10 истор мокрогуз_розумієнко_пособ_2010_укр

1
Серія «12-річна школа»
Заснована у 2006 році
Харків
Видавнича група «Основа»
2010
Книга скачана с сайта http://e-kniga.in.ua
Издательская группа «Основа» —
«Электронные книги»

2
ISBN 978-617-00-0523-6
Мокрогуз О. П.
М74 Усіурокидокурсу«Всесвітняісторія».10клас.Стандарт
ний та академічний рівні / О. П. Мокрогуз, О. Є. Розумієн
ко. —Х. : Вид. група «Основа»,2010. — 255 [1] c. : табл. —
(Серія «12-річна школа»).
ISBN 978-617-00-0523-6.
У посібнику представлені усі уроки до курсу всесвітньої історії 10 кла-
су, за програмою 12-річної школи для стандартного та академічного рівнів.
Вони розроблені із застосуванням сучасних інноваційних технологій,
новітніх форм і методів роботи.
Для викладачів, методистів та студентів педагогічних навчальних
закладів.
УДК 37.016
ББК 74.266.3
УДК 37.016
ББК 74.266.3
М74
© Мокрогуз О. П., Розумієнко О. Є., 2010
© ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2010

3
Зміст
Урок 1 Вступ ............................................................................ 5
Тема 1. Світ на початку ХХ ст.
Уроки Особливості державного устрою, політичного життя та
2–3 соціально-економічного розвитку провідних країн світу
(США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Росія та
Австро-Угорщина) на початку ХХ ст. ................................13
Урок 4 Національні рухи в Індії та Китаї. Особливості
модернізаційних процесів у Японії ...................................30
Урок 5 Загальна характеристика процесів у країнах Латинської
Америки.......................................................................40
Тема 2. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914–1918 рр.
Урок 6 Початок Першої світової війни.........................................47
Уроки Військові кампанії та основні битви
7–8 1915–1918 рр. ...............................................................59
Урок 9 Узагальнення знань за темами «Світ на початку ХХ ст.»
і «Перша світова війна 1914—1918 рр.».............................73
Урок 10 Резервний......................................................................79
Тема 3. Повоєнне облаштування світу
Уроки Паризька мирна конференція
11–12 та створення Версальської системи ...................................80
Урок 13 Нові незалежні держави. Плани Дауеса і Юнга ..................93
Тема 4. Період повоєнної кризи та революцій (1919–1923 рр.)
Урок 14 Тоталітаризм ............................................................... 103
Уроки Причини, хід та наслідки революції 1917 р.
15–16 та громадянської війни в Росії.
Прихід до влади більшовиків. «Воєнний комунізм».
Діяльність Комінтерну ................................................. 115
Уроки Революції в Німеччині та Угорщині.
17–18 Прихід до влади Б. Муссоліні ........................................ 129
Урок 19 Революція в Туреччині. М. Кемаль.
Національні рухи в Китаї, Індії та Африці ....................... 138
Урок 20 Узагальнення знань за темами
«Повоєнне облаштування світу»
та «Період повоєнної кризи та революцій
(1919–1923 рр.)» ..............................................................148
Урок 21 Резервний.................................................................... 154

4 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас
Тема 4. Період стабілізації в Європі
та Північній Америці (1924–1929 рр.)
Урок 22 Доба «процвітання» у США ........................................... 155
Урок 23 Німеччина в період Веймарської республіки .................... 161
Урок 24 Велика Британія в 20-ті рр. ХХ ст. ................................. 169
Урок 25 Франція в 20-ті рр. XX ст. ............................................. 179
Урок 26 Створення корпоративної системи в Італії ....................... 188
Уроки Утворення СРСР.
27–28 Неп............................................................................. 195
Урок 29 Польща, Чехословаччина,
Угорщина у 20-х рр. ХХ ст. ........................................... 208
Урок 30 Румунія, Югославія та Болгарія
після Першої світової війни........................................... 222
Уроки Розвиток освіти, науки, культури
31–32 у 10–20-х рр. ХХ ст....................................................... 233
Урок 33 Узагальнення знань за темою
«Період стабілізації в Європі та Північній Америці
(1924–1929 рр.)».......................................................... 248
Урок 34 Підсумкове узагальнення.............................................. 253
Урок 35 Резервний.................................................................... 255

5
Урок 1
Вступ
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть:
• характеризувати основні цінності та здобутки людства на по-
чатку XX ст.;
• описувати становище у світі на початку ХХ ст.;
• складати «демографічний портрет» людства.
Тип уроку: засвоєння нового навчального матеріалу.
Основні поняття: «індустріальна цивілізація», «тоталітаризм»,
«монополії», «картель», «трест», «синдикат», «концерн».
Хід уроку
І. Організаційна частина уроку
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
Учитель коротко характеризує становище світу на початку ХХ ст.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Демографічна ситуація
У ч и т е л ь. Протягом XX ст. населення країн Америки й Аф-
рики зростало швидкими темпами. На кінець XIX ст. населення
нашої планети становило близько 1 млрд 300 млн чоловік. Най-
більш населеною була Азія — понад мільярд жителів (на початку
XX ст. — 1 млрд 600 млн чоловік). Найбільш населеною країною
був Китай. Там проживало 467 млн осіб. У Європі нараховувалось
близько 325 млн осіб, в Америці — 178 млн (у Північній Америці
(США та Канада) — 81 млн), Африці — 135 млн і в Австралії та Но-
вій Зеландії майже 5 млн. У пошуках кращого життя в США та ін-
ші країни Америки переїхало чимало емігрантів з Європи та Азії.
Колонії переселенців розширилися в Австралії та Латинській Аме-
риці. Території, зручні для землеробства, становили трохи більше
чверті суші. На них проживало до 9/10 населення світу, яке займа-
лося в переважній більшості сільським господарством. У 1900 р.
міські жителі складали лише 10 % населення, тільки в 360 містах
воно перевищувало 110 тисяч.

Робота з картою
Показати на карті:
1. У Європі: Францію, Велику Британію, Німеччину, Австро-
Угорщину, Росію.
2. У Північній Америці: США, Мексику.
3. У Латинській Америці: Бразилію, Чілі, Перу, Арґентину.
4. В Азії: Індію, Китай, Японію, Афганістан, Іран.
5. Австралію.
Цивілізації
У ч и т е л ь. У XX ст. продовжувався бурхливий розвиток інду-
стріальної цивілізації. Привласнююче господарство і відтворююча
економіка служили головними засадами суспільного прогресу
і кардинально змінили обличчя світу. Ринок став головним регуля-
тором товарного виробництва. Індустріальна цивілізація, при
йшовши на зміну аграрній, зумовила панування машинного вироб-
ництва й істотне поглиблення поділу праці. Вона вивела Європу
в лідери світового розвитку, а згодом високо піднесла роль США.
Під впливом економічних досягнень, загальної інтелектуаліза-
ції суспільства зароджувалось прагнення до демократизації держа-
ви, національної самоідентифікації й духовного розкріпачення.
Проте в рамках індустріальної цивілізації перехід до правової дер-
жави й громадянського суспільства здійснювався поступово, через
революції та реформи, які охопили світ від початку століття і три-
вають до сьогодні. Феноменом XX ст. став тоталітаризм.
На відміну від Європи, на Азійському й Африканському конти-
нентах народи зберігали традиційну цивілізацію. Повторення жит-
тя предків вважалось вищим смислом життя. З покоління в поко-
ління передавались традиції, звичаї, система духовних цінностей,
мало зрозумілих представникам інших народів. Взаємодія цивілі-
зацій протягом попередніх століть виявилась насправді вторгнен-
ням у традиційне суспільство і його руйнуванням, нав’язуванням
власної моделі існування.
Характерні ознаки індустріального суспільства
У ч и т е л ь. Найбільш прикметною ознакою економічного жит-
тя провідних країн (Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія,
США та Японія) на початку століття стало завершення формуван-
ня індустріального суспільства. Насамперед це означало створення
індустріальної структури господарства:
• значно прискорились процеси урбанізації, пролетаризації та
соціального розшарування суспільства;

7
• часткапромисловоговиробництваперевищилачасткувиробниц
тва сільськогосподарської продукції. Світове промислове ви-
робництво з 1871 до 1913 р. зросло майже й 5 разів, а обсяг тор-
гівлі — майже в чотири рази.
Ширше використовується наймана праця — тепер вона охоп
лює не лише виробництво, а й будівництво, транспорт, сферу по-
слуг, сільське господарство тощо. У 1914 р. чисельність світового
пролетаріату становила 30 млн чоловік. Зросла продуктивність
праці (в 1900–1913 рр. вона виросла в промисловості в середньому
на 40 %).
Швидкими темпами відбувалася концентрація капіталу й ви-
робництва, створювалися монополії різного типу:
• картель — об’єднання кількох підприємств однієї галузі; його
учасники укладають угоду щодо розподілу ринків збуту та цін,
зберігаючи власність над засобами виробництва і продукцією та
комерційну самостійність;
• синдикат — об’єднання підприємств, що виробляють однорід-
ну продукцію; за учасниками синдикату зберігається власність
на засоби виробництва і виробнича самостійність, але вони втра-
чають комерційну самостійність; вироблена продукція реалізу-
ється як власність синдикату через спеціальну контору;
• трест — підприємства, що входять до цієї організації, позбав-
лені виробничої й комерційної самостійності; їх власники пере-
дають тресту засоби виробництва і натомість отримують акції
відповідно до внесеної ними суми паю;
• концерн — об’єднання ряду підприємств різних галузей госпо-
дарства (торговельних фірм, банків, транспортних компаній),
що перебувають під єдиним фінансовим контролем).
(Учні в зошитах записують визначення типів монополій.)
У Німеччині переважали картелі і синдикати, у США — трести
і концерни.
У цей час банки перетворюються на монополістів: вони розпо-
ряджаються майже усім грошовим капіталом, а також значною
частиною засобів виробництва і джерел сировини у своїй країні
і ряді інших держав. Контроль за господарським життям країни
потрапляє до рук всесильної фінансової олігархії. Переважна маса
цінностей зосереджується в руках незначної кількості магнатів ка-
піталу. Фінансова олігархія підпорядковує собі увесь державний
апарат, спрямовує внутрішню, зовнішню політику урядів.

У період, коли країни вступили в індустріальне суспільство, де
панують монополії, типовим стає вивезення капіталу. Лише про-
тягом перших 13 років XX ст. капіталовкладення провідних дер-
жав зросли удвічі.
Вивезення капіталу відбувалося нерівномірно. Провідне місце
тут належало Великій Британії. На 1900 р. її зарубіжні інвестиції
становили 20 млрд доларів, Франції — 10 млрд, Німеччини —
3 млрд, а США — тільки 0,5 млрд доларів. Вивезення товарів та
капіталу зв’язало більшість регіонів з європейськими центрами
промисловості й банками. Була сформована система світового гос-
подарства.
Ще однією характерною ознакою нового індустріального сус-
пільства стала поява міжнародних монополій і транснаціональних
корпорацій, котрі розподілили між собою як світові ринки збуту,
так і виробництво товарів. Цей переділ відбувався у гострій бороть-
бі й не завжди відповідав тому територіальному переділові світу
між провідними державами, який уже завершився. У 1907 р. було
укладено угоду про поділ світового ринку і співробітництво між мо-
нополіями — «Загальною електричною компанією» (США) та «За-
гальним товариством електрики» (Німеччина). Фінансові групи —
Дж. Рокфеллера і Ротшільдів — поділили між собою «гасовий
ринок світу».
Величезний вплив на розвиток суспільства в кінці XIX — по-
чатку XX ст. мали науково-технічні досягнення, особливо в галузі
фундаментальних наук.
Наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. завершився процес
формування індустріального капіталістичного суспільства в Захід-
ній і Центральній Європі та в Північній Америці. Це була зона при-
скореного розвитку — «перший ешелон».
Південно-Східна та Східна Європа, включаючи Росію, а в Азії —
Японія лише стали на шлях реформ. Вони представляли зону «на-
здоганяючого розвитку». Схід, окрім Японії, ще не дозрів до
розв’язання буржуазно-демократичних завдань.
У більшості країн Західної Європи та Північної Америки у цей
час існували політичні свободи, діяли парламенти, визнавався
принцип розподілу влади. Більшою чи меншою мірою їх держав-
ний устрій відповідав доктрині народного суверенітету: верховна
влада належить народові, який здійснює її, обираючи своїх пред-
ставників у центральні та місцеві органи влади.
У республіках та конституційних монархіях (наприклад, у Ве-
ликій Британії) існував парламентський режим. Парламенти мали

9
законодавчу владу, видавали закони, визначали бюджет. Виконав-
чу владу здійснював уряд (кабінет або рада міністрів). Уряд очолю-
вав президент або прем’єр-міністр.
Окрім законодавчої та виконавчої влади, в країнах з парламент-
ським режимом діяла незалежна судова влада — система централь-
них і місцевих судів, а також Верховний суд. Згідно з доктриною
розподілу влади всі три гілки влади — законодавча, виконавча су-
дова — мали залишатися незалежними і взаємно врівноважувати
одна одну, щоб не допустити концентрації влади, що могло привес-
ти до встановлення деспотичного режиму.
Таким чином, характерними ознаками індустріального суспіль
стві є:
1) створення індустріальної системи господарства;
2) прискорення процесів урбанізації, пролетаризації, соціального
розшарування суспільства:
3) концентрація виробництва і капіталу, створення монополій;
4) злиття банківського капіталу з промисловим, виникнення фі-
нансової олігархії;
5) вивезення капіталу;
6) утворення міжнародних монополістичних союзів;
7) широке використання досягнень науково-технічного прогресу;
8) зростання ролі держави в регулюванні економічних, соціаль-
них і політичних процесів, поява методів державно-монополіс
тичного регулювання;
9) парламентський устрій, втілення принципу розподілу влад;
10) зміна психології людини і світоглядних цінностей в дусі під-
приємництва.
Політична карта
У ч и т е л ь. На початку XX ст. політична карта світу зазнала
значних змін. Невелика група економічно найбільш розвинених
країн завершила колоніальний поділ світу. У 1900 р. їх володіння
становили близько 54,9 % усіх територій, на яких проживало по-
над 35 % населення. Найбільшою метрополією була Велика Брита-
нія — її влада поширювалась на третину суші Землі, в яких прожи-
вало близько 70 % населення колоній. Другою за величиною
колоніальною імперією була Франція. У французьких колоніях
проживали 9,5 % населення колоніальних країн. На початку XX
ст. у них з’явились серйозні конкуренти — США й Німеччина. У ні-
мецьких колоніях проживало 2,3 % населення.
До того ж переважна більшість формально самостійних країн
Азії та Латинської Америки була тією чи іншою мірою залежними

від держав Європи та США. Єдиною країною Азії, яка на кінець
XIX ст. звільнилася від такої залежності і стала на шлях коло
ніальних пограбувань, була Японія.
Розвинені держави поділили світ на сфери впливу. Апогею до-
сягла колоніальна політика. У колоніях та напівколоніях прожи-
вало 1367 млн чол., або 79 % населення Землі. Британська, Фран-
цузька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька,
Портуґальська імперії набули класичних ознак, які їх об’єднували,
і водночас призводили до загострення нездоланних суперечностей.
Виняток становили Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латино
американські країни, де знаходила притулок трудова й політична
еміграція поневолених народів.
Політичне життя
У ч и т е л ь. У політичному устрої простежувались дві тенден-
ції — розвиток держав унітарного й федеративного типу. При-
кладом унітарних держав на початку століття були Велика
Британія, Франція, Італія. Влада у них зосереджувалася в цент
ральних органах, місцеві органи могли самостійно вирішувати
лише другорядні питання. З одного боку, це сприяло національ-
ній консолідації, а з іншого — спричиняло невдоволення через
недостатнє урахування особливостей регіонів. За федеративного
устрою влада поділяється між центральним і регіональним уря-
дами. Засади федералізму найбільш послідовно втілювалися
в Сполучених Штатах Америки.
Абсолютних монархій на європейському континенті на зламі
століть майже не залишилось. Парламентський режим встановив-
ся і в республіках, і в конституційних монархіях. Республіки, за-
лежно від того, кому належала вся повнота влади в країні, були
президентськими або парламентськими.
У провідних країнах відбулась структуризація суспільства. Ма-
сові політичні партії консерваторів і лібералів здобули досвід і ви-
робили гнучку тактику й стратегію боротьби за вплив на суспіль-
ство. Перехопити владу намагалися Лейбористська партія (Англія)
та соціал-демократичні партії (Росія, Австрія, Угорщина, Бельгія,
Польща, Голландія та ін.).
Соціально-економічний розвиток
У ч и т е л ь. За своїм соціально-економічним розвитком країни,
в яких на початку XX ст. відбувався процес індустріалізації, умов-
но можна поділити на три групи («ешелони»). Першу групу очолю-

11
вали Англія, Франція, США; далі йшли країни Центральної і Пів
денно-Східної Європи, Іспанія, Росія; останніми були держави
Латинської Америки, Азії й Африки. Такі країни, як Німеччина,
Італія, Японія, випереджали країни «другого ешелону», але і в пер-
шому їх не визнавали за рівних. Вони відверто вимагали собі «міс-
це під сонцем».
У 1900–1903 pp. сталася світова економічна криза. Вона дала
поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впрова-
дження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. На
передові позиції впевнено вийшла машинобудівна промисловість.
Значно зросли обсяги виплавки сталі; тут першість належала США.
Дедалі більшого поширення набували нові джерела енергії — елект
рика й нафта. За допомогою транспорту і зв’язку світ поступово
об’єднувався, хоча до цілковитої гармонії було ще дуже далеко.
Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспіль-
ства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім
прогресом приховувались складні політичні, соціальні й економіч-
ні процеси, які створювали об’єктивні й суб’єктивні передумови
визрівання міждержавних конфліктів і воєн.
Соціальна й політична атмосфера на початку XX ст. була напру-
женою. Великі держави почали утворення союзів: у 1882 р. був під-
писаний таємний союзницький договір між Німеччиною, Австро-
Угорщиною й Італією (Троїстий союз), їм протистояв альянс Англії,
Франції і Росії, так звана Антанта (1907 p.).
Ми з вами будемо вчити історію України у 10 класі за такими
темами:
• Тема 1. СВІТ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
• Тема 2. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914–1918 рр.
• Тема 3. ПОВОЄННЕ ОБЛАШТУВАННЯ СВІТУ
• Тема 4. ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ КРИЗИ ТА РЕВОЛЮЦІЙ (1919–
1923 рр.)
• Тема 5. ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ В ЄВРОПІ ТА В ПІВНІЧНІЙ
АМЕРИЦІ (1924–1929 рр.)
Звертаємось до рубрик підручника. Виділяємо головні їх особ
ливості на прикладі одного параграфа.
Учні виписують основні рубрики підручника в зошит.
Знайомимо учнів з додатковою навчальною літературою, істо-
ричними атласами та, робочими зошитами, пропонуємо приклади
форми роботи з ними.

Для характеристики учнівської діяльності на уроках знайоми-
мо учнів з видами робіт:
• відповідь на усні запитання;
• письмова відповідь на завдання і запитання;
• виконання домашніх завдань (є обов’язковим).
Учні знайомляться з критеріями оцінювання навчальних до-
сягнень учнів під час проведення уроків.
ІV. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Назвіть характерні ознаки демографічної ситуації в світі на по-
чатку ХХ ст.
2. Назвіть основні ознаки індустріального суспільства.
V. Домашнє завдання
Опрацювати відповідний матеріал підручника.

13
Тема 1
Світ на початку ХХ ст.
Уроки 2–3
Особливості державного устрою, політичного життя
та соціально-економічного розвитку провідних країн світу
(США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Росія
та Австро-Угорщина) на початку ХХ ст.
• показувати на карті провідні країни Європи на початку ХХ ст.;
• визначати особливості соціально-економічного розвитку про-
відних країн світу (США, Великої Британії, Німеччини, Фран-
ції, Росії та Австро-Угорщини) на початку ХХ ст.;
• порівнювати державний устрій та особливості політичного жит-
тя розвинених країн;
• хронологічно зіставляти події та явища теми.
Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу.
Основні поняття та терміни: «імперіалізм», «дуалістична мо-
нархія».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Визначальними тенденціями світового розвитку
були на початку ХХ ст. економічний, технічний та інтелектуаль-
ний прогрес, національно-визвольні та соціальні рухи, протисто-
яння демократії й тоталітаризму. Провідними країнами у цей пері-
од стають США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Росія та
Австро-Угорщина.
Робота з таблицею
Учні аналізують та порівнюють дані в таблиці «Особливості по-
літичного устрою провідних країн світу».

Країна Особливості політичного устрою
США 1. Сполучені Штати Америки жили за Конституцією 1787 р.
2. Законодавча влада була делегована Конгресу, який складав-
ся з двох палат: палати представників, що обиралися насе-
ленням штатів, та сенату, членів якого обирали (до 1913 р.)
парламенти штатів. Палата представників і сенат мали рів-
ні права щодо законодавчої ініціативи й прийняття законів.
3. Главою виконавчої влади був президент. Він обирався за-
гальним голосуванням в усіх штатах на 4 роки. За консти-
туцією він був главою держави й уряду. Йому доручалося
верховне командування збройними силами.
4. Для усунення президента конституція вимагала обґрунто-
ваного звинувачення в зраді, хабарництві та інших тяж-
ких злочинах. Це правило застосовувалося також щодо
міністрів уряду.
5. Верховний суд користувався правом пуллірікації (скасу-
вання) будь-якого закону, як федерального, так і штату,
якщо буде доведено, що він суперечить конституції. Та-
кож Верховний суд отримав повноваження видавати нака-
зи, обов’язкові для органів виконавчої влади, включаючи
президента і міністрів
Велика
Брита-
нія
1. Основу британської монархії становив конституційний
акт 1689 р., відомий під назвою «Білль про права». У ньо-
му вказувалося, що тільки парламент має право приймати
або скасовувати закони, встановлювати нові податки та
розподіляти державний бюджет. Із часом «Білль про пра-
ва» доповнювався та удосконалювався.
2. Британський парламент складався з двох палат: вищої —
палати лордів (представники найшановніших родин, ти-
тул лорда є спадковим) та нижньої — палати общин. Ниж-
ня палата обиралася на основі загального голосування.
Правом голосу користувалися всі особи чоловічої статі,
які мали ступінь осілості 12 місяців, помешкання чи на-
ймали житлову площу не менш ніж за 10 фунтів.
3. Домінували дві партії: консерватори (торі) і ліберали
(віги). Від партії, що перемогла на виборах, обирали голо-
ву уряду — прем’єр-міністра, а партія, яка програла, пе-
реходила в опозицію. Прийняття того чи іншого рішення
залежало від парламентської більшості
Франція 1. Із 1875 р. існувала Третя республіка. За ухваленою того
ж року конституцією державу очолював президент, який
обирався Національними зборами (парламентом) на сім
років і міг бути переобраний на будь-який новий строк.
Конституція надавала йому права командування армією
і розпуску парламенту

15Тема 1. Світ на початку ХХ ст.
2. Парламент складався з двох палат: вищої (сенат) і ниж-
ньої (палата депутатів). До вищої входило 300 сенаторів,
225 з яких призначалися на 9 років, а інші довічно обира-
лися самими сенаторами. Палата депутатів обиралася на
основі загального чоловічого виборчого права.
3. Рада міністрів призначалася президентом, але була під-
звітна парламенту.
4. Місцевого самоврядування практично не існувало. За за-
конами 1876–1882 рр. посади мерів стали виборними.
Реальна влада у департаментах належала префектам, які
призначалися урядом
Німеч
чина
1. Згідно з конституцією 1871 р. до Німецької імперії входи-
ли 22 монархії (серед них Пруссія, Баварія, Саксонія)
і 3 «вільних міста» (Любек, Бремен, Ґамбурґ).
2. На чолі імперії стояв король Пруссії. Він отримував титул
імператора, був головнокомандувачем збройних сил, при-
значав урядовців, включаючи голову уряду — союзного
канцлера, делегатів Пруссії до верхньої палати парла
менту й міг здійснювати безпосереднє керівництво міні-
страми.
3. Вищим законодавчим органом був бундестаґ (парламент),
який складався з двох палат: верхньої — бундесрату та
нижньої — рейхстагу (обирався на 5 років, володів обме-
женою законодавчою ініціативою).
4. Імперський уряд був представлений особою канцлера.
Кабінету міністрів не існувало; міністри, які мали певне
коло обов’язків, були підлеглими канцлера
Росія 1. Російська імперія залишалась осередком абсолютизму.
2. Цар спирався на централізований і підпорядкований лише
йому бюрократичний апарат.
3. Державна рада була дорадчим законодавчим органом, чле-
ни якої призначались довічно з числа вищої знаті. Але
пропозиції, які висловлювалися членами Держради під
час обговорення законопроектів, не обмежували свободу
прийняття рішення російського монарха.
4. Виконавчий орган самодержавства — Рада міністрів —
мав консультативні функції.
5. Сенат, створений за Петра І, здійснював функції Верхов
ного суду. Сенатори, призначені царем довічно, мали зна-
йомити громадськість з новими законами, тлумачити їх,
контролювати їх виконання

6. Державні посади обіймали лише представники дво
рянського стану. Вони також обіймали ключові посади
в органах місцевого самоврядування — генерал-
губернатора (відповідав за збирання податків та охорону
державного майна). В управлінні на місцях дворянство
брало участь через інститут «предводителів дворянства»,
які обирались на місцях самим дворянством і затверджу-
вались царем
Австро-
Угор
щина
1. На чолі Австро-Угорщини стояв австрійський цісар з ди-
настії Габсбургів, який одночасно носив титул короля
Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсра-
том в Австрії та сеймом в Угорщині.
2. Спільними для всієї імперії були три міністерства: закор-
донних справ, військове та морське, фінансів (останні два
передбачались в обох частинах імперії). Усі інші міністер-
ства були самостійними для Австрії та Угорщини.
3. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин дер-
жави здійснювалась спеціальними «делегаціями», які
скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їх
складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму.
Видатки на загальноімперські потреби розподілялися про-
порційно для обох частин імперії, згідно зі спеціально
укладеною угодою.
4. За австрійською конституцією 1867 р. утворювався рейх
срат — двопалатний парламент, що складався з палати
панів та палати депутатів. До палати панів, крім спадко-
вих членів, імператор міг призначити пожиттєвих членів.
Палата депутатів формувалася шляхом виборів від окре-
мих провінцій.
5. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом
та куріальною системою. І тільки у 1907 р. в Австро-
Угорщині було запроваджене загальне виборче право і лік-
відована куріальна система виборів
Завдання
• Проаналізуйте дані таблиці та визначте особливості політично-
го устрою в кожній країні, порівнюючи їх між собою.
У ч и т е л ь. Серйозні зміни відбулися у суспільстві та його
структурі. Зріс рівень життя, поліпшилися умови праці та побуту,
збільшилася тривалість життя і загальний добробут. Суспільство
ставало більш однорідним. Зникли станові привілеї. Значну кіль-
кість населення становили нові середні верстви: фермери (у США),

селяни-власники (у Франції — до 60 % населення), кваліфіковані
робітники і взагалі робітники (наприклад, інженерно-технічний
персонал), службовці, вчителі, лікарі, працівники сфери об
слуговування — їх часто узагальнено називають середнім класом.
Робота в групах
Клас об’єднується в три групи, кожна з яких отримує завдання
проаналізувати особливості економічного розвитку в провідних
країнах світу.
США
1-а група
У США вартість продукції промислового виробництва перева-
жала вартість сільськогосподарського в 1900 p. у 3 рази.
Після Громадянської війни 1861–1865 pp. склалися сприятливі
політичні умови для економічного зростання країни. Конгрес США
проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення
слаборозвинених країн, мирні умови існування давали змогу віль-
но розвивати господарство, не витрачаючи значних коштів на воєн-
ні потреби.
Економічніуспіхималигеографічнуоснову.Протяжністьморсько-
го узбережжя, що досягала 18 тис. миль, надавала переваги для роз-
витку мореплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки
з каналами об’єднували різні штати в єдине економічне ціле.
До господарського обігу залучалися великі природні ресурси:
вугілля, залізна руда, нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка,
глина. Їх запаси забезпечували розвиток важкої промисловості.
Проте бракувало олова, калійних солей.
Швидкими темпами освоювалися землі американського Захо-
ду, де переважав фермерський напрям сільського господарства.
Значних розмірів досягло сільськогосподарське виробництво.
Активно запроваджувались власні та європейські винаходи.
Лише за 1890–1900 pp. було видано 234 956 патентів. Використо-
вувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле об
ладнання практично було відсутнє і не гальмувало розвитку про-
мисловості. Активна роль належала спеціалізації робітників і під
приємств, географічному поділу праці. Промисловість була орієн-
тована на масове виробництво, стандартизацію деталей. Значно
зросли продуктивність, інтенсивність праці, зменшилися витрати
виробництва.
Тут існував широкий місткий внутрішній ринок. Конкуренто-
спроможність американських товарів була досить високою на

зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом
митних бар’єрів.
Пришвидшували розвиток економіки концентрація виробни-
цтва і капіталу, акціонування й утворення корпорацій. Економіч-
не піднесення спиралося на інвестиції, що постійно зростали. Як-
що в 1859 p. капітал, вкладений у промисловість, становив
1 010 млн дол., то в 1914 p. — 22 791 млн дол. Велике значення ма-
ли європейські капітали. У 1899 p. — 3300 млн дол., в 1914 p. —
близько 5 млрд дол., з них англійських — 755 млн дол.
США розвивали своє господарство, використовуючи робочу си-
лу всього світу. За перші 14 років XX ст. імігрувало 146 млн осіб.
У 1910 p. населення країни становило 92 млн осіб.
США пізно включилися до територіального поділу світу.
У 1867 p. у Росії за 6,7 млн дол. була куплена Аляска, кожний гек-
тар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898 p. Конгрес США
узаконив анексію Гавайських островів. Колоніальними володіння-
ми стали Куба, Гуам, Пуерто-Рико, Філіппіни, частина островів
Самоа. Загальна площа колоній США в 1914 p. дорівнювала 0,3 млн
км2 з населенням 9,7 млн осіб. Водночас США стали на шлях еко-
номічної експансії, основною зоною якої була Латинська Америка,
і збільшували інвестиції за кордоном та експорт товарів, будували
філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силу та
сировину.
Промислове піднесення США на початку XX ст. найбільш
яскраво виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність за
1870–1913 pp. збільшилася у 8 разів. Вони зв’язали всі штати, а чо-
тири трансконтинентальні лінії поєднали Атлантичне і Тихоокеан-
ське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розви-
ток важкої промисловості, зміцнив економічну єдність країни,
розширив географію промисловості на Південь і Захід.
Отже, в галузевій структурі промисловості США суттєво збільши-
лася частка важкої промисловості. Проте з розвитком сільського гос-
подарства не втратили свого значення галузі переробки сільськогос-
подарської продукції, особливо борошномельна, консервна.
Змінилася географія розташування промисловості. Східні шта-
ти (Пенсільванія, Нью-Йорк, Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали
своє індустріальне значення, особливо в обробній промисловості. Її
центри виникають на Заході, Півдні. Темпи індустріалізації пів-
денних районів випереджали середні показники по країні в 2 рази.
Швидко збільшувалася чисельність робітників. У 1870 p. їх на-
лічувалося 2 млн, а в 1909 p. — 6,6 млн осіб.

Німеччина
2-а група
У процесі індустріалізації початку XX ст. Німеччина за обсягом
і темпами промислового виробництва посіла друге місце у світі та
перше в Європі. Передумови такого економічного зростання скла-
лися на початку 70-х років XIX ст. Завершилося об’єднання Німеч-
чини під владою Пруссії. Утворилася так звана друга імперія. Це
призвело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило дер-
жавну систему фінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного
і поштового права. Зросли інвестиції в промисловість. Нагрома-
дження капіталів сприяло акціонуванню. Активну роль у будівни-
цтві залізниць брав уряд. Перемога у франко-прусській війні 1870–
1871 pp. дала контрибуцію в 5 млрд франків. Існували переваги
нового будівництва. Для розвитку важкої промисловості були на-
явні значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі. Економічні
позиції Німеччини зміцнило приєднання Ельзасу і Лотарингії, ба-
гатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняною
промисловістю.
Переваги німецької промисловості забезпечували висока про-
дуктивність праці (за 1850–1914 pp. зросла в 3 рази) і відносно
низька заробітна плата. Машинна індустрія витіснила ремісників
і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрні рефор-
ми знищили залишки феодальних відносин на селі.
У галузевій структурі зросло значення важкої промисловості.
Темпи її розвитку за 1870–1913 pp. випередили легку (800 і 350 %).
Третина капіталів функціонувала у видобувній промисловості.
У металургії, яка за обсягами виробництва поступалася лише США,
виплавка сталі зросла в 100, чавуну — в 13 разів. Значна роль на-
лежала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів вну-
трішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна, електротех-
нічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувала
потреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори,
турбіни, анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччи-
на перебувала на першому місці за обсягом воєнної промисловості.
Продовжувала розвиватися легка промисловість. Так, потуж-
ність бавовняних заводів збільшилася на 40 %. Проте, на відміну
від США, обмеженість власної сировини та необхідність її імпорту
збільшували вартість продукції. Швидкий розвиток промисловості
змінив склад населення. У 1911 p. чисельність робітників станови-
ла 67 %.

Велика Британія
3-я група
Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії,
Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробни-
цтва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки для ряду
товарів. Водночас німецькі, американські товари, що були якісні-
шими та дешевшими, потрапляли на внутрішній ринок країни.
Спостерігався застій у техніці. Фабрична індустрія працювала на
застарілому обладнанні. Модернізація техніки відбувалася повіль-
но, оскільки була складною та дорогою справою. Гальмівну роль
відігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала
високі прибутки при застарілій техніці. Продукція нових галузей
становила лише 6,5 % всієї промислової продукції країни. Так,
у світовому електротехнічному виробництві частка Великої Брита-
нії становила 13, а Німеччини — 32 %.
У 1913 p. англійські заводи виготовляли лише 34 тис. автомобі-
лів. Розвиток нових і технічне переобладнання старих галузей ви-
магали значних інвестицій. Проте капітали не вкладались у розви-
ток національної промисловості, а експортувались: досягнувши
у 1913 p. 4 млрд ф. ст., вони давали 5 % річних. Щорічний прибу-
ток англійських рантьє (8 млн осіб) становив 200 млн фунтів ст. За-
гострилася проблема постачання сировини для нових галузей про-
мисловості. Негативну роль відігравала політика протекціонізму
з боку США, Німеччини, Франції. На 10–15 років пізніше почало-
ся акціонування промисловості та утворення корпорацій. Проте
у структурі англійської промисловості відбувалися якісні зміни
так само, як і у США, Німеччині. Але за кількісними показниками
індустріалізація у Великій Британії відбувалася повільно й непо-
слідовно.
Знизилися темпи економічного розвитку. Порівняно високі
темпи характеризували важку промисловість, особливо нові галу-
зі: сталеливарну, електротехнічну, хімічну. У 7 разів збільшився
обсяг залізничних перевезень (1 200 млн т). Зросла роль машинобу-
дування. Із традиційних галузей модернізувалося суднобудування.
За 1870–1913 pp. тоннаж суден подвоївся, чистий дохід судноплав-
ства досяг 94 млн ф. ст., 3/5 нових кораблів світу будувалося у Ве-
ликій Британії. Протягом 1870–1913 pp. порівняно з американ-
ськими та німецькими незначними були темпи видобутку вугілля
(в 2,6 раза), виплавка чавуну (в 1,7 раза), споживання бавовни
(в 1,8 раза). На початку XX ст. за вартістю продукції легка промис-
ловість переважала важку в 1,7 раза.

Франція
4-а група
Франція відставала від США, Німеччини та Великої Британії не
лише за темпами розвитку, а й за структурною перебудовою промис-
ловості. Так, за 1884–1909 pp. загальна продукція промисловості
зросла на 75 %, а за 1909–1914 pp. — лише на 25 %. Це можна пояс-
нити втратами у франко-прусській війні, переважаючим розвитком
легкої промисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Не-
гативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер
землеробства,йогонизькийтехнічнийрівень,зменшеннясільськогос-
подарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за
океану. Послаблення економіки Франції зумовив експорт капіталів,
щостановив30 %світовихінвестицій.Заданими1908 p.,у французь-
ку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд фр., в облігації та
закордонніцінності —104,4 млрдфр.Франціявивозилакапіталу фор-
мі позикового, що призвело до зростання чисельності рантьє. На по-
чатку XX ст. їх налічувалося 2 млн при населенні 40 млн. Для екс-
порту товарів і капіталів Франція створила колоніальну імперію,
територія якої в 21 раз перевищувала її власну. Метрополія вивозила
до своїх колоній 10 % експортного капіталу, 13 % товарів.
Інтенсивно розвивалося транспортне машинобудування, зокре-
ма виробництво автомобілів, суднобудування. За темпами будівни-
цтва залізниць Франція поступалася лише США, їх протяжність
у 1911 p. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалося
значення виробництва предметів розкоші, текстилю, галантереї.
Перед Першою світовою війною відставання французької про-
мисловості від американської, німецької, англійської досягло від-
повідно: в металургії — 6,3 і 2 рази; за видобутком вугілля — 12,4;
6 і 7 разів; за виробництвом чавуну — 6,6; 3,9 і 1,6 раза; за виробни-
цтвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза.
На початку XX ст. відносно швидкими темпами почало розви-
ватися господарство Японії. Буржуазна революція і реформи «Мей-
дзі» (освіченого правління) сприяли становленню індустріального
суспільства. Було ліквідовано політичну роздробленість країни,
декларовано уніфікацію законів, рівність усіх підданих, свободу
вибору професій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, за-
проваджено єдині грошову та податкову системи, скасовано цехи
та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції, впроваджувалися до-
сягнення науки та техніки. Аграрна реформа санкціонувала при-
ватну власність на землю, її купівлю-продаж.
Виступи груп.

Російська імперія на початку ХХ ст.
У ч и т е л ь. Розвиток капіталістичного способу виробництва
в Росії мав свої особливості, порівняно з країнами Європи: тут про-
мисловий сектор повністю перебував під контролем держави, роз-
вивався нерівномірно, виходячи зі стратегічних завдань і планів
російського уряду. Прагнення самодержавства вивести економіку
країни на рівень розвинених країн Західної Європи вимагало
розв’язання двох основних завдань:
1) зміцнення внутрішнього ринку й підвищення купівельної спро-
можності населення;
2) стабілізація фінансової та банківської систем.
З цією метою протягом 1892–1901 р. за ініціативою міністра фі-
нансів С. Вітте було проведено реалізацію економічних реформ за
такими напрямками:
1) використання жорсткої податкової політики (у тому числі дер-
жавної монополії на винокуріння);
2) запровадження політики протекціонізму щодо вітчизняної про-
мисловості;
3) здійснення фінансової реформи, яка б забезпечувала стабіль-
ність і платоспроможність російського рубля, його конвертацію
(перетворення на одну зі стабільних валют в Європі);
4) сприяння припливу іноземного капіталу у промисловість Ро-
сії.
Реалізація економічної програми С. Вітте мала своїм результа-
том значний економічний підйом, сприяла процесові накопичення
капіталу, призвела до зростання міст та їх населення, збільшення
нових соціальних верств населення, які не відповідали структурі
самодержавного суспільства.
Основною суперечністю розвитку економіки країни був розрив
між швидкими темпами розвитку вітчизняної промисловості та ар-
хаїчними засобами виробництва, що існували у сільському госпо-
дарстві.
Особливості сільського господарства. На початку XX ст. Росія
залишалась аграрною країною: на долю аграрного сектору припа-
дало 2/3 вартості валової продукції країни. В аграрному секторі
продовжували існувати пережитки феодально-кріпосницької сис-
теми господарювання (поміщицьке землеволодіння, селянське ма-
лоземелля, безправність селянства, община з її круговою порукою,
викупні платежі).

На селі посилився процес пауперізації та обезземелення. Низь-
ка купівельна спроможність селянства звужувала внутрішній ри-
нок країни. Невирішеність аграрного питання посилювала соці-
альну напругу в суспільстві, стримувала розвиток капіталістичного
способу виробництва на селі.
Економічна криза 1900–1903 рр. На відміну від країн Західної
Європи, економічна криза у Росії виявилась не тільки надто затяж-
ною, але й тяжкою. Якщо на початок 1903 р. країни Європи вже
почали виходити з кризи, то в Росії вона у цей час досягла свого
апогею. Розпочавшись у легкій промисловості, з найбільшою си-
лою криза ударила по важкій промисловості. Економічна криза
значно посилила процес монополізації російської промисловості,
а також прискорила процес концентрації виробництва, сприяла
переростанню монополістичного капіталу у державно-монополіс
тичний. Таким чином, у Росії, як і в інших країнах Європи, капіта-
лістичне виробництво вступило у нову фазу свого розвитку — моно-
полістичну, яка мала ряд специфічних ознак, а саме:
• залежність монополістичного виробництва від абсолютистської
військово-феодальної влади самодержавства і ранні тенденції
переростання монополістичної фази розвитку у державно-
монополістичний капіталізм;
• наявність значної питомої ваги іноземного капіталу і порівня-
но невисокий ступінь активності Росії у вивезенні капіталів.
Населення Росії складало (за даними перепису 1897 р.) 125 млн
чол., у т. ч. українців — 25, 3 млн; 70 % проживало на селі (97млн);
робітників було 17 млн, підприємців міста — 1,5 млн; інтеліґенції
та духовенства — 800 і 600 тисяч чол. Адміністративно імперія по-
ділялась на 99 губерній та областей, 768 повітів і 51 парафію.
Зовнішня політика Росії.
Російсько-японська війна 1904–1905 рр.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. суттєво загострились між-
державні суперечності на Далекому Сході, який став об’єктом ак-
тивної експансії великих капіталістичних держав. Активна полі-
тика Росії у цьому регіоні, швидке просування до берегів Тихого
океану та кордонів Кореї почало турбувати Японію, яка прагнула
забезпечити тут свою гегемонію.
Під впливом безвідповідальних радників Микола ІІ проводив на
Далекому Сході авантюристичну політику, яка спричинила пря-
мий конфлікт з Японією. Царський уряд, не зумівши правильно

оцінити зовнішньополітичне становище Росії, рівень військової
підготовки країни до війни, штовхав Миколу II до її розв’я
зання.
Раптовою атакою на російські кораблі у Порт-Артурі 27 січня
1904 р. Японія розпочала війну. План Японії був розрахований на
наступальні дії й передбачав досягнення панування на морі, оволо-
діння Кореєю, висадку десанту в Маньчжурії, захоплення Порт-
Артура, розгром головних сил росіян у районі Ляояна. Росія ж не
мала загального плану військових дій. Військові дії для росіян як
на морі, так і на суходолі складались невдало для російської армії.
Висадка у лютому–квітні 1904 р. японських військ у Кореї та на
Ляодунському півострові, успішні бойові дії проти росіян забезпе-
чили їм взяття в облогу Порт-Артуру і розгортання бойових дій
у Маньчжурії.
Із серпня по грудень 1904 р. тривала облога Порт-Артуру. За-
хисники фортеці витримали 6 штурмів; лише зрадницькі дії гене-
рала Стесселя призвели до капітуляції Порт-Артуру. Протягом
1905 р. Росія зазнала ще дві відчутні поразки: у лютому під Мукде-
ном та у травні поблизу острова Цусіма. За посередництвом США
Росія та Японія розпочали переговори. За мирною угодою, підписа-
ною у Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею
сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини
Ляодунського півострова з Порт-Артуром та південну частину Са-
халіну.
Поразка царської Росії у війні з Японією серйозно вплинула на
розстановку сил не тільки на Далекому Сході, а й в Європі. Разом
з тим вона прискорила розвиток революційних подій у Росії.
Революція 1905–1907 рр.
Прологом першої російської революції став страйк робітників
Путиловського заводу у Петербурзі, що розпочався 3 січня 1903 р.
А вже 8 січня страйк охопив всі заводи та фабрики столиці. Тодіш-
ня профспілкова організація робітників міста «Збори російських
фабрично-заводських робітників», яку очолював священик Гапон,
за пропозицією свого лідера вирішила звернутись з проханням до
царя. Під петицією підписалось 150 тис чол. Уранці 9 січня 1905 р.
народний похід до царя на чолі з Гапоном закінчився розстрілом
беззбройних робітників. Понад тисяча вбитих і п’ять тисяч поране-
них — такою була відповідь «доброго царя-заступника». Гапону
вдалося утекти, але у березні 1906 р. його було схоплено і за виро-
ком робітників повішено у передмісті Петербурга.

Події «Кривавої неділі» приголомшили російську громад-
ськість і викликали бурю протесту по всій країні. У Росії розпо-
чалась революція.
Завдання революції полягали:
• у розв’язанні аграрного питання (ліквідація поміщицького зем-
леволодіння, викупних платежів 1861 р., общини та кругової
поруки; забезпечення прав селянства);
• у встановленні конституційно-демократичного устрою в Росії
(ліквідація самодержавства, демократизація суспільного жит-
тя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод гро-
мадян);
• у розв’язанні назрілих проблем соціального характеру (вста-
новлення 8-годинного робочого дня, встановлення мінімально-
го розміру заробітної плати, виплати пенсій, системи соціаль-
ного захисту);
• у забезпеченні розв’язання національного питання (реалізація
прав народів і національностей на самовизначення).
Протягом січня–лютого 1905 р. по країні прокотилася хвиля
масових страйків, в яких взяли участь 440 тисяч робітників:
Улітку 1905 р. революція вступила у нову фазу свого розвитку
(страйки набули політичного характеру, іноді переростаючи
у збройні сутички з регулярними частинами та жандармерією).
В Івано-Вознесенську виникли нові органи влади — Ради упо-
вноважених депутатів, які відіграють велику роль у майбутньому
Росії.
У червні 1905 р. розпочалося повстання панцерника «Потьом-
кін», яке продемонструвало готовність армії взяти боротися на боці
революції.
Найбільшого піднесення революційні події набули під час все-
російського жовтневого страйку 1905 р. 17 жовтня 1905 р. цар Ми-
кола II оголосив «Маніфест», який обіцяв запровадження консти-
туційного устрою і скликання Державної Думи — російського
парламенту. Стихійно почали створюватися Ради робітничих депу-
татів, проводились численні мітинги і демонстрації, виходили де-
мократичні періодичні видання, утворювались політичні партії,
профспілки, громадські організації. У грудні 1905 р. більшовики
здійснили спробу захопити владу, підняли збройне повстання в Мо-
скві, яке було придушене урядовими військами.
На початку 1906 р. Микола II здійснив реформу державного
управління, запровадивши Державну Раду як верхню палату

російського парламенту. Виборчий закон зберігав суттєві соціальні
обмеження на виборах у Раду і Думу. Незважаючи на це, на засі-
даннях Думи ставились питання глибоких суспільно-політичних
реформ. 9 червня 1906 р. Микола II розпустив Думу і призначив ви-
бори до II Думи. Остання діяла з 20 лютого до 3 червня 1907 р. і зно-
ву була розпущена за наказом царя.
Після розпуску II Державної Думи в імперії розпочалися репре-
сії. Вибори до III Державної Думи проводились за новим виборчим
законом, який надавав переваги заможним верствам і російському
населенню.
Для створення соціальної опори серед заможного селянства
царський уряд за ініціативою П. Столипіна 9 листопада 1906 р. ого-
лосив указ про земельну реформу. Реформа сприяла виходу селян
із общини, закріпленню землі у приватну власність, чим значно
прискорила капіталістичний розвиток села. Одним з елементів
проведення аграрної реформи стало переселення селян, особливо
з України, на вільні землі у Сибір і на Далекий Схід. За 1906–
1912 рр. на окраїни імперії виїхало близько 1 млн українців (близь-
ко 40 % усіх переселенців у Р.). Через невміло організоване пере-
селення, відсутність продовольства, медичного обслуговування та
непідготовленість на місцях до прийому переселенців частина з них
померла, а частина повернулась до України (за деякими даними —
близько 70 %).
Становище Австро-Угорщини на початку ХХ ст.
Лабораторна робота
Розгляд питання «Становище Австро-Угорщини на початку
ХХ ст.» відбувається у вигляді лабораторної роботи.
За даними 1900 р. населення імперії за ознакою рідної мови роз-
поділялось таким чином.
Національності
В Австрії В Угорщині
Абсол. числ. % Абсол. числ. %
Німців 9 171 000 36 2 135 181 11,1
Угорців – – 8 742 301 45,4
Чехів 5 955 000 23 – –
Поляків 4 259 000 16 – –
Русин 3 376 000 15 429 447 2,2
Словаків 1 193 000 3 2 019 641 10,5
Італійців 727 000 3 – –

Національності
Абсол. числ. % Абсол. числ. %
Сербів и хорватів 711 000 3 2 730 749 14,2
Румун 231 000 1 2 799 479 14,5
Інших 519 000 – 397 761 2,1
Усього 26 151 000 100 19 254 559 100
Завдання
• 1-а група. Установити послідовність збільшення населення
в Австрії.
• 2-а група. Установити послідовність збільшення населення
в Угорщині, починаючи з найменшої.
У ч и т е л ь. «Промисловий переворот», що поклав у XVІІІ ст.
початок утворенню нового капіталістичного суспільства в країнах
Західної Європи, повільно проникав у життя Австро-Угорщини.
Вона тривалий час зберігала свій аграрний характер, намагаючись
завозити промислові товари ззовні, ніж розвивати власне виробни-
цтво. Проте промисловість, хоч і повільно, але дедалі більше втру-
чалася в консервативне суспільство Австро-Угорщини.
За родом занять, у 1900 р., згідно із даними таблиці, на кожні
10 тис. жителів припадало зайнятих:
Галузь
Абсол.
числ., чол.
%
Абсол.
числ., чол.
%
Землеробне та лісове гос-во 5 238 52,38 6 842 68,42
Рибальство 5 0,05 1 0,01
Промисловість 2,472 24,72 1.352 13,52
Гірнича справа 206 2,06 85 0,85
Торгівля 413 4,13 289 2,89
Транспорт 583 5,83 229 2,29
Наймана праця — — 554 5,54
Військова служба 101 1,01 79 0,79
Чиновники, вчителі 330 3,30 297 2 97
Вільні професії 41 0,41
Рантьє и пенсіонери 318 3,18 139 1,39
Без занять 293 2,93 133 1,33
Усього 10 000 100 10 000 100

Завдання
• Зробіть три висновки за цією таблицею.
У ч и т е л ь. Велике фабричне виробництво розвивалось пере-
важно у Нижній Австрії, Богемії, Моравії, Сілезії і Форальберзі.
Виробництво заліза зосереджувалося в Нижній і Верхній Австрії,
Штириї, Каринтії, Украй, Богемії, Моравії і Сілезії; машинобуду-
вання переважало у Відні, Нейштадті, Празі і Трієсті.
В Угорщині промисловість була менш розвинена, проте і тут
власна продукція поступово почала задовольняти попит місцевого
ринку.
Землеробство і скотарство було розвинене переважно в Угорщи-
ні, і ця половина монархії була її житницею. Проте цього було за-
мало, і хліб завозився додатково із Росії та Румунії.
Австро-Угорщина, за даними 1912 р., у світовому масштабі тор-
гувала усього на 5 600 млн марок, що складало 3,3 % усієї світової
торгівлі. Найбільший товарообмін відбувався з Німеччиною, Анг
лією, Італією, Сполученими Штатами Америки і потім з балкан-
ськими державами (Сербією, Румунією, Болгарією і Грецією).
Учні мають проаналізувати бюджет Австро-Угорщини (у млн
франків) і виконати завдання.
Країни 1907 р. 1913–1914 рр.
Австро-Угорщина 3 000 4 500
Німеччина 5 903 7 125
Франція 3 833 5 473
Англія 5 000 6 050
Італія 1 945 3 320
Росія 4 950 7 150
Завдання
1. Наскільки зросли за вказаний період бюджети країн, наведе-
них у таблиці?
2. Бюджет якої країни зріс більше, ніж в Австро-Угорщині?
Робітничий та соціалістичний рух
У ч и т е л ь. Основною віхою в історії політичних партій на ру-
бежі XІХ–XX ст. стала поява соціалістичних партій різного спря-
мування: від соціал-демократичних до націонал-соціалістичних.
Установчий Конгрес ІІ соціалістичного Інтернаціоналу відбув-
ся в липні 1889 р. у Парижі. У його роботі взяли участь чотириста

делегатів з двадцяти країн. Кінцевою метою робітничого класу, як
зазначалося у документах Конгресу, є боротьба за соціалізм, а його
найближчими завданнями — запровадження восьмигодинного ро-
бочого дня, поліпшення умов праці, заборона дитячої праці, низка
інших вимог. Було прийнято рішення про святкування 1 травня як
Дня міжнародної солідарності трудящих.
ІІ Інтернаціонал став впливовою силою у робітничому русі.
У 1912 р. до нього входили представники соціалістичних та соціал-
демократичних партій з 23 країн. Соціалісти були обрані до парла-
ментів деяких країн Західної Європи і мали там свої фракції. Вони
відігравали провідну роль в організації масових акцій за права ро-
бітників. У цій боротьбі соціалістичні та соціал-демократичні пар-
тії спиралися на профспілки та робітничі кооперативи.
За даними таблиці «Чисельність європейських соціалістичних
партій (1900–1914 рр.)» зробіть три висновки.
Рік Німеччина Франція
Члені партії, що вхо-
дять до профспілок
Індивідуальні
члени
1900
1901
1902
1903
1904
1905
1906
1907
1908
1909
1910
1911
1912
1913
1914

400 000

530 000

633 000

836 000
970 000

34 688
40 000
52 913
56 963
57 977
69 085
69 578
72 692
75 192
9 3218
353 070
455 450
847 315
956 025
885 270
904 496
975 182
1 049 673
1 127 035
1 450 648
1 394 402
1 501 783
1 858 178
1 572 391
2 053 735
375 931
469 311
861 150
969 800
900 000
921 280
998 338
1 072 418
1 158 565
1 486 308
1 430 539
1 539 092
1 895 498

161 2147
У ч и т е л ь. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. світовий ро-
бітничий рух, особливо в Європі і пізніше в Північній Америці,
одержав новий імпульс розвитку завдяки появі у 1891 р. документа
Папи Римського Лева XІІІ «Rerum Novarum», відомого також під
назвою «Про умови життя робітничий клас». У ньому Папа говорив
про необхідність цілого ряду реформ, зокрема обмеження трива-
лості робочого дня, установлення мінімального розміру оплати

праці, заборону дитячої праці, право на створення робочих органі-
зацій та обов’язок держави регулювати умови праці.
На початку ХХ ст. виникають соціал-демократичні, церковні,
а також соціалістичні, комуністичні й анархістські об’єднання
жінок-робітниць. Їх діяльність була спрямована на захист дітей
і молоді, створення спортивних, велосипедних, туристичних
об’єднань і споживчих товариств.
Бесіда
1. В якій країні законодавча влада належала Конгресу?
2. Назвіть країни, в яких влада належала монархам.
3. В якій країні існували партії консерваторів та лібералів?
4. В якій країні до вищої палати парламенту входило 300 сена
торів?
5. В якій країні парламент називався рейхсрат?
6. Назвіть 2 переваги та 2 недоліки політичної системи країн, іс-
торія яких вивчалась протягом уроку.
7. Яка країна була дуалістичною монархією?
Урок 4
Національні рухи в Індії та Китаї.
Особливості модернізаційних процесів у Японії
• показувати на карті провідні країни Азії на початку ХХ ст.;
• визначати особливості соціально-економічного розвитку Япо-
нії, Індії, Китаю на початку ХХ ст.;
• порівнювати державний устрій та особливості політичного жит-
тя цих країн;
• хронологічно зіставляти події та явища теми;
• тлумачити й застосовувати поняття і терміни: «імперіалізм»,
«нація», «національний рух», «традиційне суспільство».
Основні поняття: «імперіалізм», «нація», «національний рух»,
«традиційне суспільство», «свадеші», «свараджі», «доба Мейдзі»,
«Гоміндан», «бойкот».

Хід уроку
Основні поняття уроку
Імперіалізм (від лат. imperare — правити) — державна політи-
ка, спрямована на завоювання територій, колоній або встановлен-
ня політичного й економічного контролю над іншими державами.
Термін використовується для характеристики політики країн, що
володіють колоніями або домінують над іншими країнами — неза-
лежно від того, чи називають вони себе імперіями.
Нація (лат. natio — плем’я, народ) — полісемантичне поняття,
що застосовується для характеристики великих соціокультурних
спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміна:
1) політична спільнота громадян певної держави — політична на-
ція. Часто вживається як синонім терміна «держава», коли ма-
ється на увазі її населення, наприклад, для посилання на «на-
ціональні» університети, банки та інші установи;
2) етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як
особистим відчуттям «національної ідентичності», так і колек-
тивним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших).
У цьому значенні фактично є синонімом терміна «народ».
Національний рух — масовий рух Нового і Новітнього часу про-
ти інонаціонального панування, що розгортаються під чіткими на-
ціональними гаслами і мають на меті об’єднання в єдину націо-
нальну державу всіх етнічних територій свого народу.
Традиційне суспільство — поняття, що характеризує доінду-
стріальну стадію розвитку суспільства від виникнення продуктив-
ного господарства до промислового перевороту, промислової рево-
люції. Синоніми аграрного суспільства — «аграрне суспільство» та
«селянське суспільство».
Покажіть на карті:
1) країни: Індію, Китай, Японію, Корею;
2) столиці Індії, Китаю, Японії.
У ч и т е л ь. На початку XX в. Китай фактично залишався
напівколонією, хоча формально зберігав незалежність. Провідні
держави Заходу, а також Росія і Японія прискореними темпами

ділилиКитайнасферивпливу,перетворюючицюкраїнунааграрно-
сировинний додаток своєї економіки. У країні наростав стихійний
протест проти проникнення іноземців.
На відміну від Китаю, Індія була безправною колонією Великої
Британії. Разом з тим, метрополія доклала певних зусиль для ство-
рення в Індії сучасного сектору економіки, а це дало сприяло
розвитку малого підприємництва й формуванню національної бур-
жуазії.
Робота з джерелами інформації
Учні в парах опрацьовують інформацією про національні рухи
в Китаї та Індії напередодні Першої світової війни. За допомогою
вчителя аналізують події і дають їм власну оцінку.
Національний рух в Китаї
Інформація 1
У серпні 1900 р. 20-тисячна армія восьми держав (США, Англії,
Росії, Франції, Німеччини, Японії, Австро-Угорщини й Італії)
з особливою жорстокістю придушила народне повстання в Китаї.
Боротьба проти іноземців й маньчжурської династії тривала
(маньчжурів китайські патріоти також вважали чужоземцями). За
цих умов виникає ряд революційних організацій. Провідна роль
серед них належала «Союзу китайського відродження», який очо-
лював Сунь Ятсен. Головною силою національно-визвольного руху
було демократичне крило національної буржуазії, яка прагнула
повалити маньчжурську (циньску) династію й розв’язати аграрне
питання.
Улітку 1905 р. майбутній лідер національно-визвольного руху
Сунь Ятсен об’єднав кілька революційних організацій в «Об’єднану
революційну лігу Китаю». Програма «Об’єднаної ліги» передбача-
ла вигнання маньчжурів, визволення Китаю, встановлення респу-
бліки й націоналізацію землі. Сунь Ятсен висунув так звані «три
народні принципи»: націоналізм, народовладдя, народне благоден-
ство.
10 жовтня 1911 р. в Учані поліція натрапила на слід революцій-
ної організації. Почалися арешти, і, щоб запобігти розгрому, члени
організації виступили зі зброєю в руках. До повсталих приєднався
гарнізон Учана, а потім студенти й робітники-металісти. Учанське
повстання поклало початок революційній хвилі, яка прокотилася
по всій країні. Незабаром влада циньского уряду була повалена
у Ханькоу й Ханьяні, у листопаді — у Шанхаї. 2 грудня повсталі

захопили Нанкін — південну столицю Китаю. Практично південь
країни відокремився від півночі.
На батьківщину з еміграції повернувся Сунь Ятсен. 29 грудня
делегати провінцій, які зібралися в Нанкіні на конференцію, про-
голосили утворення Китайської республіки. Сунь Ятсена обрали її
тимчасовим президентом, і 1 січня 1912 р. він прийняв присягу.
У Північному Китаї до влади прийшов Юань Шикай. Фактично
він перетворився на повновладного диктатора країни. 12 лютого
Юань Шикай примусив регента підписати від імені 6-річного імпе-
ратора Пу І акт про зречення.
Наступного дня Сунь Ятсен подав у відставку на користь Юань
Шикая. У березні була прийнята тимчасова Конституція Китай-
ської республіки. У ній закріплювалися демократичні свободи. Це
було значним кроком на шляху до цивілізованого суспільства.
…Юань Шикай переніс столицю в Пекін і почав наступ на демо-
кратичні сили. За цих умов Сунь Ятсен у серпні 1912 р. на базі «Со-
юзу» і деяких інших організацій створив нову партію — Гоміндан.
На виборах до парламенту навесні 1913 р. ця партія отримала
більшість голосів, але Юань Шикай не хотів допускати її до влади.
За його наказом був убитий кандидат від Гоміндану на пост прем’єр-
міністра, а парламент був розігнаний.
У відповідь на це Сунь Ятсен зажадав відставки Юань Шикая
й закликав народ до нового виступу. У травні сім південних провін-
цій заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська
війна між Півднем і Північчю. Наприкінці літа революційні вій-
ська Півдня зазнали поразки. У листопаді 1913 р. Юань Шикай за-
боронив діяльність Гоміндану. Сунь Ятсен знову мав емігрувати.
Після розпуску парламенту з Конституції вилучили статті про
демократичні свободи. Почалася підготовка до реставрації монар-
хії. Але в червні 1916 р. Юань Шикай помер.
Запитання
1. Що стало приводом до національного повстання в Китаї?
2. Хто очолив національно-визвольну боротьбу китайського народу?
3. Якими були наслідки учанського повстання?
4. Що спонукало Сунь Ятсена до утворення нової партії?
5. Чим закінчилася громадянська війна Китаю 1913 р.?
1. Назвіть провінції, які були захоплені повстанцями у 1911 р.
2. Де і коли було проголошено утворення Китайської республіки?
3. З якого часу і де перебувала столиця Китаю з 1912 р.

