https://svitliteraturu.com/load/ukrainska_literatura/6_klas/anketa_romanu_v_rutkivskogo_dzhuri_kozaka_shvajki/59-1-0-906

1. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 1
В. Рутківський «Джури козака Швайки» (2007)
Зміст
Анкета твору........................................................................................................................................................................1
Характеристика образів ....................................................................................................................................................3
Санько і Грицик..............................................................................................................................................................3
Пилип Швайка................................................................................................................................................................3
Дід Кудьма........................................................................................................................................................................5
Дід Кібчик.........................................................................................................................................................................5
Демко Дурна Сила (Манюня).......................................................................................................................................6
Пан Кобильський............................................................................................................................................................7
Юзеф Тишкевич..............................................................................................................................................................8
Історична довідка ...............................................................................................................................................................9
Про зародження козацтва .................................................................................................................................................9
Про козаків у романі В.Рутківського............................................................................................................................10
Джерела...............................................................................................................................................................................10
Анкета твору
1. Жанр: історико-пригодницький роман
2. Тетралогія. "Джури козака Швайки" (2007); "Джури-характерники" (2009); "Джури і підводний човен"
(2010), "Джури і Кудлатик" (2015)
3. Художній час і простір. Події твору відбуваються в 1487-1488 роках у селі Воронівка, на
Наддніпрянщині та у степах України.
4. Композиція роману "Джури козака Швайки"
Частина 1 «Втеча з рідного дому»
Частина 2 «На козацьких островах»
Частина 3 «Джури вирушають у дорогу»
Частина 2 «На козацьких островах»
1) На кам'яному острові
2) Це був Тишкевич!
3) Самі на острові
4) Тишкевич
5) Допит
6) Гонитва
7) Санькова ворожба
8) Двоє серед степу
9) Пастух Рашит
10) В гостях у Вирвизуба
11) Пригоди Дурної Сили
12) Хто ж вивідник?
13) Ворожбит Грицик
14) Суд у плавнях
15) Козацькі розмови
5. Дві сюжетні лінії роману, які переплітаються, доповнюють одна одну: перша ― лінія становлення
характерів (Грицик і Санько), друга ― лінія боротьби за волю (Пилип Швайка)
6. Тема. Зображення пригод дванадцятирічних хлопчиків Санька та Грицика у супроводі сміливого
вивідника Швайки у складний період протистояння українців турецько-татарським набігам і сваволі
польсько-литовських магнатів та зародження козацтва
7. Ідея. Уславлення дружби, вірності рідній землі, потреби захисту її кордонів, засудження зради
8. Проблематика: боротьба добра і зла; дружба, братерство й зрада; стосунки людей і тварин; відносини
між дорослими й дітьми; духовна сила й духовний занепад; виживання в умовах дикої природи
9. Герої
Санько (юний ворожбит), мати Санька – Мокрина;
Грицик (сирота, друг Санька); бугай Петрик, який слухається тільки Грицика;
Пилип Швайка – розвідник, його кінь Вітрик, вовк Барвінок;
дід Кібчик, його онук Демко Дурна Сила;
дід ворожбит Кудьма;
козаки: Вирвизуб, Перепічка, рудий Мацик, Василь Байлемів;
татарина Рашит.
Негативні персонажі: пан Кобильський (дістав добрячих канчуків від власного слуги і сховався від
сорому та людей.), його слуга зрадник Тишкевич (служить «двом господарям» — і панові Кобильському,
і татарам (Іслам-беку), наводячи їх на українські села та козацькі схованки; загинув, коли втікав з поля

2. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 2
бою, від стріл татар), Іслам-Бек, Саїд-мурза (наляканий битвою у плавнях змушений визнати власну
поразку), татари
10. Елементи сюжету
Експозиція. Березень 1487 року. Читач знайомиться з героями: невловимим козацьким розвідником
Швайкою та двома підлітками з Воронівки — Грициком і Саньком, які мріють про козакування.
Зав'язка. Пан Кобильський наказує Тишкевичу вбити Швайку за відмову слідкувати за парубками,
які козакують, аби забирати «десяту частку».
Грицик і Санько обдурюють пана (вигадують напад татар), щоб урятувати односельців від
пограбування паном. Через цей вчинок хлопці вимушені покинути рідне село.
Розвиток дії:
− У плавнях хлопці стають свідками злочинів ватаги Тишкевича, які, переодягнувшись у татар,
грабують та вбивають козаків
− Хлопці зустрічають Швайку в плавнях і разом із ним вирушають на Козацькі острови.
− Коли козаки відлучаються переслідувати татар, Грицик і Санько залишаються на острові самі.
Вони беруть у полон Тишкевича, але зрадникові вдається втекти.
− Демко Дурна Сила, обманутий Тишкевичем, мимоволі стає учасником його злочинів
− Зустріч Демка з дідом Кібчиком, парубок розуміє свою помилку і разом з дідом приєднується до
козаків
− Дід Кудьма навчає Санька, відкриваючи в ньому дар характерника, а Грицик зі Швайкою
відправляються в розвідку.
− Перемога козаків над татарами на горі Кам’яниця.
− Швайка попереджає пана Кобильського про ймовірність нападу татар, але потрапляє в пастку.
Санько і дід Кудьма рятують його, застосувавши гіпноз проти пана і Тишкевича.
− Навесні на Бобровому острові збирається козацька рада. Швайка розвідує, що Саїд-мурза веде
десятитисячне військо на Сулу.
