4. Вступ
Світ наприкінці XVIII — у XIX ст.
Періодизація нової історії
Нова історія — це час великих змін в економічному, полі-
тичному, релігійному і соціальному житті Європи
та світу, час зародження і розвитку капіталістичного
(буржуазного) способу виробництва, час формуван-
ня основ індустріального суспільства. Людство пере-
ходить від аграрного до індустріального суспільства,
розвиток якого визначали промисловість, технічний
прогрес і використання машин.
Нова історія поділяється на два періоди:
перший — XVI — кінець XVIII ст. (цей період ми вивчали у
8 класі);
другий — кінець XVIII — XIX ст. (цей період ми вивчаємо у
9 класі).
Відбулися глибокі якісні зміни в житті всього людства.
Другий період нової історії — це період становлення і роз-
витку індустріального суспільства, індустріального
типу цивілізації й утвердження його зрілості, період
радикальних змін у всіх сферах житгя — політичній,
економічній, суспільній, соціальній, культурній,
ідеологічній, період перемоги й утвердження рин-
кових відносин у передових країнах світу.
Розширюється сфера діяльності товарно-грошових відно-
син.
Новий тип цивілізації розвинувся внаслідок таких найви-
значніших подій:
• війни за незалежність північноамериканських колоній;
• промислового перевороту у Великій Британії;
• охоплення промисловою революцією більшості кра-
їн Європи;
• французької революції кінця XVIII ст.
З
5. Початок другого періоду нової історії — це Велика фран-
цузька революція кінця XVIII ст., яка:
• зруйнувала феодально-абсолютистські перепони на шляху
розвитку приватного капіталістичного підприємництва;
• усунула відмінності між станами у суспільстві, фактично
зламала становий устрій;
• проголосила принцип рівноправності всіх громадян;
• встановила республіканську форму правління;
• проголосила священними і недоторканними права люди-
ни на свободу безпеку, на власність;
• започаткувала в європейських країнах рух жінок за зрів-
няння їх у правах з чоловіками;
• змінила напрям історичного розвитку Франції;
• стала поворотним пунктом у європейській історії.
Загальна характеристика змін
1. Це епоха швидкої ломки феодально-кріпосни-
цьких відносин, які пережили себе.
2. Відбувається швидкий індустріальний розвиток
країн Західної Європи й Америки, розвиваєть-
ся вільна ринкова економіка.
3. Мілітаризація економіки, яка веде до зростання
непродуктивних витрат. Озброєння й військо-
ве спорядження знищують не лише у війнах, а й
через "моральне" старіння, а на них витрачають
величезні кошти, часто завдяки збільшенню по-
датків з населення.
4. Люди навчилися протистояти природній сти-
хії. Вони підвищували родючість ґрунту, вико-
ристовуючи добрива та сівозміну, висушували
болота, виборювали землі в моря, вчилися гос-
подарювати, спираючись на передовий досвід
та знання.
5. Посилюється влада грошей.
У господа-
рюванні
6. 6. Становлення капіталістичного способу вироб-
ництва відбувалося нерівномірно.
7. Більшість країн (за винятком Великої Британії)
залишалися державами з багатоукладною змі-
шаною економікою.
8. Промислова революція охопила більшість кра-
їн Європи.
9. У землеробстві розпочалося використання сіль-
ськогосподарських машин, які з'явилися у Ве-
ликій Британії наприкінці XVIII ст. (багатоле-
мішні плуги, кінні сівалки, жниварки, молотарки
тощо). Утім нову техніку могли використовувати
лише великі капіталістичні підприємства, які
були пов'язані з ринком.
10. У землеробстві більшості країн переважали
дрібні селянські господарства, в яких панува-
ла ручна праця.
У політич-
ному
житті
ЬНа зміну абсолютним монархіям приходять
конституційні.
2. Держави почали спиратися на систему правових
норм, органи влади й управління, армію, поліцію,
засоби ідеологічного впливу на суспільство.
3. Це епоха буржуазно-демократичних і націо-
нальних рухів.
4. Дедалі більшу роль починає відігравати буржу-
азія, особливо промислова.
5. Процес ліквідації феодалізму і розвитку капіта-
лізму є одночасно процесом зародження націо-
нальної самосвідомості пригноблених народів,
утворенням націй і національних держав.
6. Ведеться боротьба за ліквідацію станової нерівно-
сті, різних привілеїв, повалення абсолютизму.
Форми цієї боротьби:
•революційні — характеризуються насильниць-
кими збройними методами;
5
7. •реформаторські — відбувається перетворення
абсолютної монархії на конституційну через
проведення реформ і досягнення компромісу
між дворянством та буржуазією.
7. Встановлюються такі форми правління, як рес-
публіка чи конституційна монархія.
8. У багатьох країнах було прийнято конституції,
почали діяти закони.
9. Поширюються об'єднавчі4
рухи, наслідком яких
стало утворення національних (Італія, Німеччи-
на) та незалежних держав (Чорногорія, Сербія
тощо).
У суспіль-
ному
житті
1. Ліквідовується станова нерівність.
2. Скасовано привілеї окремих станів (духовен-
ства і дворянства).
3. Розширюються громадянські права.
4. Істотно змінилася соціальна структура суспіль-
ства. Все більшу роль відіграють такі верстви
населення, як буржуазія (підприємці), наймані
робітники, інтелігенція.
5. Зростає чисельність робітничого класу.
В середині XIX ст. у найрозвиненіших країнах
промислових робітників налічувалося лише
9 млн осіб, на початку XX ст. — ЗО млн.
6. 3 розвитком промисловості формується тех-
нічна інтелігенція.
7. Виникає значний прошарок інтелігенції: ліка-
рі, вчителі, адвокати, літератори тощо.
8. Поглибилася відмінність між багатими і бідними.
9. Відбувається процес формування націй.
10. Створювалися професійні спілки, які захища-
ли людей найманої праці.
6
8. Утвер-
дження
парламен-
таризму
1. У багатьох країнах Європи встановлюється така
форма правління, як республіка.
2. Запроваджується принцип виборності влади,
ширшого виборчого права, розмежування гілок
влади.
3. У багатьох країнах права громадян та організа-
цію системи влади почали регулювати закони,
насамперед Основний закон — Конституція.
4. Ведеться боротьба за розширення демократії.
5. Виборність влади, передусім законодавчої (пар-
ламенту), давала можливість різним верствами
суспільства задля захисту інтересів обирати до
представницького органу своїх представників.
У розвитку
духовної
сфери
суспіль-
ства
1. Відбувається послаблення традиційних релігій і
зростання та поширення різних ідеологічних те-
чій.
Консерватизм — суспільно-політична течія, що
об'єднувала прихильників збереження старих
норм і традицій, які вороже ставилися до всього
нового, прогресивного.
Лібералізм — суспільно-політична течія, яка
об'єднує прихильників парламентського ладу,
вільного підприємництва, громадянських прав та
свобод особистості.
Націоналізм — суспільно-політична течія, яка ви-
значала головну роль нації в суспільстві, пропо-
відувала пріоритет і вищість загальнонаціональ-
них інтересів.
Радикалізм — суспільно-політична течія, яка об'є-
днувала прихильників рішучих методів боротьби
у розв'язанні політичних проблем. Прихильники
радикалізму ставили питання про проведення
часткових демократичних реформ.
