участі в здійснених там
процедурах, я не в змозі пояснити. Але це надає нам змогу зрозуміти, щонайменше, наскільки можна
зрозуміти з перекладу, що сторонні уламки, видобуті з тіла Міронова, відрізняються від вилучених з тіла
Андреа Роккеллі. Зважаючи на те, що перші вочевидь більші, сірого кольору, вони мають

62
поверхневі зміни, які експерти описують як окислення, тож це інша справа й трохи дивна, причому ці
фрагменти сірого кольору, а потім вони феромагнітні, тобто реагують на магніт, як намагнічувані. І це
схиляє мене до думки, що вони виготовлені із заліза, сталі, чавуну тощо.
Натомість фрагмент, вилучений з тіла Андреа Роккеллі, виготовлений, на мою думку, з алюмінію, бо він,
скажімо, не реагує на магніт, тому це не залізо, чи, більш узагальнено, це не чорний матеріал. Також за
фотографіями, які я бачив у фотокопіях, мені здається, це фрагмент тонкого листового матеріалу,на мою
думку, тоншого, порівняно з іншими фрагментами, навіть набагато тоншого, порівняно з осколками, які
були показані на долоні, на всіх фотографіях, які мені не раз показували в цій кімнаті. . Я ... єдине, що мені
тут приходить на гадку, - це, як я вже зазначав, ручна граната. Ручні гранати виготовляються в більшості
випадків з листового алюмінію, але жовтий колір… я абсолютно не маю уявлення, звідки тут такий колір.
Це колір взагалі досить незвичний,для предметів озброєння. Зазвичай застосовують камуфляжну гаму,тому
зброя переважно зеленого,оливково-зеленого,сірого,чорного кольору.Жовтий досить дивний.Жовтий – цей
колір звичайно може використовуватись в польових умовах для ідентифікації навчальних гранат. Однак цей
предмет, що, на жаль, мав такий смертоносний ефект, звичайно, не міг бути пристосуванням для
навчальних вправ. Я не маю ані жодного уявлення ... Але тут загальна картина дещо подібна до описаного:
велика кількість невеликих фрагментів, та цей сторонній предмет, схожий на листовий метал, значною
мірою схиляє мене до думки про ручну гранату ".
За висновками щодо рюкзака Андреа Роккеллі: "Знайдено численні сліди різних вибухових речовин.Деякі з цих
слідів також досить дивні. Аналітики R/S знайшли, наприклад, сірку, й я не знаю, як це можна
інтерпретувати. Я виявив хлорати калію, що є, якщо добре пам’ятаю, типовою складовою петард і
феєрверків, і навіть це важко буде пояснити, а також вони знайшли класичні, військові, тротил або дим
анті, пентріл RDS. Якслушно зауважили фахівці RIS, й російський лейтенант також повторив це в цій залі:
"За допомогоюцих результатів ми не в змозі здійснити діагностику з двох причин, по-перше, це те, що нам
не вистачає довідкового матеріалу ". І тому, як я розумію, я маю підтвердити за допомогою хіміків -
аналітиків, що на рюкзаку є сліди вибухівки,саме тієї, вибух котрої й спричинив ураження жертви, тож я
повинен мати сторонній фрагмент, добутий з тіла жертви,на якому збереглися сліди вибухівки,для змоги
порівняння та висновку: сліди вибухівки на цьому рюкзаку такого ж типу,як і на осколку. Тож для визначення,
чи спричинила первинна вибухова субстанція вибух, мені потрібно її ідентифікувати. Не маючи в
розпорядженні фрагменту, оцінка RIS буде спірною, тому вона обмежена простим переліком слідів,
знайдених на рюкзаку. До того ж, повторюю, вони належать різним вибуховим речовинам, і тому ми
приходимо до другої проблеми, яка виступає перешкодою до нашого висновку, тобто до того, що ми не
знаємо історії цього рюкзака, ми не знаємо, де він був до, під час і після події, і тому існує ймовірність
забруднення слідами різних вибухових речовин, походження яких ми не можемо уявити. Додайте до цього,
що оскільки сліди не можуть бути датовані за часом, ми навіть не знаємо, як довго ці сліди вибухівки
знаходилися на рюкзаку. Вони, можливо,з’явилися там місяцями раніше, коли журналістперебував на інших
театрах воєнних дій.
Наприклад, наявність хлорату калію, який є такою вибухонебезпечною речовиною, але, як правило, не
застосовний у військовій справі, змушує мене думати, що, наприклад, з цим рюкзаком за плачами могли
дивитися феєрверк. Це доводить, підтверджує той факт, що сліди, знайдені на рюкзаку, з одного боку,
можуть бути значущими, а з іншого - на жаль, означають, що з наукової точки зору ця оцінка не може
вважатися суттєво важливою. ..Так, в другому розслідуванні, проведеному RIS Парми в іншій лабо раторії,
здійснено пошук сліди пострілів однозарядної вогнепальної зброї, потім пістолетів, гвинтівки тощо, і було
зафіксовано лише частковий так званий слід пострілу.Але навіть у цьому випадку,погоджуючись звеликою
кількістю літератури з цього приводу, аналітики сказали: "Технічно позитивна оцінка, тому що частинку
ми знайшли, але, для належної інтерпретації результату, йому бракує позитивності, оскільки контекст, в
якому вона була виявлена, а саме польові умови, де можливість забруднення особливо вели ка, не надає
можливості надати значущої важливості факту виявлення єдиного фрагменту. У зв'язку з цим ми наводимо
у своєму звіті виключно додаткову інформацію на підтверджувальному рівні. Американська конференція
ФБР у 2005 році обговорила питання про кількість фрагментів, необхідних для оцінки позитивно
ідентифікованого об’єкту.

63
ФБР вважає три фрагменти мінімальною достатньою кількістю, тобто якщо фрагментів менше трьох,
оцінка не вважається впевненою, позитивним визначеним є лише результат для більш ніж трьох
фрагментів. Однак Кримінальна лабораторія Збройних Сил Сполучених Штатів приймає більш високий
поріг,а саме - від чотирьох фрагментів, за припущення, що всередині казарми може з легкістю відбуватися
забруднення майбутніх фрагментів, оскільки військові перед веденням бойових дій проводять технічний
догляд зброї, приблизно, за день до бойового завдання, або подібних подій, з огляду на що слід враховувати
більш високий поріг ідентифікаційної впевненості, оскільки є потреба позитивно вчиненої оцінки. Поріг
дорівнює чотирьом фрагментам. Ми ж маємо лише один. І тому відповідно до міжнародних нормативних
посилань, RIS констатує: "Ми не можемо вважати обставини позитивно ствердженими". Однак я, як
експерт, що брав участь у випробуванні, можу сказати, що при огляді конкретного об’єкту, рюкзака,
виявлено чимало дірок, і було дуже важко відрізнити з морфологічної точки зору ті, що обумовлені його
зносом, отже, випадково утворені,від тих, що ймовірно були наслідком ураження шрапнеллю або пострілом
вогнепальної зброї. І жодна з цих дірок, з морфологічної точки зору, не була переконливою з точки зору
атрибуції проходженню кулі. Тож наявність фрагменту, скажімо у цьому контексті, абсолютно не має
сенсу. Інші отвори, з іншого боку, були оглянуті за допомогою спеціального обладнання, яке входить до
лабораторії, з тим, щоб можна було перевірити, чи були на краю отвору сліди заліза. Свого часу через ті
невеликі отвори у полотні рюкзака напевно пройшло якесь залізо, тож RIS зазначає: "Цілком ймовірно, що
рюкзак пошкоджено уламком предмету, виготовленого зчорного металу", але навіть у цьому випадку ніхто
не в змозі визначити, чи це сталося за обставин саме тієї події, тобто 24-го травня 2014 року, а чи в будь-
яку попередню дату, або навіть на більш пізню дату, тому що, повторюю, фактичний стан рюкзака
засвідчує лише що така подія мала місце та я не можу з повною повністю визначити її обставини. Але тут,
оскільки ми маємо сліди, які неможливо датувати, вони також могли з’явитись до того, як настала подія,
що складає предмет цього процесу.
Таким чином, в основному твердження RIS на підставі щодо висновків RIS обтяжують ці дві проблеми, які
фактично впливають на результат. Проблема одностайності, нетривалості та забруднення. Крім усього
іншого, при здійсненні подібного аналізу, наприклад такого, як вчинено RIS з метою пошуку вибухових
речовин, у вас завжди повиненбути не тільки досліджуваний об'єкт, -в цьому випадку,смертельний осколок,
- але і так званий контрольний зразок, тобто відбір вмісту цього рюкзака, що складає завдання фахівців,
здійснюючих перевірку,й що, на мою думку, не було зроблено за тих обставин на місці; вилучення, наприклад,
зразка грунту навколо об'єкта, який потім належить також проаналізувати,бо якщо виявиться, що навіть
у землі виявлені такі ж сліди тієї ж вибухівки, то факт знаходження їх у рюкзаку повністю втрачає сенс ".
За заявою сторони захисту адвоката Баллеріні щодо зафіксованих у звіті травм Роккеллі, з яких свідок мав би
виключити фрагментацію артилерійського снаряду, враховуючи ознайомлення з експертним висновком (на
стор. 27: вузьке поранення передпліччя до 3 сантиметрів), свідок відповів: "Я не пам'ятаю точно ... Так, так,
я, очевидно, пропустив це". Залишається фактом, що осколок, витягнутий з тіла, не є причиною смерті".
На запитання, чи жовтий колір осколка не може співвідноситись з оболонкою, свідок відповів: "Ні - серед
іншого, наведено й опис того фрагменту, то так, він також наведений описом, але на це я абсолютно не
можу відповісти,чи це є так. Припустимо, це не буде міномет, на мою думку саме його визначає товщина
і колір, відповідні фрагменту. І це єдиний випадок, за котрим, і українські експерти дають ідентифікацію,
однак незрозумілу. Те, як вони говорять, я зараз не в змозі процитувати це напам’ять, але мова йде про
об’єкт, який повинен бути в самому центрі центру ... але ні ... Я не можу зрозуміти, що це означає, осколок
гранати чи мінометного снаряду - мали б написати, що це осколок гранати ».
Потім Захисник прочитав висновок експерта, де предмет, вийнятий з тіла Боккеллі, на відміну від опису,
запропонованого свідком, зазначено як "Металевий фрагмент (осколок) неправильної геометричної форми,
див. Зображення I.II - 1.12, з жовтого металу, що не генерує постійне магнітне поле. Габарит за більшими
розмірами 6 на 9 міліметрів. Фрагмент, осколок деформований, зламаний, має рвані краї та тріщини".
"Металевий фрагмент, витягнутий з тіла ... це, мабуть, елемент боєприпасу

64
"документ № 16" ... ймовірно, елемент боєприпасу (фрагмент), розташований до центру з готовими
елементами, розташованими до центру, після його вибуху ".
На запит захисника РС Тамбусчо щодо непростежуваності до мінометів смерті Роккетті на відміну від
Міронова: "Міронов має дуже різні травми, з точки зору вибуху, його було розірвано. Тобто, на жаль, він
зазнав наслідків набагато потужнішого вибуху ...на відміну від Роккеллі – він зазнав тілесного розчленування,
якщо я добре пам’ятаю, в нього була відокремлена голова.Це серйозне тілесне ушкодження, втрата частин
тіла - ефект, який може спричинити великий фрагмент або осколок великого розміру. Артилерійський
снаряд ".
На запитання, чи має на увазі він мінометний снаряд: "Чорт забирай, адвокате ... Є певна різниця, є певна
різниця ... Гармата - так, або це також може бути мінометний снаряд, звичайно, тому що ви бачите ...
травми такого типу - це травми, які можуть виникнути або від великого осколка,який спричиняє ампутацію
- просто пролітаючи, ударом, ампутує. Як варіант, вибух - та не вціляння летючих фрагментів, а справді
вибух".
Доповідь прокурора щодо оцінки RIS, позитивна (а не негативна, як повідомляв свідок) щодо часток пороху
на рюкзаку Роккеллі («Інтерпретація результатів експертизи» пункт 2). У цьому контексті вважається, що
єдина характерна частка пороху, виявлена на рюкзаку, ймовірно, пояснюється явищем вторинного
перенесення, а точніше контактом із раніше забрудненими поверхнями, а не транзитом балістичного агента,
обстріляного портативною вогнепальною зброєю.”;
ПРОКУРОР - "... цей фактор, як викладено…" - навіть надано пояснення малої кількості виявлення, бо частка
потрапила не від безпосередньо пострілу, інакше жертва б не загинула від мінометного вогню, але від
вогнепальної зброї - "Зрозуміло, що цей факто мав би залишити значно більшу кількість слідів", їх небагато,
але відсутність значущого впливу не робить його негативним ") свідок відповів:" Звичайно, але повторюю,
як я сказав, за моїми словами, оцінка технічно є позитивною, тому що частка виявлена, і це частка пороху.
Дослідження експертизи та інтерпретації слідів пострілу проводяться в переважній більшості випадків,
щоб перевірити,чи відповідна особа стріляла.Я маю на увазі оцінку щодо того,хто, як вважається,стріляв,
а не ... не жертви. Оцінка також корисна в деяких випадках для встановлення різних обставин, наприклад,
відстані стрільби, оскільки відстань ураження жертв досягає 8 метрів при пострілі з вогнепа льної зброї,
або для перевірки, чи отвір слід віднести до проходу кулі, чи ні, оскільки всередині ствола зброї куля, яку
виштовхують частинки, заряджені газом, забруднюється частками, а, потрапляючи в ціль, вона
очищається при проникненні, і залишає частинки навколо отвору. - Міркування, за висновком RIS,
стосується таких застосувань для перевірки, і тому у викладі RIS: «Віднайдено лише одну частку, тож
виключено, що рюкзак, і відповідно жертва знаходилися біля торпеди, зважаючи, що вони не потрапили у
хмару порохових газів, бо інакше було б сотні часток. Але жертва також й не була уражена кулею,
зважаючи на віднайдення однією частки, й перебування рюкзака на землі, де можливе забруднення, тож
наявність однієї частки не гарантує жодним чином, що отвір, який спостерігаємо,спричинено кулею, тому
що рюкзак, можливо, був забруднений у зоні військових дій ".
Стосовно відео, на якому зображено таксі, в ході випробування на розривну міцність, свідок заявив: "Можна
з упевненістю сказати, що це балістичні явища. Вони технічно називаються гіпершвидкими ударами і є
виключно балістичними. Щодо того,чи спричинені ушкодження кулями а чи осколками - то не завжди легко
сказати. У будь-якому випадку, цей автомобіль має отвори дуже неправильної форми, тому їх слід віднести
до осколкового ураження, оскільки осколки відколюються неправильної форми: щодо отворів, які здаються
більш круглими - я б відніс їх до ударів куль. Тут я маю на увазі, пістолет, гвинтівку, кулемет чи подібне.
Щодо калібру, його важко визначити, бо, як всі ви можете помітити, має місце значне спотворення,
спричинене об'єктивом камери, що знімала це відео; то не є дефектом, це, очевидно, характеристика її
оптики. І це спотворення видозмінює розміри та пропорції, тому дуже важко

65
визначитись з калібрами. Навіть мої попередники,казали: "Це здається мені великим калібром: це здається
мені малим калібром ... на даху.Ось, ви бачите перекручення? Тут це дуже очевидно. Це пробоїна й виглядає
досить великою. А ось інша, а це схоже на отвір від кулі, я мав на увазі останній отвір, який я побачив,дуже
круглий.
Консультант підкреслив наявність наскрізних проривів даху.
Частина збоку від дверей: "Це або дуже великий осколок, або це вторинний снаряд, тобто осколок проник
всередину транспортного засобу,або у машину, потрапило щось намневідоме, що дуже ймовірно,як бачите,
замок у дверях машини відсутній. Я можу собі уявити, що всередину потрапив осколок, й це унеможливило
подальше керування нею. Ймовірно, якби не вдалося вийти з лівої сторони, можна було б вибратись через
люк на даху,якби у нас був шанс оглянути машину, ми знайшли б руль машини. Але в цьому відео мене вразило
не стільки питання розміру отворів,скільки те, що можна відрізнити вхідні отвори від вихідних отворів, та
напрямок розгортання поверхонь. Отже, якщо краї загнуто всередину, це вхідний отвір: якщо назовні, це
вихідний отвір. Дивлячись на праву сторону автомобіля, яка є єдиною, на якій камера деякий час
затрималася, спостерігаємо велику кількість вхідних отворів,але я також бачу два-три вихідні отвори.Тут,
у частині трохи праворуч,ось саме тут, маємо два там, а далі є ще одинвище.Ось, це, я б сказав, безумовно,
вихідні отвори.І це змушує мене думати про вогневу атаку, що велась не лише з одного напрямку. Переважно
бачимо напрям вогню справа наліво, але також є кілька влучень зліва направо, завжди відносно ... оскільки
все скло вікон відсутнє, можна також припустити, що вхідний отвір був у склі, що «пішло мозаїкою», як
кажуть на жаргоні, і зруйнувалось, тому сліду пострілу не залишилось. Тож могли бути постріли через
вікна, з виходомз боку дверей. Але лівої сторони не видно, і тому на ній можуть бути і кілька вхідних отворів,
не зазначених в описі".
Експертиза допомогла зрозуміти, що неможливо оцінити відстань, з якої здійснено постріли переносною
зброєю, й де вона була розміщена: "Ні, не точно. Оцінка, як правило,можлива шляхом відбору проб навколо
отвору, і це дозволяє встановити відстані стрільби, але лише в певній межі, оскільки разом із снарядом
залишкові частки пороху також виганяються із ствола,тоді ймовірно подібне віднайденому RIS на рюкзаку,
але такі рештки рідко виходять за рамки 8 метрів, десь 8, 10 метрів від вильоту зброї. Тому можна, взявши
пробу навколо отвору,і визначивши остаточний слід (дещо орієнтовно, але з високоюймовірністю), оцінити
лінійну відстань до 8 метрів. Скажімо, ми знаходимося в межах впевненого ураження. Це ще одна річ, про
яку багато говорили в цій кімнаті, бо інакше не був би пробитий металевий лист, що не створює великого
опору,тобто це нижче, ніж люди зазвичай думають, але листовий метал автомобілів пробивається досить
легко, скажімо так: це не найстійкіша частина автомобіля. Якщо мені довелося б захищатись від когось,
перебуваючи в авто, я б ховався за його двері ».
Що стосується пересування таксі в обох напрямах та наявності вхідних та вихідних отворів на обох сторонах,
що призвело консультанта до гіпотези перехресного вогню; прокурор запитав консультанта, чи знає він про
спробу водія вибратися з позиції наприкінці закритого конвою, в якому він припаркувався, щоб відновити
зворотний шлях, свідок відповів: "А, так, це теж може бути. Так, добре, я пропустив це".
Щодо шипіння, почутого Рогелоном, в частині, що стосується мінометного обстрілу та реконструкції
відстані: "Те, що я чую характерне шипіння, означає, що я перебуваюв діапазоні слухової досяжності,тому
я чую це, я б сказав на відстані пари кілометрів, тож якщо снаряд пішов здалеку, я не можу знати, тому що
перша хвиля цього шуму не доходить до мого вуха, й я можу його почути, коли він поруч зі мною. Однак
відповідь,за цим питанням є негативною, в тому сенсі, що відстань тут не є значущим фактором, однак в
плані балістичному, оскільки міномет - це зброя, за допомогою якої можна зробити так званий кун-кидок,
постріл з більшої дуги, коли снаряд міномета падає за дуже вираженоюпараболою,він піднімається дуже
високо, а потім знову знижується. Тож варіювання траєкторії, прокладуваної на землі, може

66
становити кілька сотень метрів, з визначеною прицільністю, при чому снаряд може злітати на висоту два
кілометри з наступним падінням вниз. і у разі потрапляння в зону ураження таким снарядом , я маю
враховувати, що радіус смертельного ураження складає 200 метрів. Тож тривалість цього характерного
шуму не є значущим фактором. Шум спричинено тим, що мінометний снаряд - це пристрій,який рухається
з низькою швидкістю і не має власного приводу.
Ним вистрілюють з міномета, який є не чим іншім, як трубкою, під тиском, створюваним в охвісті снаряду.
Тож під снарядом у цій трубці, розвивається велика маса газу, що є рушієм заряду й його запускає, тиск
виганяє снаряд зі ствола, ніби як це була б пробка пляшки ігристого вина. Тож, коли снаряд в повітрі, він
мовчить, й не видає шуму, а створює його, стабілізатор снаряду, так званий хвіст в його кінцевій частині,
при русі у повітрі цієї бомби,оснащеної стабілізатором,що створює аеродинамічний ефект, який видає шум.
Так що чутний вам шум - це аеродинамічний ефект хвостовика, характерний для мінометної бомби. Отже,
той факт, що цей шум лунає, говорить нам про мінометний обстріл, це не викликає сумнівів, але за
тривалістю шуму ми не можемо отримати жодних даних про дальність стрільби. Але міномети зазвичай
ніколи не знаходяться так далеко від місця, де падають бомби, в силу характеру їх структури ".
Щодо мінометного снаряда, який за словами Рогелона, впав недалеко від нього: "Так. Я читав про це, тож
поговоримо про наслідки мінометного снаряду, що впав приблизно в півтора – двох метрах відстані. Тут ми
повинні мати на увазі саме такий снаряд та міномет, тому що є середні міномети та важкі снаряди. Якби
це був важкий міномет, він би не вижив, я думаю. І навіть при середньому мінометі, 82 міліметра - це
радянський калібр, я б очікував, що наслідки будуть набагато, набагато більш згубними. Міномет такого
типу важить 3, 4 кілограми і структурно має ствол, 1 кілограм та півтора кілограми вибухової речовини,
також він створює ефект фрагментації снаряда. Те, що він вижив, - це диво. Це смертоносна зброя, бо ж
міномет - це типова зброя, так звана протипіхотна, так що призначена виключно для вбивства, так ".
Щодо Калашникова, спорядженого оптикою нічного бачення: "Фотографія дуже темна і не особливо
детальна, тому не питайте мене, що це за модель, але ... ось, ви бачите краще... Оптика нічного бачення -
це інструмент, який дозволяє бачити в умовах слабкої освітленості, тобто вночі або в будь-якому випадку
поганої освітленості. Існує два типи цих приладів, вони використовують дві різні технології, на основі
інфрачервоного випромінювання, або вони підсилюють світло й за суттю є тепловізорами, опоряджені
всередині котрих електронні мікросхеми сильно посилюють дуже малу яскравість навколишнього
середовища і дають чітке зображення, порівняно з очевидно нічним, тому світла зірок достатньо, світла
місяця або використовують навіть дуже слабке джерело яскравості, для підсилення якості зобр аження.
Зображення, як правило,монохромне, тому ми бачимо навколишню реальність в одному кольорі, як правило,
зеленуватого кольору.
Вони мають встановлену межу яскравості, тож, якщо хтось, користуючись пристроєм,запалює лампочку,
нічне бачення засліплюється, тож вони служать для нічного бачення. Так, це інструменти, які існують у
різних форматах, є біноклі,є дисплеї,якими для військових цілей опоряджаються шоломи,а також є оптичне
приладдя,яке встановлюється на зброю. Тож кожна армія обирає той чи інший тип обладнання, залежно
від своїх потреб. Ми вважаємо, що біноклі є більш універсальними, оскільки, вочевидь, їх можна
використовувати в різних умовах. Козирки-візори, застосовувані до шоломів, мають те обмеження, що ви
маєте надягти шолом. А прилади, що застосовуються до зброї, мають обмежений термін користування,
за чим належить слідкувати. Їх використовують для спостереження. Деякі типи, що застосовуються до
зброї, також можуть бути опоряджені функцією збільшення, тобто зображення стає не тільки
яскравішим, настільки щоб бути помітним вночі, але також трохи збільшується, однак не дуже великим
масштабом, оскільки надмірне збільшення є контрпродуктивним. Оскільки нічне бачення з застосуванням
цих інструментів надає досить зернисте зображення, за скромного фокусу та достатньої якості, таке
приладдя використовують лише в межах функціональності цього інструменту. Якщо підвищити
розпізнавально-збільшувальну здатність, це може ускладнити націлювання. Однак вони є інструментами
цільового призначення, що дозволяють бачити в умовах слабкої освітленості ".

67
Що стосується зброї, якою володів обвинувачуваний: "це був АК74 калібру 5,45 на 39, це типово радянський
калібр, його також називають 5,45 радянський, що стосується точної зброї – це не його звичайне
призначення, оскільки він належить до категорії штурмових гвинтівок. Штурмові гвинтівки - це зброя,
призначена головним чином для стрільби чергами, які за визначенням не є точними пострілами, це зброя,
призначена для масового оснащення піхоти автоматичною зброєю, яка раніше була прерогативою лише
елітних підрозділів, і це, звичайно, не точна гвинтівка, вона не має конструктивних характеристик, калібр
неадекватний, дуло коротке, АК74 мають дуло 415 міліметри і менше, в той час як прицільні гвинтівки, що
використовуються в арміях по всьому світу, мають дула довжиноюпонад 700 міліметрів, що майже вдвічі
більше. Скажімо, це не відповідна зброя. Звичайно, якщо в наявності немає нічого іншого, можна
використовувати і цю зброю, але на відстані набагато,набагато,набагато ближчій,ніж та, ізякої можна
влучити у ціль снайперською гвинтівкою. Цю зброю було створено для стрільби чергами . Той,хто винайшов
цю категоріюзброї, тобто штурмові гвинтівки, це були німці у 1944 р. Радянські присвоїли цю технологію,
а в 1947 р. вони виготовили першу штурмову гвинтівку у великому промисловому виробництві, а саме АК47,
тобто праотець АК74, який потім був випущений через 30 років і є зброєю, я повторюю, також дуже грубої
форми, виготовляється із штампованого листового металу, характерного для масового виробництва для
Радянської Армії. Вони є досить характерним озброєнням. Армія колосальних розмірів, мільйони, мільйони і
мільйони чоловіків,потреба та бажання оснастити їх усією ефективною зброєю,а отже, потрібно також
знайти промислово розвинене виробництво,яке могло б підтримати ці плани. Тож це груба,але надзвичайно
ефективна зброя ".
Стосовно корисного пострілу іззброї: "поняття корисного пострілу протягомбагатьох років зазнало певних
змін, я отримав інформацію із російської книги, в написанні якої брав участь Михайло Калашников, який є
саме винахідником цієї зброї, за припущенням, що вона містить найбільш точні дані з технічної точки зору.
Я це кажу, тому що про радянський період дуже мало відомо навіть сьогодні,бо до 1991 року, падіння Союзу
Радянських Соціалістичних Республік, про радянське озброєння майже нічого не було відомо. Додаю, як
анекдот, що про існування АК74, випущеного в 1974 році, західні спостерігачі дізналися лише через кілька
місяців після вторгнення в Афганістан у 1981 році, до того часу не було відомо навіть не про те, що він
існував, і тому інформацію про радянську зброю важко отримати, вона є суперечливою.
Тож я повернувся до цього російськоготексту, над створенням якого працював самвинахідникзброї, у якому
вказано, що АК74 зі своїми боєприпасами, тобто радянським патроном 5,45 ... звичайна куля, має
максимальну дальність стрільби 3 500 метрів, і цей патрон в цій зброї є летальним до 1350 метрів Але
будьте обережні, бо летальний до 1350 метрів не обов'язково означає, що корисний постріл зброї досягає
1350 метрів, адже на відстані 1350 метрів дуже, дуже важко вразити бажану ціль. Доказом цього є те,
що органи-мішені цієї штурмової гвинтівки виставляються, тобто вони мають опорні виїмки,від 100 метрів
до 1000 метрів. У посібниках вказана корисна стрільба близько 800 метрів, а штурмова гвинтівка, як
категорія зброї, має діапазонвикористання від 0 до 400 метрів. Отже, у нас є зброя, куля якої досягає 3.150
метрів без енергії, оскільки в останній частині максимальної траєкторії вона не має енергії. Вона є
летальною до 1350 м, має прицільні пристрої, призначені для використання до 1000 метрів, але їх зазвичай
використовують до 800 метрів, але за допомогоюнаведення, тому не думайте, що металевими прицілами
можна вразити людину на відстані 800 метрів, вони були створені для використання до 400 метрів . Тож
відповідь є складною, але вона така ".
Свідокпідтвердив, що на тілах журналістів Міронова та Роккеллі не знайдено слідів, знайдені сліди від куль,
вистрілені з АК74 « не на рюкзаку».
На запитання Прокурора щодо моменту, в який жертви знаходились в окопі: "Вони повинні сховатися в
окопі і чекати закінчення стрілянини, ось, наприклад, чутно так, як я б однозначно сказав, постріли з
гвинтівки, що йдуть між іншим, мабуть, з двох різних позицій, вогонь і відповідь на вогонь, відповідь і т. д.
Тож я можу собі уявити, що там тривали військові дії, де застосовували різну зброю "..

68
Що стосується дальності і корисної стрільби по відношенню до необмежених способів,то чулись постріли,
які дійшли до таксі та заводу: "Я не хотів би відповідати банально, але дальність і корисний постріл не
мають нічого спільного здобровільнимхарактеромпострілу.Іншими словами,якщо я націлююсь на заводську
стіну, я не зачіпаю людей у окопі, але якщо я націлююсь на людей у окопі,то давайте розглянемо аспект, про
який я ніколи не чув раніше, а саме - різниця між максимальним діапазоном,а корисний постріл полягає саме
в тому, що в залишковій частині траєкторії, де закінчується корисний постріл, продовжує досягати
максимальної дальності, в цій частині енергія снаряда поступово зменшується. Тобто, на відстані 3150
метрів, якби я мав можливість побачити кулю, що летить, я міг би взяти її, схопити її рукою, бо зі мною
нічого не трапиться, вона втрачає енергію. Чим більше ми наближаємось до дула зброї, тим більше стає
швидкість та енергія. Корисний постріл - це саме максимальна відстань ... Тут одне з визначень полягає в
тому, що корисний постріл - це максимальна відстань, на якій куля зберігає свою силу дії "
Щодо того, які кулі вразили машину: "Тому що якщо це АК74, ми маємо певну відстань, якщо це важкий
кулемет ... важкий 14,5, він має 9 кілометрів максимальної дальності, це інша справа. І також розмір
металу. Але так, але,безумовно, тому я кілька разів висловлював адвокату Делла Валле,мої здивування, адже
насправді тут не вистачає величезної кількості даних балістичного адвокатського профілю. Ми дійсно
нічого не знаємо, і тому навіть робити оцінку пошкоджень на цій машині, ми не знаємо машини, ми не знаємо,
з якого металу вона виготовлена, ми не знаємо, в якому році вона пошкоджена, на якій відстані, жодного
виду експертизи не було зроблено, жодної зйомки. Ми насправді нічого не знаємо, нічого. Більшість ... в моїй
дисципліні більшість питань у подібній ситуації вирішуються практичними експериментами. Тому беруть
таку ж машину, із такого ж металу, зброю, і відтворюють балістичне явище, щоб переконатися, що воно
відповідає тому, що ми досліджуємо ".
Щодо використання міномету на близькій відстані, про що повідомив консультант, щодо дальності
радянського міномета 82: "Я думаю, що постріли із 4, 5 кілометрів максимальної дальності, 120- і більше.
Тоді міномет - це зброя підтримки піхоти, яка використовується для удару цілей, які ховаються за
укриттям, а також всередині окопу, так, так, і тому є цей особливо параболічний постріл, просто щоб
подолати перешкоду і вдарити ззаду. "Адвокат, там стався мінометний вогонь, я б сказав, що це мирно,
тому що в одному із відео їх чути, отже, можна почути міномети".
Щодо понять "Відстань безпеки та відстань захисту" свідок підтвердив, що вони посилаються на
користувача саме тому, що вони не мають великої дальності, тому у ризику бере участь суб'єкт, який
стріляє: "так, оскільки існують категорії так званих мінометів, або штурмових мінометів, які навіть
менші, ніж 81, 82 і є надзвичайно керованими, використовуються штурмовими підрозділами, з дуже
наближеними пострілами, а отже, з можливістю бути враженими власною бомбою "Щодо відстані
захисту, для мінімальної безпеки, свідокпідтвердив показання Адвоката Тамбушіо (технічні дані 81 -1.935,є
доступними всі дані,оскільки вініталійський,відстань захисту 250-300 метрів і відстань безпеки 100,радіус
дії бомби міномету розміром ... ми можемо подумати, що мінометна бомба має ризик такого розміру;
Потім він також дає інші дані, потужність, дальність, бомба великої потужності, знову 81, від 100 до 200,
так що це 100,200 метрів, є реальний ризик бути враженими.Абсолютна безпека від 250 до 300;"Мінімальні
відстані для стрільби з міномета такі, за відсутності перешкоди, яка може захистити, на рівнині та в
окопі".
Стосовно проросійських бойовиків у морзі, які показують, як діє зброя, одночасно з тим як їх опитують:
Людина справа тримає колишню радянську штурмову гвинтівку АКС74, це версія АК74, про яку говорили
кілька разів , виготовлені для спеціальних війські для десантників.Він розбірний,ізметалу, а не пластикового
матеріалу, а також має трохи менші розміри, трохи меншу вагу, той же калібр, 5,45 радянський, і
обладнаний гранатометом під дулом, т. зв. Це якась труба, з маленькою ручкою, 40-мм граната вставлена
всередину, і це заряджено, тому що, зважаючи на кінець фільму, ви можете побачити,

69
коли він опустить зброю,ви побачите,що граната знаходиться всередині: наслідки пострілу 40-мм гранати
такі ж, як і ручної гранати, несумісні з тією травмою, яка є на тілі Міронова, але, мабуть, сумісні із
пораненнями Андреа Роккеллі. Так, якби не те, що я не розумію, що гранати жовтого кольору. Принаймні
зовні. Тоді, якщо ... ні, але це сталева пластина, ні, ні, це не адвокат, тому що це не ... та граната зроблена
з листового металу, так, але це сталева пластина, тому мабуть феромагнітна. "
Консультант дав зрозуміти, що 40-міліметрова граната не може спричинити поранення, завдані тілу
Міронова, якщо вона не вибухне на ньому, а також це стосується ручної гранати.

70
3. g Елементи, надані журналістами
Журналісти Франческа Вольпі,Андреа Карруба,Марчелло Фаучі, Іларія Морані та Мікела Яккаріно (всі були
присутніми на слуханнях 14.12.2018) зробили дуже важливий внесок у встановлення правдивості фактів як
щодо опису театру військових дій – яквже повідомлялося - зокрема, з посиланням на новину про смерть колег
та роль Марківа.
ФРАНЧЕСКА ВОЛЬПІ після визначення своєї позаштатної діяльності фотожурналіста приїхала в Україну
в перші дні лютого 2014 року до Києва, а на початку квітня до Донецька, залишившись там до кінця травня
2014 року. Вона згадувала різних колег, з якими спілкувалася (серед них був Андреа Рокеллі) і як він
познайомився з обвинуваченим Марківом.
Вона зустріла його 2.5.2014 року на блокпості на околиці Слов'янська в компанії двох колег - Ману Брабо та
Сандро Маддалени - і діалог, італійською мовою, був записаний без її відома та розміщений в Інтернеті.
У той час Слов'янськ перебував під контролем проросійських військових, а українські збройні сили
контролювали телевізійну вишку; з обміну інформацією з колегами вона дізналася, як два рази обстрілювали
їх машину, тому перший раз вони не змогли вибратися з транспортного засобу, коли по них стріляли, а
іншого разу мусили покинути машину і бігти через річку, тому всі повернулися мокрими (це були колеги Ману
Брабо. Фабіо Буччіареллі, Ніколас Мелтіо).
У відеоролику (який є у матеріалах засідання та був нею зроблений) журналістка взяла інтерв'ю у Марківа
про конфлікт. Потім це відео було опубліковане разом із коментарями про присутність італійських
фашистів в Україні; відеосвідчення з колегою Марчелло Фаучі, який упізнав співбесідника.
День смерті Рокеллі. Тієї суботи вона зустрілася в донецькому кафе зі своїми колегами Іларією Морані та
Марчелло Фаучі, («не пам'ятаю, чи вони закінчували телефонну розмову, вони сиділи на двох кріслах, переді
мною я стояла, і не пам'ятаю, чи тільки що вони закінчили розмову чи завершували її»). Фаучі сказав про те,
що щойно розмовляв із Марківом, який відповів, про інцидент "ця територія небезпечна, ми сказали вам не
наближатися" (p-14 v засідання суду 14.12.2018).
У відповідь на інформацію, надану свідками від 08.06.2017. свідок підтвердила слова Фаучі, який сказав їй:
"Я спілкувався із своєю контактною особою і він сказав мені, що туди не можна наближатися, тому що
стріляють у радіусі двох кілометрів »; Контактна особа "повідомила,що перебуває на пагорбі де є радіо-і
телевізійна антена і порадила журналістам не ходити на це місце,оскільки вони стріляли у все, що рухалося
до двох кілометрів".
АНДРЕА КАРРУБА, позаштатний фотограф, був присутнім на Донбасі під час подій, перебував в тому ж
готелі, що і загиблі у Слов'янську.
Він спілкувався з Мікелою Яккаріно, Сандро Маддалена, Лоренцо Готтардо, Рокеллі та Міроновим. Рогелон.
Зазвичай він їздив із таксистом, з яким спілкувався, разом з італійськими колегами.
У день події, поки він говорив за сніданком з Рокеллі та Мироновим, вони здалеку почули артилерійські
постріли, і Міронов, який був експертом, інтерпретував цей звук і сказав: "це гаубиці". Вони вважали, що це
були райони Андріївки з одного боку та Симонівка з іншого.
Сам він відчував себе причетним, тому що "в тому місці, де був потяг, куди вони, на жаль, пішли, я був 5
разів, а другий чи третій раз мене майже зачепив постріл, я не знаю, міномет чи інший постріл із важкої
артилерії. У той час, як я розмовляв з деякими людьми, я розмовляв з проросійськими бойовиками, які
контролювали цю точку ... Я не хочу говорити про контроль, тому що поїзд це насправді була справжня
барикада. Вперше вони просто поставили вагон як барикаду. Потім його перемістили і замінили цілим
вантажним поїздом. З цієї дороги можна було дивитися за межі цього поїзда . Це була пряма дорога і далі,

71
внизу праворуч вгорі - гора Карачун, з якої, мабуть, почалися удари українських військ. Або так казали, бо
тоді я не ходив далі, враховуючи ситуацію –
Цей постріл вдарив по потягу ... потяг був захистом, і врятував мені життя.
І тому я кинувся з цього невеликого схилу і сфотографував, що є на місці, просто дим, який все ще
піднімається з цього поїзда та інші люди - які розмовляли зі мною - тікали. Тож це було місце, де ми знали,
що ми ризикуємо. До цього удару було набагато тихіше. З цього пострілу я почав розуміти, що, очевидно, це
було більш небезпечне місце. Але ми все-таки повернулися потім.Передостаннього разу,16 травня, ситуація
була майже такою ж. Було майже тихо, але все одно з чіткими ознаками деяких вибухів. Потім ми знову
повернулися наступного дня, і натомість ми знайшли зовсім інший сценарій. Потяг повністю пронизаний
кулями. На дорозі було багато слідів вибухів. І тому ми сказали «давайте підемо звідси, тому що це місце
справді дуже небезпечне », і ми більше не повернулися. Тому того самого ранку, коли ми почули постріли з
гаубиці,розмовляючи саме з Енді та Андрієм, ми сказали: "дивіться, ми не їдемо, тому що це місце, де нема
чого знімати", і так. Тож того ранку ми поїхали до Симонівки, яка була перехрестям трохи далі, десь ще.
Від готелю в основному був той самий напрямок, але він змістився на кілька кілометрів. І коли ми приїхали в
це місце, ми з Готтардо спочатку вийшли з машини, а Маддалена та Мікела все ще були в машині, і в хвилину
вагання вони все ще були в машині, і через кілька метрів від нашого таксі, я думаю, 30-40 метрів, стався
вибух. І тому ми кинулися на землю, потім одразу встали, вскочили в машину і поїхали"
Свідок пояснив, що це місце було недалеко від Андріївки: "КПП проросійських бойовиків і хтось майже
дістався до нашого місцезнаходження з мінометним снарядом ... Я бачив, як він вибухнув і стовп диму. Я
думаю, що це було на відстані щонайменше 40 метрів, але мене не зачепив ні один осколок, під час вибуху
між траншеями, якщо хочемо називати це так, блокпости проросійських військ:люди, яких ми зустрічали,
були проросійськими,тутбули відомі місця, ми часто проходили,а вони часто були усі не на стороні п агорба,
а на протилежному боці біля поїзда ».
У день атаки я повернувся до Слов'янська та, зупинившись біля готелю, дізнався, що деякі колеги
постраждали, в тому числі французи (Рогелон), який перебуваву лікарні, але в той час не були відомі ні імена,
ні їх стан.
Колега Яккаріно, яка знала російську мову,змогла увійти в лікарню і поговорити з Рогелоном, як перекладач;
на цьому етапі ще залишалася надія, що вдасться знайти Рокеллі живим - француз згадав, як він впав на
землю, але він не знав його стану, а з Мироновим було все зрозуміло, - вони намагалися переконати російську
міліцію у перемир’ї для того, щоб його забрати, але без певності, що українці не відкриють вогонь, вони не
могли втрутитися: "вони сказали: якщо вони продовжать стріляти, ми не можемо поїхати негайно, вони
пішли перевіряти вночі або рано вранці, коли вони могли фізично дістатися до місця, щоб їх ніхто не бачив,
припускаю ").
Здається, наступного дня він дізнався про те, що у морзі Слов’янська є тіла, і коли прийшли туди, вони
побачили російського колегу, який фотографував паспорт Рокеллі та його особисті речі, він втрутився, щоб
не допустити того, щоб родина дізнавалася новини з преси. Він прийшов на впізнання разом із колегами, і
Маддалена намагалася забрати карти пам’яті із фотоапарата, але їй заборонили, але їй вдалося знайти ключ
від кімнати в готелі.
Повернувшись до готелю, вони побоювалися, що хтось може зайти в кімнату Рокеллі і забрати речі, тому вони
взяли комп’ютер.

