Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування: коментар статті 26 Закону «Про запобігання корупції»
Витяг з книги: Науково-практичний коментар до Закону України «Про запобігання корупції» / Наук. ред. Хавронюк М. І. – К.: Ваіте, 2018. – 472 с.
Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування
1. – 219 –
19. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами
діяльності відповідно до ст. 22 КАП може бути визнане малозначним, зокрема, з
урахуваннямперіодучасу,протягомякогоособа,крімосновноїроботи(наприклад,
на державній службі), займалася іншою оплачуваною роботою, розміру грошової
винагороди, яку вона отримала, порушуючи встановлені законом обмеження
щодо сумісництва з іншими видами діяльності, суспільної корисності такого її
сумісництва та інших обставин.
Апеляційний суд Волинської області 25 травня 2015 р. скасував постанову Ка-
мінь-Каширського районного суду в частині накладення на Особа_2 адміністратив-
ного стягнення та виніс нову постанову, якою звільнив його від адміністративної
відповідальності на підставі ст. 22 КАП за малозначністю правопорушення, обме-
жившись усним зауваженням. За обставинами справи Особа_2, обіймаючи посаду
майстра лісу, у вихідний день 26 жовтня 2014 р. з 8 год. до 24 год. працював членом
дільничної виборчої комісії і одержав заробітну плату в сумі 270 грн.1
Стаття 26. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій
держави, місцевого самоврядування
1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,
зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, які звільнилися або іншим чином
припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування,
забороняється:
1) протягом року з дня припинення відповідної діяльності укладати трудові договори
(контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами
приватногоправаабофізичнимиособами -підприємцями,якщоособи,зазначенівабзаціпершому
цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого
самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття
відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців;
2) розголошуватиабовикористовувативіншийспосібусвоїхінтересахінформацію,якастала
їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;
3) протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої
особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган,
підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення
зазначеної діяльності.
2. Порушеннявстановленогопунктом1частинипершоїцієїстаттіобмеженнящодоукладення
трудового договору (контракту) є підставою для припинення відповідного договору.
Правочиниусферіпідприємницькоїдіяльності,вчиненізпорушеннямвимогпункту1частини
першої цієї статті, можуть бути визнані недійсними.
Уразівиявленняпорушень,передбаченихчастиноюпершоюцієїстатті,Національнеагентство
звертаєтьсядосудудляприпиненнятрудовогодоговору(контракту),визнанняправочинунедійсним.
1. Відповідно до п. «е» ч. 2 ст. 12 Конвенції ООН проти корупції, заходи,
спрямовані на запобігання виникненню конфлікту інтересів, можуть уключати,
interalia,«установленняобмежень,уналежнихвипадкахінаобґрунтованийстрок,
трибуналу, що розглядає справу про поліцейське порушення, не тільки не зобов’язаний доводити
певнуформувиниособи(умиселчинеобережність),айнеповиненнавітьмотивуватисвоєрішення
(ст. 526 КПК Франції). Для притягнення до відповідальності за порушення досить загальної вини:
особа вважається винною в силу самого факту вчинення порушення і стягнення до неї не застосову-
ється тільки у випадках впливу непереборної сили, а також неосудності особи або недосягнення
нею встановленого законом віку.
1
ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44322392.
2. – 220 –
стосовнопрофесійноїдіяльностіколишніхдержавнихпосадовихосібуприватному
секторі після їхнього виходу у відставку або на пенсію, якщо така діяльність або
робота безпосередньо пов’язана з функціями, що такі державні посадові особи
виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони
здійснювали нагляд».
2. Суб’єктами обмежень (а точніше – імперативних заборон), передбачених
ч. 1 ст. 26 Закону, є не особи, уповноважені на виконання функцій держави або
місцевого самоврядування (п. 1 ст. 3 Закону), а колишні особи, уповноважені на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування, – з наступного дня
після припинення ними діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або
місцевого самоврядування.
Прицьомупершаітретяіззазначенихзаборондієпротягомкалендарногороку
з дня припинення відповідної діяльності, а друга – постійно, назавжди.