Соціалізм — вчення про докорінну перебудову сус-
пільства, за якої утвердиться загальна рівність, не
буде експлуатації людини людиною, буде ліквідо-
вано приватну власність на засоби виробництва.
7
9. 4
2. В усіх країнах у другій половині XIX - на почат-
ку XX ст. посилився робітничий рух й утворилися
масові робітничі організації — партії, профспілки.
3. Розвивався жіночий рух.
4. Активізувалася місіонерська діяльність като-
лицької церкви в Африці, Передній Азії, пра-
вославної — на Далекому Сході.
5. Активно пропагується культ сили, шовінізм та
расизм.
Шовінізм — агресивна форма націоналізму, якій
притаманні звеличення основної нації і прини-
ження всіх інших народів.
Расизм — сукупність концепцій, що ґрунтуються
на положенні про фізичну і психічну нерівноцін-
ність людських рас, які поділяються на «вищі»
(повноцінні) та «нижчі» (неповноцінні).
Технічний
прогрес
1. Індустріальний характер суспільства зумовив
прискорений розвиток науки та освіти.
2. Відбувався бурхливий економічний розвиток
на основі науково-технічного прогресу.
3. Досягнення науки та техніки впроваджуються в
промислове та сільськогосподарське виробни-
цтво.
4. В обстановці гонки озброєнь нові технічні вина-
ходи впроваджуються у воєнне виробництво.
5. Відбувається промислова революція, яка роз-
почалася у Великій Британії у XVIII ст., охо-
пила у XIX ст. більшість європейських країн і
США, але до 60-х років завершилася лише у
Великій Британії, яка перетворилася на «про-
мислову майстерню світу».
6. Створено нові типи двигунів.
7. Бурхливо розвивається мережа залізниць:
у 1830 р. у всьому світі було 332 км залізниць,
. у 1835 р. — 8 тис.,
у 1870 р . - 2 0 0 тис. км.
8
10. У
8. Розвивається океанське мореплавство.
9. Було винайдено радіо, телефон, телеграф.
10. Створено автомобіль і літак.
11. Успішно розвивалася електроенергетика й
електротехніка.
12. Удосконалювалася військова техніка (вогне-
пальна зброя, бездимний порох, далекобійна
артилерія тощо).
13. XIX ст. називають віком заліза, машин і паро-
вого двигуна.
Основний двигун — парова машина.
Винахід удосконаленої парової машини дав на-
дійний двигун не тільки для фабричних верста-
тів, а й для транспорту.
Залізо і сталь стають основними матеріалами для
виготовлення інструментів і машин.
Головний вид топлива — кам'яне вугілля, а з се-
редини XIX ст. — нафта".
Науково-технічнийпрогрес—це взаємопов'язаний,
поступальний розвиток науки і техніки.
Метою впровадження досягнень науки і техніки у
виробництво було:
одержання великих прибутків;
зміцнення своїх економічних позицій;
перемога у конкурентній боротьбі.
Технічний
прогрес і
землероб-
ство
/
1. Промислова революція сприяла зростанню міст
і чисельності міського населення у розвинених
країнах світу, що вело до зменшення сільсько-
господарського населення. Це вимагало збіль-
шувати виробництво сільськогосподарської
продукції за меншої чисельності працівників
сільського господарства.
2. Зростала площа міст, а також територій, зайня-
тих під промислові потреби, а це зумовило ско-
рочення орних земель. Потрібно було значну
увагу звертати на підвищення врожайності
9
11. сільськогосподарських культур (інтенсивний
спосіб розвитку сільського господарства). За-
стосовували добрива, в тому числі й штучні —
кісткове борошно, вапно тощо.
3. У землеробстві почали застосовувати багато-
пільну систему ведення господарства, за якої
всю землю зорювали і використовували під різ-
ні культури так, щоб нова культура повертала
речовини, взяті з неї попередньою культурою.
4. У сільському господарстві впроваджували до-
сягнення науки. Німецький вчений Ю. Лібіх,
один із засновників агрохімії, у 1840 р. розро-
бив теорію мінерального живлення рослин, що
дало можливість використовувати в сільському
господарстві мінеральні добрива.
5. У сільському господарстві почали використову-
вати сільськогосподарські машини (з'явилися
у Великій Британії наприкінці XVIII ст.):
• для оброблення землікінні багатолемішні
плуги,
•для сіяння — кінні сівалки,
• для збирання зернових — жниварки на кінній
тязі,
•для збирання сіна — сінокосарки,
• для обмолоту зерна — молотарки.
Висновки
1. Машини у сільське господарство впроваджува-
ли значно повільніше, ніж у промисловість.
2. Тільки великі капіталістичні господарства помі-
щиків-підприємців використовували нову техні-
ку, а в дрібних селянських господарствах, які були
в більшості країн, переважала ручна праця.
3. Землеробство багатьох країнах світу було відста-
лим:
— у рабовласницьких районах СIiiА використо-
вували відсталу перелогову систему ведення
господарства і обробіток землі мотикою;
12. — у багатьох районах Південної Америки, Азії,
Африки переважало первісне мотичне зем-
леробство;
— укріпосній Росії землеробство було відсталим
і переважало трипілля.
Перелогова система. По кількох роках вирощу-
вання сільськогосподарських культур і висна-
ження ґрунту лан залишали для "відпочинку" —
природного відтворення родючості.
Трипілля. Придатну для обробітку землю переді-
ляли на три частини:
одну — під озимі культури;
другу — під ярові;
третя — залишали під пасовища.
У побуті
людей
та їхньому
світо-
сприй-
нятті
Значні зміни в житті людей
1. 3 розвитком фабричної промисловості швидко
зростали міста, які стали центрами фабрично-
заводської промисловості, а також політични-
ми і культурними центрами держави.
2. Збільшувалася чисельність міського населення
внаслідок:
• зростання фабрично-заводської промисло-
вості, яка розміщувалася у містах;
• аграрної революції, яка призвеладо переселення
значної частини сільського населення у міста;
• значного зростання чисельності населення в
країнах Європи.
3. Відбуваються значні міграції населення як усе-
редині країн, так і за її межами.
4. Розвиток торгівлі і транспорту, будівництво кана-
лів, шосейних шляхів допомагало долати замкну-
тість окремихрайонів, давало змогу пом 'якшувати
наслідки неврожаїв.
5? У життя людей входять різноманітні технічні
досягнення і винаходи:
11
13. • залізниця;
• парові двигуни на флоті;
• автомобіль, велосипед (фабричне виробни-
цтво велосипедів налагодив у 1866 р. у Франції
Е. Мішо).
6. Вдосконалювали старі і будували нові дороги.
7. Було введено єдиний тариф на оплату пошто-
вих відправлень.
8. Використовували поштові марки.
9.Поширення набули швейні машини.
10. З 1839 р. почали використовувати мистецтво
фотографії.
11. З'являється ручна стрілецька зброя, яку вдо-
сконалив американський зброяр С. Кольт
(револьвер Кольта).
12. У будівництві міст почали використовувати
нове планування вулиць.
13. З'являються передмістя з заводами й робітни-
чими кварталами.
14. Використовують нові будівельні матеріали —
, метал, скло, бетон.
15. З'явилися нові меблі — дивани, крісла тощо.
