Медичні працівники

2. На другий день Великої Вітчизняної війни було призвано
до армії близько 200 тис. лікарів, 500 тис. середніх
медичних працівників і 300 тис. санінструкторів. Під час
війни працювали 4 тис. медсанбатів, 18 тис.
евакоешелонів і госпіталів (2 млн ліжок) працювали в тилу.

3. Велику роботу було здійснено і щодо організації за
останніми досягненнями науки воєнної медицини -
органічної складової частини радянської охорони
здоров'я. В основу її було покладено ідеї М.І.Пирогова
про виняткове значення на війні організації лікарської
допомоги, медичного сортування поранених і
раціональної евакуації. Видатними вченими
В.А.Оппелем, М.Н.Бурденком, Є.І.Смирновим,
М.Н.Ахутіним та ін. було розроблено систему етапного
лікування з евакуацією за призначенням залежно від
характеру поранення.

4. Під час Великої Вітчизняної Війни медики в погонах
винесли на своїх плечах весь тягар боротьби за
відновлення здоров'я і боєздатності бійців Червоної
армії. На фронтах ВВв люди в білих халатах рятували
воїнів від епідемій і масових інфекційних захворювань,
які у війнах минулих років часто забирали більше
життів, ніж самі бойові дії.

5. Дуже важливим моментом у поданні допомоги
пораненим був наказ наркома оборони від 23 серпня
1941 р. про представлення до нагород воєнних санітарів
і носіїв за винесення поранених з поля бою. Вперше в
історії воєнної медицини врятування пораненого було
прирівняно до подвигу бійців на полі бою.

6. Організація евакуації і
лікування у спеціалізованих
закладах з обов'язковим
застосуванням на всіх етапах
лікувальних засобів,
регламентованих єдиною
воєнно-польовою медичною
доктриною, дали змогу в часи
Великої Вітчизняної війни
досягти незнаних в історії воєн
результатів: повернення 72,3%
поранених і 90,6% хворих у
діючу армію.

7. Багато лікарів, фельдшерів, медсестер уперше
ставали біля операційного стола, біля ліжка хворого і,
зрозуміло, потребували порад лікарів-спеціалістів.
Головні спеціалісти крім безпосереднього керівництва
і показу на місці узагальнювали досвід лікування,
підтримували і поширювали позитивний досвід,
виправляли помилки, використовували перерви між
боями для навчання і наукових конференцій.

8. В ході війни дослідженнями і
спостереженнями вчених
удосконалювались методи
лікування поранень у череп,
проникаючих поранень грудини,
живота, суглобів, різних ранових
ускладнень.
1-а конференція фронтових хірургів, Тамбов, листопад
1942 року (1-й ряд, в центрі акад. Н. Н. Бурденка)
Конференція проводилась на базі евакогоспіталю 1189
(школа № 19). Н. Н. Бурденка прибув на конференцію зі
всіма своїми заступниками: професорами В. С. Левітом,
С. С. Гірголавом, М. Н. Ахутина, головним
травматологом проф. В. В. Горіневской.

9. Під час Великої Вітчизняної війни
величезну роль у діяльності
воєнно-санітарної служби, в
організації лікування та
обслуговування поранених
відіграли радянські жінки. Вони
працювали в медсанбатах,
польових, фронтових
евакогоспіталях і бойових
частинах. Жінки становили 40%
фронтових лікарів, 43%
фельдшерів, 40% санінструкторів
та санітарів.

10. Тисячі медичних працівників під час Великої
Вітчизняної війни виявили безприкладний героїзм,
самопожертву, вірність своєму обов'язку. Радянський
уряд нагородив 116 тисяч медичних працівників
орденами та медалями, з них 40% жінок; 52 медики
удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них 16
жінок.

11. Військові лікарі і медичні сестри
виявляли мужність і високу
самовідданість в ім'я порятунку
поранених. За їхньою допомогою
до лав армії було повернуто
72,3% поранених. Це більше 17
млн чоловік. З госпіталів у свої
частини повернулися 90,6%, або
понад 6,5 млн солдатів і офіцерів.

12. Сан дружинницю М.С.Нечипорук - єдину з медиків -
було нагороджено орденом Слави трьох ступенів.
Такої нагороди в усій Радянській Армії було
удостоєно тільки 600 чоловік. Марія Сердюк,
нагороджена багатьма бойовими орденами і
медалями, Міжнародним комітетом Червоного
Хреста була удостоєна вищої нагороди - медалі
імені Флоренс Найтінгейл.

13. У винятково тяжких і небезпечних умовах доводилося
подавати медичну допомогу пораненим партизанських
загонів. У примітивних умовах, при нестачі перев'язного
матеріалу, інструментів, в імпровізованій операційній
виконувались оперативні втручання. Оперованих
доводилося перевозити на підводах, доглядати за ними в
русі, часто під обстрілом, як це, зокрема, мало місце на
Україні під час відомого Карпатського партизанського
рейду під командуванням С.А.Ковпака.

14. Подібних успіхів не знала жодна з медслужб воюючих
країн. У цілому ж працю медиків за її результативністю в
багатьох випадках можна прирівняти до виграшу
найбільших битв. Втрати, яких зазнали медики під час
війни, склали 200 тис. життів (ці втрати співмірні із
втратами піхоти).

15. Багатьох лікарів за участь у
партизанському русі було
спалено, розстріляно, як на
Україні професора П.М.Буйка,
лікаря І.І.Сосніна з дочкою-
партизанкою Ніною, дочку
лікаря партизанку Олену
Убийвовк.

16. Санітари, медичні сестри, лікарі
самовіддано виконували свій
обов'язок на полях битв. За цими
цифрами - героїзм і
самовідданість медичних
працівників. Зусиллями медиків у
роки війни ні фронт, ні тил не
знали епідемій інфекційних
захворювань.

17. 47 військово-медичних працівників за героїчні подвиги
удостоїлися звання Героя Радянського Союзу, а 13 -
були нагороджені полководницькими орденами. Одним з
них став генерал-полковник медичної служби Юхим
Смирнов, якого нагородили орденом Кутузова І ступеня.
Серед військових медиків - 18 повних кавалерів ордена
Слави. Всього ж понад 30 тис. медичних працівників
були нагороджені різними орденами.

18. За час війни було нагромаджено великий досвід у різних
галузях воєнної медицини. Цей досвід глибоко вивчено і
узагальнено в 45 томах «Досвіду радянської медицини у
Великій Вітчизняній війні» та в 6 томах
«Енциклопедичного словника воєнної медицини». Вся
медична документація часів Великої Вітчизняної війни
зберігається в Центральному медичному воєнному музеї
в Cанкт-Петербурзі.