Крим – земля сонячна та привітна, водночас – потаємна, невідома, загадкова. Кожен народ, який приходив сюди, залишив свої скарби, свої таємниці, кожен вніс у кримську землю свої сили, свою душу. Сектор журнальної періодики підготував віртуальну виставку «Крим. Золотий острів у Чорному морі», щоб ознайомити користувачів з історією, культурою та життям Криму. Експозиція також представлена у відкритому доступі (вул. Соборна, 73, ІІІ поверх). Приємного перегляду.

1. Крим. Золотий острів у
Чорному морі

2. Крим – безкрайнє синє море, зелені плато, порослі
буковими і дубовими гаями, порізані гірськими річками
пологі схили гір поруч з крутими скелями і глибокими
урвищами, лани золотої пшениці, сади і виноградники.
Історія Криму – перехрестя культур і цивілізацій,
сплетіння Сходу і Заходу, історія греків і Золотої Орди,
татар і запорожців.
Перші описи Криму належать давньогрецьким авторам
Геродоту, Страбону, Птолемею, Гіппократу.
Із ІІІ століття до н.е. зі столицею в Неаполі Скіфському
(біля Сімферополя) в Криму утворюється і Скіфська
держава, яка воює з грецькими містами-полісами.

3. У І столітті узбережжя Криму окупували римляни, а з ІІІ
століття сюди проникають готи. Остаточно Боспорська і
Скіфська держави в Криму розпалися після спустошення,
яке принесли гуни в 70-х роках IV століття.
В цей період частину узбережжя півострова підкорила
Візантія, збудувавши тут фортеці Алустон (Алушта) і
Горзувіт (Гурзуф).
Зв’язок Київської Русі з Кримом розпочинається з ІХ
століття. Після взяття Херсонеса князем Володимиром у
988 році Крим входить у сферу її політичних і торгових
інтересів.

4. Побували в Криму печеніги та половці. Із середини ХІІІ
століття він став улусом Золотої Орди, а трохи пізніше на
південному узбережжі генуезькі купці заснували свої
торговельні фортеці-колонії: Кафу (Феодосія), Чембало
(Балаклава), Солдаю (Сурож, Судак), Боспор (Керч).
Крим – земля сонячна та привітна, водночас – потаємна,
невідома, загадкова. Кожен народ, який приходив сюди,
залишив свої скарби, свої таємниці, кожен вніс у
кримську землю свої сили, свою душу.

5. Кравченко, Е. Уч-Баш
на Інкерманських
штольнях: останній
прихисток нескорених
/ Е. Кравченко //
Пам'ятки України: нац.
спадщина. – 2019. – №
4/6. – С. 45–49.
Трагічна історія цього місця відома всім
севастопольцям. У 1930-х роках тут на місці заводу
шампанських вин було збудовано ціле підземне
містечко, відоме під назвою «Спецкомбінат № 1». У
штольнях, що утворилися від виборки каміння, з
якого, власне, і було збудовано Севастополь,
розмістили військові склади, шпиталь,
медсанчастину, завод виробництва окремих видів
боєприпасів, гуртожитки, дитячий садочок –
повністю автономний світ, який був призначений
для довгого стримування супротивника в разі війни.

6. Самуха, Є. Загрози втрати об'єкту світової та української
культурної спадщини «Херсонесу-Таврійського» як наслідок
російської окупації / Є. Самуха // Пам'ятки України: нац. спадщина.
– 2019. – № 4/6. – С. 50–52.

7. Чобіт, Д. Про переправу готів у
країну Скіфію («Oium») / Д.
Чобіт // Пам'ятки України:
нац. спадщина. – 2019. – № 4/6.
– С. 53–66.
Готи – один із знаменитих войовничих
народів античного часу, народ-
мандрівник, народ-армія, основним
ремеслом якого стала війна, розбій,
грабіж і руйнування, народ, який на
початку нашої ери зі Скандинавії прибув у
Балтійське Помор’я, а звідти через
українські землі дістався берегів
Азовського моря і Дону, оселився в Криму,
покорив Північне Причорномор’я…

8. Вечерський, В. Ґенуезькі
пам’ятки Криму в світовому
контексті / В. Вечерський //
Пам'ятки України: нац.
спадщина. – 2019. – № 4/6. –
С. 67–74.
Давні мешканці Криму, обороняючись від різних
непроханих гостей, у своєму фортечному
будівництві широко використовували військово-
інженерний досвід, накопичений хетами в Малій
Азії, античними греками та римлянами, а також
вірменами, візантійцями, хрестоносцями,
ґенуезцями. Відтак усе те, що збереглося від
численних укріплень Криму, набуває значення
справжнього музею світової фортифікації просто
неба.

9. Верховський, В. Той
мурує, той руйнує… Про
сучасний стан Ґенуезької
фортеці / В. Верховський
// Пам'ятки України: нац.
спадщина. – 2019. – №
4/6. – С. 75–78.
Комплекс фортифікаційних споруд у Судаку, що
відомий у наш час як Ґенуезька фортеця,
неодноразово зазнавав руйнувань, змінював назви,
приналежність, відновлювався, піднімаючись з
руїн.
Завойовники минулого не церемонилися з
художньою чи історичною цінністю фортеці – для
них це була споруда військового призначення, а не
пам’ятка візантійської, готської чи італійської
історії.