16. Змінювався і побут:
— у багатьох містах почали брукувати|вулиці;
— з кінця XVIII ст. вулиці освітлювали олійни-
ми лампами;
— з'явилися гасові лампи, стеаринові свічки;
— з'явилася електрика;
— широкого використання набули паперові
шпалери;
— почали будувати будинки з водопроводом;
— винайдено радіо;
— з'явилися перші автомобілі та літаки.
17. Село залишалося відсталим, забитим.
18. Чимало бідних селян переселялися до міст,
де ставали робітниками. Вони працювали по
12—14 годин на день за мізерну платню. Дітей
брали на роботу з семи років.
14. Основні
риси
міжна-
родного
життя
І. Створювалася колоніальна система
1. Країни розвивалися нерівномірно.
2.Західноєвропейські держави створювали коло-
ніальну систему.
3.Значна частина країн (наприклад, Латинська
Америка) була обплутана різними формами
економічної залежності.
Значення колоній для країн Європи:
— джерело дешевої сировини;
— ринки збуту товарів;
— вигідні місця для експорту капіталу;
— великі резерви дешевої робочої сили;
— резерви для поповнення провідних країн Єв-
ропи солдатами;
— плацдарм для захоплення нових територій.
4. У багатьох колоніях зростали національно-
визвольні рухи.
5. Загострювалися суперечності між метрополія-
ми і колоніями. '
II. Відбувалися безперервні війни
• Загострювалися суперечності між основними
індустріальними державами світу за переділ
уже поділеного світу, за переділ колоній, за за-
гарбання нових земель, за розширення ринків
збуту своїх товарів.
• Наростало збройне суперництво держав, що
супроводжувалося численними війнами:
— наполеонівські війни — кінець XVIII ст. —
1815р.;
— громадянська війна у США — 1861—1865 pp.;
— інтервенція розвинених держав у Китай —
1851—1865 pp.;
— Кримська війна — 1853—1856 pp.;
— австро-прусська війна — 1866 p.;
— франко-прусська війна — 1870 — 1871 pp.;
— російсько-турецька війна — 1877—1878 pp.;
— іспано-американська війна — 1898 р. та ін.
13
15. „Ідеологія — система щей і поглядів (політичних, правових,
філософських, релігійних, естетичних, .моральних тощо),
що виражають корінні інтереси, ідеали якогось класу чи ін-
шої соціальної групи.
Індустріальне суспільство — суспільство, в якому завершено
процес створення великої, технологічно розвиненої про-
мисловості й основу життя та діяльності якого становить
промислове виробництво товарів.
Колонія — територія або країна, що перебуває в політичній
та економічній залежності від метрополії. Безпосереднє
грабування колоній метрополіями, експлуатація їхніх жи-
телів і природних ресурсів, обтяжливі1
податки й побори за-
кріплювали та посилювали економічне і політичне відста-
вання колоній.
Колоніалізм — система воєнно-політичного та економічно-
го поневолення слабкорозвинених країн сильнішими дер-
жавами.
У XVI — XVII ст. великими колоніальними державами стали
Іспанія, Португалія, Голландія, пізніше Велика Британія,
Франція, а наприкінці XIX — на початку XX ст.— Німеччи-
на, США.
Метрополії — країни, що володіли колоніями.
Політичні партії — організації, які виражають думки різних
верств населення та борються за їхні голоси перед кожними
виборами.
Промислова революція (промисловий переворот) — глибокі
якісні зміни в житті суспільства, пов'язані з переходом від
заснованого на ручній праці мануфактурного виробництва
до машинного фабричного виробництва.
Ринкові відносини — сукупність соціально-економічних від-
носин у сфері обміну.
Технічний прогрес — розвиток техніки і винахідництва.
Цивілізація — рівень суспільного розвитку, матеріальної та
духовної культури народу на певному історичному етапі.
14
16. Тема 1. Велика французька революція кінця
XVIII ст.
Європа в період наполеонівських війн.
Франція напередодні революції
Французьке суспільство наприкінці XVIII ст,
Франція аж до 1789 року залишалася феодально-абсо-
лютистською монархією, більшість населення якої стано-
вили напівкріпосні селяни. Вона була переважно аграрною
країною.
^емля юридично належала королю, дворянам і церкві. Біль-
шість земель феодалів перебувала у спадковому держанні
селян у вигляді дрібних ділянок. Багато селян були беззе-
мельними, бо втрачали свої земельні наділи через:
• захоплення феодалами громадських земель;
• продаж селянських земель у судовому порядку за несплату
податків;
• скуповування підприємцями земель у селянської бідноти.
Великих поміщицьких господарств, які б використовували
панщину, не існувало.
*
Різноманітні повинності селян
На чию
користь
Повинності
Феодалів
1. Спадкові мита.
2. Оброк за користування землею (грошовий).
З.Збір з купівлі та продажу майна.
4. Збір за проїзд дорогами і мостами.
5.Плата за помел зерна, за випікання хліба, які
були монополією феодалів.
6. Селяни платили ярмаркові мита і навіть
податок надим (право мати піч).
7. Різноманітні повинності:
• ремонт замків;
15
17. • очищення ставків;
• ремонт млинів;
• ремонт доріг;
• перевезення дров феодалів;
• перевезення врожаю тощо.
8. Крім цього, феодали мали такі права:
• право полювати, під час якого витоптували
селянські поля;
• право розводити кроликів і голубів, які
нищили селянські посіви;
• право суду над селянами.
Короля 1. Податки з усього прибутку селянина (частка
зібраного урожаю).
2. Подушний податок.
3.Поземельний податок.
4. Податки на сіль і вино тощо.
Церкви 1. Сплата десятини.
2. Плата за проведення церковних обрядів
(похорону, весілля, хрещення дитини тощо).
Висновки
Повинності на користь феодалів відбирали у селян близько
20 % виробленого ними продукту.
Податки на користь короля відбирали у селян близько 50%
виробленого ними продукту.
Десятина на користь церкви коштувала селянинові до 10%.
Усе це призвело до кризи сільськогосподарського виробни-
цтва, що виражалася в злиденному існуванні селян, які не
могли покращувати обробіток землі, використовувати до-
брива, а тому постійно знижувалася врожайність, зростав
голод внаслідок численних поборів.
Розорення селян позбавляло їх можливості успішно забез-
печувати промисловість сировиною, а населення міст сіль-
ськогосподарськими продуктами, а також обмежувало при-
плив у промисловість вільної робочої сили.
16
18. Розорення селян значно звужувало внутрішній ринок, бо зли-
денне селянство не було покупцем промислових товарів.
Сільське господар-
ство
Ф
Промисловість Торгівля
1. Франція зали-
шалася в основ-
ному аграрною
країною.
1. Феодальні по-
рядки гальмували
розвиток промис-
ловості у Франції.
1. Феодальні по-
рядки гальмували
розвиток торгівлі у
Франції.
2. Феодального
землеволодіння,
що базувалося на
праці кріпосних
редян, не було.
2.Промисловий
переворот у країні
ще не розпочався.
2. Вузькість вну-
трішнього ринку
внаслідок низької
платоспроможності
населення.
3. Виняткове право
дворян і церкви на
володіння землею.
3. Переважало дріб-
не ремісниче ви-
робництво.
3. Внутрішні чис-
ленні таможні кор-
дони і високі митні
збори.