− Козаки нападають на татар, коли ті повертаються назад, і звільняють полонених, серед яких —
мешканці Воронівки.
Кульмінація. Вирішальна битва у плавнях. Козаки заманюють військо Саїд-мурзи в болота. Татари
підпалюють очерети, але, зазнавши поразки від козацьких стріл, змушені відступити. Татари
вбивають Тишкевича
Розв'язка. Швайка вирішує перенести боротьбу на кордони (до Перекопу) і разом із Грициком та
Саньком вирушає на острів Хортиця
11. Символізм
Санько та Грицько ― символ спадкоємності поколінь і незламної дружби
Швайка ― символ козацького опору, лицарства та військової мудрості
Вовк Барвінок ― символ вірності, сили та природного зв’язку козака з дикою природою.
Кінь Вітрик ― символ волі та козацького духу.
Бугай Петрик ― символізує неприручену природну силу, що підкоряється доброті та дружбі
Тишкевич – символ зради і підступності (Не всі, хто має українське коріння, були вірними
козацькому духу. Тишкевич – це уособлення зрадників, які заради наживи переходять на бік ворога.
Його поведінка протиставлена вірності козаків).
Пан Кобильський ― символом деградації шляхти, яка заради привілеїв зрадила свій народ і
перетворилася на гнобителів.
Козацькі острови, козаки – символ свободи, братерства, боротьби за незалежність.
12. Реальність, вимисел і фантастика. «Джури…» поєднують максимально достовірний опис реалій
часу та художній вимисел, зосереджуючись, насамперед, не на ознайомленні читачів зі звичаями та
подіями певної історичної епохи, а на творенні характерів, становлення яких у непростих умовах
порубіжжя розкриває перед дітьми захоплюючий світ козацької романтики.
Вдаючись подекуди до фантастичних моментів (як-от, незвичайні здібності Санька, приручені дідом
Кудьмою вовки), письменник розкриває вічне прагнення українців до волі, яке змушувало їх виступати
проти утисків польської шляхти і підіймати шаблю на татарську орду навіть тоді, коли за спиною не було
майже нікого.

3. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 3
13. Актуальність твору. Роман ставить вічні питання: як зберегти справедливість у несправедливому
світі? Чи можна залишитися людиною в умовах боротьби? Як знайти своє призначення? Ці теми роблять
«Джури козака Швайки» цінним читанням для різних поколінь.
14. Висновок: чому варто прочитати твір. Це жива, динамічна історія, яка вчить виживати в
екстремальних умовах. Тут є і пригоди, і гумор, і справжні моральні вибори. Вона розкриває, що означає
бути козаком — не за народженням, а за духом.
Характеристика образів
Санько і Грицик
Санько (розум і дух) Грицик (сила і дія)
Соціальне становище
Єдиний син у матері, яка його
дуже любить і опікає
Став круглим сиротою після набігу татар на село, живе у сім’ях
односельців і пасе сільську череду, за що його годують, одягають і
дають прихисток по черзі жителі села.
Чим займалися у Воронівці
Наглядав за курчатами Пасе селянську і панську худобу, лише його любить і слухає
страшний бугай Петрик
Риси характеру
Мрійливий, спокійний,
розважливий
Жвавий, непосидючий, запальний, рішучий, щирий
Виняткові здібності
Неабиякий ворожбит, має
рідкісний дар: уміє подумки
віддавати накази й навіювати
Має зіркі очі. Не дає себе одурити
Призначення
Його шлях — це шлях учня
діда Кудьми, чия сила — у
мудрості та зв’язку з
природою.
Його шлях — це шлях воїна-розвідника, що вчиться володіти зброєю
та перемагати.
Спільне
Друзі-підлітки, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом Воронівкою.
Самостійні, наполегливі, сміливі, спостережливі, кмітливі, відчайдушні;
володіють шаблею (дерев’яною), гарно на коні тримаються.
«Ми не діти, - набурмосився Грицик. - Ми з лука вміємо стріляти. І на шаблях б'ємося. І підкрадаємося
так, що ніхто й не побачить».
Ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного
мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування.
Разом вони — ідеальна команда, де сила доповнюється мудрістю.
Символ спадкоємності поколінь і незламної дружби
Пилип Швайка
1. Батьки та походження. Пилип Швайка родом із села Воронівка. Його батьком був підстароста
Сидірко, один із найкращих воронівських козаків. Батько загинув під час татарського нападу: татари не
змогли вибити його з хати, тому спалили разом із нею. Матір Пилипа татари погнали в полон, але забили
на смерть, коли вона спробувала втекти. Малого Пилипа виховала мати татарина Рашита, яка теж була
полонянкою з Воронівки. Хата Швайки була спалена, від неї залишився лише кам’яний льох, де він іноді
переховувався і заліковував рани.
2. Швайка і пан Кобильський
- Спільне минуле предків. Їхні роди були близькими та діяли пліч-о-пліч. Пан Кобильський згадує, що їхні
прадіди разом воювали проти татар у битві на Синіх Водах, а діди (дід Швайки Митро та дід
Кобильського) разом возили пшеницю грекам. Тобто колись вони були рівнею і побратимами.
- Розбіжність батьків (соціальна прірва). Шляхи їхніх родин розійшлися на рівні батьків. Батько
Кобильського (Семко Кобильчак) подався до Литви чи Польщі і повернувся звідти вже паном із грамотою
на володіння селами. Натомість батько Швайки (Сидірко) залишився козаком і загинув у бою з татарами,

4. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 4
захищаючи свою хату. Так Кобильський став паном-гнобителем, а Швайка — вільним козаком і
захисником.