Національний рух в Індії
Інформація 2
У національної буржуазії Індії була своя політична партія — Ін-
дійськийНаціональнийКонгрес(ІНК),створенащев 1885 р.Алесеред
її членів не було єдності думок. Якщо помірковані діячі партії пого-
джувалися на самоврядування в рамках Британської імперії, то ради-
кально налаштовані виступали за повну незалежність країни.
Приводом до активізації національно-визвольного руху стало
рішення віце-короля Дж. Керзона про поділ на дві частини Бенга-
лії — однієї з найбільш багатих і квітучих провінцій. Це означало
розкол єдиного народу.
У відповідь на ці дії колоніальної адміністрації по усій країні
розпочався рух «свадеші» (бойкот англійських товарів з метою роз-
витку місцевої промисловості). У 1907 р. він переріс у рух «свара-
джі» (самоврядування). Страйки, мітинги, демонстрації проходи-
ли в Бенгалії, Пенджабі, Мадрасі та інших провінціях Індії.
Кульмінацією боротьби став загальний політичний страйк ро-
бітників Бомбея в липні 1908 р. на підтримку Б. Г. Тилака, лідера
лівого крила Національного конгресу, якого англійці засудили на
6 років тюремного ув’язнення за антибританську діяльність. Бом-
бейський страйк і підйом національно-визвольного руху примуси-
ли колоніальні власті піти на поступки: збільшилося представни-
цтво місцевого населення в дорадчих органах влади як у центрі,
так і на місцях. У 1911 р. новий віце-король Хардинг скасував рі-
шення про поділ Бенгалії й переніс столицю з Калькутти до Делі.
Запитання
1. Якою бачили подальшу долю Індії представники національної
буржуазії?
2. Які події стали приводом до розгортання національно-
визвольної боротьби в Індії?
3. У чому полягав зміст рухів «свадеші» та «свараджі»?
4. Які наслідки для Індії мав національний рух початку ХХ ст.?
1. Покажіть провінції, охоплені заворушеннями у 1907 р.
2. Де і коли відбувся загальний політичний страйк?
3. Назвіть місто, де перебувала столиця Індії до і після 1911 р.
Особливості модернізаційних процесів у Японії
У ч и т е л ь. На відміну від Індії та Китаю, Японія вступила
у ХХ ст. сильною та доволі стабільною країною. Особливістю еко-

номічного підйому на початку ХХ ст. був ряд реформ, що розпоча-
лися в період правління імператора Муцухіто — «доба Мейдзі».
Імператор Мейдзі поставив перед собою завдання європеїзувати
Японію. Для цього було проведено ряд заходів:
• проголошено загальну рівність всього населення;
• проголошено свободу релігії;
• запроваджено обов’язкову освіту спочатку французького, а зго-
дом німецького типу;
• запроваджено загальну військову повинність, нову армію було
організовано на прусський манер, а флот — на англійський;
• студенти отримали можливість навчатися у західноєвропей-
ських університетах;
• велика увага приділялася розвиткові легкої промисловості.
Велике значення для посилення патріотичних настроїв у країні
мала перемога Японії у російсько-японській війні 1904–1905 рр. та
приєднання Кореї у 1910 р.
Серед азійських країн Японія була першою та єдиною країною,
що самостійно стала на шлях капіталістичного розвитку. Своєрід-
ність розвитку Японії полягала в значному гальмуванні процесу
феодальними пережитками.
У Японії перехід до монополістичного капіталізму збігся з епо-
хою промислового перевороту. Перші монополії тут виникли вже
на ранньому етапі розвитку промислового капіталізму: у 1880 р.
було створено паперову компанію з виробництва та продажу папе-
ру; у 1882 р. виникло об’єднання пароплавного і транспортного
суднобудування; на концерн перетворилися компанії Міцуї та Мі-
цубісі (транспорт і транспортне машинобудування).
Напівфеодальний характер управління японським суспіль-
ством дав змогу перекласти на трудящих усі витрати на модерніза-
цію країни. Експлуатація тут досягла надзвичайно високого рівня:
неймовірно низька заробітна плата і найбільш тривалий робочий
день (15–18 год). Кількість робітників у 1914 р. становила 1 млн
осіб. Широко застосовувалася праця дітей, робочий день яких не
відрізнявся від робочого дня дорослих, а заробіток був у 10 разів
нижчим. У промисловості зберігалися феодальні пережитки (фі-
зичне покарання робітників та ін.).
На початку XX ст. Японія залишалась аграрною країною: 2/3 її
населення працювало в сільському господарстві, розвиток капіта-
лістичних відносин на селі пішов прусським шляхом. Це призвело
до посилення процесу пауперизації селян. На селі переважали

кабальні умови земельної оренди (орендна плата часом становила
65–70 % урожаю, орендар повинен був ще й відробляти на землі по-
міщика). У землеробстві використовувалася застаріла техніка (за-
ступи й сапи). Слаборозвиненим було також тваринництво.
Дуже вузьким був внутрішній ринок Японії. Тому в 70–90-х ро-
ках XIX ст. японська буржуазія і поміщики виявляли підвищений
інтерес до опанування зовнішніх ринків. В особі самураїв країна
отримала готовий мілітаристський авангард. У 70-ті роки XIX ст.
почалася експансія Японії на Далекому Сході. Японський капіта-
лізм із самого початку набув специфічних ознак воєнно-феодально
го імперіалізму. Це означало панування в економічному житті мо-
нополій, яке поєднувалося із засиллям мілітаристських клік, яких
підтримували поміщики.
Незважаючи на такі суперечності, перетворення Японії на цент
ралізовану державу відбувалося високими темпами. Зі слабкої від-
сталої феодальної країни вона перетворилася на велику державу на
Азійському континенті, ставши прикладом для інших азійських
країн, які залишилися в становищі колоній або напівколоній.
Створення економічного потенціалу. Для подальшого еконо-
мічного розвитку Японії важливе значення мала перемога в японо-
китайській війні 1894–1895 pp. Отримана від Китаю контрибуція,
пограбування Китаю та Кореї стали додатковим джерелом капіта-
лу для японської економіки. Загальна сума капіталу, який інвесту-
вався в господарство країни, з 1894 по 1903 р. зросла у 3,5 раза
і склала 887,6 млн єн (1894 р. — 249,8 млн єн). Капіталовкладення
спрямовувалися насамперед у промисловість і на транспорт, проте,
як і раніше, текстильна промисловість залишалась провідною га-
луззю країни. Обсяг виробленої на ткацьких підприємствах про-
дукції в 1894–1898 pp. зріс більш ніж у 2 рази.
Прискорений розвиток гірничорудної та видобувної промисло-
вості (зріс видобуток вугілля, нафти, залізної руди та ін.) створив
більш сприятливі умови для розвитку важкої промисловості — їй
з кінця 90-х років XIX ст. в Японії приділяли особливу увагу. Пере-
дусім інвестували металургію і машинобудування. З 1896 по 1904 р.
японський уряд витратив на металургійну промисловість 19 млрд
єн, що сприяло задоволенню внутрішніх потреб країни в чавуні на
60, а сталі — на 40 %.
Найбільш розвиненою серед машинобудівних галузей було суд-
нобудування. Це пояснюється як острівним положенням країни,
так і новими планами підготовки до війни. Із 1893 р. японський
уряд надав приватним суднобудівним компаніям субсидію на суму

1,6 млн єн. Проте на японських корабельнях будували лише мало-
тоннажні судна, тому всі великі кораблі замовляли за кордоном.
Розвиток залізничного транспорту поклав початок становлен-
ню залізничного машинобудування. Уже 1896 р. почалося спору-
дження паровозо- та вагонобудівних заводів в Осако і Нагої.
У 1897 р. було введено в експлуатацію завод гірничого машинобу-
дування у Фукуоке та інші підприємства важкої промисловості, зо-
крема ті, що випускали токарні верстати, електродвигуни. Розви-
валися нові галузі промисловості — хімічна та електротехнічна. До
1904 р. нараховувалося 560 машинобудівних заводів, 1 153 хіміч-
них підприємства, 322 підприємства газової та електропромисло-
вості.
Концентрація і монополізація. Збільшення підприємств про-
мисловостісупроводжувалосяподальшоюконцентрацієювиробниц
тва, зміною структури японського експорту — від експорту сирови-
ни до промислово розвинених країн країна перейшла до експорту
готових виробів до Китаю і Кореї. За умов низького рівня капіталіс-
тичних відносин всередині країни Японія почала вивозити капітал
до Китаю, Кореї і Тайваню, де робоча сила була дешевшою.
Поштовхом до подальшої монополізації стали фінансова криза
1897–1898 pp. і світова криза перевиробництва 1900–1903 pp. Мо-
нополізація виробництва в Японії мала певні особливості.
По-перше, японські монополії одразу ж склались як фінансово-
промислові групи, що пояснювалося державним характером япон-
ського капіталізму: тут швидше сформувався державно-монополіс
тичний капіталізм.
По-друге, процес монополізації в Японії не обмежувався мо
нополізацією якоїсь галузі виробництва або збуту якогось одного
товару, а поширювався в різних напрямах. Пояснення цьому —
хронічна нестача капіталу. За такого характеру монополізації по-
слаблювалася концентрація, до того ж фабричні товари, наприклад
у текстильній промисловості, в якій переважали дрібні мануфак
тури, забезпечували стійкий прибуток і без контролю над усім
ринком.
У господарському житті країни вже з другої половини 90-х ро-
ків провідну роль почали відігравати великі капіталістичні компа-
нії (сімейні фірми закритого типу або на акціонерних засадах).
У 1903 р. їхня частка з оплаченим капіталом від 100 тис. єн і біль-
ше становила 89,1 % загальної суми капіталу, який інвестувався
в економіку країни. До початку XX ст. монополістичні об’єднан
ня з’явилися в легкій промисловості: картелі — у текстильній,

тютюновій, борошномельній та в інших галузях. Провідне місце
у важкій промисловості посіли великі приватні компанії «Міцуї»,
«Міцубісі», «Сумітомо», «Фудзіта» і державні підприємства. Бу-
дівництво державних підприємств сприяло збагаченню великого
капіталу. Надаючи уряду засоби для спорудження підприємств
шляхом підписки на державні позики, великий капітал одержував
високі відсотки під час будівництва, а після його завершення уряд
передавав підприємства одне за одним за безцінь тим самим вели-
ким підприємцям. Незважаючи на значну частку державних під-
приємств, у важкій промисловості зміцнювалися позиції приват-
ного капіталу.
Великі монополісти — «Міцуї» і «Міцубісі» — посіли панівне
становище у вугільній галузі. Цьому передувала запекла конку-
рентна боротьба, яка особливо загострилась у роки російсько-
японської війни. Великий капітал відігравав провідну роль не тіль-
ки у видобувній промисловості та суднобудуванні, а й у переробній
промисловості. Наприклад, електротехнічна компанія «Сібаура»,
яка перебувала під контролем «Міцуї», була провідним підприєм-
ством галузі і мала фактичну монополію. Концерн «Сумітомо» во-
лодів найбільшим у країні мідеплавильним заводом. На початку
XX ст. було створено картельні об’єднання в цементній, годинни-
ковій, нафтовій промисловості. Створений у 1904 р. на основі двох
великих нафтових компаній синдикат протистояв тиску американ-
ської компанії «Стандарт ойл». Кілька великих монополістичних
об’єднань посіли провідне місце в залізничному транспорті й мор-
ському судноплавстві.
Мілітаризація виробництва. Після перемоги у війні з Китаєм
для розширення колоніальних володінь на Азіатському материку
Японія прийняла програму розвитку на 10 років. Вона передбачала
створення галузей важкої, переважно військової промисловості,
реорганізацію й розширення збройних сил. У зв’язку з цим розви-
ток японської промисловості почав набувати однобічного характе-
ру. Військові галузі поступово посіли панівне становище у важкій
промисловості. У 1900 р. військові заводи й арсенали становили
40 % усіх державних підприємств, на яких було зосереджено 54 %
робітників із числа тих, хто працював на державних підприєм-
ствах, і вироблялося 74 % всіх двигунів, які застосовували в про-
мисловості країни.
Під час російсько-японської війни 1904–1905 pp. усю економі-
ку країни було поставлено на воєнні рейки. Поширювалися внут
рішні позики, у тому числі й примусові. Із 3 до 17 % зріс земельний

податок. І до того мізерна реальна заробітна плата знизилася ще на
20 %. Згортання цивільних галузей призвело до зростання безро-
біття. Скоротилися посівні площі. Зросла зовнішня заборгованість,
за рахунок якої покривали 60 % воєнних витрат.
Японія, перемігши у цій війні, захопила Південну Маньчжурію,
а також Південний Сахалін. Провідні японські монополії намагалися
монополізувати внутрішній ринок цих територій. Частка японських
товарів в імпорті Кореї і Маньчжурії становила відповідно 74 і 60 %.
Створювалися спеціальні колоніальні банки. У 1908 р. було створено
напівдержавний концерн, який розпочав будівництво Південно-
Маньчжурської залізниці. Японські інвестиції в ці країни з 1900 до
1914 р. збільшилися з 1 млн до 220 млн дол.
Розширення ринку збуту за рахунок економічної експансії зу-
мовило зростання промислового виробництва Японії. Піднялася
хвиля засновництва, і капітали стали більш рівномірно розподіля-
тися між важкою та легкою промисловістями. Концентрація капі-
талу, що посилилась у цей час, почала обганяти концентрацію ви-
робництва. На початку Першої світової війни 0,4 % всіх компаній
володіли 38 % сукупного капіталу країни.
Після криз кінця XIX — початку XX ст. розпочалася активна
централізація банківської системи. Японський уряд з урахуванням
досвіду законодавства інших країн ухвалив закони, які сприяли
укрупненню банків. У 1896 р. для прискорення укрупнення банків
було ухвалено спеціальний закон про об’єднання дрібних банків. Із
1901 р. за розпорядженням уряду дозволялося відкривати новий
банк лише за наявності акціонерного капіталу на суму не менш ніж
500 тис. єн. На початку XX ст. провідні позиції в економіці посіли
п’ять найбільших банків — «Міцуї», «Міцубісі», «Сумітомо»,
«Ясуда», «Даїті». Під час війни з Росією та після її завершення
провідним банком країни став Банк Японії (заснований у 1882 p.),
в якому зосередилась основна частина фінансових засобів. Інвести-
ції в промислові підприємства він здійснював посередницьким
шляхом через різні банки. Перевага у фінансуванні надавалась
стратегічним галузям.
Особливістю фінансово-банківської системи Японії було те, що до
неї входили громадські фінансові установи, наприклад Бюро вкладів
(Трастове фондове бюро) і Цінова заощаджувальна система.
Більш пізній вступ Японії на шлях капіталістичного розвитку
дав змогу розвивати виробництво на основі передової зарубіжної тех-
ніки та нових організаційних форм. В умовах існування великого
числа дрібних підприємств нові підприємства одразу ж опинялися

в монопольному становищі в тих галузях, в яких вони працювали.
Зміцнюючи свої позиції та об’єднуючись, вони сприяли виникнен-
ню картелів і синдикатів у таких галузях, як цукрова, цементна,
вугільна, виробництво залізничного обладнання. Старі монополії
Міцуї та Міцубісі перетворилися на концерни на чолі з холдинг-
компаніями.
Попри все, на початку XX ст. Японія залишилася сільськогос-
подарською країною. Частка промислового виробництва досягла
лише 40 %. Подолати сировинну спеціалізацію своєї економіки
Японія змогла завдяки послідовній реалізації національної страте-
гії розвитку, ефективним інституціональним реформам, форсова-
ному спрямуванню інвестицій у найбільш передові галузі виробни-
цтва і комунікацію, а також в освіту, науку та культуру.
Бесіда
1. Дайте визначення понять: «імперіалізм», «нація», «національ-
ний рух», «традиційне суспільство».
2. У чому полягав зміст рухів «свадеші» та «свараджі»?
3. Чим розвиток Японії відрізнявся від розвитку Індії та Китаю?
1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Виконати завдання по контурній карті.
1) Позначити території, захоплені Японією:
а) внаслідок японо-китайської війни 1894—1895 рр.;
б) внаслідок японо-російської війни 1903—1905 рр.;
в) території, приєднані до Японії у 1910 р.
2) Позначити країни, куди спрямовувалася переважна частка
японського експорту.
Урок 5
Загальна характеристика процесів
у країнах Латинської Америки
• показувати на карті провідні країни Америки на початку ХХ ст.;
• визначати особливості соціально-економічного розвитку про-
відних країн Латинської Америки на початку ХХ ст.;

• тлумачити й застосовувати поняття і терміни: «латифундизм».
Основні поняття: «латифундія», «каудильйо», «тенентисти».
Хід уроку
ІІ. Актуалізація опорних знань
За допомогою карти назвіть:
1) європейські країни, які на початку ХХ ст. мали колоніальні во-
лодіння в Латинській Америці;
2) незалежні держави, що виникли у Латинській Америці на по-
чатку ХІХ ст., укажіть їх столиці.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
У ч и т е л ь. Домінуюче становище у політичному житті посіда-
ли різні угруповання латифундистів — нащадків іспанських і пор-
тугальських дворян-колонізаторів, які використовували працю
безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство
у деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали
центрами життя цих країн. Латифундія — велике приватне зе-
мельне володіння, помістя. Панування латифундизму породжува-
ло безземелля основної маси селянства, сприяло орієнтації націо-
нальної економіки не на внутрішній, а на зовнішній ринок.
ІV. Вивчення нового матеріалу
Учні класу об’єднуються в 3 групи, які досліджують питання
економічного, політичного і соціального розвитку основних країн
Латинської Америки.
Особливості економічних і політичних процесів
1-а група
Прочитайте уривок з історичного джерела і дайте відповіді на
запитання.
…Особливості колонізації Латинської Америки полягали в то-
му, що з Іспанії та Портуґалії до Америки прибуло дворянство, яке
отримало тут величезні земельні наділи, але воно з презирством

ставилося до праці. Працювати повинні були місцеві жителі — ін-
діанці або привезені з Африки негри-раби. Так склався своєрідний
уклад життя країн Латинської Америки, центром якого стали ве-
ликі земельні володіння, латифундії, а їхніми господарями — на-
щадки іспанських дворян, які використовували працю безземель-
них селян — пеонів, індіанців, а головне — негрів-рабів…
Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще на по-
чатку ХІХ ст. Тут утвердилася республіканська форма правління.
Конституції країн регіону зазвичай наслідували Конституцію
США. Законодавча влада належала здебільшого Національному
конгресу, що складався з двох палат: сенату й палати депутатів.
Главою держави й керівником уряду був президент, обраний за-
гальним голосуванням. Проте парламентаризм і демократія багато
в чому залишалися формальними. Будь-яке реальне поширення
прав і свобод загрожувало існуванню латифундій. Влада в цих рес-
публіках належала різноманітним кланам латифундистів і набува-
ла форми особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо
спирався на армію. Величезну роль у житті латиноамериканських
країн відігравала верхівка армії — генерали та офіцери, які най-
частіше походили з середовища землевласницької аристократії.
Армійська верхівка часто-густо визначала напрямок політики кра-
їни, здійснювала військові перевороти і ставила біля керма того чи
іншого каудильйо.
Запитання
1. У чому полягала особливість колонізації Латинської Америки?
2. Як ви розумієте поняття «латифундизм»? Яке значення віді-
гравали латифундії в економічному та політичному житті країн
Латинської Америки? Свою думку поясніть.
3. Назвіть, хто крім латифундистів, відігравав велику роль у жит-
ті країн Латинської Америки?
4. Якою була форма державного правління у більшості країн?
Расовий склад та особливості
соціального становища країн Латинської Америки
2-а група
запитання.
…Процеси міжрасового змішування призвели до появи великої
кількості мулатів (нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків бі-
лих та індіанців), які на початку ХХ ст. становили більшість насе-
лення Латинської Америки…

Для Латинської Америки тих років були притаманні різкі со-
ціальні контрасти. Місцева олігархія купалася в розкошах, а основ
ні маси промислових робітників і трудівників села ледь животіли.
Переважній більшості селян були недосяжні одяг і взуття фабрич-
ного виробництва. Зібраного врожаю вистачало лише на то, щоб
прогодуватися. Їхні діти не ходили до школи. Мільйони родин го-
лодували. Околиці Буенос-Айреса, Сантьяго та інших столиць бу-
ли оточені «кварталами бідноти», забудованими саморобними хат-
ками з каменю, шматків бляхи та фанери. У цих районах не було
ані електрики, ані каналізації, часто спалахували епідемії, що по-
збавляли життя сотні тисяч людей. Основна маса населення була
неписьменною…
Запитання
1. Представники яких похідних рас становили більшість населен-
ня латиноамериканських країн на початку ХХ ст.?
2. Якими були умови проживання більшості населення?
Вплив інших держав на економіку Латинської Америки
3-я група
запитання.
В економічній сфері країни Латинської Америки через їхній за-
галом аграрний розвиток залежали від Великої Британії (протягом
ХІХ ст.), а починаючи з повоєнного періоду — від США… Із 20 ла-
тиноамериканських республік найвпливовішими й великими були
Бразилія, Арґентина і Мексика. Державами з великими потенцій-
ними можливостями були Венесуела, Перу, Чілі. Частка колоні-
альних володінь, що належали США, Франції, Великій Британії та
іншим країнам, була незначною (всього 2,5 % території, до 4,5 %
населення). У той період система ринкових відносин майже повніс-
тю сформувалася в Арґентині, Уругваї, Чілі, Мексиці, Бразилії, а в
Болівії, Параґваї вона лише зароджувалась. У рамках світової гос-
подарської системи Латиноамериканський регіон відігравав роль
аграрно-сировинної ланки. Країни Латинської Америки вивозили
продукцію гірничовидобувної промисловості, сільськогосподар-
ську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання
і споживчі товари. Кожна з них виробляла здебільшого щось одне:
Бразилія — каву, Арґентина — збіжжя і м’ясо, Чілі — мідь і селі-
тру, Болівія — олово, Перу — срібло і бавовну, Венесуела — нафту
і залізну руду, Коста-Ріка і Ґватемала — банани. Все це створювало

виняткову залежність економіки латиноамериканських країн від
кон’юнктури світового ринку. Ці країни вступали до смуги най-
жорстокіших економічних струсів щоразу, коли зовнішня ситуа-
ція складалася несприятливо для їхнього експорту.
Запитання
1. Від яких держав світу найбільше залежали латиноамерикан-
ські країни? Чому, на вашу думку?
2. Чому країни Латинської Америки залежали від кон’юнктури
світового ринку?
3. На яких товарах спеціалізувалися латиноамериканські країни?
У ч и т е л ь. Поява диктаторських режимів у Латинській Аме-
риці мала безліч причин. До таких причин слід віднести:
1) кризу консервативно-олігархічних і реформістських форм
правління;
2) нестійкий, монокультурний розвиток економіки;
3) нерозв’язані соціальні проблеми;
4) економічну залежність від США та Європи;
5) вплив офіцерських і католицьких угруповань;
6) традиції каудилізму, намагання політичних діячів використо-
вувати ідеї незалежності у власних цілях та прагнення згурту-
вати національні сили за допомогою режиму особистої влади.
Політичне становище у країнах Латинської Америки
Країна Особливості політичної ситуації
Арґентина До 1916 р. країною управляли консерватори, яких підтри-
мували латифундисти. Період їхнього правління характери-
зувався бурхливим розвитком економіки, що перетворив
Арґентину на одного з найбільших виробників м’яса та зер-
на у світі; цей час відзначився стрімким зростанням насе-
лення країни, розвитком народної освіти та культури.
1912 р. було прийнято закон про загальне виборче право за
умов таємного голосування. Цей закон надав змогу партії
більшості — радикалам — забезпечити обрання на посаду
президента свого лідера І. Іригойєна. Під час свого правлін-
ня (1916–1922) йому вдалося відстояти нейтралітет Арґен-
тини під час Першої світової війни; приділяв велику увагу
питанням соціального забезпечення та освіті.
Після 6-річної перерви був знову обраний президентом
країни

Політичне становище у країнах Латинської Америки
Країна Особливості політичної ситуації
Чілі У вересні 1924 р. група офіцерів здійснила військовий пере-
ворот під гаслами створення сильного уряду. Хунта, що за-
хопила владу, зібрала навколо себе правителів і прибічників
твердої авторитарної влади, реформістів і радикалів.
Незважаючи на прийняття прогресивної Конституції
1925 р., передового трудового законодавства, реальна влада
у країні дедалі більше зосереджувалася в руках Ібаньєса
дель Кампо, який обійняв посаду військового міністра.
У 1927 р., ставши президентом країни, він установив режим
особистої диктатури (1927–1931 рр.)
Куба У 1925 р. президентом країни було обрано Херардо Мачадо-
і-Моралеса, який установив в країні диктаторський режим,
розпочавши жорстокі репресії проти демократичного руху.
Мачадо створив урядову федерацію трудящих і наслідував
приклад італійського фашизму, називаючи себе «антиль-
ським Муссоліні»
Нікараґуа Установлено диктаторський режим після придушення руху
патріотів на чолі з Аугусто-Сесаром Сандіно. Владу захопив
командувач національної гвардії Анастасіо Сомоса. Дикта-
тура клану Сомоси проіснувала в Нікараґуа понад 40 років
Запитання до таблиці
1. В яких країнах Латинської Америки були встановлені дикта-
торські режими?
2. Чому, на вашу думку, саме в цих країнах диктатура перемогла
демократичні принципи та ідеї?
У ч и т е л ь. На хвилі загальнореволюційного підйому, що по-
чався в Європі наприкінці війни, трудящим Латинської Америки
вдалося досягти важливих соціальних завоювань. Так, у Бразилії
в 1919 р. була дозволена діяльність профспілок і прийняті закони
про відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробни-
цтві, відміну штрафів та поліпшення санітарних умов. 8-годинного
робочого дня добилися працівники Коста-Ріки, Арґентини та Ку-
би. У Чілі в 1920–1925 рр. до того ж були запроваджені обов’язкові
недільний відпочинок та соціальне страхування. В Арґентині у се-
редині 20-х рр. розгорнулася масова кампанія за націоналізацію
родовищ нафти, що й було здійснене у 1929 р.
У Бразилії та Нікараґуа зіткнення прогресивних і реакційних
сил у 20-і набуло форми збройної боротьби. У середовищі молодшого

офіцерства бразильської армії виник патріотичний та антиолігар-
хічний рух тенентистів (портуґальською tenente — лейтенант).
У липні 1922 р. вони організували повстання у форті Копакабана
в Ріо-де-Жанейро, через 2 роки — в Сан-Паулу, яке вони утримува-
ли протягом трьох тижнів, а колона повстанців під командуванням
капітана-інженера Луїса Карлоса Престеса, застосовуючи тактику
маневреної партизанської війни, за 2,5 роки пройшла 25 тис. км
з південного сходу на північ 14-ма штатами країни, завдавши пів-
сотні поразок кращим генералам урядової армії. Непереможною,
вона в лютому 1927 р. відступила на територію Болівії. У Нікара-
ґуа в травні 1926 р. ліберальна опозиція також піднялася на бо-
ротьбу проти реакційного режиму, невдовзі до армії лібералів при-
єднався повстанський загін під проводом робітника Аугусто Сесара
Сандіно, що продовжив бойові дії після того як опозиція через рік
склала зброю. Восени 1927 р. за участі добровольців майже з усієї
Латинської Америки на півночі країни почала формуватися парти-
занська армія, яка завдала чимало поразок урядовим військам
і підрозділам морської піхоти США. Зрештою, обраний у листопаді
1932 р. президентом Нікарагуа від партії лібералів Сакаса погодив-
ся піти на переговори із Сандіно.
V. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
Що було спільного та відмінного в економічного розвитку країн•
Латинської Америки?
VІ. Домашнє завдання

47
Тема 2
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
1914–1918 рр.
Урок 6
Початок Першої світової війни
• описувати процес створення Троїстого блоку та Антанти;
• характеризувати витоки та природу міжнародних криз та конф
ліктів на початку ХХ ст.;
• визначати стратегічні плани противників, причини вступу у ві-
йну головних її учасників;
• пояснювати процес гонки озброєнь, посилення мілітаризму,
шовіністичної пропаганди, причини, привід s початок Першої
свiтової війни;
• показувати на карті основні театри військових дій, військові
кампанії та основні битви 1914 р.;
• давати характеристику визначних діячів Першої світової
війни;
• хронологічно зіставляти події та явища теми.
Основні поняття і терміни: «військово-політичний блок», «гонка
озброєнь», «мілітаризм», «шовінізм», «Антанта», «Троїстий союз».
Хід уроку
ІІ. Вивчення нового матеріалу
У ч и т е л ь. Троїстий союз — військово-політичний блок Ні-
меччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879–1882 рр.
і був спрямований проти Франції і Росії.
Започаткував утворення союзу Австро-Німецький договір від
7 жовтня 1879 р., який передбачав спільні дії обох країн у разі на-
паду Росії на одну з них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 р.
був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та

Італією. Німеччина та Австро-Угорщина зобов’язувалися надавати
всіма засобами допомогу Італії у випадку нападу на неї Франції,
водночас Італія взяла на себе зобов’язання допомогти Німеччині,
якщо та стане жертвою неспровокованого нападу з боку цієї ж дер-
жави. Австро-Угорщина звільнялась від допомоги Німеччині у разі
військових дій проти Франції — їй відводилась роль резерву на ви-
падок втручання у конфлікт Росії.
Окремі статті договору стосувались великих держав і передба-
чали, що у випадку нападу двох або кількох великих держав на од-
ного з членів Троїстого союзу у війну з ними вступають усі учасни-
ки договору. У разі нападу однієї з великих держав дві інші
зобов’язувались зберігати сприятливий нейтралітет. Виняток пе-
редбачався лише для Франції: у разі її нападу на одну з країн союзу,
всі інші вступали у спільну боротьбу проти неї.
Договір трьох держав згодом поновлювався:
20 лютого 1887 р. у Берліні підписано другий союзний договір;•
6 травня 1891 р. — третій союзний договір;
28 червня 1902 р. — було укладено четвертий союзний договір.•
Тексти цих договорів переважно повторювали положення доку-
мента 1882 р. і містили лише окремі додаткові угоди.
Договір 1887 р. містив австро-італійську угоду про збереження
статусу-кво на Балканах, а у разі якщо це виявилося б неможли-
вим, сторони передбачали узгоджувати свої дії, що свідчило про за-
родження суперечностей між цими країнами на Балканах.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Італія почала переорієн-
товувати зовнішньополітичний курс і поступово відходити від сво-
їх союзників. Різке загострення англо-німецьких відносин, збитки
від митної війни, яку з 1880-х рр. повела Франція проти Італії, при-
мусили останню шукати зближення із Францією та Англією. Сут-
тєво послабила позиції Троїстого союзу франко-італійська угода,
підписана 1 листопада 1902 р., за якою Італія зобов’язувалася збе-
рігати нейтралітет у разі нападу Німеччини на Францію. У наступ-
ні роки Італія, залишаючись формально членом Троїстого союзу,
поступово зближувалася з Францією та Великою Британією.
Антанта (від фр. еntente — згода, початок виразу фр. Entente
cordiale — сердечна угода) — військово-політичне угрупування,
основними членами якого були Велика Британія, Франція та Ро-
сія. Домінувала у міжнародних відносинах перших десятиліть
ХХ ст.Виниклау відповідьнастворення1882 р.і подовження1891 р.
Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Веде поча-
ток від франко-російського союзу 1891–1893 рр., оформилася як

49Тема 2. Перша світова війна 1914–1918 рр.
глобальна коаліція після вступу до союзу Великої Британії, яка
8 квітня 1904 р. врегулювала суперечності з Францією в Африці та
31 серпня 1907 р. — з Російською імперією в Азії (Конвенція про
розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті). Колоніальна
експансія та мілітаризація Німеччини, її прагнення покінчити
з пануванням Англії на морях спонукали Лондон відійти від попе-
редньої політики «блискучої ізоляції», вступити у союзницькі вза-
ємини з континентальними державами, зберігаючи провідну роль
у світових міжнародних відносинах.
Учитель пояснює учням основні причини початку Першої сві-
тової війни:
1. Небачене загострення суперечностей між провідними країнами
світу в економічній, військовій та колоніальній сферах. Особ
ливо гостре економічне суперництво виникло між Великою
Британією та Німеччиною, яка наприкінці ХІХ — на початку
ХХ ст. випередила Велику Британію за темпами індустріалі
зації, а її частка у світовому промисловому виробництві пере
вищила частку Британії. Між ними також існувало гостре
військово-морське суперництво. Тоннаж військових кораблів Ні
меччини збільшився з 1880 р. по 1914 р. у 15 разів, а Великої
Британії — в 4 рази. Німецький флот за всіма показниками став
другим у світі після британського, і різниця між ними постійно
скорочувалась.
2. Почалася гонка озброєнь, на яких наживалися військові корпо-
рації. Водночас відбувалася мілітаризація економіки та свідо-
мості величезних мас людей.
3. Прагнення правлячих кіл провідних країн світу подолати вну-
трішньополітичні кризи, наростання революційного і націо
нально-визвольного рухів у радикальний спосіб — шляхом го-
тування до війни.
Учні записують ознаки термінів і понять.
Шовінізм — найбільш одіозна форма націоналізму, пропагу-
вання національної винятковості, протиставлення інтересів однієї
нації інтересам іншої, поширення ідей національної переваги, роз-
палювання національної ворожнечі й ненависті.
Мілітаризація — перенесення форм і методів воєнної організа-
ції в галузь цивільних відносин; воєнізація промисловості.
Гонка озброєнь — політичне протистояння двох чи декількох
держав у галузі збройних сил. Під час такого протистояння кожна

зі сторін виробляє величезні запаси зброї, прагнучи встановити па-
ритет або випередити супротивника.
Військово-політичний блок — закріплене відповідним міжна-
родним договором об’єднання держав, статутні документи якого
передбачають спільні дії військового характеру, зокрема для під-
тримання міжнародного миру і приборкування актів агресії проти
його членів.
Робота зі схемою
Італія Австро-
Угорщина
Німецька
імперія
Отоманська
імперія
Російська
імперія
Франція
Британська
імперія
1882
1914
1904
1907
1894
1879
1882
Болгарія
Сербія
Завдання
• За наведеною схемою поясніть характер взаємовідносин між єв-
ропейськими країнами.
1. Користуючись текстом підручника, назвіть суперечності між
наступними країнами. Визначте їх суть.
• 1-а група — Німеччина — Франція.
• 2-а група — Німеччина — Росія.
• 3-я група — Німеччина — Велика Британія.
• 4-а група — Росія — Австро-Угорщина.
2. Прокоментуйте наведені висловлювання.
1-а група
Доповідь царю, яку склали МЗС і Морське міністерство Росії
напередодні І світової війни «Про ціль вітчизни на найближчі роки»
Безперечно, аж до остаточного вирішення завдання твердо при-
ймається для всіх дипломатичних зусиль Росії така політична ціль:

у найближчі роки — 1918–1919 рр. — заволодіти Босфором і Дар-
данеллами.
Член німецького генерального штабу Ф. фон Бернгарді
Малоймовірно, що Німеччина і Франція зможуть будь-коли до-
мовитися щодо своїх проблем. Францію необхідно знищити взага-
лі. Вона повинна бути знищена раз і назавжди як велика держава.
Із висловлювань президента Франції Р. Пуанкаре
Я не бачив у свого покоління іншої мети у житті, ніж надію по-
вернути наші втрачені провінції.
2-а група
Із таємної доповіді міністра закордонних справ Росії про мету
Антанти (14 вересня 1914 р.)
1. Головна мета союзників — зламати могутність Німеччини
та її претензії на військове та політичне панування…
2. Територіальні зміни повинні визначатися принципом на
ціональностей.
3. Росія приєднує до себе нижню течію Неману і східну части-
ну Галичини, а до Царства Польського вона приєднує Східну По-
знань, Сілезію і західну частину Галичини.
4. Франція повертає назад Ельзас-Лотарингію, долучаючи до
неї яку захоче частину рейнської Пруссії та Палатинату.
5. Бельгія суттєво розширює свою територію.
6. Шлезвіґ-Гольштейн повертається Данії.
9. Сербія приєднує Боснію та Герцеговину, Далмацію і Пів-
нічну Албанію.
11. Греція приєднує південь Албанії, за винятком Валлони, яка
відійде до Італії.
12. Англія, Франція та Японія розділять між собою німецькі
колонії…
13. Німеччина й Австрія заплатять військову контрибуцію.
3-я група
Із таємної «Доповідної записки професорів» канцлеру Німеччини
про мету війни 1914 р.
Щоб забезпечити «тривалий мир», необхідно:
а) у Франції значно зміцнити наш західний кордон від Бельфо
ру до моря. Треба завоювати частину північно-західного французь
кого берега каналу, щоб мати стратегічні гарантії проти нападу
Англії й отримати сприятливий вихід до океану. Франція повинна
сплатити величезну суму у вигляді військової контрибуції. Нам

не слід також забувати, що Франція має порівняно великі ко
лонії…
б) утримання Бельгії народ вважає справою честі, що не підля-
гає обговоренню…
в) на кордоні з Росією треба створити з російських земель при-
кордонний пояс, доступний німецькій сільськогосподарській коло-
нізації. Проте ми не зупинимось перед тим, щоб вказати на росій-
ські остзейські провінції…
г) оскільки ця війна є війною Англії проти впливу Німеччини
на світовому ринку, на морі та в заокеанських країнах, необхідно
досягти повернення на світовий ринок і забезпечити собі морські
шляхи. Контрибуції повинні бути такими, щоб вони покривали
країні її військові витрати… й надавали б можливість відновити
й розширити нашу військову могутність.
У ч и т е л ь. Приводом до війни стало вбивство 28 червня 1914 р.
19-річним сербським студентом Гаврилою Принципом у столиці
Боснії Сараєві наступника австро-угорського престолу ерцгерцога
Франца Фердинанда, який був відомий своєю ворожістю до Сербії.
Відень скористався підтримкою Берліна та 23 липня поставив
Сербії ультиматум (вимога, пов’язана з обмеженням часу, даного
на її виконання, а також із загрозою щодо серйозних наслідків у ра-
зі її невиконання; є демонстрацією небажання будь-якого роду пе-
реговорів).
Робота з документами
Учні отримують роздавальний матеріал, в якому містяться іс-
торичні документи, що допоможуть краще охарактеризувати ди-
пломатичні відносини напередодні війни.
З повідомлення у лондонській «Таймс» за липень 1914 р.
«Бєлград. 18.00. Посол Австро-Угорщини Гізль вручив МЗС
Сербії ультиматум свого уряду з вимогами:
— заборона в Сербії діяльності усіх антиавстрійських організацій;
— припинення пропаганди, спрямованої проти Австро-
Угорщини;
— виведення зі складу сербської армії офіцерів за австрійським
списками;
— покарання винуватців переходу Г. Принципом кордону;
— допуск представників Австро-Угорщини до участі у розслі-
дуванні на території Сербії сараєвського убивства 28.06.1914 р.
спадкоємця австрійського престолу та до ліквідації на території

Сербії руху, спрямованого проти територіальної цілісності Австро-
Угорщини.
Строк для відповіді — 48 годин, в іншому випадку — розрив
дипломатичних відносин».
Витяг із протоколу засідання австро-угорського уряду 7 липня 1914 р.
«…Суто дипломатичний успіх, коли б він закінчився цілкови-
тим приниженням Сербії, не мав би цінності. Тому треба висунути
Сербії настільки радикальні вимоги, щоб можна було заздалегідь
передбачити їх відхилення та вдатися до радикального розв’язання
питання через воєнне втручання».
З повідомлення австро-угорського посла у Берліні
про зустріч з Вільгельмом ІІ 5 липня 1914 р.
«Кайзер сказав мені, що ми можемо покластися на цілковиту
підтримку Німеччини. На думку кайзера Вільгельма, не варто зво-
лікати. Якщо між Австро-Угорщиною та Росією вибухне війна, то
Німеччина стане на наш бік. Кайзер шкодуватиме, якщо ми не ско-
ристаємося теперішньою ситуацією, яка тепер усім нам на ко-
ристь…»
Запитання до документів
1. Чи дотримався австро-угорський уряд своїх позицій щодо ради-
кальності вимог до Сербії? Свою думку обґрунтуйте.
2. З якою метою Відень висував ультиматум Сербії?
3. Що надавало Австро-Угорщині впевненості у конфлікті з Сер
бією?
Із висловлювань президента Франції
Р. Пуанкаре (серпень 1914 р.)
«Оголошення війни Німеччиною викликало в країні надзви-
чайний спалах патріотизму. Ніколи за всю свою історію Франція
не була настільки прекрасною, як у ті часи, свідками яких нам до-
велося бути. Мобілізація, що розпочалася 2 серпня, завершилась
уже сьогодні, вона пройшла дисципліновано, у такому порядку,
з таким спокоєм, з таким піднесенням, що викликають радість уря-
ду і військової влади…»
Запитання
• Як ви оцінюєте дане висловлювання?
Складання хронологічного ланцюжка
Питання про вступ європейських країн у війну вивчається шля-
хом складання хронологічного ланцюжка. Цей вид роботи супрово-
джується коментуванням подій з боку вчителя.

Зразок хронологічного ланцюжка
28–31 липня
• Австрія оголоси-
ла війну Сербії.
• Росія розпочала
мобілізацію та
відхилила вимо-
гу Німеччини
припинити її
1 серпня
• Німеччина також
розпочала мобілі-
зацію та оголоси-
ла війну Росії.
• Союзна Росії
Франція розпоча-
ла мобілізацію
2 серпня
• Німеччина
ввела в дію
«план Шліф-
фена».
Її війська
вторглися
в Бельгію
3 серпня
• Німеччина оголосила війну Франції та
Бельгії.
• Британія висунула Німеччині вимогу пова-
жати бельгійський нейтралітет
4 серпня
• Британія
оголосила
війну Німеч-
чині
Робота зі складання таблиці
Учні опрацьовують відповідний пункт параграфа у підручнику
та фрагмент історичного джерела, після чого заповнюють таблицю
«Стратегічні плани противників».
Країна Стратегічні плани у Першій світовій війні
Документ 1
«…Німеччинанамагаласяпокінчитиз пануваннямАнгліїнаморях,
послабити її вплив на світовий ринок і захопити колонії. Німеччина
також бажала приєднати промислове розвинені північно-східні регіо-
ни Франції, захопити у Росії Прибалтику, Україну, Дон і Кавказ.
Австро-Угорщина прагнула розширити сферу впливу на Балка-
нах, захопити Сербію, відібрати у Росії Польщу, Правобережну
Україну (Поділля та Волинь).
Османська імперія, що виступила на боці Троїстого союзу в жовт
ні 1914 р., розраховувала захопити російське Закавказзя і віднови-
ти свій вплив на Балканах.
Англія сподівалася послабити Німеччину, захопити частину ні-
мецьких колоній в Африці, поділити Османську імперію — забрати
багаті нафтою Месопотамію та частину Аравійського півострова.
Франція прагнула повернути Ельзас і Східну Лотарингію, що
були захоплені Німеччиною після франко-прусської війни, захопи-
ти Саарську область (вугільні шахти) та лівий берег Рейну — при-

родний кордон з Німеччиною, крім того, там містилися сучасні
промислові підприємства.
Росія намагалася встановити своє панування на Балканах
і в протоках Босфор і Дарданелли, послабити Німеччину економіч-
но, відібрати в Австро-Угорщини Східну Галичину, землі у нижній
течії Неману.
Японія, що вступила у війну з Німеччиною в середині 1914 р.,
намагалася захопити німецькі орендні території в Китаї (півострів
Шаньдунь) та острова у Тихому океані.
З обох боків війна мала загарбницький імперіалістичний ха-
рактер. Лише Сербія та Бельгія вели війну за своє визволення…»
У ч и т е л ь. Щоб з’ясувати, на яких фронтах розгорнулися
основні бойові дії, учні об’єднуються в групи та працюють з інфор-
маційними текстами.
1-а група
Текст 1
Бойові дії на Західному фронті було відкрито 4 серпня німець-
ким вторгненням до Бельгії та Люксембургу в обхід фортифікацій-
них споруд на франко-німецькому кордоні. Німці ж, відповідно до
розробленого у 1905 р. начальником німецького генерального шта-
бу Альфредом фон Шліффеном плану («план Шліффена»), обмину-
ли французьку оборону, яка перетворилася на нікому не потрібний
своєрідний «музей бойової техніки»…
На розгром Франції, за «планом Шліффена», відводилося не
більше одного місяця. Після цього німецькі війська залізницею ма-
ли перекинути на Схід і розгромити російську армію. Проте події
для німців розгорталися не зовсім так, як вони передбачали.
Наприкінці серпня їхні війська опинились у 25 милях від столиці
Франції. Президент та уряд 2 вересня залишили Париж і вирушили
доБордо.Німецьківійськавийшлинар.Марназ метоюоточитифран-
цузів. Тут і сталася перша битва на західному театрі воєнних дій, що
тривала з 5 по 12 вересня. У ній з обох боків взяло участь 1,5 млн воя-
ків. Обопільні втрати сягнули 600 тис. убитими й пораненими.
Німецьке командування виявилося неспроможним координу
вати дії своїх наступальних сил, які швидко просувалися вперед.
Скориставшись із цього, французький головнокомандувач генерал
Жоффр стрімко перекинув свіжі сили з інших фронтів і, зна
йшовши слабке місце в обороні німецьких військ, завдав контр
удару. Маючи значну перевагу над німцями, які до того ж були

виснажені тривалим наступом, Жоффр примусив їх, починаючи
з 9 вересня відходити до р. Ена.
Результатом битви на Марні став остаточний провал «блис
кавичної війни» — основи плану Шліффена.
Після цього німецькі війська на Західному фронті зарилися
в окопи, розпочалася позиційна війна. Фронт розтягнувся від про
токи Ла-Манш до швейцарського кордону і наприкінці 1914 р. ста-
білізувався.
Текст 2. Із французького офіційного повідомлення від 12 вересня
1914 р. про поразку німецьких військ на Марні
«З 24 серпня відбувається бій на фронті Париж — Верден.
Від самого початку правий фланг німців під командуванням
фон Клука, що просунувся 24 серпня до міста Провена, почав від-
ходити, зважаючи на небезпеку обходу французами; йому пощас-
тило уникнути небезпеки, і він кинувся на наш фланг, що обходив
його на півночі з боку Марни і з заходу з боку Урка.
Проте франко-англійські війська спромоглися завдати ворогові
значних втрат і затримати його, оскільки це було потрібно для успі-
ху нашого наступу в інших місцях.
Тепер ворог відступає до річок Ена та Уаза, іншими словами,
він відійшов за чотири дні на 60–70 кілометрів…
Отже, перша фаза на Марні схиляється на користь союзників,
бо правий фланг і центр нині відступає».
Завдання
1. На якому фронті були розпочаті військові дії військ Троїстого
союзу проти військ Антанти?
2. За яким планом німці розпочали свій наступ? Коротко охарак-
теризуйте цей план.
3. Назвіть основні місця битв на Західному фронті.
4. Через що, на вашу думку, німецькі війська зазнали поразки
в битві на Марні?
2-а група
Текст 3
Інакше розгорталися події на східному театрі, де сторони засто-
сували тактику швидких маневрених дій. Російська армія була ви-
мушена розпочати наступ на Східну Пруссію через відчайдушне
прохання про допомогу з боку своєї союзниці Франції, коли німець-
кі війська рвалися до Парижа. Східнопрусська операція для росій-
ських військ виявилася невдалою через неузгоджені дії 1-ї та 2-ї
російських армій. Новий командувач німецьких військ генерал

Гінденбург, використовуючи розгалужену систему залізниць, ото-
чив ударні сили 2-ї російської армії, розгромив їх і примусив росій-
ські війська в середині вересня залишити Східну Пруссію. Нато-
мість наступ російських армій під командуванням генерала
Брусилова в Галичині та на Буковині виявився вдалим. Битва в Га-
личині відбувалась одночасно з битвою у Східній Пруссії у вересні
1914 р. Російські війська в перші дні наступу (битва тривала
з 5 серпня по 13 вересня 1914 р.) відкинули австрійські війська від
Львова, а потім примусили їх залишити територію Галичини. Авст
рійці залишили лише сильний гарнізон в обложеному росіянами
Перемишлі. Вони втратили 400 тис. вояків, у тому числі 100 тис.
полоненими; російські війська — 230 тис.
Текст 4. Зі спогадів німецького генерала Людендорфа про воєнні
дії в серпні 1914 р. на Східному фронті та їх вплив на перебіг війни.
«Наприкінці серпня не можна було заперечувати скрутного
становища австро-угорських армій, що мали проти себе переважа-
ючу більшість росіян. Начальник австро-угорського генерального
штабу генерал фон Конрад цілком мав рацію, коли вимагав від нас
наступу через Нарев. Проте оскільки 8-ма німецька армія поступа-
лася Ранненкамфу, це неможливо було здійснити. Будь-який рух
у напрямі на Млаву і Пултуськ у будь-який момент міг зупинити
наступ Рененкамфа на лінію Алленштейн–Ельбінг. Нічого іншого
не залишалось, ніж спочатку покінчити з російською Неманською
армією…
Австро-угорська армія була повністю розгромлена і відійшла
з величезними втратами за річку Сян. Росіяни йшли за нею; росій-
ське вторгнення в Моравію, а згодом у Верхню Селезію стало мож-
ливим. Треба було допомогти австро-угорській армії, в іншому разі
їй загрожувало знищення… Підкріплення мало ось-ось підійти,
і треба було додати їм якомога більшої сили. Західний же фронт
зміцнити ми були не спроможні…»
Запитання
1. Про бойові дії на яких фронтах йдеться?
2. Де сталися основні битви?
3. Як німецький генерал оцінював операцію у Східній Пруссії?
3-я група
Текст 5
Третім фронтом у Європі був Балканський. На Балканському
фронті бойові дії точились між Австро-Угорщиною, Сербією та Чор
ногорією. Спершу тут було три австрійські армії, але з початком

воєнних дій між Росією та Австро-Угорщиною в Галичині остання
була вимушена терміново перекинути одну з армій (2-гу) на Росій-
ський фронт. Сербія розгорнула свої збройні сили у складі чотирьох
армій, на допомогу їй прийшла чорногорська армія. 16–24 серпня
1914 р. австро-угорські війська зазнали поразки від сербів у горах
Цера. Австро-угорські війська в 1914 р. так і не просунулись на те-
риторію Сербії.
Мужні сербський та чорногорський народи, які чудово знали
місцеві умови й поєднували боротьбу польових військ з партизан-
ськими методами, могли тривалий час вести війну, навіть не отри-
муючи допомоги союзників. Так і сталося. Більше року, до осені
1915 р., невеликі сили Сербії та Чорногорії самостійно захищали
свої території від австро-угорських військ, незважаючи на брак
озброєння та боєприпасів.
Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреччини на бо-
ці Німеччини 1 листопада 1914 р. Воєнні дії проти Росії Туреччина
розпочала ще 29 жовтня. Того ж дня турецькі міноносці потопили
російський канонерський човен «Донець», а 30 жовтня німецько-
турецький флот розпочав обстріл портів Севастополя, Феодосії, Но-
воросійська. У відповідь на це російський уряд оголосив Туреччині
війну, російська Кавказька армія 2 листопада 1914 р. перетнула
кордон і вирушила в глиб турецької території. Турецькі війська,
у свою чергу, вторглися до Батумської області. Найбільш значною
подією того періоду на Кавказькому фронті була Сарикамиська
операція, що тривала з 22 грудня 1914 р. до 7 січня 1915 р. Турки
прагнули розгромити головні сили російської Кавказької армії. Ро-
сійські війська чинили гідний опір турецьким атакам, а 3 січня пе-
рейшли у наступ. Сарикамиська операція закінчилася повним зни-
щенням 3-ї турецької армії.
Запитання
1. Які фронти бойових дій були ще відкриті на початку війни?
2. Яким чином розгорталися військові дії на Балканах?
3. За яких умов Туреччина вступила у Першу світову війну?
4. На чиєму боці була ініціатива на початку війни?
Бесіда
1. Назвіть головних учасників Першої світової війни.
2. Які вони мали стратегічні плани у війні?
3. Назвіть 3 причини Першої світової війни.
4. Що стало приводом до Першої світової війни?

ІV. Домашнє завдання
2. Позначити на контурній карті.
а) країни-члени Антанти і Троїстого союзу;
б) нанести лінії Західного і Східного фронтів у 1914 р.;
в) позначити дати і місця основних битв у 1914–1915 рр.
Уроки 7–8
Військові кампанії та основні битви 1915–1918 рр.
• визначати причини вступу у війну головних її учасників, зокре-
ма США, виходу Росії з війни;
• показувати на карті основні театри військових дій, військові
кампанії та основні битви 1915–1918 рр.;
• робити критичний аналіз завершення та підсумків війни;
• давати характеристику визначних діячів Першої світової війни;
• на основі різних джерел інформації аналізувати та узагальню-
вати основні втрати внаслідок Першої світової війни;
• тлумачити й застосовувати поняття і терміни: «анексія».
Тип уроку: формування і вдосконалення умінь і навичок.
Основні поняття: «Верденська м’ясорубка», «Брусиловський
прорив», «позиційна війна».
Хід уроку
У ч и т е л ь. У лютому 1915 р. на Мазурських озерах був роз-
громлений 10-тисячний російський корпус. У березні 1915 р. ро-
сійські війська здобули фортецю Перемишль.
2 травня німці прорвали фронт під Горліце. Горліцька операція
тривала до 22 червня. Російські війська залишили Галичину, Бу-
ковину, частину Волині.
У липні 1915 р. німці почали наступ на Варшаву, у серпні на Ков-
но (Каунас), у вересні на Вільнюс. Росія втратила Польщу, Литву,

Латвію, Західну Білорусь, 10 % залізниць, 30 % промисловості,
300 тис. убитими. Війна набула позиційного характеру.
У 1915 р. на Західному фронті німецькі війська відбивали кро-
вопролитні, але безрезультатні атаки французів в Артуа і Шампа-
ні. Стримуючи наступ, німці стрімкими контратаками зводили на-
нівець успіхи противника.
За рік Франція втратила 1 млн 292 тис. солдатів, англійці —
279 тис., німці — 612 тис.
Питання про військові кампанії доцільно розглянути шляхом
аналізу документів за наведеними нижче запитаннями. Упродовж
роботи з документами вчитель доповнює та уточнює відповіді
учнів.
Уривок зі спогадів солдата Канадського експедиційного корпусу
про першу газову атаку на Іпрі, очевидцем якої він став
22 квітня 1915 р.
«…Зліва від нас були розташовані французькі колоніальні
частини. Цим нещасним, мабуть, канадці зобов’язані своєю по-
разкою цього дня. Вдалині ми побачили хмару, що зростає, не-
наче з-під землі. Вона була червоно-зелена і збільшувалася у мі-
ру просування. Вона нагадувала туман, що притискався до землі,
заввишки не вище за два метри, що заповнював кожну щілину
і ямку на землі.
Ми не знали, що це таке. Раптово в тумані ми, ті що пере-
бували в резерві, помітили якісь рухи. Наближаючись до нас, зі
швидкістю, наче саме пекло переслідувало їх, бігли чорні вій-
ська з Північної Африки. Бідолахи, я не звинувачую їх. Це могло
примусити бігти будь-яку людину… Газ наблизився, і вони по-
бігли. Їх офіцери безуспішно намагалися навести лад у цьому
потоці. Здавалося, що їх черевики ледве торкалися землі. На
бігу вони закривали свої обличчя, носи й очі руками, і крізь по-
чорнілі губи, що у декого потріскалися й кровоточили, вони
хрипіли: «Аllemands! Allemands!»
Деякі з наших офіцерів, що розуміли французьку, зупинивши
деяких з них і примусивши себе слухати, просили їх повернутися на
свої позиції. Але вони абсолютно збожеволіли від жаху і не звертали
на це ніякої уваги… Приголомшує швидкість рішення і дії, що про-
демонстрував наш капітан. Про те, що за дим рухається у напрямку

до нас, він знав не більше, ніж будь-який солдат. Але у нього був той
розум, який діє автоматично в разі небезпеки, а потім обмірковує.
«Намочіть свої хустки водою з фляжок, хлопці!» — наказав він.
Ми всі швидко підкорилися. «Прикладіть хустки до обличчя і стрі-
ляйте як чорти!»
Ми зробили це, і, коли газ наблизився, хустки прислужилися
свого роду тимчасовим респіратором і врятували багато з нас від
страшної смерті. Ми були в резерві, тому постраждали менше, але
все ж таки деякі з нас загинули від цього пекельного продукту. Лю-
дина помирає від газу в страшних муках. Вони стали абсолютно
чорними, всі ті, кого я бачив тоді. Чорні, як начищений черевик,
очі, губи, нігті, навіть зуби. З рота йшла піна, як у скаженого со-
баки, п’ять–шість хвилин судом і потім — «на захід» (термін Пер-
шої світової, що означав смерть)».
Запитання
1. Про появу якої новітньої зброї свідчив солдат?
2. Чи розуміли люди те, що відбувалося біля Іпру? З чим вони по-
рівнювали ці явища?
3. Якому винаходу науковців, на вашу думку, дали поштовх події
22 квітня 1915 р.?
У ч и т е л ь. 22 квітня 1915 р. біля бельгійського міста Іпр німці
вперше у світовій історії здійснили газову атаку. Із 15 тис. англій-
ських вояків, що отруїлись хлором, третина померла.
Англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор
і Дарданелли. 18 березня 1915 р. 14 англійських і 4 французьких
дредноути увійшли у протоки. Але на мінах і від турецьких гармат
затонуло 3 і було пошкоджено 2 кораблі. Союзники відступили. Бу-
ло вирішено почати суходольну операцію. У турків було 6 дивізій
для захисту проток.
Турецькі війська повністю заблокували десант союзників, який
у грудні того ж 1915 р. був змушений залишити свій плацдарм.
25 квітня 1915 р. 5 дивізій союзників висадились на Галліполь-
ському півострові. Турецькі війська повністю заблокували десант
союзників, який у грудні того ж 1915 р. був змушений залишити
свій плацдарм.
29 квітня Італія підписала Лондонський договір з Антантою.
23 травня Італія оголосила війну Німеччині, Австро-Угорщині.
30 травня почались військові дії.
Італіярозгорнула35 дивізійпроти20 дивізійАвстро-Угорщини.
Війна набула позиційного характеру.

Меморандум верховного головнокомандуючого німецькими
арміями генерала Еріха фон Фалькенгайна у грудні 1915 р.
«…Верден — найпотужніший опорний пункт французького
фронту від бельгійських кордонів до Швейцарії. Він оточений сис-
темою найсучасніших укріплень і, на думку всіх французів, непри-
ступний, тому перетворився на національний символ і жоден фран-
цузький воєначальник не посміє добровільно здати його ворогові.
Якщо Верден опиниться в наших руках — а ми, зрозуміло, до-
кладемо зусиль, щоб так воно і сталося, — це відкриє нам дорогу до
серця Франції, в такому разі уже заздалегідь приреченої на пораз-
ку. Але навіть якщо ми не досягнемо такої стратегічної мети, наші
зусилля принесуть перемогу вже тим, що ми перетворимо Верден
на згубний смерч, який поступово всмокче у себе весь французький
військовий потенціал, виснажуючи його з останніх ділянок фрон-
ту, з тилу, зі всієї Франції. Дивізію за дивізією поставлятиме ворог
на верденську м’ясорубку, а ми будемо їх там молотити одну за
одною».
Зі спогадів очевидців німецької атаки на Верден
«Четверта година ранку 21 лютого 1916 р. З останнім ударом
баштового годинника Верденського кафедрального собору на дах
єпископського палацу з гуркотом, подібним до гуркоту грому, об-
рушився важкий снаряд, пробив його і вибухнув, утворивши широ-
ку воронку, захопивши стіни і підлогу двох поверхів. З уламків ба-
лок, цеглини, штукатурки, меблів, з клаптів килимів над містом
піднявся потужний султан диму і пилу, а гучний відгомін вибуху
потонув у гуркоті осідаючих стін і хрускоті дерева, що ламається.
Нічним черговим штабу верденської ділянки фронту — штаб
розташовувався в ратуші — немає потреби оголошувати тривогу:
з усіх боків сюди збігаються офіцери, на ходу щось на себе натягу-
ючи: вони квапляться в зал засідань…
…Лише через три години і п’ятнадцять хвилин — чверть на
восьму — три тисячі триста німецьких снарядів усіх калібрів по-
чали вивергати свої снаряди на верденську ділянку між річкою Мез
і рівниною Воєвре. Сотні гармат б’ють і б’ють, кілометр за кіломе-
тром по окопах, під’їзних шляхах, долинах і схилах, по голих рів-
нинах і зарослих пагорбах, по селах і хуторах, просто по землі, де
може не бути нічого, окрім мурашника або мишачого гнізда, по жи-
вому й неживому, вибух за вибухом, вибух за вибухом в Омоне,
Орне, Бомоне, Дамвільєре, Дуомоне, Вердені…
У простір від землі до самого неба увірвався гуркіт розривів і за-
повнив його від горизонту до горизонту. Цей гуркіт вивергали ста-

леві глотки важких снарядів, гаубиць і мортир, скорострільні по-
льові гармати, міномети й кулемети, які своїм пронизливим
«так-так-так» прорізали гуркіт снарядів крупного калібру.
Коли повітряні хвилі, підняті вибухами, стикаються, здається,
що повітря густішає, то спресоване, то, навпаки, розріджене, розі-
рване, клаптями відкидається детонацією. Свист куль, дробовий
тріск шрапнелі, гучне виття важких снарядів, що летять, падають
з громоподібним відлунням, удари мін, що рвуть все на частини
і власною силою, і тиском повітря, вереск металевих уламків, що
летять по невідомих траєкторіях…
Лише снарядів важкого калібру німецькі батареї випускають
по сто п’ятдесят тисяч на день…
І так година за годиною, день за днем…
Не було місця, не було укриття, куди б не проник цей ураган
звуків».
Запитання
1. Чому німці обрали для атак саме французький Верден?
2. Чому історики назвали цю битву «Верденською м’ясорубкою»?
У ч и т е л ь. Верденська битва тривала з 21 лютого по 18 грудня
1916 р. Німецькі сили — 1204 гармати, 202 міномети, 160 бойових
літаків, 14 аеростатів, 50 дивізій. У французів — 69 дивізій,
632 гармати.
Сучасний текст про битву на річці Сомма
Як відомо, однією з найбільш визначних битв Першої світової
вважається битва на річці Сомма. Почалася операція 24 червня
1916 р. з артилерійської підготовки, після чого в бій була кинута
піхота. 1 липня англійська і французька піхота рушили в атаку.
Але німці уже встигли посилити оборону й підтягти резерви. І го-
ловне, сама тактика піхотних атак ланцюгом безнадійно застаріла
разом з появою кулеметів і скорострільних гармат. Але команду-
вання союзників цього ще не зрозуміло. У результаті першого дня
тільки англійці втратили 21 тисячу солдатів убитими і 35 тисяч по-
раненими (за іншими даними, 16 тисяч убитими і 34 пораненими).
Подальші спроби розвинути наступ успіху не принесли через запек
лий опір німців. Щоденні втрати обчислювалися десятками тисяч
солдатів. Тільки до середини липня ціною величезних жертв союз-
никам вдалося заволодіти другою лінією укріплень. Але до того мо-
менту німці вже встигли облаштувати в глибині нові позиції.
Битва на річці Сомма набувала затяжного характеру.