72
Свідок МАРЧЕЛЛО ФАУЧІ, позаштатний фотожурналіст, коли його викликали на прохання прокурора для
короткої інформації, висловив стурбованість захистом своїх джерел, тому він відповідав на запитання,
намагаючись максимально захистити джерела своїх професійних знань - і як дозволено - відповідно до
гарантій законом зареєстрованим журналістам.
Під час експертизи він нагадав, що він приїхав в Україну до Києва в лютому 2014 року на Майдан і
познайомився з обвинуваченим, коли вони перебували в тому ж хостелі, місці перебування журналістів та
активістів, до яких належав Марків, вони обмінялися контактами, спілкувалися через Facebookі по телефону;
відповідач був хорошим контактом (посередником), оскільки він пропонував інформацію про місця для
фотографування та про те, як пересуватися по території, і тому вони часто спілкувалися.
В Україні він познайомився із Іларією Морані та іншими журналістами (Вольпі, Карруба, Яккаріно).
Франческа Вольпі, зокрема, показала йому відео, в якому присутній обвинувачений, І висловила
занепокоєння щодо реакцій, які викликали поширення в Інтернеті.
У день атаки він дізнався про новини від своїх колег, з якими вони ще не знали точно, що сталося; його
запросили у бар, де були колеги Вольпі, Яккаріно та інші фотографи.
Після обіду він зателефонував у барі, на кілька секунд обвинуваченому, який відповів, що не може говорити
по телефону, це було невчасно; він зробив другий телефонний дзвінок, як згадує свідок, це було вже ввечері:
"Я не пам’ятаю добре, чи були ми в барі чи прямо в квартирі Іларії; я здійснив другий телефонний дзвінок. І
під час другого телефонного дзвінка,як я пам'ятаю, я включив гучномовець , Я почав розмовляти,і після цього
поруч була Іларія, яка розмовляла, і ми обмінялися інформацією ... Я маю на увазі,вона сказала того дня там
... коротше, я чув його частіше, ніж в попередні дні, але із простої причини, що, перебуваючи у Донецьку, я
хотів знати, чи можна під'їхати до цього району,і мені завжди говорили,що дуже небезпечно наближатися,
і в тому ж телефонному дзвінку мені сказали, що, це був довгий день напружених боїв. що так і було. Тоді
після цього ... тепер я навіть не можу сказати, як довго тривав телефонний дзвінок. Але те, що я чітко
пам’ятаю, це те, що він говорив про цей день напружених боїв.
На прохання щодо долі їх колеги Марків відповів: "Що він не мав конкретної інформації про постраждалу
людину, але знав, що відбулися сутички та, мабуть, із загиблими, з мертвими людьми".
Під час телефонного дзвінка він був присутнім, слухаючи Іларію Морані через гучномовець, про це вона
написала статтю (все ще є в Інтернеті , в газеті Corriere della sera онлайн).
Що стосується відповідності статті тому, про що дізналися під час телефонного дзвінка Марківа, свідок
відповів: "Більш-менш так. Більш-менш так. Тоді я, повторюю, для мене це був не мій телефонний дзвінок ,
це був спосіб допомогти Іларії написати статтю і, перш за все, також спочатку дізнатися, що
відбувається, я пам’ятаю, але я не можу сказати вам конкретно, що було сказано в телефонному дзвінку,
після довгого часу. Я добре пам’ятаю ті речі, тобто те, що були перестрілки та все інше».
Ось текст опублікованої статті:
Україна. Розповідь капітана: Як помер Роккеллі
«Тут вам не жарти,не треба підходити,це місце для нас є
стратегічним». У попередні дні у тому самомурайоні репортерів
атакували із мінометів
Іларія Морані, із Слов’янську(EPA),
Слов'янськ, на північ від Донецька у Східній Україні, оплот
проросійських прихильників автономії. Місто вже довгий час
було оточене українською армією, яка зміцнилася з огляду на
президентські вибори. Останніми днями навіть будинки
цивільного населення булиобстріляні перехресним вогнем
українців та російських міліціонерів: найгарячіше місце – це
пагорб, де височіє вежа телебачення, тепер штаб київських
військ. Саме там, між російськими барикадами і пагорбом,
Андреа Рокеллі був застрелений мінометним пострілом. Біля
підніжжя пагорба кілька останніх тижнів ризикувалирізні
журналісти та фотографи: 4 з них 15 днів тому булиатаковані
3 мінометними пострілами, і вони чудом не були поранені.

73
Автомобіль таксі віз Рокеллі, Мироновата французького
фотографа. Таксист і француз вижили.
pic.twitter.com/nXb227eyll
-??????????? (@krasnoschekov) 25 травня 2014
КАПІТАН: «ТУТ ВАМ НЕ ЖАРТИ»
Ми подзвонили до капітана армії, яка в той час стояла на
вежі, координуючи оборону міста."Тут вам не жарти, ви
не повинні наближатися: це стратегічне місце для нас»,
сказав військовий.
ЦИВІЛЬНІ: "Зазвичай ми не ведемо вогонь у напрямку
міста та мирних жителів, але, як тільки побачимо рух,
заряджаємо важку артилерію. Так сталося з двома
журналістами та перекладачем. Ми стріляємо звідси за
півтора кілометра. Тут немає точної лінії фронту, це не
така війна, як у Лівії. Є дії, розкидані по місту, ми чекаємо
лише зеленого світла для фінальної атаки ".
25 травня 2014 р. | 14:32
Свідок заявив, що вважає, що факт, про який він просив інформацію (участь журналістів), відомий його
співрозмовнику; він уточнив, щоб запам'ятати загальний зміст статті "для високих керівників", але не "в
лапках".
Відповідаючи Прокурору на засіданні під час показань свідків 06.10.2017 щодо слів Марківа ("він сказав
мені, що втой день він підтверджує, що бувна пагорбі і що з цієї позиції він та його товариші-солдати стріляли
у все, що рухалося. Він додав, що знав про те, що там будуть загиблі. Мені наполегливо рекомендував не йти
на це місце») свідок підтвердив ці фрази.
Відповідаючи захисту Марківа він повторив, що впевнений, що два телефонні дзвінки відбулися в той же
день, коли помер Рокеллі, але визнав, що не пам’ятає місця, де відбувалися два телефонні дзвінки, він міг
переплутати місце першого і другого телефонних дзвінків, у будь-якому випадку він впевнений, що діалог
відбувся в квартирі Іларії Морані.
Наскільки він пам’ятає, телефонна розмова велась італійською мовою.
Фаучі уточнив, що знав місцезнаходження Марківа: "Я знав, що він на тій башті, телевізійній. Тому він мені
говорив в попередній розмові ... він просто сказав мені, щоб я не підходив до цієї зони".
Він знав, що Марків знаходився на горі, щоб воювати, знаходячись на українській лінії фронту.
На питання захисту Марківа свідок підтвердив, що дізнався від Іларії Морані, яка раніше була прийнята на
роботу як у відділ свідчень в Офіс Прокурора - про зміст бесіди (тобто посилання на написану статтю), і
заявив, що не пам’ятає, чи статтю було опубліковано під час її прийняття на роботу у якості інформатора,
була показана йому до або після його висловлювання "Я лише підтверджую, що пам’ятаю, що в тому
телефонному дзвінку ця особа - Марків - яка, за його словами,командувала відділенням Національної гвардії,
повідомила, що в ті дні стріляли по всіх" (Захисник підкреслив фразу, що міститься в документах "Мені
повідомили про зміст статті Іларії Морані "до відповіді).
Свідок також підтвердив фразу "я не знаю, чи зміст, повідомлений у його телефонному дзвінку, є правдивим
чи ні. Він, безумовно, знав, що сталося там на цій горі".
Що стосується резюме підсудного: "Я знав, що він пішов служити, і знав, що він перебуває в Національній
гвардії.Щось таке. Але я знав, що він приєднався до армії після Майдану ... Іноді він мені казав про особливу
роль, я пам’ятаю, як він розповідав мені про це, що був у групі людей,якими керував, командував. Військовий,
так, так! "

74
Він упізнав фото на сторінці Фейсбуку обвинуваченого.
Він підтвердив, що обвинувачений подарував йому бронежилет.
ІЛАРІЯ МОРАНІ, професійний журналіст, приїхала в Україну в період квітень-травень 2014 року і переїхала
з Києва до Донецька.
Як зазначено в експертизі, вона була знайома із Марчелло Фаучі, оскільки вони часто працювали разом,
будучи фотографами.
Щодо новин про присутність фоторепортерів під час атаки 05.05.2014, вона дізналася по це у Донецьку,
здавалося б, у спокійний день, в барі, який був місцем зустрічі журналістів, де зазвичай вони підводили
підсумки дня.
Щодо стосунків Фаучі та Марківа. свідок знала про цей тип "привілейованого джерела", із яким вони
познайомились під час сутичок на Майдані, яке було корисне для того, щоб знати, небезпечні чи ні
переміщення в певні місця, це був інформатор, від якого вона також отримала користь; вона дізналася від
Фаучі, що мова йшла про італійця ("або наполовину італійця, оскільки спілкування між ними відбувалося
італійською мовою"), але вона ніколи особисто його не знала.
Щодо того, про що вона дізналася в той день: "ми прямували до Маріуполя,що знаходиться на півдні України.
Я пам'ятаю, що ми були в барі. Я пам'ятаю, що потім я написала статтю, і я пам’ятаю, що надіслала її
електронною поштою, сидячи за столом у цьому барі, тож такими були обставини .
Франческа Вольпі була присутньою.
Що стосується телефонного дзвінка, свідок підтвердила: "Телефонний дзвінок був на гучному зв»язку ... Я
поговорила і записаласказане ... Я робила нотатки під час телефонного дзвінка і зробила хорошу копіюпісля
завершення дзвінка ".
Стосовно змісту статті та повну транскрипцію, того, що вона почула від Марківа " Повністю, можливо, не
буквально. Але повністю,так. У тому сенсі, що він сказав те, що там написане. Цю людину запитали по
телефону, чи знає вінінформацію про те, що сталося напередодні,бо ця стаття була написана на наступний
день після смерті Андреа, якщо я не помиляюся 25-го… Я перевірила дату статті, а інтернет версія газети
Сorriere публікує негайно. Отже, це означає, що я надіслала її та вони опублікували її не пізніше, ніж через
дві години,того ж дня . Отже, ми запитали нашого «інформатора», чи є у нього новини про те, що сталося
напередодні. Ця людина повідомила ... і ми запитали його, де він, чи він у Києві, тому що

75
військові часто переїжджають. І часто навіть не можуть сказати, де вони. І він нам сказав, що був на
місці, тобто на вежі,біля телевізійної вежі Слов’янська, і щоб ми забули про це, що це було не те місце, куди
потрібно було їхати, це було небезпечне місце, що вони, військові, стріляли по всьому, що рухалося поблизу,в
радіусі 1-2 кілометри - зараз я не можу пригадати - і сталося те саме, також тоді, коли вони побачили
машину, яка везла журналіста та перекладача.
Свідок підтвердив, що у нього з’явилося відчуття, що співрозмовник повністю обізнаний з тим, що сталося, з
часом та місцем цього факту.
Пояснив, що присвоїв Марківу кваліфікацію Капітан, оскільки той посилався «на моїх людей», для яких,
незалежно від формального офіційного звання, він вже був командиром, за обставин, тому що сам себе
позиціонував як «старший за званням», тому що говорив: «Ми, ми»; «мої люди»; «ми вже тут».
Тож звання з визначенням Капітан не було надане свідком.
На запитання Захисту Марківа свідок підтвердив, що телефонний дзвінок відбувався «частково, думаю,
англійською, це правда, але більша частина – італійською».
На заперечення того, про що повідомлено у підсумкових свідченнях («Суб’єкт – тобто Марків – був дуже
стурбований та казав не звертати уваги, що це був безлад, усі стріляють по всіх з усіх боків, і сказав, що на
момент перестрілки він командував взводом (чотою), який утримував пагорб»), свідок підтвердив заявлене.
Стосовне зробленої заяви: («Він завжди змушував мене думати, що він – тобто Марків – залишався, як і багато
інших, втягнутим у ці події, факти, не маючи ніякої реальної відповідальності, яку можна було б
контролювати») відповів: «Дивися, провівши багато часу там, я познайомився з багатьма солдатами. І більша
частина з них були людьми, які ніколи не були солдатами до того моменту. Деякі з них були тут за власною
волею, інші ні, приведені сюди, щоб взяти до рук зброю, і таким чином вони опинилися перед чимось, що
було набагато більшим за них самих. З цього і випливає моє твердження, моя заява».
МІКЕЛА ЯККАРІНО, журналістка, згадувала про день атаки (наступу, нападу): «Ми були у Слов’янську.
Бомбардувати почали ще за світла дня, тобто десь в обідню годину.Ми всі були в готелі.Після того дзвінка,
про який доповідається... ми отримали перший дзвінок, про який доповідається, та зразу ж зайнялися
пошуком новин. Ми телефонували, робили дзвінки, намагалися отримати якусь інформацію. Пам’ятаю, що
перекладав у лікарні для Вільяма в операційній залі, а потім, через це мене попросили перекласти, щоб
позначити карту, де все це трапилося... проросійські солдати, знаючи, що я розмовляла російською,
попросили мене перекладати...».
Щодо інформації на той моментстосовно колег-журналістів: «Ні, вони не були мертвими; вони були живі і ми
шукали їх серед живих та поранених, ми хотіли зробити щось якнайшвидше, щоб знати хоча б щось, щоб
піти, щоб послати когось...».
Свідок, при перегляді відео інтерв’ю з Марківим з колегою Вольпі, підтвердила його присутність у той день,
та що вона поставила декілька запитань, написавши потім статтю, яка була опублікована на початку травня
2014 року.

76
Крім того, вона розповіла, як у той же день, коли стався напад, Роккеллі телефонував на усі свої контакти,
щоб знати, залишатися чи покинути те місце, віддалитися; серед інших він зв’язався також і з Марківим,
зателефонувавши йому на український номер; і вони йому порадили «втікати, тому що тут ставало...
ситуація погіршувалася, і я мусила тікати. Тобто виїхати звідти, віддалитися від Слов’янська.. Не
пам’ятаю все з точністю, але пам’ятаю, що ми говорили про цюситуаціювійни, яка погіршувалася,і що хоч
як, але я мусила віддалитися.. (телефонна розмова відбувалася) на італійській мові».
Обвинувачений був поміщений якраз у точці бою, тому що «у ті дні Карачун, пагорб, Слов’янськ, та всі
прилеглі території були гарячими точками».

77
3. h Елементи, внесені українськими командирами, БОГДАНОМ МАТКІВСЬКИМ та АНДРІЄМ
АНТОНИЩАКОМ.
БОГДАН МАТКІВСЬКИЙ та АНДРІЙ АНТОНИЩАК, спільні свідки як Обвинувачення, так і Захисту, були
опитані на судовому слуханні 8.2.2019.
Під час слухання вони були заплановані (залучені) Прокурором для заперечення частин записів із
підсумкових свідчень, наданих Прокуратурою в дату 3.8.2017.
У своїх заявах (свідченнях) вони посилалися на організацію Національної Гвардії, відділу, до якого належав
солдат Марків, на відношення з військом (ЗСУ) та на завдання на Карачун у звітний період.
Стостовно структури Національної Гвардії, Прокурор надав наступну схему, щоб Суду було легше її
зрозуміти, і ця схема була підтверджена свідками.
БОГДАН МАТКІВСЬКИЙ заявив, що був присутній у травні 2014 року на пагорбі Карачун, на посаді
Командира підрозділу Національної Гвардії.
Стосовно військової структури, він пояснив, що тоді було два батальйони, по чотири роти в кожному
батальйоні, по три взводи у кожній роті; він командував другим взводом другої роти першого батальйону; у
період, про який іде мова, на пагорбі були присутні три взводи однієї роти, другої; ця рота належала до
резервного батальйону номер один, який носить ім’я героя війни, генерала Кульчицького.
Віталій Марків від початку знаходився у взводі номер три, в другій роті; але потім потрапив під його
командування: «Події відбувалися в тому порядку, як я заразрозкажу. Враховуючи,що ми прибули вже пізно
до міста Барвінкове,треба було розставити чатових на місцях. З собоюя взяв найбільш відповідальних осіб,
також і Віталія Марківа, і в ту ж ніч ми увійшли у зону спостереження. В ту ж ніч почалося блокування
міста Слов’янськ. Ми залишилися на спостереженні там, де були раніше. І на вертольоті разом зі мною
Віталій потрапив на гору Карачун 02 травня, під Слов’янськом. Беручи до уваги, що взвод номер три
потрапив до іншого пункту... Марків з ним у вертольоті полетів на пагорб».
Організаційна структура Національної Гвардії
Командир другого батальйонуКомандир першого батальйону
Координатор Невідомий
Генерал-майор
КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир АНТОНИЩАК
Андрій
Командир другої ротиКомандир першої роти
ҐУТ РоманНевідомий
Командир третього взводуКомандир другого взводуКомандир першого взводу
МИКОЛІНЬКОМАТКІВСЬКИЙ БогданВИНДИК Олександр
Підлеглі службовці
МАРКІВ Віталій

78
На заперечення Прокуророві щодо заяв, зроблених у суді, за підсумковими свідченнями, наданими в дату 3
серпня 2017 року («Командирові другої роти, першого взводу, потрібна була допомога на його посаді, і таким
чином, через це, Марків Віталій перейшов під його командування»), свідок відповів: «Все правильно, але він
пішов допомагати у тій роботі, за яку відповідав командир першого взводу».
Командир другої роти звався Роман Ґут; свідок пояснив, що не вказав це ім’я при наданні своїх підсумкових
свідчень, тому що «навіть сьогодні частини збройних сил знаходяться в зоні... на території, де йде війна. Це
стосується секретності деяких дій».
Стосовно присутності документів, написаних для організації змін та посад (позицій), робочого графіку:
«Абсолютно правильно,коли ми потрапили на гору Карачун,то треба було зразу ж скласти робочий графікдля
кожного солдата Національної Гвардії, з батальйону імені генерала Кульчицького. Цей графік був складений
мною. І після цього ми працювали завжди у тому режимі, дотримуючись того графіку. Той графік я і залишив
тим, хто прибув нам на зміну, після нашого виходу з гори Карачун, на жаль, я не можу вам його показати».
Свідок згадав, що залишаючи пагорб, разом з Марківим, 15 червня «Ми помінялися з другим батальйоном, ми
поїхали звідти, а батальйон залишився».
Командир Андрій Антонищак додав, що 15 червня; - він був координатором батальйону імені Кульчицького.
Свідок прояснив, що не може продемонструвати графік змін, оскільки вони залишилися новому командирові,
який не запам’ятав, чи взагалі вони йому були передані (чи дотримувався він цього графіку).
Стосовно кількості людей, присутніх на пагорбі, свідок уточнив, що наче на горі мали бути два взводи
Національної Гвардії, одне відділення другого взводу, в якому знаходився Віталій; на пагорбі загалом були
присутні 45-50 чоловік Національної Гвардії, в той час, як із ЗСУ, в середньому за період, а конкретно у травні
2014 року. «- З 02 по 04 травня на горі було більш-менш 90-100 чоловік. Можу помилятися, тому що я не мав
даних щодо складу Збройних сил України. - Тому що то інша структура ЗСУ»; у бригаді національних військ, які
були присутні на пагорбі, була 95-а бригада Збройних сил України, якою командував генерал Михайло
Забродський, який, однак, не був присутній на самому пагорбі в той період.
Стосовно завдань та відносин між двома відділами, то завданням Національної Гвардії було захищати
телевізійну вежу; вона не підпорядковувалася війську. «Може не підкорятися».
Свідок пояснив, що не може сказати, щоб Національна Гвардія та Військова Гвардія були зовсім різними
структурами, та хто був командиром, старшим над Забродським, хто координував військо на пагорбі. «Операція,
яка проводилася у той момент, координувалася антитерористичною операцією, яку координувала Служба
безпеки України».
Заявив, що знає також і полковника Тараса «95-а бригада - Полковник Тарас, герой війни, також і він прибув на
гору Карачун 02 травня, загинув під час атаки Слов’янська, підпорядковувався Забродському,як і Тарас, обидва
на пагорбі в момент цих фактів, я правильно кажу? Забродський та Тарас у травні 2014, обидва присутні у
травні на пагорбі».
Стосовно оповіщення про атаку журналістам, свідок підтримав [свої чи чиїсь свідчення], що отримав таку
інформацію лише після арешту Марківа.
На заперечення стосовно наданих підсумкових свідчень, в яких він заявив, що знав про смерть журналістів уже
в момент свого повернення до Києва у червні місяці, свідок (також переглядаючи відео своїх заяв) підтвердив,
що дізнався про це у червні, коли повернувся до Києва, тобто після 15 червня.
Що стосується свободи переміщення військовослужбовців з їх позицій, призначених Національній Гвардії під
час військової діяльності, свідок пояснив: «Насправді трішки не так. Під час вогню, в якому б місці ви не
знаходилися, під час вогню, звичайно ж, перша річ, яку ви намагаєтеся зробити, це

79
заховатися де-небудь. А вже після того йдете на свою позицію,тому що кожен мав завдання, що полягало в
тому, щоб захищати,у випадку атаки пагорбу Карачун,своюпозицію. Під час служби необхідно знаходитись
і перебувати в тому місці, яке за ним закріплене. – Під час бою, що був на початку місяця, - я вважаю, що
Суд розуміє, - що під час виконання бойових дій необхідно стримувати агресора та на дозволити йому
дістатися ділянки Вежі».
Що стосується переміщень в «вільний час», тобто коли не треба було нести позмінну вартову службу, то
свідок заявив, що вони могли сходити куди-небудь, щоб приготувати їжу, випрати свою форму, тобто в
принципі була можливість відлучитися в інше місце , якщо був час, але, як правило, на те, щоб відвідувати
інших бійців часу не було.
При розгляді того, як складався день, в процесі опитування (допиту) було сказано наступне ("Ми працювали
по 12 годин на добу, позмінно несучи караул на двох вогневих позиціях. Інші 12 годин припадали на сон і
відпочинок. Що стосується бійців Національної Гвардії - вони працювали і вдень і вночі. Вони практично
нікуди не пересувалися з бойових позицій, тільки щоб поспати. Часто бувало таке, що вони переміщалися в
разі атаки - як пояснив свідок -. Всі повинні були знаходитись на спеціально відведених вогневих позиціях.
Вільні від служби ... ну, вони теж не могли переміщатися з їх вогневих позицій, тобто вони не могли вільно
бродити по горбистій місцевості ".) свідок відповів: «Від контрольно-пропускного пункту до місця, де вони
перебували і несли службу було не більше 10-15 метрів, тобто це було в 10-15 метрах від того місця, де ми
спали. Місце несення служби перебувало в 10-15 метрах від того місця, де вони спали. - Ми могли не тільки
бачити один одного,але навіть чули один одного, тому я б ствердно відповів на питання, чи міг один боєць
відвідати іншого і поговорити з ним прямо на посту, адже там зовсім близько, буквально в 5 метрах
готували їжу, тому з огляду на те, що 12 годинна добу бійці несли вартову службу, враховуючи також те,
що наступні 12 годин вони використовували для сну, приготування їжі,гоління і приведення себе в порядок,
а також, беручи до уваги те, що спати було практично неможливо через безперервний вогонь, у хлопців
абсолютно не було часу кудись йти».
Що стосується блокування залізничного ешелону по ходу залізничних колій: "Ми думаємо, так ми
практично впевнені, що це зробили сепаратисти. Тому ми не можемо назвати конкретні імена тих, хто це
зробив. Ми бачили, що це було зроблено для того, щоб бойова техніка могла пройти через місто Слов'янськ
(укр. Слов'янськ), і ті ж самі вагони вони використовували для обстрілів на горі Карачун ".
Що стосується надання мінометів армією в травні 2014 року, свідок підтвердив: "Так, у української армії
вони були" і ще раз підтвердив, що не мав доступу до мінометів: "Я бачив їх всього один раз, коли вони їх
переміщали. При зміні вогневих позицій мінометів забезпечувалося збереження життя тим бійцям
Національної Гвардії, які охороняли ці міномети ".
Свідок згадав, як ці міномети були використані: "Бійці Національної Гвардії ризикували своїм життям і
здоров'ям, ми також ризикували життям. Це траплялося тоді, коли вони починали нас обстрілювати. - І
відбувалося це по 10 разів на дню".
Що стосується того, чи бачили міномети на фабриці Зевс, свідок пояснив, що побачити їх було складно,
оскільки вони були там заховані: "Хоч їх було і не видно, але стріляти на фабриці проте вони могли".
Про те, наскільки бійці Національної Гвардії підтримували мінометні обстріли: "Комунікація
відбувалася в такий спосіб: якщо бійці ... якщо бійці Української Армії не бачили точно, з якого напряму йде
обстріл, вони просили всіх показати, звідки саме стріляють".
Ми запитали про це у того, хто міг отримати конкретну інформацію у своїх бійців: "У денний час це було
досить легко визначити, оскільки після будь-якого мінометного обстрілу з їх боку, крім звуків обстрілу,
кожен раз піднімався пил. Ось вночі вже було набагато складніше , адже пилу і диму було не видно. Можна
було побачити тільки сам вогонь, безпосередньо в момент стрілянини, нічого крім вогню ".
На питання стороні захисту цивільного позивача Пізапія про те, якими засобами і способами зв'язку
користувалися бійці Української Армії для зв'язку з бійцями Національної Гвардії в горбистій
місцевості, той відповів наступне: "За допомогою переносних переговорних пристроїв (рацій walkie-talkie)
не зв'язувалися, телефонами не користувалися. В той момент, там де ... де знаходилася наша група, рації
"walkie-talkie" погано брали.У них були спеціальні кодові слова.У них були тільки ті технічні пристрої,якими
була оснащена на той момент українська армія. У зв'язку з цим мені часто доводилося особисто звертатися
до багатьох бійців Національної Гвардії, щоб отримати ту чи іншу інформацію.

80
Усі дані, які отримували мої солдати, все, що вони помічали - вони передавали мені. ■ Якщо в цей час я спав,
то вони передавали інформацію моєму заступникові. - Всі відомості надходили підрозділам ЗСУ про всі
напади ворога, в процесі ворожих атак ".
На питання стороні захисту цивільного позивача з приводу того, яким чином,виходячи з отриманої відповіді,
відбувалася активація мінометів, з урахуванням відомостей, отриманих від свідка, яким чином, після обміну
інформацією з бійцями, відбувалося визначення цілей (для вогню), він відповів наступне: "Я чекав запиту від
ВСУ, і якщо військові не бачили,звідки саме йшов обстріл, тільки після цього вони зверталися до нас. тільки
після цього вони самі дивилися, з якого це могло бути боку і самостійно приймали рішення. Я говорив,звідки
саме йшов вогонь. - Після чого бійці ВСУ, перевіривши напевно, що саме звідти і був обстріл, танковий або
мінометний, відповідали вогнему відповідь.Бійці ВСУ,що несуть дозорну службу,перевіряли цюінформацію,
встановлювали її достовірність ".
З урахуванням розміщення вогневих позицій, Національної Гвардії було доручено захищати телевізійну вежу,
для цієї мети вони були розміщені по периметру вежі; Вежа була розташована на вершині пагорба, це була
двоповерхова будівля, а Національна гвардія розташовувалася нижче.
ДОДАТОК 2
Схема розташування, намальована від руки - Слов'янськ - Андріївка
Кругла печатка:
Оперативна група спеціального призначення Карабінери
Антикримінальний Відділ
ГЕНУЯ
На схематичному малюнку (який свідок намалював в ході опитування), він же і роз'яснив, що вказав в центрі
схеми, в центральному квадраті - місце розташування військових мінометів, а по верхній заокругленій лінії -
із здвоєною стрілкою НГУ (Національна Гвардія України) - лінію оборони Національної Гвардії.
Військові і міномети були розміщені з правого боку від конструкції, з верхнього кута вежі, просуваючись
донизу (Таким чином,для протоколу була зроблена окружність на розі, щоб розглядати схему знизу направо .)
На наступному схематичному малюнку вказана вогнева позиція обвинуваченого Марківа в точці B5.

81
На схематичному малюнку в точці B5 відзначено розташування вогневої позиції, на якій знаходився
Марків.
Малюнок відтворює схематичне розташування із зазначенням вежі, де знаходилися всі технічне обладнання
для телевізійної трансляції.
Щодо цієї позиції поїзд знаходився на відстані 1600 метрів з боку горбистій місцевості.
Щодо позиції в точці 5B свідок заявляє, що вогнева позиція була звернена в сторону Андріївки, до села:
"Таким чином, у нього були люди, які були на цьому контрольно-пропускному пункті. Вони повинні були
стежити за лівим флангом" він підтвердив, що завод «Зевс-кераміка» можна було побачити крізь дерева.
При перегляді відеозапису (репортаж № 7 від 8.6.2014 р) свідок підтвердив, що позиція, показана у другій
частині відео, саме та, яку займав відповідач: він вказав: «Звідти можна побачити завод. Саме звідти. Це
можна відзначити, переглядаючи першу частину відео ... Тому що точка, з якої знімався цей фільм,
розташовується вище, завдяки чому і можна побачити завод, саме в першій частині відео ".

82
Що стосується близькості і суміжності двох знятих позицій: «справа в тому, що коли людина перебувала в
цій точці, в траншеях, точка огляду розташовувалася на прямій лінії, як це можна побачити зараз. З правого
боку були кущі та дерева.І щоб побачити,чи трапилося що-небудь з правого боку,потрібно було вибратися
з траншей і пройти ще 5 метрів назад "
Свідок пояснив: "Безпосередньо в цей момент він знаходився в окопі. А я кажу, що побачити завод можна
тільки крізь кущі і дерева,і тільки так. І тепер, якщо прокрутити відео далі,ми побачимо напрямок, в якому
розташовувався завод."
На питання про те, яка відстань була між двома цими місцями, свідок (не відповідаючи безпосередньо на
поставлене запитання) заявив, що мова йде про відстань, що перевищує 1600 метрів (можливо, він знову
вирішив послатися на передбачуване відстань між пагорбом і місцем нападу).
Свідок підтвердив, що стрижень, який видно на фото - це і є стрижень вежі, тобто його місце розташування
відповідає точці B5, зазначеній на схематичному малюнку.
Місцезнаходження стержня на схематичному зображенні було зазначено в ході судових дебатів, коли свідок
вказав на позицію, позначену номером 5 (для протоколу президента: він був на прямій, але ближче до краю
малюнка ... До верхньої межі малюнка).
На питання про те, чи відомий був список з перерахованими іменами, свідки Захисту заявили, що не знають
ці імена.
Свідок заявив, що Юрій Касьянов був журналістом, який знаходився на Карачуні.
На питання стороні захисту RC з приводу того, наскільки частими і лютими були атаки, спрямовані на
горбисту місцевість Карачун, було сказано наступне: "- З самого початку були спроби взяти цю місцевість
силами особового складу, тобто без застосування зброї. Так було в перші дні, після прибуття на Карачун.
Після того, як ці спроби зазнали невдачі, вони почали використовувати міномети і військову техніку, яка
називається '' нона ". Це такі броньовані самохідні транспортні засоби зі 120 (125?) міліметровими
гарматами. Щодня і щоночі обстріли були приблизно по 10 залпів поспіль, приблизно по 10 обстрілів по 10
залпів. Протягом кожного дня і кожної ночі. Зазвичай обстріли починалися в районі чотирьох годин ранку і
закінчувалися пізно вночі ".
Що стосується того, звідки саме йшли атаки на пагорб: "Практично з будь-якого боку, уздовж всієї цієї
лінії, звідусіль, ці місця були видні практично з будь-якої точки огляду".
З приводу того, виходячи з яких міркувань бійці Національної Гвардії реагували на обстріли: "Перш за
все, мова йде про те, що ці обстріли загрожували життюбійців (оскільки саме вони були об'єктом нападу),
тобто метою цих нападів були саме бійці - бійці Національної гвардії і бійці ВСУ, які ризикували своїм
життям ".
Свідок заявив, що якщо б не бралися до уваги ці міркування, тобто, якщо б не було нападів, було б заборонено
стріляти «не в відповідь», тобто якщо б ніхто не стріляв в них, вони б також ні в кого не стріляли : "У тому
випадку, якщо б пролунав хоча б один постріл, все б збіглися туди. У передбачуване місце, звідки пролунав
постріл.Якщо ніхто не чув ніякого пострілу,ніхто не міг припустити,з якої причини пролунав постріл.Якщо
такий постріл був зроблений ненавмисно, то за це тебе могли покарати, занести відповідний запис до
протоколу ".
Свідок уточнив, що в тому випадку, якщо хтось почав би стрілянину «довільно», порушивши б існуючий
наказ - "В такому разі цю людину посадили б в вертоліт і відправили б додому".

83
На питання стороні захисту Марківа свідок підтвердив прибуття в день 2.05.2014 і прибуття ближче до вечора
на горбисту місцевість: "Саме так, і саме такими і були мотиви. Загинув боєць ВСУ. Тому що, навіть
незважаючи на мирних громадян,які були там, терористи запустили гранату.І з цієї причини,усвідомлюючи
всю небезпеку, пов'язану з наближенням темряви і з перебуванням на відкритому майданчику - вирішено було
взяти телевізійну вежу в оборону, на той період часу у ВСУ в розпорядженні була мобільна бронетехніка і
... ні, бронемашини. Одну з яких ми і побачили.Вони піднялися і зробили спробу піднятися ще вище на гористу
місцевість Карачун. Нам протидіяли, ми спустилися і пішли пішки. "
Свідок заявив, що вони досягли горбистій місцевості з боку, якщо дивитися на схематичне зображення (на
карту).
З приводу того, що стосується рельєфу і «конфігурації» пагорба: «На вершині, в районі найвищої точки гори
Карачун є рівнинна місцевість; горбиста місцевість спускалася як би в формі трапеції; на рівнині ... була
якась двоповерхова конструкція, спорудження. І примикала до неї ще одна будівля, споруда для персоналу. І
саме там жили люди. Можна сказати, що це була досить велика територія, близько 100 квадратних метрів,
як спортивний майданчик "-
Що стосується траншей і вогневих позицій, свідок згадав, 24 травня траншеї вже були; що стосується
можливостей огляду, то свідок пояснив, що для того, щоб мати відкритий огляд на 180 градусів, потрібно
було піднятися вище, і вже з висоти можна було побачити рівнину що лежить нижче і навіть завод, який,
згідно з схематичного зображення, розташовувався по правій стороні ; попереду виднілося місто Слов'янськ,
а зліва - Авдіївка. Вогневі позиції розташовувалися на різній відстані: на схематичному зображенні дві вогневі
позиції перед баштою розташовуються на відстані приблизно 15 сантиметрів одна від одної; лінія фронту,яка
включала в себе всі вогневі позиції, простягалася приблизно на 100 метрів.
З приводу того, що стосується особливостей місця: вогневі позиції бійців були розташовані в дуже різних
місцях, де-не-де були перепади висоти до 5 метрів і були також різкі підйоми. А позаду нас була саме та
рівнина, про яку я говорив раніше "
Вогневі позиції були визначені свідком і командиром Виндюком і весь цей час залишалися одними і тими ж.
Що стосується ролі Марківа в той період часу, він підтвердив, що він був простим солдатом, стрільцем
Національної Гвардії і, отже, не мав доступу до мінометів.
З приводу того, що стосується виявлення в розглянутий період воєнізованих проросійських угруповань, то їх
представники були одягнені як цивільні особи: "Все те, що ми бачили,відбувалося саме 2 травня. Саме в цей
день люди зі зброєю за спиною вдавали,що вони звичайні громадяни, намагаючись розчинитися в натовпі, і,
в кінцевому підсумку, саме вони і кидали ці гранати, не дивлячись на людей, не придивляючись до них. Вони
були одягнені як цивільні особи, і саме в цьому цивільному одязі вони здійснювали свої агресивні дії ...
відеошукачі ... Адже на такій відстані, на якому вони перебували,вони могли бачити тільки тіні, але не одяг,
в якому вони були одягнені ".
Свідок пояснив, яким чином завод Зевс можна було бачити з двох вогневих позицій, одна з яких і була зайнята
саме їм.
Що стосується прийняття рішення стріляти з міномета: «рішення приймалося ... тільки Збройні Сили України
могли прийняти рішення, стріляти чи ні. Ми могли тільки показати, після чого вже приймалося рішення,
стріляти з міномета чи ні ».
З приводу того, що стосується суб'єктів, які стріляли в журналістів, свідок стверджує, що отримав цю
інформацію вже після повернення до Києва, він заявив: "Що стосується загальнодоступної інформації, до
якої і у мене був доступ, то з публічних джерел мені відомо, що таксі, яке там було, знаходилося в тій зоні,
де його просто неможливо було побачити. Оцінюючи інформацію, яка на той момент була доступна, треба
враховувати, що на шляху назад, від повороту до вагонів, з боку міста Слов'янська, по обидва боки, з боку
дороги - там дуже багато дерев. Вони дуже розлогі. Якби вам вдалося зняти відео приблизно в ті дні, ви
могли б проаналізувати і побачити, що все, що ви могли б побачити з гори Карачун, це пара квадратних
метрів, візуально видимих з цього боку »".
Свідок АНДРІЙ АНТОНИЩАК, заявив, що має відношення до Першого Батальйону Оперативного
призначення Національної Гвардії, що носить ім'я Генерала Кульчицького, одним із засновників цього
батальйону сам свідок і є.

84
Він виконував роль координатора Першого резервного добровольчого батальйону Національної Гвардії
України, мавзвання головного стрілка, батальйон був у підпорядкуванні Богдана Матківського і командувача
другою ротою Романа Гута, який за званням дорівнював генералу Кульчицькому; до своєї військової кар'єри
він працював менеджером в сфері торгівлі та громадського харчування.
Що стосується його власної ролі: "Саме я командував всім, що там відбувалося ... тим, що почалося 02
травня 2014 року за містом Слов'янському. Крім того, я був в керівництві батальйону, і у мене був зв'язок з
армією і з вищим командуванням ЗС України.
Що стосується його першого відвідування пагорба Карачун: це було 8 червня 2014 року,під час ротації військ
батальйону на горі Карачун».
В процесі обговорення, що стосується точного зазначення дати середини липня, зазначеної в ході бесіди від
3.8.2017 свідок відповів: "Я сказав, що було приблизно 8 червня, коли відбулася ротація військ батальйону. У
той час, коли мені дали перекладача, він перекладав питання для мене, а потім перекладав відповіді, і
записував і ті і інші, можливо, це була помилка перекладача ''.
З приводу того, що стосується форми організації Національної Гвардії за допомогою відповідних письмових
наказів, в яких призначалися вартові зміни і вогневі позиції: "Я перебував на горі Карачунпротягомдвох днів,
поки відбувалася ротація військ,я бачив,де знаходяться наші блок-пости,в яких напрямках вони встановлені.
Розумів, які в зв'язку з цим вони можуть вирішувати завдання. Безумовно (накази) були написані
безпосередньо в Роті. Командуванням Роти. В їх обов'язки не входило перевіряти '.
Ці свідчення оскаржуються попередніми, даними щодо того ж ( "Ці документи нікому не потрібні, можна
вважати, що їх немає, є тільки наказ"; "Ви в цьому впевнені?"; "Так, я в цьому впевнений, був конкретний
наказ, згідно з яким визначалися вогневі позиції, і якщо ці позиції не змінювалися, значить не було інших
наказів. Накази бійцями завжди віддавалися в усній формі, не було ніяких письмових наказів "), свідок, після
перегляду відеозапису з короткою інформацією, яка від нього надійшла, відповів : «Мене запитали, в якій
формі віддавались накази,як зазвичай віддавалися накази. А перед цим ще запитали - що робила Національна
Гвардія на горі Карачун.Іщо робила частина взводу на горі Карачун.Національна Гвардія України, відповідно
до законодавства України, обороняла стратегічний об'єкт, а саме телевізійну вежу. Відповідно з цим
завданням, були визначені вогневі позиції, перебуваючи на яких можна захищати дорогу, яка вела на гору
Карачун. Сталося так, що зміни вартових помінялися, і щоб змінити бійця, щоб він вирушав з однієї зміни в
іншу, не було необхідності в письмовому наказі, це був усний наказ ».
З приводу того, що стосується початкового визначення вогневих позицій: "Розташування вогневих
позицій встановлювалося старшим командувачем Батальйону. Саме від цього командувача і надійшов наказ:
Оборона стратегічного об'єкта. - Це була відповідальність командира роти, і це повинно було бути
зафіксовано в письмовій формі - в бойовій книзі, в якомусь спеціальному зошиті, в бойовому журналі. -
Щоранку нам надсилали загальну схему того, як все повинно було бути розташоване в батальйоні ".
З приводу того, що стосується ініціативи заблокувати поїзд на залізничному переїзді: "-Це сепаратисти,
терористи ... Проросійські сили".
З приводу того, що стосується того, чи знав він особисто бійців Національної Гвардії, що знаходилися на
горбистій місцевості в очікуванні появи Координатора, свідок відповів: "звичайно ж ні".
Попередні показання, які спростовують вищевикладене ( "Я знав практично всіх військових які знаходяться
на пагорбі, оскільки я сам був серед тих, хто заснував Батальйон Кульчицького") і у відповідь на питання, чи
знали інші Марківа, і яка в нього була вогнева позиція: "Після того,як вони пройшли спеціальну підготовку в
Київській області, багато хто все ж не стали підписувати контракт, оскільки не всі були повністю здорові,
а деякі не підходили ще з якихось параметрів. - Потім, приблизно 10 квітня 2014 якесь формування, яке
налічує приблизно 230 бійців було відправлено в Донецьку область, де ми заблокували регіон Донецька і
Дніпропетровська. Я багатьох там знав в обличчя, деяких зовсім не знав, проте міг чути прізвища, хоча, як
правило,частіше використовувалися прізвиська.Ми познайомилися (з Марківим) 13 грудня 2013 на Майдані.
- Я бачив розташування вогневих позицій, в тому числі знав і про розташування позиції Віталія під час
перебування на горі Карачун ".