4. Селяни були
спадковими держа-
телями земельних
наділів, за які спла-
чували натураль-
ний або грошовий
оброк.
4. Певних успіхів
досягли вугільна,
металургійна, ба-
вовняна і низка
інших галузей про-
мисловості.
4. Відсутність єдиної
системи мір і ваги.
(В кожній провінції
були свої міри, які
утвердилися ще з ча-
сів середньовіччя).
5. Були обмежен-
ня на купівлю-
продаж землі.
5. Середньовічні
цехи, їхні правила
з обмеження під-
приємницької ді-
яльності.
5. Різноманітні
платежі купців ,
землевласникам за
проїзд їхніми доро-
гами, мостами.
6. Залишки осо-
бистої залежності
селян від феодалів.
6. Нестача вільної
робочої сили.
6. Високі податки.
17
19. 7. Різноманітні по-
винності селян на
користь феодалів,
короля і церкви.
7. Існування "ко-
ролівських ману-
фактур", які воло-
діли винятковим
правом виготов-
ляти окремі види
товарів.
7. існування при-
вілейованих ком-
паній дворян і най-
багатших купців, у
чиїх руках була вся
торгівля з колоні-
ями.
8. Розорення селян
внаслідок велико-
го оброку, високих
податків і тяжких
повинностей.
8. Розсіяна ману-
фактура стала пе-
реважною формою
промисловості.
8. Втрата Францією
в другій половині
XVIII ст. значної
частини своїх ко-
лоній.
9. Примітивні
знаряддя праці
(мотика, дерев'яна
соха).
9. Високі податки,
які повинні були
сплачувати під-
приємці.
9. Суперництво на
зовнішніх ринках з
кращими і дешев-
шими англійськи-
ми товарами.
10. Маленькі роз-
міри орної землі у
селянина.
10. Вузькість вну-
трішнього ринку
внаслідок злиден-
ного існування
значної частини
населення і не-
спроможність його
купувати вироби
промисловості.
11. Монопольне
право полювання
сеньйорів та за-
борона селянам
винищувати дичи-
ну — голубів і кро-
ликів, що знищу-
вали посіви.
11. Криза і занепад
сільського госпо-
дарства, а тому си-
ровина була дуже
дорогою і її не ви-
стачало.
18
20. Що гальмувало розвиток промисловості у Франції
Факти, які свідчать про зародження ринкових відносин
Для успішного розвитку ринкових відносин необхідно такі
умови:
/
19
21. • нагромадження багатств, потрібних для побудови вели-
ких підприємств;
• вільні робітники;
• ринки збуту товарів.
1. Відбулося розшарування селян на заможних, середніх,
бідняків.
Заможні селяни використовували працю бідняків.
2. Переважали дрібні майстерні, де працювало від двох до
десяти робітників.
3. Зростала кількість централізованих мануфактур, але їх не
вистачало.
У 1789 році у Франції діяли 532 централізовані мануфактури,
їх створювали в металургійній і кам'яновугільній про-
мисловості.
Виникла велика акціонерна компанія Крезо, в якій
об'єдналися кам'яновугільні шахти з чавуноплавильни-
ми і скляними заводами.
У 1789 році акціонерна компанія мала 4 тис. робітників,
використовувала 12 парових машин і одержувала 1200 тис.
ліврів річного доходу
4. Набула значного поширення розсіяна мануфактура.
Маси селян були зайняті виробництвом ремісничих ви-
робів на дому для скупщиків-купців.
За деякими даними, таких селян було майже 9 млн осіб.
5. Використовували машини, зокрема на кам'яновугільних
шахтах — парові.
6. У текстильній промисловості було 900 прядок "Дженні".
7. Утворювався клас підприємців (фінансистів, купців,
власників мануфактур і кораблів).
8. Зростала кількість банків.
У 1703 році в Парижі був 21 банкір, а в 1786 році їх було
вже 66.
9. Великим торгово-промисловим центром став Париж.
За Людовика XVI тут велося велике будівництво.
З'явилася особлива частина підприємців-домовласників,
які зводили будинки, щоб продавати їх або здавати в
оренду. .Розвивалася зовнішня торгівля.
10. Товари експортували в Іспанію, а звідти через іспанських
20
22. купців — до іспанських і португальських колоній. Утім
французький експорт товарів був утруднений через кон-
куренцію товарів із Нідерландів та Великої Британії.
Висновок
Для успішного розвитку ринкових відносин у Франції в
XVIII ст. умов не було, оскільки не було широкого внутріш-
нього ринку, а його розвиткові заважало панування фео-
дальних відносин.
Королівська влада
XVIII ст. — період занепаду французького абсолютизму, за
якого Франція втратила Канаду й майже всі колоніальні во-
лодіння в Ост-Індії.
•Зовнішньоекономічні негаразди ще більше поглибили
кризу французького абсолютизму.
, • Семирічну війну (1756 — 1763 pp.) було програно.
•Спір з Великою Британією за колоніально-морську пер-
шість вирішився на довгий час на користь Великої Британії.
Після смерті Людовика XIV, який правив майже 73 роки (з
1643 р. по 1715 р.) і пережив своїх синів і внуків, королем Фран-
ції став його правнук Людовик XV (правив з 1715 р. по 1774 p.).
Людовик XV дбав про пишність королівського двору, по-
любляв бали й полювання, а от державними справами не
переймався. Державні фінанси використовували безладно:
у 1715 році чистий державний прибуток становив .69 млн
ліврів, а витрати — 132 млн.
Аристократія, що оточувала двір Карла XV, розважалася,
розкошувала в атмосфері придворних інтриг та любовних
пригод. Найвищі посади здебільшого продавалися і купува-
лися за гроші або роздавалися на основі придворних зв'язків
відповідно до знатності походження або за особистою за-
баганкою, що призводило до занепаду військової справи та
управління країною.
Країною правили фаворитки.
Багато років управляла країною маркіза де Помпадур,
яка тримала в своїх руках долю міністрів, зовнішню політи-
21
23. ку, державну скарбницю. Вона витрачала величезні кошти
на будівництво нових розкішних палаців, на організацію
різноманітних свят, всілякі гуляння, на підтримку улюбле-
них письменників і художників.
Період правління Людовика XV влучно характеризують
слова короля:
"На мій вік вистачить, а мій наступник нехай виплуту-
ється, як зуміє".
"Після нас хоч потоп", "Тільки в одній моїй особі пере-
буває королівська влада".
У 1774 році після 50-річного правління Людовика XV на
престол зійшов його внук Людовик XVI (правив з 1774 р. по
1792 р.).
Це була ледаща, безвільна, обмежена людина, без хисту
політика та державця, в сім'ї якого, як казали тоді, "єдиним
чоловіком" була жінка, австрійська принцеса Марія — Ан-
туанетта. Людовик XVI у політичних справах перебував під
сильним впливом своєї дружини. Марнотратна й легковаж-
на королева була затятою прибічницею збереження абсо-
лютної монархії.
Величезні витрати королівського двору на розкоші й роз-
ваги постійно зростали. У Версалі за одну ніч у карти про-
гравали цілі маєтки.
Мали місцезначні зловживання--судово-адміністративні
та королівського двору. Король твердив: "Це законно, бо я
цього хочу".
Упродовж XVIII ст. монархія Бурбонів не провела жод-
ної реформи в дусі нових потреб країни. Існував численний
бюрократичний апарат.