3 вересня союзники почали новий масштабний наступ, але за
10 днів змогли просунутися тільки на 3–4 кілометри. І тоді 15 ве-
ресня англійці уперше застосували в бою танки. Попри те, що тан-
ків було лише 18, вони мали величезний психологічний тиск на
німецьку піхоту. Англійці за 5 годин змогли пройти 5 кілометрів,
більш ніж за 10 днів до цього (за іншими даними, 2 км за 3 години).
До середини осені почалися дощі, і низовинна місцевість у районі
Сомми перетворилася на суцільне болото, що ще більше ускладни-
ло наступ. 13 листопада бойові дії на річці Сомма припинилися че-
рез виснаження сторін.
У результаті за чотири з половиною місяці англійцям і францу-
зам вдалося просунутися на фронті завдовжки 40 км лише на 10 км.
При цьому їх загальні втрати склали 623 907 осіб (за іншими
даними близько 800 000), з них убитими і зниклими безвісти —
146 431 людина. Середні втрати англійських дивізій досягли 80 %.
Німецькі втрати оцінюються в 465–600 тисяч чоловік, зокрема
164 055 чоловік — убитими і зниклими безвісти.
Запитання
1. Де відбулася чергова битва Першої світової війни? Хто у ній
брав участь?
2. Чому, на думку автора тексту, англо-французькі війська зазна-
ли поразки?
3. Який технічний винахід допоміг союзним військам покращити
свої позиції під час битви?
4. Якими були наслідки цієї битви для обох сторін?
У ч и т е л ь. Битва тривала з 1 липня по 18 листопада 1916 р. Во-
на була найбільш кровопролитною на Західному фронті за всі роки
війни. 45 % від загальної кількості англо-французьких сил на Захід-
ному фронті було зосереджено у цій битві: 150 дивізій, 10 тис гармат,
1 тис літаків. Англійці і французи у 3 рази перевищували німецьку
армію у живій силі. Але німці встигали підвозити підкріплення.
За 5 місяців союзники на фронті у 35 км просунулись вглиб на
10 км. Втрати сторін: німці — 538 тис. полоненими, вбитими і по-
раненими, англійці — 453 тис., французи — 341 тис.
Сучасний текст про Брусиловський прорив
Наступною великою військовою операцією на Південно-
Західному фронті став так званий Брусиловський прорив 1916 р.,
який увійшов до всіх підручників військової справи. 30 березня
1916 р. замість М. Іванова командуючим Південно-Західним фрон-
том призначений О. Брусилов. Під безпосереднім командуванням

останнього з 4 червня на фронті від Луцька до Чернівців почався
масований наступ армій Південно-Західного фронту, який тривав
до 20 вересня 1916 р. Перевершуючи супротивника в піхоті
в 2–2,5 раза, артилерії — в 1,5–1,7 раза російські війська досить
легко прорвали оборону австро-угорських формувань і вже 7 черв-
ня взяли Луцьк, а 18 червня — Чернівці. Війська О. Брусилова за-
йняли південну Галичину, Буковину і знову підійшли до Карпат-
ських перевалів, проте на початку вересня темп наступальних дій
значно сповільнився, і Південно-Західний фронт стабілізувався по
лінії р. Стоход, міст і сіл Киселин, Золочів, Бережани, Галич, Ста-
ніслав, Делятин, Ворохта, Селетин.
Дослідники неоднозначно підходять до оцінки результатів насту-
пальної операції Південно-Західного фронту влітку 1916 р. У радян-
ській історіографії традиційно робився наголос на значних втратах
австрійських військ (1,5 млн убитими, пораненими і полоненими,
581 гармата, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів), тоді як ро-
сійські втрати оцінювалися приблизно в 500 тис. осіб. Проте, як від-
значаєС.Нелипович,лишезапідрахункамиСтавкиПівденно-Західний
фронт втратив з 4 червня по 27 жовтня 1,65 млн осіб, що, на його дум-
ку, і вирішило долю так званого Брусиловського прориву — російські
війська захлинулися власною кров’ю, а жодне із завдань не було до-
сягнуто: ворог не розгромлений, Ковель як вузловий центр так і не
було взято, попри величезні втрати російських військ. У стратегічно-
му плані, правда, все ж таки були досягнуті позитивні для Антанти
результати — врятована від розгрому Італія, розв’язано питання при-
єднання Румунії до Антанти, російський наступ полегшив становище
англійців і французів на їх фронтах.
Україні, на території якої відбувалася ця грандіозна битва, вій
на знову принесла суттєві руйнування, загибель сотень тисяч укра-
їнців — солдатів, офіцерів і просто мирних жителів.
Результат битви
1. Російські війська просунулись на 80–120 км.
2. Австро-Угорщина зазнала значних втрат (200 тис. загиблих
проти 62 тис. загиблих у російській армії).
3. У війну на боці Антанти вступила Румунія.
Запитання
1. Де і під чиїм командуванням розпочалася ще одна визначна
битва Першої світової війни?
2. Що, на думку істориків, допомогло російським військам здобу-
ти перемогу?
3. Які наслідки мав Брусиловський прорив?

Р. Гібсон, М. Прендергаст
«Німецька підводна війна 1914–1918 рр.»
«У 1914 р. Велика Британія володіла такою перевагою на оке-
анських просторах, що протягом декількох місяців діяльність ні-
мецького торгового флоту виявилася майже повністю паралізова-
ною. Тому німцям довелося розраховувати на торговельні судна
нейтральних країн, а також на довоєнні міжнародні договори.
1 листопада 1914 р. між англійцями і німцями сталася битва непо-
далік від Коронеля на чілійському узбережжі. Англійці, судна
яких були застарілої конструкції, зазнали поразки, втративши два
з чотирьох кораблів.
Тоді з Великої Британії були терміново відправлені на підмогу
два найсучасніші лінійні крейсери, і 8 грудня 1914 р. неподалік
Фолклендських островів англійці узяли реванш. У січні 1915 р.
англійці потопили німецький крейсер «Блюхер» і завдали пошко-
джень ще 2 крейсерам Німеччини.
Знищити військово-морський флот Великої Британії Німеч-
чини не вдалось. Проте у німців була ще одна ефективна зброя —
підводний човен. 18 лютого 1915 р. німецьке командування
оголосило прибережні води Великої Британії воєнною зоною і за-
явила, що починає необмежену підводну війну біля берегів Бри-
танії та Ірландії.
1 травня 1915 р. пасажирський лайнер «Лузітанія» вирушив
з Нью-Йорка до Ліверпуля. Того ж дня в нью-йоркських газетах
з’явилося застереження — судна під британським прапором ри-
зикують бути потопленими. Через шість днів, 7 травня 1915 р.,
на північний захід від Ірландії лайнер був підірваний торпедою,
випущеною з німецького підводного човна U-20. З двох тисяч
пасажирів «Лузітанії» потонули тисяча двісті, у тому числі
128 американців.
Потоплення «Лузітанії» викликало хвилю громадського обу-
рення як у Великій Британії, так і в Сполучених Штатах, де до цьо-
го, навпаки, висловлювали невдоволення поводженням англійців
з нейтральними судами».
У 1915 році:
• Потоплено 228 торгових суден Антанти — загальний тоннаж
651 572 тонни.
• Потоплено 89 нейтральних кораблів — загальний тоннаж
120 254 тонни.
• Німецкі втрати склали 19 підводних човнів (33 % особистого
складу).

У 1916 році:
24 березня 1916 р. торпедою був потоплений британський паро-
плав «Сассекс», що здійснював рейси між Великою Британією
і континентальною Європою, при цьому загинули ще більше грома-
дян США, ніж при потопленні «Лузітанії».
Запитання
1. Чи використала Німеччина повною мірою свій потенціал на морі?
2. Які дії Німеччини на морі викликали найбільше обурення США
та Великої Британії?
У ч и т е л ь. Упродовж вивчення питання про основні битви
1915–1918 рр. ви, мабуть, помітили, що в цей час було використано
багатотехнічнихвдосконалень,якідопомагаликраїнам-учасницям
покращувати свої позиції. Назвіть, які саме.
3 лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Ні-
меччиною, а 6 квітня оголосили про вступ у війну на боці Антанти.
США не стали пов’язувати себе якимись зобов’язаннями, сподіва-
ючись по війні відігравати провідну роль під час мирних перегово-
рів головного арбітра.
Формальним приводом до вступу у війну стала німецька дипло-
матична депеша («Нота Циммермана»), перехоплена англійською
розвідкою і передана американцям, в якій йшлося про таємні пере-
говори Німеччини і Мексики про союз проти США. Упродовж року
на Західний фронт прибуло понад 2 млн американських солдатів.
З виступу Вудро Вільсона у Конгресі США 2 квітня 1917 р.
«Ми не прагнемо ні завоювань, ні панування. Ми не шукаємо
для себе ні контрибуцій, ні матеріального відшкодування за ті
жертви, які добровільно приносимо. Ми — лише одні з борців за
права людини…
Ми битимемося за демократію, за права тих, хто підкоряється
властям, щоб мати право голосу у своїх власних державах, за права
і свободи малих народів, за загальне панування права, створення
такого союзу вільних народів, який принесе мир і безпеку всім на-
родам і, нарешті, зробить сам світ вільним. Розв’язанню цього за-
вдання ми можемо присвятити наше життя і нашу долю…»
Запитання
• Які цілі переслідували США у війні, виходячи з промови Вудро
Вільсона в Конгресі США?
У ч и т е л ь. Знесилені тривалою війною, народи почали бороть-
бу за її припинення. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні

виступи в Росії набули небаченого розмаху і переросли в револю-
цію. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду.
Новий уряд не відмовився від зобов’язань царя Миколи ІІ перед со-
юзниками і закликав продовжувати війну до переможного кінця.
У квітні–травні 1917 р. на Східному фронті почалися масові бра-
тання солдатів німецької та російської армій.
У жовтні 1917 р., прийшовши до влади, більшовики на чолі
з Володимиром Леніним оголосили «мир без анексій і контрибу-
цій», тобто без територіальних надбань та без грошової компенсації
за втрати.
3 березня 1918 р. у м. Брест-Литовську більшовицька Росія під-
писала сепаратний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болга-
рією та Туреччиною і вийшла з війни.
Для аналізу умов, за яких Росія вийшла з війни, учні працюють
зі статтями Брест-Литовського мирного договору.
Брест-Литовський мирний договор
«Стаття I
Росія, з одного боку, і Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія
й Туреччина — з іншого, повідомляють, що стан війни між ними
припинено.
Стаття III
Області, що лежать на захід від установленої договірними сто-
ронами лінії, що належали раніше Росії, не будуть більше перебу-
вати під її верховною владою: установлена лінія позначена на при-
кладеній карті… (на заході від Росії відторгалися Польща,
Прибалтика, частина Білорусії.)
Стаття V
Росія негайно проведе повну демобілізацію своєї армії…
Стаття VI
Росія зобов’язується негайно укласти мир з Українською На-
родною Республікою й визнати мирний договір між цією державою
й державами Четверного союзу. Територія України негайно звіль-
няється від російських військ і російської Червоної гвардії.
Стаття IX
Договірні сторони взаємно відмовляються від відшкодування
своїх військових витрат, тобто державних витрат на ведення війни,
так само як і від відшкодування військових збитків, тобто тих збит-
ків, які були завдані їм та їх громадянам у зоні воєнних дій військо-

вими заходами, у тому числі й усіма зробленими у ворожій країні
реквізиціями».
Запитання
1. На яких умовах Росія підписала сепаратний мир?
2. Для якої зі сторін договір був більш вигідним?
У ч и т е л ь. По усіх країнах Європи у 1917 р. прокотилася
хвиля антивоєнних виступів. Але війна тривала. Основні бойові дії
були зосереджені на Західному фронті. У 1917 р. німецьке коман-
дування віддавало перевагу оборонній тактиці, Антанта — насту-
пальній.
У грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати
переговори про мир, сподіваючись залишити за собою всі завойова-
ні території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію.
Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах
навесні 1917 р. виявився невдалим. У квітні 1917 р. англо-
французьке командування зробило спробу атакувати ворога в райо-
ні Реймса. За сім тижнів боїв французи втратили убитими й пора-
неними понад 500 тис. вояків.
У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження
війни. Новий командуючий Петен (герой оборони Вердена) жорсто-
кими заходами і деякими покращеннями умов перебування солда-
тів на фронті зумів навести лад у військах.
Із другої половини 1917 р. увесь тягар подальших боїв ліг на
плечі англійців. Їм вдалося провести кілька вдалих операцій, що
зміцнило підірваний дух військ Антанти. Одна з таких операцій
у районі Камбре (листопад–грудень 1917 р.) стала «тріумфом тан-
ків». Тут 378 англійських танків у взаємодії з піхотою та авіацією
завдали удару і прорвали потужну оборону противника.
Італійці зазнали нищівної поразки під Капоретто в жовтні
1917 р.: 300 тис. з них потрапили в полон, 130 тис. загинули. Ан-
глійські та французькі дивізії, перекинуті з Ніцци на автомобілях,
дещо покращили становище і не допустили виходу Італії з війни.
На четвертому році війни союзники, нарешті, дійшли згоди та
у квітні 1918 р. створили спільне командування. Головнокоманду-
вачем усіх союзних військ на Західному фронті було призначено
маршала Фердинанда Фоша. 18 липня 1918 р. союзники рушили
в наступ і відкинули німців від Марни.
Остаточного удару союзники завдали біля Ам’єна 8 серпня, де
англійські танки прорвали оборону німців. За один день було роз-
бито 16 німецьких дивізій.

У вересні війська Антанти перейшли в наступ по всьому
фронту. 14 серпня Гінденбург заявив імператорові Вільгельму ІІ
про необхідність домагатися закінчення війни дипломатичними
методами.
28 вересня Болгарія стала першою країною з Четверного союзу,
яка вийшла з війни. 28 жовтня Австро-Угорщина запросила
перемир’я, яке було підписано 3 листопада. 30 жовтня Туреччина
змушена була на кабальних умовах підписати перемир’я з Антан-
тою. Після цих подій Німеччині нічого не залишалося, як розпо-
чати переговори про мир.
Німецький уряд очолив принц Макс Баденський, який звернув-
ся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією
про перемир’я на основі його «14 пунктів».
«14 пунктів» Вільсона
Учитель роздає учням фрагмент «14 пунктів» Вільсона для ана-
лізу за наведеними нижче запитаннями.
«<…> 2. Абсолютна свобода судноплавства на морях поза тери-
торіальними водами як e мирний, так і у військовий час, крім ви-
падків, коли деякі моря будуть частиною або повністю закриті
в міжнародному порядку для виконання міжнародних договорів.
3. Усунення… всіх економічних бар’єрів і встановлення рівно-
сті умов для торгівлі всіх націй, що стоять за мир…
4. …національні озброєння будуть скорочені до граничного мі-
німуму, сумісного з державною безпекою.
6. Звільнення всіх російських територій…
7. Бельгія, — весь світ погодиться, — має бути евакуйована
і відновлена без спроби обмежити суверенітет, яким вона користу-
ється нарівні з усіма іншими вільними націями…
8. Уся французька територія має бути звільнена, й окуповані
частини повернені, а зло, завдане Франції Пруссією в 1871 р. щодо
Ельзасу та Лотарингії, яке порушувало загальний мир майже 50 ро-
ків, повинно бути виправлено, аби мирні стосунки могли знову бу-
ти встановлені на користь усіх.
9. Виправлення кордонів Італії має бути здійснене на основі яс-
ного розрізнення національних кордонів.
10. Народи Австро-Угорщини… повинні дістати якнайширшу
можливість автономного розвитку.
11. Зайняті території мають бути повернені. Сербії має бути на-
даний вільний і надійний доступ до моря. Взаємини різних балкан-
ських держав мають бути визначені дружньою дорогою відповідно
до історично встановлених принципів приналежності й національ-

ності. Мають бути встановлені міжнародні гарантії політичної та
економічної незалежності й територіальної цілості різних балкан-
ських держав.
12. Турецькі частини Оттоманської імперії в сучасному її складі
мають отримати забезпечений і міцний суверенітет, але інші націо-
нальності, що нині перебувають під владою турок, повинні отримати
гарантіюіснуванняй абсолютнонепорушніумовиавтономногорозви-
тку. Дарданелли мають бути постійно відкриті для вільного проходу
судів і торгівлі усіх націй під міжнародними гарантіями.
13. Повинна бути створена незалежна Польська держава, яка
повинна включати всі території з незаперечно польським насе-
ленням, якому має бути забезпечений вільний і надійний доступ
до моря, а політична й економічна незалежність якої, так само
як і територіальна цілісність, мають бути гарантовані міжнарод-
ним договором.
14. Повинно бути утворене загальне об’єднання націй на основі
особливих статутів з метою створення взаємної гарантії політичної не-
залежності й територіальної цілості як великих, так і малих держав.
Завдання
1. Проаналізуйте, як за цим документом визначалась доля країн
Європи.
2. З якою метою пропонувалося створити загальне об’єднання
націй?
Робота з підручником
Учням пропонується прочитати пункт параграфа, де йдеться
про завершення війни. Під час роботи з підручником учні визнача-
ють умови підписання Комп’єнського перемир’я.
Умови перемир’я.
• Припинення воєнних дій;
• евакуація протягом 14 днів окупованих німецькими військами
районів Франції, Бельгії та Люксембургу, Ельзасу і Лотарингії;
• війська Антанти займали лівий берег Рейну, а на правому пе-
редбачалося створити демілітаризовану зону;
• Німеччина зобов’язувалася повернути усіх військовополонених
та евакуювати свої війська з територій, що колись входили до
Австро-Угорщини (Румунії, Туреччини та Східної Африки);
• Німеччина повинна видати Антанті велику кількість озброєння
та військової техніки, серед іншого 2 тис. літаків, 10 тис. ван-
тажнихавтомобілів,а такожзначнучастинукорабліввійськово-
морського флоту.

Складання таблиці
Питання про наслідки війни для найбільших країн-учасниць
вивчається під час заповнення таблиці «Масштаби втрат та руйну-
вань».
Орієнтовний вигляд таблиці
Наслідки
війни
Зміст
Людські
втрати
Росія — 2 млн 300 тис. чол., Німеччина — понад 2 млн
чол., Австро-Угорщина — 1млн 440 тис., Франція —
1 млн 383 тис., Британська імперія з колоніями (Велика
Британія — 909 тис.) — 743 тис., Італія — 700 тис., Ту-
реччина — 325 тис., Болгарія — 100 тис., США — 53 тис.
Жертви хво-
роб і голоду
Цивільні втрати Європи під час Першої світової війни —
5 млн чол. (від голоду, хвороб, епідемії «іспанки» тощо)
Матеріальні
втрати
• На території, де велися воєнні дії, в руїнах лежали
міста, села, дороги, мости, залізниці;
• країни зазнали значних втрат національного багатства:
Росія — 60 %, Австро-Угорщина — 41 %, Німеччи-
на — 33 %, Франція — 31 %, Велика Британія — 15 %
Зміна роз-
становки
сил на між-
народній
арені
• Зросла роль США як кредитора Європи та їх економіч-
на могутність;
• США створили могутню армію та флот;
• посилився вплив Японії на Далекому Сході;
• послабилися позиції Франції та Великої Британії;
• почався занепад колоніальної системи
Політичні
зміни
• Розпалися Німецька, Австро-Угорська, Російська,
Османська імперії;
• утворилися нові держави: Польща, Латвія, Литва,
Естонія, Фінляндія, Чехословаччина, Австрія, Угор-
щина, Королівство сербів, хорватів і словенців;
• до влади в Європі почали приходити диктатори, які
виступали проти демократії
ІІІ. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Чому США вступили у війну?
2. Чим зумовлений був вихід Росії з війни?
4. Назвіть три підсумки війни.
5. Назвіть трьох визначних діячів Першої світової війни.
6. Назвіть три наслідки війни.
7. Дайте визначення терміна «анексія».

2. Позначити на контурній карті.
1) місця і дати найбільш визначних битв 1916–1918 рр.;
2) місце і дату, де було підписано перемир’я з Німеччиною.
Урок 9
Узагальнення знань за темами
«Світ на початку ХХ ст.» і
«Перша світова війна 1914—1918 рр.»
Мета: узагальнити та систематизувати матеріал, вивчений з да-
ної теми; розвивати в учнів уміння аналізувати й систематизувати
матеріал, робити висновки, виділяти головне і другорядне; працю-
вати з історичними термінами, висловлювати власну точку зору;
вчити учнів культури спілкування.
Хід уроку
Методичні рекомендації
Урок проходить у вигляді змагання трьох команд. Клас зазда-
легідь об’єднується у три команди, кожна з яких обирає собі капі-
тана.
Правила гри
1. На уроці учні будуть працювати в групах, урок проходитиме
у вигляді змагання між ними.
2. Командам буде запропоновано шість конкурсних завдань, за
які будуть нараховуватися бали. За кожне завдання — певна
кількість балів.
3. За «мертві душі» — учнів, які не працювали впродовж уроку,
з команди будуть зніматися бали (один учень — один бал).
4. За кожне порушення правил гри з команди знімається один бал.
5. За кожне доповнення команда отримує додатковий бал.
6. Учні з команди-переможниці отримують наприкінці уроку
оцінки, на один бал вищі від зароблених.
7. Перемагає та команда, яка отримає більшу кількість балів.
У кінці уроку капітани команд виставляють оцінки членам сво-
їх команд. Ці оцінки будуть узгоджені з учителем.

II. Основна частина уроку
Завдання 1. Історичний марафон
Команди називають по черзі поняття і терміни з теми та пояс-
нюють їх. Наприклад:
Імперіалізм (від лат. imperare — правити) — державна політика,
спрямована на завоювання територій, колоній, або встановлення по-
літичного й економічного контролю над іншими державами.
Дуалістична монархія (двоїста монархія) — форма державно-
го правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент
і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний
не перед парламентом, а перед монархом. Монарх має право вето на
закони, які приймає парламент.
Технічний прогрес — це поступальний рух техніки, еволюцій-
ний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного вироб-
ництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил при-
роди, це об’єктивна, постійно діюча закономірність розвитку
матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдоско-
налення техніки, технології та організації виробництва, підвищен-
ня його ефективності.
Державне регулювання економіки — це майже всі функції дер-
жави, пов’язані з економічною та економіко-соціальною діяльніс-
тю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової еко-
номічної системи.
Націоналізм — специфічний стан свідомості етносу і соціально-
психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеоло-
гія, теорія і соціальна практика.
Національний рух — 1) будь-який суспільно-політичний рух,
учасниками якого є представники певної етнічної спільності пле-
мені, народності, нації), з метою звільнення своєї країни від чужо-
земного панування; 2) у вузькому розумінні — національно-
визвольний рух — масові рухи Нового і Новітнього часу проти
інонаціонального панування, що розгортаються під чіткими націо-
нальними гаслами і мають на меті об’єднання в єдину національну
державу всіх етнічних територій свого народу.
Латифундизм — 1) система землеволодіння, основу якої скла-
дають великі поміщицькі земельні володіння — латифундії; 2) за-
силля латифундій в економіці слаборозвинених країн Латинської
Америки.
Гонка озброєнь — політичне протистояння двох або декількох
держав (а частіше — цілих військових блоків) за перевагу в області

збройних сил. Під час такого протистояння кожна зі сторін нако-
пичує величезні запаси зброї, намагаючись встановити паритет
з супротивником або обігнати його.
Мілітаризм (фр. militarisme, від лат. militaris — військовий) —
державна ідеологія, спрямована на виправдання політики всесвіт-
нього нарощування військової могутності держави і яка водночас
допускає використання військової сили при розв’язанні міжнарод-
них і внутрішніх конфліктів.
Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — най-
одіозніша форма націоналізму, пропагування національної винят-
ковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої на-
ції, поширення ідей національної переваги, розпалювання
національної ворожнечі й ненависті.
Анексія (лат. annexio — приєднання) — це насильницьке захо-
плення державою всієї або частини території іншої держави або на-
роду і включення її до свого складу.
Цей перелік триває доти, поки не будуть названі всі основні тер-
міни теми. У цьому конкурсі перемагає та команда, яка останньою
називає якийсь термін. Вона отримує п’ять балів, а інші дві коман-
ди по три бали.
Завдання 2. «Виправ помилки»
Команди отримують на спеціальних картках тексти, в яких до-
пущені помилки. За три хвилини вони повинні знайти ці помилки
та виправити їх. За кожну правильно виправлену помилку нарахо-
вується один бал.
Картка 1
Статті Брест-Литовського мирного договору
Стаття I
Росія, з одного боку, і Німеччина, Австро-Угорщина, Франція
й Велика Британія — з іншого, повідомляють, що стан війни між
ними припинено.
Стаття III
Області, що лежать на захід від установленої договірними сто-
ронами лінії, що й належали раніше Росії, будуть перебувати під її
верховною владою: установлена лінія позначена на прикладеній
карті…
Стаття V
Франція негайно проведе повну демобілізацію своєї армії…

Стаття VI
Велика Британія зобов’язується негайно укласти мир з Україн-
ською Народною Республікою й визнати мирний договір між цією
державоюй державамиЧетверногосоюзу.ТериторіяУкраїнинегайно
очищається від російських військ і російської Червоної гвардії.
Стаття IX
Договірні сторони вимагають відшкодування своїх військових
витрат, тобто державних витрат на ведення війни, так само як і від-
шкодування військових збитків, тобто тих збитків, які були запо-
діяні їм і їх громадянам у зоні воєнних дій військовими заходами,
у тому числі й усіма зробленими у ворожій країні реквізиціями.
Картка 2
«14 пунктів» Вілсона
2. Залежність судноплавства на морях поза територіальними
водами як в мирний, так і військовий час, крім випадків, коли дея-
кі моря будуть частиною або повністю закриті в міжнародному по-
рядку для виконання міжнародних договорів.
3. Усунення… всіх економічних бар’єрів і встановлення рівно-
сті умов для торгівлі всіх націй, що стоять за мир…
4. …національні озброєння будуть збережені в обсягах, потріб-
них для забезпечення державної безпеки.
6. Звільнення всіх російських територій…
7. Бельгія, — весь світ погодиться, — має бути евакуйована
і відновлена без спроби обмежити суверенітет, яким вона користу-
ється нарівні зі всіма іншими вільними націями…
8. Вся французька територія має бути звільнена, окрім Ельзасу
та Лотарингії…
Картка 3
«14 пунктів» Вільсона
11. Румунія, Сербія та Україна мають бути евакуйовані. Зайня-
ті території мають бути повернені. Румунії має бути наданий віль-
ний і надійний доступ до моря. Взаємини різних балканських дер-
жав мають бути визначені дружньою дорогою відповідно до
історично встановлених принципів приналежності і національнос-
ті. Мають бути встановлені міжнародні гарантії політичної та еко-
номічної незалежності й територіальної цілісності різних балкан-
ських держав.
13. Має бути створена незалежна Українська держава, яка по-
винна включати всі території з незаперечно українським населен-

ням, якому має бути забезпечений вільний і надійний доступ до
моря, а політична й економічна незалежність якої, так само як і те-
риторіальна цілісність, мають бути гарантовані міжнародним до-
говором.
14. Має бути утворене загальне об’єднання націй на основі
особливих статутів, в цілях створення взаємної гарантії політич-
ної незалежності й територіальної цілості великих, окрім малих,
держав.
Завдання 3. «Словесний теніс»
Цей вид змагання передбачає обмін запитаннями з тем між ко-
мандами. Гру починає перша команда, яка ставить запитання двом
іншим, потім те саме роблять друга та третя команди. Відповідати
треба одразу після поставлених запитань. Час на обмірковування
не надається. Під час гри необхідно стежити, щоб кожна команда
поставила однакову кількість запитань і дала однакову кількість
відповідей. Словесний теніс триває 5–7 хв. Перед початком змаган-
ня команди мають хвилину на підготовку запитань. Максимальна
оцінка за цей конкурс — 6 балів. При цьому враховується й те, які
запитання поставили команди, і те, як вони відповідали на запи-
тання своїх суперників.
Завдання 4. Складання есе методом «Гамбургер»
Перш ніж приступити до виконання завдання, учні мають при-
гадати, що таке гамбургер. Це, власне, булочка, яка має начинку
і складається з трьох частин:
1. Верхня частина — булка.
2. Середина — м’ясо, салат, сир.
3. Нижня частина — булка.
За таким самим принципом будуватиметься відповідь команди.
Адже есе буде складатися з трьох частин:
1. Вступ. Одне-два речення, які пояснюють головну ідею або тему
есе.
2. Основна частина. Факти, докази, пояснення, які підтримують
головну ідею (4–6 речень).
3. Висновок. Підсумкове речення, яке висловлює головну думку
всього сказаного.
Потім команди отримують теми для складання есе.
1 команда.• Які особливості політичного життя спостерігались
на початку ХХ ст. у провідних країнах світу?

2 команда.• Які основні тенденції економічного розвитку спосте-
рігалися на початку ХХ ст. в провідних країнах світу?
3 команда.• Які зміни в соціальній структурі світового суспіль-
ства відбуваються на початку ХХ ст.?
Для складання есе учням дається 5 хв. Слово для відповіді нада-
ється одному представнику, який висловлює точку зору всієї ко-
манди. Максимальна оцінка конкурсу 6 балів.
Завдання 5. «Відгадай битву»
Учитель зачитує уривки з основних битв часів Першої світової
війни, а учні повинні назвати, про яку йдеться. За кожну правиль-
ну відповідь нараховується 1 бал.
1. Від самого початку правий фланг німців під командуванням
фон Клука, що просунувся 24 серпня до міста Провена, почав
відходити, зважаючи на небезпеку бути обійденим нами; йому
пощастило уникнути небезпеки, і він кинувся на наш фланг.
(Битва на р. Марна)
2. …Зліва від нас були розташовані французькі колоніальні части-
ни. Цим нещасним, мабуть, канадці зобов’язані своєю пораз-
кою цього дня. Вдалині ми побачили хмару, що зростає, неначе
з-під землі. Це була червоно-зелена хмара, і вона збільшувалася
в об’ємі у міру просування. Вона нагадувала туман, але такий,
що притискався до землі, заввишки не вище за два метри, що
заповнює кожну щілину і ямку в землі. Ми не знали, що це та-
ке… (Битва на Іпрі)
3. Увесь простір від землі до самого піднебіння увірвався гуркіт
розривів і заповнив його від горизонту до горизонту. Цей гуркіт
вивергали сталеві глотки важких снарядів, гаубиць і мортир,
скорострільні польові гармати, міномети і кулемети, які своїм
пронизливим «так-так-так» прорізали гуркіт снарядів крупно-
го калібру… І так година за годиною, день за днем…
Не було місця, не було укриття, куди б не проник цей ураган
звуків. («Верденська м’ясорубка»)
4. …15 вересня англійці вперше застосували в бою танки. Незва-
жаючи на те, що танків було лише 18, вони мали величезний
психологічний тиск на німецьку піхоту. Англійці за 5 годин
змогли пройти 5 кілометрів, тобто більш ніж за 10 днів до цього
(за іншими даними — 2 км за 3 години)… (Битва на р. Соммі)
5. …4 червня на фронті від Луцька до Чернівців почався масова-
ний наступ армій Південно-Західного фронту, який тривав до
20 вересня 1916 р. Перевершуючи супротивника в піхоті

в 2–2,5 раза, артилерії — в 1,5–1,7 раза, російські війська до-
сить легко прорвали оборону австро-угорських формувань і вже
7 червня взяли Луцьк, а 18 червня — Чернівці. (Брусиловський
прорив)
Завдання 6. Робота з картою
Проаналізуйте карту «Перша світова війна 1914–1918 рр.», ви-
конайте завдання.
1. Назвіть держави разом з колоніями, що входили до складу
військово-політичних блоків:
а) Антанти;
б) Четверного союзу;
в) зберігали нейтралітет у війні.
2. Назвіть континенти та країни, на території яких велися воєнні
дії.
3. З’ясуйте, на яких морях та океанах відбувалися воєнні дії.
ІІІ. Підбиття підсумків. Оголошення результатів
Капітани команд виставляють оцінки членам своїх команд.
Оцінки узгоджуються з учителем.
Випереджальнезавдання:підготуватиповідомленняпроЛлойд-
Джорджа, Р. Пуанкаре, Ж. Клемансо.
Урок 10
Резервний

80
Тема 3
Повоєнне облаштування світу
Уроки 11–12
Паризька мирна конференція
та створення Версальської системи
• описувати хід Паризької конференції;
• характеризувати головні положення Версальського договору
з Німеччиною та договорів з її союзниками у Першій світовій
війні; механізм створення, переваги й недоліки Ліги Націй;
• визначати причини розбіжностей між державами-перемож
ницями на Паризькій конференції;
• критично аналізувати рішення Паризької мирної конференції,
зокрема статей Версальського договору;
• використовувати історичну карту для розкриття умов Версаль-
ського договору, мирних договорів із союзниками Німеччини
у Першій світовій війні, наслідків Вашинґтонського договору;
• даватихарактеристикуД.Ллойд-Джорджу,Р.Пуанкаре,Ж. Кле
мансо;
• узагальнювати значення повоєнного врегулювання міжнарод-
ного становища;
• хронологічно співвідносити події та явища теми.
Основні поняття і терміни: «Паризька мирна конференція»,
«Версальський договір», «Ліга Націй», «репарація», «контрибу-
ція».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Перша світова війна тривала 1 568 днів.
У ній брали участь 38 держав, у яких проживало 70 % населен-
ня земної кулі.

81Тема 3. Повоєнне облаштування світу
Збройна боротьба велася на фронтах загальною протяжністю
2 500–4 000 км.
У цій війні вперше в історії усіх воєн знайшли широке застосу-
вання танки, літаки, підводні човни, зенітні і протитанкові знаряд-
дя, міномети, гранатомети, бомбомети, вогнемети, важка артиле-
рія, ручні гранати, хімічні і димові снаряди, отруйні речовини.
Репарації — вид матеріальної відповідальності держави-агресо
ра, що полягав у відшкодуванні за мирним договором збитків, зав
даних державам, що зазнали нападу.
Репарація — повне або часткове відшкодування (за мирним до-
говором або іншими міжнародними актами) державою, що роз
в’язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала
нападу.
Контрибуція — 1) примусові післявоєнні платежі, які сплачує
держава, яка зазнала поразки у війні, державам-переможницям;
2) примусові грошові чи натуральні стягнення з населення, які про-
водять війська однієї з воюючих країн на захопленій території про-
тивника. Сучасним міжнародним правом заборонена.
За таблицею визначте країни, які зазнали найбільших втрат
(убиті та померлі від ран) у Першій світовій війні від кількості мо-
білізованих.
Країна Мобілізовані Убиті та померлі від ран Поранені
Країни Антанти
Велика Британія 8 904 467 908 371 2 090 212
Італія 5 615 000 462 391 953 886
Портуґалія 100 000 7 222 13 751
Росія 12 000 000 1 700 000 4 950 000
США 4 355 000 50 585 205 690
Франція 8 410 000 1 357 800 4 266 000
Інші 2 804 343 402 721 329 741
Усього 42 188 810 3 889 090 12 809 280
Країни Четверного союзу
Австро-Угорщина 7 800 000 922 500 3 620 000
Болгарія 1 200 000 75 844 152 390

Країна Мобілізовані Убиті та померлі від ран Поранені
Німеччина 11 000 000 1 808 546 4 247 143
Туреччина 2 850 000 325 000 400 000
Усього 22 850 000 3 131 890 8 419 533
В цілому 65 038 810 8 020 980 21 228 813
(Тибо П. Эпоха диктатур. — М., 1998. — С. 12–13).
У ч и т е л ь. Винятково великими були масштаби матеріальних
збитків. До безпосередньо військових витрат, які дорівнювали
180 мільярдів доларів, треба додати вартість втраченого в результа-
ті ведення воєнних дій на суходолі (будинки і заводи, зруйновані
у Франції та Бельгії) і на морі (торговельні судна, що затонули ра-
зом з вантажем) або внаслідок передчасного зносу, зумовленого
надто інтенсивним використанням, а також втрати, пов’язані із
зруйнуванням виробництва товарної продукції, що в сумі станови-
ло майже 100 мільярдів доларів.
Учні об’єднуються в групи, опрацьовують документи і дають
відповіді на запитання до них.
1-а група
С. Панхерст «Домашній фронт»
«У липні (1916) до мене звернулися жінки, що працювали на
авіаційних підприємствах у Лондоні. Вони покривали крила літа-
ків маскувальною фарбою за 15 шилінгів за тиждень, працюючи
з восьмої ранку до о пів на сьому вечора. Їх часто просили працюва-
ти до 8 вечора, а платили за цю понаднормову працю, як за щоден-
ну… За їхніми словами, постійно по шість або й більше з 30-ти жі-
нок, що працювали на фарбуванні, вимушені були виходити з цеху
і відлежуватись на камінні по півгодини, а то й більше, перш ніж
знову повернутися на свої робочі місця».
Запитання
1. Чи вплинула війна на становище жінок?
2. Як би пояснили назву книги С. Панхерста?
2-а група
В. Черчилль про Першу світову війну
«Усі страхіття всіх століть були зібрані докупи, і не тільки ар-
мії, а й усі народи були кинуті в їхню прірву… Ні народи, ні їхні
правителі не зупинилися перед будь-яким діянням, тільки б воно

допомогло їхній перемозі. Німеччина, яка випустила пекло на сво-
боду, стійко очолювала терор; але їй на п’яти наступали відчай-
душні й розтоптані нею країни, що прагнули помсти. На кожний
злочин проти людства або міжнародних законів відповідали репре-
сіями. Торговельні судна, нейтральні судна, шпитальні судна то-
пили в морі, а людей на борту кидали напризволяще або розстрілю-
вали у воді. Докладали усіляких зусиль, щоб підкорити голодом
цілі народи, незважаючи на вік та стать. Артилерія руйнувала міс-
та і пам’ятки.
Бомби падали з повітря без обмежень. Отруйні гази і запалю-
вальні речовини різних видів душили або спопеляли солдатів. Рід-
кий вогонь лився на їхні тіла. Люди падали з неба у полум’ї або то-
нули в темних морських глибинах. Жива сила армій обмежувалася
лише кількістю чоловічого населення в їхніх країнах. Європа і біль-
ша частина Азії та Африки стали одним величезним полем бою,
з якого після стількох років боротьби бігли не тільки армії, а й цілі
народи. Коли все закінчилося, мордування та канібалізм залиша-
лися єдиними засобами, від яких цивілізовані, учені, християнські
держави зуміли відмовитися, але користь від них була б сумнів-
ною».
Запитання
• Як війна вплинула на моральний стан суспільства?
3-я група
Гобсбаум Е. Вік екстремізму // Коротка історія ХХ ст. — 1914–1991.
«…Ця тотальність воєнних зусиль і рішучість з обох боків вою-
вати без кінця й за будь-яку ціну залишили своє тавро. Без нього
тяжко пояснити дедалі більшу брутальність і нелюдяність XX ст.
На жаль, ніхто серйозно й не сумнівається в тому, що після 1914 ро-
ку криваве варварство дереться вгору…
Причиною цієї дедалі більшої бруталізації стало не тільки і не
стільки вивільнення схильності до жорстокості і насильства, яка
дрімає в людській істоті і яку війна природно узаконює… Чого б то
люди, що самі вбивали й бачили, як убивали й калічили їхніх дру-
зів, вагалися, чи вбивати й жорстоко переслідувати ворогів будь-
якої доброї справи?»
Запитання
• Якою ціною сплачувало людство війні навіть за «добру справу»?
У ч и т е л ь. Настав час розв’язати нез’ясовані питання за сто-
лом переговорів.

18 січня 1919 р. президент Франції Р. Пуанкаре офіційно від-
крив Паризьку мирну конференцію. «Панове, — заявив він, — рів-
но сорок вісім років тому у Дзеркальній залі Версальського палацу
було проголошено Німецьку імперію. Сьогодні ми зібралися тут
для того, щоб зруйнувати та змінити все, що було створено того
дня». Всі важливі питання на конференції вирішували представни-
ки США, Франції, Англії, Японії та Італії, які утворили «раду де-
сятьох» (по 2 представники від країни). 3 березня 1919 р. її засту-
пила «рада чотирьох», до якої входили: прем’єр-міністр Англії
Д. Ллойд-Джордж, президент США В. Вільсон, прем’єр Франції
Ж. Клемансо (голова конференції), прем’єр-міністр Італії В. Орландо.
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника і запов
нюють таблицю «Прагнення великих держав під час Паризької
мирної конференції».
Зразок таблиці
Держава Прагнення держав-переможниць на Паризькій конференції
США • Претензії на світову гегемонію.
• Зацікавленість у реалізації принципу вільної торгівлі та
мореплавства.
• Прагнули встановити свій політичний вплив у Європі
Велика
Британія
• Намагалася закріпити першість на морях та контроль над
більшістю німецьких колоній.
• Хотіла перешкодити Франції стати лідером у Європі.
• Була зацікавлена у збереженні Німецької держави для
забезпечення рівноваги сил у Європі.
• Прагнула відновити свою колишню могутність
Франція • Прагнула послабити Німеччину, розчленувати її на малі
держави.
• Приєднати Саарський вугільний басейн.
• Повернути Ельзас та Лотарингію.
• Захопити значну частину турецьких і німецьких колоній.
• Встановити своє панівне становище в Європі
Італія • Домагалася територіальних надбань на Балканах за раху-
нок земель, що входили до складу Австро-Угорщини
Японія • Прагнула захопити німецькі колонії на Далекому Сході.
• Вимагала передати їй Шаньдунь
У ч и т е л ь. Отже, кожна країна ставила перед собою певні ам-
бітні плани. І Англія, і Франція, не кажучи вже про Сполучені
Штати, сподівалися встановити свою першість в Європі та світі. То-

му Паризька конференція перетворилась на місце запальних дис-
кусій, внаслідок яких 28 червня 1919 р. у Версалі було підписано
договір з Німеччиною, що увійшов в історію як Версальський.
Учні об’єднуються у чотири групи і працюють зі змістом Вер-
сальського договору і з’ясовують ставлення до договору представ-
ників великих країн.
Територіальні обмеження Німеччини
1-а група
1. Німеччина поступалася територіями на користь п’яти сусідніх
країн, до того ж її було розчленовано на дві частини. Три міста
з територією навколо них (Данциґ, Саар, Мемель) підлягали
управлінню Ліги Націй, у майбутньому населення цих регіонів
мало право висловити шляхом плебісциту своє бажання щодо
приєднання до Німеччини чи навпаки. Вугільні шахти Саару
передавалися Франції на 15 років. Східна Пруссія відокремлю-
валася від Німеччини «польським коридором».
2. Усі заморські німецькі колонії відходили під мандат Ліги Націй
(в основному цим мандатом скористалася Велика Британія).
3. Німеччина втратила усі землі, захоплені на Сході внаслідок по-
разки Росії. Деякі з них (Україна, Білорусія) Росія повернула
собі, а інші постали як незалежні держави — Польща, Естонія,
Латвія, Литва.
Запитання
1. На користь яких країн Німеччина поступалася своїми територі-
ями?
2. Яка територія віддавалася на управління Ліги Націй?
3. Яка доля спіткала землі, захоплені Німеччиною на Сході?
Військові та політичні обмеження
2-а група
1. Збройні сили було скорочено:
• чисельність війська не могла перевищувати 100 тис. чоловік;
• дозволялося мати не більше шести «кишенькових» крейсерів;
• заборонялося мати підводний флот та військову авіацію;
• накладалася заборона на важку артилерію й танки;
• термін служби солдатів встановлювався у 12 років, а офіце-
рів — 25.
2. Західна частина країни вздовж обох берегів Рейну перетворю-
валася на зону, вільну від зброї, — підлягала демілітаризації.

Зона простягалася на захід до кордонів Франції і на 50 км на
схід від правого берегу Рейну. До того ж у зону на захід від Рей-
ну на 15 років вводилися війська переможців.
3. Заборонялося об’єднання Німеччини з Австрією (аншлюс) з ме-
тою утворення єдиної Німецької держави.
4. Німеччина проголошувалася єдиним винуватцем війни.
5. Накладалися великі репарації (в основному на користь Фран-
ції), суму яких згодом мала визначити спеціальна комісія.
Завдання
Охарактеризуйте зміни у військовій галузі та політичному жит-•
ті Німеччини.
Фінансово-економічні обмеження
3-я група
1. Німеччина повинна була передати союзникам золото і коштов-
ності, які вона отримала в ході війни від інших держав (у тому
числі від Росії).
2. Державам-переможцям Німеччина повинна була сплачувати
значну суму репарацій. Не вдалося встановити суму репарацій.
Лише у 1921 р. на Лондонській конференції вона була встанов-
лена в сумі 132 млрд золотих марок. Франція мала отримати
52 %, Велика Британія — 22 %, Італія — 10 % загальної суми.
Запитання
1. У чому полягали економічні зобов’язання Німеччини щодо ін-
ших держав?
2. Як було розв’язане питання виплати репарацій? Які країни їх
отримали?
3. Чим контрибуція відрізняється від репарацій?
Значення Версальського договору
4-а група
З меморандуму Д. Ллойд-Джорджа, Ж. Клемансо і В. Вільсона від
25 березня 1919 р. («Документ із Фонтенбло»):
«Ви можете позбавити Німеччину її колоній, довести її армію
до розмірів поліційної сили, а її флот до рівня флоту держави
п’ятого рангу. Зрештою, це байдуже: якщо вона вважатиме мир-
ний договір 1919 р. несправедливим, вона знайде засоби помстити-
ся переможцям…»
Черчилль У. Вторая мировая война
«Територіальні статті Версальського договору залишали Німеч-
чину фактично недоторканною. Вона, як і раніше, залишалася най-

більшим національним масивом у Європі. Маршал Фош, почувши
про підписання Версальського мирного договору, напрочуд пра-
вильно сказав: «Це не мир. Це перемир’я на двадцять років». Еко-
номічні статті договору були злісними і дурними до такої міри, що
ставали явно безглуздими».
Завдання
• Охарактеризуйте ставлення до Версальського договору учасни-
ків Паризької конференції та відомих політичних діячів.
Створення Ліги Націй
У ч и т е л ь. Створення Ліги Націй американський президент
вважав попередньою умовою для ведення переговорів. Вудро Віл-
сон зображував Лігу Націй як єдиного гаранта майбутнього миру
й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу США.
Він пропонував розв’язати через Лігу Націй питання про колишні
володіння Османської імперії та долю німецьких колоній.
Його пропозиції наразилися на заперечення, особливо з боку
британських делегатів. Ледь пощастило узгодити компромісний
проект Ліги Націй.
Робота з документом
Учні після опрацювання тексту відповідають на запитання.
Зі статуту Ліги Націй
«Високі Договірні Сторони, беручи до уваги, що для розвитку
співпраці між народами та для гарантії їх миру та безпеки важливо
прийняти деякі зобов’язання: не вдаватися до війни; підтримувати
у повній гласності міжнародні відносини, засновані на справедли-
вості й честі; суворо дотримувати розпорядження міжнародного
права, що визнаються відтепер дійсним правом поведінки урядів;
встановити панування справедливості й сумлінно дотримуватись
договорів та зобов’язань у взаємних відносинах, — приймають іс-
нуючий Статут Ліги Націй.
Члени Ліги визнають, що збереження миру вимагає обмеження
національних озброєнь до мінімуму, що гарантує національну без-
пеку та виконання міжнародних зобов’язань, які накладаються за-
гальним виступом.
Рада, враховуючи географічне положення та особливі умови
кожної держави, готує плани цього обмеження з метою розгляду та
внесення рішення різними урядами.
Ці плани повинні скласти предмет нового розгляду, а в разі по-
треби — перегляду, щонайменше кожні десять років.

Після їх ухвалення різними урядами ліміт озброєнь, встановле-
ний таким чином, не може бути перевищений без згоди Ради.
Члени Ліги зобов’язали поважати й зберігати проти всякого
зовнішнього нападу територіальну цілісність та існуючу політичну
незалежність всіх членів Ліги. У разі нападу, загрози або небезпе-
ки нападу Рада вживає заходів щодо забезпечення виконання цьо-
го зобов’язання.
Безумовно оголошується, що будь-яка війна або загроза війни,
чи зачіпає вона прямо, чи опосередковано кого-небудь з членів Лі-
ги, цікавить Лігу в цілому і що остання повинна вжити заходів,
здатних у реальний спосіб захистити мир націй. У подібному ви-
падку Генеральний секретар негайно скликає Раду на вимогу будь-
якого члена Ліги. Кожен член Ліги має право дружнім чином звер-
нути увагу Зібрання або Ради на будь-яку обставину, здатну
вплинути на міжнародні відносини і, отже, загрожувати миру або
добрій згоді між націями, від яких залежить мир.
Члени Ліги погоджуються, що в разі виникнення між ними су-
перечки, яка може спричинити розрив, вони піддадуть її або тре-
тейському розгляду, або винесуть на розгляд Ради. Вони погоджу-
ються, що у жодному випадку не повинні вдаватися до війни до
завершення тримісячного терміну після рішення третейських суд-
дів або доповіді Ради.
Якщо член Ліги вдається до війни, усупереч зобов’язанням…,
він… розглядається як такий, що здійснив акт війни проти всіх ін-
ших членів Ліги. Останні зобов’язані негайно розірвати з ним усі
торгові або фінансові відносини, заборонити всі стосунки між свої-
ми громадянами й громадянами держави, що порушила Статут,
і припинити будь-які фінансові, торгові або особисті відносини між
громадянами цієї держави й громадянами будь-якої іншої держа-
ви, незважаючи на те, чи є вона членом Ліги, чи ні.
У цьому випадку Рада зобов’язана запропонувати різним зацікав-
ленимурядамтойчисельнийскладвійськової,морськоїабоповітряної
сили, за допомогою якого члени Ліги братимуть участь у збройних
силах, призначених для підтримки поваги до обов’язків Ліги.
Зі складу Ліги може бути виключений кожен її член, що пору-
шив зобов’язання Статуту. Рішення про виключення виноситься
всіма членами Ліги, представленими у Раді.
У разі суперечки між двома державами, з яких лише одна є чле-
ном Ліги або жодна з яких не входить до неї, державі або державам,
що не входять до складу Ліги, пропонується дотримуватися
зобов’язань, покладених на її членів з метою врегулювання супе
речки, на умовах, визнаних Радою справедливими.

Якщо запрошена держава, відмовляючись прийняти на себе
обов’язки члена Ліги з метою врегулювання суперечки, вдається до
війни проти члена Ліги, то щодо неї застосовуються постанови Ста-
туту».
Завдання
1. З якою метою було утворено Лігу Націй?
2. Які нові принципи в системі міжнародних відносин передбачав
Статут Ліги Націй?
3. Яким чином Статут Ліги Націй передбачав запобігати новим
збройним конфліктам?
Структура Ліги Націй
Засади організації Ліги Націй
АСАМБЛЕЯ
Рада Ліги Націй
Чотири постійні члени
(Велика Британія, Франція, Італія, Японія)
Чотири тимчасові члени
(змінювалися щорічно)
Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем Ліги Націй
Мандатна комісія
У ч и т е л ь. Головними цілями нової організації, згідно зі Ста-
тутом, вважалися «розвиток співробітництва між народами і га-
рантія миру та безпеки». Проте Сенат США узяв курс на самоізоля-
цію від європейських справ і відмовився ратифікувати угоду про
вступ США до Ліги Націй. Без економічної та військової підтримки
США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією. Провідну
роль в її діяльності відігравали Велика Британія та Франція. Про-
тягом 20–30-х рр. представники 42 (а після прийняття Німеччини
і Радянського Союзу — 44) держав щороку збиралися на Асамблеї
Ліги Націй, проте вона так і не перетворилася на гаранта миру для
захисту народів від держав-агресорів, хоча ст. 16 Статуту передба-
чала можливість застосування Лігою Націй економічних і воєнних
санкцій проти них.
Але, крім утворення Ліги Націй та обговорення долі Німеччи-
ни, «велика трійка» ухвалила важливі рішення щодо майбутнього
Австро-Угорщини, Болгарії та Туреччини. Долю територій цих

держав було вирішено укладанням упродовж 1919–1923 рр. низки
договорів.
За допомогою підручника учні заповнюють таблицю «Мирні до-
говори Німеччини з іншими державами».
Назва договору Дата Держава Зміст договору
Сен-Жерменський 10 вересня 1919 р. Австрія
Нейїський 27 листопада 1919 р. Болгарія
Тріанонський 4 червня 1920 р. Угорщина
Севрський 10 серпня 1920 р. Туреччина
У ч и т е л ь. Проте попри всі договори, що вже були підписані,
нерозв’язаними залишалися суперечності між провідними країна-
ми світу щодо розмежування сфер впливу на Тихому океані, на Да-
лекому Сході та морських озброєнь. Усунути ці суперечності була
покликана Вашинґтонська конференція (листопад 1921 — лютий
1922 р.), на якій США, Велика Британія, Франція, Бельгія, Італія,
Голландія, Портуґалія, Японія підписали низку багатосторонніх
та двосторонніх договорів. Найважливішими з них були три: «до-
говір чотирьох», «договір п’яти» і «договір дев’яти».
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника та запов
нюють таблицю «Вашинґтонські договори».
Назва
договору
Дата
укладання
Держави-
учасниці
Зміст договору
«Договір
чоти-
рьох»
13 грудня
1921 р.
США, Вели-
ка Британія,
Франція,
Японія
1. Гарантував острівні володіння
його учасників у басейні Ти-
хого океану.
2. Надавалися взаємні гарантії
недоторканості цих володінь
строком на 10 років.
3. Англо-японський договір
1902 р. був розірваний.
4. У випадку загрози будь-якій
державі сторони вдавалися до
взаємних консультацій для
прийняття «найрішучіших
заходів» з метою захисту своїх
інтересів

Назва
договору
Дата
укладання
Держави-
учасниці
Зміст договору
«Договір
п’яти»
(про об-
меження
військово-
морських
озброєнь)
6 лютого
1922 р.
США,Велика
Британія,
Франція,
Японія,
Італія
1. Забороняв створювати нові
морські бази і посилювати бе-
регову охорону.
2. США отримали право укрі-
плювати острови, які захища-
ли наближення до її територі-
альних вод.
3. Була встановлена квота водо-
тоннажності лінійного флоту:
• США і Великої Британії — по
525 тис. т;
• Японії — 315 тис. т;
• Франції та Італії — по
175 тис. т.
4. Заборонялося будівництво
лінкорів водотоннажністю
понад 35 тис. тонн.
5. Обмежувалася тоннажність
і для крейсерів.
6. США вдалося примусити Анг
лію відмовитися від давнього
правила, згідно з яким її флот
мав дорівнюватися за кількіс-
тю флотам двох найсильні-
ших після неї морських
держав
«Договір
дев’яти»
6 лютого
1922 р.
США, Вели-
ка Британія,
Франція,
Японія, Іта-
лія, Бельгія,
Портуґалія,
Голландія,
Китай
1. Проголосив принцип сувере-
нітету і територіальної ціліс-
ності Китаю.
2. Держави взяли на себе
зобов’язання відмовитися
від поділу Китаю на сфери
впливу.
3. Японія відмовилася від моно-
польного становища в Китаї.
4. Японія повертала Китаю його
колишні німецькі володіння.
5. Були визнані принципи «від-
критих дверей» та «рівних
можливостей», що створило
загрозу поневолення Китаю
великими державами

У ч и т е л ь. Усі договори, укладені після Першої світової вій
ни, утворили систему повоєнного облаштування світу, так звану
Версальсько-Вашинґтонську систему.
Завдання
• Поміркуйте та назвіть сильні та слабкі сторони Версальсько-
Вашинґтонської системи договорів.
Завдання виконується методом «Дерево рішень», яке матиме
такий вигляд.
Сильні сторони Версальсько-
Вашинґтонської системи
Слабкі сторони Версальсько-
Вашинґтонської системи
1. Ця система завершила процес
повоєнного мирного врегулю-
вання
1. Посилилася боротьба в таборі
переможців, бо вона закріпила
провідну роль:
• Франції — у Європі,
• Великої Британії — на Близь-
кому Сході,
• США — у світі
2. Підготувала умови для тимча-
сової стабілізації у сфері між-
народних відносин
2. Вона не створила міцних мир-
них відносин
3. Послабила суперечності
у 20-х рр. між провідними дер-
жавами світу
3. Поглибила суперечності між пе-
реможеними і переможцями, бо:
• весь тягар післявоєнних змін
був покладний на переможені
народи, що стало основою нових
конфліктів;
• встановила високі репарації, не
враховуючи реальних можли-
востей переможених країн
4. Провідні держави світу відмо-
вилися від війни як засобу ви-
рішення конфліктів
4. Закріпила принципи колоніа-
лізму, запровадивши мандатну
систему
5. Було визнано право націй на
самовизначення
5. Поза Версальсько-Вашинґтон
ською системою залишилася
радянська Росія, яка не визнала
системи повоєнних договорів
6. Створено Лігу Націй
7. Було визнано незалежність
багатьох європейських держав
Повідомлення учнів
Виступ учнів, які отримали випереджальне завдання підготу-
вати повідомлення про Ллойд-Джорджа, Р. Пуанкаре та Ж. Кле-
мансо.

Бесіда
1. Коли відбулась Паризька конференція?
2. Назвіть три головні положення Версальського договору щодо
Німеччини.
3. Назвіть договори з союзниками Німеччини у Першій світовій
війні.
4. Назвіть дві переваги та два недоліки Ліги Націй.
5. Якими були причини розбіжностей між державами-перемож
ницями на Паризькій конференції?
6. Хто такі Ллойд-Джордж, Пуанкаре, Клемансо?
7. Чим «репарація» відрізняється від «контрибуції»?
Урок 13
Нові незалежні держави. Плани Дауеса і Юнга
• характеризувати значення реалізації планів Дауеса і Юнга для
Європи і США;
• пояснювати механізм розв’язання проблеми репарацій та зна-
чення її подолання для стабільності у світі;
• використовувати історичну карту для розкриття кордонів но-
вих незалежних держав Європи;
• узагальнювати значення повоєнного врегулювання міжнарод-
ного становища;
• давати характеристику Штреземану;
• хронологічно співвідносити події та явища теми;
Хід уроку
Завдання
1. Назвіть і покажіть на карті багатонаціональні держави Європи
до Першої світової війни.
2. Поясніть терміни: «анексія», «контрибуція».

Розповідь вчителя
Із листів до доньки Індіри Ганді
«У Європі відбулися суттєві зміни, і на її карті з’явився ряд но-
вих держав. Порівняй стару карту з новою, і ти одразу побачиш ці
великі зміни… Подивися на нову карту Європи. Повністю зникла
одна з найбільших держав — Австро-Угорщина, — і замість неї
з’явилося декілька невеликих держав… До них відносяться: Авст
рія, що зберегла мізерну частину своєї попередньої території і ве-
лике славне місто Відень — столицю країни; Угорщина також
в урізаному вигляді; Чехо-Словаччина, до якої увійшла колишня
Богемія; Югославія…
Далі на північ знаходиться ще одна нова держава, швидше, ста-
ра держава, що знову з’явилася на карті, — Польща. Польща була
створена з території Пруссії, Росії, Австрії…
На північ від Польщі знаходяться Прибалтійські держави: Лит-
ва, Латвія, Естонія, Фінляндія — всі спадкоємиці колишньої цар-
ської імперії…
Останні великі територіальні зміни в Європі — це передача про-
вінцій Ельзасу та Лотарингії Франції. Є ще деякі зміни…
Подивися на карту ще раз. Бачиш, Росія повністю відрізана від
Європи низкою держав. Це Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва,
Польща і Румунія… Більшість цих держав виникла не в результаті
Версальських угод, а внаслідок радянської революції. Разом з тим
союзники вітали їх появу, оскільки вони створюють ланцюг, що
відділяє Росію від небільшовицької Європи». (Неру Д. Взгляд на
всемирную историю. — М., 1975. — С. 55–56)
Учні виписують назви нових держави у зошит.
Утворення національних держав у Європі
Червень 1917 р. — проголошення незалежності Литви.•
Грудень 1917 р. — утворення незалежної Фінляндії.•
Січень 1918 р. — проголошення незалежності Української На-•
родної Республіки.
Лютий 1918 р. — утворення незалежної Естонії.•
Жовтень 1918 р. — утворення Чехо-Словаччини.•
Листопад 1918 р. — проголошення Західноукраїнської Народ-•
ної Республіки.
Листопад 1918 р. — утворення незалежної Польської держави.•
Листопад 1918 р. — проголошення Австрійської республіки.•

Листопад 1918 р. — проголошення Угорської республіки.•
Листопад 1918 р. — утворення незалежної Латвії.•
Грудень 1918 р. — створення Королівства Сербів, Хорватів•
і Словенців.
Червень 1919 р. — проголошення Веймарської республіки в Ні-•
меччині.
Учні отримують схеми розпаду двох великих імперій внаслідок
Першої світової війни, які супроводжуються розповіддю вчителя.
Революція 1917 р.
Загострення національних
суперечностей 1918 р.
Російська імперія
Перша світова
війна
Австро-Угорська імперія
Розпад імперії й утворен-
ня незалежних держав:
• СРСР (Росія, Украї-
на, Білорусія, Закав-
каззя);
• Фінляндії;
• Польщі;
• Латвії;
• Естонії;
• Литви
Розпад імперії й утворення незалежних
держав:
• Австрї (з 12 листопада 1918 року —
Австрійська Республіка);
• Угорщини;
• Чехословаччини;
• Королівства Сербів, Хорватів і Словен-
ців (з жовтня 1929 року — Югославія);
• Західноукраїнської Народної Респуб
ліки
Запитання до схеми
1. Які імперії припинили своє існування на початку ХХ ст.?
2. Що стало поштовхом до їх розпаду?
3. Які нові держави виникли внаслідок розпаду Російської та
Австро-Угорської імперії?
У ч и т е л ь. Після закінчення Першої світової війни країни Ан-
танти уклали мирні договори і висунули жорсткі вимоги вже фак-
тичноіншимдержавам,якіповалилирежими,винніу розв’язуванні
війни (Німеччина, Австрія та ін.). Умови миру виявилися кабаль-
ними, не зовсім справедливими, тим більше, що ці країни не капі-
тулювали перед державами Антанти. Розміри репарацій переви-
щували можливості переможених країн.
Кордони в Європі визначали довільно, з урахуванням інтересів
Антанти, принципи самовизначення народів були грубо знехтувані.

Внаслідок такого перерозподілу кордонів виникли райони з ком-
пактним проживанням національних меншин:
• угорці — Румунія (Трансільванія), Словаччина, Югославія;
• німці — Польща та Чехословаччина;
• австрійці — Італія;
• українці та білоруси — Польща.
Усі ці проблеми спонукали європейські країни переглянути по-
воєнні договори.
Учні об’єднуються у чотири групи, кожна з яких отримує урив-
ки з історичних джерел.
Генуезька конференція 1922 р.
1-а група
Учні опрацьовують уривки з матеріалами Генуезької конферен-
ції 1922 р.
Для розв’язання економічних і фінансових питань у повоєнно
му світі було скликано міжнародну конференцію в Генуї (Італія),
яка тривала з 10 квітня по 19 травня 1922 р. і в якій брали участь
представники 29 держав. Офіційною метою конференції був пошук
засобів «економічного відродження Центральної та Східної Євро-
пи». Але на її засіданнях переважало «російське питання». Західні
країни домагалися, щоб радянська Росія визнала всі борги цар-
ського і Тимчасового урядів, повернула підприємства, що були на-
ціоналізовані, або відшкодувала їхню вартість, ліквідувала моно-
полію зовнішньої торгівлі.
Радянський уряд погоджувався сплатити колишні борги Росії,
якщо західні країни візьмуть на себе зобов’язання відшкодувати
збитки від іноземної інтервенції, а також нададуть економічну
допомогу, вигідні кредити й підпишуть торговельні угоди. Вказа
на сума збитків від інтервенції (39 млрд золотих карбованців)
значно перевищувала борги царської Росії й Тимчасового уряду
(18 496 млн). Така пропозиція не влаштовувала західні країни,
і конференція припинила свою діяльність. Питання врегулювання
взаємних фінансово-економічних претензій, а також питання про
роззброєння, порушені радянською делегацією, вирішені не були.
Запитання
1. Де і коли зібралася чергова післявоєнна конференція з проблем
врегулювання економічних та фінансових питань?
2. Якою була прихована мета даної конференції?
3. Чим завершилася робота конференції?

Рапалльська угода
2-а група
Учні опрацьовують витяг з Рапалльської угоди між Радянською
Федеративною Соціалістичною Республікою та Німеччиною.
Стаття 1
Обидва уряди згодні, що суперечності між Німеччиною та Ро-
сійською Радянською Республікою у питаннях, які виникли за час
перебування цих держав у стані війни, регулюються на таких під-
ставах:
а) Німецька держава і РРФСР відмовляються від відшкодуван-
ня їхніх воєнних витрат, рівно як і від відшкодування їхніх воєн-
них втрат, іншими словами, тих збитків, що були завдані їм та їх-
нім громадянам у районах воєнних дій внаслідок заходів, включно
з ужитими на території супротивної сторони реквізиціями…
в) Німеччина та Росія відмовляються від відшкодування їхніх
витрат на військовополонених.
Стаття 3
Дипломатичні та консульські відносини між Німеччиною та
РРФСР негайно відновлюються…
Стаття 5
Обидва уряди будуть у доброзичливому дусі йти назустріч гос-
подарським потребам обох країн…
Запитання
1. На яких умовах було підписано Рапалльську угоду?
2. Яке значення мала угода для РРФСР та Німеччини?
Матеріали Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій
3-я група
Учні опрацьовують історичні матеріали з найважливішими по-
становами Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій.
Гаазьку конференцію було скликано за рішенням Генуезької
конференції 1922 р. Це була фінансово-економічна конференція,
в роботі якої брали участь представники ділових кіл, «зацікавле
них у російських справах». На конференції обговорювалися пи
тання про націоналізацію іноземної власності, яку здійснили біль-
шовики в Росії, а також про борги царського й Тимчасового урядів
і про можливе надання кредитів радянській Росії. Представники
західних держав наполягали на відшкодуванні збитків, що їх за-
знали власники-іноземці в Росії.

