Звіт за результатами громадського моніторингу дотримання права участі людей з інвалідністю в куль- турному житті, проведенні дозвілля та відпочинку та заняття спортом у Херсонській області (стаття 30 Конвенція ООН про права інвалідів)

1. 1
Херсонська громадська організація інвалідів
«Ініціатива на захист громадських прав інвалідів»
Право на культурне життя для
людей з інвалідністю
Звіт за результатами громадського моніторингу
дотримання права участі людей з інвалідністю в куль-
турному житті, проведенні дозвілля та відпочинку та
заняття спортом у Херсонській області
Херсон 2012 рік

2. 2
Звіт з громадського моніторингу дотримання права участі лю-
дей з інвалідністю в культурному житті, проведенні дозвілля та
відпочинку та заняття спортом у Херсонській області.
Ця публікація стала можливою завдяки проекту «Розвиток грома-
дянського суспільства», який впроваджується Програмою розвитку ООН в
Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом
2009-2012рр.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та упорядникам
цього видання і не обов’язково відображають погляди Програми розвитку
Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

3. 3
І. Від авторів
Право на Культурне Життя для людей з інвалідністю
8 листопада 2011 року, організації інвалідів розпочали
реалізацію Громадського моніторингу дотримання права участі
людей з інвалідністю в культурному житті, проведенні дозвілля та
відпочинку та заняття спортом у Херсонській області (стаття 30
Конвенції ООН про права інвалідів).
На фото : учасники прес-конференції
ВХерсонськійобластінараховується47378 людей з інвалідністю,
що у розрахунку на 1000 населення становить 43 особи. На сьогодні
проблема захисту прав інвалідів набуває особливого значення у
зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції ООН про права інвалідів
(далі КПІ). Одним з критеріїв оцінки політики держави щодо лю-
дей з інвалідністю є доступність фізичного середовища, включаючи
можливість на рівні з іншими брати участь у культурному житті,
проведенні дозвілля й відпочинку та заняття спортом, а також
доступність інформації та каналів комунікації (ст. 30 КПІ)

4. 4
На фото Наталія Передерій-директор Херсонського обласного будинку
культури товариства глухих (крайня праворуч) розповідає про особливості
культурного життя людей з вадами слуху
Так, у Херсонській області до основних заходів, які вжиті для
реалізації цього права людей з інвалідністю відносяться: створення
при обласній бібліотеці Центру обслуговування користувачів з осо-
бливими потребами. У Центрі інваліди мають можливість скориста-
тися послугами мережі Інтернет, автоматизованим робочим місцем,
підібрати необхідну літературу за допомогою електронного катало-
гу, в тому числі періодичні видання надруковані шрифтом Брайля.
Станом на кінець 2011 року у центрі зареєстровано 220 постійних
користувачів. В обласній бібліотеці для дітей розроблено програму
спеціального обслуговування дітей-інвалідів «Доступна бібліотека».
На обласному телебаченні вечірні випуски новин транслюються із
сурдоперекладом. Місцеві театри проводять новорічні вистави,
куди запрошують дітей з інвалідністю, тощо.
Водночас зазначені послуги не забезпечують реалізацію прав
людей з інвалідністю у повному обсязі та не можуть бути достатніми
і потребують вдосконалення та розширення. Як приклад можна на-
вести, що святкування загальноміських свят та інших офіційних
подій відбуваються без участі людей з інвалідністю, інфраструктура

5. 5
закладів культури, дозвілля, спорту не завжди є доступною для них.
Як зазначають організації інвалідів, люди з інвалідністю такі самі
члени громади і мають велике бажання брати участь у житті грома-
ди на рівних, але іноді не вистачає дуже простих речей, серед яких:
- отримання інформації про події завчасно, а не коли вони
відбулись;
- збільшення кількості спеціалістів які володіють жестовою
мовою;
- наявність коментаторів, які можуть допомагати людям з вада-
ми зору краще розуміти, що відбувається навколо;
- соціальна компетентність представників місцевої громади.
На фото : «дороги» по яким ми ходимо
Одним із головних очікуваних результатів моніторингу є нама-
гання змінити пануючі суспільні стереотипи. Організації інвалідів
закликають подужати спільного «ворога» - традиційна байдужість
та зневажливе ставлення до людей з фізичними відмінностями.
Майбутнє громади лежить не у площині виконання програм енер-
гозбереження, а у програмах збереження та ефективного викори-
стання духовного, інтелектуального, власне – людського ресур-
су, досягнення мети – надати усім рівні можливості, підкріплені
невід’ємними правами. На думку учасників моніторингу це стане

6. 6
можливим завдяки, виключно, нашим спільним зусиллям, нашому
світосприйняттю, особистим вчинкам кожного з нас.
На фото : Дмитро Черних представник ВГОІ «Група активної реабілітації»