85
З приводу того, що стосується вогневої позиції Марківа:
При показі відеоматеріалу з речового доказу 7, свідок відповів: "Що стосується того, що я бачу на цьому
відео - це позиція,з якої оглядається Авдіївка,і по ідеї вона повинна бути зайнята Національної Гвардією, це
повинно бути їх позиція»;У відповідь на питання «а чи могла ця позиція належати Марківа», свідок відповів:
"Можливо так, оскількипри куті огляду 45 градусів ми бачимо «Зевс», завод про який я говорив минулого
разу. - Ось цей завод».
На питання сторони Захисту обвинуваченого про вогневої позиції Марківа, свідок, після уточнення того, що
Карачун не є горою, це скоріше пагорб, величезний пагорб з розташованої нагорі рівниною, пояснив: Все там
знаходилися, всі члени команди знаходилися нагорі, на місті, поблизу Вежі . А внизу, під нами, були
сепаратисти ",
З приводу того, що стосується вогневої позиції Марківа і можливості бачити з неї Слов'янськ: «Якби
обернувся, якби він повернувся, так, він би зміг би побачити місто. Але огляд з його позиції був спрямований
безпосередньо на Андріївку. Це точно. Тому що там був переїзд».
Що стосується списку військових, показаного свідкові Захисту в ході опитування від 3.8.2017 "Лотос", ці,
далі. "Левко", "Лотос" і, ще, у верхній частині списку були імена, які він знав. Касьянов Максим і Юрій. І він
сказав також, що тепер він згадав більше імен, ніж минулого разу ".
Відомості, отримані в ході попереднього опитування, що суперечать вищевикладеним ("Я не знаю жодного
імені з тих що мені показали"), свідок заявив, що тепер він їх впізнав.
Питання з боку захисту, адвоката Баллеріні з приводу автономності Національної Гвардії в ухваленні
рішення відкривати вогонь у відповідь в разі атаки: "Відповідно до закону Національної Гвардії - наводиться
точне визначення - використання зброї під час нападу противника і в ході роботи спеціально згадується.
Припустимо в разі наявної небезпеки для життя бійця. - Якщо мова йде про напад противника. Тільки під
час атаки із застосуванням зброї в оборонних цілях ".
З приводу того, що стосується доступу до мінометів, до важкої артилерії для Національної гвардії: «Я
зрозумів, про що йде мова. Під час несення військової служби боєць забезпечувався тільки стрілецькою
зброєю - вогнепальною».
Що стосується мінометів, свідок відповів, що «вони були доставлені в армію, але не могли бути використані
Національною гвардією».
У спростування вищенаведених слів ("Ми могли попросити у ВСУ озброєння будь-якого виду, очевидно, це
можна пояснити специфікоюситуації,що склалася, оскільки точно також і військові ЗСУ могли звертатися
з подібними проханнями до нас") свідок відповів негативно, пояснюючи, що тільки військові ЗСУ могли
попросити у бійців Національної Гвардії зброю, але ніяк не навпаки, війська ЗСУ могли прикривати їх в разі
вогню "то, що було написано, не існує".
На питання сторони Захисту цивільного позивача, адвоката Тамбушьо про те, яким чином здійснювалася
взаємодія військових ЗСУ і бійців Національної Гвардії на горі Карачун: «комунікація відбувалася за
допомогою телефонного зв'язку або за допомогоюкодифікованогорадіо. Тому що вони використовували коди,
і були ті, у кого були телефони, таким чином, якщо у них були телефони, вони використовували їх, якщо ні -
то кодоване радіо».
Свідок згадав, що по телефону зв'язувалися частіше, так як закодованих радіо було недостатньо.

86
У відповідь на питання Захисту цивільного позивача з приводу сфери компетенції Національної Гвардії, чи
були вони якось уповноважені діяти в Андріївці і Слов'янську: "Відповідно до військовим законом, 02
травня 2014 року, приблизно о пів на п'яту ранку, сім бойових груп заблокували місто Слов'янськ, до складу
цих груп входили бійці як ВСУ, так і Національної Гвардії. Ось карта. І ця і є карта гори Карачун, де вони
дислокувалися, з околицями Слов'янська і Адріївки, дорогою, заводом, мостом. Основним завданням бойової
операції було заблокувати місто Слов'янськ,який був узятий, був завойований групоюрозвідувальної бригади;
контрольно-пропускні пункти (блок-пости) були розташовані на основних точках по всьому місту
Слов'янську».
У спростування вищевикладеного було сказано ("Я стверджую,що в сферу компетенції Національної Гвардії
входило виключно напрямок на Андріївку, але не на Слов'янськ"), перед цим свідок відповів наступним чином:
'сферою компетентності було виключно напрямок в сторону Слов'янська ..." і, далі, "Я підтверджую, що
позиції,які вони займали і які їм доручали утримувати, були спрямовані виключно в сторону села Андріївка,
але ніяк не на Слов'янськ".
На питання сторони Захисту обвинуваченого про вогневої позиції Марківа, свідок, після уточнення того, що
Карачун не є горою, це скоріше пагорб, величезний пагорб з розташованою нагорі рівниною, пояснив: «Всі
там знаходилися, всі члени команди знаходилися нагорі, на місті, поблизу Вежі . А внизу, під нами, були
сепаратисти».
Свідок підтвердив факт використання мінометів проросійськими бойовиками, крім того, була отримана карта,
на яку він посилався, відповідаючи на питання.
Міномети, згідно з показаннями свідка, розташовувалися "в центрі рожевої зони, тут є два трикутника ... -
Верхній, той, що зверху. - Так, але там є два знаки. - У цих двох місцях вони і є. Це ті дві точки там ... звідти
і йшли обстріли російськими мінометами. У вас є карта, я обведу червоне коло навколо цієї рожевої зони".
Свідок обвів червоною ручкою, зону, розфарбовану в рожевий колір, всередині цієї рожевої зони є якась
окружність, вже відзначена на рівнині за допомогою хреста. "Це і є пагорб, потім, піднімаючись в зону
першого ромба, ми бачимо позицію з якої свідок перестрілювалися з мінометів з прорадянськими
(проросійськими) бойовиками,трохи вище, ми бачимо інший ромб, що позначає зону, з якої велася мінометна
перестрілка з прорадянськими (проросійськими) бойовиками по іншому напрямку, не за напрямком пагорба,
а в іншому напрямку."
З приводу того, яка зброя було в розпорядженні у проросійських бойовиків: - "артилерійські установки
"нони" зі знаряддями 125 міліметрів; великі, ручні гранатомети, - Великокаліберні кулемети, ручні гранати,
- Базуки. Ракетні метальні установки".

87
3.і Елементи, привезені бійцями Національної гвардії
Додаткові доказові матеріали були надані свідками з боку Захисту, бійцями Національної Гвардії, що
знаходяться на службі в той період часу, коли відбувалися описувані події.
Свідок Микола Балан, який представився як заступник головного командувача Національної Гвардії в період,
починаючи з квітня 2014 року, «починаючи з 07 травня 2010 я є Командувачем Національною Гвардією
України».
Що стосується причин утворення Національної гвардії в 2014 році: «13 березня 2014 роки після« Революції
гідності », що пройшла в місті Києві,Верховна Рада, яка є Українським Парламентом, прийняла рішення про
заснування Національної Гвардії України. Базою для формування Національної гвардії була Внутрішня армія,
тобто Міністерство внутрішніх справ країни, і, крім того,був оголошений відбірковийконкурс для тих, хто
хотів приєднатися до Національної Гвардії. «З самого початку в Законі говорилося,що Національна гвардія
України є військовим формуванням для виконання внутрішніх функцій. Національна Гвардія є частиною
структури Міністерства внутрішніх справ України. Національна гвардія повинна виконувати ряд завдань як
в Період світу, так і під час війни ... це структура, яка нагадує Громадянську Іспанську Гвардію, французької
жандармерії і Італійських Карабінерів і з іншими членами FIEP (Асоціації сил жандармерії і поліції країн
Європи і Середземномор'я), куди також Україна вступила в 2017 році ... проходить юридичний вишкіл з
функціями захисту громадського порядку.І, отже, в структурі цієї організації всі - від генерала до простого
солдата - керуються Українським Законодавством, Статутом та спеціальним законом про Національну
Гвардію України».
Що стосується ситуації на той період часу, до якого відносяться факти і події, описуючи які, свідок сказав,
що в 2014 році він був Карачуні на посаді головнокомандувача Національною гвардією: «С 2 травня 2014
року мене відправили на східні території країни, де на той момент вже були захоплені адміністрації,
представництва органів державної владиі де почали розвиватися сепаратистські настрої;адміністративні
та громадські будівлі були зайняті як місцевим населенням, яке було проти нового уряду України, також їх
підтримували громадяни інших країн, зокрема Російської Федерації.Як приклад можна навести події в місті
Слов'янську: ми знаємо, що окупацієюміста Слов'янська керував усім відомий персонаж «Гіркін»,що відомий
сьогодні в усьому світі і є громадянином Російської Федерації, саме в РФ він донині і проживає».
Свідок заявив, що в районі Слов'янська в травні 2014 року територія телевежі на горі Карачун була зоною
бойових дій: «В той час на всій лінії зіткнень було більше бойових точок, таких бойових зон було більше.
Територія Карачун, особливо «Вежа», захищалася не тільки Національною гвардією, але і Міністерством
внутрішніх справ. Бойові дії, військові зіткнення були в той час головною подією порядку денного. Зокрема,
29 травня 2014 року було збито вертоліт Національної гвардії України,де знаходилися генерал Кульчицький,
співробітники міліції,а також солдати Національної гвардії.Вертоліт,безсумнівно, пролітав досить високо
і міг бути збитий тільки спеціальною артилерійською зброєю, ракетною установкою. В даному випадку
абсолютно не доводиться говорити про «легку» зброю».
Свідок уточнив, що його штаб-квартира не знаходилась на Карачуні: вони щодня оцінювали картину
військових дій, що розгортаються на цій території, в особливості в Слов'янську, де бувна той момент епіцентр
цих дій, цей осередок вони намагалися обмежити, для чого і оточували контрольно-пропускними пунктами:
"Все це робилося для того,щоб уникнути подальшого поширення конфлікту по території. і в даному випадку,
ми можемо сказати, що ці блок-пости, і я точно не можу сказати, з якої причини, треба дивитися записи в
реєстраційних журналах, але ці блок-пости часто ставали мішенями для обстрілу, в тому числі і з «легкої»
зброї, наприклад, з автоматів, які тоді вже були досить таки поширені. А потім, бували ще випадки, коли
обстрілювали «важким» знаряддями, артилерією. Під час оборони «телевізійної вежі» на пагорбі Карачун,
я хочу уточнити, що ця «телевежа» була джерелом трансляції українського телебачення в цій зоні, вона
забезпечувала телемовлення на досить великій території. Фізично неможливо було зруйнувати «телевізійну
вежу», оскільки вона була захищена з усіх точок. Внаслідок чого саме «Вежа» ставала мішенню для
артилерійських обстрілів, пізніше вона все-таки звалилася, після цих атак ... з мінометами, 120-мм
мінометами. Це також могло бути і артилерійське знаряддя гаубиці-30, а також

88
великокаліберні кулемети. Таким чином, в районі Карачунського пагорба була створена свого роду
«бронетанкова сила»,це фактично були вагони,в яких також розміщувалися кулемети і з яких і проводилися
обстріли».
Що стосується зброї, якою була оснащена Національна Гвардія "Я можу сказати на 100 відсотків, зі
знанням фактів, що в той час, починаючи з 24 травня і приблизно до липня 2014 року, Національна гвардія
України мала в своєму розпорядженні автоматичну стрілецьку зброю; пістолети, автомати та ін .; була
також ракетна установка 24ZU23 / 2; і дещо ще. Але у Нацгвардії не було «колективної» зброї, у нас не було
в розпорядженні «важкого» озброєння; По суті, саме в 2015 році ми почали формувати нашу артилерійську
базу, артилерійське озброєння і відповідні структури».
Що стосується Марківа: "Під час несення служби я бачив Марківа один або два рази. Не в образу йому буде
сказано, але таких бійців,як Марків,у нас було більше 45.000. І очевидно, після арешту Марківа,який стався
два роки тому , я дізнався про нього набагато більше, ніж знаю про багатьох інших солдатів. Я знаю, що він
був в 3066 підрозділі,в батальйоні,який після того, як збили вертоліт з генераломКульчицьким, став носити
ім'я цього генерала. Я питав його характеристику, збирав про нього рекомендації у командира його
підрозділу, де він ніс службу, там він був позитивно охарактеризован. Як культурна, освічена людина,
хороший солдат, який навчався, готувався. Однак, він безпосередньо не був в моєму підпорядкуванні, тому я
не можу говорити про особливості його характеру або якісь подробиці його біографії".
Свідок заявляє, що 24 травня Марків був простим солдатом.
З приводу того, що стосується обмежень, передбачених для військовослужбовця, на якого відкривається
судова справа за кордоном, щодо можливості для нього вказувати імена тих людей, які разом з ним були
причетні до певних подій в ході тієї ж самої війни: «Так, в Україні існує Закон про нерозголошення
персональних даних. Очевидно, що це стосується не всіх, а людей, які виконують особливі завдання, є дані,
які на даний момент не підлягають розголошенню, а також є інша інформація, яка не представляє собою
національну таємницю, державну таємницю, яка є загальнодоступною, подібні відомості цілком можуть
бути розкриті. Тому ви повинні конкретизувати, які саме дані вас цікавлять, до якого типу даних вони
відносяться».
Що стосується розголошення імен і фотографічної ідентифікації бойових товаришів: «У наших внутрішніх
інструкціях ми маємо в своєму розпорядженні такі вказівки, щоб не розголошувати інформацію про
причетних осіб,перш за все з міркувань безпеки, щоб забезпечити захист своїх родин; але оскільки в даному
випадку йдеться про можливість впізнати тих, хто був поруч з ним, і назвати імена, незважаючи на те, що
мій командир, можливо, і не схвалив би мою думку, але я хотів би скористатися цією можливістю і
дозволити сержанту Марківу перейти до впізнаю (мається на увазі людей, які з ним в той момент
знаходилися).» Уразі ж розголошення інформації, яка не підлягає розголошенню: «Якмінімум, вінможе мати
дисциплінарне стягнення, яке повинно бути порівняно зі ступенем секретності тієї інформації, яку він може
розкрити».
Що стосується новин про смерть журналістів, свідок заявив, що він дізнався про них з друкованих засобів
масової інформації в червні / липні 2014 року.
Що стосується точного місця розташування проросійських сил і стану цих місць: «Я вже говорив, що
було безліч таких районів, як Карачун, мова йде про сотні кілометрів. Починаючи від міста Маріуполя,який
розташований на півдні України, і який постійно переходив з рук в руки, і закінчуючи всією Луганською
областю. Щоб ви розуміли, тоді у нас було чотири сектори: це були найважливіші точки, де були
зосереджені Сили, звичайно ж, ми говоримо про травні, коли в Україні все «бурхливо» зростає, маємо місце
так зване «буйство природи», виростає висока трава, пишні, зелені кущі; в деяких районах, де це було
можливо, ми почали стригти траву, щоб мати можливість створювати захисні смуги. Ось, що можна
сказати про той час року, про сезон. Повертаючись же до історії пагорба Карачун, я можу сказати, що
відвідував його не більше двох або трьох разів. Йдеться про пагорбі, на якому перебувала «Телевежа».
Навколо «Вежі» були також будівлі, які забезпечували роботу самої «Вежі». Прямо нижче, на прямій лінії,
було село Андріївка, а також місто Слов'янськ. Пункти спостереження за територією були визначені з
метою забезпечення цілодобового захисту "Вежі". Саме тут був цей завод (Зевс-кераміка), саме він став
базою дислокації незаконних формувань. І, отже, територія контролювалася саме звідти. Тільки після
звільнення Слов'янська цей завод був залишений цими незаконними формуваннями. Тому, якщо ми знову
повернемося до подій 2014 року, то тоді саме на цьому заводі розташовувалися різні боєприпаси,які потім
були захоплені нами, тобто були конфісковані».

89
Свідок заявив, що завод Зевс-кераміка можна було розглядати як військову мету, оскільки там перебували
солдати і зброя.
На питання Державного прокурора з приводу сержанта Марківа, про якого свідок запитував інформацію, той
відповів, що спілкувався з приводу нього з «полковником Леоновичем командиром підрозділу 3066».
Що стосується його візиту в Карачун, свідок зазначив період після 29.5.2014. це дата падіння гелікоптера:
«Іншим разом я знаходився не на пагорбі Карачун, а поруч, на контрольно-пропускному пункті № 5, який
розміщувався по дорозі в Слов'янськ, в місті Краматорську, в безпосередній близькості. Приблизна дата -
приблизно 20.Так, це було 20 травня, приблизно 20 травня 2014 року.А потім, в червні я знову вирушив прямо
до Карачунскому пагорба. Коли я завдавав ці візити, вони тривали по 20-30 хвилин, не більше ».
На питання Державного прокурора (прокурора) про те, що таке підрозділ «Тигр», була відповідь: «ТИГР був
частиною територіальної дислокації українських Збройних Сил».
Що стосується будь-яких дисциплінарних наслідків для депутата Верховної Ради Богдана Матківського,
який вказав на військову ієрархію: "Перш за все, Богдан Матківський - шановний громадянин і депутат ВР,
а у наших депутатів інші можливості і інші права, тому що вони мають імунітет (у них статус
недоторканності). - В даному випадку все залежить від обмежень. Є певні обмеження, які, як ви знаєте,
ніколи не можуть бути зняті, вони на все життя. Очевидно, в цьому випадку мова йде про «державну
таємницю». «Військова таємниця», «державна таємниця» - їх розголошення заборонено. Але коли мова йде
про особисті дані, в разі «недотримання», після того, як він покинув Національну гвардію,ці дані, звичайно,
можуть бути розкриті. Це завжди залежить від характеру інформації і даних. Деякі дані можуть бути
розкриті лише здозволу Командира,інші - з дозволу зацікавленої особи.Просто зверніться до Закону України
про конфіденційність, там все докладно роз'яснено. Давайте візьмемо його ситуацію, коли ви знаходитесь в
окопі втрьох: один все ще солдат, інший вже ні .... На свій розсуд говорити або не говорити.Це його вибір.
Крім того, існує цілий перелікположень, що стосуються обмежень, пов'язаних з «державноютаємницею»,
з розголошенням якихось положень і таке інше; там є цілий списокобмежень. На цьому етапі ми повинні все
з'ясувати, все перевірити,чи входять ці дані в згаданий списокобмежень чи ні. Якщо на даний момент так
- то, звичайно, можуть бути введені санкції"
Заперечуючи PM щодо того, як повівся обвинувачений, який, не вказавши спочатку свого командира
Матківського, вказав при цьому замість нього прізвище Вендюка, тому що Вендюк на той момент часу вже
не входив до складу Національної гвардії, тобто, називаючи його прізвище, він вже не порушував закон про
конфіденційність, свідок відповів: «Так, в тому числі».
На питання цивільного позивача адвоката Баллеріні про особливості призову на військову службу: "Перед
зарахуванням майбутнього солдата на військову службу, будучи ще волонтером, він повинен пройти серію
тестів. Перший тест - психологічний.Він повинен був відвідати лікаря. І якщо він відповідає всім вимогам,
то міг підписувати контракт. Після підписання контракту починалося початкове навчання. В даний час
потрібно 8 тижнів навчання. У 2014 році, з огляду на складну ситуацію, що склалася в країні, навчання
проходило в найкоротші терміни - протягом всього 4 тижнів. Протягом двох тижнів була проведена
теоретична підготовка, протягом двох наступних тижнів - практична підготовка. Я можу перерахувати
ті основні предмети, з якими добровольці повинні були ознайомитися під час навчання. Це військова
підготовка, медичне навчання, тактика, ведення бою, інженерні навички стосовно до військової техніки,
навички захисту від зброї масового знищення, яке може бути застосоване до наших військовослужбовців,
вони повинні були дізнатися, як захистити себе в разі хімічної, бактеріологічної атаки; таким чином,
припускаючи можливе використання подібної зброї, наші бійці повинні були навчитися захищатися ".
Що стосується реєстраційних журналів, свідок підтвердив, що вони містили відомості про зміни варти, про
вогневі позиції, в них могли фігурувати завдання, дані бійцям Національної гвардії і, зокрема, тим, які
перебували на горі Карачун: «У всіх ситуаціях, навіть у ситуації бойових дій, існує реєстраційна книга,
«бортовий журнал», де записується вся інформація по певних позиціях. - У штаб-квартирі військового
формування».
Свідок у відношенні того, що у Марківа було зобов'язання зберігати таємність, пояснив, що ніхто не
просив його знімати з себе таке зобов'язання.

90
З приводу того, що стосується відомостей про ротацію солдат на позиціях в реєстрах військових дій:
«Вони є в реєстрах військових дій, є наказ командувача. Так, була ротація. Що стосується зміни одного
солдата іншим в рамках однієї позиції,то подібна одинична ротація відбувається в силу якихось внутрішніх
обставин і це не записується в подібних «журналах», тому що мова йде про невеликі позиції і про незначні
зміни на ній. Коли відбуваються військові зіткнення, бойові дії, коли летять кулі, коли вибухають гранати,
міни, позиція повинна бути змінена з одного місця на інше: коли це реєструється? Чому, наприклад, тут
падають бомби - значить необхідно пересунутися, як це відбувається? Коли ми говоримо про роти,
батальйони, так, подібні переміщення записуються в журналах, тому що на те є розпорядження, накази».
З приводу того, що стосується відносин Національної Гвардії і ВСУ: «Насправді два командувачі, два
капітана, взаємодіяли один з одним. - Ми говоримо,що тут є певна різниця в поняттях, є поняття «захист»
- це швидше було завданням Національної гвардії,і є поняття «Оборона», ми говоримо про військову оборону,
це вже було справою армії. По правді кажучи, Сил в нашому розпорядженні було мало, ми не могли
забезпечити адекватний захист вежі».
Що стосується кількості солдатів Національної гвардії, присутніх в Карачуні. Свідок зазначив «до 30 осіб»:
загальна чисельність у всьому районі бойових дій досягала приблизно 5000 чоловік».
Що стосується правил ведення бойових дій щодо порушення третіми особами кордонів території, що
захищається: «Отже, існують правила,загальні правила,і ми говоримо саме про ці правила. Перший випадок,
коли після попередження людина продовжує рух по території, що захищається. - У випадку порушення, щоб
продовжити рух по території, що захищається, видається попередження з пострілом в повітря. - А якщо
людина не зупиняється, по ньому, згідно з законом, дозволено стріляти прицільно - Тобто на поразку ".
Свідок КУЗІК ВАСИЛЬ. Колишній член Національної Гвардії, в даний час поліцейський, в травні 2014 на
Карачуні був простим солдатом, згадує: "Ми прибули 02 травня, приїхали разом з військовими, на їх
броньованих машинах. З військовими ЗСУ, нас було близько 45-46 чоловік - бійців Національної Гвардії на
пагорбі, наша задача була захищати телевізійну вежу".
Свідок знав Марківа: «Ми з ним були разом навіть в наших вартових змінах, часто заходили на оперативні
чергування разом. Не хотілося б помилятися, але мені здавалося, що він такий же простий солдат, як і я».
Що стосується позиції, було одне місце, де вони відбували чергування регулярно, було всього три-чотири
позиції.
З приводу того, що стосується дислокації війська і Національної Гвардії: "Я спробую пояснити, справа була
не в займаній висоті - хто розташовувався вище, а хто нижче, що стосується нашої позиції,то наше місце
розташування було розгорнуто в сторону міста, тобто з неї був огляд на місто Слов'янська Наша сторона
була, якщо будемо орієнтуватися по годинах. з полудня (12:00) до півночі (0:00), це права сторона. -
Насправді у військових було більше позицій, тому що їх самих було більше, набагато більше ".
Свідок пояснив, що розділяв одну позицію з Марківим.
Що стосується огляду: «Ми могли бачити одну частину міста Слов'янська.Тільки одну частину. - Було видно
також село Андріївка, яке розташовувалося на півдорозі,а ще була дорога. - Так, спустившись вниз, можна
було зайняти ліву сторону. - І внизу була дорога, яку, на жаль, була погано видно, тому що у гори Карачун
дуже крутий спуск, через нього неможливо було добре все бачити».
Що стосується позицій військ ЗСУ: «Більшість військових перебувализправого боку,звідти відкривався огляд
вниз. Вони займали адміністративну будівлю, яка була прив'язана до башти».

91
Свідок заявив, що завод «Зевс» не був видний з їх позиції; вони мали вид на Слов'янський вокзал.
Що стосується зброї, то у них були тільки автомати Калашникова "5.45", тобто було тільки легке озброєння.
З приводу того, що стосується оснащення проросійських сил: "Вони були на досить великій відстані від нас,
проте, я можу сказати, що до нас кілька разів долітали гранати, і у них були системи "нона" які, як би це
простіше пояснити, є свого роду мобільними мінометами, гусеничними знаряддями".
В період перебування на пагорбі «Ми були живими мішенями, і вони стріляли в нас по кілька разів на день,
також і протягом тривалих періодів часу, в тому числі і під час нашої зміни. Ми також були мішенню для
цілодобової стрільби. «Не всюди були вагони, але вони були подекуди вздовж залізничних колій, вони були
зручним прикриттям».
Що стосується звання, то їх командиром був МАТКІВСЬКИЙ БОГДАН; З приводу ієрархії: «У нас був
командир підрозділу;командувачпідрозділомбув підпорядкований командиру взводу;і далі,той,в свою чергу,
був підпорядкований командиру роти. Я можу вказати на одну людину на прізвище Вендюк, який також
фігурував у показаннях свідків тут - Я можу сказати, що він був швидше управлінцем або господарником.У
військовій ієрархії він перебував набагато нижче, ніж Матківський".
Комунікація відбувалася за допомогою радіопередавачів, проте "їх на всіх не вистачало, ними не були
оснащені всі, але для підтримки комунікації такої кількості було достатньо. На кожній позиції був один
радіопередавач".
Що стосується обумовлених правил, свідок пояснив, що вони стріляли тільки у відповідь на вогонь "в тому
числі тому, що це було неможливо, нічого не було видно. Ми могли стріляти тільки у відповідь на те, що ми
отримали. - Так, і фактично і теоретично, ми також могли відкрити вогонь, проте це був вогонь з
мінометів, і це було дуже далеко,і ми не бачили,куди стріляти. Тобто, якщо говорити в теорії - то ми могли
стріляти, але на практиці - ми могли стріляти тільки тоді, коли був вогонь, але стрілянина була з міномета,
і тільки мінометним вогнем можна було до них дістати».
Причини, за якими вони не стріляли: вони нічого не бачили, крім того: «у нас не було мінометів».
У разі виникнення небезпечної ситуації і нападу: «Коли прилітали гранати, ми ховалися в окопах. • Я ніколи
не бачив людей, тому що люди, яких ви могли побачити тільки в бінокль, перебували на відстані 4 кілометрів
від нас. • Ми чули на дорозі шум проїжджаючих повзсела Андріївка автомобілів,але це були цивільні машини,
вони не становили загрози,тому ми ніколи не стріляли. - Ви могли також бачити контури, за якими можна
було впізнати, що їде машина, але ми ніяк на це не реагували,тому що це могли бути цивільні особи. Ми не
знали, скільки людей залишилося в селі, тому у нас був наказ не стріляти».
Що стосується звістки про загибель журналістів: «Перш за все, я хочу висловити співчуття родині
журналіста Роккетті. Я особисто дізнався про це тільки в тому році,коли Віталія Марківа заарештували,
тобто в 2017 році. Я точно не пам'ятаю місяць, може бути, це був кінець червня або липень, я не можу
сказати»
Що стосується дня 24.05.2014: «Мені здається, що цей день був схожий на багато інших днів, я не пам'ятаю
нічого видатного, особливого. Почався день, ми заступили на чергування, зміцнили наші позиції - і все, день
пройшов. Обстріли як завжди були. Але хто саме стріляв. - я не знаю, я не можу навіть зв'язати цю
стрілянину з тим, що сталося, з цією подією».

92
Що стосується поїзда, свідок заявив, що він згадав, що вагони, як говорили, були зварені за допомогою металу
між собою.
З приводу того, що стосується показаної позиції, він заявив, що це не його позиція, і, отже, не позиція Марківа.
Але заявив, що з часом вже важко сказати; Свідок вважає, що та точка, з якої стріляли - це позиція ВСУ, та
позиція, з якої передбачалося, що стріляв Марків: "це дуже важко зрозуміти і якось упізнати, тому що
насправді половина екрану зайнято кущами, на тому місці , звідки ми намагаємося відтворити події,начебто
теж було багато кущів".
З приводу того, що стосується другої передбачуваної позиції (00:48) «Так, я можу сказати, що це одна з
позицій Національної Гвардії, але ми на неї не ходили. • Ні, це не наша позиція».

93
Навпаки, свідок визнав на нижче відтвореному зображенні (фотографія від 8.6.2014,зроблена в 10:00:35)
свою позицію і відповідно - позицію Марківа:
Відповідаючи на питання Державного прокурора, свідок пояснив, що він входив до складу взводу
командувача Матківського, що той належав до першого добровольчому батальйону Національної гвардії, але
сказав, що він не пам'ятає дивізію, і що в даний час він працює в структурі Міністерства внутрішніх справ.
Що стосується ролі Андрія Антонищака, свідок підтвердив, що знає його як координатора Першого
Батальйону Національної Гвардії.
(Прокурор виявив протиріччя у відповідях свідка, як щодо зазначеного розташування позиції, яка нібито
належала ВСУ, так і з приводу різниці між позицією, зазначеної його командирами і його власною версією).
Він заявив, що був на своїй позиції тільки з Марківим, а також заявив про те, що не може вказати імена інших
двох бійців, які їх змінювали.
Прокурор запитав у свідка, чи йде мова про Руслана Левко, на що той відповів, що даний суб'єкт не
перебував разом з ними на позиції.
Прокурор зазначив, що Левко Руслан, залучений до дачі показань свідків відповідно до ст. 391 частиною
другою України з боку Захисту, сказав, як зазначено на сторінці 5: «Марків, наскільки я пам'ятаю, був на
моїй позиції».

94
Прокурор відтворив схему, зображену Матківським, і попросив підтвердити місце розташування антени
(квадрат) і букви «В» (що означає точку, яка відповідає відео Марківа).
Свідок відповів: «Можна було б намалювати і краще, напевно, але приблизно так. Це більш-менш
правильно»:для пояснення того факту, що він не впізнав свою позицію в той момент: "Точка, з якої були зняті
відео, трохи вище. Спуск досить крутий, і позиції розташовуються одна за одною, спускаючись з цього
схилу".
На питання прокурора з приводу довжини лінії фронту (горизонтальній осі), уздовж якої розташовувалися
позиції (в кількості 3,5,7 - не зрозуміло), було заявлено, що мова йде про «300 або 250 метрів».
У відповідь на питання, розташовувалася позиція ліворуч або праворуч від точки «В» було сказано наступне:
"Дивлячись на це креслення, може здатися, що адміністративна будівля знаходилося за нами, у нас за спиною,
насправді ж, адміністративна будівля була перед нами, в декількох метрах, тобто вона було правіше перед
нами, а дивлячись на малюнок, здається, що вона була позаду, і такої позиції не було.»
Прокурор відтворив карту за допомогою Google Map sвідповідно до координат, наданих Рогелоном (відстань
від Карачуна до рову 1600 м):

95
Свідок, отримавши зображення, зроблені за координатами Рогелона, намалював свою позицію:
На малюнку він позначив номером 2 їхню позицію, і номером 1 - точку, з якої, на його думку, було знято
відео.
Свідок стверджував, що Національна гвардія не брала участі в активації мінометів: "Я можу сказати, що я не
знаю, чиєю це було завданням, і в кого я повинен був стріляти з мінометів, я можу говорити тільки про
Національну гвардію.Національна гвардія не було сформовано,щоб активувати і використовувати цюзброю
і не була уповноважена робити це. Ні, ми навіть не охороняли їх. У нас були свої позиції, а військові не
надавали іншим доступ до своєї військової техніки, все поставки зброї, які мали місце, були призначені саме
для військових".
Свідок уточнив, що в разі атаки, Національна Гвардія не могла сказати ВСУ, щоб ті стріляли з мінометів: "Ми
не могли цього зробити,тому що, як би там не було, у них є своє командування, і ми не можемо втручатися
і вказувати . У випадку виявлення підозрілих ситуацій ми інформували наших командирів. Особисто ми не
могли звернутися до них безпосередньо з будь-якою інформацією".
На питання з боку Захисту цивільного позивача з приводу озброєння, яким вони були оснащені: «У нас було
тільки «легка», стрілецька зброя, базук не було».
Побачивши відео з Марківим, на якому той був зображений з базукою, свідок підтвердив, що він впізнав і
себе і Марківа і сказав: «Те, що я можу сказати, що це не зброя, а просто муляж, воно порожнє, це просто
заради картинки"
.

96
Свідок підтвердив, що на кожній позиції у них був приймач: «насправді у нас їх було два, якщо один був
завантажений, то інший використовувався».
Свідок ОЛЕКСАНДР ВЕНДЮК, Командувач Першим взводом Другої роти Першого Батальйону
"Кульчицький", першої зміни (ротації військ), що має постійне місце проживання в Києві, роз'яснив, що: "В
даний час я є цивільною особою і, починаючи з 2018 є приватним підприємцем".
У період несення служби в лавах Національної Гвардії: "З самого початку, з перших днів функціонування
Національної Гвардії, її завдання полягало в організації блок-постів і в Обороні, захисту цих контрольно-
пропускних пунктів, а також в охороні державних об'єктів. Таким чином, в кінці березня, коли ми закінчили
роботу по організації блок-постів у зоні "Павлоград", ми пересунулися в зону Слов'янська. З Віталієм
Марківим я бачився ще на Майдані. Мені здається, що Марків в травні місяці, я не можу говорити впевнено
на 100 відсотків, але мені здається, що в той період часу він був простим солдатом. Якщо дивитися з боку
проходу, права сторона була зайнята військовими, а лівий фланг прикривався Національною Гвардією.
Позицій Національної гвардії було всього 4 або 5, і розташовувалися вони зліва від «телевізійної вежі». Як з
боку проходу, так і біля споруд, які служили для нас казармами. Позиції були розташовані на різних рівнях.
Загалом, так, це були траншеї від 1, 20 метрів до I, 70 метрів. Тут було багато дерев, багато чагарників і
густа рослинність. Були огорожі.Перед нами спочатку була смуга дерев з високими потужними ство лами,
а потім, нижче починалися землі приватного сектора... площа була якби "клаптева",ділянки були по -різному
оброблені, з різною рослинністю і розташовувалися на різній висоті".
Що стосується наявності якихось об'єктів, створених руками людини поруч з вогневими позиціями: "Якісь
споруди, зведені людьми, були розташовані на відстані півтора-двох кілометрів і потопали в садах або за
огорожами".

97
З приводу того, що стосується оснащення зброєю: «Національна Гвардія з самого початку її прибуття в зону
Слов'янська і в наступні шість місяців Національна Гвардія мала на озброєнні тільки легку зброю, тобто
вогнепальну,тільки для того,щоб в разі наступу чинити опір.У кожного з 50 бійців Національної Гвардії був
в особистому розпорядженні тільки автомат Калашникова».
З приводу того, що можна сказати про позицію Марківа і про те, який з неї був огляд: "Таким чином,
навіть стоячи, випроставшись на весь зріст, з того місця, де знаходився Марків, можна було побачити
тільки частину Андріївки та Слов'янська , особливо той район, де перебувала залізниця, а й цей вид був
також частково закритий вежею і адміністративною будівлею.Тому навіть заводу «Зевс-кераміка» не було
видно, оскільки його можна було побачити, тільки обійшовши адміністративний корпус,опинившись вже не
на нашому боці. - Можна сказати, що якщо дивитися прямо, на прямій лінії перед нами щось проглядало
тільки на значній відстані - більше 3 кілометрів. Насправді нам з цієї позиції навіть той самий поїзд здавався
зовсім маленьким. Ні, навіть машину неможливо було розгледіти в деталях".
З приводу того, що відомо про оснащення зброєю проросійських бойовиків: "Я не можу зі 100 відсотковою
впевненістю говорити про те, якими видами озброєння були оснащені проросійські бойовики.Тим, не менш,
можу сказати, що з перших днів ми збирали те, що залишалося після обстрілів, і ці «залишки»
підтверджували,що у них на озброєнні в перший час були установки «нони», а потім вже і міномети, вони
використовували міномети".
З приводу того, що стосується їх позицій: "В даному випадку я знову не можу говорити впевнено, на 100
відсотків, оскільки у нас не було хорошого огляду, навіть переміщення позицій проросійських бойовиків нам
не могло бути видно на такій відстані. Ми могли тільки робити припущення, орієнтуючись на шум важких
транспортних засобів, бронетехніки та ін. Але можу сказати, що вони розташовувалися по всій лінії від
Андріївки до Слов'янська".
Свідок пояснив, що у росіян були на озброєнні міномети, тому що вони стріляли в них: "На наших позиціях
нас розстріляли з мінометів".
З приводу того, що можна сказати про той період часу, коли свідок залишався на пагорбі: «Більше 40 днів.
Після прибуття і сходження на Карачун у нас було три недоукомплектованих взвода. Разом з Богданом
Матківським нас практично було два командира на 3 взводи. Марків за фактом підходив нам обом, бо ми
обговорювали і погоджували наші рішення, ми обидва і кожен з нас".
Про те, що стосується стану конфлікту на травень 2014: "На самому початку це було дуже "гаряче" місце,
тут було неспокійно, навіть коли нас привезли сюди, на цю позицію, на гелікоптерах проросійські бойовики
збили 4 гелікоптери, тому що гелікоптери були нашими . Це були гелікоптери української армії. Неподалік,
не доходячи до Слов'янська, навколо Слов'янська і за Слов'янськом, велися бойові дії і були обстріли;
гелікоптери були збиті в період з 27 березня по 1 травня; притому це були ще гелікоптери,не рахуючи того,
що збили з генералом Кульчицьким".
Про період часу, про який свідок відгукується, як про час, коли "бойові зіткнення відбувалися постійно".
Про те, що стосується позицій проросійських бойовиків: "Загалом, вони перебували і в Андріївці, і в
Слов'янську, та й взагалі уздовж всієї лінії залізничних колій".
Про те, що була отримана звістка про смерть Роккеллі: "Починаючи з 20 травня я більше не входив до
складу Національної Гвардії, я створив фонд і дізнався про смерть журналіста Роккеллі тільки з Facebook,і
ця новина була пов'язана з арештом Віталія Марківа".
Як і у випадку з іншими свідками, йому також продемонстрували обидва відео, знайдені на планшеті (речовий
доказ № 7), вилученого у обвинуваченого:

98
Свідок відповів: ''Я бачу вогневу позицію,зякої стріляють. . . причому стріляє кулемет. Це армійські військові
боєприпаси,це не наше місцезнаходження, і у нас не було цих боєприпасів. - Ні, це не позиція Марківа. Серед
іншого з цієї позиції кулеметні черги б не добили до «Зевса», звідти не реально добити до «Зевса». Це вокзал
з правого боку адміністративної будівлі, що складається з 4 поверхів, позиція Марківа була зліва від
адміністративної будівлі.На позиції Марківа було близько двох або трьох осіб,і одним з них був Василь Кузік
».
Свідкові також показали схематичний малюнок, який намалював Матківський:
Що стосується відео, знятого Марківим, і з посиланням на першу частину свідок відповів: «Те, що можна
побачити нижче - це, мабуть, технічний будинок, те ж саме відноситься і до будівлі зліва (під антенних
проводом) - так, це завод (заводський цех), ліворуч - я вважаю, що це також технічний будинок, теж
заводський корпус (цех)".
Посилаючись на другу частину відео, свідок підтвердив, що це одні і ті ж самі будівлі, і що місто на задньому
плані - Андріївка.

