клопотання, Пасішник

1. До Солом'янського районного суду м.Києва
КЛОПОТАННЯ
про повернення обвинувального акту
у кримінальному провадженні № 52016000000000037 від
03.02.2016 за обвинуваченням Пасішника Андрія Петровича
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину),
передбаченого ч.1 ст.344 України
02 квітня 2016 року прокурором у кримінальному правадженні –
заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури
Генеральної прокуратури України старшим радником юстиції Кривенко
Володимиром Володимировичем було затверджено обвинувальний акт у
кримінальному провадженні № 52016000000000037 від 03.02.2016 року за
обвинуваченням Пасішника Андрія Петровича у вчиненні
кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 344 КК України.
Звертаю увагу суду, що обвинувальний акт складений з низкою
неточностей та є загальним, тобто не містить конкретних деталей
вчиненого Пасішником Андрієм Петровичем, протиправного діяння.
1) Всупереч вимогам пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України, в
обвинувальному акті не повністю викладені фактичні обставини
кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити
виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор
вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення
з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про
кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
1

2. Розгляд кримінального провадження за відсутності належним
чином сформульованого обвинувачення та належно викладених
обставин злочину, порушає гарантовані законом процесуальні права
обвинуваченого, в тому числі, права на захист та позбавляє суд
можливості прийняти законне рішення.
Проте, всупереч вищевикладеному, прокурором у кримінальному цей
акт був скерований до Солом'янського районного суду м.Києва з
вказаними недоліками, а тому акт підлягає поверененню прокурору через
його невідповідність вимогам КПК.
2) За вимогами п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт
повинен містити формулювання обвинувачення, а не слово
«обвинувачується».
Отже, в обвинувальному акті викладено обставини, які містять в собі
істотні суперечності і взаємовиключні висновки, які за своїм змістом
вказаним вимогам КПК України не відповідають, суперечать вимогам п. 5
ч. 2 ст. 291 КПК України, що є порушенням права обвинуваченого на
захист та справедливий судовий розгляд (ст. 6 Європейської (Римської)
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, відсутні посилання на докази, які б вказували на наявність
складу злочину та наявність вини в діях підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ККУ виною є психічне ставлення особи до
вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, виражене у
формі умислу або необережності.
Так, в обвинувальному акті зазначено, що Пасішник А.П. здійснив
вплив на потерпілого „вмовляючи, переконуючи та схиляючи” (арк.13)
чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.344 КК
України.
Далі, в обвинувальному акти вказано (арк.13): „.що призвело до
ПОДАННЯ ЗАЯВИ ПРО ВІДСТАВКУ” міністра.
Але чи є тут причинно наслідковий зв'язок між подіями?
Цього в обвинувальному акті не встановлено.
3) Обвинувальний акт не містить роз’яснення ставлення Пасішника
Андрія Петровича до вчиненого діяння, тобто відсутнє будь-яке
посилання на те, що він усвідомлював суспільно-небезпечний характер
2

3. вчинюваного діяння, знав про можливі наслідки і бажав їх настання.
Відсутність відповідного посилання є порушенням ч. 2 ст. 23 КК України,
де зазначено, що вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-
якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною
умовою кримінальної відповідальності.
Отже, за відсутності суб’єктивної сторони вчиненого діяння, у діях
Пасішника Андрія Петровича відсутній склад злочину, передбачений
ч. 1 ст. 344 КК України.
4) Викладені в обвинувальному акті обставини кримінального
правопорушення не відповідають диспозиції відповідної статті КК
України (ч. 1, ст.344) .
Диспозиція статті 344 КК України прямо вказує на необхідність
встановлення під час досудового розслідування мети, яку переслідувала
особа, що вчиняє заборонене статтею 344 КК України діяння.
В обвинувальному акті відсутні посилання на мотив вчинення злочинів,
що є обставиною, яка підлягає обов’язковому доказуванню у кримінальному
провадженні відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України. Тож, мотив у
кримінальному правопорушенні, у якому обвинувачують залишається
незрозумілим і прокурором в обвинувальному акті не зазначеним.
Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України
«Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в
кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні
вимагати від органів досудового слідства, щоб пред’явлене особі
обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно
містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час,
місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав
людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний
обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути
негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про
характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії»)
більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність
3

4. приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно
якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину
можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної
справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного
він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та
юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (рішення від
19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).
Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події
кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і
мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких
відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України
можна встановити в діянні обвинуваченого склад кримінального
правопорушення.
Натомість, при формулюванні обвинувачення за даним злочином,
сторона обвинувачення вдалася лише до констатації певних фактів, що є
порушенням загальних засад кримінального провадження, зокрема,
принципів верховенства права, законності, презумпції невинуватості та
забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до
правосуддя, а також порушення міжнародних стандартів у галузі
судочинства.
Тобто зміст формулювання обвинувачення за цією статтею не
відповідає її правовій кваліфікації.
Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність
приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі стосовно
якої порушено кримінальне провадження, зокрема в п. 51 рішення від 26
червня 2008 року у справі «Ващенко проти України» зазначено, що
поняття обвинувачення для цілей пункту 1 ст. 6 може бути визначене
як офіційне доведення до відома особи компетентним органом
твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою
загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється
відповідальність карного і попереджувального характеру.
Сторона обвинувачення взагалі не конкретизує мотив та мету за даним
діянням, що свідчить про не виклад суб’єктивної сторони цього складу
злочину та тягне як наслідок вказану неконкретність обвинувачення.
4

5. Формулювання обвинувачення є словесним посиланням на
кримінально-правові норми і має слово в слово відповідати диспозиції
відповідної статті КК України, за якою, на думку прокурора, має бути
притягнений до відповідальності підозрюваний, навіть найменші
відхилення від цієї вимоги неприпустимі.
5) Слід зазначити, що обвинувальний акт згідно ч. 1 ст. 291 КПКУ
складається слідчим і затверджується прокурором і є підсумковим
процесуальним документом, яким закінчується досудове розслідування.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має
містити формулювання обвинувачення в остаточному вигляді.
Після складання обвинувального акту підозрювана особа набуває
статус обвинуваченого.
В обвинувальному акті, затвердженому прокурором Кривенко В.В.
недотримана процесуальна вимога складання документів. Так, під
офіційним документом, слід розуміти документи, що містять зафіксовану
на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи
посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні
спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як
документи-докази у право застосовній діяльності, що складаються,
видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами
органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян,
юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової
форми, а також окремими громадянами, у тому числі само зайнятими
особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи
службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види
документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та
містять передбачені законом реквізити.
Саме підписання обвинувального акта прокурором та скріплення його
підпису печаткою надає йому статусу офіційного документу і свідчить про
належне його затвердження прокурором.
Зазначена правова позиція збігається з правовою позицією Верховного
Суду України у справі № №5-50кс15 від 09.07.2015 р.
Тож, враховуючи вищевикладене, виникають сумніви, що документ, який
вручений під назвою «Обвинувальний акт» є офіційним і затвердженим
прокурором.
5

6. 6) Крім того, обвинувальний акт, враховуючи диспозицію статті 344 КК
України, є також і твердженням прокурора про встановлення і ознак саме
незаконності впливу, враховуючи той факт, що навіть будь яке спілкування
двох осіб між собою, само по собі, є психологічним впливом однієї особи на
іншу з метою керування поведінкою особи, якій адресується психологічний
посил. Цілком очевидно, що не кожний вплив є незаконним впливом.
При цьому ці твердження повинні бути абсолютно конкретним, без
подвійного значення. І на підтвердження цього конкретного твердження
повинні бути наведені конкретні, а не абстрактні обставини.
Крім того, вимога щодо відповідності обвинувального акту положенням
КПК України, означає, з урахуванням положень статей 8 та 9 КПК України,
згідно яких кримінальне процесуальне законодавство України застосовується
з урахуванням практики Європейського суду ї прав людини, і вимогу
беззаперечної відповідності обвинувального акту практиці Європейського
суду з прав людини.
Стаття 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини” із змінами і доповненнями,
внесеними Законами України від 15 березня 2011 року N 3135-VI, від 16
жовтня 2012 року N 5463-VI чітко вказує, що „Суди застосовують при
розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.”
Щодо практики ЄСПЛ з приводу саме конкретності обвинувачення, то
саме його конкретність постулюється Європейським судом як одна з
основних підстав непорушення права особи на ефективний захист від
обвинувачення.
Так, наприклад, в рішенні Європейського суду з прав людини, яке є
джерелом права (ст.17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання та
застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з яким при
розгляді справ судами України Конвенція та практика Європейського суду з
прав людини мають використовуватися як джерела права)
у справі "Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства"
від 30.09.1990 вказано:
"Розумна підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у
статті к пункту 1(с) Конвенції передбачає:
наявність обставин або
відомостей, які б переконали неупередженого спостерігача, що ця
особа, можливо, вчинила злочин. … "
Виходячи з вищенаведеного, обвинувальний акт (якій містить у собі
також текст з повідомлення про підозру) не може бути розумним
6