Формами припинення діяльності закон називає звільнення (щодо державних
службовців, військовослужбовців тощо) або інше припинення діяльності (щодо
Президента України, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, при-
сяжних тощо).
3. Напершийпогляд,пункт2ч. 1ст. 26Закону«Прозапобіганнякорупції»має
зв’язок зі ст. 172-8 КАП, згідно з якою настає адміністративна відповідальність за
незаконнерозголошенняабовикористаннявіншийспосібособоюусвоїхінтересах
інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень.
Проте, насправді, на відміну від ч. 1 ст. 26 Закону, суб’єктами правопорушення,
передбаченого ст. 172-8 КАП, є діючі (які не припинили свою діяльність) особи,
уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а
також (відповідно до Закону від 3 листопада 2015 р.) особи, зазначені в ч. 2 ст. 17
Закону «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати
офіційних спортивних змагань»1
.
Таким чином, за порушення заборон, передбачених у ст. 26 Закону, адміністра-
тивну відповідальність колишніх осіб, уповноважених на виконання функцій дер-
жави або місцевого самоврядування, не встановлено. Водночас, можливе настання
кримінальноївідповідальностізапорушеннязаборони,передбаченоїп.2ч. 1ст. 26,
цивільно-правовоївідповідальностізапорушенняцієїтаіншихзаборон.Крімтого,
запорушеннязаборон,встановленихуп.1ч. 1ст. 26, –такожможливимєнастання
інших правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 26 і статтями 65–69 Закону.
4. Стаття 26 Закону встановлює кілька заборон (див. Табл. 12).
1
При цьому не враховано, що суб’єкт адміністративного правопорушення, передбаченого статтею
172-8 КАП – спеціальний: особа, якій відома певна інформація у зв’язку з виконанням службових
повноважень. Але суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, що впливають на
результати офіційних спортивних змагань, визнаються особи, які не є таким спеціальним суб’єктом,
а які підбурювали спеціальних суб’єктів до корупційних правопорушень або вступили з ними у
змову. У зв’язку з цим примітка до ст. 172-8 КАП також потребує уточнення.
3. – 221 –
Таблиця 12. Заборони для екс-функціонерів
Зміст заборони для особи Умови та винятки Тривалість дії
заборони
1) укладати трудові договори
(контракти) з юридичними особами
приватного права або ФОП
якщо особа протягом року до дня при-
пинення виконання функцій держави
або місцевого самоврядування здійсню-
вала повноваження з контролю,
нагляду або підготовки чи прийняття
відповідних рішень щодо діяльності
цих юридичних осіб або ФОП
протягом року з
дня припинен-
ня відповідної
діяльності2) вчиняти правочини у сфері підпри-
ємницької діяльності з юридичними
особами приватного права або ФОП
3) розголошувати або використову-
вати в інший спосіб у своїх інтересах
інформацію, яка стала відома у зв’язку
з виконанням службових повнова-
жень
крім випадків, встановлених законом завжди
4) представляти інтереси будь-якої
особи у справах (у т.ч. тих, що розгля-
даються в судах)
якщо іншою стороною є орган, підпри-
ємство, установа, організація, в якому
(яких) вона працювала на момент
припинення зазначеної діяльності
протягом року з
дня припинен-
ня відповідної
діяльності
5. Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства,
установи,організаціїабоуповноваженимниморганомчифізичноюособою,заякою
працівникзобов’язуєтьсявиконуватироботу,визначенуцієюугодою,зпідляганням
внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, органі-
зації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати
працівниковізаробітнуплатуізабезпечуватиумовипраці,необхіднідлявиконання
роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою
сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його
дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і
організаціїпраціпрацівника,умовирозірваннядоговоруможутьвстановлюватися
угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ст.
21 КЗП).
Про поняття «юридична особа приватного права», «фізична особа – під-
приємець» див. коментар до ст. 3, а «підприємницька діяльність» – коментар
до ст. 25 Закону.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення ци-
вільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи
багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена
дія двох або більше сторін (ст. 202 ЦК).