- Особистий конфлікт і ворожнеча. Спроба підкупу: Пан Кобильський намагався схилити Швайку до
співпраці. Він пропонував Швайці шпигувати за козаками-здобичниками ("дай мені знати, хто де
промишляє"), щоб відбирати у них частину здобичі як податок. Пилип категорично відмовився ставати
зрадником ("Те, що ви називаєте поміччю, я називаю зрадою"). Розлючений відмовою, Кобильський
кинувся на Швайку з шаблею, але Швайка легко обеззброїв його і принизив у його ж світлиці. Тому
Кобильський наказав своєму слузі Тишкевичу влаштувати засідку і вбити Швайку, але Пилип розгадав
цей план і втік.
Швайка та Кобильський — це історія зради давнього побратимства заради багатства та влади.
Кобильський представляє панів, які гноблять свій народ, а Швайка — козацьку волю та справедливість.
3. Вид діяльності. Швайка — невловний козацький вивідник (розвідник). Він дізнається про час та
напрямок татарських набігів і попереджає села про небезпеку. Його знають і бояться в Орді. Хоча
формально він підпорядковується переяславському старості, насправді діє самостійно на користь свого
народу.
4. Швайка як козак-характерник.
У романі образ Швайки виходить за межі звичайного воїна і набуває рис легендарного характерника
— людини, що володіє таємними знаннями та надприродними силами:
Слава перевертня (вовкулаки). Серед ворогів (татар) та й простих людей ходять легенди, що Швайка
вміє перекидатися на вовка. Це підтверджується сценами, коли татари бачать на могилі вовка, а за мить
там з'являється козак. Ординці називають його «уруським шайтаном» (руським чортом), вірячи в його
магічну силу.
Знахарство. Знається на травах, лікує рани, має тісний зв'язок із волхвом дідом Кудьмою.
Інтуїція. Має «чуйку» на людей з особливим даром (саме він розгледів талант Санька).
5. Зв'язок із помічниками (тваринами) Швайка ставиться до тварин як до вірних побратимів, що
підкреслює його характерницьку сутність:
Кінь Вітрик. Розуміє господаря з півслова, рятує від погоні. Швайка ділиться з ним їжею і називає
другом.
Вовк Барвінок. Герой називає його «братиком сіреньким». Вовк виконує накази, допомагає в розвідці.
Їхній містичний зв'язок настільки сильний, що саме через нього Швайку вважають вовкулакою.
6. Уміння.
Військова майстерність: чудовий лучник (може влучити стрілою у найголовнішого хана) та
фехтувальник (майстерно володіє шаблею, може битися одночасно з багатьма ворогами).
Маскування та мови: досконало знає татарську мову і звичаї, часто перевдягається в татарський одяг,
завдяки чому може проникати у ворожий стан.
Невловимість: уміє пересуватися безшумно, "зникати" на очах, ховатися в степу та плавнях так, що його
неможливо знайти.
Знання місцевості: прекрасно орієнтується в плавнях і степу.
7. Вольові якості
Сміливість та відвага. Не боїться йти один проти цілого загону ворогів, ризикує життям заради
порятунку інших.
Витримка та наполегливість. Здатний долати великі відстані, терпіти біль і втому (наприклад, коли був
поранений, але продовжував тікати від погоні).
Незалежність. Не кориться панам (зокрема пану Кобильському), цінує волю понад усе.
8. Почуттєві якості
Справедливість. Швайка карає зрадників і негідників, але може проявити милосердя до тих, хто
помилився через дурість (наприклад, ситуація з Демком Дурною Силою, якого він відшмагав лозиною
замість того, щоб убити).
Вірність. Відданий своїм побратимам (дідові Кудьмі, Вирвизубу) та пам'яті батьків.
Гумор. Навіть у небезпечних ситуаціях не втрачає почуття гумору, любить пожартувати.
Скромність. Не вихваляється своїми подвигами, часто приписує заслуги іншим або просто мовчить про
них.
9. Ставлення до Грицька та Санька. Спочатку Швайка намагався відправити хлопців у безпечне місце,
вважаючи їх замалими для небезпек. Проте згодом він бере їх під свою опіку, стає їхнім наставником і

5. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 5
захисником. Він цінує їхні здібності: зіркість та спритність Грицька і особливий дар навіювання Санька.
Врешті-решт, він вирішує взяти їх собі за джур (зброєносців-учнів).
8. Місія героя: захист рідної землі від татарських набігів та боротьба зі зрадниками й грабіжниками серед
своїх (як Тишкевич), об’єднання розрізнених уходників у військо. Він діє як "швайка" (гостре шило), що
постійно коле ворогів, не даючи їм спокою. Також він прагне виховати нове покоління захисників (джур).
Дід Кудьма
1. Статус та роль: таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає
таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Духовний наставник Пилипа
Швайки, а згодом учитель малого Санька. Якщо Швайка — це «меч» козацтва, то Кудьма — його «розум»
і «душа».
2. Місце проживання (Зв'язок із природою). Дід живе на Сторожовому острові (або в найглухіших
куточках плавнів), подалі від людського ока. Його житло сховане так надійно, що знайти його може лише
той, кому Кудьма дозволить (або такі майстри, як Швайка). Він живе в повній гармонії з природою. Звірі
(вовки, ведмідь) не бояться його, а служать йому і охороняють його спокій. Він розуміє мову природи
краще, ніж мову людей.