7. 7
II. Законодавче забезпечення
2.1 Відповідні положення Конвенції ООН
про права людей з інвалідністюi
:
Стаття 30
Участьукультурномужитті,проведеннідозвілляйвідпочинку
та заняттях спортом
Держави-учасниці визнають право людей з інвалідністю нарівні
з іншими в культурному житті та вживають всіх належних засобів
для забезпечення того, щоб люди з інвалідністю:
(a) мали доступ: до спортивних, рекреаційних і туристичних
об’єктів;довитворівкультуривдоступнихформатах;дотелевізійних
програм, фільмів, театру та інших культурних заходів в доступних
форматах;
до таких місць, як театри, музеї, кінотеатри, бібліотеки та
туристичні послуги, а також мали найбільшою можливою мірою до-
ступ до пам’ятників та об’єктів, що мають національне культурне
значення.
(б) були включеними: на рівні з іншими у проведенні дозвілля і
відпочинку та в спортивних заходах; можливість розвивати та вико-
ристовувати свій творчий, художній та інтелектуальний потенціал,
організовувати своє дозвілля – не лише заради свого блага, а заради
збагачення всього суспільства.
(в) були визнаними (розумне пристосування): щоб закони про
захист прав інтелектуальної власності не ставали невиправданим
чи дискримінаційним бар’єром для доступу людей з інвалідністю
до витворів культури; мають право нарівні з іншими на визнання і
підтримку їхньої особливої культурної і мовної самобутності, вклю-
чаючи мови жестів та культуру глухих.
Особлива увага звертається на виконання державою своїх
зобов’язань у забезпеченні того, щоб діти з інвалідністю мали рівний
з іншими дітьми доступ до участі в іграх, в проведенні дозвілля і
відпочинку та в спортивних заходах, включаючи заходи в рамках
шкільної програми.
(Кожна держава повинна вжити заходів для поступової
i
Конвенція про права інвалідів. Резолюція Генеральної асамблеї ООН № 61/106,
прийнята на шістдесят першій сесії ГА ООН 2006 року (Конвенцію ратифіковано
законом № 1767-VI від 16.12.2009).

8. 8
реалізації соціальних та культурних прав, використовуючи для
цього якнайбільше наявних ресурсів. Це зобов’язання, що зазвичай
називається «поступова реалізація», визнає той факт, що інколи
необхідний час, щоб реалізувати ці права повною мірою. Наприклад,
коли існує потреба у створені чи удосконаленні систем соціального
захисту чи охорони здоров’я. У той час коли, «поступова реалізація»
надає державам-учасницям, зокрема країнам, що розвиваються, пев-
ну гнучкість у досягненні завдань Конвенції, вона не звільняє держав-
учасниць від обов’язку захищати ці права.
Безумовно висвітленими у Конвенції є три окремі обов’язки
держав-учасниць:
Зобов’язання щодо дотримання – держави-учасниці повинні
утримуватися від втручання у користування правами осіб із
інвалідністю. Наприклад, держави не повинні проводити медичні
експерименти на особах із інвалідністю без їхньої згоди або виклю-
чати особу зі школи на підставі інвалідності.
Зобов’язання щодо захисту – держави-учасниці повинні
запобігати порушенням цих прав з боку третіх сторін. Наприклад,
держави повинні вимагати від приватних працедавців забезпечува-
ти справедливі та сприятливі умови праці для осіб з інвалідністю,
включаючи забезпечення «розумного пристосування». Держави
повинні дбайливо захищати осіб із інвалідністю від неналежного
ставлення чи зловживань.
Зобов’язання щодо реалізації– держави-учасниці повинні вжити
відповідних заходів на законодавчому, адміністративному, бюджет-
ному, судовому та інших рівнях спрямованих на повну реалізацію
цих прав (див. рамку на попередній сторінці).
Приклади того, як ці зобов’язання можуть виконуватися на
практиці:
• Ухвалити законодавчі та адміністративні заходи для
реалізації правлюдини з інвалідністю.
• Ухвалити законодавчі та інші заходи для усунення
дискримінації.
• Захищати та сприяти реалізації прав людей з інвалідністю
у всіх стратегіях та програмах.
• Припинити будь-які дії, що порушують права людей з
інвалідністю.

9. 9
• Забезпечити повагу до прав людей з інвалідністю з боку дер-
жавного сектору.
• Забезпечити повагу приватного сектору та окремих людей
до прав людей з інвалідністю.
• Проводити та сприяти проведенню дослідницької роботи
та конструкторської розробки товарів, послуг, технологій, доступ-
них для користування людьми з інвалідністю, а також сприяти їх
наявності та заохочувати інших проводити такі дослідження.
• Надати людям з інвалідністю наявну інформацію про
асистивні технології.
• Сприяти освіті спеціалістів та персоналу, що працюють з
людьмизінвалідністюупитанняхправ,закріпленихцієюКонвенцією.
• Проводити консультації та залучати людей з інвалідністю
у процес прийняття рішень, розробки та впровадження законодав-
ства та стратегій, що їх стосуються.
2.2. Керівні принципи1
(російською мовою):
В статье 30 Конвенции ООН про права инвалидов признается
право на участие в культурной жизни, развитие и использование
своего творческого, художественного и интеллектуальногопотен-
циала, признание и поддержку их особой культурной и языковой
самобытности и на участие в проведении досуга и отдыха и в спор-
тивных мероприятиях наравне с другими.
Государству-участникуследуетотразить:
• меры, принятые для признания и поощрения права инва-
лидов на участие наравне с другими в культурной жизни, включая-
возможности развития и использования своего творческого, художе-
ственного и интеллектуального потенциала;
• меры, принятые для обеспечения того, чтобы культурные,
развлекательные, туристические и спортивные центры были до-
ступны для инвалидов, принимая во внимание детей-инвалидов, в
том числе с помощью условий, предъявляемых при использовании го-
1
Керівні принципи відносно документу по конкретному договору, якій має нада-
ватися державами-учасниками відповідно до статті 35, пункт 1, Конвенції про
права інвалідів CRPD/C/2/3