7. (конкретним), саме тому що підозра не відповідає крітерію розумності за
практикою ЄСПЛ, бо не містить обставин або відомостей, які б переконали
неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин.
У рішенні по справі "Влох проти Польщі" від 19.10.2000 ЄСПЛ
зазначив:
"109. Проте, на додаток його фактичної сторони, наявність
обґрунтованої підозри за змістом підпункту (с) пункту 1 статті 5 вимагає,
щоб покладені в основу факти було можна обґрунтовано вважати за такі,
що вписуються до диспозиції однієї зі статей, які характеризують у
Кримінальному кодексі кримінальну поведінку."
Враховуючи те, що на стадії висунення підозри обвинувачення діє в
умовах неочевидності – вимоги до конкретності обвинувачення на стадії
складання обвинувального акту, після проведення досудового розслідування,
стають ще більш жорсткішими.
У рішенні по справі "Ващенко проти України" від 26.06.2008 ЄСПЛ
зазначив:
"51. Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 Конвенції може бути визначене
як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження
про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру
визначається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та
попереджувального характеру"
У рішенні по справі "Маттоціа проти Італії" від 25.07.2000 ЄСПЛ
зазначив:
"Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально
поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти
матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення
обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну
кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування
обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь
якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми
для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення,
що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні
обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати
крізь призму положення, закріпленого у п."b" ч.3 ст.6 Конвенції. Аналогічно
слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні,
включаючи зміни причини обвинувачення"
Наступний приклад - у справі "Абрамян проти Росії" від 09.10.2008
ЄСПЛ зазначив:
7

8. "Деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час
розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до
відома підозрюваного він офіційно вважається повідомленим про фактичні
та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Положення п."а"
ч.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про
право обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, яке гарантоване п.1
цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації
щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації,
яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою
забезпечення справедливого розгляду."
7) Сторона обвинувачення в обвинувальному акті не наводить в своєму
твердженні про вчинення Пасішником А.П. забороненого діяння які ж саме
негативні наслідки обіцяв Пасішник А.П. Абромавичусу А. у разі
ненадання останнім рекомендації Прем'єр-міністру щодо Пасішника
А.П.
Так, не встановлено чим саме Пасішник А.П. погрожував
заявнику?
Враховуючи те, що залякування (неодноразове висловлення погрози),
як спосіб вчинення незаконного тиску на державного діяча є аналогічним
елементу, що становить об'єктивну сторону злочину, передбаченому статтею
344 КК України, така невизначеність та неконкретність сторони
обвинувачення також фактично позбавляє останнього можливостей захисту,
через його необізнаність в чому саме він обвинувачується.
Таким чином, з тексту обвинувального акту взагалі неможливо
встановити чи встановлена стороною обвинувачення суб'єктивна
сторона інкримінованого Пасішнику А.П. діяння.
У обвинувальному акті лише вказано, що діяння обвинувачаного
призвело до “подання заяви про відставку міністра та не потягло
прийняття незаконного рішення”, проте відсутнє обгрунтування
наявності суб’єктивної сторони – умислу Пасішника А.П. саме на
“подання заяви про відставку міністра”, що начебто є наслідком такого
впливу.
Вказане свідчить про невиконання органом досудового
розслідування завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2
КПК України, порушення загальних засад кримінального провадження,
зокрема, принципів верховенства права, законності, презумпції
невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на
8

9. захист, доступу до правосуддя, а також порушення міжнародних
стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про
необхідність роз’яснення кожному, кого обвинувачено у вчиненні
кримінального правопорушення, зрозумілою для нього мовою про
характер і причину обвинувачення проти нього, що є гарантією права на
справедливий судовий розгляд.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 7, 291, 314 КПК
України,-
ПРОШУ:
Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні №
52016000000000037 від 03.02.2016 за обвинуваченням Пасішника Андрія
Петровича у вчиненні кримінального правопорушення (злочину),
передбаченого ч.1 ст.344 України прокурору через невідповідність
вимогам КПК.
9

10. захист, доступу до правосуддя, а також порушення міжнародних
стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про
необхідність роз’яснення кожному, кого обвинувачено у вчиненні
кримінального правопорушення, зрозумілою для нього мовою про
характер і причину обвинувачення проти нього, що є гарантією права на
справедливий судовий розгляд.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 2, 7, 291, 314 КПК
України,-
ПРОШУ:
Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні №
52016000000000037 від 03.02.2016 за обвинуваченням Пасішника Андрія
Петровича у вчиненні кримінального правопорушення (злочину),
передбаченого ч.1 ст.344 України прокурору через невідповідність
вимогам КПК.
9