3. Зовнішність Кудьми підкреслює його старість і злиття з навколишнім світом: дуже старий, його
обличчя зморшкувате, як кора дерева; має довгу сиву бороду, що робить його схожим на лісовика;
одягнений у простий, полотняний одяг, який часто виглядає лахміттям, але це його не турбує (інколи
автор описує так, ніби він є частиною пейзажу (пеньком чи кущем), що ожив).
4. Надприродні здібності (магія та знахарство): Кудьма володіє силою справжнього характерника:
Цілительство: Він рятує життя, коли медицина безсила. Саме він виходжує Швайку після смертельних
поранень, використовуючи трави, настоянки та заговори («нашіптування»).
Мана (гіпноз): Кудьма вміє насилати ману — змушувати людей бачити те, чого немає, або робити те, чого
вони не хочуть. Найяскравіший приклад — епізод у дворі пана Кобильського, де Кудьма змусив пана
бачити в собі грізного старосту, а Тишкевича — бити свого господаря.
Віщування: бачить прихований потенціал у людях (як побачив дар у Санька) і може передбачати події.
6. Кудьма як Учитель (наставництво)
Учитель Швайки: Саме Кудьма навчив Пилипа Швайку розуміти тварин, знатися на травах і виживати.
Швайка ставиться до нього з величезною повагою, хоч іноді й побоюється його буркотіння.
Учитель Санька: Кудьма стає новим наставником Санька, бо бачить у хлопчику великий дар навіювання
(«він сильніший за мене буде»). Дід береться передати йому свої таємні знання, щоб лінія характерників
не перервалася.
7. Характер
Суворий і вимогливий зі своїми учнями, може насварити (як Швайку) або змусити важко працювати (як
Санька й Грицька).
Мудрий: його рішення завжди зважені й далекоглядні.
Відлюдькуватий: йому комфортніше з вовками, ніж з людьми.
Справедливий: допомагає тим, хто бореться за правду (козакам), і карає негідників (Кобильського),
використовуючи свою силу.
8. Світогляд: не любить зайвих слів і людської метушні; вважає, що справжня сила — у знаннях і єдності
з природою, а не в багатстві чи владі.
9. Висновок: Дід Кудьма — це жива пам'ять української землі, місток між давніми волхвами та новими
козаками-характерниками. Без його мудрості та магії боротьба Швайки та становлення малих джур були
б неможливими. Життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне
життя прожив. Важке й чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм».
Дід Кібчик
Основу його характеру складає внутрішня потреба повністю реалізувати себе на користь ближнім,
передати накопичений за довге життя досвіт і мудрість, озвучує основні поєднуючі ідеї в творі та слугує
своєрідним каталізатором дії (гуртує ватаги, знаходить місце для фортеці, вигадує всілякі військові
хитрощі

6. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 6
1. Відомості про персонажа. Дід Кібчик — старий козак із села Воронівка, далекий родич і сусід Санька.
Він є дідом Демка (Дурної Сили), яким опікується і якого постійно намагається навчити розуму. Кібчик
— людина з «гонором», яка козакувала майже все своє життя і, за переказами, діставалася навіть до моря
2. Зовнішність та вік Це літня людина, про яку кажуть, що з неї «вже пісок сиплеться», проте дід
залишається напрочуд енергійним. Його особлива прикмета — він «сухорукий» (має, ймовірно,
пошкоджену або суху руку). Попри вік, він не хоче сидіти на печі, а воліє жити в плавнях з козаками.
3. Характер та вдача
Буркотун: постійно бурчить, повчає молодих, свариться на онука («Ой, дурний, ой, дурний!»), критикує
кашоварів та недбалих рибалок.
Дбайливий та люблячий: за маскою суворості ховається добре серце. Він щиро переживає за хлопців, які
йдуть козакувати, дає їм мудрі поради. Він пошив Грицикові кожуха. Коли він думав, що Демко в полоні,
то вперше заплакав і притис онука до грудей при зустрічі.
Справедливий та совісний: для нього честь роду понад усе. Коли він дізнається (помилково), що Демко
став поплічником розбійника Тишкевича, дід готовий був зректися онука і навіть просив Швайку
покарати його, бо «хто злигався з розбійником — сам розбійник».
Мудрий, має авторитет серед козаків. До його думки прислухаються навіть досвідчені козаки, як-от
Вирвизуб. Він уміє вчасно дати пораду і навіть керувати обороною.
4. Господарські вміння (Майстер на всі руки) Кібчик не є воїном-рубакою, як Швайка, але він
незамінний у побуті:
Кухар: найкращий кашовар. Коли він береться варити юшку, то відганяє інших, а козаки їдять так, що «за
вухами лящить», називаючи його чародієм.
Майстер: уміє плести неводи краще за інших (критикує роботу Мацика як зроблену «курячою лапою»).
Кравець: зшив одяг для Грицика.
5. Дід Кібчик і Демко Дурна Сила. Дід постійно шпетить онука за його незграбність і "дурну силу"
(наприклад, коли той ламає граблі чи воза). Він намагається вчити Демка жити розумом, а не кулаками.
Проте коли Демко потрапляє в біду, дід кидає все і йде в небезпечні плавні його шукати.