10. 10
сударственных закупок и государственного финансирования;
• меры, принятые для обеспечения того, чтобы законы об ин-
теллектуальной собственности не становились препятствием для
инвалидов в доступе к культурным материалам, включая участие в
соответствующих международных усилиях;
• меры, принятые для поощрения культуры глухих;
• меры, принятые для поощрения участия инвалидов в заня-
тиях спортом, включая ликвидацию дискриминационного и неодина-
кового обращения с инвалидами при присуждении призов и медалей;
• меры,принятыедляобеспечениятого,чтобыдети-инвалиды
имели наравне со всеми другими детьми доступ к участию в играх, в
проведении досуга и отдыха и в спортивных мероприятиях, включая
мероприятия в рамках школьной системы.
2.3. Стандарти передбачені міжнародними
документами, що мають силу для України
1. Загальна декларація прав людини
2. Декларація прав дитини
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
(та протоколи до неї)
4. Конвенція про права дитини
5. Конвенція про права інвалідів
6. Європейський кодекс соціального забезпечення
(Переглянутий)
7. Європейська соціальна хартія (Переглянута)
8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні
права
9. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
10. План дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній участі
людей з обмеженими можливостями в суспільстві: покращення
якості життя людей з обмеженими можливостями в Європі в 2006-
2015 роках;
11. Всесвітня програма дій відносно інвалідів, прийнята
Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня 1982 року (резолюція 37/52);
12. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для
інвалідів. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 48/96;

11. 11
Загальна декларація прав людини
Стаття 1
Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та
правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні
один до одного в дусі братерства.
Стаття 2
Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені
цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи
соціального походження, майнового, станового або іншого стано-
вища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на
основі політичного, правового або міжнародного статусу країни
або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є
ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-
небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.
Стаття 6
Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання
її правосуб’єктності.
Стаття 22
Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне
забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її
гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній,
соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і
міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів
кожної держави.
Стаття 27
1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному
житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому
прогресі і користуватися його благами.
2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних
інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх
праць, автором яких вона є.
Декларация прав ребенка
Принцип 7
Ребенокимеет право на получениеобразования, котороедолж-
нобытьбесплатным и обязательным, по крайней мере на началь-
ныхстадиях. Ему должнодаватьсяобразование, котороеспособство-
валобыегообщему культурному развитию и благодарякоторому он

12. 12
могбы, на основеравенствавозможностей, развитьсвоиспособности
и личноесуждение, а такжесознаниеморальной и социальнойответ-
ственности и стать полезным членом общества.
Наилучшее обеспечение интересов ребенка должнобыть руко-
водящим принципом для тех, на ком лежитответственность за егоо-
бразование и обучение; этаответственностьлежитпреждевсего на
его родителях.
Ребенкудолжнабытьобеспеченаполнаявозможностьигр и раз-
влечений, которыебылибынаправлены на цели, преследуемыео-
бразованием; общество и органыпубличнойвластидолжныприла-
гатьусилия к тому, чтобыспособствоватьосуществлениюуказанного
права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
Стаття 14 Заборона дискримінації
Користуванняправамитасвободами,визнанимивційКонвенції,
має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою –
статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших пере-
конань, національного чи соціального походження, належності до
національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою
ознакою.
Стаття 17 Заборона зловживання правами
Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке,
що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-
якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасу-
вання будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх
обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Протокол №12
до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод
Стаття 1 Загальна заборона дискримінації
1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права
забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, напри-
клад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних
чи інших переконань, національного чи соціального походження,
належності до національної меншини, майнового стану, народжен-
ня або за іншою ознакою.

13. 13
2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом
державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які за-
значено в пункті 1.
Конвенція про права дитини
Стаття 4
Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих,
адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних
у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав
Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках
наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного
співробітництва.
Стаття 17
Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової
інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації
і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особли-
во до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння
соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здо-
ровому фізичному і психічному розвитку дитини. 3 цією метою
Держави-учасниці:
а) сприяють засобам масової інформації у поширенні інформації
і матеріалів, корисних для дитини в соціальному і культурному
відношеннях та в дусі статті 29;
b) сприяють міжнародному співробітництву в галузі підготовки,
обміну та поширення такої інформації і матеріалів, що надходять із
різних культурних, національних і міжнародних джерел;
с) прияють виданню і розповсюдженню дитячої літератури;
d) сприяють засобам масової інформації у приділенні особливої
уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи
меншостей або до корінного населення;
е) сприяють розробці належних принципів захисту дитини від
інформації і матеріалів, що завдають шкоди її благополуччю, врахо-
вуючи положення статей 13 і 18.
Стаття 23
1. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому
або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достой-
не життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю
впевненостівсобііполегшуютьїїактивнуучастьужиттісуспільства.
2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на

14. 14
особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови
наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним
за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка
відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що
забезпечують турботу про дитину.
3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини
допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості
безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших
осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забез-
печення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у
галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування,
відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу
до засобів відпочинку таким чином, який призводить до найбільш
повного по можливості втягнення дитини в соціальне життя і до-
сягнення розвитку її особи, включаючи культурний і духовний роз-
виток дитини.
4. Держави-учасниці сприяють у дусі міжнародного
співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі
профілактичної охорони здоров’я, медичного, психологічного і
функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи роз-
повсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої
і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим
щоб дозволити Державам-учасницям покращити свої можливості і
знання, і розширити свій досвід в цій галузі. В зв’язку з цим особли-
ва увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.
Стаття 29
1. Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дити-
ни має бути спрямована на:
а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей
дитини в найповнішому обсязі;
b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а та-
кож принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних
Націй;
с) виховання поваги до батьків дитини, її культурної
самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина
проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її
власної;
d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві
в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і