Радянський уряд запропонував перелік підприємств багатьох
галузей економіки, що могли бути передані в оренду, концесію або
спільне управління іноземним підприємцям. Проте цю пропозицію
не було прийнято. Захід сподівався хоча б на часткове повернення
боргів з боку радянської Росії. Конференція закінчилася, так і не
ухваливши рішення.
Інша міжнародна конференція того часу відкрилась у швейцар-
ському м. Лозанні 20 листопада 1922 р. і тривала з перервою аж до
24 липня 1923 р. У роботі конференції брали участь Велика Британія,
Франція, Італія, Японія, Греція, Румунія, Югославія, Туреччина
і США (як спостерігач). Для розгляду питання про режим чорно-
морських проток на конференцію запросили російсько-українсько-
грузинську делегацію та делегацію Болгарії. Ще одним важливим
питанням, що розглядалося на конференції, було підписання мир-
ного договору з Туреччиною.
Позиція радянської делегації щодо статусу чорноморських про-
ток різко розійшлася з позицією західних держав. …Пропозицію
радянської делегації було відхилено… і прийнято конвенцію, що
базувалася на англійських пропозиціях. Вона зводилася до вимоги
про вільне проходження протоками військових суден під будь-
яким прапором як у мирний, так і у воєнний час, якщо Туреччина
залишається нейтральною, а якщо вона бере участь у війні, то за-
лишається вільний прохід лише для суден нейтральних країн.
Прийняття цієї конвенції порушувало життєві інтереси чорномор-
ських країн, у тому числі й Туреччини.
…У 1925 р. загострилися німецько-французькі суперечності.
Для розв’язання цих та інших проблем було скликано Локарнську
конференцію (5–16 жовтня 1925 р.), у якій взяли участь представ-
ники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Поль-
щі та Чехословаччини.
Локарнська конференція склала Рейнський гарантійний пакт,
підписаний 1 грудня 1925 р. у Лондоні, що забезпечував недотор
канність кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною. Фран
ція та Бельгія зобов’язалися не розпочинати війни. Велика Бри
танія та Італія виступали як головні гаранти Рейнського пакту.
Проте гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехосло-
ваччиною та Польщею…
Запитання
1. Якою була мета кожної з конференцій 1922–1925 рр.?
2. Які рішення були прийняті внаслідок кожної з конференцій?

Пакт Бріана–Келлога
4-а група
Учні опрацьовують витяг з пакту Бріана–Келлога.
27 серпня 1928 р.
Стаття 1
Високі Сторони, що домовляються, урочисто оголошують від
імені своїх народів, що вони засуджують засіб використання війни
для врегулювання міжнародних конфліктів і відмовляються у сво-
їх взаємовідносинах від війни як знаряддя національної політики.
Стаття 2
Високі Сторони, які домовляються, визнають, що врегулюван-
ня або розв’язання всіх суперечностей або конфліктів… повинні
розв’язуватися лише мирними засобами.
Стаття 3
Ця угода буде ратифікована Високими Сторонами, що домовля-
ються… згідно з конституціями цих країн, і вона набере чинності
у відносинах між ними, щойно всі документи про ратифікацію буде
депоновано у Вашинґтоні.
Ця угода, щойно вона набере чинності, як це передбачено в попе
редньому абзаці, залишиться відкритою так довго, скільки буде
необхідно для приєднання до неї інших держав світу.
Запитання
1. Що спонукало Францію та США до розробки та укладання так
званого пакту Бріана–Келлога?
2. Якими були основні умови даного пакту?
3. Які країни приєдналися до даного пакту?
4. Чи відіграв даний пакт призначену йому роль у забороні гонки
озброєнь та війни як засобу розв’язання конфліктів між держа-
вами? Свою думку обґрунтуйте.
Розгляд питання про плани Дауеса та Юнга доцільно провести
під час складання порівняльної таблиці. Для цього учні опрацьову-
ють відповідний пункт параграфа у підручнику та додаткову ін-
формацію.
План Дауеса План Юнга
Мета
Коли і де прийнятий
Сума репарацій, умови виплати
Наслідки

Репарація — повне або часткове відшкодування (за мирним до-
говором або іншими міжнародними актами) державою, що
розв’язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що за-
знала нападу.
План Дауеса
Наприкінці 1922 — на початку 1923 р. суперечності між
Німеччиною та країнами-переможницями загострилися. Найбо-
лючішим залишалося питання про репарації. Обсяг репарацій,
установлений 1921 р., виявився для Німеччини нездійсненним.
Скориставшись з невиконання Німеччиною репараційних
зобов’язань, у січні 1923 р., Франція і Бельгія окупували Рур-
ський басейн та Рейнську область. Окупація Руру, де було
зосереджено важку промисловість Німеччини, призвела до
загострення економічної кризи в країні. Тисячі підприємств при-
пинили діяльність через відсутність сировини, зросло безробіття,
зменшилася заробітна плата, збільшилась інфляція. Криза на-
була міжнародного характеру, але ні США, ні Велика Британія
не підтримали Францію, не бажаючи її посилення в Європі.
Франція (а також Бельгія) мусила вивести свої війська та пого-
дитися на перегляд репараційних зобов’язань Німеччини.
Лондонська конференція, що відбулася в серпні 1924 р,, схва
лила розроблену комісією експертів під керівництвом директора
одного з найбільших банків Чикаго американця Чарльза Дауеса
(план Дауеса) доповідь, спрямовану на перегляд репараційних
зобов’язань Німеччини. План Дауеса не визначав загальної суми
репарацій.
Згідно з цим планом, прийнятим 16 серпня 1924 р., Німеч-
чина щороку сплачувала певну суму репарацій (поступово
збільшуючи її з 1 млрд марок у 1924–1925 рр. до 2,5 млрд
у 1928–1929 рр.). Як головні джерела покриття репарацій перед-
бачалося використовувати надходження державного бюджету,
що мали збільшитись від запровадження високих непрямих по-
датків на товари широкого вжитку, а також на прибутки німець-
ких промислових підприємств і залізниць. Це викликало вкрай
незадовільну реакцію більшості німецьких громадян. А втім,
Німеччині надавалося 800 млн золотих марок у вигляді позики
від США. Це допомогло відновити німецьку економіку. У на-
ступні шість років іноземні інвестиції в Німеччину перевищили
20 млрд марок. План був розрахований на те, що німецькі під-
приємства та фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну ді-

яльність до Східної Європи, насамперед до СРСР. США, Велика
Британія та Франція мали наміри в такий спосіб позбутися по-
тенційного конкурента в Європі.
Згодом, із розвитком економіки Німеччини та посиленням її
впливу в міжнародних відносинах, уряд країни почав вимагати пе
регляду умов плану Дауеса. Позицію Німеччини підтримали
США.
План Юнга
Другий репараційний план для Німеччини, прийнятий 1929 р.,
назвали планом Юнга, оскільки головою створеного Лігою Націй
комітету експертів з розв’язання репараційного питання став
американський підприємець, президент електротехнічного трес-
ту О. Юнг. План Юнга було затверджено 20 січня 1930 р. на
конференції в Гаазі. За новим репараційним планом розмір що-
річних виплат було зменшено й визначено в розмірі 2 млрд марок
на найближчі 37 років. Відповідно до плану Юнга всі форми та
види контролю над Німеччиною, її господарством і фінансами
ліквідовувалися. Для отримання й розподілу репарацій було
створено Банк міжнародних розрахунків, головною функцією
якого стало фінансування важкої та військової промисловості
Німеччини. Банк зміцнював позиції американського капіталу
в Європі.
Нобелівський лауреат Густав Штреземан
На довиборах у Східній Фризії (Німеччина) Густав Штреземан
став депутатом рейхстагу, у 1919 р. очолив у ньому фракцію
націонал-лібералів і став заступником голови своєї партії. На цій
посаді він намагався досягти злиття Націонал-ліберальної партії
з Прогресивною народною партією. Зазнавши невдачі, Штреземан
зайнявся створенням власної партії — Німецької народної партії,
головою якої він був до своєї смерті.
На виборах 1920 р. партія Штреземана домоглася успіху
і взяла участь у формуванні уряду Ференбаха. Штреземан очолив
фракцію партії в рейхстазі і керував комітетом рейхстагу з іно-
земних справ. Із серпня по листопад 1923 р. під час Рурського
конфлікту Густав Штреземан обіймав посаду рейхсканцлера і мі-
ністра закордонних справ у коаліційному уряді ННП, СДПГ,
НДП і партії Центра, а потім аж до своєї смерті був міністром
закордонних справ Німеччини.

У 1926 р. за свій внесок у зміцнення миру у підписанні Локарн-
ских угод Густав Штреземан був нагороджений Нобелівської премією
миру, у 1928 р. став почесним доктором Гейдельберзького універ-
ситету. 3 жовтня 1929 р. він помер.
Бесіда
1. Які імперії припинили своє існування на початку ХХ ст. та які
нові держави утворились натомість?
2. Покажіть на карті ці держави.
3. Дайте визначення терміна «репарація».
4. Назвіть дати відомих вам договорів, підписаних європейськи-
ми державами у 20-х рр. ХХ ст.
5. Що собою являли плани Юнга та Дауеса?

103
Тема 4
Період повоєнної кризи
та революцій (1919–1923 рр.)
Урок 14
Тоталітаризм
• називати основні ознаки та різновиди тоталітаризму;
• характеризувати особливості тоталітарних режимів;
Основні поняття і терміни: «більшовизм», «фашизм», «тоталі-
таризм».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Як свідчить історичний досвід, реальна політична
влада в країні може відрізнятися від проголошеної в конституції
форми правління. Наприклад, у США й колишньому СРСР форма
правління була однаковою — республіканською, але реальна полі-
тична влада — різною. Щоб мати точне уявлення про політичне
життя тієї або іншої країни, недостатньо знати тільки про проголо-
шену в ній форму правління, необхідно ще з’ясувати, який полі-
тичний режим у ній панує. У результаті може трапитися так, що
країна з монархічною формою правління виявляється більш демо-
кратичною, ніж інша республіка.
Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем
держави над усіма областями людського життя, повним підпоряд-
куванням людини політичній владі та панівній ідеології.
Передумови виникнення тоталітаризму
У ч и т е л ь. Попри розмаїття передумов та умов появи тоталі-
тарних політичних режимів, слід зазначити, що їх виникненню

сприяли об’єктивні історичні процеси, що позначилися наприкінці
XIX — початку XX ст.
Вступ суспільства в індустріальну стадію розвитку стрімко змінив
умови праці і життя людини. Розвиток науки і техніки, удосконален-
ня виробничого процесу і технологій дозволили створити принципово
нові зразки засобів зв’язку і сполучень. На цьому тлі різко зросли
можливості засобів масової інформації. У цей час став технічно мож-
ливий ідеологічний і політичний контроль за особистістю.
Індустріальна стадія розвитку сприяла появі світоглядної пе
редумови тоталітаризму, зокрема формуванню колективістського
світогляду, свідомості, що ґрунтується на переважанні колектив-
ного над індивідуальним.
Зростаючий розподіл праці та її спеціалізація, масовий харак-
тер виробництва зруйнували традиційні форми життя конкретної
людини і зробили її практично беззахисною перед стихією ринко-
вої економіки і конкуренції.
Війни і політичні катаклізми наочно знецінили вартість власне
людського життя. Економічні кризи, що стали помітно частішими,
загострення соціальних суперечностей і конфліктів ставили люди-
ну фактично на межу фізичного виживання. У суспільстві стрімко
зростало соціальне розшарування людей, інтереси яких найчасті-
ше були протилежними чи просто не збігалися.
Усі погляди і сподівання в цей час були спрямовані на державу
та її органи на місцях як універсального регулятора взаємин інди-
відів. Люди були згодні підтримати будь-яку владу, яка дасть їм
роботу і гарантований заробіток, забезпечить житлом, подбає про
дітей і літніх людей.
Важливу роль у появі тоталітаризму відіграли політичні умо-
ви, до яких належали нові масові партії, різке посилення ролі дер-
жави, розвиток різного роду тоталітарних рухів.
Історичний досвід засвідчує, що тоталітарні режими виника-
ють, як правило, за надзвичайних умов, до яких можна віднести:
• згубні наслідки війни;
• зростання нестабільності в суспільстві, масові заворушення;
• кризу влади, неспроможність узяти ситуацію під контроль зви
чайними засобами;
• параліч усієї політичної системи країни;
• економічну кризу та її руйнівні наслідки;
• різке загострення національних і расових суперечностей;
• необхідність розв’язання для країни винятково важливого стра
тегічного завдання, що вимагає консолідації всієї нації.

105Тема 4. Період повоєнної кризи
Основне поняття уроку
Тоталітаризм (totalitas, лат. — повнота) — державний лад,
що здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного
життя.
Цей термін було запроваджено ідеологом італійського фашизму
Дж. Джитіле на початку ХХ ст. У 1925 р. він вперше пролунав
в італійському парламенті. Лідер італійського фашизму Б. Муссо-
ліні увів його у свій політичний лексикон. Із цього моменту почи-
нається становлення тоталітарного ладу в Італії, потім у СРСР за
часів сталінізму та гітлерівській Німеччині.
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника і випису-
ють до зошита основні ознаки тоталітарної держави.
Орієнтовний варіант записів
1. Висока концентрація влади, гіпертрофія апарату влади, її про-
никнення в усі сфери життя суспільства. У тоталітарній свідо-
мості проблеми «влада й суспільство» не існує: вони мисляться
як єдине нероздільне ціле. Актуальними стають зовсім інші
проблеми, а саме: влада і народ у боротьбі проти внутрішніх во-
рогів, влада і народ проти ворожого зовнішнього оточення. За
умов тоталітаризму народ, реально усунутий від влади, вірить,
що влада виражає інтереси глибше й повніше, ніж він зміг би це
зробити.
2. Тоталітарним режимам притаманна однопартійність. Існує єди-
на правляча партія, на чолі якої стоїть харизматичний лідер.
Мережа партійних гнізд пронизує всі виробничо-організаційні
структури суспільства, спрямовуючи їх діяльність і здійснюю-
чи контроль.
3. Ідеологія всього життя суспільства. В основі тоталітарної ідео-
логії — розгляд історії як закономірного руху до певної мети
(світове панування, побудова комунізму і т. ін.), яка виправдо-
вує всі засоби. Дана ідеологія включає серію міфів (про керівну
роль робітничого класу, про перевагу арійської раси і т. ін.), які
відбивають силу магічних символів. Тоталітарне суспільство
докладає значних зусиль для ідеологічної обробки населення.
4. Тоталітаризм характеризується монополією влади на інформа-
цію, повним контролем над засобами масової інформації. Уся
інформація має однобічну спрямованість — уславлення існую-
чого ладу, його досягнень. За допомогою засобів масової інфор-
мації вирішується завдання піднесення ентузіазму мас для до-
сягнення цілей, поставлених тоталітарним режимом.

5. Монополія держави на використання всіх засобів ведення
збройної боротьби. Армія, поліція, усі інші силові структури
перебувають у винятковому підпорядкуванні центру політич-
ної влади.
6. Існування відпрацьованої системи загального контролю над по-
ведінкою людей, системи насильства. З цією метою створюють-
ся трудові й концентраційні табори, гетто, де застосовуються
важка праця, людей катують, придушують їх волю до опору,
відбуваються масові вбивства ні в чому неповинних осіб. Так,
у СРСР була створена ціла мережа таборів — ГУЛАГ. До 1941 р.
до нього входило 53 концентраційних табори, 425 виправно-
трудових колоній і 50 таборів для неповнолітніх. За роки існу-
вання цих таборів у них загинуло понад 40 млн чоловік. У тота-
літарному суспільстві діє ретельно розроблений репресивний
апарат. З його допомогою насаджуються страх за особисте жит-
тя і життя членів родини, підозрілість і доноси, заохочуються
анонімки. Робиться це для того, щоб у країні не виникало іна-
комислення й опозиції. За допомогою силових і каральних ор-
ганів держава контролює життя й поведінку населення.
7. Загальним для тоталітарних режимів є те, що вони функціону-
ють відповідно до принципу — «заборонено все, окрім того, що
наказано владою». Керуючись цим принципом, суспільство
здійснює виховання людини. Тоталітаризму потрібна скромна
особистість: у бажаннях, в одязі, у поведінці. Культивується
прагнення не виділятися, бути як усі. Пригнічується прояв ін-
дивідуальності, оригінальності в судженнях; поширюються ви-
казування, догідництво, лицемірство.
У ч и т е л ь. Разом можна виділити в даній групі кілька різно-
видів тоталітаризму — це комуністичний тоталітаризм, фашизм
і націонал-соціалізм.
Учні об’єднуються в три групи, які працюють із сучасними до-
слідженнями за даною темою. Кожна група отримує матеріали
з описом особливостей кожного різновиду тоталітаризму та дають
відповіді на запитання.
Італійський фашизм
1-а група
Раніше за інших фашизм утвердився в Італії. Виникнення
й зростання італійського фашизму було визначено й зумовлено спе-

цифічними економічними, соціальними й політичними проблема-
ми, що виникли уже в ХІХ ст. і загострилися ще більше після Пер-
шої світової війни. Хоча Італія зазнала в Першій світовій війні ряд
тяжких поразок, вона була в числі країн-переможців. Італія одер-
жала Південний Тіроль та Істрію з Трієстом, але їй довелося відмо-
витися на користь Югославії від Далматинського узбережжя, на
яке вона також претендувала, тоді як Фіуме (Ріска) був оголоше-
ний вільним містом.
…Італійські війська під проводом поета Габріеле Д’Аннунціо не
виконали наказу про відхід і 12 вересня 1919 р. самочинно окупу-
вали місто Фіуме. Упродовж 16 місяців Д’Аннунціо, що привлас-
нив собі титул «начальника», порядкував у місті, застосовуючи
уже тоді елементи політичного стилю фашистської Італії. Достат-
ньо пригадати масові ходи й паради його прихильників у чорних
сорочках під прапорами із зображенням мертвої голови, войовничі
пісні, вітання на давньоримський зразок й емоційні діалоги натов-
пу з його вождем.
23 березня 1919 р. у Мілані Муссоліні створив організацію
«Бойові загони», яка перебрала за зразок політичний стиль
Д’Аннунціо.
Уряд і поліція не тільки не заважали фашистам, але навіть за-
охочували їх. Фашизм отримує могутніх заступників в особі За-
гальної конфедерації промисловців і поміщицьких союзів.
28 жовтня 1921 р. Муссоліні став головою уряду. 2 жовтня
1925 р. були засновані фашистські корпорації, що об’єднували ро-
ботодавців і працівників. У країні створювалися 22 корпорації (за
галузями промисловості), у складі кожної з них перебував пред-
ставник фашистських профспілок, підприємницьких союзів, фа-
шистської партії. Головою кожної з 22 корпорацій став «сам» Мус-
соліні; він же очолив міністерство корпорацій. Закон надав
корпораціям право визначення умов праці (робочий час, заробітна
плата) і розв’язання трудових суперечок (страйки заборонялися
й пригнічувалися).
Установлення корпоративного ладу дозволило Муссоліні покін-
чити з парламентом, зокрема з тим, що від нього залишилося. За-
мість нього була створена «палата фашистських організацій і кор-
порацій». Члени її призначалися Муссоліні.
За цим на початку листопада 1925 р. пішли «вищі фашистські
закони», що розширили владу глави уряду за рахунок парламенту,
який був відтепер повністю підпорядкований виконавчій владі.
Подальшими законами були розпущені міські збори депутатів,

скасована свобода зібрань та об’єднань, друку, були звільнені по-
літично неблагонадійні службовці. «Надзвичайні закони» випли-
вали один за іншим:
– було заборонено професійні союзи (за винятком державних
фашистських) і політичні партії (за винятком однієї — фашист-
ської);
– відновлено смертну кару за «політичні злочини»;
– запроваджено надзвичайну юстицію (трибунали) та адміні-
стративну висилку;
– комуністична партія була оголошена поза законом;
– органі місцевого самоврядування скасовувалися: замість них
порядкували призначені урядом чиновники (подеста)…
Завдання
• Визначте основні ознаки італійського фашизму.
Орієнтовна відповідь
1. Тенденція «вождізму», єдиної диктатури.
2. Фашистська партія стала складовою частиною державного апа-
рату. Партійні з’їзди були скасовані, так само як і всякі форми
партійного «самоврядування».
3. Терор. Фашистський режим не може інакше триматися, крім
як засобами масового придушення, кривавими розправами.
Німецький фашизм. Націонал-соціалізм (нацизм)
2-а група
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Німеччина пережи-
вала глибоку економічну, політичну, моральну кризу. Після Вер-
сальського договору, який глибоко принизив німців, економіка
країни опинилася у надзвичайно скрутному становищі. На цьому
ґрунті почали розвиватися реваншистські ідеї, виникати націона-
лістичні рухи. Однією з таких організацій стала Німецька робітни-
ча партія (ДАП), утворена в січні 1919 р. в Мюнхені. Її організатор
А. Дрекслер того ж року запросив до лав партії Адольфа Гітлера.
Емблемою партії було обрано свастику — хреста із загнутими
під прямим кутом кінцями. Цей знак відомий ще з глибокої давни-
ни і символізує безперервний рух сонця. У націоналістичному русі
Німеччини цей символ уперше з’явився на прапорах окультного
товариства Туле, з яким були тісно пов’язані керівники НСДАП.
Гітлер обрав емблемою партії чорну свастику, вписану в біле коло
на червоному тлі. Для нього червоний колір символізував соціальні
ідеали партії, білий — націоналістичні, а свастика вказувала на пе-
ремогу німецького духу.

Для партійного вітання теж обрали старовинний символічний
жест — підняття вгору витягнутої руки. Це створило своєрідний
імідж партії; вона швидко стала численною, а Гітлер — популяр-
ним оратором.
Ідеологія партії спиралася на чотири підвалини — націоналізм,
расизм, антисемітизм, антикомунізм. На відміну від фашистів, на-
цисти наголошували не на державі, а на нації. Вони трактували по-
няття «нація-народ» як окрему культурно-біологічну та ірра
ціонально-містичну спільноту, що завжди перебуває у ворожих
антагоністичних відносинах з іншими спільностями. Спираючись
на ідейних попередників (Фіхте, Гегеля, Юнга, Ніцше, Шпенглера
та інших), нацисти взяли на озброєння основні положення з тради
ційного пангерманського шовінізму XIX ст.:
• панівне становище Німеччини в континентальній Європі;
• возз'єднання всіх народів, що розмовляють німецькою мовою,
в межах німецького рейху;
• розширення німецьких колоніальних володінь.
Важливою складовою ідеологічної платформи нацизму був ра
сизм. Гітлер уважав нації нерівноцінними: буцімто є вищі, а є ниж-
чі. Німці, поза сумнівом, найвища арійська нація, повинна встано-
вити «новий світовий порядок». На підтвердження цієї тези Гітлер
розробив расову теорію, що розглядала історію людства як боротьбу
між расами. Особливий наголос у цій теорії робився на антисемітиз-
мі. Євреїв звинуватили в усіх негараздах, що відбувались у світі та
країні. Перша світова війна, революція, інфляція, зростання цін,
безробіття тощо приписувались інтригам євреїв. Відповідно, будь-
які можливі позитивні дії безпосередньо пов’язувалися з акціями
проти них. Злочинним і нелюдяним було «остаточне вирішення»
єврейського питання. Зрештою, нацисти знищили понад 6 млн єв-
реїв із 10 млн, що проживали на Європейському континенті.
Наріжним каменем ідеологічного фундаменту нацизму, без
перечно, був антикомунізм. Ще у 1922 р. Адольф Гітлер у таємно
му меморандумі до осіб, що субсидують партію, стисло й відверто
сформулював її мету — «знищити й викорінити марксистський сві-
тогляд». Згодом саме на основі антикомунізму створювалася вся
система ідейного багажу нацизму. На відміну від італійських фа-
шистів, яких підтримувала католицька церква, нацисти стояли на
позиціях антиклерикалізму і боролися проти церкви.
Запитання
1. Що стало причинами зародження націонал-соціалістичних ідей
у Німеччині?

2. Якою була символіка нової партії і чому?
3. На які підвалини спирався німецький нацизм?
Радянський більшовизм
3-я група
Історично першою й класичною формою тоталітаризму став ко-
мунізм (соціалізм) радянського типу, початок якому поклала
військово-комуністична система, що загалом сформувався в 1918 р.
Комуністичний тоталітаризм більшою мірою, ніж інші різновиди,
виражає основні ознаки цього ладу, оскільки передбачає повне усу-
нення приватної власності, а отже, усілякої автономії особистості,
абсолютну владу держави.
Радянський режим виник у результаті революції, тобто на-
сильства: більшовики захопили владу в листопаді 1917 р. У січ-
ні 1918 р. відбулися вибори. Вільно обрані Установчі збори були
розігнані через кілька днів, тому що значна їх більшість була
ворожа більшовикам. Усі або майже всі режими в такому стані
не конституційні, але найчастіше режим, встановлений шляхом
насильства, прагне стати конституційним. Він приймає консти-
туцію, відповідно до якої будуть призначатися правителі й здій-
снюватиметься влада.
Радянський режим прийняв три конституції: в 1918, 1924,
1936 рр. Усі ці конституційні тексти є фікцією. Депутати обира-
ються вільно, але вільно стати кандидатом не можна. Оскільки
список кандидатів єдиний, залишається лише вибір між голо-
суванням «за» або неучастю в голосуванні. Результати виборів
передбачувані. Хід засідань обох частин парламенту відомий за-
здалегідь, якщо не громадянам, то у всякому разі правителям.
Критичні виступи розгортаються за заздалегідь відпрацьованим
сценарієм.
Тільки теоретично проголошено основні права: свобода слова,
друку, зібрань. Особа священна, житло недоторканне, гарантуєть-
ся дотримання всіх вимог, усіх офіційно проголошених свобод.
Запитання
1. Чому тоталітарний комунізм вважають класичною формою?
2. Чому навіть за наявності конституції радянську систему відно-
сять до тоталітарних?
Упродовж виступу кожної групи учні заповнюють за допомо-
гою вчителя порівняльну таблицю.

Італійський
фашизм
Націонал-
соціалізм
Радянський
більшовизм
Головні ідеї
Соціальна база
Основні символи
Ставлення до церкви
Робота з документами, плакатами, карикатурами
Учні працюють в групах з різними джерелами інформації, по-
рівнюючи різні форми тоталітарних режимів.
Пропаганда. ЗМІ
Документ 1. Перелік заголовків статей у газеті
«Радянська думка» (орган Шевченківського окружного
комітету КП(б)У Черкаської області)
«Увагу на Далекий Схід»; «Китай готується до радянсько-
китайської конференції»; «Радянсько-турецькі взаємини розвива-
ються нормально»; «Без роботи п’ята частина людності Німеч
чини»; «Демонстрації безробітних у Мадриді»; «Дерево Леніна
(лист із Гавани)»; «Товаришу Сталіну — орден Трудового Червоно-
го Прапора»; «Спільно з партією — у партії Леніна»; «Успіхи
соціалістичного будівництва посилили потяг робітників, кол
госпників до партії»; «Командири промисловості, кращі представ-
ники техніки просять прийняти їх до лав партії»; «Кращих найми-
тів, колгоспників — до ВКП(б)»; «Нові десятки тисяч робітників
у партії»; «Інженери ідуть до лав партії».
Запитання
1. Про що писали радянські газети (на прикладі «Радянської
думки»)?
2. Чому, на вашу думку, була обрана саме така інформація?
3. Яку мету переслідувала держава, використовуючи ЗМІ?
Документ 2
Геббельс прекрасно знав силу друкованого слова. І хоча здава-
лося, що неможливо взяти під контроль засоби масової інформації,
але нацисти зробили це. Кількість газет і журналів скоротилася
вдвічі, а їхній наклад — у понад 3 рази. На щоденній імперській
прес-конференції Геббельс давав жорсткі офіційні формулювання,
що забезпечували «єдність волі» у пресі, доводячи політичну ре-
гламентацію до межі. Державна монополія на пропаганду гаран
тувала контроль над радіо, без якого, на думку Геббельса, владу

неможливо зміцнити. Половина країни слухала радіо щодня, а це
дало можливість для найширшого контролю над розумом. У газеті
хоч щось можна було прочитати між рядками. Диктор радіо читав
тільки офіційну інформацію. Три тисячі кінотеатрів, які щодня
відвідував 1 млн німців, пропонували перед кожним фільмом (по-
ставленому в «арійському дусі») випуск новин, кіножурнал із «про-
сіяними» Міністерством пропаганди фактами.
Запитання
1. Як нацисти використовували ЗМІ?
2. Чому, на думку Геббельса, було дуже важливо встановити
контроль саме над радіо?
3. Що, на вашу думку, було спільного в діяльності ЗМІ СРСР та
Німеччини?
Олюднення
Документ 3. Фюрер, який вдень і вночі думає
про народ та його щастя
Всю ніч не гасне світло у вікні…
А ми спимо спокійно, без турбот.
І в роздумах за нас, за весь народ
Знайдеш ти рішення — вінець важкій роботі.
Запитання
1. Як ці інформації розкривають поняття «олюднення»?
2. Для чого потрібно було «олюднювати» вождів СРСР та Німеч-
чини?
Творення нової людини
Документ 4. З висловлювань А. Гітлера
«У кого в руках молодь, у того в руках і майбутнє. Я розпочи-
наю з молоді. Ми, ті, хто старі, — відпрацьований матеріал. Ми
прогнили до самих кісток. Але моя чудова молодь! Чи є де-небудь
у світі ще така прекрасна молодь? Погляньте на цих юнаків і під-
літків! Який матеріал! З ними я зможу створити новий світ!
Це — героїчне покоління молоді, з якої вийде творець, людина-
бог… Усяка освіта в національній державі має бути спрямована пе-
редусім не на те, щоб набивати учня нікчемними знаннями, а на
створення здорового тіла… Мозок молоді не повинен заповнювати-
ся науковими знаннями… Нова молодь, подібно до тієї, що була
у Давній Спарті, має бути мужньою та сильною. Ідеальна держава
повинна базуватися на двох основних освітніх ідеях. По-перше,
треба запалити вогонь у серці молоді і впровадити в її розум понят-

тя раси. По-друге, німецька молодь має бути готовою до війни, на-
вченою або перемогти, або вмерти. Кінцева мета освіти — сфор
мувати громадян, які усвідомлюватимуть славу країни й будуть
фанатично віддані національній ідеї».
Документ 5. Нові завдання перед суспільствознавчими науками
1) Дати молоді знання і вміння виробити у себе комуністичні
погляди;
2) формувати вміння правильно осмислювати основні явища су-
часного життя, класової боротьби, міжнародного революційного
руху;
3) з’ясувати, у чому полягає правильний шлях будівника соціа-
лізму в СРСР, у чому значення диктатури пролетаріату;
4) виховувати інтернаціоналіста, дати пролетарське розуміння
національного питання, озброїти учня на вирішальну боротьбу
з націоналізмом;
5) виховувати войовничих атеїстів;
6) дати розуміння генеральної лінії партії і необхідності бороть-
би з ухилами;
7) виховувати уміння і класову свідомість до праці.
Запитання до документів 4 і 5
1. Якою бачив тоталітарний режим «нову людину»?
2. Які якості мають бути притаманні «новій людині»?
3. Що не бажано було мати людині нового зразка?
Суспільна атмосфера
Документ 6
Іноземні спостерігачі, які побували в Німеччині до 1939 р., ди-
вувалися з того, що німці взагалі не усвідомлювали себе «жертвою
залякувань та утисків з боку аморальної й жорстокої диктатури».
Навпаки, вони зі щирим ентузіазмом підтримували її. Переважна
більшість населення нічого не мала проти того, що її позбавили осо-
бистої волі, знищили безліч культурних цінностей, запропонував-
ши натомість «безглузде варварство», що життя і роботу піддали
такій регламентації, якої німці, котрих за багато поколінь привчи-
ли до суворого порядку, досі не знали. Дивно, але багато іноземців
поверталися з Німеччини з переконанням: у країні відбуваються
позитивні зрушення.
Якщо ці люди не ставали прихильниками нацизму, то в усяко-
му разі ставилися толерантно до «нової Німеччини».

Документ 7. Зі спогадів учителя М. В. Попеля
На свою біду, засумнівався у непогрішимості органів ніжин-
ський учитель Попель Микола Васильович. Навідавшись за місцем
народження до райцентру Ситківців Вінницької області, сказав на-
чальникові райвідділу НКВС Савченку: «Даремно мого брата Воло-
дю засудили на 10 років. Адже він теж учитель, лейтенант запасу».
Начальник вирішив йому ті недоречні сумніви з голови вибити. За-
проторив до тюрми й знущався два тижні. Опинившись на волі,
пригнічений своєю безмежною беззахисністю перед непередбачу-
ваними сюрпризами долі вчитель написав у ЦК: «Наді мною зну-
щалися морально і фізично. Я втратив спокій і впевненість у за-
втрашньому дні. Мені се здається, що будь-якої миті я можу бути
заарештованим всупереч усім правам, дарованих мені Сталінською
Конституцією, за примхою того чи іншого представника влади, без
оглядки на те, що я ніколи ні словом, ні ділом, ні помислом не грі-
шив проти мого народу».
Документ 8. Про ставлення радянської молоді до труднощів
«Незважаючи на матеріальну скруту, як, наприклад нестача
продовольства, надто гостра в ті часи, ні я, ні молодь, що мене ото-
чувала, не відчували ніяких антирадянських почуттів. Ми просто
знаходили виправдання всім труднощам і тому героїчному напру-
женню, якого вимагало будівництво нового світу… Атмосфера са-
мовідданої боротьби за загальну справу — пуск заводу — захоплю-
вала нашу уяву, пробуджувала в нас ентузіазм і ніби ставила нас на
передову, де про труднощі забували чи не звертали на них уваги».
Завдання до документів 6, 7 і 8
Прочитайте подані джерела інформації та дайте характеристи-•
ку моральної атмосфери суспільств Радянського Союзу та на-
цистської Німеччини.
Бесіда
1. Дайте визначення поняття «тоталітаризм».
2. Назвіть загальні ознаки тоталітаризму.
3. Учомуподібністьтавідмінностіфашизму,націонал-соціалізму,
комунізму?
4. Чому всі тоталітарні режими приречені на крах?

Уроки 15–16
Причини, хід та наслідки революції 1917 р. та
громадянської війни в Росії. Прихід до влади більшовиків.
«Воєнний комунізм». Діяльність Комінтерну
• Називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;
• показувати на карті зміну кордонів Російської держави після
падіння монархії, приходу до влади більшовиків, основні фрон-
ти громадянської війни;
• описувати хід російської революції 1917 р.;
• характеризувати період повоєнної кризи та загострення соці-
альних суперечностей, діяльність Комінтерну щодо розповсю-
дження «світової пролетарської революції»;
• аналізувати добу «воєнного комунізму» в радянській Росії;
• давати власну оцінку діяльності провідних політичних діячів
періоду: Леніна, Керенського.
Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу знань.
Основні поняття і терміни: «більшовизм», «громадянська вій
на», «воєнний комунізм», «Комінтерн», «світова пролетарська ре-
волюція», «експорт революції», «валізкова дипломатія».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Перша світова війна стала важким випробуванням
для Росії. На початку 1917 р. стан економіки, політична ситуація,
що склалася в країні, призвели до зростання соціальної напруже-
ності, посилення невдоволення, що охопило і ліберальну громад-
ськість, і армію, і переважну частину трудящих.
Більшовизм — ідейні, теоретичні, стратегічні й тактичні осно-
ви революційного пролетарського руху та революційного перетво-
рення капіталістичного суспільства на комуністичне.
Громадянська війна — боротьба за владу між громадянами од-
ного суспільства, країни.
Воєннийкомунізм —здійснюванібільшовикамиз середини1918 р.
по березень 1921 р. соціально-економічні та політичні перетворення
на підконтрольній їм території колишньої Російської імперії.

Комінтерн (Комуністичний інтернаціонал) — міжнародна
організація, що об’єднувала організації і партії комуністичного
спрямування з 1919 по 1943 рік.
Світова пролетарська революція — термін, що означає поши-
рення і перемогу пролетарської революції в інших країнах.
Експорт революції — ідеалістична теорія, яка, ігноруючи об’єк
тивні закономірності суспільного розвитку, говорить про перене-
сення революційного руху з однієї країни в іншу.
Валізкова дипломатія — таємна дипломатія (таємна диплома-
тична пошта, яка зазвичай перевозиться кур’єрами у валізах, не
перевіряється на митниці).
Учні працюють в парах з текстом підручника, викладають у зо-
шиті основні причини революції в Росії у вигляді тез.
Результати роботи обговорюються в класі та в разі потреби ко-
ригуються учителем.
Робота з хронологічним ланцюжком
23 лютого
1917 р. на Пу-
тиловському
заводі розпо-
чався страйк,
в якому взяли
участь 90 тис.
робітників
і який згодом
охопив основ
ні заводи
Петрограда
У ніч 28 лю-
того відбува-
лося терміно-
ве засідання
Кабінету Мі-
ністрів за
участю Род
зянка (голова
Державної
думи) та бра-
та царя —
Михайла
Створено
Тимчасовий
комітет Дер-
жавної Думи,
який пере-
брав функції
уряду і зааре-
штував го
лову Держав-
ної ради
Щегловітова
28 лютого
Микола II
доручив Ро-
дзянку сфор
мувати новий
Кабінет Міні-
стрів, але він
погодився
очолити Тим-
часовий ко-
мітет Дер-
жавної Думи
О 4-й годи-
ні ранку
28 лютого
цар зали-
шив Став-
ку (Моги-
льов)
і виїхав до
Царського
Села
У ніч проти 2 березня
цар зустрівся з гене-
ралом Рузьким, ко-
мандувачем Північно-
го фронту, який
запропонував йому
підписати маніфест
про зречення і дору-
чити Родзянкові
сформувати уряд на-
родної довіри
О 22-й го-
дині 2 бе-
резня Ми-
кола II
оголосив
своє рішен-
ня про зре-
чення тро-
ну і за себе,
і за сина
7 березня
Миколу ІІ
з родиною
було зааре-
штовано
і під охоро
ною від
правлено
до Цар-
ського
Села

Запитання
1. Що стало приводом до революції в Російській імперії?
2. Який характер мав перший етап революції?
3. Якими подіями закінчився перший етап революції?
Повідомлення учня про О. Керенського
Запитання
• У чому, на ваш погляд, полягала слабкість уряду, очолюваного
О. Керенським?
У ч и т е л ь. 3 березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліко-
вано «Звернення до громадян і товаришів», у якому проголошува-
лось утворення Тимчасового революційного уряду, вміщувався
список його складу і програма дій уряду.
Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з великим кня-
зем Михайлом Романовим, який підписав акт зречення трону. Зре-
чення Михайла Романова трону і проголошення маніфесту про пе-
редачу всієї повноти влади Тимчасовому урядові завершили події
в історії, відомі як Лютнева революція в Росії; відбувся перехід від
самодержавного правління до республіканського.
Для російських лібералів революція завершилась, але для ро-
сійських соціалістів вона лише розпочиналася.
Робота з логічним ланцюжком
Революція в Росії викликала тривогу в стані союзників Росії
19 квітня газети опублікували ноту міністра закордонних справ Мілюко-
ва урядам країн Антанти, в якій ішлося про готовність Росії брати
участь у війні до переможного кінця
Відбулися маніфестації, присвячені Першотравневому святу солідарнос-
ті трудящих, які переросли у маніфестації протесту проти політики про-
довження війни та за відставку міністра закордонних справ Мілюкова
й військового міністра Гучкова. Виникла урядова криза
Урядову кризу було ліквідовано шляхом компромісу між пред
ставниками буржуазних і соціалістичних партій
У червні 1917 р. з новою силою розгорнулися маніфестації протесту про-
ти політики, яку проводив Тимчасовий уряд. Лише організація наступу
на фронті відвернула нову політичну кризу Тимчасового уряду

Липневе повстання більшовиків 1917 р. було організоване найбільш
радикальними членами більшовицького ЦК
До Петрограда прибув вождь більшовиків Ленін, який спробував відвер-
нути удар владних структур по більшовицькій партії як по організатору
заколоту. 4 липня було організовано мирну демонстрацію протесту
Проте Тимчасовому уряду за допомогою відданих військових частин вда-
лося розігнати маніфестацію й утримати під контролем столицю. Біль-
шовиків звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини, зраді інте
ресів революції
Липнева криза Тимчасового уряду була спричинена незгодою міністрів-
кадетів з результатами угоди, укладеної з Українською Центральною
Радою делегацією на чолі з О. Керенським, І. Церетелі, М. Терещенком.
Кадети подали у відставку. Лише відмова від досягнутих у Києві угод
дозволила сформувати новий склад Тимчасового уряду на чолі з О. Ке-
ренським. Ради відійшли на другий план. Двовладдя завершилося
компромісом
За текстом підручника визначте причини поглиблення со
ціально-політичної кризи.
Орієнтовний варіант відповіді
• Зростання анархії та насильства у країні;
• самочинне захоплення землі селянами;
• зростання кількості робітничих виступів;
• вимоги надання автономії Україні, незалежності Фінляндії,
Польщі;
• радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, зростан-
ня цін на продукти першої необхідності та широкого вжитку;
• посилення впливу на широкі верстви населення більшовицької
партії, яка на своєму VI з’їзді проголосила курс на збройне за-
хоплення влади.
У ч и т е л ь. Дедалі більше представників промислово-фінан
сових кіл, дворянства, офіцерів, ліберальної інтеліґенції схиляло-
ся до думки про необхідність наведення в країні порядку, встанов-
лення влади «сильної руки».

Учні складають хронологічну таблицю «Події липня–жовтня
1917 р.».
Дата Подія
16 липня
1917 р.
Зустріч Керенського з генералітетом у Ставці в Могильо-
ві. Генерали звинуватили уряд у розвалі країни, армії,
вимагали надати більше прав військовим
3–10 серпня Відбулися зустрічі Керенського з головнокомандувачем
генералом Корніловим, який вимагав від уряду рішучих
дій щодо наведення порядку
12–14 серпня У Москві проходила державна нарада
15 серпня
1917 р.
Рада завершила свою роботу. Керенський не спромігся
згуртувати навколо себе різні кола російського суспіль-
ства
24 серпня Корнілов віддав наказ генералу Кримову наступати на
Петроград
27 серпня Газети опублікували заяву Тимчасового уряду про наступ
генерала Корнілова на столицю та про запровадження
воєнного стану в Петрограді. Революція опинилася під
загрозою
28 серпня Керенський повідомив членів уряду про зраду генерала
Корнілова. Останньому телеграфували рішення уряду
про зняття його з посади командувача. На це Корнілов
відповів: «Не вважаю за можливе здати посаду».
Для оборони було створено ревкоми. На допомогу до сто-
лиці прибув тритисячний загін матросів Кронштадта.
Гарнізон Петрограда в повному складі став на захист сто-
лиці
30 серпня Заколот провалився
1 вересня Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою. Для
зміцнення виконавчої влади було створено Директорію —
Раду п’яти. Прем’єр-міністром залишався Керенський
14 вересня Розпочала роботу Демократична нарада, на якій було
створено Тимчасову раду Республіки — парламент
10 жовтня Відбулося чергове таємне засідання ЦК РСДРП(б), на
якому був присутній і Ленін. Більшістю голосів ЦК
РСДРП(б) виніс рішення про підготовку збройного пов
стання. Проти голосували лише Камєнєв та Зинов’єв
18 жовтня Камєнєв і Зинов’єв у газеті «Новая жизнь» опублікували
заяву про свою незгоду з рішенням ЦК РСДРП(б) про
збройне захоплення влади більшовиками і передачу її
радам

Дата Подія
24 жовтня Військові загони ВРК (Військово-революційного коміте-
ту) захопили стратегічно важливі об’єкти в столиці
О 2-й годині
ранку
25 жовтня
Відбулося засідання Петроградської ради, на яке прибув
Ленін, де й проголосив передачу влади радам
Розпочав роботу ІІ Всеросійський з’їзд рад робітничих
і солдатських депутатів
О 21-й годині
40 хвилин
25 жовтня
Холостий постріл «Аврори» дав сигнал до наступу частин
ВРК на Зимовий палац. До вечора формування, що захи-
щали палац, поступово розійшлися, у палаці залишилися
жіночий батальйон та юнкери
26 жовтня Тимчасовий уряд було заарештовано
Повідомлення учня про В. І. Леніна
Запитання
• Як на ваш розсуд, чому до сьогодні є досить багато прихильни-
ків В. Леніна?
У ч и т е л ь. Другий Всеросійський з’їзд рад прийняв два важ-
ливих документи: Декрет про землю та Декрет про мир.
Учні по групах опрацьовують уривки з Декрета про землю і Дек
рета про мир та аналізують їх за допомогою вчителя й визначають
значення цих документів.
1-а група
Декрет про землю
«<…>1) Поміщицька власність на землю скасовується негайно
без усякого викупу.
2) Поміщицькі маєтки, так само як усі землі питомі, монастир-
ські, церковні з усім їхнім живим і мертвим реманентом, садибни-
ми будівлями й усіма приналежностями, переходять у розпоря-
дження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських
депутатів до Установчих зборів.
3) Будь-яке псування конфіскованого майна, що належить від-
тепер усьому народу, оголошується тяжким злочином та карається
революційним судом.
Питання про землю в повному обсязі може бути розв’язане тіль-
ки всенародними Установчими зборами.

Найбільш справедливим розв’язанням земельного питання має
бути таке:
1) Право приватної власності на землю скасовується назавжди;
земля не може ні продаватися, ні купуватися, ні здаватися в оренду
або в заставу, ні будь-яким іншим способом відчужувана. Уся
земля: державна, питома, кабінетська, монастирська, церковна,
посесійна, майоратна, приватновласницька, суспільна й селянська
і т. ін. — відчужується безоплатно, передається у всенародну влас-
ність й переходить у користування всіх трудящих на ній.
За потерпілими від майнового перевороту визнається лише пра-
во на суспільну підтримку на час, необхідний для пристосування до
нових умов існування.
2) Усі надра землі (руда, нафта, вугілля, сіль і т. ін.), а також
ліси й води, що мають загальнодержавне значення, переходять
у виняткове користування держави. Усі дрібні ріки, озера, ліси та
ін. переходять у користування громад за умови завідування ними
місцевими органами самоврядування.
3) Земельні ділянки з висококультурними господарствами: са-
ди, плантації, розсадники, розплідники, оранжереї й т. ін. — не
підлягають розділу, а перетворюються на показові й передаються
у виняткове користування держави або громад залежно від їх роз-
міру і значення.
4)Правокористуванняземлеюдістаютьусігромадяни(безрізниці
статі) Російської держави, що бажають обробляти її своїми силами, за
допомогою своєї родини або в товаристві і тільки до того часу, доки
вони здатні її обробляти. Наймана праця не допускається.
5) Землекористування повинне бути зрівняльним, тобто земля
розподіляється між трудящими, виходячи з місцевих умов, за тру-
довою або споживчою нормою».
Запитання
1. У чиє володіння переходили всі земельні масиви?
2. Чи є справедливим, на вашу думку, скасування всіх форм влас-
ності на землю, окрім державної? Про що свідчить така заборо-
на? Свою думку обґрунтуйте.
3. На яких умовах громадяни отримали землю?
4. Які висновки можна зробити про стан розв’язання земельного
питання урядом більшовиків?
2-а група
Декрет про мир
«Робочий і Селянський уряд, створений революцією 24–25 жов-
тня, що спирається на Ради робітників, солдатських і селянських

депутатів, пропонує всім воюючим народам та їх урядам негайно
почати переговори про справедливий демократичний мир.
Справедливим або демократичним миром… уряд вважає не-
гайний мир без анексій (тобто без захоплення чужих земель, без
насильницького приєднання чужих народностей) і без контри
буцій…
Уряд пропонує усім урядам і народам усіх воюючих країн не-
гайно укласти перемир’я…»
Запитання
1. Які основні принципи міжнародної політики було покладено
в основу Декрету про мир?
2. Як поставилися до Декрету про мир:
а) солдати, населення;
в) союзники Росії по Антанті;
г) країни Четверного союзу?
У ч и т е л ь. Одразу ж після Жовтневого перевороту в Петрогра-
ді було ліквідовано Сенат і Синод, Державну раду. Місцеві органи
самоврядування було підпорядковано радам. А до літа 1918 р. було
створено робітничо-селянську міліцію, Всеросійську надзвичайну
комісію (ВНК) на чолі з Ф. Дзержинським, народні суди та револю-
ційні трибунали.
Створення Червоної армії було проголошено декретом від 15 січ-
ня 1918 р., при цьому формування проводилось з числа солдатів-
добровольців та виборних командирів, але з 9 червня 1918 р. було
оголошено загальну військову повинність.
У листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської
оборони на чолі з В. Леніним, яка забезпечувала координацію дій
фронту й тилу.
Згодом, на пропозицію Троцького, до служби в Червоній армії
було залучено 50 тис. офіцерів царської армії, переважно фронто-
виків. Сім’ї цих офіцерів у більшовицькому тилу фактично пере-
творились на заручників.
У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Із
715 місць 412 отримали представники есерів, 17 — меншовики,
16 — кадети, 87 — представники інших політичних партій, 183 —
більшовики.
5 січня відкрилося засідання Установчих зборів, але уже на-
ступного дня через відмову депутатів голосувати за пропозиції біль-
шовиків були розпущені.

Слухаючирозповідьучителя,учнізаповнюютьтаблицю«Основ
ні етапи Громадянської війни».
Етапи Основні події
Жовтень 1917 — травень 1918 р.
Травень–листопад 1918 р.
Листопад 1918 р. — Весна 1919 р.
Весна 1919 р. — Квітень 1920 р.
Травень–листопад 1920 р.
Перший етап (жовтень 1917 — травень 1918 р.)
У цей період збройні сутички мали локальний характер. Після
Жовтневого повстання на боротьбу з революцією піднявся генерал
О. Каледін, слідом — повалений прем’єр О. Керенський, козачий
генерал П. Краснов, на півдні Уралу — отаман А. І. Дутов. До кінця
1917 р. потужний осередок контрреволюції виник на півдні Росії.
Тут проти нової влади виступила Центральна Рада України. На До-
ну була сформована Добровольча армія (верховний керівник —
О. Алексєєв, головнокомандувач — Л. Корнілов, після його загибе-
лі — А. Денікін).
У березні–квітні 1918 р. відбулася висадка підрозділів англій-
ських (у Мурманську), американських та японських (на Далекому
Сході) військ.
Другий етап (травень–листопад 1918 р.).
Розширення інтервенції. У травні–червні 1918 р. збройна бо-
ротьба набула загальнонаціональних масштабів. Наприкінці трав-
ня почалося збройне повстання 45-тисячного Чехословацького
корпусу в Сибіру. У Казані чехословаки захопили золотий запас
Росії (понад 30 тис. пудів золота і срібла загальною вартістю 650 млн
рублів).
У серпні англійці висадились у Закавказзі, витіснивши звідти
німецькі війська, англо-французькі десанти зайняли Архангельськ
і Одесу.
Перетворення війни в загальнонаціональну. Одночасно в бага-
тьох центральних губерніях Росії у збройну боротьбу включилися
селяни, незадоволені продовольчою політикою більшовиків. Уліт-
ку відбулося понад 200 селянських повстань (лише у червні — 108).
Повстання селян у Поволжі та на Уралі стали однією з причин па-
діння радянської влади в цих регіонах. Частина селян брала участь

у Народній армії Комуча; уральське селянство служило в армії
Колчака.
У серпні 1918 р. відбулося Іжевськ-Воткінське повстання робіт-
ників, які створили армію чисельністю близько 30 тис. чол. і про-
трималися до листопада, після чого повсталі відступили і пере-
йшли з родинами до армії Колчака.
2 вересня 1918 р. ВЦВК прийняв рішення про перетворення Ра-
дянської республіки на військовий табір. У вересні був створена
Реввійськрада Республіки під головуванням Л. Троцького — ор-
ган, який стояв на чолі всіх фронтів і військових установ. 30 листо-
пада був прийнятий декрет ВЦВК про утворення Ради робітничої
і селянської оборони на чолі з В. Леніним. Керівник військового ві-
домства Л. Д. Троцький вжив енергійних заходів щодо зміцнення
Червоної армії: була запроваджена сувора дисципліна, проведено
примусову мобілізацію колишніх офіцерів царської армії, створено
інститут військових комісарів, що контролювали політичну лінію
командирів. На кінець 1918 р. чисельність Червоної армії переви-
щила 1,5 млн чоловік.
18 листопада 1918 р. в Омську адмірал А. Колчак здійснив пере-
ворот, в результаті якого були розігнані тимчасові уряди (вклю
чаючи Директорію) і встановлена військова диктатура. Адмірал
Колчак був проголошений Верховним правителем. При ньому ство-
рювався Омський уряд, під владою якого опинилися вся Сибір,
Урал, Оренбурзька губернія.
Третій етап (листопад 1918 р. — весна 1919 р.)
На цьому етапі провідною силою в боротьбі з більшовиками ста-
ли військово-диктаторські режими на сході (адмірала О. Колчака),
півдні (генерала А. Денікіна), північному заході (генерала М. Юде-
нича) та півночі країни (генерала Е. Міллера).
Масова інтервенція проти Росії. Третій етап громадянської ві-
йни був пов’язаний зі змінами в міжнародній обстановці. Закінчен-
ня Першої світової війни дозволило вивільнити бойові сили держав
Антанти і спрямувати їх проти Росії. Наприкінці листопада 1918 р.
французькі та англійські війська здійснили висадку в чорномор-
ських портах Росії. На початок 1919 р. чисельність іноземних
збройних сил на півдні досягла 130 тис. солдатів, на півночі — до
20 тис. У районі Далекого Сходу та Сибіру союзники зосередили до
150 тис. військ.
Військова інтервенція спричинила патріотичне піднесення
в країні, а у світі — рух солідарності під гаслом «Руки геть від Ра-
дянської Росії!».

Восени 1918 р. головним був Східний фронт. Тут розгорнувся
контрнаступ Червоної армії під командуванням І. Вацетіс, під час
якого білогвардійські частини були витіснені з Середнього Повол-
жя і Прикам’я.
Четвертий етап (весна 1919 р. — квітень 1920 р.)
Комбінований наступ антибільшовицьких сил. На початок
1919 р. військово-стратегічна обстановка помітно загострилася на
всіх фронтах. У березні 1919 р., маючи на меті об’єднатися з дені-
кінцями для спільного удару, зі сходу на Москву почала наступ ар-
мія О. Колчака (наступ відбивав Східний фронт під командуванням
С. Каменева і М. Фрунзе), на північному заході армія М. Юденича
здійснювала бойові операції проти Петрограда. До літа 1919 р.
центр збройної боротьби перемістився на Південний фронт, де ар-
мія генерала А. Денікіна почала наступ на Москву, підійшовши до
Тули.
Наприкінці жовтня 1919 р. білі були зупинені військами Пів-
денного фронту (командуючий А. Єгоров) та за підтримки армії
Н. Махна відкинуті до Причорномор’я. Армія генерала Юденича
була витіснена до Естонії, залишки військ генерала Денікіна, які
очолив П. Врангель, закріпилися в Криму. Наприкінці 1919 — на
початку 1920 рр. Червона армія та селянські повстанські загони
остаточно розбили війська Колчака.
П’ятий етап (травень–листопад 1920 р.)
У травні 1920 р. Червона армія вступила у війну з Польщею, на-
магаючись захопити Варшаву і створити необхідні умови для про-
голошення там радянської влади. Проте ця спроба зазнала пораз-
ки. Через неузгодженість у діях військ армія М. Тухачевського
була розгромлена неподалік Варшави. У березні 1921 р. був підпи-
саний Ризький мирний договір, за умовами якого до Польщі віді-
йшла значна частина території України та Білорусії.
Головною подією завершального періоду Громадянської війни
став розгром Збройних сил Півдня Росії на чолі з генералом П. Вран-
геля. Війська Південного фронту під командуванням М. Фрунзе
в листопаді 1920 р. повністю оволоділи Кримом.
Протягом 1920–1921 рр. за допомогою загонів Червоної Армії
завершився процес радянізації на території Середньої Азії та За-
кавказзя. До кінця 1922 р. припинилися бойові дії на Далекому
Сході. 14 листопада Далекосхідна республіка, що існувала як бу-
ферна держава з 6 квітня 1920 р., возз’єдналася з РРФСР.

У ч и т е л ь. У громадянській війні не буває переможця. Збит-
ки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Промислове
виробництво в 1920 р. знизилося до 14 % проти 1913 р., сільсько-
господарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Величезни-
ми були людські втрати: за різними даними, від голоду, хвороб,
«білого» й «червоного терору» загинуло від 12 до 15 млн осіб. Із них
тільки 800 тис. були вояками. Понад 2 млн колишніх громадян
Росії опинилося в еміграції. Було заборонено діяльність усіх не-
більшовицьких партій, заарештовано їхніх лідерів, ліквідовано до-
революційні політичні інститути і громадські організації, встанов-
лено контроль над видавничою діяльністю, профспілками, іншими
громадськими організаціями.
Після замаху на життя В. Леніна 30 серпня 1918 р. та вбивства ке-
рівника петроградської НК М. Урицького Раднарком 5 вересня 1918 р.
видав постанову «Про червоний терор». Форми «червоного терору»
були різноманітними: розстріли за класовою ознакою, система заруч-
ників, створення концтаборів для ворожих елементів (Соловки) тощо.
На території, де панували білогвардійські війська, ситуація так
само була дуже складною: відновлювалися старі порядки. Земля
поверталася поміщикам, фабрики — власникам, робітники й селя
ни зазнавали репресій, тривали єврейські погроми. Патріотизм,
проголошений теоретиками «білої справи», насправді перетво
рювався на прагнення реваншу й помсти.
Щодо особливостей економічного життя країни, то тут більшо-
вики проводили політику, яка згодом отримала назву «воєнний ко-
мунізм». Основою воєнного комунізму були надзвичайні заходи
щодо постачання міст і армії продовольством, згортання товарно-
грошових відносин, націоналізації всієї промисловості, включаю-
чи дрібну, продрозкладки, забезпечення населення продовольчими
й промисловими товарами за картками, загальної трудової пови-
нності й максимальної централізації управління народним госпо-
дарством і країною в цілому.
Аналіз основних положень політики воєнного комунізму
У галузі виробництва та управління
• Націоналізація. На основі декрету від 28 липня 1918 р. було
здійснено прискорену націоналізацію всіх галузей промисло-
вості. До 1921 р. було націоналізовано 80 % великих і середніх
підприємств, на яких було зайнято 70 % робітників.
• Знищення ринку й товарно-грошових відносин. 22 липня 1918 р.
був прийнятий декрет «Про спекуляцію», що забороняв будь-

яку недержавну торгівлю. Забезпечення населення продоволь-
ством, предметами особистого користування здійснювалося че-
резмережудержавногопостачання.Допочатку1919 р.повністю
була націоналізована приватна торгівля. Завершився перехід
до повної натуралізації економічних відносин: скасовано плату
за паливо, комунальні послуги; продукти харчування й про-
мислові товари відпускалися безкоштовно. З 1 січня 1921 р. бу-
ло запроваджено безкоштовне постачання й обслуговування ро-
бітників та службовців держпідприємств, членів їх родин
і червоноармійців.
• Централізація державного управління.
У галузі сільського господарства
• Продрозкладка. Декрет про розкладку був прийнятий 11 січня
1919 р. Держава повідомляла цифру своїх потреб у зерні, потім
ця кількість розподілялася (розкладалась) по губерніях, пові-
тах, волостях. Під час продрозкладки влада виходила не з мож-
ливостей селянських господарств, а з досить умовних держав-
них потреб. Із осені 1919 р. розкладка поширювалася на
картоплю, сіно; з 1920 р. — на м’ясо та ще 20 видів сировини
й продовольства. Дана політика поставила селянство в опози-
цію до влади.
• Перехід до комуністичного виробництва та розподілу. З метою
створення єдиного виробничого господарства, що забезпечує
країну всім необхідним, було взято курс на форсоване об’єднан
ня одноосібників у колективні господарства, а також на ство-
рення радгоспів. Декрет про землю практично скасовувався.
Земельний фонд відтепер передавався в першу чергу радгоспам
і комунам, у другу — трудовим артілям і товариствам зі спіль-
ного обробітку землі (ТОЗам). Селянин-одноосібник міг корис-
туватися лише залишками земельного фонду.
Мілітаризація праці
У період воєнного комунізму було запроваджено загальну тру-
дову повинність для населення у віці від 16 до 50 років (гасло часу:
«Хто не працює, той не їсть!»). Праця стає обов’язково-примусовою.
Для закріплення робочої сили на одному місці вводяться трудові
книжки. Ще одним елементом політики воєнного комунізму стала
мілітаризація праці, що перетворила робітників на бійців трудово-
го фронту. Мілітаризація охопила спочатку робітників та службов-
ців воєнної промисловості; у листопаді 1918 р. — усіх зайнятих
у залізничному, а з березня 1919 р. — на морському й річковому

транспорті. Із 1920 р. робітники й селяни переводилися на станови-
ще мобілізованих солдатів. На початку 1921 р. створюються трудо-
ві армії з тилових армійських частин на Уралі, Україні, Кавказі,
у західних губерніях.
Запитання та завдання для аналізу
1. Яких сфер життя стосувалася політика «військового комунізму»?
2. Охарактеризуйте основні заходи військового комунізму.
3. Чому селянство опинилося в опозиції до влади?
4. Змоделюйте, яким чином політика воєнного комунізму могла
вплинути на подальший розвиток економіки країни.
Діяльність Комінтерну
Установчий конгрес Комінтерну відбувся 4–6 березня 1919 р.
у Москві. У ньому взяли участь 52 делегати від 13 компартій і 22 ко-
муністичних груп, лівосоціалістичних та робітничих організацій
з 21 країни. Конгрес прийняв Маніфест — звернення до пролетарів
усіх країн, в якому закликав до згуртування сил з метою здійснен-
ня світової революції.
І-й конгрес закликав робітників всіх країн об’єднатися на заса-
дах пролетарського інтернаціоналізму в революційній боротьбі за
повалення буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату в усьо-
му світі.
Бесіда
1. Дайте визначення понять «більшовизм», «громадянська вій
на», «воєнний комунізм», «Комінтерн», «світова пролетарська
революція», «експорт революції», «валізкова дипломатія».
2. Охарактеризуйте кількома реченнями постаті О. Керенського
та В. Леніна.
3. У чому полягала сутність політики воєнного комунізму?
1. Покажіть місто, з яким пов’язані події Лютневої революції.
2. Назвіть держави, що утворилися після розпаду Російської ім-
перії, основні фронти громадянської війни.
2. Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про Карла
Лібкнехта, Беніто Муссоліні, Керенського, Леніна.