Бюрократизм — система управління державою, що харак-
теризується спиранням влади на числен-
ний апарат чиновників.
Висновок
Політичний лад Франції був однією з найбільших пере-
шкод на шляху розвитку ринкових відносин.
22
24. Стани у Франції
Усе населення Франції поділялося на стани:
Платники податків
(непривілейований стан) —
третій стан
Буржуазія (торгова і промислова),
селяни (становили 80% населення),
міські дрібні підприємці, ремісники,
підмайстри, робітники мануфактур
Духівництво — перед революцією налічувало до 130 тис.
осіб. Церкві належала десята частина всіх земель у країні.
Верхівка католицького духовенства одержувала від короля
великі грошові та земельні дарунки.
Дворянство — перед революцією налічувало до 140 тис.
осіб.
Дворянство поділялося на:
• "дворянство шпаги" — спадкове та військове дворян-
ство, власники великих земельних володінь;
• "дворяни мантії" — судове дворянство та дворяни-
чиновники, вихідці з третього стану, які купляли дворянські
звання і посади.
Дворяни:
23
25. • вели розкішний спосіб життя;
• значна частина їх служила при дворі короля й отриму-
вала різні подачки, жалування, пенсії, нагороди;
• високі посади в державі були в руках дворян;
• лише поодинокі дворяни вели торгову і промислову ді-
яльність.
Третій стан — основні платники податків. Він був різ-
норідним. Біднота міста і села вела злиденне існуван-
ня. Велика буржуазія Франції XVIII ст. відрізнялася від
широких народних мас своїм багатством, освітою і значним
суспільним впливом. Це були:
відкупники податків,
банкіри,
кораблевласники,
купці-оптовики,
домовласники-комерсанти,
орендатори — підприємці і землевласники,
купці,
промисловці.
Відкупники податків, банкіри (велика буржуазія) були тісно
пов'язані з королівським двором, дворянами і вищим духо-
венством.
Компанії фінансистів вкладали значні капітали у відкуп дер-
жавних податків. Вони вносили до скарбниці великі суми
й одержували право збирати впродовж року чи довше ті чи
інші податки з відсотками на свою користь. Вони не були
зацікавлені у знищенні феодально-станового ладу, але, боя-
чись банкрутства держави і втрати своїх прибутків, прагну-
ли дещо обмежити владу короля, брати участь в управлінні
господарськими й фінансовими справами країни.
Основна частина підприємців, яка вела торгівлю і проводи-
ла промислову діяльність, рішуче виступала проти наявних
порядків, намагалася усунути дворян від влади, сама праг-
нула влади, була незадоволена тим, що повинна сплачувати
податки, які постійно зростали.
24
26. Висновки
1. Становий лад у Франції призводив до того, що весь третій
стан був політично безправним.
2. Для Франції характерне одворянювання частини підпри-
ємців, які значну частину своїх багатств витрачали на:
• купівлю феодальних маєтків, титулів, посад при дворі;
• позички королівській владі.
3. Ліквідація станів у Франції була одни*м із важливих за-
вдань революції, що назрівала в країні.
Доба Просвітництва
Просвітництво — ідейна течія, пов'язана з боротьбою буржу-
азії та народних мас проти феодалізму: боролися за
встановлення "царства розуму" на засадах "природ-
ної рівності", за політичну свободу і громадянську
рівність. Вона відображала соціальний протест про-
ти феодальних порядків, соціальної несправедли-
вості, проти католицької церкви, виступала за сус-
пільний прогрес через поширення освіти, культури,
науки і виховання.
Прогрес — напрямок розвитку, якому притаманний посту-
пальний рух уперед, розвиток нового, перехід від
нижчого стану до вищого, досконалішого.
Середина XVII — середина XVIII ст. — доба Просвітництва.
Просвітництво називали "світлом розуму".
Просвітництво охопило всі країни Європи. Утім ніде ідеї
Просвітництва не досягли такої реальної сили, як у Франції.
Письменники, вчені, філософи Франції виступали про-
ти феодально-станового ладу, абсолютної монархії Франції
та їхньої опори - католицької церкви.
Просвітники вірили:
• в могутність розуму і науки;
25
27. • в необмежені можливості суспільного розвитку або про-
гресу;
• в необхідність оновлення суспільства;
• в можливості пізнання навколишнього світу;
• вели пошуки кращої організації суспільства і пропагу-
вали способи кращого його вдосконалення, висуваючи
передові ідеї на його перебудову;
• стверджували принципи гуманізму.
Епоха Просвітництва зародилася в боротьбі науки проти
релігії.
Просвітники:
• намагалися протиставити науку та освіту релігії;
• виступали проти феодальних порядків;
• обстоювали свободу приватного підприємництва;
• обстоювали суспільний прогрес;
• намагалися звеличувати людський розум.
Ідеї Просвітництва стали ідеологічною підготовкою ре-
волюції.
Ідеологічна підготовка революції — одна з передумов рево-
люції.
Передові, революційні ідеї поширювалися серед різних
верств населення Франції, і це сприяло назріванню і по-
чатку революції.
Особливість ідеологічної підготовки революції: проходила під
прапором не релігійних, а філософсько-політичних
ідей.
Передові, революційні ідеї — погляди, які виражали інтереси
тих верств населення, що були зацікавлені в поваленні
наявного феодально-кріпосницького ладу.
Ідеологія — система поглядів, ідей, переконань (економіч-
них, політичних, філософських, релігійних, історич-
них), які виражали інтереси певних соціальних груп
щодо зміни наявного ладу.
Ідеологи - передові люди, які висловлювали певні думки
про наявний суспільний лад і про необхідність його
зміни.
26
28. Франсуа Вольтер
(1694—1778)
Людина різнобічних знань і великого таланту.
Поет, драматург, історик, філософ, просвітник, памфле-
тист, із ним листувалися монархи багатьох країн.
Народився і здобув освіту в Парижі. Батько Вольтера був
нотаріусом, а згодом чиновником у міністерстві фінансів.
Чимало років свого життя провів у різноманітних заслан-
нях. Ф. Вольтер змушений був покинути Париж, коли йому
було 32 роки.
Шість років прожив у Великій Британії, три роки — при
дворі Станіслава Лещинського, три — в Пруссії, де ним за-
хоплювався Фрідріх Великий.
Його знали в багатьох країнах Європи, називаючи "не-
коронованим королем республіки наук і мистецтв", "патрі-
отом філософів", визнаним "володарем думок" передових
людей того часу.
Він зумів піддати сумніву старі духовні цінності і поста-
вити питання про створення нових духовних цінностей.
Ф. Вольтер — неперевершений борець за людину, її розум,
людську особистість, за ідеали свободи, рівності і братства.
Опубліковані праці Вольтера становлять сотні томів. Ось
деякі з них:
"Філософські листи про Англію" (1734 p.),
"Досвід про права і дух народів" (1756 p.),
"Філософський словник" (1764 p.).
Крім того, Ф. Вольтер написав низку трагедій, видав ба-
гато полемічних брошур, близько 15 тисяч листів.
Вольтер — це псевдонім, що його прибрав поет і мисли-
тель Франсуа-Марі Аруе під час ув'язнення в Бастилії, в яку
він попадав двічі.