15. 15
жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і
релігійними групами, а також особами з корінного населення;
е) виховання поваги до навколишньої природи.
2. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така,
що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові закла-
ди та керувати ними за умови постійного додержання принципів, ви-
кладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта,
яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним
нормам, що можуть бути встановлені державою.
Стаття 31
1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок
і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що
відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та
займатися мистецтвом.
2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на
всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють надан-
ню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої
діяльності, дозвілля і відпочинку.
Конвенція про права інвалідів
Стаття 1 Мета
Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні
повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини й
основоположних свобод, а також у заохоченні поважання прита-
манного їм достоїнства.
До інвалідів належать особи зі стійкими фізичними, психічними,
інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які під час
взаємодії з різними бар’єрами можуть заважати їхній повній та
ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Стаття 4 Загальні зобов’язання
2. Що стосується економічних, соціальних та культурних прав,
то кожна держава-учасниця зобов’язується вживати, максимально
залучаючи наявні в неї ресурси, а у випадку необхідності – удаючися
до міжнародного співробітництва, заходів для поступового досяг-
нення повної реалізації цих прав без шкоди для тих сформульова-
них у цій Конвенції зобов’язань, які є безпосередньо застосовними
відповідно до міжнародного права.
Стаття 30

16. 16
1. Держави-учасниці визнають право інвалідів брати участь
нарівні з іншими в культурному житті й уживають усіх належних
заходів для забезпечення того, щоб інваліди:
a) мали доступ до творів культури в доступних форматах;
b) мали доступ до телевізійних програм, фільмів, театру та інших
культурних заходів у доступних форматах;
c) мали доступ до таких місць культурних заходів чи послуг, як
театри, музеї, кінотеатри, бібліотеки й туристичні послуги, а також
мали найможливішою мірою доступ до пам’ятників і об’єктів, що
мають національну культурну значущість.
2. Держави-учасниці вживають належних заходів для того, щоб
надати інвалідам можливість розвивати й використовувати свій
творчий, художній та інтелектуальний потенціал – не тільки для
власного блага, а й для збагачення всього суспільства.
3. Держави-учасниці роблять відповідно до міжнародного пра-
ва всі належні кроки для забезпечення того, щоб закони про за-
хист прав інтелектуальної власності не ставали невиправданим
чи дискримінаційним бар’єром для доступу інвалідів до творів
культури.
4. Інваліди мають право нарівні з іншими на визнання й
підтримку їхньої особливої культурної та мовної самобутності, зо-
крема жестових мов і культури глухих.
5. Щоб надати інвалідам можливість брати участь нарівні з
іншими у проведенні дозвілля та відпочинку й у спортивних захо-
дах, держави-учасниці вживають належних заходів:
a) для заохочення й пропаганди найповнішої участі інвалідів у
загальнопрофільних спортивних заходах на всіх рівнях;
b) для забезпечення того, щоб інваліди мали можливість
організовувати спортивні та дозвільні заходи спеціально для
інвалідів, розвивати їх і брати в них участь, і для сприяння у цьому
зв’язку тому, щоб їм нарівні з іншими надавались належні навчання,
підготовка та ресурси;
c) для забезпечення того, щоб інваліди мали доступ до спортив-
них, рекреаційних і туристичних об’єктів;
d) для забезпечення того, щоб діти-інваліди мали рівний з
іншими дітьми доступ до участі в іграх, у проведенні дозвілля
та відпочинку й у спортивних заходах, зокрема заходах у рамках
шкільної системи;
e) для забезпечення того, щоб інваліди мали доступ до послуг

17. 17
тих, хто займається організацією дозвілля, туризму, відпочинку та
спортивних заходів.
Європейський кодекс соціального забезпечення (Переглянутий)
Стаття 42
Кожна Договірна Сторона відповідно до визначених умов:
a) вживає заходів для запобігання виробничим травмам та
професійним захворюванням;
b) забезпечує фахову реабілітацію, якщо це можливо, з метою
повернення інвалідів до їх попередньої роботи або, якщо це немож-
ливо, до найбільш придатної, альтернативної, прибуткової для них
роботи, враховуючи їхні здібності та спроможності;
c) вживає заходів для полегшення працевлаштування інвалідів
на придатну для них роботу.
Стаття 62
Кожна Договірна Сторона за встановлених умов:
a) забезпечує обладнання для функціональної та фахової
реабілітації та підготовки інвалідів у випадках, якщо це можливо, до
відновлення ними своєї попередньої діяльності або у випадках, якщо
це неможливо, до найбільш сприятливої прибуткової діяльності,
враховуючи їхні здібності та можливості;
b) вживає заходів щодо сприяння працевлаштуванню інвалідів;
c) забезпечує допоміжні засоби мобільності та сприяє соціальній
інтеграції інвалідів.
Європейська соціальна хартія (Переглянута)
Частина I
Стаття 15 Право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію
та участь у житті суспільства
З метою забезпечення інвалідам, незалежно від їхнього віку та
характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення
права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті
суспільства Сторони зобов’язуються, зокрема:
1. вжити необхідних заходів для забезпечення інвалідам
орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо,
у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у
державних або приватних спеціалізованих закладах;
2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які мо-
жуть заохочувати роботодавців приймати на роботу інвалідів і утри-

18. 18
мувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати
умови праці до потреб інвалідів, або, коли це видається неможли-
вим у зв’язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення
спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності.
У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання
спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;
3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті
суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну
допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і
пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної
діяльності і відпочинку.
Стаття 22
1. Ця стаття не зашкоджує ні повноваженням і зобов’язанням
держав щодо прийняття правил з техніки безпеки та гігієни праці на
робочих місцях, ні повноваженням та функціям органів контролю
за їхнім дотриманням.
2. Термін “соціальні та соціально-культурні послуги і заходи”
розуміється як такий, що означає соціальні та/або культурні заходи,
що забезпечуються для працівників деякими підприємствами, такі
як допомога по соціальному забезпеченню, спортивні майданчики,
кімнати для матерів, що годують грудних дітей, бібліотеки, табори
відпочинку для дітей тощо.
Міжнародний пакт про економічні,
соціальні і культурні права
Стаття 1
1. Всі народи мають право на самовизначення. На підставі цьо-
го права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно
забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
2. Всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно роз-
поряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без
шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають з міжнародного
економічного співробітництва, основаного на принципі взаємної
вигоди, та з міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не
може бути позбавлений належних йому засобів існування.
3. Всі держави, які беруть участь у цьому Пакті, в тому числі
ті, що несуть відповідальність за управління несамоврядними і
підопічними територіями, повинні, відповідно до положень Статуту
Організації Об’єднаних Націй, заохочувати здійснення права на са-