10. Аблялімова, Е.
Бахчисарайський ханський
палац: реставрація чи
реконструкція / Е.
Аблялімова // Пам'ятки
України: нац. спадщина. –
2019. – № 4/6. – С. 79–82.
Пам’ятки у всі часи руйнували та знищували з
ідейних міркувань, з метою ліквідації
символіки ненависного минулого.
Після депортації 1944 року культура
кримських татар була знищена: на півострові
провели «топонімічні репресії», радянська
влада знищувала кримськотатарські
пам’ятки, спалювала рукописи й книжки, у
мечетях відкривала кінотеатри та крамниці.

11. Клепик, І. Останнє джерело / І.
Клепик // Пам'ятки України:
нац. спадщина. – 2019. – №
4/6. – С. 83–84.
У Керчі було кілька фонтанів, один з яких –
найбільший – сягав 40 метрів завдовжки.
Поза межами міста також відомо про
існування фонтанів у Єнікале, Булганаці,
Мічуриному, в Капканах, Марфівці,
Фонтані, на мисі Опук. Усі вони поступово
припинили функціонування та були
демонтовані (останній у ХХ столітті.).

12. Сільченко, А. Фортеця
Єнікале: вічна боротьба з
ворогом / А. Сільченко //
Пам'ятки України: нац.
спадщина. – 2019. – № 4/6.
– С. 85–86.
Фортеця Єнікале, одна з історичних пам’яток
України на території анексованого Криму, має
багату історію. Розташована вона на березі
Керченської протоки і побудована османами на
початку XVIII ст. Єнікале – з турецької означає
«нова фортеця». Єнікале мала для Османської
імперії важливе стратегічне значення, оскільки
була розташована в найвужчій частині
Керченської протоки й озброєна потужними
гарматами.

13. Клепик, І. Арабатська
фортеця знову працює? / І.
Клепик // Пам'ятки України:
нац. спадщина. – 2019. – №
4/6. – С. 87–90.
Арабатська стрілка, що схожа на
тонесеньку кістку на мапі України, – не
лише унікальне природне явище. Вона вже
давно є носієм певних асоціацій та
стереотипів. Наприклад, пральна дошка
доріг та пустинні пляжі – це дві дуже
яскраві та найпоширеніші характеристики
цих місць. Саме так її показано у фільмі
«Такі красиві люди», що був відзнятий у
2013 році.

14. Клепик, І. Могила для
Мітридата / І. Клепик //
Пам'ятки України: нац.
спадщина. – 2019. – № 4/6.
– С. 91–96.
Керч – найдавніше місто України. Йому вже
понад дві тисячі шістсот років, і тому
справедливо можна говорити про статус
вічного міста. Однак і тут є окремі міфи,
які домінують, створюючи певні
контексти.
Гора Мітридат як найвища точка міста
об’єднує в собі три міфотворчі епохи. Тут
стояв акрополь античного Пантікапею,
який так невблаганно хотів узріти Пушкін
1920 року.

15. Верховський, В. За крок до
прірви / В. Верховський //
Пам'ятки України: нац.
спадщина. – 2019. – № 4/6. –
С. 103–105.
«Ластівчине гніздо», хоча й збудовано не
готами і не ґенуезцями, і не в давні віки, а на
початку ХХ століття, проте вже є
невід’ємною частиною пейзажу Ялти і,
безумовно, своєрідною візитівкою всього
Криму.
Чи можна сумістити несумісне? Ось він –
приклад того, як це зазвичай робилося й
робиться в Криму: готичний замок
російського барона на прізвище фон
Штейнгель, збудований на скелі Аврора, на
мисі Ай-Тодор (святий Федір).

16. Верховський, В. «До Бога
високо, до царя далеко, а
Воронцов помер» / В.
Верховський // Пам'ятки
України: нац. спадщина. –
2019. – № 4/6. – С. 106–108.
Російська імперія приростала не лише
сибірськими володіннями й океаном Північним.
Шматочок Середземномор’я, такий
екзотичний для людей з північних країв,
приєднаний наприкінці XVIII сторіччя
Кримський півострів вабив тодішню еліту
Пітера і Москви. На цій, не схожій на безрадісні
середньоросійські пейзажі, землі вони прагнули
створити нову Росію…

17. Божук, А. Зруйноване часом –
збережене олівцем: Кримська
епопея Павла Голландського /
А. Божук // Пам'ятки України:
нац. спадщина. – 2019. – №
4/6. – С. 119–123.
Ще за життя Павло Іванович, знаходячи час
на живопис і графіку, малював для себе і своїх
близьких. Датовані 1927 і 1932 рр. малюнки в
його кримському альбомі, який його дружина
лише за 32 роки по смерті чоловіка
подарувала музеєві, містять будівлі й
архітектурні деталі, гарні краєвиди
Карасубазара (Білогірська), Старого Криму,
Феодосії, Судака, Нового Світу, селища Отуз,
Сімферополя, печерного міста Чуфут-Кале
поблизу Бахчисарая, Євпаторії тощо.

18. Любарська, Л. Крим
міжвоєнний / Л.
Любарська // Пам'ятки
України: нац. спадщина. –
2019. – № 4/6. – С. 124–
128.
Обриси кожного історичного періоду
миттєві в загальній
швидкоплинності, і сьогоднішній Крим
не той, яким був учора чи житиме
завтра. Крим віку між двома
світовими війнами – на сьогодні
доволі рідкісний портрет.

19. Дякую за увагу!
Підготувала
завідувач сектору
журнальної періодики
Мазур Тетяна