Погляди Ф. Вольтера
1. Виступав проти абсолютизму, за "освіченого монарха", за
обмежену монархію.
27
29. 2. Різко критикував католицьку церкву, релігійний фана-
тизм, але виступав за збереження релігії для управління
народом. "Якби Бога не було, то його треба було б вига-
дати".
3. Релігію вважав гарантом порядку в країні.
4. Виступав проти обмежень особистої свободи .і приватної
власності.
5. Вимагав рівності всіх перед законом і знищення приві-
леїв духовенства і дворянства.
6. Вважав, що повинна існувати майнова нерівність.
7. Виступав проти цензури і гонінь.
Змін Вольтер очікував не від революції, а від "освіченого
правителя".
Він листувався з російською імператрицею Катериною II,
покладав свої надії на прусського короля Фрідріха II, у дво-
рі якого проживав деякий час.
Виражав інтереси великої буржуазії і передових дворян.
Шарль Луї Монтеск'є
(1689—1755)
Французький правознавець, філософ, просвітник, пись-
менник.
Народився поблизу Бордо в сім'ї члена провінціального
парламенту — окружного вищого судово-адміністративного
органу.
Здобув добру освіту і 1716 р. став членом, а згодом пре-
зидентом бордоського парламенту.
На той час у судах були поширені хабарі, підкупи. Судові
заняття мало приваблювали Монтеск'є, і він вирішив уда-
тися до літературної діяльності.
У 1721 р. написав перший свій твір "Перські листи". Під
виглядом листування двох персів, які відвідали Францію,
він різко критикував абсолютизм.
У 1748 р. з'явився його головний твір "Про дух законів".
28
30. Монтеск'є багато подорожував Німеччиною, Австрією,
Угорщиною, Італією, Голландією, Великою Британією і
дійшов висновку, що ідеальним політичним ладом є такий,
який максимально забезпечить свободу громадян. А така
свобода може бути лише в такій державі, де є поділ влади на
законодавчу, виконавчу і судову гілки.
' Його ідеалом був англійський політичний лад, тобто
конституційна монархія.
Був прихильником теорії природного права та "суспіль-
ного договору".
Книга "Про дух законів" за короткий час витримала
близько 20 десятків видань.
Погляди Монтескье
Виступав:
• проти абсолютизму та зловживання владою;
• за обмежену конституційну монархію англійського типу;
• за особисту свободу;
• за недоторканність приватної власності;
• за розподіл влади і взаємне обмеження трьох її гілок — за-
конодавчої, виконавчої та судової.
Виражав інтереси великої буржуазії і передових дворян.
Жан-Жак Руссо
(1712—1778)
філософ, просвітник, письменник і мислитель.
Син швейцарського ремісника — годинникаря. Навчав-
ся у школі гравера.
Працював лакеєм, учителем музики, канцеляристом
тощо.
Політичну теорія Руссо сформулював у книзі "Про суспіль-
ний договір", виданій 1762 р. Книга починається словами:
"Людина народжується вільною, а сьогодні скрізь вона в
кайданах".
У своїх творах "Роздуми про науки і мистецтво"
(1750 p.),"Роздуми про походження і причини нерівності між
29
31. людьми" (1755 р.), а також у політичному трактаті "Про су-
спільний договір" (1762 р.) Руссо висунув низку ідей. Він ви-
ступав:
• проти монархії, за демократичну республіку, в якій ви-
конавча влада підпорядкована зборам усього народу, а
воля кожного громадянина —• законам, які виражають
загальну волю всіх;
• за народний суверенітет (верховну владу);
' за рівність усіх людей у правах;
• за дрібну приватну власність як необхідну умову існу-
вання суспільного порядку;
• проти марнотратства і розкошів дворян;
• проти надмірності приватної власності, але за обмеже-
ну власність для всіх людей;
• засуджував привілеї багатих і деспотичну владу прави-
телів;
• критикував католицьку церкву, але признавав існуван-
ня Бога;
•закликав до простоти і поміркованості, близькості до
природи.
Наполеон говорив, що коли не було б Руссо, не було б і
Великої французької революції.
Виражав інтереси дрібних власників (селян-трударів і реміс-
ників).
Дені Дідро
(1713 -1784)
У Франції вийшла знаменита "Енциклопедія наук, мис-
тецтв і ремесел", у створенні якої брали участь Вольтер, Рус-
со, Гольбах та інші просвітники.
Організатором і душею цієї великої праці був письмен-
ник і філософ Дені Дідро.
Енциклопедисти долали великі труднощі, бо після появи
7-го тому видання у Франції було заборонено.
За таких умов Дідро продовжував працювати.
З 1751 р. по 1772р. вийшло ще 17 томів тексту і 11 томів ілю-
30
32. страцій. Видання було завершено. Енциклопедисти:
• намагалися зібрати докупи весь розумовий досвід люд-
ства і відобразити його з позицій передового світогляду
своєї епохи;
•головним завданням "Енциклопедії..." вбачали пропа-
ганду природничо-наукових знань;
•уважали, що розум, освіта й наука повинні становити
основу всієї людської діяльності;
•засуджували абсолютизм, станові привілеї, феодальні
порядки;
• виступали за захист приватної власності, вільного під-
приємництва;
• обстоювали рівність усіх перед законом.
Д. Дідро став почесним іноземним членом Петербурзької
академії наук.
Енциклопедія — словник з докладними статтями з різних га-
лузей знань.
Жан Мельє
(1664—1729)
Представник комуністичних утопічних ідей, бідний па-
рафіяльний священик.
Син ткача. Здобув освіту в духовній семінарії, після за-
кінчення якої став священиком в одному з сіл Шампані.
Написав книгу "Заповіт", яку через ЗО років після смерті
автора опублікував Вольтер.
Погляди Жан Мельє
1. Виступав проти необмеженої влади короля, за суспіль-
ство народовладдя.
2. Критикував феодальні порядки.
3. Виступав проти приватної власності.
4. Коріння зла вбачав у неграмотності народу.
5. Вважав, що земля повинна бути доступна для всіх.
31
33. 6. Змалював розумне і справедливе суспільство, як сукуп-
ність комун, де панує суспільна власність.
1. Закликав до насильницького скинення наявного ладу.
Виражав інтереси сільської та міської бідноти.
Висновки
1. Передові ідеї французьких просвітників відігравали важ-
ливу роль в ідеологічній підготовці революції.
2. Просвітники справили величезний вплив на розвиток
суспільно-політичної думки в Європі та в усьому світі.
3. Особливість ідеологічної підготовки французької рево-
люції полягала в тому, що вона відбувалася під прапором
не релігійних, а філософсько-політичних ідей.
4. Просвітники породили гасло "Свобода! Рівність! Братер-
ство!", яке пізніше стало головним гаслом Французької
революції.
32
34. Причини та початок Французької революції.
Встановлення республіки%
Причини революції
1. Суперечності між розвитком ринкових відносин у країні
та застарілим соціальним, економічним і політичним ла-
дом феодальної Франції.
2. Криза абсолютизму у Франції.
3. Незадоволення широких мас населення пануванням фе-
одальних порядків, поділом суспільства на стани, приві-
леями дворян і духівництва.
Франція була феодальною державою з абсолютною коро-
лівською владою.
Характер революції. Буржуазно-демократичний.