99
Він заявив, що позиція, на якій бачили хлопця, - це саме позиція Національної Гвардії, і саме позиція Марківа:
"Бачачи це, я вірю, що я правий. Ця людина не Кузік , якого я знаю".
Свідок сказав, що не може вказати імена інших солдатів, які перебували на тій самій позиції, що і Марків.
Що стосується попередньої фотографії, свідок заявив: "Це одна з позицій, і думаю, що це скоріше позиція
військових (ВСУ).Я, на жаль, тут не вбачаю не лівого,ні правого флангу.Це могло б бути позицієюМарківа,
якби це все розташовувалося на лівому боці, тому що схожа позиція була і на правій стороні теж".
На питання прокурора свідок заявив, що командувача ротою звали Роман Хут, а також підтвердив, що сержант
Марків формально входив до складу третього взводу.
З приводу того, що стосується графіка зміни варти і позицій: «Так, що стосується цієї зміни, то ми завжди
все погоджували з Богданом Матківським».
Що стосується кількості приймачів, що поставляються Національній Гвардії: «В ті дні у нас було 2-4
радіостанції всього... Ну плюс-мінус. З їх допомогою ми повинні були встановити сполучення між нашими
позиціями";"радіостанції використовувалися,щоб спілкуватися збійцями Національної Гвардії,в той час як
з Армією у нас було тільки усне спілкування, і це стосувалося виключно постачання продовольства, харчів.
Загалом, жоден солдат, жоден боєць, крім мене і Матківського не мав право спілкуватися з ВСУ», свідок
підтвердив, що він і його колега Матківський не зв'язувалися по радіо з ВСУ, використовуючи радіопередавач
для обговорення військових питань.
Що стосується доступності приймачів-передавачів (двосторонніх радіостанцій), чи були вони зарезервовані
тільки для командира взводу або все ж використовувалися простими солдатами: «Як я вже сказав, у наших
солдатів були радіостанції для зв'язку один з одним, і у них не було засобів зв'язку з військовими,з солдатами
ВСУ».
Свідок САРАХМАН ІГОР ЗИНОВІЙОВИЧ заявив, що в даний час несе службу в рядах Національної Гвардії
України, а в травні 2014 року,будучи старшим військовослужбовцем, перебував на Карачуні, куди він прибув
2 травня 2014 року для захисту стратегічної цілі - телевежі на пагорбі.
Він пояснив, що знав відповідача, той був його товаришем і знаходився в той час на цьому місці як солдат.

100
З приводу того, що стосується місця розташування Національної гвардії на пагорбі, свідок пояснив, що, якщо
дивитися з боку в'їзду в район, де перебувала антена і будівлі при телевізійній станції, вона (Гвардія) була
розташована зліва, а Армія - справа.
Національна Гвардія вирила безліч траншей, і він перебував на «динозавровій» позиції з видом на частину
села Андріївка: «це частина садів.Все було покрито кущами і чагарниками. Будинків не було видно, оскільки
вони були майже повністю приховані рослинністю, ви не могли бачити керамічний завод "Зевс", тому що
вагони були приварені до рейок.Такимчином, все, що можна було побачити - це частина заводського корпусу,
а також поворот дороги».
Марків перебував на своїй позиції: "Так, він прийшов провідати мене, тому що ми спілкувалися, при цьому
його позиція була трохи нижче і правіше. - Так, дійсно, іноді він приходив до мене, коли я відпочивав».
Свідок підтвердив, що в його розпорядженні була така ж зброя, як і у обвинуваченого, тобто автомат АК74,
а також підтвердив відсутність мінометів в Національній Гвардії.
Що стосується оснащеності проросійських бойовиків, то він пояснив, що у них були: «2 «Нони», БТР,
калібру 30. А потім їм підвезли ще й міномети, у проросійських бойовиків з'явилися міномети».
Що стосується проросійських позицій: «Дуже складно говорити про їхні реальні вогневі позиції, оскільки
вони спочатку групувалися переважно в зоні, яка була закрита вагонами, там у них також були кулемети,
звідти вони стріляли, а потім переміщалися. Тоді ще це був калібр "12,7" з усієї цієї зброї".
З приводу того, що стосується ієрархії командування, свідок пояснив, що він отримував накази від своїх
безпосередніх начальників Олександра Вендюка і Матківського, він міг спілкуватися з ними за допомогою
радіопередавачів, «але якщо хтось із двох не міг спілкуватися, то знову ж таки хтось з двох вставав і йшов
особисто, щоб повідомити якусь інформацію».
Що стосується позиції Марківа: «З його позиції можна було бачити тільки зеленку - виключно зелену зону:
кущі, дерева, цілий зелений пояс. - Так, вниз, може у них і був кут огляду 45 градусів, я точно не знаю".

101
Про завод «Зевс»: «- Ні, його там не видно, він закритий з того боку. У цій зоні взагалі практично весь огляд
чимось перекритий».
Свідок заявив, що Марків був на своїй позиції разом з Василем Кузіком і з якимось «Урінюком» (записано
чисто зі слуху, інших підтверджень, що прізвище звучить саме так, немає), і ще з якимось четвертим, «але я
не пам'ятаю прізвище. Я не пам'ятаю, відразу ж, після першої ж ротації військ він зник».
Також і в цьому випадку, як і в випадку з іншими свідками, обидва відео, знайдені на планшеті (речовий доказ
№ 7), вилученому у обвинуваченого, були продемонстровані свідку в процесі опитування:
Свідок визнав постріли з кулемета БТР-80 і заявив, що Національна гвардія не мала військової техніки на
своїх позиціях, тому це не може бути позицією Національної гвардії.
Що стосується будівель, які видно на відео:
"Зліва знаходяться лазні, нижче я навіть не знаю, що це може бути за будівля. - Але це просто якісь маленькі
будови, неможливо з упевненістю сказати, що це будинок перебував поруч з антенним проводом.
Що стосується міста на задньому плані: «Там вдалині, де видніється багато будинків - це околиця
Слов'янська».

102
Свідок визнав відповідача на відео і мішки, кажучи, що це була його позиція.
Він заявив, що не може вказати свого товариша, але виключив, що міг перебувати на одній позиції з
відповідачем: «Він міг приходити і відвідувати мене, це було можливо, але він не був зі мною».
На питання прокурора, який оскаржує це свідчення тим фактом, що свідок по-різному міркував з приводу
побаченого їм на цих двох відеороликах, не віддаючи собі звіт в тому, що ці ролики були зняті один за іншим,
свідок відповів: «Можливо,я не зосередився , я чогось не зрозумів. Чому з першим відео мені було все ясно?
це було ясно, тому що воно знято якось чіткіше, але друге відео я не зрозумів, що це було,тому що я побачив
руїни".
На питання цивільного позивача Адвоката Баллеріні, з приводу того, що було пов'язано з новинами про
смерть Роккеллі: "Насправді,що стосується інформації, яку я отримав, я навіть не можу сказати точно,
коли вона до мене дійшла, але перш за все, я дізнався саме про смерть італійського журналіста, про інших
загиблих не йшлося. Звичайно, не в той самий день, можливо, на наступний день, може навіть через два
дні", - він мав труднощі сказати точно, від кого він дізнався цю новину, «- на жаль,я не можу сказати точно,
оскільки в той час було багато новин ... багато говорили про це, взагалі було багато людей".
Потім він підтвердив, що про загибель італійського журналіста дуже багато говорили на пагорбі.
Він пояснив, що не був притягнутий до дачі показань в Україні в ході проведення розслідування стороною
захисту, а потім був викликаний для дачі показань юристом бригади, також фігуруючим в якості свідка
захисту, Наталією Чемолюцкою, начальником юридичної служби Національної Гвардії.

103
3.1 Перехоплення інформації в тюрмі і депонування текстів пенітенціарної поліції.
Зміст перехопленої інформації складається з розмов обвинуваченого з членами його сім'ї, а також розмов
членів його сім'ї між собою, крім того, в тюрмі були записані розмови з представниками українського
консульства в Мілані, з родичами і з іншими ув'язненими.
Особливий інтерес у слідчих (див. Свідок Зімбардо від 22.2012) викликали:
Перехоплена розмова, яка проходила в тюрмі Павії, про яку RIT 104 від 4 липня 2017 року, між Марківим,
Консулом і заступником Консула в Українському Консульстві в Мілані.
В ході цього діалогу Марків оцінював, наскільки у нього була можливість відкрити вогонь, чи міг бути
відданий такий наказ, постійно посилаючись на факти, про які йде мова в розслідуванні, він припустив, що
такий наказ міг бути відданий одним з командувачів, які були присутні під час тих подій на Карачунскій горі:
«Можливо, наказ віддав командувач, він міг помітити якийсь рух в тій частині, і він міг віддати наказ».
Як заявив свідок, в процесі все тієї ж бесіди з'ясувалося, що допитуваний Марків Віталій на питання,
сформульоване консулом і віце-консулом, щодо матеріалів, які були в його користуванні і згодом були
вилучені, про те, як він сам каже, зокрема, про ключ. USB (речовий доказ 1), як про предмет, що відноситься
до власної роботи.
В перехоплених розмовахМарків стверджує, що знаходився на Карачуні в день події і описує деякі подробиці:
(«він(Роккеллі) приїхав зуже окупованої частині Слов'янська, він проживав в готелі в Слов'янську, він прибув
без будь-якого посвідчення «преси»,без будь-яких розпізнавальних знаків журналіста, він приїхав на машині
прямо з боку ворожих позицій, з боку вагонів, де знаходився ворожий пост: з цієї позиції безперервно йшов
вогонь, і в цей момент ми були на Карачуні ... з нами була тільки одна 95-я бригада, і нас було всього 47
гвардійців»).
У бесіді, що відбулася 17 липня 2017 року, яка відбувається між консулом, що знаходиться в Українському
консульстві в Мілані, і Віталієм Марківим, який як і раніше утримується у в'язниці Павії, свідок Зімбардо
звернув увагу на три-чотири істотні моменти: «Що стосується першого моменту - то це обговорення всього
того, що пов'язано з таксистом. Тобто таксист це і був той водій, який привіз Роккеллі та інших
фотографів, які були разом з ним, до того місця, де вони були захоплені ударами. Зокрема, консул каже, що
вся інформація, яка є в документах слідства, - це тільки матеріали бесіди, причому відомості, які там
представлені, не мають якогось істотного значення, мова йде тільки про те, що необхідно опитати водія
таксі, що таксист повинен дати свідчення, і що він готовий це зробити, стор. 37 транскрипції). Інший
цікавий момент полягає в тому, як Марків визначає роль «спостерігачів», людей, яких він сам називає
«спостерігачами».«Спостерігачі» або бійці,якимбуло доручено контролювати весь периметр лінії навколо
гори Карачун, які повинні були визначати, чи є якась загроза, чи ні. І ці «спостерігачі» якраз і повинні були
ідентифікувати небезпеку, вони повинні були підняти тривогу, попереджаючи всіх про потенційну загрозу,
як ми могли це бачити раніше на відео з PKM, і, отже, після цього вже необхідно було приступати до
відповідного коригуванню вогню, до визначення цілей, так як на укріплених військових об'єктах, подібних
тому, що був на горі Карачун, міномети повинні перебувати в укритті, для їх активації необхідно вж ити
відповідних заходів (сторінка 52 бесіди 17 вашого звіту (експертного заключення)."
В обговорюваній розмовізі своїм товаришем від 1.07.2017, перехопленій у в'язниці, Марків сказав, що «хтось
зверху повинен був віддати цей траханий наказ: навіть якщо вони дали мені наказ стріляти, навіть якщо я
дійсно вбив його, блядь, у солдата немає цієї відповідальності, у командира є ... тут кажуть, що я був
командиром, у мене є документи, які свідчать про те, що на той момент часу я був простим солдатом".
Мати Оксана в перехопленій розмові від 1.07.2017 зі Світланою, каже: «Він був на Карачуні, але ж він був не
один, він не ходив туди один, всі хлопці-солдати були там, не тільки він».
Ще один цікава розмова, яка була перехоплена - це бесіда від 1.07.2017 з Євгеном Шквирею, консулом
України, в цій підслуханій розмові Марків Віталій говорить з консулом про події, які передували загибелі
Андреа Роккеллі: «Людина приходить в савану, і гід каже йому: не ходи туди, тому що там лев, який може
тебе з'їсти. Людина вирішує сама: йти йому туди чи ні. Якщо він все таки вирішує йти, і лев його з'їдає,хто
після цього потягне лева в суд?»

104
Ще один момент, який можна вважати цікавим для слідства - це те, що пов'язано з деякими фотографіями, які
належать до матеріального доказу 1 - на фото ми бачимо військовополоненого.
Свідок Зімбардо роз'яснює: "Говорячи про те, як пройшов допит, Марків Віталій розповів,як йому показали
фотографії 2015 і 2016 років:« Якось спливла ось ця фотографія, та, на якій Сепаратист, прив'язаний
ланцюгом за шию, - це, мовляв , не людська поведінка, - цитую слова Звинувачення, - я говорю:так, була така
фотографія, але я її не робив,мені її просто прислали.Фото це зроблено перед Dehvanisky Котлом(записано
зі слуху - за фонетичним принципом - можливо «Дебальцевський» котел)." Йдеться про назву топоніма в
Україні, тобто це вказівка на географічне розташування. "Вони захопили сепаратиста, який підкладав бомби
під дорогу. Людина була спіймана прямо на місці злочину. Вони взяли його і показали, що в й ого сумці були
детонатори, електричні кабелі тощо. і вони кажуть мені: це, мовляв, не людська поведінка. Я кажу їм: щоб
оцінити, людська це поведінка, чи ні - треба розглядати суть конфлікту, всі події цієї війни у всій їх
сукупності».
Цікавим є також ще одна перехоплена розмова, вона відбулася в салоні автомобіля Опель Мерива "це була
особлива розмова,згадана в матеріалах слідства 123,RIT № 106/17.Ця бесіда відбулася 22 липня 2017.Діалог
був записаний в салоні автомобіля, він проходив по мобільного зв'язку,по телефону з відповідачемрозмовляла
Максимчук Оксана, тобто мати Віталія Марківа,вона дзвонила синові через додатокWhatsapp і встановила
в телефоні режим гучного зв'язку. Таким чином, можна було почути всю розмову, те що говорилося з обох
сторін, ... Оксана, мати підслідного,говорила про важливу роль деяких свідків.У зв'язку з цим вона говорила:
"« Все буде не так просто, якщо Світлана потрапить в руки адвоката і того судді, який знаходиться тут
або в Павії, якщо не приїде. Нам доведеться привести свідків, тих 9, які є в списку, і, крім того, є багато
інших свідків, яких самі кажуть, що хочуть дати свідчення, або ті, кого він вибрав». Сторінка 53
перехопленої розмови в Опелі Мерива «Чим вони можуть бути корисні? Їх же було три дцять, але його
цікавлять тільки три години. Якщо все свідки скажуть одне і те ж про те, де він був протягом цих трьох
годин,що у нього було в руках, що він робив,якщо кожен скаже те ж саме, це буде дуже добре для нас». Ось
сьогодні ті свідоцтва,які дав Матківський, наймолодший з усіх, той депутат, який був командиром Віталія,
збігаються з тим, що говорив сам Віталій на першій зустрічі, це для нього дуже важливо".
У розмові по мобільному телефону зі своїм товаришем від 5.07.2014 Марків говорить про свій автомат
Калашникова і про оптичний видошукач; згадуючи про ситуацію з Роккеллі, каже: "в Україні справи йдуть
так: вони нас викликають - ми приїжджаємо, бля, стріляємо в тих, в кого ми повинні стріляти і їдемо;
теоретично вони вистрілили в нього з міномета ", описує 22-каліберну вибухову кулю і каже: "Я думаю, що
йому просто судилося померти, йому не пощастило ... консули сказали,що навіть проти нього було відкрито
справу, тому що вони не мали права бути в цьому районі в той час .... робити фотогра фії .. тому що був
чіткий наказ усім цивільним особам покинути територію в зв'язку з проведенням антитерористичної
операції".
З приводу того, що стосується цього останнього пункту, і щодо справи, що стосується дев'яти свідків
захисту, свідок Зімбардо нагадав про подальше розслідування: «все про той самий предметдіяльності OSINT
(Розвідка на основі відкритих джерел - розвідувальна дисципліна, що включає в себе пошук, вибір і збір
розвідувальної інформації із загальнодоступних джерел, а також її аналіз), яку ми здійснювали, в процесі
пошуку інформації в інтернеті, чим завжди займався я і ще один наш співробітник і мій колега з

105
сертифікацією АТО в області української та російської мови, ми натрапили на журналістський сайт
«Російська весна», що в перекладі з російської означає «російська весна». У статті, яка була розміщена в
мережі 10.08.2017, тобто 10 серпня 2017 року ... це веб-сторінка, яка є журналістською статтею,
присвяченій арешту Марківа Віталія, і в заключній частині давайте подивимося - була розміщена
фотографія двох сторінок документа, документ цей українською мовою, має назву Українська Національна
гвардія,військове відомство 3066. документ датований 7 липня 2017 року ... цей документ містить список з
9 солдатів».
Текст виглядає наступним чином: «Інформація: я представляю список бійців батальйону з оперативними
завданнями, мова йде про резервний батальйон, що носить ім'я героя України генерала -майора Сергія
Кульчіліцкого, згадані бійці разом з сержантом Марківим Віталієм були призначені в район проведення
контртерористичних операцій 24 травня 2014 року і обрані для надання свідчень. Свідки ». Після цього
пункту є список ... є 9 імен військових,для яких вказано їх справжнє звання, і на додаток до якого підрозділу
вони в даний час відносяться. Після списку цих імен, він продовжує:«Я повідомляю вам, що з вищезгаданими
особами була проведена інструктуюча бесіда про важливість підтвердження версії Захисту. Саме так були
прийняті письмові зобов'язання про заборону розголошення будь-яких інших відомостей, які суперечать
офіційній версії Захисту,, Навіть в тих випадках, коли мова йде про інформацію про позиції, а також про
все, що стосується артилерійських обстрілів або обстрілів з мінометів в районі гори Карачун в зазначений
період часу". Цей лист підписаний Командувачем, а також командиром військової частини 3066",
полковником К.В. Рихтіком.

106
ТРАНСКРИПЦИЯ ДОКУМЕНТА
Командувачу Національної
Гвардією України
генералу-лейтенанту
Аллерову .Ю. В.
Воєнізований підрозділ Національної
Гвардії України 3066
Вулиця Євгена Коновальця, 38, місто
Київ, 0/133 телефон 284-59-82
7 липня 2017 N. 287
ІНФОРМАЦІЯ
надаю список бійців батальйону з оперативними завданнями, мова йде про резервний батальйон, що носить
ім'я героя України генерала-майора Сергія Кульчіліцкого, згадані бійці разом з сержантом Марківим
Віталієм були призначені в район проведення контртерористичної операції 24 травня 2014 року і обрані
для надання свідчень. Свідки:
1. Командир першої роти оперативного призначення старший лейтенант ТКАЧЕНКО Сер гій
Володимирович, телефон 050 995-4503;
2. Інструктор по керівництву другого відділу (n.d.t. можливо, мається на увазі бригада), другого взводу
першої роти оперативного призначення сержант ЛЕВКО Руслан Богданович, телефон 068-290-0926;
3. Заступник командувача взводом - командир першого підрозділу (n.d.t.можливо,мається на увазі бригада)
четвертого взводу першої роти оперативного призначення сержант СІКСОЙ Руслан Олександрович,
телефон 066-761-0425;
4. Інструктор по керівництву другого відділу (n.d.t. можливо,мається на увазі бригада) Четвертого взводу
першої роти оперативного призначення сержант ГУТ Роман Ігорович, телефон 063-162-3749;
5. Заступник командувача взводу - командир першого підрозділу (n.d.t. можливо, мається на увазі бригада)
четвертого взводу другої роти оперативного призначення старший сержант ПИЛИПЧУК Павло Петрович,
телефон 093-616-1446;
6. Розвідник 2-ї групи розвідувальної роти спеціального призначення, старший солдат СОЛОМКА Максим
Анатолійович, телефон 098-690-34-98;
9. Начальник [... нерозбірливо ...] відділу забезпечення матеріалами молодший сержант ІВАНИШИН Іван
ВасильовичТелефон 096-972-3479.
Повідомляючи, що з вищезгаданими людьми був проведений інструктаж про важливість підтвердження
версії Захисту, крім цього були взяті письмові зобов'язання (це може означати, що солдати підписали якісь
документи, які зобов'язують їх діяти певним чином), що забороняють розкривати будь-які інші відомості,
що суперечать офіційній версії Захисту (оборони),перш за все, мається на увазі інформація про позиції і про
обстріл з артилерійської зброї або мінометів в районі гори Карачун в зазначений період.
Т.в.o. Командир військової частини 3066 полковник К.В. Рихтік
Особа, яка підписала документ, була відома Військовим, тому що під час арешту Марківа було оповіщено
Українське Консульство в Мілані, яке зголосилось відправити відповідну документацію, що свідчить про
службу Віталія Марківа в рядах Національної Гвардії: документ був переведений офіційно Консульством, і
особа, яка підписала його, виявилась тією ж самою, що і особа, яка підписала документ, згаданий вище.
Документ надійшов 1.07.2017.

107
Ми зіставили два документа (обидва з липня 2017).
Документ, складений 01/07/2017 №240 Національної Гвардії України за підписом командувача військовим
підрозділом 3066 "полковника К.В. РИХТІК "і доставлений 03/07/2017 Генеральним Консульством
України в Мілані в R.O.S.
Документ, взятий з мережи Інтернет:

108
Свідок: «зліва у нас є документ, який надійшов до нас з консульства 1 липня 2017 року, справа у нас є
документ, який був знайдений в процесі здійснення діяльності OSINT (Розвідка на основі відкритих джерел)
від 7 липня 2017 року, обидва документи мають однакові назви військових структур, і, нижче, саме в так
званій групі підписів, є однакові вказівки як щодо військових званій, тобто командувача Національною
гвардією, частина 3066, так і ПІБ однієї і той самої особи, яка підписала обидва документи».
Імена, зазначені тут і супроводжувані телефонними номерами, були об'єктом запиту про їх дізнання, що
додається Захисником обвинуваченого до апеляційної скарги на постанову суду Павії від 13.11.2017, поданої
Захистом 13.12.2017; в поданих документах Захисник підкреслив: "і ось, таким чином, завдяки інформації
командувача Військовим департаментом 3066 (додаток 7) нам вдалося ідентифікувати деяких солдатів
Національної гвардії,які перебували на завданні разомзсолдатомМарківим24.5.2014 здодаткомдокумента,
витягнутого зі сторінки" Російська весна ".
А) Командир першої ротиоперативногопризначення старшийлейтенант ТКАЧЕНКОСергій Володимирович, телефон050995 -4503;
В) а також інші особи
2. Інструктор по керівництву другого відділу другого взводу першої роти оперативного призначення сержант ЛЕВКО Руслан
Богданович, телефон 068-290-0926;
3. Заступник командувачавзводом - командир першого підрозділу четвертоговзводу першої ротиоперативногопризначення сержант
СІКСОЙ Руслан Олександрович, телефон 38 066-761-0425;
4. Інструкторпо керівництву другого відділу Четвертого взводу першої ротиоперативногопризначення сержант ГУТ Роман Ігорович,
телефон 38 063-162-3749;
5. Заступник командувача взводу - командир першого підрозділу четвертого взводу другої роти оперативного призначення старший
сержант ПІЛІПЧУК Павло Петрович, телефон 38 093-616-1446;
6. Слідчий (розвідник) 2-ї групи розвідувальної роти спеціального призначення, старший солдат ОРЛОВ Максим Анатолійович,
телефон 38.0636289721;
7. Кулеметник 2-ї групи розвідувальної роти спеціального призначення, старший солдат СОЛОМКА Роман Віталійович, телефон:
38.0982023351;
8. Водій 2-ї групи розвідувальної роти спеціального призначення, старший солдат САРАХМАН Ігор Зиновійович, телефон:
38.0936903498;
9. Командувач першої бригадою постачання взводу матеріального забезпечення молодший сержант ІВАНІШИН Роман Васильович,
телефон: 38.0969 / 23479.
Що стосується цього документа, то на слуханні від 23.03.2019 р була допитана свідок Захисту НАТАЛІЯ
ЧЕРНОЛУЦЬКА начальник Юридичного відділу військової частини 3066 Національної Гвардії. Вона
заявила, що її відомство перевірило справжність цього документа: документ не фігурує в зборах актів,
оскільки в реєстрі немає номера, що відповідає номеру, що міститься в документі.
Була зроблена фотокопія реєстру Національної гвардії, що стосується підрозділу 3066, щоб показати, що на
цю дату, 7 липня 2017 року, документ не був випущений.

109
Свідок заявила про те, що документ є підробленим, на підставі того, що:
- Тема справжнього документа не пишеться (в сенсі не набирається на клавіатурі), а проставляється за
допомогою штампа, крім того, на ньому не повинно бути факсимільного друку ( "Усі документи, які виходять
з військової частини, повинні бути проштамповані, на них повинна бути «мокра печатка» ''. А тут немає
ніякої печатки), тут же робиться факсимільний друк і заголовок, які ми бачимо на документі, не відповідає за
формою тим вимогам, які застосовувалися в той період, коли ймовірно міг вийти документ, тобто «шапка»
документа просто надрукована, а не проставлена штампом: "Все це не відповідає тому, як повинен виглядати
справжній документ, заголовок повинен виглядати як штамп, тому що він не друкується, а саме
проштамповується");
- Документ спрямований безпосередньо Командувачеві, а це неможливо, оскільки в даному випадку не
дотримується військова ієрархія ( "Тобто в Військовій частині не припустимо таке, щоб вказувати ім'я. Ви
не маєте права вказувати ім'я Командувача, тобто всі ці документи не можуть бути адресовані цій осо бі,
Командувачеві. Не може бути використано ім'я Командувача. Оскільки це заборонено безпосередньо -
використовувати це ім'я, тобто неможливо написати безпосередньо на ім'я Командувача. - Тому що ... це
ієрархічна структура. Тому вони і не можуть, є особи з іншим статусом - ось вони б могли"; Це
неприпустимо ... заборонено вказувати імена, тим більш ім'я Командувача; і тим більше заборонено грубо
ігнорувати такого роду установки. Тим більше, що в даному випадку, в написанні імен деяких осіб мають
місце помилки в прізвищах");
- Також, якщо розглядати цей папір, як документ для відправки (відсилання) - він був оформлений не
правильно, документи, які призначені для відправлення повідомлення не проштамповуються (на них не
проставляється печатка) внизу, в кінці документа, на відміну від тих документів, сертифікатів, витягів з
реєстру або офіційних паперів, які мають печатку і підпис, оскільки оригінал офіційного документа завжди
залишається у військовій частині ("в тому числі тому, що всі ці документи, які випускаються, наприклад,
офіційні листи, ніколи не штампуються (не скріплюються печаткою), як це зроблено на останній сторінці,
де є печатка і підпис.Вони ніколи не оформляються так само. Коли мова йде про листи, про офіційні запити,
які вони відправляють, на них не повинно бути печатки, і вони не повинні бути підписані і завірені печаткою.
Ці проштамповані (завірені печаткою), на відміну від всіх документів, витягнутих з реєстру, на них повинен
бути поставлений штамп (печатка)");
- шрифти та інтервали інші;
- зв'язувалися з особою, яка нібито підписали документ - він заперечував, що підписав його.
Захист випустив документ (провадження № 10) проштампований (завірений печаткою): місцем походження
була частина 3066.
Державний прокурор попросив вказати, в чому саме полягає неправильне написання імені одержувача
(Аллеров пишеться з подвійною «л», в той час як в тексті написано тільки з однією), і свідок підтвердив
помилкове написання тільки з однією «л»; Державний прокурор вказав, що це його власний перекладач
перекладав на італійську мову з подвійною «л».
Що стосується нумерації протоколів, свідок зазначив, що нумерація була по зростаючій "від 1-го січня до 31-
го грудня. - Починаючи з цього дня E і до кінця, до останнього дня в році, вони пишуть, які документи вони
зареєстрували і проставили на них печатку (проштампували); 3716 документів в поточному реєстрі."
На питання про те, чи існує, в такому випадку, якийсь документ під номером 287, відмінний від того, що ми
обговорюємо і датований 7.07.2017, відповідь була така: "Не існує ... і взагалі, не може існувати документ
під номером 278 в принципі, оскільки є інший спосіб реєстрації номера документа. Він просто не міг бути
зареєстрований під цимномером, тому що є інші вимоги до його оформлення та нумерації - тому що є форма
«/», і тоді повинен бути записаний код (префікс), а не тільки номер 287. Оформлення відрізняється. Це не
може бути так оформлено, тому повинен бути ще і код (префікс). - На документі повинні бути і код
(префікс) і номер".
Була пред'явлена копія документа, на якому не було ніякої косою вертикальної риси (... / ...), але була певна
послідовність чисел. ( "19..6-1987-1988-1989-1990. Так. Тут є послідовність чисел (номерів), да, косої
вертикальної риски не поставлено. Насправді,під датою, зазначеною червоним кольором, 07.07.2017,є коса
вертикальна лінія, є ця «коса поперечина», що відноситься до цього документа»).

110
Документ був випущений українською мовою з перекладом на італійську мову і за підписом представника
Генерального Консульства України в Мілані, було завірено, що переклад був виконаний саме Генеральним
консульством і свідчив про спростування автентичності документа ("Мокра кутова печатка Національної
Гвардії України". "Предмет: спростування інформації". -"Переклад з української мови на італійську.
Військова частина № 3066 Національної Гвардії України, повністю спростовується інформація,
опублікована в мережі Інтернет ... на сайті «Російська весна» <на італійській мові назва сайту виглядає як
«Primavera Russo», Документ - PR (іт) - РВ «російська весна» - так званий сертифікат, датований 7 липня
під номером 287, підписаний особою, яка виконує обов'язки Командувача військовою частиною 3066,
полковником Рихтік. Вищезгаданий сертифікат не був виданий військовоючастиною № 3066.Під номером,
під яким він значиться, а саме під № 287 від 7 липня 2017,не з'являлося жодного документа. Документи, які
випускаються військовою частиною 3066, мають, крім номера, відповідний код, покажчик в реєстрі - як,
наприклад «1/66». У реєстрі документації, яка випускалась Військовою частиною 3066 7 липня 2017 року,
вихідна документація зареєстрована під номерами, починаючи з "1,66-2/1091" і закінчуючи номером 1/66-
2/2010. Звичайна печатка, присутня на так званому сертифікаті, не відповідає справжньої, оскільки у
військовій частині 3066 як вихідна, так і вхідна кореспонденція проштампована відповідною мокрою
печаткою, зразок якої офіційно встановлений. Військова частина № 3066 безпосередньо не
підпорядковується Головному командуванню Національної Гвардії України, але підрозділ входить в
структуру одного з територіальних управлінь, тому вона не має права направляти будь-які документи
безпосередньо на ім'я командувача Національної Гвардією України. У так званому сертифікаті,
адресованому Командувачеві Національної Гвардією України Аллерову Ю.В., прізвище командувача
Національної Гвардією була вказано невірно, так як воно має мати дві букви " л", або командувачу
Національною гвардією України генералу Армійського корпусу Аллерову Юрію... Вихідна кореспонденція
військової частини 3066 НЕ проштамповувається гербовою печаткою, оскільки на ній є відповідна кутова
мокра печатка. Гербова печатка із зображенням державного герба,поставлена на так званий сертифікат,
не виглядає чіткою, збільшуючи її і уважно вивчаючи, ви помічаєте ознаки фальсифікації»)
На питання Державного прокурора з приводу наявності "мокрої" печатки в разі оформлення витягу з
документа і при сертифікації, в даному випадку, має значення з якими органами і структурами взаємодіє
відділ, чи має це відношення до внутрішньої або до зовнішньої документації. "Ні, це інший штамп. Це інша
печатка, не "мокра", яка ставиться на документі. Це та, яка ставиться внизу, коли є підпис з гербом. Цей
інший штамп, коли ми маємо справу з листуванням, вони не можуть поставити цю гербову печатку, свідок
послався на цей штамп на документі, підготовленому Захистом. Розглянутий "мокрий" штамп є
прямокутним».
З приводу того, що стосується питання Державного прокурора щодо "мокрої" печатки, яка ставиться на
документах двох різних видів, свідок заявив: "документ був визнаний підробленим,бо не був проштампований
(печаткою), при тому, що він повинен був бути проштампований (завірений печаткою)", що суперечить
першій відповіді, яка була отримана з аналогічного питання, тільки в перший раз говорилося, що печатки
«внизу» документа бути не повинно, тільки підпис, оскільки листи не проштамповуються таким чином і такою
печаткою. "Вони просто повинні бути підписані".
У відповідь на демонстрацію державним прокурорем документа, що стосується військової частини Марківа,
який, безумовно, є справжнім і має синю круглу печатку, свідок, прочитавши документ, відповів: «Тому що
це виписка з офіційного документа. - Це сертифікація, так. - В такому разі воно повинно бути підписано і
завірено печаткою».
У спростування раніше поданої державним прокурором інформації (документ підроблений, тому що тут є
печатка (штамп), але печатка також присутня на документі, який був визнаний справжнім) свідок заявив, що
цей документ - визнаний справжнім - містить навчальну програму - печатки тут бути і не повинно. "Він каже,
печатка повинна бути чіткою, не розмитою. Такий документ не може бути підписаний,а значить не може
бути і скріплений печаткою. Так, той самий документ і там не повинно бути печатки".
Громадський прокурор проаналізував документи, надані стороною Захисту, особливо ті з них, на яких були
печатки, які мали вигляд довідок (свідоцтв, сертифікатів) (документ частини 3066 1 2017 240), попросив
збільшити частину, що стосується заголовку і до номеру протоколу, після чого виявив відсутність косої
вертикальної риси, про яку свідок говорив раніше; свідок відповів: «Тому що це просто довідка, вона ні до
кого не звернена, не призначена для подачі будь-кому». Заперечуючи необхідність відсутності або наявності
косої вертикальної риси на цьому документі, свідок заявив, що ми маємо справу з документом для
внутрішнього користування, це не вихідний документ, у нього немає адресата: «Все пояснюється тим, що це
документ для внутрішнього користування, це не лист і не вихідна кореспонденція або документація, що
видається військовою частиною. - Документ для внутрішнього користування. Це так і є. Для таких
внутрішніх документів існує окремий реєстр. Так, в даному випадку реєстр буде інший».

111
На наступне слухання стороною Захисту цивільного позивача була принесена копія документа з такого
реєстру.
На питання Державного прокурора про дати, що значаться в цьому реєстрі, причому ці дати «перескакують»
через два, а то і більше років один щодо одного (в деяких випадках між зазначеними датами два роки, з 88 по
90, потім йде 92, потім 95.) свідок відповів: "Це реєстр листів, вихідної кореспонденції Військовій частині,
але в ньому реєструються не всі вихідні довідки (свідоцтва)", свідок заявив, що мова йде не про цифри,
прив'язані до років, а про послідовну нумерацію за зростаючим принципом. Заперечуючи проти припущення
про те, що за допомогою такої нумерації по зростаючій були відзначені саме роки, і що це не має відношення
до безпосередньої нумерації самого реєстру (виходячи з тієї логіки, що таким чином відзначалися роки - за
один рік в реєстрі могло бути відмічено всього один-два документа, потім відразу наступав наступний рік)
свідок відповів: "Так, це і є нумерація,"1988" - це порядковий номер нумерації по зростаючій - наприклад,
якщо мова йде про внутрішні документи, які видаються для внутрішнього користування. А є інший тип
документів, вони нумеруються з використанням цієї "вертикальної косої риски", це вихідні документи, які
повинні мати якогось адресата зовні".
У спростування твердження про те, що є два різних реєстри - один з яких призначений для довідок
(внутрішньої документації), а інший - для вихідної документації - "Існує окремий орган,який реєструє тільки
сертифікати, призначений виключно для реєстрації довідок - тобто для внутрішньої документації, які
надходять тільки всередину нашої ж структури, у них немає іншого адресата". Номер протоколу вказано в
окремому реєстрі в особистому розділі ресурсів (в особистому кабінеті). У реєстрі, принесеному свідком,
навпаки, повинні бути зареєстровані тільки документи, які для когось або внутрішні документи; "вертикальна
коса риска" ставиться тільки на листах, на вихідних документах, що відправляються зовні з військової частини
. - На інші документи, які є документами для внутрішнього користування, ставиться номер "1998-19...".
Державний прокурор ще раз підтвердив те, як має виглядати лист, яким в Італійське консульство
повідомлялося про необхідність передати в Прокуратуру коротку біографію обвинуваченого.
З приводу того, що стосується вказівки в документі, який вважається підробленим, таких конфіденційних
відомостей, як персональні дані і мобільні телефони (причому багато в чому збігаються з тими, які були
отримані Захистом, оскільки ці дані були запитані з метою отримання інформації про потенційних свідків),
свідок заявив, що не знає, як вони могли отримати ці дані.
На питання про те, що, будучи начальником юридичного відділу Військової частини, він міг би провести
перевірку витоку конфіденційних даних, свідок відповів: «ця інформація могла десь просочитися, але ми не
знайшли, наприклад, комп'ютер, на якому вона могла міститися, або якісь інші документи, де фігурували б
всі ці дані в їх сукупності, але нічого конкретного не було знайдено».
На питання громадського позивача (Адвокат Пізапія) про статус (про займану посаду, положення) свідка, той
заявив, що є главою юридичного відділу військової частини 3066 з жовтня 2016, яка займається захистом
юридичних установ і контролем документів, які направляються Командувачеві на підпис: "Таким чином , ми
складаємо, готуємо договори (контракти), - Накази (розпорядження), - Внутрішні розпорядження,
призначені для самої військової частини. - Або ж повинні проводити розслідування ".
На питання про те, чи можуть в офіційних документах, що випускаються його установою, фігурувати імена
бійців, наведених в документі, визнаному підробленим, свідок відповів: "Я не володію цією інформацією".
Сказав, що у нього немає такої інформації, тому що він прийшов сюди, володіючи тільки відомостями, що
стосуються даного конкретного документа, по інших документах він не знає.
На питання Захисту про наявність в його частині документів, що містять список всіх діючих членів
Національної Гвардії частини 3066, свідок відповів, що такі документи існують, але знаходяться в
спеціальному органі сертифікації. На питання про те, чи може в реєстрі, поряд з номером протоколу і роком
виходу кожного документа, приводиться і інша інформація, свідок відповів, що є так би мовити короткий
зміст документа, наведений поруч з ім'ям одержувача.
Свідок був зазначений військовослужбовцями Національної гвардії САРАХМАНОМ ІГОРЕМ
ЗІНОВІОВІЧЕМ на слуханні від 17.5.2019 в якості «юриста бригади», саме він і повідомив йому про
запрошення до Суду в якості свідка.
Крім того, був опитан як свідок Захисту на слуханні від 22.4.2019 РИХТІК КОНСТАНТИН ВАЛЕРІЙОВИЧ;
Заступник Командувача Частиною, Генерального штабу Національної Гвардії України, особа яка нібито
підписала документ, але сам він заперечує факт його підписання: "Цей документ був опублікований на

112
сайті" Російська Весна ", який є пропагандистськимсайтом. Цей сайт може тільки ускладнити вирішення
цього питання, заплутати весь цей процес... цей документ я вперше побачив на сайті "Російська весна",
здається, у вересні місяці, вже після його... в серпні, після його публікації. - Отже, вже були спроби його
вивчити, проаналізувати, яким чином таке могло трапитися, що цей текст був опублікований, ми
досліджували факти, в зв'язку з якими це могло мати місце. - У нашій частині по цьому факту проводилося
розслідування. - Я брав в ньому участь... тобто я є живим свідком того , що цей факт розслідувався. - Я
звернувся до Командувача,він вже був обізнаний про цей факт, внаслідокчого було ініційовано розслідування
- результати розслідування показали, що цей документ є колажем з декількох документів. У формі
документа, в його підготовці, є кілька невідповідностей, є там і фактичні помилки, неузгодженості. - Тим
не менш, не зрозуміло, яким чином, як вийшло так, що ці дані потрапили на сайт "Російської Весни".
Свідок підтвердив, що особи, зазначені в цьому документі, дійсно є бійцями військової частини 3066 та з
приводу того, як ці дані стали відомі на стороні, заявив, що не може відповісти на це питання, тому що так і
не вдалося з'ясувати, яким чином це сталося (витік даних).
Свідок ще раз підтвердив, що в обговорюваному документі прізвище Командувача Аллерова помилково
написана тільки з однією літерою «л».
Державний прокурор представив документ, прикладений в якості доповідної записки до документів
Захисту в Суді щодо перегляду, і виявив, за яких обставин документ був підготовлений в листопаді 2017
року (15.12.2017), в той час як свідок стверджував, що розслідування про його підробку, про те, яким чином
він взагалі з'явився, здійснювалося у вересні 2017 року.
Згадана доповідна записка датована 13 грудня Захисту в пункті 10 ми читаємо: "І так вийшло, що завдяки
інформації командувача військовою частиною 3066 - Додаток № 7 - ми змогли - Захист обвинувачуваного -
ідентифікувати деяких бійців Національної гвардії,які перебували на завданні разом з солдатомМарківим 24
травня 2014 року».
Державний прокурор випустив додаток № 7, який містить документ "Русвесна" з посиланням для його
пошуку.
На питання захисту цивільних позивачів Адвоката Баллеріні свідок заявив, що подав скаргу на підроблений
документ, але не вказав дату пред'явлення; це було чисто внутрішнє розслідування; Що стосується даних,
свідок заявив, що «в структурі Батальйону командування Батальйону могло б мати ці дані. Замість цього,
коли ми говоримо про Бригаду,доречно говорити і про документи солдат,а також і про особистий кабінет»;
крім того, було підтверджено, що далеко не всі особи могли мати доступ до цих даних.
Свідок заявив, що він був тимчасовим Командувачем, його командування тривало всього один місяць, і
захисник цивільного позивача підкреслив розбіжність у вказівці імені суб'єкта що підписав і того факту, що
мало хто міг знати, що протягом цього місяця саме він бувтимчасовим Командувачем цієї військової частини.
На питання сторони захисту прав цивільних позивачів Адвоката Тамбушьо про те, ким міг бути цей Воробйов,
свідок відповів: "Командувач Батальоном Військової частини 3066" і якщо він нібито отримав від нього
список свідків, яких слід було вказати (Документ додаток про запит на скасування запобіжних заходів - 8
листопада 2017, додаток № 4. сторінка 60) .. На якому вказаний підпис "Воробйов", при цьому документ
адресований "Командувачеві Військовою частиною 3066 виконуючому обов'язки Полковнику Рихніку".
Свідок відповів: "Це зовсім не документ, оскільки є пусте поле, де повинна бути дата, і немає посилання на
резолюцію, тобто на саме рішення". Свідок заявив щодо свого дослідження з пошуку свідків: "Ні, в
контексті моїх обов'язків, я, як заступник Командувача, не займався цим питанням."
Свідок підтвердив, що документ, під яким стоїть його підпис, є колажем, підпис схожий, але цей документ
можна побачити тільки на сайті "Російської весни".
Державний прокурор засудив невизнання підпису, оскільки, навіть якщо це колаж, та частина документа, де
стоїть підпис, схожа на справжню.
Захисники потерпілих (цивільних позивачів) Адвокат Баллеріні і Адвокат Тамбушьо склали довгий список
українських інтернет-сайтів, в яких прізвище Аллерова пишеться саме з однією літерою «л», так само,як вона
була написана в документі, який підозрюється в підробленні, і так саме, як написав це прізвище перекладач
державного прокурора.