19. 19
мовизначення і поважати це право.
Стаття 2
2. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються га-
рантувати,щоправа,проголошенівцьомуПакті,здійснюватимуться
без будь-якої дискримінації щодо раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи
соціального походження, майнового стану, народження чи іншої
обставини.
Стаття 3
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються за-
безпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма
економічними, соціальними і культурними правами, передбачени-
ми в цьому Пакті.
Стаття 7
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кож-
ного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема:
d) відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу
та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за
святкові дні.
Стаття 15
1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право
кожної людини на:
а) участь у культурному житті;
b) користування результатами наукового прогресу та їх прак-
тичне застосування;
с) користування захистом моральних і матеріальних інтересів,
що виникають у зв’язку з будь-якими науковими, літературними чи
художніми працями, автором яких вона є.
2. Заходи, яких повинні вживати держави-учасниці цього Пакту
для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними
для охорони, розвитку і поширення досягнень науки та культури.
3. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються
поважати свободу, безумовно необхідну для наукових досліджень і
творчої діяльності.
4. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають ко-
ристь, що її дають заохочення і розвиток міжнародних контактів та
співробітництва в науковій і культурній галузях.

20. 20
Міжнародний пакт
про громадянські і політичні права
Стаття 1
1. Всі народи мають право на самовизначення. На підставі цьо-
го права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно
забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
Стаття 16
Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання
її правосуб’єктності.
Стаття 18
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії.
Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переко-
нання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переко-
нання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно,
у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та
вчень.
2. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його сво-
боду мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
3. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише
обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охо-
рони суспільної безпеки, порядку, здоров’я і моралі, так само як і
основних прав та свобод інших осіб.
4. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються по-
важати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів
забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно
до своїх власних переконань.
Стаття 19
1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх
поглядів.
2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду;
це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-
яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно,
письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи
іншими способами на свій вибір.
3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами
накладає особливі обов’язки і особливу відповідальність. Воно може
бути, отже, пов’язане з певними обмеженнями, які, однак, мають
встановлюватися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;

21. 21
b) для охорони державної безпеки, громадського порядку,
здоров’я чи моральності населення.
Рекомендація Кес(2006)5 Комітету міністрів
державам-членам про План дій Ради Європи щодо
сприяння правам і повній участі людей з обмеженими
можливостями1 в суспільстві: покращення якості життя
людей з обмеженими можливостями в Європі в 2006-2015 роках
(Затверджена Комітетом міністрів 5 квітня 2006 року на
961-ому засіданні Постійних представників міністрів)
3.2. Напрямок діяльності № 2: Участь в культурному житті
3.2.1.Вступ
Люди з обмеженими можливостями можуть користуватись
своїм правом, яке має кожен індивідуум, на цілковиту та повну
інтеграцію до суспільства лише за умови, коли вони також брати-
муть участь в культурному житті цього суспільства. Якщо люди з
обмеженими можливостями залишаються або стають незалежними,
у них має бути якомога повніше життя і стосунки з іншими члена-
ми спільноти, які можуть бути або ж не бути особами з обмежени-
ми можливостями. Вони мають право брати участь в культурному
житті, розважальних, спортивних і туристичних заходах.
Рада Європа та її держави-члени зобов’язуються враховувати
правалюдейзобмеженимиможливостямиприрозробцітареалізації
своєї політики в культурній області. Необхідно діяти узгоджено, за-
безпечуючи доступ та участь в культурному і соціальному житті
для осіб з обмеженими можливостями з метою трансформації їхніх
майбутніх перспектив та якості життя.
Досягнути цієї мети нелегко. Для цього можуть застосовува-
тись різні засоби, серед яких не слід виключати також ухвалення
спеціальних законодавчих положень. У зв’язку з цим слід врахо-
вувати концепцію «розумного облаштування», зокрема в тому, що
стосується доступу до старих будівель або до історичних пам’яток,
а також до приміщень невеликих приватних компаній. Важливо та-
кож, щоб засоби масової інформації відображали якнайповніше в
своїх передачах розмаїття суспільства.
3.2.2. Мета
Вжити відповідних заходів з тим, щоб особи з обмеженими мож-