Рушійні сили революції. Підприємці (буржуазія),
селяни,
ремісники,
дрібні торговці,
міська біднота.
Головне питання революції. Аграрне.
Завдання революції.
1. Ліквідувати застарілі феодальні порядки, які гальмували
розвиток країни.
2. Ліквідувати абсолютну монархію у Франції.
3. Ліквідувати становий устрій, привілеї дворянства й духо-
венства.
Особливість революції.
1. У перебігу революції влада переходила до чимраз рішу-
чіших представників буржуазії, а тому революція розви-
валася висхідною лінією.
33
35. 2. Французька революція була першою революцією в історії,
коли боротьбу здійснювали не під прапором релігійних
учень, а учасники її виступали з політичними вимогами.
Ситуація у Франції напередодні революції
/
1. Голод у країні.
1787 і 1788 роки були неврожайними. Зросли ціни на хліб.
Сильний град 1788 р. знищив урожай, а сувора зима 1788-
1789 pp. виморозила виноградники й сади.
У країні почався голод.
2. Торгово-промислова криза.
У 1787 р. почалася торговельно-промислова криза, зініці-
йована укладанням торгового договору 1786 р. з Великою
Британією, який звільнив англійські товари від ввізних
мит. Це було вигідно дворянам , але невигідно підприєм-
цям, бо він завдав тяжкого удару французьким майстер-
ням і мануфактурам. У промисловості й торгівлі почався
спад, закривалися підприємства.
3. Фінансова криза, яку обумовилаторговельно-промислова
криза.
Королівська скарбниця була порожньою.
Банкіри відмовлялися позичати гроші.
Запровадити нові податки було неможливо.
4. Політична криза.
Король не міг зарадити справі й вивести країну з еконо-
мічної та торгово-промислової кризи. Щорічний дефіцит
у скарбниці перевищував 80 млн діврів, а державний борг
сягав 4,5 млрд ліврів.
5. Зростало безробіття.
У Парижі налічувалося 80 тис. безробітних (із 600-
тисячного населення).
6. Спалахнули численні повстання селян.
7. Почастішали виступи селян та міської бідноти.
Криза — загострене, нестале становище.
34
36. Висновок
Напередодні революції для Франції були характерні:
•державне банкрутство;
• торговельно-промислова криза;
• гостра фінансова криза;
• голодні неврожайні роки;
• незадоволення і численні заворушення народних мас.
Початок революції
Установчі збори
/
Через тяжке становище і в пошуку кбштів король зму-
шений був скликати Генеральні Штати, які не збиралися з
1614 року.
5 травня 1789 р. Скликання Людовиком XVI Генеральних
Штатів.
Генеральні Штати — найвищий орган станового представ-
ництва феодальної Франції XIV—XVII ст.
Склад Генеральних Штатів: від дворян — 270 депутатів, від
духовенства — 291 депутат, від третього стану —
578.
17 червня 1789 р. Третій стан (буржуазія, інтелігенція) не по-
годився на становий принцип під час голосування,
коли кожен стан мав один голос, а отже дворянство
і духовенство завжди мали два голоси проти одного.
Вони проголосили себе представниками всієї нації,
а Генеральні Штати — Національними зборами, ви-
щою владою в країні. Одночасно вони проголосили
принцип недоторканності депутатів.
Людовик XVI зробив спробу припинити діяльність законо-
давчого органу, наказавши замкнути зал засідань. Але депутати
третього стану зібралися в приміщенні для гри в м'яч. Оскіль-
ки стільців там не було, депутати стоячи присягнули збиратися
доти, доки не буде прийнято конституцію.
35
37. 9 липня 1789 p. Національні збори оголосили себе Установ-
чими зборами, що.давало їм право на прийняття кон-
ституції.
Людовик XVI почав збирати сили для розправи з непо-
кірними депутатами. Народні маси Парижа піднялися на
боротьбу проти абсолютної монархії.
Взяття Бастилії
12—13 липня 1789 р. Почалися заворушення в Парижі.
Натовп народу (до 50 тис. осіб) захопив арсенал — до
30 тисяч рушниць і 20 гармат. Паризьке населення по-
чало створювати загони міліції, які згодом дістали на-
зву Національної гвардії.
Надвечір 13 липня 1789 р. Майже все місто опинилося в ру-
ках повсталих.
14 липня 1789 р. Взяття Бастилії.
Бастилія - могутня фортеця у східній частині Парижа. Була
збудована у XIV ст. для захисту міста. У XVII ст. за
кардинала Рішельє стала тюрмою для політичних
в'язнів. Для населення Парижа Бастилія була сим-
волом абсолютної монархії, її свавілля та безза-
коння.
Падіння Бастилії — це початок революції у Франції
Тепер цей день — національне свято Франції.
Повсталі вчинили розправу. Голови коменданта Бастилії
Дюлоне та його підлеглих, настромлені на піках, повсталі
пронесли через увесь Париж.
«...3 цього дня починається нова ера в історії світу» (Гете,
німецький поет і письменник).
Висновки
1. Здобуття Бастилії стало початком революції та її першою
перемогою.
36 • - .
38. 2. Владу захопила велика буржуазія (банкіри, відкупники по-
датків), яка організувала свою збройну силу — Національ-
ну гвардію, до складу якої приймали заможних людей.
3. Взяття Бастилії привело до скинення абсолютизму і вста-.
новлення конституційної монархії.
4. Ця подія стала сигналом до виступів народних мас у
французьких провінціях. У містах скидали королівських
чиновників і створювали муніципальні комітети.
5. Падіння Бастилії сколихнуло всю Європу. Мислителі, фі-
лософи, поети вітали Францію і все людство "з настан-
ням ери свободи".
Декларація прав людини і громадянина
26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли Декларацію
прав людини і громадянина, яка складалася з преамбу-
ли й 17 статей, де викладено «природні,, невідчужувані
й священні права» людини.
Вона проголосила:
1. Принцип національного верховенства — тобто нація ви-
знавалася єдиним джерелом влади.
2. Люди народжуються "вільними і рівними у правах".
3. "Свобода, власність, безпека й опір гнобленню" є при-
родними правами людини.
4. Власність не повинна бути пов'язана феодальними обме-
женнями і повинностями.
5. Недоторканність приватної власності.
6. Свободу слова, думки, совісті, друку, віросповідань, ви-
бору будь-яких занять, недоторканність особи.
7. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить ін-
шому.
8. Закони повинні бути однаковими для всіх.
9. Вибори, але з майновим,цензом.
Відмова короля затвердити Декларацію прав людини
і громадянина, нестача продовольства в Парижі призвели
до того, що озброєний натовп парижан із трикольоровими
37
39. прапорами революції вирушив на Версаль і оточив там ко-
ролівський палац. Переляканий король змушений був під-
писати Декларацію і з родиною переїхати до Парижа.
Висновки
Декларація прав людини і громадянина:
• заклала підмурів'я буржуазно-демократичного ладу;
• відіграла прогресивну роль для того часу;
• проголосила загальнолюдські принципи рівності людей у
правах і перед законом, ідею народовладдя;
•мала величезне значення для країн Європи в боротьбі
проти абсолютизму й феодалізму;
• стала попередницею конституцій багатьох європейських
держав того часу.