113
З приводу того, що стосується поведінки підслідного у в'язниці, було опитано в ході слухання від 25.1.2017
свідка АНЖЕЛА НАПОЛІТАНО, Головний Комісар, Начальник пенітенціарної поліції в окружній в'язниці
Павії, де прокурор ений утримувався під вартою з 1 липня 2017 по 22 липня 2017.
Всередині його камери були встановлені спеціальні пристрої для підслуховування, в результаті чого, ми
прийшли до висновку, що його слід перевести в іншу установу: "Виникла підозра,що підслідний хоче втілити
в життя план втечі з нашої установи. З цієї причини ми звернулися з проханням до представників нашої
місцевої влади,компетентних в питаннях переміщення ув'язнених з однієї установи до іншої в межах області
Ломбардія, щоб вони перевели цього підслідного в установу з більш серйозним рівнем забезпечення б езпеки.
Ми дізналися про все це від Карабінерів ROS, які, в свою чергу, дізналися від інших ув'язнених, що підслідний
ділився з ними своїми думками з приводу того, що він не має наміру залишатися тут. План був в тому, щоб
напасти на поліцейського мого пенітенціарного закладу, забрати у нього ключі і потім мати можливість
втекти зустанови. Потім, після цієї першої інформації,наданої мені карабінерами ROS, прийшла рознарядка
з Квестури Павії, в якій також йшлося про можливість розроблення плану втечі затриманого, коли він
терміново вирушить у відділення невідкладної допомоги.Такимчином, ми знали, що в той момент ми повинні
були попередити інший поліцейський корпус, тому що саме ця підготовка проводилася поліцією.Крім того,
приблизно в ці ж дні підслідний, розмовляючи з якимось співробітником, сам проговорився,згадуючи про те,
що в будь-якому випадку вінне має наміру залишатися так довго у нас, і сказав також, що знає, як це можна
зробити. З огляду на те, що я дуже добре знав ув'язненого, я викликав його в кабінет, щоб уточнити
інформацію з приводу цих його заяв. Очевидно, спочатку він не хотів пояснювати мені причину своїх заяв,
потім він почав ніби як жартувати, сказавши: «Комендант, будь ласка, оскільки ви хороша людина, то не
приходите в установу вночі», і тоді я сказав: «Чому це я не повинен приходити ? Я комендант, раптом щось
станеться, а я буду сидіти вдома?" і він довірився мені і сказав:« Ні, тому що в будь-якому випадку звідси
рано чи пізно ми будемо йти, тут ще є ув'язнений українського походження він створив цю невелику групу з
4 ув'язнених", він дав мені імена в'язнів камер №I6 і №19) відділення, "Вони готували втечу, і їх план полягав
у тому, щоб ... я ще повернуся до цього плану, я

114
повинен був зробити вигляд що мені не здоровиться ввечері або в нічний час, коли співробітників в тюрмі
мало", оскільки вони добре обізнані про наші переміщення по відділенню, це був липень, тобто самий розпал
літніх відпусток,співробітників було зовсіммало,і ввечері,і в полуденну зміну , і тим більше вночі, в Установі
взагалі майже не було персоналу. Таким чином, він повинен був зробити вигляд, що у нього якесь нездужання,
після того, як в зв'язку з цим буде відкрита камера, він збирався напасти співробітника, і він розповів мені
навіть про те, що збирався встромити звичайну ручку (якою пишуть) в шийну артерію співробітника, далі
заволодіти ключами і відкрити камеру підслідного Марківа, і з цього моменту і далі план повинен був вже
здійснюватися під управлінням і згідно з розпорядженнями підслідного. Загалом, ми зібрали всю цю
інформацію, відомості, які повідомили нам карабінери ROS, то, про що було написано в повідомленні з
Квестури, врахували цю останню заяву підслідного, яка в будь-якому випадку ідеально співпадала з
інформацією, яку ми отримали конфіденційним чином, дійсно, додались такі деталі, як імітація хвороби,
агресія з ручкою, взяття ключів і т. д. і т. п., з урахуванням нашої ситуації в той час, для забезпечення
належного рівня безпеки, який не був адекватний для цього типу ситуації,ми попросили про його переведення
до іншого закладу".
У зв'язку з цим фактом можна ознайомитися з перехопленими розмовами Марківа з його сусідом по камері
від 1.07.2017.

115
3. m Заяви підслідного
У процесі судового засідання від 15.03.2019 обвинувачений заявив, що він був старшим сержантом
Національної Гвардії України - але за часів описуваних подій - він був простим солдатом – його батьки були
українцями, але мав подвійне громадянство України і Італії.
Державний прокурор продовжив, представивши обвинуваченому вилучені речові докази (фотографії і відео,
зняті з комп'ютерного обладнання, вилученого у обвинуваченого, а також з відкритих джерел), щоб дізнатися
у нього інформацію, яка представлена в стислій формі і, отже, зведена до основних пунктів розслідування:
1) Чи впізнає він на фотографіях військових, зазначених в документах, поданих захистом;
2) Яка саме зброя і які боєприпаси були в розпорядженні у Національній Гвардії і у армії (ВСУ), які у тих і
інших були завдання, і які спільні військові дії вони проводили;
3) Які були принципи субординації (ієрархічного підпорядкування);
4) Яким чином були організовані змінні чергування;
5) Яке було його військове звання, які функції він виконував, чи був у його розпорядженні приймач;
6) Де розташовувалась його вогнева позиція.
У зв'язку з цим відразу ж з'ясовується, що сам підслідний вказує в якості своєї позиції ту, яка повернута в
напрямку Андріївки і розташована під телевізійної вежею, на відстані 150 метрів по прямій лінії (250-300
метрів, щоб дістатися до неї обхідним шляхом), зліва від цегляної конструкції, яка служила лазнею, і від того
місця, яке вважає його позицією Громадське звинувачення - де він знімав відео, в якому відтворюються
військові дії, з оглядом, який відкривається на завод «Зевс».
Він упізнав власну позицію, де знаходяться білі мішки на наступній фотографії, це місце розташовується
неподалік від гуртожитку, саме цей простір, з його слів, займала Національна Гвардія, воно було зовсім
"крихітним" і знаходилося під їх відповідальністю, було розгорнуто в сторону залізничного вокзалу і в
сторону Андріївки.
Відповідати було запропоновано відповідно до послідовності під час показу зображень.
В процесі дізнання було показано перше відео, яке було вилучено з речового доказу 7 (планшет
обвинуваченого) від 8.06.2014.

117
Що стосується зображених там людей і розпізнання їх особистостей, підсудний, сам також відображений на
цих відео, сказавши, що деяких суб'єктів він дійсно не може розпізнати (не впізнає), заявив: «Деяких людей я
дійсно не знаю, але також я хотів би відзначити , будучи старшим сержантом, що є люди, які все ще
знаходяться на військовій службі в даний час: «я навіть не можу розкрити їх імена ... їх імена і прізвища є
секретною інформацією, якщо я буду її розголошувати - я ризикую зрадити моїй країні. Якщо Суд може
запросити дозвіл у мого Головного командування, з цим не буде ніяких проблем. Крім того, видаючи деяку
інформацію, я ризикую зробити «державну зраду» за мірками Військової прокуратури, тому що я все ще є
військовим».
На пропозицію Державного звинувачення хоча б дати позитивну або негативну відповідь на питання, чи був
присутній хто-небудь (без конкретного зазначення суб'єкта) з 12 суб'єктів, імена яких містяться в списку
Захисту (таким чином, крім двох депутатів Верховної Ради Антонищак і Матківського, мова йде про 6 вже
опитаних в Україні в ході розслідування, проведеного стороною Захисту, і присутніх в документах
діловодства Захисту, з документами, що засвідчують особистості) обвинувачений не розглядав можливість
поєднання облич з іменами: «Для депутатів Верховної Ради не буде ніяких проблем, тому що вони займають
інституційні пости, але ось що стосується інших військових - вони входять до складу Оперативної групи і
Спеціального корпусу,які в даний час виконують свій обов'язок.Я не можу прив'язати до особистостей імена
і прізвища, тому що в іншому випадку я піддаю їх небезпеці, причому не тільки їхнє життя, але і життя
членів їх сімей".
Що стосується власної позиції, обвинувачений, переглядаючи зображення, заявив, що конструкція під
розтяжкою, помітна зліва внизу, виконувала функцію лазні при позиції, він визнав себе на відео, але при цьому
заперечував, що це була саме його позиція.
На прохання пояснити причини невідповідності щодо того, що було заявлено командувачем підслідного
Матківським (який вказав на це місце саме як на позицію Марківа), він відповів: «Ну, чому він так сказав, я
не знаю, але це була абсолютно не моя позиція. Спочатку, коли ми тільки прибули на пагорб Карачун, якщо
міркувати логічно - ця територія не була ще освоєна ... 2 травня, коли ми прибули під Слов'янськ, під пагорб
Карачун, спочатку ми не знали, чи потрібно нам йти на пагорб,у нас були дуже різні накази, однак ситуація
стала зовсім іншою, ніж була. Як тільки ми отримали наказ охороняти Пагорб, який перебував під
контролем проросійських терористів,але вони пішли звідси. Національна гвардія також покинула ці місця.
Крім усього іншого, ще й тому що вся територія була замінована, все тими ж терористами і, отже,
спочатку вони покинули невелику область, де і розташувалася Національна гвардія. У наступні дні вони
зробили периметр безпеки, позначивши позиції, і показали їх нам, роз'яснивши, що саме їх ми і повинні
охороняти».
З приводу того, з яких міркувань він виявився за межами своєї позиції, він відповів: "Тому що це саме та зона,
де знаходилися всі бійці Національної Гвардії,тому що у нас не було особливо багато позицій їх було всього 4
або 5. А там внизу була лазня - єдина баня, яка була побудована.І,можливо,коли траплялася атака, або якщо
просто доводилося там неподалік бувати, оскільки ця позиція розташована близько до того місця, де
розміщувалися мої товариші. Так що я проходив там."

118
Ця відповідь була дана в спростування того, що Державний прокурор отримав на своє питання, поставлене
під час допиту ("Ні, це не моя позиція, але коли починався обстріл, коли ми опинялися під вогнем, то часто
йшли вглиб, доводилося ховатися там, де тебе застала стрільба ". Сторінка 218), він повторив (заперечив):
"Так, дійсно, це була найближча позиція,тобто, зрозуміло, ви ж не будете бігти і ховатися на більш далекі
позиції,якщо можна сховатися ближче. це ж просто банальний інстинкт виживання; я був в той момент
вільний від моїх обов'язків,в сенсі несення дозорної служби,я не перебував у цей момент при виконанні, отже,
переді мною не стояло якихось певних чітких завдань. І саме в цей момент я і зробив це відео, собі особисто
на пам'ять, на цьому відео можна побачити, що таке насправді активні бойові дії".
Державний прокурор знову оскаржував попередні заяви (Сторінка 218, протокол допиту: "Ні, це була не моя
позиція, але коли відкривали вогонь, нам доводилося бігти в найближче укриття"; на сторінці 220, він
скористався своїм правом не відповідати не пояснювати причини, по яким він перебуваву цьому місці, а потім
на сторінці 225. він відповів: «Я ходив до лазні»).
Підсудний повторив: «Ні,перша відповідь була,що позиція не моя; а друга -що я там просто проходив.Тепер,
що стосується того, що саме сталося в той період,коли я знімав відео, я вже тепер не пам'ятаю, тому що
пройшло багато часу. І потім, я повинен зізнатися, що під час мого допиту мені було досить важко.В тому
сенсі, що я навіть не міг зрозуміти, чому я сюди потрапив, в сенсі, чому я опинився у в'язниці, не зробивши
нічого.Так що я був у великому стресі, на мене тиснули, і я навіть не міг нічого зрозуміти і точно пригадати".
Обвинуваченому показали відео від 10.05.2014 року, зняте ним самим:

119
Обвинувачений визнав на відео пускову установку (реактивний міномет) РПГ-18 ("якщо я не помиляюся, 18
або 26, одноразового використання") і заявив, що ця зброя не належала до його екіпірування.
Коли державний прокурор спробував заперечити той факт, що зброя, приналежність якої до свого
екіпірування підсудний заперечує, але яку він, тим не менш, тримає на своєму плечі, була дана така
відповідь: "але це зовсім інше (там написано" Сюрприз для сепаратистів ").., це в даному випадку не РПГ-
26. Це, якщо я не помиляюся, РПГ-18. Він зовсім інший. Так, він відрізняється як по дальності ураження, так
і по потужності, тому що цей б'є максимум до 300 метрів. А ті - РПГ-26 вони набагато краще, ніж що-
небудь інше, підходять для броньованих або гусеничних машин; це використовується для залізобетонних
конструкцій».
Що стосується тієї зброї, якою він був оснащений, підсудний заявив: «Ну, у мене на озброєнні був АК-74,
калібр для штурмової гвинтівки «5.45». Це (вид. РПГ-18) не є частиною бойового оснащення, тому що це
«одноразова» зброя, вона схожа на гранату, тобто це не «поновлювана» зброя. В тому сенсі, що це не зброя
типу РПГ-7, яке можна перезаряджати повторно. Як тільки постріл зроблений, його слід викинути, він
більше не придатний для використання».
Що стосується того озброєння, яке використовувалося при обороні пагорба Карачун: "У місії Карачун я
використовував VAK-74" 5.45 ",і у мене був цей тип базуки,який я ніколи не використовував.Крімтого, тому
що це не було ... на щастя, в цьому не було необхідності".
Марків заявив, що в числі осіб, показаних їм в відео, не було тих, яких перераховував Державний прокурор,а
також тих, імена яких були взяті зі списку свідків Захисту.
У третьому відео (від 2.6.2014 з відкритого джерела - youtube) відповідач визнав себе на фотографії,
підтвердив, що це була місія на Карачуні, він пояснив, що саме він відповідає за розкриття посилок (пакетів)
тільки тому, що висловив готовність зробити це.

120
Державний прокурор показав четверте відео, взяте з планшета підслідного (речовий доказ 7), де бійці,
зібравшись разом, слухають, як двоє з них співають пісню.
Підслідний заявив: "Я точно не пам'ятаю, хто це знімав, я - чи ні, але знаю, що у мене це відео є на телефоні,
тому що після закінчення місії ми зібрали всі відео та всі фотографії моїх товаришів на пам'ять. Це - один
з тих моментів, коли не було обстрілу. Ось, звідси видно позиція,де знімається відео,де мене також знімали,
між цими локаціями близько 40-50 метрів. Якщо переміститися вправо - можна побачити позицію. Якщо ви
зупините відео. Ні, немає. .. трохи назад. Стоп! У цьому напрямку, десь в 50 метрах, є місце, звідки я робив
минуле відео.Отже, як ви бачите, все це знаходиться дуже близько одне від одного,тут і розташовується
вся Національна гвардія, саме тут, праворуч, я бачу Матківського. Справа внизу депутат Верховної Ради,
мій командир".

121
На питання Захисника про причини, з яких під час допиту він не вказав Матківського як свого начальника по
ієрархії: "Ну, я тоді вказав Виндюк (записано зі слуху, за фонетичним принципом), який був командувачем
першим взводом, ну, тому що Богдан(Матківський), незважаючи на те, що був командиром другого взводу,
і в даний час їм є, і я знаходився під його командуванням, тим не менш, він займав державну посаду, і я на
той момент часу не знав, чи можу я називати його ім'я. Ім'я Виндюк я міг назвати, тому що я знав, що після
закінчення місії його начебто комісували в зв'язку зі станом здоров'я. І він ніби як більше не повернувся на
службу...тобто вінне входив в категоріюдіючих військових,інформація про яких не підлягає розголошенню".
Підслідний також визнав на відео якогось Мирослава, який в даний час більше не є солдатом.
На відео від 8.06.2014 показаний панорамний вид на позиції і на будівлі, розташовані на пагорбі Карачун.
Підслідний пояснив: "Так, це відео я пам'ятаю, це той момент, коли ми нарешті отримали наказ про те, що
нас відправляють додому, ми стали збирати речі. Однак вже після цього ми змушені були залишатися на
пагорбі ще протягом15 днів , тому що дорога не була безпечною, і військові часті не підійшли,оскільки був
ризик загинути. Тут ми бачимо як бійців Національної Гвардії, так і солдатів ВСУ. Ось ці хлопці, що стоять
в дверний отворі, на жаль, загинули. Велика частина людей, показаних на цьому відео, близько 16 осіб,
втратили життя в наступні три місяці, нам про це розповіли.Це як разхлопці -солдати ЗСУ.Майже кожен,
хто працює, що знаходилися в складі ЗСУ на момент мого перебування в складі місії на пагорбі Карачун,
близько 60-70%, втратили життя в наступні 2015-2016 роки. О, ось! Стоп! Ось точна позиція, де
знаходяться білі мішки, саме звідси я знімав своє відео, в перший раз. Таким чином, як ви можете бачити,
відстань між позиціями і тим місцем, де ми спали - мінімальна: саме цей простір і займала Національна
Гвардія, саме ця місцевість і була під нашою відповідальністюі під нашим захистом, вид з неї відкривався в
напрямку залізничної станції і населеного пункту Андріївка, це і була наша зона відповідальності".

122
Підсудний пояснив: "У цій споруді спали майже всі солдати Національної Гвардії,але крімтого,було також
кілька кімнат, де були військовослужбовці ЗСУ, вони сюди приходили і йшли».
З приводу того, що стосується зображених осіб - як солдат ВСУ, так і бійців Національної Гвардії - підсудний
ще раз повторив: "Так, є бійці Національної Гвардії, але ті з них, які входили до складу Спеціального Корпусу,
тому, без дозволу мого Вищого командування, я не можу розкривати ніяку інформацію про них. У тому числі
і тому, що багато хто з них до цих пір несуть службу. І потім, як ви бачите, тут є також і представники
другого Батальйону,які як-раз прибули,щоб змінити нас, отже,справа відбувається в червні. Оскільки зміна
вже прийшла,вони вже були на місці і вже приступили до несення служби:офіційно ми вже пішли в резерв.
Ну, що означає бути «в резерві»? Те, що позиції вже перебували під контролем другого батальйону, ми
просто чекали. В тому сенсі, що якби стався напад, або виникла б будь-яка необхідність посилити позиції,
звичайно, ми б відразу підключилися. Але що значить бути «в резерві»? Коли відбувається бій, тобто йдуть
якісь активні бойові дії, або ж відбувається обстріл, чисто теоретично для захисту і, можливо, щоб
уникнути можливих втрат, або навіть великих втрат, на цій позиції вже є необхідна кількість людей на
службі. При цьому люди, що опинилися «в резерві» також можуть підключитися, можуть надавати
матеріальну підтримку, в тому сенсі, щоб принести боєприпаси або,можливо,забрати постраждалих або,
можливо, зайняти місце загиблої людини. Ось це і є «резерв». Тобто не будь-яка кількість народу може на
об'єкті перебувати.Тільки обмежена кількість. Тобто, на одній позиції ніколи не може бути, наскільки мені
відомо, більше 10 чоловік. На тій позиції,на якій повинен проводитися вогонь,або на якій в даний момент є
активний вогонь. Одна справа - це коли ви бачите обстріл здалеку, на відстані, просто бачите, що щось
відбувається, не має такої вже значущості, я маю на увазі по відношенню до вас: інша справа - це коли
стріляють прямо в вас».
Державний прокурор продемонстрував речові докази, вилучені у підсудного.
Що стосується фотографій, то він упізнав одного свого товариша по службі (людина, поранена в око, яка
спить в автомобілі) - ця людина отримала звістку про те, що у нього народився син - на радощах напився, впав
і поранився (це період 2016, 2017 коли вони були вже вдома):
З приводу того, що стосується фотографій, де людина сидить з мішком на голові, підсудний пояснив: «Це
зупинка ... Ну, це остання місія 2017 року, де я вже мав звання старшого сержанта:з армії прийшла звістка,
що між позиціями бачили якогось підозрілого суб'єкта. Потім була викликана Національна гвардія, щоб
заарештувати його і перевірити,тому що, оскільки ми є частиною Міністерства внутрішніх справ,це наша
робота.У нас також є на це своя юрисдикція.Як тільки ми забрали людину, ми повинні були надіти на нього
цей «капюшон», тому що ми повинні були відвезти його на нашу оперативну базу. В даному випадку мова йде
про перебування в сірій зоні, це приблизно на відстані 2-3 кілометри, і тут є терористичні сили Російської
Федерації. (Ми одягли йому на голову цей «капюшон»), оскільки він не знав про місце розташування нашої
оперативної бази, тому що ми були в місті, там також було цивільне населення, але оскільки ми не знали,
хто він, оскільки у нього не було з собою ні документів, ні телефону, взагалі нічого, він там сновигав в одних
шортах, незрозуміло навіщо,і нічого не міг пояснити, що він тут робить, і у нього не було ніяких документів,
ми повинні були відвести його на нашу базу для уточнення. Зрештою, тут є і інші фотографії, його ж - після
того, як ми встановили, хто він є. Ось він, насправді він не представляє ніякої загрози, ми повідомили про
нього українським силамбезпеки, які прийшли за ним і забрали його.Це вже під час допиту. Це він вже надав
свої документи, це його паспорт. Для нашої роботи ми повинні були все перевірити. А ось це - втік
сепаратист, терорист-дезертир. Він втік з постів, сказавши, що йому більше не платять з різних причин,
плюс він колишній в'язень, тобто він сидів у в'язниці.

123
У нього був документ, який засвідчує, що він був членом проросійського воєнізованого угрупування "ДНР".
"ДНР" або "ЛНР", я вже зараз не пам'ятаю, тому що були два подібні угруповання.Ось воно! Вище написано,
він входив до складу угруповання ДНР, значить мова йде про населення Донецька, ДНР - Донецької Народної
Республіки.А це людина з поліції,фото було відправлено мені через Viber.Це фото трупа,також відправлене
мені через Viber, причому це не має ніякого відношення до подій, які відбувалися на Донбасі. А ось це - дуже
відомий терорист, його називають «Гіві», я спочатку сказав, що це був «Моторола», одне з небагатьох
втручань, які я зробив для питання про прапор.Це ніби як фотографія його трупа. Тобто, чи був це дійсно
він, невідомо, це фото я теж отримав по Viber, але воно також до сих пір є в мережі Інтернет. Так, я знаю
Антонищака Андрія і знаю Богдана, а також все інше командування Національної гвардії".
З приводу того, що стосується речового доказу 5 - фотографії із зображенням монумента: "Це фотографія
біля пам'ятника нашому Генералу, який загинув в 2014 в небі над Слов'янськом. Цей монумент встановлено в
штаб-квартирі Національної Гвардії, куди запросили солдатів,які несли військову службу разом з ним. - Це
урочиста інавгурація,здається в 2015 році, я тоді теж отримав президентську нагороду,срібну медаль за
військову службу, вручав, здається, міністр внутрішніх справ ... Це я. На відео видно можна повернутися
трохи назад - це ми знайшли в одному будинку в місті, який знаходився в сірій зоні, зброю терористів. Ми її
конфіскували."
Щодо фотографії, на якій обвинувачений тримає в руках боєприпаси: «Тут, я тримаю в лівій руці «MON», це
протипіхотна міна, типу Claymore; а це як, мені здається, міномет, модифікований ... а тут, мабуть,
боєприпаси від 82-ммміномета, який я тримаю в руках. Це дата моєї останньої місії 2017 року,це зима 2017.
Це я точно пам'ятаю, тому що було майже 40 градусів морозу. А це - наступна місія, все той же 2017 рік»
(проте метадані вказують дату створення як 2014 рік).
З приводу того, що стосується фотографії на тлі нацистського прапора: "Ну так, це той самий, знаменитий
прапор, який ми захопили, і тут також присутні солдати, але ... Так, це трофей війни, крім цього прапора
були також озброєння російського виробництва,тобто з російськими реєстраційними номерами, у них було
багато боєприпасів, а також цей прапор. Ось таке ось дивне виходить протиріччя: проросійські бойовики
кажуть, що вони борються з фашистами, причому вони вважають фашистами українські збройні сили, що
абсолютно не відповідає дійсності. І при всьому при тому, всередині цих структур, в їх будинках,
знаходяться подібні прапори.Ось такі справи ... Ось ми цей прапор і показуємо, насправді це постановочна
фотографія, дурна фотографія, прапор був повернутий на базу після закінчення місії».
Обвинувачений визнав серед присутніх одну людину зі свідка зі списку Захисту: «Це Виндюк, я можу назвати
його прізвище,тому що він більше не є військовим і на нього не поширюється військова таємниця. А ім'я - чи
то Віктор, чи то Олександр, я точно не пам'ятаю. Ось, якраз тут ви і можете побачити, праворуч, де
знаходяться білі мішки, ту саму знамениту позицію, на якій я зняв відео, коли ми йдемо у напрямку до лазні.
Насправді ця зона була нашою зоною відповідальності, крім цих людей тут була і моя позиція, яка
знаходиться на 50 метрів далі справа,під вежею. Ні-ні, тут серед цих людей немає свідків, які фігурують в
списку) Це я. А це-і є позиція. Це - лазня, а праворуч видніються інші білі мішки. Звідти, де я зробив відео.
Звідти можна побачити Андріївку. Це і є моя позиція. Нижче ми бачимо, що під цими білими будинками
знаходиться Андріївка, ось тут і був мій спостережний пункт, за який я відповідав ».
Нижче наведені фотографії, представлені обвинуваченому, які і є предметом коментарів, наведених вище:

125
Що стосується відстані від (до) цієї позиції
про відстань, на якій (з якої) знято відео: «Ну, якщо ми будемо вимірювати відстань напряму з цієї позиції до
моєї, тоді, якщо дивитися прямо, буде близько 150 метрів. Але щоб дістатися до цієї позиції,потрібно йти
в обхід, таким чином, вийде 250-300 метрів».
«Ось - це солдати. Серед них немає тих, чиї імена були в списку, про які ви питали раніше. Бронетехніка
Національної гвардії, яку ми чекали, щоб ми могли вже піти, ось - вона вже прибула. Це вежа, яка на той
момент вже впала. Можете повернутися трохи назад? Ще трошки? Тепер трохи нижче і трохи
повільніше? Нижче, ще, ще. Це - це де антена впала. Там, де були ці дерева,праворучтам і була моя позиція,
з неї відкривався огляд на Андріївку. Ще й тому, що з моєї позиції до того місця, де я спав, було майже 25
метрів, я спав у будинку поруч на другому поверсі.Тому мені не було сенсу спати разом з іншими, адже тоді
б мені довелося кожен раз проходити максимально велику відстань, щоб дістатися до моєї позиції ».

126
"Це 22:05, це прибуття нашого генерала. Генерал стоїть спиною в шоломі, він привізнам боєприпаси,їжу і
воду. Оскільки вертоліт прилітав не кожен день, а міг прибувати не частіше разу на тиждень, було
досить важко вивозити всіх поранених і вбитих , адже ми втратили там близько 20 осіб,і близько сорока
чоловік були поранені."
З приводу того, що стосується фотографії, на якій зображений полонений, що лежить в ямі: "Ось цю
фотографію знімав не я, тут видно, якщо подивитися нижче, що ця фотографія зроблена телефоном
Samsung, а я в той період часу користувався Lenovo : тут була одна фотографія, яку я зробив, де людина
лежить в багажнику автомобіля, ця людина - терорист, який був затриманий на місці злочину, коли
встановлював вибухові пристрої. Буквально за два тижні до, він заклав саморобний вибуховий пристрій, в
результаті вибуху якого декілька людей загинули під час проходження військової колони.Невідомо,хто робив
ці вибухові пристрої, чи був він сам фахівцем по їх виготовленню, або щось ще. І вони взяли його ... вони
покликали нас, щоб ми прийшли і забрали його і передали його в поліцію, в сили безпеки. Тому нам просто
потрібно було перевезти його, доставити його в потрібне місце. - Що стосується часу, це як і раніше моя
третя місія, про яку ми говорили, це липень-вересень, той же район. У 2014 році десь із серпня розпочався
контрнаступ Збройних сил, вони звільнили багато українських міст від терористів, лінія Фронту зрушила
майже на 60-70 кілометрів до російського кордону. Насправді я теж змінив місце, це вже було не в
Слов'янську, я вже перебував в районі «Дебальцеве-Вуглегірськ".
З приводу того, що стосується солдатів, які розвантажують воду: "Так. Треба враховувати,що в цьому районі,
як я вже говорив раніше, було важко вивозити поранених, важко було доставляти сюди продовольство,
оскільки ми були оточені на пагорбі і, отже, «по землі» було майже неможливо, ну або вкрай небезпечно,
добиратися до нас. Насправді табір військових потрапив в засідку, в результаті чого загинули солдати, і
була втрачена одна бронемашина. - Так, я думаю, це була Національна гвардія. Це один, який напився. Він
просто одягнений повністю в цивільний одяг. Це я. Це коли ми вже демобілізувалися і перебували в нашій
оперативній базі, чекали, коли вже можна буде повернутися додому. Це в процесі виведення військ з
Карачуна. На оперативній базі. Так, це 2017 рік. Зима 2017 року. Це фотографія з Інтернету, вона була там
розміщена. Мені здається, це - Іловайськ. І ось тут, можна повернутися трохи назад, тут - рукописний
текст. Це список імен, який терорист мав з собою. - Цей список його спільників, внизу, при ньому був цей
листок паперу. - Так, цей знімок зроблений не ким-то з Національної Гвардії, цю фотографію мені прислав
мій товариш, який працює в поліції,надіслав,як зазвичай, по Viber. Цю фотографію я не пам'ятаю, це чиясь
зламана рука. Так. Ця людина без майки - це Гай, Мирослав Гай» (ім'я записано на слух, за фонетичним
принципом).

128
З приводу того, що стосується наявності мінометів в розпорядженні бійців Національної Гвардії: "Ну,
коли ми тільки приїхали - 02 травня, мінометів ще не було,нас доставили на місце на вертольотах. Ну, якщо
говорити про ВСУ. Коли ми приїхали, коли нас доставили ...- 02 травня, їх там не було. вони прибули тоді,
коли нас почали обстрілювати з боку міста Слов'янська. Це вже був кінець травня - початок червня. - Так,
але ми їх навіть не бачили,оскільки вони все розмістилися на протилежному боці,прямо за нами. Крімтого,
наша зона - яку ми повинні були контролювати, була дуже маленькою, у нас навіть не було ... На вершині
пагорба була рівнинна місцевість, на ній, ближче до лівого флангу, був виділений лівий сектор, він налічував
всього 4-5 позицій,саме їх і віддали Національної Гвардії , в цьому якраз і була своя логіка ... наше оснащення
складалося з легкого озброєння, тобто підйом на гору, дорога, що веде до гори, все це було під контролем
ЗСУ».
Підслідний підтвердив, що на плоскій рівнині могли бувати як бійці Національної Гвардії, так і військові ЗСУ,
у яких були міномети, починаючи з кінця травня: "ми чули, що стріляють, але ми не бачили - звідки. У тому
числі і тому, що міномети були заховані, була вирита спеціальна траншея в землі, як раз для того,щоб нічого
не було видно; все було в укритті нижче рівня землі, в тому числі і тому, що міномети працюють по ...
параболічної траєкторії ", тобто тут не вийде стріляти як з «гладкоствольної» зброї - по прямій".
Обвинувачений пояснив, як він бачив вибухи після того, як приземлявся снаряд: «Якщо міномети стріляли в
мою зону відповідальності,в сектор, в якому я був, тоді так - я міг бачити це. Він ще раз повторив,що якби
міномети були орієнтовані в напрямку зони його відповідальності, він бачив би, як вибухають снаряди, він
бачив би вибухи».
Відео на youtube від 4.08.2014, в якому фігурує відповідач:
з посиланням на використовувану рацію: "Це така рація Baofeng, засіб зв'язку для обмеженого периметра.
Для спілкування. Для того,щоб мати сполучення з іншими. Це таке маленьке радіо.Для спілкування з іншими
членами Гвардії або з солдатами. Але це не я!"
Обвинувачений заявив, що у нього в розпорядженні була рація (це радіо), коли він перебував на своїй позиції:
"За допомогою цього я або отримував наказ, або сам давав якісь вказівки. В тому сенсі, що коли я говорю
«вказівки»,щоб ви краще мене розуміли, я говорюпро те, що може бути, я міг щось помітити, якийсь рух, в
такому випадку я був зобов'язаний, тому що у мене на це був прямий наказ, повідомити своєму начальнику
або на командний пункт: «подивіться в такому-то секторі, на такій-то відстані, я спостерігаюякийсь рух»
- я міг доповісти про це тільки командуванню Національної гвардії.Так. Перш за все, тому, що це була наша
внутрішня зона."

129
фотографії, взяті з профілю підсудного у Facebook.- «Це був мій профіль. Так. Це сумнозвісна фотографія,
про яку ми мали багато обговорити, якщо ви пам’ятаєте, чому ця фотографія була зроблена, а ви мені
говорили «тому що ви в центрі» .- Отже, це волонтерський проект, який називається "Якби не війна". Тут
всі чоловіки, які раніше не були військовими, які, можливо, мали б зовсім інше життя. Я маю на увазі, як я,
що жив в Італії, вчився тут і був особистим тренером, я навіть був діджеєм; несподівано, коли почалася
війна, я відчув "патріотичний поклик" сплатити данину, і я пішов добровольцем,тобто кажу, що я вважаю,
що це обов'язокбудь-кого ... тобто справжнього громадянина,захищати свою батьківщину коли вона в біді.
Тут на фотографії різні люди, хтось був лікарем, хтось режисером, хтось був виробником піци. Я маю на
увазі, що це збірка окремих історій про підняття патріотичного духу цих людей. Я хочу сказати, що вийшла
книга, і вона не тільки про людей на цьому фото; на фронті також є історії про кохання, про те, що солдат
знайшов справжню подругу,яка, можливо,не була солдатом, і так далі; або про стосунки між солдатом і
матір'ю. Так, є книга, принаймні у мене вона теж є. Чому вони поставили мене в центр, я не знаю, я можу
лише уявити, тому що я був єдиним, хто мав берет, я єдиний, хто з Національної гвардії, якщо я не
помиляюся, також тому. Інші – з різних органів Збройних сил.Вони різні .. Це члени, які були чинними, тепер,
під командуванням».
Щодо вказівки імені свого командира, підсудний заявив, що отримував накази у час перебування на Карачуні
від командира Богдана Матківського.
На оскарження прокурора щодо імен, зазначених під час допиту (Тарас, який повинен був замінити Віндюка),
підсудний відповів “Потім, коли я вказав на Тараса, це були офіцери армії, які, зазвичай, не приходили на
пости до солдата чи на ... тобто, серед іншого,до члена Національної гвардії,щоб надати особистий наказ.