22. 22
ливостями могли матидоступ до культурного життя на місцевому,
регіональному та національному рівнях;
іі. забезпечити, щоб особи з обмеженими можливостями мог-
ли бути як глядачами, так і безпосередніми учасниками культурних,
пов’язаних з відпочинком або дозвіллям, спортивних, духовних та
соціальних заходів;
ііі. працювати над забезпеченням того, щоб люди з обмеженими
можливостями могли розвивати свої здібності та використовувати
свій творчий, спортивний, художній, духовний та інтелектуальний
потенціал як в своїх особистих інтересах, так і в інтересах своєї
общини.
3.2.3. Конкретні дії з боку держав-членів
і. Заохочувати відповідні структури та заклади на місцевому,
регіональному, національному та міжнародному рівнях з тим, щоб
зробити літературу та інші джерела культурної інформації доступ-
ними для осіб з обмеженими можливостями завдяки використанню
в повній мірі там, де це є необхідним, комп’ютерних технологій та
завдяки простому та зрозумілому викладу;
іі. наполегливо рекомендувати державним структурам та заохо-
чувати приватні структури, відповідні заклади та постачальників
послуг активно залучати всіх осіб з обмеженими можливостями до
своїх культурних, пов’язаних з дозвіллям, спортивних, духовних та
інтелектуальних заходів;
ііі. сприяти тому, щоб телерадіоорганізації та пов’язані з ними
творчі об’єднання забезпечили доступ для осіб з обмеженими мож-
ливостями до телепрограм, кінофільмів, театральних вистав та
інших мистецьких заходів в доступній формі, зокрема з використан-
ням субтитрів, аудіо коментарю або сурдопереводу;
iv. закликати національні аудіовізуальні структури та пов’язані з
цією сферою творчі виробництва опублікувати план дій, який спря-
мований на розширення зайнятості осіб з обмеженими можливо-
стями «перед та за камерою/мікрофоном»;
v. закликати інституції та структури, які займаються питання-
ми культури, спорту, дозвілля або туризму, підтримувати регулярне
ознайомлення своїх співробітників з проблемами інвалідності в ході
здійснення професійної підготовки або перепідготовки;
vі. надати особам з обмеженими можливостями доступ до куль-
турних заходів, спорту, туризму та дозвілля, заохочуючи, наприклад
постачальників послуг робити свої приміщення та послуги доступ-

23. 23
ними завдяки різноманітним засобам чи обладнанню, які видаються
необхідними;
vіі. Вжити відповідних заходів для того, щоб:
- закони, які захищають права інтелектуальної власності, не
були невмотивованою та
дискримінаційною перешкодою для доступу осіб з обмеженими
можливостями до матеріалів в
області культури, з дотриманням при цьому норм міжнародного
права;
- особи з обмеженими можливостями могли отримувати статус
осіб, які займаються творчою діяльністю і користуватись завдяки
цьому артистичною власністю;
vііі. заохочувати участь осіб з обмеженими можливостями в за-
ходах, незалежно від того, орієнтовані вона на осіб з обмеженими
можливостями, чи ні;
ix. забезпечувати, щоб спортивна та культурна діяльність стала
невід’ємною частиною програм навчання для дітей з обмеженими
можливостями, визнаючи при цьому роль таких заходів в навчанні
соціальним навичкам.
4.2 Жінки та дівчата з обмеженими можливостями
Жінки та дівчата з обмеженими можливостями,7 які бажають
долучитись до життя в суспільстві,часто зустрічають численні пе-
решкоди, що спричинені подвійною дискримінацією – за ознакою
їхньої статі та за ознакою їхньої інвалідності. І хоч загальна ситуація
стосовно людей з обмеженими можливостями значно покращилась,
перевагами такого покращення жінки з обмеженими можливостями
не завжди можуть скористатись в тій же мірі, що й чоловіки з обме-
женими можливостями.
Мають бути розроблені та запроваджені відповідна політика
і заходи практичного характеру задля того, щоб забезпечити рівні
можливості для чоловіків і жінок з обмеженими можливостями. Слід
враховуватиособливестановищежіноктадівчатзобмеженимимож-
ливостями при розробці на всіх рівнях – зокрема, на міжнародному,
національному, регіональному і місцевому – політики і програм, що
стосуються як інвалідності, так і тендерної рівності.
Слід вжити заходів для того, щоб подолати перешкоди, які зава-
жають жінкам з обмеженими можливостями користуватися своїми
правами нарівні з чоловіками та іншими жінками. Такі заходи поши-
рюються на різні області, в тому числі на взаємостосунки між людь-

24. 24
ми, здійснення батьківських прав, сімейне життя, статеве життя, за-
хист від насильства і жорстокого поводження. Це також передбачає
і заходи із забезпечення рівних можливостей участі в політичному
та суспільному житті, в освіті, професійній підготовці, зайнятості, а
також в соціальному та культурному житті. Держави-члени повинні
в кожному з напрямків діяльності, які присутні в цьому Плані дій,
визначити заходи, які сприятимуть усуненню перешкод на шляху до
участі жінок та дівчат з обмеженими можливостями.
4.4. Діти і молодь з обмеженими можливостями
Конвенція про права дитини спирається на чотири основні
принципи – право дитини не бути підданим дискримінації, враху-
вання вищого інтересу дитини при ухваленні рішень, які стосують-
ся цієї дитини, право дитини на життя та розвиток і право на сво-
боду вираження поглядів. Оскільки такі самі права закріплені і за
дівчатками та хлопчиками з обмеженими можливостями, держави-
члени повинні бути краще ознайомлені з їхніми потребами з тим,
щоб врахувати це при розробці та ухваленні рішень, а також при
здійсненні практичних заходів в різних сферах діяльності.
Відповідальні органи повинні ретельно вивчати потреби дітей з
обмеженими можливостями та їхніх сімей з тим, щоб запропонува-
ти такі заходи підтримки, які дозволять дітям рости в своїх сім’ях,
залучатись до життя в суспільстві і вести життя та займатись таки-
ми видами діяльності, як всі інші діти. Діти з обмеженими можли-
востями повинні отримувати таку освіту, яка збагатить їхнє життя і
дозволить максимально реалізувати їхній потенціал.
Завдяки якісним послугам і структурам сімейної підтримки
такі діти можуть мати багате та радісне дитинство, а також отрима-
ти необхідну базу для дорослого незалежного та активного життя
в суспільстві. Тому є важливо, щоб політики враховували потре-
би дітей з обмеженими можливостями та їхніх сімей при розробці
політики у сфері інвалідності і загальної політики з питань дітей та
сім’ї.
Участь і активна громадянська позиція передбачають право,
засоби, простір та можливість, а якщо потрібно – то й підтримку
– для участі в ухваленні рішень та для впливу на цей процес, і для
дій, спрямованих на побудову кращого суспільства. При розробці
молодіжної політики і програм необхідно консультуватися з
молодіжними організаціями осіб з обмеженими можливостями.
Голос молодих людей з обмеженими можливостями повинен бути