" і шшаш—аашвштшшшштшшшшшшшвшшяштшвшш —————
Боротьба політичних угруповань в Установчих зборах
В Установчих зборах відбувся поділ-депутатів на:
1. Поміркованих конституціоналістів-монархістів, лідерами
яких були Г. Мірабо і М. Лафайєт.
Це представники ліберального дворянства і великої бур-
жуазії.
Виступали за:
— збереження конституційної монархії;
— однопалатні Законодавчі збори;
— введення майнового цензу на виборах;
— надання королю права вето да законодавчі акти.
Конституційна монархія — форма правління, за якої влада
монарха обмежена конституцією.
2. Радикальних буржуазних демократів на чолі з Максимілі-
аном Робеспьером.
Виступали проти будь-яких поступок абсолютизму.
Осінь 1789 р. Було створено "Товариство друзів конституції",
яке дістало назву Якобінського клубу від біблі-
отеки монастиря св. Якова, де відбувалися їхні
збори.
38
40. У його складі спершу були помірковані конституціона-
лісти і прихильники буржуазно-демократичних пере-
творень.
Членів цього клубу називали якобінцями.
Серед видних діячів якобінців були:
Максиміліан Робесп'єр (1758-1794),
Жан Поль .Марат (1743-1793).
1790 p. Засновано клуб кордельєрів (Товариство друзів прав
людини ігромадянина). Назва клубу походить від міс-
ця засідань — монастиря ордена ченців — кордельє-
рів. Активні діячі клубу: Жорж Дантон, Демулен.
Г. Мірабо
(1749-1791)
Один із лідерів великої буржуазії та ліберального дворян-
ства, лідер поміркованих конституційних монархістів. Був
обраний депутатом у Генеральні Штати від третього стану.
Здобув велику популярність своїми виступами проти абсо-
лютизму.
За пропозицією Г. Мірабо було оголошено про недотор-
канність членів Національних зборів. Його називали "бать-
ком вітчизни", "справжнім конституціоналістом". Прагнув
перетворити Францію на конституційну монархію за зраз-
ком Великої Британії. З 1790 р. встановив таємні зв'язки з
королівським двором. Помер у 1791 р.
Жозеф Сійєс
(1748-1836)
Абат, поміркований конституціоналіст-монархіст. В
Установчих зборах виступав за збереження конституційної
монархії.
З 1791 р. член Клубу фельянів (об'єднував конституцій-
них монархістів). Брав участь у виробленні Декларації прав
39
41. людини і громадянина. Написав брошуру "Що таке третій
стан?". На це поставлене питання дав таку відповідь:
1. Що таке третій стан? — Усе.
2. Чим він був дотепер у політичному житті? — Нічим.
3. Чого він вимагає? — Стати чим-небудь!
У 1799 р. увійшов у Директорію. Після перевороту
18 брюмера 1799 р. один із консулів. У 1816—1830 pp. пере-
бував у вигнанні.
М. Лафайєт
(1757-1834)
Ліберальний аристократ, політичний діяч, маркіз, гене-
рал, відомий герой американської війни за незалежність.
У молоді роки познайомився з творами французьких
просвітників. За революції в Парижі став командувачем
Національної гвардії. Виступав за збереження влади короля
з наданням значних прав Установчим зборам.
Після подій 10 серпня 1792 року перейшов на бік контр-
революції та втік за кордон.
У_період Липневої революції 1830 року командував На-
ціональною гвардією, сприяв сходженню на престол Луї
Філіппа.
Висновки
1. Г. Мірабо, Ж. Сійєс і М. Лафайєт увійшли до гурту борців
проти абсолютної монархії.
2. Вони відіграли значна роль у скасуванні абсолютної мо-
нархії та привілеїв дворян.
40
42. Адміністративні, економічні та соціальні зміни
у державі й суспільстві
Зміни Законодавство Установчих зборів
Адміністративні 1. Скасовано поділ країни на провінції,
що відповідали межам старих
герцогств і князівств.
2. Францію було переділено на-83
V департаменти, яким надавалося
широке самоврядування.
З.На чолі департаментів мали
стояти виборні виконавчі колегії
(директорії), обирані за майновим
цензом.
4. Суд сеньйорів замінили судом
присяжних.
5. Вводилася виборність церковно-
служителів.
Економічні
/
1. Дозволено вільну торгівлю хлібом.
2. Запроваджувалася свобода
підприємництва.
3.Скасовано внутрішні митні збори.
4. Запроваджувалася єдина система
оподаткування (основний податок
почали брати з землі).
5.Знищено урядову регламентацію
промисловості.
6.Ліквідовано більшість феодальних
пережитків (скасовано цехи тощо).
7. Розроблялася єдина система мір і ваги.
8. Встановлено високі митні збори
на закордонні товари, що сприяло
пожвавленню торгівлі та розвиткові
промисловості.
41
43. #
9. Націоналізовано церковні землі, які
підлягали продажу.
Соціальні 1. Скасовано становий поділ громадян.
2. Ліквідовано статут спадкового
дворянства.
3.Анульовано дворянські титули.
-
4. Запроваджено цивільний шлюб
і громадянську реєстрацію актів
народження.
5. Прийнято закон про заборону
страйків.
Активних учасників страйків карали
штрафом і тюремним ув'язненням.
6. Заборонено створення робітничих
спілок.
Висновок
Закони, прийняті Установчими зборами, сприяли вдо-
сконаленню управління державою, відкрили можливості
для розвитку ринкових відносин.
Конституція 1791 року
З вересня 1791 р. Набрала чинності конституція, що її ви-
робили Установчі збори.
Основні положення
1. Затверджено конституційну монархію.
2. Введено демократичний принцип розподілу влади на
законодавчу, виконавчу і судову гілки.
3. Вища законодавча влада належала Законодавчим збо-
рам, що їх обирали двоступеневим голосуванням,
4. Встановлено майновий ценз на виборах і Законодавчі
збори обирали лише заможні громадяни.
5. Законодавчі збори оголошують війну та укладають мир
за пропозицією короля.
42
44. 6. Виконавча влада належала королю і міністрам, яких
призначав король, і вони були відповідальні перед
ним.
7. Судову владу здійснювали виборні судді.
8. У судовому процесі брали участь присяжні.
9. Король мав право зупиняти дію законів.
Висновки
1. Конституція 1791 року була кроком назад, якщо порів-
нювати з Декларацією прав людини і громадянина.
2. Конституція спричинила нове загострення політичної
ситуації в країні.
Законодавчі збори
Після набрання чинності Конституції Установчі збори
припинили свою діяльність. Замість них було обрано Зако-
нодавчі збори.
Умови, за яких розпочали роботу Законодавчі збори
1. Король спробував втекти за кордон, але його перехопили
й повернули до Парижа.
2. У містах почастішали виступи бідноти, а на селі посилив-
ся селянський рух проти:
• запровадження викупу феодальних повинностей;
• зростання цін на продовольство;
• спекуляції хлібом і предметами першої необхідності.
3. В Якобінському клубі стався розкол на прибічників кон-
ституції й республіканців.
4. Монархи Австрії та Пруссії домовилися розпочати інтер-
венцію проти революційної Франції.
Інтервенція — насильне втручання однієї або кількох держав
у внутрішні справи іншої держави або в її взаємосто-
сунки з третіми державами.
Жовтень 1791 р. Початок роботи Законодавчих зборів, об-
раних згідно з Конституцією.
s «
43