Під ситуацією, коли «особаздійснювалаповноваженнязконтролю,нагляду
абопідготовкичиприйняттявідповіднихрішеньщододіяльностіцихюридич-
нихосібабоФОП», треба розуміти випадки, за яких, наприклад, особа працювала
в податковій інспекції чи в державній службі з питань праці та здійснювала відпо-
відний контроль за діяльністю певного підприємства, або працювала у виконкомі
та розробляла проекти рішень щодо державної підтримки підприємництва, або
працювала прокурором і прийняла рішення про закриття кримінального прова-
дження щодо директора приватного підприємства тощо.
4. – 222 –
6. Інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені
на матеріальних носіях або відображені в електронному виді.
За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та ін-
формацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що
віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеже-
ним доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною
є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено
фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Кон-
фіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної
особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також
в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов’язані з правовим режимом
конфіденційноїінформації,регулюютьсязаконом.Порядоквіднесенняінформації
до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законом
(статті 1, 20, 21, 30 Закону «Про інформацію»).
Розголошення інформації означає, що особа, якій інформація стала відома
у зв’язку зі службовою діяльністю, протиправно передає її стороннім особам,
ознайомлює з нею таких осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають
можливість стороннім особам ознайомитися з відповідними відомостями.
Використання інформації – це її застосування самою особою, якій ця інфор-
мація стала відома, у господарській чи іншій діяльності для отримання вигоди,
переваги, іншої користі, у т.ч. шляхом розповсюдження, збуту, а також інші дії,
які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом
наявності в неї такої інформації.
Слова «усвоїхінтересах» розуміються так, що відповідній особі заборонено
використовувати інформацію як з корисливих мотивів, так і в інших особистих
інтересахтаінтересахтретіхосіб(просинонімічнепоняття«приватнийінтерес»
див. ст. 1 Закону і коментар до неї).
7. Слова «крім випадків, встановлених законом» в п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону
акцентують на незаконності розголошення та іншого використання інформації.
У цьому зв’язку слід нагадати: згідно із Законом «Про інформацію» (ст. 29)
суб’єктиінформаційнихвідносинзвільняютьсявідвідповідальностізарозголошення
інформації з обмеженим доступом, якщо суд установить, що ця інформація є сус-
пільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості
знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом
суспільного інтересу вважається інформація, яка:
- свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності
України;
- забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків;
- свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в
оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності)
фізичних або юридичних осіб тощо.
8. Розголошенняабовикористаннявіншийспосібусвоїхінтересахінформації,
яка стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень, тягне за
собою адміністративну або кримінальну відповідальність.
Так, за статтями КАП, які містять спеціальні норми, настає відповідальність осо-
би, яка не є особою, зазначеною в п. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції»,
5. – 223 –
або не отримала відповідну інформацію у зв’язку з виконанням службових повно-
важень, або не використовувала її у своїх інтересах, або ж передбачено спеціальний
вид інформації як предмет правопорушення. Ідеться про незаконне розголошення
(інше використання, у т.ч. розповсюдження, збут):
- об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 51-2);
- відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 185-11);
- інсайдерської інформації (ст. 163-9);
- комерційної таємниці, іншої конфіденційної інформації (ч. 3 ст. 164-3);
- інформації, що, відповідно до закону, є об’єктом обміну між суб’єктом первин-
ного фінансового моніторингу та ЦОВВ, що реалізує державну політику в сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масово-
го знищення (ст. 166-9);
- відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 185-11);
- інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах (ча-
стини 4 і 5 ст. 212-6).
Крім того, як вже згадувалось вище, за ст. 172-8 КАП настає адміністративна
відповідальність за незаконне розголошення або використання в інший спосіб
особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням
службових повноважень. Але, з урахуванням наявності багатьох статей КК, якими
передбаченовідповідальністьзааналогічнідіяння,підставдлязастосуванняст. 172-
8 КАП практично не залишається. Адже, згідно з ч. 2 ст. 9 КАП, адміністративна
відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці
порушення за своїм характером не тягнуть за собою, відповідно до закону, кримі-
нальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність за незаконне використання (у т.ч. шляхом розго-
лошення) інформації, що стала відома в зв’язку з виконанням службових повно-
важень, настає – залежно від конкретного виду інформації та інших обставин – за
статтями 132, 145, 163, 168, 182 і 359 (конфіденційна інформація про особу), 159
(таємниця голосування), 231 і 232 (комерційна та банківська таємниця), 232-1 (ін-
сайдерська інформація), 328, 381 і 422 (державна таємниця), 330 (службова інфор-
мація), 387 (дані досудового слідства), статті 209-1, 387 (інші види інформації) та
деякими іншими статтями КК.
