17.06.2019. Вадим Володарський, Адвокатське об'єднання "Кредо" (Адвокат)

1. 17.06.2019. Вадим Володарський, Адвокатське об'єднання "Кредо" (Адвокат)
Коментар для «Трибуни Броварів» про перекриття вул. Виноградної
Очевидно, такі дії на законі не грунтуються, й порушують права
невизначеного кола учасників дорожнього руху. Це видно з такого.
1. У відповідності до ст..32 Закону України «Про автомобільні дороги»:
«Користувачі автомобільних доріг мають право на: безперервні, безпечні та
зручні умови руху…»
У відповідності до п.2.12 «г» ПДР, власник транспортного засобу має право
на безпечні та зручні умови для руху.
Із цим узгоджується й вимога п.39 Єдиних правил ремонту і утримання
автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та
охорони (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994
р. N 198, з подальшими змінами та доповненнями): «Якість робіт по ремонту та
утриманню об'єктів повинна відповідати
вимогам комфортності, економічності та безпеки дорожнього руху.»
Зручність (комфортність) руху – це більш широке поняття, ніж зручна його
організація з точки зору дорожніх знаків та розмітки. Це стосується усіх умов руху
загалом. Зокрема, і доступу для водія (пасажира) у ті чи інші місця. Зокрема, і
можливість вибору зручного маршруту (без зайвих об’їздів).
1. У відповідності до ст..24 Конституції України: «Громадяни мають рівні
конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими
ознаками.»
Як видно з наведеного, перелік ознак та/або обставин, у залежності від яких
заборонено встановлювати привілеї чи обмеження, не є виключним.
У той же час, відповідно до ст..33 Конституції України: «Кожному, хто на
законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода
пересування».
По суті, встановлюють неможливість потрапляння на зазначену територію
для "чужих", що є дискримінацією.
1. У ст..1 Закону України «Про автомобільні дороги» дано визначення:
«вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і
пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах
населених пунктів».
У ст..21 Закону України «Про дорожній рух» визначення дається також
подібне: «Автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі
в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з
усіма розміщеними на ній спорудами.»

2. У відповідності до ст..1 Закону України «Про благоустрій населених
пунктів»: «вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних
засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та
інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки,
набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та
майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та
допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху».
Як видно з наведеного, ця норма також передбачає призначення вулиць, доріг
для руху як транспортних засобів, так і пішоходів (причому рух транспортних
засобів знаходиться на першому місці). При цьому пішохідні та велосипедні
доріжки, тощо, згадуються окремо від вулиць і доріг, з чого випливає, що це різні
об’єкти.
Відтак, у відповідності до вимог закону, будь-яка вулиця призначена для
руху як транспортних засобів, так і пішоходів, причому саме рух
транспортних засобів поставлений на перше місце. Повна заборона руху
транспортних засобів вулицею не відповідає ані зазначеному призначенню
вулиці відповідно до закону, ані визначенню самої вулиці, як поняття.
1. ТЕХНIЧНI ПРАВИЛА ремонту і утримання міських вулиць та доріг КТМ
204 України 010-94 (ЗАТВЕРДЖЕНО Держжитлокомунгоспом
України27.12.1994, ПОГОДЖЕНО Головним управлінням Державтоінспекції
МВС України 26.12.1994), встановлюють, що: «Роботи по ремонту і утриманню
міських вулиць та доріг повинні бути спрямовані на забезпечення та збереження
їх технічно справного і естетичного стану, підвищення
транспортно-експлуатаційних якостей та продовження строків служби
всіх елементів і споруд вулично-дорожньої мережі при одночасному
поновленні та упорядкуванні застосування технічних засобів регулювання
дорожнього руху, дорожньої розмітки та огорож» (п.3.1);
«Заходи по організації дорожнього руху повинні
передбачати максимальне скорочення затримок та перепробігу
транспортних засобів по вулично-дорожній мережі.» (п.4.6).
Системний аналіз зазначених положень вказаного нормативного акту
дозволяє зробити висновок, що вони спрямовані на реалізацію зазначених вище
положень Законів України «Про автомобільні дороги» та «Про дорожній рух».
Очевидно, що подібні заходи призводять до погіршення транспортно-
експлуатаційних якостей вулиць.
1. Законами України передбачений виключний перелік випадків, коли може
бути заборонений рух транспортних засобів тими чи іншими ділянками доріг. Так,
Закон України «Про дорожній рух» передбачає лише два таких випадки: при
виконанні робіт на дорогах та вулицях (на підставі відповідного ордеру на
проведення таких робіт) – ст..26 Закону; під час проїзду окремих осіб, щодо яких
здійснюється державна охорона – ст..26-1 Закону.
Основні права органі самоврядування у зазначеній сфері визначені ст..20
Закону України «Про автомобільні дороги».
До обмеження або заборони руху відносяться тільки два зазначених у ній
права таких органів: «встановлювати за погодженням з відповідним підрозділом
Національної поліції тимчасові обмеження на рух транспортних