130
Хіба що, вони це робили,тобто офіцери розмовляли з офіцерами, або командири з командирами. Це правда,
що Національна гвардія,яка була на Карачуні, виконувала накази армії. Так повідомлялося,коли наш генерал
Кульчицький був ще живий,а згодомйого збили. Ми виконували накази армії,але накази нам повідомляли наші
безпосередні командири. Оскільки я сказав Вендюк (фонетично) і не сказав Матківський,я вже сказав раніше,
що можу назвати прізвище Віндюк, бо він вже не є солдатом Національної гвардії. Матківський тоді був і
досі є депутатом, я навіть не знав, чи маю право називати його ім’я, просто з цієї простої причини, але
також тому, що Віндюк був командиром першого взводу,а Матківський був командиром другого взводу.Мій
взвод, третій, і решта мого взводу була з іншої частини, і я був під командуванням Матківського; за
ієрархічноюшкалою є командир першого взводу , а потім ідуть вони, тобто вони мають зв'язок між другим
взводом Матківського, першим взводом Віндюка, третім взводом Міколінка. Але згодом його звільнили за
станом здоров'я, яке зламало хребці, впавши з бронемашини. Командир третього взводу не був на горі
Карачун, він був в іншому місці, за 3 або 4 кілометри. Його звільнили за станом здоров'я, через поранення під
час військових дій».
Що стосується чергувань на посту та осіб, які їх призначали; "Але чергування були заздалегідь визначені,
тобто це не те, що вони змінювалися з одного дня на інший; чергування були введені з самого початку, коли
ми зайняли своюпозицію, і з моменту, коли нам довелося залишитися на цій позиції,до моменту відходу.Тож
чергування здійснювались шістьма людьми. Чергування відбувались так: 4 години активного спостереження,
в окопах це було завжди удвох; після чого було ще 4 години спостереження в резерві: є ще двоє людей, їх
немає в траншеї або,можливо,вони можуть бути поручі, можливо,вони роблять укріплення, вони копають
траншею, вони роблять роботу з укріплення своєї позиції.Оскільки на Карачуні нічого не було, це була лише
пуста позиція. Тож нам довелося копати усе майже все вручну, лопатами, тобто як солдати піхоти; інші
двоє відпочивали. Отже, було чотири спостереження; 4 резерв; 4 відпочинок. 4 спостереження, тож 6
людей повинні були охопити 24 години цієї позиції Тож чергування були написані на аркуші, бо це не була
казармова ситуація, вони стріляли в нас кілька разів на день, від 6 до 10 разів на день відбувалися бої; крім
того, терористи намагалися захопити вежу, оскільки вона була частиною Національного телебачення. Це
була дуже велика вежа, висотою близько 200 метрів. Тож річ йде про дуже вражаючу структуру. А вночі
вона світилась червоними вогнями, тому ми були чудовоюмішенню. А потім терористи спочатку окупували
цю вежу, заблокували всі комунікації та всі українські телеканали та використовували цю вежу для
трансляції російських пропагандистських служб.Тож їмабсолютно потрібно було контролювати цю вежу.
Також тому, що одного разу дізнались, що вежа перебуває під повним командуванням Збройних сил України,
це було прекраснимфорпостом у майбутньому для визволення міста, отже,для контрнаступу. Також тому,
що вона має ... Я можу назвати це "тактичною перевагою",тому що ви на висоті,ви бачите все місто, саме
за це.Насправді,неодноразово виникали сутички,спочатку артилерійські обстріли,потіммінометні, а вночі
наближалася піхота, бо вдень їх було легше помітити, і під прикриттям мінометів вони намагалися
заволодіти вежею.
Щодо заяви депутата Антонищака про відсутність письмових записів про чергування: " Ні, тому що він
приїхав привезти другий батальйон, тож він не ходив на кожний пост, щоб подивитись, що відбувається і
які у нас чергування. Я маю на увазі, що ми мали їх у гуртожитку. Але все інше, тобто вся документація була
передана батальйону, який залишився, а саме другому батальйону. Вони відвезли нас до нашої оперативної
бази, другий батальйон зайняв нашу позицію, і ми повернулися вже в середині липня, щоб змінити їх, мені
здається, через два місяці, 60 днів або ... я точно не пам’ятаю, але між першою та другоюмісією пройшло
дуже мало часу, коли ми повернулись на Карачун».
На знак протесту прокурора про те, що, прокрутивши 145 фотографій, в результаті знайшли лише п’ять
осіб, оснащених переносним радіоприймачем, і в трьох випадках це був підсудний (лише двоє інших мають
радіоприймач, а один грає на гітарі) підсудний відповів:" Я сказав, що рація в мене була, коли я був на своєму
посту під час спостереження". Але це мирна річ; на цій фотографії у мене є радіо,у мене воно є, і ви бачите

131
його там; але це фотографія, зроблена в районі Вуглегірська, під час третьої місії, тож ми були за 60
кілометрів від гори Карачун».
Що стосується часу та використання приймача: "Я мав радіо кілька разів. Перший випадок,коли ми говоримо
про місію, ту, яка нас цікавить, місію на Карачуні, лише тоді, коли я був на посту, тобто при активному
спостереженні. Або коли я міг мати радіо? Коли я мав зовсім інше завдання у вільний час, тобто коли я був
"у резерві",або коли "відпочивав".Тобто хтось сказав мені: "Іди, допоможи цій людині тут; або йди копати
там; або йди і дістань звідти мішки". Тобто в сенсі радіо ... (воно служило) для виконання наказів, а потім,
щоб доповісти, що наказ виконано.
У травні радіо було небагато. У червні, коли надійшло багато допомоги, були поставки, обмундирування,
інші аксесуари,щоб полегшити нашу службу,радіо там були. Але кодований канал з армією... то є два різних
радіоприймачі: один - це радіо для внутрішнього каналу, по периметру Національної гвардії. Тепер із цим
радіо не можна перехоплювати чи чути чи спілкуватися з армійцями, тому що армійці використовували
радіо в "закритому просторі",з кодуванням. Лише ті, хто мав радіо,надане Армією, могли мати конта кт з
ними".
Свідок вказав Богдана Матківського та Віндюка як осіб, які мали радіо для контактів з армією.
Що стосується вашої ролі: “Взагалі, моїм завданням, моїм наказом було залишатися на своїй посаді та
спостерігати. Якщо я бачив рухи, це легко могли бути цивільні, ще й тому, що в Андріївці, незважаючи на
окупованість терористами, були і будинки цивільних, які, можливо,не могли покинути місцевість, яка вже
була оточена; або що вони не хотіли залишати місцевість, свій дім. Тож ситуація там була дуже складною
через наш «кодекс вступу в бій» і відкривання вогню тільки коли нас атакують. У цьому сенсі, це "кодекс
вступу в бій", тобто «правило вступу в бій» для всіх Збройних сил.
Головуючому,який нагадав про Женевську конвенцію та про те, що по цивільних не стріляють, він відповів:
"Так. Тому що, якщо ні, ми їдемо до Гааги.Це теж. Це одна з головних питань, а ще, ми - українські солдати,
які захищаються від іноземного вторгнення, а саме Російської Федерації ... Так, абсолютно (правило вступу
в бій) дотримується та прописано у Військовому статуті, який стосується всіх українських Військових
Сил".
Щодо осіб, які могли б вказати службові обов’язки, вогневу позицію, зброю у користуванні Марківа,
Прокурор оскаржив, як підсудний в ході допиту обмежився посиланням на перелік імен, вказаних
адвокатом, який вирішив скористатись можливістю не відповідати на пропозицію розповісти, хто вони такі, і
як це сталося, і підсудний повторив:" Я не був цивільним. Тобто я маю зобов’язання, бо якщо ні, то ризикую
постати перед судом за "державну зраду". Це як карабінер, який проводить розслідування, і хтось його
просить: "розкрий мені розслідування", бо я мушу знати ці речі.Іншими словами,у нас війна вже 5 років,наші
солдати втрачають життя щодня протягом5 років,це вже 5 років, як ... - Повторюю, проблемнемає. Коли
у мене буде дозвіл від мого Генерального командування, тоді Почесний суд, і ви,президент, якщо ви вимагаєте
цього, і вони дозволять мені говорити про цих людей, тобто я більше не нестиму відповідальності і не
ризикуватиму постати перед судом за "зраду" у своїй країні.
Підсудний заявив, що назвав ці імена своєму адвокату, який висловив готовність давати показання.
На запитання прокурора,чи має намір він зазначити інших осіб, окрім дев'яти у списку, він знову заявив, що
не хоче вказувати на своїх солдатів-побратимів, окрім Кузіка Василя (присутнього у списку свідків у ході
дебатів).
Що стосується оперативного периметра Національної гвардії: “по периметру, про який ми говоримо,
спостереження базувалося на озброєнні, яке у нас було. Оскільки у нас на озброєнні був АК-74" калібр 5,45,
дальність прицільного пострілу 400-600 метрів.Пробачте,стрільба на ураження 400-600 метрів; дальність

132
прицільного пострілу до тисячі метрів. Практично це ручний пристрій у гвинтівці, куди ви можете його
перемістити, це практично цифри,максимум до тисячі. І тому наша зона відповідальності -село під назвою
Андріївка. це мій пост, де я був. Інші пости моїх колег завжди були звернені до рослинності, до залізничного
вокзалу, який був одним із форпостів терористів. Тому що під час «холодної війни» всі стратегічні будівлі -
фабрики, залізниці тощо - будувались так, щоб використовуватись як бункери. А залізниця, ця територія -
це вже зроблений для себе бункер. Тобто поїзди вже не ходили ... там були стіни товщиною 60 сантиметрів.
Навіть на нашій Вежі, де була Вежа, були просто бункери, які ви могли бачити прямо внизу, де мож на було
сховатися. А стіни були товщиною 60 см до 80 см із залізобетону".
Підсудний вказав довжину керованої ними осі. Тоді кут огляду зазвичай був між 30 і 45 градусами,не більше,
щоб вам не довелося заважати колезі. Все, з першої позиції, тому що я зараз не пам'ятаю, чи було 4 або 5.
Так чи інакше обидві ці 4-5 позицій були розділені на 45 осіб. Дальність, яку ми могли мати, була від 1000 до
1500 метрів. Врешті-решт вони запитують мене "де ми могли бачити",залежно від позиції,довжина більш-
менш від 1000 до 1500 метрів, яку ми могли покрити (1000-1,500 метрів з кутом огляду між 30 і 45
градусами). Але все було повернуто у напрямку Андріївки, бо звідти транспортні засоби не проїжджали,
тому навіть дороги не було, це була вся рослинність, гаї,і тому наше завдання полягало в тому, щоб ніхто
не проїхав. Зокрема, протягом мого перебування, з позиції,де я зробив це відео, чітко видно, мені здається,
ви показали відео, де є кулемет, який стріляє у напрямку рослинності, і з тієї рослинності були здійснені дві
наземні атаки. Після чого нам довелося вжити заходів, щоб перешкодити просуванню військ противника".
Прокурор показав підсудному список, підготовлений Антонищаком в ході показань свідків, і спитав, хто
такий Алеров; підсудний уточнив: "Алеров є генеральнимкомандувачем всієї Національної гвардії.Це генерал-
лейтенант. Верховний головнокомандувач нинішньої української Національної гвардії); Марків підтвердив,
що депутат написав назву прізвище цієї особи з подвійною elle (Аллеров); вказав на той час командир їхнього
батальйону в Пальвалі.
Що стосується мінометів, які підсудний вказав як поставлені до армії, що знаходяться за позицією
Національної гвардії. " У розпорядженні Нацгвардії їх немає. Вони були, одного дня - пам’ятаю -
бронеавтомобіль приїхав,і вони розмістили його там, але після вони зняли його,бо наступної ночі на нього
напали, тобто бомбили, там був бронеавтомобіль, бо наш калібр, який ми мали, був "5,45" та "7,62".
Необхідна відстань не дозволяла мати периметр і дальність дії на відстані. В обмін на це нам допомогли
військовослужбовці армії, які поставили бронеавтомобіль, адже безпека всіх людей залежала і від нас, бо
якщо вони від’їжджали від нас, вони ставили під загрозу всю вежу. І тому армія надіслала їх
бронеавтомобіль БТР-80, але, повторюю, він там пробув кілька днів, я думаю, що я теж робив на відео, ми
бачимо, що він стріляє у невелику ганчірку; на відео він коментує, куди стріляє. А потім його прибрали в
наступні дні, бо вночі його бомбили".

133
Протест прокурора щодо очевидної присутності танка на відео, знятому підсудним 8.6.2014 року, на відміну
від його заяви про відсутність танків на горі, зробленої під час допиту: "Ні, танків у моїй першій місії не було.
Танки прибули під час другої місії, коли вони вже звільнили місто, і були з російською символікою. У нас є
документація, (це) БТР -бронетранспортер, танк - гусеничний .... з гарматою120 мм. Бронеавтомобілі були
там точно, і я це теж сказав, тобто коли ми приземлилися з вертольотів, у нас не було бронетехніки, тому
що вертольоти вже відлетіли. На мосту, 02 травня, ми говоримо, завжди під Карачуном, там вже була
армія, вони мали, як мені здається, 6 або 5 бронемашин. спочатку бронетанкова і, як мені здається, також
зенітна гармата, яка є двофазною, щоб підтримувати броньовані війська. Ні, зенітна гармата - це
двоствольна гармата, калібр ... Я не пам'ятаю, який це калібр, здається, «22», яку також можна було б
використовувати для можливих вибухів.Але перш за все це гармата,її називають "ЗУ-32" чи щось таке. Але
це зенітна гармата".
Що стосується військового звання, який він мав у той час, коли перебував на Карачуні: " Я був простим
солдатом, простим стрілком".
Що стосується опису ролі вартового берсальєра з тієї ж пропозиції під час допиту: "Вартовий” так, я
також міг би так назвати себе, тому що, будучи на спостереженні, я автоматично стаю «Вартовим». У
сенсі «вартовий», не той, який ховається, тобто в таємниці, у мене є своє… Я назвав це, бо, повторюю, я
використав слова, щоб перекласти їх з української на італійську. Берсальєр – це той, хто стріляє, саме для
цього; Я не знав, що Берсальєри був специфічним італійським корпусом».
Тому підсудний уточнив, що його завдання полягало у тому, щоб нести вахту, охороняти та захищати свій
пост та вказувати ціль:" Потрібно було стежити за зоною моєї відповідальності.Зрештою повідомляти по
радіо, якщо є якісь рухи, або відповідати на вогонь, якщо нас атакують».
Тому грати роль (незалежно від військового рівня) спостерігача: "Якщо я спостерігаю,я перебуваюна своєму
посту, перше завдання - запобігти вторгненню противника. Я маю на увазі в тому сенсі, що ніхто не повинен
зайти на мій пост. Очевидно, я кажу про ворога як про озброєну людину. Якщо я під обстрілом, наш кодекс
взаємодії дозволяє нам відкривати вогонь, адже це небезпека для нашого життя, безпеки. - Якщо я бачу
людей або рух на моїй, тільки виключно на моїй відповідальності, перше, що я роблю, повідомляю по радіо
(свого безпосереднього командира), кажу йому: "Подивіться, у своєму діапазоні дій я бачу людей, які
рухаються від точки А до точки В, відстань така", і тоді я чекаю наказів від нього. Тоді було останнє
завдання, але це було загальним завданням для всіх присутніх солдатів - полегшити як нашу службу, так і
хороше відчуття виживання, оскільки, особливо вночі та вдень, вдень менше, тому що це дуже важко, але
якщо вночі був артилерійський вогонь,хтось із солдатів,які побачили вогонь,з позиції своєї відповідальності
має прямий наказ подати сигнал командуванню, наприклад: у мене було поле дії щодо Андріївки, тобто, це
моя основна сфера відповідальності;від мого посту до Андріївки було 600-800 метрів, майже 1000 метрів,
на межі мого прицільного пострілу,але якщо дивитись далі вперед,я бачив залізничний вокзал.Якщо я бачив
на залізничному вокзалі, що там вогонь, чи, можливо,звідти вони бомбардують, якщо це вимагає Командир
постів, бо Командир може сказати "Хто з яких постів бачить вогонь",перш за все необхідно вказати номер
посту чи ім’я; хто слухає або, можливо, хто складає доповідь; і каже те, що бачить. Тоді відповідно вони
йдуть за підтвердженням. Але це річ виживання. Тому що, якщо ви не повідомите, що стріляють або,
можливо,ви відчуваєте, що це наближається, тому що коли стріляють міномет і артилерія,насамперед ви
бачите вогонь, ви не чуєте шуму, шум надходить пізніше, через 10 секунд, це також залежить від відстані;
тоді ви чуєте свист, і ви також повинні попередити своїх товаришів про те, що нас атакують".
Прокурор знову показав відео як речовий доказ 7 (планшет Марківа).
Підсудний підтвердив, що це повідомлення дійшло до тих, хто використовував міномети за Національною
гвардією: " Безумовно, від когось це може прибути, тобто, тоді ми контактували з нашим Командуванням,

134
якщо наше командування посилається на них, тобто на армію, тоді переходять до маневрів.
Підсудний підтвердив спосіб дії, який видно на відео, яке показують: Так, більш-менш. Ось, тут, на цьому
відео,ось наш спектр дій.Тут вінговорить своє ім'я і каже,що працює.Якщо він може зупинитися праворуч,
трохи далі, коли камера рухається праворуч. Це напрямок залізничного вокзалу. Динаміка є такою".
Він уточнив, яка повинна бути послідовність повідомлення та отримання наказу про стрілянину чи
продовження спостереження: ... «динаміка більш-менш була такою».
Стосовно відео він пояснив, що у нього не кулемет 7,62, а лише АК-74, який є штурмовою гвинтівкою, та
одноразова базука, що є реактивною гранатою; стосовно місця розташування: "Звідти з цього відео видно
рослинність, про яку я говорив раніше, куди неодноразово ввозили війська. Це був, скажімо, один з
найнебезпечніших районів. У моєму випадку це було трохи простіше і трохи інакше".
Щодо публікації підсудного, все ще переглядаючи зображення двох відеозаписів у послідовності, яку він
знімав, він пояснив, що Кусік був на посту з ним і повторив:" Це місце тут. І це. Це у відео,ця публікація тут
точна. Видно як рослинність, так і дерево поруч".
Порівняно з постом у напрямку Слов'янська відстань у реконструкції підсудного становить 150 метрів,
обертаючись на 250 метрів також з огляду на той факт, що пост людини був трохи внизу, і трохи на висоті; зі
свого положення він бачив Андріївку та сади у напрямку залізниці.
Заява прокурора щодо зони, про яку він мав завдання звітувати ("Ні ні, не зона Андріївки. Якщо я бачив рухи
в Слов'янську на відстані, я повідомляв про це") підсудний відповів: “ Так, це було переді мною, і залізничний
вокзал був переді мною, тільки від мого посту це було приблизно 3 кілометри, за здогадкою. Атакують
Слов'янськ та Андріївку, Андріївка – це маленьке село, це Слов'янськ атакують. Відстань між Андріївкою та
Слов'янськом не становить навіть 1 кілометра".

135
На запитання, що це було, дано відповідь: візуальна перешкода, яка заважала йому побачити фабрику «Зевс»,
враховуючи близькість і розширений огляд, що випливає з відео: "Тут, ви можете зупинити відео? Отже,
якщо ми подивимось,ви бачите внизу праворучтільки перші будинки? Чи можете ви вказати мишкою вгору?
На рівні даху. Нижче, нижче, ось там дах, навіс. Там, де ми бачимо рослинність - це Андріївка, ліворуч -
Слов'янськ. До Андріївки відносяться також ці групи споруд.Андріївку та Слов'янськ розділяла залізниця. З
мого посту я не міг бачити Слов'янськ, тому що там утворювався кут, там була земля, крім того, на
асфальті стояла штучна стіна, збудована з мішків, наповнених піском та землею, для створення бар'єру
захисту. Отже, з мого окопу я бачив лише Андріївку та бачив місто, що попереду.У цьому випадку, на відео
ви не бачите мішків, тому що це відео зроблене із зміною масштабу зображення, але ви можете побачити
мішки на відео, де є солдат, який співає, коли я говорив про мішки… цих фотографій не взяли, я д обре
пам'ятаю, що на моєму планшеті, на моїй флеш-карті були фотографії,які точно показувалиі мій пост і цю
штучну стіну з мішків. Але на жаль, я цього тут не бачу".
Підсудний сказав, що бачив залізничну лінію лише частково: "Стоп! Ліворуч - залізничний вокзал, який було
добре видно, бо це була імпозантна будівля, Звідси ви погано бачите, є й інші фотографії, де можна краще
побачити; на жаль, ви не помістили цей файл: я бачив залізничну лінію частково, але згодом,коли я ховався
на спині, більше не міг цього бачити. Я вже не бачив залізничних вагонів.Якби я вийшов зі своєї позиції,якби
стояв, так; всередині, оскільки траншея глибиною 1,50-1,70 метра, що дозволяє прикрити себе; крім того,
там були мішки, які служили перешкодою проти осколків: тобто поза моєю позицією, якщо я стою, я
рухаюся ліворуч, я бачу це; всередині позиції я цього не бачу".
Щодо заяви, зробленої під час допиту: "Ми даємо команду по радіо, якщо у нас все добре, ми стріляємо вгору",
підсудний уточнив:" Так, але, з іншого, це було моє плутанина, тому що воно навіть не було ... тобто, що
означає "вгору"? Тобто, ми на висоті. Але щоб попередити людей, знаки робили. Але рідко.Тому що всі, хто
наближався до нас, були терористами і мали єдину мету взяти вежу".
Щодо місця загибелі журналістів підсудний стверджував, що він дізнався про цю новину від Фаучі та раніше
не знав про неї. "Він зателефонував мені. Отже, з усієї тієї розмови я не пам’ятаю всього, бо це було
коротко. Я пам’ятаю деякі уривки. Це були уривки, він запитав у мене, чи знаю я щось про смерть двох
журналістів. Я не міг відповісти йому: насамперед я цього не знав; по-друге, він навіть не вказував, де це
сталося. Також тому, що, повторюю, місто Слов'янськ було в багатьох пунктах, тобто в межах
Слов'янська не було Збройних сил України. Він був повністю на 100% під володінням терористів. Зовні місто
було оточене Збройними силами України, які прагнули звільнити місто. І так у кількох місцях точилися бої
та перестрілки. Я навіть не міг знати. Але щодня вони траплялися там, повторюся, кілька разів траплялися

136
вибухи. Сильні і інтенсивні... Я не знав про смерть журналістів, дізнався про це безпосередньо від Марчелло
Фаучі. Інтенсивність вогнюу напрямку вагонів була для нас не дуже важливою,тому що така інтенсивність
мала місце щодня. Ми знали, що з вагонів є позиція, форпост, один з головних форпостів терористів, бо це
був єдиний доступ до міста на нашій горі.Тож це був перший проросійський форпост.Фаучі там навіть не
був».
Про те, що це місце було небезпечним: "Звідти вони також... тобто звідти вони стріляли з міномета в наш
бік і це вважалося небезпечним і наражало на мінометний вогонь: це могло бути, але я не міг цього бачити.
Коли я був на своєму посту, я не міг бачити цю ділянку залізниці, тому що вона була за моєю спиною".
Щодо операторів телефонного зв’язку, якими користувався: " Мені здається, це було саме " Life", тобто
оператор «Life”; Номера я точно не пам’ятаю. Я не користувався ним два роки; (на горі) спочатку у мене
був маленький телефон "Nokia",без камери і без нічого, а пізніше, не можу пригадати,в кінці травня, так,
наприкінці травня, мені принесли смартфон «Lenovo» китайського виробництва,«Lenovo A820”,і крімцього,
принесли пару телефонів; телефон мав не тільки я, це були й інші мої колеги, у яких були телефони.
Про обмін аудіо / відео матеріалами з побратимами: «Але одного разу, коли ми прибули на базу, так, тому що
у нас не було комп’ютерної техніки. Одного разу, коли ми прибули на базу, ми обмінювалися або через
bluetooth, або через whatsapp, або просто витягуючи відеокарту, вставляючи пристрій і копіюючи всі
зображення, що були у нас, на комп’ютер, просто для того,щоб пам’ятати. Але ми не могли їх публікувати,
бо в іншому випадку вони могли "геологічно" вказати місце розташування, і тоді були б готові координати
для бомбардування. Отже, це було зроблено, щоб повністю цьому запобігти».
Щодо діалогу з Іларією Морані: "Так, я особисто її не знав, тобто я ніколи її не бачив, я ніколи її не
зустрічав. Я, здається, після цього розмовляв з нею. Це після подій, бо мені здається, що вона написала
газетну статтю. Я не знаю, чи це вона, чи інша особа. Але я ніколи особисто не зустрічався з нею, ніколи не
говорив про цей факт раніше, у травні. Після цього,мені здається, так. Але щодо зустрічі, коли я побачив її
тут, саме тоді, коли вона приїхала сюди, я ... - Я пам'ятаю, що з якимсь італійським журналістом я
обмінявся цим повідомленням. У мене була якась розмова. Я знаю, що стаття також буде опублікована в
"Corriere della Sera", яку, серед іншого, мали мої батьки, але я не пам’ятаю автора. Але я пам’ятаю, що я
спілкувався з кимось через месенджер. Я не пам’ятаю цього імені».
Щодо суперечки з приводу заяви, зробленої на допиті ("Іларія Морані, я не знаю, хто це") він відповів: " Але
я, власне, сказав це вже зараз, що не пам’ятав, хто автор статті. Я знаю, що я з кимось спілкувався, але не
пам’ятав, що це Іларія Морані. Я чітко пам’ятаю Марчелло Фаучі - тому що ми були друзями. Ще я чітко
згадуюіншого журналіста - Вольпі – того, що на відео від 02 травня; крім іншого, це не інтерв'ю, вони зняли
відео таємно; Ну, Лаккаріно я пам’ятаю, думаю, що зустрічався з нею у Києві, на Майдані. Згодом я ніколи
особисто не зустрічався з нею. Я з кимось спілкувався. Я не пам'ятаю, чи вона мені дзвонила, чи дзвонив я.
Але я мав на своєму телефоні номер, який зберігався як "Мікела". Але вдруге я побачив її тут, у залі", щодо
суперечки з прокурором про знання Лаккаріно і телефонну розмову з нею; «Але я також мав два роки, щоб
запам'ятати всі деталі, і мені також було набагато спокійніше».
Щодо бригади, до якої він належав, підсудний підтвердив, що належить до підрозділу 3066 27-ї бригади, що
він приєднався до Національної гвардії 14 березня 2014 року: "Я зарахувався добровільно на початку березня,
14 березня я підписав документи, за якими вони вже мали право дати мені рушницю, щоб продовжувати,це
по суті присяга,я підписав документи і я вже був фактично солдатом. Я продовжив навчання, яке, як мені
здається, тривало від 5 до 6 тижнів, і до кінця квітня ми вже переїхали, тобто нас перевели з київської
навчальної бази на іншу базу, Павлоград. Це район, розташований у Петрівському. І там ми продовжували
інше навчання; окрім того, ми вже знаходились на контрольно-пропускних пунктах, щоб надавати
підтримку силам поліції. Тож ми були підкріпленням, але Петровське абсолютно не було в зоні проведення
антитерористичної операції. Це сусідній регіон".

137
Зображення взято з соціальної мережі «ВК»
Підсудний заявив, що не знає профілю "Олександра Ніятюка" (фонетика), але впізнає на фото емблему
власного батальйону, зображення їх присяги “Так, це було зображення, яке вони створили,бо почалася війна
і, скажімо, реклама ... навіть не реклама, вони щось зробили ... як я можу сказати? Щоб трохи підняти
патріотичний дух. Але ми вже всі були на службі,бо вже підписали всі документи. Також тому, що солдат,
який не підписав документ, не може отримати озброєння, також тому, що до його підписання він не мав
кримінальної відповідальності".
Підсудний впізнав 120 міномет на фотографіях і стверджував, що міномет не постачався їм "Ви можете
бачити, що вони зробили фотографії поблизу”.
Що стосується профілю ВК Назара Москаля: "Так, я його пам’ятаю. Але його не було на горі Карачун. - Його
абсолютно не було. Він був трохи проблемним хлопчиком. Чи можете ви її збільшити? Це мені здається на
етапі тренувань. Так, є ще старі члени зі словом "Міліція",які згодомперейшли до Національної гвардії.Я не
пам’ятаю, чи це тренінг чи фаза ... однак це, мабуть, період березня / квітня. Але це не мій взвод.Це, як мені
здається, повторення. Тут, вгорі праворуч, це я. Справа, другий. Це я. Це під час тренувального етапу, де
нам давали пояснення та показували зброю. Унизу зліва, другий - я, зі своїм взводом. Це полігон. Це тут
сумнозвісна «дев’ята». Це гусенична бронетехніка, яка, як мені здається, була в Армії, так, мені здається, в
Армії, "Назар Москаль" (фонетика). Він був… ось він! "Назар Москаль" він був частиною мого взводу, але я
не пам'ятаю, чи це був перший чи другий загін, проте він з командиром третього взводу, а решта першого
та другого загонів були на іншій позиції, точно не на горі Карачун".

138
На остаточне запитання про всіх осіб, які начебто брехали, розповідаючи різні реалії (журналісти,
директор пересильної тюрми Наполітано) підсудний сказав: "Чому вони сказали це, я особисто не знаю. Я
знаю, що за весь час перебування в Casa di Reclusione Opera я ніколи не сварився ні з працівником
пенітенціарної поліції, ні з самими в’язнями, незважаючи на те, що в мене було багато, скажімо, провокацій,
я завжди діяв як солдат, як людина з честю і як людина, яка знає, що будь-яка моя дія, яка могла б
спровокувати або, можливо, створити подальшу шкоду, в якому стані я вже був, безумовно,не
влаштовуватиме мене: по-перше, бо я військовослужбовець і я знаю, що все, що я міг би або мав би зробити,
мало б правові та кримінальні наслідки для мене; по-друге, я навчаюсь на юридичному факультеті, я добре
знаю, як тільки ця процедура буде вирішена, я повинен буду відповісти за, можливо ... я сказав би дурні
речі.
На питання адвоката позивача Тамбушіо щодо відеозапису від 7 437.1, 00:19 підсудний підтвердив, що біла
будівля - це фабрика «Зевс Кераміка», де видніються вагони, естакада залізничної лінії. Щодо другого відео,
в якому ми бачимо дим і чуємо вибухи вдалині “Так, так. Я зробив кілька відео,це здається мені, вдалині,де
ми бачимо дим, тому що вибухнув один із терористичних боєприпасів.І ось на цьому відео ви справді чуєте
вибухи вдалині - Так, це щось насправді, що нас усіх здивувало, бо це сталося без нашого втручання. Цієї
місцевості ми не знали, тому що, як я вже говорив раніше, ми не мали це місто під контролем, і одного
прекрасного дня без попередження, без бою, щось почало вибухати на цій території».
Оспорювання факту, що броньовик стріляв: ”Я, коли кажу "без бою", на стороні нашої позиції, на частині
гори... Але я не думаю, що це одне й те саме відео. - Відео було знято з того самого місця. Так, але тому, що
у нас була лише одна ванна, яка там була, це там внизу. "Під дахом, зліва внизу, є єдина ванна, вбудована в
камінь, із залізобетону".
Підсудний стверджував, що два відео були зняті у двох різних випадках ("хоча метадані розмовляють
послідовно): “Але випадково,коли я проходив або коли я йшов до ванної, коли я йшов до моїх колег, позаду,за
50 метрів від гуртожитку моїх колег.Тож ця позиція має ширше поле зору, і звідти я з цікавості зробив це
відео, в той час як ці речі вибухали. - Ну, я точно не пам’ятаю, чи це те саме відео,але мені здається, що це
не те, що трапилися того ж дня. Я знаю, що вони там почали вибухати. Насправді на відео зазвичай під час
стрільби з артилерії ви чуєте вихідний шум, який набагато інтенсивніше, а після шум прильоту, який буде
менш інтенсивним. І там ми чуємо лише далекий шум із більшим числом вибухів».
Підсудний виключив, що дим пов’язаний із пострілами, зробленими ними: “- Зовсім ні. Навколо міста
Слов'янськ, крім нашого розташування, є кілька місць та постів і форпостів як армії, так і Збройних сил
України. - Тож не можливо,що гора Карачунмала єдиний аванпост. - Так, вона була оточена. Я маю на увазі,
що це, безумовно, не з нашого боку .... вони почали вибухати, а ми, насправді, всі були здивовані і говорили
"але що відбувається"; і ніхто не міг знати, бо ми не мали контакту з іншими позиціями".
Продовжуючи перегляд відео: “ - Так, так, це я, там також можна побачити мішки. Так, ви можете
побачити мішки, на які спираються солдати. Це вибухи снарядів. - Ми чуємо лише поодинокі постріли,
поодинокі вибухи. - Ні, але якщо це мінометний постріл, вистрілений з нашої позиції, ви відчували б".
Підсудний повторив, що це не його власна позиція, а лише місце проходу: “це одна із позицій, що має
найширше «зорове поле» з усіх інших позицій".
Що стосується того, що ви несете службу в той момент: “Ні, під службоюя маю на увазі, коли я чергую, коли
ведеться спостереження всередині траншеї. Я маю на увазі це. Ми несемо службу цілодобово,тому що нас
змушують, тобто ми на посту. Це суб'єктивне питання, тому що зазвичай, коли ми чергуємо, необхідно
також розуміти різницю, коли це нормальна служба, тобто, без бомбардування чи стрілянини; і є

139
чергування, скажімо, коли ви з казарми, то знаєте, що з цієї години до цієї години ви на посту, а з цієї години
до цієї години ви відпочиваєте. У нас були заздалегідь встановлені чергування. Не завжди виходило їх
дотримуватись. Чому? Тому що коли йде бій, перестрілка, або коли відбувається бомбардування, група в
окопі не змінюється, поки не закінчиться період небезпеки. На позиціях завжди є чоловіки: можливо,є люди
... коли я маю на увазі позиції,які ведуть прямий вогонь.Тобто, якщо є, скажімо,як ми бачимо на цьому відео,
так, ми бачимо, як відбуваються військові дії, чуємо вибухи,де ми не знаємо, чого не знаємо, бо, повторюю,
ми нічого не контролювали у тому місті. Логічно або у вас є вільний час, у тому сенсі, який ви могли б
присвятити приготуванню їжі,дати лад одягу,зброї тощо,а бувають випадки,коли,можливо,ваша позиція
в порядку, укріплена, і потрібно укріпити інші позиції, Командир телефонує вам і відправляє вас, кажучи:
"Дивись, ти зараз в резерві, це активний резерв". У сенсі "активний резерв", що я маю на увазі, коли кажу
"активний резерв"? "Активний резерв", коли у вас є повне екіпірування, а отже, ви маєте куленепробивний
жилет, шоломі гвинтівку позаду. Тобто, коли ви відпочиваєте логічно,ви роздягаєтесь та йдете в укриття,
де можна відпочити. Тобто, якщо вам це вдасться, можливо, в дуже обмежений час».
Щодо його ролі на цей моментвідео, в якому він був у бойовому спорядженні: “Я не пам'ятаю. Це сталося в
2014 році. Майже через п'ять років, я не пам'ятаю. Так, я міг бути в резерві. - Так, у мене шолом, у мене ...
куртка. Так, так. Я в резерві. Тож я перейшов з неактивної служби, яка не є спостереженням всередині
траншеї, але я завжди в бойовому спорядженні. Тож, швидше за все, я був раніше на позиції, і я покинув її,
коли прийшла зміна, я вийшов, радіо залишилося на позиції, і я зняв ларингофон, і знятий ларингофон не
використовується... ".
Щодо радіо, яке є на озброєнні: "але радіотехнічне обладнання було на озброєнні, кожна позиція мала своє
радіо. Дійсно, вони мали радіо та більше акумуляторів, для заміни, щоб охопити 24 години функціонування.
Солдат, який несе службу на позиції, завжди мав радіо».
Що стосується ларингофона, який знаходиться на шиї: “Ларингофон - це пристрій, який підключається до
радіо,таким чином дозволяє вам спілкуватися, оскільки у вас є навушники у вухах, все з багатьма дротами,
тому ви не зобов’язані завжди носити його ... Так, він є знімним, він є компонентом .. Ми зазвичай
використовуємо його, коли несемо службу в нічний час. Так. Зазвичай моє чергування завжди охоплювало
звичайні години ночі. Зараз я не пам'ятаю, чи це ранок. ... це частина моєї куртки. Це частина мого
обладнання".
Щодо відсутності ларингофона у супутників: "Так, але це не обов'язкова річ, яку ви повинні мати в комплекті,
і обов’язково повинні носити. Повторюю, це не питання зобов’язання, адже багатьомнабридало носити на
шиї цей тип коміру".
Щодо радіо: “є особливі позиції,на яких вони є…на кожній позиції є солдатіз радіо.Так. Можливо,вінможе
працювати навіть зі знятим ларингофоном. Тобто, цього не повинно бути ... тому, в моєму спорядженні є
система, яка називається "Molle"."Molle" - це військова тактична система, яка дозволяє упорядкувати все
спорядження, в тому, що стосується обойми, тобто на основі комфорту, виходячи з того, що ви лівша чи
користуєтесь правою рукою. Ларингофон був частиною, тому що дроти, щоб вони не «звисали»,я засунув у
свою куртку. Одягнувшись автоматично, тобто я не залишаю звисаючих дротів і залишаю це там. Я маю
на увазі, що я і це ношу. Але, повторюю, це не обов'язкове для всіх солдатів питання. Радіо - крихітне. (NdT,
підсудний вказує пальцями на коробку розміром приблизно 15-20 сантиметрів) Тепер я не пам'ятаю, чи це
Баофенг чи інший. Бренд був типу Баофенг. Так, Баофенг, більшість із нас мали цей тип радіо. Натомість
армія мала кодифіковану "Моторолу".
Що стосується радіо на озброєнні (якщо два радіо одночасно):" Я не пам'ятаю цієї місії. В інших так.
абсолютно так. ... працюють на різних каналах, але це залежить від місії. Отже, у цій місії ми виступали як
резервний батальйон Національної гвардії.Всі ми були початківцями. Ми щойно закінчили навчальний період
і малим базові навички. Поступово, як ми продовжували,місії та завдання змінювались, тим часом... тобто,
щоб ви зрозуміли, що під час третьої місії ми вже були оперативним батальйоном, ми брали безпосередню

140
участь в обшуках, порушеннях, захопленні терористів у сірих містах. Натомість тут, наше завдання, наше
єдине завдання, - охороняти свої позиції: ми були практично останньою лінією оборони. Тобто ми були
останніми. Але в інших місіях це могло бути інакше, тому що зазвичай це може бути контрольний пункт,
блокпост, тобто позиція, яка контролювала переходи, а другим радіо можна було керувати з трохи
дальшого периметра. Але добре чи погано, вони були однаковими. Ми зазвичай використовували радіо для
своїх цілей, щоб спілкуватися з колегами.
- Національна гвардія. Інше радіо також використовувалося для зйомки та перехоплення терористичних
комунікацій. Заразя не пам’ятаю модель і не пам'ятаю, як це робилося.Це була наша перша абсолютна місія.
- Я не пам’ятаю. Минуло п’ять років від моєї першої місії. У першій місії це було найтрагічніше, і скажімо,
вона залишила найважчий слід. Оскільки солдат не готовий до війни»; на завершення, підсудний не міг
сказати, чи мав він два радіо.
Адвокат сторони потерпілих зазначила, що на відео від 2.6.2016 із зображенням базуки у нього було два
радіо.
Питання адвоката сторони потерпілих Баллеріні щодо твердження про яке йдеться ("цивільні люди, які з
мобільним телефоном в руці можуть завдати багато шкоди, багато смертей у напрямку до нас – що люди в
цивільному одязі з мобільним телефоном в руці можуть дати координати і бути небезпечними") він пояснив:
"На момент мого арешту на моєму телефоні було останнє відео,з моєї позиції,в обмундируванні старшого
сержанта, тому що я вже мав посаду командира загону, ми були на контрольно-пропускному пункті в місті,
яке не було повністю під нашим контролем. Позаду видно, що нас обстрілюють, це обстріли посту, на якому
я був тоді в цій місії,це остання місія 2017 року.Я повернувся на початку червня, або в середині червня, зараз
я не пам'ятаю , 2017 року та 30 червня мене заарештували. У всякому разі, це відео ... а я фактично мав на
увазі саме таке відео, що ці люди могли зробити шкоду, бо по телефону вони координували бомбардування.
Тоді ці люди тут також вважаються терористами, незалежно від того, чи мають вони цивільний чи
військовий одяг, тобто вони спричиняють смерть солдатів Збройних сил України, свідомо, бо вони
спрямовують артилерійський вогонь.Це видно на відео 2017 року, на моєму мобільному, якщо суд потребує.
- Я б навіть не називав їх цивільними,я б назвав цих людей «колабораціоністами» терористів,якщо не самими
терористами, одягненими у цивільний одяг. І тому робота Збройних Сил України ще складніша, бо людям
було достатньо перевдягнутися в цивільний одяг, і вони не обов’язково мають розпізнавальні знаки; хоча у
2014 році єдиним знаком розпізнавання, який мали "колабораціоністи" або люди, які віддають перевагу
проросійським, терористам, була помаранчево-чорна смужка на руці чи на одязі».
Щодо заяви на допиті підсудний заявив, що у нього виникали конфлікти з людьми не у військовій формі, з
цивільними особами: " Ні, я мав на увазі не з цивільними, я мав на увазі з "людьми в цивільному одязі", які
нападали або якось намагалися напасти на солдатів ..., але на Пагорбі цивільні не могли давати координати
за допомогою мобільного телефону, тому що їх не було на нашому посту, - там були виключно військові.
Якщо вони могли керувати вогнем, то це, безумовно, не було видно з нашого боку. Тому побачити це було
неможливо".
Що стосується можливих сигналів, зроблених підсудним людям, які блукали біля вагонів, біля фабрики
«Зевс», які вважались підозрілими: “Під час мого перебування там, під час несення служби в моєму окопі,
всередині моєї позиції мені цього ніколи не траплялося. Також тому, що я фізично не міг бачити людей на
залізничній колії. З іншого положення можна було побачити. Ні, це навіть не обговорювалось,я повинен був
вийти за межі своєї позиції, виставивши себе на відкрите місце, тим самим ставлячи під загрозу своє
життя. У моїй зоні відповідальності логічно мені доводилося повідомляти і про вогневі точки, із зони, де
лунали вибухи і постріли,або навіть рух на позиціях і в рослинності. Але це було занадто далеко,і я отримував
наказ продовжувати спостерігати."
Що стосується заяв, зроблених у підслуханих розмовах щодо справи, відкритої проти Андреа Роккеллі
(прослуховування 1.7.2017 розмови зі співкамерником) «Консули сказали мені, що і проти нього він відкрив
справу» «Тому що вони, типу, не мали права у той час перебувати в тій зоні»); «Перш за все, це було моє
припущення; по-друге, що

141
він не мав права знаходитися там, тобто це мене не стосується, це не я даю чи не даю йому права.Тобто я
вважаю,що всі журналісти,які їдуть у зону бойових дій,повинні мати акредитацію.З цього питання, тільки
це було важливо, чи він мав право, я мав наявність чи відсутність акредитації. Інші журналісти мали
акредитацію, українських журналістів на місці на території Слов'янська не було, українців. Також і тому,
що в них прямо цілилися сепаратисти.І вони їх ув'язнювали. - Тільки проросійські українські журналісти, які
працювали на російські канали, тобто «Раша тудей», «Лайв ньюс», ось цих. А українських національних
каналів на території Слов'янська підчас боїв ... бо це було дуже небезпечно. Так, так. Було абсолютно
небезпечно і для українських журналістів, і для американських журналістів, ще й тому, що проросійські
кажуть, що вони воюють не проти українців, а проти американців».
Обвинувачуваний заявив, що для європейських журналістів цих проблем не було і вони отримували
акредитацію безпосередньо від проросійських.
Захисник нагадав обвинувачуваному про фразу, яку він промовив у прослуханій розмові, коли розмовляв з
Консулами, стосовно Роккеллі («Він сунувся у яму до левів, і немає сенсу судити лева, який розірвав його на
шматки».).
Щодо моменту, коли йому повідомили про смерть репортера, обвинувачуваний повторив, що почув звістку
від Марчелло Фаучі: «І серед іншого, Марчелло також запитав мене, чи може він приїхати сюди
розслідувати, і я абсолютно не радив йому цього, бо нестабільна зона, дедалі більше посилювались бої та
бомбардування, саме заради його життя та безпеки та стосунків дружби,які ми встановили ще раніше на
Майдані, я сказав йому: «Дивись, не приїжджай, бо тут казна-що робиться». Потім, крім усього іншого,
також оскільки мене поклали до лікарні Міністерства оборони, він запитав мене, чи можу я дістати йому
куленепробивний жилет, з дуже чіткими уточненнями: що він не повинен бути військового кольору і не
повинен мати ніяких кишень для боєприпасів, для зарядників. Згодом я зробив усе, що міг, я зумів дістати
йому чорний бронежилет,без кишень і без нічого. Ми зустрілися в пабі,моя дружина також була присутня,
я все ще був у гіпсі, і я просто йому його віддав. І я з тих пір його не бачив. Потім ми зідзвонилися.».
Щодо фотографії прапора зі свастикою, свідок заявив, що отримав його через Viber у групі, посилаючись на
«військову здобич», яка була захоплена разом з іншими ящиками боєприпасів: «він, мені здається,
відноситься до СС, або в будь-якому випадку до Сил, що належать до нацистської епохи. Тобто він був на
позиції проросійських. -Так, але там були і прапори Росії,і був також прапор ДНР,тому що він трохи іншого
кольору».
На запитання, чому там висів тільки український прапор – бо ця обставина вказувала на українське місце -
обвинувачуваний повторив, що цей предмет був доставлений на українську базу України, де було зроблено
фотографію, і що він дізнався про всю цю інформацію - враховуючи, що його там не було - від колег, у яких
як раз запитав, де вони його знайшли.
Що стосується заперечень щодо відвідування бару націоналістів, підслуханих підчас прослуховування (, «що
це військовий музей, з прапорами,зброєю та іншою «фігнею», усі стіни у фотографіях, там є нацистська бійня,
розумієте? Вірніше сказати, що це націоналісти. Гітлер та все таке».) «Я ніколи не був симпатиком нацистів,
бо якби я був ... Вибачте, але коли люди йдуть у місце, в музей або заклад, де є речі з цією тематикою...
Відвідувати я не відвідував, але мимохідь бачив, але я не є симпатиком. - Повторюю, мимохідь я бував у
місцях, де таке є. – Бо це була або річ на цю тему, або тематична річ чи щось подібне. Але треба також
розуміти, що вони розуміють під нацистською символікою, бо якщо ми візьмемо символіку скандинавської
міфології, яку дуже часто використовують нацисти, а то й нашу власну...».
Що стосується вступу на військову службу та зазначення італійського громадянства: «Ні, я подав заяву зі
своїм внутрішнім українським паспортом, бо потрібен був внутрішній паспорт. Дійсно, я приклав
внутрішній паспорт, податковий код та всі документи, необхідні для... Ні, це не є щось незаконне».