6. Серед козаків: розставляє вартових, стежить за порядком, щоб ворог не застав їх зненацька; вправно
володіє луком (у сценах сутичок він не ховається, а займає вигідну позицію і влучно стріляє, прикриваючи
молодих). Його життєвий досвід стає в пригоді при плануванні засідок чи виборі місця для стоянки. До
його порад прислухається навіть отаман Вирвизуб. Хоча Кібчик не такий прудкий, як Швайка, він чудово
знає степ і звички татар (бере участь у вилазках, вміє читати сліди; коли Демко зник, дід самотужки
вирушив на його пошуки у небезпечні плавні, демонструючи витривалість і сміливість, яким позаздрили
б молоді).
7. Уособлює народну мудрість і хранителя традицій. Його присутність у таборі додає козацькому життю
домашнього затишку та порядку: створює умови, за яких загін може існувати, воювати і не розпастися;
одягає, годує, лікує словом і прикриває спину в бою; він — совість громади, яка не дає молодим забути
про честь і обов'язок.
Демко Дурна Сила (Манюня)
Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто
метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути
витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і
справедливість наших пращурів.
Характеристика образу Демка Дурної Сили
1. Походження та прізвисько. Демко Мандзюка — молодий парубок із села Воронівка, онук старого
козака Кібчика.
Прізвисько: «Дурна Сила». Отримав його від односельців (і навіть від рідного діда) не зі зла, а через свою
феноменальну фізичну міць, яку він не вмів контролювати. Він міг випадково зламати граблі, погнути
підкову чи вирвати двері разом із завісами, просто намагаючись їх відчинити.
2. Стосунки з дідом Кібчиком. Дід постійно шпетить онука, називає «дурним», бурчить. Але коли Демко
зникає, Кібчик готовий перевернути весь світ, щоб його знайти. Демко, у свою чергу, по-дитячому боїться
діда, але безмежно його поважає і любить.
3. Зовнішність та фізичні дані: Демко — справжній богатир.
Сила: він може один підняти те, що не під силу кільком дорослим чоловікам. У бою він діє як таран.

7. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 7
Вигляд: вайлуватий, великий, трохи незграбний. Його рухи часто повільні, бо він (після багатьох
поламаних речей) боїться зробити зайвий різкий рух.
4. Характер та внутрішній світ
На початку твору Демко нагадує велику дитину:
Наївність та довірливість: щирий і відкритий, тому його легко обдурити. Саме через це він потрапляє в
халепу з Тишкевичем.
Добродушність: попри грізний вигляд і силу, Демко не злий. Він ніколи не кривдить слабших навмисне.
Емоційність: Він глибоко переживає свої невдачі, боїться гніву діда Кібчика, але водночас дуже
прив'язаний до нього.
Любов до їжі: Демко завжди голодний, він готовий їсти за трьох, що часто стає приводом для жартів у
козацькому таборі.
5. Життєвий шлях та діяльність у романі: історія Демка — це шлях помилок і навчання.
Втеча з Воронівки: Разом із Саньком та Грицьком (хоча й трохи пізніше) він тікає в плавні, щоб стати
козаком.
Зустріч із Тишкевичем: через свою наївність Демко вірить зраднику Тишкевичу, який прикидається
щирим козаком. Тишкевич використовує Демка як робочу силу, а потім бере в полон, плануючи продати
татарам. Це стає для хлопця суворим уроком: не кожному, хто називається другом, можна вірити.
Участь у боях: Згодом Демко знаходить своє місце в загоні. Він стає незамінним воїном у ближньому
бою. Озброєний важкою довбнею (або просто вирваною гіллякою), він розкидає татар, як кеглі.
6. Еволюція (Зміни героя) Протягом роману Демко проходить шлях від «Дурної Сили» до «Козацької
Сили».
На початку: руйнівник мимоволі. Ламає вози, створює проблеми, діє інстинктивно. Дід Кібчик постійно
бідкається: «Сила є — розуму не треба».
У кінці: Демко вчиться опановувати свою міць. Після полону, науки Швайки та настанов діда він стає
дисциплінованішим. Він починає розуміти відповідальність за свої вчинки. Його сила стає не тягарем, а
головною зброєю загону. Він перетворюється на надійного захисника, який прикриває спини побратимам.
Отримав від козаків нове прізвисько Манюня. Йому сподобалося це ім'я: Демко дуже просив своїх друзів,
Грицька та Санька, не називати його більше «Дурною Силою». Він пояснював це так: «...дурна сила —
вона і є дурна. А от Манюня — це зовсім...». Для нього нове прізвисько, хоч і глузливе, не мало
образливого відтінку про розумові здібності, а було доброзичливим козацьким жартом
7. Висновок: Демко Дурна Сила — це уособлення стихійної народної сили. Демкова доля – це приклад
того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас
вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.
Пан Кобильський
1. Походження. Пан Кобильський походить з давнього українського роду, який, однак, зрікся свого
коріння. Його діди та прадіди були простими людьми, дружили з предками Пилипа Швайки, разом
чумакували і воювали. Все змінилося на рівні його батька — Семка Кобильчака. Той подався на службу
до Польщі (чи Литви) і повернувся звідти вже «паном Кобильським» із королівською грамотою на
володіння землями навколо Воронівки. Так козацький рід перетворився на панський.