3. засобів при проведенні ремонтних та інших робіт на вулицях і дорогах міст та
інших населених пунктів» (п.4);
«обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, навантаження на
вісь, загальна маса або габарити яких перевищують
норми, визначені для них державними стандартами, у разі відсутності
відповідного спеціального погодження» (п.7).
Як видно за змістом цих норм, повноваження зазначених органів стосуються
або лише тимчасового, на період виконання робіт, або стосовно лише визначеної
категорії транспортних засобів, -навантаження на вісь, загальна маса або габарити
яких перевищують норми, визначені для них державними стандартами. (Згідно
ст..26-1 Закону України «Про дорожній рух», очевидно, заборона чи обмеження
руху здійснюється іншими органами, зокрема, поліцією; у будь-якому випадку, до
спірних правовідносин ця ситуація відношення не має.)
Таким чином, будь-які самочинно встановлені обмеження у дорожньому русі
не можна визнати законними.
У відповідності до п.8.1 ПДР: «Регулювання дорожнього руху здійснюється
за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання,
світлофорів, а також регулювальниками.»
Не передбачено наявності саме на вулицях таких загороджень наявність і
Законом України «Про дорожній рух».
Між тим, у відповідності до ст..23 цього Закону: «Усі роботи по будівництву,
реконструкції і ремонту автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів
повинні здійснюватись згідно з проектами та вимогами правил, нормативів і
стандартів України з безпеки дорожнього руху.»
Не передбачено наявності, встановлення та утримання «штучних перешкод»
на дорогах і розділом І Правил утримання технічних засобів регулювання
дорожнього руху вулично-дорожньої мережі населених пунктів (ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального
господарства України від 08.11.2017 № 296. Зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 30 листопада 2017 р. за № 1456/31324).
У відповідності до ст..27 Закону України «Про дорожній рух»: «Організація
дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах
здійснюється із застосуванням технічних засобів інформаційно-телекомунікаційних
та автоматизованих систем керування та нагляду за дорожнім рухом відповідно до
правил і стандартів, а також на основі проектів і схем організації дорожнього руху,
погоджених із відповідними підрозділами Національної поліції. До вказаних
проектів і схем за приписами відповідних підрозділів Національної поліції можуть
бути внесені зміни та доповнення.»
Необхідно враховувати й вимоги ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і
забудова міських і сільських поселень» (ЗАТВЕРДЖЕНО наказом
Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р. N 44).
Згідно п.7.26 зазначених ДБН: «Мережу вулиць і доріг населених пунктів
треба проектувати у вигляді єдиної системи з урахуванням функціонального
призначення окремих вулиць і доріг, інтенсивності транспортного, пішохідного і