Уроки 17–18
Революції в Німеччині та Угорщині.
Прихід до влади Б. Муссоліні
• називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;
• показувати на карті нові кордони Німеччини, Угорщини;
• описувати хід революції 1918 р. у Німеччині, революцій в Угор-
щині;
• аналізувати процес встановлення фашистської диктатури
Б. Муссоліні в Італії;
• порівнювати характер та наслідки революцій у Росії та Німеч-
чині;
• давати власну оцінку діяльності провідних політичних діячів
періоду: Муссоліні, Куна, Люксембург, Лібкнехта, Берта.
Основні поняття і терміни: «Комінтерн», «світова пролетарська
революція», «експорт революції», «валізкова дипломатія», «фа-
шизм».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Сьогодні на уроці ми вивчатимемо історію країн,
які відіграли визначальну роль у подальшому розвитку не тільки
Європи, але й світу загалом. Йтиметься про Німеччину, Угорщину,
Італію та про події, які призвели до встановлення тоталітарних
і диктаторських режимів у цих країнах.
У ч и т е л ь. Німеччина та Угорщина зазнали поразки в Першій
світовій війні, внаслідок чого тут відбулися революції.
Учні мають опрацювати порівняльну таблицю «Причини рево-
люції в Німеччині та Угорщині» (див. с. 130) і виконати завдання.
Завдання
1. Пригадайте, у складі якого воєнного блоку ці країни брали
участь у Першій світовій війні.
2. Що спільного та відмінного у причинах революції в Німеччині
та Угорщині?

Причини революції в Німеччині Причини революції в Угорщині
1. Господарська розруха, інф
ляція, дорожнеча, голод,
безробіття внаслідок Пер-
шої світової війни.
2. Поразка Німеччини у Пер-
шій світовій війні.
3. Вплив революції 1918 р.
в Росії
1. Глибока економічна криза, спри-
чинена Першою світовою війною.
2. Загострення соціальних конфліктів
і піднесення національного руху.
3. Активна дія опозиційних сил.
4. Поразка країн Четверного союзу
у війні.
5. Розпад Австро-Угорської імперії
Групи отримують документи, аналізують їх та презентують
класу хронологію подій.
Листопадова революція в Німеччині
1-а група
У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль віді-
грали дві партії — Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН)
на чолі з Ф. Ебертом та Ф. Шейдеманом і Незалежна соціал-
демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К. Каутським
і Г. Гаазе. Обидві партії ставили перед собою завдання здійснити
демократичну революцію, встановити в країні республіканську
форму правління, затвердити демократичні свободи.
Проте політика підтримки імперіалістичної війни з боку СДПН
відштовхнула від неї значну частину робітників і спричинила роз-
кол у самій партії. НСДПН знаходила більш гнучкі форми і методи
роботи. Революційні елементи всередині партії об’єдналися в гру-
пу «Спартак», куди увійшли К. Лібкнехт, Р. Люксембург та ін.
Усі ці обставини і визначили характер та особливості революції
в Німеччині.
На початку жовтня 1918 р. «Спартак» провів свою конферен-
цію, яка закликала до боротьби проти уряду. Спартаківці організо-
вували демонстрації, проводили роботу серед військових моряків.
У цей час німецький військовий флот отримує наказ вийти у від-
крите море і дати бій англійській ескадрі, яка значно переважала
німецькі морські сили.
3 листопада 1918 р. на військово-морській базі у місті Кіль ви-
бухнуло повстання. Тут знаходилося 40 тис. моряків і морських
піхотинців. Робітники Кіля підтримали повстання, була створена
Рада робітничих і матроських депутатів.
Слідом за Кілем подібні повстання відбулися в інших містах,
були створені Ради робітничих і солдатських депутатів, які беруть
владу до своїх рук.

9 листопада повстання перемогло в Берліні. На мітингу озброє-
них робітників і солдатів К. Лібкнехт проголосив «вільну Німець-
ку Соціалістичну республіку». Кайзер Вільгельм утік до Голландії.
Німецька імперія припинила існування.
За таких умов влада перейшла до рук соціал-демократичного
уряду на чолі з Фрідріхом Ебертом. 10 листопада 1918 р. збори де-
легатів від солдатів і робітників Берліна обрали виконавчий комі-
тет Берлінської Ради робітничих і солдатських депутатів і затвер-
дили уряд Еберта, визнавши його «суто соціалістичним урядом».
Отримавши санкцію Берлінської ради, уряд Еберта почав називати
себе Радою Народних Уповноважених (РНУ). Новий уряд видає де-
кларацію, яка не йшла далі буржуазно-демократичних реформ,
і розпочинає боротьбу проти Рад робітничих і солдатських депута-
тів, вимагаючи скликання Установчих зборів.
16–21 грудня 1918 р. відбувся перший Загальнонімецький з’їзд
Рад, більшість делегатів якого була представлена соціал-
демократами і незалежними соціал-демократами. З’їзд прийняв
рішення про скликання Установчих зборів та про передачу всієї за-
конодавчої і виконавчої влади Раді народних уповноважених. Ли-
ше після цього 30 грудня 1918 р. в Берліні відбувся Установчий
з’їзд комуністичної партії. Уряд Еберта відкрито перейшов у на-
ступ проти революційних сил. Спровокувавши передчасний виступ
берлінських робітників, уряд кинув на Берлін «ударні загони»,
«залізні батальйони» під командуванням соціал-демократа Г. Нос-
ке, який увійшов в історію як «кривавий собака».
11 січня 1919 р. загони Носке увірвалися до Берліна, 15 січня
були вбиті К. Лібкнехт і Р. Люксембург. 19 січня відбулися вибори
до Установчих (Націльних) зборів. Буржуазні партії одержали
54,5 % голосів, СДПН і НСДПН — 45,5 %. Було створено коаліцій-
ний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом.
Революція в листопаді 1918 р. у Німеччині не вийшла за
буржуазно-демократичні рамки, попри те, що її головною рушій-
ною силою був пролетаріат. Вона покінчила з Другою імперією
1871–1918 рр., утвердила буржуазно-парламентську республіку,
запровадила 8-годинний робочий день, загальне виборче право,
проголосила демократичні права і свободи. Створювалися сприят-
ливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.
Завдання
1. Які політичні сили відіграли провідну роль у подіях Листопадо-
вої революції в Німеччині?

2. Складіть хронологічний ланцюжок подій.
3. Якими були завоювання революції?
Революція в Угорщині
2-а група
Угорщина як складова Австро-Угорської імперії брала активну
участь у Першій світовій війні. Але глибока криза, що охопила
країну в останній рік війни, призвела до загострення політичного
та економічного становища в країні, до піднесення антивоєнного
руху. Вагому роль у цьому русі відігравав угорський граф М. Карої,
який у роки війни створив партію незалежності. Угорці вимагали
негайного укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною,
проголошення незалежної Угорщини в її історичних кордонах.
За ініціативи Карої було утворено Національну раду, до якої
увійшли партія незалежності та Соціал-демократична партія Угор-
щини (СДПУ). 26 жовтня Національна рада виступила з маніфес-
том до народу, в якому було викладено програму соціально-
політичних змін і реформи, проголошувалася рівність усіх націй
у рамках єдиної і неподільної Угорщини.
Проте уряд відмовився розпочати реформи. У ніч проти 31 жовт
ня 1918 р. в Австро-Угорщині розпочалася революція. У ній взяли
участь широкі народні маси. На хвилі революційного піднесення
Карої за участі соціал-демократів сформував коаліційний уряд,
який заявив про проведення реформ.
13 листопада М. Карої виступив з програмою уряду з цього пи-
тання, а 16 листопада Національна рада проголосила Угорщину
республікою.
Поряд із владними структурами після революції створювалися
громадсько-політичні органи — ради, які контролювали роботу
фабрик, заводів, конфіскацію поміщицьких земель або навіть бра-
ли владу до своїх рук.
Основним досягненням національної революції 1918 р. було по-
валення монархії Габсбургів та відокремлення Угорщини від Ав-
стрії, що започаткувало створення незалежної держави.
Запитання і завдання до документа
1. Які політичні сили відіграли провідну роль у революційних по-
діях 1918 р.?
2. Які вимоги висувала партія графа Карої?
3. Складіть хронологічний ланцюжок подій.
4. Якими були завоювання революції?

Групи презентують хронологічні таблиці та визначають спільні
та відмінні ознаки в Революції в Німеччині та Угорщині. У разі
необхідності вчитель коригує висновки учнів.
Повідомлення учня про Карла Лібкнехта
Завдання
Чому соціал-демократичний уряд Німеччини вдався до вбив-•
ства без суда і слідства лідера компартії К. Лібкнехта.
Знайдіть на карті і назвіть:
1) території, які відійшли від Німеччини за Версальською угодою;
2) території, які відійшли від Угорщини за Тріанонською угодою;
3) назвіть організацію, під управління якої перейшла Саарська
область;
4) які країни розмежовувала Рейнська демілітаризована зона.
У ч и т е л ь. Розглянувши події Листопадової революції в Ні-
меччині та Угорщині, можемо сказати, що ці країни отримали всі
шанси для демократичного розвитку. А от чи змогли вони скорис-
татися з нього, чи ні, спробуємо з’ясувати згодом, а зараз розгляне-
мо, яким було повоєнне становище Італії, що належала, на відміну
від Німеччини та Угорщини, до числа країн-переможниць.
Клас опрацьовує питання про те, якими були наслідки Першої
світової війни для Італії.
1. Італія опинилася у військово-політичній та фінансовій залеж-
ності від своїх союзників.
2. Вона не отримала від своїх союзників обіцяних територій Дал-
мації та Фіуне.
3. Італія втратила у війні 650 тис. загиблих і понад 1 млн поране-
них, 1,5 млн потрапили в полон.
4. Італія втратила третину національного багатства.
5. У країні не вистачало предметів першої необхідності, палива,
продовольства.
6. Сільське господарство було підірване мобілізацією до армії пра-
цюючої частини селянства.
7. Якщо до війна Італія була експортером продовольства, то після
війни вона мала купувати продовольство за кордоном.
8. Внутрішній державний борг Італії з 1915 по 1919 рр. зріс
з 15,3 млрд лір до 49,9 млрд лір.

9. Зовнішній борг країни становив 19,2 млрд лір.
10. Вартість національної грошової одиниці — ліри — упала у 5 разів.
11. Значно зросли ціни на продукти харчування й товари першої
необхідності.
12. У 1919–1920 рр. в Італії відбувалися антиурядові виступи ро-
бітників,
13. Мілітаризація економіки зумовила значне зростання ролі важ-
кої промисловості.
14. Італіяз аграрноїкраїниперетвориласянааграрно-індустріальну
(набули розвитку металургійна, машинобудівна та хімічна га-
лузі промисловості; з’явилися й зміцніли свої позиції завдяки
державним кредитам такі гіганти, як «Ансальдо», «Ільва»,
«Фіат», «Бреда»).
Проблемне запитання
• Чи можна вважати Італію «переможеною в таборі переможців»?
У ч и т е л ь. Отже, Італія, перебуваючи у стані переможців, по-
чувалася переможеною. Прагнення реваншу та почуття принижен-
ня національної гідності стали важливими чинниками для розви-
тку політичного життя в країні.
Учасники робітничого руху висували гасла встановлення дик-
татури пролетаріату у формі радянської влади, натомість підпри-
ємницькі кола Італії, зрозумівши неспроможність уряду захистити
їхні інтереси, пов’язували свої надії з фашистським рухом («фа-
шіо» у перекладі з італійської — «зв’язка», «пучок», у переносно-
му значенні — «союз», «єднання»).
Учні отримують документи, які вони аналізують за наведеними
нижче запитаннями.
Документ 1
Відмітною ознакою фашизму була його антиінтеліґентність. Ін-
теліґенція на початку ХХ ст. сприймалася як невід’ємний атрибут
буржуазного суспільства. Люди розумової праці, на думку Беніто
Муссоліні (лідер фашистів Італії), як правило, народжували одну-
дві дитини, у той час як сильна нація потребувала багатодітних ро-
дин. Згодом режим Муссоліні створював спеціальні штучні села
(наприклад, Саббатію під Римом) і сповідував культ села. Сам Мус-
соліні пишався титулом «дуче-селянин». Один з предтеч фашист-
ського руху, поет і художник Марінетті, висунув гасло «Смерть
інтеліґенції!», маючи на увазі не смерть окремих індивідів-пред
ставників інтелігенції, а смерть суспільного прошарку. Разом з тим

чимало видатних мислителів початку століття опинилися в лавах
фашистського руху.
Документ 2
Фашисти знали та розуміли почуття й настрої фронтовиків. Ба-
гато з них вважали силу універсальним засобом розв’язання супе
речностей, а цінність людського життя на шкалі моральних цін-
ностей різко впала. Ця маса розлючених на увесь світ людей була
вкрай невдоволеною, тож могла спалахнути майже миттєво.
Документ 3
Фашизм намагався привернути на свій бік насамперед молодь,
що повернулася з фронту і серед якої відбувалося різке політичне
розмежування…
Запальні гасла, ефектні жести, абсолютна політична безприн-
ципність фашистів — усе це привернуло ту частину молоді, яка
ладна була вчинити будь-що, аби лише не тягти прозаїчного існу-
вання. Тяжку матеріальну й моральну кризу переживали середні
верстви населення, дрібні власники…
Документ 4
Після 1918 р. фашисти почали базувати свою ідеологію на па-
тріотичних та реваншистських почуттях, використовуючи загаль-
ну образу і невдоволення, економічну кризу та інші негативні сус-
пільні моменти. У той же час окреслюються намагання фашистів
використовувати у своїй ідеології два чинники, які згодом стали
визначальними — історичну традицію (загострену настільки, що
вона часто перетворювалася на псевдоісторичну традицію або істо-
ричну псевдотрадицію) та фактор релігії.
Документ 5. Програма фашистського руху Італії 1919 р.
Вимоги:
• боротьба проти «будь-якого імперіалізму»;
• ліквідація сенату, поліції, привілеїв та титулів;
• загальне виборче право;
• гарантії громадянських свобод;
• скликання Установчих зборів;
• заборона таємної дипломатії;
• загальне роззброєння;
• запровадження 8-годинного робочого дня;
• участь робітників у технічному керівництві підприємством;
• націоналізація військової промисловості;
• передача землі селянам;
• загальна освіта;
• безкоштовні бібліотеки.

Запитання до документів
1. Які верстви населення ставали на бік фашистів і чому?
2. Чому інтеліґенція — мисляча частина суспільства — опинила-
ся поза інтересами фашистів?
3. На яких почуттях базувався фашизм після 1918 р.?
4. Які чинники стали визначальними у фашистській ідеології? Як
на вашу думку, чому саме вони?
Історія італійського фашизму
Розповідь вчителя про історію італійського фашизму супрово-
джується складанням учнями хронологічного ланцюжка.
Березень 1919 р. — Беніто Муссоліні утворив «Союз боротьби» — «Фа-
шіо ді компаттименто», головною метою якого він проголосив боротьбу
за інтереси нації. «Завжди був переконаний у тому, — заявляв Муссолі-
ні, — що заради порятунку Італії треба розстріляти кілька десятків де-
путатів. Переконаний, що парламент — чума, отруйна кров нації. Її слід
винищити»
1920 р. — фашисти утворили загони чорносорочечників (сквадристів)
і почали погроми робітничих і демократичних організацій, знищення та
вбивства політичних і профспілкових діячів; у країні запанував терор
і насильство. Влада не чинила жодного опору. Навіть більше — військо-
ві, поліція, суд фактично заохочували фашистський рух. Зброю чорно
сорочечники отримували зі складів армії, професійні офіцери навчали
банди й керували їхніми операціями
24 жовтня 1922 р. — у Неаполі відкрився черговий з’їзд фашистських
союзів, на якому Муссоліні в агресивній промові ультимативно зажадав
від уряду надання фашистам 5 міністерських портфелів і комісаріат
авіації
27 жовтня 1922 р. — Муссоліні оголосив загальну мобілізацію фашис-
тів. 28 жовтня — атака на головні центри країни. Три колони сквардис-
тів увійшли до Рима з боку Перуджі й висунули ультиматум уряду. По-
лилася кров: у Кремоні, Болоньї, Алессандрії сквардисти стали
некерованими. Кабінет Міністрів виніс рішення про відставку, але
заздалегідь затвердив і розіслав на місця декрет про облоговий стан,
за яким армія отримала необхідні повноваження для встановлення
порядку (король не підписав декрет)

29 жовтня 1922 р. — дуче отримав телеграму, в якій король Віктор-
Еммануїл ІІІ запрошував його прибути до Рима і сформувати уряд
30 жовтня 1922 р. — було сформовано уряд. Муссоліні узяв собі, окрім
прем’єрського, портфелі міністрів внутрішніх і закордонних справ. На-
ступного дня фашистські колони на чолі з Муссоліні парадним маршем
пройшли вулицями «Вічного міста»
Повідомлення про Беніто Муссоліні
Прослухавши повідомленням про Беніто Муссоліні та ознайо-
мившись з текстом, учні мають дати відповідь на запитання.
Беніто Муссоліні: політичний портрет (витяг зі статті Л. Білоусова)
«Для Італії 30-ті роки були часом зміцнення та панування ре-
жиму Муссоліні. Дуче був витонченим і розумним диктатором. Він
розумів, що лише насильством неможливо створити міцний фунда-
мент політичної влади, що необхідно, аби люди погодилися з існу-
ючою системою. В якийсь момент Муссоліні сам повірив у те, що
він — людина, «дарована Італії провидінням», що всі її успіхи є на-
слідком його геніальної творчості, «Італійці, не хвилюйтеся, — за-
явив він якось, — я поведу вас чимраз вище і чимраз далі». І що
далі він вів, то активніше та брутальніше запроваджувався в країні
його культ. З-поміж політичних діячів XX ст. дуче — беззапе
речний чемпіон за кількістю державних посад, що він їх обіймав.
На його честь складали поеми й пісні, знімали кінофільми, створю-
вали монументальні скульптури, малювали картини, друкували
листівки. Навіть календар повинен був пристосовуватися до ходи
«великої людини». Із 1933 р. нове офіційне літочислення почало
відраховувати роки «фашистської ери». Фашизм вніс до повсяк-
денного життя італійців серію ритуалів, що об’єднувалися понят-
тям «фашистський стиль». Щоби створити «новий моральний та
фізичний тип італійця», режим почав укорінювати в суспільство
норми поведінки. Серед фашистів було скасовано рукостискання,
жінкам заборонили носити штани, для пішоходів установлювався
однобічний рух лівим боком вулиці. За рішенням уряду, всі італій-
ці, незалежно від віку, сімейного стану і статі, повинні були по су-
ботах брати участь у військово-спортивній та політичній підготов-
ці. Всюдисущий дуче надихав маси власним прикладом у «битві за
хліб», «за ліру», «за інтегральну мемарацію». Він демонстративно
брав участь у молотьбі, отримував символічну заробітну платню.

Закріпившись при владі, Муссоліні заповзявся перебудовувати
Рим. З 1925 по 1942 рр., з метою вивільнення місця під громадське
будівництво в столиці було розібрано на цеглу 19 церков. У колі
рідних та близьких дуче не приховував свого нерозуміння мисте-
цтва та презирливого ставлення до нього. Ворожість до мистецтва
дуче пояснював згідно зі своїм розумінням природи людини: «Перш
ніж відчути необхідність у культурному розвитку, людина відчула
потребу наказу». У певному розумінні можна сказати, що в історії
поліцай передував педагогові».
Запитання
1. Як ви вважаєте, чому населення Італії пішло за Муссоліні?
2. Як відбувався процес формування культу особи дуче?
3. Якими засобами Муссоліні демонстрував свій зв’язок із народом?
Бесіда
1. Хто такі Ф. Еберт, К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Б. Кун, Б. Мус-
соліні?
2. Чому фашизм прийшов до влади саме у Німеччині та Італії?
2. Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про Мус-
тафа Кемаль Ататюрка, Сунь Ясена, Махатму Ганді.
Урок 19
Революція в Туреччині. М. Кемаль.
Національні рухи в Китаї, Індії та Африці
• називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;
• показувати на карті нові кордони Туреччини;
• описувати хід революцій у Туреччині, національних рухів у Ки-
таї, Індії й Африці;
• давати власну оцінку діяльності Кемаля.
Основні поняття і терміни: «підмандатна територія», «медж-
ліс», «Рух 4 травн2, «Гоміндан», «ІНК», ґандизм, «соляний по-
хід», «кампанія громадянської непокори», «Мусульманська ліга».

Хід уроку
Знайдіть на карті і назвіть:
1) держави, що утворились після розпаду Османської імперії;
2) володіння Османської імперії, які за мандатами Ліги Націй бу-
ли передані під управління:
а) Великої Британії;
б) Франції.
Революція в Туреччині. М. Кемаль
У ч и т е л ь. Участь Туреччини у Першій світовій війні на боці
Німеччини мала для неї катастрофічні наслідки. Союзники анексу-
вали всі її зовнішні володіння. Постало питання про те, якою має
бути повоєнна Туреччина. Розв’язання цього питання перебрав на
себе турецький народ на чолі з його новими лідерами, які взяли за
основу тезу про незалежність усієї Туреччини.
Розповідь вчителя про революційні події в Туреччині супрово-
джується складанням хронологічного ланцюжка (див. с. 140).
Завдання
• Перегляньте хронологію революційних подій у Туреччині та
підбийте підсумки революції.
Повідомлення учнів «Мустафа Кемаль Ататюрк»
У ч и т е л ь. Величезні успіхи революції створили Кемалю ве-
личезний авторитет у країні. Спираючись на нього, лідер революції
та керівництво створеної ним у 1923 р. Народно-республіканської
партії (НРП) розпочали рішучі перетворення, які змінили і тради-
ційну структуру країни, і її зовнішній вигляд.
Завдання
• Використовуючи наведену схему (див. с. 141) та додаткову ін-
формацію, доведіть, що Туреччина почала розвиватися демо-
кратичним шляхом.

Хронологічний ланцюжок
Початок
1919 р. —
турецька
влада була
обмежена
військами
Антанти
Травень 1919 р. — Греція оку-
пувала Ізмір і прилеглі терито-
рії. Турецька армія демобілізо-
вана; постало питання про
розчленування країни західни-
ми державами опір різних
політичних сил. Почали вини-
кати партизанські загони, то-
вариства захисту місцевого
населення, які очолювали
представники патріотичної
інтеліґенції, офіцери
1919 р. — відбу-
лися два конгреси
(липень — Ерзу-
рум, вересень —
Сівас) товариств
захисту місцевого
населення, на
яких було обрано
Представницький
комітет на чолі
з генералом
Кемаль-пашею
Жовтень 1919 р. —
скликано знову
обраний парла-
мент, що прийняв
«Національну обіт
ницю» — Деклара-
цію незалежності
Туреччини, яка
закликала до зни-
щення всіх пере-
шкод для розвитку
країни, передусім
привілеїв держав
Антанти
Березень
1920 р. — держави
Антанти окупува-
ли Стамбул і розі-
гнали парламент.
Султан змушений
був підкоритися,
а його новий уряд
офіційно виступив
проти Представ-
ницького комітету
і Кемаля-паші, що
викликало незадо-
волення народу
Квітень 1920 р. —
в Анкарі було
обрано новий
меджліс — Великі
національні збори
Туреччини
(ВНЗТ). Головою
ВНЗТ став Муста-
фа Кемаль-паша,
який проголосив
новий орган влади
єдиною законною
владою Туреччини
Мустафа Кемаль розпочав
вдалу воєнну операцію, що
завершилась восени
1922 р. вигнанням інтер-
вентів
1 листопада 1922 р. прийнято закон
про ліквідацію султанату, після чого
29 жовтня 1923 р. Туреччину було
проголошено республікою. Березень
1924 р. — ліквідовано халіфат
Вищі органи влади за Конституцією 30 квітня 1924 р.
• Вибори до парламенту були двоступеневими і відбувались за
мажоритарною системою.
• Жінки лише з 1930 р. отримали право обирати та бути обрани-
ми до муніципальних органів влади, з 1934 р. — до меджлісу.
• Декларувалися всі головні демократичні права і свободи.

Схема
Президент
здійснював разом з уря-
дом виконавчу владу.
Обирався на 7 років
Уряд — Кабінет Міністрів
президент із числа депутатів парламен-
ту призначав прем’єр-міністра, який
формував уряд
Великі національні збори — парламент
(меджліс)
Законодавча влада
В и б о р ц і
Користуючись текстом підручника та розповіддю вчителя, учні
складають таблицю «Реформи Мустафи Кемаля Ататюрка».
Зразок таблиці
Реформи Зміст реформи
Демократиза-
ція країни
Проголошено демократичні права та свободи.
Жінки отримали рівні права з чоловіками, за винятком
державної служби.
Заборонено багатошлюбність
Адміністра-
тивна
Замість губерній запроваджувалися округи (вілаєти)
Правова Мусульманське законодавство замінено цивільними ко-
дексами за європейським зразком.
Створювалося світське судочинство за європейським
зразком
Економічна Запроваджено державне регулювання економіки.
Уряд сприяв розвиткові імпортозамінних галузей про-
мисловості.
Здійснювалося будівництво залізниць, промислових під-
приємств, портів тощо.
Уряд надавав підтримку розвитку національної промис-
ловості.
Створювалися умови для приватної підприємницької
діяльності.
Встановлені високі митні тарифи, що захищали націо-
нальну промисловість від іноземної конкуренції.
Скасовувалися пільги іноземному капіталові

Реформи Зміст реформи
Релігійна Іслам перестав бути державною релігією.
Закриті мусульманські школи.
Іслам відокремлювався від держави та школи.
Із повноважень духівництва вилучалося судочинство
Фінансова Створено Центральний республіканський банк.
Проведено податкову реформу
У галузі освіта Запроваджена світська освіта.
Відмова від арабської абетки і повернення до латинської.
Відкривалися середні і вищі навчальні заклади
У побуті Запроваджено європейське літочислення та календар.
Запроваджувався європейський стиль одягу і заохочува-
лося його носіння.
Жінки могли з’являлися на вулицях без паранджі.
Скасовано родові титули («паша», «бей», «ефенді»),
запроваджено прізвища
Національний рух в Китаї
У ч и т е л ь. Китай безпосередньо не брав участі у Першій світо-
вій війні. Проте Паризька мирна конференція прийняла рішення
передати колишню німецьку орендну територію — провінцію
Шаньдун — під управління Японії, що викликало масове незадо-
волення населення Китаю.
Вашинґтонський договір щодо Китаю від 6 лютого 1922 р. (витяг)
Стаття 1
Інші держави, що домовляються, окрім Китаю, згодні:
1. Поважати суверенітет, незалежність і територіальну та адмі-
ністративну недоторканність Китаю.
2. Надати Китаю цілковиту і нічим не обмежену можливість
розвиватися й підтримувати життєздатний і стабільний уряд.
3. Використати свій вплив з метою справжнього встановлення
та підтримки принципу «рівних можливостей» для торгівлі й про-
мисловості усіх націй на всій території Китаю.
Стаття 3
З метою більш дієвого застосування принципу «відчинених две-
рей», тобто рівних можливостей, що відкриваються в Китаї для
торгівлі й промисловості, усіх націй, інші, окрім Китаю, держави,
що домовляються, погодились у тому, що вони не шукатимуть,
а рівно не підтримуватимуть своїх громадян у пошуках угод, що

могли б сприяти встановленню на їхню користь будь-якої загальної
вищості в правах щодо торгового чи економічного розвитку… Ки-
тай зобов’язується дотримуватися принципів, установлених у по-
становах цієї статті, під час розгляду заявок на економічні права
і переваги з боку урядів або громадян усіх інших держав незалежно
від того, чи є вони учасниками нинішнього трактату, чи ні.
Запитання
1. Чи ставав за цим документом Китай справді незалежною краї-
ною?
2. Що підтверджує ваші міркування?
«Рух 4 травня»
«Рух почався з виступу студентів та учнів середніх шкіл Пе-
кіну, які зібралися 4 травня 1919 р. на центральній площі сто-
лиці. Вони провели мітинг та демонстрацію протесту з вимогою
анулювати поступки Японії («Двадцять одна вимога»), зроблені
їй під час війни. Виступ пекінських студентів був підтриманий
широкими колами китайської молоді та інтеліґенції й супрово-
джувався рухом за «нову культуру», наслідком якого стало ство-
рення нової письмової мови «байхуа», що відповідала розмовній.
Це була справжня культурна й літературна революція, що дала
змогу залучити до писемності та полегшити освіту для мільйонів
китайців… Значна частина молоді у цей час стала до лав суньят-
сенівської партії (Гоміндан) і Комуністичної партії Китаю
(КПК)… «Рух 4 травня» сприяв також консолідації робітничого
класу, що позначилося на організації його виступів, страйках.
У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні
страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був
вимушений заявити про відмову підписати Версальський мир-
ний договір і зняти з посад найбільш ненависних народові про-
японськи налаштованих сановників».
Запитання
1. Проти чого виступали учасники «руху 4 травня»?
2. Які прошарки населення взяли участь у цьому русі?
3. Якими були досягнення даного руху?
У ч и т е л ь. «Рух 4 травня» став початком нового етапу в рево-
люційному процесі Китаю. Насамперед це вплинуло на формуван-
ня партії Гоміндан (Національна партія). 1923 р., коли Сунь Ятсе-
ну — лідеру Гоміндану — поталанило прийти до влади в Південному
Китаї, у провінції Гуандун, столицею якої є м. Гуанчжоу (Кантон),
він розпочав роботу зі створення нової партії та власної армії.

На першому конгресі Гоміндану 1924 р., в якому взяли участь
і комуністи, було проголошено політику єдиного фронту, осередком
якого мала стати згуртована дисципліною й суворо централізована
за радянським зразком група революціонерів радикального спря-
мування. За допомогою радянських військових радників — М. Бо-
родіна, П. Павлова, В. Блюхера — була створена військова школа
у Вампу, що стала кузнею кадрів революційних командирів і комі-
сарів. Авторитет уряду Сунь Ятсена в Гуаньчжоу зростав. Смерть
Сунь Ятсена у березні 1925 р. стала відчутною втратою для ре
волюції, проте не зупинила її розгортання.
Під час розповіді вчителя про революційні події в Китаї 1925–
1927 рр. учні складають хронологічний ланцюжок.
1 липня
1925 р.
у Гуанчжоу
уряд прого-
лосив себе
Національ
ним урядом
Китаю
й розпочав
боротьбу за
об’єднання
країни
Після друго-
го конгресу
Гоміндану
навесні
1926 р. фак-
тична влада
опинилася
в руках Чан
Кайші, що
став голов-
нокоманду-
вачем
У липні 1926 р. гомінданівські
війська виступили у Північний
похід, наслідком якого стало при-
єднання до територій, контрольо-
ваних Чан Кайші, Шанхая, Нан-
кіна, Ухані та інших великих міст
і провінцій Китаю. До гомінда
нівської армії вливалися порефор-
мовані загони розгромлених армій
генералів-мілітаристів, тож навес-
ні 1927 р. чисельність її зросла
майже втричі
Навесні 1927 р. Чан Кайші
проголосив у Шанхаї влас-
ний Національний уряд.
Лідери гомінданівців Ухані
спершу намагалися чинити
опір переворотові, але восе-
ни того ж року Чан Кайші
здобув Ухань
Об’єднання Китаю було фактично
завершене. Усі політичні сили в кра-
їні, за винятком комуністів, визнали
уряд Чан Кайші. Наприкінці 1928 р.
ЦВК Гоміндану ухвалив офіційне
рішення про завершення воєнного
етапу революції та про початок по-
літичних перетворень
Національний рух в Індії
У ч и т е л ь. Ще в одній східній країні Перша світова війна ста-
ла поштовхом до зростання національно-визвольного руху. Особ
ливістю індійського руху було проголошення ненасильницької
форми виступів — сатьяграха.

Учні опрацьовують уривок історичного джерела та з’ясовують
причини, що призвели до цих подій.
«Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Ве-
ликою Британією, сприяла новому піднесенню визвольного руху.
По-перше, Велика Британія активно використовувала людський
і матеріальний потенціал Індії. По-друге, індійська національна бур-
жуазія, виконуючи англійські замовлення з постачання армії, збіль-
шила свої капітали у період війни і прагнула вкладати їх у подаль-
ший розвиток виробництва. Проте правлячі кола Великої Британії
обмежували підприємницьку діяльність індійських кампаній, і во-
ни потерпали від політичного безправ’я та расової дискримінації.
Війна погіршила становище широких трудящих мас. У містах
швидко зростала вартість життя. Селяни були придушені тягарем по-
датків і боргами лихварям. Великі підприємці, робітники, селяни,
інтеліґенція,дрібнівласникистановилиядронаціонально-визвольного
руху, в якому існували внутрішні суперечності, зумовлені специфіч-
ними інтересами, що часто-густо визначали політику його окремих
груп. Безпосереднім приводом до початку піднесення визвольного
руху1919–1922 рр.булиреформиМонтегю—Челмсфорда,щозакріп
люваликолоніальнийстанкраїни,а такожзаконРоулетта,спрямова-
ний проти учасників визвольного руху в країні.
Міністр у справах Індії Монтегю і віце-король Челмсфорд під-
готували для британського уряду і парламенту доповідь про бри-
танську політику в Індії, на підставі якої 1919 р. було прийнято За-
кон про управління Індією. Цим законом передбачалося символічне
розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамб-
леї країни (загалом від 1 до 3 % дорослого населення). Індійцям на-
давалися місця у виконавчих радах при віце-королі та губернато-
рах провінцій для отримання посад міністрів охорони здоров’я,
освіти та деяких інших другорядних посад колоніальної адміні-
страції. Англійці ж, як і раніше, повністю контролювали фінанси,
армію, поліцію — всі життєво важливі сфери економіки, внутріш-
ньої та зовнішньої політики Індії. Новий закон запроваджував ви-
борчу систему за релігійними куріями і в такий спосіб навмисно
роз’єднував і вів до протистояння індусів і мусульман.
Крім того, у тому ж таки 1919 р. англійська влада надала чиннос-
тізаконовіРоулетта,названомутакнаім’яйогоавтора —англійського
судді. Закон передбачав посилення покарань за антиурядову діяль-
ність. Поліції надавалося право заарештовувати, ув’язнювати й суди-
ти за зачиненими дверима усіх, хто підозрювався в революційній ді-
яльності.

Запитання
1. Що спричинило загострення відносин між Індією та Великою
Британією?
2. Які верстви населення стали ядром індійського національно-
визвольного руху?
3. Які закони, прийняті англійським урядом, ще більше усклад-
нили ситуацію в країні? Розкрийте їх зміст.
У ч и т е л ь. Така діяльність колоніального уряду спричинила
широку кампанію протесту по усій країні.
Під час розповіді вчителя про події індійського національно-
визвольного руху 1919–1922 рр. учні складають хронологічний
ланцюжок.
10 квітня 1919 р. англійська влада вислала без суду з Амрітсара двох
видатних громадських діячів — Кітчлу і Сатьяпала. 13 квітня, у день
релігійного свята, на майдані відбувся масовий мітинг жителів міста на
знак протесту проти цієї акції. Солдати, викликані напередодні до міста,
перетнули вихід з майдану і відкрили вогонь по беззбройному натовпу.
Майже 1 тис. осіб було вбито і приблизно вдвічі більше поранено.
Амрітсарська бійня спричинила нове піднесення національно-
визвольного руху в країні
У грудні 1920 р. на сесії Індійського національного конгресу (ІНК) було
вирішено розпочати кампанію громадянської непокори. Ця кампанія
супроводжувалася бойкотування англійських товарів, закриттям лавок
і магазинів, відмовою від праці в англійських установах і т. ін.
У 1918–1922 рр. зросла активність робітничого класу. Страйки охопили
усі промислові центри країни, почали створюватися перші профспілки,
а 1920 р. утворився Всеіндійський конгрес профспілок. Значного розма-
ху набув селянський рух. Активну участь у визвольній боротьбі брали
й мусульмани. У 1918 р. в Індії виник халіфатський рух, антибритан-
ський по суті
У 1922 р. в м. Чаурі-Чаура місцеві жителі, доведені до відчаю утисками
колоніальної влади, вбили 22 поліцаїв. Керівництво ІНК, збентежене
виходом антианглійської боротьби за межі ненасильства, ухвалило
припинити кампанії громадянської непокори. Внаслідок цього, а також
репресій, до яких удалися колонізатори, рух пішов на спад

Повідомлення учня про Махатму Ганді
Запитання
1. Які якості характеру Махатми Ганді допомогали йому як полі-
тику?
2. Як змінилася тактика борців за незалежність Індії після при-
єднання до них Махатми Ганді?
Робота з підручником у групах
Учні об’єднуються у дві групи та опрацьовують матеріал під-
ручника, виконуючи завдання. По закінченні роботи кожна група
презентує свої результати, які заносяться до зошитів.
• 1-а група — виписати основні принципи соціально-політичного
й філософсько-релігійного вчення гандизму.
• 2-а група — виписати зміст сатьяграхи.
1-а група
Основні принципи соціально-політичного й філософсько-релі
гійного вчення гандизму:
• досягнення незалежності Індії через залучення до боротьби ши-
роких народних мас за дотримання ними принципу ненасиль-
ництва;
• засудження класової боротьби;
• визнання гармонії класових інтересів і вимога розв’язання всіх
конфліктів через арбітраж, виходячи з концепції опіки селян
поміщиками, а робітників — капіталістами;
• прагнення об’єднати в боротьбі за незалежність усіх індійців,
незалежно від релігії, національності, касти і класу, під керів-
ництвом ІНК.
2-а група
Сатьяграха передбачала:
• відмову від титулів, наданих британцями;
• бойкотування урядових установ, навчальних закладів;
• організацію мирних демонстрацій, політичних страйків;
• у виняткових випадках — відмову від сплати податків.
Бесіда
1. Назвіть керівників національних рухів і революцій у Туреччи-
ні, Індії, Китаї.
2. Охарактеризуйте Конституцію Туреччини 1924 р.
3. Які реформи були проведені Ататюрком?
4. Чому ідеї Ганді здобули широку підтримку в Індії?

Урок 20
Узагальнення знань за темами
«Повоєнне облаштування світу»
та «Період повоєнної кризи та революцій (1919–1923 рр.)»
ної теми; розвивати в учнів уміння аналізувати й систематизувати
матеріал, робити висновки, вміти виділяти головне і другорядне,
працювати з історичними термінами, висловлювати власну точку
зору; вчити учнів культури спілкування.
Хід уроку
І. Організаційний момент
Див. урок 9.
ІІ. Основна часина уроку
Завдання 1. Хронологічний конкурс
Цей конкурс має характер розминки і передбачає знання хроно-
логії історичних подій. Капітанам необхідно розмістити запропо-
новані події у хронологічній послідовності. Максимальна оцінка за
цей конкурс шість балів.
Картка 1
1. Страйк на Путиловському заводі.
2. Постріл «Аврори».
3. Зречення трону Миколи ІІ.
4. Запровадження політики «воєнного комунізму».
5. Громадянська війна в Росії.
6. Декрет про землю.
Картка 2
1. Проголошення «вільної Німецької Соціалістичної республіки».
2. Заклик «Спартака» до боротьби проти уряду.
3. Убивство К. Лібкнехта та Р. Люксембург.
4. Похід урядових «ударних загонів».
5. Вибори до Установчих зборів.
6. Втеча кайзера до Голландії.

Картка 3
1. Створення «Союзу боротьби» — «Фашіо ді компаттименто».
2. Кінець Першої світової війни.
3. Проходження Римом парадного маршу Муссоліні.
4. Організація загонів чорносорочечників.
5. Призначення Муссоліні головою уряду.
6. Вимога Муссоліні до уряду про надання йому 5 міністерських
портфелів.
Завдання 2. Відгадай героя
Учитель зачитує уривки з біографій історичних осіб, а учні по-
винні вгадати, про кого йдеться. За кожну правильну відповідь на-
раховується 1 бал.
1. Зійшов на престол після смерті свого батька. У його характері
сучасники відзначали два недоліки — слабку волю і мінливість.
Здобув гарну освіту, володів французькою, англійською і ні-
мецькою мовами. Невдачі на фронті в Першій світовій війні,
революційна пропаганда в тилу та у військах, розруха, мініс-
терська чехарда і т. ін. спричинили різке невдоволення серед
різних верств суспільства. Був розстріляний разом з родиною
в Єкатеринбурзі. (Російський цар Микола ІІ)
2. Народився в грецькому місті Салоніки в родині дрібного митно-
го службовця. Служив у сирійському місті Дамаску, де згодом
організував таємну спілку «Батьківщина та воля». Отримав
відрядження до Франції для вивчення європейського військо-
вого досвіду. Став довічним головою Народно-республіканської
партії. (Мустафа Кемаль)
3. Народився в 1883 р. в сім’ї сільського коваля в провінції Форлі,
в невеликому селі Довіа. Працював каменярем, ковалем, чорно-
робом. Заснував власну газету «Пополо д’Італіа» («Il Popolo
d’Italia»). (Б. Муссоліні)
4. Навчався у Казанському університеті, звідки був відрахований
за революційну діяльність. Керував революційними гуртками,
неодноразово був заарештований та відбував заслання. На ньо-
го було здійснено невдалий замах есерки Фані Каплан. Останні
два роки життя важко хворів і практично не брав участі в управ-
лінні державою. (В. Ленін)
5. Народився в родині дивана (прем’єр-міністра) крихітного кня-
зівства. Не відзначався якимись помітними успіхами в навчан-
ні, був дуже несміливим та уникав товариства інших дітей. Ви-
мушений був у віці 13 років узяти шлюб. Отримав диплом

баристера (адвоката). Удосконалив свою англійську, вивчив
французьку мову, в Лондонському університеті та Школі права
опановував юридичні та природничі науки, брав уроки євро-
пейських музики і танців. Став лідером і вчителем однієї з най-
більших націй на Землі. Його боротьба тривала до самої смер-
ті — ще 33 роки. (Махатма Ганді)
6. Походив з селянської родини, лікар за освітою, написав книгу
«Викрадений у Лондоні». Був обраний першим президентом
Китайської Республіки. (Сунь Ятсен)
7. Проголосив у «Квітневих тезах» гасло «Вся влада радам!», яким
передбачено мирний перехід влади до рад; одночасно висунув
лозунги про припинення воєнних дій, передачу землі селянам,
а заводів і фабрик — робітникам. У липні 1917 після невдалої
спроби перевороту проголосив курс на перехід влади до рад
шляхом збройного повстання. (В. Ленін)
8. Офіційно обіймав посаду комісара з іноземних справ, створив
уряд під назвою Революційна Правляча Рада. Уряд проголосив
скасування всіх аристократичних титулів і привілеїв, відокрем-
лення церкви від держави, гарантував свободу слова і зібрань,
безкоштовну освіту, мовні та культурні права для національ-
них меншин. Також комуністи націоналізували промислові та
комерційні підприємства, житло, транспорт, банківську сферу,
медицину. (Бела Кун)
9. Брав участь у створенні і роботі Тимчасової політичної Державної
Думи. У Тимчасовому Уряді був міністром юстиції, військовим та
морським міністром, міністром-головою, поєднував посади
міністра-голови і верховного головнокомандуючого. Після рево-
люції перейшов на нелегальне становище у Фінляндії. Намагався
брати участь у роботі Установчих Зборів. (О. Керенський)
10. Організував демонстративний марш на столицю. Став наймо-
лодшим прем’єр-міністром в історії країни. Спочатку він корис-
тувався підтримкою парламентських лібералів. З їх допомогою
він запровадив жорстку цензуру та змінив виборчі методи так,
що зміг зосередити у своїх руках диктаторські повноваження
і розпустити усі інші партії. Особисто здійснював керівництво
міністерствами внутрішніх справ, зовнішніх справ, колоній,
підприємництва, армії та інших військових формувань та сус-
пільних робіт. Іноді в його руках було сконцентровано до семи
посад на додачу до прем’єрської. (Муссоліні)
11. Брала участь у заснуванні німецької компартії і виступила з до-
повіддю «Масовий страйк і німецька соціал-демократія» на її

установчому з’їзді. Вона різко критикувала більшовиків за
встановлення в Росії однопартійної диктатури, нехтування де-
мократичних свобод та придушення опозиційних партій. Ак-
тивно продовжувала виступати проти міністеріалізму і компро-
місів з правими і центристськими партіями, які вважала
«опортуністичними». (Люксембург)
12. Став на чолі заколоту, спрямованого проти соціал-демокра
тичного керівництва Німеччини. Заколотники намагалися вста-
новити в країні радянську владу. Соціал-демократи побоювали-
ся, що дії його та його прихильників можуть призвести до
громадянської війни. Уряд соціал-демократів запровадив над-
звичайний стан і застосував проти повсталих силу. (Лібкнехт)
13. Наприкінці 1918 р. уклав секретну домовленість з керівниц
твом армії. Обійняв посаду рейхсканцлера, став одним із голів
так званої Ради народних уповноважених. У 1919 р. Національ-
ні Збори обрали його президентом країни. (Еберт)
14. Очолив національно-визвольний рух проти Антанти, успіх яко-
го призвів до проголошення в країні республіки. У 1921 р. сфор-
мував тимчасовий уряд. Після проголошення республіки став її
першим президентом; правив авторитарно, запроваджуючи ре-
форми, що мали європеїзувати і модернізувати країну. Дбав про
розвиток промисловості, здійснив ряд реформ у галузі права,
мови, культури і побуту. (Кемаль)
Завдання 3. Риб’ячий скелет
Командам надаються плакати, на яких намальовано «риб’ячі
скелети». За допомогою цього методу вони повинні охарактеризу-
вати наслідки Першої світової війни для різних країн. На виконан-
ня завдання надається 5 хв.
• 1-а команда — для Росії;
• 2-а команда — для Німеччини;
• 3-я команда — для Італії.
Учитель пояснює правила виконання завдання. Риб’яча голо-
ва — назва запитання, ребра — зміст або напрями вирішення,
хвіст — висновок.
Максимальна оцінка за цей конкурс 5 балів.

Завдання 4. Книжкова шафа
Для виконання цього завдання запрошуються до дошки по од-
ному учаснику від кожної команди. На плакаті, прикріпленому до
дошки, зображено книжкову шафу.
Назва проблеми __ ?
Висновок __ ?
Як правильно виконати це завдання біля дошки?
• Угорі, на книжковій шафі, зазначається назва завдання або
проблеми, яку треба розв’язати.
• На полицях для книг записуються основні напрямки та поря-
док розв’язання проблеми.
• Знизу, під книжковою шафою, записується висновок.
Далі учні отримують завдання для роботи з книжковою шафою.
• 1-а команда. Національний рух в Індії.
• 2-а команда. Національний рух у Китаї.
• 3-я команда. Політика «воєнного комунізму» в Росії.
Завдання 5. Роздуми
Учні отримують запитання в результаті жеребкування. Для
підготовки відповіді їм надається 4 хв. Учасники з іншої команди
можуть доповнити виступ, за що отримають додаткові бали.
1. Визначте об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення тота-
літаризму. Якою була соціальна база тоталітарних режимів
у різних країнах Європи у міжвоєнний період?
2. Визначте спільні та відмінні ознаки революцій у Німеччині та
Угорщині.
3. Визначте спільні та відмінні ознаки революцій у Росії та Туреччині.
Завдання 6. Про що йдеться в уривку
Команди повинні назвати договори, міжнародні документи за
уривками документів. Учні отримують по 2 уривки в результаті
жеребкування. Для підготовки відповіді їм надається 4 хв. Учасни-
ки з іншої команди можуть доповнити, за що отримають додаткові
бали.

1. Бернард Шоу зазначав: «П’ять місяців переговорів дуже схожі
на історію про «десятьох маленьких індіанців», які внаслідок
різних пригод зникають один за одним, доки, врешті-решт, де-
сятий залишився один! Хіба ми не бачили, як спочатку засідала
Рада десятьох, потім Верховна Рада п’яти, після Рада чотирьох
і, нарешті, Рада трьох, та сама, якій натовп зараз аплодує? Во-
ни й є будівничими нової Європи». (Паризький договір)
2. Німецька держава та РРФСР у подальшому відмовляються від
відшкодування їхніх воєнних витрат, так само, як і від відшко-
дування воєнних збитків, іншими словами, тих збитків, що бу-
ли завдані їм та їхнім громадянам у районах воєнних дій вна-
слідокзаходів,включнозіздійснениминатериторіїсупротивної
сторони реквізиціями. (Рапалльський договір )
3. Високі Договірні Сторони, беручи до уваги, що для розвитку
співпраці між народами та для гарантії їх миру та безпеки важ-
ливо прийняти деякі зобов’язання: не вдаватися до війни; під-
тримувати у повній гласності міжнародні відносини, засновані
на справедливості й честі; суворо дотримувати розпорядження
міжнародного права, що визнаються відтепер дійсним правом
поведінки урядів встановити панування справедливості й сум-
лінно дотримуватись договорів та зобов’язань у взаємних від-
носинах, — приймають існуючий Статут. (Ліга Націй)
4. Стаття 59. Австрія відмовляється… на користь Румунії від уся-
ких прав на частину колишнього герцогства Буковинського…
Стаття 88. Незалежність Австрії не може бути відчужена без
згоди Ради Ліги Націй. Унаслідок цього Австрія зобов’язується
утриматися… від будь-якого акту, здатного прямо або побічно
порушити її незалежність будь-яким шляхом, а особливо до її
включення до Ліги Націй, шляхом участі у справах будь-якої
іншої держави. (Сен-Жерменський договір)
5. Стаття 36. Угорщина відмовляється… на користь Італії від уся-
ких прав, на які вона могла б претендувати на території колиш-
ньої австро-угорської монархії, визнані у складі Італії, згідно зі
ст. 36, розділ 1, мирного договору, укладеного 10 вересня 1919 р.
між Союзними й Об’єднаними державами й Австрією…
Стаття 104. Загальне число військових сил в угорській армії не
має перевищувати 35 000 чоловік, включаючи офіцерів і не-
стройові частини… (Тріанонський договір)
6. Стаття І. Договірні держави погоджуються обмежити свої озбро-
єння на море відповідно до домовленостей цього трактату.

Стаття ІV. Загальний тоннаж лінійних судів, що може підляга-
ти заміні, не буде перевищувати: для Сполучених Штатів —
525 000 тонн… для Британської імперії — 525 000 тонн… для
Франції — 175 000 тонн… для Італії — 175 000 тонн… для Япо-
нії — 315 000 тонн…
Стаття V. Жодна з Договірних держав не буде купувати або бу-
дувати, доручати будувати і допускати в межах своєї території
будівництво лінійних судів, що мають водотоннажність понад
35 000 тонн. (Вашинґтонські трактати)
ІІІ. Підбиття підсумків. Оголошення результатів
Капітани команд виставляють оцінки членам своїх команд.
Оцінки узгоджуються з учителем.
Урок 21
Резервний

155
Тема 5
Період стабілізації в Європі
Урок 22
Доба «процвітання» у США
• називати основні внутріполітичні події в США періоду стабілі-
зації 1924–1929 рр.;
• описувати політику «жорстокого індивідуалізму» за президен
тів-республіканців у США;
• характеризувати добу «процвітання» у США;
• давати власну оцінку політиці ізоляціонізму США;
Основні поняття і терміни: «процвітання», «жорсткий індиві-
дуалізм», «ізоляціонізм».
Хід уроку
Метод «Мозковий штурм»
У ч и т е л ь. Для того щоб перейти до розгляду особливостей по-
літичного, економічного та соціального життя Сполучених Штатів
Америки у 20–30-х рр. ХХ ст., ми повинні з’ясувати, якими вияви-
лися для неї наслідки Першої світової війни та як це вплинуло на
статус США у світі. Для цього вам пропонується висловити свої
припущення.
Учні називають причини, які сприяли зміні статусу США,
а вчитель фіксує їхні відповіді на дошці. Після цього за допомогою
вчителя учні записують причини до зошита.
Причини зміни статусу США після Першої світової війни
1. Сполучені Штати не зазнали воєнної розрухи.

2. Кількість людських жертв у США було значно менше порівня-
но з іншими країнами (53 тис. осіб убитими та 230 тис. поране-
ними).
3. США отримали великі прибутки від воєнних поставок (прибут-
ки монополій з 1914 по 1919 рр. становили 33,6 млрд доларів).
4. Зросли капіталовкладення в американську економіку.
5. За випуском промислової продукції США випереджали Англію,
Францію, Німеччину, Італію, Японію разом узяті.
6. Значно зріс американський промисловий потенціал:
• 1/2 світового видобутку кам’яного вугілля (до 1925 р.);
• 3/5 видобутку чавуну та сталі;
• 2/3 видобутку нафти;
• 85 % випуску автомобілів.
7. Зросло промислове і сільськогосподарське виробництво, змен-
шилося безробіття, зросла заробітна плата.
8. Запроваджувалася раціоналізація виробництва.
9. Посилився інтелектуальний потенціал країни за рахунок емі-
грації (1900–1920 рр. прибуло 14 млн осіб)
10. Із боржника європейських країн США перетворилися на креди-
тора.
11. Головною формою експорту капіталу стали воєнні позики.
12. Зросли і приватні американські інвестиції за кордоном, які ста-
новили на той час 7 млрд доларів.
Робота по групах
Клас ділиться на дві групи і працює з підручником.
• 1-а група розглядає внутрішньополітичний курс США у повоєн-
ні роки.
• 2-а група — зовнішньополітичний курс США у повоєнні роки.
Після виконаної роботи учні презентують свої відповіді на по-
ставлені завдання. У разі необхідності вчитель доповнює учнів.
Орієнтовний варіант відповідей
Внутрішньополітичний курс
США
Зовнішньополітичний курс
США
1. Уряд Вільсона передбачав активне
втручання держави в економіку,
здійснення часткових ліберальних
реформ, поєднання вільної конку-
ренції з певними формами держ
регулювання економіки
1. Курс на встановлення «сві-
тового лідерства» США

157Тема 5. Період стабілізації в Європі
Внутрішньополітичний курс
США
Зовнішньополітичний курс
США
2. Намагався закріпити за робітника-
ми право на створення організацій,
проведення страйків, укладення ко-
лективного договору, встановлення
співробітництва між працею та ка-
піталом.
3. У серпні 1920 р. вступила в силу по-
правка до Конституції про надання
виборчих прав жінкам
2. США поступилися Англії
та Франції чисельністю
армії та флоту, а також
міцністю воєнно-політич
них зв’язків з іншими
країнами.
3. 1920 р. Сенат не ратифіку-
вав Версальський договір
і положення про Лігу Націй
У ч и т е л ь. У 1920 р. відбулися чергові вибори, на яких до вла-
ди доступилися республіканці, а їхній кандидат Уоррен Гардінг
став президентом.
Заступаючи на пост президента 4 березня 1921 р., Гардінг у сво-
їй промові у Вашинґтоні обіцяв країні «реконструкцію, реадапта-
цію, реставрацію».
Було створене бюджетного бюро, що відповідало за економне
застосування бюджетних коштів. Економічне регулювання, запро-
ваджене урядом Вільсона, де тільки можна, було усунене. Податко-
ві закони знизили податкові ставки з високих доходів, митні зако-
ни підвищили мита на сільськогосподарські і промислові продукти.
Перше загальне обмеження імміграції зафіксувало в 1921 р. націо-
нальну квоту й обмежило щорічну імміграцію 355 825 персонами.
Уряд Гардінга надав більше 2 млрд доларів кредиту фермерам і за-
конодавчопідтримавсільськогосподарськікоопераціїзізбуту.Також
він вперше сприяв будівництву федеральних автомобільних доріг.
Президентамністувавзасудженихдопозбавленняволісупротивників
війни і публічно нагадав на Півдні країни про цивільні права для аф-
роамериканців. Він не зміг провести через Конгрес закон проти лінчу-
вання і створення міністерства суспільної добродійності, оскільки
в 1922 р. виникли проблеми у відносинах з Конгресом.
Неоднозначно складалися відносини уряду з профспілками. Гар-
дінгі Гувердомоглисявосьмигодинногоробочогодняв сталеливарній
промисловості,алежорстокідіїміністраюстиціїДоертіпротистрайку
залізничниківпривелиу вересні1922 р.довідчуженнябагатьохпроф-
спілок від політики уряду. У листопаді 1922 р. проміжні вибори до
Конгресу завдали республіканцям відчутної поразки.
У серпні 1921 р. було підписано мирний договір з Німеччиною,
за яким США забезпечили собі всі права з Версальського договору,
не беручи на себе його зобов’язань.

Найважливіша зовнішньополітична подія сталася у листопаді
1921 р. у Вашинґтоні. Саме тоді Гардінг відкрив конференцію
дев’яти держав, яка повинна була сприяти зменшенню напружен-
ня на Далекому Сході та обмеженню озброєння на флоті. В угоді
чотирьох держав США, Англія, Франція і Японія взаємно гаранту-
вали одна одній недоторканність їхніх володінь у районі Тихого
океану. В угоді дев’яти держав про Китай і з Китаєм держави під-
твердили, хоч і не беззастережно, суверенітет і територіальну ці-
лісність Китаю. У договорі п’яти держав в лютому 1922 р. США,
Англія, Японія, Франція й Італія тимчасово обмежили гонку озбро-
єнь на морі.
Корупція та махінації деяких членів уряду, близьких до Гар-
дінга, почали компрометувати самого президента. Несподівана
смерть Гардінга 1923 р. позбавила його ганьби і подальшого ви-
криття. Згідно з Конституцією США президентську посаду обійняв
віце-президент Кальвін Кулідж. Він також заперечував концепцію
державного регулювання соціально-економічних відносин. «Нор-
мальні люди піклуються про себе самі», — говорив він, заступаючи
на посаду президента. Курс на розвиток підприємництва швидко
приніс позитивні результати.
Період президентства Гардінга та Куліджа ввійшов в історію
під назвою «проспериті» — процвітання.
Заходи, здійснені Гардінгом та Куліджем, аналізуються за до-
помогою схеми.
Скорочення видатків
на соціальні програ-
ми (пенсії, допомога
безробітним і т. ін.)
Скасовано податок на
прибутки корпорацій та
знижено податок для
осіб, що мають високі
доходи
Відмова від полі-
тики державного
регулювання
Засади економічної політики президентів У. Гардінга та К. Куліджа
Надання переваги
приватному бізнесу
Підвищено мито на вве-
зення у країну промис-
лових товарів, що при-
звело до зростання цін
на внутрішньому ринку
і прибутків монополій
Громадяни самі
повинні дбати про
власний добробут
та добробут своєї
сім’ї

У ч и т е л ь. В американській свідомості міцно утвердилася
думка, чітко сформульована сенатором Г.-К. Лоджем: «Що менше
уряд США втручатиметься у справи бізнесу, то краще». Безпе
речно, за такого підходу не уряд, а бізнес відігравав провідну роль
у житті суспільства. І головним завданням уряду було створення
оптимальних умов для розвитку підприємництва.
Всупереч послабленню економічних функцій держави підпри-
ємці отримали чимало можливостей для одержання урядових суб-
сидій. Заради отримання прибутків вони не зупинялися перед по-
рушенням закону.
20-ті рр. були для Сполучених Штатів роками процвітання.
У 1929 р. обсяг продукції промислового виробництва перевищив
рівень кризового 1921 р. на 78 %.
Наприкінці 20-х рр. США виробляли стільки ж промислової
продукції, скільки увесь інший світ. Надзвичайно швидкі темпи
економічного зростання США пояснювалися політичною стабіль-
ністю, фінансовою потужністю, величезними резервами внутріш-
нього ринку, протекціоністською політикою держави.
Особливо стрімко розвивалися нові галузі промисловості, що
обладнувалися за останнім словом науки і техніки. Найбільш
яскравий приклад — бурхливе зростання автомобільної промисло-
вості. Якщо 1914 р. у країні було випущено 569 тис. автомобілів, то
1929 р. — вже 5 358 тис.
Автомобіль став своєрідним символом американського процві-
тання. Кожний п’ятий американець мав власний автомобіль. По-
яснюється це, можливо, тим, що американці упродовж усієї історії
країни ніби завжди «були на колесах» у пошуках вільної землі,
заробітків, кращої долі. Розвиток автомобільної промисловості від-
бувався паралельно з будівництвом розгалуженої мережі автомо-
більнихшляхів.Це,у своючергу,сприялорозвитковівнутрішнього
ринку.
Наслідком промислового буму стало нове збільшення національ-
ного доходу США. За 1923–1929 рр. він зріс з 74,3 млрд до 86,8 млрд
доларів, тобто на 17 %. За даними американської статистики, серед-
ньорічний прибуток кожної американської сім’ї становив близько
3 тис. дол. Це були досить пристойні гроші, оскільки долар відтоді
подешевшав у багато разів. Збільшення прибутків і поширення систе-
ми кредитування створювали для робітників, службовців, дрібних
власників реальні можливості для придбання за готівку, а частіше
у кредит автомобілів, радіоприймачів, холодильників, пилососів,
пральних машин та іншої побутової техніки.

Протеневсігалузіекономікипереживалипромисловепіднесення.
Сільське господарство зазнавало кризи перевиробництва, ціни на
аграрну продукцію знижувалися. Фермерські господарства ставали
хронічно збитковими. Лише протягом 1925–1929 рр. було примусово
продано з молотка за несплату боргів і податків 547 тис. ферм.
Великих втрат країні завдало запровадження «сухого закону».
XVIII поправка до Конституції (1920) заборонила виготовлення і про-
даж алкогольних напоїв на території США. «Сухий закон» призвів до
різкого зростання майже ліквідованої на той час організованої
злочинності,створеннясистеминелегальногорозповсюдженняспирт-
них напоїв. У 1933 р. цю горезвісну поправку було скасовано.
Учні з поданого нижче переліку визначають 3 фактори, що при-
звели до економічного зростання, розміщуючи їх у порядку пріори-
тетності.
1. Ресурси
США мали великий запас природних ресурсів. Це допомогло
Америці стати великою індустріальною державою до початку
ХХ ст. і заклало твердий ґрунт для подальшої експансії
у 1920-х рр.
2. Вплив Першої світової війни
США успішно вийшли з війни. Вони забезпечували Європу ба-
гатьма товарами і панували на європейських ринках під час
війни. Війна прискорила технологічні зміни, на які з готовніс-
тю пристали США.
3. Технологічні зміни
Це був період великих інновацій. Це допомогло модернізувати
існуючі види промисловості і розвинути нові. Змінам значною
мірою сприяв розвиток електрики. Електрика забезпечувала
більш дешеве та ефективне джерело енергії для фабрик. Це до-
зволило розпочати випуск нових споживчих товарів, таких як
холодильники, пилососи і радіо.
4. Масова продукція
Нові технології, на основі яких випуск товарів здійснювався
у великих обсягах, суттєво сприяли зниженню собівартості
останніх і, відповідно, зростанню прибутків. Генрі Форд запо-
чаткував масовий випуск продукції в автомобільній промисло-
вості, запровадивши напередодні війни складальний конвеєр.
Це дозолило настільки знизити вартість, що тисячі пересічних
американців могли дозволити собі придбати автомобіль.
У 1920-х рр. його ідеї застосовувалися в усіх видах промисло-
вості, у тому числі у виробництві споживчих товарів.

5. Масовий маркетинг
Продукти масового виробництва мали продаватися на масовому
ринку. Деякі компанії витрачали дуже великі суми на рекламу.
Ця нова індустрія розвинула новітні технології з переконання
людей робити покупки.
6. Кредити
Збільшення кредитів набагато спростило купівлю товарів для
людей, навіть якщо вони не мали досить готівки, щоб заплати-
ти за них одразу.
7. Упевненість
Упевненість американців була їхньою визначною рисою. Тобто
вони були упевнені у тому, що можуть купувати товари, вклада-
ти гроші в компанії і випробовувати нові ідеї. Упевненість є жит-
тєво необхідним компонентом у будь-якому економічному бумі.
8. Політика республіканських президентів
Республіканська пробізнесова політика заохочувала бум. Вона
зменшила податки на доходи та прибутки компаній, що дозво-
ляло багатим людям вкладати більше грошей в американську
промисловість та будівництво, а решті — витрачати більше на
американські товари. Вона встановила додаткові тарифи на ім-
портовані товари, і це сприяло розвитку американських вироб-
ників.
Бесіда
1. Назвіть фактори економічного буму в США.
2. Чому період 1920-х років називають процвітанням?
Урок 23
Німеччина в період Веймарської республіки
• називати основні внутріполітичні події в Німеччині періоду
стабілізації 1924–1929 рр.;
• показувати на карті Рейнську демілітаризовану зону;
• описувати становлення Веймарської республіки в Німеччині.