25. 25
почутий під час розгляду всіх питань, що їх стосуються.
Молоді люди з обмеженими можливостями продовжують
зустрічатись із значними перешкодами в усіх сферах свого жит-
тя: в освіті, роботі, спорті, культурі, дозвіллі та в житті громади.
Ці питання можуть бути вирішені тільки на основі вироблення
глобальної стратегії. При розробці будь-якої молодіжної політики
необхідно шукати засоби для забезпечення їхньої повної участі
в суспільстві, враховуючи при цьому їхні особливі потреби. Як
підкреслено у Європейській хартії про участь молоді в суспільному
житті на місцевому і регіональному рівнях, активна участь молоді
в ухваленні рішень та в діях на місцевому і регіональному рівні є
важливою умовою для побудови більш демократичного, більш
солідарного та більш процвітаючого суспільства.
Всесвітня програма дій відносно інвалідів,
прийнята Генеральною Асамблеєю ООН
3 грудня 1982 року (резолюція 37/52)
12.Создание равных возможностей означает процесс, с помощью
которого такие общие системы общества, как физическая и культур-
ная среда, жилищные условия и транспорт, социальные службы и
службы здравоохранения, доступ к образованию и работе, культур-
ной и социальной жизни, включая спорт и создание условий для от-
дыха, делаются доступными для всех.
32.Всеобщая декларация прав человека подтверждает права
всех людей без каких бы то ни было различий на вступление в брак,
владение собственностью, равный доступ к общественному обслу-
живанию, социальному обеспечению и осуществлению экономи-
ческих, социальных и культурных прав. Международные пакты о
правах человека, Декларация о правах умственно отсталых лиц и
Декларация о правах инвалидов конкретно излагают принципы, со-
держащиеся во Всеобщей декларации прав человека.
39.Исследование, проведенное экспертами, показало, что по
крайней мере 350 миллионов инвалидов проживают в районах, где
отсутствуют услуги, необходимые для оказания помощи в преодо-
лении трудностей, с которыми они сталкиваются. Инвалиды в зна-
чительной степени сталкиваются с препятствиями физического,
культурного и социального характера, которые мешают их жизни
даже при предоставлении им помощи в области восстановления
трудоспособности.

26. 26
45.Последствия дефектов и инвалидности особенно серьезно
отражаются на женщинах. Во многихстранах женщины находятся
в неблагоприятном социальном, культурном и экономическом по-
ложении, что ограничиваетих доступ, например, к услугам в обла-
сти здравоохранения, образования, профессиональной подготовки
и занятости. Если, кроме того, они страдают от физических или
умственных недостатков, они сталкиваются с ограниченными воз-
можностями по преодолению трудностей, связанных с их инвалид-
ностью. Таким образом, их участие в общественной жизни все более
затрудняется. В рамках семьи ответственность за обеспечение ухода
за каким-либо из родителей, являющимся инвалидом, часто возла-
гается на женщин, что в значительной степени ограничивает их сво-
боду и их возможности участвовать в других видах деятельности.
46. Для многих детей наличие дефекта ведет к их обособлению
или изоляции от накопленного опыта, являющегося частью нор-
мального развития. Это положение может усугубляться неправиль-
ным отношением и поведением в семье и общением в те годы, ко-
торые имеют важное значение для развития личности и характера
ребенка.
60. Право инвалидов на участие в жизни общества можетбыть
обеспечено главным образом через меры политического и социаль-
ного характера.
61.Многие страны предприняли важные шаги по устранению
или сокращению барьеров, препятствующих полному участию. Во
многих случаях введено законодательство, гарантирующее инвали-
дам право и возможность школьного обучения, возможность тру-
доустройства и доступ к общественным средствам, устраняющее
культурные и физические барьеры и запрещающее дискриминацию
в отношении инвалидов. Сложилась тенденция не помещать инва-
лидов в специальные учреждения, а предоставлять им возможность
жить в общине. В некоторых развитых и развивающихся странах в
области школьного обучения все больше внимания уделяется “от-
крытому образованию” и, соответственно, меньше – специальным
учреждениям и школам. Были найдены средства, открывающие до-
ступ инвалидам к системам общественного транспорта, а для инва-
лидов с сенсорными дефектами – средства доступа и к информации.
Возросло понимание необходимости осуществления подобных мер.
Во многих странах проводятся пропагандистские кампании в целях
осведомления общественности и изменения отношения к инвали-

27. 27
дам и обращения с ними.
62.Зачастую инвалиды берут на себя ведущую роль в улучшении
понимания процесса обеспечения равных возможностей. В этой
связи они выступают за вовлечение их в жизнь общества.
63.Несмотря на такие усилия, инвалиды пока еще отнюдь не
достигли равенства возможностей, и в большинстве стран сте-
пень вовлечения инвалидов в жизнь общества пока еще далеко не
достаточна.
71.Полное участие в основных звеньях общества – семье, со-
циальных группах и общине – являетсяглавным элементом жиз-
ни человека. Право на равенство возможностей такого участия
предусмотрено во Всеобщей декларации прав человека и должно
предоставляться каждому человеку, включая инвалидов. Однако в
действительности инвалиды зачастую лишены возможности пол-
ного участия в деятельности той социально-культурной системы,
к которой они относятся. Отсутствие такой возможности является
следствием физических и социальных барьеров, которые возникают
в результате незнания, безразличия или страха.
72.Такие отношения и поведение зачастую приводят к отстра-
нению инвалидов от социальной и культурной жизни. Люди стре-
мятся избегать контактов и личных отношений с инвалидами.
Распространенность предубеждений и дискриминация в отноше-
нии инвалидов, а также степень их отстранения от нормального
социального общения создают психологические и социальные про-
блемы для многих из них.
Стандартные правила обеспечения равных
возможностей для инвалидов (Резолюция 48/96
Генеральной Ассамблеи ООН 20 декабря 1993 года)
Правило 10. Культура
Государства обеспечивают вовлечение инвалидов в культурную
жизнь и обеспечивают им возможность участия на равной основе в
культурной жизни.
1. Государствам следует обеспечить, чтобы инвалиды, прожива-
ющие как в городских, так и сельских районах, имели возможность
использовать свой творческий, художественный и интеллектуаль-
ный потенциал не только для своего блага, но и для обогащения
всего общества. Примерами такой деятельности являются занятия