142
Захисник оскаржив заяви, зроблені на допиті («Я поступив як громадянин України з паспортом України, я
туди поступив», «Тобто, якщо я поступаю як громадянин Італії до Корпусу національної гвардії, я не можу
цього робити, тому що я громадянин України) та на бесідах в Опері («Оксано, що сказав Адвокат про паспорт?
Оксана: «Ну, він сказав мені, що будуть проблеми», Марків: «Він сказав мені, що будуть проблеми»)
обвинувачуваний відповів: «Тож мені здається, що люди з подвійним громадянством не могли, без
спеціального дозволу,виконувати публічні,інституційні функції. Іншими словами,військова справа – це інше.
Тобто мене це не стосувалося. Коли б я, за логікою,з італійським паспортомяк громадянин Італії поступав
до Національної гвардії - ні. Як громадянин України, з українським паспортом - так. Насправді я мав
український паспорт,термін дії якого закінчувався у 2016 році,я його й заразмаю, тому що його поновили,я
маю такий з чіпом, і я також маю старий, продірявлений Міністерством імміграції, він у мене вдома, а
поступав з дійсним внутрішнім паспортом. - Тож я не бачу, в чому проблема».
Що стосується колеги Даші Осланової (і прослуховування, в яких каже: «Як відкриє рота, так і хочеться взяти
каністру з бензином і запалити, надавати як слід або вставити снаряд не скажу куди і пальнути на той бік,
поки не перестане відкривати рота. Треба вчити» - обвинувачуваний відповів: «- Так, але я пам’ятаю, це була
моя товаришка по Академії. Але це абсолютно помилкова концепція,не до речі. Перш за все, вона - так, вона
колега,вона входить до складу Національної гвардії,її не було там на Карачуні, вона поступила у 2015 році;
яку роль та яку роботу вона виконує, я не знаю, але мені здається - офісну. До того ж, вона відвідує мою
Академію, у нас були деякі суперечки з нею, так, але я не розумію, як це стосується справи,з цією людиною...
Це були вислови,але буквальний переклад - це повністю, як спосіб і як значення - не те, що було сказано. Тому
що це не має нічого спільного».
На прохання адвоката потерпілої сторони Пізапіа про підтвердження фраз, сказаних журналістам і почутих із
прослуховувань:
«Ми стріляли в усе, що рухалося на відстані до 2 кілометрів», обвинувачуваний відповів: - «Ні, ні» «Ми
застрелили італійця», обвинувачуваний відповів: «Абсолютно я цього не казав. Ні».
«Мої солдати» відповів: «Так, але це мої колеги,а не те що вони були під моїм командуванням. Я мав на увазі
- колеги».
«Ми трахнули фоторепортера», обвинувачуваний відповів: «Я ніколи цього не казав, ні».
На питання свого Захисника про прибуття на пагорб Карачун 2.5.2014 р.: «Отже, нас було усього близько 40-
45 осіб, саме членів Національної гвардії, з роти, до якої я належав. Хочу уточнити, що коли ми прибули
вертольотами, гороюКарачунволоділи терористи,а Армія була внизу, під вагонами.Під вагонами був пункт
пропуску, це був форпост і пункт пропуску терористів; коли ми прибули, Армія вже була на місці. Тож ми
прилетіли трьома вертольотами, тобто по одному, приблизно по 15 осіб, і ми вже знайшли її там внизу.
Тобто під Пагорбом.Думаю, сотня, було 6-7 машин, якщо не помиляюся, і десь сотня людей. Багатьох я не
бачив, бо вони були всередині або були на периметрі, вони створили периметр безпеки».
Стосовно речового доказу 1 (флешки на 8 гігабайт) та фотографії від 21.5.2014 р.: «я з виданим мені
автоматом»: обвинувачуваний підтвердив, що це зброя,яку він використовував у завданні на Карачуні, тобто
протягом усього травня - АК74.
У порівнянні між цією фотографією та наступною від 8 червня, на якій обвинувачуваний показав, як на АК74
був встановлений приціл нічного бачення: «Так. Ми встановили його тимчасово, називаючи його «Бластер»,
тобто «бичсепаратистів». - Ні, це оптичний приціл,який я тимчасово надів на автомат, коли зайшов. Але
у мене його не було, тобто його мені навіть не видавали. Коли я зайшов у кімнатку, коли вони зробили цю
фотографію. - Це був момент, коли ... Перш за все, тоді я побачив колег, які крутили його, розглядали. Я
сказав йому, оскільки мій автомат

143
уже був обладнаний прицілом, ви ж бачите ... - Це «коліматор», голографічний приціл, який практично
дозволяє вести нічний бій. Однак це видошукач без можливості збільшення. Дійсно, він розміщений прямо на
цівковій скриньці автомата. І ми поставили його просто як дурницю, дивіться, ми встановили все, що було,
щоб показати. Я не пам'ятаю дату, але я встановив його, коли зайшов до кімнати своїх колег за ними. –
Щоби сфотографувати, зробити дурницю, встановити все, що було. Але я хочу зазначити, що в такому
положенні, як він був встановлений, його неможливо було використовувати. Також і тому, що, насамперед,
прилад нічного бачення слід використовувати вночі, а не вдень. Це перше. По-друге, він закриває передній
приціл.Іншими словами, це були дурниці солдатів. - Ось, цей. Дійсно, він із закритою лінзою. Ми встановили
все і навіть більше. - Всі аксесуари,які могли бути встановлені на той момент – Потім, цей приціл навіть
не входив до нашого обладнання, я навіть не знаю, хто ним користувався. Але це приціл, який, як правило,
встановлюється на серйозну зброю, великого калібру, але щоб мати можливість ним користуватися, ви
знаєте, його використовують виключно вночі, тому що вдень зменшується. Точно. Але я також повинен
уточнити, щоб мати можливість використовувати цей тип прицілу,що є далекобійним, він також повинен
бути збалансований, це потрібно зробити. Ми не могли його збалансувати в той момент і не мали такої
зброї, щоб мати можливість її використовувати. Швидше за все - це також міг бути приціл Армії».
Марків знову впізнав на наступній фотографії свою позицію на пагорбі:
Обвинувачуваний сказав: «Так, це моя позиція: «Практично на цій позиції. Трохи нижче праворуч - це село.
Це село Андріївка. Воно дуже маленьке. Вдалині ми бачимо Слов'янськ. Угорі, більш розтягнутий, це
Слов'янськ. А внизу, як я вже сказав, що Андріївка та Слов'янськ практично поруч. А там, де стоять кілки,
на тій рівнині, де видно Андріївку до того ряду дерев, що створюють обрій, було моє поле зору. Те, що
відбувалося в Слов'янську, вже не було в моїй досяжності, бо туди не доходило. Але це позиція, яка була,
тобто я на своїй позиції був спиною до антени, яка була праворуч. Це 20 метрів від місця, де я спав. Так, у
кутку - двоповерхова будівля. На другому поверсі я спав з колегами, які знаходилися в цій зоні».
Що стосується колег, які були присутні на пагорбі – підсудний з міркувань безпеки не мав наміру
розголошувати їхні імена та обличчя, Захисник погодився на допит для відповідних сторін.

144
Стосовно брошури, що містить перелік зброї, знайденої у підсудного: «Це матеріал, який я використовував у
2016-2017 роках, у ролі Сержанта, тобто Командира Загону, після того як я був підвищений у званні –
Старший Сержант, тобто заступник командира Взводу, - лише для навчальних цілей,це був буклет, де були
різні види озброєнь, бронетанкових машин, з усією цією символікоюросійської Армії з нумерацією. Тобто для
навчальних цілей, щоб мати можливість впізнавати засоби, які тоді діяли на українській землі».
Що стосується зброї, що видавалася у Нацгвардії: «Наше озброєння було дуже обмеженим. Також і тому,
що завдання, які нас стосувались, не потребували широкого використання та великого калібру.В основному
це були АК-74 калібру «5,45»; потім, здається, один-два кулемети ПКМ «7,62x54»;і, мені здається, один-два
гранатомети РПГ-. Потім, в середині червня, був також «Драгунов», який є гвинтівкою, і нею якраз ми не
могли користуватися, бо приціл був зламаний. Тобто вона залишилася там. Тому що при перевезенні
пошкодили приціл і,практично, нею не можна було користуватися. Крімтого, були також 9-мм пістолети,
які були в офіцерів та командирів. А також РПГ-7 і РПГ-18, які віддали на найбільш критичні позиції.Але це
не було регулярне озброєння. Тільки це. Врешті, вся зброя у нас була саме така. Також і тому, що коли нас
відправляли на операцію02 травня, нам просто і банально сказали «Ви їдете на два дні», тому особисті речі
ніхто не брав. Тобто особисті речі першої необхідності. Ми взяли припасів лише на 2 дні, це практично
військові пайки та необхідні боєприпаси,і відправилися.Завдання полягало у підтримці Армії,яка мала ввійти
до міста. Ніхто не думав, ніхто не очікував,що станеться так, як сталося. А потім, коли ситуація ввійшла
трохи під контроль, в середині червня, ситуація також трохи покращилася за рахунок постачання та
решти. Але озброєння так і залишалося таким».
Що стосується зброї, що була на озброєнні в дні нападу: «- Так, мій автомат був обладнаний лише
голографічним прицілом, «Коліматором», як ми назвали його в Армії, без можливості збільшення. Отже, є
тільки один пункт – що він дозволяє тобі бачити вночі, тобто ти його бачиш, але він взагалі нічого не
збільшує».
Що стосується фотографії від 8.6.2014 р., на якій обвинувачуваний встановив приціл: «З таким автоматом,
з тією комплектацією, як він складався попередньо, ще й тому, що оптичний прилад нічного бачення має
кріплення, ми називаємо їх «Viver», або... зараз я не пам’ятаю другої назви, коли у нього стандартне
кріплення. І AK-74 цим не обладнані. Це перше. По-друге, якщо встановити приціл,а перед ним є перешкода,
ти бачиш перешкоду, тому він непридатний для використання. І по-третє... перешкода. Це приціл, який
встановив я. Також і тому, що приціл також повинен бути збалансований, але для збалансування прицілу,
який використовується для «ефективної стрільби» на 400-600 метрів, достатньо лише 25 метрів для
збалансування. Натомість для оптики, що є більш специфічною, бо вона балансується з більш потужним
озброєнням, по-перше, треба мати кваліфікацію, тому тільки снайпери використовують її; по-друге, вона
повинна встановлюватись на відповідній зброї, тобто, сумісній з нею. Тож на тій фотографії, з таким
кріпленням, вона була непридатною для використання. Це була просто миттєва дурниця, зроблена
солдатами».
Обвинувачуваний заявив, що ніколи не бачив людей на рівні «Зевс» та потяга: «Ні. Тому що це було дуже
важко,перш за все – їх не було видно, і, якщо я міг бачити, це були просто силуети, але з моєї позиції - взагалі
ні, тому що у мене не було поля огляду. Тобто, не тільки неозброєним оком, але навіть з цією оптикою не
побачиш. Це занадто далеко, крізь гущу рослинності».

145
3. n Висновки щодо відповідальності Марківа, кримінального покарання та положень цивільного права
Злагоджене та логічне прочитання всього доказового матеріалу дозволяє нам, без будь-яких розумних
сумнівів, вважати відповідальним підсудного разом зйого бойовими товаришами, з Командиром Матківським
та з членами 95 Бригади Армії за злочини вбивства Роккеллі (і Міронова) та замах на вбивство Рогелона.
Повне та вичерпне попереднє розслідування та дебати сторін дали змогу знайти відповіді на вирішальні
моменти, щоб винести судження про винуватість по ключових питаннях та, відповідно, відповісти на
зауваження Захисника обвинувачуваного, спрямовані на те, щоб запропонувати інше прочитання.
Зокрема:
Напад, хоч і в умовах війни, був здійснений проти беззбройних мирних жителів.
Геополітична конфліктна ситуація між українськими урядовими силами та проросійськими сепаратистами не
має зараз обговорюватися та детально описана журналістами і репортерами (Андреа Карруба, Франческою
Вольпі, Іларією Морані), послом Італії в Києві (Фабріціо Романо), власником фабрики «Зевс» (Лука Майоккі),
розташованої на лінії фронту.
Самі обставини громадянської війни, що триває, і те, що подія сталася на лінії фронту між протиборчими
фракціями, Судом не розглядалися як елемент, здатний легітимізувати спосіб здійснення нападу на
журналістів.
Дійсно, вони не потрапили в гущу активного та тривалого бою, але, як описав свідок Рогелон, самі стали
причиною відкриття вогню та прямою ціллю нападу.
Елементом вирішального значення є той факт, що на той момент не проходило жодної сутички: журналісти
не зустріли жодного проросійського контрольно-пропускного пункту, жодного проросійського солдата, через
що вони вийшли з таксі для виконання своїх функцій у ситуації спокою. Напад розпочався лише після того,
як їх побачили.
Звідси випливає, що безпідставними є зауваження Захисника, згідно з якими журналісти, потрапивши в зону
поза межами безпеки, куди всі знали, що не треба їздити, піддавалися ризику відповідних наслідків.
Крім того, не знаходить підтримки у справі припущення про самооборону,спрямоване на підтвердження ідеї
про випадковість або непорозуміння з боку ополчення протилежної сторони, що могло прийняти потерпілих
за ворогів чи підозрілих осіб, які стали в такому випадку жертвами однієї з частих сутичок між протиборчими
фракціями.
Постраждалі прибули на таксі, впізнаваному по наявності на даху знака «Буба T» місцевих таксі, вони носили
цивільний одяг, були з фототехнікою та мали намір робити фотографії.
Вони не виявляли ніякої агресивної поведінки, почули попереджувальні постріли і стали відступати один за
одним; незважаючи на це, вони зазнали неодноразових ударів легкої і важкої артилерії разом з таксі, на якому
вони приїхали, з явним наміром їх ліквідації, що є порушенням норм гуманітарного права та IV Женевської
конвенції, прийнятної 17.3.1950 р., яка захищає мирних жителів у воєнний час, забороняючи насильство над
життям та безпекою осіб, які безпосередньо не беруть участь у військових діях, включаючи журналістів та
фоторепортерів, відправлених до театрів військових дій.
Далі ми побачимо вплив, який має порушення норм Конвенції у зв’язку з позицією цивільного відповідача з
огляду на правила взаємодії військових та пов'язаних з ними допоміжних формувань Української Держави,
які в результаті попереднього розслідування виявились насправді діючими, і що дозволяють нам встановити,
що подія не стала результатом незалежної ініціативи обвинувачуваного, а, скоріше, походить від ієрархічного
ланцюжка командування.

146
Напад, який розпочався з пагорбу Карачун, був результатом узгоджених дій між Національною гвардією та
українською армією.
Багато елементів дозволило незаперечно приписати напад українцям.
Найважливішим доказовим елементом слід визнати, перш за все, свідчення єдиного вцілілого учасника -
Вільяма Рогелона, свідчення якого не було ефективно заперечене, бо при реконструкції подій було доведено
узгодженість та відповідність усіх тверджень, зроблених ним по слідах подій прокурору,при поданні позову
- французькій жандармерії та французьким суддям у цивільній справі (міститься в додатку 9, долучена до
справи за згодою сторін з відповідним перекладом).
Чітке викладення пережитого драматичного досвіду, розказані подробиці, що випливають з живої згадки про
пережиті відчуття, становлять вирішальні, неспростовні елементи динаміки нападу; з них, з логічної точки
зору, випливає багато принципових міркувань щодо приписування нападу українській фракції.
Захисник обвинувачуваного шукав суперечності у його висловлюваннях, вважав позицію свідка мотивованою
бажанням призначити винуватця та орієнтацією їх на проросійські сили узагалі, оскільки це вони спілкувалися
з журналістами та акредитували їх у Слов'янську, дозволивши їм документувати конфлікт.
Заперечення Захисту є безпідставними.
Рогелон, безумовно, надійний свідок, оскільки він не був цивільним позивачем у цьому процесі, і тому не є
носієм інтересів, що суперечать інтересам обвинувачуваного, а також він ніколи не суперечив собі у жодних
заявах, зроблених у різних інстанціях. Щодо стосунків із проросійськими силами, зроблені ним заяви
підтверджуються фотодокументацією, яку він та Роккеллі змогли зібрати у місті Слов'янськ.
Підчас її реконструкції не було зафіксовано жодних слідів цієї угрупування, жодної позиції стосовно
політичних аспектів конфлікту, натомість читання її придало всій дискусії відтінок ясної захисної лінії.
Тоді, щоб дискредитувати надійність свідка, Захист послався на одну - щоб не сказати більше, спірну -
доктрину юридичної психології щодо оцінки свідчень т.з. «вцілілого свідка», проводячи тезу про недостатній
обсяг спогадів тих, хто пережив такий досвід, як Рогелон. У зв'язку з цим Захисник посилається на
твердження, висловлене французьким журналістом в кінці жорсткого перехресного допиту, щодо того, що він
на той момент не міг з повною впевненістю вказати точне походження вогню, під яким опинилася група.
З цього приводу, передусім, треба зауважити, що ця заява (зроблена, як ми вже говорили, наприкінці
жорсткого перехресного допиту, проведеного після годин безперебійного свідчення), далеко не породжує
сумнівів у надійності свідка, але підтверджує його абсолютну ясність мислення, оскільки показує, що Рогелон,
намагаючись надати суду точну реконструкцію події, вважав за краще не висловлювати думки – про що,
власне, його просив Захист - а лише викривати факти.
Не можна забувати - і це другий аспект, який незабаром буде врахований - що серед фактів, розказаних
Рогелоном, є такі, що доводять без сумніву, що вогонь, яким обстріляли його та групу, до якої він належав,
весь ішов з пагорба, зайнятого Армією та Національною гвардією України, що підтверджують відеокадри.
Твердження свідка знаходять і зовнішній відгук у реконструкції події з розповіді таксиста Євгена Васильовича
Кошмана у заявах, зроблених ним в Україні та долучених за згодою сторін.
Заяви свідка Рогелона та зняте відео були основними елементами для реконструкції способу нападу та
приписуваня українській фракції як огню з легкої артилерії, так і мінометних ударів, які вбили Енді Роккеллі
та Міронова і поранили французького фотографа, зокрема:
- коли група прибула у зону, там не було проросійських сил, а також не проводилось жодних наступальних
дій;
- удари потрапили в зовнішню стіну фабрики «Зевс» - бази проросійських сил;

147
- удари йшли з місця за поїздом, де була антена на пагорбі Карачун;
- у гаю, де журналісти знайшли притулок одразу після перших пострілів, не було ніяких військових;
- мінометні постріли лунали кожні шість секунд, цей час (також вказаний Рогелоном на слуханні),
помножений на швидкість мінометної стрільби 250 м/с, дає відстань приблизно 2000 метрів, що відповідає
позиції українців на плато Карачун;
- із звуку відео ми можемо встановити походження пострілів на відстані та їхнє поступове наближення у
точній відповідності до обставин, описаних французьким репортером про поступове регулювання стрільби у
напрямку їхньої позиції.
І навпаки:
- використання мінометів не мало б практичного сенсу для проросійських сил, оскільки, з огляду на рельєф
місцевості, у випадку вогню з міста Слов'янськ - теж розташованого приблизно на відстані 2000 метрів, але у
зворотному напрямку до пагорба - сепаратистам, щоб поцілити у людей, що знайшли притулок у гаю,
довелося би перебити жителів, включаючи самих проросійських бійців, які, як уже згадувалося, мали за базу
фабрику «Зевс», що прилягала до рову, де знаходилась група;
- нелогічно припускати, що стріляв міномет, який застосовували сепаратисти і який був розміщений на
фабриці «Зевс», враховуючи, що стрілянина мінами з цієї позиції в бік гаю спричинила би самогубну дію з
невиправданим ризиком для проросіян потрапити в себе, враховуючи мінімальну необхідну відстань захисту
в 250-300 метрів, що має важливе значення для запобігання ризиків від дії мінометів для їхньої власної
безпеки; тому постріли не могли йти з фабрики «Зевс», позиції сепаратистів, враховуючи невелику відстань
від рову;
- у будь-якому випадку не було б сенсу застосовувати важку артилерію проти людей, які знаходилися на такій
невеликій відстані і яких можна було легко дістати і вбити з «калашникова»;
- загальне міркування також випливає з мінімальної відстані, що відокремлювала місце розташування
проросійських сил від усіх місць, де рухалися журналісти: якби ті хотіли їх вбити, вони могли би зробити це
впевнено, прицільно, у будь-який час і в будь-який момент – від поїзда до фабрики, в гаю, використовуючи
автомат, без необхідності використовувати важку артилерію; і, власне, коли вони знайшли Рогелона в кюветі,
якраз перед тим, як перестати стріляти, дізнавшись про його статус журналіста, вони стріляли з-під листя з
легкої зброї;
- поведінка проросіян, описана французьким репортером, не характеризується агресивним ставленням до
журналістів, з якими вони давали інформацію для їхньої безпеки та з якими вони мали стосунки, перевіряючи
їх у пунктах пропуску та дозволяючи зупинятися на цих пунктах для документування конфлікту;
- навіть у ситуації атаки їхня поведінка читається однозначно, оскільки вони не тільки не виявили агресії до
французького фотографа, але й прикрили його відхід.
З цієї причини трактування Захисником діалогу, що міститься в документації прокурора,долученій до справи
– взятого зі звуку відео, де є міркування Міронова, висловлені незадовго до його смерті російською мовою до
таксиста, ніяк не змушує віднести напад до проросійських сил, а не до українців. Цей діалог максимум може
означати, що Міронов був переконаний у присутності когось поруч із їхньою позицією спостереження
(«хтось тут сидить»), який стріляв зі «зброї, яку мав» - легкої зброї, - тому що його намагалися зняти з цієї
позиції кулеметом та мінометом, тобто це стосувалося мінометних пострілів.

148
Міронов додав, що й поблизу них був міномет, але ж журналісти загинули точно не від мінометного вогню з
«Зевса», з причин, які вже пояснювалися - відстані, походження та логіки.
Справді, проросійські сили втрутилися в наступний момент, коли вже була застосована агресія, і вони не
використовували міномети, щоб викурити Рогелона. Постріли снарядів, що вдарили по «Зевсу», безумовно,
викликали реакцію проросіян, які організували контрнаступ, але вони не були авторами ні пострілів, спочатку
зроблених по жертвах, ні наступного мінометного вогню, з технічних причин, викладених вище.
Тому з інтерпретацією Захисту Марківа не можна погодитися.
Роль Марківа, штатна зброя, його позиція
У цьому пункті зібрані докази походять від підсудного (і з відкритих джерел, доступних в Інтернеті), оскільки
вони складаються з заяв, які він відразу зробив журналістам черезкілька годин після трагічної події, і за якими
написана стаття, що з’явилася 25.5.2014 р. у «Коррієре» (тексти Франчески Вольпі, Іларії Морані, Франческо
Фаучі), з телефонних прослуховувань коментарів до інциденту (зокрема, даних українським Консулам у
бесідах у тюрмі та співкамерникам), з фотографій та відео, знайдених у нього, в деяких випадках - через
короткий час після факту (червень 2014 р.), з опису його обов'язків ним самим та його командиром Богданом
Матківським.
Марків був простим солдатом Національної гвардії, який прибув на пагорб Карачун 2.5.2014 р.; він входив,
зокрема, до роти №2, якою командував Роман Гут, поділеної на два взводи, перший з яких очолював
військовий Вендюк, другий - військовий Матківський; Марків, який формально не належав до жодного з двох
взводів, знаходився у взводі №2; разом з Національною гвардією була присутня 95 Бригада армії.
На Карачуні українці захищали від проросійських сил телевізійну антену, що знаходилася там, і діяли
злагоджено у разі нападу, кожен зі своєю зброєю та виконуючи свої функції. Національна гвардія мала
автомати Калашникова АК 74, армія використовувала міномети без прямого прицілу, черезщо, як заявив сам
обвинувачуваний, його командир Матківський та свідок Кузік, військові Нацгвардії виконували функції
спостереження, прицілювання, направлення мінометної стрільби, поступово регулюючи пристрілювання по
цілі.
Марківу, коли він прибувна гору, двома командирами Віндюком та Матківським відповідно, було призначено
фіксовану позицію, яка залишалася такою на весь час перебування на Карачуні.
На пагорбі було близько 100 людей з Армії та близько 30-40 солдатів Національної гвардії, поділених на ряд
позицій, число яких було зазначене в кількості, що варіювалася від 5 до 7, позиції розташовувалися на відстані
10-15 метрів одна від одної, вздовж фронту шириною близько 100 метрів.
Армія знаходилася з правого боку пагорба, зі східного боку від антени, розташованої на верхівці, де також
були будівлі, що використовувались як житло, Національна гвардія - по фронту навколо. Командири
розпоряджалися про зміни та ротації, чотири години активного спостереження, чотири години резерву,
чотири години відпочинку, по дві особи, що мінялися на кожній позиції.
Розподіл завдань між Армією та Національною гвардією був логічним та пов’язаним зі штатною зброєю:
солдати Національної гвардії, озброєні штурмовими автоматами АК74, мали роль, яку сам Марків визначив
як роль вартових/спостерігачів; керівник позиції, оснащений приймачем-передавачем, контролював рухи і,
в разі викриття підозрілих осіб, повідомляв ситуацію своєму командирові, який, у свою чергу, повідомляв
армії, щоб вони приводили в дію міномети, які мав тільки цей підрозділ і які знаходилися в прихованому
положенні, звідки неможливо було діяти, поки спостерігач не дасть координати.

149
Роль спостерігача, описана обвинувачуваним та його Командиром, була визначена як відповідна до
компетенції солдата-піхотинця – яким був Марків – оскільки, при тому, що командну функцію виконував
командир, слід вважати, що кожен піхотинець української армії мав знання, необхідні для керування
мінометним вогнем та спрямування його до цілі (з цього приводу див. заяви свідка Вінчігуерра).
Марків, на різних фотографіях, де він зображений, а також на найважливішому відео (речовий доказ 8.6.2014),
виглядає кваліфікованим солдатом, хоча ще не удостоєним звання сержанта, яке дістане пізніше.
Зображення показують його з приймачем-передавачем у ситуації, яка добре описана свідками (Вендюк,
Матківський, Кусиль): радіопристроїв для повідомлення про підозрілі рухи, помічені з позицій, командиру,
було небагато, лише один на позицію; справді, вони були тільки у керівника позиції, що був на чергуванні, а
коли він ішов зі зміни, йому доводилося передавати пристрій наступному товаришеві по позиції та по
функціях.
Марків з'являється на фотографії від 2.6.2014 р. зі своїм АК74, оснащеним оптичним прицілом, здатним
ідентифікувати та досягати цілі на великій відстані та з великою точністю. Такий аксесуар, як правило,
використовують обрані стрілки або бійці, які навіть не пройшовши спеціальних курсів показали, що набули
особливих навичок на місці у досягненні цілей та поводженні зі зброєю (свідок Дзімбарді).
Обвинувачуваний, у багатих фотоматеріалах, що належать йому та на яких зображенійого солдати-побратими
та солдати армії, є єдиним, хто оснащений двома радіопристроями, один з яких – «Баофен», з двома каналами
(як він сам каже), один - для спілкування між членами Національної гвардії, другий - для передачі позиції
армії; серед усіх зображених осіб, а їх сотня, тільки одна особа, крім обвинувачуваного, має радіо (відео,
речовий доказ 7; військовий, який грає на гітарі та співає).
Обвинувачуваний також є контактною особою для італійських журналістів, яким він представляється,
говорячи про своїх солдатів, він є головним героєм відео на youtube, з ним проводяться інтерв’ю, його
знімають у кінці операцій на горі.
Можна з упевненістю визначити правильне розташування позиції обвинувачуваного, завдяки відеоролику,
знятому ним самим 8.6.2014 р., незабаром після фактів, які ми розглядаємо.
Марків знімав себе на Карачуні (речовий доказ 7), зробивши дві зйомки, з яких одна є продовженням іншої,
як видно з зазначених метаданих, яка показує 11.44.37 та 11.53.41 як час створення; він знімав це відео з
позиції, яка дозволяло повний огляд, праворуч від фабрики «Зевс», дороги та рову та навпроти міста
Слов'янськ; він повернув відеокамеру та зняв центральний вид станції та, нарешті, лівий бік місця, де
знаходився, де можна побачити будівлю, що використовувалася як туалет, і білі мішки; тяжі телевізійної
антени, розташованої на плато у верхній частині пагорба, також присутні на відео, що дозволяє впевнено
локалізувати розташування позиції - ці певні посилання відображуються у порівнянні з іншим відео, цього
разу взятого з відкритого джерела, розміщеного 7.6.2014 р.
На знімках, зроблених Марківим, ведеться вогонь, обвинувачуваний знаходиться на цій позиції, він у
військовій формі, у нього радіо.
Вид показує Слов'янськ праворуч, а трохи ліворуч від дерева - Андріївку: присутні особи стріляють у
напрямку Слов'янська.
Це місце було описане як позиція підсудного також його командиром Матківським та командиром іншого
взводу Вендюком.
Було встановлено, що солдати не могли переміщатися зі своїх фіксованих та призначених їм позицій, оскільки
у них було дуже мало радіостанцій, через що вони передавалися між товаришами, щоб знаходитися у
розпорядженні чергових військовослужбовців, і їх було по одному на позицію. Звідси випливає, що
військовий, у якого було у розпорядженні радіо, виконували роль керівника позиції і був на чергуванні в той
час, з зобов’язанням не залишати позицію.

150
У згаданому вище відео Марків мав радіо, тобто він виконував роль керівника позиції на черговій зміні та
був зобов'язаний не залишати призначену позицію.
Спільне прочитання цих елементів дає точний опис функцій Марківа на пагорбі та місця, де він знаходився,
враховуючи, що немає зображень, які б показували його в інших місцях, на інших позиціях.
З цього пункту відповідач збрехав, оскільки він намагався оскаржити результати відповідного відео,
заперечуючи послідовність зйомки, суперечачи даним, що випливають із метаданих створення цього файлу.
Він також наводив непереконливі обґрунтування причин своєї присутності на тій позиції («я проходив», «я
йшов у туалет»), що суперечить усім іншим висновкам.
Аналогічна недостовірність характеризує свідчення свідка Захисту Кузиля Василя, який кваліфікував себе як
товариша Марківа по позиції, який не зміг упізнати місця, відтворені на відео та вказав як своє розташування,
за допомогою малюнка, який він зробив на слуханнях, місце, повернуте до Андріївки, описане як вкрите
рослинністю, що перешкоджала огляду місця події.
Однак описане ним місце легко визначити на відео, знятому Марківим, і, незважаючи на це, свідок його не
впізнав.
Реконструкція, запропонована в цьому плані прокурором,який, порівнюючи малюнок, зроблений свідком, з
усіма вказівками на розміщення вежі та штанг, встановлене з фотографій, що зображують життя солдатів на
пагорбі, визначив цю позицію саме згідно з кадрами, взятими з відео, знятого Марківим, як видно з
послідовності зображень, прикладених нижче:

151
Малюнок, намальований
Кузіком
Стоп-кадр з VID_ 20140608_114437 Реч.
док. 7
Деталь: «Зевс Кераміка»
Карта, взята з карт Google, з
відстанню від бази до «Зевс
Кераміки»
Кузіком, із виділеною
точкою 1
Стоп-кадр з VID_20140608_115341 Реч.
док. 7
Карта, взята з Google heart, з
виділеною точкою 1 згідно з
малюнком Кузіка

152
головною будівлею
Стоп-кадр, на якому зображено головну
будівлю, взятий з VID_20140608_100824
Стоп-кадр, взятий з Google
heart, із виділеною головною
будівлею
другорядною будівлею
Стоп-кадр, що показує другорядну
будівлю, взятий з VID_20140608_100824
Стоп-кадр, взятий з з Google
heart, із виділеною
другорядною будівлею

153
основою антени
Стоп-кадр, на якому зображена антена,
взятий з VID_20140608_100824
heart, із виділеною антеною
Кузіком, із виділеним
входом до основи
Стоп-кадр, що показує вхід до основи,
взятий з VID_20140608_100824
heart, із виділеним входом до
основи

154
Кузіком, із виділеним
входом до основи
Стоп-кадр, що показує вхід до основи,
взятий з VID_20140608_100824
Стоп-кадр, зроблений з
перегляду вулиць, із
зазначенням входу до основи
Кузіком, з позицією № 2,
яку він визнає своєю і
обвинувачуваного
Знімок зроблений 08.06.2014 р. о год.
10.00.35 з позиції обвинувачуваного та
Кузіка - присутній у Реч. док. 01.
Фото, зроблене з позиції
відповідача та Кузіка.

155
позицією № 2, яку він визнає
своєю і обвинувачуваного
Деталь гілок, що знаходяться зліва від
військових, які дивляться праворуч
Деталь, яка дозволяє
стверджувати, що, дивлячись
на гілки внизу, видно
населений пункт
Карта, взята з карт Google, із
деталлю - залізничним
вокзалом
Деталь, яка дозволяє стверджувати, що,
дивлячись на гілки внизу, видно
населений пункт, зокрема, будівлю з
блакитним дахом, що виявилася
залізничною станцією
heart, із виділеною
залізничною станцією

156
Стоп-кадр з VID
_20140608_114437
Реч. док. 7
Деталь Штанги антени
Стоп-кадр з VID_20140608_115341
Реч. док. 7
Деталь Штанги антени
Стоп-кадр з
VID_20140608_100824 Деталь
Штанга антени, яка показує, як
штанга падає перед позицією,
де є мішки, що відображається
зліва від цього зображення
Деталь, яка дозволяє
стверджувати, що, дивлячись
на гілки внизу, видно
населений пункт, зокрема,
будівлю з блакитним дахом,
що виявилася залізничною
станцією
В центрі знаходиться основа,
праворуч видно «Зевс Кераміку», а
ліворуч - залізничну станцію
Військовослужбовці, які на
позиції Марківа, в положенні
яку він визнав як свою,
дивляться праворуч

157
Щодо додаткових свідків Захисту з цього приводу, то їхня знається від початку підірваною документом, який
з’явився на сайті «Російська весна», в якому перераховані імена та особисті дані військових, і з якого
виводиться накладене на них обмеження узгоджувати відповіді, які будуть надані органам.
Автентичність документа заперечується Захистом, який для цього також навів в вигляді доказів заяви, щоб
спростувати його походження з українських джерел. Однак залишається пояснити, звідки у розглянутому
документі з’явилися деякі елементи - наприклад, детальне зазначення прізвищ та телефонних номерів
солдатів, які повинні були свідчити, дотримуючись вищезгаданого обмеження - які, здається, є правдивими,
але, перш за все, чому сам Захист скористався цим документом (з точним посиланням на походження),
пред’явивши його на підтвердження своїх запитів до Ревізійного суду в грудні 2017 року, після нібито
виявлення його фальшивості, що сталося у вересні 2017 року.
У будь-якому випадку неправдивість свідків Захисту, військових, присутніх на Карачуні, також була виявлена
з заяв, зроблених під час судового розгляду - абсолютно заплутаних тверджень щодо розміщення Марківа (як
це насправді зауважив сам Захисник
підсудного на стор. 60 поданої записки); в деяких випадках вони твердили, що єдиним можливим напрямком
вогню з цієї позиції було місто Андріївка і що ця територія в усякому випадку характеризувалася наявністю
густої рослинності, що робило фабрику «Зевс Кераміка» невидимою.
Свідчення, про які йдеться, відрізняються від інших результатів попереднього слідства і суперечать одне
одному, а отже, непридатні для спростування однозначної та ясної реконструкції, запропонованої Державним
звинуваченням.
Реконструкція ситуації на пагорбі та ієрархічному поділу Національної гвардії стала результатом методичного
пошуку доказів та свідчень Державним звинуваченням та дозволила побачити ясну картину, на що свідки
Захисту, які жили в цих місцях під час конфлікту, але, здається, мають невиразні, заплутані спогади,
виявилися нездатними. місця.
Навіть щодо отримання інформації про вбивство журналістів, лише Марків та свідок Саракман визнали, що
знали цей факт; всі інші свідки стверджували (включаючи Антонищака та Матківського), що вони почули про
вбивство журналістів, повернувшись до Києва у червні чи навіть підчас арешту обвинувачуваного, хоча ця
новина, у будь-якому випадку, мала такий резонанс у СМІ, що чітко видно неправдивість відповідей у цьому
плані.
Позиція, відтворена на відео підсудного, за його власною заявою, найбільше з усіх давала максимальну
видимість театру трагічних подій; той факт, що він зняв це відео прямо з цього місця, дозволяє йому сказати,
що це була позиція, якою він керував, призначена йому від початку військових операцій.
У зв'язку з цим корисно повторити раніш зауважене щодо того, що підчас попереднього розслідування було
з’ясовано, що позиції були закріплені, що призначені на них військові не могли покидати їх (через що, як було
сказано, здаються принаймні «фантастичними» пояснення відповідача щодо того, чому підчас відео він, як
казав, знаходився в іншому місці), і що Марків у відеозаписі має все обладнання, яке надавалося особі,
відповідальній за форпост.
Завданням, поставленим перед цим, було саме завдання керівництва позицією з функцією прицілювання:
повідомляти про підозрілі рухи можливих осіб, що наближаються до пагорба черезприймач-передавач, який
йому видали; як тільки він доповідав своєму Командиру і Командир Національної гвардії приймав р ішення -
разом з армією - про активізацію мінометів, керівник позиції бувєдиною особою,яка могла стежити за рухами
та надавати координати операторам мінометів, щоб вони могли коригувати стрільбу, аби врешті досягти цілі.
Елементом на користь підсудного міг би бути порядок обслуговування або ротація змін. На слуханнях було
сказано, що відповідні документи існували, як заявляли командир Матківський та сам Марків, але, здається,
їхній слід втрачено, бо

158
вони повинні були залишатися у розпорядженні наступного Командира Антонищака, який натомість
заперечив їх існування прокурору і на судовому засіданні не зміг дати корисної інформації в цьому плані.
Жоден із військових не зміг повідомити, хто чергував у день, коли загинув Андреа Роккеллі.
Що стосується конкретно штатної зброї, не заперечується факт, що Національна гвардія мала автомати АК74,
а українська армія - міномети. Більше того, мінометні снаряди видно на фотографіях, що походять від
обвинувачуваного - вони прямо в його руках, витягнуті зі скринь.
Відстань між пагорбом Карачун – рахуючи від положення антени - і точкою поруч із ровом,ідентифікованою
завдяки координатам, даним Рогелоном, взяті з певних даних, що дає Google Earth, вона сягає 1690-1700
метрів.
Позитивну відповідь щодо здатності озброєнь українських сил досягти місця події, дали всі технічні
консультанти сторін (у тому числі Захист Марківа); не викликають суперечокні використання Національною
гвардією АК74 автоматів Калашникова, оснащених кулями такого ж характеру, як і ті, що попали в таксі, і з
такою далекобійністю, щоб дістатися до місця, ні наявність мінометів в української Армії, з якою Національна
гвардія діяла разом у військових цілях.
Дійсно, автомати АК74 калібру 5,45 мають корисну далекобійність (що розуміється як відстань, з якої майже
напевно можна влучити в ціль при прицільній стрільбі), зазначену самим консультантом Захисту Марківа як
ще більшу, ніж на думку консультантів прокурора, тобто 800-1000 метрів, при максимальній дальності
стрільби (що розуміється як момент, коли вистрілена куля вичерпує можливість польоту та потенціал
нанесення шкоди) 3150 метрів; жертви знаходилися на відстані 1700 метрів, тому були цілком досяжні при
всіх своїх переміщеннях (попадання пострілів у двері таксі показує, що вони могли без проблем дістатися до
них).
Присутність підсудного на пагорбі 24.5.2014 р. та його активна участь у вбивстві.
Упевненість у присутності підсудного у той день на пагорбі, його повне знання та усвідомлення раптового
нападу на жертв випливали з послідовних та узгоджених заяв журналістів, які мали з ним два прямі телефонні
контакти черезкілька годин після події, і зі статті газети, яка розкрила їх зміст наступного дня після злочину.
Також стосовно цих свідчень не виникло суттєвих суперечностей, а сам обвинувачуваний підтвердив
стосунки з італійськими журналістами та телефонні контакти під час подій.
Вдячність Марківу, який був джерелом інформації та порад, товаришем журналістів, що навіть видав
бронежилет одному з них, щоб захистити його безпеку, наділила їхні слова особливою щирістю та
внутрішньою правдоподібністю, надаючи прозорості та правдивості іншим обставинам, про які вони
дізналися, та підкреслила, з іншого боку, відсутність будь-якої можливої суперечливості чи зацікавленості у
неправдивих реконструкціях фактів.
Докази свідків з цього приводу доповнюються елементами зворотного зв’язку з телефонних прослуховувань,
в яких Марків підтвердив свою присутність того дня на пагорбі і з яких черпалися додаткові елементи
усвідомлення ним факту (фрази, що містяться в телефонних перехопленнях, такі, як «ми трахнули
репортера», фрази, пов’язані з тим, хто загинув, бо вліз до «левового рова» після того, як його попередили
про небезпеку, через що не має сенсу судити лева, який розірвав його на шматки).