9. Відповідно до ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сто-
рона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої
сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих
інтересах,алевідвласногоімені,атакожособа,уповноваженанаведенняпереговорів
щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі
договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених
актами цивільного законодавства.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів,
право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Правочин, вчинений пред-
ставником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він
представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його
змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Пред-
ставник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх
інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за ви-
нятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених за-
коном. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає
представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємниць-
кої діяльності. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину
допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.
Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим
договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Особливості
6. – 224 –
комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності вста-
новлюються законом (статті 237–244 ЦК України).
Особливості представництва інтересів особи у справах, що розглядаються в су-
дах, визначаються процесуальними кодексами (КАС, ЦПК, ГПК, КПК, КАП).
Відповідно, сторонами є: в адміністративному, цивільному, господарському
процесі – позивач і відповідач, у кримінальному процесі – сторона обвинувачення
і сторона захисту. Що стосується поняття «сторони» у провадженні в справах про
адміністративні правопорушення, то КАП такого поняття не містить.
Під інтересамиособи у п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону розуміються інтереси як юридич-
ної, так і фізичної особи. Тому заборона представляти інтереси особи у справах,
щорозглядаютьсявсудах,вякихіншоюстороноюєорган,підприємство,установа,
організація, в якому (яких) особа працювала на момент припинення зазначеної
діяльності, поширюється і на випадки, коли особа є законним представником у
кримінальному процесі чи у справах про адміністративні правопорушення.
10. Порушення заборон, встановлених у п. 1 ч. 1 ст. 26, – тягне настання пра-
вових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 26 Закону.
Так, за зверненням НАЗК суд повинен:
а) припинити трудовий договір (контракт) – якщо особа порушила заборону
укладати трудові договори (контракти) з юридичними особами приватного права
або ФОП, діяльність яких вона протягом року до того контролювала чи на діяль-
ність яких могла впливати чи впливала через підготовку та/або прийняття рішень;
б) визнати правочин недійсним – якщо особа порушила заборону вчиняти
правочини у сфері підприємницької діяльності з такими ж юридичними особами
приватного права або ФОП.
КЗП також передбачає, що підставою припинення трудового договору є укла-
деннятрудовогодоговору(контракту),всуперечвимогам Закону«Прозапобігання
корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили
діяльність,пов’язанузвиконаннямфункційдержавиабомісцевогосамоврядування,
протягом року з дня її припинення (п. 7-1 ст. 36).
Крім того, порушення заборон, встановлених у пунктах 1–3 ч. 1 ст. 26, тягне
настання правових наслідків, передбачених статтями 65–69 Закону:
- дисциплінарнувідповідальністьособи,винноїувчиненнівідповідногокоруп-
ційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією (якщо
судом до неї не застосовано покарання або стягнення у виді позбавлення права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю);
- відшкодування зазначеною особою завданих збитків, шкоди державі;
- скасування або визнання незаконними нормативно-правових актів, рішень,
виданих (прийнятих) з порушенням вимог Закону;
- відновлення порушених прав фізичних та юридичних осіб, відшкодування їм
завданих збитків, шкоди;
- конфіскацію або спеціальну конфіскацію незаконно одержаного майна.
Наприклад, якщо прокурор безпідставно закрив кримінальне провадження сто-
совно керівника юридичної особи приватного права, який підозрювався в ухиленні
від сплати податків, а протягом року після звільнення із прокуратури уклав трудо-
вий контракт з цією юридичною особою, то такий трудовий договір має бути при-
пинений за рішенням суду, а постанова про закриття кримінального провадження –
підлягає перегляду. Податки, від сплати яких ухилилась юридична особа, повинні
бути стягнені з неї, а з прокурора – стягнені збитки, спричинені безпідставним
закриття провадження.