28. 28
хореографией, музыкой, литературой, театром, пластическими ви-
дами искусств, живописью и ваянием. Особое внимание, особенно
в развивающихся странах, следует обратить на такие традиционные
и современные виды искусств, как кукольные постановки, деклами-
рование стихов и публичное чтение прозаических произведений.
2. Государствам следует содействовать доступности таких
культурно-просветительных учреждений, как театры, музеи, кино-
театры и библиотеки и возможности их использования.
3. Государствам следует разрабатывать и использовать специ-
альные технические средства в целях расширения доступа инва-
лидов к литературным произведениям, фильмам и театральным
постановкам.
Правило 11. Отдых и спорт
Государства примут меры для обеспечения инвалидам равных
возможностей для отдыха и занятий спортом.
1. Государствам следует принимать меры для обеспечения до-
ступа инвалидов к местам отдыха и занятий спортом, гостиницам,
пляжам, спортивным аренам, спортивным залам и т.д. Эти меры
должны включать оказание поддержки персоналу, осуществляю-
щему программы по организации отдыха и занятий спортом, в том
числе проекты, предусматривающие разработку методики обеспе-
чения доступности, а также по обеспечению участия и разработке
информационных и учебных программ.
2. Туристические организации, бюро путешествий, гостиницы,
общественные и другие организации, занимающиеся организацией
досуга и путешествий, должны оказывать услуги всем без исключе-
ния, принимая во внимание при этом особые потребности инвали-
дов. Для содействия достижению этой цели следует организовать
соответствующую подготовку кадров.
3. Следует поощрять спортивные организации расширять воз-
можности для привлечения инвалидов к участию в спортивных ме-
роприятиях. В некоторых случаях для такого участия достаточно
лишь обеспечить доступ инвалидов к этим мероприятиям. В других
случаях необходимо принимать специальные меры или организо-
вывать специальные игры. Государствам следует поддерживать уча-
стие инвалидов в национальных и международных соревнованиях.
4. Инвалидам, участвующим в спортивных мероприятиях, сле-
дует обеспечить такие же возможности для обучения и тренировок,
как и другим спортсменам.

29. 29
2.4. Стандарти передбачені національним законодавством
1. Конституція України
2. Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”;
3. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні”
4. Закон України „Про оздоровлення та відпочинок дітей”
5. Закон України „Про телебачення і радіомовлення”
6. Закон України „Про фізичну культуру і спорт”
7. Закон України „Про гуманітарну допомогу”
8. Закон України „Про сприяння соціальному становленню та
розвитку молоді в Україні”
9. Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена
постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. N 1686
10. Порядок використання коштів, передбачених у держав-
ному бюджеті для надання фінансової підтримки громадсь-
ким організаціям інвалідів, затверджений Постановою Кабінету
Міністрів України від 2 березня 2011 р. N 176
11. ПОСТАНОВА МІНІСТЕРСТВА УКРАЇНИ У СПРАВАХ
МОЛОДІ І СПОРТУ „Про створення Українського та обласних
центрів інвалідного спорту” N 29/п-2/6 від 14.01.93
12.УКАЗ ПРЕЗИДЕНТАУКРАЇНИПрозаходищодорозв’язання
актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями
від 19.05.2011 № 955
Конституція України
Стаття 21.
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свобо-
ди людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав
і свобод.
Стаття 23.
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості,

30. 30
якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та
має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і
всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є
рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного
та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за
мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням
жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній
і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці,
у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони
праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням
умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материн-
ством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою
материнстваідитинства,включаючинаданняоплачуванихвідпусток
та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стаття 49.
Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та ме-
дичне страхування.
Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням
відповіднихсоціально-економічних,медико-санітарнихіоздоровчо-
профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх
громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних
закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплат-
но; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава
сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
(Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див.
в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 (v010p710-02) від
29.05.2002)
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,
забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Стаття 52.
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від
того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація

31. 31
переслідуються за законом.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, покладається на державу. Держава
заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Стаття 54.
Громадянам гарантується свобода літературної, художньої,
наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності,
їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що ви-
никають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї
інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовува-
ти або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими
законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових
зв’язків України зі світовим співтовариством.
Культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших
об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для по-
вернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за
її межами.
Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”
Стаття 5. Реалізація державної політики у сфері реабілітації
інвалідів
Державна політика України у сфері реабілітації інвалідів:
…формулює вимоги до об’єктів соціальної інфраструктури та
інформації для створення безперешкодного доступу до них інвалідів
шляхом усунення природних, комунікаційних і архітектурних
перешкод;
сприяє участі громадських організацій, у тому числі громадських
організацій інвалідів, у формуванні і реалізації державної політики
у цій сфері.
Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів
покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого са-
моврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими
організаціями інвалідів забезпечують розробку і виконання про-
грам для запобігання виникненню інвалідності, компенсації вад і
розладів функцій організму особи, створення умов для їх усунення
шляхом медичної, психолого-педагогічної, психологічної, фізичної,