159
У перехоплених розмовах також робиться спроба – що потім згасла перед лицем заяв журналістів, що вони
чули його в режимі реального часу з пагорба – послатись, як на доказ своєї відсутності, на перебування у
лікарні; на слуханні виявилося, що ця госпіталізація сягає пізнішого періоду (серпень 2014 р.), як видно з
метаданих фотографії, знайденої серед вилучених з носіїв, знайдених у відповідача, що зображує його з цього
приводу.
Впевненість, що обвинувачуваний був на горі, головним чином випливає з заяв італійських журналістів, яким
він передавав інформацію.
Марчелло Фаучі познайомився з ним у лютому 2014 року на площі Майдан, куди Марків вийшов серед
активістів, оскільки журналісти та повстанці займали той самий гуртожиток; вони обмінялися контактами,
тому що Марків був чудовим фіксатором (інформатором) для Фаучі, здатним давати цінну інформацію як про
конфлікт, так і про місця, де він розвивався.
У дні, що передували події, фотограф розмовляв з обвинувачуваним по телефону, і той порадив йому не
наближатися до лінії конфлікту, оскільки це була дуже небезпечна зона.
Франческа Вольпі познайомилася з Марківим 2.5.2014 р. на блокпості в околицях Слов'янська, взяла інтерв'ю
у нього, і цей діалог, записаний без його відома, був розміщений в Інтернеті.
У день загибелі колег Франческа Вольпі знаходилася в кафе в Донецьку, в місці післяобідньої зустрічі
журналістів, разом з Іларією Морані та Марчелло Фаучі; Фаучі зателефонував Марківу та розповів їй про
діалог, що мав місце («я розмовляв зі своїм контактом, і він сказав мені, що до тієї зони не треба
наближатися, бо стріляють у межах двох кілометрів»; Марків сказав Фаучі, «що він на горі, де телевізійна
антена, і що попередив журналістів не їхати в це місце, бо там стріляють в усе, що рухається, в межах двох
кілометрів»).
Іларія Морані підтвердила у своєму свідченні новину, про яку дізналася у барі в Донецьку; через Марчелло
Фаучі вона додзвонилася до Марківа, привілейованого джерела інформації свого колеги, присутнього в той
час на пагорбі - єдиної особи, яка могла повідомити про те, що щойно трапилося з її колегами-журналістами;
вона зробила нотатки, повністю записала зміст діалогу, надіслала його в «Коррієре», яка опублікувала його
під назвою «Україна, розповідь капітана. Як загинув Роккеллі», 25.5.2014 р.
Тільки для повноти слід сказати, що для оцінки свідчень Іларії Морані не можна надавати ніякого значення
«скаргам» Захисту на назву статті. Дійсно, Захист підкреслив, що наділення звинувачуваного званням
капітана ніби показує, що насправді журналістка не пересказувала фактично проведене інтерв'ю, але
«працювала з фантазією».
З іншого боку, потрібно пам’ятати, що у всій журналістській практиці заголовок статті не надається
репортером, а обирається іншими та відповідає таким критеріям, як важливість, яку газета має намір надати
новинам, вимоги верстки тощо.
Однак важливим є зміст тексту, написаного Іларією Морані, яка на слуханні прямо заявила, що вона робила
нотатки під час телефонного дзвінка і навела у статті слова Марківа: «тут не до жартів, не треба
наближатися туди - це стратегічне місце для нас ... зазвичай ми не стріляємо в напрямку міста та цивільних
осіб, але,як тільки бачимо рух, заряджаємо важку артилерію. Так сталося з машиною двох журналістів та
перекладача.Ми звідси стріляємо на півтора кілометра, тут немає точного фронту, це не така війна, як у
Лівії, є дії, розкидані по місту, ми чекаємо лише зеленого світла для остаточної атаки».
Журналістка-свідок повторила, що з бесіди (і з збентеження співбесідника) випливало повне знання про те,
що трапилося з журналістами, і спосіб опису фактів з посиланням на його людей, що ставив обвинувачуваного
в командне положення, більш високе порівняно з його товаришами в описі зазначених ним фактів.

160
Марчелло Фаучі пригадав два дзвінки, здійснені на мобільний телефон обвинувачуваного в день події - один
на кілька секунд і інший, в якому він сказав, що це був день напружених боїв.
Цей журналіст, серед інших, неохоче розкривав істину, оскільки з самого початку виявляв намагання
захистити своє джерело інформації.
Однак він не міг звільнитися від зобов'язання сприяти пізнанню істини, описаної у зведеній інформації, і
мусив визнати, що з нагоди цього діалогу відповідач «сказав, що він на горі, що з цієї позиції він та його
бойові товариші стріляють у все, що рухається; він додав,що знає про те, що є жертви, і настійно радить
мені не їхати на місце».
Свідок, з помітним збентеженням розповідаючи про зміст статті (щодо якої він стверджував, що пригадує
загальний сенс і основні пункти, але зовсім не точні акценти), повторив, що впевнений, що обидві телефонні
розмови з підсудним відбулися саме у день смерті Енді Роккеллі, і що Марків «напевно знав, що сталося там
на тій горі».
Існування телефонної розмови з журналістами визнав сам обвинувачуваний Марків, який намагався
спростувати тільки зміст.
Тому це саме Марків показав, що знаходився того дня на пагорбі Карачун, повністю знав про щойно
здійснений напад на журналістів, пояснюючи, що він уже попереджав, що це небезпечне місце, бо його сили
стріляли у все, бо це був день напружених боїв.
Він описував своє положення як фактично вище, незалежно від офіційного ступеня командування, і посилався
на активізацію важкої артилерії при виникненні будь-якого руху під пагорбом,підкреслюючи, що, як правило,
вони не стріляли по цивільних, але в той момент здійснювався наступальний бій, націлений на остаточний
наступ, і тому вони обстрілювали все, що рухалося в радіусі двох кілометрів.
На основі цієї доказової бази вдалося реконструювати всю динаміку нападу, який здійснили українські сили
і який спричинив смерть Енді Роккеллі та Міронова і тяжке поранення Рогелона.
Опис театру подій, зроблений різними заслуханими свідками (Лука Майоккі, власник фабрики «Зевс»,
журналісти Вольпі, Карруба, Морані, Фаучі), показав, що місце вчинення злочинів являло собою передову
лінію сутички між українськими силами (що знаходилися на горі Карачун, за містом Слов'янськ, у фокусному
центрі, де стояла телевежа, і займалися антитерористичною операцією АТО) та проросійськими силами (які
контролювали місто Слов'янськ).
Кордон між протилежними угрупованнями позначався залізничною лінією, де розміщувався поїзд,
стратегічно заблокований проросійською фракцією в якості барикади для захисту території, який поступово
обстрілювали з кулемета та знищували українці; в безпосередній близькості знаходилася фабрика «Зевс»,яка
стала базою проросійських військ, яка з тієї ж причини, перебуваючи на лінії стрільби української армії,
обстрілювалася по стінах, по дахах, через що власник повинен зачищати її від осколків гранат.
У дні, що передували події, інші журналісти наближалися до цієї зони, щоб сфотографувати поїзд і
задокументувати конфлікт, і ризикували своїм життям, оскільки кілька разів отримували постріли в машину,
в якій вони їхали (див. розповідь свідка Вольпі, стор. 11, протокол засідання від 12.12.2018 р.), або потрапляли
під мінометні обстріли на територіях, близьких до поїзда, коли розмовляли з проросійськими військовими
(див. розповідь свідка Карруба, який забрав додому шматок обшивки поїзда, який йому врятував життя,
захищаючи його від мінометного вогню, що спалахнув поруч, стор. 25 та наст., протокол засідання від
14.12.2018 р.).
Розподіл зон контролю на території, розповідь свідків, задокументовані роботи з очищення фабрики «Зевс» -
це достовірні та неспростовні дані про походження з української сторони, що розміщувалася за межами міста,
атак на проросійські форпости.

161
Крім того, останні акредитували журналістів у місті, дозволяли їм фотографувати та розповідати про
конфлікт, що тривав, та, на пунктах пропуску, де перевіряли особу журналістів, давали поради щодо
доступних районів та щодо зон, що представляли найбільшу небезпеку для людей.
У цьому контексті в другій половині дня 24.5.2014 р. мали місце факти, що є предметом судового розгляду,
про які розповів вцілілий Рогелон (протокол засідання від 30.11.2018 р.), коли він разом з Енді Роккеллі та
Андрієм Міроновим скористався одним із таксі, що стояли біля готелю «Слов'янськ», де жили всі журналісти
(таксі компанії «Буба Т таксі», див. фотографії з судового засідання 30.11.2018 р.), щоб поїхати до міста
Краматорська.
По дорозі, яка проходить перед фабрикою «Зевс», вони вирішили зупинитися і сфотографувати поїзд, таксист
припаркував машину поруч з гаєм, що знаходиться перед зовнішньою стіною заводу, з іншого боку до роги, і
репортери підійшли, щоб зробити фотографії, які показували з проектора в залі суду.
Жодної сутички там не було: журналісти не зустріли жодного проросійського контрольно -пропускного
пункту, жодного проросійського солдата, тому вони в повному спокої вийшли з таксі, яке наймали. Тільки
коли вони, перейшовши вулицю, підходили до поїзда, щоб зробити фотографії (на порожньому просторіперед
ними, за антеною), молодий хлопчик у цивільному одязі вийшов із невеликої будівлі біля залізниці та
попередив їх про небезпеку словом «снайпер».
Міронов, найдосвідченіший в групі, порадив їм повільно відходити, один за одним, рухаючись назад до таксі.
Як тільки вони досягли рівня фабрики «Зевс», почалася атака, стріляли в кілька прийомів і з різної зброї, і
вогонь не припинявся до остаточного видалення вцілілого Рогелона.
Перша частина наступу була здійснена пострілами з «калашникова», серіями пострілів, безперервною серією
черг, які, як пояснив Рогелон, летіли над головою і вдарялися об стіну фабрики «Зевс». Поки всі люди
(включаючи водія таксі та молодого цивільного) перебували в канаві гаю, продовжувалися постріли, а, через
п’ять хвилин розпочалася друга частина атаки - мінометний обстріл.
Особливий інтерес представляють умови, описані Рогелоном, оскільки, по-перше, цілилися в таксі, що являло
собою однозначне повідомлення про рішення запобігти втечі та заблокувати цілі в кюветі.
Потім почався прицільний мінометний вогонь з поступовим наближенням.
Опис французів містить змістовні та визначальні елементи: у такому стані повного усвідомлення моменту він
рахував мінометні удари, які поступово наближалися до групи, точно, поступово вздовж канави кожні шість
секунд, на відстані близько 10-15 метрів один від одного, щонайменше 20 - 30 ударів з міномета («я міг чути
шум, що розривав небо по чотири секунди»); чулося шипіння мін, а сила удару залишала їх приголомшеними.
Наведені дані самі по собі підходять для опису характеру зброї та розміщення мінометів на відстані, бо час,
що проходив між одним пострілом та іншим - 4-6 секунд, помножений на швидкість льоту мінометного удару
в 250 м/с дає відстань до 2000 метрів.
Атака тривала, спочатку поціливши Рогелона в ноги.
Доказ того, що він був вцілений мінометними осколками, є певним - це його твердження і те, що він
сфотографував подібні мінометні осколки, показані йому російським солдатом, від пострілів з українського
боку, визнані ідентичними видобутим з його ніг: ці осколки були описані балістичним консультантом як
очевидні осколки вибухових боєприпасів (міномет 80 або 120 мм, див. свідчення свідка Вінчігуерра, стор. 13
прот. засідання від 25.1.2019 р.).
Саме впри продовженні цього обстрілу загинули Міронов і Роккеллі, як згадує Рогелон, що був недалеко.

162
Міронов був обезголовлений, йому відірвало ще деякі частини тіла; з його тіла було витягнуто два металевих
фрагменти - осколки неправильної геометричної форми, які генерують магнітне поле - які, хоч і відсутні у
збірнику доказів (але описані у висновках експертизи, проведеної в Україні), не залишають сумнівів щодо
природи боєприпасу, який його вбив.
Роккеллі загинув від вибухової травми (як повідомляється в доповіді експертизи, зробленої в Україні, та як
повідомляє консультант прокурора,судовий медик Баллардіні – стор. 42 та наст. прот. засідання від 25.1.2019
р.), поранений в шию осколком, який пробив кровоносні судини та праву легеню.
Його положення поруч із колегами дає зрозуміти, як його вдарили осколки міни, що, впавши на землю,
випустила ті осколки, які залишили ураження, присутні на його тілі; смерть від крововиливу, крім того, також
повністю сумісна з руйнівною дією на внутрішні органи, такі, як легені, від тих же експансивних хвиль тиску
та декомпресії, що виникають при вибуху.
У рюкзаку жертви також знайдено сліди потужної вибухової речовини, використовуваної у важкій артилерії,
і, нарешті, біля тіл, проросійські солдати, які їх підібрали, знайшли хвостовий стабілізатор міни (див.
свідчення свідка Вінчігуерра, стор. 13 прот. засідання від 25.1.2019 р. та відео з перекладом звуку).
Тому немає сумнівів щодо причини смерті Роккеллі та поранення Рогелона, і жодного значення не має той
факт, що знахідки, вилучені з тіл не були передані італійським слідчим французькими органами (як уже було
сказано, у Франції ще триває кримінальний процес) і українськими органами,які не відповіли – або відповіли
якщо не частково, то, так би мовити, принаймні неповно і з надзвичайною затримкою - на запропонований
запитальник, про що їх неодноразово просили.
Незважаючи на дефіцит співпраці, насправді альтернативні гіпотези смерті Роккеллі від куль чи гранат були
виключені з доказів. З цього приводу слід пам’ятати, що навіть консультант Захисту не зміг сформулювати
нічого, крім гіпотез, заснованих на невідповідних висновках поверхневих розслідувань, проведених в Україні,
однієї зі знахідок, знайдених у тілі Андреа Роккеллі, і в своїх показаннях повторив кілька разів, що для
висловлення думок з хоча б мінімальною науковою достовірністю потрібно було б, щоб українські слідчі та
їхні консультанти провели вилучення та перевірки, які не були здійсненні.
Тому єдиними певними даними залишаються ті, що отримані при зовнішньому огляді тіла, зробленому після
його прибуття в Італію (обстеження, яке виявило наявність пошкоджень, зазначених вище), і ті, які були дуже
коротко висвітлені при розтині, проведеному в Україні, який виявив причину смерті - крововилив, що – як
уже було сказано - повністю сумісна з руйнівною дією на внутрішні органи, такі, як легені, експансивних
хвиль тиску та декомпресії, спричинених вибухом.
І що саме це сталося в даному випадку, наочно демонструє мирна реконструкція «цільової стрільби», якій
піддалися люди, які шукали притулку в кюветі. Всього 20, 30 мінометних пострілів було випущено по людях,
що сховалися в гаю.
В останній фазі атаки вцілілі – Рогелон, таксист і цивільний, які, побачивши розірване тіло Міронова, кров,
розлиту скрізь, Роккеллі, що лежав із відкритими очима зліва від француза (чому спочатку здалося, що він
живий) намагалися втекти, укрившись у таксі.
З пагорба Карачун відновилися черги з «калашникова», спрямовані на машину; водій сів за кермо, цивільний
поруч із ним на переднє сидіння. Рогелон намагався сісти праворуч ззаду, прямо поруч із ровом, з якого він
піднявся, але бракувало ручки і скла, знищених попереднім обстрілом, і кулі почали падати поруч з його
обличчям, тому він повернувся до канави.
Натомість водій привів свій автомобіль до поїзда, який перекривав дорогу, бо був припаркований у такому
положенні; йому довелося змінити напрямок, щоб врятуватися, віддаляючись від місця; в цей момент таксі
стало «магнітом для куль» і потрапило під обстріл,

163
на думку всіх консультантів - з «калашникових», якраз з лівого боку таксі, що був повернутий до пагорба під
час цього етапу втечі.
Рогелон, що нерухомо лежав у лісі, почув шум у хащі, почувінші удари, що лунали з-під чагарників, з дороги,
у цьому випадку удари наносилися протилежною фракцією - проросійською.
Втечу репортера з місця, без сумніву, зробили можливою і полегшили проросійські військові.
Насправді вони не тільки перестали стріляти, як тільки зрозуміли, що це репортер (коли Рогелон вимовив
слово «журналіст»), але прикрили його втечу, стріляючи у повітря: коли він удалині спіймав випадково
проїжджаючий по дорозі автомобіль, по багажнику цього транспортного засобу посипалися постріли, які
могли бути лише останньою спробою українців ліквідувати останнього свідка, який вийшов живим із
страшної пастки.
Марків брав активну участь у нападі на журналістів.
Як згадувалося, обвинувачуваний насправді був на пагорбі Карачун на позиції з видом на фабрику «Зевс»,що
дозволяє повністю бачити поїзд та ліс.
Він був озброєний власним автоматом Калашникова АК74 - зброєю, оснащеною оптичним прицілом,
корисним для найкращого прицілювання заради досягнення цілей на більшій відстані та з більшою точністю.
З цієї позиції він міг (і повинен був) надавати інформацію, необхідну для коригування вогню мінометів, які,
як і щодня, були готові до дії: міномети моделей 80 та 120-мм, якими користувалася українська армія, з
корисною далекобійністю у 1500 метрів і максимальною дальністю стрільби 4500 метрів.
Міни, що летіли з пагорба, мали більший діапазон дії, забезпечений положенням зверху порівняно з дорогою
внизу.
Умови були саме тими, які описав Марків Іларії Морані в тому позасудовому зізнанні - важливому елементі
збірки доказів - яке обвинувачуваний не зумів/не зміг спростувати у судовому засіданні і яке натомість
знайшло повну відповідність у подальших отриманих вирішальних доказах.
Марків, виконуючи обов'язки керівника позиції, незважаючи на відсутність вогневої атаки з бо ку
супротивника, вважаючи підозрілими рухи журналістів, що наближалися до поїзда, почав «стріляти в усе,
що рухалося, на відстані два кілометри» відповідно до того, що виявилося звичним режимом спільних
воєнних дій Національної гвардії та армії.
І, крім того, саме обвинувачуваний «надав ваги» цій реконструкції, коли заявив, що, незважаючи на
відсутність триваючих сутичок та людей, що носили військову форму, яку використовує проросійська
сторона, було звичайним дивитися з підозрою навіть на цивільне населення, яке розглядали як можливих
ворогів, що могли б надати сепаратистам координати та корисну інформацію.
Таким чином, обвинувачуваний брав участь у першій стрільбі з автомата АК74 у журналістів біля стіни
фабрики «Зевс» у поривчастому ритмі, стріляючи безперервно і прицільно, спрямовуючи найбільший об’єм
вогню на жертв.
Коли не вдалося вцілити у журналістів з «калашникова», він продовжив свої дії, слідкуючи за рухами завдяки
виданому йому оптичному прицілу, спілкуючись через свого Командира з армією («ми заряджаємо важку
артилерію»), щоб вдарити по таксі, аби запобігти втечі і знерухомити та усунути людей у лісі, де вони
знайшли притулок.
Він передав по радіо ті координати, які тільки зі своєї позиції міг вказати з такою точністю, використовуючи
видошукач, який дозволяв йому прицілитися в жертв, поступово направляючи постріли в ціль, дозволяючи
калібрувати ті постріли, які Рогелон описав як точні, з поступовим наближенням та коригуванням, кожні
шість секунд, і які, послідовно, поранили його в ноги, потім впали поруч з Роккеллі та Міроновим, ближчим
ударом, із смертельними наслідками.
Мінометні міни нанесли помітні пошкодження таксі (вони зруйнували його, збили ідентифікаційну табличку)
і залишили сліди і хвостовик, знайдений на місці.

164
Дії продовжилися, коли українська сторона зрозуміла наявність вцілілих в атаці і знову засипала кулями
від’їжджаюче таксі і, нарешті, транспортний засіб, який дозволив втекти Рогелону, щоб усунути останнього
незручного свідка справи.
Докази, представлені Державним звинуваченням, лінійно, логічно, однозначно призводять до висновків,
узагальнених вище.
Тому, вважаючи, що Державне звинувачення виконало свій обов’язок - довести викладені у звинуваченні
факти щодо участі підсудного та його важливого внеску у вчинення заперечуваних злочинів, на Захисті лежав
- у підпорядкований спосіб і тільки у контексті заперечення фактів - тягар доведення протилежного.
Дійсно, Захист повинен був довести ненадійність джерел чи недостовірність доказів обвинувачення, або ж
довести існування фактів, сприятливих для обвинувачуваного,які принаймні ставили б під сумнів присутність
Марківа чи його участь у події, а також навести елементи на підтримку твердження - викладеного лише у
висновках - що у випадку, якщо буде встановлено участь відповідача у вчиненні правопорушення у
допоміжній ролі, до нього може застосовуватися звільнення від відповідальності, передбачене ст. 51 КК.
Однак, виходячи з заяв та визнань Марківа (навіть позасудових) щодо його присутності в моментподії, захист
не зміг довести ні свідченнями, ні документами, що обвинувачуваний з невідомих причин знаходився в
іншому місці та не був задіяний у нападі, про який, крім того, він сам показав, що все знав.
З доказів у формізаяв не виявлено жодного елементу, оскільки свідки, представлені Захистом, описували день
вбивства Андреа Роккеллі як звичайний день бойових дій, який не характеризувався якимись особливостями,
а також не згадували обставин, що могли б допомогти у становищі Марківа та полегшити його становище або
виключити його участь. Жодних документальних доказів не представлено: наприклад, журналу бойових
чергувань, щодо якого, однак, говорилося, що він вівся і дотримувався і мав би зберігатися у розпорядженні
старшого за званням.
Захист не дав собі ради зі своїм доказовим тягарем, навіть стосовно активної участі Марківа у справі.
Досить нагадати з цього приводу, що в цьому плані теза Захисту була спрямована лише на те, щоб довести,
що позиція, яку займав обвинувачуваний, була розміщена так, що дивилася лише на місто Андріївка, з лівого
боку від тієї, що фігурує на відео (реч.док. 7), і огляду перешкоджала густа рослинність, і він знаходився в
траншеї, з якої не міг бачити подій. Це місце було вказане лише Марківим на відміну від того, що видно на
відео, але, перш за все, від того, що було заявлено командирами, в той час як інші свідки захисту робили
заплутані та суперечливі твердження і не мали змоги надати спогади, навіть хоча б приблизні, хоча це
стосувалося місць, де вони брали участь протягом принаймні помітного часу у військових діях, що
відбувалися там.
Щодо виправдання причин дій виконанням обов'язку, Захисник зауважив, що, враховуючи контекст війни, в
якій відбувалися події, та роль простого солдата, яку грав обвинувачуваний (це - певні обставини), це було
лише виконання наказу, отриманого від його командира Матківського.
Методика воєнних дій, що велися разом з армією, покладала на солдатів Національної гвардії завдання
контролювати та докладати своєму командиру, який єдиний мав право взаємодіяти з командирами армії для
подальших рішень щодо способу реакції та втручання важкої артилерії.
Можлива агресія з боку людей, в яких підозрювали ворогів - терористів, як пише Захисник у своїй відповіді -
виправдовувала контрнаступ українців та наказ простим солдатам відкрити вогонь.
Марків через свою кваліфікацію та зарахування до місії мав конкретне завдання звітувати перед своїм
ієрархічним керівником та виконувати його накази,

165
що давалися у випадку повідомлення лише про підозрілі ситуації, які не створювали негайної небезпеки для
їхньої безпеки; інакше він міг відкрити прямий вогонь у разі атакуючого вогню супротивника.
На думку Захисту, звітування - навіть, можливо, про людей, які вважалися небезпечними на основі оцінок, що
потім виявилися помилковими, не підпадає під ст. 575 КК, навіть якби воно стало підставою для стрільби,
рішення про яку приймали та здійснювали яку інші.
Суд не визнає існування належних елементів для причини виправдання, на яку посилається Захист.
Дійсно, покарання виключається у разі виконання обов'язку, накладеного юридичним положенням або
розпорядженням органу (ст. 51 Кримінального кодексу).
Якщо факт, що становить злочин, вчинено за наказом органу, за злочин відповідає державна посадова особа,
яка видала наказ; особа, яка виконала наказ, також несе відповідальність за правопорушення, крім випадків
коли вона помилково вважала, що виконує законний наказ.
Не карається той, хто виконує незаконний наказ, коли закон не допускає жодного сумніву щодо законності
наказу.
З цього приводу слід нагадати, що обвинувачуваному ставиться у вину відкриття вогню у ситуації, яка не
могла породити оцінки, які б згодом виявилися помилковими, а також, що судовий розгляд чітко показав, що
він займав позицію, яка дозволяла чітко бачити рухи групи, обстрілюваної чергами, і був забезпечений
обладнанням (включаючи радіо), щоб слідкувати за діями і, отже, надавати своєму керівнику необхідну
інформацію для управління мінометним вогнем.
Таким чином, Марків знаходився у найкращому положенні, щоб виконувати те, що - за його словами, за
словами Матківського та свідка Кузіка - було однією з функцій, покладених на солдатів Національної гвардії:
спостереження, прицілювання, наведення вогню мінометів шляхом поступового коригування стрільби по
мішені. Нічого не значить у цьому відношенні, хто видав наказ вдатися до «важкої» артилерії, враховуючи,
що «співпраця» у прицілюванні вже містить ознаки співучасті у вбивстві, що сталося внаслідок цього.
Таким чином, у даній справі Марків виконував явно незаконний наказ, даний на порушення правил,
передбачених IV Женевською конвенцією, затвердженою 17.3.1950 р., яка захищає мирних жителів підчас
війни, забороняючи насильство над життям та безпекою тих, хто не бере безпосередньої участі у військових
діях, включаючи журналістів та фоторепортерів, відправлених на театри війни.
Насправді, напад відбувся без будь-яких провокацій чи наступальних дій противної сторони, з порушенням
правил про початок дій, спрямованих на захист завойованої території, лише у випадку агресії.
Далі, напад був спрямований на журналістів, що здійснювали право документувати конфлікт, що триває -
права, визнаного владою міста Слов'янська, - журналістів, які легко розпізнаються як такі не лише тому, що
вони везли з собою та відкрито демонстрували робоче обладнання, але також і тому, що, перш ніж стати
«цілями», вони чітко продемонстрували діяльність, яку вони здійснювали, і цілі, які вони переслідували, саме
документуючи фотографіями, зробленими ними, положення на місці. У зв'язку з цим варто пам’ятати, що
сказав Рогелон: що необхідність своєчасного доступу до зони для документування ситуації виникла з того,
що в цей день вперше сталася денна атака.
Цей епізод є подальшим підтвердженням недотримання норм гуманітарного права, вже зазначеного, саме в
період, коли сталася ця подія, у звіті ОБСЄ та у заяві Human Rights Watch, що є у справі.
Жодних елементів щодо помилки, причин помилки не було надано, бо очікувалось повне заперечення факту.
На виправдання можливої помилки – теж ні; варто пам’ятати, що обвинувачуваний сказав, що навіть люди ,
які здавалися цивільними (бо вони не були озброєні чи не носили

166
уніформи)могли підозрюватись у тероризмі; можна нагадати те, що раніше вказувалось щодо «впізнаваності»
членів групи як журналістів внаслідок наявності обладнання та поведінки перед нападом.
Зброя була застосована проти жертв з метою їх фізичної ліквідації, про що свідчить той факт, що це не було
просте залякування з метою видалення їх з місця, але навмисна та повторна агресія, спрямована на заподіяння
смерті, як і сталося на практиці.
Неможливо зрозуміти, які докази неправомірності дій можуть зіграти при виявленій поведінці, що явно
порушує правила вступу в бій, добре відомі Національній гвардії, з нападом зненацька без будь-якого
провокування на трьох цивільних осіб, які займалися фотографуванням потягу, готових відступити один за
одним при перших же ударах і втекти, щоб укритися в гаю, являючи опис пасивної поведінки, непритаманної
військовій групі.
Завданням Національної гвардії та армії було захищати пагорб Карачун та телевізійну антену, реагувати на
вогонь лише у разі нападу, а не «стріляти в усе, що рухається», і ображати людей беззахисних, беззбройних
та в цивільному одязі, що приїхали лише сфотографувати поїзд і пасивному відступили при перших пострілах
з «калашникова».
Мета нехтування відповідальністю України за це вбивство проти всякої очевидності призвела до
замовчування будь-якого елемента, який міг би бути корисним на підтримку підсудного.
Сам обвинувачуваний, граючи роль героя, який захищав свою країну і намагаючись не зрадити та не втягнути
інших осіб, мовчки дивився на конкретну нестачу елементів, сприятливих для нього, що могли б виникнути з
заяв його супутників чи його керівників.
Таким чином, була забута основна функція процесу,спрямована на встановлення правди та відповідальності,
і, звичайно, зосереджена не на політичних мотивах залучених сил, що не мають значення в цій справі, а на
агресії, що сталася, хоч і в ході воєнного конфлікту, проти мирних, цивільних, беззбройних журналістів, які
туди приїхали, щоб реалізувати право на свободу інформації, що є основним принципом кожної демократії.
Державне звинувачення зіткнулося з тими ж труднощами відсутності співпраці підчас розслідувань, але цю
порожнечу заповнили всі ті елементи, які сам Марків, не усвідомлюючи, що збирає проти себе доказовий
матеріал, зберігав на своїх ІТ-носіях або викладав в Інтернет; ця інформація в поєднанні з інформацією,
отриманою з відкритих джерел, зібраною слідчими, спонукала Суд чітко і конкретно уявити собі вигляд місця,
життя солдатів на пагорбі, їхнє розташування на невеликій рівнинній ділянці, умови їхніх дій, що дозволило
Державному звинуваченню дати живу картину з місця, яке жодна інспекція - до того ж, у час, віддалений від
події - не могла забезпечити.
Поведінка Марківа оскаржується як співучасть у злочині вбивства, оскільки доведено його ефективну участь
у нападі на журналістів впродовж усієї часової послідовності виконання злочину.
Марків не тільки обстрілював їх зі штатної зброї до і після обстрілу з мінометів, але, як спостерігач, сприяв
ефективному вказуванню координат артилеристам, оскільки зі своєї позиції - тієї, що виходила фабрику і мала
повний огляд місця - маючи певні вміння та навички, він міг направляти поступове пристрілювання по канаві,
що призвело до попадання та вбивства Енді Роккеллі та Міронова і поранення Рогелона.
Його участь охоплювала всю акцію у подвійній ролі дозорного/спостерігача та особи, яка сприяла
коригуванню мінометного вогню зі своєї позиції, що дозволяла йому бачити мирних жителів підчас їхньої
втечі з дороги у гай.

167
Послідовне коригування стало можливим – підсумовуємо - завдяки цьому внеску Марківа, обладнаного
приймачем-передавачем керівника позиції, який стежив за цілою операцією від початку до кінця, коли, вже
вбивши Роккеллі, він знову почав стріляти з «калашникова», щоб спробувати ліквідувати останнього
вцілілого.
Злісний намір вбивчих дій видно з впертості, з якою переслідувалося фізичне усунення цілі, що складалася з
усіх видимих людей; не було жодного попереджувального пострілу, жодного шансу для жертв утекти; по них
били з усієї штатної зброї до останнього моменту.
Цей факт має ознаки серйозного порушення міжнародного гуманітарного права, поєднуючи гіпотезу злочину
проти людяності, як нанесення шкоди недоторканним правам особи, вчиненого обвинувачуваним, який
служив у Національній гвардії, воєнізованою групою працівників української держави, що діяла спільно з
українською армією, через що мають місце юрисдикція італійської держави та відповідальність Української
держави солідарно з підсудним.
Ст. 1 закону 1957 р. імплементує Статут ООН, метою якого є підтримка міжнародного миру та безпеки;
Міжнародний суд є одним із органів ООН.
Що стосується змісту цитованого вище рішення МС від 3 лютого 2012 року (яким постановлено відмовити у
юрисдикції стосовно діянь іноземної держави, які складаються з воєнних злочинів та злочинів проти
людяності, що порушують недоторканні права особи): виявлено недотримання закону про імплементацію
Статуту ООН до статей 2 та 24 Конституції, оскільки юрисдикційний захист основних прав є одним із
кардинальних принципів конституційного ладу.
Обов'язок італійської держави та судді, покликаного застосовувати правила, дотримуватися рішення
Міжнародного суду (рішення якого зобов'язують кожну державу-член у будь-якому спорі, стороною якого
вона є, як обмеження суверенітету, на що, відповідно до ст. 11 Конституції, Італія погодилася на користь тих
міжнародних організацій, як ООН, покликаних забезпечити мир і справедливість серед Націй), знаходить
межу опору з точки зору недоторканності юрисдикції іноземних держав у дотриманні основоположних
принципів та недоторканих прав, захищених нашою Конституцією, проти незаконного здійснення влади
уряду іноземної держави, що виявляється у дуже тяжких злочинах.
У випадках, у яких МС підтвердив недоторканність стосовно позовів про відшкодування шкоди, заподіяної
такими діяннями, як воєнні злочини та злочини проти людяності, які порушують недоторканні права особи,
застосування цієї Конвенції про юрисдикційну недоторканність держав вважається виключеним.
Обов'язок італійського судді виконувати ухвалу МС, яка вимагає у нього відмовитися від своєї юрисдикції у
цивільній справі про відшкодування злочинів проти людства, вчинених іноземною державою на території
Італії на виконання своїх суверенних повноважень, без передбачення жодної іншої форми судового
виправлення порушених основних прав, суперечить основному принципу судового захисту основних прав,
забезпеченому Конституцією Італії. (Конституційний суд, рішення від 22/10/2014 р. № 238).
Таким чином, вважаючи, що без сумніву доведена відповідальність підсудного стосовно скоєних злочинів,
оскільки в плані покарання сам прокурор просив виключити оскаржувану обтяжуючу обставину, зазначену у
ст. 61 п. 4, посилаючись у зв'язку з цим на рішення Об'єднаних підрозділів № 40516/2016, яке визначило
істотну характеристику обтяжуючої обставини жорстокості, що полягає в «надмірності дій стосовно
причинної нормальності та жорстокості, що складають в останньому узагальненні ядро обтяжуючої
обставини.
Обтяжуюча обставина жорстокості полягає головним чином у заподіянні зайвих, безпричинних страждань,
що виходять за рамки звичайного процесу вчинення злочину.
Отже, істотне ядро обтяженої справи слід визнати в ексцентричності способів виконання, у прагненні до
заподіяння додаткових страждань потерпілій особі та в

168
усвідомленні того, що остання ще жива. Що стосується розрізнення між поняттям жорстокості та поняттям
катувань, то Верховний Суд, хоч і підкреслюючи невелике практичне значення вищезазначеного розрізнення,
стверджує, що, в силу смислової конотації термінів, під катуванням слід розуміти дії, продуманіта садистично
розроблені для того, щоб заподіяти потерпілій особі безпричинні та зайві страждання, не обов'язково
пов’язаних з типовими діями з вчинення злочину; на відміну від нього, акти жорстокості, хоча вони й не
потребують для свого звершення навмисної та продуманої мети заподіяння жертві додаткової шкоди,
полягають у перевищенні страждань порівняно зі звичайним процесом вчинення злочину, що як таке є
симптомом особливої жорстокості діяння».
Дійсно, у даному конкретному випадку інші елементи, що можуть доповнити ознаки жорстокості, необхідні
для висунення обтяжуючої обставини, не знайдені.
З іншого боку, Суд не вважає, що виявлена підчас процесуальна та захисту поведінка гідна застосування
загальних пом'якшуючих обставин.
Обвинувачуваний Марків вирішив не співпрацювати у розкритті правди про вбивство, відповідаючи на
розслідування багатьма суперечностями, його твердження спростовувалися запереченнями Звинувачення, у
тому числі стосовно попередніх заяв, зроблених на допиті; він намагався відкинути, де це можливо, доказові
елементи, які вказували на його вину, наприклад, пояснюючи, чому він опинився на позиції, яка нібито не
була його, під час бою, даючи смішні відповіді. Він законно вирішив не визнавати жодного звинувачення, не
втягувати своїх товаришів та командирів, заперечувати відповідальність українських сил всупереч усякій
очевидності.
Це рішення, що супроводжувалося, як наслідком, відсутністю розкаяння, ті ж діалоги, підслухані у
перехопленні, які демонструють байдужість перед лицем вчиненого тяжкого правопорушення, нерозуміння
вчинення одіозного злочину проти цивільних людей, перешкоджають застосуванню на його користь ст. 62 біс
КК.
На застосування ст. 133 КК, що вважає найбільш серйозним злочином той, що передбачений в абзаці а),
стосовно тільки Роккеллі, справедливим видається винесення вироку в 21 рік позбавлення волі, збільшеного
на 3 роки позбавлення волі за продовження його злочином, про який йдеться в абзаці b.)
Встановлення кримінальної відповідальності обвинувачуваного за законом тягне за собою присудження йому
оплати судових витрат.
З засудження, знову ж таки за законом, випливає застосування допоміжних покарань: довічної заборони
займати посади на державній службі та неправоздатності протягом строку покарання.
Що стосується позиції Української держави, цивільного відповідача, то слід пам’ятати, що Марків входив до
Національної гвардії, воєнізованого органу, який - як було широко розкрито на судовому процесі - як і
українська армія, є невід’ємною частиною збройних сил держави і входить до їх ієрархічного порядку.
У зв'язку з цим достатньо згадати те, що зауважено позовних вимогах до цивільного відповідача, до яких і
відсилаємо.
До цього слід додати, що попереднє розслідування показало, що поведінка, виявлена Марківим, відноситься
до Української держави, оскільки дії обвинувачуваного не були актом індивідуальної та імпровізованої
воєнної агресії, а являли собою реалізацію рішення, що стосувалося всього ланцюга командування збройними
силами, згідно з правилами ведення бойових дій, на які ми посилалися кілька разів.
Як доказ цього твердження слід зазначити, що - можливо, також з огляду на свідчення, дані на слуханні -
Міністерство юстиції дало прокуророві (що долучив його до справи при викладенні позовних вимог) дозвіл
на відкриття справи проти ієрархічного керівника обвинувачуваного, Богдана Матківського, який
стверджував, що є єдиним уповноваженим до підтримання зв’язку з рівними йому за званням в армії, що
стояла на пагорбі, щоб не лише передавати звіти, отримані від солдатів Національної гвардії, але й
узгоджувати військові дії, які слід вжити.

169
Ця справа показує нам, що в цьому випадку було прийняте та здійснене рішення використати міномети для
удару по «підозрюваних у тероризмі» (як каже Захист), використовуючи для поступового коригування
стрільби по цілі координати, надані спостерігачем Марківим.
На застосування ст. 538 та наст. КПК обвинувачуваний та цивільний відповідач солідарно повинні бути
засуджені до компенсації збитків постраждалим сторонам, які повинні бути виплачені порівну у розмірі 5000
євро кожній - Національній федерації італійської преси та Асоціації журналістів, у розмірі 10 000 євро –
Cesuralab, та повинні бути виплачені в окремому цивільному судочинстві на користь Роккеллі Ріно, Сіньорі
Елізи, Феррарі Марії Кіари та Роккеллі Лючії Анни, а також в якості відшкодування витрат на явку та судовий
процес потерпілої сторони, до виплати усього 5760 євро на користь Національної Федерації італійської преси
та Асоціації журналістів, 5760 євро на користь Cesuralab, 8000 євро на користь Анни Лючії Роккеллі, усього
10 000 євро на користь Роккеллі Ріно, Сіньорі Елізи, Феррарі Марії Кіари, а також до покриття всім загальних
та допоміжних витрат за Законом.
Враховуючи докази, виявлені щодо співучасті командира підсудного, Матківського, у вчинених злочинах,
слід подати документи до прокуратури Риму для подальшої справи відповідно до запиту прокурора на
засіданні.
З ЦИХ ПІДСТАВ
СУД ПРИСЯЖНИХ ПАВІЇ
З огляду на статті 533, 535 КПК
Визнає Марківа Віталія винним у вчинених злочинах, об'єднаних відповідно до ст. 81 абз. е) КК, за
виключенням обтяжуючої обставини, зазначеної у статті 61 п. 4 КК, приговорюючи його до 24-річного
тюремного ув’язнення на додаток до оплати судових та витрат на утримання в тюрмі.
Заявляє, що обвинувачуваному назавжди забороняється забороняють займати державні посади та що він
вважається неправоздатним до закінчення строку покарання.
Засуджує обвинувачуваного та цивільного відповідача до спільного відшкодування збитків, заподіяних
потерпілим сторонам, порівну у розмірі 5000 євро кожну проти Національній федерації італійської преси та
Асоціації журналістів, у розмірі10 000 євро – Cesuralab, а також до виплат в окремому цивільному судочинстві
на користь Роккеллі Ріно, Сіньорі Елізи, Феррарі Марії Кіари та Роккеллі Лючії Анни.
Засуджує обвинувачуваного та цивільного відповідача в якості відшкодування витрат на явку та судовий
процес потерпілої сторони, до виплати усього 5760 євро на користь Національної Федерації італійської преси
та Асоціації журналістів, 5760 євро на користь Cesuralab, 8000 євро на користь Анни Лючії Роккеллі, усього
10 000 євро на користь Роккеллі Ріно, Сіньорі Елізи, Феррарі Марії Кіари, а також до покриття всім загальних
та допоміжних витрат за Законом.
З огляду на ст. 544 III КПК, встановлює 90-денний термін подання мотивації.
Заявляє про припинення строків попереднього ув'язнення на період подання мотивації.
Наказує направити копії документів у Прокуратуру Республіки при Суді Риму стосовно Богдана Матківського
для надання будь-якого подальшого ходу справі відповідно до вимог прокурора.
Павія, 12.7.2019 р.
Суддя-укладач д-р Даніела Гарласкеллі (Підпис)
Президент-укладач д-р Аннамарія Гатто (Підпис)
Штамп:
ДЕПОНОВАНО В КАНЦЕЛЯРІЇ
09/10/2019 р.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДИРЕКТОР
Доктор Ванна Марія КАНУ (Підпис)
Гербова печатка: Звичайний суд Павії

Рішення італійського суду у справі Віталія Марківа

More Related Content

More from UNNews

Рішення італійського суду у справі Віталія Марківа