Тип уроку: комбінований.
Основні поняття і терміни: «репарації», «Веймарська республі-
ка», «фашизм».
Хід уроку
За допомогою карти в атласі заповніть таблицю «Територіальні
зміни у Німеччині за Версальською угодою (1919)».
Країни, що отримали
німецькі території
Території, що були вилучені
у Німеччини
Франція Ельзас і Лотарингія
Данія Північний Шлезвіґ
Польща Частину Познані, Сілезії, Померанії, Східної
Пруссії
Чехословаччина Частина Силезії
Бельгія Округи Ейпен, Мальмеди, Морене
У ч и т е л ь. Веймарська республіка — історична назва німець-
кої держави на честь конституційного Національного зібрання, що
засідало у Веймарі. Вона виникла в 1918 р. внаслідок буржуазно-
демократичної Листопадової революції (1918–1919). У перші роки
політичне життя Німеччини визначала парламентська більшість,
що складалася з соціал-демократів, Німецької демократичної пар-
тії і Партії центру. СДПГ уже відійшла від своїх колишніх револю-
ційних ідей.
У ч и т е л ь. Із кінця 1918 р. економічне становище Німеччини
безупинно погіршувалося. Втративши багаті на сировину Ельзас
і Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ре-
сурсів Саарської області, у Німеччині на 75 % скоротився видобуток
залізної руди, на 25 % — вугілля, на 35 % — виплавки сталі. Згор-
тання військової промисловості та демобілізація з армії спричинили

масове безробіття. Країні відчутно бракувало сировини, продоволь-
ства, палива. Спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс мар-
ки падав, почалась інфляція. 1922 р. марка упала до 1/10 своєї вар-
тості у 1920 р. Життєвий рівень населення знижувався.
Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприят-
ливих для неї зовнішньополітичних умов.
Документ 1
«…Вирішальну роль відіграв… Версальський договір. Але на-
віть не те важливо, що він поставив Німеччину в жорсткі умови.
Відомо, що у разі виконання цього договору за всіма пунктами Ні-
меччині довелося б сплачувати репарації 50 років. Проте фатальну
роль відіграла інша обставина: те, що, відповідно до цього догово-
ру, вся провина за Першу світову війну покладалася винятково на
Німеччину.
Слід зазначити, що в історії міжнародного права уперше було
висунуто подібне обвинувачення проти цілого народу. Війни закін-
чуються миром, після якого одна сторона вважається переможцем,
а інша — переможеною, причому сторона, що програла, може за-
лишити поле битви з піднятою головою. Але після Версальського
договору Німеччина повинна була понести й моральне покарання,
адже її засуджували як єдиного винуватця лиха, завданого війною,
і вона мала визнати свою моральну поразку…»
Запитання до документа
1. Яку причину автор документа називає вирішальною у назріван-
ні націоналістичних та реваншистських настроїв у Німеччині?
2. Чому, на вашу думку, саме моральний аспект Версальського до-
говору мав таке значення для Німеччини?
У ч и т е л ь. 31 липня 1919 р. Установчі збори схвалили консти-
туцію Німецької республіки, яка одержала назву Веймарської.
У Німеччині було ліквідовано монархію і встановлено республіку.
Уся країна поділялася на землі, які мали власне законодавство
і парламенти (ландтаги). Центральний уряд мав набагато більші
повноваження порівняно з тими, що надавала Конституція 1879 р.
Особливі повноваження отримав президент, який міг видавати над-
звичайні закони, застосовувати збройні сили у випадку внутріш-
ньої політичної кризи. Важливим пунктом Веймарської конститу-
ції стало положення про недоторканність приватної власності.
Після об’єднання в 1990 р. Німеччина мала продовжити сплату
53 млн марок репараційних платежів, передбачених Версальським
миром (1919).

Складне економічне становище посилювало напруження в сус-
пільстві. Проти правих соціал-демократів та республіканців, які
сформували повоєнний уряд Німеччини, виступили ряд так званих
«добровольчих формувань» й таємних воєнізованих товариств:
бригада Ерхардта, Балтійська оборона, загони Хейдебрека, Россба-
ха, товариства «Консул», «Вікінг» тощо. Вони формувалися з офі-
церів та унтер-офіцерів.
Заходи Г. Бауера 1920 р. після скорочення рейхсверу стали
основною силою заколоту монархічно налаштованих сил опозиції.
Повстання «Чорного рейхсвера» очолив генерал Лютвіц. У березні
1920 р. його загони захопили Берлін. Президент Еберт втік зі сто-
лиці. Путчисти сформували свій уряд на чолі з Каппом. Проте їм не
вдалося втриматися при владі. Невдовзі путч розгромили загони
Червоної гвардії, утворені повсталими робітниками Берліна.
Путч Каппа-Лютвіца став причиною загальнонімецького страй-
ку, який у Рурі переріс у збройне повстання. Новий голова уряду
Г. Мюллер припинив страйк, загони Червоної гвардії були виведені
у нейтральну зону.
Окупація на початку 1923 р. франко-бельгійською армією
Руру, французький контроль над цим багатим регіоном ще біль-
ше погіршили важке становище в економіці Німеччини. Різко
скоротилися видобуток вугілля і виплавка чавуну, що спричини-
ло закриття фабрик, масове безробіття. Зростання інфляції при-
звело до робітничих страйків по усій країні. Цим вирішили
скористатися як ліві, так і праві політичні сили — вони звину-
ватили уряд у некомпетентності. Комуністи розпочали органі
зацію «червоних сотень» і контрольних комісій. У серпні 1923 р.
розпочався загальнонімецький страйк, і уряд був вимушений
піти у відставку. Йому на зміну прийшов уряд Штреземана, який
репрезентував демократичні партії. У середині 1923 р. найбільш
запеклі зіткнення відбулися в Саксонії, де комуністам на чолі
з Е. Тельманом вдалося сформувати робітничі загони і почати
бойові дії проти урядових військ. Тільки після того як уряд ки-
нув проти них додаткові сили рейхсверу, виступи були придуше-
ні. Комуністичну партію заборонили.
У цей час велику популярність здобула Німецька націонал-
соціалістична робітнича партія Адольфа Гітлера. 8–9 листопада
1923 р. у Мюнхені нацисти організували путч і захопили уряд Ба-
варії, закликавши до походу на Берлін. Але частини рейхсверу ро-
зігнали їхні загони. Гітлера заарештували і засудили до п’яти років
ув’язнення. Проте через рік він вийшов на волю.

Веймарська Конституція від 11 серпня 1919 р.
Президент
Обирався народним голосуванням на
7 років. Очолював виконавчу владу,
був головнокомандуючим армії. На-
ділений винятковим правом обме
жувати демократичні свободи у разі
порушення суспільної безпеки і за-
грози правопорядку; міг розпустити
парламент і призначити нові вибори,
оголосити надзвичайний стан
Центральний уряд
Формувався більшістю парла-
менту. Голова уряду — канц
лер, призначений президен-
том. Здійснював контроль над
податками та релігією. Уряд
затверджував президент і мав
право його розпуску
Зберігався поділ Німеччини
на 15 земель і 3 вільних міста. Тому
існувало 18 земельних урядів, які
здійснювали контроль над поліцією,
судами, школами
Парламент
Нижня палата
Рейхстаґ
Президент мав право розпустити
рейхстаґ і призначити нові вибори.
Кількість місць кожної палати була
пропорційною до поданих за них
на виборах голосів
Верхня палата
Рейхсрат
Складався з представників
земель (68 членів,
із них 27 належало представ-
никам Пруссії)
Загальне виборче право з 20-ти років
на основі пропорційної виборчої системи
Завдання
1. Проаналізуйте систему організації влади за Веймарською кон-
ституцією і доведіть, що вона була насправді демократичною.
2. Визначте форму правління в Німеччині після прийняття кон-
ституції.

Економічна стабілізація
Учитель. Наприкінці 1923 р. німецька економіка почала вихо-
дити з кризи. Уряд ужив ряд заходів, що стабілізували виробництво.
Зокрема, у 1924 р. була проведена грошова реформа, внаслідок якої
зріс курс німецької марки. Виплата репарацій призвела до зростання
податків з населення. Водночас іноземні капіталовкладення сприяли
розширенню й модернізації виробництва. Подальша концентрація
виробництва сприяла утворенню таких гігантів, як сталевий трест «ІГ
Фарбеніндастрі». Найбільше довготривалих позик Німеччині надали
США.
Усі ці заходи дали змогу Німеччині знову посісти провідне міс-
це серед найсильніших держав світу, обігнавши за економічними
показниками Англію і Францію. Почалося поступове відродження
німецького військово-промислового потенціалу. Німеччина розпо-
чала пошук країн для розміщення військових замовлень за кордо-
ном. Такою країною став Радянський Союз. Німецько-радянське
військове співробітництво почалося з середини 20-х років після
підписання рапалльських угод. На радянських підприємствах ви-
готовлялися деталі для німецьких танків, літаків і гармат; офіцери
обох армій спільно проходили перепідготовку. Водночас з мовчаз-
ної згоди західних держав Німеччина розпочала модернізацію
і розбудову військово-морського флоту.
У політичному житті Веймарської республіки брало участь
кілька впливових партій: католицька партія «Центр», Німецька
народна партія та ін. Це були політичні об’єднання великих про-
мисловців, сільських багатіїв і церковних кіл. Досить впливовими
були Демократична і Націонал-ліберальна партії, які в 1923 р.
утворили коаліційний уряд. Найбільший вплив у країні мали
соціал-демократи. Робітники і найбідніші верстви населення під-
тримували комуністів.
Протистояння між лівими і правими почалося у 1924 р. За іні-
ціативи комуністів були організовані загони самооборони під на-
звою «Союз червоних фронтовиків». Праві і монархісти створили
численну воєнізовану організацію «Сталевий шолом».
Починаючи з 1921 р. почала швидко зростати нацистська пар-
тія Гітлера, яка налічувала тоді 6 тис. чоловік. Шалена інфляція,
французька окупація Руру, безробіття призвели до того, що ідеї
Гітлера швидко знаходили послідовників. У своїх виступах Гітлер
різко нападав на керівників Веймарської республіки, засуджував
Версальський договір. У 1923 р. його партія зросла до 50 тис. чол.
Невдалий путч та економічна стабілізація дещо загальмували зрос-
тання лав націонал-соціалістичної партії.

У 1925 р. помер президент Еберт. Главою держави був обраний
колишній командуючий кайзерівською армією П. Гінденбург. Йо-
го прихід до влади посилив невдоволення лівих, зміцнивши пози-
ції правих сил у країні.
Отже, до 1929 р. у Німеччині, як і в інших державах Європи, іс-
нувала багатопартійна система, між партіями точилася боротьба за
владу та реалізацію різних політичних принципів.
Економіка Веймарської республіки
Промисловість
Економічне зростання
(проте нестабільне);
Німеччина відстає від
світу; раціоналізація
та монополізація
Іноземний капітал
Надходження ко-
роткотермінових
інвестицій, в основ
ному із США
Сільське
господарство
Занепад, оскільки
ціни продовжують
падати
Ціни стабільні на сіль-
ськогосподарську про-
дукцію
Економіка Веймар-
ської Німеччини
у 1920-х роках
Торгівля
Зростаючий торго-
вельний дефіцит
Соціальний добробут
Розширення схем
добробуту.
Підвищення цін
Фінансова політика
Підвищені податки,
проте все ще існує
бюджетний дефіцит
Безробіття
Понад 1 млн безро-
бітних. З 1928 р.
рівень безробіття
підвищується
Завдання
• Проаналізуйте економічну ситуацію в Німеччині та зробіть ви-
сновки, які наслідки матиме такий її стан.
Учні отримують таблицю «Уряди Веймарської Німеччини» та
за допомогою вчителя визначають особливості політичної ситуації
в Німеччині.
Роки Назва уряду Склад уряду Діяльність уряду
Липень
1919 —
червень
1920 р.
Очолює Ф.
Шейдеман
(один з ліде-
рів СДПН)
Коаліційний
уряд. Веймар-
ська коаліція
1. Проводили політику лояль-
ного виконання Версаль-
ського договору.
2. Намагалися зміцнити рес-
публіканські органи влади

Роки Назва уряду Склад уряду Діяльність уряду
Значні пози-
ції в уряді
посідали
СДПН,
НСДПН,
НДП
12–13 березня 1920 р. — спро-
ба державного перевороту для
відновлення «старих поряд-
ків». Загальнонімецький
страйк (12 млн чол.) зірвав на-
міри путчистів
Червень
1920 —
травень
1921 р.
Очолює
Ференбах
Коаліційний
уряд з пред-
ставників
буржуазних
партій
і центру
Після оголошення країнами-
переможницями ультиматуму
про сплату Німеччиною репа-
рацій уряд відмовився прийня-
ти цей ультиматум і подав
у відставку
Травень
1921 —
листопад
1922 р.
Очолює
І. Вірт
Веймарська
коаліція на
чолі з лідером
центру
Був прихильником «політики
виконання» репараційних
зобов’язань, за що був пова
лений противниками цієї полі-
тики
Листопад
1921 —
серпень
1923
Очолює Кун Представни-
ки буржуаз-
них партій
1. Узяв курс на саботаж репа-
раційних платежів.
2. Ця політика у січні 1923 р.
призвела до франко-
бельгійської окупації Руру.
Окупація призвела до скоро-
чення видобутку Німеччиною
вугілля і виплавки чавуну, що
спричинило обвал економіки
та інфляцію. Уряд Куна роз-
горнув націоналістичну кампа-
нію під гаслом «Вітчизна у не-
безпеці» й оголосив
«пасивний» опір окупації
Сер-
пень —
листопад
1923 р.
Очолює
Г. Штрезе-
ман
Уряд «вели-
кої коаліції
партій».
2 листопада
1923 р. СДПН
заявила про
свій вихід
з уряду
Придушив революційні рухи
в Саксонії і Тюрингії
Запитання та завдання
1. Перегляньте таблицю і визначте її хронологічні рамки.
2. Скільки урядів змінилося за цей час? Про що це свідчить?

3. Назвіть основні проблеми, з якими стикалися уряди Німеччини
у 1919–1923 рр.
У ч и т е л ь. За умов політичної нестабільності та економічного
колапсувідбуваєтьсяконсолідаціянаціонал-соціалістівначоліз Адоль-
фом Гітлером. З квітня 1927 р. його партія регулярно фінансувалася
великимипромисловимикорпораціямитабанками,щобулипов’язані
з міжнародними діловими й політичними колами.
Проте вибори до рейхстаґу 1928 р. нацисти програли. Причи-
ною цього було покращення економічного становища Німеччини.
Індустріальне виробництво 1929 р. становило 117 % проти рівня
1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш по-
вільними, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте
вищими, ніж в Англії. Частка Німеччини у світовому промислово-
му виробництві зросла до 12 % (1923 р. — 8 %). Швидкими темпа-
ми розвивалися кам’яновугільна, хімічна та газова галузі промис-
ловості, галузі металообробки, електротехніки.
У 1925 р. президентом республіки став кайзерівський фель-
дмаршал монархіст П. Гінденбург.
Бесіда
1. Назвіть причини встановлення Веймарської республіки.
2. Кому належала законодавча і виконавча влада у Веймарській
республіці?
3. Охарактеризуйте позитивні і негативні зміни в економіці Вей-
марської республіки у 20-ті роки.
4. У чому була схожість у діяльності урядів Веймарської республіки?
Урок 24
Велика Британія в 20-ті рр. ХХ ст.
• називати основні внутріполітичні події у Великій Британії пе-
ріоду стабілізації 1924–1929 рр.;
• показувати на карті трансформацію Британської колоніальної
імперії;

• описувати політику внутрішню політику консервативних і лей-
бористських урядів у Великій Британії;
• характеризувати загальний страйк гірників 1925–1926 рр.
у Великій Британії.
Основні поняття і терміни: «консервативна партія», «лейбо-
ристська парті», «загальний страйк», «домініон», «підмандатні те-
риторії», «реконверсія», «коаліційний уряд», «гомруль».
Хід уроку
За допомогою карти атласа назвіть:
1) колоніальні найбільші володіння Великої Британії в Азії, Ла-
тинській Америці та Африці;
2) підмандатні території Великої Британії Африці, Азії та Латин-
ській Америці та час їх появи;
3) держави і рік, коли вони отримали статус домініону у складі
Британської імперії.
У ч и т е л ь. Починаючи розгляд теми про розвиток Великої
Британії у міжвоєнний період, пропоную вам з’ясувати становище
цієї держави після Першої світової війни.
Учні висловлюють свої припущення, як склалася доля Великої
Британії у повоєнний час. Учитель записує їх висловлені ними дум-
ки на дошці. Після цієї вправи до зошитів заносяться основні на-
слідки війни. Учитель у разі необхідності коментує й доповнює від-
повіді учнів.
Орієнтовний зміст відповідей
За результатами Першої війни:
• Велика Британія усунула свого конкурента в Європі — Німеч-
чину;
• отримала 22 % німецьких репарацій;
• захопила значну частину колишніх колоніальних володінь Ні-
меччини.

Разом з тим:
• втратила 1/3 національного багатства;
• втратила 40 % торгового флоту;
• скоротився на 20 % випуск промислової продукції;
• стан зовнішньої торгівлі погіршився: збільшився імпорт сирови-
ни та продовольства, зменшився експорт британських товарів;
• податки зросли в 6 разів;
• зросли державні позики (внутрішні — у 10 разів, зовнішній
борг у кінці війни становив 1млрд 150 млн фунтів стерлінгів);
• із кредитора американських банків Велика Британія перетво-
рилася на їхнього боржника (лише на погашення процентів
Британія щорічно витрачала 40 % держбюджету);
• посилився національно-визвольний рух у британських колоніях.
Наслідки війни для Великої Британії не були втішними. Ситуа-
ція в країні вимагала здійснення якісних заходів в усіх сферах
життя, щоб повернути Англії колишню могутність.
Учні опрацьовують схему «Політичні партії Великої Британії.
Вибори 1918 р.».
Найбільші політичні партії Англії
Лейбористська
Мета партії:
• демократизація
політичного ладу;
• розширення соці-
ального законо-
давства;
• перевага держав-
ної та суспільної
власності над осо-
бистою;
• широкі соціальні
реформи
Ліберальна
Сповідувала:
• демокра-
тичні сво-
боди;
• оптималь-
не поєд-
нання ін-
тересів
власників
і держави
Консервативна
В основу діяльності ста
вили:
• прихильність до устале-
них цінностей англій-
ського суспільства;
• непорушність прав при-
ватної власності;
• свободу підприєм
ництва;
• парламентаризм у поєд-
нанні з монархічними
традиціями
Вибори 1918 року
Найбільша партія,
опозиція, яка завою-
вала 60 місць у палаті
громад
Сформували коаліційний уряд, очолюваний
Девідом Ллойд-Джорджем — лідером рефор-
маторського крила ліберальної партії

Робота в парах
Учні отримують історичні джерела, де містяться основні заходи
коаліційного уряду. Опрацьовуючи тексти в парах, учні дають від-
повіді на запитання до документів.
Документ 1
Лейтмотивом діяльності уряду Ллойд-Джорджа було гасло:
«Розбуди Велику Британію!» Прем’єр-міністр уважав, що найкра-
щим методом виведення країни з економічної кризи буде стимулю-
вання приватної підприємницької ініціативи, демонтаж системи
державного регулювання. Уряд швидко ліквідував усі державні ор-
гани контролю за економікою, демобілізував армію (4 млн англій-
ських солдатів повернулися додому), почав здійснювати реконвер-
сію — переведення промисловості на випуск мирної продукції).
У лютому 1918 р. у країні було проведено чергову виборчу ре-
форму. Кількість виборців зросла з 8 млн до 21 млн осіб, уперше ви-
борчі права отримали жінки віком понад 30 років. Ллойд-Джордж
обіцяв зробити «країну гідною її героїв». Більшість виборців під-
тримувала реформаторський курс коаліційного уряду.
Після виборів було прийнято програми допомоги безробітним
та будівництва дешевих жител для малозабезпечених. У 1918 р. за-
проваджено 8-річну, а 1921 р. — 9-річну безкоштовну обов’язкову
освіту…
Запитання
1. Що уряд Ллойд-Джорджа вважав найкращим заходом, щоб ви-
вести країну з економічної кризи?
2. Яка категорія населення вперше проголосувала за новим вибор-
чим законодавством?
3. Що було зроблено у соціальній сфері?
Документ 2
…Чи не головною повоєнною проблемою Британії було ірланд-
ське питання — ірландські націоналісти більше не задовольнялися
гомрулем (самоврядуванням). У 1918 р. — в Дубліні самопроголо-
шений парламент проголосив Ірландію незалежною республікою.
У 1919 р. — в Ірландії розпочалася громадянська війна, в якій
провідну роль відіграла Ірландська республіканська армія (ІРА).
Проти незалежності виступив уряд Ллойд-Джорджа та шість про-
тестантських графств Ольстера.
1921 р. —міжворогуючимисторонамибулоукладеноперемир’я
й досягнуто домовленості, за якими Ірландія отримала статус до-

мініону у складі Британської імперії, а шість протестантських
графств Ольстера — право проголосувати за вихід зі складу Ірланд-
ської республіки і залишитись частиною Сполученого Королів-
ства.
Запитання
1. У чому полягав зміст «ірландського питання»?
2. Як воно було розв’язано?
У ч и т е л ь. У січні 1923 р. ситуація в країні змінилася — до
влади прийшли лейбористи, і Рамсей Макдональд оголосив склад
уряду. Консерватори і ліберали не змогли домовитися про створен-
ня коаліційного уряду. За такої ситуації, не маючи більшості в пар-
ламенті, лідери обох партій не перешкоджали створенню лейбо-
ристського кабінету.
Документ 3. Про Рамсея Макдональда
та перший лейбористський уряд
«Король доручив Р. Макдональду сформувати перший за всю
британську історію кабінет лейбористів. Проте Макдональд теж
міг провалитися під час голосування довіри уряду, оскільки він
представляв меншість, та на цей рік вже призначені загальні вибо-
ри. Прихід до влади лейбористів змусив тремтіти фінансовий світ,
який вбачав у Макдональді та його друзях агентів більшовицької
Росії.
Король, який виявив бажання дати лейбористам «законний
шанс», запитував себе, що сказала б про такий кабінет його бабуся,
королева Вікторія. Але хвилювання даремні. Бажаючи залишити-
ся при владі, Макдональд угамував своїх найбільш революційно
налаштованих прибічників».
Завдання
1. Поміркуйте, чому фінансовий світ побоювався приходу до вла-
ди лейбористів у Великій Британії.
2. Які усталені політичні традиції британського суспільства було
порушено?
3. З’ясуйте, яких заходів вжив лейбористський уряд Р. Макдо-
нальда, щоб зберегти в країні «соціальний мир».
(Воропаєва В. В., Татаринов М. В. Всесвітня історія. 10 клас.
Готові дидактичні набори до уроків. — Х.: ВГ «Основа», 2006. —
С. 62).

Збільшив розміри допо-
моги безробітним та
пенсії людям похилого
вікустарим
Уряд
Рамсея
Макдональда
Покращив систему
страхування
з безробіття
Зменшив мито на деякі
товари
Збільшив видатки
держави на житлове
будівництво
Не націоналізував
шахти та залізниці
Під час трудових конфліктів зазвичай під-
тримував підприємців, домагаючись при-
пинення страйків
Запитання
1. Як би ви визначили характер заходів уряду Макдональда?
2. Що в діяльності лейбористського уряду могло призвести до роз-
чарування його прихильників? Свою думку поясніть.
У ч и т е л ь. Незважаючи на популярні заходи у соціальній сфе-
рі, уряд Макдональда з часом викликав розчарування у своїх при-
хильників через непопулярність дій під час розв’язання трудових
конфліктів. Це призвело до того, що у жовтні 1924 р. на виборах
абсолютну більшість отримали консерватори, сформувавши одно-
партійний уряд на чолі зі Стенлі Болдуїном.
Уряд Болдуїна намагався проводити врівноважену внутрішню
та зовнішню політику, проте саме на час прем’єрства Болдуїна при-
пав ряд соціальних конфліктів у Британії.
Учні працюють у парах, даючи відповіді на запитання. Після
опрацювання документів проводиться загальне обговорення.
Документ 4
…Для англійців вугілля було не просто джерелом тепла,
а невід’ємним атрибутом британського способу життя. Цілі поко-
ління сформувалися з переконанням, що у світі може трапитися
що завгодно, але комин, розпечений англійським вугіллям, пови-
нен завжди палати в оселі. Проте з часом шахти стали збитковими,
попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депре-
сію на континенті та конкуренцію з боку нафти.
Британські тред-юніони (профспілки) вважали, що таке стано
вище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан ву-

гільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід — націоналіза-
ція шахт. Власники шахт дотримувалися іншої думки: щоб шахти
могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахта-
рі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня
і скоротити заробітну плату. Про те, що в роки війни власники
шахт отримували надприбутки, але на модернізацію шахт виручку
не витрачали, вони воліли не згадувати.
Ще у 1921 р. уряд повернув шахти власникам, чим налаштував
шахтарів проти себе. Упродовж п’яти років держава витрачала чи-
мало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб
ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковос-
ті шахт.
Документ 5. Лист Генради британських тред-юніонів виконкому
федерації гірників 8 квітня 1926 р.
«Дорогий м-ре Кук!
Промисловий комітет Генеральної ради уважно розглянув звер-
нення, де Ви просили комітет зробити декларацію про підтримку,
яку комітет готовий надати Вашій федерації у питанні про спроби
власників шахт запровадити:
а) укладення порайонних угод;
б) подовження робочого дня;
в) зменшення зарплати.
Комітет усвідомлює важливість нинішнього становища, але
вважає, що не настав ще час, коли може бути зроблена остаточна
декларація про тактику Генеральної ради.
Генеральна рада вважає, що переговори перебувають ще на пер-
вісній стадії і треба докласти зусиль для того, аби знайти шляхи до
зменшення розбіжностей між Вашою федерацією та власниками
шахт. З цією метою він рекомендує негайно продовжити перегово-
ри. Комітет має бажання, щоби Ви подали йому після Вашої за-
втрашньої конференції докладне викладення точки зору Вашої фе-
дерації стосовно різних пропозицій, зроблених комісією.
Комітет запевняє Вас, що він готовий зробити все можливе для
того, щоб сприяти угоді, і віддає себе у розпорядження Вашій феде-
рації, якщо вона забажає скористатися з його послуг».
Документ 6
Наприкінці квітня 1926 р. державні субсидії припинилися
і власники почали звільняти шахтарів з роботи.
Реакція шахтарів була блискавичною — 3 травня вони розпо-
чали грандіозний страйк, який переріс у загальнобританський

і тривав до 12 травня. Кількість учасників загального страйку (ра-
зом із родинами) становила близько 18 млн осіб, тобто понад 40 %
всього населення країни.
Проте шахти стали яблуком розбрату не лише між шахтарями
і власниками шахт, страйк розколов Британію навпіл: по один бік
конфлікту стали шахтарі, по інший — середні та заможні верстви.
ШахтарівпідтримавБританськийконгрестред-юніонів(БКТ),а влас-
ників — уряд С. Болдуїна, через що прем’єр опинився віч-на-віч із
загрозою загального страйку. Профспілки інших галузей закликали
своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали
підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.
11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк неза
конним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його
припинення. Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Гене-
ральної ради БКТ, тривав до кінця листопада. Заробітну платню
гірників було зменшено, а робочий день подовжено.
Запитання до документів 4–6
1. Чому для англійців видобуток вугілля мав таке велике значення?
2. Що стало причиною загального страйку шахтарів?
3. Чому страйк шахтарів увійшов в історію як загальнобритан-
ський?
4. Чим закінчився шахтарський страйк 1925–1926 рр.?
5. Припустіть, як події 1925–1926 рр. вплинуть на чергові вибори.
У ч и т е л ь. Поразка шахтарів послабила позиції тред-юніонів,
проте вона примусила парламент прийняти у 1927 р. важливий за-
кон про трудові конфлікти і профспілки. Цей закон завдав тред-
юніонам такого удару, від якого вони не змогли оговтатись до за-
кінчення Другої світової війни.
Документ 7. Закон «Про трудові конфлікти і профспілки»
Будь-який страйк є незаконним у разі, якщо (І) метою його не
є сприяння врегулюванню трудових конфліктів… та (ІІ) якщо він за-
думаний та розрахований на те, щоб безпосередньо або шляхом ство-
рення труднощів для суспільства застосувати примус щодо уряду.
Вимоги закону про трудові конфлікти і тред-юніони
Між оголошенням страйку і його початком має пройти певний
час («охолоджувальний період»), щоб роботодавці й працівники
спробували порозумітися, уникнувши страйку.
• Організатори та учасники незаконних страйків підлягали штра-
фу чи навіть відповідальності перед судом.

• Масове пікетування заборонялося.
• Політичні внески тред-юніонів до скарбниці Лейбористської
партії заборонялися.
• Тред-юніони державних службовців не могли бути членами
БКТ.
Запитання та завдання до документа 7
1. Доведіть, що Закон про трудові конфлікти і тред-юніони дійсно
послабив позиції британських тред-юніонів.
2. Чому, на вашу думку, автори закону внесли останні два пункти?
3. Установіть причини прийняття консервативним урядом С. Бол-
дуїна даного закону саме у 1927 р.
4. Які страйки забороняв даний закон, а які дозволяв? Поясніть
чому.
У ч и т е л ь. За цих обставин, в умовах кризи, що розпочалася
в 1929 р., на виборах перемогу здобули лейбористи, сформувавши
другий лейбористський уряд на чолі з Р. Макдональдом.
Документ 8
Світова економічна криза далася взнаки у Великій Британії
в першому кварталі 1930 р. Найбільш критичний момент в еконо-
міці настав навесні 1932 р., коли виробництво знизилося на 23 %
від рівня 1929 р. Проте збитки були трохи меншими, ніж у США та
Німеччині. Це пояснюється тим, що англійська промисловість роз-
вивалась уповільненими темпами у першій половині 20-х років
і тільки на початку 1925 р. досягла довоєнного рівня. Усі галузі
економіки були охоплені глибокою кризою, особливо постраждали
традиційні базові галузі: металургія, вугільна промисловість, суд-
нобудування. Виплавка чавуну і сталі скоротилися майже вдвічі,
випуск суден скоротився майже у 12 разів.
Дрібні фермери та орендарі розорялися, бо сільськогосподар-
ська продукція впала в ціні в середньому на 1/3. За роки кризи по-
силилася залежність країни від постачання сировини та продо-
вольства, експорт англійських товарів скоротився удвічі. На
2,5 млн тонн скоротився тоннаж британського торговельного фло-
ту. У 1931 р. витрати Великої Британії вперше перевищили при-
бутки на 110 млн фунтів стерлінгів… Криза призвела до небаченого
рівня безробіття. У 1932 р. кожний четвертий робітник (з них май-
же половина металургів, понад 1/3 шахтарів) залишився без робо-
ти. Економічне життя в індустріальних центрах практично завмер-
ло. …Виникали нові страйки, «голодні походи»…

Запитання до документа 8
1. Чому криза, яка охопила Велику Британію, завдала менше
збитків, ніж у Сполучених Штатах та Німеччині?
2. Які галузі економіки постраждали найбільше?
3. До яких наслідків у фінансовій та соціальній сферах призвела
економічна криза?
У ч и т е л ь. Уряд країни не контролював економічну ситуацію,
у Кабінеті Міністрів стався розкол щодо засобів виходу з кризи, що
призвело в 1931 р. до відставки уряду. Цього ж року Р. Макдональд
сформував т. зв. «національний уряд» із лейбористів, консервато-
рів і лібералів.
Зменшено допомогу
з безробіття на 10 % Заходи
«національного»
уряду з питань
подолання еконо-
мічної кризи
Встановлено ввізне мито
в розмірі 10 %
Знижено зарплати
службовцям, перш
за все вчителям та
військовим морякам
Були запроваджені про-
текціоністські закони,
що сприяли розвитку
власної промисловості
1931 р. — відмінено
золотий стандарт
фунта стерлінга, що
призвело до падіння
його курсу
відмовилась від
вільної торгівлі
Створено стерлінгову
зону, що об’єднувала
країни, які використо-
вували фунт для взаємо-
розрахунків
1. Які сфери життя охопили основні антикризові заходи?
2. Пригадайте основні заходи «нового курсу» Рузвельта у США та
порівняйте їх із діями «національного» уряду Р. Макдональда.
У ч и т е л ь. Ужиті заходи дали змогу в 1934 р. вийти з тяжкої
економічної кризи, а до початку Другої світової війни економіка
Великої Британії досягла докризового рівня.
Англійський реформізм у 30-ті роки дедалі більше спирався на
традиційні для країни консервативні ідеї. Тому не дивно, що на ви-
борах 1935 р. з відчутною перевагою перемогли консерватори; вони
здобули 387 депутатських місць у палаті громад і сформували одно-
партійний уряд на чолі з С. Болдуїном, якого у 1937 р. заступив
Н. Чемберлен.

Бесіда
1. Назвіть уряди Великої Британії, що перебували при владі в 20-х
роках.
2. У чому відмінність політики цих урядів?
4. Назвіть причини та наслідки страйку шахтарів.
5. Завдяки чому Велика Британія легше пережила часи кризи?
Урок 25
Франція в 20-ті рр. XX ст.
• характеризувати соціально-економічний розвиток країни
у 20‑рр.;
• визначати причини розбіжностей між державами-перемож
ницями на Паризькій конференції;
• називати основні внутріполітичні події у Франції в 1924–
1929 рр.;
• описувати політику «уряду національного порозуміння»
у Франції.
Основні поняття і терміни: «уряд національного порозуміння».
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань
За допомогою карти історичного атласа назвіть:
1) які території були повернуті Франції за Версальським дого
вором;
2) материк, де зберігалися найбільші колоніальні володіння
Франції;
3) підмандатні території, які отримала Франція після Першої сві-
тової війни. Яким документом це передбачалося?

У ч и т е л ь. Починаючи розгляд теми про розвиток Франції
у міжвоєнний період, пропоную вам з’ясувати її становище держа-
ви після Першої світової війни.
Учні висловлюють свої припущення щодо становища у Франції
у повоєнний час (відзначаючи позитивні й негативні чинники),
а вчитель записує їх на дошці.
Учитель у разі необхідності коментує й доповнює думки учнів.
Орієнтовний зміст відповідей
Наслідки війни:
• Війна призвела до значних людських втрат (1 млн 300 тис. сол-
дат загинуло, 2 млн 800 тис. було поранено та майже 5 млн чол.
залишилися без житла та роботи);
• Франція зазнала значних матеріальних втрат (були спустошені
північно-східні департаменти, де була найбільш розвинена про-
мисловість; зруйновано близько 10 тис. фабрик і заводів; заги-
нула половина французького торгового флоту; загальні втрати
Франції становили 134 млрд золотих франків);
• занепало сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали
непридатними для використання;
• із країни-кредитора Франція перетворилася на боржника.
Разом з тим:
• військове виробництво стимулювало розвиток ряду галузей
промисловості, спричинило зростання загального промислово-
го потенціалу країни (виникли індустріальні райони та нові
підприємства — «Рено», «Сітроен»);
• вона повернула собі високорозвинені індустріальні райони Ель-
зас та Лотарингію;
• до складу французької колоніальної імперії ввійшли німецькі
і турецькі володіння (частина Того та Камеруну в Африці; Си-
рія та Ліван на Близькому Сході).
Узагальнення
Війна завдала Франції не тільки збитки та руйнування, а й сти-
мулювала розвиток промисловості, розширила французькі колоні-
альні володіння.

Учні класу діляться на дві групи, які отримують історичні тек-
сти та запитання до них. Після виконання роботи кожна група пре-
зентує свій документ та аналіз до нього.
1-а група
Документ 1
Після війни Франція залишилася президентською республі-
кою. У країні діяла Конституція 1875 р. Главою держави був пре-
зидент, що обирався парламентом і був наділений значними повно-
важеннями. Він призначав главу виконавчої влади — голову Ради
міністрів, який відповідав перед законодавчим органом. Вищим за-
конодавчим органом влади були Національні збори (парламент),
що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чо-
ловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, сезонні
робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопар-
тійна система, але найбільш впливовими партіями були республі-
канська й радикальна.
Запитання
1. Про що йдеться в даному документі?
2. Якою була Франція за формою правління?
3. Якими повноваженнями був наділений президент?
4. Який орган влади виконував функції вищого законодавчого?
5. Які представники французького суспільства користувалися ви-
борчим правом, а хто — ні?
6. Які з партій були найбільш впливовими?
2-а група
Документ 2
Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріо-
тичні настрої. З цією метою було влаштовано офіційні святку-
вання з приводу повернення Ельзасу та Лотарингії, в Парижі був
влаштований парад Перемоги. День перемир’я з Німеччиною —
11 листопада — оголошено національним святом. Під Тріумфаль-
ну арку на Єлисейських Полях перенесли рештки невідомого
солдата, доставлені з поля битви під Верденом, і запалили над
ним Вічний вогонь. Інвалідам війни й колишнім фронтовикам
було виявлено підкреслену повагу: їм установили особисті пенсії,
сплата яких мала здійснюватися коштом репарацій з Німеччи-
ни. Маршала Фоша поховали поряд з усипальницею Наполеона
Бонапарта в соборі Інвалідів.

Запитання для аналізу документа
1. Про що йдеться в документі?
2. Які заходи було вжито для посилення патріотичних настроїв
серед французів?
3. Чому, на вашу думку, Клемансо вважав посилення патріотизму
однією з нагальних задач повоєнної Франції?
У ч и т е л ь. Отож Франція намагалася розв’язати повоєнні про-
блеми за рахунок посилення патріотичних почуттів серед населен-
ня і здійснення соціальних програм. Під тиском революційних ви-
ступів населення Ж. Клемансо був змушений піти на деякі
поступки. 23 квітня 1919 р. був прийнятий закон про запроваджен-
ня 8-годинного робочого дня, 25 березня 1919 р. — закон про право
профспілок укладати з підприємцями колективні договори.
Доволі сильні позиції у Франції посідали ліві партії. Найбільш
лівою була Соціалістична партія. Політичний курс її визначався
реформами існуючого політико-економічного устрою. Її лідерами
були Л. Блюм, П. Фор.
Клас об’єднується у декілька невеликих груп по 5–7 чоловік
і отримує історичний текст про політичне і соціальне становище
у Франції напередодні перших повоєнних виборів. Учні читають та
аналізують даний текст за запитаннями, наведеними після доку-
мента.
Робота з історичним текстом
Документ 3
1 травня 1919 р., незважаючи на заборону уряду, у Франції стало
святомсолідарностітрудящих,демонстрацієюїхготовностідоподаль-
шої боротьби за свої права. Тільки в Парижі в демонстраціях взяло
участь500 тис.чол.Масштабдемонстраціївідбулисяв Леоні,Марселі,
Бордо, Гаврі і в інших містах. У ряді міст Франції мали місце зіткнен-
ня з поліцією, демонстранти будували барикади. Солдати не викону-
вали наказів своїх командирів, браталися з робітниками.
У травні–червні 1919 р. у страйковому русі брало участь близь-
ко 1 млн 200 тис. чол. За таких умов уряд Клемансо 12 липня
1919 р. ухвалив новий виборчий закон, який відновлював систему
виборів за департаментськими списками і запроваджував деякі
елементи пропорційного представництва.
26 жовтня 1919 р. група з 71 чоловіка прогресивних письмен-
ників, юристів, художників Франції на чолі з А. Франсом та А. Бар-
бюсом виступила з прилюдним протестом проти блокади та інтер-
венції у радянській Росії. (Франція брала участь у боротьбі проти

більшовицької Росії. У листопаді 1918 р. французький військовий
флот у складі 70 кораблів прибув до чорноморських берегів Росії.
Стотисячна французька армія висадилася у Севастополі і Одесі
і розпочала бойові дії на півдні України. Французькі війська діяли
й на Далекому Сході. Представники Ж. Клемансо були при росій-
ських білогвардійських арміях Колчака і Денікіна.)
У ході революційного піднесення відбулося кількісне зростан-
ня Соціалістичної партії Франції. На початку 1920 р. в її радах бу-
ло 150 тис. чол. Одночасно в Соціалістичній партії почався процес
формування лівого крила на чолі з М. Кашеном.
Відповіддю правлячих кіл Франції на такі дії стало формування
у 1919 р., напередодні парламентських виборів Національного бло-
ку. Його очолили Пуанкаре і Мільєран. Мета блоку — придушити
революційний рух, проводити «жорстку політику» щодо Німеччи-
ни. Гасло блоку «Німці за усе заплатять!» стало дійсно популяр-
ним. У блок увійшли всі буржуазні партії, а також партія Радика-
лів і Радикал-соціалістів.
Запитання і завдання
1. Які верстви населення брали участь у заворушеннях у 1919 р.?
2. Які закони були прийняті урядом?
3. Проти чого виступили представники мистецької інтелігенції?
4. Які зміни сталися у французькому суспільстві під впливом по-
дій у Радянській Росії?
У ч и т е л ь. У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші піс-
ля війни парламентські вибори. Перемогу здобув «Національний
блок», діставши понад 2/3 місць у палаті депутатів. Він перебував
при владі з 1919 по 1924 рр. Прем’єр-міністром став Александр Мі-
льєран.
Учні в парах опрацьовують документ і дають відповідь на пи-
тання.
Документ 4
Широкого розмаху у Франції, як і в інших європейських краї-
нах, набув страйковий рух. У 1919 р. у ньому взяло участь понад
1 млн чол. Французькі робітники вимагали скорочення робочого
дня, підвищення заробітної плати, визнання прав профспілок.
Уряд задовольнив ряд вимог робітників. Широкі кола громадськос-
ті Франції засуджували військове втручання країни у російські
справи. Найбільшими виступами робітництва стали страйки заліз-
ничників у лютому і травні 1920 р.

У 1920 р. кількість членів Загальної конференції праці. (ЗКП)
зросла до 2,4 млн чол. Восени 1921 р. у Франції відбувся тримісячний
загальний страйк, але він закінчився невдало. У ЗКП стався розкол,
що дестабілізувало робітничий рух. У 1921 р. окремі профспілкові
організації,виключеніз рядівВКП,утворилиУнітарнузагальнукон-
ференцію праці, яка перебувала під відчутним впливом комуністів.
Активну участь у страйках брали члени Соціалістичної партії
Франції, окремі діячі якої виступали за вступ до ІІІ Інтернаціона-
лу. Відомий партійний діяч Л. Блюм категорично виступив проти
приєднання соціалістів до комуністичного руху.
Ж. Лонге, П. Фор і деякі соціалісти утворили 30 грудня 1920 р.
Французьку комуністичну партію.
Запитання
1. Чим були зумовлені масові виступи робітників?
2. Які зміни сталися у профспілковому русі Франції?
2. Порівняйте причини та хід страйкового руху Великої Британії
та Франції.
Учні опрацьовують відповідний пункт параграфа та виписують
прояви економічної кризи 1918–1921 рр., яка супроводжувала
страйковий рух.
• Промислове виробництво становило 55 % рівня 1913 р.;
• виробництво сільськогосподарської продукції 77 %;
• ціни на продовольство і товари першої необхідності зросли
в 5–7 разів;
• податки зросли в 4 рази;
• різко впав курс франка, відбулася інфляція;
• важливу роль відіграв заснований урядом банк «Національний
кредит», через який розподілялися субсидії на відновлення
зруйнованих війною районів.
У ч и т е л ь. Після виходу із кризи в економіці Франції спосте-
рігався застій, але вже до 1924 р. у країні намічається часткова ста-
білізація.
Учні опрацьовують документ і дають відповіді на запитання.
Документ 5
У 1924–1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, спосте-
рігається стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої по-

літичноїстабільностіфранцузькогосуспільства,відновленнядемокра-
тії. Високі темпи промислового розвитку Франції досягалися за
рахунок отримання репарацій з Німеччини (9 млн марок золотом),
використаннясаарськоговугілляталотаринзької руди, дешевої робо-
чої сили в колоніях. До того ж у міжвоєнний період Франція перетво-
рилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США,
що сприяло розвиткові сфери обслуговування.
Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. У 1931 р.
кількість міського населення вперше перевищила сільське, частка
якого все ще залишалась на рівні 49,2 %, що було значно більше, ніж
в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток вели-
ких підприємств, понад 40 % французьких робітників працювали на
дрібних підприємствах, 25 % торговельних закладів і 53 % сільських
господарств не використовували найману працю.
Франція залишалася державою-рантьє: у 1929 р. прибутки від
цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промис-
ловості.
За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція
випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася лише
США. Максимальний у міжвоєнний час обсяг промислового вироб-
ництва був досягнутий 1930 р. — він на 40 % перевищив довоєнний
рівень.
1. Який період характеризується частковою стабілізацією в еко-
номіці?
2. Якими були причини стабілізації?
3. Назвіть основні ознаки стабілізації економіки.
4. Порівняйте даний період розвитку у Франції з іншими європей-
ськими країнами.
У ч и т е л ь. Розглянувши економічну ситуацію в країні, давай-
те з’ясуємо, яким чином розвивалося політичне життя Франції
у 1918–1929 рр.
Складання логічного ланцюжка
Уряд Ж. Клемансо (1917–1919 рр.)
Жорж Клемансо провів низку заходів щодо послаблення повоєнної на-
пруженості та припинення страйків робітників.
1. Встановив 8-годинний робочий день.
2. Профспілки отримали право на укладення колективного договору.
3. Намагався посилити патріотичні настрої серед населення

4. Зумів невдоволення людей змінити на стан очікування кращих ча-
сів, які настануть для Франції
Уряд «Національного блоку»
Перший уряд «Національного блоку» очолив А. Мільєран (1919–1922 рр.).
1. Проголосив курс «твердої руки».
2. Намагався придушити страйкову боротьбу.
3. Намагався подолати кризу.
4. Прагнув відродити економіку.
5. Домагався від Німеччини повної сплати репарацій.
6. Прагнув зменшити втручання держави в економічне життя.
У 1922–1924 рр. уряд «Національного блоку» очолив Р. Пуанкаре.
У країні посилилося незадоволення провалом Рурської акції 1923 р., ко-
ли франко-бельгійські війська були вимушені залишити німецький Рур.
Проти уряду виступило духівництво й масові релігійні організації
Уряд «Лівого блоку» («картель лівих» — 1924–1926 рр.)
Уряд очолив Едуард Ерріо.
У передвиборчій програмі уряд обіцяв:
1. Амністію політичним в’язням.
2. Відновлення на роботі звільнених страйкарів.
3. Створення системи соціального страхування.
4. Введення прогресивно-прибуткового податку.
5. Дотримання закону про 8-годинний робочий день
Проте всі ці демократичні заходи уряд не впроваджував у життя, що
спричинило його кризу
Уряд «Національного блоку» — союзу правих партій
і частини радикалів (1926–1928 рр.)
Уряд очолив лідер правих, екс-президент Франції Р. Пуанкаре.
Заходи уряду Р. Пуанкаре:
1. Вів боротьбу проти інфляції, за стабілізацію франка.
2. Скоротив витрати за рахунок зменшення чисельності державних
службовців.
3. Було запроваджено нові податки.
4. У 1926 р. вперше була запроваджена державна допомога з безробіття.
5. Були запроваджені пенсії за віком, допомога у зв’язку із хворобою та
інвалідністю.
1928–1929 рр. — внаслідок нового виборчого закону 1928 р. до влади
прийшов «Союз правих партій» без радикалів.
1929 р. — Р. Пуанкаре подав у відставку

З листа лідерів французьких соціалістів Леона Блюма
прем’єр-міністрові Едуарду Ерріо від 25 березня 1925 р.
«Тепер через те, що час згаяно, і головним чином… через негідні
маневри антиреспубліканської опозиції, безвідповідально ризику-
ючи розоренням Франції, …становище стало настільки серйозним,
що не можна зволікати ані хвилини.
Курси зростають, ціни підвищуються, загрожує інфляція.
Труднощі нашого казначейства — спадок старого парламенту — не
лише використовуються тими, хто грає на зниженні франка, але
віддають нас на милість банків і Французького банку. Дуже часто
доводиться для покриття важких платежів вдаватися до їхніх по-
слуг, коли вони вільні були відмовити нам чи заплатити. Демокра-
тичний уряд не може миритися з таким рабством.
Віннеможенадалізалежативідласкитажитипідтягаремвеликих
грошових сил, сил ворожих, покладаючи на уряд відповідальність за
тітруднощі,заяківідповідальніінші…Країнанеможедалітакжити.
…Ми знайдемо допомогу лише в самих собі, у животворних силах…
країни… Ми не є прибічниками теперішнього громадського порядку,
алеминепрагнемойогозмінитишляхомфінансовоготаекономічного
безладу, кільцем хаотичних криз…
Першочергові зусилля повинні бути спрямовані, на нашу дум-
ку, на те, щоб не допустити подальшого зростання цін і нового
збільшення обігу, …вплинути на теперішній вексельний курс, на
внутрішні спекулятивні курси, які не відповідають реальній вар-
тості франка, тобто його реальній купівельній спроможності.
Але досягнуті результати не відкривають… ніяких перспектив,
якщо уряд не підготує широкої операції з фінансового і валютного
оздоровлення, …яка б остаточно забезпечила реальну безпеку каз-
начейства, звільнила б державу від… панування банків, швидко
відновила би справжню вартість франка…
…Допускаючи зростання цін або безробіття, а також погоджую-
чись на відмову або на неминуче відкладення… значних реформ,
уряд може зрадити ті надії, які країна покладала на нього…»
Завдання
1. Прокоментуйте, якою була економічна ситуація у Франції в пе-
ріод діяльності уряду «Лівого блоку» Е. Ерріо.
2. Якими внутрішньо- та зовнішньополітичними чинниками була
викликана ситуація, про яку йдеться в документі?
3. Дослідіть, що пропонується здійснити урядові Е. Ерріо.

4. Встановіть, що насправді із запропонованого Л. Блюмом вико-
нав уряд «Лівого блоку», а що здійснити не вдалося.
5. Які наслідки для Франції мала діяльність уряду «Лівого бло-
ку»? Відповідь обґрунтуйте.
(Воропаєва В. В., Татаринов М. В. Всесвітня історія. 10 клас. Го-
тові дидактичні набори до уроків. — Х.: ВГ «Основа», 2006. — С. 64.)
Бесіда
1. Чим різнився розвиток Франції після Першої світової війни від
розвитку Великої Британії, а в чому був схожий?
2. У чому політика урядів Франції після Першої світової війни від-
різнялася від політики урядів Великої Британії, а в чому схожа?
Урок 26
Створення корпоративної системи в Італії
• називати основні внутріполітичні події в Європі періоду стабілі-
зації 1924–1929 рр.;
• описувати хід створення корпоративної системи;
• характеризувати головні її структурні елементи;
• давати характеристику Муссоліні;
Основні поняття і терміни: «фашизм», «тоталітаризм», «дуче»,
«Авентинський блок», «корпоративна система», «Сталевий пакт»,
«Латеранський конкордат».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Протягом 1922–1926 рр. в Італії тривала консолі-
дація фашистського режиму, що полягала у поступовому оволодін-
ні фашистами всією повнотою законодавчої та виконавчої влади
й оформленні тоталітарної диктатури.

Нові державні інститути
Грудень 1922 р. — «велика
фашистська рада» (ВФР)
Контролювала законопроек-
ти, перш ніж вносити їх до
парламенту, діяльність
самого уряду
Січень 1923 р. — «добровільна міліція
національної безпеки» (ДМНБ).
Мета Муссоліні — досягти переваги ви-
конавчої влади в особі фашистського
уряду над законодавчою в особі короля
та парламенту
Завдання до схеми
• Розгляньте схему і доведіть, що заходи, здійснювані урядом
Муссоліні, були спрямовані на формування в Італії тоталітар-
ної держави.
Документ 1
Фашизм продовжував йти шляхом посилення урядової влади,
а не перетворення законодавчої. Із цією метою був розроблений за-
конопроект про реформу виборчої системи, за яким партія або блок
партій, що отримали на виборах 1/4 голосів виборців, одержували
2/3 місць у парламенті, а третину, що залишалася, мали розподі-
ляти між іншими партіями пропорційно отриманим голосам.
На виборах 5 квітня 1924 р. фашисти разом з лібералами, що
виступали загальним списком з ними, одержали майже 2/3 усіх
місць і тепер безперечно панували в парламенті. Утім, цей успіх на
виборах був досягнутий насамперед за допомогою терористичних
заходів і завдяки фінансовій підтримці з боку промислового
об’єднання «Конфіндустрія».
Попри все, чимало голосів отримала опозиція — соціалісти, На-
родна партія й навіть комуністи. За цих умов фашисти припусти-
лися помилки, намагаючись одним ударом розрубати Гордіїв вузол
політичних відносин, помилки, яка спричинила дуже серйозну
кризу в партії. «Партії нового типу» зазвичай не нехтують відверто
бандитськими методами політичної боротьби, трапляється, це діє
досить успішно, шокуючи опонентів, але цього разу мафіозні мето-
ди фашистів обернулися проти них самих.
Один з лідерів опозиції, який надто часто дошкуляв дуче в парла-
менті, — Джакомо Маттеотті — був викрадений і вбитий фашистами.

Вибух обурення, що здійнявся через це, ледве не привів партію до
розвалу. Масовий вихід з партії й розгубленість керівництва при-
мусила Муссоліні навіть заговорити про можливу відставку. Опо-
зиція ж, скориставшись розгубленістю ворогів, утворила перший
на Заході антифашистський фронт — Авентинський блок. Блоком
була прийнята декларація про те, що опозиційні партії не брати-
муть участь у роботі парламенту, доки не буде скасовано фашист-
ську міліцію й відновлено законність. Паралельно вони розпочали
широку антифашистську пропаганду, сподіваючись на крах фа-
шистських організацій через внутрішні суперечності й падіння їх
авторитету.
Проте досить пасивна тактика Авентинського блоку, нездолан-
на ворожнеча усередині антифашистського табору (комуністи так
і не увійшли до блоку), а головне — зростання впливу прихильни-
ків дуче, що тривало попри всі негаразди, дозволили дуче реаніму-
вати й посилити свою владу. 3 січня 1925 р. Муссоліні виступив
у парламенті з промовою, у якій заявив про те, що боротьба між
урядом й опозицією буде розв’язана силою: «Ми прагнемо фашизу-
вати націю. Повинні бути італійці епохи фашизму, як були, напри-
клад, італійці епохи Відродження».
Запитання
1. Який законопроект реформи виборчої системи сприяв посилен-
ню урядової влади фашистів?
2. Чи існувала у цей час опозиція правлячій партії? Як ставилися
фашисти до діяльності опозиціонерів?
3. До яких наслідків призвело вбивство Джакомо Маттеотті?
4. Чи зміг Авентинський блок гідно протистояти дуче? Чому?
У ч и т е л ь. «Криза Маттеотті» прискорила ліквідацію лібе-
ральної держави та встановлення фашистської диктатури в Італії.
Розповідь учителя супроводжується складанням таблиці «Ета-
пи фашизації Італії».
Фашизація країни
1. Видано закони про:
• чистку державного апарату від «підозрілих елементів»;
• заборону діяльності будь-яких асоціацій поза контролем фашист-
ської партії;
• право префекта на конфіскацію накладу газет
2. 24 грудня 1925 р. — видано закон про права прем’єр-міністра. Ке-
рівник уряду не був відповідальним перед парламентом і в разі воту-
му недовіри не мав подавати у відставку

Фашизація країни
3. 3 квітня 1926 р. — видано закон про контроль уряду над профспіл-
ками
4. 5 листопада 1926 р. — закон про розпуск усіх «антинаціональних»
партій
5. Запроваджено заслання без суду і слідства, відновлено смертну кару
щодо ворогів держави
6. Підростаюче покоління охоплювалося дитячими і юнацькими фа-
шистськими організаціями
7. Студентська молодь була організована в університетські фашистські
групи, а викладачі навчальних закладів повинні були присягати на
вірність фашистському режиму
Завдання до таблиці
Проаналізуйте основні заходи щодо фашизації країни і дайте їх
власну оцінку.
У ч и т е л ь. Найбільш помітним у фашизмі був корпоративізм
як гармонічний принцип організації суспільства, що не розділяє
його за класовою або за партійною ознакою, а об’єднує різні класи.
Корпорація (від лат. corpus, corporatio — тіло, стан, об’єднан
ня) — це об’єднання людей за їхнім місцем на службі суспільству.
Можливі корпорації різних галузей господарства незалежно від
конкретних професій працівників. Різні корпорації виконують на-
стільки ж взаємно необхідні функції в суспільстві, як органи одно-
го тіла. Найважливіше положення корпоративізму — заперечення
класової боротьби, яка призводить до розколу нації.
Корпоративізм — прихильність, захист інтересів певної спілки
чи організації, створеної на основі професійних або інших інтересів.
У ч и т е л ь. Засновники корпоративізму бачили в ньому «еко-
номічну демократію, що органічно виростає й спирається на широ-
ку народну основу…» «Корпоративна система долає соціалізм і лі-
бералізм і створює новий синтез», — писав Муссоліні. При цьому
корпорація виконує не тільки функцію захисту економічних інте
ресів даної групи трудящих перед роботодавцем і державою, але
й спільну з ними функцію гармонізації соціально-економічного
життя як своєї галузі, так і всієї країни — аж до законодавчого рів-
ня (корпоративний парламент).

21 квітня 1927 р. ВФР була опублікована «Хартія праці». Вели-
ка фашистська рада — вищий орган фашистської ієрархії — фор-
мально не мав законодавчої влади, тому сама Хартія не була зако-
ном, проте згодом вона створила підґрунтя низки законодавчих
актів, що мали правовий та юридично-нормативний характер.
Клас ділиться на дві групи, які аналізують тексти і дають відпо-
віді на запитання.
1-а група
Документ 2
«Хартія праці» проголосила державотворення й оголошує
страйки та інші форми боротьби пролетаріату карним злочином.
Хартія була спрямована на затвердження ідеї союзу про співро
бітництво класів «в ім’я загальних національних інтересів». Ви-
хідним пунктом такого роду ідеології була перша стаття хартії:
«Італійська нація є організмом, цілі, життя й засоби дії якого пере-
вищують силою й тривалістю цілі, життя й засоби дії, що є складо-
вими цього організму окремих осіб та їх груп. Вона становить мо-
ральну, політичну й економічну єдність і цілковито здійснюється
у фашистській державі».
Процес перетворення фашистської держави на тоталітарну кон-
кретизувався в Хартії розширенням державного втручання у сферу
виробництва. У спеціальній статті уточнювалися форми державно-
го втручання в цю сферу: «Втручання держави у виробництво може
мати місце лише тоді, коли відсутня приватна ініціатива, або коли
вона є недостатньою, або коли в цьому замішані політичні інтереси
держави. Втручання його може набути форми контролю, заохочен-
ня або безпосереднього управління». Таким чином, принцип при-
ватної власності залишався непорушним, і це важливо мати на ува-
зі під час характеристики фашистської системи в цілому, яку самі
фашисти намагалися зобразити чи не як нове слово у розвитку люд-
ської цивілізації.
В основу «нової фашистської держави» були покладені корпо-
рації, що об’єднують підприємців і робітників за галузями вироб-
ництва. Проте протягом ряду років ці корпорації залишалися тіль-
ки на папері, тому що їх створення наштовхнулося на серйозні
труднощі. Опиралися цьому й робітники, й підприємці. Підприєм-
ці були незадоволені тими розділами «Хартії праці», де містилися
гарантії для робітників: принцип оплати праці, право на щорічну
оплачувану відпустку, компенсацію для звільнених не через про-

вину робітників та ін. Ці досить скромні й суто декларативні обі-
цянки викликали невдоволення підприємців. Складалося вражен-
няпросерйознісуперечностіміжбуржуазієюяккласомі фашизмом
як державною владою. Фашистська пропаганда старанно працюва-
ла в цьому напрямі, насаджуючи тезу про «надкласовий» характер
фашистської держави. Такого роду пропаганда особливо посилила-
ся в період економічної кризи, що вразила Італію в 1927 р.
Запитання
1. Що проголошувала «Хартія праці» у своїй першій статті? Як
обґрунтовувалась заборона страйків?
2. Внаслідок чого держава почала втручатися у виробничу сферу?
Про що це свідчило?
3. Що лежало в основі корпорацій? Яким чином учасники корпо-
рацій сприйняли їх утворенню?
2-а група
Документ 3
У 1929 р. Муссоліні підписав з Папою Римським «Латеранський
конкордат» — угоду про взаємне визнання Ватикану й Італії суве-
ренними державами. У Латеранському палаці були підписані 3 до-
кументи: політичний договір, конкордат і фінансова угода. У пер-
шому документі йшлося, що обидві сторони вирішили досягти
остаточної угоди, усунути існуючі суперечності й остаточно влад-
нати «римське питання», що виникло в 1870 р. Згідно з першою
статтею політичного договору Італія визнавала католицьку релігію
«єдиною державною релігією». Третя стаття передбачала утворен-
ня на території Рима самостійної держави-міста Ватикан, повна
власність, абсолютна і суверенна юрисдикція над яким визнавала-
ся за папським престолом. Інші статті договору стосувалися різно-
манітних питань адміністративно-технічного порядку щодо держа-
ви Ватикан: її кордонів, нерухомості, водопостачання, засобів
зв’язку, становища громадян держави, прав посольства папського
престолу. Згідно з другою статтею, Італія шанує особу верховного
первосвященика як «священну і недоторканну».
У свою чергу, папський престол заявив, що «він має намір за-
лишатися поза світським суперництвом між іншими державами».
Фінансова конвенція, підписана тоді ж, передбачала задоволен-
ня фінансових претензій папського престолу. Як компенсацію за
втрати через ліквідацію Папської області у 1870 р. Італія зобо
в’язалася сплатити Ватикану 750 млн лір і 1 млрд у цінних паперах.
Нарешті, укладений тоді ж конкордат визначав суттєві привілеї

католицької церкви в Італії. Згідно з конкордатом, в усіх школах
запроваджувалось вивчення релігії, шлюб визнавався лише цер-
ковний, а єпископи зобов’язувалися молитись за короля. Конкор-
дат був спрямований проти принципу світського характеру дер
жави.
Після укладення Латеранських угод Ватикан заборонив усьому
духівництву вступати до будь-якої політичної партії або підтриму-
вати її. Духовенство не могло прилучитися до антифашистської бо-
ротьби, хоча певна його частина на чолі з колишнім лідером като-
лицької партії Стурцо залишалася ворожою фашизму. З іншого
боку, фашизм визнав організацію «Католицька чинність», яка
«мала функціонувати поза рамками будь-якої політичної партії під
безпосереднім керівництвом вищого католицького духівництва,
поширюючи й відстоюючи католицькі принципи…»
Латеранські угоди відкрили апостольській столиці дорогу до ін-
тенсифікації дипломатичної діяльності в масштабах, яких доти не
було в історії католицизму. У період понтифікату Пія XI апостоль-
ська столиця підписала понад 45 конкордатів і міжнародних дого-
ворів, зокрема з Польщею (10 лютого 1925 р.) та гітлерівським Рей-
хом (20 червня 1933 р.). Після створення держави-міста Ватикану
офіційно було затверджено її прапор. Особистий штандарт папи —
це червоне шовкове полотнище, в кутку якого вишиті золотом клю-
чі Св. Петра в обрамленні зірок.
Латеранські договори стали угодою про тісне співробітництво
та союз між церквою і фашистською державою. Через декілька днів
після підписання Латеранських пактів Пій XI заявив, що Муссолі-
ні — людина, «послана провидінням».
Запитання
1. Що таке «Латеранський конкордат»?
2. Які привілеї для Папської держави передбачались у ньому?
3. Які зобов’язання взяв на себе Ватикан у відповідь за надані при-
вілеї?
Бесіда
• Назвіть нові державні організації Італії 20-х років ХХ ст.
• Як ви розумієте термін «корпоративна система»?
• Що таке «Латеранський конкордат»?