2. Кобильський і Швайка. Кобильський є повним антиподом (протилежністю) Швайки. Якщо Швайка
обрав шлях служіння народу, то Кобильський обрав шлях збагачення за рахунок цього народу. Між ними
існує давній конфлікт. Кобильський намагався схилити Швайку до співпраці — хотів, щоб той здавав
йому успішних мисливців та рибалок для оподаткування. Відмова Швайки та подальше приниження пана
(коли Швайка легко обеззброїв його у власному домі) зробили їх заклятими ворогами.
3. Соціальний статус: багатий землевласник, представник влади (служить канівському старості), який
має владу над селянами Воронівки.
4. Діяльність. Паразитування на праці інших. Він не захищає край від татар, а займається грабунком
власних людей. Вимагає від рибалок і мисливців «десятину» (а часто й половину) здобичі. Вважає, що
все навколо (земля, звірі, риба) належить йому за королівським правом.
5. Зовнішність. Автор малює непривабливий портрет пана, що підкреслює його сутність: він гладкий,
має велике черево, через яке йому важко рухатися. Любить розкішний одяг, носить дорогі жупани, шапку
з пір'ям, щоб підкреслити свою значимість. Його обличчя часто червоне від гніву або від надмірного
вживання їжі та напоїв.

8. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 8
6. Риси характеру
Жадібність: це головна риса Кобильського. Він готовий забрати останнє у бідних селян, постійно шукає
нові способи наживи.
Жорстокість: не вагається застосовувати силу, наказує бити селян, погрожує спалити хати непокірних,
не цінує людське життя.
Боягузтво: на відміну від сміливого Швайки, Кобильський боїться справжньої небезпеки. Він хоробрий
лише проти беззахисних селян. Коли ж стикається з реальною силою (Швайкою або уявною владою
старости), миттєво втрачає гонор і починає плазувати.
Зверхність: зневажає простих людей, називає їх «бидлом» або «схизматами», хоча сам походить з такого
ж роду.
6. Ставлення до підлеглих (Слуга Тишкевич) Кобильський оточує себе негідниками, подібними до себе.
Його права рука — челядник Тишкевич. Пан ставиться до нього як до інструмента: посилає на брудні
справи (вбивства, стеження), лає його, може вдарити, але водночас залежить від його послуг. Це стосунки
не побратимства (як у Швайки з друзями), а взаємної вигоди та страху.
Влада Кобильського виявляється ілюзорною та базованою лише на страху, що яскраво демонструє епізод
із маною діда Кудьми. Під впливом навіювання пан жалюгідно плазує перед «старостою», а його ж слуга
Тишкевич жорстоко лупцює господаря на очах у всієї челяді. Це публічне приниження стає повним
моральним крахом Кобильського, викриваючи відсутність до нього будь-якої справжньої поваги.
7. Ставлення до татар і козаків
До татар: Кобильський боїться Орди. Він не захищає землю від татарських набігів, а воліє відсидітися
у безпеці. Його більше цікавить не захист кордонів, а власний спокій.
До козаків: ненавидить вільних козаків, бо вони не хочуть коритися йому і платити податки. Він вважає
їх бунтівниками, яких треба приборкати або знищити.
8. Головна мета — влада і багатство. Він прагне перетворити вільних жителів Подніпров'я на покірних
рабів (кріпаків) і стерти пам'ять про козацьку волю. Його життєва мета — влада, накопичення багатства
та знищення козацької вольності. Він є символом деградації шляхти, яка заради привілеїв зрадила свій
народ і перетворилася на гнобителів.
Юзеф Тишкевич
1. Походження та соціальний статус Тишкевич — слуга (челядник) пана Кобильського. Він не належить
до шляхти, але й не є звичайним селянином. Він займає позицію наглядача та виконавця «брудних»
доручень пана. Його походження не деталізується глибоко, але його вчинки свідчать про те, що це людина
без роду і племені в моральному сенсі — він легко зраджує своїх заради вигоди.
2. Тишкевич і Швайка Якщо Кобильський — це ідеологічний ворог Швайки, то Тишкевич — його
безпосередній, фізичний супротивник. Тишкевич ненавидить Швайку лютою ненавистю, бо той постійно
стає йому на заваді, перехоплює здобич і виставляє його на посміховисько. Тишкевич уособлює
найгірший тип ворога — «внутрішнього зрадника», який небезпечніший за відкритого супротивника.
3. Зовнішність Автор описує його так, що це викликає відразу. У нього «хижі», «бігаючі» очі, що свідчать
про підступність. Він часто маскується під козака, щоб втертися в довіру до подорожніх (саме так він
обдурив Грицька та Санька на початку твору), але його сутність завжди видає жорстокий погляд і
поведінка.
4. Вид діяльності Тишкевич веде подвійне життя:
Офіційно: служить пану Кобильському, збирає данину з селян і козаків, розшукує втікачів.
Неофіційно (злочинно): розбійник, грабіжник. Він грабує не тільки для пана, а й для себе, часто
привласнюючи те, що мало дістатися Кобильському.
5. Зрадник. Тишкевич стає провідником для ординців (зокрема для загону Іслам-бека). Він продає
інформацію про своїх земляків ворогам, допомагає їм непомітно пробиратися плавнями. Він фактично
стає одним із татар, зрікаючись свого народу.
6. Мета — нажива будь-якою ціною, навіть ціною крові та зради. Він не має жодної вищої мети, ідей чи
принципів.
7. Риси характеру (Моральна деградація)
Жорстокість: Тишкевич отримує задоволення від чужого болю. Він готовий вбивати без вагань,
катувати полонених.