4. велосипедного руху, архітектурно-планувальної організації території і характеру
забудови, вимог охорони навколишнього середовища.
У складі вулично-дорожньої мережі треба виділяти вулиці й дороги
магістрального й місцевого значення. Категорії вулиць і доріг треба призначати
відповідно до класифікації, наведеної у додатку 7.1».
Окрім того, відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання
містобудівної діяльності», дороги у місті відносяться до інженерно-транспортної
інфраструктури. У відповідно до п.3 цієї частини, детальний план території -
містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток
території.
У відповідності до ст..21 зазначеного Закону:
Громадському обговоренню підлягають розроблені в установленому порядку
проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани
населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.
Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, зазначеної у
частині першій цієї статті, без проведення громадського обговорення проектів такої
документації забороняється.
Замовники містобудівної документації зобов’язані забезпечити:…
4) проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної
документації на місцевому рівні;
5) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками
містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію;
6) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів
містобудівної документації на місцевому рівні.
Також зазначеною статтею закону визначається порядок оприлюднення
прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації, проведення
громадських слухань, тощо.
Відповідно до Порядку проведення громадських слухань щодо
врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної
документації на місцевому рівні (затверджено Постановою Кабінету Міністрів
України від 25 травня 2011 р. N 555) встановлено обов’язки замовника
містобудівної документації щодо такого оприлюднення, прийняття та розгляду
пропозицій, зокрема, й фізичних осіб.
Проведення громадських слухань, окрім цього, у якості обов’язкового,
передбачено й ст..13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Треба враховувати й зміст положень Закону України «Про регулювання
містобудівної діяльності»
Відповідно до ч.1 ст.2 зазначеного Закону:
«Планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів
місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає:

5. … 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого
розвитку територій;
3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням;
4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час
планування і забудови територій;
5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та
громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих,
історико-культурних та інших зон і об’єктів;
… 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво
об’єктів;
… 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури».
Як видно з наведеного, по-перше, предметом регулювання зазначеного
Закону, що прямо передбачено у ньому, є творення та розвиток інженерно-
транспортної інфстраструктури. Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 зазначеного Закону:
«інженерно-транспортна інфраструктура - комплекс інженерних, транспортних
споруд і комунікацій».
Отже, вулично-дорожня мережа відноситься до інженерно-транспортної
інфраструктури. Відповідно, питання її розвитку, зокрема, такі, що стосуються
повної заборони дорожнього руху на значних ділянках, - є такими, що
регулюються положеннями Закону «Про регулювання містобудівної діяльності»,
що прямо випливає з зазначеної норми. А відтак, на зазначені питання
розповсюджуються вимоги щодо проведення громадських слухань.
Окрім того, забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів
сталого розвитку територій, взаємоузгодження державних, громадських та
приватних інтересів під час планування і забудови територій та ін.., що
передбачено зазначеними вище пунктами статті закону, безумовно, відноситься до
питання про заборону руху .
Важливим є також те, що впровадження зазначених рішень потребує
розроблення містобудівної та проектної документації (зокрема, пп.3,7,9 ч.1 ст.1
зазначеного Закону). У відповідності до ч.1 ст.16 Закону: «Планування територій на
місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних
планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території,
їх оновлення та внесення змін до них.»
зонування території, зокрема: «4. Параметри використання території та
будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок
або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні
поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов’язковими
для врахування під час зонування відповідної території.»
Функціональне призначення включає у себе і призначення ділянок для
дорожнього руху. Тому такі масштабні зміни у цій сфері, які введені спірним
розпорядженням, відносяться до сфери регулювання Закону.
Тим більше це стосується детального плану території, згідно ст..19 Закону.
Тут особливо треба звернути увагу на положення зазначеної статті:

6. «4. Детальний план території визначає:
… 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху».
Очевидно, що, у разі встановлення таких перешкод без зазначених
документів, усі ці вимоги грубо порушуються.
Взагалі, очевидно, у кожному конкретному випадку вчинення таких дій
необхідно визначати, чи є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого
ч.1 ст.279 КК України, й у разі необхідності звертатися до правоохоронних органів
із відповідними заявами.
З повагою,
Вадим Володарський, адвокат.