1. 1
Лекція Кількість годин 2
«Механізм ціноутворення на підприємстві»
Ціна - це грошовий вираз вартості виготовленої продукції (товару, робіт, послуг).
Ціна як економічна категорія поєднує в собі:
• грошове вираження вартості товару;
• суму грошових коштів, що сплачується покупцем і одержується продавцем
за одиницю товару (готової продукції, робіт, послуг);
• прийом непрямого вимірювання величини затраченої суспільно необхідної
праці;
• кількісне співвідношення попиту і пропозиції.
Кругообіг ресурсів на підприємстві закінчується процесом реалізації готової
продукції (робіт, послуг) та їх відшкодуванням коштами покупців.
Встановити ціну товару на ринку складно, тому що на неї впливає велика кількість
факторів: тип ринку, еластичність споживчого попиту, обсяг і динаміка попиту,
економічні можливості покупців, витрати виробництва, ціна на аналогічні товари
конкурентів, державне регулювання цін.
Ціна одночасно відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну
спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції і
державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші
суб'єктивні моменти. Ціна виконує ряд функцій, а саме:
1. Планово-облікову — забезпечує оцінку майна, облік результатів
господарювання та їх прогнозування.
2. Стимулювання — сприяє мотивації раціональному використанню
обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту
продукції.
3. Розподільчу — дає змогу розподілити доходи в суспільстві.
4. Регулювальну — здійснює збалансування між окремими виробництвами,
попитом і пропозицією.
Ціноутворення — це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і
тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури. Політика
ціноутворення в Україні спрямована на забезпечення:
• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності,
економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-
територіальних регіонів;
• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;
2. 2
• об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську
продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;
• розширення сфери застосування вільних цін;
• підвищення якості продукції;
• соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і
малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у
зв'язку із зростанням цін і тарифів;
• створення необхідних економічних гарантій для виробників;
• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. У народному
господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та
регульовані ціни і тарифи.
Вільні ціни — це реальний грошовий вимір вартості товару для підприємства,
який визначається продавцями і покупцями в процесі домовленості між ними. У
вільних цінах враховуються витрати на виготовлення продукції, (робіт, послуг) і
прибуток без обмеження рівня рентабельності.
Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за
винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання Цін і тарифів.
Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:
• державних фіксованих цін (тарифів);
• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних
фіксованих цін і тарифів.
Регульовані ціни формуються за принципами вільного ціноутворення за умови
їх певного державного регулювання на окремі види продукції (роботи, послуги)
шляхом обмеження рівня рентабельності
Фіксовані ціни встановлюються державою на ресурси, які мають
визначальне значення для населення, а також на продукцію підприємств
монополістів. Ці ціни на певний період часу незмінні, суворо фіксовані. Фіксована
ціна може покривати витрати підприємства на виготовлення продукції (робіт,
послуг) підприємства або бути нижчою за них. За умови, якщо фіксована ціна не
покриває витрат підприємства, держава може надавати таким підприємствам
дотацію.
У разі надмірного зростання цін, раніше виведених із під державного контролю,
допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на
ресурси, які мають визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на
товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію,
товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що посідають
монопольне (домінуюче) становище на ринку.
3. 3
Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у
зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від
господарської діяльності підприємств.
При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через
зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами
застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються
відповідно до цін і умов світового ринку.
Оскільки, встановлюючи ціну на товар, підприємство намагається
спрогнозувати, забезпечити певний рівень прибутковості, воно має керуватися
певними обставинами. Спроба встановити занадто високу ціну відштовхне
споживача, тобто попит можна звести нанівець. Низька ціна не забезпечить навіть
простого відтворення. Виваженість при прийнятті рішення щодо рівня ціни має
спиратися на собівартість, властивості та якість продукції, ціну аналогічних
товарів, які пропонують конкуренти. Слід ураховувати й інші чинники, про що
йшлося у попередньому параграфі.
Встановлення ціни регулюється такими загальноприйнятими методами: 1) на
основі витрат виробництва; 2) на основі аналізу беззбитковості та забезпечення
цільового прибутку;
3) на основі ціннісної значущості товару; 4) з орієнтацією на конкурентів; 5)
параметричними методами.
