1. Герой мого мікрорайону
Із тисяч народів і народностейсвіту майже 200 вирослив нації – створилисвої
держави й домоглися визнання світової спільноти, серед них – Україна.
У духовномуі політичному житті кожного народує події й роки, які назавжди
входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у
світових цивілізаційних процесах. Тепер маємо і в нашій історії такі події, що перед
усім світом засвідчилипрагнення українського народудо вільного, щасливого,
заможного життя.
Процес зародження й розвиткуцієї ідеї виявився довготривалим, складним, а на
деяких етапах й вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно
непростоюісторичноюдолеюукраїнського народу, численнимиперешкодамина
шляху становлення його етнічної самосвідомості, жорстокимипереслідуваннями
тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного
поневолення.
Я намагатитимусь висвітлити сторінки життя Героя нашого часу, учасника АТО,
мешканця мікрорайонуКоростень-Подільський,ВасяновичаМихайла Дмитровича,
який народився 3 грудня 1974 року в Селі Мелені. Середню школу закінчив у 1991
році. На військову службу був призваний 1993 році. У 1997 році поступив на
роботуна Машино-Колійну станцію ПМС-122.
Як і коли ви пішли на війну?
Добровольцем чипо призову?
- Пішов по призову, як мобілізований.
Пішов 11 квітня 2014 року.
- У який частині військ служили?
Служив в мотострілковихвійськах в
51 ОМБ, Володимирі-Волинському.
Чи маєте ви нагороди?
- Ні , нагород не маю.
Де, в якому населеному пункті почали
війну?
- Почав у Волновасі, Донецька
область.
З якими почуттями йшли на війну? З якими поверталися?
- Коли йшов просто розумів що потрібно. Повертався додомуз позитивними
почуттями, оскільки дуже скучав за своєю сім'єю і рідними.
Чи були поранені? У яких госпіталях лікувалися?
- Після сильного обстрілу з градів, в районі міста Старобешевеотримав опіки ніг, і
сильне запалення легенів, через випари шкідливих речовинякі були в ракетах і від
чадного диму. Оскільки після граду навіть земля горить. Лікувався в
Житомирськомугоспіталі.
Чи дзвониливи додому?Які вісті отримували?
- Так, звичайно дзвонив, вісті отримував хороші, відчував підтримку близьких.
2. Ви брали терористів в полон ? Як
до них відносилися?
- Так, брали, відносилися до них
нормально, вонитакі ж люди як і
ми. Більшість навіть не знають за
що вони воюють, вони прийшли
воювати з хунтою й бандерами, а
вони їх тут не побачили . У полон
потрапили десантники
регулярних військ РФ.
Чи брали участь у війні з
добровольчимибатальйонами?
Чи були зустрічі з ними?
- Можна сказати що не брав
участь, але зустрічі були, саме
після того сильного обстрілувони нам допомоглидобратися в госпіталь.
Що запам'яталося під час перебування в прифронтовихнаселених пунктах? Що
запам'яталося?
- Запам’яталося те що є люди які
мають позитивне відношення до
Українськихвійськ налаштовані , а
є люди які ну дуже погано, тому що
думають що це наші війська
обстрілюють їх міста і села.
Опишіть солдатськийпобут. З
якими труднощами ви стикалися, як
їх долали?
- Ну який може бути побут в
солдата на війні? Бліндаж -
будинок, вогонь - плита, річка –
душ.
Як проводилихвилини відпочинку?
- Намагалися викопати нові окопиі
бліндажі, що б залишитися живими.
У які прикмети вірили?
- Прикмети та були прикмети, був у нас
собака, так вона перед обстрілом як
відчувала , шукала найдальший куточок
щоб сховатися. Ще ходили такі прикмети,
під час приїздуначальствавсе спокійно, а
ось після його від'їздутреба бути готовим
до обстрілу.
Ваше відношення до ворога:яким його
бачили, сприймали?
3. - Моє відношення до ворогатаке як і в інших які воюють за своюБатьківщину,
ворожийчобіт ступив на нашу землю, означаєйого треба знищити.
Якоюбула найстрашніша хвилина війни?
- Під час останнього обстрілупід який я потрапив. Коли все розриваєтьсянад
головою, ось тодістрашно.
- Що допомагало вижити на фронті?
Допомагало вижити на фронті те, що ти розумієш що ти на своїйбатьківщині, ще
допомагала віра в правду, і бажання повернуться додомудо сім'ї.
- Що для вас означаєслово "війна"?
Це кінець всьому, безпорадність перед обставинами, тривогаза долюблизьких.
Голод, розруха. Гарячісльозиобпалюють обличчя, біль розриваючийгруди, образа
здавлює горло - усе це ВІЙНА. Це - сиве волосся, цевтомлені очі, це захват і
гордість сина. Це пам'ять про загиблих друзів.