Уроки 27–28
Утворення СРСР. Неп
• називати основні внутріполітичні події в СРСР;
• показувати на карті кордони СРСР;
• аналізувати утворення СРСР, причини переходу до непу;
• застосовувати та пояснювати поняття і терміни: «неп».
Основні поняття та терміни: «нова економічна політика»,
«продподаток», «СРСР», «унітаризм», «федерація», «конфедера-
ція», «автономізація».
Хід уроку
У ч и т е л ь. Глибока економічна криза була викликана підри-
вом економіки, розрухою в роки Першої світової і громадянської
воєн, політикою воєнного комунізму із загальною націоналізацією
промисловості, директивними методами управління народним гос-
подарством, а також продрозкладкою в сільському господарстві,
забороною продавати залишки, що позбавляло селянина зацікав-
леності в розвитку свого господарства, внутрішньою політичною
кризою.
У ч и т е л ь. Економічна і соціально-політична ситуація в Ра-
дянському Союзі на початку 20-х років характеризувалася глибо-
кою економічною кризою. Промисловість була зруйнована. Неста-
ча сировини і палива призвела до того, що третина заводів і фабрик
простоювали взагалі, а решта працювали з неповним навантажен-
ням. Обсяг промислової продукції в 1920 р. складав 14 % від рівня
1913 p., тобто зменшився в 7 разів, чавуну виплавлялося тільки
3 % від обсягу 1913 р., сталі — 5 %, вугілля видобувалося 30 %.
У 1921 р. на одну людину випускалося 1 м ситцю на рік, на одне
селянське господарство вироблялося сто грамів металевих виробів.
Виробництво цукру скоротилося в 45 разів. Шматок мила став рід-
кістю. Фінансовий стан країни характеризувався гігантською ін-
фляцією (гроші знецінилися в 13 000 разів).

У тяжкому становищі перебувало сільське господарство. Посів-
ні площі скоротилися зі 110 млн десятин до 75 млн, упала врожай-
ність. У 1921 р. в країні спалахнув голод, який охопив Поволжя,
Приуралля, Казахстан, Західний Сибір, Україну. Голодувало до
30 млн чоловік. Незважаючи на допомогу світового співтовариства,
загинуло 3 млн чоловік, 2 млн дітей стали сиротами.
Проявом внутрішньої політичної кризи стало скорочення
чисельності робітників, які були соціальною базою та опорою
радянської влади, — з 2,5 млн в 1913 р. до 1,2 млн в 1921 p.,
тобто на 54 %. Зменшення їх кількості було зумовлене трудно-
щами міського життя, внаслідок чого чимало людей поверталися
на село, а також масовою загибеллю робітників на фронтах Гро-
мадянської війни.
Наприкінці 20-го — на початку 1921 рр. відбувається ряд се-
лянських повстань проти проведення політики продрозкладки.
Масштаби виступів були величезні: Західний Сибір, Урал, Дон, Ку-
бань, Поволжя та Центральні губернії. У багатьох губерніях у пов
станнях брало участь 25–30 % загальної кількості населення, тобто
майже все чоловіче населення.
Загони Антонова, що діяли в Тамбовській і частково у Воро-
незькій губерніях, нараховували до 50 тис. чол. і були розділені на
дві армії. Чисельність західносибірських повстанців тільки в одно-
му Ішимському повіті досягала 60 тис. чол. Проти Антонова воюва-
ла армія під командуванням Тухачевського, що нараховувала до
40 тис. бійців.
Повстання матросів у Кронштадті навесні 1921 р. стало най-
більш сильним і послідовним виступом проти більшовицької вла-
ди. Воно проходило під гаслами: «Ради без комуністів», «Геть про-
дрозкладку», «Свободу торгівлі». 1 березня на Якірній площі
Кронштадту в присутності 16 тис. моряків була одностайно при-
йнята резолюція з 15 пунктів, в якій вимагалося скасування приві-
леїв для комуністів, свободи слова для всіх соціальних партій. На-
ступного дня зібрання представників команд кораблів висловило
недовіру голові Кронштадтської Ради М. Васильєву і комісару фло-
ту М. Кузьміну. Тимчасовий ревком міста очолив писар з лінкору
«Петропавловськ» С. Петриченко. Радянські установи продовжу-
вали працювати без перешкод, переважна частина комуністів міста
висловили солідарність з повсталими.
Кронштадтці домогалися відкритих і гласних переговорів з вла-
дою, але їх делегація була заарештована більшовиками. Перший
штурм Кронштадту військами 7-ї армії М. Тухачевського 8 березня

1921 р. був невдалим. Це пояснюється тим, що червоноармійці ма-
сово відмовилися стріляти в балтійських моряків. Органами ВЧК
були проведені масові репресії проти відмовників, і вже в ході дру-
гого штурму фортеці 17 березня місто було захоплено. Понад 8 тис.
моряків перейшло до Фінляндії, частина була убита в боях, а інші
пройшли через трибунал і надзвичайні «трійки», які тільки за
21 березня 1921 р. розстріляли 71 моряка. З весни 1922 р. відбуло-
ся масове виселення жителів Кронштадту, а з липня було проведе-
но «чистку» Петрограда від підозрілих осіб.
У цей період тривала криза і всередині правлячої партії РКП(б),
що засвідчили дискусія про профспілки і зростання невдоволення
серед рядових комуністів.
По ходу розповіді учні складають тези про становище Росії на
початку 20-х років.
Після розповіді учні повинні назвати причини, що засвідчува-
тимуть необхідність запровадження змін у країні.
У ч и т е л ь. Отже, перші економічні спроби більшовиків закін-
чилися цілковитим провалом, тому більшовицька влада на Х з’їзді
РКП(б) прийняла резолюцію «Про заміну продрозкладки продпо-
датком».
Нова економічна політика (неп) — економічна політика, яка
проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 р. Неп
передбачав «допущення приватного сектора», тобто дозвіл свободи
торгівлі, дрібного підприємництва, залучення іноземного капіталу
за умов збереження за собою «командних висот» у державі. Скла-
довою частиною була грошова реформа, випуск червінця, формаль-
но забезпеченого на 25 % золотом та іноземною валютою.
Учні класу об’єднуються у 5 груп, які працюють з документа-
ми, що характеризують зміст нової економічної політики (непу).
1-а група
Документ 1
…Постановою Всеросійського Центрального Виконавчого Комі-
тету й Ради Народних Комісарів розкладка скасовується, і замість
неї запроваджується податок на продукти сільського господар-
ства.
Цей податок повинен бути меншим, ніж хлібна розкладка. Він
має призначатися ще до весняного посіву, щоб кожний селянин міг
заздалегідь врахувати, яку частину врожаю він має віддати державі

й скільки залишиться у його повному розпорядженні. Податок по-
винен стягуватися без кругової поруки, тобто повинен падати на
окремого домохазяїна, щоб старанному й працьовитому хазяїнові
не довелося платити за неакуратного односельця. По сплаті подат-
ку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне
розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти й реманент,
які буде доставляти до села держава через кордон та зі своїх фабрик
і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому
продукти через кооперативи та на місцевих ринках і базарах…
Запитання
1. Які зміни було запроваджено при проведенні непу у першу чергу?
2. Які наслідки мала заміна продрозкладки продподатком? Свою
думку обґрунтуйте.
2-а група
Документ 2
Докорінні зміни відбулися і в галузі промислового виробництва.
Насамперед був скасований декрет про тотальну націоналізацію
промисловості. Було дозволено тимчасове відновлення капіталіс-
тичного виробництва на дрібних промислових підприємствах, що
випускають товари широкого вжитку. У зв’язку із цим у промисло-
вості й торгівлі виник приватний сектор: деякі державні підпри-
ємства були денаціоналізовані, інші — здані в оренду; приватним
особам було дозволено створювати власні промислові підприємства
із кількістю зайнятих на них не більше 20 чоловік (пізніше ця кіль-
кість була збільшена). Серед орендованих приватниками фабрик
були й такі, які нараховували 200–300 людей, а загалом на частку
приватного сектору в період непу припадало від 1/5 до 1/4 промис-
лової продукції, 40–80 % роздрібної торгівлі й невелика частина
оптової торгівлі.
Запитання
1. Які докорінні зміни сталися в промисловості?
2. Яке значення це мало для подальшого розвитку економіки дер-
жави?
3-я група
Документ 3
Капіталісти були допущені лише до виробництва предметів на-
родного споживання, тобто в дуже потрібних, але не вирішальних
галузях виробництва. Разом з тим значна частина промисловості,
уся зовнішня торгівля залишалися в руках держави, або, як гово-

рили більшовики, вони зберігали за собою «командні висоти в еко-
номіці».
Допускалося також створення концесій із залученням інозем-
ного капіталу, змішаних акціонерних товариств і спільних підпри-
ємств. У статті «Про продовольчий податок» В. Ленін закликав
учитися у капіталістів, називав основні форми реалізації нової еко-
номічної політики: оренда, кооперація, концесії, торгівля. До
числа найважливіших законів, прийнятих Радянською владою
в 1920 р., належить закон про концесії. Радянська сторона за дого-
вором передавала закордонним підприємцям на певний строк в екс-
плуатацію природні багатства, підприємства або інші господарчі
об’єкти. У концесіях Ленін вбачав небезпеку відновлення капіта-
лізму. Але завдяки концесіям країна отримала можливість придба-
ти необхідні машини й паровози, верстати й устаткування, без яких
відновити господарство було неможливо.
Запитання
1. Що таке концесії?
2. Яку мету переслідував Ленін, коли дозволяв створення кон
цесій?
3. Чого і чому, на вашу думку, боявся Ленін, дозволяючи створен-
ня концесій?
4-а група
Документ 4
Декретами Раднаркому в 1923 р. були визначені нова структура
й статут державних промислових підприємств (трестів) і державної
торгівлі (синдикатів). Головкоми були скасовані, а замість них
створені трести — об’єднання однорідних або взаємозалежних між
собою підприємств, що отримали повну господарську й фінансову
незалежність, аж до права випуску довгострокових облігаційних
позик. Уже до кінця 1922 р. близько 90 % промислових підпри-
ємств були об’єднані у 421 трест, причому 40 % з них було центра-
лізованого, а 60 % — місцевого підпорядкування. Трести самі ви-
рішували, що робити й де реалізовувати продукцію. Підприємства,
що входили до тресту, знімалися з державного постачання й пере-
ходили до закупівлі ресурсів на ринку. Закон передбачав, що «дер-
жавна скарбниця за борги трестів не відповідає».
Почали виникати синдикати — добровільні об’єднання трестів
на засадах кооперації, що займалися збутом, постачанням, креди-
туванням, зовнішньоторговельними операціями. До кінця 1922 р.
80 % трестованої промисловості було синдиковано, а до початку

1928 р. усього нараховувалося 23 синдикати, які діяли майже в усіх
галузях промисловості, зосередивши у своїх руках основну части-
ну оптової торгівлі. Правління синдикатів обиралося на зборах
представників трестів, причому кожний трест міг передати на влас-
ний розсуд більшу або меншу частину свого постачання й збуту
у ведення синдикату.
Запитання
1. Які нові ознаки капіталістичних відносин впроваджувалися
в життя за часів непу?
2. Що собою являли трести та синдикати?
3. Яке значення мала поява цих об’єднань?
5-а група
Документ 5
Була проведена грошова реформа. Замість знецінених й фак-
тично вже відкинутих обігом совзнаків у 1922 р. було розпочато ви-
пуск нової грошової одиниці — червінців, що мали золотий вміст
і курс у золоті. У 1924 р. совзнаки, що швидко витіснялися червін-
цями, взагалі припинили друкувати й вилучили з обігу. Того ж ро-
ку був збалансований бюджет і заборонено використання грошової
емісії для покриття витрат держави; були випущені нові білети
державної скарбниці — рублі (10 рублів = 1 червінцю). На валютно-
му ринку як усередині країни, так і за кордоном червінці вільно об-
мінювалися на золото й основні іноземні валюти за довоєнним кур-
сом царського рубля (1 американський долар = 1,94 рубля).
Відродилася кредитна система. У 1921 р. відновив свою діяль-
ність Держбанк, що почав кредитування промисловості й торгівлі
на комерційній основі. У 1922–1925 рр. був створений цілий ряд
спеціалізованих банків: акціонерні, у яких пайовиками були Держ-
банк, синдикати, кооперативи, приватні особи й навіть деякий час
іноземці для кредитування окремих галузей господарства й ра
йонів країни; кооперативні — для кредитування споживчої коо
перації, організовані на паях товариства сільськогосподарського
кредиту, що замикалися на республіканські й центральний сіль-
ськогосподарські банки; товариства взаємного кредиту — для кре-
дитування приватної промисловості й торгівлі; ощадні каси — для
мобілізації грошових нагромаджень населення. На 1 жовтня
1923 р. у країні діяло 17 самостійних банків, а частка Держбанку
в загальних кредитних вкладеннях усієї банківської системи ста-
новила 2/3. До 1 жовтня 1926 р. число банків зросло до 61, а част-

ка Держбанку в кредитуванні народного господарства знизилася до
48 %.
Запитання
1. У чому полягав зміст грошової реформи 1922 р.?
2. Які нововведення з’явилися в кредитній системі?
3. Про що свідчили такі зміни у фінансовій системі держави? Яке
значення вони мали для економічного розвитку?
У ч и т е л ь. Впровадження непу спричинило зміну соціальної
структури й способу життя людей.
Робота з історичним джерелом
Документ 6
Скасування закону про загальну трудову повинність в 1921 р.
дала можливість зайнятися підприємництвом. Полиці магазинів
швидко почали наповнюватися товарами й продуктами. У багатьох
містах були відкриті «Торгсіни», де можна було купити дорогі ре-
чі, але тільки за золото й іноземну валюту. Люди самі відкопували
свої скарби й несли в «Торгсіни» приховані коштовності. Проте не-
забаром візит у «Торгсін» спричиняв, як правило, обшук і арешт із
подальшим звільненням у випадку добровільної здачі золота й ва-
люти.
Протягом 1921–1922 рр. неп був вимушеною спробою утримати
владу шляхом економічних поступок ринку. Проте цей ринок був
сильно деформований. Приватна власність не була гарантована.
Держава розглядала її як найзапеклішого історичного ворога. То-
му власники мали недостатньо стимулів для перспективного роз-
ширення господарства, створюючи капітали на спекулятивних
операціях. До приватної діяльності долучалися насамперед різного
роду авантюристи, спекулянти, які прагнули якнайшвидше зірва-
ти куш, витратити його, пожити для задоволення.
За умов «воєнного комунізму» і розподільної економіки наро-
джувалася нова каста людей, які починали вважати себе сіллю зем-
лі. Неп для них був тільки перешкодою. У відродженні вільного
ринку вони безпомилково розгледіли смертельну загрозу своїм
портфелям, пайкам, партійним привілеям. Контратака була неми-
нучою. Наступ більшовики повели у тій єдиній сфері, де вважали
себе недоторканими, — в ідеології. Першою жертвою цього прихо-
ваного наступу на неп стала інтеліґенція. Рішення про висилку
впало на їхніх голови зненацька. Ніхто не думав, що влада піде на
такий хід «ідеологічної асенізації», як групове вигнання з Росії…

М. Бердяєв писав: «Висилалася за кордон ціла група письмен-
ників, вчених, громадських діячів, яких визнавали безнадійними
в сенсі навернення в комуністичну віру. Це були дивні заходи, які
потім уже не повторювалися. Я був висланий зі своєї батьківщини
не через політичні, а ідеологічні причини. Коли мені сказали, що
висилають, я відчув страшенний смуток. Я не хотів емігрувати…»
Завдання для всього класу
• Порівняйте політику «воєнного комунізму» та неп та назвіть
сильні й слабкі сторони непу порівняно з попереднім економіч-
ним експериментом більшовиків.
Орієнтовні варіанти відповідей
Позитивні підсумки непу
1. Удалося відновити народне господарство й навіть перевершити
довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів.
2. Відродилося сільське господарство, що дозволило нагодувати
населення країни.
3. Національний прибуток збільшився на 18 % у рік і до 1928 р. —
на 10 % в перерахунку на душу населення, що перевищило рі-
вень 1913 р.
4. Зростання промислової продукції становило 30 % щорічно, що
свідчило про швидке зростання продуктивності праці.
5. Національна валюта країни стала міцною й стабільною.
6. Швидко зростав матеріальний добробут населення.
Негативні підсумки непу
1. Мав місце непропорційний розвиток основних галузей народно-
го господарства.
2. Відставання темпів відродження промисловості від сільсько-
господарського виробництва містило в собі загрозу економічних
криз.
3. У селі відбувалася соціальна й майнова диференціація селян-
ства, що призвело до зростання напруженості між різними вер-
ствами.
4. У місті протягом 20-х років збільшувалася чисельність безро-
бітних, яка до кінця непу склала понад 2 млн чоловік.
5. Фінансова система зміцніла лише на певний час. У другій по-
ловині 20-х років у зв’язку з активним фінансуванням важкої
індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція,
що підірвало фінансово-кредитну систему.
У ч и т е л ь. З метою недопущення концентрації приватного ка-
піталу держава використовувала такий інструмент, як податки.

У 1924/1925 господарському році податки поглинали від 35 до
52 % усього доходу приватників. Середніх і великих приватних
промислових підприємств у перші роки непу було мало.
У 1923/1924 р. у складі всієї цензової промисловості (тобто промис-
лових підприємств із числом робітників не менше 16 за наявності
механічного двигуна і не менше 30 — без двигуна) приватні підпри-
ємства давали лише 4,3 % продукції.
Переважну частину населення країни складали селяни. Вони
потерпали від диспропорцій у співвідношенні регульованих держа-
вою цін на промислові і сільськогосподарських товарів («ножиці
цін»). Селяни, незважаючи на нестачу товарів промислового вироб-
ництва, не могли їх придбати через занадто високі ціни. Так, до ві-
йни селянин, щоб оплатити вартість плуга, повинен був продати
6 пудів пшениці, а в 1923 р. — 24 пуди; вартість сінокосарки за той
же період зросла з 125 пудів зерна до 544. У 1923 р. через зниження
заготівельних цін на найважливіші зернові культури і надмірне
підвищення відпускних цін на промислові товари виникли трудно-
щі зі збутом промислових товарів.
До лютого 1924 р. стало зрозуміло, що селяни здавати хліб дер-
жаві за радзнаки відмовляються. 2 лютого 1924 р. ІІ з’їзд Рад СРСР
запровадив в обіг стійку валюту загальносоюзного зразка. Декрет
ЦВК і РНК СРСР від 5 лютого 1924 р. повідомляв про випуск біле-
тів державного казначейства СРСР. З 14 лютого 1924 р. було при-
пинене друкування радзнаків, а з 25 березня — випуск їх в обіг.
Передумови утворення СРСР
Розповідь учителя
1. Ідеологічні. Жовтнева революція 1917 р. призвела до розпаду
Російської імперії. Виникла дезінтеграція колишнього єдиного
державного простору, що проіснував декілька століть. Більшо-
вицька ідея світової революції і створення в майбутньому Все
світньої Федеративної Республіки Рад форсувала новий об’єд
навчий процес. Активну роль у розгортанні об’єднавчого руху
відіграла РРФСР, влада якої були зацікавлена у відновленні
унітарної держави на території колишньої Російської імперії.
2. Політичні. У зв’язку з перемогою радянської влади на основній
території колишньої Російської імперії виникла ще одна перед
умова об’єднавчого процесу — єдиний характер політичного ла-
ду (диктатура пролетаріату у формі Республіки Рад), подібні
ознаки організації державної влади й управління. У більшос-
ті республік влада належала національним комуністичним

партіям, що входили до складу РКП (б). Нестійке міжнародне
становище молодих радянських республік в умовах капіталіс-
тичного оточення також диктувала потребу в об’єднанні.
3. Економічні та культурні. Потреба об’єднання диктувалася та-
кож спільною історичною долею народів багатонаціональної
держави, наявністю багаторічних економічних і культурних
зв’язків.
Між окремими районами країни історично склався економіч-
ний поділ праці: промисловість центру забезпечувала райони
південного сходу і півночі, отримуючи натомість сировину —
бавовну, ліс, льон; південні райони виступали основними по-
стачальниками нафти, кам’яного вугілля, залізної руди і т. ін.
Значення цього поділу зросло після закінчення Громадянської
війни, коли постало завдання відновити зруйноване господар-
ство і подолати економічну відсталість радянських республік.
У національні республіки й області з центральних губерній пе-
реводилися текстильні та шерстяні фабрики, шкіряні заводи,
друкарні, посилалися лікарі, педагоги. Прийнятий у 1920 р.
план ГОЕЛРО (електрифікації Росії) також був розрахований
для усіх районів країни.
Після розповіді учні мають назвати, який із чинників вони вва-
жають найважливішим.
У ч и т е л ь. За часів непу сталася визначна подія в політично-
му життя багатьох країн — утворення Союзу Радянських Соціаліс-
тичних Республік (СРСР). Процес утворення СРСР був складним
і суперечливим. Ще в роки Громадянської війни фактично склався
військово-політичний союз радянських республік. Улітку 1919 р.
з ініціативи України ВЦВК РРФСР видав декрет «Про об’єднання
радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для
боротьби зі світовим імперіалізмом». За умов визнання незалеж-
ності та права республік на самовизначення було вирішено
об’єднати їхні господарські, фінансові та залізничні організації.
Було створено спільну військову організацію республік. У вересні
та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджан-
ською та Українською радянськими республіками.
20 вересня 1920 р. РСФСР і Азербайджан підписали договір, що
став зразковою моделлю для договорів між РСФСР та іншими ра-
дянськими республіками: сторони погоджувалися на тісний вій-
ськовий і фінансово-економічний союз. У найкоротший термін під-
лягали об’єднанню: військові сили і командування, органи, що

контролюють економіку і зовнішню торгівлю, органи постачання,
залізничний і водний транспорт, пошта, телеграф, фінанси. Азер-
байджан був найбільш слабкою і бідною з радянських республік.
Україна більш наполегливо відстоювала свої суверенні права. До-
говір, укладений з нею в грудні 1920 р., залишав Україні значно
більше прав. Передавши у ведення центрального уряду наркомати
з військово-морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці,
пошти і телеграфу і Вищу рада народного господарства, Українська
радянська республіка зберегла ряд республіканських наркоматів,
серед іншого — з іноземних справ і право вступати в дипломатичні
відносини з іншими державами.
У 1921 р. були підписані договори з Білоруською, Вірменською,
Грузинською республіками. Латвія і Литва на той час стали суве-
ренними державами. До РРФСР тяжіли дві народні республіки
в Середній Азії — Бухарська і Хорезмська.
Проектів створення Союзу було декілька. Перший з них за
пропонував нарком у справах національностей Й. Сталін. Він підго
тував проект резолюцій, що передбачав входження України, Бі
лорусії, Закавказьких республік до складу РРФСР на правах
автономії. План дістав назву автономізації. Керівництво ж Грузії
вважало, що республіки повинні зберегти атрибути самостійності
й незалежності та формувати свої відносини на договірних засадах.
Фактично ця пропозиція означала створення конфедерації радян-
ських республік.
6 жовтня 1922 р. ЦК затверджує перероблений за вказівками
Леніна проект резолюції «Про взаємини суверенних союзних рес-
публік». У її першому пункті зазначалося: «Визнати необхідним
укладання договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закав-
казьких Республік і РСФСР про об’єднання їх у «Союз Соціалістич-
них Радянських Республік» із залишенням за кожною з них права
вільного виходу зі складу Союзу…»
Ленін уважав, що майбутній союз має будуватися на федератив-
них засадах, де РРФСР буде рівною за правами та обов’язками з ін-
шими республіками. Проект автономізації він відкидав як такий,
що утискає права республік, а у створенні конфедерації вбачав не-
достатній рівень об’єднання. Ленінський план «федералізації» здо-
був перемогу над сталінською «автономізацією». Правда, Сталіну
вдалося нейтралізувати Кавказькі республіки, насамперед Грузію,
створивши Закавказьку Федерацію, на чолі якої було поставлено
Закбюро партії, а його секретарем призначений С. Орджонікідзе —
завойовник Грузії і близький друг Сталіна.

Запитання
1. Чому Сталін був проти конфедерації?
2. Чому Ленін виступив за федерацію і проти автономії?
Робота над поняттями
Учні мають за допомогою словників опрацювати поняття і дати
відповіді на запитання.
Автономія — самоврядування; надане загальнодержавною кон
ституцією право якій-небудь частині держави (території, регіону)
самостійно здійснювати певні функції державної влади й управ
ління.
Федерація — форма державного устрою, за якою республіки,
штати, землі тощо, які входять до складу союзної держави, зберіга-
ють частину своїх прав, мають власні конституції, законодавчі, ви-
конавчі, судові органи. Водночас створюються єдині федеративні
(союзні) органи державної влади, встановлюється єдина державна
грошова одиниця тощо.
Конфедерація — форма державного устрою, за якої об’єднані
держави зберігають свою політичну та юридичну самостійність.
У конфедерації відсутні органи центральної влади і загальне зако-
нодавство. Спеціальні об’єднані органи конфедерації створюються
лише для координації дій у певних цілях (зовнішньополітичній,
воєнній та ін.).
У ч и т е л ь. Створенню Союзу РСР передували з’їзди рад Укра-
їни, Білорусії, Закавказзя й РРФСР, де було винесено рішення про
необхідність об’єднання в Союз на рівноправних засадах.
29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція уповнова
жених представників — делегацій національних республік, що за-
твердила проекти декларацій про утворення СРСР і проект союзно-
го договору. Ритуал підписання було призначено на 30 грудня
1922 р. Перший загальносоюзний з’їзд рад відкрився об 11-й годині
в Андріївській залі у Кремлі. На ньому було прийнято Декларацію
й Договір про утворення СРСР.
Документ 7
…Зруйновані продуктивні сили і виснажені господарські ресур-
си роблять недостатніми окремі зусилля окремих республік з гос-
подарського будівництва. Відбудова народного господарства, як
з’ясувалося, неможлива за умов окремого існування республік.

З іншого боку, нестійкість міжнародного становища і небезпека
нових нападів роблять неминучим створення єдиного фронту ра-
дянських республік в умовах капіталістичного оточення.
Нарешті, сама структура радянської влади, інтернаціональна
за своєю класовою природою, штовхає трудящі маси радянських
республік на шлях об’єднання в одну соціалістичну сім’ю…
Союз цей є добровільним об’єднанням рівноправних народів… за
кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу…
нова союзна держава буде гідним увінчанням закладених ще в жовтні
1917 року основ мирного співжиття і братерського співробітництва
народів…новимрішучимкрокомнашляхуоб’єднаннятрудящихусіх
країн у світову соціалістичну радянську республіку.
Запитання
1. Які аргументи наводяться на користь створення СРСР?
2. Чи можна вважати перелік причин вичерпним?
3. Які б ви використали контраргументи щодо створення СРСР?
У ч и т е л ь. Другий з’їзд рад, що відбувся в січні 1924 р., при-
йняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держави,
але ні Декларація, ні Договір на ньому не приймалися.
21 січня 1924 р. Леніна не стало. А втім, боротьба за владу по-
чалася ще задовго до його смерті. Основними суперниками в ній ви-
ступали Й. Сталін і Л. Троцький. Серйозні зіткнення між ними по-
чалися 1923 р. Троцький очолив «ліву опозицію», що різко
критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталі-
на зосередити всю повноту влади у своїх руках.
Пізніше сформувалася «нова опозиція», яку очолили Камєнєв
і Зинов’єв. «Нова опозиція» виступила проти монополізації Сталі-
ним права на «ленінську спадщину», його гасла про можливість
побудови соціалізму в окремо взятій країні та перемогу соціалізму
в ній за відсутності світової соціалістичної революції.
Сталін на той час мав уже значну владу і вплив у партії та під
гаслом «захисту ленінізму» розправлявся зі своїми черговими
супротивниками. Лідерів опозиції усунули від партійного і дер-
жавного управління, керівництва Комінтерном. Останній виступ
опозиції відбувся в 1927 р. — «платформа 83». На XV з’їзді ВКП (б)
(2–19 грудня 1927 р.) було завершено розгром троцькістсько-
зинов’євської опозиції. На початку 1928 р. Троцького та ще декіль-
кох опозиціонерів було вислано до Алма-Ати. Згодом Троцького
вислали з країни до Туреччини.
Проти своїх політичних супротивників Сталін використовував ад-
міністративні засоби, звинувачуючи їх в антидержавній діяльності.

Генеральний секретар ЦК ВКП (б) спирався на підтримку органів
безпеки, армії, партійного апарату. Він спромігся знищити залиш-
ки внутрішньопартійної демократії й поступово затвердити свою
особисту владу в партії та країні. 1929 рік став роком остаточної
перемоги Сталіна в боротьбі за владу і водночас початком затвер-
дження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.
Бесіда
• Коли був утворений СРСР?
• Дайте визначення поняттю «неп».
Урок 29
Польща, Чехословаччина, Угорщина у 20-х рр. ХХ ст.
• характеризувати особливості соціально-економічного та полі-
тичного розвитку нових незалежних європейських держав:
Польща, Чехословаччина, Угорщина;
Основні поняття і терміни: «Регентська рада», «режим сана-
ції», «пацифікації», «судетська проблема», «група “Град”», «Рево-
люційна урядова рада», «хортизм».
Хід уроку
Використовуючи карту історичного атласа, виконайте завдання.
1. Назвіть держави, що утворилися після розпаду Австро-
Угорської імперії. Які міжнародні угоди передбачали розподіл
її територій?
2. Які польські землі залишилися у складі Німеччини?

3. Які території відійшли до Польщі за Версальським мирним до-
говором?
4. Які території отримала Румунія після Першої світової війни?
5. Які території втратила Болгарія за Нейїським договором? До
складу яких держав одійшли ці території?
6. На підставі якої міжнародної угоди та які саме українські землі
було передано Чехословаччині?
У ч и т е л ь. Польща, Чехословаччина та Угорщина здобули не-
залежність після Першої світової війни внаслідок розпаду Австро-
Угорської та Російської імперій.
Учні об’єднуються в 3 групи, кожна з яких працює над доку-
ментом, аналізуючи його за наведеними запитаннями. На роботу
відводиться 5 хв., після чого групи презентують свої відповіді. Піс-
ля закінчення доповіді усіх трьох груп клас за допомогою вчителя
підбиває підсумки.
Відновлення незалежності Польщі
1-а група
…Революції в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині створили спри-
ятливі умови для відновлення незалежності країни. За умов краху
австро-німецькоїокупаціїв нічпроти7 листопада1918 р.представни-
ки лівих партій — Польської соціалістичної партії (ППС), галицької
соціал-демократії та Партії людової (селянської) — створили в Люблі-
ні незалежний від окупантів уряд, що його очолив депутат австрій-
ського рейхсрату, лідер галицької соціал-демократії Ігнаций Дашин-
ський. Цей уряд проголосив Польщу народною республікою, обіцяв
передатинарозглядУстановчихзборівнизкудемократичнихреформ,
але проіснував недовго.
10 листопада до Варшави повернувся, звільнившись із в’язниці
в Магдебурзі (Німеччина), Юзеф Пілсудський, в якому представни-
ки польського капіталу і правих партій вбачали людину, здатну
відродити польську державність…
Створена окупантами у Варшаві Регентська рада 11 листопада
1918 р. передала Пілсудському владу з «метою збереження порядку
в країні». На вимогу Пілсудського уряд Дашинського пішов у від-
ставку, натомість було створено новий на чолі з правим соціалістом

Є. Морачевським, що був повністю підлеглий Пілсудському, про-
голошеному «начальником» держави…
1. Які події сприяли відновленню незалежності Польщі?
2. Які політичні сили створили незалежний від окупантів уряд на
території Польщі?
3. Хто очолив цей уряд?
4. Яка доля спіткала новостворений уряд?
5. Які сили підтримували Юзефа Пілсудського?
6. Яке звання отримав Юзеф Пілсудський у новоствореній державі?
Режим «санації» («оздоровлення»)
У ч и т е л ь. У березні 1921 р. після тривалих дискусій сейм
прийняв Конституцію Польської Республіки, що мала демократич-
ний характер.
Пілсудський, невдоволений тим, що конституція обмежувала
повноваження керівника держави, відмовився балотуватися на по-
саду президента. Більшістю голосів президентом було обрано під-
триманого лівими партіями й партіями національних меншин про-
фесора Г. Нарутовича. Але через тиждень після виборів його вбили.
Новим президентом обрали С. Войцехівського, замолоду пов’язано
го з ППС.
Економічне становище Польщі характеризувалося значним
зростанням цін і знеціненням польської валюти. Інфляція призве-
ла до падіння реальної заробітної платні, розгулу спекуляції. Піл-
судський демонстративно пішов з посади начальника Генерального
штабу, але він виношував плани повернення до влади.
12 травня 1926 р. війська, якими командували віддані Пілсуд-
ському генерали та офіцери (багато хто з них у роки світової війни
служив під його керівництвом у легіонах), розпочали похід на Вар-
шаву. У вуличних боях вони відрізали столицю від західних воє-
водств, де уряд мав великі сили. Проти уряду виступив робітничий
клас. 14 травня страйк залізничників перетворився на загальний.
Комуністи, які вважали тодішній уряд фашистським, підтримали
Пілсудського.
Як Пілсудський, так і уряд не мали бажання перетворювати
конфлікт на громадянську війну, побоюючись, що це може при-
звести до виступу народних мас із революційними гаслами. 14 трав-
ня президент Войцехівський та уряд Вітоса склали повноваження.
Польська партія соціалістів закликала припинити загальний
страйк. Керівником нового уряду за вказівкою Пілсудського було

призначено професора К. Бартеля. Сам же Пілсудський абсолют-
ною більшістю голосів депутатів сейму і сенату був обраний прези-
дентом, але демонстративно відмовився прийняти цей вибір, обі-
йнявши посади військового міністра й головного інспектора армії.
На вимогу Пілсудського президентом став професор Львівського
політехнічного інституту Ігнаций Мосцицький.
Успіх перевороту був зумовлений масовою підтримкою офіцер-
ства, робітників, лівих сил. Вельми невизначене гасло «санації»
(«оздоровлення»), проголошене Пілсудським, його минуле соціа-
ліста давали підстави сподіватися на те, що прихід до влади остан-
нього призведе до повного оздоровлення політичного й економічно-
го життя. ППС висунула гасло: «Демократія з Пілсудським.
Пілсудський з демократією». Проте Пілсудський, здобувши пере-
могу за підтримки лівих сил, не мав наміру боротися за їх підтрим-
ку й надалі.
Прийшовши до влади, він наголосив, що не належить до жодної
партії, яка стоїть над класами і партіями. Він не приховував своєї
зневаги до парламентської демократії та, зберігши парламент, сут-
тєво обмежив його можливості контролювати діяльність уряду.
Фактично він здійснював контроль за внутрішньою й зовнішньою
політикою держави. Недарма його називали «начальником дер
жави».
Прихід Пілсудського до влади збігся з частковою стабілізацією
польської економіки. Цього вдалось досягти не в останню чергу за
допомогою іноземного капіталу. Польща 1927 р. отримала великі
позики від англійських та американських банкірів. У польських
підприємствах і банках значно зросла частка іноземного капіталу:
в 1928 р. вона становила 33 % від загального капіталу акціонерних
компаній у Польщі. У 1926–1929 рр. було створено 105 нових кар-
телів. Підвищення рівня промислового виробництва призвело до
відчутного скорочення безробіття, сприяло послабленню соціаль-
них конфліктів. Проте репресії санаційного режиму проти лівих
сил, вбивство декількох супротивників Пілсудського спричинили
невдоволення в країні. Напередодні виборів до сейму й сенату, при-
значених на березень 1928 р., Пілсудський створив Безпартійний
блок співробітництва з урядовців. Його підтримали і магнати поль-
ського капіталу, і католицька церква. Це було спроба об’єднати
прибічників навколо свого «вождя», «начальника» на основі со
ціальної солідарності всього народу. Проте Безпартійний блок
отримав 25 % голосів виборців до сейму і 31,7 % до сенату. Ліві пар-
тії здобули таку саму кількість голосів. Новий парламент виявився

неспроможним у боротьбі проти уряду і змушений був надати йому
можливість здійснювати політику, визначену Пілсудським.
Проте вже 1926 р. у Польщі почали з’являтися перші ознаки
кризи, яка тяжко вразила економіку 1928 р.
Утворення Чехословаччини
2-а група
До 1918 р. Чеські землі та Словаччина входили до складу бага-
тонаціональної Австро-Угорської монархії, в якій панувала динас-
тія Габсбургів. Упродовж декількох століть чехи і словаки не мали
національної самостійності й перебували під чужоземним гнітом…
Перша світова війна спричинила в Чеських землях і Словаччи-
ні активний антивоєнний рух і посилення боротьби проти імперії…
Всередині країни посилився саботаж, почастішали страйки, зріс
опір австрійським чиновникам.
У перебігу війни серед чеської та словацької буржуазії сфор
мувалося два крила. Певна її частина… орієнтувалася на перемогу
німецько-австрійського блоку. Інша частина, на чолі якої стояли
Т. Масарик і Е. Бенеш, прагнучи суверенітету й незалежності, орі-
єнтувалася на перемогу країн Антанти. Саме ці патріотичні сили
очолили національно-визвольний рух у Чехії та Словаччині. Пер-
шим його великим проявом став загальний страйк у січні 1918 р.
У Чехії він проходив під гаслами «Право націй на самовизначен-
ня!», «Національна та державна самостійність Чехословаччини!»
У липні 1918 р. усі чеські політичні партії створили Націо
нальний комітет, пов’язаний з Чехословацькою національною ра-
дою в Парижі, що його очолив знаний політичний діяч Томаш Ма-
сарик.
28 жовтня 1918 р., коли стало відомо, що австро-угорський
уряд погодився прийняти запропоновані президентом Вільсоном
умови миру, Національний комітет проголосив створення Чехосло-
вацької держави. 30 жовтня Словацька національна рада заявила
про відокремлення Словаччини від Угорщини та приєднання її до
Чеських земель… 14 листопада 1918 р. Національні збори, що сфор-
мувалися через розширення складу Національного комітету, про-
голосили Чехословаччину республікою та обрали президентом То-
маша Масарика.
Запитання
1. Що стало поштовхом для чеського і словацького народів у до-
сягненні незалежності?

2. Яке питання спричинило розкол у середовищі чеської та сло-
вацької буржуазії у перебігу війни?
3. Хто очолив національно-визвольний рух у Чехії та Словаччині?
4. Назвіть основні події національно-визвольної боротьби, що при-
звели до створення Чехословацької республіки.
5. Хто очолив новостворену державу?
У ч и т е л ь. Остаточно кордони Чехословаччини було визначе-
но в 1919–1920 рр. Версальським, Сен-Жерменським і Тріанон-
ським мирними договорами. До складу Чехословацької держави
увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина і Закарпат-
ська Україна. Територія Чехо-Словаччини становила 140 тис. км2.
населення — близько 13,6 млн осіб. Серед них: чехів — майже
7 млн, німців — 3 млн, словаків — 2 млн, угорців — 750 тис., укра-
їнців — 450 тис., поляків — 100 тис. До складу Чехословаччини
в січні 1919 р., всупереч рішенню Народного з’їзду Закарпаття про
возз’єднання з радянською Україною, ввійшла Закарпатська Укра-
їна. Чехословацький уряд не виконав своїх зобов’язань щодо забез-
печення автономії Підкарпатської Русі, тобто Закарпаття, хоча ко-
рінне населення тут не відчувало такої сильної національної
дискримінації, як у Румунії та Польщі. З усіх новостворених дер-
жав Східної Європи Чехословаччина була найбільш демократич-
ною, але це не означало, що відносини між центральним урядом
і населенням Закарпаття були безконфліктними. Питання про ав-
тономію завжди призводило до зростання напруженості між Пра-
гою та її східними провінціями.
Завдання учням
1. Знайдіть на карті ті частини країни, про які йшлося.
2. Виписати національний склад Чехо-Словаччини у порядку
зменшення.
3. Яким було становище українського населення Підкарпатської
Русі?
Учитель розповідає про державний лад Чехословаччини за Кон-
ституцією 1920 р. Під час розповіді вчителя учні складають схему.
Президент (на 7 років) Національні збори
Сенат (150 місць)
Уряд Палата депутатів (300 місць)
Виборці (до палати депутатів — з 21 року, до сенату — з 26 років

Конституція 1920 р.
20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію
Чехословацької Республіки, що декларувала основні демократичні
свободи. Президент, якого обирали Національні збори терміном на
7 років, наділявся великими повноваженнями, здійснюючи разом
з урядом виконавчу владу. Законодавча влада належала законодав-
чим Національним зборам. Прийняттям конституції завершилося
створення Чехословацької Республіки.
Формально всі нації користувались однаковими правами, але
включення до конституції положення про «єдину чехословацьку
націю» означало, що національна самобутність словаків не бралася
до уваги. Суперечності в різноманітних сферах життя між чехами
і словаками, то явні, то приховані, мали місце протягом усього іс-
нування Чехословацької Республіки та були розв’язані на початку
90-х рр. XX ст. шляхом створення двох самостійних держав — Че-
хії та Словаччини.
На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Фран-
цію, а в 1920–1921 рр. разом із Румунією та Югославією створила
Малу Антанту, що виявилася важливою ланкою системи військово-
політичних союзів під егідою Франції.
Запитання
1. Охарактеризуйте державний лад, який був встановлений у Че-
хословаччині за Конституцією 1920 р.?
2. За Конституцією Чехословаччина була проголошена унітарною
державою. До яких проблем у майбутньому могло призвести це
положення?
У ч и т е л ь. Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислово-
го потенціалу імперії Габсбургів, стала однією з найбільш розви-
нених в економічному плані країн Центральної та Південно-
Східної Європи. Важливе значення для неї мало завоювання
зовнішніх ринків, боротьба проти конкуренції промислово роз-
винених держав. Наприкінці 1923 р. економіка країни вийшла
з повоєнної економічної кризи. Чеські підприємці зуміли завою-
вати чимало ринків, особливо в Центральній Європі, де раніше
провідні позиції належали німецьким та австрійським фірмам.
Чеські корпорації підпорядкували собі економіку Словаччини та
Закарпатської України, перетворивши їх на аграрно-сировинні
придатки економічно розвинених чеських земель. У багатьох
чехословацьких концернах сильні позиції мали англійські,
французькі та бельгійські капіталісти.

Промислове виробництво Чехословаччини неухильно зростало
і в 1927–1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20 %. Чехо-
Словаччина за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге
місце серед європейських країн, а за експортом цукру — перше.
У розв’язанні політичних питань велику роль відігравала «група
Града», що дістала свою назву від резиденції президента у Празі.
Президент Чехословаччини Т. Масарик був досвідченим політи-
ком, мав великий авторитет у країні, підтримував тісні зв’язки
з банками, корпораціями як у себе в країні, так і за кордоном. З Ма-
сариком тісно співпрацював один з ідеологів національно-
соціалістичної партії, який в усіх урядах обіймав посаду міністра
закордонних справ, — Е. Бенеш. «Град» впливав на розв’язання
найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики через
«п’ятірку» — лідерів чеських партій, включно з соціал-демо
кратією, хоча між ними виникали розбіжності й конфлікти через
прагнення «п’ятірки» бути незалежною від «Града».
Угорщина
3-я група
Угорщина як важлива частина Австро-Угорщини брала актив-
ну участь у Першій світовій війні. Але глибока криза, що охопила
країну в останній рік війни, призвела… до піднесення антивоєнно-
го руху. Вагому роль у цьому русі відігравав угорський граф М. Ка-
рої, який у роки війни створив Партію незалежності. Угорці вима-
галинегайногоукладеннясепаратногомиру,розривуз Німеччиною,
проголошення незалежної Угорщини в її історичних кордонах.
За ініціативою Карої було утворено Національну раду, до якої
ввійшли партія незалежності та Соціал-демократична партія Угор-
щини (СДПУ). 26 жовтня Національна рада виступила з маніфес-
том до народу, в якому було викладено програму соціально-
політичних змін і реформи, проголошувалася рівноправність усіх
націй у рамках єдиної та неподільної Угорщини.
Однакурядвідмовивсярозпочатиреформи.У нічпроти31 жовт
ня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція. У ній взяли
участь широкі народні маси. На хвилі революційного піднесення
Карої за участі соціал-демократів сформував коаліційний уряд,
який заявив про проведення реформ. 13 листопада М. Карої висту-
пив із програмою уряду з цього питання, а 16 листопада Національ-
на рада проголосила Угорщину республікою.
Поряд із владними структурами після революції створювалися
громадсько-політичні органи, які контролювали роботу фабрик,

заводів, конфісковували поміщицькі землі або навіть брали владу
до своїх рук. Ці органи називалися радами.
Основним досягненням національної революції 1918 р. було по-
валення монархії Габсбургів та відокремлення Угорщини від Ав-
стрії, що започаткувало створення незалежної держави.
Запитання
1. Що стало поштовхом для угорців у досягненні незалежності?
2. Які сили очолили угорський народ в антивоєнному русі?
3. Назвіть основні події національної революції, що призвели до
створення Угорської республіки.
4. Що стало основним досягненням національної революції 1918 р.?
У ч и т е л ь. Ситуація в країні погіршилася, коли країни Ан-
танти в березні 1919 р. висунули Угорщині ультиматум, зажадав-
ши передачі майже 2/3 її території сусіднім державам: Румунії,
Чехо-Словаччині та майбутній Югославії. Уряд Карої виявився не-
спроможним дати відсіч цим територіальним зазіханням і пішов
у відставку. Новий уряд було запропоновано сформувати соціал-
демократам. Проте їх лідери вирішили домовитись про спільні дії
з комуністами. Вони уклали угоду та об’єдналися в єдину Соціаліс-
тичну партію Угорщини.
На основі цієї угоди в ніч проти 21 березня 1919 р. було сформо-
вано Революційну урядову раду, до якої перейшла вся влада в кра-
їні, проголошеній Угорською радянською республікою (УРР). Го-
ловою уряду було обрано соціал-демократа Шандора Гарбая. Бела
Кун став його заступником і комісаром іноземних справ. Угорські
революціонери намагалися створити «збройний союз» із радян-
ською Росією.
Першими кроками уряду стали створення Червоної армії, на-
ціоналізація промислових підприємств, банків, транспорт, земель-
них володінь, що перевищували 57 га введення монопольного пра-
ва держави на зовнішню торгівлю. Влітку 1919 р. на з’їзді рад було
прийнято нову конституцію, за якою вся влада переходила до рад.
Політика революційного уряду наразилася на опір заможних
верств населення, а спроба створити колективні сільськогосподар-
ські товариства викликала гостре невдоволення селянства. Міське
населення аж ніяк не влаштовувала націоналізація дрібних під-
приємств. Отже, соціальна база нової влади звузилася, її підтриму-
вала незначна меншість населення.
Основну силу опору революційному урядові становила Націо-
нальна армія, сформована за допомогою країн Антанти адміралом

флоту М. Горті з офіцерів та унтер-офіцерів колишньої угорської
армії.
У перші тижні існування УРР ситуація в країні різко погірши-
лася. Південь Угорщини окупувала Франція, румунські війська за-
хопили Трансільванію, північні райони зайняли чехо-словаки.
У травні новостворена Червона армія розбила чехо-словацьку ар-
мію і вступила на територію Словаччини та Закарпатської Украї-
ни. Внаслідок таких дій виникла Словацька радянська республіка.
Проте на вимогу голови Паризької мирної конференції Клемансо
угорські війська в червні було виведено зі Словаччини. За це Угор-
щині пообіцяли евакуювати румунські війська з Трансільванії, але
Паризька конференція вирішила передати Трансільванію Румунії,
тому війська останньої залишилися там.
Тоді угорська Червона армія 20 липня 1919 р. перейшла в на-
ступ з метою відкинути румунські війська, але успіху не досягла.
Румунські війська перейшли в контрнаступ.
Безперервні бойові дії як проти внутрішніх, так і проти зовніш-
ніх ворогів призвели до повного виснаження комуністичного режи-
му Угорщини. Уряд вступив у переговори з країнами Антанти про
припинення війни і 1 серпня 1919 р. пішов у відставку. Проісну-
вавши 133 дні, комуністична диктатура в Угорщині впала.
Запитання
1. Що було спільного в політиці радянських урядів Угорщини та
Росії?
2. Чому Угорська радянська республіка зазнала поразки?
У ч и т е л ь. Новий уряд було сформовано з профспілкових
і соціал-демократичних лідерів. Він ліквідував революційні трибу-
нали, відновив поліцію й суди. 4 серпня частини румунської армії
увійшли до Будапешта й роззброїли Червону армію. Почалися аре-
шти більшовицьких активістів. 16 листопада, після виведення ру-
мунських військ, у місто вступила угорська національна армія
М. Хорті, єдина на той час реальна, загальнонаціональна сила,
здатна підтримувати порядок. Попереду військ на білому коні їхав
адмірал М. Хорті, який фактично встановив у країні свою диктатуру.
Міклош Хорті фон Надьбаня (1868–1957) — військовий прави-
тельУгорщинив 1920–1944 рр.Контр-адмірал.Народивсяу м. Кен-
дереш. Закінчив військово-морську академію. У 1886–1918 рр.
служиву військово-морськомуфлотіАвстро-Угорщини.У 1918 р. —
головнокомандувач австро-угорського флоту. У період комуністич-
ного режиму в Угорщині був військовим міністром еміграційного

уряду, що облаштувався в Середі, а потім головнокомандувачем на-
ціональної армії. Після падіння УРР обраний до парламенту, 11 бе-
резня 1920 р. проголошений регентом (правителем) Угорщини.
Після 1933 р. встановив тісні зв’язки з нацистською Німеччиною.
У жовтні 1944 р. виїхав до Німеччини, а потім до кінця життя пере-
бував в еміграції в Портуґалії.
У січні 1920 р. в країні було проведено вибори до Національних
зборів, які розпочали свою роботу 16 лютого 1920 р. Національні
збори анулювали австро-угорську угоду 1867 р. та акти двох респу-
блік 1918–1919 рр. і винесли рішення про відновлення в країні мо-
нархії. Проти такого рішення категорично виступили країни Ан-
танти і сусіди Угорщини (Чехо-Словаччина, Румунія, Королівство
сербів, хорватів і словенців). М. Хорті скористався з такого стано-
вища і 1 березня 1920 р. домігся проголошення себе регентом із ши-
рокими повноваженнями. Він отримав право в екстремальних ви-
падках розпускати Національні збори, зберіг за собою посаду
голови командувача армії, проте головними його функціями були
представництво країни на міжнародній арені, призначення та при-
йом послів.
У червні 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мирний до-
говір, згідно з яким вона втрачала 2/3 території і половину насе-
лення. На неї було покладено обов’язок зі сплати репарацій. Чи-
сельність збройних сил обмежувалася 35 тис. вояків.
У 1921 р. прихильники монархії двічі намагалися вчинити за-
колот з метою повернути престол Карлу IV Габсбургу, доки Націо-
нальні збори 3 листопада 1921 р. не прийняли закон, що позбавляв
його цього права. Отож у 1921 р. в Угорщині було встановлено авто-
ритарний режим Хорті. Майже нічим не обмежена влада глави дер-
жави поєднувалась зі збереженням парламенту і деяких елементів
парламентської демократії — загального виборчого права, опози-
ційних, у тому числі соціал-демократичної, партій. Хортисти не
спромоглися створити власної масової фашистської партії. Не маю-
чи масової соціальної опори, гортизм спирався на систему легаль-
них і таємних союзів і товариств, таких як «Союз угорців, що про-
буджуються» та ін. Їхнім керівним центром був «Союз Етелкез»,
або «Екса», яким керувала «Рада семи вождів». Хорті вважався
«невидимим главою союзу» і контролював діяльність усіх цих ор-
ганізацій.
Економічне становище Угорщини стабілізувалося лише в 1924–
1926 рр. за допомогою позик, що надійшли від США, Великої Бри-
танії та Франції. Виникали нові галузі виробництва, але економіка

країни залишалась переважно аграрно-індустріальною. Було про-
ведено часткову аграрну реформу.
На міжнародній арені Угорщина прагнула до перегляду Тріа-
нонського договору і зменшення репарацій. З 1927 р. Угорщина
зблизилася з Італією.
Запитання
1. Назвіть спільні ознаки між авторитарним режимом М. Хорті
в Угорщині та фашистським режимом Б. Муссоліні в Італії?
2. Поміркуйте, чому Угорщина почала прагнути зближення з Іта-
лією.
У ч и т е л ь. Незважаючи на прагнення Польщі та Чехословач-
чини відновити своє право на самостійний розвиток, самі вони не
визнавали цього права за іншими народами.
Слухаючи розповідь учителя, учні складають таблицю «Особ
ливості політичного та економічного розвитку Польщі, Чехосло-
ваччини та Угорщини».
Польща Чехословаччина Угорщина
Політичне
життя
Визначення захід-
них кордонів на
Паризькій мирній
конференції (По-
знань, частина
Примор’я, Дан-
цизький коридор,
частина Сілезії).
1920 р. — у м. Спа
було визначено
східні кордони
Польщі — «лінію
Керзона».
1923 р. — Рада пос
лів Антанти визна-
ла суверенітет
Польщі над Схід-
ною Галичиною.
За результатами
Ризького миру
1921 р. між радян-
ською Росією
і Польщею Західна
Україна і Західна
20 лютого 1920 р. —
прийнято Консти-
туцію, яка декла-
рувала основні
демократичні сво-
боди.
Президент (Томаш
Масарик) обирався
на 7 років і наді-
лявся великими
повноваженнями.
Президент разом
з урядом здійсню-
вав виконавчу вла-
ду, законодавча
влада належала
Національним
зборам.
Формально усі на-
ції користувались
рівними правами,
але положення
в Конституції про
«єдину чехосло-
1918 р. — запрова-
джено загальне
виборче право;
проголошено сво-
боду зібрань і со-
юзів, політичних
організацій, утво-
рення та рівно-
правність націй.
Листопад
1918 р. — створен-
ня Комуністичної
партії, яку очолив
Бела Кун.
Комуністи дестабі-
лізували ситуацію
в країні, заклика-
ли народ до рево-
люції.
19 березня
1919 р. —
ультиматум країн
Антанти про пере-
дачу майже

Білорусь увійшли
до складу Польщі
(внаслідок
польсько-
більшовицької
війни 1920 р.).
1921 р. сейм при-
йняв Конституцію,
що мала демокра-
тичний характер
і обмежувала по-
вноваження глави
держави; прези-
дентом обрано
С. Войцехівського.
Через економічні
проблеми в країні
14 травня 1926 р.
президент склав
повноваження.
Пілсудський зрік-
ся президентства,
обійнявши посади
військового міні-
стра й головного
інспектора армії.
Президентом став
професор Львів-
ського політехніч-
ного інституту Іг-
націй Мосцицький
вацьку націю»
означало, що не
бралась до уваги
національна само-
бутність словаків.
Підтримка багато-
партійності.
Створення сприят-
ливих умов для
утворення урядо-
вих коаліцій різ-
них партій
2/3 території су-
сіднім з Угорщи-
ною державам.
Уряд Карої подав
у відставку.
21 березня 1919 р.
соціал-демократи
уклали угоду з ко-
муністами, утво-
ривши об’єднану
Соціалістичну пар-
тію Угорщини
(СПУ), яка пере-
брала на себе владу
в країні.
Створено новий
уряд — Револю-
ційну урядову
раду.
Скасовано чини та
звання.
Створено Червону
армію та Червону
охорону.
Відокремлено
церкву від дер
жави.
Ліквідовані суди,
створювалися ре-
волюційні трибу-
нали.
1 серпня 1919 р. —
комуністична дик-
татура впала, було
встановлено авто-
ритарний режим
М. Горті (Хорті)
Економіч-
не життя
У 1920-х рр. еконо-
мічне становище
характеризувалося
зростанням цін,
падінням вартості
польської валюти,
Успадкувала
4/5 промислового
потенціалу імперії
Габсбургів.
Стала однією
з найбільш
У 1918 р. було за-
проваджено 8-го
динний робочий
день та планувало-
ся провести аграр-
ну реформу

зниженням реаль-
ної заробітної
платні, розгулом
спекуляції.
1927 р. — Польща
отримала великі
позики від англій-
ських та амери-
канських банкірів.
Зросла частка іно-
земного капіталу
(у 1928 р. вона ста-
новила 33 % за-
гального капіталу
акціонерних ком-
паній у Польщі).
У 1926–1929 рр.
було створено
105 нових кар
телів.
Підвищився рівень
промислового ви-
робництва.
Скорочення безро-
біття та послаблен-
ня соціальних
конфліктів
розвинених в еко-
номічному плані
країн Центральної
та Південно-
Східної Європи.
Запроваджено
8-годинний робо-
чий день.
Передбачалася до-
помога з безробіття
і було розширено
медичне страху-
вання.
Розпочалася аграр-
на реформа (вста-
новлено межі зе-
мельного
володіння до
250 га або 150 га
ріллі).
Установлено моно-
полію на деякі
предмети вироб
ництва, яка конт
ролювалася систе-
мою ліцензій.
Стабілізація гро-
шової одиниці —
крони.
Військова промис-
ловість і залізнич-
ний транспорт взя-
то під контроль
держави.
Створено сприят-
ливі умови для
розвитку середньо-
го класу та зайнят-
тя провідних пози-
цій в економіці
чеськими підпри-
ємцями.
Залучення інозем-
них інвестицій
Дуже швидко си-
туація погірши-
лась — закрилося
багато промисло-
вих підприємств,
зросло безробіття,
ціни, тривала інф
ляція, не проводи-
лися соціальні ре-
форми.
Із приходом СПУ
до влади було по-
новлено
8-годинний робо-
чий день, підвище-
но заробітну пла-
ту, скасовано
поміщицьке земле-
володіння, запро-
ваджено загальне
страхування від
нещасних випад-
ків, проводилася
примусова рекві-
зиція майна у за-
можних громадян.
1924–1926 рр. —
надходження по-
зик від США, Ве-
ликої Британії,
Франції дало мож-
ливість стабілізу-
вати економічну
ситуацію в країні

(1/3 акцій промис-
лових і торгівель-
них підприємств
належала інозем-
цям).
1923 р. — економі-
ка країни вийшла
з повоєнної еконо-
мічної кризи
Використовуючи карту, заповніть таблицю «Територіальні змі-
ни в Польщі, Чехословаччині та Угорщині у повоєнні роки».
Країна За яким договором
Отримані
території
Втрачені
території
Урок 30
Румунія, Югославія та Болгарія
після Першої світової війни
• характеризувати особливості соціально-економічного та полі-
тичного розвитку нових незалежних європейських держав: Ру-
мунії, Югославії та Болгарії;
Основні поняття і терміни: «цараністи», «Татарбунарське пов
стання», «залізна гвардія», «тісняки», «Відовданська конститу-
ція», «Народна скупщина», монархічна диктатура».

Хід уроку
Використовуючи карту історичного атласа, виконайте завдання.
1. Знайдіть та назвіть на карті територію та столиці Румунії та
Болгарії.
2. Пригадайте, коли і до складу якого військового блоку входили
ці країни під час Першої світової війни.
Румунія
У ч и т е л ь. На відміну від багатьох сусідів, Румунія напере-
додні війни була незалежною конституційною монархією. В еконо-
мічному аспекті вона являла собою відсталу аграрну країну. Занят-
тям більш ніж 80 % населення було сільське господарство,
у промисловому виробництві переважали легка і харчова галузі.
У великій промисловості було зайнято менше 1/3 робітників. Ма-
шинобудування практично не існувало, усі машини та устаткуван-
ня завозилися з-за кордону. В економіці дуже великий вплив мав
іноземний капітал, особливо німецький та австрійський. Інозем-
ним виробникам належало майже 78 % промислових підприємств
Румунії.
…Румунія вступила у війну в серпні 1916 р. на боці Антанти,
але воєнні дії велися вкрай невдало, і в грудні того ж року німецькі
війська зайняли столицю Бухарест… Уряд змушений був піти на
підписання 7 травня 1918 р. сепаратного миру з Німеччиною (Буха-
рестський мир).
Утім,правлячіколаРумуніїнеполишалинадійнаспівробітниц
тво з Антантою та її допомогу. За день до закінчення війни 10 лис-
топада 1918 р. румунський уряд висунув ультиматум командуваче-
ві окупаційних військ генералу Макензену і заявив про розрив
Бухарестського договору. Румунія знову повернулася до Антанти
й опинилася в стані переможців. …На останньому етапі війни
у квітні 1918 р. румунські власті заявили про анексію Бессарабії,
територію якої вони окупували ще в січні 1918 р. У листопаді того
ж року до складу Румунії було включено Буковину, хоча населення
Північної Буковини рішенням народного віча в Чернівцях висло-
вилося за приєднання до України.

Країни Антанти також дозволили румунським військам у груд-
ні 1918 р. зайняти територію Трансільванії, що входила до складу
Австро-Угорщини.
За умовами Сен-Жерменського, Нейїського і Тріанонського
мирних договорів територія Румунії збільшилася більш ніж у два
рази, а населення зросло з 8 до 16 млн осіб. Румунія перетворилася
на багатонаціональну державу: більш ніж 1/4 її жителів становили
національні меншини — угорці, українці, німці. У 1920 р. румун-
ський парламент оголосив про завершення процесу національного
об’єднання.
Запитання
1. Якою за формою правління була Румунія?
2. Що становило основу румунської економіки?
3. Яким був розвиток промисловості?
4. Якими були наслідки війни для Румунської держави?
Робота з історичними текстами
Клас об’єднується у три групи, кожна з яких отримує уривок
з історичного джерела про особливості політичного та економічно-
го становища Румунії, Болгарії після Першої світової війни та про
проблему створення нової слов’янської держави — Югославії. Піс-
ля опрацювання своєї інформації кожна група презентує свої від-
повіді на поставлені запитання.
Економічна та політична ситуація в Болгарії
1-а група
Вступивши у жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького
блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та еконо-
мічні ресурси. Тривала війна вимагала мобілізації майже всього
працездатного чоловічого населення, завдала значних збитків про-
мисловості, сільському господарству, ремеслам. 70 % підприємств,
не пов’язаних з військовими постачаннями, припинили зовсім або
скоротили до мінімуму свою діяльність. Площа земель, що оброб
лялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25–30 %, країна виму-
шена була купувати борошно та інші види продовольства за кордо-
ном… Через величезні витрати на армію стрімко зростали податки,
спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. У багатьох
районах країни розпочався голод…
У 1918 р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи.
Революційна ситуація переросла у революційний вибух, коли у ве
ресні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії

в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося сти-
хійне повстання солдатів під гаслами «На багнет винуватців ві-
йни!», «На Софію!». Повстанці захопили головний штаб болгар-
ської армії та заарештували офіцерів… Уряд, не маючи сил
придушити повстання, надіслав для переговорів делегацію, до якої
входили популярні діячі Болгарського хліборобського народного
союзу (БХНС) Александр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу
делегацію було відправлено до командування Антанти з проханням
про перемир’я…
Даскалов не виправдав довіри уряду — він приєднався до пов
станців і 27 вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі
Стамболійським…
Запитання
1. Яких жертв вимагала війна від Болгарської держави?
2. Що стало переломним моментом у розгортанні антивоєнного та
демократичного рухів?
3. Де, коли і на чолі з ким було проголошено Болгарську республіку?
Червневі події 1923 р. у Болгарії
2-а група
Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти «хлі-
боробського» уряду… Навесні 1922 р. сформувалася «Народна змо-
ва» — невелика організація, що об’єднала групу правих елементів
болгарського суспільства, які поставили за мету повалення уряду
БХНС і встановлення авторитарного режиму. Завдяки зусиллям
«Народної змови» влітку 1922 р. три провідні праві партії створили
«Конституційний блок», який проголосив відновлення «конститу-
ційних прав і свобод, якими знехтували». Вони спирались на Вій-
ськову лігу, що була створена 1919 р. та об’єднала невдоволених
своїм матеріальним і суспільним становищем офіцерів, яких звіль-
нили зі служби за умовами Нейїського договору. На чолі Військо-
вої ліги стояв генерал І. Вилков, якого підтримував цар Борис III.
Фактично він виконував функції головнокомандувача болгарської
армії. Цар, залишаючись осторонь, уміло спрямовував дії супро-
тивників уряду БХНС. Вважаючи ситуацію сприятливою для здій-
снення змови, керівництво «Народної змови» та Військової ліги,
яким таємно диригував Борис III, в ніч проти 9 червня 1923 р. вчи-
нило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС заарештува-
ли змовники, а А. Стамболійського, який намагався організувати
опір, по-звірячому вбили. Народне протистояння змові було при-
душене.