Метод визначення ціни на основі витрат виробництва
Ціну продукції встановлюють на основі витрат виробництва, до яких
додається націнка або розрахунковий прибуток. Формула розрахунку ціни (Цв) має
вигляд:
Цв = С + Пб,
де Цв – ціна виробника, грн.;
С – собівартість виробу, грн.;
Пб – розміри планового прибутку, %.
Розрізняють такі методи встановлення ціни товару на основі витрат
виробництва: а) метод повних витрат виробництва;
б) граничних витрат виробництва; в) метод доходу на капітал.
Для того, щоб знайти собівартість продукції потрібно скористатись формулою:
С = Ср + ЗП + Ар + Ін.ц + Взаг
де С – собівартість виробу, грн.;
Ср – сировинні матеріали, грн.;
ЗП – витрати на заробітну плату, грн.;
4. 4
Ар – амортизація, грн.;
Ін.ц – інші цехові витрати, грн.;
Взаг – загальнозаводські(загальновиробничі) витрати, грн.
Виробник за куплену сировину сплачує ціну з ПДФ.
Матеріальні витрати виробника – це вартість сировини та вартість палива
технологічного:
МВ = Ср + Пт,
де Ср – вартість сировини, грн.;
Пт – вартість палива, грн.
Ціна з ПДВ:
Цпдв = (Цв∙ ПДВ%) + Цв,
де ПДВ% – відсотки ПДВ, %;
В державний бюджет підприємство відраховує прибуток та різницю в ПДВ.
Ціну на виріб, що встановлює виробник, грн. знаходять за формулою:
Ц = С + Пп,
де С– собівартість виробу, грн.;
Пп – плановий прибуток, відсоток від собівартості, %;
Надбавка за якість розраховується за формулою:
Някість = ( С + Пп ) ∙ Нпід : 100
Някість – надбавка за якість продукції, грн.;
Нпід – відсоток надбавки за якість продукції, %.
Ціна з ПДВ (податок на додану вартість) знаходять як суму ціни виробу і податку
на додану вартість:
Цзпдв = Ц + ПДВ,
5. 5
ПДВ – податок на додану вартість, %.
Акцизний податок – особливий вид податкових відрахувань, яким обтяжують
виробників ряду особливих товарів. Цей збір вважають виключно політичним,
тому що основна його роль – регулювати грошовий оборот і ринок, контролювати
попит. Акциз – це міжнародне поняття, яке присутнє у всіх країнах світу з
капіталістичною системою економіки.
Акцизний збір відповідно до Податкового кодексу України – це непрямий податок,
яким обкладаються підакцизні товари. Сума податку включається в ціну цих
предметів. Формально виплачують його платники, встановлені законом, але
фактично матеріальна відповідальність перекладається на споживача.
Перелік підакцизних товарів може змінюватися шляхом внесення змін до
Податкового Кодексу. На даний момент це:
1) Спирт.
2) Алкогольні напої та пиво.
3) Сигарети, тютюн і його замінники.
4) Легкові автомобілі, кузова, причепи, мотоцикли.
5) Газ і нафтопродукти.
6) Ювелірні прикраси (до 2003 року).
7) Дизельне паливо.
Знаходять таким чином:
Аз = Цзпдв + аз,
Аз – акцизний збір, грн;
Аз – відсоток акцизного збору з товару, %.
Оптова (гуртова) ціна́ — ціна, за якою підприємства й організації реалізують
вироблену ними продукцію іншим підприємствам та організаціям, крім населення.
Цгурт = С + Пп + Аз + ПДВ,
де С– собівартість виробу, грн.;
Пп – плановий прибуток, відсоток від собівартості, %;
Аз – акцизний збір, грн;
ПДВ – податок на додану вартість, %.
Торговельна надбавка (націнка) - сума витрат суб’єкта господарювання, що
пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у
6. 6
роздрібній торгівлі, та прибутку. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її
максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом
господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі;
Торгова надбавка розраховується за формулою:
Тн = Цгурт ∙ Нт,
Цгурт – оптова ціна виробу, грн.;
Нт – відсоток торгівельної надбавки, %.
Роздрібна ціна – це ціна одиниці товару в торговельній мережі роздрібної
торгівлі.
Цроздрібна = Цгурт + Тн,
Цроздрібна – роздрібна ціна одиниці продукції, грн.;
Тн – торгова надбавка, грн.