Підступність: майстер брехні та маскування. Вміє прикидатися другом, щоб завдати удару в спину.

9. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 9
Жадібність: гроші та здобич — його єдині цінності. Заради них він готовий продати в рабство навіть
дітей (епізод із викраденням хлопців).
Боягузтво: як і всі негідники, він сміливий лише зі слабшими. Перед силою Швайки він пасує і тікає,
рятуючи власну шкуру.
8. Ставлення до пана Кобильського Тишкевич не поважає свого господаря. Він служить йому лише
доти, доки це вигідно. Він краде у Кобильського (наприклад, хутра, відібрані у козаків), бреше йому про
свої успіхи. Для нього пан — це лише «дах», який дозволяє коїти злочини легально.
Спочатку Тишкевич грає роль вірного пса: догоджає панові, виконує його накази, терпить образи. Проте
насправді він зневажає Кобильського і служить йому лише доти, доки це вигідно або безпечно.
Справжня сутність Тишкевича розкривається, коли дід Кудьма насилає на нього ману (гіпноз). Він
бачить в Кудьмі «грізного старосту», і виконує наказ покарати Кобильського. Тишкевич нещадно
лупцює свого пана ломакою («дрюком») на очах у всієї челяді. Цей вчинок показує, що у Тишкевича
немає жодної вірності — лише страх перед сильнішим і прихована ненависть до господаря. Він б'є
того, кому вчора кланявся, демонструючи свою ницу натуру раба, який мріє стати катом.
9. Ставлення до Грицька та Санька Для Тишкевича хлопці — це просто товар. Він обманом захоплює
їх у полон, плануючи продати в рабство до Криму. Він не відчуває до них жодного жалю, сприймаючи їх
лише як мішок із грошима. Саме через його дії хлопці змушені були тікати і врешті стати джурами.
10. Смерть. Зрадивши всіх (козаків, пана), він намагається служити татарам, але й там шукає лише
власної вигоди. Під час вирішальних подій у плавнях, коли козаки дають відсіч ворогам, Тишкевич гине.
Його смерть є закономірною розплатою: він гине від рук татар, яким намагався прислужитися (або під
час втечі з награбованим, коли його наздоганяє кара). Він не гине як воїн у бою, а вмирає як щур, загнаний
у кут, не здобувши ні слави, ні багатства, до якого так прагнув.
11. Символ зради і підступності. Його кінець у романі закономірний — зло карається.
Історична довідка
Наприкінці XV століття українські землі — Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина;
Переяславщина входять до Великого князівства Литовського. Основна маса населення в цей час
зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Решта
території України — Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя — була майже не заселена. Ватаги так
званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах — в гирлах річок — і там рибалили,
добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селяни-втікачі з Галичини, Волині,
Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині
утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних прошарків. Біля порогів, як і раніше на
Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно
старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли
запорозькі козаки.
Не меншою була для українців загроза й з півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували
«уходи» та захоплювали в полон козаків. У 1449 р. на території Кримського півострова утворено
незалежне Кримське Ханство на чолі з Хаджі Ґераєм. В 1475 р. кримська правляча династія в особі Менґлі
I Ґерая визнала сюзеренітет османського султана. У XV—XVII ст. південь України був охоплений
полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Не маючи надії на захист степових
кордонів державою, український народ організував його самотужки.
Про зародження козацтва
В умовах антифеодальної боротьби, протесту проти соціального і національно-релігійного гноблення в
XV- XVI століттях на півдні України зароджувалося козацтво, яке протягом багатьох століть виступало
основною силою в антифеодальній і національно-визвольній боротьбі.
Термін «козак» уперше зустрічається в джерелах XIII ст. У перекладі з тюркської означає «одинокий»,
«схильний до розбою, завоювання». Існують й інші трактування цього слова. Так, у словнику половецької
мови за 1303 р. це слово перекладається як «страж», або «конвоїр».
У 1490 р. слово «козак» уперше з'явилося в Україні на означення людей, що ходили в степ за здобиччю
або боротися з татарами.
Козак - це вільна людина, незалежний озброєний воїн. Наприкінці XV століття про козаків ідеться в
дипломатичних листах між Росією, Польщею, Туреччиною, Кримом та іншими державами. Основні
причини виникнення козацтва - посилення феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту

10. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 10
українців з боку Литви і Польщі, потреба захисту своїх земель від постійних нападів султанської
Туреччини і Кримського ханства. Рятуючись од чужинецької навали, селяни й містяни тікали в незаселені
(дикі) степові землі Подніпров'я і Побужжя.
Значна кількість козаків зосереджувалася біля великих міст-замків: Канева, Черкас, Корсуня, Брацлава та
інших. Вони займалися «уходництвом» - рибальством, мисливством, бджільництвом, землеробством та
різними ремеслами. Живучи на прикордонних із татарами землях, козаки весь час відчували загрозу
нападів (через степи проходили татарські шляхи - Чорний, Куч-манський, Муравський та інші), тож
завжди мали при собі зброю і були готові в разі потреби її застосувати. Захищаючи свої землі, козаки
часто самі нападали на турецькі й татарські обози, здійснювали успішні походи в Туреччину. Так вони
вдосконалювали військове мистецтво, поповнювали запаси зброї і господарського майна. Пізніше в
козаків з'являються елементи військової організації: формування окремих загонів, обрання отамана.