Внаслідок перевороту владу захопив уряд на чолі з одним із лі-
дерів «Народної змови» Александром Цанковим. Провідні посади
в ньому обіймали військові. У їхніх руках були армія, поліція, міс-
цева адміністрація, а політичні партії відігравали другорядну роль.
Новий режим мав військово-фашистський характер. Це була від-
верта диктатура реакційних сил суспільства. Репресії та пересліду-
вання були спрямовані проти БХНС, Болгарської комуністичної
партії (БКП) та інших лівих партій.
Запитання
1. Які дві політичні сили сформувалися у Болгарії в 1922 р.?
2. Яку мету переслідували новостворені організації?
3. Коли відбувся державний переворот у країні? Які політичні си-
ли стали на чолі перевороту?
4. Якими були наслідки даної події для Болгарії?
Вересневі події 1923 р. у Болгарії
3-я група
Вересневе повстання 1923 р. стало прямою відповіддю лівих
сил на встановлення військово-фашистської диктатури. Під час
перевороту БКП посіла позицію нейтралітету, що спричинило кри
тику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових ко
муністів. Під впливом цієї критики ЦК БКП на засіданні 5–7 серп-
ня 1923 р. виніс рішення про збройне повстання. Було розпочато
переговори з керівництвом лівих партій. Соціалісти відкинули
пропозиції про співробітництво, сповідуючи тактику нена
сильницьких дій, а з БХНС було підписано угоду про спільні дії
диктаторського режиму. В керівництві БКП точилися серйозні су-
перечки щодо питання про збройне повстання. Г. Димитров і В. Ко-
ларов обстоювали тактику спільного фронту боротьби проти фа-
шистської диктатури, а секретар ЦК Т. Луканов виступав проти
повстання. Уряд, дізнавшись про підготовку повстання, вдався до
превентивних репресій. Але ЦК БКП ухвалив розпочати повстання
в ніч проти 23 вересня з метою встановлення влади робітничо-
селянського уряду. Повстання було підготовлене неналежним чи-
ном й спиралося переважно на ентузіазм і рішучість народу вести
боротьбу проти влади. Політична орієнтація його учасників не за-
вжди була чіткою, лави повстанців розривали внутрішні супереч-
ності. До складу Головного революційного комітету (ГРК) увійшли
Г. Димитров, В. Коларов і Г. Генов. Перші збройні бої почалися
13 вересня під Казанликом, а 19 вересня спалахнуло повстання
в Південній Болгарії, у Старозагорському окрузі. Масового ха

рактеру набуло повстання в Північно-Західній Болгарії. Розпочав
ши його у визначений строк, тобто в ніч проти 23 вересня, повстан-
ці захопили м. Фердинанд (нині Михайловград) та інші населені
пункти. Декілька днів точилися запеклі бої проти урядових військ,
але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а потім від-
ступити за кордон. У Софії, де владі вдалося заарештувати деяких
керівників ГРК, повстання не відбулося.
Запитання
1. Як поводилося керівництво БКП після встановлення фашист-
ської диктатури в країні?
2. Що спонукало їх до рішучіших дій?
3. Хто очолив повстання 23 вересня 1923 р.?
4. Якими були наслідки повстання?
5. Чому, на вашу думку, це повстання зазнало поразки?
У ч и т е л ь. Болгарія як член Четверного союзу у Першій світо-
вій війні за результатами Нейїського договору була відрізана від
Егейського моря і втратила значну частину своєї території. Болга-
рії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. вояків,
авіацію, військово-морський флот тощо. Упродовж 37 років країна
повинна була сплатити 2 250 млн золотих франків репарацій. Усе
це ускладнило і без того важке становище Болгарської держави.
Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, розгля-
даючи питання про політику уряду Стамболійського, та аналізують
її разом з вчителем.
Запитання
1. Якими були наслідки Нейїського договору для чинного уряду?
2. Яка партія стала одноосібно правлячою політичною силою
у Болгарії?
3. Що ставив на меті Стамболійський, проводячи ряд соціально-
економічних реформ?
4. Які реформи були проведені урядом Стамболійського? Чи були
вони популярними серед населення і чому?
5. Який курс провадився у зовнішньополітичній сфері?
Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
У ч и т е л ь. …Югославія — таку назву отримала держава, що
утворилася 1929 р. внаслідок об’єднання кількох південнослов’ян
ських земель. Серед них були як незалежні держави — Сербія,

Чорногорія, так і землі, що входили до складу Австро-Угорщини, —
Хорватія, Боснія та Герцеговина, Словенія та ін.
Перша світова війна виявилася каталізатором історичних про-
цесів на Балканському півострові. Сербія і Чорногорія, що воювали
на боці Антанти, під час війни значно зміцнили свій авторитет се-
ред південнослов’янських народів. Більшість впливових партій
Хорватії, Словенії, Боснії виступали за надання своїм народам су-
веренітету або широкої автономії.
…У серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовт
ня виникло Народне віче Хорватії, яке стало представницьким ор-
ганом усіх південнослов’янських земель й отримало функції коор-
динаційного центру. Незабаром воно дістало назву Народного віча
словенців, хорватів і сербів та 29 жовтня 1918 р. оголосило про роз-
рив зв’язків з австро-угорською монархією, про утворення неза-
лежної Держави словенців, хорватів і сербів. Проте нова держава
виявилася нежиттєздатною. Вона проіснувала лише один місяць
і два дні й не змогла виконати жодної своєї обіцянки… В умовах ві-
йни… молода держава вимушена була піти на союз із Сербією.
Сербія не приховувала планів об’єднати всі південнослов’янські
землі під своєю владою. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між
Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про створення
спільної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців. До
його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хор-
ватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Формою прав-
ління у новій державі була конституційна монархія на чолі з серб
ською королівською династією Карагеоргієвичів, і король мав
право разом із парламентом (скупщиною) на законодавчу владу.
У політичному, економічному й культурному житті одразу ви-
никли складні проблеми, пов’язані з боротьбою між великосерб-
ською буржуазією… та хорватськими й словенськими сепаратиста-
ми. В уряді королівства головні посади належали сербським
політикам, декілька міністерських портфелів віддали тим хорва-
там і словенцям, котрі були прибічниками централізації… У дер-
жавному апараті, поліції та армії переважали серби.
Найбільш економічно розвиненими регіонами були Словенія
і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади у но-
вій державі. Гострі суперечності виникли в зовнішньополітичній
діяльності. Хорватія традиційно орієнтувалася на Німеччину, Сло-
венія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія — на мусульман-
ські країни. Ця орієнтація склалася історично й продовжувала
зберігатися в майбутньому. Найгострішими були релігійні супе

речності, що пояснювалися приналежністю народів Королівства до
різних віросповідань: православного (серби і чорногорці), като-
лицького (хорвати, словенці), мусульманського (серби Боснії, які
сповідували іслам). У країні виникла взаємна релігійна нетерпи-
мість народів.
Запитання
1. Що стало каталізатором історичних процесів на Балканському
півострові?
2. Яка нова держава утворилася 29 жовтня 1918 р.?
3. Чому і з ким молода держава змушена була укласти союз?
4. Коли було утворене Королівство сербів, хорватів і словенців?
Які держави увійшли до його складу?
5. Які проблеми залишалися нерозв’язаними у Королівстві?
Національне питання в Югославії
У ч и т е л ь. Найбільш гострим питанням для Королівства стала
великосербська політика, яку проводили король та уряд. Унітарне
Югославське королівство на чолі з сербською династією Карагеор
гієвичів не враховувало особливостей історичного розвитку та по-
літичного стану народів і територій, які входили до нього. Тому на-
ціональне питання протягом усього міжвоєнного часу було тією
віссю, навколо якої вирувало внутрішньополітичне життя країни.
Визначальними були сербо-хорватські суперечності. Деякі опо-
зиційні хорватські, словенські та мусульманські партії виступали
з вимогами надання рівних прав усім національностям. Зокрема,
1921 р. було створено Хорватський блок, до якого увійшли партії,
що вимагали федерального устрою королівства СХС.
Прихильником сепаратистів була Хорватська республіканська
селянська партія (ХРСП). Її популярність зросла після того, як
влітку 1924 р. її лідер С. Радич поїхав до СРСР і заявив про вступ
партії до Селянського Інтернаціоналу. Прагнучи внести розкол
в опозиційний рух, король і сербські партії пішли на компроміс із
Радичем. Його та інших представників цієї партії було включено до
складу уряду, партія перестала називати себе республіканською,
визнала Відовданську конституцію та вийшла з Селянського Інтер-
націоналу.
Проте компроміс був тимчасовим. 20 червня 1928 р. під час
бурхливої дискусії в скупщині депутат від правлячої партії смер
тельно поранив С. Радича, а двох інших парламентарів від Хор
ватської селянської партії було вбито. У Хорватії почалися масові
мітинги протесту.

Вибухонебезпечна ситуація складалася в Косові, де після по
разки від турків 1389 р. Сербська держава припинила існування.
У національній самосвідомості сербів Косово посідало особливе міс-
це, адже тут перебував центр сербської державності. Проте від кін-
ця XVII ст. сербське населення з різних причин почало залишати
свою прабатьківщину, переселяючись переважно до Воєводіни,
а на їхнє місце турецька адміністрація поселяла албанців. Невдовзі
албанці склали тут більшість населення.
Албанізація Косова — роз’ятрена рана у сербській національній
свідомості. У міжвоєнний період в цьому регіоні виникали числен-
ні конфлікти між сербами та албанцями. Прогресивні сили і в Хор-
ватії, і в Словенії, здіймаючи прапор націоналізму, прагнули суве-
ренітету й незалежності, що відповідало настроям значної частини
жителів цих районів королівства. Загострення національних су-
перечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січ-
ні 1929 р.
Запитання
1. Що було найгострішим питанням для королівства? У чому по-
лягала причина загострення цього питання?
2. Як розвивалися сербо-хорватські відносини?
3. У чому полягала проблема Косово?
Включення Бессарабії та Північної Буковини до складу Румунії
У ч и т е л ь. З’ясувавши ситуацію зі здобуттям незалежності
кожної з названих країн, хотілося б доповнити інформацію щодо
включення Бессарабії та Північної Буковини до складу Румунії.
Так, у січні 1918 р. вона розпочала інтервенцію в Бессарабії, де уже
було встановлено радянську владу. Селянський з’їзд, що зібрався
в умовах румунської окупації в Кишиневі, одностайно висловився
за радянську владу. Румунський уряд уклав угоду з радянським
урядом (березень 1918 р.), за умовами якої румунська влада мала
залишити протягом двох місяців територію Бессарабії та не вжива-
ти жодних дій проти радянської Росії. Проте у квітні 1918 р., ско-
риставшись з окупації України австро-німецькими військами піс-
ля підписання Брестського миру, Румунія відмовилася від
виконання щойно підписаної угоди й анексувала Бессарабію. Ру-
мунська окупаційна влада інсценувала «волевиявлення» населен-
ня про приєднання до Румунії за умови надання територіальної ав-
тономії. У листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено
й Буковину… Національні збори румун, що переважали в Півден-
ній Буковині, висловилися за приєднання до Румунії. А от населен-

ня Північної Буковини, що складалося переважно з українців, за-
явило про своє бажання возз’єднатись з Україною. Румунські
війська, заручившись підтримкою Антанти, окупували Північну
Буковину, ігноруючи волевиявлення її населення.
За допомогою карти історичного атласа заповніть таблицю «Те-
риторіальні зміни в Болгарії та Румунії у повоєнний час».
Країна
Міжнародний
договір
Втрачені
території
Отримані
території
Робота зі схемами
Учні отримують схеми зі змістом румунської Конституції
1923 р. та Відовданської Конституції 1921 р. За допомогою прийо-
му «Два–чотири–разом» учні аналізують та порівнюють дані Кон-
ституції.
Румунська Конституція 1923 р.
Король
В його руках — вся повнота виконавчої
влади.
Мав право:
• санкціонувати закони;
• накладати на закони дворазове вето;
• повністю або частково переглядати текст
конституції
Уряд
Міністри признача-
лися й усувалися
королем
Парламент
Складався з двох палат
Сенат
Палата (збори)
депутатів
З а г а л ь н е в и б о р ч е п р а в о
Основні положення
• Декларовано політичні права й свободи; свободи слова, зборів,
друку тощо;

• скасовано станові та церковні привілеї;
• закріплено загальне виборче право, якого, проте, не було нада-
но жінкам і військовим;
• запроваджено обов’язкову початкову освіту;
• запроваджено кримінально-процесуальні гарантії і суд при-
сяжних;
• передбачався захист усіх форм власності;
• мешканцям нових провінцій належало одержати підданство
королівства, а деяким категоріям осіб — службовцям, праців-
никам освіти і охорони здоров’я — скласти іспит з румунської
мови, історії, географії та конституційного права;
• збереглися високі виборчі цензи та вибори за колегіями (від
«палати торгівців, промисловців, ручної праці, сільського гос-
подарства») — у нижню палату й за округами — у сенат.
Відовданська Конституція 1921 р. Югославії
Король
(із сербської династії Карагеоргієвичів)
• Король спільно з парламентом мав зако-
нодавчу владу.
• Спільно з урядом йому належала виконав-
ча влада.
• Особа недоторканна.
• Мав право здійснювати зовнішні відносини.
• Був верховним головнокомандувачем
збройних сил
Уряд
Рад Міністрів
Виконавча влада
Жупи (жупанії), тоб-
то губернаторства. Їх
було 33. Це адміні-
стративні одиниці, на
які була поділена те-
риторія королівства
Парламент — Народна Скупщина
• Законодавча влада.
• Складався з однієї палати.
• Депутати обиралися на 4 роки.
• Право бути обраним до парламенту нада-
валося з 30-річного віку
Жупани
Стояли на чолі жуп
(жупаній). Признача-
лися королем
Загальне виборче право мали чоловіки з 21 року, що належали до
«сербо-хорвато-словенської національності». Особи, що не належали до
цієї національності, мали право обирати до органів влади, якщо прожи-
вали в королівстві не менше 10 років

2. Підготувати учнівські проекти «Розвиток літератури і живопи-
су в 10-20-х рр. ХХ ст.».
Уроки 31–32
Розвиток освіти, науки, культури у 10–20-х рр. ХХ ст.
• визначати основні ідеї і течії у розвитку культури;
• характеризувати найважливіші досягнення науки і техніки, їх
вплив на повсякденне життя людей;
• аналізувати нові напрями в культурі.
Основні поняття та терміни: «модернізм», «авангардизм»,
«втрачене покоління», «масова культура», «джаз», «мюзикл»,
«олімпійський рух».
Хід уроку
ІІ. Вивчення нового матеріалу
Вдосконалення системи освіти
У ч и т е л ь. Новий технічний рівень виробництва, його усклад-
нення і спеціалізація, масовий характер і стандартизація вимагали
поліпшення загальноосвітнього і технічного рівнів населення. По-
ступове підвищення значущості освіти супроводжувалося розвит
ком різних форм спеціалізованого технічного навчання, особливо
в нових галузях промисловості. Загальна і спеціальна освіта става-
ла потребою розвитку суспільства, неодмінною умовою його про-
гресу і вдосконалення. Істотно мінялися структура і зміст освіти
в різних країнах. Значно більше уваги почали приділяти вивченню
математики, фізики, хімії на всіх стадіях навчання, зважаючи на
потреби виробництва; освіта дедалі більше почала набувати при-
кладного характеру. В основі спеціалізації та диференціації освіти
було підвищення ії загального рівня.
У 1918 р. діти з 5 до 14 років обов’язково повинні були навчати-
ся в школах.

Університетська освіта у Великій Британії перебувала на вищо-
му світовому рівні, а ії центри — Лондонський, Кембриджський,
Оксфордський та Единбурзький університети — були своєрідною
Меккою для кращих наукових сил світу і приваблювали таланови-
ту молодь багатьох країн Європи, Америки та Азії.
ПередовіпозиціїС1ІІАу виробництві,новихтехнологіях,зростан-
ня великого фабричного виробництва, конвеєрна система його органі-
зації з технікою, що безперервно ускладнювалася, зумовили швидке
зростання освіти в країні. Якщо у 1910 р. в середній школі (9–12 кла-
си) навчалося 15,4 % молоді віком 14–17 років, то у 1920 р. — вже
32,3 %, а в 1930 р.— 51,4 %. Змінювався й зміст середньої освіти. Ще
у 1918 р.законипрообов’язковупочатковуосвітубулоприйнятов усіх
штатах. Тому неграмотність тут знизилася з 7,7 % у 1910 р. до 4,3 %
у 1930 р. У школах США встановили досить низький мінімум
обов’язкових знань, проте істотно збільшились програма
з необов’язкових предметів, що давало простір для творчості як педа-
гогам, так і самим учням. Приблизно з 20-х рр. в американській шко-
лі здійснювалася диференціація навчання між тими, хто має «акаде-
мічні здібності», й тими, хто «практично мислить». До шкільної
програми включалися курси, що готували до професії з ведення хат-
нього господарства.
Високого рівня досягла освіта у Франції. Ще наприкінці XIX ст.
було прийнято закони, що передбачали обов’язкове навчання дітей
обох статей віком від 6 до 13 років. На початку XX ст. встановлено
нову структуру середньої школи, що формально зрівнювала кла-
сичне й реальне відділення у праві здобуття подальшої освіти. Ви-
ща освіта у Франції розвивалася в ті роки здебільшого у стінах уні-
верситетів.
Німеччина досягла значних успіхів в освіті та науці у другій по-
ловині XIX — на початку XX ст. Центрами освіти і зосередження
кращих наукових сил країни стали Гейдельберзький, Кельнський,
Лейпцизький та Фрайбурзький університети.
Учитель організовує роботу в парах. Учні отримують уривок
з історичного джерела, в якому повинні знайти причини підвищен-
ня зацікавленості держави у кваліфікованих, освічених кадрах.
Документ 1
У повоєнні роки західні держави більше, ніж раніше, відчули
потребу у кваліфікованих робітниках і грамотних управлінцях.
Необхідність відновлення зруйнованої війною економіки, форму-
вання у молоді нового мислення змушували поставитись уважніше

до проблем виховання та освіти. Слід зазначити, що протягом цьо-
го періоду в усіх провідних західноєвропейських країнах і США
школа, можливо, більш адекватно, ніж будь-яка інша громадська
структура, відображала настрої та інтереси епохи. Ринок праці по-
требував не лише «універсального» працівника, а й людини, яка
б мала ґрунтовну загальну освіту.
• Чому саме у повоєнні роки держава більше, ніж раніше відчула
потребу у кваліфікованих кадрах?
Учні об’єднуються у три групи, кожна з яких отримує уривок
історичного тексту про стан освіти в деяких країнах світу.
1-а група
Стан освіти у Великій Британії у 20-ті рр. ХХ ст.
У 1918 р. [у Великій Британії] за так званим законом Фішера
було збільшено граничний вік обов’язкового навчання з 12 до 14 ро-
ків. Уся початкова освіта стала повністю безкоштовною. Дітям, які
далі не навчалися у середній школі (а таких була більшість), нада-
но деякі можливості для подальшої освіти.
Місцевій владі надали право відкривати дошкільні заклади для
дітей до 5 років. Проте це не мало успіху, через те що кошти уряду
було витрачено на організацію продовження початкової освіти…
Менш ніж 10 відсотків дітей навчалося у середній школі, в якій
у 16 років можна було скласти випускний іспит. До середньої школи
йшли діти з посередніми здібностями з багатих сімей, тому що їхні
батьки були спроможні заплатити за навчання. Діти з бідних сімей,
що склали іспити, отримували грошову допомогу для внесення плати
занавчання,протеоскількинавчанняу середнійшколібулопов’язане
з різними витратами, то дуже мало дітей з робітничих сімей продов
жували навчання у середній і ще менше — у вищій школі.
Запитання
1. Які зміни сталися в початковій освіті у 1918 р. у Великій Британії?
2. Яке право отримала місцева влада у сфері освіти? Чи було до-
сягнуто очікуваних результати? Чому?
3. Які діти вступали до середньої та вищої школи? Чому?
2-а група
Б. Муссоліні про мету шкільної освіти
«Немає ніякої потреби перевантажувати дітей викладанням
учéнь, що походять як з минулого, так і з сьогодення. Нам треба

єдине: щоб школи розвивали характер італійців. Уся шкільна сис-
тема повинна вчити молодих людей розуміти фашизм, щоб вони
самі оновлювалися у фашизмі й жили в тій історичній атмосфері,
яку створила фашистська революція».
Запитання
1. У чому Б. Муссоліні вбачав мету шкільної освіти?
2. Чому, на вашу думку, не було ніякої потреби перевантажувати
дітей викладанням учéнь, що походили як з минулого, так
і з сьогодення?
3-я група
Погляд дослідника на соціальні зміни в Шотландії
Після 1918 р. у старших класах вивчали більше предметів.
Важливість класичних предметів занепала. Більшість учнів вивча-
ли точні науки, оскільки існувала тенденція вважати фізику і хі-
мію «хлопчачими» предметами, у той час як дівчата вивчали біо-
логію. Предмети комерційного і технічного спрямування стали
нормальним явищем у середній школі, хоча вони все ще приваблю-
вали менш здібних дітей.
Запитання
1. Чому, на вашу думку, з 1918 р. занепадає класична наука,
а більшість учнів починає вивчати точні науки? З якими зміна-
ми у житті людства це пов’язано?
2. Які тенденції спостерігалися під час вибору предметів у серед-
ній та вищій школі?
Учитель організовує роботу з таблицею «Розвиток освіти у про-
відних державах Європи та США».
Франція США Німеччина
Наприкінці
XIX ст. було при-
йнято закони, що
передбачали
обов’язкове на-
вчання дітей обох
статей від 6 до
13 років.
На початку XX ст.
встановлено нову
структуру серед-
ньої школи, що
У 1910 р. в середній шко-
лі навчалося 15,4 % мо-
лоді віком 14–17 років,
у 1920 р. — вже 32,3 %,
а 1930 р. — 51,4 %.
Ще 1918 р. закони про
обов’язкову початкову
освіту було прийнято
в усіх штатах.
У школах США було
встановлено досить
низький мінімум
Центрами освіти були
Гейдельберзький, Кельн-
ський, Лейпцизький та
Фрайбурзький універси-
тети.
За часів фашистської
диктатури всю систему
освіти буде поставлено на
службу нацизму.
Освіта була вкрай заідео-
логізованою: правильним
визнавалося лише те, що

Франція США Німеччина
формально зрів-
нювала класичне
й реальне відді-
лення у праві здо-
буття подальшої
освіти.
Вища освіта
у Франції розви-
валася в ті роки
здебільшого у сті-
нах університетів
обов’язкових знань, про-
те істотно збільшувалися
програми необов’язкових
предметів.
Приблизно з 20-х рр.
в американській школі
здійснювалася диферен-
ціація навчання між
тими, хто має «академіч-
ні здібності», й тими, хто
«практично мислить».
До шкільної програми
включалися курси, що
готували до професії з ве-
дення хатнього господар-
ства
відповідало фашист-
ським догмам.
У школах процвітали ра-
сизм і антисемітизм.
Заборонялися будь-які
прояви вольнодумства,
інакомислення.
Німецькі середня і вища
школи мали на меті лише
готувати кадри для вій-
ськового виробництва
і вермахту.
Престиж освіти катастро-
фічно знизився
1. Які зміни відбулися в освіті у 20-ті роки ХХ ст.?
2. Порівняйте освіту в демократичних і тоталітарних державах на
прикладі Великої Британії, Франції, США та Німеччини.
Найважливіші досягнення в галузі науки
Учитель організовує роботу з таблицею «Найважливіші досяг-
нення в галузі науки».
Наука Ім’я вченого Відкриття
Біологія М. Вавилов
(1887–1943)
Основоположник вчення про біологічні
основи селекції
Т. Х. Морган
(1866–1945)
Один із засновників генетики
І. Павлов Створив теорію умовних рефлексів
Меди-
цина
Зігмунд Фрейд
(1856–1939)
Засновник психоаналізу.
Розвинув теорію психосексуального роз-
витку індивіда.
Є автором відомих робіт «Тлумачення
снів» (1900 р.), «Я і Воно» (1923 р.)
К. Ландштайнер
(1868–1943)
Один із засновників імунології.
Відкрив групи крові людини.
Довів інфекційну природу поліомієліту

Наука Ім’я вченого Відкриття
Фізика Макс Планк
(1858–1947)
Основоположник квантової теорії.
Відкрив закон випромінювання, що був
названий його ім’ям
Нільс Бор
(1885–1962)
Розробив теорії металів і атомного ядра
та створив квантово-планетарну модель
атома
Фредерік
та Ірен Кюрі
Відкрили штучну радіоактивність (1934)
та розробили штучне перетворення одних
елементів на інші
Альберт
Ейнштейн
(1879–1955)
Створив теорію відносності.
Відкрив закони фотоефекту.
Один із засновників квантової теорії та
статистичної фізики
Енріко Фермі
(1901–1954)
Довів існування нових радіоактивних еле-
ментів.
Відкрив ядерні реакції.
Вперше здійснив ядерну ланцюгову реак-
цію у збудованому ним ядерному реакторі.
Заснував першу в Італії школу сучасної
фізики
Хімія Ф. Габер Був одним з авторів хімічної зброї
М. Зелінський Був одним із винахідників протигазу
1. В яких галузях науки були зроблені основні відкриття?
2. Яке значення мали ці відкриття для подальшого розвитку люд-
ства?
3. Яке з відкриттів, на вашу думку, є найважливішим для люд-
ства? Відповідь обґрунтуйте.
У ч и т е л ь. Стандартизація й раціональна організація праці
відкривали можливість широкого впровадження конвеєра і масо-
вого виробництва. З кінця XIX ст. поширилася тенденція перетво-
рення науки на безпосередню продуктивну силу. Якщо до початку
XX ст. значна частина технічних винаходів була справою рук тала-
новитих самоуків, то надалі чимраз більша частка відкриттів, що
становили інтерес для виробництва, ставала результатом викорис-
тання наукового знання.
Революційний переворот у природознавстві відкривав гігант-
ські можливості розвитку продуктивних сил. Вражаючими були
досягнення в машинобудуванні, авіації.

Досягнення французької авіації пов’язані з іменами Е. Ньєпора
і А. Фармана. У 20-х рр. у Франції розпочалася розробка проблем ре-
активного польоту й ракетобудування (Р. Лорен, Р. Рено-Пельтрі).
На початку 20-х рр. поряд із радіотелеграфним зв’язком виник
ло радіомовлення. Для вивчення законів поширення радіохвиль
чимало зробили Б. Введенський, О. Щукін, А. Зоммерфельд та ін-
ші вчені й практики. Успішно розвивалися в ті роки радіолокація
та радіонавігація. Засоби радіолокації, наприклад, дозволяли ви-
значати розташування віддалених предметів, їхню швидкість
і в деяких випадках розпізнавати об’єкт. Зростала суспільна зна-
чущість радіомовлення, що транслювало як інформаційні, так
і розважальні програми. У 1926 р. вперше було встановлено тран-
сатлантичний телефонний зв’язок між Лондоном і Нью-Йорком,
заснований на використанні радіотехніки.
Першу систему телемовлення було продемонстровано у 20-ті рр.
в Англії Джоном Лоджі Бердтом. Телевізійна картинка являла со-
бою чергування рухомих чорних та білих смуг. Такі експерименти
вперше було проведено у 1925–1926 рр. з використанням лампових
підсилювачів. У 1928 р. було здійснено перші спроби кольорового
телебачення.
Істотні зміни сталися в транспорті, що посідав дедалі важливі-
ше місце у повсякденному житті людей. Після Першої світової вій
ни авіація перетворилася на важливий різновид транспорту спо-
чатку для перевезення пошти, потім — пасажирів. Багато значили
для розвитку повітряного транспорту випробувальні та рекордні
польоти: 1927 р. американець Ч. Ліндберг здійснив перший тран-
сатлантичний безпосадковий переліт за 33 години.
Електрика, що до Першої світової війни вважалася розкішшю
в побуті, в ті роки стала звичайним атрибутом житла мешканців
міста. Водночас у будинках з’явилися й нові побутові прилади: пи-
лососи, праски, пральні машини тощо. Виробництво електроенер-
гії стало важливою галуззю економіки. Будувалися перші електро-
станції, у тому числі й перші гідроелектричні (ГЕС). Найбільшою
з побудованих була ГЕС Боулдер на р. Колорадо у США — ії гребля
сягала заввишки 222 метри. Характерною ознакою пейзажу стали
металеві щогли ліній електропередач. Електричні машини витіс-
нили з промисловості парові.
Учитель організовує роботу в парах з історичними текстами,
що характеризують особливості технічного розвитку в світі, після
чого учні дають відповіді на запитання.

Документ 1. Масова продукція
Нові технології означали, що товари могли вироблятися наба-
гато дешевше і у великих розмірах. Генрі Форд започаткував масо-
ве виробництво в автомобільній промисловості, запровадивши на-
передодні війни складальний конвеєр. Він випускав машини так
дешево, що тисячі звичайних американців могли дозволити собі їх
придбати. У 1920-х його ідеї застосовувалися у всіх видах промис-
ловості, зокрема щодо товарів масового споживання.
Запитання
1. Хто започаткував масове виробництво автомобілів?
2. Яке значення для промисловості мало запровадження конвеєр-
ного виробництва?
Документ 2. Технологічні зміни
Це був період великих інновацій. Це допомогло модернізувати
існуючі види промисловості й розвинути нові. Підтримкою цим
змінам став розвиток електрики. Електрика забезпечувала більш
дешеве та ефективне джерело енергії для фабрик. Вона також при-
звела до випуску нових споживчих товарів, таких як холодильни-
ки, пилососи і радіо.
Запитання
1. Що стало підтримкою технологічного прогресу?
2. Яке значення мав розвиток електрики для промисловості та по-
всякденного життя людей?
Нові тенденції в розвитку літератури і мистецтва
У ч и т е л ь. Відмітною особливістю суспільної свідомості на по-
чатку XX ст. була віра у невпинність прогресу людства, безмежний
оптимізм. Успіхи науки дозволяли сподіватися на всемогутність
розуму. Здавалося, ніщо не може завадити людині, озброєній нау-
ковим пізнанням, зробити довкілля і суспільство кращими.
Перша світова війна серйозно похитнула ці переконання. Її по-
чаток, жорстокість, злидні, спричинені війною, різко змінили гро-
мадські настрої. Це передусім виявилося у втраті оптимізму, який
заступив песимізм — зневіра у щасливому майбутньому. Характер-
ною ознакою свідомості стало відчуття занепаду європейської циві-
лізації — відчуття, яке на початку століття побутувало хіба що се-
ред частини європейських інтелектуалів-декадентів. Маніфестом
цього нового світосприйняття стала книга німецького історика
Освальда Шпенглера «Занепад Європи», що вийшла в 1919–
1922 рр. У ній історію людства показано не як звичайний лінійний

процес розвитку від простого до складного, від дикості до цивіліза-
ції, а як ланцюжок не пов’язаних одна з одною культур, кожна
з яких народжується, переживає піднесення, а потім занепадає
і гине, залишаючи по собі туманні спомини й руїни. Так і Європа,
на його думку, переживши вищу стадію свого розвитку у XVIII ст.,
вступила у смугу занепаду, так само як колись давньоєгипетська,
греко-римська чи індійська цивілізації.
Іншою, не менш важливою ознакою тогочасної дійсності стало
поширення ірраціоналізму — зневіри у можливостях людського
розуму. Ці два великих зрушення суспільної свідомості — затвер-
дження песимізму та ірраціоналізму — залишили глибокий слід
в європейському мистецтві.
У 20-ті рр. новим явищем у літературі стали письменники
«утраченого покоління» — американець Ернест Хемінгуей, англі-
єць Річард Олдінгтон, німець Еріх-Марія Ремарк, — покоління,
чиє становлення як митців припало на роки війни. Вони найбільш
гостро відчули руйнацію цінностей, що сталася після війни. Герої
їхніх романів — сильні молоді люди, які також багато пережили
і зневірилися. У більшості своїй вони не стали циніками: знають
ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них усе це, можли-
во, — останнє виправдання сенсу життя.
Термін «утрачене покоління», що його вперше використала
американська письменниця Г. Стайн, став означати напрям у літе-
ратурі, який відображав протест проти нелюдської бійні Першої
світової війни, настрої песимізму й зневіри у соціальній дійсності
та способі життя.
На початку XX ст. у сфері художньої творчості — у літературі,
архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві — ви-
никає безліч течій, груп, шкіл, які зазвичай позначають збірним
терміном «модернізм» (модерн — новий).
Модернізм — у мистецтві загальний термін, що використо
вується для позначення здійснюваних на початку ХХ ст. спроб по-
рвати з художніми традиціями ХІХ ст.; заснований на концепції
домінування форми над змістом. В образотворчому мистецтві її без
посередніми представниками є абстракціоністи; у літературі —
письменники, що експериментують з альтернативними формами
оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на
атональність; в архітектурі — центральними концепціями висту-
пають функціоналізм і відсутність декоративності.
У цьому терміні немає спроби вичленити будь-яку спільну озна-
ку —очевиднірізноманітністьі різноплановістьмайстрів.Об’єднуєїх

насампередавангардизм —розривз визнаниминормамиі традиціями,
бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі.
У тойжечасу різнихмайстрівабсолютнорізнимибули,з одногобоку,
цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту.
Особливо цінується вироблення власного, ні на кого не схожого
образу, що пов’язано зі зміною загальних естетичних настанов. Як-
що раніше головною естетичною категорією було прекрасне, все
мистецтво попереднього сторіччя було пронизане гуманізмом, то
тепер популярною категорією стає потворне, ідеал цілісної люд-
ської особистості зникає, що часом веде до підриву фундаменталь-
них засад творчості (наприклад, образотворче мистецтво відмовля-
ється від зображувальності, образності). Головною цінністю
визнається внутрішній світ художника, право без обмежень обира-
ти способи вираження своїх переживань, асоціацій.
До Першої світової війни в мистецтві панував реалізм. Світ тоді
здававсягіднимйогореалістичноговідображення.Особистістьтворця,
його смаки і пристрасті могли виявитись у виборі жанру, композиції,
формиабокольору.Колисвітутративв очаххудожників,архітекторів,
музикантівсвоюгармонійністьі раціональність,йогореалістичневідо-
браження ніби втратило сенс. Сталася зміна в осмисленні ролі митця.
Вона тепер полягала не у відображенні світу, а у вираженні митцем
власного бачення й розуміння.
Хоча панорама західноєвропейського образотворчого мисте-
цтва в означенні десятиліття вирізнялася строкатістю, співісну-
ванням і протистоянням різних шкіл і напрямів, основні види мис-
тецтва розвивалися в рамках реалізму. Йдеться про ту загальну
творчу діяльність художників і творців, що спиралася на традиції
реалістичної зображальності, коли джерелом творчості є реаль-
ність життя — людина, природа, предметність. Проте вже була
«нова реальність», створена після дерзань авангарду.
Західноєвропейські митці, які репрезентували на початку сто-
ліття нові модерністські течії, у 20-ті рр. вже стали «старими» май-
страми. Фовісти, кубісти, футуристи заспокоїлися. Вони вже не
«бунтівники», а визнані метри, хоча й не створювали більше нічого
незвичайного (крім П. Пікассо). До модерністів поступово прийшло
визнання, але більшість музеїв ще не поспішала придбати їхні тво-
ри. Час «зірок» минув, накотилася широка хвиля приблизно рівно-
значних багатолюдних шеренг митців.
У перші повоєнні роки стало помітним піднесення абстрактного
мистецтва. Після Першої світової війни інфляція духовних ціннос-
тей, прискорена еволюція стилів і напрямів, що почали дуже інтен-

сивно розвиватися у другій половині 10-х рр. ХХ ст., призвели до
появи безпредметного мистецтва. Костянтин Малевич створив свій
знаменитий «Чорний квадрат на білому тлі» 1915 р. Ця крайня
школа модерністського мистецтва розвивалася як протистояння
кубізмові та вихід на безпредметне зображення, позбавлене будь-
якого зв’язку з предметним світом. У 20-ті рр. його репрезентували
француз Р. Делоне, голландець П. Мондріан, К. Малевич та інші
митці, які потрапили під вплив абстракціоністських живопису
й теорії.
Інше русло еволюції стилів, що йшло від символізму і стилю мо-
дерн, призвело до появи унікального засобу абстрактного живопи-
су, засновником якого був В. Кандінський (він практично не мав
прямих послідовників). Його творчість однаково належала як ро-
сійському, так і німецькому авангардові. Якщо безпредметність,
залишивши всі компроміси з реальністю на стадії кубізму, пряму-
вала до рішучого розриву з конкретністю, створюючи мову універ-
сальних першоелементів, то абстракціонізм Кандінського розви-
вався від особистого до загального, поступово позбуваючись
(абстрагуючись) реальних форм. На відміну від безпредметності,
в абстракціонізмі мова не вільна від абстракцій з рослинними й біо-
морфними формами та енергіями, хоча вони не нагадують нічого
конкретного.
У 20-ті рр. в наукових і творчих лабораторіях Парижа, Москви
і Мюнхена робилися спроби узагальнити досвід абстракціонізму,
вивчити першоелементи художніх форм (лінія, крапка, пляма, ко-
лір тощо), а також опрацьовувались ідеї синтезу живопису, архі-
тектури, ужиткового мистецтва, початки дизайну. У другій поло-
вині 20-х рр. інтерес до абстракціонізму зменшився. У ряді країн
з авторитарними й тоталітарними режимами цю течію затаврували
і навіть заборонили.
Учні опрацьовують відповідний параграф підручника і дають
відповідь на запитання: «Які особливості суспільної свідомості бу-
ли притаманні початку ХХ ст.?»
Орієнтовні відповіді
• Відчуття занепаду європейської цивілізації, песимізм, зневіра
у щасливому майбутньому, що з’явилися після Першої світової
війни.
• Поширення ірраціоналізму — зневіри в можливостях людсько-
го розуму.

Учні в парах опрацьовують історичний текст та за допомогою
вчителя аналізують його.
Документ 3
Важливим новим явищем 20–30-х рр. стало народження ма
сової культури… Переважна частина населення європейських кра-
їн стала писемною, а відтак — «споживачем» культурної продук-
ції. З іншого боку, під впливом промислової революції руйнувався
старий життєвий уклад, мільйони людей залишили село і стали
мешканцями міста. На їхні мислення й поведінку почали впливати
вже не традиції, а засоби масової інформації, насамперед, газети
й журнали, що мали в ті роки колосальний вплив. Із появою радіо
розпочалася епоха масової естрадної музичної культури, пісень,
що буквально одразу ж завдяки виконанню по радіо, а після цьо-
го — тиражуванню на грамплатівках ставали надбанням мільйо-
нів, які робили виконавців «зірками»…
Специфіка масової культури полягає в тому, що фільм, книга
чи пісня стають справді культурною продукцією, яка створюється
та розповсюджується в масовому порядку. Вона завдяки своїй спе-
цифіці мусить відповідати потребам масової аудиторії в дозвіллі,
розвазі, розрядці, нарешті, постійно ніби балансуючи між високи-
ми критеріями мистецтва та рівнем його масового сприйняття.
Запитання
1. Яке нове явище з’явилося у 20–30-ті роки ХХ ст.?
2. Що спричинило появу «масової культури»?
3. У чому полягала специфіка «масової культури»?
Учні отримують схему «Основні мистецькі течії» (див. на
с. 245). На основі даної схеми учні отримують поняття про нові
мистецькі течії.
Запитання
1. Які зміни відбулися в мистецтві 20-х років ХХ ст.?
2. Що стало причиною таких змін? Свою думку обґрунтуйте.
Масова культура — культура, популярна й поширена серед ши-
роких верств населення в даному суспільстві. Передумови формуван-
ня масової культури закладені в самій наявності структури сус
пільства. Хосе Ортеґа-і-Ґассет сформулював відомий підхід до
структуризації за ознаками творчої потенції. Така структуризація пе-
редбачаєподілсуспільствана«творчуеліту»,яка,природно,становить

Схема
Авангардизм — комплекс
явищ у мистецтві першої
третини XX ст., якому
притаманне прагнення до
радикального оновлення
змістовних та формаль-
них принципів творчості
і як наслідок відмова від
канонів мистецтва епох,
що передували йому.
Авангардизм виявився
у цілій низці течій та
шкіл (фовізм, кубізм, фу-
туризм, абстракціонізм,
дадаїзм, сюрреалізм, екс-
пресіонізм, конструкти-
візм, імажизм)
Мистецькі
течії
Сюрреалізм — мистець-
ка течія, що виникла
у 1924 р. і розглядала
світ як нагромадження
парадоксів, кошмарів
і соціального безумства.
Сюрреалізм створив
свою стильову форму та
ідейну концепцію без-
глуздості буття, що уяв-
лялася митцеві у вигля-
ді жахливих кошмарів
або неправдоподібно-
фантастичних видінь.
Найбільш відомим пред-
ставником даної течії
був Сальвадор Далі
Реалізм —
мистецька
течія, в якій
джерелом
творчості
є реальність
життя —
людина,
природа,
предмет-
ність
меншу частину суспільства, і «масу» — що кількісно переважає. Від-
повідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культу-
ри») культурі «маси» — «масовій культурі».
Джаз — форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX–
XX ст. в США як синтез африканської та європейської культур.
Мюзикл (від англ.— музичний спектакль) — музично-сценічна
вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри і засоби естрадної та
побутовоїмузики,хореографічного,драматичногой оперногомистец
тва.Відоперетивідрізняєтьсянаскрізнимдраматургічнимрозвитком,
використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним
змістом. Мюзикл як жанр виник в США у 1920-х роках.
Олімпійський рух
У ч и т е л ь. Спроби відродити традиції олімпійських змагань
здійснювалися упродовж ХІХ ст. в Греції та Англії, проте вони не
знаходили достатньої підтримки до 1894 р., коли був сформований
Міжнародний олімпійський комітет. Олімпійський рух має свої
емблему і прапор, затверджені МОКНУВ за пропозицією П’єра Ку-
бертена в 1913 р.
Емблема — олімпійські кільця. Девіз — «Citius, Altius, Fortius»
(Швидше, Вище, Сильніше). Прапор — біле полотнище з олімпій-
ськими кільцями, з 1920 р. піднімається на всіх Іграх. Символ
Олімпійських ігор — п’ять кілець, що скріпляють, символізуючи

об’єднання п’яти континентів в олімпійському русі, так звані олім-
пійські кільця. Колір кілець у верхньому ряду — блакитний для
Європи, чорний для Африки, червоний для Америки, в нижньому
ряду — жовтий для Азії, зелений для Австралії.
Перші ігри відбулися в Греції в 1896 р. Відтоді Олімпійські ігри
проводилися кожні чотири роки. Ігри 1900 р. у Парижі (Франція)
та ігри 1904 р. у Сент-Луїсі (штат Міссурі, США) поєднувалися із
Всесвітніми ярмарками. Ігри 1916 р. не проводились. В Іграх
в Сент-Луїсі брали участь майже лише американські спортсмени,
оскільки з Європи дістатися через океан на той час було дуже склад-
но через технічні причини. З 1924 р. почали проводитися зимові
Олімпійські ігри. Жіночі змагання були включені в програму по-
чинаючи з Олімпійських ігор 1928 р.
Літні олімпійські ігри
Рік Ігри
Місто про-
ведення
Країн-
учасниць
Спортс-
менів
Розіграно
медалей
1896 I Олімпій-
ські ігри
Афіни 14 241 43 в 9 видах
спорту
1900 II Олімпій-
ські ігри
Париж 24 997 95 в 19 видах
спорту
1904 III Олімпій-
ські ігри
Сент-Луїс 12 651 91 в 17 видах
спорту
1908 IV Олімпій-
ські ігри
Лондон 22 2008 110 в 22 видах
спорту
1912 V Олімпій-
ські ігри
Стокгольм 28 2407 102 в 14 видах
спорту
1916 VI Олімпій-
ські ігри
(скасовано)
Берлін –
1920 VII Олім-
пійські ігри
Антверпен 29 2626 154 в 22 видах
спорту
1924 VIII Олім-
пійські ігри
Париж 44 3089 126 в 17 видах
спорту
1928 IX Олімпій-
ські ігри
Амстердам 46 2883 109 в 15 видах
спорту
Початок сінематографа
У ч и т е л ь. 1894 р. — винахід німого кіно. Демонстрація вина-
ходу в США Т. Едісоном, в Англії — Р. У. Поллом.

1895 р. — винахід синематографу (по’єднання плівки з проек-
ційним ліхтарем) братами Оґюстом і Луї Люм’єрами. Поява пер-
ших документальних фільмів братів Люм’єр («Прибуття потягу»,
«Поливальник» і т. ін.).
Ранні фільми мали статичний план, показували подію без мон-
тажу чи інших кінематографічних прийомів.
«Пристрасть Обераммеґро» (1898) був найпершим комерцій-
ним фільмом в історії. За ним вийшло багато інших картин, і кіно-
фільми стали окремою індустрією, що охопила увесь світ. Театри
та компанії формувались спеціально з метою виробляти і розповсю-
джувати фільми, поступово сформувався культ кіноакторів, що
ставали знаменитостями, незалежними від компаній. Уже у 1917-
му році Чарлі Чаплін уклав контракт, за яким його річний прибу-
ток становив мільйон доларів.
Перший театр, спроектований винятково для кінофільмів, був
відкритий у Пітсбурзі (штат Пенсильванія) у 1905 р. Тисячі подіб
них театрів були збудовані або переобладнані протягом кількох на-
ступних років. У США такі театри називались нікелдеони, оскіль-
ки вхід коштував нікел — п’ять центів.
Зазвичай кінопоказ складався з одного фільму. Траплялися по-
двійні покази, що складалися з високоякісної «картини А», взятої
на прокат незалежним театром за одночасну плату, та «картини Б»
нижчої якості, яка бралась у прокат за відсоток від зборів.
Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів найма-
ли піаністів, орган чи цілий оркестр, щоб грати музику відповідно
до настрою фільму у кожен конкретний момент. На початку 1920-х
більшість фільмів виходили з уже підготовленим списком музич-
них композицій для цих цілей або навіть з повним набором звуко-
записів, що створювались для значних кінопродуктів. Перший зву-
ковий фільм «Співак джазу» вийшов в 1927 р. у США. У тридцятих
роках розпочинається ера кольорового кіно. Першим кольоровим
фільмом був, знову таки, американський «Беркі Шарп» (1935).
Питання про літературу і театр розглядається за допомогою за-
здалегідь підготовлених учнівських проектів.
ІІІ. Узагальнення та систематизація знань
Бесіда
1. Які факти свідчать про вдосконалення освіти?
2. Назвіть досягнення у сфері науки, здійснені в цей період.
3. Поясніть напрями мистецтва, що їх об’єднувало.
4. Що таке «масова культура»?

Урок 33
Узагальнення знань за темою «Період стабілізації
в Європі та Північній Америці (1924–1929 рр.)»
ної теми; повторити економічний, політичний і соціальний розви-
ток в США та країнах Європи в цей період; розвивати в учнів умін-
ня аналізувати й систематизувати матеріал, робити висновки,
вміти виділяти головне і другорядне, працювати з історичними
термінами, висловлювати власну точку зору; вчити учнів культури
спілкування.
Хід уроку
І. Організаційний момент
Див. урок 9.
ІІ. Урок-змагання.
Завдання 1. Розминка
Це завдання передбачає знання учнями з тем: «Доба “процві-
тання” у США»; «Німеччина в період Веймарської республіки»;
«Франція в 20-ті рр. XX ст.»; «Велика Британія в 20-ті рр. Консер-
ватори і лейбористи при владі. Загальний страйк шахтарів 1925—
1926 рр.»; «Створення корпоративної системи в Італії»; «Утворен-
ня СРСР. Неп». Кожній команді надається право обрати картку
з 10-ма запитаннями, на які вона має швидко відповісти. За кожну
правильну відповідь нараховується 1 бал.
Картка 1. Німеччина та Італія
1. Який міжнародний договір відіграв вирішальну роль у повоєн-
ній долі Німеччини? (Версальський)
2. Який аспект цього договору справив велике враження на ні-
мецьке суспільство? (Моральний, визначення Німеччини вину-
ватцем війни)
3. Коли було прийнято нову конституцію Німеччини? (11 серпня
1919 р.)

4. Хто стояв на чолі Німеччини за новою конституцією? (Прези-
дент)
5. Консолідація якого режиму відбувалася Італії в 1922–1926 рр.?
(фашистського)
6. З чим пов’язана «криза Матеотті» в Італії? (Убивство лідера
опозиції Дж. Матеотті)
7. Хто став ідеологом фашизму в Італії? (Муссоліні)
8. За яким принципом було організовано суспільство у період фа-
шизації Італії? (Корпоративізму)
9. Що таке «Латеранський конкордат»? (Угода про взаємне ви
знання Ватикану й Італії суверенними державами)
10. Що складало основу корпорацій в Італії? (Союз робітників і під-
приємців)
Картка 2. Велика Британія та Франція
1. До складу якого воєнного блоку входили Англія та Франція під
час Першої світової війни? (Антанта)
2. Назвіть найбільші політичні партії Великої Британії. (Консер-
вативна, ліберальна та лейбористська)
3. Хто очолив коаліційний уряд Великої Британії у 1918 р.?
(Ллойд-Джордж)
4. Коли в Ірландії розпочалася громадянська війна і між якими
угрупуваннями? (1919 р. між прихильниками незалежності Ір-
ландії та протестантськими графствами Ольстера)
5. Що стало приводом до загальнобританського страйку 1926 р.?
(Припинення сплати державою субсидій власникам вугільних
шахт)
6. Якою була форма державного правління у Франції після Пер-
шої світової війни? (Президентська республіка)
7. За рахунок посилення яких настроїв французький уряд нама-
гався розв’язати повоєнні проблеми? (Патріотичних)
8. Що стало метою Національного блоку у Франції? (Придушення
революційного руху та проведення твердої політики щодо Ні-
меччини)
9. Хто очолив уряд Національного блоку у 1926–1928 рр.? (Пуан-
каре)
10. Коли у Франції страйковий рух набув широкого розмаху?
(1919 р.)
Картка 3. СРСР та США
1. Яка подія 1920–1921 рр. сприяла заміні політики «воєнного ко-
мунізму» на неп? (Голод)

2. На що було замінено продрозкладку під час непу? (Продпода-
ток)
3. Які типи монополій існували в Радянській Росії за часів непу?
(Трести, синдикати)
4. Як називалися організації, де можна було придбати різні това-
ри за золото і валюту в Радянській Росії? (Торгсіни)
5. Коли було утворено СРСР? (30 грудня 1922 р.)
6. Що стало символом американського шляху розвитку? (Автомо-
біль для кожної родини)
7. Під якою назвою увійшов в історію період президентства Гар-
дінга та Куліджа в США? («Проспериті» — процвітання)
8. Ініціатором створення якої міжнародної організації виступили
Сполучені Штати після війни? (Ліги Націй)
9. Хто став «повновладним господарем» великих міст США після
запровадження «сухого закону» 1919 р.? (Гангстери)
10. Яке расистське угрупування активізувало свою діяльність
у 20-х роках ХХ ст.? (Ку-клус-клан)
Завдання 2. Дерево запитань
Це завдання передбачає знання учнями з теми: «Найважливіші
досягнення в галузі освіти, науки і техніки. Основні ідеї й течії
у розвитку культури. Нові цінності європейців і американців у по-
воєнні роки. Поява «масової культури». Нові напрями в мистецтві
та літературі» Для проведення даного конкурсу вчитель заздале-
гідь готує плакат у вигляді дерева, до якого прикріплюються лис-
точки, на внутрішньому боці яких написані запитання до певної
теми. Троє представників із кожної команди по черзі підходять до
дерева і, обравши певний листочок,читають запитання та дають на
нього відповідь. За кожну правильну відповідь команди отримують
3 бали.
Приклади запитань
1. Умови розвитку культури в 20-х рр. ХХ ст.
2. Проаналізуйте зміни, що сталися в освіті в 20-х рр. ХХ ст. на
прикладі провідних країн світу.
3. Назвіть основні досягнення в науці в 20-х рр. ХХ ст.
4. Які технічні досягнення характерні для 20-х рр. ХХ ст.?
5. Розкрийте зміст поняття «масова культура», наведіть приклади.
6. Назвіть основні мистецькі течії початку ХХ ст. та відомих пред-
ставників цих течій.

7. Назвіть відомих представників літератури та особливості їх
творчої діяльності.
8. Кіно — культурна новинка 20-х рр. ХХ ст.
9. Особливості розвитку театрального мистецтва.
Завдання 3. Вгадай країну
Це завдання передбачає перевірити знання учнями з тем: «Особ
ливості соціально-економічного та політичного розвитку нових не-
залежних європейських держав: Польща, Чехословаччина, Угор-
щина», «Румунія, Югославія та Болгарія після Першої світової
війни». Команди отримують картки з описом історичної події, що
сталася в певній державі. Потрібно визначити країну та подію, що
відбулась. Перемагає та команда, яка зробить це швидше. Завдан-
ня оцінюється в 4 бали.
1. За умов краху австро-німецької окупації в ніч проти 7 листопа-
да 1918 р. представники лівих партій створили в Любліні неза-
лежний від окупантів уряд, що його очолив депутат австрій-
ського рейхсрату, лідер галицької соціал-демократії Ігнаций
Дашинський. (Відновлення незалежності Польщі)
2. Певна частина буржуазії… орієнтувалася на перемогу німецько-
австрійського блоку. Інша частина, на чолі якої стояли Т. Маса-
рик і Е. Бенеш, прагнучи суверенітету й незалежності, орієнту-
валася на перемогу країн Антанти. Ці патріотичні сили
й очолили національно-визвольний рух. (Створення Чехосло-
ваччини)
3. Глибока криза, що охопила країну в останній рік війни, призве-
ла… до піднесення антивоєнного руху. Вагому роль у цьому русі
відігравав граф М. Карої, який у роки війни створив партію не-
залежності. У ніч проти 31 жовтня 1918 р. почалася революція.
У ній взяли участь широкі народні маси. На хвилі революційно-
го піднесення Карої за участі соціал-демократів сформував коа-
ліційний уряд, який заявив про проведення реформ. (Відокрем-
лення Угорщини)
4. Завдяки зусиллям «Народної змови» влітку 1922 р. три провід-
ні праві партії створили «Конституційний блок», який проголо-
сив метою відновлення «зневажених конституційних прав і сво-
бод». Опору вони вбачали у Військовій лізі, що була створена
1919 р. та об’єднала невдоволених своїм матеріальним і сус-
пільним становищем офіцерів, яких звільнили зі служби за
умовами Нейїського договору. (Червневий переворот 1923 р.
у Болгарії)

Завдання 4. Влучний постріл
Учитель прикріплює до дошки плакат, на якому зашифровані
запитання (це завдання нагадує собою гру «Морський бій»). Учні
повинні влучно «вистрілити». Під кожним пострілом криється
якесь запитання. Плакат має такий вигляд:
1 2 3
А ? ? ?
Б ? ? ?
Кожна команда робить два постріли. На обдумування надається
30 сек. Від команди виступає один учень, а команда має право допов
нювати. За кожну правильну відповідь можна отримати три бали.
Приклади запитань
А/1 назвіть причини зростання економіки США в період «проспе-
риті»;
А/2 назвіть етапи фашизації Італії;
Б/1 назвіть заходи, які вживались британським урядом для подо-
лання післявоєнної кризи;
Б/2 назвіть наслідки Першої світової війни для Франції;
В/1 поясніть зміст політики непу в Радянській Росії;
В/2 назвіть передумови світової економічної кризи 1929 р.
Завдання 5. Біля карти
Учитель викликає по одному учню від команди. По черзі кож-
ному з них необхідно виконати завдання. Якщо учень не надасть
правильної відповіді, то учень з наступної команди має можливість
продемонструвати свої знання.
Завдання:
1. Показати на карті Рейнську демілітаризовану зону.
2. Показати на карті одну з країн Британської колоніальної імпе-
рії в Азії.
3. Показати на карті Ленінград.
4. Показати на карті Вашинґтон.
5. Показати на карті Веймар.
6. Показати на карті країну, звідки походить термін «джаз».
7. Показати на карті країну, звідки походить термін «неп».
8. Показати на карті країну, звідки походить термін «корпоратив-
на система».
9. Показати на карті країну, з якою пов’язане ім’я засновника
олімпійського руху.

Завдання 6. Країна і дата
Команда повинна назвати країну і дату події, про яку говорить
вчитель.
1. Президентом країни став І. Мосцицький (Польща, 1926).
2. Перебування при владі прем’єр-міністра Антоніна Швегла (Че-
хословаччина, 1922–1929).
3. Вступ до Ліги Націй з одночасним отриманням позики в розмірі
250 млн золотих крон (Угорщина, 1927).
4. Убивство націоналістом лідера іншої партії С. Радича (Югосла-
вія, 1928).
5. Смерть короля Фердинанда (Румунія, 1927).
6. Вибух у столичному соборі з метою вбивства голови уряду (Бол-
гарія, 1925).
7. Убитий радянський повпред П. Войков (Польща, 1927).
8. Татарбунарське повстання (Румунія, 1924).
9. Перебування при владі уряду Ерріо (Франція, 1924–1925).
Підбиття підсумків. Оголошення результатів.
Урок 34
Підсумкове узагальнення
Мета: узагальнити та систематизувати матеріал, який вивчався
протягом навчального року.
Хід уроку
ІІ. Мотивація діяльності учнів
Бесіда
1. Які теми курсу вивчались протягом року?
2. Який хронологічний період вивчався?
3. Як би ви охарактеризували цю епоху?
ІІІ. Основна частина уроку
Завдання 1. Пояснити зміст термінів
Учитель пропонує учням назвати по черзі поняття й терміни
з теми та пояснити їх зміст. Наприклад:
1. Імперіалізм.
2. Дуалістична монархія.
3. Технічний прогрес.

4. Державне регулювання економіки.
5. Нація.
6. Націоналізм.
7. Національний рух.
8. Латифундизм.
9. Гонка озброєнь.
10. Мілітаризм.
11. Шовінізм.
12. Анексія.
13. Репарація.
14. Контрибуція.
15. Більшовизм.
16. Громадянська війна.
17. «Воєнний комунізм».
18. Комінтерн.
19. Фашизм.
20. Корпоративна система.
21. Ізоляціонізм.
22. Неп.
23. Модернізм.
24. Авангардизм.
25. «Втрачене покоління».
26. Масова культура.
27. Джаз.
28. Мюзикл.
Учитель може продовжити цей перелік доти, доки не будуть на-
звані всі основні терміни курсу.
Завдання 2. Знання хронології
Учитель пропонує учням запитання по датах.
Коли:
1) відбулась Паризька мирна конференція;
2) створено Лігу Націй;
3) підписано Вашинґтонський договір;
4) розпочалося втілення планів Дауеса та Юнга;
5) відбулись революції в Росії, Туреччині, Угорщині і Німеччині;
6) до влади в Італії прийшли фашисти.
Завдання 3. «Словесний теніс»
Цей вид змагання передбачає обмін запитаннями з тем між ко-
мандами. Гру починає перша команда, яка ставить запитання двом

іншим, потім те саме роблять друга та третя команди. Надавати
відповідь на запитання треба одразу. Під час гри необхідно стежи-
ти, щоб кожна команда поставила однакову кількість запитань
і далаоднаковукількістьвідповідей.Словеснийтеністриває5–7 хв.
Перед початком змагання команди мають хвилину на підготовку
запитань. Максимальна оцінка за цей конкурс — 6 балів. При цьо-
му враховується й те, які запитання поставили команди, і те, як
вони відповідали на запитання своїх суперників.
Запитання стосуються теми «Світ на початку ХХ ст.».
Завдання 4. Складання есе
Рекомендації зі складання есе дивись на с. 77.
Потім команди отримують теми для есе.
• 1-а команда. Наслідки Першої світової війни
• 2-а команда. Тоталітаризм як метод розв’язання повоєнних проб
лем.
• 3-я команда. Кроки європейських урядів зі стабілізації економі-
ки у післявоєнний період.
Для складання есе учням надається 5 хв. Слово для відповіді
надається одному представнику, який висловлює точку зору всієї
команди.
Максимальна оцінка конкурсу 6 балів.
Завдання 4. «Риб’ячий скелет»
Командам надаються плакати, на яких намальовано «риб’ячі
скелети» (див. с. 151). Учитель пояснює правила виконання завдан-
ня: риб’яча голова — назва запитання, ребра — зміст або напрями
вирішення, хвіст — висновок.
Максимальна оцінка за цей конкурс 5 балів.
На виконання завдання надається 5 хв.
За допомогою цього методу вони повинні охарактеризувати особ
ливості розвитку культури у 20-х рр. ХХ ст.
• 1-а команда. Освіта.
• 2-а команда. Наука і техніка.
• 3-я команда. Література і мистецтво.
Урок 35
Резервний

256
Навчальне видання
Серія «12-річна школа»
Мокрогуз Олександр Петрович
Розумієнко Олександра Євгенівна
Усі Уроки до курсу «Всесвітня Історія»
10 клас. Стандартний та академічний рівні
Головний редактор Н. І. Харківська
Редактор О. О. Івакін
Відповідальний за видання Ю. М. Афанасенко
Технічний редактор О. В. Лєбєдєва
Коректор О. М. Журенко
Підписано до друку 23.03.2010. Формат 60×90/16.
Папір газет. Друк офсет. Гарнітура Шкільна.
Ум. друк. арк. 16,0. Замовлення № 10-04/19-05.
ТОВ «Видавнича група “Основа”»
61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 66
тел. (057) 731-96-33
е-mail: office@osnova.com.ua
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 2911 від 25.07.2007 р.

10 истор мокрогуз_розумієнко_пособ_2010_укр

More Related Content

What's hot

Similar to 10 истор мокрогуз_розумієнко_пособ_2010_укр

Recently uploaded

10 истор мокрогуз_розумієнко_пособ_2010_укр