Основу козацтва становили українські селяни і міське населення. Утім часто до них долучалася і дрібна
шляхта, що тікала від гніту великих магнатів.
XV столітті на околицях України були дикі степи, у яких жили войовничі кочові племена, що нападали
на українські села й міста, грабували й забирали ясир — живий товар. Цим займались і татари. Потім
людей перепродували, як худобу, на невольничих ринках у Туреччину. Багатих людей родичі могли
викупити за великі гроші. Козаки теж збирали пожертви й визволяли своїх побратимів. Але щастило не
багатьом. Щоб уникнути несподіваних нападів, козаки посилали своїх вивідників у Крим, навіть у саму
Туреччину, бо ті знали кілька мов, звичаї, були кмітливими й спритними, мали акторські здібності.
Далеко вперед висилали козаки сторожу, яка мала свою «пошту», приручаючи диких тварин, птахів і
навіть риб; сигналізацію.
Сторожі вміли добре маскуватися в лисячих норах, у плавнях на островах. Їхня кмітливість і вміння
виживати в екстемальних умовах створювали враження, що вони чарівники, наділені надзвичайними
можливостями — перетворюватися на вовкулаків, відсилати стріли назад, на того, хто стріляє. Хоча, як
бачимо з книги, деякі козаки дійсно володіли характерництвом — гіпнозом, здатністю присипляти
сторожу, навіювати потрібні думки, спонукати до інших, ніж противник думав, дій.
Про козаків у романі В.Рутківського
У Воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу
і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. Раніше це називалося здобичництвом. А
тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням. Саньків далекий родич і
сусіда дід Кібчик казав таке:
– По-татарському козак – це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче – звіра полює, хоче –
візьметься за шаблюку і йде на ногайця.
Крім того, здобичник повинен був, повернувшись додому, десяту частку здобутого сплатити старості. А
в плавнях знаходилися й такі, що хотіли поживитися за чужий рахунок.
- Козаки – це колишні землероби.
- У дніпровських плавнях ловили й в’ялили рибу, полювали на звіра (бобра, видру, куницю), добували
мед.
- Захищалися від грабіжників
- Об’єднавшись, захищали від татар рідну землю.
Джу́ра (чура) — в Україні в 16—18 століттях — зброєносець, помічник у козацької старшини. Зазвичай
джурами були молоді хлопці. Разом з козаками джури ходили в походи, брали участь у боях. Первісно
джура іранське слово, що означає товариш, в українську потрапило як запозичення з татарської.
Джерела
Авраменко О. Українська література: підруч. для 6 кл. ЗЗСО. ― Київ: Грамота, 2023
Архипова В. П., Січкар С. І., Шило С. Б. Українська література: підруч. для 6 кл. ЗЗСО. ― Чернiвцi:
МПП «Букрек», 2023
Вікіпедія. Рутківський Володимир Григорович
Довідка. В.Рутківсьткий «Джури козака Швайки» (скорочено). – Режим доступу:
http://dovidka.biz.ua/dzhuri-kozaka-shvayki-skorocheno/
Заболотний В. В., Слоньовська О. В., Ярмульська І. В. Українська література: підруч. для 6 кл. ЗЗСО. ―
Київ : Літера ЛТД, 2023.

11. _______________________________________________________________________________________________
©Химинець А.А. 11
Зарихта О. Духовна краса та виняткова сміливість героїв Володимира Рутківського. Історичне буття
українського народу через світосприйняття дванадцятилітніх джур козака Швайки. – Режим доступу:
http://olgazarykhta.blogspot.com/2014/12/blog-post_72.html
Кравчук Л. І. Володимир Рутківський «Джури козака Швайки». Твір про волелюбних, сміливих героїв,
які вміють вистояти у складних ситуаціях. Історична основа твору. – Режим доступу:
http://kravchuklybov.blogspot.com/2014/12/blog-post_11.html
Лекторіум. Аналіз «На козацьких островах» (Джури козака Швайки) https://lektorium.in.ua/analiz-na-
kozackih-ostrovah-dzhuri-kozaka-shvajki/
Лекторіум. Композиція «На козацьких островах» (Джури козака Швайки)
https://lektorium.in.ua/kompoziciya-na-kozackih-ostrovah-dzhuri-kozaka-shvajki/
Павлів І. В. Уроки з української літератури для 6 класу: навч. посіб. – К.: Дивослово, 2015. – С. 123-141
Панасюк О.І. В.Рутківський. "Джури козака Швайки". Дидактичні матеріали. – Режим доступу:
http://metodportal.com/node/30768
Паращич В. В. Українська література. 6 клас : розробки уроків.— Х. : Видавництво «Ранок», 2015.— С.
91-119
Українська література. 6 клас. Розробки уроків/ укладання Р.Орищин, Л.Залюбовської. – Тернопіль:
підручники і посібники, 2014. – С.65-70
Український інститут книги. Володимир Рутківський / Живі письменники
https://www.youtube.com/watch?v=n1EHtgMXukE&t=38s
УкрЛіб. В.Рутківський «Джури козака Швайки» (аудіокнига скорочено)
https://www.youtube.com/watch?v=vVwY9k6t0ns
УкрЛіб. В.Рутківський «Джури козака Швайки» (скорочено)
https://www.ukrlib.com.ua/styslo/printit.php?tid=17600
Фоменко Е. А. Звитяга і мужність козаків. – Режим доступу: http://oin.in.ua/zvytyaha-i-muzhnist-kozakiv/